КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГУЦМАН МАРІЯ ЯРОСЛАВІВНА

УДК: 327.7:323.285

РОЛЬ ООН У БОРОТЬБІ

ПРОТИ МІЖНАРОДНОГО ТЕРОРИЗМУ

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем

та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

СКОРОХОД Юрій Степанович

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародних організацій та

дипломатичної служби

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

БРУЗ Володимир Семенович

Київський славістичний університет,

професор кафедри міжнародної інформації

кандидат політичних наук, доцент

ПОЛТОРАЦЬКИЙ Олександр Сергійович

Дипломатична Академія України при Міністерстві

закордонних справ України (м. Київ),

доцент кафедри європейської та євроатлантичної політики

Захист відбудеться 26 травня 2008 року о 14-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий 24 квітня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Константинов В.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Глобальні зміни у світі, які відбулися на рубежі XX-XXI сторіч, спричинили трансформацію тероризму із методу досягнення політичних цілей у глобальну проблему, а події, які відбулися 11 вересня 2001 р. у Сполучених Штатах Америки, надали їй нового виміру та висунули на чільне місце серед інших глобальних проблем сьогодення.

Складність проблеми міжнародного тероризму полягає в тому, що вона тісно пов’язана з іншими актуальними для XXI ст. проблемами (розповсюдженням зброї масового знищення, кримінальною злочинністю, культурними зубожінням, руйнуванням основ багатополюсного світового порядку, невирішеними внутрішніми конфліктами, бідністю та економічною відсталістю окремих регіонів) і перебуває у постійному взаємозв’язку з ними: вони є причиною активізації тероризму і, водночас, до певної міри, наслідком терористичної діяльності.

Досвід останніх років свідчить, що в принципово новій ситуації, яка склалася на початку XXI сторіччя, окрема держава чи міжнародна організація не здатні самостійно протистояти загрозі такого типу. Нагальною стає потреба розробки цілісної програми, спрямованої на ліквідацію прямих та опосередкованих причин активізації тероризму та тісне співробітництво усіх учасників міжнародного співтовариства в боротьбі проти загрози. Провідна роль при виконанні цього завдання має бути відведена (покладена на) ООН, яка, в силу своєї позиції (єдина універсальна міжнародна організація на сьогодні) здатна консолідувати міжнародне співтовариство у цій справі, а практичні розробки можуть успішно бути використані і іншими учасниками міжнародної антитерористичної коаліції.

Протягом більш як 40 років в ООН проводиться серйозна робота по розробці адекватних юридично обґрунтованих і реально діючих механізмів для боротьби проти тероризму в міжнародному масштабі. Результатом здійснених зусиль є формування на глобальному рівні антитерористичної системи під егідою ООН та її спеціалізованих установ, яка включає в себе розгалужену міжнародно-правову договірну базу співробітництва держав у боротьбі з актами тероризму на суші, в морі та в повітрі, відображену у 13 конвенціях та 8 деклараціях, спеціально створені інститути Контртерористичний комітет Ради Безпеки ООН (КТК) та Виконавчий директорат Контртерористичного комітету (ВДКТК) - механізми співробітництва, контролю та моніторингу за виконанням зобов’язань, взятих на себе відповідно до положень Резолюцій Ради Безпеки ООН державами-членами та організаціями - партнерами.

Події 11 вересня 2001 р. не тільки висунули на чільне місце серед глобальних проблем загрозу міжнародного тероризму, (але й) поставили під сумнів дієвість та ефективність існуючих інструментів протидії Організації, досвід, здобутий протягом більш як 40-річної практичної діяльності. У такій ситуації нагальною постає потреба адаптації існуючих механізмів та правових інструментів ООН до викликів та загроз сьогодення задля зміцнення позицій на міжнародній арені як єдиної універсальної міжнародної організації, створеної для забезпечення міжнародного миру та безпеки, захисту демократичних цінностей.

Україна, як активний учасник міжнародного співтовариства та держава-фундатор ООН, не може залишатися осторонь глобальної боротьби проти міжнародного тероризму. Будучи державою-членом ООН та реалізуючи свої зовнішньостратегічні цілі, наша держава зацікавлена у формуванні сприятливого міжнародного клімату. В цьому сенсі боротьба проти міжнародного тероризму є одним із пріоритетних напрямків зовнішньополітичної діяльності і для нашої держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер державної реєстрації 0197U015201) і наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави» (номер державної реєстрації 0197U003322).

Наукове завдання, яке вирішує автор, полягає у визначенні ролі та місця Організації Об’єднаних Націй у боротьбі проти міжнародного тероризму.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є всебічний аналіз антитерористичної діяльності ООН, оцінка її ефективності та виявлення проблемних аспектів теми, які набули нового виміру після подій 11 вересня 2001 р..

