миколаївський ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ПЕТРА МОГИЛИ

гРОМАДСЬКА Наталя Анатоліївна

УДК 321:331.105.6

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ як інструмент впровадження

державної соціальної політики

Спеціальність 23.00.02 –

політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Миколаїв – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор Іванов Микола Семенович, Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, завідувач кафедри державної служби.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Сіленко Алла Олексіївна, Одеська національна академія зв’язку імені О.С. Попова, проректор з навчальної та виховної роботи;

кандидат політичних наук Ляшенко Тетяна Михайлівна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, науковий співробітник.

Захист відбудеться “ 18 ” квітня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 38.053.01 у Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. Десантників, 10.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. Десантників, 10.

Автореферат розісланий “ 17 ” березня 2008 р.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради В.Л. Гавеля

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проголошення України демократичною, правовою і соціальною державою вимагає здійснення активної та послідовної політики, спрямованої на досягнення соціальної злагоди, миру і спокою у суспільстві та забезпечення високої якості життя і умов гідної праці. Сучасна соціально-економічна і політична ситуація в Україні передбачає необхідність узгодження інтересів різних соціальних груп та органів влади цивілізованим, безконфліктним шляхом.

Саме це завдання актуалізує необхідність формування механізмів поєднання різних суспільних інтересів з метою запобігання соціально-політичним потрясінням, зниження соціальної напруги та досягнення сприятливого соціального клімату в суспільстві. Світовий досвід показує, що саме в рамках легітимних способів розв’язання соціально-політичних суперечностей та конфліктів може використовуватися соціальний діалог, який виступає одним з ефективних механізмів узгодження політичних та соціально-економічних інтересів різних соціальних груп і владних структур.

Розвиток ефективного соціального діалогу є необхідною умовою європейської інтеграції України, оскільки, крім іншого, саме завдяки соціальному діалогу країни Європейського Союзу досягли високого економічного розвитку та гідного рівня життя.

Поняття “соціальний діалог” залучено до наукового обігу вітчизняної політології недавно. Це обумовлює необхідність теоретичного осмислення поняття, причин виникнення, еволюції, функцій і перспектив розвитку в сучасній Україні. Соціальний діалог як явище має також важливе практичне значення, оскільки фактично мова йде про реальне забезпечення прав і свобод громадян України, зокрема права на свободу об’єднання та ведення колективних переговорів, сприятливе середовище для соціально-трудових відносин, а також визнання ролі соціальних партнерів.

Сьогодні є очевидною недостатність досліджень соціального діалогу як категорії в українській політологічній науці. Проблематика соціального діалогу розглядається у статтях і окремих главах колективних монографій, присвячених тематиці соціального партнерства, а також у нечисленних дисертаціях з соціологічних наук. Однак системного дослідження стану соціального діалогу у вітчизняній політологічній науці поки що не здійснювалось, тому залишається безліч проблем концептуального й емпіричного характеру, чим і обумовлена актуальність даної теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний із розробкою наукової комплексної теми “Політичні, соціально-економічні та етнонаціональні процеси і внесок визначних громадсько-політичних діячів у їх розвиток у південному регіоні України”, яка розробляється Центром політичних досліджень, що діє на базі Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Державний реєстраційний номер теми 0103U008821.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження обумовлена актуальністю і ступенем розробки обраної теми та полягає у виявленні сутності соціального діалогу як нового етапу розвитку в процесі удосконалення соціально-трудових відносин в Україні, що є важливим фактором забезпечення соціальної і політичної стабільності. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

– дослідити ступінь розробки проблеми в науковій літературі;

– визначити сутність і роль соціального діалогу в соціальній політиці держави;

– вивчити еволюцію ідеї соціального діалогу, розглянути його моделі в сучасному світі;

– обґрунтувати роль міжнародних організацій у розвитку соціального діалогу;

– показати характерні риси та особливості розвитку соціального діалогу в контексті зарубіжного досвіду;

– виявити особливості формування соціального діалогу в Україні;

– проаналізувати ступінь законодавчого й інституціонального забезпечення соціального діалогу в українській державі;

– намітити шляхи удосконалення соціального діалогу в умовах сучасної політичної системи України.

Об’єктом дослідження є соціальний діалог як суспільне явище в умовах сучасного політичного процесу.

Предметом дослідження є особливості та механізми використання соціального діалогу як інструмента реалізації державної соціальної політики.

