Прізвиська завжди були невід’ємною ознакою українського антропонім
ікону
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА
ФЄДОТОВА НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА
УДК 811.161.2’373.2
СУЧАСНІ ПРІЗВИСЬКА ЛУГАНЩИНИ:
КОГНІТИВНА ПРАГМАТИКА ТВОРЕННЯ ТЕКСТУ ОНІМА
Спеціальність 10.02.01 – українська мова
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Харків – 2008
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Галич Валентина Миколаївна,
Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри журналістики і видавничої справи.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Лучик Василь Вікторович,
Національний університет “Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри загального і слов’янського мовознавства;
кандидат філологічних наук, доцент
Познанська Віра Дмитрівна,
Донецький національний університет, доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики .
Захист відбудеться “ 9 ” квітня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.20 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 2-37).
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4.
Автореферат розісланий “ 5 ” березня 2008 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.Г. Савченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Прізвиська завжди були невід’ємною ознакою українського антропонімікону. Сприйняття такого символічного знака активізує у свідомості комунікаторів однієї культури певні архетипні образи, що закріплені на нейролінгвістичному рівні у вигляді клішованих структур, крізь призму яких сприймається кожне нове явище освоюваної дійсності. Таким чином, зберігаючи свою семантику, прізвиська в закодованому вигляді несуть інформацію не тільки про особу, якій воно надане, але й про особливості певної епохи, чим створюють культурний портрет нації. Саме за такими особливостями прізвиська ми можемо відстежувати мовні, культурні та історичні зміни в житті українського народу від давнини до сучасності.
Актуальність дослідження. В українському мовознавстві відсутні комплексні й системні, зокрема монографічні, дослідження, присвячені виявленню номенклатури, мотиваційної бази та структури сучасних прізвиськ. В українській антропоніміці відомі дослідження І.Д. Сухомлина, М.Л. Худаша, П.П. Чучки, Л.Т. Масенко, проте в них провідним є історичний аспект вивчення прізвиськ. Набагато ширше сучасні прізвиська досліджені в російському мовознавстві, підтвердженням чого є праці Л.О. Сергєєвої, М.М. Ушакова, П.Т. Поротнікова, Г.Я. Симіної, Є.Ф. Даниліної, З.П. Нікуліної й ін. З огляду на вищесказане, можна констатувати недостатню розробленість теоретичної бази дослідження саме у вітчизняному мовознавстві.
Сучасні прізвиська є не тільки ідентифікаційними знаками людини, що вирізняють її з кола інших людей, а й такими, що компресують у собі мотиваційний текст, який передує появі неофіційного найменування людини, тобто можуть бути пояснені, інтерпретовані в процесі мовлення у вигляді розгорнутого тексту. Питання функціонування антропонімів у контексті когнітивного аспекту на сучасному етапі є актуальним і маловивченим. Крім того, у дослідженнях з антропонімії до сьогодні ще не було зроблено жодної спроби розгляду прізвиська як тексту, чинника переродження мовлення, свідомо спланованої мовцями ланки комунікації, тобто в аспектах текстознавства та теорії комунікації. Пропонований підхід до прізвиськ як класу антропонімів допоможе перевести дослідження наукової проблеми з позицій констатації факту існування прізвиська та опису його характеристик у сферу вивчення функціонування цього оніма на рівні свідомості.
Мета наукової праці – дослідити сучасні прізвиська Луганщини в аспектах текстотворення й теорії комунікації та з’ясувати специфіку їх функціонування як стислих текстів – реалізується в низці завдань:
- вивчити внутрішню структуру сучасних прізвиськ Луганщини з метою з’ясування їх потенційних можливостей текстотворення;
- з урахуванням досягнень новітньої наукової парадигми систематизувати різні визначення поняття “тексту” й сформувати дефініцію “текст прізвиська”;
- довести, що прізвиська є стислими текстами, які компресують в собі мотиваційний / інтерпретаційний зміст антропоніма;
- розглянути деривацію прізвиська як складник процесу творення тексту, що інтерпретує значення образів, покладених в основу семантики індивідуальної власної назви;
- узагальнити й описати провідні мотиви творення текстів прізвиськ Луганщини;
- проаналізувати структуру та специфіку лексичної бази й конотативного компонента регіональних прізвиськ;
- залучивши метод психолінгвістичного експерименту, відтворити процеси розуміння та інтерпретації прізвиськ;
- з метою з’ясування прагматики стислих текстів прізвиськ проаналізувати інтерпретаційну парадигму їх сприйняття;
- розкрити особливості функціонування стислих текстів прізвиськ;
- установити закономірності функціонування тексту прізвиська як цілісного знака;
- простежити реалізації когнітивного потенціалу інтертекстуальних прізвиськ як елементів дискурсу їх текстів;
- визначити особливості творення прізвиськових текстів Луганщини в соціокультурному аспекті;
- подати найбільш повну класифікацію сучасних прізвиськ Луганщини.
Об’єктом дослідження є прізвиська населення Луганської області.
Предметом дослідження є когнітивний аспект творення, сприйняття та інтерпретації прізвиськ Луганщини як процес розкодування стислої інформації тексту прізвиська.
Наукова новизна дисертаційної праці зумовлена актуальністю теми та специфікою аналізованого матеріалу. Уперше в дослідженні:
- прізвисько розглянуто в аспекті текстотворення;
- здійснено комплексний підхід з урахуванням синергетичного принципу, що дозволяє розкрити загальні основи структурно-семантичної теорії прізвиська, яка базується на врахуванні мовленнєвого простору породження та функціонування цього класу онімів;
- проведено класифікацію сучасних прізвиськ Луганщини та визначено мотиви їхньої номінації на сучасному етапі;
- з використанням психолінгвістичних методів вивчено процеси сприйняття, розуміння та інтерпретації текстів прізвиськ, що дозволило дійти висновку про розвиток самосвідомості та самоідентифікації особистості, зумовленість семантичних моделей прізвиськ особливостями ментальності, історією та культурою регіону;
- зроблено спробу проаналізувати сучасні прізвиська Луганщини в психо- і соціолінгвальному аспектах в контексті проблеми розвитку людської свідомості та у світлі сучасної теорії тексту й комунікації.