Відповідно до сформульованої мети визначено сукупність головних завдань дослідження, спрямованих на її досягнення:

аналіз концептуально-теоретичних підходів ООН щодо боротьби проти міжнародного тероризму;

виявлення з точки зору ООН характерних особливостей міжнародного тероризму як глобальної проблеми сучасності;

простеження становлення та еволюції позиції ООН щодо боротьби проти міжнародного тероризму;

дослідження основних механізмів та інструментів протидії міжнародному тероризму, оцінка їх ефективності;

дослідження проблеми застосування сили в боротьбі проти тероризму у контексті відповідності Статуту ООН та основам концепції колективної безпеки;

визначення специфіки порушень прав людини в процесі боротьби проти міжнародного тероризму після подій 11вересня 2001 р. та шляхів уникнення цього явища;

аналіз основних принципів, механізмів та напрямків міжнародного співробітництва ООН у боротьбі проти тероризму з міждержавними регіональними організаціями (на прикладі ЄС, ОБСЄ, РЄ та НАТО);

дослідження ролі та місця України у антитерористичній діяльності ООН, оцінка виконання взятих на себе зобов’язань відповідно до розроблених стандартів Організації у даній галузі.

Об'єктом дослідження є боротьба міжнародного співтовариства проти тероризму як глобальної проблеми сучасності.

Предметом дослідження є антитерористична діяльність ООН.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з середини 1960-х рр. і до 2006 р.. Нижня межа обумовлена прийняттям Міжнародною організацією цивільної авіації (ІКАО) першої антитерористичної конвенції (Токійської конвенції про злочини та деякі інші акти, здійснені на борту повітряних суден (14 вересня 1963 р.), верхня - прийняттям стратегічного документу (Глобальної контртерористичної стратегії ООН (2006 р.), який являє собою першу узгоджену цілісну програму пріоритетних напрямків боротьби проти тероризму. Особливий акцент в дисертації зроблено на дослідженні періоду 2001-2006 рр., що обумовлено подіями 11 вересня 2001 р., активізацією діяльності ООН у даній сфері та створенням спеціальних інституцій для боротьби проти тероризму.

Методи дослідження. Основу дисертаційної роботи утворюють загальнонаукові та спеціальні методи досліджень. На конкретних етапах дослідження використовувалися системний підхід, а також проблемно-історичний, порівняльний та нормативний методи

З метою з'ясування ступеню наукової розробки даної проблематики, для класифікації наукових досліджень та визначення основних понять і термінів теми, автор використав порівняльний, логіко-аналітичний та діалектичний методи наукового дослідження. Системний підхід, з притаманним йому системно-структурними, системно-функціональними та системно-аналітичними методами дослідження, виступає ключовим методологічним підходом всебічного дослідження ролі та місця ООН у боротьбі проти міжнародного тероризму та участі України у антитерористичній діяльності Організації. Поєднання проблемно-історичного та порівняльного методів, а також політологічного аналізу дало змогу визначити та охарактеризувати основні етапи еволюції позиції ООН щодо тероризму, визначити зміни, які відбулися у структурі та напрямах антитерористичної діяльності ООН. З допомогою структурно-функціонального методу було здійснено аналіз механізмів та інструментів ООН протидії міжнародному тероризму. При дослідженні аспекту міжнародного співробітництва ООН з регіональними міждержавними організаціями (ЄС, НАТО, ОБСЄ та РЄ) зручним для автора став порівняльний метод, в основі якого - принципи подібності та відмінності. За допомогою нормативного методу проводилася робота з джерелами. Застосування емпіричних методів виступає певною запорукою наукової об’єктивності та достовірності результатів дослідження.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській політичній науці всебічно досліджується місце та роль ООН у глобальній боротьбі проти міжнародного тероризму. У рамках проведеного наукового дослідження досягнуто наступних результатів, що мають наукову новизну, а саме:

здійснено наукову систематизацію вітчизняних, західних та російських наукових джерел з проблеми дослідження;

дістало подальшого розвитку дослідження трактування понять «тероризм» та «міжнародний» тероризм в вітчизняній та зарубіжній політичній науці, документах ООН; виявлено, що більшість науковців розглядають тероризм крізь призму його семантичної ознаки, основною ж характерною рисою поняття міжнародний тероризм є географічна складова. ООН також акцентує увагу, при використанні даного поняття, на географії наслідків та громадянстві учасників злочину;

виявлено, що ООН розглядає міжнародний тероризм як злочин проти людства та вбачає основну його небезпеку у об’єктній орієнтованості на завдання максимальних збитків основам цивілізаційного розвитку, досягненні максимальної кількості людських жертв та тісному взаємозв’язку з іншими глобальними проблемами;

встановлено причинно-наслідковий зв’язок еволюції позиції ООН щодо міжнародного тероризму: процес становлення та формування відбувався у відповідь на здійснені терористичні акти, пропорційно еволюції явища тероризму, із набуттям тероризмом рис глобальної проблеми позиція ООН змістилась із концепції міжнародної безпеки (характерно для 1960-1990-х рр..) до концепції „людської безпеки” (притаманно періоду 1990 - 2006 рр.);

здійснено комплексний аналіз механізмів та інструментів ООН протидії міжнародному тероризму, виявлено їх превалюючий превентивний характер, а також встановлено, що їх недостатня ефективність пояснюється складністю та специфікою проблеми, особливостями адміністративного, правового та соціально-економічного стану держав-членів ООН;

доведено неправомірність застосування сили США щодо Афганістану та Іраку як тактики боротьби проти міжнародного тероризму у відповідності до Статуту ООН, резолюцій РБ ООН; аргументовано необхідність перегляду основ концепції колективної безпеки з точки зору нападу недержавного формування на державу та створення власних сил швидкого реагування з метою зміцнення позицій у сфері підтримання миру та безпеки;

