ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

імені ІВАНА КОЖЕДУБА

ГОНЧАРЕНКО Олександр Леонідович

УДК 355.233.2:378.147:378.3

ЗАХІДНА ПАРАДИГМА

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ВІЙСЬКОВОГО ПРОФЕСІОНАЛА

(соціально-філософський аналіз)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Міністерство оборони України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Квіткін Петро Васильович,

Харківський університет Повітряних Сил

імені Івана Кожедуба,

начальник кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Ананьїн Валерій Опанасович,

Військовий інститут телекомунікацій та

інформатизації Національного технічного

університету України “КПІ”, професор

кафедри військово-гуманітарних наук;

кандидат філософських наук, доцент

Бардін Олександр Миколайович,

Національний технічний університет

„Харківський політехнічний інститут”,

завідувач кафедри філософії.

Захист відбудеться “26” червня 2008 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д-606.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Сумська 77/79.

Автореферат розісланий “24” травня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Є.М. Мануйлов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Багатовікова мрія людства про встановлення загального миру як і раніше далека від здійснення, а війна залишається незмінним способом вирішення хворобливих питань сучасності. Таке положення з неминучістю ставить перед державами питання про необхідність мати ефективні збройні сили, основою яких є всебічно підготовлені військові професіонали.

Проблема формування особистості військового професіонала належить до вічних проблем суспільства та армії. Сучасна високотехнологічна зброя і способи ведення бойових дій, поширення масштабів застосування збройних сил за межами національних територій гостро ставлять питання, насамперед, про необхідність підготовки високоосвічених офіцерів. Військова освіта як компонента загальнодержавної системи освіти, потребує свого постійного вдосконалення. Інтеграція військової освіти в світовий та національний освітні процеси передбачає розробку нової її парадигми на підставі урахування західних тенденцій формування особистості військового професіонала.

Вивчення досвіду цих країн в сфері військового будівництва та військової освіти є вельми корисним для Збройних Сил України. Таким чином, актуальність соціально-філософського аналізу західної парадигми формування особистості військового професіонала обумовлена:

- необхідністю виявлення сучасних вимог до військово-професійних і соціально-типологічних якостей особистості військового професіонала, обумовлених досягнутим рівнем і тенденціями розвитку військової справи, модифікацією загроз національній безпеці у воєнній сфері, трансформацією функціонального призначення збройних сил у сучасному світі;

- потребами переосмислення сутності і змісту процесу формування особистості сучасного військового професіонала, здатного в умовах динамізму розвитку військової теорії та практики, інформатизації усіх сфер військової діяльності, відповідати вимогам розвитку військової справи;

- пошуками найбільш оптимальної моделі процесу підготовки військовослужбовців Збройних Сил України в умовах професіоналізації військової діяльності, переходу на проходження військової служби за контрактом;

- потребами визначення можливостей і шляхів імплементації у вітчизняну систему підготовки військовослужбовців західних стандартів формування особистості військового професіонала.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний із завданнями науково-дослідних робіт (НДР) “Духовна культура сучасного військового керівника” (шифр “Культура”)”, “Формування особистості сучасного військового керівника в період навчання у вищих навчальних закладах МО України” (шифр „Керівник”)”, які виконуються кафедрою філософії Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за завданням Міністерства оборони України. Проблеми, що розглядаються в дисертації, тісно пов’язані з реалізацією положень Воєнної доктрини України, Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки, Концепції гуманітарного та соціального розвитку в Збройних Силах України, Концепції виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблема формування особистості військового професіонала завжди привертала і привертає увагу дослідників, починаючи з моменту виникнення армії як специфічного інституту суспільства і соціально-політичної організації. Дана проблема привертає значну увагу вітчизняних і зарубіжних науковців, знаходиться в проблемному полі досліджень в галузі філософії, соціології, політології, культурології, правознавства, психології, педагогіки, військової історії і військових наук.