Методи та прийоми дослідження зумовлені складністю наукового предмета. У дисертації використано такі загальнонаукові методи: історико-генетичний, термінологічного аналізу, порівняльно-історичний та добору й систематизації матеріалу; спеціальні методи дослідження мови: описовий метод та методи дистрибутивного, компонентного, трансформаційного аналізів, моделювання семантичної структури прізвиська та його знакової природи; експериментальні методи дослідження: психолінгвістичного експерименту та вільних асоціацій; квантитативні (статистичні) методи: кількісний аналіз відповідей учасників експерименту та їх інтерпретація; соціологічні прийоми: анкетування й інтерв’ювання.
Методологічну та теоретичну основу дисертації становлять: основоположні праці з питань теорії ономастики, зокрема антропоніміки, що стосуються вивчення прізвиськ у синхронії та діахронії, фундаментальні дослідження з теорії тексту та його значення в процесі комунікації, а також семіотики та семасіології. Для реалізації поставлених завдань у основу наукової роботи покладені праці з теоретичних проблем ономастики таких дослідників, як В.М. Галич, В.М. Калинкіна, Ю.О. Карпенка, Є.С. Отіна, Н.В. Подольської, А.В. Суперанської. Аналізуючи структурно-семантичні особливості творення сучасних прізвиськ Луганщини ми скористалися науковими розвідками П.П. Чучки, Л.Т. Масенко, М.Л. Худаша, Л.О. Сергєєвої, М.М. Ушакова, В.М. Галич, П.Т. Поротнікова, Г.Я. Симіної, Є.Ф. Даниліної, З.П. Нікуліної та ін. Вивчення прізвиськ в аспектах текстознавства та психології творчості базується на теоретичних положеннях досліджень вітчизняних та зарубіжних учених – Т.М. Ніколаєвої, І.Р. Гальперіна, М.І. Жинкіна, Ю.А. Сорокіна, Т.М. Дридзе, А.А. Залевської, Є.С. Кубрякової, О.О. Леонтьєва, А.І. Новикова, О.О. Потебні, Р. Стернберга, Є. Григоренко, Н.А. Фатєєвої, М.М. Бахтіна, Ю.М. Лотмана, Т.А. ван Дейка, С.В. Кондратьєвої, А.А. Бодалева, В.Н. Панферова та ін. Розглянути прізвисько з позицій мовленнєвого акту та прагматики тексту нам допомогли праці М.І. Жинкіна, О.О. Залевської, І.О. Зимньої, О.Ю. Карпенко, О.І. Клімкіної, В.А. Кухаренка, А.Р. Лурія, К.С. Серажим, О.О. Селіванової, Ч. Філлмора, І.Б. Штерн та ін. Усвідомлення знакової природи прізвиська побудоване на основі наукових здобутків М.М. Бахтіна, Ф. де Соссюра, О.О. Потебні, Т.М. Дридзе, О.О. Леонтьєва, Ю.М. Лотмана, О.С. Кубрякової, Л.С. Павлюка, І.П. Сусова та ін.
Наукове значення дослідження. До наукового простору ономастики введений новий лексичний матеріал, зібраний здобувачем. Основні положення й висновки дисертації допоможуть сформувати уявлення про своєрідність когнітивної прагматики прізвиськ та їх функціонування як стислих текстів. Одержані результати є самостійними й сприятимуть подальшому розвитку запропонованого напряму дослідження в ономастиці й теорії тексту.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх теоретичні положення та підсумки, а також зібраний антропонімний матеріал можуть бути використані у викладанні низки вузівських курсів: “Сучасна українська літературна мова”, “Текстознавство”, “Психолінгвістика”; розробці спецкурсів та спецсемінарів, присвячених актуальним питанням ономастики та написанні навчальних посібників з теорії тексту для студентів філологічних спеціальностей, у лексикографічній практиці укладання “Конотативного словника сучасних прізвиськ Луганщини”. Результати дослідження були впроваджені до навчального процесу в Луганському національному педагогічному університеті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження узгоджена з науковим напрямом і плановою темою кафедри філологічних дисциплін Луганського національного університету імені Тараса Шевченка “Актуальні проблеми мовознавства”. Тему затверджено на засіданні бюро Наукової ради НАН України з проблеми “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” від 21 жовтня 2004 р. (протокол № 4).
Матеріалом для написання наукового дослідження послужили 5000 прізвиськ, зібраних протягом 2001-2007 років у Луганській області.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені в 11 статтях, з них 4 – опубліковані у фахових виданнях.
Робота пройшла апробацію на міжнародних наукових конференціях: “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ 2003); “Слобожанщина: літературний вимір” (Луганськ 2003); “Традиційне і нове у вивченні власних імен” (Донецьк-Горлівка-Святогірськ 2005); “ІІ Святогірські ономастичні читання” (Святогірськ 2007); всеукраїнських наукових конференціях та семінарах: “Регіональна ономастика в синхронії та діахронії” (Київ 2002); “Українська ономастика на порозі ІІІ тисячоліття: стан і перспективи розвитку” (Тернопіль 2003); “Документалістика на порозі ХХІ століття” (Луганськ 2003, 2006); регіональних: “Образне слово Луганщини” (Луганськ 2002, 2003, 2004); Регіональній науково-практичній конференції з ономастики (Луганськ 2005, 2006, 2007); на теоретичних семінарах кафедри філологічних дисциплін ЛНПУ імені Тараса Шевченка.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків та додатків. Додаток А – “Словник прізвиськ Луганщини”. Список використаної літератури нараховує 198 позицій. Загальний обсяг дисертації – 208 сторінок, з яких 191 сторінка основного тексту. Ілюстративний матеріал охоплює 2 таблиці, 12 схем та 7 діаграм, які дублюються в додатках (додаток Б).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, предмет, об'єкт, методи дослідження, джерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення дослідження, наведено відомості про апробацію здійсненої роботи.