встановлено, що у процесі боротьби проти міжнародного тероризму, особливо після подій 11 вересня 2001 р., відбуваються масові порушення прав людини на основі етнічної (араби) та релігійної (мусульмани) приналежності;

узагальнено співробітництво ООН у сфері боротьби проти міжнародного тероризму з міждержавними регіональними організаціями (на прикладі ЄС, ОБСЄ, РЄ та НАТО); виявлено, що основними чинниками, які обумовлюють сфери співробітництва є місце регіональної організації у системі міжнародних відносин, напрямок її діяльності (сфера компетенції) та регіональна специфіка загрози;

дістало подальшого розвитку дослідження позиції, місця та ролі України у антитерористичній діяльності ООН; виявлено, що в Україні існує достатня розгалужена правова та інституційна база для реалізації положень та стандартів ООН у сфері боротьби проти міжнародного тероризму, простежено їх задовільне виконання та розроблено авторські рекомендації щодо покращення антитерористичної діяльності України як на національному, так і на міжнародному рівнях, враховуючи геополітичне становище України, національний та релігійний чинники.

Наукове та практичне значення одержаних результатів. Наукове та практичне значення дослідження визначається його політичною актуальністю та науковою новизною. Можна виокремити наступні напрямки використання результатів дослідження. Науковий – основні положення та висновки дисертаційної роботи можуть бути використані для подальшої розробки даної проблематики. Навчальний – матеріали роботи можуть бути використані під час викладання нормативних та спеціальних курсів "Міжнародні організації", "Роль ООН у сучасному світі", „Актуальні проблеми теорії та практики міжнародних організацій” тощо. Практичний – у практичній діяльності державних відомств України, зокрема, Верховної Ради України, Міністерства Закордонних Справ України та Служби Безпеки України.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та оприлюднені на наступних щорічних міжнародних науково-практичних конференціях: „Шевченківська весна”(м. Київ, 10 березня 2005 р.; 3 березня 2006 р. ), „Актуальні проблеми міжнародних відносин” ( м. Київ, 27 жовтня 2005 р.; 24 жовтня 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено в 4 статтях у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів та дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (280 найменувань українською, англійською, російською мовами) та додатків (1 сторінка). Загальний обсяг роботи складає 212 сторінок, в тому числі 25 сторінок - список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено наукове значення роботи, розкрито її зв’язки з науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт та предмет, обґрунтовано наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, висвітлено методологічні засади та структуру дослідження, наведено інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі – «Концептуально-теоретичні засади та джерельна база дослідження» - проаналізовано концептуальні засади діяльності ООН у боротьбі проти міжнародного тероризму, досліджується джерельна база дисертаційної роботи, а також стан наукової розробки проблеми в українській та зарубіжній політичній науці.

Джерела, які були використані при написанні дисертації, за походженням, формою та змістом, науковою та інформаційною цінністю умовно можна поділити на наступні групи:

1. Документи та матеріали ООН;

2. Документи та матеріали міжнародних міждержавних регіональних організацій (НАТО, ЄС, ОБСЄ та РЄ);

3.Законодавчі акти України щодо боротьби з тероризмом;

4.Офіційні документи та матеріали, які містять виступи, заяви, прес-конференції керівників та посадових осіб України, США, європейських країн.

5.Дослідження та публікації науково-дослідних центрів, що мають не стільки академічний, скільки рекомендаційно-прикладний характер.

6.   Джерела особистого походження: монографії та статі посадовців ООН, в яких подається офіційна позиція ООН щодо міжнародного тероризму, зокрема, колишнього Генерального секретаря Кофі Аннана, заступника Генерального секретаря ООН з питань ОПМ (1974-1986) Б.Уркхарта, виконавчого директора Управління ООН з наркотиків та злочинності (ЮНОДК) П.Арлаккі, виконавчого директора ВДКТК РБ ООН Дж.Рупереза, в яких подається офіційна позиція ООН щодо міжнародного тероризму.

7.   Довідкові та статистичні видання.

В розділі проаналізовано та систематизовано існуючі наукові розробки з проблематики тероризму та антитерористичної діяльності ООН. Зазначено, що, проблема діяльності ООН у боротьбі проти міжнародного тероризму ще не стала об’єктом спеціального дослідження, а стан розробленості даної теми в сучасній вітчизняній та зарубіжній політичній науці можна оцінити як початковий. Окремі аспекти проблеми досліджувались в роботах західноєвропейських та американських (Ж.Альварез, С.Д.Бейлі, Дж.Болден, Р.Бредель, Т.Дж. Вейс, М.А.Вілсон., Ж.М.Грей, Р.Зілек, А.Кордесман, Д.Кортрайт, Х.Кьохлер, Е.Лак, Дж.Лауренті, А.Прандлер, К.В.Стайлз) російських (С.В.Глотова, І.Кукліна, Є.М.Примаков, А.І.Уткін) та українських (В.С.Бруз) вчених. Особливе значення для розкриття теми мали роботи Б.Бузана, С.Лобелла, С.Мюррея, Л.Ньюмана, Р.Паріса, Б.Посена, А.Стейна, А.Сурке, Г.Токатлієна, К.Уолтца, Б.Хансена, П.Чолка, в яких аналізуються концептуально-теоретичні підходи ООН до проблеми тероризму та антитерористичні стратегії.

