НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

ГІРНИЙ БОГДАН МИКОЛАЙОВИЧ

УДК: 502.62

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ
ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.06 – Економіка природокористування

і охорони навколишнього середовища

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної Академії наук України.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Данилишин Богдан Михайлович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України,

голова Ради.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Ступень Михайло Григорович, Львівський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, декан землевпорядного факультету;

кандидат економічних наук Антоненко Ірина Ярославівна, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, доцент кафедри макроекономіки та державного управління.

Захист відбудеться «27» травня 2008 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню

продуктивних сил України НАН України за адресою:

01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “23” квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Коваль Я.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В період становлення і розбудови економіки нашої держави, питання дослідження природно-ресурсного потенціалу набувають особливої актуальності. Важливою складовою його розвитку виступає природно-заповідний фонд (ПЗФ). Проте на відміну від лісових, земельних, водних та мінеральних сировинних ресурсів – він досліджений значно менше, що знижує його значення в системі економічного потенціалу і забезпечення екологічної безпеки. Особливо гостро стоїть проблема фінансування об’єктів ПЗФ в ринкових умовах господарювання. З боку держави надходження коштів здійснюється в межах 35 % від потреби, а тому виникає необхідність залучення додаткових інвестицій. Настає нагальна потреба у дослідженні та оптимізації структури ПЗФ, вдосконаленні економічного механізму його використання та відтворення на засадах сталого розвитку. Природно-заповідні території та об’єкти, є основою та невід’ємною частиною національної екологічної мережі та відіграють важливу роль у розвитку України й забезпечують її еколого-економічну рівновагу, задовольняючи сучасні та перспективні економічні, соціальні та інші інтереси суспільства.

Тому на даному етапі основним завданням є вироблення стратегічних напрямків збалансованого еколого-економічного використання й розвитку ПЗФ та інтеграція його компонентів в загальноєвропейську екологічну мережу (ЗЕМ).

У процесі вивчення та аналізу наукових джерел еколого-економічного спрямування, звернуто особливу увагу на важливість існуючих проблем у сфері використання і відтворення ПЗФ. Ці питання дослідженні в працях багатьох вчених: Балацького О.Ф., Бистрякова І.К., Борейка В.Є., Гетьмана В.І., Голубця М.А., Данилишина Б.М., Долішнього М.І., Коваля Я.В., Куценко В.І., Мовчана Я.В., Реймерса М.Ф., Синякевича І.М., Стойка С.М., Туниці Ю.Ю., Шеляг-Сосонка Ю.Р., Хвесика М.А., Хлобистова Є.В. та інших.

Аналіз літературних джерел виявив, що незважаючи на чисельність досліджень, проблема функціонування ПЗФ у ринкових умовах господарювання вивчена недостатньо. Виникає нагальна необхідність удосконалення економічного механізму використання ПЗФ, зокрема удосконалення фіскальної політики, реформування системи його управління, пошуку нових пріоритетних шляхів його розвитку. Все це обумовило вибір теми дисертаційної роботи, окреслило основні напрямки пошуку, визначило мету, структуру та зміст дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась згідно з напрямами державних програм і досліджень за тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема в рамках тем: ІІІ-3-05 (87). - “Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку” – номер держреєстрації 0106U005193 (39) (автором досліджено інституціональне забезпечення розвитку ПЗФ в умовах трансформації продуктивних сил України); ІІІ-7-06 (90). – “Економічний простір і динаміка продуктивних сил України” – номер держреєстрації 0106U005191 (39) (автором опрацьовано теоретико-методологічні основи дослідження просторової організації ПЗФ в сучасному економічному просторі України); 3.1.5.77. – “Проблеми формування збалансованого лісокористування в системі сталого розвитку економіки” - номер держреєстрації 0101V007869 (автором проаналізовано роль та значення природоохоронних територій в системі лісового фонду України).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формування еколого-економічних засад розвитку ПЗФ України на основі впровадження ефективного економічного механізму використання і охорони ресурсів ПЗФ за сучасних і перспективних умов. Для досягнення цієї мети були поставлені та розв’язувались такі завдання дисертаційного дослідження:

- удосконалити напрямки регулювання ПЗФ України в умовах ринкової економіки;

- поглибити теоретико-методологічні основи функціонування територій та об’єктів ПЗФ;

- дати аналітичну оцінку сучасному стану використання і охорони ПЗФ України;

- обґрунтувати економічний механізм формування ПЗФ;

- удосконалити методичні підходи кадастрової оцінки територій ПЗФ;

- визначити пріоритетні напрямки розвитку ПЗФ України у відповідності з розвитком загальноєвропейської екологічної мережі;

- удосконалити систему організації та управління ПЗФ як на державному, так і регіональному рівнях;

Об’єктом дослідження є процес формування системи раціонального використання, охорони та розвитку ПЗФ України.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних засад з питань удосконалення процесу розвитку ПЗФ України.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження побудоване на основі використання загальнонаукових і спеціальних методів наукового пошуку, що у поєднанні дозволили отримати достовірні, науково-значимі та практично цінні результати. Прийоми аналізу та синтезу дозволили структурувати процеси функціонування, виявити видові прояви економічних механізмів діяльності ПЗФ, а також запропонувати авторські визначення, узагальнення та рекомендації. Ключові теоретичні розробки дисертації базуються на сучасних досягненнях, положеннях і постулатах економічної теорії, економіки природокористування, прикладних дослідженнях світового та національного ПЗФ.