Методи дослідження. Для розв’язання визначених завдань у дослідженні використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання. Дисертант спирався на діалектичну методологію, що дало можливість розглянути процес становлення соціального діалогу у взаємозв’язку з історичним процесом розвитку соціальних відносин. Застосування методу системного аналізу дозволило з’ясувати місце соціального діалогу в соціальній політиці держави, системі соціально-трудових відносин. Для дослідження складових частин соціального діалогу використовувався структурно-функціональний аналіз, який сприяв усвідомленню його складної структури. Метод критичного аналізу застосовувався при вивченні міжнародного і вітчизняного досвіду розвитку соціального діалогу, а також у процесі аналізу наукових праць, присвячених дослідженню різних аспектів цієї проблеми. За допомогою історичного підходу стало можливим простежити процес формування інституту соціального діалогу в часовому вимірі. Порівняльний підхід був застосований для визначення спільних рис та особливостей у різних моделях соціального діалогу. Методологічний принцип об’єктивності дозволив незалежно та неупереджено розглядати проблему, разом з тим не залишаючись нейтральним і користуючись правом на обґрунтування власної точки зору.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена тим, що дане дослідження є одним із перших у вітчизняній політологічній науці, у якому соціальний діалог розглядається як новий підхід соціальної політики держави до вдосконалення системи соціально-трудових відносин. У ході проведеної роботи отримано результати, які мають наукову новизну:

– уточнено співвідношення понять “соціальне партнерство” та “соціальний діалог”. Визначено, що соціальне партнерство представляє собою систему відносин між роботодавцями, працівниками й державою, які за допомогою відповідних механізмів узгоджують свої інтереси в соціально-економічній і трудовій сферах. Обґрунтовано, що соціальний діалог являє собою процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією між роботодавцями, працівниками й державою, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Таким чином, поняття “соціальне партнерство” ширше за поняття “соціальний діалог”, про що свідчить і етимологія цих понять;

– визначено, що соціальний діалог є не лише важливим інститутом соціально-трудових відносин та інструментом соціальної політики, а й політичним інститутом, який сприяє реалізації політичної участі соціальних груп. Показано, що соціальний діалог як інструмент удосконалення процесу формулювання й прийняття рішень у соціальній політиці в умовах демократії консолідує традиційну політичну систему;

– доведено, що ефективність соціального діалогу поряд з економічними, соціальними, юридичними умовами залежить і від ряду політичних умов, серед яких основними є: політична воля всіх сторін соціального діалогу, сприятливе політичне середовище, зокрема плюралістична демократія, необхідна для відкритого політичного діалогу;

– показано роль соціального діалогу як механізму демократичного контролю соціально-трудових відносин у демократизації соціальної політики;

– обґрунтовано, що розвиток соціального діалогу є одним із головних факторів розвитку громадянського суспільства й запобігання соціальним конфліктам. Можна стверджувати, що соціальний діалог – це ідеологія соціального ринкового господарства, у якій визначено рівність прав і обов’язків сторін: держави, роботодавців та найманих працівників;

– визначено роль сторін соціального діалогу в процесі європейської інтеграції України, а саме їхньої підтримки та рекомендацій у ході ведення переговорів з приводу вступу до Європейського Союзу. Консультування уряду із соціальними партнерами сприятиме підвищенню ефективності процесу гармонізації національної політики з політикою ЄС.

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні нормативних та спеціальних курсів. Крім того, матеріали дисертації будуть актуальними при написанні навчально-методичних програм, які пов’язані з підготовкою фахівців у галузі політології, соціології, державного управління. Результати дослідження також можуть бути використані державними службовцями, політиками, роботодавцями, профспілками в процесі організації соціального діалогу в Україні як на рівні держави, так і на регіональному рівні.

Основні теоретичні узагальнення та висновки роботи можуть бути використані при розробці моделі соціального діалогу в Україні.

Матеріали роботи використовувалися дисертантом у ході викладання навчальних курсів “Соціальний діалог”, “Державна політика: аналіз та механізм” у Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили, а також у системі закладів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій Миколаївської області.

Результати дисертаційного дослідження доповідалися й були схвалені на засіданні круглого столу “Інституціоналізація соціального діалогу”, який відбувся 26 червня 2007 р. у м. Києві за участю посадових осіб Міністерства праці та соціальної політики України, членів Національної тристоронньої соціально-економічної ради при Президентові України і представників Економічно-соціальної ради Франції.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження висвітлювалися у доповідях на щорічних науково-методичних конференціях “Могилянські читання” (Миколаїв, 31 жовтня – 4 листопада 2005 р., 30 жовтня – 3 листопада 2006 р., 29 жовтня – 4 листопада 2007 р.); навчальному семінарі “Надання організаціями роботодавців послуг із безпеки праці та охорони здоров’я” (Київ, 14-15 березня 2006 р.); міжнародних науково-практичних конференціях “Ольвійський форум” (Ялта, 7-10 червня 2006 р., 6-9 червня 2007 р.); науково-практичній конференції “Соціальний діалог на ринку праці: питання теорії та практики” (Київ, 1 березня 2007 р.); міжнародному семінарі “Посилення соціального діалогу в Україні” (Київ, 24-25 квітня 2007 р.); засіданні круглого столу “Інституціоналізація соціального діалогу” (Київ, 26 червня 2007 р.); науково-практичній конференції, присвяченій 70-річчю Миколаївської області та Дню міста Миколаєва (Миколаїв, 19 вересня 2007 р.).

Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри державної служби та міжкафедрального семінару Інституту державного управління Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили.

Публікації. Основні положення дисертації відображені у шести наукових працях, п’ять з яких надруковані у фахових виданнях з політичних наук.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, двох додатків, списку використаних джерел (221 найменування). Повний обсяг дисертації становить 208 сторінок, з них 180 – основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет, об’єкт, мету і завдання дослідження, вказано на наукову новизну, подано відомості про апробацію.

Перший розділ – “Теоретичні та методологічні засади дослідження соціального діалогу як інструмента реалізації державної соціальної політики” – присвячений розкриттю стану наукової розробки проблеми, аналізу використаних джерел, висвітленню сутності та ролі соціального діалогу в соціальній політиці держави, розгляду еволюції ідеї соціального діалогу та його моделей у сучасному світі.

У першому підрозділі – “Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження” – зазначається, що сучасні концепції діалогічного підходу до розуміння суспільно-політичних процесів пов’язані з виникненням держави, їх можна знайти в розмірковуваннях і трактатах мислителів Ф. Аквінського, Аристотеля, Платона.

Одним із перших, хто приділив увагу проблематиці пошуку соціальної злагоди в суспільстві, був Ж.-Ж. Руссо. Формування та розвиток соціального діалогу взаємопов’язані з проблемами узгодження інтересів представників праці й капіталу, про що свідчать дослідження Ф. Енгельса, К. Маркса, А. Маршалла, Дж. Мілля.

Теоретико-концептуальні засади соціального діалогу знаходять своє втілення в теорії соціальної взаємодії та солідарності, на що звертали увагу М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс. Суттєвий вплив на розвиток ідеї соціального діалогу зробили Л. Ерхард, А. Мюллер-Армак і В. Репке, які створили концепцію соціального ринкового господарства.

Соціальні питання також знайшли свій відбиток і в українській державницькій та політичній думці. Ще за часів Київської Русі митрополит Іларіон обстоював ідею рівності всіх народів, “благодать” порівнював зі злагодою у суспільстві.

У Конституції П. Орлика, яка регламентувала основні питання державного будівництва в Україні, приділялась увага соціальному захисту козацьких сімей, встановленню визначених засад взаємин між владою та громадянами.

У більш пізні часи питання, пов’язані з пошуком суспільного компромісу, досягненням злагоди, спокою і миру у суспільстві, розглядались у працях М. Грушевського, М. Драгоманова, І. Франка та інших провідників української політологічної думки.

При дослідженні політичного значення соціального діалогу в Україні автор спирався на роботи сучасних вітчизняних вчених: В. Давиденка (досліджує зміст інституційної природи формування і розвитку соціального діалогу як реальної передумови досягнення нових стандартів громадянського суспільства), Т. Ляшенко (аналізує соціальне партнерство як фактор політичної та соціальної стабільності в Україні), Д. Неліпи (розглядає особливості інституціоналізації соціального партнерства у двох сферах суспільного життя: громадянського суспільства та правової держави), А. Сіленко (розглядає проблеми соціального партнерства в контексті соціальної держави).

Дослідженню соціального діалогу і партнерства також присвячені праці соціологів: Н. Балабанової, І. Дубровського, В. Жукова, В. Пилипенко; юристів: В. Комарницького, О. Трюхан; економістів: А. Колота, О. Мірошниченко, В. Новікова; фахівця з державного управління – Н. Піроженко.

Особливості соціального діалогу на регіональному рівні, а саме у Миколаївській області, розглянуті у дослідженні Ю. Шклярського, де акцентовано увагу на позитивному досвіді діяльності у цій сфері.

У результаті дослідження ступеня наукової розробки проблеми, автор робить висновок, що поки політичні аспекти розвитку соціального діалогу як інструмента впровадження державної соціальної політики досліджені недостатньо, цим і обумовлений вибір дисертантом даної теми.

У другому підрозділі – “Сутність і роль соціального діалогу в соціальній політиці держави” – проаналізовано та систематизовано поняття “соціальний діалог”, “соціальне партнерство”, “сторони соціального діалогу”, “соціальні партнери”, “трипартизм”, “двопартизм”, “репрезентативність”.

У процесі аналізу ролі соціального діалогу в соціальній державній політиці автор звертався до цілей, завдань і функцій соціальної політики, а також мети соціальної держави. Соціальний діалог здатний виступати досить досконалим інструментом впровадження соціальної політики держави. Значну роль він відіграє у досягненні соціального миру та злагоди, що є важливою умовою забезпечення соціальної та політичної стабільності у суспільстві. Достоїнством соціального діалогу є не тільки те, що він регулює відносини між працею і капіталом, знижує рівень конфліктів між різними верствами суспільства, а і, що важливо, підвищує відповідальність робітників за ефективність виробництва і результати праці.

