Львівський національний університет імені Івана Франка

Городиловська Галина Петрівна

УДК 811.161.2’38

ЕЛЕМЕНТИ НАУКОВОГО ТА ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛІВ

В ІСТОРИЧНИХ ТВОРАХ РОМАНА ІВАНИЧУКА

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент

Кочан Ірина Миколаївна,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри українського прикладного мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Струганець Любов Василівна,

Тернопільський національний

педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка,

завідувач кафедри методики

викладання української мови і культури мовлення

кандидат філологічних наук, доцент

Скаб Марія Василівна,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

доцент кафедри історії та

культури української мови

Захист відбудеться “18” червня 2008 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Універ-ситетська, 1, філологічний факультет, ауд. 312.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “17” травня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент У.Б. Добосевич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Використання елементів функціональних та експресивних стилів у мові художньої літератури – закономірний і динамічний процес. Він залежить не лише від власне лінгвальних чинників, а й від позамовних обставин: історичних, економічних, соціально-політичних, психологічних, які впливають на відображення дійсності в художніх творах. Залучаючи засоби інших мовних стилів у художній текст, майстри слова відбивають нові тенденції розвитку сучасної української мови. Їхня наявність у мові історичних творів – явище, характерне для творчості видатного українського письменника Романа Іваничука.

Художні твори Романа Іваничука стали об’єктом літературознавчих студій С. Андрусів, Н. Бічуї, І. Денисюка, В. Дончика, М. Жулинського, М. Ільницького, Т. Салиги, М. Слабошпицького, Р. Федорова, А. Шевченка, В. Яворівського та інших дослідників. Однак мова історичних творів письменника, його індивідуальна манера письма ще не були предметом спеціального аналізу. Лінгвісти лише принагідно залучали матеріал із його романів, коли описували хронологічно марковану лексику як засіб створення мовної стилізації (Г. Гайдученко), розглядали питання мовної норми в історичній прозі (Л. Пустовіт), фольклоризми в мовній тканині роману (С. Єрмоленко), аналізували порівняння як структурно-стилістичний компонент художнього тексту (Л. Голоюх), досліджували лінгвостилістику романів доби козацтва (В. Буда) та української прози 60–90-х років ХХ сторіччя (О. Хом’як). Отже, вивчення мови української історичної прози з погляду вживання в ній елементів інших стилів до цього часу в повному обсязі не було здійснене.

Відсутність ґрунтовних досліджень мовностилістичних особливостей історичної прози Романа Іваничука і визначає актуальність теми дисертації. Ця актуальність зумовлена об’єктивною потребою комплексно дослідити тексти прозових творів щодо використання в їхній структурі елементів інших мовних стилів, які осучаснюють ці твори, адже письменник пише про історію, але думає про сучасність. Аналіз індивідуально-авторського використання елементів наукового та публіцистичного стилів в історичних романах покаже, як збагачуються й урізноманітнюються виражальні засоби художнього мовлення творів цього жанру, виявляються особливості стилю прозаїка, міжстильові, інтеграційні процеси в сучасній українській літературній мові.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукової теми “Функціональні стилі української мови: статика і динаміка” кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (реєстраційний номер 0107U007425). Пропонована робота продовжує і розвиває традиції львівської лінгво-стилістичної школи.

Мета дослідження – здійснити лінгвостилістичний аналіз текстів історичних творів Романа Іваничука, виявити в них елементи наукового та публіцистичного стилів, з’ясувати доцільність і прийоми використання таких засобів, показати тенденції в їхньому вживанні та функції в авторській мові й мовних партіях персонажів.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати історичну прозу Романа Іваничука з погляду стильової характеристики;

- виявити лексеми, що репрезентують науковий стиль, встановити особливості їхнього використання в різних мовленнєвих ситуаціях;

- поділити наукову лексику за галузями наук і виділити в ній тематичні групи;

- описати найбільш репрезентативні групи цієї лексики;

- прокоментувати слова, словосполучення, речення, що характеризують публіцистичний стиль, встановити особливості їхнього функціонування в аналізованих текстах;

- з’ясувати способи використання термінів наукового і публіцистичного стилів у номінативній функції та в образно-переносному вживанні.

Об’єкт дослідження – історичні твори відомого українського письменника Романа Іваничука.

Предметом дослідження стали стильові категорії наукових і публіцистичних текстів та специфіка їхнього використання в Іваничукових художніх творах на історичну тематику.

Джерелом дослідження є твори Романа Іваничука – романи “Бо вій- на – війною”, “Вогненні стовпи”, “Вода з каменю”, “Журавлиний крик”, “Космацький ґердан”, “Край битого шляху”, “Мальви” (“Яничари”), “Манускрипт з вулиці Руської”, “Орда”, “Рев оленів нарозвидні”, “Саксаул у пісках”, “Через перевал”, “Черлене вино”, “Четвертий вимір”, “Шрами на скалі” та інші, на основі яких укладена картотека (приблизно п’ять тисяч одиниць).