Інформаційну базу дослідження склали: статистичні та аналітичні матеріали Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Державного комітету статистики України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Міжнародних установ (Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Eurostat, Aquastat, виробничих об’єднань та підприємств, наукові доробки вітчизняних і зарубіжних учених з проблем функціонування ПЗФ, матеріали науково-практичних конференцій, симпозіумів, семінарів, інформація з Інтернету.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна визначає такі теоретичні, методичні та практичні результати дисертаційного дослідження з еколого-економічних аспектів розвитку ПЗФ України:

- вперше сформульовано принципи еколого-економічного механізму формування, використання та охорони ПЗФ України, що включає в себе платність, цільове використання коштів і залучення інвестицій в дану сферу;

- поглиблено теоретико-методологічні засади формування державної політики у сфері управління ПЗФ, відмінність яких у порівнянні з існуючими ґрунтується на економічних, соціальних і екологічних взаємозв’язках, що безпосередньо впливають на функціонування та розвиток ПЗФ;

- удосконалено методичні підходи кадастрової оцінки територій та об’єктів ПЗФ, які враховують їх сутнісні функції, еколого-економічну цінність, як основу функціонування ПЗФ;

- одержали подальший розвиток напрямки формування загальнодержавної екологічної мережі в контексті інтеграції до загальноєвропейської системи, що створює сприятливі умови для розширення земель природоохоронного призначення та формування транскордонних територій, відповідно до зобов’язань за міжнародними конвенціями і охорони біорізноманіття;

- розвинено та поглиблено концептуальні напрямки подальшого розвитку ПЗФ стосовно до форм ринкових умов господарювання, що на відміну від існуючих враховують власнісний статус земель, їх розподіл за органами державного управління, нових форм природоресурсної політики;

- удосконалено функції управління ПЗФ, в основу яких покладено механізм планування, організації, регулювання, економічного стимулювання та контроль системи природоохоронної діяльності, як на державному, так і регіональному рівнях.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані в роботі наукові результати мають важливе практичне значення для обґрунтування і розробки системи заходів щодо раціонального використання, відтворення і розвитку ПЗФ України в ринкових умовах господарювання. Запропоновані автором основні положення щодо удосконалення економічного механізму розвитку ПЗФ можуть бути використані в роботі органів державної влади та місцевого самоврядування при розробці регіональних програм з природоохоронної діяльності.

Прикладне значення розробок підтверджується впровадженням їх у практику діяльності Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (довідка № 04-4735/111 від 15.05.2007). Загальні науково-методичні положення та пропозиції з питань економіки управління ПЗФ знайшли своє відображення у наукових програмах Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка № 01-11/234 від 31.03.2008). Основні наукові результати використовуються в навчальному процесі Львівського державного аграрного університету при підготовці лекцій, лабораторних та практичних занять з дисциплін “Кадастр” та „Організація і управління виробництвом” для студентів землевпорядного факультету Львівського державного аграрного університету (довідка № 01-22-05 від 5.03.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції належать особисто автору та є його науковим доробком. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, у якій досліджено та розроблено науково-методичні та практичні підходи щодо забезпечення ефективного використання та відтворення ПЗФ в ринкових умовах господарювання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та практичні результати дисертаційного дослідження доповідалися, обговорювалися і одержали позитивну оцінку на: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Туризм в Україні: сучасний стан та пріоритети розвитку” (м. Львів, 20–22 жовтня 2005 р.), науковій конференції молодих учених РВПС України НАН України “Актуальні проблеми економічного розвитку України” (м. Київ, 1 листопада 2005 р.), науково-практичній конференції РВПС України НАН України “Проблеми модернізації лісоресурсної сфери в контексті просторового розвитку” (м. Київ, 20 квітня 2007 р.)

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладені у 7 наукових працях загальним обсягом 2,0 друкованих аркушів, які є особистим доробком автора. Із загальної кількості публікацій 4 опубліковано у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатку. Загальний обсяг дисертації становить 233 стор. комп’ютерного тексту, з них 173 стор. основного тексту. Робота містить 21 таблицю та 9 рисунків викладених на 25 стор.; список використаних джерел 160 найменувань - викладених на 14 стор., додаток – на 21 стор. Із загальної кількості таблиць, рисунків та додатку лише 5 займають всю площу сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюються мета, основні задачі, предмет та об’єкт дослідження, подаються методи дослідження, висвітлюється наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробація та використання, подано відомості про публікації автора, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі “Наукові основи формування системи ПЗФ України” показано, що перехід на принципи еколого-економічного розвитку, раціонального використання та охорони ресурсів ПЗФ можливий завдяки стабільному функціонуванню економічного механізму, удосконаленню природоохоронного законодавства та приведенню його у відповідність з європейськими нормами. Поглиблено сутність та подано структуру економічного механізму природокористування у сфері використання та охорони ПЗФ України (рис. 1).