Соціальний діалог в економічній сфері сприяє поліпшенню економічних показників, більшій збалансованості бюджету, зниженню рівня інфляції; у соціальній сфері – скороченню рівня безробіття, розвитку середнього класу, запобіганню маргіналізації населення, соціальному захисту працівників, підвищенню мотивації праці; у політичній сфері – падінню страйкової активності, участі груп інтересів у процесі прийняття рішень, забезпеченню політичної стабільності.

У третьому підрозділі – “Еволюція ідеї соціального діалогу та його моделі у сучасному світі” – аналізуються історичні передумови становлення та розвитку соціального діалогу. Обґрунтовано, що виникнення і розвиток соціального діалогу та його окремих елементів були пов’язані з необхідністю узгодження інтересів представників праці і капіталу, пошуком соціальної злагоди в суспільстві, гострою необхідністю долати соціальні наслідки проблем.

Автором розглянуто моделі соціального діалогу у світовій практиці, які класифікуються за такими ознаками: рівнем ведення колективних переговорів; роллю й місцем владних структур, органів державного управління в соціальному діалозі; рівнем участі працівників в управлінні підприємством, організацією; характером взаємодії профспілок з інститутами державної влади, місцевого самоврядування; специфікою взаємовідносин профспілок і об’єднань роботодавців; критеріями політичної орієнтації та ідеологічної направленості.

Обґрунтована думка про те, що універсальної моделі соціального діалогу не існує. Слід враховувати гнучкість моделей та можливість доповнення однієї рисами іншої. Автор наголошує, що головною умовою ефективної моделі є активна співпраця роботодавців, профспілок і держави, законодавче та інституціональне забезпечення соціального діалогу.

Другий розділ – “Міжнародний досвід організації та використання соціального діалогу в політичному процесі” – присвячений дослідженню ролі міжнародних організацій у розвитку соціального діалогу, аналізу його характерних рис та особливостей розвитку в контексті зарубіжного досвіду.

У першому підрозділі – “Роль міжнародних організацій у розвитку соціального діалогу” – відзначено той факт, що важливим кроком у процесі узгодження інтересів різних соціальних груп стало створення протягом першої половини ХХ ст. міжнародних організацій, які відіграють вагому роль у розвитку соціального діалогу та діяльності соціальних партнерів.

Особливу увагу приділено діяльності Міжнародної організації праці, яка є найбільш потужною серед спеціалізованих міжнародних установ. Встановлено, що використання принципу трипартизму у структурі цієї організації сприяє її ефективній діяльності, а також розробці та впровадженню державної соціально-економічної політики за участю соціальних партнерів. Проведений аналіз нормативних документів Міжнародної організації праці показав, що вони запроваджують правові аспекти соціального діалогу, а головне – спрямовані на виконання важливих завдань, пов’язаних зі сприянням соціально-економічному прогресу, досягненням соціальної справедливості, забезпеченням гідної праці, підвищенням добробуту, поліпшенням умов праці, захистом прав людини.

Питання соціального діалогу постійно знаходяться у центрі розробки і здійснення соціально-економічної політики Європейського Союзу. Суть політики – проведення на європейському рівні спільних консультацій і переговорів між європейськими соціальними партнерами, а також дискусій між соціальними партнерами та інституціями ЄС. На зв’язок питань соціального діалогу з політикою Євросоюзу вказують положення договорів, хартій, директив. Автор аналізує діяльність Європейського економіко-соціального комітету та соціальних партнерів: Європейської конфедерації профспілок, Спілки конфедерацій промисловців і роботодавців Європи, Європейського центру підприємств із державною участю і підприємств загальної економічної сфери.

У другому підрозділі – “Характерні риси та особливості розвитку соціального діалогу в західноєвропейських і постсоціалістичних країнах” – обґрунтовано, що соціальний діалог у західноєвропейських країнах, які перебувають на високому рівні політичного та соціально-економічного розвитку, набуває все більшого розповсюдження.

З метою підвищення ролі тристоронніх органів у розвитку соціального діалогу в нашій державі дисертантом пропонується застосування: бельгійської моделі забезпечення діяльності тристоронніх органів, яке здійснюється висококваліфікованими спеціалістами секретаріату; французької моделі представництва інтересів не лише соціальних партнерів, а й громадських об’єднань та інших категорій громадян, які призначаються соціально-професійними організаціями та урядом. Заслуговує на увагу німецький досвід створення рад підприємств і здійснення тарифної політики, що дозволить вирішувати з роботодавцями найважливіші для найманих працівників питання без надмірного втручання держави.