У першому розділі дисертації “Методологія дослідження” ми відстежуємо, що прізвиська привертають увагу вчених, починаючи з ХІІ століття, задовго до появи науки ономастики та конкретного зацікавлення цими іменами дослідників. Протягом наступного часу робляться спроби класифікувати неофіційні антропоніми за різноманітними критеріями, уточнюється дефініція прізвиська.
У підрозділі 1.1. “Стан розробки проблеми” нами відзначено, що розробці питання функціонування неофіційних антропонімів більше приділяють увагу російські ономатологи, які створюють теоретичну базу. Українськими ж науковцями прізвиська вивчаються здебільшого в історичному аспекті та в межах проблеми функціонування літературно-художніх антропонімів письменників різних часів, без залучення новітніх досягнень лінгвістики, розробляється теорія реалізації функцій сучасних прізвиськ. Крім того, ми відзначаємо недостатню розробленість питання побутування сучасних прізвиськ, новизну когнітивного, прагматичного та текстотворчого аспектів вивчення онімів цього класу.
Вироблена нами складна методологічна модель дослідження описана в підрозділі 1.2. “Методи й аспекти дослідження”. Вона забезпечила концептуальний виклад змісту наукової праці, ефективне застосування методів у їх взаємозв’язках, одержання об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процес творення прізвиська в східному регіоні України. Застосовуючи новітні методики та технології, зокрема ефективне використання таких методів та прийомів, як статистичний, психолінгвістичний експеримент, моделювання семантичної структури прізвиськ та процесів творення прізвиськ асоціативним шляхом і розкриття знакової природи оніма, подаючи численні інтерпретації його тексту та спрямувавши дослідження сучасних прізвиськ Луганщини в аспекти прагматики, теорії тексту та теорії розуміння, ми змогли проілюструвати типологічні риси оніма цього класу.
Розглядаючи еволюцію дефініції прізвиська в історичній ретроспективі (підрозділ 1.3. “Прізвисько в термінологічному аспекті”), ми вказуємо на різноманітні підходи до її формулювання. Розбіжності в з’ясуванні поняття прізвиська та концептуально новий підхід до його вивчення зумовили подання власного визначення цього терміна.
Прізвиська – антропоніми неофіційної сфери функціонування, які виражаються одним чи кількома словами та вживаються як стислі тексти, що відрізняються формальною структурно-семантичною нерозгорнутістю й розкриваються в мотиваційному/інтерпретаційному тексті. Вони характеризуються підвищеною інформативністю й експресивно-емоційною забарвленістю, компресують у своєму змісті характеристики зовнішніх і внутрішніх особливостей носія імені, імпліцитно представлені через асоціативний зв’язок з предметами чи явищами навколишньої дійсності.
Основні складники цього визначення аналізуються в нашому дослідженні й розкриваються та обґрунтовуються в наступних розділах дисертації.
У другому розділі дисертації “Психолінгвістичні особливості творення текстів прізвиськ” доводиться, що значення прізвиська актуалізується й розкривається в мотиваційному та інтерпретаційному тексті. З огляду на онтологічні риси тексту та провідні його ознаки, які виявляються в різних дефініціях, у підрозділі 2.1. “Прізвисько як текстотвірний чинник” ми розглядаємо прізвисько, з одного боку, як текст, а з іншого, як важливий чинник текстотворення. Це спричинило поглиблене дослідження термінологічного простору поняття текст (пункт 2.1.1. “Теорія тексту як джерело усвідомлення специфіки тексту прізвиська”). Нами відзначено, що в сучасному розумінні текст є прагматично спрямованим посередником дискурсу (претекст – текст – посттекст). За допомогою екстраполяції різних аспектів поняття “текст” на теорію прізвиська нами доведено, що прізвисько, за основними елементами дефініції, а саме: цілісністю, діалогічністю, комунікативністю, прагматичним спрямуванням і структурованістю – співвідноситься з терміном “текст” та виступає самостійною мовною структурою, яка реалізує в акті спілкування комунікативні інтенції співрозмовників (пункт 2.1.2. “Прізвисько як текст”). Обов’язковою умовою функціонування неофіційного імені є його декодування та інтерпретація адресатом, що сприяє розкриттю сконцентрованого в його семантиці інформаційного потенціалу. Прізвисько характеризується підвищеною інформативністю, змістовою насиченістю й структурно-семантичною вербальною нерозгорнутістю, що дає підстави називати його “стислим текстом”.