Значний інтерес викликають висновки та узагальнення, що містяться в працях американських та західноєвропейських (Т.Арнольд, М.Баскаран, А.Бернгард, П.Брукс, А.Йохан, Дж.Камерон, А.Кассіс, В.Кротті, Х.Кушнер, У.Лакер, Я.Лессер, Н.Лівінгстон, Х.Мюнклер, А.Д.Ротфельд, Дж.Сімпсон, М.Ханне, К.Хірщман, Б.Хоффман, П.Шульт), російських (В.П.Голубєв, С.В.Гутчель, Л.Дробіжева, В.Іноземцев, В.Й.Кривохижа, В.Н.Лукін, В.В.Маргелов, М.В.Назаркін, С.А.Нариков, Е.Паїн, Є.Соловйов, В.В.Устінов, А.В.Фьодоров М.Н.Шахов) та вітчизняних (В.Ф.Антипенко, А.Г.Міщенко, Г.В.Пророченко, М.М.Рижков, І.В.Шкурат) дослідників, присвячених аналізові понять „тероризм” та „міжнародний тероризм”, їх трансформації під впливом об’єктивних чинників глобалізації та появи нових форм і видів тероризму.

В ракурсі досліджуваної проблеми в українській політичній науці можна виокремити наступні вузлові проблеми, які нині найбільш ґрунтовно досліджено:

тероризм як проблема міжнародної безпеки, суперечності та складнощі формування широкої міжнародної антитерористичної коаліції. Ці питання, зокрема, розглядаються у роботах В.С.Вознюка, С.М.Дмитренка, І.Д.Дудка, М.Г.Капітоненка, В.Каспрука, Я.Ю.Кондратьєва, В.Ю.Константинова, О.А.Коппель, О.П.Кучмія, В.Майбороди, В.А.Манжоли, О.Ніколаєнка, М.Ожевана, В.Остроухова, О.С.Пархомчук, А.Платонова, Г.М.Перепелиці, І.І.Погорської, Б.І.Тарасюка, Г.В.Токаревського, О.Шевченка.

співробітництво ООН з міждержавними регіональними організаціями в сфері підтримання міжнародного миру та безпеки: праці О.Ф.Бантишева, В.О.Глушкова, В.В.Деречина, В.П.Журавльова, Р.А.Калюжного, В.В.Коваленко, В.В.Колоскова, Я.Ю.Кондратьєва, І.О.Мінгазутдінова, Д.Й.Никифорчука, О.С.Полторацького, М.М.Руденка, О.Л.Семенюк, Л.П.Токара.

ймовірність виникнення осередків тероризму в Україні: дослідження В.Ф.Антипенка, В.Ю.Баркова, О.С.Бодрука, В.М.Вакулича, В.О.Врадія, О.М.Гончаренка, Ю.В.Землянського, В.В.Крутова, В.А.Ліпкана, Є.М.Лисицина, Н.П.Маслової-Лисичкіної, С.І.Пирожкова, С.Телешуна, О.В.Шехова.

Вагомий внесок в загальне бачення обраної дисертантом теми мали праці В.С.Бруза, Ю.М.Мацейка, Ю.С.Скорохода, об’єктом яких є теорія та практика миротворчої діяльності ООН. Також авторові прислужилися для розкриття теми роботи А.Т.Грушової, в яких досліджується проблема захисту прав людини в діяльності ООН.

У другому розділі – „Діяльність ООН у боротьбі проти міжнародного тероризму” досліджено характерні риси міжнародного тероризму як глобальної проблеми сучасності, простежено становлення та еволюцію позиції ООН щодо міжнародного тероризму, вивчено формування та функціонування механізмів протидії загрозі та розглянуто проблемні аспекти теми, такі як застосування сили при розв’язанні міжнародних конфліктів та порушення прав людини у контексті боротьби проти міжнародного тероризму після подій 11 вересня 2001 р.

Після подій 11 вересня 2001 р. чільну позицію в ієрархії глобальних проблем посіла проблема тероризму. Особливостями міжнародного тероризму як глобальної проблеми сучасності є: об’єктна орієнтованість на цивілізаційні основи людського життя, завдання максимальних збитків та досягнення максимальної кількості жертв, непередбачуваність та широка географія атак, мережний тип організації, якій притаманні складність структури, відсутність чіткої ідеологічної позиційності, що, в свою чергу, унеможливлює ідентифікацію організаторів та виконавців терористичного акту та захищає їх від справедливого покарання, загроза використання радіологічної, біологічної та хімічної зброї масового знищення. Крім того, небезпеку посилює той факт, що глобалізація та інформаційні досягнення зробили можливим активне функціонування терористичних угрупувань різноманітної спрямованості, серед яких нерідко до практики тероризму прибігають психічно неврівноважені особи, як розглядають тероризм як спосіб привернути до себе увагу.

Проблема тероризму як один із головних пунктів порядку денного почала розглядатися в ООН з середини 1960-х рр. ООН займає чітку, однозначну та послідовну позицію щодо різних форм тероризму, в тому числі і міжнародного, яка ґрунтується на положеннях Статуту, концепції колективної безпеки та нормах гуманітарного права. ООН рішуче засуджує різні прояви тероризму як злочинні акти, що загрожують міжнародному миру та безпеці та порушують цінності, за які виступає ООН: повага до прав людини, верховенство права, демократичний розвиток, мирне врегулювання конфліктів, терпимість між націями і т.д.

