НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ЄРМОЛЕНКО ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

УДК 349, 42

АГРАРНІ МАЙНОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ ПРИВАТНИХ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права ім. академіка В.З. Янчука юридичного факультету Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України.

Наукові консультанти: –

доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, Заслужений діяч науки і техніки України Янчук Василь Зіновійович;–

доктор юридичних наук, професор Статівка Анатолій Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри аграрного права.

Офційні опоненти:–

доктор юридичних наук, професор Семчик Віталій Іванович, член-кореспондент НАН України, академік Академії правових наук України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права;–

доктор юридичних наук, професор Шульга Михайло Васильович, член-кореспондент Академії правових наук України, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри екологічного права; –

доктор юридичних наук, професор Бобкова Антоніна Григорівна, Донецький національний університет, завідувач кафедри господарського права.

Захист відбудеться 19 лютого 2008 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .086.04 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 16 січня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.П. Колісник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Запровадження ринкового механізму регулювання аграрних відносин не тільки не знімає, але й посилює необхідність правової регламентації діяльності сільськогосподарських товаровиробників як учасників майнового обороту. Внаслідок здійснення приватизаційних процесів в аграрній сфері виробництва нині левову частку сільськогосподарської продукції виробляють приватні сільськогосподарські підприємства різних, часто принципово нових організаційно-правових форм. У таких умовах підвищується роль правової доктрини у виробленні загальної концепції аграрних майнових правовідносин, положення якої втілюватимуться у конкретних нормативно-правових актах, що дозволить створити ефективний механізм правового регулювання аграрних майнових відносин. Саме це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, обмеживши її за колом суб’єктів приватними сільськогосподарськими підприємствами. Іншими підставами такого обмеження є: незначна кількість державних та фактична відсутність комунальних сільськогосподарських підприємств; провідна роль саме приватних сільськогосподарських підприємств у трансформації та розбудові ринкових відносин у аграрному секторі економіки України.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали концептуальні підходи, наукові розробки щодо вирішення окремих проблем, визначених темою дисертаційного дослідження, авторами яких є відомі вітчизняні вчені-юристи: А. Г. Бобкова, М. Я. Ващишин, О. М. Вінник, Ю. О. Вовк, Я. З. Гаєцька-Колотило, О. В. Гафурова, С. В. Глібко, В. П. Жушман, А. П. Гетьман, М. С. Долинська, А. М. Колодій, П. Ф. Кулинич, В. І. Курило, І. М. Кучеренко, Р. А. Майданик, В. К. Мамутов, Л. С. Нецька, В. В. Носік, О. О. Погрібний, С. О. Погрібний, Т. П. Проценко, П. М. Рабінович, В. І. Семчик, І. Є. Середа, І. В. Спасибо-Фатєєва, А. М. Статівка, Н. І. Титова, В. Ю. Уркевич, В. І. Федорович, Я. М. Шевченко, В. С. Шелестов, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, В. В. Янчук, В. З. Янчук та інші вчені.

Різні аспекти інституту майнових правовідносин підприємств як юридичних осіб були і є предметом досліджень зарубіжних вчених у галузях теорії права, цивільного, господарського та аграрного права: Т. Є. Абової, М. Г. Александрова, С. С. Алексєєва, Ю. Г. Басіна, З. С. Бєляєвої, Г. Є. Бистрова, С. М. Братуся, М. Д. Єгорова, О. С. Йоффе, Д. А. Керімова, М. І Козиря, О. А. Красавчикова, О. Л. Мініної, В. П. Мозоліна, Е. І. Павлової, В. А. Рахміловича, Ф. М. Раянова, Ю. Г. Ткаченко, Ю. К. Толстого, В. В. Устюкової, Р. Й. Халфіної, Л. А. Чеговадзе, Л. В. Щеннікової, В. Ф. Яковлєва та ін.

За темою дослідження було опубліковано дві монографії: М. І. Козирем “Имущественные правоотношения колхозов в СССР” (1966 р.) та В. І. Семчиком “Имущественные правоотношения в сельском хозяйстве” (1984 р.). Не зменшуючи методологічної цінності наведених монографічних досліджень, все ж необхідно відзначити, що здійснювалися вони у відмінних від нинішніх соціально-економічних та політичних умовах, які вимагали принципово інших підходів до розробки загальної концепції правового регулювання агарних майнових відносин. Це додатково підкреслює актуальність обраної теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми “Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України”. Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язана з правовими аспектами наукової теми “Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” (номер державної реєстрації 0199U002510) та “Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції” (номер теми 110/196-пр; номер державної реєстрації 0106U004241).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка цілісної концепції аграрних майнових правовідносин сучасних приватних сільськогосподарських підприємств в Україні, формулюваня на цій основі теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій для удосконалення правового регулювання аграрних майнових відносин.