Проблема аналізу взаємодії людини та військової професії починає набувати характеру наукового дослідження лише в ХІХ столітті і висвітлюється в працях філософів, військових теоретиків й практиків (О. Амон, М. Бутовський, М. Головін, Г. Дельбрюк, М. Догель, М. Драгомиров, Ж. Дюрьї, Г. Жоміні, А. Кіслов, К. фон Клаузевиць, Х. фон Мольтке, М. Морозов, П. Режепо, А. Редігер та ін.). У 40-80-ті роки ХХ століття означену проблематику ретельно досліджували зарубіжні вчені М. Едмондс, Ч. Коттон, Н. Коупленд, Г. Лассвелл, Ч. Москос, Ж. Планше, С. Хантінгтон, В. Хаузер, М. Яновиць та інші. Дослідження відрізнялись системним підходом до дослідження проблеми, урахуванням впливу на процес формування особистості військового професіонала різноманітних чинників військово-політичного, економічного, соціокультурного, суто військового, технічного та технологічного характеру.

Найбільш глибокі дослідження військово-професійної проблематики в філософському аспекті були здійснені науковцями радянської школи в 70-80-ті роки минулого століття (О. Барабанщиков, В. Головко, Ю. Кіршин, В. Ковалевський, Г. Козін, В. Куцак, І. Панін, К. Паюсов, А. Пупко, В. Семенов О. Турчинов та ін.).

У наш час дослідження професійної та військово-професійної тематики стали носити вузьконауковий характер та здійснюються вченими за такими основними напрямками: філософський (В. Ананьїн, О. Дзьобань, А. Дубровський, П. Квіткін, С. Климов, В. Мандрагеля, В. Серебрянніков, М. Требін та ін.), соціологічний (Е. Афонін, Е. Борончієва, В. Галєєв, Ю. Яременко та ін.), політологічний (В. Богайчук, Ч. Москос, В. Смолянюк та ін.), психологічний (М. Варій, М. Дяченко, Л. Кандибович, Л. Лаптєв, П. Мучинськи, Я. Подоляк та ін.), педагогічний (А. Каменєв, М. Коваль, М. Козяр, Г. Темко, В. Ягупов та ін.), історичний (М. Голик, Г. Костаков, А. Папікян, О. Сенявська та ін.), культурологічний (Г. Аванесова, Є. Мануйлов, В. Рибалка та ін.) та економічний (В. Змійов, М. Требін, Г. Федоров).

ХХ століття для людства – це доба науково-технічного прогресу, яка підняла людину і, водночас, це доба двох світових війн та нескінченних „малих” війн й збройних конфліктів, які безперервно знищують людство. Поєднання цих суперечливих явищ суттєвим чином вплинуло на світосприйняття людини. Вчені вкотре замислились над контрольованістю воєнної сили, рольовими обов’язками військовослужбовців. Дослідники Б. Абрахамссон, Р. Арон, Д. Белл, О. Бодрук, О. Данильян, М. Кастельс, Ч. Москос, А. Тойнбі, Е. Тоффлер, М. Требін, Ф. Уебстер, С. Хантінгтон, К. Ясперс та інші дійшли висновку, що тип суспільства визначає тип армії, який, в свою чергу, детермінує формування військового професіонала.

Армії світу за принципом комплектування можна умовно поділити на три моделі: інституційну, професійну та змішану. Відповідно до цих моделей визначаються зміст та структура військової діяльності, відбувається процес формування особистості. Багато праць учених присвячено проблемам компаративного аналізу армій інституційної та професійної моделей й визначенню тенденцій формування особистості військового професіонала (Є. Гайдар, Ж. ван Доорн, Г. Іванов, Дж. Кафоріо, А. Кокорін, Ч. Коттон, В. Мандрагеля, Ч. Москос, В. Смолянюк, С. Хантінгтон, В. Хаузер, Є. Хрустальов, В. Цимбал, В. Чорний, М. Яновиць та ін.).