В окремих європейських країнах колишнього соціалістичного табору та країнах Балтії розвиток соціального діалогу розпочався не набагато раніше, ніж в Україні. Але лідерство цих країн пояснюється тим, що їх зацікавленість у вступі до ЄС вимагала адаптації законодавства та діяльності тристоронніх структур до міжнародних стандартів. Для підвищення ролі органів соціального діалогу в загальному розвитку України доречно запроваджувати досвід щодо створення додаткових тристоронніх органів, які займаються окремими напрямами політики, та у складі національного органу – підкомітетів, які були б компетентні не лише у сфері соціально-трудових відносин та міжнародних питаннях, а й вирішували би більш широке коло політичних питань.

У процесі аналізу досвіду соціального діалогу в країнах СНД зазначено, що до кінця 1990-х рр. держава залишалася єдиним роботодавцем, профспілки були роз’єднані, організацій роботодавців взагалі не існувало. У цих країнах простежується різний рівень сформованості соціальних партнерів та їх слабкість, що не сприяє ефективному розвитку соціального діалогу.

З метою вироблення української моделі соціального діалогу, яка б ефективно працювала, автором пропонується вивчати міжнародний досвід та застосовувати його на практиці, але з врахуванням політичних, соціально-економічних та інших особливостей країни.

Третій розділ – “Становлення соціального діалогу в Україні: тенденції та перспективи” – присвячений дослідженню особливостей формування діалогових відносин, законодавчого та інституціонального забезпечення соціального діалогу та шляхам його удосконалення в Україні.

У першому підрозділі – “Особливості формування діалогових відносин в Україні” – зазначається, що в нашій державі, на відміну від розвинутих країн Західної Європи, соціальний діалог наприкінці ХІХ – початку XX ст. не встиг розвинутись у дієвий механізм узгодження інтересів представників праці і капіталу через соціально-економічні та політичні особливості.

Аналізуються такі елементи соціального діалогу, як виникнення перших професійних спілок та запровадження колективно-договірного регулювання під час революції 1905-1907 рр., створення органів примирення з метою вирішення трудових конфліктів між роботодавцями та найманими працівниками після революції 1917 р. Обґрунтовано, що хоча елементи соціального діалогу в радянській Україні й мали місце, але зі зміною економічної моделі знімається необхідність в узгодженні інтересів різних соціальних груп.

Одним із перших кроків держави у налагодженні співробітництва між представниками органів державної влади, роботодавців та найманих працівників стало створення у 1993 р. тристороннього органу – Національної ради соціального партнерства, яка до 2005 р. відігравала важливу роль у процесі узгодження соціально-економічних інтересів різних соціальних груп. З метою сприяння врегулюванню колективних трудових спорів у 1998 р. було утворено державний орган – Національну службу посередництва і примирення. Важливим здобутком системи соціального партнерства стало запровадження у 2001 р. трьох видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

На початку ХХІ ст. поступово відбувалося усвідомлення тактики соціального діалогу як головного засобу формування цивілізованих соціально-трудових відносин. Трансформація політичного режиму, його демократичний характер, а також орієнтація України на європейську інтеграцію сприяли запровадженню соціального діалогу в нашій державі. Для забезпечення здійснення соціального діалогу в 2005 р. було утворено Національну тристоронню соціально-економічну раду, діяльність якої спрямована на підвищення ролі профспілок і організацій роботодавців у формуванні соціально-економічної політики держави.

Автор зазначає, що з метою удосконалення розвитку соціального діалогу в сучасній Україні необхідно спиратись не лише на міжнародний досвід, але й на вітчизняний, при цьому враховувати як позитивні, так і негативні наслідки.

У другому підрозділі – “Законодавче та інституціональне забезпечення соціального діалогу в українській державі” – розглянуто нормативно-правову базу України та міжнародні нормативні акти, що регулюють питання соціального діалогу. Підкреслено, що в нашій державі соціальний діалог визначений як один із головних чинників забезпечення соціальної стабільності, розвитку громадянського суспільства, запобігання суспільним конфліктам, що зазначено в Указі Президента України від 29.12.2005 р. “Про розвиток соціального діалогу в Україні”.

Важливим здобутком у розробці законодавства став проект Закону України “Про соціальний діалог в Україні”, який визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в нашій державі з метою регулювання трудових, соціально-економічних відносин, забезпечення соціальної стабільності, розвитку громадянського суспільства.

Зазначено, що інституціональне забезпечення соціального діалогу відбувається завдяки створенню певних структур, до складу яких входять представники роботодавців, профспілок та держави. Проаналізовано завдання, функції та повноваження органів соціального діалогу: Національної тристоронньої соціально-економічної ради та територіальних тристоронніх соціально-економічних рад, а також сформованих на тристоронній основі – Українського координаційного комітету сприяння зайнятості населення та правлінь фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Вказано на особливості впливу держави як роботодавця, на розвиток соціального діалогу, що полягає в намаганні переорієнтовувати профспілки на захист державних інтересів, а не найманих працівників. Обґрунтовано, що з метою ефективного виконання державою ролі гаранта законодавства та посередника у конфліктах, необхідно нормативно врегулювати питання щодо розмежування функцій держави як законодавця та арбітра, і як роботодавця.

