ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА

АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

ЄЖОВ Дмитро Валентинович

УДК 725.89+725.72+725.74.093.4+725.745

ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ

ВОДНО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ

18.00.02 — архітектура будівель і споруд

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Одеса — 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник

доктор архітектури, професор ДЬОМІН Микола Мефодійович,

Київський національний університет будівництва і архітектури,

завідувач кафедри міського будівництва

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор ЛЕСИК Олександр Володимирович,

Інститут мистецтв Волинського державного університету, директор

кандидат архітектури, доцент САВИЦЬКА Ольга Степанівна,

Одеська державна академія будівництва та архітектури,

доцент кафедри архітектури будівель і споруд

Захист відбудеться 23 травня 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .085.02 Одеської державної академії будівництва та архітектури, 65029, Одеса, вул. Дідріхсона, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської державної академії будівництва та архітектури, 65029, Одеса, вул. Дідріхсона, 4.

Автореферат розісланий 23.04.2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М. Ю. Сапунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Водно-розважальні комплекси (ВРК, аквапарки) з різними видами функціонування — протягом року, влітку або термальні аквапарки — давно стали невід’ємною і вельми прибутковою частиною туристичного бізнесу в усьому світі. При цьому у деяких країнах — наприклад, в Угорщині, влаштування термальних басейнів і термальних аквапарків має свої особливості і специфічний набір приміщень, притаманний їхній специфіці. В країнах Європи та США аквапарки давно стали поширеною формою проведення дозвілля, передусім для дітей та юнацтва, а також сімейного дозвілля.

На жаль, до останнього часу для України ВРК були принципово новим видом закладів дозвілля, тому не було вироблено нормативної документації на їх проектування, а інформація про їх влаштування й функціональне зонування зводилась насамперед до нечисленних статей популярного характеру в газетах і журналах, до рекламних проспектів на виставках. Натомість в зарубіжних країнах вже давно накопичений досвід з проектування, будівництва і облаштування ВРК, а фірми-виробники водних атракціонів вважаються за дуже прибуткові.

В останні роки ситуація на Україні істотно змінилась: так само як і в сусідніх Росії і Білорусі, зросла зацікавленість інвесторів до теми ВРК, з’явились фірми-постачальники водних атракціонів і обладнання аквапарків.

ВРК як найбільш поширений вид відпочинку на воді передбачає створення відповідного архітектурного організму — спеціальної споруди, яка є новим для України розважально-релаксаційним типом будівлі.

На сьогоднішній день в Україні існує п’ять великих ВРК: в Одесі (до речі, «Посейдон» — перший критий аквапарк у пострадянському просторі), в Ялті, Судаку, Алушті, Євпаторії. У Харкові існує мініаквапарк «Волна», переобладнаний з 25-метрового басейну. До речі, це найкращий вид використання басейну, який за своїми якостями вже не може використовуватись як виключно спортивна споруда. На жаль, більшість басейнів, які залишилися від часів СРСР, руйнуються. Найліпша участь такої споруди може чекати її в амплуа підземної стоянки, як це зроблено з центральним басейном України «Динамо» у Києві.

Сучасна жвава практика будівництва ВРК свідчить, що кількість аквапарків буде зростати. Однак проектування та реалізація цього типу громадських будівель ускладнюються недостатньою кількістю предметних досліджень, відсутністю норм і рекомендацій щодо проектування.

Актуальність теми. Вітчизняний досвід проектування розважальних та релаксаційних будівель і споруд на воді засновується на типології установ, яка не враховує особливості проектування та будівництва ВРК. Проблема формування архітектурно-розпланувальної організації аквапарків в Україні вимагає взаємопов’я-заного розгляду широкого кола соціально-економічних, містобудівних, архітектурно-розпланувальних, технологічно-інженерних та інших питань. В Україні та країнах СНД на даний момент дослідження цієї проблеми відсутні.

Розробкою різних аспектів проектування закладів відпочинку на воді займалися такі науково-дослідні інститути та проектні організації, як ЦНДІЕП курортно-туристичних будівель і комплексів, Союзспортпроект, КиївЗНДІЕП, Київпроект, Курортпроект та ін.

На розробку нашої теми вплинули класичні трактати Плінія Старшого, Вітрувія, А. Палладіо, Ч. Камерона, наукові праці сучасних дослідників та архітекторів В. Кедрова, М. Поліванова, Т. Фельдман-Бабак, Б. Криштопа, І. Чернікова, П. Ба-рана, С. Дівішека, А. Булгакова, В. Іванова, Н. Кир’янової, Б. Тищенка, В. Гусєва, О. Максимова, В. Орзула, А. Полянського, В. Полікарпова, А. Кістяківського, С. Токарєва, В. Трофімова, Л. Ґольденберга, Н. Матвєєвої, І. Філиппович, С. Філімонова, О. Раллєва та ін.

Робота спирається на дослідження із загальнотеоретичних проблем сучасної архітектури і містобудування відомих вітчизняних вчених-архітекторів Ю. Боча-рова, Ю. Божка, М. Дьоміна, Г. Лаврика, Ю. Лобанова, В. Макухіна, А. Мардера, З. Мойсеєнко-Чепелик, Т. Панченко, О. Підгорного, Ю. Рєпіна, І. Родічкіна, І. Фоміна, В. Штолька та ін.

Значний внесок в архітектурну науку щодо розвитку типології громадських будівель і методології проектування зробили В. Абизов, В. Єжов, С. Єжов, Л. Ко-вальський, В. Куцевич, В. Савченко, О. Слєпцов, В. Соченко, В. Тімохін, В. Уре-ньов та ін.