Наступна група досліджень учених позначилась розумінням й аналізом тієї закономірності, що модель армії та тип військового управління, які склались в тій чи іншій державі, виступають як домінантні чинники щодо визначення моделей військової освіти. Загалом розвитку професійної освіти й формуванню особистості присвячено багато праць учених – філософів, соціологів, політологів, педагогів, психологів, культурологів (Б. Ананьєв, В. Андрущенко, Г. Балл, Б. Гершунський, Ю. Гіллер, С. Гончаренко, Л. Губерський, А. Деркач, М. Каган, М. Кастельс, В. Кремень, В. Ларцев, О. Леонтьєв, А. Лігоцький, В. Лозовой, В. Лутай, А. Маслоу, М. Михальченко, І. Предборська, М. Романенко, Н. Скотна, В. Сухіна, Н. Ткачова, С. Франк, В. Франкл та ін.). Дослідженню західної парадигми розвитку особистості військового професіонала в освітньому просторі присвячені праці О. Гаврилова, О. Каменєва, П. Квіткіна, М. Нещадима, О. Панфілова, Д. Річардса, В. Смолянюка та інших учених.

Величезна група вчених ґрунтовно досліджує чисельні чинники, що суттєво впливають на розвиток суб’єктів військової діяльності: армії, військового колективу (команди), військового професіонала. Вони вивчають особливості, протиріччя та тенденції розвитку сучасних воєн (В. Ананьїн, О. Бардін, О. Дугін, М. Єфімов, У. Кларк, В. Мандрагеля, Г. Почепцов, В. Смолянюк, С. Тюшкевич, Ф. Фукуяма, М. Цюрупа); тип взаємодії армії та суспільства в умовах глобальних трансформацій цивілізації (В. Ананьїн, М. Едмондс, Б. Каневський, Дж. Кафоріо, Ю. Мамонтов, Є. Мануйлов, Ч. Москос, А. Перлмуттер, С. Печуров, В. Серебрянніков, М. Требін, С. Файнер, С. Хантінгтон, К. Холсті, О. Штика); соціальний статус, престиж та імідж суб’єктів військової діяльності (В. Алещенко, Е. Афонін, В. Галєєв, В. Серебрянніков, Ю. Чернавін); сутність свободи й відповідальності військового професіонала (В. Воробйов, Г. Йонас, В. Петров, В. Симов’ян, Ю. Яременко); соціально-правові та моральні аспекти військової служби (Ф. Вуд, К. Ганьярд, О. Дзьобань, Р. Дорр, О. Єжов, В. Кужілін, Є. Мануйлов, О. Міленний, Ч. Москос, Д. Проектор, В. Рибалка, В. Смолянюк, В. Уткін).

Чисельну групу складають праці, в яких дослідники розглядають проблеми військової освіти як компоненту загальнодержавної системи освіти (О. Васильєв, О. Гаврилов, В. Журавський, М. Конох, М. Нещадим, О. Панфілов, В. Ягупов), аксіологічну складову військової освіти (В. Горлинський, О. Дзьобань, В. Мартинюк, В. Рибалка), а також функціонування соціального механізму формування особистості військового професіонала в освітньому просторі (Е. Афонін, І. Біжан, О. Бойко, М. Варій, О. Громико, П. Квіткін, В. Мандрагеля).

У контексті здійснених науковцями пошуків окремо відзначимо їх прагнення до практичної реалізації досліджень – осмислення сутності, змісту та протиріч національної системи підготовки нової генерації офіцерів; пошуку шляхів імплементації концептуальних засад західної парадигми формування особистості військового професіонала, яка б відповідала цілям і завданням військової реформи України (В. Ананьїн, О. Гаврилов, О. Дзьобань, О. Зачепа, П. Квіткін, В. Клименко, В. Мандрагеля, Є. Мануйлов, М. Нещадим, О. Панфілов, В. Смолянюк, М. Требін, В. Чорний, В. Ягупов та ін.).