Рис. 1. Структура економічного механізму природокористування у сфері використання і охорони ПЗФ України

Результати проведеного дослідження показали, що на сьогодні в Україні сформовано систему економічних інструментів природокористування та природоохоронної діяльності у напрямку розвитку ПЗФ, яка включає механізм збору за спеціальне використання природних ресурсів, механізм збору за забруднення навколишнього природного середовища, механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, та систему державного фінансування природоохоронних заходів.

Разом з тим, в Україні відсутній цілісний і реально діючий економічний механізм, здатний ефективно вирішувати проблеми та завдання збереження цінних заповідних територій та об’єктів в інтересах еколого орієнтованого соціально-економічного розвитку. Одні його складові діють, але не в повному обсязі, а інші - до цього часу не вийшли зі стадії досліджень.

Аналіз загальних тенденцій створення заповідних об’єктів у світі вказує на те, що їх організація є відповідною реакцією суспільства на інтенсифікацію експлуатації тих чи інших потрібних для людства ресурсів, на посилення трансформації природних систем та суттєве зниження ефективності виконання ними чисельних функцій біосферної, соціальної, ресурсної, економічної, інформаційної тощо. Економічні засади в природоохоронній діяльності мають стати рушійною силою розв’язання головних проблем ПЗФ. В умовах ринкових відно-син економіку природокористування необхідно пе-реорієнтовувати із сировинних на соціальні та духовні цінності природних ресурсів, що сприятиме розвитку природно-заповідної справи як сфери забезпечення прав людей на чисте довкілля і розвиток традиційних форм господарювання, що не завдають шкоди довкіллю.

Для кожної природно-територіальної одиниці (зони, підзони, окремого природного комплексу тощо) об’єкта ПЗФ за науково-обґрунтованим підходом встановлюється вид режиму збереження.

Режим територій та об’єктів ПЗФ – це сукупність науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, що визначають правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, межі допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Виділяють наступні види режимів:

- режим абсолютної заповідності передбачає повне невтручання людини у природні процеси з будь-якою метою;

- режим регульованої заповідності передбачає обмежене науково-обґрунтоване втручання людини в природні процеси, при цьому головними цілями є збереження природних угруповань на основі підтримання екологічної рівноваги (виконання природоохоронних, біотехнічних та науково-технічних заходів) з метою регулювання та запобігання виникненню негативних змін в екосистемах (сінокосіння, випалювання, регулювання чисельності видів тощо);

- заказний режим полягає у забороні окремих видів і форм господарської діяльності для забезпечення збереження окремого компоненту чи окремих екосистем;

- режим непрямого використання і охорони передбачає обмежене використання природних ресурсів в рекреаційних, оздоровчих, спортивних, туристичних, освітніх та інших пізнавальних цілях;

- режим прямого природокористування передбачає збалансоване ведення традиційної господарської діяльності, що не призводить до дестабілізації екологічної рівноваги та погіршення умов навколишнього середовища в регіоні.

Звернуто увагу на проблеми практичного збереження територій, що мають заповідний статус, й тих, що формально не включені до ПЗФ, але мають значну цінність для збереження біотичного та ландшафтного різноманіття. Природоохоронне законодавство встановлює юридичні (правові) норми і правила, а також вводить відповідальність за їхнє порушення в області охорони природного навколишнього середовища.

Правова охорона земель ПЗФ - проблема багатогранна. Вона розв’язується за допомогою різних правових засобів. Відправною точкою у здійсненні охорони цих земель є розробка та прийняття нормативно-правових актів і норм, спрямованих на їх раціональне використання та охорону. Для цього необхідно мати чітку внутрішньо узгоджену систему правових норм, інакше вимога дотримання законності виявиться необґрунтованою, такою, що втратила практичний зміст.

Визначальними моментами у забезпеченні подальшого розвитку ПЗФ України є фінансове вдосконалення, виважена інвестиційна політика, впровадження інноваційних заходів, а також вироблення стратегічних напрямків та забезпечення подальшого функціонування всіх його складових. Налагоджене і стабільне державне управління в нових умовах ринкових відносин може та повинне забезпечити використання й охорону ПЗФ з впровадженням ефективного економічного механізму нового типу. Завдяки цьому механізму можна буде забезпечити стале використання природоохоронних об’єктів (лісових, водних, земельних тощо) та забезпечити розвиток рекреаційних, соціальних, виховних, естетичних факторів.