Для досягнення цієї мети дисертантом основна увага приділялася вирішенню таких завдань: визначити і обґрунтувати місце та роль аграрних майнових відносин у системі аграрних відносин; сформувати принципи правового регулювання аграрних майнових відносин; розробити загальну концепцію аграрних майнових відносин; з’ясувати природу аграрних майнових правовідносин та виявити особливості реалізації суб’єктивних майнових прав і обов’язків як юридичної складової аграрних майнових правовідносин; здійснити систематизацію об’єктів аграрних майнових правовідносин; визначити кваліфікаційні ознаки кожного з різновидів об’єктів аграрних майнових правовідносин; розкрити особливості узагальнюючого поняття приватного сільськогосподарського підприємства як суб’єкта аграрних майнових правовідносин; дослідити процес формування правового статусу приватних сільськогосподарських підприємств як суб’єктів аграрних майнових правовідносин; проаналізувати особливості правового режиму майна диференційовано по кожній організаційно-правовій формі приватних сільськогосподарських підприємств як основи їхніх аграрних майнових правовідносин; сформулювати теоретичні висновки і пропозиції, а також розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства, що врегульовує систему аграрних майнових відносин сучасних приватних сільськогосподарських підприємств.

Об’єктом дослідження виступають аграрні правовідносини в Україні в умовах розбудови ринкових відносин у аграрній сфері виробництва.

Предметом дослідження є аграрні майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств в Україні.

Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні застосовувались філософський діалектичний метод, загальнонаукові методи і підходи (історичний, формально-логічний методи, методи аналізу і синтезу та системний, системно-структурний, функціональний і субстратний підходи), а також спеціальні юридичні методи (порівняльно-правовий і формально-юридичний). Діалектичний метод застосовувався через співвідношення між парними категоріями діалектики – змістом і формою, що покладено у основу “філософсько-економічної” концепції аграрних майнових відносин. За допомогою парних діалектичних категорій загального, часткового і одиничного здійснено розмежування понять “сільськогосподарське підприємство” “приватне сільськогосподарське підприємство”, та “організаційно-правова форма” приватного сільськогосподарського підприємства. Історичний метод дозволив провести паралель між правовим регулюванням аграрних майнових відносин в різні періоди часу та просторі, тобто по вертикалі та горизонталі, що дозволило вибрати правильний напрям дослідження. Методи аналізу і синтезу застосовувалися як при вивченні теоретичних і практичних проблем аграрних майнових відносин, так і при виведенні закономірностей їхнього законодавчого регулювання. Застосування формально-логічного методу дало можливість сформулювати поняття аграрних майнових відносин, аграрних майнових правовідносин, приватного сільськогосподарського підприємства та його організаційно-правової форми, а також аргументувати висновки і пропозиції по удосконаленню режиму правового регулювання аграрних майнових відносин. Системний підхід дав змогу дослідити зовнішні властивості аграрного майнового правовідношення як системи, системно-структурний підхід – його внутрішні властивості та визначити елементи структури. Функціональний підхід застосовувався при вивченні функціональних зв’язків між елементами аграрного майнового правовідношення. Субстратний підхід дав змогу правильно розставити акценти у визначенні кола об’єктів аграрних майнових правовідносин та дослідити зв’язки породження між ними. Порівняльно-правовий метод дозволив виробити єдиний підхід до аналізу різнорівневих нормативно-правових актів вітчизняного та зарубіжного законодавства, правових теорій, концепцій та підходів до визначення системи аграрних майнових правовідносин, а також надав підстави для визначення колізій і прогалин у законодавстві, що їх врегульовує. Формально-юридичний метод застосовувався при розробці пропозицій щодо удосконалення законодавства, що врегульовує аграрні майнові відносини.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в Україні здійснено комплексне дослідження системи аграрних майнових правовідносин приватних сільськогосподарських підприємств. У результаті проведеного дисертаційного дослідження розроблено цілісну концепцію аграрних майнових правовідносин приватних сільскогосподарських підприємств, одержано принципово нові висновки, положення та пропозиції, які виносяться на захист:

вперше:

1) визначено комплексність та інтегрованість як критерії, що відображають особливості предмета аграрного права. Критерій комплексності аграрного права виокремлює особливості горизонтальних зв’язків, тобто наявність складної цілісної будови аграрних відносин як предмета аграрного права, складові яких перебувають у субординаційних зв’язках. Інтегрованість розкривається через необхідність обов’язкової наявності координаційних взаємозв’язків між складовими предмета аграрного права та доцільності цих зв’язків, що забезпечується ієрархічно-структурною будовою аграрних відносин, тобто їх вертикальністю;

2) визначено місце і роль аграрних майнових відносин у системі аграрних відносин як предмета аграрного права. Місце аграрних майнових відносин визначають субординаційні горизонтальні зв’язки, що відображають наступність виникнення різних видів аграрних відносин у процесі створення загального комплексу таких відносин, тобто відбивають ознаку комплексності предмета аграрного права. Роль аграрних майнових відносин у структурі аграрних відносин детермінується ознакою інтегрованості аграрного права, тобто взаємною вертикальною впорядкованістю аграрних відносин, інакше кажучи, координаційними зв’язками між їхніми складовими;

3) диференціаційовано принципи правового регулювання аграрних майнових відносин на загальноправові, галузеві і спеціальні організаційно-регулятивні принципи, що зумовлюється необхідністю всебічного, системного охоплення правовим впливом всієї сукупності аграрних майнових відносин, а також розроблено комплекс спеціальних принципів;

4) здійснено розмежування аграрних відносин членства та участі у приватних сільськогосподарських підприємствах за сукупністю статусних (залежно від особливостей організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств та правосуб’єктності співвласників цих підприємств), функціональних (особливості участі у майновій відокремленості підприємств, аграрних трудових та аграрних управлінських відносинах) та інституціональних (належності до інститутів певної галузі права) критеріїв;