У пункті 2.1.3. “Формально-структурне вираження тексту прізвиська” розкривається особливість конструкції прізвиська, яка виявляється в тому, що його мотиваційний текст під час стискання відтворюється в реченні, словосполученні чи слові, з подальшим декодуванням в інтерпретаційному посттексті. Ми доводимо можливість існування однослівних текстів у текстовій парадигмі (підпункт 2.1.3.1. “Дискусійні питання структури тексту”). Порівнюючи виокремлені дослідниками (Л.В. Сахарним, М.М. Сизовим, О.І. Панченко, О.О. Селівановою, Ю.Ю. Даниловою) різні види стислих текстів, відзначаємо, що за способом функціонування, інформативною насиченістю та структурним планом вираження, найбільш близьким до прізвиська є заголовок, на основі того, що модель прізвисько - мотиваційний / інтерпретаційний текст в основних своїх виявах збігається з моделлю заголовок - текст твору. У підпункті 2.1.3.2. “Структурні типи сучасних прізвиськ Луганщини” шляхом багатоаспектного аналізу, доходимо висновку, що стискання мотиваційного тексту найчастіше реалізується в одному слові (96,59 %) (Пряник, Пернатий, Бабусин, Нуль Два, Одинадцятий, Жди, Ча-ча), словосполучені (3,24(Чорнобильський одуванчик, Red fly mouse, Швабра длінная), що є традиційним для утворення неофіційних імен, однак вплив постмодерної стилістики позначився на активізації творення прізвиськ-багаточленів (Натаха, гаси свєт), які не зафіксовані як типові в історичній антропоніміці. Нами відзначено, що прізвиська-речення – результат активізації ускладненого інтертекстуального мислення сучасного носія мови, яке характеризує новітні тенденції нашої доби.
Підрозділ 2.2. “Текст прізвиська як результат комунікативно-пізнавального сприйняття образу людини” присвячено аналізу складного процесу породження тексту прізвиська. Спираючись на існуючі дослідження породження тексту, ми схематично відтворили на прикладі аналізу когнітивної та психолінгвістичної природи образного антропоніма такі етапи його творення: апперцепції (психонетичний), інтеріоризації (когнітивний), внутрішнього програмування (превербальний), селекції (вербальний) та системно-функціональний (парадигмізації та синтагмізації). Посилаючись на теоретичні положення психологів Г.М. Андреєвої, Б.Г. Ананьєва, А.А. Бодалева, Н.В. Васіної, С. Клонингер, В.Н. Панферова та ін. й підсумки проведеного психолінгвістичного експерименту, ми доводимо: творення вербального образу людини, що сприймається, й оформлення його у вигляді мотиваційного претексту прізвиська в більшості випадків характеризується сприйняттям її зовнішності (пункт 2.2.1. “Вербалізація образу людини в прізвиську як соціально-психологічна інтерпретація її сутності”). Відбиття у свідомості комунікантів образів інших людей відбувається завдяки асоціативним механізмам свідомості, які, за нашими спостереженнями, контролюються правою півкулею мозку. У пункті 2.2.2. “Асоціативна природа творення текстів прізвиськ” відзначаємо, що породження прізвиська відбувається через сприйняття й опис реалії, виділення її характерних ознак, несвідоме зіставлення об’єкта реальної дійсності з образами, зафіксованими в свідомості автора антропоніма, з подальшою вербалізацією процесу мислення в стислій номінативній одиниці. Залежно від комунікативної ситуації, тезаурусу мовця, зміщення лексичної домінанти мовленнєвомислительний процес реалізації інтенцій автора може мати різне словесне оформлення у вигляді прізвиська, яке виступає образною соціально-психологічною інтерпретацією сутності індивіда. З розширенням обсягу інформації про об’єкт найменування, зміною сфери спілкування прізвиська трансформуються, уточнюються їхні мотиваційні тексти. Неконтрольованість асоціативного процесу творення неофіційного найменування ідентична мимовільності процесу його сприйняття, що, унаслідок актуалізації полісемічності чи омонімічності апелятивів-етимонів, призводить до розбіжностей інтерпретаційних і мотиваційних текстів.
Асоціативно-текстуальне навантаження прізвиськ залежить від особливостей твірної бази їх стислих текстів (пункт 2.2.3.). На матеріалі прізвиськ Луганщини, згідно із загальновживаною класифікацією, нами виділено два види прізвиськ за походженням: відапелятивні (Страус, Волчок) (45,5 %) та відонімні (Газман, Романець, Басяня, Дюймовочка, Пікачу) (54,5 %).
Найчисленнішою серед прізвиськ відонімного походження є група антропонімів, утворених від особових імен, прізвищ та імен по батькові денотата – 77,9 %, саме тому в контексті розгляду прізвиськ цього типу ми приділяємо велику увагу процесам деривації та функціонуванню цих відпрізвищевих образних антропонімів.
Зважаючи на переважну більшість відонімних прізвиськ, утворених від прізвищ (81,9 %), та їхню співвіднесеність із загальною кількістю неофіційних антропонімів (34,8 %), ми обґрунтовуємо змістовність, оцінність та діалогічність відпрізвищевих прізвиськ. До того ж зазначена статистика підтверджує правомірність унесення відпрізвищевих найменувань до складу прізвиськ.