Методи дослідження. Мета дисертації та конкретні завдання зумовлюють відповідні методи дослідження. Як основний у дисертації застосовуємо описовий метод для виявлення, класифікації, інтерпретації елементів наукового та публіцистичного стилів. Для порівняння семантики аналізованих лексем у науковому і художньому текстах використано зіставний метод, компонентний – для характеристики семантико-стилістичних і структурно-синтаксичних ознак різних стилів, статистичний – для визначення частоти вживання наукової та суспільно-політичної лексики в аналізованих текстах.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше об’єктом спеціального лінгвостилістичного аналізу стали історичні твори Романа Іваничука. Пропонована праця – перше системне дослідження мови творів цього письменника на історичну тематику з погляду використання в них елементів наукового та публіцистичного стилів. У роботі обґрунтовано доцільність уведення таких засобів у тканину художнього твору, підкреслено ефективні способи їхнього вживання, а також звернено увагу на особливості манери письма прозаїка, розкрито деякі “секрети” творчості романіста.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона сприяє вирішенню проблем функціональної стилістики, зокрема щодо конкретизації взаємодії різних мовних стилів; уточнює підходи до інтерпретації художнього тексту; виокремлює індивідуальний стиль письменника; дає матеріал для подальшого вивчення мовностилістичних особливостей сучасної української прози на історичну тематику.

Практичне значення роботи. Одержані результати цього дослідження можуть бути використані на заняттях із практичної стилістики, в підготовці спецкурсів і спецсемінарів з лінгвістичного аналізу тексту, лінгвістики тексту, а також для вивчення індивідуального стилю письменника.

Особистий внесок дисертанта. Усі результати дослідження автор одержала самостійно. Наукових праць на тему дисертації, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на спільному засіданні кафедри української мови та кафедри українського прикладного мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні теоретичні положення та одержані результати дослідження викладено на Всеукраїнській науковій конференції “Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови” (Чернівці, 2001); Всеукраїнській науковій конференції “Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2003); 9-й щорічній науковій конференції “Україна – людина, суспільство, природа” (Київ, 2003); Міжнародній науковій конференції “Українська мова у часі і просторі” (Львів, 2004); Всеукраїнській науковій конференції “Меч і мисль: творчість Романа Іваничука у національних вимірах української культури” (Львів, 2004); Всеукраїнській науковій конференції “Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007).

Публікації. Основні положення та практичні результати дисертації висвітлено в десяти публікаціях, які вміщені у виданнях, визначених ВАК України як фахові.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, у яких одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, чотирьох додатків. Повний обсяг роботи – 253 сторінки, з них – 183 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі розкрито стан вивчення наукової проблеми в сучасному мовознавстві, обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дисертації, визначено об’єкт, предмет і методи аналізу, вказано на джерела дослідження, з’ясовано його наукову новизну, окреслено теоретичне та практичне значення, подано відомості про апробацію основних положень дисертації та публікації.

У першому розділі – “Художня проза Романа Іваничука з погляду стильової характеристики” – розглянуто історичні твори письменника щодо використання у їхній структурі елементів інших мовних стилів, розкрито своєрідну і специфічну манеру письма романіста, яка полягає в оригінальному поєднанні, з одного боку, історизмів, архаїзмів, що є характерною рисою мови художніх творів на історичну тематику, а з іншого – науковості, підкресленої інтелектуалізації мовлення, публіцистичності, які досягаються добором засобів різних мовних стилів. Саме таке специфічне поєднання стильових ресурсів в історичній прозі письменника вирізняє його з-посеред інших майстрів художнього слова.

Перший підрозділ – “Мовностилістичні особливості історичної прози письменника” – містить жанрово-стилістичний опис мови прозаїка. Специфіку творчості романіста найяскравіше розкривають лексичні засоби: історизми (боярин, князь, осавула, отаман, сотник), які вжито для надання правдивої соціальної характеристики суспільства конкретного історичного періоду, відтворення культурно-побутового колориту зображуваної епохи, змалювання портретів історичних персонажів: “Козацтво у червоних кунтушах, різнокольорових шовкових жупанах, озброєне шаблями, пістолями, ятаганами, йшло під дзвони на заутреню”; неологізми (голкопад, закайданити, незвістя, чепірначчя), утворені переважно морфологічним способом: “Тоді дзвін вихопився з підземних тіснин на білий світ урочистим благовістом, і люди почали виходити із сховків на його поклик, ставало їх все більше й більше, народу повнилось, тисячилось і мільйоннилось”; діалектна лексика бойківських, гуцульських, покутських та наддністрянських говірок (арідник, ґражда, кичера, колиба, фоса): “Майстер, побачивши на найвищій кичері за Черемошем крихітну кастелу, пішов до неї”; екзотична лексика (азнаурі, арістав, байрам, рамазан, санджак), пов’язана з життям турків, татар, грузинів та інших народів: “Біля султана стояли п’ятибунчужний великий візир – сивобородий Аззем-паша, ага яничарів – понурий Нур Алі, шейхуль-іслам Регель – глава духовенства”. Для творів письменника характерна багата й оригінальна контекстуальна синонімія: “Дружно кинулися гречкосії на Єпіфанія, били його, товкли, місили ногами”, яку іноді він підсилює засобами контрасту: “Ми так любимо пишатися: українець – герой, мученик, лицар, філософ”; “Ми можемо й самобичуватись: українець – лінюх, зрадник, донощик”. Роман Іваничук, як глибоко ерудований і справжній майстер художнього слова, вміло добирає лексеми, надає їм нового значення, зіставляючи чи протиставляючи позначувані ними поняття: “вічні категорії доброчесності й ницості, геніальності й бездарності, ці категорії не випадки, а властивості людської психіки”; “ось порізниться через неї сільський світ на світле й темне, красиве й потворне, чисте й брудне – розколеться на обаполи злоби й радості”. Маємо приклади вдалого використання оксиморона, утвореного на базі антонімії: “Під розпеченою тацею місяця шкварчав на морозі сніг, по насту закипала діамантова крупа, на Солтисовій горі варилися в зимовому окропі залеглі вояки”.

