УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

“ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ І КЛІНІЧНОЇ

ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ”

ГОЛОВАЧОВА НАТАЛІЯ ОЛЕКСІЇВНА

УДК 619:616.98:579.842.1/2:636.2

РОЛЬ YERSINIA ENTEROCOLITICA В

ШЛУНКОВО-КИШКОВІЙ ТА РЕСПІРАТОРНІЙ

ПАТОЛОГІЇ СВИНЕЙ

16.00.03 – ветеринарна мікробіологія та вірусологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата ветеринарних наук

Харків – 2008.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському національному аграрному університеті

Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник – кандидат ветеринарних наук, доцент

Доценко Валерій Олександрович,

Луганський національний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, завідувач кафедри мікробіології і вірусології.

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор

Ковальов Василь Львович,

Південна філія “Кримський агротехнологічний університет” Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України (м. Сімферополь), завідувач кафедри епізоотології, паразитології та ветсанекспертизи;

кандидат ветеринарних наук,

старший науковий співробітник

Скрипник Валерій Григорович,

Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів, заступник директора з наукової роботи, стандартизації і контролю якості ВІП.

Захист відбудеться “_14_” __травня___2008 р. о _900_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.359.01 у Національному науковому центрі “Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини” за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини” за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

Автореферат розісланий “_10_” __квітня__ 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор ветеринарних наук, професор ____________________ А.Ф. Бабкін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ієрсиніози – гострі зооантропонозні інфекції з фекально-оральним механізмом передачі (Ющенко Г. В., 1977, 1985, 1998; Бабкін А Ф., 1987, 1999; Шустрова Н. М. та ін., 1992; Билько И. П., 1999; Скрыпник В. Г., Головко А. Н., 1998; Скрыпник В. Г., 1999; Ценева Г. Я. и др., 2002). Ці патології можуть супроводжуватися як класичним діарейним синдромом, так і здатністю ієрсиній виступати як пусковий етіологічний чинник багатьох важких системних захворювань (Смирнов И. В.,  Ценева Г. Я., 1991; Скрипник В. Г., 1989).

Проблема щодо ієрсиніозної інфекції набула особливої актуальності через зростання виділення збудників від різних видів диких і сільськогосподарських тварин, зокрема свиней (Барков  А. В., Ленченко  Е. М., 2001). Порушення умов годівлі та утримання тварин сприяє інтенсивному пасажуванню мікрофлори, що призводить до посилення патогенності і вірулентності окремих штамів. Створюються умови для швидкого накопичення і розповсюдження мікрофлори, адаптованої до дії лікарських засобів (мікробізм). Мікробізм сприяє виникненню ендогенних інфекцій і їх швидкому розповсюдженню серед поголів'я тварин (Скрыпник В. Г., Головко А. Н., 1998; Кавенькін Н. О. та ін., 2004).

Зростання кількості спорадичних випадків захворювання тварин на ієрсиніози, труднощі ранньої лабораторної діагностики нерідко призводять до діагностичних помилок і, як наслідок, поширення хвороби за рахунок неправильного лікування і проведення профілактичних заходів (Ющенко  Г. В., 1998; Чеснокова М. В. и др., 2001).

Від свиней виділяються ієрсинії, ідентичні за біологічними властивостями штамам, знайденим у людини (Маткаримов Б. Д. и др., 1991). Тісний взаємозв’язок між ієрсиніозною інфекцією у свиней і тотожною інфекцією у людей, свідчить про небезпечність захворювання, і тому боротьба з ним має соціальне значення (Барков А. В., Ленченко Е. М., 2001).

Ієрсиніоз у свинарських господарствах України залишається не вивченою хворобою. Діагностичні лабораторії ветеринарної медицини не проводять цілеспрямованої бактеріологічної діагностики захворювання як окремої нозологічної одиниці (Бабкін А. Ф. та ін., 1999; Іванівська Л. Б., 2007). Актуальним є вивчення ролі Y. enterocolitica у шлунково-кишковій та респіраторній патології свиней, особливостей збудника і перебігу хвороби, вдосконалення лабораторної діагностики, лікування та профілактики при ієрсиніозі свиней.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася згідно з науковою тематикою факультету ветеринарної медицини Луганського національного аграрного університету “Вивчення інфекційної патології молодняку сільськогосподарських тварин і птиці, розробка ефективних заходів боротьби в господарствах південно-східної частини України” 2004-2007 рр. (№ державної реєстрації 0104U005403) розділ “Вивчити спектр умовно-патогенної мікрофлори, що зумовлює виникнення і

розвиток інфекційних процесів у молодняка сільськогосподарських тварин. Розробити методи діагностики і боротьби з факторними інфекціями” тематичного плану наукових досліджень кафедри мікробіології та вірусології факультету ветеринарної медицини Луганського національного аграрного університету.

Мета і завдання дослідженнь. Метою наукових досліджень було вивчити роль бактерій Yersinia enterocolitica в шлунково-кишковій та респіраторній патології свиней, розробити ефективні схеми лікування та профілактики ієрсиніозу свиней.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

Ш виділити збудника ієрсиніозної інфекції від хворих на шлунково-кишкові та респіраторні захворювання свиней;

Ш вивчити морфологічні, культуральні, біохімічні, серологічні, антагоністичні і патогенні властивості, визначити чутливість до антибактеріальних препаратів бактерій Yersinia enterocolitica, ізольованих від свиней та об’єктів довкілля;

Ш розробити та впровадити в практику ветеринарної медицини методи прижиттєвої і посмертної діагностики ієрсиніозу;

Ш обґрунтувати застосування в практиці ветеринарної медицини ефективних схем лікування та профілактики ієрсиніозної інфекції свиней із використанням цеолітів та пробіотиків, визначити їх економічну ефективність.