Однак усі ці дослідження мають лише дотичне відношення до теми, що розглядається. Безпосередні дослідження архітектурно-розпланувальної структури будівель ВРК досі відсутні. Це й зумовило необхідність самостійного наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зміст дисертації пов’язаний з напрямами фундаментальних розробок, що здійснюються в Українській академії архітектури, Асоціації аквапарків України («Програма сертифікації існуючих аквапарків України 2006», «Програма стандартів обладнання аквапарків 2006» (разом з Міністерством регіонального розвитку та будівництва України), Програма «Діти України», з 1996 р.), на кафедрі основ архітектури і архітектурного проектування Київського національного університету будівництва і архітектури, а також у практичній проектній роботі Архітектурного бюро «ЄЖОВ» (Київ).

Мета дослідження — визначити основи формування архітектури ВРК і розробити рекомендації щодо вдосконалення функціонально-розпланувальної, об’ємно-просторової та композиційної структури споруд аквапарків.

Завдання дослідження:–

узагальнити досвід проектування, будівництва й експлуатації споруд ВРК;–

зробити рекомендації щодо розміщення споруд ВРК у структурі міста;–

визначити склад функціонально-технологічних зон і груп приміщень ВРК і вимоги до їх взаємозв’язків;–

визначити залежність і вплив функціонально-технологічного призначення груп приміщень ВРК на вибір типу конструкцій споруд;–

розробити класифікацію та номенклатуру типів споруд ВРК;–

розробити основні принципи об’ємно-розпланувальної організації ВРК.

Об’єкт дослідження — водно-розважальний комплекс (аквапарк).

Предмет дослідження — формування водно-розважальних комплексів, функціонально-розпланувальна, об’ємно-просторова і композиційна структура та їх розміщення у системі міської забудови.

Методи дослідження. Вивчення й узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду проектування та будівництва ВРК на основі критичного й порівняльного аналізу літературних джерел, науково-дослідних робіт і проектних матеріалів; системний аналіз чинників, що впливають на формування споруд ВРК; натурні обстеження; розробка експериментальних проектних об’ємно-розпланувальних рішень ВРК з техніко-економічним аналізом і перевіркою їх ефективності у процесі впровадження у практику проектування і будівництва.

У зв’язку з цим у дисертації розроблені, обґрунтовані та винесені на захист такі положення:–

основні принципи об’ємно-розпланувальної організації ВРК;–

класифікація і номенклатура будівель і споруд ВРК;–

рекомендації щодо розміщення ВРК у структурі міста й організації ділянки для будівель аквапарків;–

рекомендації щодо застосування типів конструкції залежно від функціонально-технологічного призначення груп приміщень ВРК.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні питань типології й функціонально-розпланувальної організації ВРК з урахуванням їх перспективного розвитку, виявлення прийомів архітектурно-розпланувального та просторового вирішення ВРК, у розробці рекомендацій щодо застосування типів інженерних конструкцій у залежності від функціонально-технологічного призначення груп приміщень ВРК, пропозицій щодо варіантної методики проектування, яка сприяє забезпеченню містобудівної та розпланувальної маневреності й можливості розвитку ВРК.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення та практичні рекомендації можуть бути використані в процесі визначення поля проектних альтернатив та вибору оптимального проектного рішення ВРК, мають сприяти усуненню протиріч у підходах до функціональних й архітектурно-розпла-нувальних особливостей ВРК. Рекомендації також можуть бути враховані під час розробки відповідних нормативних документів (ДБН) з проектування громадських будівель (і зокрема ВРК), а також будуть корисними для використання у навчальному процесі — як у теоретичному, так і в методичному аспектах.

Особистий внесок здобувача. Усі теоретичні та практичні результати, викладені у дисертації, отримані автором одноосібно. У колективній монографії «Архитектура общественных зданий и комплексов» (Київ, 2006) автору особисто належить пп. .1.4, а також участь у формулюванні загальних висновків.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, викладених у дисертації, були оприлюднені на науково-теоретичних конференціях кафедри основ архітектури і архітектурного проектування КНУБА (Київ, 2006), у Парижі (Франція, 2005), Сан-Франциско (США, 2006) та Орландо (США, 2007).

Публікації. Основний зміст дисертації оприлюднений у колективній монографії, шести одноосібних статтях, надрукованих у фахових збірниках наукових праць, а також у дев’яти додаткових публікаціях у науково-популярній фаховій періодиці.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Текстова частина дисертації складає 165 сторінок; графічна — 47 рисунків, 2 таблиці. Список використаних джерел містить 213 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі викладено актуальність теми, вказаний зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; наведені мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, винесені на захист положення, сформульовано наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, зазначено особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації, публікації.

Перший розділ — «ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА ФОРМУВАННЯ ВОД-НО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ» — присвячений огляду теоретичних досліджень розвитку та формування ВРК, з’ясуванню сучасних тенденцій формування ВРК (узагальненню вітчизняного й зарубіжного досвіду проектування і будівництва), встановленню чинників, що впливають на архітектурну організацію ВРК та їх урахуванню при проектуванні.