У другому підрозділі – “Художній текст – репрезентант мовних стилів”, – спираючись на наукові праці лінгвістів (Н. Бабич, Р. Будагова, В. Виноградова, С. Єрмоленко, М. Кожиної, Л. Мацько, Н. Озерової, О. Поно-ма-рева та інших), обґрунтовано думку, що мова художньої літератури, виконуючи зображальну, комунікативну й естетичну функції, послуговується елементами різних мовних стилів – і функціональних, і експресивних.

У третьому підрозділі – “Характерні риси функціональних стилів у художніх творах на історичну тематику” – на основі текстів творів Романа Іваничука проаналізовано елементи тих стилів, які не були об’єктом основного дослідження: офіційно-ділового (ділова та адміністративно-канцелярська лексика, жанри канцелярсько-ділового підстилю – стилізовані зразки біографії, законодавчого – законів, дипломатичного – маніфестів); розмовного (просторічна лексика, суржикове мовлення персонажів); конфесійного (стилізовані зразки молитов, церковних відправ, проповідей, Святого Письма, біблійних притч); епістолярного (зразки як офіційних ділових, так і приватних інтимно-товариських, родинно-побутових листів). Елементи цих стилів вирізняються на фоні белетризованої розповіді як своєрідні стилізовані включення, які увиразнюють творчий задум письменника, характеризують його індивідуальну манеру письма.

У четвертому підрозділі –“Основні ознаки експресивних стилів у художньо-історичній прозі”, – услід за І. Чередниченком, виділено стилістичні колорити офіційності, інтимності–ласкавості, гумору, сатири. Ці колорити урізноманітнюють мову історичних творів письменника, комічно, іноді й трагікомічно її забарвлюють, виявляють ставлення автора до персонажів: “Федір Юлинин бив Марусю; цей ритуал він відправляв завжди по неділях вранці, а коли наблизився фронт – переставав, аби не накликати до хати карателів; баба Маруся голосила, а Федорів син Ілько накручував грамофона – і вже заталанила в боснійському яру хрипла мелодія”. Тут стилістичний колорит гумору побудований на контрастно-комічних протиставленнях. Подібного ефекту автор досягає використанням слів і словосполучень, у змісті яких засуджуються ганебні вчинки персонажів: “Ті самі ґазди, які нещодавно заприсяглися в церкві на Євангелії не вживати спиртного, дудлять у будній день дешеву горілку, й чиниться у тісному приміщенні кооперації чистий тобі содом… Мужва не просто пиячить, сміливіші закладаються за горілку в будь-що: один піднімає на руках бочку з гасом, інший їсть мило; дурний регіт стрясає смердючою крамницею”. Ці елементи свідчать, що прозаїк добре володіє всіма засобами стилізації тексту.

Другий розділ – “Особливості використання елементів наукового стилю в історичних творах Романа Іваничука” – присвячено лексико-семантичному аналізові термінів, які є основними мовними засобами цього стилю на лексичному рівні, виявленню особливостей їхнього вживання в авторській мові та мовленні персонажів у номінативній функції та в образно-переносному значенні.

У першому підрозділі – “Загальна характеристика наукового сти- лю” – висвітлено специфічні ознаки наукового стилю на різних мовних рівнях. У межах цього функціонального різновиду виділено його підстилі, деякі з них поширені в Іваничукових творах: 1) власне науковий (академічний) підстиль, тексти якого інформують про досягнення в певних галузях науки вузьке коло спеціалістів; 2) науково-популярний, що зацікавлює широкий загал досягненнями науки; 3) науково-навчальний (дидактичний), основною метою якого є донесення системи знань на конкретному етапі наукового, освітнього розвитку особистості (Н. Ботвина, Н. Зелінська, А. Коваль, Н. Непийвода та інші). Доведено, що науковий стиль активно взаємодіє з художнім, продуктивно поповнюючи мовний фонд історичного жанру своїми елементами.