Об'єкт дослідження: ієрсиніозна інфекція свиней.

Предмет дослідження: поширення захворювання та збудник хвороби, засоби прижиттєвої та посмертної діагностики, лікування та профілактика ієрсиніозної інфекції у свиней.

Методи дослідженнь: бактеріологічні, імунологічні, епізоотологічні, біохімічні, клінічні, патологоанатомічні та статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше в Україні визначено роль Yersinia enterocolitica у шлунково-кишковій патології свиней та поширення ієрсиніозної інфекції свиней в Луганській і Донецькій областях. Вивчені особливості перебігу інфекційного процесу у свиней усіх вікових груп у господарствах з різним типом утримання. Удосконалена методика прижиттєвої діагностики ієрсиніозної інфекції за допомогою серологічних та бактеріологічних методів досліджень. Вивчено вплив цеолітів на імунологічні показники та фактори природної резистентності кролів, а також терапевтичну дію цеолітів і препарату “Байкал ЕМ-1” на організм свиней. На основі проведених досліджень розроблена та впроваджена в практику ветеринарної медицини комплексна схема лікування та профілактики ієрсиніозної інфекції свиней.

Обґрунтувано проведення заходів по діагностиці, ліквідації та профілактиці ієрсиніозної інфекції у свиней з використанням цеолітів та комплексу пробіотиків.

Практичне значення одержаних результатів. Встановлено роль Yersinia  enterocolitica та визначено поширення ієрсиніозної інфекції серед свиней в господарствах регіону Донбасу.

На основі результатів експериментальних досліджень розроблено “Методичні рекомендації по лабораторній діагностиці ієрсиніозної інфекції свиней”, які розглянуті й затверджені Науково-методичною радою Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України (протокол № 3 від 20 грудня 2006 року); “Методичні рекомендації по лікуванню та профілактиці ієрсиніозної інфекції свиней”, які розглянуті й затверджені Науково-методичною радою Державного комітету ветеринарної медицини України (протокол № 1 від 20 грудня 2007 року).

У чотирьох господарствах Луганської і одному Донецької областей обґрунтовано та розроблено застосування ефективних схем лікування та профілактики ієрсиніознії інфекції свиней з використанням антибіотиків у поєднанні з цеолітами і препаратом “Байкал ЕМ-1”, які забезпечують елімінацію збудника хвороби, зняття інтоксикації організму і нормалізації мікробного пейзажу в травному тракті тварин.

Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі у Луганському національному аграрному університеті, Сумському національному аграрному університеті та Державному агроекологічному університеті.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно опрацьовано літературні джерела, освоєно методи та розроблено схеми досліджень, проведено лабораторні та виробничі експерименти. Вдосконалено лабораторну діагностику, методи лікування та профілактики ієрсиніозу свиней. Основний обсяг експериментальних досліджень, аналіз отриманих результатів, статистичне опрацювання та їх узагальнення виконано дисертантом особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались, обговорювались та отримали схвалення на щорічних звітних наукових конференціях Луганського НАУ за підсумками роботи (2003–2007 рр.); Міжнародній науково-практичній конференції “Ветеринарна медицина 2003: актуальні проблеми ветеринарної медицини в умовах сучасного ведення тваринництва” (ІЕКВМ, м. Феодосія, 26 травня_червня 2003 р.); II конференції Міжнародної асоціації паразитоценологів “Концепція розвитку паразитоценології з метою забезпечення якості об'єктів гуманної, ветеринарної медицини і загальної біології” (м. Луганськ, 7–10 жовтня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Ветеринарна медицина 2004: сучасні аспекти розробки маркетингу і виробництва ветеринарних препаратів” (ІЕКВМ, м. Феодосія, 24–31 травня 2004 р.); Международной научно-производственной конференции “Актуальные проблемы эпизоотологии на современном этапе” (г. Санкт_Петербург, 16–19 ноября 2004 г.); Всеукраїнській науковій конференції студентів, магістрантів і аспірантів, присвяченій пам'яті професора І. Г. Мороза “Майбутнє ветеринарної медицини, біології і біотехнології” (м. Луганськ, 26–28 квітня 2005 року); Міжнародній науково-практичній конференції “Ветеринарна медицина 2005: сучасний стан і актуальні проблеми забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва” (ІЕКВМ, м. Ялта, 30 травня–4 червня 2005 р); Міжнародній науково-практичній конференції “Здобутки і перспективи розвитку ветеринарної медицини”, присвяченій 20-річчю заснування факультету ветеринарної медицини (м. Суми, 28–30 вересня 2005 р.,); Міжнародній науковій конференції “Актуальні питання боротьби з інфекційними захворюваннями в гуманній і ветеринарній медицині”, присвяченій 160-річчю з дня народження лауреата Нобелевської премії І. І. Мечнікова (м. Харків, 27–30 листопада 2005 р.); VI з’їзді паразитоценологів України з міжнародною участю (м. Харків, 11–13 жовтня 2006 р.); Науково-практичній конференції, присвяченій 10-річчю заснування факультету ветеринарної медицини Луганського НАУ (м. Луганськ, 25–27 жовтня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Регіональні проблеми екології ветеринарної медицини” (м.  Житомир, 24–25 жовтня 2007 р.); міжкафедральному засіданні професорсько-викладацького складу факультету ветеринарної медицини Луганського НАУ (6 липня 2007 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 16 наукових праць, із них 11 статей – у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, у тому числі 3 одноосібних, а також 2 методичні рекомендації.

Структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 132 сторінках комп’ютерного друку, ілюстрована 20 таблицями, 23 рисунками і складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів і методів досліджень, результатів власних досліджень, аналізу та узагальнення отриманих результатів, висновків, пропозицій виробництву, списку використаної літератури та додатків. Список літературних джерел включає 244 найменування, із них 56 – далекого зарубіжжя.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Робота виконувалась впродовж 2002–2007 рр. на кафедрі мікробіології і вірусології Луганського НАУ, в Луганській обласній державній лабораторії ветеринарної медицини, а також у 8 господарствах: 7 – у Луганській області (СТОВ “Степове” Слов’яносербського району, ТОВ “Моноліт” Новопсковського району, ФГ “Мрія” і ВАТ “Старобільський елеватор” Старобільського району, СТОВ “Україна” Марківського району, “Племзавод ім. Литвинова” Слов’яносербського району, ТОВ “Агро-Мета” Мiловського району), 1 – в Донецькій (ТОВ АФ “Бешевський”).

Досліджувалися свині різних вікових груп: свиноматки, кнури, абортовані плоди, мертвонароджені та поросята різних вікових груп, корми, вода та змиви із навколишнього середовища.

Виділення ієрсиній проводили з використанням методу “холодового” збагачення в фосфатно-буферному розчині з рН 7,2–7,4 (Бабкин А. Ф. и др., 1987). Підозрілі на ієрсинії колонії відсівали на середовище Олькеницького, м’ясо-пептонний бульон (МПБ), м’ясопептонний агар (МПА) і проводили подальше дослідження щодо ідентифікації за біохімічними властивостями традиційним методом із використанням середовищ Гісса. Патогенність виділених культур ієрсиній вивчали на білих мишах вагою 14 – 16 г; чутливість до антибактеріальних препаратів – за загальноприйнятим методом дифузії в МПА на чашці Петрі з використанням фабричних дисків (Антонов В. Я., Блинова П. Н., 1971); антагоністичну активність – методом агарових блочків (Егоров Н. С, 2003).

Для проведення серологічних досліджень використовували РА з ієрсиніозним діагностикумом сероварів О3, О6.30 і О9 (розробленого у ІЕКВМ УААН, виготовлено ДП “Ветеринарна медицина”, м. Харків,  ТУ У 46.15.091-95, „Набір компонентів для серологічної діагностики ієрсиніозу тварин”). Постановку реакції виконували у відповідності до настанови по її застосуванню.

З метою вивчення впливу цеолітів на клінічні та біохімічні показники крові хворих тварин проводили досліди на самцях кролів породи сірий велетень 5-місячного віку живою масою 2,9±0,25 кг, з яких були сформовані дві групи (одна контрольна (n=3), одна дослідна (n=3)) за принципом аналогів. У досліді були використані цеоліти Холінського родовища (Науково-виробнича фірма “Новь”, м. Новосибірськ, Росія).

Вивчення впливу цеолітів на продукування імуноглобулінів проводили на 10 кролях, з яких були сформовані 2 групи по 5 голів у кожній. В якості імуногену використовували інактивований прогріванням антиген – ізолят Y. enterocolitica серовар O6.30, виділений із селезінки поросяти. Гіперімунізацію кролів проводили за наступною схемою – тваринам вводили імуноген 3 рази з інтервалом 10 діб: перший раз – в м’якшиш лапки, в дозі 100 млн  м. к., другий – підшкірно в дозі 1 млрд  м. к., третій – внутрішньом’язово в дозі 10 млрд  м. к. Тваринам дослідної групи в корм додавали цеоліти Холінського родовища із розрахунку 5 % до ваги корму. На 1-у та 40-у добу досліджень відбирали кров для біохімічних, гематологічних та імунологічних досліджень.

Виділення лімфоцитів крові проводили за методом Bojum (1968). Загальну кількість Т-лімфоцитів визначали методом спонтанного розеткоутворення з еритроцитами барана за модифікованим методом А. Н. Чередєєва (1984). Кількість В-лімфоцитів визначали методом N. F. Mendens (1973) комплементарним розеткоутворенням з еритроцитами барана, що містять активні компоненти. Ig M, Ig G – визначали за методом Манчині (1965) у модифікації О. Н. Гризлової із співавт. (1976). Кількість еритроцитів і лейкоцитів підраховували за методом О. О. Кудрявцева (1969).

З метою проведення лікувально-профілактичних заходів при ієрсиніозній інфекції свиней використовували 2 схеми.

Схема № : в якості етіотропного лікування хворим тваринам внутрішньом’язово вводили антибактеріальний препарат, до якого була чутлива ізольована культура Y. enterocolitica (відповідно до настанови щодо його застосування); для адсорбції і нормалізації обміну речовин додавали в корми цеоліти з розрахунку 5 % до ваги корму впродовж 10 діб. У 60-добовому віці від поросят відбирали кров для біохімічних, гематологічних і імунологічних досліджень. У крові визначали: кількість еритроцитів та лейкоцитів; у сироватці крові – вміст загального білку рефрактометром, загального кальцію (комплексометрично за Уілкінсоном), неорганічного фосфору (з ванадатмолібденовим реактивом), методики наведені в книзі “Лабораторні дослідження у ветеринарії” (1971). Постановку опсонофагоцитарної реакції (ОФР) здійснювали за методикою В. М. Івченко зі співавт. (1997).