Складність дослідження історіографії проектування та будівництва ВРК зумовлена декількома обставинами. По-перше, ВРК — досить новий вид громадського закладу не лише для України, а й для світової архітектурної практики, і тому досвід загального й архітектурно-просторового, й наукового осмислення цього виду об’єктів незначний. По-друге, ВРК — це такий вид громадського закладу, який за функціональним навантаженням і об’ємно-просторовими рішеннями являє собою складну архітектурну систему, в якій знаходять об’єднання декілька різнорідних функцій, досвід дослідження яких в кожному окремому випадку в літературі вже накопичений. По-третє, ВРК — це своєрідний архітектурний організм, в якому функціональна доцільність забезпечується цілою низкою конструкційних, технологічних і суто технічних обмежень створення й експлуатації; і тому якщо в кожному окремому випадку ці аспекти знайшли висвітлення, то стосовно аквапарків як цілого їх ще треба студіювати, узагальнюючи принаймні практичний досвід, якого небагато. Отже, огляд літератури цього питання може бути здійснений двома шляхами. Перший — виявлення зародкових рис аквапарків у різного роду об’єктах в історії архітектури. Другий — огляд літератури з містобудівних, архітектурно-розпланувальних, конструкційних, технологічних і технічних принципів організації й експлуатації аналогічних до ВРК споруд, пов’язаних зі спортивно-релаксаційною тематикою.

Історія питання щодо влаштування закладів відпочинку на воді сягає давніх часів: античних Греції та Риму. Однак оскільки щодо давньогрецької традиції відомості майже відсутні, саме римська практика спорудження спеціальних закладів для релаксації, культурного відпочинку, спілкування разом з прийняттям тих або тих водних процедур може бути схарактеризована зверненням до імператорської доби (I–III ст.), де головним об’єктом виступали знамениті римські терми («лазні»). Греки відвідували лазні при гімнасіях для омивання у зв’язку з гімнастичними вправами, римляни користувалися ними для прийняття гарячих ванн. Тому в Італії гімнасій був частиною терм, а в Греції на лазні дивилися як на частину гімнасія.

Протягом дослідження історії римських старожитностей, починаючи з епохи Ренесансу, був накопичений досвід в галузі вивчення цих з різних точок зору цікавих споруд. До сьогодні підсумковою студією, в якій з майже вичерпною повнотою архітектурознавчим чином був досліджений феномен римських терм, залишається спеціальний трактат Чарлза Камерона «The Baths of the Roman» («Терми римлян», Лондон, 1772 р.). Ч. Камерон наводить перелік основних приміщень римських терм: аподітерій (apodyterium) — приміщення для роздягання; унктуарій (unctuarium) — для зберігання масел; сферістерій (sphaeristerium) — кімната для гімнастичних вправ; calida lavatio — гаряча лазня; лаконік (laconicum) — жарка кімната для потіння; тепідарій (tepidarium) — тепла кімната з підігрітою водою; фрігідарій (frigidarium) — холодна лазня. «Там само знаходилися інші приміщення для бенкетів і зібрань». Цей перелік, можливо, є елементом первісного «ТЗ на проектування» прообразу сучасного ВРК. Так, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. вже було відомо про досвід, процес і технологію зведення у давні часи об’єктів для відпочинку, пов’язаного з водними процедурами, а римські терми повною мірою можна вважати давнім аналогом архітектурно-розпланувальної організації сучасного ВРК.

Поява усуспільнених критих басейнів, спортивних споруд — явище Нового часу. Звісно, звичайні лазні у містах Російської імперії не можуть правити хоч за якійсь аналог сучасного аквапарку ані за функцією релаксації, ані за виконуваним ними прагматично гігієнічним призначенням. Зрозуміло, що функція лазні лише за останнім рахунком — функція релаксаційна. Але саме лазня може служити першим, доволі примітивним прикладом створення місця «громадського відпочинку на воді».

Іншим, більш близьким до ідеології ВРК, є плавальний басейн. Беручи початок у термальних залах Давнього Риму, цей тип громадської споруди з’являється чи не вперше у США після доби «Великої депресії», свідчачи про відновлення суспільних відносин на нових, виразно демократичних засадах. Цей тип споруд, як не дивно, зазнав розповсюдження у передвоєнні й особливо у повоєнні часи в СРСР. Адже лише у 1980-х спостерігаємо певну тенденцію до вироблення комплексного підходу до справи проектування фізкультурно-спортивних комплексів як цілісних архітектурних організмів.

У процесі студіювання міри розробленості теми виявилося, що у науковому та проектному тезаурусі архітекторів, які займалися розробкою споруд, близьких за типом до ВРК, було декілька укрупнених типів: фізкультурно-спортивні комплекси, спортивно-видовищні зали, спортивно-оздоровчі, купально-плавальні.

Аби визначити сутність сучасних тенденцій формування архітектурного організму ВРК після огляду теоретичних досліджень їх розвитку і формування, у роботі було звернуто увагу на аспект, пов’язаний з соціально-культурними витоками ідеї сучасного ВРК: із міським дозвіллєво-релаксаційним простором, міським парком. У середині ХХ ст. принципово нову концепцію парку створив У. Е. Дісней. Він вважав, що в парку повинні повноцінно відпочивати як дорослі, так і діти (які до цього часу не допускалися в парки культури і відпочинку). Концепція Діснея сформульована так: уникати усього, що невластиве інтересам сім’ї, може сприйматися як аморальне, і пропонувати відпочинок і розваги для всіх членів родини. Ближче до кінця ХХ ст. розпланувальна організація та функціонально-структурне наповнення парків культури і відпочинку у всьому світі зазнали значних змін. Вони були зумовлені не лише розвитком особливої «індустрії розваг», характерної для усіх економічно розвинутих країн, але і прагненням урізноманітнювати форми проведення дозвілля у століття жорстких технологій, що цілком «усмоктують» людину. Значний вплив на формування архітектурних форм у парках культури і відпочинку (атракціонів, спортивних споруд тощо) справляють витонченість інженерно-конструкторської думки та ринку відповідних будівельних матеріалів.