5) розроблено “філософсько-економічну” концепцію аграрних майнових відносин, яка виступає теоретико-методологічною основою побудови загальної цілісної концепції аграрних майнових правовідносин; ця концепція базується на дихотомії “аграрні виробничі відносини – аграрні майнові відносини”, які розглядаються відповідно як внутрішня і зовнішня форми економічного буття у аграрній сфері матеріального виробництва, змістом яких виступає вольова доцільна сільськогосподарська діяльність;

6) обґрунтовано авторське визначення сільськогосподарської діяльності як зумовлену суспільними потребами і суспiльним розподiлом працi виробничо-господарську активність сільськогосподарських товаровиробників з виробництва сільськогосподарської продукції, що забезпечується використанням відповідного ресурсного потенціалу і проявляється у діях з виробництва сирої продукції рослинництва і тваринництва, її первісної переробки, реалізації та виробничого споживання, які здійснюються у специфічних умовах, що визначаються сукупністю природних, технологічних, соціально-економічних та юридичних чинників;

7) запропоновано розглядати окреме аграрне майнове правовідношення як систему взаємопов’язаних елементів – сільськогосподарських підприємств як суб’єктів, різних видів сільськогосподарського майна як об’єктів та майнових прав і обов’язків, що виникають у суб’єктів щодо цих специфічних об’єктів та обґрунтовано, що ієрархічна будова аграрного майнового правовідношення-системи об’єднує матеріальний базис – аграрне майнове відношення та юридичну надбудову – спосіб вираження аграрно-правової норми, що проявляється зовні через регламентацію матеріального змісту (сільськогосподарської діяльності суб’єктів) взаємними суб’єктивними майновими правами і обов’язками;

8) обґрунтовано необхідність доповнення понятійно-категоріального апарату аграрного права категорією аграрної майнової правосуб’єктності як основи формування потенційного, можливого обсягу аграрних майнових прав і обов’язків приватних сільськогосподарських підприємств, реалізація яких надає можливість здійснювати сільськогосподарську діяльність;

9) розроблено комплекс спеціальних ознак майна сільськогосподарського призначення як специфічного системоутворюючого об’єкта системи аграрних майнових правовідносин, що: призначене для використання тільки у сільському господарстві; у частині засобів виробництва проектується спеціалізованими конструкторськими бюро та проектно-кошторисними відділами; випускається спеціалізованими виробниками; підлягає обов’язковій сертифікації чи експертизі як сільськогосподарське; включає самовідтворювальне майно білогічного походження (ґрунти, культурні рослини та тварини), що потребує відповідно особливого режиму ідентифікації, державного і біологічного контролю та охорони;

10) розкрито специфіку майнового комплексу сільськогосподарського підприємства як визначеного сукупністю природних, соціально-економічних, технологічних та юридичних ознак індивідуалізованого, оптимального поєднання у єдиний технологічний ланцюг різних видів сільськогосподарського та іншого майна, призначенням якого є виробництво сільськогосподарської продукції;

11) виокремлено сукупність природних (залежність від природно-кліматичних умов виробництва, незамінність для задоволення природних потреб суспільства, постійність біологічного циклу виробництва, нетривалість зберігання), технологічних (застосування спеціальних технологій виробництва), економічних (товарність і нетоварність сільськогосподарської продукції, використання її як основні й оборотні засоби виробництва) та юридичних (наявність політичної волі держави до створення достатньої кількості продукції належної якості, правової регламентації її зберігання та реалізації, що втілюється у цілій низці спеціальних нормативно-правових актів аграрного законодавства) кваліфікаційних ознак сільськогосподарської продукції, які є взаємно визначальними;

12) розкрито сутність поняття “приватне сільськогосподарське підприємство” як складної аграрно-правової категорії, що утворюється з кількісно-якісних понять “підприємство”, “сільськогосподарське” та якісного поняття “приватне”, а також з’ясовано його співвідношення з організаційно-правовою формою таких підприємств;

13) запропоновано визначати належність приватних підприємств до сільськогосподарських не за валовими доходами, що є результатом фінансово-правового регулювання, а за показниками щорічного виробництва валової продукції, у якій частка сільськогосподарської продукції повинна бути не меншою, ніж 75 відсотків, що переводить процес ідентифікації приватного підприємства з сільськогосподарським зі сфери фінансово-правового до аграрно-правового регулювання;

14) визначено взаємозв’язок та співвідношення складових відокремленого майна фермерського господарства. За обсягом охоплення вибудовується така iєрархiчна структура, починаючи вiд найменшого значення її складових: складений капiтал – власний майновий комплекс – реальний майновий комплекс – загальне відокремлене майно фермерського господарства;

15) встановлено невідповідність правової моделі приватно-орендних сільськогосподарських підприємств, як суб’єктів аграрного права, ознакам організаційно-правової форми приватного сільськогосподарського підприємства, зокрема у частині формування майнової основи їхнього функціонування;

16) встановлено, що правова модель сучасних аграрно-орендних відносин, визначена актами Міністерства аграрної політики України, суперечить чинному законодавству у частині предмета аграрно-орендних договорів;

удосконалено:

1) визначення сільськогосподарської продукції як сирої продукції культурного рослинництва, тваринництва і рибництва та продуктів їх первісної переробки; 2) специфічні ознаки селекційного досягнення: має переважне застосування у сiльськогосподарському виробництвi; прiоритет має не рiвень технiчної новизни у свiтовому масштабi, а свiтовий рiвень вирiзняльностi за бiологiчними ознаками екстер’єру, продуктивностi та стiйкостi генотипу; створюється виключно у матерiальнiй формi, що один раз створена потребує тiльки розмноження з додержанням вимог бiологiчних технологiй; потребує органолептичної експертизи; режим правового захисту спрямовується на форму селекційного досягнення; 3) концептуальні підходи до визначення організаційно-правової форми приватного сільськогосподарського підприємства як оптимального поєднання структурних підрозділів, утворених шляхом об’єднання засобів виробництва і людської праці в межах підприємств певного виду, для виробництва, переробки і реалізації власновиробленої сільськогосподарської продукції (організаційна форма), встановленого і врегульованого за допомогою відповідного закону і локальних правових норм (правова форма); 4) визначення аграрного майнового правовідношення як системного утворення, ієрархічна будова якого об’єднує матеріальний базис – аграрне майнове відношення та юридичну надбудову – спосіб вираження аграрно-правової норми, який проявляється через регламентацію сільськогосподарської діяльності суб’єктів взаємними суб’єктивними майновими правами і обов’язками; 5) визначення обсягу аграрної майнової правосуб’єктності сільськогосподарського виробничого кооперативу за рахунок виключення з предмета його сільськогосподарської діяльності виробництва продукції лісового господарства, яка не є сільськогосподарською продукцією; 6) ознаки розмежування понять “внесок” і “пай”, “вклад” і “частка”;

дістало подальший розвиток:

1) обґрунтування пріоритету родинно-трудової ознаки фермерського господарства над сімейно-трудовою; 2) концепція кодифікації аграрного законодавства для уніфікації механізму правового регулювання аграрних майнових відносин; 3) визначення правового режиму майна кожної з організаційно-правових форм приватних сільськогосподарських підприємств, виходячи з їхніх доктринальних та легальних моделей; 4) пропозиції щодо уніфікації аграрного і кооперативного законодавства.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження автора, як члена Робочої Групи з розробки програми підтримки та розвитку українського села “Добробут через аграрний розвиток України” (ДАР), впроваджено у роботу комісій із законодавства та соціально-економічного розвитку села (довідка від 21.10.2005 р.). Концептуальні положення, висновки та практичні рекомендації дисертації щодо правового режиму майна приватних сільськогосподарських підприємств впроваджено у роботу Департаменту врегулювання відносин власності та соціального розвитку села Мінагрополітики України (акт впровадження № 37-17-1-15/14754 від 12.09.2007 р.). Рекомендації щодо створення та реформування організаційно-правових форм приватних сільськогосподарських підприємств, а також формування майнової основи їхньої діяльності впроваджено у роботу Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації (акт впровадження № 18-12/2635 від 28.12.2007 р.).

Результати проведеного дисертаційного дослідження застосовувалися автором особисто при викладанні лекційного курсу “Аграрне право” для студентів юридичного факультету Національного аграрного університету (акт впровадження № 69 від 18.12.2006 р.), а також при підготовці державних реєстраторів прав на нерухоме майно та їх обмежень (2004–2005 рр.) за проектом Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку “Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру (угода № 4709-UA між МБРР та Україною від 17 жовтня 2003 р.) (довідка № 14-32-11/4415 від 20.09.2007 р.). Оприлюднені результати дисертаційного дослідження застосовувалися викладачами юридичного факультету Сумського національного аграрного університету при проведенні лекційних, семінарських і практичних занять з курсу “Фермерське господарство України” (акт впровадження № 2082 від 13.09.2007 р.) та викладачами юридичного факультету Білоцерківського державного аграрного університету з викладання нормативного навчального курсу “Аграрне право” (акт впровадження № 40 від 22.06.2007 р.).