Схема № : поросят лікували за схемою № , але для нормалізації мікробного пейзажу і нормалізації вітамінного та інших обмінів речовин після закінчення курсу літотерапії задавали з водою препарат “Байкал ЕМ-1”.

Вивчення ентероценозу товстого відділу кишечника, тобто кількість різних видів мікробних клітин в 1 г фекалій поросят, здійснювали культуральним методом – посівом послідовних десятикратних розбавлень у стерильному фізіологічному розчині (Верещака Т. Ф., 1999). Виділення ієрсиній здійснювали за допомогою метода “холодового” збагачення.

Одержані дані обробляли із застосуванням методів варіаційної статистики (Плохинський Н. А., 1979).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Епізоотична ситуація з ієрсиніозної інфекції свиней у господарствах Луганської і Донецької областей. За період 2002–2006 рр. було обстежено 8 господарств, в яких встановлено ієрсиніозну інфекцію. В більшості випадків мала місце моноінфекція (ТОВ АФ “Бешевський” – О6.30, ФГ “Мрія” – О6.30, ТОВ “Монолит” – О9, СТОВ “Україна” – О9 і СТОВ “Степове” – О6.30 і н/т), в одному господарстві (ВАТ “Старобільський елеватор”) виявлено змішану інфекцію, яка була зумовлена асоціацією мікроорганізмів SalmonellaYersinia kristensenii і Hafnia alvei, у ТОВ “Агро-Мета” і “Племінний завод ім. Литвинова” виявлено позитивні титри антитіл до сероварів О3, О6.30 і О9.

До кишкового ієрсиніозу були чутливі всі вікові групи свиней, але найуразливішими були поросята-сисуни в перші доби життя. Серед них захворюваність сягала 100,0 %, а загибель – 90,0 %. Хвороба мала перебіг, типовий для багатьох кишкових інфекцій: млявість, слабкість, підвищення температури тіла до 40–41,5 оС, відмова від корму, діарея, серцево-судинна недостатність. У поросят групи 0-2 та 2-4 ієрсиніозна інфекція мала гострий або підгострий перебіг, у дорослих свиней – хронічний. У свиноматок хвороба характеризувалась абортами, народженням мертвих, нежиттєздатних недорозвинених поросят, які протягом доби гинули.

Патологоанатомічна картина була також типовою для інших кишкових інфекцій. На розтині у більшості випадків реєстрували зміни, характерні для сепсису: ураження серця, легенів, селезінки, печінки, шлунково-кишкового тракту, реґіонарних лімфатичних вузлів. При хронічному перебігу крім змін у внутрішніх органах спостерігали артрити, а у свиноматок – катарально-некротичну пневмонію, інфаркти в селезінці, печінці, запалення і крововиливи в нирках, крововиливи і некрози в реґіонарних лімфатичних вузлах.

Результати бактеріологічних досліджень. Проведено бактеріологічне дослідження 190 об'єктів (676 проб): внутрішніх органів загиблих свиней – 54 голови (540 проб патологічного матеріалу); у тому числі 4 свиноматок, 4 абортованих плодів, 5 мертвонароджених, 24 підсисних поросят, 14 поросят групи відлучення, 3 – групи відгодівлі; 96 проб фекалій, у тому числі 40 – від свиноматок, 15 – поросят відгодівельної групи, 25 – групи відлучення, 15 – підсисних поросят, 1 – кнура, а також по 5 проб дерті, комбікорму, води з колодязя, свердловини, змивів із напувалок, стін, годівниць, станків. Із внутрішніх органів 54 загиблих свиней збудник кишкового ієрсиніозу був виділений від 44 тварин (81,48 %), із 64 проб фекалій клінічно хворих тварин ієрсиній виділили у 44 (68,75 %), із 32 проб фекалій клінічно здорових тварин – у 3 (9,37 %); із 5 проб комбікорму – у 2, із 5 проб дерті – у 1. Із води, змивів з підлоги, стін, годівниць, станків, напувалок збудників ієрсиніозної інфекції не виділено. Слід підкреслити, що високий рівень виділення культур ієрсиній в фекаліях хворих поросят був забезпечений методикою “холодового” збагачення.

Ізоляція Y. enterocolitica за віковими показниками свиней становила: із 4 абортованих плодів, 5 мертвонароджених поросят, 1 разової свиноматки і 3 ремонтних свиноматок – 100 %; 7 поросят 10–45-добового віку – 87,5 %; 3 поросят 45–60-добового віку – 75 %; 8 поросят 1–10-добового віку і 2 поросят старших за 120 діб – 66,7 %; 9 поросят 60–120-добового віку – 64,28 %.

Із фекалій клінічно хворих 7 поросят 1–10-, 6 поросят 10–45-, 2 поросят 45–60-добового віку, а також 5 ремонтних свиноматок індикація культур ієрсиній становила 100 %; 7 поросят старших за 120 діб – 70,0 %; 4 разових свиноматок – 66,7 %; 12 поросят 60–120-добового віку – 48,0 %; 1 основної свиноматки – 33,3 %.

Із проб фекалій клінічно здорових 2 основних та 1 ремонтної свиноматки індикація культур ієрсиній склала 12,5 і 20,0 % відповідно. Із проб фекалій клінічно здорових 5 поросят старших за 120 діб, 5 разових свиноматок і кнура ієрсиній не виділено.