Віддаючи належне досягненням вітчизняних та зарубіжних учених в осмисленні проблеми, слід зазначити відсутність спеціального соціально-філософського дослідження західної парадигми формування особистості військового професіонала, домінуючих тенденцій розвитку військової освіти. Таким чином, соціально-філософська затребуваність й недостатня наукова розробка проблеми обумовили вибір теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи ступінь розробленості проблеми, а також її багатоаспектність, мета дослідження полягає в тому, щоб на основі соціально-філософського аналізу західної парадигми формування особистості військового професіонала і світових тенденцій військової діяльності визначити сутність, зміст і соціальний механізм формування особистості сучасного військового професіонала, основні шляхи імплементації засад західної парадигми формування військового професіонала в систему військової освіти в Україні.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення наступних дослідницьких завдань:

- розкрити сутність та зміст поняття “військовий професіонал” з позицій соціально-філософського аналізу;

- визначити провідні тенденції та особливості формування особистості військового професіонала на підставі компаративних аналізів моделей військового управління, військової діяльності та військової освіти;

- з’ясувати сутність процесу формування особистості військового професіонала з обґрунтуванням місця й ролі в ньому військової освіти;

- розкрити сутність та зміст соціального механізму формування військового професіонала західних країн;

- запропонувати в контексті предмету дослідження модель формування особистості військового професіонала Збройних Сил України, яка б враховувала західну парадигму формування військового професіонала та світові тенденції розвитку військової освіти.

Об’єкт дослідження – процес формування особистості військового професіонала.

Предмет дослідження – західна парадигма формування особистості сучасного військового професіонала.

Методи дослідження зумовлені специфікою даної дослідницької роботи і потребами комплексного й міждисциплінарного аналізу теми. У дослідженні дисертант спирався на філософські, загальнонаукові й спеціальні методи, що забезпечило поєднання соціально-філософського, політологічного, соціологічного та педагогічного аналізів процесу формування особистості військового професіонала.

У основу загальної методики й методології дослідження покладено діалектичний підхід, що припускає розгляд предмету дослідження як об’єктивного, закономірного, внутрішньо суперечливого. Порівняльний метод та принцип типологізації були використані при розгляді моделей військової діяльності, військового управління та військової освіти. Використання структурно-функціонального методу надало можливість розглянути процес формування особистості військового професіонала в єдності його структурних компонентів (підсистем). Системний підхід дозволив висвітлити систему військової освіти як підсистему загальнодержавної системи освіти та як таку, що перебуває в постійному розвитку й взаємодії з оточуючим середовищем та іншими соціальними системами. При дослідженні освітнього простору західних країн, в якому відбувається соціальне формування особистості військового професіонала, використані історичний та логічний методи, методи аналізу та синтезу.

Теоретичну основу дослідження й вирішення поставлених завдань становлять праці українських (В. Ананьїн, В. Андрущенко, С. Гончаренко, О. Данильян, О. Дзьобань, І. Зязюн, П. Квіткін, М. Конох, В. Кремень, В. Ларцев, В. Лозовой, В. Лутай, В. Мандрагеля, Є. Мануйлов, М. Нещадим, І. Предборська, В. Рибалка, В. Смолянюк, М. Требін, М. Цюрупа, В. Чорний, В. Ягупов та ін.), російських (В. Алексєєв, Б. Ананьєв, Е. Борончієва, Б. Гершунський, А. Деркач, М. Каган, А. Каменєв, В. Ковалевський, Л. Лаптєв, В. Ларцев, О. Леонтьєв, С. Печуров, В. Серебрянніков, О. Турчинов та ін.) та зарубіжних (Р. Арон, Д. Белл, Х. Гадамер, Г. Йонас, М. Кастельс, А. Маслоу, Ч. Москос, А. Тойнбі, Е. Тоффлер, А. Уайтхед, В. Франкл, Ф. Фукуяма, С. Хантінгтон, М. Яновиць та ін.) дослідників, які тією чи іншою мірою аналізували процес формування особистості в історії розвитку суспільства, ретельно досліджували західну освітню сферу.