Пік будівництва ВРК держави Західної Європи пережили років двадцять тому. Криті ВРК, що знайшли широке розповсюдження у Західній Європі (тільки у Нідерландах, незважаючи на несприятливі кліматичні умови, за два десятиліття було побудовано 29 аквапарків), є унікальними центрами дозвілля, що залучають відвідувачів через широкий спектр релаксаційних послуг, котрі надаються у будь-яку пору року (захоплюючі водні атракціони сполучать у собі й лікувально-оздоровчі функції), заняття традиційними видами спорту (теніс, боулінг, більярд), відвідування кафе й барів.

Отже ВРК, аквапарк — середовище водних розваг для колективного відпочинку, зорієнтоване на покращення морально-психологічного й фізичного стану людини. З функціональної точки зору, аквапарк — штучне середовище, стилізоване під природне, з системою басейнів, обладнаних водними атракціонами. З технічної точки зору — це складний архітектурно-інженерний організм, пов’язаний з системами інженерних комунікацій, гідравліки, водопідготовки, кондиціонування, автоматики, програмного забезпечення тощо. Як правило, у європейських країнах з вираженими сезонними коливаннями температур (Німеччина, Польща, Швеція, Австрія) у переважній кількості випадків будуються сучасні криті аквапарки, розраховані на щорічне функціонування. У країнах з теплим кліматом (Греція, Кіпр, Іспанія) набули поширення ВРК літнього функціонування, відкриті.

Якщо проаналізувати загальні тенденції формуванні ВРК у розвинених країнах Європи, слід зазначити наступне: як правило, один значний об’єм, максимально розкритий в інтер’єрі, перекривається великопрогонними металевими або дерев’яними фермами і є добре освітлений. Іноді передбачається можливість трансформування закритого ВРК з зимовим режимом експлуатації у відкритий аквапарк з літнім режимом експлуатації. Оскільки під одним дахом об’єднується одразу багато різних функцій і заклади різного призначення, не завжди вдається досягти в інтер’єрі стилістичну єдність. Головна умова формування архітектурного організму ВРК: зручний функціональний і візуальний зв’язок між його різними функціональними зонами. Цікавим і дуже поширеним у Західній Європі стало сполучення ВРК з термальними центрами.

В роботі запропоновано клас чинників, які впливають на архітектурну організацію ВРК. Так, встановлено, що визначальними, базовими характеристиками для з’ясування комплексу умов створення ВРК є такі ієрархічно зумовлені блоки, як суспільство, середовище, містобудування, типологія та конструкції. До суспільних засад входять соціально-економічні умови; науково-технічний прогрес; зростання культурного рівня населення; нові форми громадського обслуговування; розвиток туризму. Середовищні засади складаються з природних умов: стан клімату; особливості рельєфу місцевості, на якій проектується ВРК; загальногеологічні умови; наявність рекреаційного довкілля; наявність водних ресурсів (в тому числі унікальних термальних джерел). Містобудівні засади передбачають врахування особливостей розвитку транспортної інфраструктури; показники щільності населення; наявність містобудівних «магнітів»; розвиненість системи громадського обслуговування регіону; народногосподарський профіль міста. Типологічні засади зумовлюються різноаспектністю функціонально-розпланувальної структури ВРК; наявністю сучасних технологій використання води; універсальністю внутрішнього простору; можливістю забезпечити кооперацію функцій ВРК. Нарешті, конструктивні засади містять розвиток місцевої будівельної бази; наявність легких металевих конструкцій; можливість використання великопрогонних конструктивних систем; наявність сучасних будівельних матеріалів; трансформативні якості конструкцій.

Слід зазначити, що більшість з перелічених чинників є універсальними для створення будь-якого типу сучасного громадського комплексу, нехтування ними призводить до втрати тих або тих якостей архітектурного організму. Але в кожному з блоків в роботі було виокремлено чинники, специфічні саме для ВРК. Так, наприклад, нові форми громадського обслуговування й розвиток туризму значно посилює економічний ефект від експлуатації ВРК; середовищні та типологічні чинники безпосередньо і цілком відносяться до проектування саме ВРК; розвиненість системи громадського обслуговування регіону і народногосподарський профіль міста значно впливають на виправданість функціонування ВРК у містобудівному аспекті; конструктивні чинники з огляду на сучасний стан розвитку матеріальної бази будівництва обмежуються лише фінансовими можливостями інвесторів, і відсутність специфічних для ВРК місцевих будівельних матеріалів може бути компенсована їх постачанням зі спеціальних будівельних комбінатів.

Другий розділ — «ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНО-РОЗПЛАНУВАЛЬ-НОЇ ТА ОБ’ЄМНО-ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОДНО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ» — присвячений розробці класифікації ВРК, з’ясуванню містобудівних особливостей формування ВРК, питанням функціонального зонування території ВРК і прийомам архітектурно-розпланувальної та просторової організації ВРК.