Вплив температурних режимів на рівень виділення ієрсиній із різних об’єктів. Індикація ієрсиній при традиційному методі вирощування матеріалу, тобто без “холодового” збагачення, склала 26,25 % за умов інкубації при 22 оС і 21,87 % – при 37 оС; після “холодового” збагачення та наступній інкубації при 22 оС індикація ієрсиній становила 58,75 %, а за умов інкубації при 37 оС – 35,0Особливо зростає ефективність “холодового” способу при досліджені внутрішніх органів від загиблих тварин. Так індикація ієрсиній за умов витримування посівів при 22 оС була на рівні 81,48 %, що на 27,78 % більше, ніж при 37 оС і на 37,04 % – ніж за традиційним методом. Індикація ієрсиній із фекалій клінічно хворих тварин становила 68,75 %, клінічно здорових – 9,37 %, що на 42,19 і 6,25 % відповідно більше, ніж при традиційному способі дослідження, а ізоляція ієрсиній із комбікормів і дерті стала можливою тільки при “холодовому” способі збагачення (табл. 1).

Таблиця 1

Ізоляція культур ієрсиній при традиційному та

“холодовому” методах виділення

Об'єкт дослідження | Кількість об’єктів | Традиційний метод | “Xолодове” збагачення

22 оС | 37 оС | 22 оС | 37 оС

абс. | % | абс. | % | абс. | % | абс. | %

Трупи свиней | 54 | 24 | 44,44 | 22 | 40,74 | 44 | 81,48 | 29 | 53,70

Фекалії клінічно хворих свиней | 64 | 17 | 26,56 | 12 | 18,75 | 44 | 68,75 | 23 | 35,93

Фекалії клінічно здорових свиней | 32 | 1 | 3,12 | 1 | 3,12 | 3 | 9,37 | 1 | 3,12

Комбікорми | 5 | 0 | 0 | 0 | 0 | 2 | 40 | 1 | 20

Дерть | 5 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 20 | 1 | 20

Всього | 160 | 42 | 26,25 | 35 | 21,87 | 94 | 58,75 | 56 | 35,0

Ізоляція культур ієрсиній у різних вікових групах тварин значно відрізнялась. У мертвонароджених поросят збудник виділявся із усіх внутрішніх органів, але максимально із крові, селезінки, печінки – по 100,00 % та кісткового мозку – 60,00 %. У новонароджених зберігалася та ж сама тенденція. У поросят 45–60-добового віку індикація ієрсиній становила: із мезентеріальних лімфатичних вузлів – 100,0 %, легень, бронхіальних лімфатичних вузлів і кісткового мозку – по 75,0 %, нирок та печінки – по 50,0крові серця, селезінки, середостінних лімфатичних вузлів – по 25,0 %. У поросят 60–120-добового віку і старших ієрсинії висівались із усіх органів, але максимально із мезентеріальних лімфатичних вузлів і кісткового мозку – по 77,8 %, крові та печінки – 66,7 %, селезінки – 55,6 %.

В цілому частота ізоляції Y. enterocolitica із внутрішніх органів від свиней усіх вікових груп становила: із печінки 15,98 %, крові серця – 15,52 %, кісткового мозку та селезінки – по 15,06 %, мезентеріальних лімфатичних вузлів – 11,87 %, легень – 6,84 %, бронхіальних лімфатичних вузлів – 6,39 %, жовчі – 5,93 %, нирок і середостінних лімфатичних вузлів – 5,02 і 3,65 % (рис. ).

Із 94 об’єктів виділено 236 патогенних культур ієрсиній, які за культуральними, тинкторіальними, біохімічними, серологічними властивостями були типовими для Y. enterocolitica. При біохімічній ідентифікації культури були віднесені до біоварів 1, 2, 3, 4. При серологічній ідентифікації до серовару О6.30 були віднесені 159, до серовару О9 – 39 культур Y. enterocolitica, 37 культур не типувались. У ТОВ АФ “Бешевський” Донецької області виділені культури були віднесені до серовару О6.30 і біовару , у Луганській області ФГ “Мрія” – О6.30, біовар 3; ТОВ “Моноліт” – О9, біовар 4; СТОВ “Україна” – О9, біовар 2. В СТОВ “Степове” 2 культури віднесено до О6.30, біовару 3, останні за серологічними властивостями не типувались, а за біологічними – віднесені до біовару 2.

Рис. 1. Частота ізоляції культур Y. enterocolitica із внутрішніх органів

абортованих плодів, мертвонароджених та загиблих поросят, %

Порівняльна ефективність серологічних та бактеріологічних досліджень у прижиттєвій діагностиці ієрсиніозу. Проби крові (для серологічних досліджень) і фекалій (для бактеріологічних досліджень) відбирали від хворих свиней у період спалаху хвороби, зумовленої Y.

При серологічних дослідженнях сироваток крові за допомогою реакції аглютинації (РА) діагностичні титри антитіл виявлені в 94,4 %, що на 27,7 % більше, ніж при бактеріологічних дослідженнях. Специфічність реакції була досить високою, оскільки з антигенами інших сероварів аглютинінів у титрі вище ніж 1:50 не виявляли (табл. 2).

Особливо зростає значимість серодіагностики під час дослідження клінічно здорових тварин, які при бактеріологічній діагностиці дали негативні результати. У неблагополучному щодо Y. enterocolitica серовару O6.30 господарстві (ФГ “Мрія”) при бактеріологічному дослідженні фекалій від клінічно здорових основних свиноматок та кнура збудник хвороби не був виділений, але при серологічному дослідженні в сироватках крові були отримані позитивні реакції з антигенами О6.30 у 72,8 % випадків, що свідчить про циркуляцію цього збудника серед тварин даного господарства.