Другий розділ дисертаційної роботи “Аналітична оцінка тенденцій розвитку ПЗФ України” присвячено аналітичній оцінці напрямків розвитку ПЗФ, загальнодержавної екологічної мережі в контексті інтеграції до загальноєвропейської екологічної системи, вдосконаленню методичних підходів кадастрової оцінки об’єктів та територій ПЗФ. Розвиток заповідної справи на теренах сучасної України бере свій початок ще з часів слов’янських народів. Протягом століть при різних формах державного правління заповідні території відігравали вагому роль у розвитку суспільства. Однак потрібно зазначити, що в розвитку заповідної справи були як етапи злету, так етапи занепаду, які наклали негативний відбиток на природоохоронні об’єкти. І тільки завдяки відданій праці багатьох науковців: П.А. Тутковского, Г.Н. Висоцького, Л. Портенко, М. Біляшівського, Н. Шарлеманя, І. Фалєєва, В. Боярина, Б. Павловського, С. Соколовського, А. Козаковського, С. Кжеменевського вдалося зберегти до наших днів цінні заповідні об’єкти.

ПЗФ України на 01.01.2006 нараховував в своєму складі 7087 територій та об’єктів загальною (фактичною) площею 2854,8 тис. га. Відношення площі ПЗФ до площі держави (“відсоток заповідності”) становить 4,7% (станом на 01.01.2005 він становив 4,5%). Динаміку зростання площі ПЗФ можна побачити на рис. 2.

Рис. 2. Зростання площі ПЗФ України, 1997-2006 рр.*

Загальна площа ПЗФ

Площа територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення

* Дані Державної служби заповідної справи Мінприроди України

Частка площ територій та об’єктів окремих категорій у ПЗФ складає: природних заповідників – 5,8%, біосферних заповідників – 7,9%, національних природних парків – 22,4%, заказників – 38,0%, пам’яток природи – 0,9%, регіональних ландшафтних парків – 21,4%, заповідних урочищ – ,9%,  ботанічних садів, зоологічних парків, дендрологічних парків та парків - пам’яток садово-паркового мистецтва – разом 0,7%. Структуру території природно-заповідного фонду подано на рис. 3.

Розширення мережі територій та об’єктів ПЗФ безперечно є позитивним зрушенням, однак переважна їх більшість внаслідок нестабільної національної економіки, обмеження фінансових надходжень та відсутності інфраструктурного забезпечення гальмують його подальший розвиток. З переходом до ринкових засад господарювання адміністративні методи управління відійшли у минуле, натомість виникла потреба у створенні механізму, який би сприяв розбудові ПЗФ України, стимулював його розвиток, включивши нові механізми взаємодії державних методів регулювання та ринкових сил. Головною особливістю функціонування економічного механізму охорони навколишнього середовища є орієнтація не на планове централізоване фінансування з державного бюджету, а в основному на економічні методи регулювання.

Рис. 3. Структура ПЗФ

Всі природно-заповідні території та об’єкти є основою екологічної мережі як регіонів, так і України в цілому, що забезпечує їх еколого-економічну рівновагу. Створення Національної екологічної мережі (екомережі) є основним елементом практичного впровадження еколого-економічної системи природокористування. Базою для створення екомережі є лісова, лісостепова та степова зони, долини рік першої величини, окремі азональні та корінні природні утворення, зокрема, центри ендемізму (Карпати, Крим, Поділля) і реліктовості. Однак існує істотний розрив між забезпеченістю заповідниками і рівнем деградації території. Відповідно до показника площі деградованих земель (табл. 1) зони Степу і Лісостепу (8,0 % і 10,1%) найменш забезпечені заповідниками (0,06%). У той же час, Карпати і Крим з найменшим відсотком деградації земель мають переваги по заповідних територіях. Існує серйозна проблема репрезентативності екологічної мережі. Особливо гостро вона виявляється в степовій і лісостеповій зонах.

Головним завданням Національної екомережі є збереження біологічного та ландшафтного різноманіття України, що також розглядається як національний вклад нашого суспільства у Всеєвропейську стратегію збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, прийняту в 1995 р. на конференції міністрів навколишнього середовища в Софії. Екомережа, як територіальна основа функціонування, охорони, відтворення природного середовища, повинна стати одним з ефективних інструментів протидії негативним тенденціям. Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки була затверджена Законом України від 21 вересня 2000 року №1989-III. Документ формулював основну мету програми – “збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їхньої розмаїтості, близького до властивого їм природному стану, і формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природної міграції і поширення видів рослин і тварин, що забезпечувала б збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу і їхніх популяцій.

Таблиця 1

Розподіл заповідників за природними зонами

Зона | Заповідники | Площа заповідників, га | Площа зони, га | % | Площа деградованих земель | %

Полісся | Поліський (20097га) | 20097 | 11768000 | 0,07 | 553200 | 4,7

Лісостеп | Канівський (2049 га), Медобори

(10455 га). | 12504 | 20105000 | 0,06 | 1608500 | 8,0

Степ | Український степний

(2768 га), Луганський (1576га), Дніпровсько-Орельський (3766 га), Єланецький степ (1676 га). | 9786 | 16110000 | 0,06 | 1619700 | 10,1

Засушливий

південний степ | Дунайські плавні

(14851 га) |

14851 | 5450000 | 0,27 | 657800 | 12,1

Сухий степ | Асканія Нова (23307 га), Чорноморський (87348 га) | 120655 | 2725000 | 4,4 | 509000 | 18,6

Карпати | Карпатський (57880га), Росточч’я (2080 га), Горгани

(5344 га) | 65304 | 3322000 | 1,9 | 136500 | 4,1

Крим | Кримський (44175 га), Ялтинський гірсько-лісовий (14584 га),

Мис Мартьян (240 га), Карадазький (2874 га). | 61873 | 789000 | 7,8 | 49100 | 6,2

Вдосконалення екологічної мережі України невід’ємно пов’язано з розвитком Загальноєвропейської екологічної мережі (ЗЕМ) й іншими екологічними мережами в Європі.