Основні результати дослідження можуть бути використані: у подальших наукових розробках з розвитку теорії аграрних правовідносин, нормотворчій діяльності по удосконаленню аграрного законодавства у частині врегулювання аграрних майнових відносин; у діяльності територіальних органів Міністерства аграрної політики України, зокрема відділів та управлінь по реформуванню аграрних відносин; для написання навчальних підручників і посібників, лекційних курсів з дисципліни “Аграрне право” та суміжних навчальних дисциплін, зокрема “Теоретичні проблеми аграрного права”; у практичній роботі юристів-аграрників по супроводженню досудового та судового провадження з вирішення майнових спорів членів (учасників) приватних сільськогосподарських підприємств.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, висновки, пропозиції і практичні рекомендації, здобуті в процесі дисертаційного дослідження, доповідались і обговорювались на засіданнях вчених рад Національного аграрного університету України і Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету України; Науково-практичній конференції “Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні” (м. Київ, 8 липня 2003 р.); Міжнародній конференції “Global reforms in higher agricultural education an research: Responding to and safety of food and agricultural products” (Kiev, Ukraine, September 22–24, 2003); Науково-практичній конференції “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 2 квітня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” (м. Ірпінь, 16 квітня 2004 р.); Державній науковій конференції “Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки” (м. Біла Церква, 29 квітня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Аграрная отрасль: социально-экономические и правовые проблемы становления и перспективы развития” (м. Гомель, 20–21 травня 2004 р.); Науково-практичній конференції “Перспективные разработки науки и техники” (м. Бєлгород, 22 жовтня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасний соціокультурний простір 2004” (м. Київ, 20–25 грудня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2005” (м. Дніпропетровськ, 7–29 січня 2005 р.); Першій Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції “Науковий потенціал України” (м. Київ, 1–5 березня 2005 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції “Стан та перспективи розвитку аграрного права” (м. Київ, 26–27 травня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Перспективи міжнародної інтеграції агропромислового комплексу України “МІА України 2005” (м. Київ, 24 червня 2005 р.); Всеросійській науково-практичній конференції “Проблемы правового регулирования аграрных отношений и развития аграрно-продовольственных рынков в Российской Федерации” (м. Москва, 30 вересня – 1 жовтня 2005 р.), Міжнародній науковій конференції “Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.” (м. Біла Церква, 2006 р.), Міжнар. наук.-практ. конф. “Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти” (м. Київ, 17–18 листопада 2006 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені у одноосібній монографії “Майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств: теорія, законодавство, практика”, навчальному посібнику з грифом МОН України “Правові основи майнових і земельних відносин” за редакцією автора дисертації, навчальному і науково-практичному посібнику “Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства”, 28 статтях у наукових фахових виданнях, а також 15 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел (370 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить – 379 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел – 35 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1 “Теоретико-методологічні засади формування системи аграрних майнових правовідносин” складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Аграрні майнові відносини як складова предмета галузі аграрного права”, розглядаючи аграрні майнові відносини як складову предмета аграрного права, автор досліджує сучасні теоретичні підходи до виокремлення аграрного права як галузі права. Результатом дослідження стало обґрунтування самостійності галузі аграрного права. Комплексність і інтегрованість аграрного права виступають лише кількісно-якісними атрибутивними ознаками, що характеризують предмет цієї самостійної галузі. Самостійність аграрного права передбачає обов’язкову наявність у складових його предмета двох видів зв’язків: як горизонтальних, так і вертикальних. Критерій комплексності відбиває особливості горизонтальних зв’язків, тобто наявність складної цілісної будови аграрних відносин як предмета аграрного права, складові яких перебувають у субординаційних зв’язках. Інтегрованість розкривається через необхідність обов’язкової наявності координаційних взаємозв’язків між складовими предмета аграрного права та їх доцільності, що забезпечується ієрархічно-структурною будовою аграрних відносин, тобто його вертикальністю.

Підрозділ 1.2. “Місце і роль аграрних майнових відносин у структурі аграрних відносин” присвячено відповідно визначенню місця і ролі аграрних майнових відносин у предметі аграрного права. Місце аграрних майнових відносин у сукупності аграрних відносин визначають субординаційні горизонтальні зв’язки. Ці зв’язки відображають черговість, наступність виникнення різних видів аграрних відносин у процесі створення загального комплексу таких відносин, тобто відбивають ознаку комплексності. Первісними у системі аграрних відносин є аграрні засновницькі відносини. Наступними є аграрні організаційні відносини, які забезпечують створення майнової відокремленості сільськогосподарського підприємства. Тому наступними у черзі є аграрні майнові відносини, серед яких особливе місце займають аграрні земельні відносини у силу специфіки їхнього об’єкта. Далі виникають членські (учасницькі) відносини, які не є самостійним видом аграрних відносин. Диференціюючись на ряд інших аграрних відносин, членські (учасницькі) відносини зливаються з ними, набуваючи ознак інших відносин (членсько-майнових, членсько-трудових та ін.). На основі членських (учасницьких) виникають аграрні трудові відносини для приведення у рух майнових ресурсів. Далі виникають аграрні управлінські відносини, що забезпечують процес ефективного сполучення майнових і трудових ресурсів. Останніми є аграрні відносини з соціального розвитку, вплив яких на інші види аграрних відносин має “прихований” і пролонгований характер.

Роль аграрних майнових відносин у структурі аграрних відносин визначається ознакою інтегрованості предмета аграрного права, взаємною вертикальною впорядкованістю аграрних відносин, тобто координаційними зв’язками між їх складовими. Аграрні майнові відносини набувають первісної ролі у формуванні сукупності інших видів аграрних відносин. Роль аграрних майнових відносин полягає у створенні підвалин формування ієрархічної структури предмета аграрного права.

Обґрунтовано необхідність відмежування членських і учасницьких відносин за статусними, функціональними та інституціональними критеріями. Статусні критерії, які є основними, доречно розділити на критерії: а) особливостей організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств; б) правосуб’єктності співвласників цих підприємств. Функціональні критерії є похідними і відображають різні режими прояву та реалізації статусних критеріїв. Їх доцільно виокремити за особливостями участі у: 1) майновій відокремленості підприємств; 2) аграрних трудових відносинах; 3) аграрних управлінських відносинах. Критерій участі у майновій відокремленості сільгосппідприємств також містить внутрішній поділ на критерії: а) диференціації фондів за видом сільськогосподарських підприємств; б) форми майнової участі; в) структури майнової участі. Інституціональний критерій розподілу за сферами правового регулювання є теж похідним від статусних критеріїв. Правовий інститут членства належить безпосередньо до царини аграрного права, тоді як участь врегульовується, насамперед, нормами господарського, зокрема корпоративного права.

У підрозділі 1.3. “Принципи правового регулюванння аграрних майнових відносин” запропоновано диференціювати принципи правового регулювання системи аграрних майнових відносин на три групи організаційно-регулятивних принципів: загальноправові, галузеві та спеціальні принципи, а також розроблено комплекс спеціальних принципів.