Таким чином, обидва способи прижиттєвої діагностики досить ефективні як для виявлення бактеріоносіїв, так і для ретроспективної діагностики.

При серологічному дослідженні 100 сироваток крові від клінічно здорових свиноматок “Племзаводу ім. Литвинова” Слов’яносербського району виявлені антитіла до антигену Y. enterocolitica в титрі 1:100 до серовару О3 – 25,0 %, О6.30 – 5,0 %, О9 – 10,0 %; 1:200 – О6.30 – 80,0 %, О9 – 10,0 %; 1:400 – О9 – 30,0 %. У сироватці крові від 51 свиноматки з ТОВ “Агро-Мета” Мiловського району виявлені антитіла в титрі 1:100 до сероварiв О3 – 9,8 %, О9 – 49,01 %, О6.30 – 19,61 %; 1:200 – О6.30 – 9,80 %. Одні й ті ж сироватки давали позитивні реакції з різними сероварами. Під час дослідження клінічно здорових свиней  –9-місячного віку (ФХ “Меліоратор” (n=10), ТОВ “Агротон” (n=10), поросят групи 2–4 (ВАТ “Старобільський елеватор” Старобільського району; n=5), свиноматок (n=20) і кнурів (n=2) (ПП “Должанська” Свердловського району), поросят групи 2–4 (ТОВ “Чайка” Свердловського району; n=10) титрів аглютинінів вищих за 1:50 не виявлено.

Таблиця 2

Результати прижиттєвої діагностики ієрсиніозу хворих

та клінічно здорових тварин

Групи тварин | Кількість досліджених

тварин, голів | Одержані позитивні результати

Бактеріологічні | Серологічні (РА)

голів | % | голів | %

Клінічно хворі тварини

Поросята: група (0-2) | 10 | 10 | 100 | 10 | 100

група (2-4) | 20 | 9 | 45 | 20 | 100

група відгодівлі | 10 | 7 | 70 | 10 | 100

Свиноматки: основні | 3 | 1 | 33,3 | 2 | 66,7

ремонтні | 5 | 5 | 100 | 5 | 100

разові | 6 | 4 | 66,7 | 4 | 66,7

Всього: | 54 | 36 | 66,7 | 51 | 94,44

Клінічно здорові тварини

Кнур | 1 | 0 | 0 | 0 | 0

Свиноматки основні | 11 | 0 | 0 | 8 | 72,8

Всього | 12 | 0 | 0 | 8 | 66,7

Антагоністична активність ізолятiв Y. enterocolitica. Культури ієрсиній не проявляли антагоністичних властивостей до Escherichia сoli, SalmonellaStreptococus рyogenes, Staphslococus аureus і виявляли взаємну антагоністичну дію до Pseudomonas аeruginosa: зона затримки росту Y. складала 12,2±0,49 мм, Pseudomonas аeruginosa – 13,4±0,51 мм.

Вивчення чутливості культур Y. enterocolitica до антибактеріальних препаратів. Було використано 29 дисків антибактеріальних препаратів різних груп, до яких визначали чутливість у 85 виділених культур Y. enterocolitica. Проведений аналіз показав, що всі культури Y. enterocolitica (100 %) були не чутливі до еритроміцину, бензилпеніциліну, цефалотіну, лінкоміцину та карбеніциліну і високочутливі до ципрофлоксацину. Більшість культур Y. були високочутливими або чутливими до левоміцетину, цефалексину, амоксициліну, цефотаксиму; слабочутливі або нечутливі до ампіциліну, мономіцину, цефазоліну, роваміцину.

Вивчення впливу цеолітів на фактори неспецифічної і специфічної резистентності кролів. У першій серії дослідів після згодовування цеолітів у сироватці крові дослідних кролів достовірно підвищувався вміст загального білка на 1,16±0,19 г%, загального кальцію – на 0,8±0,21 мг%, неорганічного фосфору – на 1,94±0,37 мг%, лужного резерву – на 3,0±0,01 об.% СО2, але знаходились в межах фізіологічної норми, у той час як ці показники в контрольній групі практично не змінювались. Спостерігалось також достовірне підвищення кількості еритроцитів на 1,42±0,03 млн/мкл, гемоглобіну – на 0,93±0,02 г%, кольорового показника – на 0,1±0,02, лімфоцитів – на 8,0±1,47 %, плазмоцитів – на 0,67±0,06 %. Усе це свідчить про активізацію захисних механізмів організму кролів при застосуванні цеолітів.

У кролів другої серії дослідів до проведення гіперімунізації титрів антитіл, починаючи з розведення 1:10, до антигену Y. enterocolitica не виявляли. Після проведення гіперімунізації титри специфічних антитіл в РА у дослідній та контрольній групах склали 1:384±64,0 та 1:224±39,19, відповідно. У кролів дослідної групи достовірно вищими були показники загального білка на 4,76±0,84 г/дм3, IgM – на 0,32±0,01 г/дм3, IgG – на 0,43±0,02 г/дм3, Т–лімфоцитів – на 16±2,92 % порівняно з контролем. Кількість В–лімфоцитів не відрізнялась в обох групах.

Отже, цеоліти сприяли активізації імунної системи та підвищенню факторів специфічної і неспецифічної резистентності організму кролів.