Можна виділити чотири принципові можливості взаємної підтримки ЗЕМ та інших екологічних мереж, які розробляються в Європі.

По-перше, хоча різні ініціативи, що стосуються екологічних мереж, відрізняються масштабом і підходами, всі вони використовують одну базову природоохоронну модель, а тому забезпечують концептуально послідовний, екологічно погоджений і географічно комплементарний підхід до збереження європейської біологічної й ландшафтної різноманітності.

По-друге, існує ряд можливостей удосконалити критерії, методи й інформаційну базу в ході розробки проектів створення ЗЕМ, що може бути засобом узагальнення такого досвіду. У свою чергу, розробка проекту створення ЗЕМ надасть для використання в рамках існуючих і майбутніх ініціатив широко застосовану структурну модель, подальші напрацювання в області критеріїв і методології, а також консолідований обсяг даних та інформації.

По-третє, створення ЗЕМ зміцнить трансграничні екологічні зв’язки щодо уваги, яка приділяється цій проблемі країнами-учасницями у результаті визначення істотних трансграничних екологічних взаємодій і розробки відповідних природоохоронних заходів у рамках проекту реалізації Мережі.

По-четверте, створення екологічних мереж по всій Європі прискорить реалізацію ЗЕМ шляхом створення національних і регіональних ділянок Мережі, а також інструментів її реалізації й масштабів допустимого землекористування.

Згідно з чинним законодавством кадастром територій та об’єктів ПЗФ України називається система обліку та оцінки кількісного та якісного стану територій, окремих об’єктів ПЗФ та їх територіальних сукупностей. Система призначена забезпечити достовірною інформацією державні органи влади, фізичні, юридичні особи щодо правового статусу, режиму, географічного положення, кількісних та якісних характеристик заповідних зон. Основними завданнями ведення державного кадастру заповідних територій та об’єктів є:

- забезпечення повноти відомостей про всі землі заповідних зон;

- застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;

- запровадження єдиної системи кадастрової інформації земель заповідних зон та її достовірності.

Третій розділ “Вдосконалення системи управління ПЗФ України” присвячено вдосконаленню теоретико-методологічних підходів з питань управління ПЗФ. У розділі обґрунтовано стратегічні напрямки розвитку ПЗФ України, які спрямовані на підвищення ефективності використання ресурсів ПЗФ та забезпечення належного функціонування в умовах ринкової системи господарювання.

Стратегічні напрямки розвитку ПЗФ України повинні бути розроблені на 10 років, тобто до 2018 року.

У їх основу необхідно закласти такі завдання:

1. Створення і підтримання репрезентативної та ефективно керованої системи територій та об’єктів ПЗФ.

2. Здійснення спеціальних природоохоронних заходів щодо збереження біотичного і ландшафтного різноманіття на територіях та об’єктах ПЗФ.

3. Екологічно збалансований розвиток територій та об’єктів ПЗФ.

4. Наукове забезпечення розвитку заповідної справи.

5. Формування системи освіти, кадрового забезпечення та інформування громадськості у сфері заповідної справи.

У завданнях, що відображають стратегічні напрямки розвитку ПЗФ, потрібно передбачити, що до 2018 року було забезпечено здебільшого створення комплексної, репрезентативної, ефективно керованої системи територій та об’єктів ПЗФ, яка забезпечить значне зниження темпів втрати біорізноманіття, стане основою національної екологічної мережі як частини ЗЕМ та елементом екологічно збалансованого розвитку держави.

Це, у свою чергу, дасть можливість національній системі ПЗФ у рамках виконання міжнародних зобов’язань поповнюватись лісовими, степовими, лужними, гірськими, морськими, приморськими та спеціальними транскордонними природоохоронними територіями, водно-болотними угіддями міжнародного значення, а також приватними заповідними територіями тощо.

З метою подальшого розвитку мережі ПЗФ та недопущення втрати цінних у природоохоронному й науковому значенні природних територій забезпечувати їх резервування та набуття ними статусу заповідних. Загалом це дасть можливість очікувати збільшення площі територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного та місцевого значення до 10 % території України.

Державна політика повинна спрямовуватись на забезпечення збереження природних комплексів територій та об’єктів ПЗФ, потрібно призупинити в термін до 2010 року втрати біотичного та ландшафтного різноманіття держави. З цією метою здійснювати поетапну інвентаризацію земельних ділянок ПЗФ, а також ландшафтного та біорізноманіття, що знаходяться в їх межах. Межі територій та об’єктів ПЗФ мають бути винесені у натурі, отримані правовстановлюючі документи на відповідні земельні ділянки, території та об’єкти ПЗФ, віднесені до відповідної категорії земель, оптимізовано земельне законодавство для забезпечення збереження екосистем, видів флори, фауни та мікобіоти.