Після закінчення холодної війни активізується діяльність Організації щодо вироблення політики протидії міжнародному тероризму: були прийняті символічні Декларації про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму 1994 р. та 1996 р., оголошено Усаму Бен Ладена та рух „Талібан” поза законом, застосовано проти них санкції та створено Спеціальний комітет для розробки всеохоплюючої конвенції. Визначальний вплив на формування позиції та розробку політики ООН у боротьбі проти тероризму мали події 11 вересня 2001 р. та прийняття Резолюції Ради Безпеки ООН №1373, яка закріпила політико-правову основу формування широкої міжнародної антитерористичної коаліції, закликавши рішуче протидіяти тероризму як глобальній загрозі.

В розділі зазначається, що механізми протидії міжнародному тероризму, сформовані в рамках ООН, можна умовно поділити на наступні групи:

міжнародно-правові (13 конвенцій, 8 декларацій, Резолюція РБ ООН №1373 тощо);

інституційні (КТК, ВД КТК, СПТ, ЮНОДК);

процедури (санкції, моніторинг);

ініціативи (розвиток діалогу, взаєморозуміння та терпимості між націями та народами).

В дисертації наголошується, що тільки їх сукупне поєднання та неухильне виконання дозволить якщо не подолати, то, принаймні, зменшити ризики проблеми тероризму. Ключову і координуючу роль у системі протидії ООН тероризму відіграє спеціально створений Резолюцією РБ ООН №1373 Контртерористичний комітет, головним завданням якого є зміцнення контртерористичних можливостей держав, шляхом надання їм консультацій та рекомендацій стосовно якнайшвидшої адаптації національного законодавства до міжнародно-правової бази антитерористичного співробітництва та зміцнення міжнародного співробітництва з регіональними та субрегіональними організаціями у сфері протидії міжнародного тероризму.

В розділі наголошується, що воєнні акції США під гаслами боротьби з міжнародним тероризмом в Афганістані та Іраку актуалізували проблеми як чіткого правового регулювання умов та випадків застосування сили при вирішенні міжнародних конфліктів, так і порушення прав людини при здійсненні антитерористичних операцій. Зазначається, що операція „Підтримка свободи”, яка розпочалася 7 жовтня 2001 р. в Афганістані та війна в Іраку 2003 р. вказали не тільки на загрозу використання боротьби проти тероризму для прикриття власних геополітичних інтересів окремими акторами міжнародних відносин, але й призвели до ослаблення авторитету ООН як гаранта міжнародного миру та безпеки.

Автор наголошує, що важливим аспектом боротьби з міжнародним тероризмом є дотримання прав людини як під час реалізації превентивних заходів, спрямованих на запобігання поширенню та зародженню осередків тероризму, так і під час безпосередньої боротьби проти загрози. В документах ООН акцентується увага на неприпустимості такого явища. Неухильне дотримання прав людини є однією з ключових позицій антитерористичної політики ООН, виконання якої вона вимагає від усіх учасників міжнародного співтовариства.

У третьому розділі – „Міжнародне співробітництво ООН у боротьбі проти тероризму” досліджено основні напрямки співробітництва ООН з міждержавними регіональними організаціями (на прикладі НАТО, ЕС, ОБСЄ та РЄ) та участь України у антитерористичній діяльності ООН.

В розділі зазначається, що співробітництво ООН з міждержавними регіональними організаціями (зокрема, ОБСЄ, РЄ, ЄС та НАТО) у боротьбі проти міжнародного тероризму базується на принципах кооперації та транспарентності, які поширюються на сфери запобігання фінансуванню тероризму, пересування терористів та їх екстрадицію, дотримання режиму санкцій і передбачає консультації, взаємний обмін інформацією та практичним досвідом.

Основою міжнародного співробітництва як для ООН, так і для досліджуваних організацій є положення Резолюції РБ ООН №1373 та 13 універсальних конвенцій, інструментом реалізації – КТК, під егідою якого було проведено ряд зустрічей та консультацій з метою зміцнення міжнародного співробітництва, особливо з ЄС, ОБСЄ та РЄ.

ЄС, НАТО, ОБСЄ та РЄ одностайні з ООН у своїй позиції щодо тероризму, що підтверджується беззаперечним осудом терористичних актів 11 вересня 2001 р. та приєднанням до Резолюції РБ ООН №1373. Однак, у своїй позиції щодо механізмів протидії між ними існують певні розбіжності. Зокрема, позиція ЄС, РЄ та ОБСЄ щодо протидії тероризму схожа з позицією ООН, а саме носить превентивний характер та орієнтована на запобігання. На відміну від ООН та ЄС, НАТО займає більш жорстку позицію, а саме не виключає можливості застосування сили, що і було продемонстровано участю у військових діях в Афганістані та Іраку.

В розділі наголошується, що Україна рішуче засуджує тероризм як злочинну практику, яка суперечить основним людським цінностям, нормам міжнародного права та демократичному і вільному розвитку. Наша держава займає чітку позицію щодо міжнародної боротьби проти тероризму, а саме, вважає, що дії держав, спрямовані на боротьбу з міжнародним тероризмом, повинні здійснюватися у цілковитій відповідності з положеннями Статуту ООН та відповідних міжнародних конвенцій. Зокрема, щодо участі в силових акціях, то офіційна позиція України полягає в наступному:

будь-які дії, спрямовані на застосування сили, мають відбуватися за наявності повної та достовірної інформації про розташування баз терористів;

військова операція країн антитерористичної коаліції може бути проведена лише за згодою країни, територія якої може стати місцем антитерористичної операції, або за наявності санкції Ради Безпеки ООН;

військові дії проти терористичних організацій не можуть бути застосовані для досягнення супутніх цілей, зокрема, встановлення нового політичного режиму, зміни керівництва держави та втручання у внутрішні справи відповідної держави чи сусідніх держав;

антитерористичні операції мають відбуватися під міжнародним контролем;

будь-які антитерористичні операції не повинні призводити до порушень прав людини.