Загальноправового характеру принципи агарних майнових відносин набувають через уніфікацію із загальними засадами правового регулювання, які є методологічною основою для інших галузей права. До них слід віднести принципи: створення рівних умов господарювання для всіх суб’єктів аграрних майнових правовідносин; поєднання методів дозволу, примусу та заборони у формуванні майнової основи господарювання сільськогосподарських підприємств.

Виокремлення групи галузевих принципів аграрних майнових відносин тісно пов’язано із принципами аграрного права, які виступають спільними для всіх аграрних відносин. На них накладається лише специфіка їх майнової складової. Це принципи: забезпечення потреб населення безпечними і якісними продуктами харчування та промисловості високоякісною сировиною; забезпечення продовольчої безпеки держави; врахування особливостей сільськогосподарської діяльності.

Нарешті, останньою групою є спеціальні принципи, властиві тільки аграрним майновим відносинам: пріоритету аграрних майнових відносин над іншими видами аграрних відносин; реалізації майнових прав і обов’язків суб’єктів аграрних майнових правовідносин у межах аграрної майнової правосуб’єктності; виокремлення правового режиму майна сільськогосподарського призначення; створення і юридичного закріплення оптимальної майнової основи господарювання сільськогосподарських товаровиробників; залучення майнових паїв на аграрних орендно-договірних засадах; легалізації організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств як суб’єктів аграрних майнових правовідносин; диференціації правових режимів майна різних організаційно-правових форм; перманентного удосконалення механізму правового регулювання аграрних майнових відносин; правового стимулювання майнового інтересу співвласників сільськогосподарського підприємства у результатах його діяльності.

У підрозділі 1.4. “Методологічні засади розробки концепції аграрних майнових відносин у контексті загальної теорії майнових відносин” головна увага зосереджується на визначенні особливостей аграрних майнових відносин у контексті “філософсько-економічної” концепції аграрних майнових відносин, що передбачає діалектичну єдність трьох складових: аграрних виробничих відносин (внутрішньої форми), аграрних майнових відносин (зовнішньої форми), сільськогосподарської діяльності (змісту).

Аграрні виробничі відносини як внутрішня форма є завжди структурою, способом організації елементів змісту, тобто сільськогосподарської діяльності, структуруючи останню в межах виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ. Аграрні виробничі відносини в силу своєї специфіки позбавлені однієї складової – стадії перерозподілу, яка належить до сфери правового регулювання інших галузей приватного права (цивільного та господарського). Стадія споживання також має свої особливості. Насамперед, це відсутність особистого, не пов’язаного з виробничою сільськогосподарською діяльністю, споживання, яке відноситься до царини цивільних відносин. При цьому аграрні виробничі відносини з виробництва та виробничого споживання набувають зовнішньої форми аграрних майнових відносин власності (внутрішні відносини), а аграрні виробничі відносини розподілу у вигляді реалізації сільськогосподарської продукції – зовнішньої форми аграрного майнового обороту (зовнішні відносини).

Специфіка сільськогосподарської діяльності як змістовної складової аграрних майнових відносин полягає в такому: 1) джерелом виникнення сільськогосподарської діяльності є суспільні потреби у регулярному одержанні продуктів харчування та сировини для промисловості за рахунок виробництва сільськогосподарської продукції; 2) для здійснення сільськогосподарської діяльності необхідно мати певний ресурсний потенціал матеріальних засобів сільськогосподарського призначення як втілений принцип співорганізації відповідних ресурсів; 3) сільськогосподарська діяльність складається із сукупності окремих дій всіх працівників відповідних сільськогосподарських товаровиробників, спрямованих на одержання, первісну переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції; 4) одним з найважливіших факторів у визначеннi особливостей сільськогосподарської діяльності є умови її здійснення як загальний соціокультурний простір можливих дій; 5) метою сільськогосподарської діяльності є виробництво, первісна переробка виробленої продукції, а також її реалізація з метою одержання прибутку; 6) сільськогосподарська діяльність має специфiчнi вiдмiнностi вiд iнших видiв господарської діяльності за сукупнiстю природних, технологiчних, економiчних, соцiальних та юридичних факторiв, що потребує формування дiєвого механiзму її аграрно-правового регулювання. Усі ці особливості визначають в цілому і специфіку аграрних майнових відносин.

У підрозділі 1.5. “Теоретичні основи формування та межі реалізації аграрних майнових правовідносин”, аналізуючи існуючі теоретичні підходи щодо визначення сутності правовідношення, дисертант дійшов висновку, що будь-яке аграрне майнове правовідношення слід розглядати як відповідне системне утворення. Ієрархічна будова аграрного майнового правовідношення-системи об’єднує матеріальний базис – аграрне майнове відношення та юридичну надбудову – спосіб вираження аграрно-правової норми, який проявляється через регламентацію сільськогосподарської діяльності суб’єктів взаємними суб’єктивними майновими правами і обов’язками. Зміст матеріального субстрату, яким є сільськогосподарська діяльність, суміщається з майновими правами і обов’язками як юридичною надбудовою. У результаті утворюється єдиний зміст аграрного майнового правовідношення: сільськогосподарська діяльність, обмежена майновими правами і обов’язками її суб’єктів.