Потрібно розробити інструктивні та методичні документи щодо проведення таких регуляторних заходів у вищезазначених екосистемах. Планування та впровадження природоохоронних заходів необхідно здійснювати відповідно до проектів організації територій ПЗФ, зорієнтованих на еколого-біологічні основи збалансованого управління територіями відповідно до загальноєвропейських підходів. При цьому запровадити щорічний та п’ятирічний аудит результатів виконання проектів організації з подальшим коригуванням відповідних спеціальних заходів, посилити контроль за додержанням режиму територій та об’єктів ПЗФ із залученням провідних вчених, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації тощо.

Одним із пріоритетних напрямів у впровадженні природоохоронних заходів є формування дієвої служби державної охорони ПЗФ як правоохоронних органів, удосконалення правового забезпечення її функціонування, підготовка кадрів, надання відповідного оснащення, зброї та матеріально-технічного забезпечення згідно з сучасними вимогами. Працівники цієї служби будуть забезпечені правовим та соціальним захистом, для професіональної підготовки на базі однієї з установ ПЗФ створити спеціальний навчальний центр. Розробити та запровадити механізми охоплення державною охороною заповідних територій, що не мають своїх адміністрацій, в тому числі і штучно створених.

Також необхідно впровадити заходи щодо забезпечення захисту природних комплексів ПЗФ від пожеж, техногенних аварій, запровадити контроль за чужорідними видами флори та фауни.

Екологічно збалансований розвиток територій та об’єктів ПЗФ можливо забезпечити шляхом впровадження науково обґрунтованих, сучасних методів управління природними ресурсами, що базуються на екосистемному підході, підтриманні і відновленні традиційних, природозберігаючих технологій природокористування та екологізації місцевої економічної діяльності.

Основою екологічно збалансованого розвитку установ ПЗФ та прилеглих до них територій повинно стати впровадження нових, екологічно безпечних видів господарської діяльності, насамперед соціально зорієнтованих.

З метою сприяння розвитку рекреаційної та оздоровчої діяльності у межах територій та об’єктів ПЗФ потрібно передбачити:

- розроблення та впровадження Концепції розвитку рекреаційної діяльності;

- оптимізацію рекреаційного використання територій та об’єктів ПЗФ, визначення допустимих рекреаційних навантажень на природні комплекси в кожному конкретному випадку, допустимих видів рекреації та контроль за дотриманням цих норм;

- розвиток спеціальних видів туризму, зокрема: спостереження за тваринами, походи маршрутами історичних та літературних героїв, “наодинці з природою” тощо;

- реалізацію економічних проектів установ ПЗФ у сфері рекреації та інших видів господарської діяльності в тих її формах, що не руйнують і не пошкоджують природне середовище;

- широке залучення до рекреаційної діяльності місцевого населення, в тому числі до сільського та екотуризму;

- рекламування рекреаційних можливостей установ ПЗФ;

- розробку та впровадження нормативних документів щодо спрощення сертифікації туристичних послуг у межах територій установ ПЗФ, оптимізації орендних відносин при використанні рекреаційних об’єктів.

Розвиток природоохоронної науки з питань вирішення проблем забезпечення розвитку заповідної справи потрібно здійснювати шляхом встановлення державного замовлення установам ПЗФ, науково-дослідним установам, вищим навчальним закладам, що дасть змогу постійно отримувати науково обґрунтовані рекомендації щодо збереження, відтворення і збалансованого використання унікальних природних комплексів, рідкісних і зникаючих видів рослин, тварин і грибів. Запровадження регулярного централізованого наукового аналізу результатів досліджень за програмою Літопису природи, буде визначати поточні та прогнозні зміни біорізноманіття на ПЗТ. З цією метою здійснити перехід на електронно-програмне забезпечення, що значно спростить доступ до накопиченої інформації, дозволить оперативно розв’язувати гострі природоохоронні проблеми. Забезпечити розвиток системи ведення Державного кадастру територій та об’єктів ПЗФ України. Це дасть змогу на підставі наукових досліджень поєднати в єдину систему інформаційні ресурси Державного кадастру територій та об’єктів ПЗФ, Літопису природи та результатів екологічного моніторингу заповідних екосистем.

Необхідною передумовою розвитку і процвітання заповідної справи є закладення міцних підвалин, основою яких є налагоджене природоохоронне державне управління. В умовах поліцентричного підпорядкування територій та об’єктів ПЗФ стратегічно пра-вильним є вирішення питання щодо створення Державного органу з охорони та захисту природної спадщини.