Ми виділяємо відпрізвищеві прізвиська, співвідносні з морфемним способом творення та неспіввідносні. Одним із поширених способів творення відпрізвищевих прізвиськ неспіввідносних з морфемним, є асоціативний. Стислий текст відпрізвищевого прізвиська, крім повідомлення офіційного антропоніма, містить ще й додаткові мотивації, через які прізвище стало стимулом для асоціативного переосмислення семантики прізвиська. Ми визначаємо чотири види таких асоціацій: лексичні (прізвисько Маргарин від прізвища Маслова, Ленін від Іллічов), фонетичні (Олімпіада від Алімпієв, Назар Стодоля від Назаренко), графічні або ініціальні (ГДР від Галина Дмитрівна Редько), синкретичні (Тигр Тигрович від Лев Львович). У творенні відпрізвищевих антропонімів стилістичне використання засобів афіксації дає великі словотворчі можливості: афікси актуалізують емоційно-експресивну оцінку мотиваційного тексту прізвиська, за їх допомогою виражаються найрізноманітніші відтінки суб’єктивної оцінки (пункт 2.2.4. “Відпрізвищеві прізвиська, співвідносні з дериватами морфемного способу творення”). За нашими спостереженнями, прізвисько, яке за своїм звучанням збігається з особовим іменем (Макс, Гриша, Філя), свідчить про позитивну оцінку носія та прийняття його колективом, крім тих імен, що історично набули негативної конотації й у вигляді прізвиськ надаються людині з підкреслено зневажливим ставленням до неї. Відпрізвищеві прізвиська, що походять від загальної лексики, набувають тих же додаткових семантичних відтінків, якими ці слова позначені в мові, або ж розширюють свій конотативний потенціал за мотивацією надання прізвиська. Розгляд провідних мотивів творення текстів прізвиськ (пункт 2.2.5.) доводить, що вони різноманітні за своєю структурою та мотиваціями творення текстів. За кількістю носіїв ми виділяємо індивідуальні (Кнопка, Інтелігент), колективно-групові (Святая троіца, “Д” в квадраті), сімейно-родові, або “вуличні” (Кролі, Кужухи), та парні прізвиська (Слон і Моська, Майор і Мінор). Мотиваційні претексти прізвиськ містять указівку на зв’язок людини з певним середовищем, інформацію про її фізичні, психічні, функціональні якості, професію, рід занять, соціальний статус, ставлення до оточуючих. Номінаторами виділяються найсуттєвіші риси суб’єктів номінації, що закріплюються в прізвиськах, які в свою чергу в текстовому наповненні відбивають загальні мовні процеси. Визначаючи особливості творення стислих текстів сучасних прізвиськ Луганщини із залученням матеріалу, що ілюструє прізвиська, утворені в останні роки, ми звертаємо увагу на такі, що походять від імен персонажів рекламних кліпів або мотивуються їх сюжетом (Друже Бобер, Живчик, Тьотя Ася, Орбіт без цукру), а також зазначаємо, що активізація використання слів іншомовного походження, зокрема англійського, у ролі слів-етимонів нових прізвиськ (Фет, Чиза, Дансер) пов’язана зі змінами в соціально-економічному, політичному, культурному та духовному житті України.
Застосування статистичного методу дозволило нам визначити 9 груп провідних мотивів творення прізвиськ Луганщини: характеристика зовнішності (П’єр Безухов, Кохана, Манюній, Полтергейст,), психічні особливості (Матуся, Тайсон, Видєлка, Івасик-Телесик, Наливайко), подія, що відбулася з носієм імені (Банан Бананович, Каун, Тосіська), рід занять (Квашиха, Золотой руль, Капустьонок, Попаддя, Нуль Два), уподобання (Танк, Галушка, Косяк, Мерседес), соціальні характеристики (Ам-ам, Магнат, Барини), місце проживання (Шаман, Дикарь, Набоки), вік носія імені (Вундеркінд, Древній, Зельоний), родинні стосунки (Бабусин, Кума, Брати), більшість з яких поділяється на підгрупи.
Основою образної характеристики особи в прізвиську стають ознаки зовнішності носія імені. Такі прізвиська становлять 62,4 % від загальної кількості зібраних нами онімів. Деталізація цієї частини антропонімів відбувається в трьох підгрупах: анатомічні особливості (Гарбуз, Дятел, Пельмениха, Куриця), оформлення зовнішності (Носки, Батискаф, Ковбой) та функціональні ознаки (Дівчина зі сміхом Дюймовочки, Кузнєчік, Логопед), що засвідчують перевагу характеристики анатомічних особливостей номінованих (78,5від загальної кількості прізвиськ групи), й відбивають загальнокультурний розвиток категорії тілесності в постмодерному дискурсі, зміщення стереотипів ідентифікації людини.
У пункті 2.2.6. “Конотативність прізвиськових текстів Луганщини” наголошується на тому, що прізвиська, образно характеризуючи людину, обов’язково відображають позитивну чи негативну експресивно-емоційну оцінку даного індивіда оточуючими (Нацист, Істеричка, Мальчиш-Плохіш, Русалонька, Мар’я-Іскусніца, Пузо, Чудік), тобто є конотуючими іменами незалежно від семантики апелятива, покладеного в основу прізвиська. Ми визначаємо, що конотація в стислому тексті прізвиська ще яскравіше проявляється в мотиваційному претексті та інтерпретаційному посттексті, бо він характеризує людину не тільки образно, як це властиво прізвиську, а й прямо, відтворюючи ставлення соціуму до об’єкта називання. Аналіз прізвиськових текстів Луганської області дозволив систематизувати організацію нашарування конотативних сем (емоційності, експресивності, оцінності, образності), простежити їх функціонування, з’ясовуючи семантику апелятива або шляхом декодування мотивації надання прізвиська. Разом з тим ми відзначили, що конотація стислого тексту передається не тільки емоційно насиченою лексикою. Основа прізвиськ може бути полісугестивною, і домінуюча асоціація в такому разі розкривається лише шляхом пояснення мотивування такої номінації. Так, емоційно нейтральні лексеми-етимони, залежно від контексту творення прізвиська набувають як позитивних, так і негативних конотацій (Будильник, Велосипед).