Емпіричну базу дослідження становлять Національні доктрини та Державні програми розвитку Збройних Сил України та освіти; норми міжнародного гуманітарного права й відповідні міжнародні угоди; Концепції гуманітарного й соціального розвитку, військової освіти, виховної роботи. Важливе місце серед методів дослідження займає контент-аналіз періодичних видань та сайтів Інтернету.

У дисертації використані результати соціологічних досліджень, проведених вітчизняними й зарубіжними військовими вченими. При проведенні дослідження автор спирався на особистий досвід: навчання у вищому військовому та вищому цивільному навчальних закладах України, військової служби в Збройних Силах України, навчання у військовому міжнародно-правовому інституті (м. Ньюпорт, штат Род Айленд, США).

Наукова новизна дослідження полягає у соціально-філософській реконструкції сутності і змісту західної парадигми формування особистості військового професіонала. На підставі цього аналізу визначено концептуальні основи і сутність процесу формування особистості військового професіонала в арміях провідних країн світу, виявлено провідні тенденції і соціальний механізм формування особистості сучасного військового професіонала; обґрунтовано можливість і основні шляхи імплементації засад західної парадигми формування військового професіонала у систему військової освіти Збройних Сил України.

У межах дисертації висунуто й обґрунтовано низку положень, які конкретизують наукову новизну:

- запроваджено авторське розуміння особистості військового професіонала як значущої фігури в суспільстві, з високим соціальним та професійним статусом, яка як конкретний суб’єкт займається військово-професійною діяльністю, має достатній для виконання завдань військової служби рівень професіоналізму та керується власною професійною субкультурою, в межах якої реалізуються на практиці як специфічні, так і загальні цінності, принципи й норми життєдіяльності; має розвинену здатність до орієнтації відносно оточуючого середовища, суспільства, мілітарного соціуму та самого себе. Уточнено котегоріально-поняттєвий апарат понять військово-професійної проблематики: „професія”, „професіоналізація”, „професіоналізм”, „професіонал”, „військова служба”, „військова діяльність”;

- вперше у вітчизняній соціально-філософській думці здійснено компаративні аналізи моделей військового управління („англо-саксонська” та „пруська”), військової діяльності (залежно від типу армії: інституційного та професійного), військової освіти провідних західних країн. На підставі цих аналізів доведено, що конкретна модель формування особистості військового професіонала обумовлена політичними, соціальними, економічними і власно військовими чинниками;

- розкрито, що концептуальними засадами західної парадигми формування особистості військового професіонала постають: багаторівневість і розгалуженість системи військової освіти; можливість подальшої спеціалізації в межах напрямку та спеціальності підготовки; безперервність військово-професійної підготовки; проходження навчання при призначенні на нові посади; моніторинг військово-професійної діяльності; відповідність рівня професіоналізму вимогам сучасних і майбутніх воєн, збройних конфліктів; всебічність забезпечення військово-професійної та повсякденної життєдіяльності; створення передумов для розвитку й самореалізації особистості в умовах військової служби; виконання військовослужбовцями лише посадових обов’язків; формування патріотизму і лояльності до політичного режиму; гуманізація та гуманітаризація процесу формування особистості; матеріальне стимулювання, надання соціальних гарантій та пільг; стимулювання прагнення до продовження військової служби;

- визначено, що формування особистості військового професіонала постає складним і суперечливим процесом набуття й трансформації індивідом військово-професійних і соціально-типологічних якостей військовослужбовців як соціально-професійної групи суспільства та відповідної ментальності для реалізації індивідуальних і суспільних життєвих стратегій на основі акцентуації розгортання окремих компонентів природи й психіки людини цілеспрямованим та опосередкованим впливом соціокультурного і військового середовища, військово-професійної діяльності на свідомість, стиль життя та діяльності, ціннісні орієнтації та громадську позицію військовослужбовців;