Аналіз існуючої системи державного управління у сфері використання, відтворення та збереження ПЗФ України показав, що вона має ряд недоліків, у тому числі: неузгодженість та дублювання управлінських функцій відомствами, поєднання ними завдань державного регулювання з господарською діяльністю; розробку законодавства “під відомство” замість функціонального принципу; відсутність або недосконалість механізмів управління, необхідних для формування важелів управління в ринкових умовах; розпорошеність коштів та невисоку ефективність їх використання; низький рівень відповідальності. Державне управління в галузі організації, охорони й використання ПЗФ можна визначити, як здійснювану відповідно до чинного законодавс-тва організаційно-розпорядчу діяльність ор-ганів виконавчої влади, наукових установ, гро-мадськості з метою забезпечення функціону-вання природно-заповідних територій та об’єктів. Незважаючи на недоліки державного втручання, роль держави щодо збереження територій та об’єктів ПЗФ має зростати і надалі. Зокрема, її роль у здійсненні альтернативних варіантів вирішення екологічних проблем, структурній перебудові економіки в нових економічних умовах, у встановленні різних нормативів, стандартів.

Висновки

Основою дисертаційної роботи є дослідження теоретико-методологічних підходів до визначення ПЗФ України, вдосконалення та розвиток еколого-економічних і правових аспектів його функціонування в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки. За результатами роботи зроблено такі висновки і пропозиції.

1. У результаті проведеного аналізу та оцінки стану функціонування ПЗФ, показано динаміку його розвитку за роки незалежності України. На 01.01.2006 р. ПЗФ нараховував у своєму складі 7087 територій та об’єктів загальною (фактичною) площею 2854,8 тис. га, відсоток заповідності становив 4,7 %. Для України, як для держави з перехідною економікою існує ще безліч невирішених питань, що в свою чергу накладає відбиток на розвиток ПЗФ. На сьогодні в підпорядкуванні Мінприроди як спеціально уповноваженого органу державного управління в галузі організації, охорони та використання ПЗФ, знаходиться лише три відсотки від загальної кількості територій та об’єктів загальнодержавного значення, які займають близько 40% їх площі. Переважна більшість територій та об’єктів ПЗФ (80%) знаходиться у віданні Держкомлісгоспу України, органів місцевого самоврядування та сільськогосподарських підприємств, які здебільшого, не мають спеціальних підрозділів з управління територіями та об’єктами ПЗФ.

2. Дослідивши діяльність ПЗФ, запропоновано основні та додаткові джерела фінансового забезпечення для кожної функціональної зони установ ПЗФ різної категорії заповідання. Вдосконалення економічного механізму у сфері використання та відтворення ПЗФ дасть змогу вивести його на якісно та кількісно новий рівень подальшого розвитку. Зроблено наголос на необхідності застосування таких складових економічного механізму, як оподаткування та інвестиції в заповідну галузь.

3. Важливим критерієм налагодженого функціонування ПЗФ є правова охорона його земель. Відправною точкою еколого-правового збереження природних ресурсів в умовах ринкової економіки виступає „екологічне страхування” ПЗФ як на державному, так і на приватному рівні. Екологічне страхування перш за все має на меті створення сприятливих соціально-економічних умов, які б допомогли зменшити техногенний вплив на об’єкти ПЗФ. Тільки при досягненні високого рівня відповідальності у процесі господарювання та відповідних економічних санкцій є можливість забезпечення ефективності охорони, збереження і використання ПЗФ.

4. У процесі дослідження вдосконалено методичні підходи кадастрової оцінки та звернуто увагу на економічну цінність територій та об’єктів ПЗФ, як основу їх раціонального використання і збереження. Точність визначення економічної ефективності, зіставлення витрат і вигод, що виражаються в грошових і фізичних показниках, особливо важливо, для прийняття правильних управлінських і економічних рішень. При відсутності або заниженості цінності природних благ відбувається відоме зменшення вигод від їхнього збереження.

5. Одним з головних пріоритетів у напрямку вивчення нових природних територій, перспективних для наступного заповідання та збереження є процес удосконалення національної екологічної мережі. Тому наступним кроком у розвитку ПЗФ є інтеграція національної екомережі до загальноєвропейської екологічної мережі (ЗЕМ). Важливим інструментом із реалізації Загальнодержавної програми формування національної екомережі є залучення міжнародних інвестицій. Основним інвестором природоохоронних програм в Україні є Глобальна Екологічна Фундація (ГЕФ).

6. Конструктивно проаналізувавши сучасний стан ПЗФ України, запропоновано стратегічні напрямки його розвитку на 10 років (до 2018 року). Це в свою чергу передбачає створення і підтримання репрезентативної та ефективно керованої системи територій та об’єктів ПЗФ, здійснення спеціальних природоохоронних заходів щодо збереження біотичного і ландшафтного різноманіття, екологічно збалансований його розвиток, наукове забезпечення функціонування заповідної справи, формування системи освіти, кадрового забезпечення та інформування громадськості у заповідній сфері.

7. Для ефективного функціонування установ ПЗФ вдосконалено систему економічного управління, в основі якої лежить механізм стимулювання природоохоронної діяльності, як на регіональному, так і державному рівнях. Компонентами такої систем є ПЗФ, як об’єкт управління, і сукупність органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадськість, як суб’єкт управління. Ця сукупність і становить управлінський процес - як “по вертикалі”, так і “по горизонталі”. Тому подальший розвиток ПЗФ залежить від налагодженої вертикальної структури управління, яка б забезпечувала контроль за діяльністю, формуванням та утриманням ПЗФ в регіонах країни; спільної діяльності органів державної влади, установ ПЗФ та підтримки з боку підприємництва.