У третьому розділі дисертації “Інтерпретація текстів прізвиськ в аспекті дискурсології” розглянуто процеси сприйняття й інтерпретації прізвиськ, з’ясовано умови їх функціонування як знаків. Прагматика комунікативності прізвиськового тексту зумовлює обов’язковість його спрямування на сприйняття й інтерпретацію. Поза комунікативним актом прізвисько втрачає свою сутність. Сприйняття тексту прізвиська – когнітивний процес, подібний до його творення, який проходить на рівні мислення адресата комунікації та реалізується через інтерпретацію прізвиська шляхом вербалізації асоціативних зв’язків у свідомості інтерпретатора з декодованим знаком прізвиськового тексту (підрозділ 3.1. “Сприйняття тексту прізвиськ у світлі когнітивної теорії”). Аналізуючи поетапний процес сприйняття прізвиська, ми відзначаємо, що воно проходить стадію впізнавання, в основі якої лежить метафоричне перенесення, що розглядається як засіб смислоутворення. Цей етап подібний до процесу творення прізвиська, але, на відміну від творення слова, де відбувається спочатку процес сприйняття образу, який потім відбивається у звукокомплексі, прізвисько сприймається мовцем саме як звукокомплекс, який знаходить відображення в умовному образі. Стадія впізнавання сприйнятого прізвиська переходить у стадію порівняння звукової оболонки з існуючими в свідомості мовця образами, а потім – установлення смислових зв’язків і завершується цей складний психологічний процес сприйняття оніма остаточним смислоформуванням. Стислий текст прізвиська, сприйнятий адресатом, після розширення й розуміння, знову стискається, однак не в слово, а в згусток смислу – концепт, що вербалізується за необхідності. Тому на етапі інтерпретації часто відбуваються трансформації первинного змісту стислого тексту прізвиська, коли він вербалізується в схожій, однак не оригінальній формі, або ж у випадку неузгодження асоціативних полів автора й інтерпретатора. Тоді прізвисько продовжує існування у декількох семантичних варіантах, один з яких згодом зникає через маловживаність. Різні мотиваційні тексти можуть існувати й паралельно, але в різних колективах.
Прагматичний потенціал інтерпретації стислого тексту прізвиська реалізується повною мірою лише за умови повного збігу тезаурусів адресанта й адресата та прозорості мотивації творення образного антропоніма (підрозділ 3.2. “Прагматика інтерпретації тексту прізвиськ”). За допомогою психолінгвістичного експерименту ми відстежили закономірність відповідності інтерпретаційних текстів прізвиськ первинним мотиваційним і можемо стверджувати, що стислі тексти цього оніма по-різному сприймаються й творяться адресатами: чим стабільніший асоціативний зв’язок апелятива-етимона з характеристикою образів іменованої людини, тим легше інтерпретувати текст так, яким він був створений автором, і навпаки, чим більш індивідуалізований асоціативний зв’язок, тим більше варіантів інтерпретацій викликає семантика прізвиська в стислому тексті. Створене у певний момент прізвисько з конкретним змістом, унаслідок інтерпретаційної діяльності індивідів, що його сприймають, наповнюється новим індивідуальним смислом. Залежно від сфери розгляду ці смисли можуть бути різними й нашаровуватися один на одного. Кількість інтерпретацій одного й того самого прізвиськового тексту залежить від широти семантичного поля апелятива, що лежить в основі прізвиська. Повне розкриття стислого тексту прізвиська можливе лише завдяки зіставленню численних інтерпретаційних текстів, які в сукупності створюють загальну когнітивну карту прізвиськового тексту.
У підрозділі 3.3. “Текст прізвиська як знак” ми пропонуємо розглядати образний антропонім як текстовий посередник комунікації, що характеризується прагматичним спрямуванням, виступає цілісним складним знаком, який об’єднує слово й концепт, одночасно виступаючи результатом інтеракції реципієнта й творця образного імені. Прізвисько як знак існує лише в референтній ситуації, коли кодуванню образної характеристики номінованої людини протиставляється осмислення й розуміння її інтерпретатором, ідентифікація знака-символу з конкретною особою. Вищезазначене дало можливість схематично відтворити функціонування прізвиська як знака (рис. ), ураховуючи чинники спрямованості на адресата, функціонування через акт комунікації та множинність інтерпретацій:
Функціонування прізвиська як знака Де: Ь – площина дискурсу прізвиська; П – прізвисько (звукове оформлення); Л – людина (носій імені); С – слово (апелятив, від якого утворене прізвисько); С1, С2 – варіанти слів-апелятивів, від яких утворилося прізвисько; А – план автора (трикутник ПЛСА – спрощена схема творення прізвиська); І – план інтерпретатора (трикутники ПЛСі, ПЛС1і, ПЛС2і – спрощені схеми сприйняття прізвиська); АІ – накладання проекцій авторських інтенцій та інтерпретацій сприймаючого в акті комунікації; ЗА – знак, створюваний автором; Зі – знак, створюваний інтерпретатором; Зу – узгодження знакової одиниці в процесі акту комунікації.
Рис. 1
Автор, шляхом співвіднесення образу людини (Л) й значення слова-апелятива (С) (у ролі якого може бути значення слова, асоціативно пов’язаного з образом людини; прізвище людини; звукова оболонка слів, які вимовляє іменована людина тощо), створює прізвисько (П). У процесі спілкування й озвучування прізвиськового тексту, воно сприймається адресатом (на схемі одне й те саме прізвисько (П) умовно розведене на два плани, – план автора (А) й план інтерпретатора (І), – з метою кращого відтворення його функціонування). Далі стислий текст прізвиська інтерпретується відповідно до інтелектуального, соціального й світоглядного рівня сприймаючого. На етапі сприйняття трикутники плану інтерпретатора (І) ПЛСі, ПЛС1і, ПЛС2і утворюються протилежно трикутникові ПЛСА: адресат сприймає прізвисько (П) й співвідносить його з образом людини (Л) та можливими варіантами слів-апелятивів (С, С1, С2 …). Утворена таким чином інтерпретація, як проекція, через комунікативний акт відбивається в дискурсі (Ь). Інтерпретаційна проекція накладається на проекцію інтенцій автора (АІ). У разі конфлікту знаків (знака, створеного свідомістю автора (ЗА), і знака, відтвореного свідомістю інтерпретатора (Зі)), виникає необхідність узгодження мотиваційних й інтерпретаційних текстів, що розгортаються зі стислого тексту прізвиська. У результаті чого створюється спільний узгоджений знак (ЗУ), а отже, однакове розуміння прізвиська як знака образу людини.