- доведено, що соціальний механізм формування особистості сучасного військового професіонала – це детермінований потребами суспільства й особистості спосіб цілеспрямованого й опосередкованого впливу на процес розгортання природи і психіки військовослужбовця, його свідомість, стиль життя та діяльність, ціннісні орієнтації та громадську позицію з метою набуття й трансформації військово-професійних і соціально-типологічних якостей військовослужбовців як соціально-професійної групи суспільства та відповідної ментальності, який реалізується через систему суб’єкт-суб’єктних та суб’єкт-об’єктних відносин і зумовлюється об’єктивними закономірностями процесу формування особистості й професійної підготовки. Розкриті складові західної моделі соціального механізму формування особистості військового професіонала;

- обґрунтовано можливість і визначені шляхи імплементації засад західної парадигми формування особистості військового професіонала у систему військової освіти Збройних Сил України.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у створенні передумов для розробки соціально-філософської концепції особистості військового професіонала, концепції соціального формування особистості воїна-професіонала. Теоретичні положення й висновки можуть бути використані при обґрунтуванні й розробці теоретичних засад гуманітарної і соціальної політики держави у військовій сфері, реформування системи військової освіти.

Практичне значення роботи полягає в рекомендаціях, спрямованих на оптимізацію процесу формування особистості військового професіонала у сучасних умовах життєдіяльності суспільства й Збройних Сил України. Реалізація цих рекомендацій сприятиме вибору найефективніших шляхів формування особистості військового професіонала, яка б найбільш повно відповідала вимогам сучасного етапу розвитку військової теорії та практики, загрозам і викликам національній безпеці у воєнній сфері, трансформації завдань функціонального призначення Збройних Сил України. Отримані результати можуть бути використані у викладанні гуманітарних та соціально-економічних дисциплін у вищих військових навчальних закладах, організації навчально-виховного процесу.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, практичні висновки й рекомендації дисертації обговорювалися на наукових семінарах та засіданнях кафедри філософії Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба; апробовані на ІІІ-ІV наукових конференціях Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (2007-2008 рр.), V Міжнародній науково-практичній конференції-семінарі керівників вищих навчальних закладів та вчених-дослідників із проблем освіти „Глобальні проблеми людства як фактор трансформації освітніх систем”, (Харків, 2007 р.), Першій міжнародній науково-практичної конференції „Гендер. Екологія. Здоров’я” (Харків, 2007 р.), ХІХ Харківських політологічних читаннях “Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України” (Харків, 2007 р.), Науково-практичній конференції в межах Великого проекту „Григорій Сковорода – 300” „Г.С. Сковорода та проблеми формування особистості” (Харків, 2007 р.), Міждисциплінарній конференції „Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії” (Львів, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції „Дні науки філософського факультету-2008” (Київ, 2008 р.), X Міжнародній науково-практичній конференції «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (Житомир, 2008р.).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в 14 публікаціях, 5 з яких – у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 211 сторінок, з них 184 – основного тексту. Список використаної літератури налічує 358 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми і стан наукової розробки проблеми; визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його теоретична й методологічна основа; розкривається наукова новизна отриманих результатів, їх теоретичне та практичне значення; наводяться відомості про апробацію результатів дисертації, публікації та структуру роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження західної парадигми формування особистості військового професіонала” розкриваються теоретико-методологічні підходи до аналізу проблеми особистості військового професіонала, сутності та змісту процесу її формування.

У підрозділі 1.1. “Дослідження західної моделі формування особистості військового професіонала зарубіжними та вітчизняними науковцями” аналізуються підходи щодо дослідження понять військово-професійної проблематики, що існують в соціальній філософії.