Ефективність цеолітів при ієрсиніозній інфекції поросят. У господарстві ТОВ АФ “Бешевський” до встановлення діагнозу та вивчення антибіотикочутливості до збудника інфекції захворюваність на ієрсиніоз серед поросят-сисунів складала 100 %, у групі відлучення – 23,33 %. Після індикації збудника і визначення його чутливості до антибактеріальних препаратів провели досліди по лікуванню і профілактиці ієрсиніозу.

Для дослідів було відібрано 108 поросят 1–7-добового віку, яких розділили на три групи по 36 голів у кожній: контрольна і дві дослідні: № 1 – по лікуванню та № 2 – по профілактиці.

Поросят контрольної групи лікували за схемою, прийнятою в господарстві: внутрішньом'язово вводили байтріл – 5 % у дозі 1 см3/гол. 1 раз на добу впродовж 5 діб поспіль.

У дослідній групі № хворим на ієрсиніоз поросятам вводили внутрішньом'язово бетамокс (антибіотик, до якого була високочутлива культура Y. enterocolitica) у дозі 1 см3/10 кг живої маси 1 раз на курс лікування; перорально задавали 5 %-ву суспензію цеолітів із розрахунку 10 см3/гол. впродовж 10 діб 2 рази на добу.

У дослідній групі № 2 поросятам, починаючи з другої доби життя, випоювали 5 %-ву суспензію цеолітів у дозі 10 см3/гол. 2 рази на добу впродовж 10 діб. З 1-ї по 10-у добу після відлучення поросят, тобто з 46 по 55 доби життя, дачу цеолітів повторювали і задавали з кормом із розрахунку 5 % від загальної кількості корму.

Встановлено, що до антибіотиків (гента-100, байтрил), які застосовували в господарстві, збудник ієрсиніозної інфекції був резистентний, тому після його застосування 90 % поросят гинули протягом доби.

Поросята групи № 2 не захворіли, у 45-добовому віці їх вага була більшою на 4,65±0,24 кг, а в 120-добовому – на 35,48±0,03 кг, ніж у контрольній групі. Схема лікування поросят дослідної групи № 1, також виявилась ефективною, оскільки середня вага їх у 45-добовому віці була вищою на 2,69±0,15 кг, а в 120-добовому – на 5,01±0,43 кг, ніж у контрольній групі, а летальність знизилась на 73,4 % (табл. 3).

Таблиця 3

Ефективність лікування та профілактики

ієрсиніозної інфекції поросят у ТОВ АФ “Бешевський” (n=36)

Показники | Групи тварин (М±m)

Контрольна | Дослідна

№ 1 | № 2

Кількість тварин в групі, голів | 36 | 36 | 36

Тварини, які загинули | голів | 32 | 6 | 0

% | 90,0 | 16,6 | 0

Середня вага при народженні, кг | 0,65±0,01

Середня вага в 45 діб, кг | 13,56±0,29 | 16,25±0,14*** | 18,21±0,23***єєє

Різниця у вазі в 45 діб, кг | 12,91±0,28 | 15,6±0,13 | 17,56±0,22

Збільшення ваги через 45 діб, кг | - | 2,69±0,15 | 4,65±0,24

Середня вага в 120 діб, кг | 30,43±0,21 | 35,51±0,64*** | 65,91±0,24***єєє

Різниця у вазі в 120 діб, кг | 29,78±0,2 | 34,86±0,63 | 65,26±0,23

Збільшення ваги через 120 діб, кг | - | 5,01±0,43 | 35,48±0,03

Економічна ефективність на

1 грн. ветзатрат, грн. | - | 7,77 | 15,25

Примітка: *** – Р<0,001 між дослідною групою № 2 та контрольною;

*** – Р<0,001 між дослідною групою № 1 та контрольною;

єєє – Р<0,001 між дослідними групами № 1 та № 2.

У дослідній групі № 2, де цеоліти застосовували з профілактичною метою достовірно підвищувались кількість еритроцитів на 0,64±0,05 млн/мкл, гемоглобіну – на 0,84±0,18 г%, загального білка – на 1,2±0,24 г%, загального кальцію – на 1,11±0,13 мг%, неорганічного фосфору – на 2,8±0,06 мг%, ФА – на 25±0,76 %, ФІ – на 0,42±0,1 м. к., ФЧ – на 1,74±0,15 м. к., а кількість лейкоцитів була достовірно нижчою, ніж в контрольній групі на 1,56±0,01 тис./мкл.

Таким чином, отримані результати свідчать, що цеоліти сприяли підвищенню всіх досліджуваних показників природної резистентності, що запобігло захворюванню тварин.

Ефективність цеолітів і препарату “Байкал ЕМ-1” при ієрсиніозній інфекції поросят. У господарстві ТОВ “Монолит” до встановлення діагнозу поросят лікували біциліном, ефективність якого була дуже низькою, тому більшість поросят гинули. Для проведення дослідів усіх поросят неблагополучної ферми розділили на 4 групи: одна контрольна (n=22), до якої ми зарахували поросят, яких лікували біциліном, та три дослідні № – клінічно хворі (n=26),  №  – клінічно хворі (n=54) та № 3 – клінічно здорові (n=18). У групі № 1 і № 2 проводили досліди по лікуванню, у групі № 3 – по профілактиці.