Якщо уважно поглянути на наведений у ДБН В.2.2-9-99 реєстр будівель і споруд, які стосуються закладів релаксації й оздоровлення, фізичної культури і спорту, лікування й профілактики, можемо спостерігати не зовсім задовільну картину. Набір будівель і споруд у перелічених видах громадських будівель і споруд ДБН має бути переглянутий з точки зору як появи сучасних, новітніх типів будівель і споруд для розваг, дозвілля і оздоровлення, так і з точки зору загальнонаукової логіки побудови самого переліку. Будинки клубів і районних будинків культури як породження радянського ладу і усуспільненого проведення дозвілля на теперішньому етапі поступилися місцем іншим, більш індивідуалізованим типам розваг, а тому зведені протягом радянського часу клуби і палаци культури (виключаючи унікальні з архітектурно-конструктивної точки зору споруди) потребують реконструкції з огляду на сучасні тенденції та «капіталізацію» суспільства. З огляду на предмет і об’єкт нашого дослідження, слід віднайти належне у ДБН місце такому найновішому типу громадських споруд, якими є ВРК, втім, наведене у ДБН класифікаційне розмежування зумовлено тим, що у ВРК є споруди або будинки (зони), які входять до будь-якого об’єкту з цього переліку, а саме: термальні басейни; спортивні басейни та фітнес-зали; елементи культурно-видовищних споруд — декорації, штучне середовище, тематична спрямованість та ін.; сауни та лазні. Саме тому, що ДБН В.2.2-9-99 є чинним документом, ми відносимо ВРК до групи «багатофункціональних будинків та споруд, які включають приміщення різного призначення».

У дисертації пропонується наступна класифікація ВРК, яка формується за дев’ятьма класифікаційними блоками: 1) за використанням рельєфу; 2) за просторовим рішенням; 3) за використанням типу води; 4) за типологією; 5) за місцем розташування; 6) за типом конструкцій; 7) за складом приміщень; 8) за терміном функціонування; 9) за місткістю. У розділі ретельно пояснюється кожний зазначений блок.

У цьому саме розділі розглянуті містобудівні особливості формування та розміщення аквапарків у сучасних умовах, до яких відносяться їх поліфункціональність і можливість кооперування з різними за функціональним навантаженням типами споруд; вимога до унікальності архітектурної форми аквапарку, яка тягне за собою необхідність або рахуватися зі складеним міським (позаміським) середовищем, або протиставляти цьому середовищу нову, незвичну для нього форму; доречність влаштування аквапарків у системі супермаркетів: як міських, так і позаміських.

Функціональне зонування ВРК розглянуто в роботі на прикладі існуючих об’єктів як сезонного, так і цілорічного функціонування. Воно формується за допомогою п’ятьох самостійних зон: 1) вхідна зона; 2) зона активного відпочинку; 3) зона пасивного відпочинку; 4) спортивно-розважальна зона; 5) дитяча зона.

На основі цих опрацювань було побудовано базову модель функціональної структури ВРК, ядром якої виступає вхідна зона, навколо якої об’єднано між собою функціональним чином зону активного відпочинку, зону пасивного відпочинку, дитяча зону та спортивно-розважальну зону. У свою чергу, кожна з цих зон має наступне поєднання: зона активного відпочинку об’єднується з господарською підзоною та технічною підзоною; зона пасивного відпочинку об’єднується з підзоною ресторанів і кафе та підзоною фітнесу; дитяча зона — з підзоною фітнесу та технічною підзоною; спортивно-розважальна — з господарською підзоною та підзоною ресторану і кафе.

Поряд з моделлю функціональної структури ВРК запропоновано модель-схему об’ємно-просторової структури ВРК. Ця модель у тривимірному представленні відображає процес протікання функції у критому ВРК (КР). Серед складових, які формують КР, входять: басейни (Б), атракціони (А), трансформовані конструкції (ТК), вертикальні комунікації (ВК) та технічна зона (ТЗ). Об’ємно-про-сторову структуру ВРК на доданок до функціональної структури КР можна виразити у формулі, що включає ці зони:

КР (ТК, ВК, А, Б, ТЗ) + ОЗ + Р = ВРК,

де (ОЗ) — відкрита зона, (Р) — рельєф.

З огляду на специфіку функціональної організації ВРК, віддзеркалену у практиці їх проектування і будівництва, в дисертації виокремлено деякі сталі прийоми рішень розпланувальної й об’ємно-просторової структури ВРК, які до певної міри відрізняються від тих, що принадні для видовищних і спортивних споруд. Вибір цих прийомів продиктований в першу чергу функціональними потребами і відповідає класифікаційним ознакам ВРК. Це передовсім: компактний прийом, лінійний, центричний, радіально-кільцевий, вільний та секторний прийоми рішень ВРК. Кожний з прийомів розглянуто в роботі окремо.

Третій розділ — «ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ОКРЕМИХ СПОРУД ВОД-НО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ» — присвячений розгляду питань архітектурно-конструктивних особливостей формування ВРК, інженерного обладнання будівель і споруд ВРК, організації атракціонів та безпеці при експлуатації ВРК.

Не потребує особливого доведення, що ВРК як архітектурний організм зі складною громадською функцією, з наявністю значних за розмірами обмежених (або відкритих) залів (просторів), що вирізняють аквапарк серед інших закладів дозвілля, — характеризується архітектурно-конструктивними рішеннями з використанням великопрогонних покриттів, значною площею засклених зовнішніх стін, елементами трансформації та інженерного обладнання. В розділі розглядаються головні конструктивні системи споруд ВРК: легкий металевий каркас або структура; дерев’яні клеєні конструкції; монолітний залізобетон; на основі полімерів та змішані системи. Встановлено, що у формуванні архітектурної форми ВРК значну роль відіграють аспекти трансформації елементів : 1) системи пересувних сегментів покриттів; підйомні пелюстки покриття (типу «журавель»); підйомні сектори при стаціонарних конструкціях покриття; пересувні покриття; 2) опускні зовнішні огорожі; огорожі, що відкриваються навколо вертикальної осі; огорожі, що відкриваються навколо горизонтальної осі; підйомні огорожі (від рівня покриття).