У третьому підрозділі – “Шляхи удосконалення соціального діалогу в умовах сучасної політичної системи України” – зазначається, що соціальний діалог є порівняно новим явищем у соціально-політичному житті України, його формування передбачає врахування певних особливостей стану суспільства, аналізу світового та вітчизняного досвіду.

Автор звернув увагу на такі серйозні проблеми як бідність, особливо серед працюючого населення, безробіття, трудова міграція. Зазначено, що таке становище призводить до зростання соціальної напруженості в суспільстві та недовіри населення до влади, що в свою чергу породжує соціальну й політичну нестабільність. Вирішення цих проблем можливе за допомогою соціального діалогу, який здатний виступати досить досконалим інструментом впровадження соціальної політики держави.

Розглянуто досвід Миколаївської області, яка на державному рівні визнана пілотною відносно створення ради соціального партнерства у 1993 р. та укладання регіональної угоди з органами влади. На цьому прикладі пропонується вивчення даного позитивного досвіду з метою запровадження його в регіонах, а також аналізу помилок для уникнення неефективних дій органів соціального діалогу.

Автором характеризуються шляхи удосконалення соціального діалогу в умовах сучасної політичної системи України, які можна покласти в основу подальшого розвитку концепції соціального діалогу. Вказано на необхідність вироблення моделі соціального діалогу, підвищення ролі соціальних партнерів на всіх рівнях, розширення сфери компетенції інституцій соціального діалогу в соціально-економічній політиці держави.

У висновках підведені підсумки проведеного дослідження:

1. Аналіз ступеню розробки проблеми показав, що дослідження вчених в основному спрямовані на різні аспекти соціального партнерства. У той же час доводиться визнати недостатню розробленість теорії соціального діалогу. Останнім часом відроджується дослідницький інтерес до політичних проблем розвитку соціального діалогу, що прямо залежить від політичного клімату та соціально-економічного стану суспільства.

2. Сутність соціального діалогу полягає в узгодженні інтересів соціальних груп на рівні країни, регіону або окремих підприємств. При цьому принциповим елементом є врахування інтересів різних соціальних груп у процесі вироблення політики та прийнятті рішень. Роль соціального діалогу в соціальній політиці держави полягає в забезпеченні взаємодії різних суб’єктів щодо збереження, зміни соціального становища населення та окремих його складових, а також вирішення проблем у цій сфері.

3. Аналіз еволюції ідеї соціального діалогу показав, що її джерела відповідають концепції соціального партнерства, яка, у свою чергу, була відображена в ідеології соціального ринкового господарства. Його принципом функціонування, на думку творців цієї концепції, повинно стати поєднання конкуренції, економічної свободи роботодавців і активної ролі держави в перерозподілі доходів та організації соціальної сфери.

Дослідження наявних моделей соціального діалогу в сучасному світі дозволяє зробити висновок, що в більшості країн є головний і додаткові тристоронні органи національного рівня, які відіграють важливу роль у загальному розвитку країни.

4. У результаті дослідження діяльності міжнародних організацій у розвитку соціального діалогу виявлено, що важливу роль у розповсюдженні концепції соціального діалогу відіграє Міжнародна організація праці, діяльність якої ґрунтується на конституційному принципі трипартизму. Ця організація постійно звертає увагу на питання трипартизму й соціального діалогу, які знайшли відображення у багатьох конвенціях і рекомендаціях, а також у Резолюції, ухваленій у 2002 р.

Сучасна інституціональна форма соціального діалогу в ЄС стала результатом переговорного процесу, в ході якого було досягнуто компроміс між “корпоратистами”, які вважали створення європейської форми соціально-трудових відносин ключовим інструментом зміцнення соціальної однорідності в рамках ЄС, та “неолібералами”, які бачили в цьому загрозу діяльності ринку праці. Так з’явилося поняття “діалог між соціальними партнерами”, яке було внесено до законодавчої бази ЄС. У 1989 р. соціальний діалог був включений до основних прав, декларованих Хартією Співтовариства про основні соціальні права працівників. У Європейському Союзі соціальний діалог визнаний прогресивною частиною загальної стратегії, завдяки якій Європа повинна стати більш конкурентоспроможною у світі.

5. Дослідження характерних рис і особливостей розвитку соціального діалогу в різних закордонних країнах показало, що в економічно розвинутих західних країнах соціальний діалог розглядається як важливий інститут політичної демократії та соціально-трудових відносин, який постійно розвивається. Особливістю країн ЄС є те, що соціальний діалог визнається можливим на національному, територіальному та локальному рівнях. Його форми сильно відрізняються у залежності від інституціонального забезпечення та від рівня, на якому проводяться переговори. Основою соціального діалогу в Європейському Союзі залишається тристоронній переговорний процес по тематиці макро-економічних проблем і напрямків економічної політики.