Об’єктивність специфіки сільськогосподарської діяльності вимагає виокремлення галузевої (аграрної) майнової правосуб’єктності сільськогосподарських підприємств як основи формування потенційного, можливого обсягу аграрних майнових прав і обов’язків приватних сільськогосподарських підприємств, реалізація яких надає їм можливість здійснювати сільськогосподарську діяльність. Нині в закріпленні галузевої майнової правосуб’єктності переважне значення мають локальні правові акти при існуванні об’єктивної необхідності закріпленні її у спеціальному аграрному законодавстві (до прийняття Аграрного кодексу України).

Розділ 2 “Об’єкти аграрних майнових правовідносин приватних сільськогосподарських підприємств” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Майно сільськогосподарського призначення як системоутворюючий об’єкт аграрних майнових правовідносин” присвячено визначенню кваліфікаційних ознак майна сільськогосподарського призначення. Автором обґрунтовано, що майно сільськогосподарського призначення має такі специфічні ознаки: застосовується тільки в сільськогосподарському виробничому процесі; його неможливо перепрофілювати для інших видів господарської діяльності в первісному, незмінному вигляді; проектується спеціалізованими конструкторськими бюро та проектно-кошторисними відділами; випускається спеціалізованими виробниками і становить їхню основну продукцію; таке майно підлягає обов’язковій сертифікації чи експертизі; застосовується самовідтворювальне майно білогічного походження (ґрунти, культурні рослини та тварини), яке потребує відповідно особливого режиму ідентифікації, державного і біологічного контролю та охорони.

Індивідуалізація будь-якого майнового комплексу сільськогосподарського підприємства полягає у прив’язуванні до конкретної просторової точки, основою якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення в межах території підприємства. Високий ступінь технологічної пов’язаності окремих видів майна сільськогосподарського призначення в майновому комплексі сільськогосподарського підприємства, використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та живих організмів одночасно як знарядь праці і предметів праці, функціонування у специфічному соціальному середовищі, економічні можливості відтворення складових майнового комплексу, пов’язані із сезонністю виробництва, а також наявність значного масиву актів аграрного законодавства, які доповнюють загальний порядок створення, функціонування та припинення майнових комплексів сільськогосподарських підприємств, надають останнім відповідної специфіки, яка відсутня в майнових комплексах підприємств іншої галузевої належності.

У підрозділі 2.2. “Поняття, ознаки і місце сільськогосподарської продукції у складі об’єктів аграрних майнових правовідносин” надається визначення, склад, кваліфікаційні ознаки сільськогосподарської продукції та визначається її місце у аграрному майновому обороті. Сільськогосподарська продукція є результатом, метою діяльності будь-якого сільськогосподарського підприємства, до якої необхідно віднести всю сиру продукцію культурного рослинництва, тваринництва і рибництва, одержувану від сільськогосподарської діяльності, та продукти її первісної переробки, здійснюваної безпосереднім її виробником. Не є сільськогосподарською продукція переробки сільськогосподарської сировини підприємствами переробної промисловості. Сільськогосподарська продукція визначається комплексом природних, технологічних, економічних та правових кваліфікаційних ознак, які є взаємно визначальними.

Природні ознаки сільськогосподарської продукції розкриваються, насамперед, через залежність від природно-кліматичних умов виробництва, зокрема через використання як основного засобу виробництва земельних ділянок сільськогосподарського призначення, її незамінність для задоволення природних потреб суспільства, постійність біологічного циклу виробництва, нетривалість зберігання. Технологічні ознаки проявляються через застосування спеціальних технологій виробництва, у яких відсутній універсалізм, що дозволяє перенести їх у інші галузі виробництва. Економічними ознаками є поділ на товарну й нетоварну сільськогосподарську продукцію, використання її як основні й оборотні засоби виробництва. До юридичних ознак належать наявність політичної волі держави до створення достатньої кількості сільськогосподарської продукції належної якості, правової регламентації її зберігання та реалізації, що втілюється у цілій низці спеціальних нормативно-правових актів аграрного законодавства.

Підрозділ 2.3. “Селекційні досягнення як об’єкти аграрних майнових правовідносин” містить дослідження правового режиму використання і захисту селекційних досягнень. Дисертант виводить специфічні ознаки селекційного досягнення: 1) створюється переважно для застосування у сільськогосподарському виробництві; 2) об’єктом селекційної роботи є тільки живі організми, тому для селекційного досягнення пріоритет має не рівень технічної новизни в світовому масштабі, а світовий рівень вирізняльності за біологічними ознаками; 3) селекційне досягнення створюється виключно у матеріальній формі, що надає йому властивостей відразу ж після створення стати об’єктом аграрних майнових правовідносин; 4) правовий захист спрямовується одночасно на форму і на зміст селекційного досягнення, хоча пріоритет має форма; 5) цінність матеріальної форми селекційного досягнення полягає у тому, що вона вже один раз створена вимагає тільки розмноження з дотриманням вимог біологічних технологій для відтворення корисних властивостей; 6) на відміну від технічних рішень експертиза матеріального носія селекційного досягнення здійснюється переважно органолептичними засобами, що вимагає наявності вузької спеціалізації експертів та достатньої кількості висококваліфікованих фахівців, якими є працівники відповідних установ Мінагрополітики України.