Функціонально-типологічні складові аквапарків формуються наступними видами споруд: водоймища; атракціони; декоративно-рекреаційні елементи; лікувально-оздоровчі елементи; інженерно-технічні споруди. Кожний з елементів цього обладнання розглядається окремо. Було виокремлено декілька стійких динаміко-технологічних зон, характерних для організації будь-яких атракціонів-гірок: стартова площадка; зона старту; ділянка розгону; зона спуску; ділянка гальмування; зона занурення; зона безпеки; зона фінішу. Оскільки під час проектування ВРК найбільш виразними, яскравими художніми ознаками мають відрізнятися дитячі зони аквапарків, розглянемо деякі найхарактерніші та найзастосованіші елементи устаткування саме дитячої зони ВРК. Ці елементи можна схарактеризувати загалом як зооморфні або «казковоморфні» малі архітектурні (скульптурні) форми. Крім яскравих, казково-поетичних форм елементів обладнання дитячої зони ВРК, виокремлено малі споруди й архітектурні форми. До цього класу елементів передовсім відносяться: міні-кафе; пішохідні споруди; декоративний штучний рельєф; тематичні елементи; транспортні споруди (наприклад, канатні дороги); спортивні малі форми (батути, гамаки тощо); інформативні стенди; декоративні штучні рослини.

У цьому ж розділі міститься визначення 26 спеціальних термінів, що застосовуються майже усіма архітекторами (котрі займаються проектуванням ВРК), але сталих визначень цих термінів досі не було. Запропонована класифікація семи типів атракціонів-гірок — головного елементу функціонально-технологічного обладнання ВРК, розглянуто вимоги безпеки під час користування цими гірками, а також — матеріали, з яких вони виготовляються, та наведено приклади їх застосування у просторі ВРК.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дослідження основ формування архітектури водно-розважальних комплексів дозволило узагальнити досвід проектування, будівництва й експлуатації споруд ВРК; зробити рекомендації щодо розміщення споруд ВРК у структурі міста; визначити склад функціонально-технологічних груп приміщень ВРК і вимоги до їх взаємозв’язку; визначити залежність і вплив функціонально-технологічного призначення груп приміщень ВРК на вибір типу конструкцій споруд; розробити класифікацію та номенклатуру типів споруд ВРК; розробити основні принципи об’ємно-розпланувальної організації ВРК.

Результати цієї роботи можуть бути зведені до наступного.

1. Питання архітектурно-розпланувальної й об’ємно-функціональної організації ВРК не знайшли цілісного висвітлення у науковій літературі, оскільки ВРК є новим типом оздоровчо-релаксаційних закладів, пов’язаних з відпочинком на воді, що лише з кінця 1990-х рр. набувають розповсюдження в архітектурній практиці України.

2. Існуючу у ДБН В.2.2-9-99 класифікацію будівель і споруд, призначених для відпочинку, задоволення фізкультурно-оздоровчих, спортивних і дозвіллєвих функцій, слід вважати не зовсім довершеною з огляду на логічні протиріччя, що спостерігаються у цій класифікації. Наявність у ВРК як новому для української архітектурно-будівельної практики класі розважально-оздоровчих об’єктів таких елементів, як термальні басейни, спортивні басейни та фітнес-зали, елементи культурно-видовищних споруд (декорації, штучне середовище, тематична спрямованість та ін.), сауни та лазні, дозволяє наполягати на перегляді існуючої класифікації і запровадженні особливого блоку видів громадських будівель і споруд: розважально-оздоровчих (релаксаційних) будівель і споруд, центральне місце серед яких має посісти ВРК.

3. З суспільно-культурної та довкіллєвої точок зору найближчим часом можуть спостерігатися широке використання споруд та зон відпочинку усіма категоріями населення, максимальне тематичне використання ВРК у природному середовищі, розвиток комплексу розваг, пов’язаних з екстремально-психологічним сприянням подій, перехід від сезонного функціонування ВРК до цілорічного, розширення сервісного обслуговування та підвищення комфортності.

4. З точки зору типології, інженерних конструкції та містобудівних аспектів слід очікувати на формування поняття і архітектурно-розпланувальне задоволення комплексності розваг, об’єднання ВРК з термальними, багатофункціональними й іншими типами споруд; трансформативність конструкцій і проникнення в інтер’єр форм живої природи; організацію раціонального та зручного паркування автотранспорту; розташування ВРК у курортних зонах.

5. Базовими принципами формування ВРК слід вважати: –

комплексність організації структури;–

відповідність функціонально-розпланувальних рішень кліматичним умовам;–

трансформативність конструкцій та універсальність внутрішнього простору.|

6. Наявність містобудівних та об’ємно-розпланувальних особливостей формування ВРК як «комплексу у комплексі» дозволила розробити класифікацію цього типу громадських закладів з точки зору їх розміщення у міській та позаміській тканині, ув’язавши з організацією міського та позаміського «каркасу». Виконано й обґрунтовано класифікацію ВРК дев’ятьма типами: за використанням рельєфу (за рельєфом, з використанням штучного рельєфу, без використання рельєфу), за просторовим рішенням (закриті, відкриті, комбіновані), за використанням типу води (з використанням прісної води; з використанням морської води; з використанням термальних вод), за типологією, за місцем розташування (приміські, міські, районні), за типом конструкцій (металеві, залізобетонні, дерев’яні клеєні, з місцевих матеріалів), за складом приміщень (розширений склад, стандартний, мінімальний), за терміном функціонування (цілорічні, сезонні, змішані), за місткістю (великі, середні, малі) (Рис. ).