У другому підрозділі – “Наукова термінологія в історичному рома- ні” – з’ясовано, що з наукового стилю в мову історичних творів Романа Іваничука найбільше за кількістю увійшли терміни, серед яких чимало з абстрактним значенням. У художній прозі письменника вони привертають увагу читача своєю незвичністю вживання, викликають асоціацію з тією сферою, з якої узяті, зазнають відповідних семантичних трансформацій (від появи експресивно-емоційного забарвлення до розвитку нового метафоричного значення), тобто відбувається своєрідна детермінологізація раніше нейтральних термінів (симптом байдужості, симптом грядущого лихоліття). Аналіз цих лексем, осмислення їхніх стилістичних функцій в історичних романах дає змогу виділити такі групи:

1) терміни, ужиті в стильовій, науково-інформативній функції, без спеціальної стилістичної настанови;

2) терміни, ужиті в складі тропеїчних фігур – метафор, порівнянь, у ролі образотворчих засобів.

Прикладом уведення слів і словосполучень наукового стилю в автор-ську мову є опис дослідів, які проводив у своїй лабораторії професор Іван Пу-люй: “[Пулюй – Г. Г.] включив індуктор, і темрява в комірці прорідла від блідого тихого світла, випромінюваного трубкою. Він накрив трубку чорним папером – світло померкло, проте на столику, що стояв навпроти, все ще блищав кристалик барію. Пулюй взяв фотопластинку і поставив на столик. Пластинка засвітилася. Він поставив другу, перед тим заслонивши трубку рукою. І сталося несподіване: на ній відбився кістяк руки!”

Наукову лексику прозаїк вміло вплітає в мовні партії персонажів, здебільшого людей науки. “Ейнштейн жував бутерброд, запивав вином і з більшою цікавістю приглядався до господаря. – Я у Празі недавно, – сказав, – тому багато чого й не знаю… Чи зробили ви хоч незначні винаходи? У який спосіб ви могли дійти до відкриття невидимих променів? – Зробив дещо: сигналізаційний пристрій для телефону, сигналізаційна електрична лампочка… На виставці в Парижі отримав срібну медаль за винахід вакуумної лампи, яку назвали “Пулюєвою трубкою”. – Це не так мало, професоре, – Ейнштейн закрив своє обличчя клубком диму. – Це багато. Ну, а що безпосередньо привело вас до відкриття невидимих променів? – Виготовлення катодних лампочок”.

Діалогічне мовлення персонажів органічно переплетене з внутрішнім мовленням, через яке письменник передає роздуми героїв, проникає в їхні наукові пошуки: “Одного разу, експериментуючи над вакуумними лампами, він [Пулюй – Г. Г.] спостеріг дивне й незрозуміле явище: коли спрямовував округлої форми катод на екран – утворювалась флуоресценція, і при світлі трубки можна було навіть читати. Не міг збагнути, що відбувається у вакуумній трубці, коли до неї підвести струм: певне, з катода на екран посилаються невидимі промені. Він назвав їх променями “ікс”.

Третій підрозділ – “Стилістичне використання спеціальної лекси- ки” – присвячено семантико-стилістичному аналізові спеціальної лексики, яку, услід за В. Ковальчуком та Л. Моїсєєвим, поділено на лексику природничих і суспільних (соціальних) наук. Виділено 15 репрезентативних груп наукової лексики. Серед термінів природничого циклу – 7 груп: фізичну (становить 7,8% від загальної кількості термінів), математичну (7,0%), медичну (6,8%), хімічну (2,3%), біологічну (2,1%), астрономічну (1,9%), географічну та геологічну лексику (1,2%); серед лексем суспільного циклу – 8: філософську (16,2%), правничу (10,1%), фінансово-економічну та банківську (8,5%), філологічну (літературознавчу – 7,3%, мовознавчу – 4,5%), мистецьку (музичну – 4,4%, театральну – 2,8%, архітектурну та образотворчого мистецтва – 1,7%). У кожній із названих репрезентативних груп зібрано терміни й розподілено між відпо-відними тематичними групами. Ці спеціальні слова свідчать про обізнаність авто-ра з досягненнями сучасних знань, про його ерудицію. Письмен-ник вико-ристовує фахову лексику і в прямому значенні, і як виражальний засіб у різних мовленнєвих ситуаціях. Зокрема фізична лексика охоплює 32 тематичні групи, а саме: назви фізичних величин: швидкість, відстань; назви фізичного стану: тверде тіло, невагоме тіло; назви найменших складників будови речовини: атом, молекула, електрон; назви видів випромінювання: рентгенівські промені, невидимі катодні промені, невидимі промені, промені “ікс” та інші.

Спеціальні слова і словосполучення різняться способами вживання. Одні з них автор не пояснює, оскільки вони загальновідомі, а інші, що незрозумілі для читача-нефахівця (трансцендентне рівняння, спектральний аналіз тощо), слугують лише тлом для змалювання персонажів, якими є люди науки. І лише деякі з термінів автор розтлумачує: “Власноручно зробив я одометр – прилад для вимірювання пройденої дороги”; “– Рококо? О, це дуже цікавий стилістичний напрям у мистецтві, особливо яскраво виражений в архітектурі. В перекладі з французької означає – черепашка. Та й справді, вигнуті лінії орнаментів у стилі рококо нагадують мушлі”.