Визнаючи асоціацію провідним механізмом творення текстів прізвиськ, слід відзначити, що одним із важливих текстоформуючих засобів сучасного прізвиська можна вважати й інтертекстуальність, яка спрямована на утворення асоціативних зв’язків з існуючими відомими текстами (Вождь краснокожих) (підрозділ 3.4. Дискурс інтертекстуальних прізвиськ). У ході аналізу інтертекстуальних прізвиськ ми розширюємо класифікацію цих антропонімів двома типами: прізвиськами-ремінісценціями, що віддалено нагадують вихідний текст (Обезьяна без банана – наш Ткачов гіпопотама) та прізвиськами-алюзіями, що є запозиченнями певного елемента зі стороннього тексту, який служить відсиланням до тексту-джерела (Фанфан Тюльпан). Яскравими прикладами цього виду інтертекстуальності є образні антропоніми, асоціативно пов’язані з героями художніх фільмів та рекламних роликів (Зубі-зуб), видатними постатями (Архімед, Мать Тереза), літературними персонажами (Ромео, Наталка-Полтавка), міфологічними істотами (Зевс). В умовах прізвиськового тексту концепт розглядається як “стискання” смислового коду, який набуває розширення при інтерпретації його змісту. Одним із різновидів інтертекстуальності є антропонімізація фраз та окремих слів, що характеризують мовлення носія колоритного імені. У зв’язку із зазначеним ми виділяємо такі групи цитатних прізвиськ: прізвиська, що надані людині за особливостями її мовлення (за улюбленими словами та виразами) (Цигани-мєдвєді, Мамародний), прізвиська, утворені від деформованих фраз, або ж такі, що відображають дефекти мовлення носія (Бадавчик). Такі прізвиська інтригують реципієнта, спонукають до розгадки їх смислового коду, тобто до “прочитання” прихованого стислого тексту.
Концептуально вагомим у дисертації є й четвертий розділ – “Прізвиська Луганщини в соціокультурному аспекті”. Вивчення регіональних інтертекстуальних елементів допомагає зорієнтуватися в оцінках історичних подій, на які вказують прізвиська-алюзії, що дозволяє розкрити специфіку соціолінгвістичних явищ, зафіксованих мовою та відбитих у прізвиськах (підрозділ 4.1. “Проблеми регіональної ономастики у світлі соціолінгвістики”). За допомогою архетипних символів образи людей відповідної історичної доби продовжують своє існування в прізвиськових текстах (Гетьман, Нацист, Президент, Мегабайт). Це означає, що антропоніми Луганщини можна розглядати як документальну інформацію, яка відображає суспільну свідомість нації та активно реагує на зміни в культурному, історичному й політичному житті людей.
У підрозділі 4.2. “Тексти прізвиськ учителів – відображення педагогічного стилю спілкування” ми відзначаємо своєрідність функціонування образних антропонімів, які надають школярі вчителям. Вона полягає в тому, що такі прізвиська ніколи не виконують контактовстановлюючої функції, а лише сигніфікативно-характеристичну. Нами співвіднесено стилі педагогічного спілкування з характерними прізвиськами вчителів: відчужений тип (Математичка, Галоген), конфліктний тип (Кілерша, Олена Падловна), потуральний тип (Кіндер, Гаррі Поттер), авторитарно-монологічний тип (Боцман, Слабоє звєно), самовідкинутий тип (Мама, Шеф), маніпулятивний тип (таким учителям прізвиська переважно не надаються, їх називають на повне особове ім’я або ім’я по батькові), паралельний тип (Бурдаметрія (вчитель математики із прізвищем Бурдакова), LM (від Людмила Михайлівна)), діалогічний тип (таких учителів називають на повне особове ім’я або ім’я по батькові, але, на відміну від маніпулятивного типу, з повагою). Знання особливостей номінування педагогів за стилем спілкування з учнями допоможе вирішити психологічні проблеми навчально-виховного процесу.
У підрозділі 4.3. “Ніки як сучасні феномени неофіційної номінації людей” ми звертаємо увагу на той факт, що в останні роки спостерігається поширення нового виду антропоніма – це інтернетні ніки. Охоплений нами невеликий шар ніків луганських чатів дозволяє стверджувати, що ці неологічні утворення заявляють про себе як про самостійний клас антропонімів, який займає проміжне становище, тяжіючи за своїми функціональними характеристиками до псевдонімів, але значною мірою співзвучний з прізвиськами, про що свідчить перехід частини інтернетних імен до класу прізвиськ, які вживаються поза мережею в усному спілкуванні для називання особи. Ми розподілили ніки із самооцінними характеристиками на групи (приклади подаємо із дотриманням графіки й мови оригіналу): характеризують зовнішність носія (Квіточка, Страшнюшка, Красотка_в_теле), визначають характер носія (PEPSIкольная, Розкута Розкішна Вільна) зазначають вік носія (Мне еще только 45, Уже_40_ну_и_фигня), змальовують одяг носія (Кеды со звездами) указують на матеріальний стан носія (часто бажаний) (У мене шевролє, Получил Зарплату), виявляють побажання носія щодо знайомства (Не для слабоумных) ілюструють бажання носія та його пропозиції (Приглашаю на Мартини, Умри_В_Мучениях), відбивають настрій чи стан носія (ИсаФсемЯнИсонная:))), Жизнь_отстой). Ураховуючи ту особливість, що псевдоніми – далеко не масове явище, скоріше елітне, масовість ніків і те, що їх деривація повністю вкладається в межі прізвиськової творчості, ми схильні кваліфікувати їх як прізвиська і пропонуємо для означення цієї оригінальної групи індивідуальних імен в ономатології ввести термін “інтернетні прізвиська”.