На сьогодні в Україні існує достатня розгалужена мережа правових та інституційних механізмів протидії міжнародному тероризму. Зокрема, Україна ратифікувала 13 антитерористичних конвенцій ООН, прийняла Закон про боротьбу з тероризмом (2003 р.). Основні виконавчі функції у боротьбі проти тероризму покладено на Антитерористичний центр при Службі Безпеки України (1998 р.) , дорадчі - на Антикризовий центр (2003 р.). Крім того, Кримінальний кодекс України (ст. 258) передбачає кримінальну відповідальність за здійснення терористичних актів, а затверджена Програма антитерористичних заходів на 2005-2007 рр. передбачає застосування широкого спектру заходів превентивного характеру, спрямованих на посилення захисту та здоров’я фізичних осіб, охорони особливо важливих об’єктів та запобігання виникненню проявів тероризму на території України.

Поряд з цим, наша держава вважає, що заходи з ліквідації міжнародного тероризму можуть бути ефективними лише в тому разі, якщо спрямовуватимуться на подолання першопричин цього явища, в тому числі збройних конфліктів, різних форм і проявів нерівності, гноблення, бідності тощо. Україна дотримується позиції, що центральна роль у здійсненні комплексу згаданих заходів має належати Організації Об’єднаних Націй. В умовах, коли масштаби і характер терористичних актів починають становити загрозу підтриманню міжнародного миру та безпеки, Україна визнає відповідальну роль Ради Безпеки в цьому питанні, яка, не підміняючи Генеральну Асамблею та інші органи ООН, повинна взаємодіяти з ними на основі своїх статутних повноважень.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження автор дійшов наступних висновків:

1. Дослідження проблеми ускладнюється існуючою понятійно-термінологічною невизначеністю: на сьогодні існує понад 100 визначень поняття тероризму та розроблено десятки різноманітних класифікацій тлумачення. Більшість вітчизняних та західних науковців розглядають даний феномен як прояв незадоволення існуючим соціально-політичним становищем, який порушує правові основи життєдіяльності та пов’язаний з ідеологічним та психологічним самовираженням як окремих осіб, так і груп осіб, зосереджуючи увагу при трактуванні даного поняття на його семантичній складові. Відповідно до даних підходів, встановлено, що тероризм є методом досягнення цілей, невід’ємною дефініцією якого є застосування насильства. Поняття „міжнародний тероризм” є похідною від поняття „тероризм”, характерною рисою якого є географічна ознака, яка передбачає екстериторіальний характер дії, наслідків та суб’єктів нападу.

ООН вважає міжнародний тероризм злочином проти людства. Однак, міжнародні угоди, прийняті ООН на сьогодні, також не регламентують міжнародний тероризм в цілому, а спрямовані на боротьбу з окремими його проявами, зокрема, такими як незаконне захоплення заручників, повітряних та морських суден, злочини по відношенню до осіб, які користуються міжнародним захистом, використання окремих вибухових речовин з терористичною метою та фінансування тероризму. Основною перешкодою офіційному закріпленню на міжнародному рівні поняття „міжнародний тероризм” є істотні розбіжності держав-членів ООН у розумінні понять „тероризм”, „право націй на самовизначення”(Ізраїль, Індія) та „боротьба з іноземною окупацією”(Ліван, Пакистан, Судан, Канада, Китай, Японія), що пояснюється особливостями національного та культурного розвитку, відмінними правовими системами, різним баченням загроз та шляхів забезпечення міжнародної безпеки.

Автор вважає, що при розробці поняття „міжнародний тероризм” міжнародній спільноті слід насамперед, враховувати наступні характеристики: масштаб терористичного акту (терористичний акт, який впливає на розвиток міжнародних відносин, наприклад події 11 вересня 2001 р.); наслідок злочину (людські, цивілізаційні та культурні цінності, напад на які призводить до негативних наслідків для усього людства), оскільки саме їх поєднання трансформує міжнародний тероризм із методу досягнення політичних цілей у глобальну проблему сучасності.