Аналіз проблеми опанування військовою професією має давню історико-філософську традицію, однак характер наукового дослідження вона набула лише в ХІХ столітті та знайшла відображення в працях філософів, військових теоретиків та практиків (М. Бутовський, Г. Дельбрюк, Г. Жоміні, К. фон Клаузевиць, М. Корф, Х. Мольтке, М. Орлов, А. Редігер, П. Режепо та ін.).

Історичними межами відокремлюється радянська наукова школа, що досліджувала військово-професійну проблематику та мала різні періоди свого розвитку, обумовлені ступенем ідеологічного тиску. Відбувається різке дистанціювання від зарубіжних підходів і концепцій: починає домінувати класовий принцип. Умовно спадщину радянської школи щодо дослідження військово-професійної проблематики можна поділити на декілька груп праць учених, в яких досліджувались такі напрямки: вивчення морально-етичних проблем військової професії (К.А. Воробйов, В.І. Гідиринський, В.П. Іванов, А.С. Міловідов, К.А. Паюсов, Є.І. Рибкін, М.Д. Табунов, С.А. Тюшкевич та ін.); аналіз ролі військової праці та військовослужбовця в армії та суспільстві (Д.А. Волкогонов, Ю.Я. Кіршин, Ю.В. Мамонтов, А.С. Міловідов, Є.І. Рибкін та ін.); дослідження військової професії, вплив військової праці на формування особистості воїна, поєднання людини та військової техніки, професіоналізації військової діяльності (А.В. Дубровський, В.Ф. Ковалевський, Г.П. Козін, В.М. Куцак, І.М. Панін, А.Б. Пупко, О.І. Турчинов та ін.); аналіз проблем взаємодії армії та суспільства, співвідношення армії та влади (С.В. Благоволін, В.Б. Драпкін, В.Ф. Ковалевський, А.А. Кокошин, В.В. Серебрянніков, С.А. Тюшкевич, М.А. Чалдимов та ін.); дослідження проблем свободи та відповідальності військових за наслідки своєї професійної діяльності (В.І. Воробйов, І.Я. Іванов, І.С. Куренков, В.П. Лютий, В.П. Петров, О.М. Шахов та ін.); вивчення зарубіжного досвіду військового будівництва та реформування армії (А.А. Кокорін, В.Г. Крисько, М.А. Мільштейн, С.Я. Парфьонов, Д.В. Тренін, В.І. Шликов та ін.).

Після Другої світової війни в західній літературі ретельно досліджувалась військово-професійна проблематика, проблеми цивільно-військових відносин, цивільного контролю над збройними силами (Д. Кервін, Е. Кінгстон-Макклорі, Г. Лассвелл, У. Міллс, Ж. Планше, Л. Сміт, С. Хантінгтон, М. Яновиць та ін.). С. Хантінгтон дійшов висновку, що відмінністю офіцерського середовища є, крім специфічності знання та корпоративності інтересів, професійний кодекс поведінки, який знайшов відбиття в концепції професіоналізму. Всебічно аналізуються можливості переходу армій на професійну основу (Ф. Вуд, К. Даунз, Ж. ван Доорн, М. Едмондс, Ч. Коттон, Ч. Москос, А. Перлмуттер, С. Файнер, У. Хаузер та ін.).

За часів незалежності нові завдання обумовили напрямки наукових досліджень українських учених: досліджувались соціально-філософські аспекти розвитку військової професії, професіоналізації збройних сил, аналізувалась військова діяльність й формування військового професіонала; визначались цінності та ціннісні орієнтації військової служби (Е.А. Афонін, В.В. Горлинський, О.П. Дзьобань, П.В. Квіткін, В.А. Мандрагеля, Є.М. Мануйлов, В.М. Мартинюк, О.Ю. Панфілов, В.Ф. Смолянюк, М.П. Требін, В.П. Шкідченко та ін.); аналізувався зарубіжний досвід військового будівництва в провідних країнах світу (І.В. Біжан, О.С. Бодрук, О.В. Бойко, О.С. Гаврилов, П.В. Квіткін, В.А. Мандрагеля, М.І. Нещадим, В.Ф. Смолянюк, М.П. Требін та ін.). Таким чином, аналіз творчої спадщини дослідників різних часів та країн дозволяє стверджувати, що військово-професійна проблематика належить до основних проблем соціальної філософії і безпосередньо пов’язана з основами суспільної життєдіяльності.