Одна й та сама наукова лексема в прозових творах Іваничука може мати двопланове функціонування: в одних випадках вона вживається у номінативному значенні, а в інших це значення розширюється і стає переносним. Саме тоді чітко виявляється майстерність автора – поєднувати такі слова з іншими в найрізноманітніші сполучення. Яскравим прикладом такого вживання є слово енергія, яке полюбляє прозаїк, використовуючи його в романах історичної тематики у 67 різних сполученнях. У науковому тексті енергія – це фізична величина, яка характеризує здатність тіла виконувати якусь роботу. В історичній прозі романіста це слово, виконуючи номінативну функцію, позначає:

- форму руху матерії (в мовленні персонажа): “– Теологія – це зрозуміло, але звідки в мужицького сина могло зродитися бажання збагнути відкриту людством нову енергію – електрику”;

- види матерії (у внутрішньому мовленні персонажа): “Він [Майс- тер – Г. Г.] прагнув зрозуміти чужий мисленний морок: для зародження матеріального життя потрібна була Творцеві енергія сонця, повітря, води і тверді”;

- властивість матерії (в авторській мові): “Динаміт винайшли для вивільнення енергії, щоб полегшити працю людських рук”.

З іншого боку, слово енергія письменник використовує для стилістичного забарвлення художніх текстів, і семантика лексеми пов’язується з:

- вдачею людини: у Миронових очах рветься молодість та енергія; у Потьомкіна стільки хитрощів, зла, веселості, енергії;

- діяльністю мозку: енергія мислення, енергія мислі, енергія мозку;

- внутрішнім психічним життям: енергія духовності, енергія душі;

- творчістю: енергія творення, творча енергія;

- скупченням негативної сили: зла енергія народу, злочинна енергія;

- космічним простором: енергія світової гармонії, енергія світового ефіру.

Зауважимо, що Роман Іваничук вживає також прикметники, утворені від слова енергія: Гулак був підтягнутий, енергійний; Маркіян, такий молодий, енергійний; ставний парубок Штола з масивними вилицями й енергійним підборіддям; прислівники: Буасі д’Англя енергійно змахнув рукою; Сарабай енергійно натиснув на клямку; Франко енергійно повернувся до дверей. Таке широке поєднання слова енергія з іншими лексемами розширює стилістичні можливості слів, сприяє творенню образного змісту, надає тексту стилістичного забарвлення.

Для творів письменника характерні оригінальні порівняльні конст-рукції. Об’єктом зіставлення в таких конструкціях найчастіше виступає фізична, математична, хімічна, біологічна, астрономічна та медична лексика. Спеціальні слова і словосполучення у складі порівнянь зазнають семантичних перетворень двопланового характеру:

- семантика спеціального слова реалізується повністю: “Білота розвидня просвітила, мов рентген, прилеглий листочок Адріаниного вуха, вирожевила мочку, і я подумав, що в цю мить профілі у Адріани зовсім не схожі один на одного”;

- семантика спеціального слова повністю нейтралізується, замінюється новими асоціаціями, на основі яких виникає вторинне значення слова: “Ось у цю мить ти визначаєш: довжина – вік, ширина – можливості розуму, висота – сумління”. Уведення спеціальних слів до складу порівнянь зумовлене передусім намаганням автора викликати в читача нові асоціації, аналогії, створити цікаві й неповторні образи.

В історичній прозі Романа Іваничука виявлено індивідуально-авторські метафори, основою творення яких стали фізичні, математичні, хімічні, біологічні, астрономічні, медичні, правничі, фінансово-економічні, філософські та мистецькі (музичні, театральні, архітектурні) лексеми. Найширше представлені іменникові метафори (атом істини, бродіння думок і почуттів, клітина імперії, кодекс сумління, метастази концтаборів, фіоритура дроздів, формула поведінки), менше – прикметникові (абсолютний розум, анемічні смаки, літературний небосхил) та дієслівні (всесвітня гармонія пульсує, звучить кольорова соната, ніч різьбить рельєфи тощо).

Проаналізовані наукові терміни прозаїк уводить до загального комплексу зображальних засобів із відчуттям естетичної пропорції, вони не вражають своєю чужорідністю і не дають приводу для перетворення художнього твору з його специфікою у твір науковий, який має, як відомо, притаманні тільки йому особливості. Уживання спеціальних слів і слово-сполучень в історичному жанрі підтверджує думку, що їхнє використання не обмежується рамками наукових текстів, а навпаки, розширює сферу свого функціонування в художньому тексті загалом. Гармонійне поєднання термінів із хронологічно маркованою лексикою розкриває своєрідне співвідношення цих мовних засобів, яке зумів встановити романіст в історичній прозі.

У третьому розділі – “Функціонування елементів публіцистичного стилю в історичних творах Романа Іваничука” – розглянуто особливості використання слів, словосполучень і речень, які репрезентують публіцистичний стиль на лексичному та синтаксичному рівнях.

У першому підрозділі – “Загальна характеристика публіцистичного стилю” – з’ясовано основні завдання, призначення, а також підстилі цього стилю. Деякі з них поширені в романах Іваничука: 1) власне публіцистичний; 2) науково-публіцистичний; 3) художньо-публіцистичний (Д. Баранник, І. Білодід, Г. Колесник, Д. Шмельов та інші).