2. Формування концептуально-теоретичних підходів ООН до боротьби проти міжнародного тероризму відбувалося прямо пропорційно в залежності від оцінки характеру та масштабу загрози. На початку своєї антитерористичної діяльності позиція ООН щодо боротьби проти міжнародного тероризму базувалась на принципах загальної міжнародної безпеки, розглядаючи міжнародний тероризм як виклик стабільності. Така позиція знайшла своє практичне відображення у прийнятих протягом 1960-1990-х рр.. міжнародно-правових договорах, спрямованих на захист найуразливіших для тероризму сфер, зважаючи на статистику та географію злочину. У зв’язку із зміною характеру загрози, тісним взаємозв’язком останньої з іншими глобальними проблемами сучасності, теоретичні підходи ООН щодо боротьби проти міжнародного тероризму доповнились принципами концепції «людської безпеки» (1999 р.). Ідея „людської безпеки” в нових умовах розглядається як альтернативний підхід до вирішення сучасних проблем безпеки і передбачає: 1)залучення широкого спектру механізмів та інструментів превентивного запобігання; 2) зосередженість на подоланні причин поширення та активізації тероризму, таких як бідність, релігійні та цивілізаційні протиріччя, економічна нерівновага тощо; 3) надання ключового значення у боротьбі проти міжнародного тероризму захисту людського життя та основ цивілізаційного розвитку; 4) категоричний супротив порушенням прав людини. Даний підхід простежується і у Глобальній контртерористичній стратегії (2006), яка базується на європейській моделі протидії тероризму – моделі «превентивного та профілактичного розгортання» і являє собою цілісну програму запобігання поширенню та розвитку тероризму.

3. Провівши компаративний аналіз «класичних актів» міжнародного тероризму (1970-1990-ті рр..), автор виявив особливості сучасного/нового міжнародного тероризму (2001-2006), які полягають у наступному:

непередбачувана географія атак ( США, Великобританія, Іспанія)

набуття ознак „шоу”: завдання максимальних збитків та досягнення максимальної кількості жертв;

мережний тип організації. Сьогоднішні терористичні угрупування являють собою поліцентричні угрупування з автономними додатками, яким властиві децентралізація влади та відповідальності. Вони є відкритими до розширення, чудово пристосовані до проникнення в органи влади, характеризуються стійкістю та здатністю до регенерації;

еволюція стратегії терору від примусової дипломатії до способу революційних перетворень;

загроза використання радіологічної, біологічної та хімічної зброї масового знищення;

грубі порушення прав людини в рамках проведення анти терористичних кампаній;

7) в сфері міжнародних відносин, тероризм являє собою гостру загрозу міжнародній безпеці, оскільки піддає небезпеці стабільність і мирний характер розвитку взаємовідносин, а також виступає інструментом втручання у внутрішні справи окремих держав.

Складність проблеми міжнародного тероризму полягає ще й в тому, що спонукальні причини тероризму, так само, як і послідуючі наслідки боротьби у кожному конкретному випадку є різними, визначити, що саме спричинить „вибух” або спрогнозувати тактику боротьби, таким чином щоб обійтися без втрат, не уявляється можливим.

4. ООН займає чітку, однозначну та послідовну позицію щодо різних форм тероризму, в тому числі і міжнародного: ООН рішуче засуджує різні прояви тероризму як злочинні акти, що загрожують міжнародному миру та безпеці та порушують цінності, за які виступає ООН: повага до прав людини, верховенство права, демократичний розвиток, мирне врегулювання конфліктів, терпимість між націями і т.д.

Простежено, що значний вплив на становлення на еволюцію позиції ООН щодо боротьби проти міжнародного тероризму мали такі події міжнародного життя як терористичні акти. В той же час, значного впливу об’єктивних факторів розвитку міжнародної системи, таких, наприклад, як «холодна війна» не простежено.

Терористичні акти 11 вересня 2001 р., мали визначальний вплив на формування позиції та розробку політики ООН у боротьбі проти тероризму; саме після цих подій було здійснено ряд важливих кроків на шляху організаційного оформлення боротьби Організації проти міжнародного тероризму:

1) створено спеціальні інститути для боротьби проти міжнародного тероризму КТК та ВД КТК; встановлено механізми моніторингу та контролю

2) рішенням Резолюції №1373 закріплено політико-правову основу формування широкої міжнародної анти терористичної коаліції;

3) активізувався процес розробки контртерористичної стратегії.

На думку автора, позицію ООН зміцнили б також прийняття визначення «міжнародний тероризм», розробка власних категорій «міжнародна терористична група» (на зразок Держдепартаменту США), ведення власного обліку терористичних організацій та створення власних спеціальних підрозділів для вивчення та розслідування актів тероризму.

5. Серед розмаїття правових, інституційних, процедурних та ініціативних засобів протидії ООН міжнародному тероризму, найбільш ефективними є діяльність КТК та ВД КТК у сфері зміцнення контртерористичних можливостей держав та СПТ ЮНОДК у сфері надання технічної допомоги, що підтверджують високі темпи ратифікації основних конвенцій та щорічні подання доповідей державами-членами ООН, а також зміцнення міжнародного співробітництва з регіональними та субрегіональними організаціями. В той же час, результати застосування режиму санкцій, протидія фінансуванню тероризму та ведення „санкційних списків” є суперечливими на недостатньо ефективними.

Головними причинами такого стану є: специфічний характер загрози (тобто поліваріантність бачень загрози та причин, які сприяють її виникненню); відсутність в силу особливостей економічного та політичного розвитку, ефективних виконавчих та адміністративних механізмів у держав-членів ООН (зокрема, у країн Африки); непослідовність кроків держав-членів ООН, зокрема, у сферах застосування режиму санкцій та адаптації законодавства до стандартів ООН.