Ментально-репрезентативний характер утворення прізвиськ дозволяє йому акумулювати в знаковій формі архетипи нації, у яких закріплено культурний та світоглядний потенціал народу, його характерні ментальні риси. Це означає, що жива мовна ситуація Луганщини не може приховатися від відлуння в прізвиськах. За допомогою неофіційних імен людей, що живуть у різних регіонах області ми можемо відстежити рівень використання українських, російських та суржикових апелятивів як основи творення прізвиськ. Мусимо констатувати й той факт, що через відсутність контролю Луганської місцевої влади над упровадженням прав державної української мови (у загальноосвітніх школах, гімназіях, коледжах, вищих навчальних закладах та ЗМІ панує російська мова) мовою спілкування мешканців області, зокрема молоді, переважно є російська мова. Така мовленнєва ситуація регіону знайшла відбиток у прізвиськовій творчості різних вікових груп та соціальних прошарків, коли українська лексика у ролі слів-етимонів перебуває епізодично. Проте, незважаючи на російськомовні вираження значної частини сучасних прізвиськ Луганщини, вони в багатьох своїх виявах засвідчили ментальність українського народу: вуличні та родинні прізвиська – давня традиція українського села, здатність до влучного колоритного й лаконічного слова в характеристиці людини – провідна риса українця, а розгорнуті мотиваційні тексти прізвиськ близькі до таких жанрів української народнопоетичної творчості, як анекдот, легенда, казка, байка. І навіть те, що прізвиська мешканців області й нині актуальні в спілкуванні, указує на їх бережне ставлення до історичної пам’яті, традицій пращурів, оптимістичні оцінки буття та бачення майбутнього.
ВИСНОВКИ
1. Спираючись на сучасне теоретичне обґрунтування дефініції “текст”, ми доводимо, що прізвисько за його функціонально-структурними й асоціативно-семантичними ознаками та специфікою прагматики можна назвати текстом, а отже, – розглянути процес породження стислого тексту цього антропоніма, спираючись на основні етапи текстотворення.
2. Нами відзначено, що в сучасному розумінні текст є прагматично спрямованим посередником дискурсу та доведено, що прізвисько за основними елементами дефініції, а саме: цілісністю, діалогічністю, комунікативністю, прагматичним спрямуванням і структурованістю – збігається з терміном “текст” та виступає самостійною мовною структурою, яка реалізує в акті спілкування комунікативні інтенції автора й інтерпретується адресатом.
3. Прізвисько, як і текст, є комунікативною одиницею, тому що вербалізований образ, представлений мінімумом мовних засобів у антропонімі, повністю розкривається в мотиваційному чи інтерпретаційному текстах. Отже, прізвисько, з урахуванням мінімального формально-структурного плану його вираження, володіє широкими потенційними можливостями творення тексту. З огляду на цей факт досліджуваний антропонім можна назвати стислим текстом.
4. Кожен текст прізвиська виступає синтезом тематично-змістового, прагматичного та функціонально-стильового чинників і визначається сукупністю таких екстралінгвальних характеристик, як зміст, наміри автора, тобто мотиви й мета створення тексту прізвиська, особистісні властивості автора, характер адресування тощо.
5. Ключовим у породженні тексту образного оніма є асоціативний механізм, який виконує функцію поєднання образів предметів з образами свідомості, вилучення необхідної інформації з пам’яті, автоматизації етапів мовної програми. Створення прізвиська зводиться до метафоричного переосмислення апелятива, причому внутрішньою формою нових антропонімів стають окремі компоненти семантики апелятива, перенесені в іншу денотативну сферу.
6. Провідними мотивами творення сучасних прізвиськ Луганщини здебільшого стають, як і впродовж віків у історичній антропоніміці, характерні ознаки зовнішності носія, проте на формування лексичної бази антропонімів саме цього класу активно вплинули суспільно-політичні умови, у яких опинилася Україна на початку ХХІ ст.: науково-технічний прогрес, розкутість мислення, експансія масової культури, запозичення іноземних стереотипів поведінки, що призвело до зміни психологічного типу людини і, відповідно, до появи нових моделей прізвиськ у її ідентифікації.
7. Аналізуючи сучасні прізвиська Луганщини, ми відзначили, що конотація стислого тексту передається не тільки емоційно насиченою лексикою. Основа прізвиськ може бути полісугестивною, і домінуюча асоціація в такому разі розкривається лише шляхом пояснення мотивування такої номінації.
8. Розуміння, сприйняття та інтерпретація тексту прізвиська в теорії мовленнєвої діяльності передбачає залучення функціонального, когнітивного, гносеологічного аспектів та врахування “людського фактору”. Залучивши метод психолінгвістичного експерименту, ми з’ясували, що стислі тексти цього оніма по-різному сприймаються й творяться адресатами: чим стабільніший асоціативний зв’язок апелятива-етимона з характеристикою образів іменованої людини, тим легше інтерпретувати текст таким, яким він був створений автором, і навпаки, чим більш індивідуалізований асоціативний зв’язок, тим більше варіантів інтерпретацій викликає семантика прізвиська в стислому тексті.
9. Прізвисько як знак, функціонуючи в дискурсі власної назви, передбачає своє існування завдяки спрямованості на адресатів та мовленнєвій ситуації інтерпретації у вигляді проекції асоціативних зв’язків, які виникають у свідомості реципієнтів, корекції множини інтерпретаційних текстів до співвіднесення знака-символу з образом номінованої людини. У такому випадку діяльність знакового спілкування через посередництво прізвиська актуалізується у процесі розгортання стислого тексту цього оніма.
10. Нами визначено інтертекстуальний тип прізвиськ: прізвиська-цитати, прізвиська-ремінісценції та прізвиська-алюзії. Інтертекстуальні елементи неофіційних антропонімів розпізнаються адресатами інформації у процесі їх сприйняття й тлумачення, коли розширюються межі існуючих понять, стверджується альтернативне бачення усталених цінностей.
11. Ономастичний матеріал, зібраний на Луганщині, ілюструє специфічну функцію