У другому підрозділі – “Суспільно-політична лексика як елемент публіцистичного стилю в художніх творах прозаїка” – висвітлено вплив лексичних засобів публіцистичного тексту на мову історичних творів Р.Іваничука. Аналіз художнього мовлення письменника показав, що з публіцистичного стилю в мову його історичних романів увійшли суспільно-політичні слова, а також специфічні синтаксичні конструкції. Суспільно-політичні слова виділено в окрему групу (вони становлять 15,4% від загальної кількості різногалузевих лексем, наявних в аналізованих текстах). Особливістю одиниць цієї групи є те, що вони вказують на назви понять і минулих епох, і сучасності. Саме тому багато з них детермінологізувалися і перейшли до складу загальновживаних. Цей пласт лексики охоплює такі групи назв: назви форм державного правління: демократична республіка, демократія; назви представників різних суспільно-політичних рухів: декабрист, демократ, революціонер; назви, пов’язані з виборчою кампанією: бюлетень, виборець, виборча дільниця, виборча урна, виборчий округ, делегат, передвиборча кампанія та інші. Цю лексику романіст-історик часто вживає з іронією, навіть із сарказмом: “– А ось осідланий малорос, з якого розпочне своє життя нова історична спільність. Одягніть і нагодуйте його до відрижки, а ввечері приведіть на політичне заняття, щоб він почав пізнавати наше вчення, яке тому непереможне, що воно вірне! – не втримався і тут від плагіату Єрмолай”. Поряд із суспільно-політичною лексикою, традиційно вживаною в номінативному значенні, у мові історичної прози прозаїка трапляється і її метафоричне переосмислення (іменникова метафора у віці не пари й електрики, а корупції й протекції, в основі якої лежить готовий публіцистичний образ із протиставленням; прикметникова метафора комуністичний бульйон та інші).

У третьому підрозділі – “Синтаксичні конструкції публіцистичного стилю в історичних романах” – проаналізовано експресивні сталі слово-сполучення, стильові марковані речення й мікротексти стилізованого характеру. Експресивні сталі словосполучення автор бере здебільшого з мови тоталітарного минулого і використовує як готові формули відповідно до своїх творчих задумів, сюжету творів, для досягнення сарказму: міцна і спаяна дружбою інтернаціональна колонія; виконаємо і перевиконаємо; покажемо світові перевагу нашого ладу; крокуємо у світле майбуття; наша наука найдосконаліша, бо вона озброєна передовим вченням тощо.

Для публіцистичного стилю в мові історичних творів письменника характерні різні типи речень.

1. Речення зі словесною анафорою у внутрішньому мовленні персонажа: “Думав зараз Любимський про те, що не варто йому було заходити до остерії у Китай-город… Якби-то… Якби домовився з Шарлем зустрітися у шинку в Конюшенному!.. Якби не приїжджав до Москви взагалі. Якби не заходив до директора Московського університету. Якби не зустрічався з Новиковим. Якби не вступав до Києво-Могилянської академії. Якби не вчився у Страсбурзі. Якби не народився в Лубнах. Якби не приїздив з Франції до Лубен. Якби десять літ тому не зустрів Калнишевського і Сковороду”.

2. Речення, побудовані за моделлю “запитання–відповідь” і марковані за допомогою суспільно-політичної лексики: “Та невже це вони, козаки, які ще вчора – пішо чи кінно – з розвіяними на вітрі чубами, з піднятими шаблями, з буйним степовим гиком вривалися у ворожий стан, змітаючи все на своєму шляху? – думав скрушно Єпіфаній. – Як могло трапитися, що так умент лицарі перемінилися на худобу? Чого не вистачало їм там, на волі, чого не виховали в собі, що так легко здалися? Мабуть, мало для лицаря бойового запалу, залізної орденської єдності і хвилевих перемог”.

3. Окличні речення–гасла, які в історичних творах романіста виражають численні художньо-стилістичні факти мовлення, передають психологічний стан персонажів, їхнє волевиявлення, відтворюють вигукові та закличні гасла, різні види експресії – від урочисто-пафосної до зниженої, зневажливої. Вони мають такі різновиди:

- речення з поданими у формі наказового способу часткою хай та дієсловами жити, згинути в 3-й особі однини: “– Люди! – вигукнув, закінчуючи свою промову Ренегат, – уряд вашої незалежної Греції запросив на престол короля Оттона баварської династії. – Хай живе король! – Хай живе король! – заревів незалежний грецький натовп”; “Але на Болотній площі після страти Пугачова один наш колега, такий нестриманий, вигукнув: – Хай згине цариця!”;

- речення з вигуком слава: “З-поза дерев вийшли два чоловіки, й Василь упізнав Ореста Потурая та Едварда Ґоттеґема. – “Слава Україні!” – “Героям слава!”;

- речення з вигуками геть, ганьба: “…день у день стояв полковник у глибині кімнати… і все ще ждав чуда, проте бажане чудо не повторилося, маніфестанти скандували: “– Геть КГБ, ганьба більшовицьким катам!”;

- речення з вигуком ура: “– До морів, діти мої, до морів! – реготав цар. – Я ж бо відвоював для вас від Швеції Лівонію, Естонію, Інгрію, Карелію! – Ура імператорові!”