Одержані наукові результати є певним внеском у розвиток теоретико-методологічних і методичних рекомендацій з питань удосконалення фінансових, економічних та екологічних пріоритетів використання, відтворення та охорони ПЗФ України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Гірний Б.М. Сучасний стан і перспективи розвитку природно-заповідного фонду України // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч. – К.: РВПС України НАН України, 2004. – Ч. 1. – С. 91-98.

2. Гірний Б.М. Еколого-економічні аспекти функціонування природно-заповідного фонду України // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. – К.: РВПС України НАН України, 2005. – С. 330-335.

3. Гірний Б.М. Заповідні території і об’єкти як невід’ємна частина національної екологічної мережі // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч. – К.: РВПС України НАН України, 2006. – Ч. 2. – С. 212-217.

4. Гірний Б.М. Теоретико-методологічні основи удосконалення організаційно-економічної структури природно-заповідного фонду України // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. – К.: РВПС України НАН України, 2006. – С. 211-218.

Матеріали наукових конференцій:

5. Гірний Б.М. Природно-заповідний фонд як складова рекреаційних ресурсів // Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. “Туризм в Україні: сучасний стан та пріоритети розвитку” - Львів.: Львівський інститут економіки і туризму, 2005. – С. 282-283.

6. Гірний Б.М. Проблеми розвитку національних парків у соціально-економічній системі України // Матер. наук. конф. молод. учен. РВПС України НАН України “Актуальні проблеми економічного розвитку України”. – Київ.: РВПС України НАН України, 2006. – С. 64-66.

7. Гірний Б.М. Кадастрова оцінка земель природоохоронних об’єктів та територій // Матер. наук.-практ. конф. “Проблеми модернізації лісоресурсної сфери в контексті просторового розвитку”. – Київ.: РВПС України НАН України, 2007. – С. 194-196.

Анотація

Гірний Б.М. Еколого-економічні аспекти розвитку природно-заповідного фонду України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.06 – економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. – Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2008.

Дисертацію присвячено процесу вдосконалення еколого-економічних аспектів використання, відтворення і розвитку ПЗФ України. З метою адаптації до ринкових умов господарювання, подальшого належного управління, дисертантом обґрунтовано поняття економічного механізму використання та відтворення ПЗФ, запропоновано стратегічні напрямки збалансованого його розвитку на найближчу перспективу. Показано основні напрямки розвитку загальнодержавної екологічної мережі у напрямку її інтеграції до загальноєвропейської екологічної мережі (ЗЕМ), а також обґрунтовано необхідність збільшення прощі ПЗФ. Висвітлено проблеми і напрями удосконалення державної політики для покращення стану та підвищення ефективної діяльності установ ПЗФ. Вдосконалено методичні підходи кадастрової оцінки об’єктів і територій ПЗФ, сутнісні функції їх економічної цінності, як основу раціонального використання і збереження ПЗФ. Основні результати дисертаційного дослідження впроваджено у практику.

Ключові слова: економічний механізм, використання і відтворення ресурсів природно-заповідного фонду, економічна оцінка, кадастрова оцінка, екологічна мережа, стратегічні напрямки розвитку природно-заповідного фонду.

АННОТАЦИЯ

Гирный Б.М. Эколого-экономические аспекты развития природно-заповедного фонда Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.06 – экономика природопользования и охраны окружающей среды. – Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины, Киев, 2008.

Диссертация посвящена процессу усовершенствования эколого-экономических аспектов использования, воспроизведения и развития природно-заповедного (ПЗФ) Украины. С целью адаптации к рыночным условиям хозяйствования, дальнейшего надлежащего управления, диссертантом обосновано понятие экономического механизма использования и воссозданяия ПЗФ. Показано, что действенным механизмом функционирования и развития ПЗФ есть применения как регуляторных инструментов экологической безопасности: лимитов, разрешений, лицензий, квот, нормативов, стандартов, так и экономических, направленных на ресурсосбережение и осуществление субъектами хозяйствования природоохранных мероприятий: сбор (плата) за загрязнение объектов и территорий ПЗФ (выбросы в атмосферный воздух и сбросы в водную среду загрязняющих веществ) и плата за пользование естественными ресурсами ПЗФ.

Главными элементами, которые обеспечивают деятельность экономического механизма учреждений ПЗФ: квалифицированные трудовые ресурсы, развитие маркетинговой деятельности относительно реализации продукции и услуг заповедных объектов, надежное техническое обеспечение. Финансовое оздоровление учреждений ПЗФ связывается с экономической оценкой, которая выводится из балансовой стоимости каждой природно-заповедной территории (ПЗТ), ее естественных ресурсов, инфраструктуры, доходов от экологически чистой промышленной и сельскохозяйственной продукции, а также от платных