У дослідній групі № 1 поросятам уводили внутрішньом'язово енрофлокс 5до якого була висока чутливість збудника, у дозі 1 см3/10 кг живої маси тварини 1 раз на добу впродовж 5 діб. У дослідній групі № 2 поросятам впродовж перших 5 діб уводили внутрішньом'язово енрофлокс 5 % 1 раз на добу в дозі 1 см3/10 кг живої маси; паралельно задавали цеоліти з розрахунку 5на 1 кг корму 2 рази на добу; після закінчення курсу антибіотико- і літотерапії випоювали препарат “Байкал ЕМ-1”, який додавали в напувалки з водою з розрахунку 20 см3/гол. 1 раз на добу впродовж 5 діб. У групі профілактики (№ 3) поросятам задавали цеоліти 5 % до ваги корму 2 рази на добу впродовж 5 діб; потім, упродовж наступних 5 діб, випоювали препарат “Байкал ЕМ-1” у дозі 20 см3/гол. 1 раз на добу. Для контролю за станом здоров'я та ефективністю лікування від поросят дослідних груп відбирали по 5 проб крові і фекалій.

При лікуванні хворих тварин контрольної групи з використанням біциліну, до якого Y. enterocolitica була резистентною, захворюваність та летальність склали 100 %. Так як тварини цієї групи загинули, то ми за контрольних прийняли поросят дослідної групи № 1, де застосували тільки енрофлокс, до якого збудник був високочутливий. Летальність поросят по цій групі становила 11,54 % (табл. 4).

Таблиця 4

Ефективність лікування і профілактики

ієрсиніозної інфекції поросят у ТОВ “Монолит”

Показники, одиниці виміру | Групи

Контрольна | Дослідна №1 | Дослідна

№2 | Дослідна

№3

Кількість тварин, голів | 22 | 26 | 54 | 18

Захворіло, голів | 22 | 26 | 54 | 0

Загинуло, голів | 22 | 3 | 0 | 0

Середня маса на початку досліду,кг | - | 26,6±0,052 | 27,2±0,048 | 28,9±0,039

Середня маса через 15 діб, кг | - | 30,7±0,068 | 32,45±0,028* | 35,5±0,047**

Збільшення ваги через 15 діб, кг | - | 3,9±0,016 | 5,25±0,02* | 6,6±0,008**

Різниця у вазі за 15 діб, кг | - | - | 1,35±0,04 | 2,7±0,008

Середньодобові прирости, кг | - | 0,260±0,0021 | 0,350±0,0018* | 0,440±0,0023**

Різниця в середньодобових приростах, кг | - | - | 0,09±0,0003 | 0,18±0,0002

Примітка: * – Р<0,05 (між групами №2 і №1); ** – Р<0,01, (між групами №3 і №1).

У поросят дослідної групи № 2 достовірно підвищувався вміст еритроцитів, загального білка, загального кальцію, неорганічного фосфору, наближаючись до фізіологічних показників, кількість лейкоцитів знижувалась, збільшувалась фагоцитарна активність (ФА) – на 13,78±0,33 %, в порівнянні з початковими даними, і на 9,9±0,08 % в порівнянні з групою № 1, фагоцитарний індекс (ФІ) – відповідно на 1,64±0,01 і 1,46±0,05 м. к., фагоцитарне число ФЧ) – на 1,92±0,26 і 2,02±0,22 м. к. Збереженість склала 100середньодобові прирости були на 0,09±0,0003 кг більші, ніж у дослідній групі № 1, різниця у вазі через 15 діб склала 1,35±0,04 кг.

У поросят дослідної групи № 3 також підвищувались вміст еритроцитів, загального білка, загального кальцію, неорганічного фосфору, ФА, ФІ і ФЧ. Поросята впродовж 3-х місяців (строк спостереження) не захворіли, середньодобові прирости були на 0,18±0,0002 кг більші, ніж в дослідній групі № 1, різниця у вазі через 15 діб склала 1,35±0,04 кг.

Застосування комплексу пробіотиків у формі препарату “Байкал ЕМ-1” сприяло нормалізації мікробного пейзажу кишечника у поросят. Так, через 15 діб після закінчення випоювання препарату “Байкал ЕМ-1” у дозі 20 см3/гол. 1 раз на добу впродовж 5 діб збільшувався вміст Bifidobacterium – на 4,28·103 м. к./г, Lactobacillus – на 4,5·103 м. к./г, Str. faecalis – на 2,2·102 м. к./г, E. coli – на 2,5·102 м. к./г, зменшувався вміст P.  vulgaris – на 1,14·102 м. к./г і повністю зникала Y. enterocolitica.

Таким чином, при ієрсиніозній інфекції поросят найбільш ефективною виявилася схема лікування, яка включала антибіотик, до якого був чутливий збудник хвороби, цеоліти і препарат “Байкал ЕМ-1”. Застосування цеолітів і препарату “Байкал ЕМ-1” з профілактичною метою дозволило запобігти захворюванню, підвищити резистентність організму тварин і прирости живої маси, а також нормалізувати мікробний пейзаж кишечнику.

ВИСНОВКИ

1. Встановлено, що в свинарських господарствах різного типу утримання поширене захворювання свиней різних вікових груп на ієрсиніоз з клінічними ознаками ураження кишечника та легенів. Із 94 об’єктів (патологічного матеріалу і кормів) було ізольовано 236 культур Y.enterocolitica, які віднесені до сероварів О6.30 – 159, О9 – 39, не типовано за антигенними властивостями – 38 культур. Вивчено антагоністичні властивості Y. enterocolitica до E. сoli, S. Str. рyogenes, Staph. аureus, Pseudomonas аeruginosa; вдосконалено методику прижиттєвої діагностики ієрсиніозної інфекції свиней; розроблено комплексну схему лікування і профілактики ієрсиніозної інфекції свиней з урахуванням антибіотикорезистентності виділених збудників, застосуванням цеолітів та пробіотиків.

2. У середньому захворюваність