Розділ 3 “Приватні сільськогосподарські підприємства як суб’єкти аграрних майнових правовідносин” складається з п’ятьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Поняття “приватне сільськогосподарське підприємство” та його організаційно-правова форма” головна увага зосереджується на дослідженні складної правової конструкції приватного сільськогосподарського підприємства. Проведений теоретико-правовий аналіз дає підстави дійти таких висновків: 1) підприємство виступає родовим поняттям, яке у правовому сенсі є закріпленим у законодавстві насамперед кількісним поняттям, що містить об’єднання певної кількості майна, немайнових цінностей і людської праці, спрямованих на досягнення статутних цілей; 2) уточнююча якісна категорія “сільськогосподарське” виступає конкретнішою – типологічною ознакою різних окремих проявів родового поняття підприємства; 3) у основу віднесення підприємства до сільськогосподарських підприємств доцільно покласти не рівень товарності сільськогосподарської продукції, а її питому вагу у валовій продукції підприємства, обсяг якої необхідно закріпити законодавчо на рівні 75 %; 4) категорія “приватне” відбиває лише вид власності на майно відповідного сільськогосподарського підприємства і жодним чином не містить посилання на їхню конкретну організаційно-правову форму. Як наслідок у широкому розумінні поняття “приватне” охоплює усі організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств, що не мають у своєму складі майна державної чи комунальної власності. У вузькому розумінні – це засноване на власності фізичних та юридичних осіб конкретне підприємство. Таке підприємство здійснює виробництво, переробку власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацію, частка якої у валовій продукції цього підприємства повинна бути не меншою, ніж 75 відсотків.

Зроблено висновок, що організаційно-правова форма приватного сільськогосподарського підприємства є видовим поняттям, що конретизує прояв родових ознак останнього. Вона утворюється шляхом інтеграції двох складових: організаційної форми та правової форми. Таким чином, організаційно-правова форма приватного сільськогосподарського підприємства – це оптимальне поєднання структурних підрозділів, утворених шляхом об’єднання засобів виробництва і людської праці в межах підприємств певного виду для виробництва, переробки і реалізації власновиробленої сільськогосподарської продукції (організаційна форма), встановлене і врегульоване за допомогою відповідного закону і локальних правових норм (правова форма).

У підрозділі 3.2. “Правове становище фермерського господарства” розглядаються проблеми утворення та функціонування фермерського господарства. Обґрунтовується, необхідність внесення змін до законодавства щодо: заміни легальної сімейно-трудової ознаки на родинно-трудову; доповнення сукупності легальних ознак фермерського господарства ознакою неможливості засновництва (членства) у господарстві інших юридичних осіб; скасування дозволу організації фермерського господарства однією особою, бо за наявності єдиного члена фермерського господарства, воно не відповідатиме ознаці організаційної форми (організаційної єдності), яка відбиває родинно-трудову ознаку.

Надання фермерському господарству статусу юридичної особи викликало існування двох видів господарств: юридичних осіб та без права юридичної особи (селянських (фермерських) господарств). Це призвело до виникнення бінарної конструкції майнової відповідальності одного й того ж самого суб’єкта: новостворені фермерські господарства несуть відповідальність, обмежену належним їм на праві власності майном, тоді як більш ранні господарства, крім спільного сумісного майна їх членів, змушені будуть відповідати особистим майном останніх. Тому доцільно внести зміни до закону щодо обов’язковості процедури перереєстрації селянських (фермерських) господарств для надання їм статусу фермерського.

У підрозділі 3.3. “Сiльськогосподарський виробничий кооператив як органiзацiйно-правова форма приватних сільськогосподарських пiдприємств” проаналізовано доктринальні підходи та законодавство щодо правового становища СВК. Запропоновано спеціальними кваліфікаційними ознаками СВК вважати: а) добровільність об’єднання фізичних осіб (громадян України, осіб без громадянства та іноземців); б) відсутність обов’язкової вимоги щодо внесення земельних ділянок сільськогосподарського призначення до пайового фонду сільськогосподарських виробничих кооперативів (на які особи без громадянства та іноземці не можуть мати права власності); в) обов’язковість особистої трудової участі у діяльності кооперативу, спрямованої на виробництво сільськогосподарської продукції; г) обмеження кола членів кооперативу виключно фізичними особами, які є сільськогосподарськими товаровиробниками.

Можливiсть асоцiйованого членства робить майнову конструкцiю сiльськогосподарського виробничого кооперативу подiбною до конструкцiї командитного товариства. Водночас збiжнiсть ознак не повна: а) у командитного товариства розмiр командитних внескiв обмежено 50 вiдсотками щодо величини статутного капiталу; б) кооператив може iснувати i без асоцiйованих членiв без зміни своєї організаційно-правової форми; в) за боргами кооперативу асоцiйованi члени нарiвнi з повними його членами несуть субсидiарну вiдповiдальнiсть своїми майновими внесками, а учасники командитного товариства – солiдарну майнову вiдповiдальнiсть.

Визначено і запропоновано усунути неузгодженість кооперативного законодавства щодо членства в СВК іноземців та осіб без громадянства, що суперечить відповідним положенням Закону України “Про кооперацію”.

Членство у СВК неповнолітньої сільської молоді унеможливлюється через відсутність у них майна для внесення пайового внеску. Дисертантом запропоновано створити фонд внутрішнього кредитування потенцiйних неповнолітніх членiв на суму первiсних майнових внескiв.

До предмета діяльності СВК не повинно включатись виробництво продукції лісового господарства, яка не належить до сільськогосподарської, що вимагає її виключення з легального визначення видів діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу через можливість неоднозначного тлумачення мети діяльності