7. Встановлено, що до містобудівних особливостей формування та розташування аквапарків у сучасних умовах відноситься їх поліфункціональність і можливість кооперування з різними за функціональним навантаженням типами споруд; вимога до унікальності архітектурної форми аквапарку, яка тягне за собою необхідність рахуватися зі складеним міським (позаміським) середовищем, або протиставляти цьому середовищу нову, незвичну для нього форму; доречність влаштування аквапарків у системі супермаркетів (як міських, так і позаміських). Однією з найважливіших особливостей ВРК як елементу містобудівного системоутворення у кожному конкретному випадку є його функціональна можливість, залишаючись архітектурним організмом, виконувати окремі регіональні функції.

8. Запропоновано перелік критеріїв для переважного розташування ВРК як містобудівного системоформуючого елементу: як правило, ВРК розташовують у місцях з теплим кліматом, в яких існує підключення до інженерних мереж, наявна необхідна будівельна база та розвинуто транспортну інфраструктуру, або за тих самих умов — на туристичних маршрутах, які становлять значний інтерес, або за наявності незвичного, естетично колоритного рельєфу.

9. Базуючись на функціональній типології зон ВРК, було розроблено модель функціональної структури аквапарку (рис. ) та модель-схему його об’ємно-про-сторової структури.

10. Оскільки архітектурно-розпланувальна й об’ємно-просторова структура ВРК є складною й різноманітною, складається з низки елементів, пов’язаних між собою за принципом нелінійного зв’язку в залежності від конкретного місця розташування архітектурного організму ВРК, — було виокремлено та розглянуто основні прийоми його архітектурно-розпланувальної та просторової організації: компактний, лінійний, центричний, радіально-кільцевий, вільний та секторний. Ці прийоми дозволили виокремити також принципи формування архітектури ВРК: використання рельєфу; трансформація огроджувальних конструкцій; універсальність використання внутрішнього простору; центричність розташування вхідної групи; організація вертикальних комунікацій; уніфікований розподіл потоків руху.

11. Архітектурно-конструктивні особливості формування ВРК полягають у вирішенні не лише конкретних проектних задач, але й у необхідності узгодження цих конкретно-прикладних аспектів створення ВРК з теоретико-прикладними аспектам вироблення нових підходів до формування елементів інтер’єру й архітектурних конструкцій ВРК на засадах використання останніх досягнень у цій галузі.

12. До основних архітектурно-конструктивних особливостей ВРК слід віднести: застосування великопрогонних систем у покриттях ВРК; зведення мобільних збірно-розбірних будівель ВРК; застосування модульності в елементах конструкцій; застосування легких конструкційних матеріалів; зведення нових ефективних конструкцій; влаштування пристрою зовнішнього огородження, що трансформується.

13. На основі дослідження практики виокремлено трансформативні прийоми зміни покриттів ВРК та влаштування зовнішніх огорож засобами трансформування.

14. Встановлено, що функціонально-типологічні складові ВРК формуються наступними видами споруд: водоймища; атракціони; декоративно-рекреаційні елементи; лікувально-оздоровчі елементи; інженерно-технічні споруди. До першого виду відносяться передовсім басейни — плавальний, басейн з хвилеутворенням, дитячий, купальний, декоративний; «річки» — швидка та повільна. Другий вид становлять водяні тобоґани, гірки, труби та інші атракціони. Третій вид включає в себе водоспади, штучні гейзери, фонтани та інше аналогічне устаткування. До четвертого відносяться сауни, джакузі, гідромасажні пристрої. П’ятий вид включає допоміжне обладнання: насосні пристрої, приміщення для контролю за якістю води та водопідготовки.

15. На основі дослідження питань теорії і практики створення ВРК запропоновано визначення термінів, які здобули фахового поширення, та класифікацію атракціонів — гірок — за умовними ознаками.

16. Запропоновано модель методики проектування ВРК, що складається з трьох послідовних етапів: передпроектної основи, ідейно-концептуальної основи, проектно-будівельної основи.

17. Результати дисертаційного дослідження, основні принципи та рекомендації формування ВРК знайшли практичне впровадження та використані автором у проектних розробках ВРК для Києва, Ялти, Севастополя та інших міст України (рис. 3, 4).

ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ежов В. И., Ежов С. В., Ежов Д. В. Архитектура общественных зданий и комплексов / Ежов В. И., Ежов С. В., Ежов Д. В. — КиевВистка, 2006. — С. –126, 363–365.

2. Ежов Д. В. Типологічні особливості рекреаційно-розважальних закладів відпочинку на воді / Д. В. Ежов // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. — Київ : КНУБА, 2003. — Вип. 11/12. — С. 240–246.

3. Єжов Д. В. Досвід проектування аквапарків / Д. В. Єжов // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. — Київ : КНУБА, 2005. — Вип. 14. — С. –173.

4. Єжов Д. В. З історіографії розвитку ідеї аквапарку / Д. В. Єжов // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. — Київ : КНУБА, 2004. — Вип. 13. — С. –26.