Наведені речення-гасла мають усну форму, впливають на розум і почуття людей, викликають емоції і є характерними, здебільшого, для мови публічних мітингів. Включаючи в тексти історичних творів такі речення, письменник зіставляє різні типи політичної риторики і показує їх еволюцію.

Маємо підстави твердити, що прозаїк любить створювати мікротексти стилізованого характеру, висловлюватись на тему “меча і мислі”, яка його постійно цікавила: “Але настане критична пора битви з деспотією, то мусить наш народ, ослаблений оружно, мати зброю сильнішу за грубу силу темного деспотизму. Ця зброя, викувана споконвіків у надрах нашого народу, а нині втілена в Закон, діятиме пізніше. І непомильно…” Ознаки публіцистичного стилю в історичних романах письменника спостерігаємо й тоді, коли він вживає лексеми Україна, батьківщина, незалежність, національна ідея, які є ключовими словами в його історичній прозі.

У четвертому підрозділі – “Авторське використання елементів ораторського стилю як різновиду публіцистики” – наголошено на зближених параметрах публіцистичного та ораторського стилів, зокрема охарактеризовано останній, який має свої варіанти номінації – ораторське мистецтво, риторика, красномовство (за Г. Сагач) – і розрахований на різноспрямований вплив на слухачів. У текстах історичних творів письменника елементи ораторського стилю представлені переважно зразками суспільно-політичного красномовства і використовуються спорадично.

ВИСНОВКИ

1. Художні твори Романа Іваничука на історичну тематику є своєрідним рефлектором, який через призму минулого відбиває проблеми сучасності. Саме цьому підпорядкована мета письменника – змалювати історію України від XV до ХХ століть, осучаснити її та донести до свідомості читача. Цьому слугують продуманий відбір мовного матеріалу, а також особливості його використання. Будь-яке слово в художній прозі романіста вагоме, тому що вводить у текст уявлення автора про конкретну історичну епоху, побачену його очима.

2. Використання стильових маркованих засобів у мові художніх текстів Іваничука свідчить про високу майстерність автора. Аналіз цих текстів показав, що з інших функціональних стилів у них наявні елементи наукового, публіцистичного, офіційно-ділового, розмовного, конфесійного, а також епістолярного та ораторського як підстилів розмовного та публіцистичного, які виступають дієвим засобом об’єктивного і переконливого висвітлення найрізноманітніших питань, що їх торкається романіст. Виражальні одиниці названих стилів письменник вміло вплітає в мовну канву творів, змушує їх взаємодіяти, що створює неповторну атмосферу достовірності розповіді в історичних романах.

Елементи експресивних стилів (стилістичні колорити інтимності–ласкавості, гумору, сатири) в мові творів історичного жанру вжито для характеристики різних комунікативних ситуацій. Вони дають змогу письменникові описувати події, факти, змальовувати героїв. Ці елементи позначені авторською експресією, що відгукується в почуттях читача.

3. Особливо яскраво в історичних творах виокремлюються мовні засоби наукового стилю. Їх досить широко залучено в тканину художнього мовлення прозаїка, вони не тяжіють над художнім текстом і є органічним компонентом у його творах. Функціонування цих слів пов’язане із творчими задумами автора, сприяє відтворенню характерних подій минулого часу, надає формі відображення особливої естетичної спрямованості, розрахованої на досягнення максимальної передачі зображуваних історичних фактів.

4. Наявність лексем наукового стилю, зокрема термінів, свідчить про обізнаність письменника з різними галузями знань: і природничими, і суспільними. Статистичний аналіз показав, що найчастіше в творах романіста-історика вживається філософська (16,2%), правнича (10,1%), фінансово-економічна та банківська (8,5%), фізична (7,8%), літературознавча (7,3%), математична (7,0%) та медична (6,8%) лексика. Менш уживаною є мовознавча (4,5%), музична (4,4%), театральна (2,8%), хімічна (2,3%) та біологічна (2,1%). Зовсім мало використано астрономічної (1,9%), архітектурної та з образотворчого мистецтва (1,7%), географічної та геологічної лексики (1,2%). Наукову лексику Роман Іваничук використовує в прямому значенні, тобто у звичній для неї функції номінації понять, а також у стилістично-виражальному значенні, як образотворчий засіб. Тому, з одного боку, вона виконує інформативну роль і несе потрібну в творі наукову інформацію, а з іншого – функціонує як стилістичний засіб.

5. Відповідно до тематики творів та специфіки жанру, спеціальні слова часто знаходимо без жодних роз’яснень у тексті. Таке вживання зумовлене тим, що багато із цих назв увійшли до складу загальновживаних і є широко відомі. Проте автор використовує і терміни, які через своє вузьке, спеціальне призначення маловідомі й потребують роз’яснення, але їхній зміст письменник теж не завжди розкриває в тексті. Це, очевидно, пов’язано з тим, що для нього важливе не стільки значення цього слова, як його належність до конкретної наукової сфери. Трапляється, що окремі спеціальні слова розтлумачено в творах.