У більшості країн – кандидатів на вступ у ЄС соціальні партнери притягнуті до процесу європейської інтеграції через роботу в національних тристоронніх органах, у спеціальних робочих групах з питань Європейського Союзу. Особливістю цих країн залишається порівняльна слабкість соціальних партнерів, особливо організацій роботодавців.

6. Характерним для формування діалогових відносин в Україні стало те, що держава визнає їхній розвиток одним зі своїх основних завдань. Ще однією особливістю є те, що соціальний діалог в Україні одночасно виступає засобом політичної й економічної стабілізації та механізмом еволюційних змін в українському суспільстві. Приходить розуміння того, що найманий працівник є не тільки платником податків, але й основним виборцем і громадянином, який визначає політику урядових структур, що формують громадські цілі й ідеали. Практична реалізація фундаментальних прав і свобод працівників і роботодавців сприяла створенню їх об’єднань та організацій.

7. Аналіз законодавчого й інституціонального забезпечення соціального діалогу в Україні показав, що українська держава в процесі становлення й побудови своєї незалежності задіяла механізми тристоронньої взаємодії владних структур, об’єднань роботодавців і профспілок. Українське суспільство починає усвідомлювати, що альтернативи трипартизму й соціальному діалогу не існує. Важливу роль у розвитку соціального діалогу, сприянні узгодженню позицій його сторін зіграв Указ Президента України від 29 грудня 2005 р. “Про розвиток соціального діалогу в Україні”. Наступним важливим кроком на шляху вдосконалення соціального діалогу повинно стати прийняття відповідного закону.

8. На відміну від демократичних країн Заходу, в яких протягом останнього десятиріччя соціальний діалог проходив фазу інтенсивної інституціоналізації, яка сприяла його більшій впорядкованості й ефективності, в Україні цей процес тільки починається.

З метою зміцнення процесу соціального діалогу в Україні доцільно:

– підготувати законодавчу базу для забезпечення даного процесу, у тому числі прийняти Закон України “Про соціальний діалог в Україні”, що позитивно вплине на розвиток трипартизма в державі;

– продовжити створення інституціональної й адміністративної баз задля ефективного функціонування соціального діалогу;

– надати тристороннім соціально-економічним радам на національному та територіальному рівнях статус самостійного органу, що сприятиме більш ефективній участі сторін соціального діалогу в реалізації актуальних завдань, які стоять перед суспільством та економікою держави;

– забезпечити конструктивну взаємодію Національної тристоронньої соціально-економічної ради з Міністерством праці й соціальної політики України;

– організувати співробітництво Національної тристоронньої соціально-економічної ради з Європейським економіко-соціальним комітетом;

– поширювати формат соціального діалогу в усіх сферах суспільного життя з метою стимулювання розвитку громадянського суспільства як необхідного компоненту розбудови демократичної, правової і соціальної держави.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Громадська Н.А. Роль держави у формуванні системи соціального партнерства // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – Київ; Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. – Вип. . – С. .

2. Громадська Н.А. Передумови виникнення, проблеми та перспективи розвитку соціального діалогу в Україні // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. . – Вип. 34. – Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. – С. .

3. Громадська Н.А. Соціальний діалог та трипартизм: тенденції та перспективи розвитку // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. . – Вип. . – Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. – С. .

4. Громадська Н.А. Інституціональне забезпечення соціального діалогу в Україні: тенденції розвитку та перспективи // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. . – Вип. . – Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2007. – С. .

5. Громадська Н.А. Принцип трипартизму в органах соціального діалогу та в управлінні соціальним страхуванням // Соціальний діалог на ринку праці України: питання теорії та практики: Зб. наук. праць. – К.: ІПК ДСЗУ, 2007. – С. 3-81.

6. Громадська Н.А. Роль Міжнародної організації праці в розвитку соціального діалогу // Вісник СевДТУ. – Вип. : Політологія: Зб. наук. праць. – Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2007. – С. .

АНОТАЦІЯ

Громадська Н.А. Соціальний діалог як інструмент впровадження державної соціальної політики. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, Миколаїв, 2008.

Дисертація присвячена політологічному дослідженню соціального діалогу, який розглядається як новий підхід соціальної політики до вдосконалення системи соціально-трудових відносин. Уточнено співвідношення понять “соціальне партнерство” та “соціальний діалог”. Вивчено еволюцію ідеї соціального діалогу та розглянуто його наявні моделі у сучасному світі.

Значну увагу приділено аналізу міжнародного досвіду організації та використання соціального діалогу в політичному процесі, історичних та сучасних особливостей формування соціального діалогу в Україні, його законодавчого та інституціонального забезпечення. Запропоновано шляхи удосконалення соціального діалогу в умовах сучасної політичної системи України.