Однак, автор переконаний у важливості та доцільності кожного з механізмів, оскільки вважає, що їх тільки їх комплексне поєднання є запорукою ефективності. Розглядаючи проблему у кожному конкретному випадку, ООН завжди акцентує увагу на першочерговості того чи іншого інструменту протидії: санкції, технічна допомога чи розвиток діалогу між націями. Кожен механізм має своє цільове призначення: правові (13 конвенцій, 8 Декларацій, Резолюція №1373 тощо) - закладають основи функціонування міжнародного співробітництва, визначають суть проблеми, встановлюють норми відповідальності; інституційні (КТК, ВД КТК) – здійснюють моніторинг та контроль за виконанням взятих на себе зобов’язань державами-членами та організаціями, які приєднались; процедурні (санкції) - несуть навантаження покарання; ініціативні (розвиток діалогу та взаєморозуміння) мають на меті унеможливити виникнення вогнища тероризму по причині цивілізаційних протиріч, навчити поважати інших.

6. Після подій 11 вересня 2001 р., міжнародна спільнота зіткнулася із двома важливими проблемами, викликаними боротьбою з міжнародним тероризмом: проблемою застосування сили та захистом прав людини.

Аналіз текстів Резолюцій РБ ООН №1368 та №1373, на підставі яких США прийняли рішення про схвалення Організацією застосування сили, доводить, що в них відсутнє положення про санкціонування можливості застосування Сполученими Штатами Америки військової сили для боротьби проти тероризму. В свою чергу, аналіз тексту Резолюції РБ ООН №1441 по Іраку, на підставі якої США прийняли рішення про проведення антитерористичної кампанії у Іраку, доводить, що Рада Безпеки ООН не санкціонувала застосування сили, а тільки посилила режим міжнародних інспекцій та режим санкцій. А це означає, що у обох випадках, вторгнення США було нелегітимним і порушило норми міжнародного права, і являє собою наступні втручання: вторгнення на територію суверенної держави, продемократичне втручання та втручання у громадянський конфлікт.

Наведені приклади актуалізують необхідність перегляду концепції колективної безпеки, а саме у контексті боротьби з міжнародним тероризмом. Адже в концепції колективної безпеки, на основі якої ООН вирішує питання про силове втручання не міститься жодного положення про те, як діяти у випадках нападу недержавного формування на державу. На думку автора, ООН слід адаптувати концепцію колективної безпеки до реалій сучасного життя, враховуючи характер сучасних загроз та прецеденти самостійного застосування сили. Така реформа зменшить ризик одностороннього бачення проблеми та зміцнить позицію (авторитет) ООН на міжнародній арені. Також слушним було б створення власних постійних сил швидкого реагування, оскільки в умовах, коли потрібне негайне втручання, світовій спільноті доводиться звертатися за допомогою до інших. Це один із головних недоліків ООН сьогодні і один із вагомих аргументів на користь односторонніх превентивних дій.

7. Іншим суперечливим аспектом проблеми тероризму є її взаємозв’язок з правами людини. З одного боку, в міжнародному середовищі, зокрема в системі ООН до сих пір існують суттєві розбіжності з питань про те, хто ж може бути порушником прав та свобод людини, а також чи є тероризм таким порушенням, з іншого – масово порушуються права людини під час проведення антитерористчиних кампаній та безпосередньої боротьби проти міжнародного тероризму. Зокрема, в результаті проведеного наукового дослідження, автором виявлено масові порушення прав людини при затриманні підозрюваних, їх допитах, утримуванні під вартою, порушення права на свободу думки, слова, віросповідання та вільного пересування. Виявлено, що найчастіше права порушуються по відношенню до осіб мусульманської віри та арабського походження у рамках проведення антитерористичних кампаній у США та Західній Європі.

8. Співробітництво ООН з міждержавними регіональними організаціями обумовлене місцем організації в системі міжнародних відносин та сферою її компетенції. Так, спільними сферами антитерористичного співробітництва ООН з регіональними організаціями Європи (НАТО, ОБСЄ, ЄС та РЄ) є запобігання фінансуванню тероризму, розповсюдженню зброї масового знищення, виконання режиму санкцій по відношенню до організації „Аль-Каїда”, Усами Бен Ладена та руху „Талібан”, зміцнення кордонів та контроль за експортом та імпортом ПЗРК. Також слід зазначити про вагомий внесок спеціалізованих установ ООН, а саме ІКАО, МАГАТЕ та ЮНОДК у антитерористичному співробітництві з європейськими регіональними організаціями.

Окрім спільних сфер співробітництва, виявлено, ООН тісно співпрацює з ОБСЄ у сферах підвищення ступеню захисту проїзних документів, ліквідації загроз цивільній авіації, прискорення ратифікації конвенцій та підвищення захисту та безпеки позбавлених господарської цінності радіоактивних джерел; з Радою Європи – у зміцненні правових заходів щодо тероризму, відстоювання основоположних цінностей, зокрема прав людини та подолання причин виникнення та поширення тероризму шляхом підвищення культурного та освітнього рівня громадян країн-членів Ради Європи.

Головними перешкодами досягнення ефективних результатів є дублювання зусиль та розпорошеність ресурсів, тому у даній ситуації доцільним було б орієнтуватися на розроблені стандарти ООН у даній сфері, враховуючи при цьому регіональну специфіку загрози, причини та масштаби її поширення та актуальність сфер співробітництва для кожної організації та її держав-учасниць.

9. Україна, яка рішуче засуджує міжнародний тероризм як злочинну практику та визнає відповідальну роль ООН в питанні боротьби проти тероризму, неухильно дотримується розроблених положень та стандартів ООН у даній сфері, стороною яких вона є. Так, в