6. Уживані в переносному значенні терміни відображають глибокий процес естетизації. Для мови художніх творів романіста характерні метафори зі спеціальними словами, що пов’язано з асоціативним мисленням письменника. Серед метафор, до складу яких входить термін, особливе місце посідають індивідуально-авторські новотвори. Найчастіше метафоризованим компонен-том у них стають іменники, в окремих випадках такими компонентами є прикметники та дієслова. У таких утвореннях виявляється характерна особ-ливість Іваничукової манери письма.

7. Улюбленим засобом стилістичної виразності автора історичного жанру є порівняльні конструкції, об’єктом зіставлення в яких є найчастіше фізичні, математичні, хімічні, біологічні, астрономічні та медичні терміни. Спеціальні слова у складі таких порівнянь зазнають семантичних перетворень двопланового характеру.

Здатність Іваничука бути достовірним зумовлюється тим, що він вміє досконало стилізувати мову в науковій манері, добирати відповідні лексичні елементи наукового стилю, що є своєрідною та визначальною рисою індивідуального стилю письменника. Маємо підстави стверджувати, що наукова термінологія стала органічною складовою частиною словника історичних творів прозаїка.

8. Пишучи історичні твори, Р.Іваничук глибоко вникає в суспільні явища змальовуваної доби з проекцією на сучасність, тому для об’єктивного та реального відтворення цієї доби він користується елементами публіцистичного стилю. Аналіз художнього мовлення письменника показав, що з цього стилю в мову його романів увійшли суспільно-політична лексика (становить 15,4%) та специфічні синтаксичні конструкції. Стилістично маркована лексика використана здебільшого в номінативному значенні. Семантичних змін зазнає цей пласт слів, коли їх вжито як образотворчий засіб. Відповідно до розкриття змісту творів, створення ефекту сарказму, сатири автор використовує експресивні сталі словосполучення, які характеризують мову тоталітарного режиму. Для художніх творів письменника характерні й різні типи речень, зокрема речення із словесною анафорою; речення, побудовані за моделлю “запитання–відповідь”; окличні речення-гасла і навіть мікротексти стилізо-ваного характеру, в яких яскраво виявляються ознаки публіцистики.

9. Аналіз елементів наукового і публіцистичного стилів в історичних творах Романа Іваничука дав змогу осмислити минуле, побачити його зв’язок із сучасністю, заглибитися в мовну індивідуальність автора, а також засвідчив, що письменник, користуючись багатими ресурсами національної мови, розширює її функціональні можливості.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Городиловська Г. П. Елементи публіцистичного стилю у романі “Орда” Р. Іваничука / Г. П. Городиловська // Вісник Харківського національ-ного університету. Серія філологія. – Харків : Видавничий центр Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, 2000. – № 491.– С. 648–651.

2. Городиловська Г. Функціонування елементів наукового стилю у романі Р. Іваничука “Четвертий вимір” / Галина  Городиловська // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія : Збірник наукових праць. – Чернівці : Рута, 2001. – Вип. 119. – С. 154–161.

3. Городиловська Г. Семантико-стилістична характеристика термінологічної лексики в історичних творах Р. Іваничука / Галина Городиловська // Науковий часопис “Філологічні студії”. – Луцьк : Волинський Академічний Дім, 2002. – №3. – С. 99–108.

4. Городиловська Г. Термінологічна лексика як елемент наукового стилю в історичних творах Р. Іваничука / Галина Городиловська // Вісник Луганського державного педагогічного університету. Філологічні науки. – Луганськ : Видавництво ЛДПУ “Альма Матер”, 2002. – №4(48) квітень. – С. 83–88.

5. Городиловська Г. Елементи наукового стилю у романі “Шрами на скалі” Р. Іваничука / Галина Городиловська // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. – Вип. 30. – С. 286–292.

6. Городиловська Г. П. Правнича термінологічна лексика в історичних творах Р. Іваничука / Г. П. Городиловська // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Філологічні науки. – К. : Видавничий дім “КМ Академія”, 2003. – С. 43–47.

7. Городиловська Г. Проблема стилів в українському мовознавстві / Галина Городиловська // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. – Вип. 23. – С. 136–143.

8. Городиловська Г. Термінологічна лексика та її стилістичне використання у художньому тексті / Галина Городиловська // Українська термінологія і сучасність. – К. : КНЕУ, 2003. – Вип. V. – С. 202–205.

9. Городиловська Г. Елементи наукового стилю в історичних творах Р. Іваничука / Галина Городиловська // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2004. – Вип. 34. – С. 259–265.

10. Городиловська Г. Термінологічні слова і словосполучення у складі метафор (на матеріалі художніх творів Р. Іваничука) / Галина Городиловська // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. – Івано-Франківськ : Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. – Вип. XV-XVIII. – С. 582–584.

АНОТАЦІЯ

Городиловська Г. П. Елементи наукового та публіцистичного стилів в історичних творах Романа Іваничука. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2008.

У дисертації подано системний аналіз текстів історичних творів Романа Іваничука з