Ключові слова: соціальний діалог, соціальне партнерство, соціальні партнери, трипартизм, соціальна політика, соціальна стабільність, політична стабільність.

АННОТАЦИЯ

Громадская Н.А. Социальный диалог как инструмент внедрения государственной социальной политики. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Николаевский государственный гуманитарный университет имени Петра Могилы, Николаев, 2008.

Диссертация посвящена политологическому исследованию социального диалога, который рассматривается как новый подход социальной политики к усовершенствованию системы социально-трудовых отношений. Получило дальнейшее уточнение соотношение понятий “социальное партнерство” и “социальный диалог”. Аргументировано, что социальный диалог может выступать достаточно совершенным инструментом внедрения государственной социальной политики. Он играет важную роль в достижении социального мира и согласия, что является условием обеспечения социальной и политической стабильности в обществе.

Изучена эволюция идеи социального диалога и рассмотрены его модели в современном мире. Обосновано, что возникновение и развитие социального диалога и его отдельных элементов связано с необходимостью согласования интересов представителей труда и капитала, поиском согласия в обществе, острой необходимостью преодолевать социальные последствия проблем. Аргументировано, что универсальной модели социального диалога не существует, необходимо учитывать гибкость моделей и возможность дополнения одной элементами другой. Главным условием эффективной модели является активное сотрудничество работодателей, профсоюзов и государства, законодательное и институциональное обеспечение социального диалога.

Особое внимание автор уделил анализу международного опыта организации и использования социального диалога в политическом процессе. Установлено, что использование принципа трипартизма в структуре Международной организации труда способствует ее эффективной деятельности, а также разработке и внедрению государственной социально-экономической политики с участием социальных партнеров. Отмечено, что вопросы социального диалога постоянно находятся в центре разработки и осуществления социально-экономической политики Европейского Союза, суть которой состоит в проведении на европейском уровне совместных консультаций и переговоров между социальными партнерами, а также дискуссий между социальными партнерами и институциями ЕС.

Аргументировано, что для построения украинской модели социального диалога, которая эффективно бы работала, необходимо изучать международный опыт и применять его на практике, но с учетом политических, социально-экономических и иных особенностей страны. Заслуживает внимания бельгийский опыт обеспечения деятельности трехсторонних органов, которое осуществляется высококвалифицированными специалистами секретариата; французский опыт представительства интересов не только социальных партнеров, но и общественных объединений и других категорий граждан; немецкий опыт создания советов предприятий и осуществления тарифной политики.

Проанализированы исторические и современные особенности формирования социального диалога в Украине. Исследован процесс законодательного и институционального обеспечения социального диалога в украинском обществе. Показано, что в нашем государстве социальный диалог признан одним из главных факторов обеспечения социальной стабильности, развития гражданского общества, предотвращения общественных конфликтов.

Установлено, что социальный диалог является сравнительно новым явлением в социально-политической жизни Украины, его формирование предусматривает учитывание определенных особенностей состояния общества, анализа международного и отечественного опыта. Предложены пути совершенствования социального диалога в условиях современной политической системы Украины.

Основные положения и выводы диссертации создают основу для дальнейшего теоретического исследования проблем формирования и развития социального диалога. Материалы исследования могут быть использованы в научно-исследовательской сфере при написании работ в области политологии, социологии, государственного управления, а также в научных дискуссиях по проблемам социального диалога и социальной политики. Результаты диссертации будут актуальными в процессе разработки законодательной базы, государственных программ и стратегий, которые касаются реализации и совершенствования социального диалога, а также в процессе преподавания нормативных и специальных курсов, при написании учебных, методических пособий, справочной литературы. Целесообразным может быть использование результатов исследования в практической деятельности государственными служащими, политическими деятелями, работодателями, профсоюзами в процессе организации социального диалога в Украине как на уровне государства, так и на региональном уровне.

Ключевые слова: социальный диалог, социальное партнерство, социальные партнеры, трипартизм, социальная политика, социальная стабильность, политическая стабильность.

SUMMARY

Gromadska N.A. Social Dialogue as a Tool of State Social Policy Implementation. – Manuscript.

Dissertation for the candidate of political sciences degree in specialty 23.00.02 – Political Institutions and Processes. – Mykolayiv State Humanitarian University named after Petro Mohyla, Mykolayiv, 2008.

The thesis is devoted to the political research and analysis of social dialogue which is considered as the new approach of social policy to improve the system of social and labour relations. The relationship between the conceptions of “social partnership” and “social dialogue” is specified. The evolution of the idea of social dialogue and its obvious cases in the modern world are studied in the work.

Significant attention is paid to the analysis of the international experience in implementing social dialogue in a political process, historical and modern features of social dialogue shaping in Ukraine, its legislative and institutional support. The ways to improve social dialogue in the environment of modern political system of Ukraine are also suggested in the thesis.

Key words: social dialogue, social partnership, social partners, tripartism, social policy, social stability, political stability.