5. Єжов Д. В. Особливості проектування аквапарків з функціонуванням протягом року / Д. В. Ежов // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. — Харків : ХДАДМ, 2003. — № 1/2. — С. 95–96.

6. Єжов Д. В. Особливості проектування закладів для розваг та дозвілля на воді / Д. В. Єжов // Региональные проблемы архитектуры и градостроительства. — Одеса : Астропринт, 2003. — № 5/6. — С. 149–151.

7. Єжов Д. В. Сучасні тенденції формування аквапарків (Узагальнення світового досвіду проектування і будівництва) / Д. В. Єжов // Перспективні напрямки проектування житлових та громадських будівель : Сучасні тенденції в архітектурі та будівництві. — КиївКиївЗНДІЕП, 2003. — С. 54–56.

8. Ежов Д. В. [Скло як матеріал XXI сторіччя: Роздуми спеціалістів] / Д. В. Ежов // Стекло и керамикаСтроит. материалы в Украине (СіК). — Київ, 2004. — № 3. — С. 26.

9. Ежов Д. В. 2003 год глазами архитектора / Д. В. Ежов // Нерухомість. —  Київ, 2004. — № . — С. 34.

10. Ежов Д. В. Аквапарки — мир экзотики и развлечений / Д. В. Ежов // Буд-Майстер. — Київ, 2002. — № 19. — С. 11–13.

11. Ежов Д. В. Аквапарки Украины: вчера, сегодня, завтра / Д. В. Ежов // Бассейны и сауны Украины. — Киев, 2006. — № 7–9. — С. –31.

12. Ежов Д. В. Любое здание, которое проектируется сегодня, должно выглядеть как объект XXI века / Д. В. Ежов // Буд-Майстер. — Київ, 2002. — № /24. — С. 4–6.

13. Ежов Д. В. Современный аквапарк — это технологии, дизайн, менеджмент / Д. В. Ежов // Property Times. — Киев, 2006. — № 33. — 4/10 сентября. — С. 17.

14. Ежов Д. В. Стекло и керамика / Д. В. Ежов // Стекло и керамика : Строит. материалы в Украине (СіК). — Киев, 2004. — № 1. — С. 34.

15. Ежов Д. В. Так есть ли в Киеве «второй строительный бум»? / Д. В. Ежов // Нерухомість Києва. — Київ, 2004. — № 1. — С. 28.

16. Єжов Д. В. АБ «Єжов»: ідеї і проекти / Д. В. Єжов // Особняк. — Киев, 2000. — № 1 (15). — С. –21.

АНОТАЦІЯ

Єжов Д. В. Основи формування архітектури водно-розважальних комплексів. — Рукопис. — Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури зі спеціальності 18.00.02 — архітектура будівель і споруд. Одеська державна академія будівництва та архітектури. Одеса, 2008.

Роботу присвячено дослідженню основ формування архітектури водно-розва-жальних комплексів (ВРК, аквапарків) — досить нового для практики архітектурного проектування України типу дозвіллєво- розважальних та релаксаційно-оздоровчих споруд.

В дисертації узагальнено досвід проектування, будівництва й експлуатації споруд ВРК, зроблені рекомендації щодо розміщення споруд ВРК у структурі міста, визначений склад функціонально-технологічних груп приміщень ВРК і вимоги до їх взаємозв’язків, визначено залежність і вплив функціонально-технологічного призначення груп приміщень ВРК на вибір типу конструкцій споруд, розроблено класифікацію та номенклатуру типів споруд ВРК та основні принципи об’ємно-розпланувальної організації ВРК.

Базуючись на функціональній типології зон ВРК, було розроблено модель функціональної структури аквапарку та модель-схему його об’ємно-просторової структури. На основі дослідження питань теорії і практики створення ВРК запропоновано визначення термінів, які здобули фахового поширення, та класифікацію атракціонів — гірок — за умовними ознаками.

Ключові слова: водно-розважальний комплекс, аквапарк, архітектурна форма, класифікація, модель.

АННОТАЦИЯ

Ежов Д. В. Основы формирования архитектуры водно-развлекательных комплексов. — Рукопись. — Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.02 — архитектура зданий и сооружений. Одесская государственная академия строительства и архитектуры. Одесса, 2008.

Работа посвящена исследованию основ формирования архитектуры водно-развлекательных комплексов (ВРК, аквапарков) — нового для практики архитектурного проектирования Украины типа досугово-развлекательных и релаксационно-оздоровительных сооружений.

Установлено, что вопросы архитектурно-планировочной и объемно-функциональной организации ВРК не нашли целостного освещения в научной литературе, поскольку ВРК является новым типом оздоровительно-релаксационных учреждений, связанных с отдыхом на воде, который только с конца 1990-х гг. получает распространение в архитектурной практике Украины.

Существующую в ДБН В.2.2-9-99 классификацию зданий и сооружений, предназначенных для отдыха, удовлетворения физкультурно-оздоровительных, спортивных и досуговых функций, следует считать неудовлетворительной, беря во внимание логические противоречия, наблюдаемые в этой классификации. Наличие в ВРК как новом для украинской архитектурно-строительной практике классе развлекательно-оздоровительных объектов таких элементов, как термальные бассейны, спортивные бассейны и фитнес-залы, элементы культурно-зрелищных сооружений (декорации, искусственная среда, тематическая направленность и др.), сауны и бани, позволяет настаивать на пересмотре существующей классификации и введении особого