Підрозділ 1.2. “Конкретно-історична модифікація процесу формування особистості військового професіонала” присвячений розгляду становлення і еволюції військово-професійної діяльності, сутності поняття “особистість військового професіонала”.

Досліджується сутність і зміст військової праці як різновиду суспільної праці та об’єктивної основи військової професіоналізації, що органічно взаємопов’язана з історією розвитку суспільства й військової справи. Доводиться, що закономірним наслідком суспільного розподілу праці, її професійної спеціалізації та розвитку військової справи постає постійне зростання кількості військових професій.

Проаналізовано теоретико-методологічні підходи до розуміння поняття “професіоналізація військової діяльності” в соціальному та індивідуальному аспектах. Обґрунтовується, що професіоналізація військової діяльності постає як соціальне явище та процес, результатом якого є професіоналізм військовослужбовців. Порівняльний розгляд понять “професіоналізм”, “компетентність” і “майстерність” дозволив виявити їх органічний взаємозв’язок та обумовленість, визначити сутність професіоналізму. Професіоналізм військовослужбовців постає інтегративним поняттям, яке включає в себе як готовність і здатність суб’єкта військової праці до дій, за які він готовий і здатний нести відповідальність, так і здобутий ним рівень майстерності до виконання завдань свого функціонального призначення.

Виходячи із соціально-філософської концепції особистості і запропонованого тлумачення сутності професіоналізму військовослужбовців запроваджено розуміння особистості військового професіонала як значущої фігури в суспільстві, з високим соціальним та професійним статусом, яка як конкретний суб’єкт займається військово-професійною діяльністю, має достатній для виконання завдань військової служби рівень професіоналізму та керується власною професійною субкультурою, в межах якої реалізуються на практиці як специфічні, так і загальні цінності, принципи й норми життєдіяльності; має розвинену здатність до орієнтації відносно оточуючого середовища, суспільства, мілітарного соціуму та самого себе.

У другому розділі “Сучасна західна парадигма формування особистості військового професіонала” аналізуються концептуальні засади західної парадигми формування особистості військового професіонала, досліджуються її детермінанти та тенденції, розкривається соціальний механізм формування особистості військового професіонала.

У підрозділі 2.1. “Концептуальні засади західної парадигми формування особистості військового професіонала” здійснюється компаративний аналіз військової діяльності в арміях інституційної та професійної моделей, визначається загальне та одиничне у процесі формування особистості військовослужбовця.

Вирішенню цього завдання передувало з’ясування сутності і змісту понять “діяльність”, “військова діяльність”, “військова служба”, а також особливостей їх прояву. Встановлено, що поняття “військова служба” слід вважати як соціальний інститут, який складає цілісну, сталу, оформлену в правовому відношенні спільність людей, як відокремлений соціальний організм та має на меті задоволення комплексу соціально-політичних потреб держави, суспільства й окремих соціальних груп. Компаративний аналіз особливостей військової діяльності дозволив встановити, що характер їх прояву детермінований способом комплектування армії. Він визначає як умови військової діяльності, так і можливості військового професіонала щодо реалізації власних життєвих стратегій. Компаративний аналіз дозволив проаналізувати різні особливості військової діяльності і з’ясувати, в яких типах армій вони протистоять один одному, а в яких – виявляються разом.

До концептуальних засад західної парадигми формування особистості військового професіонала віднесені: багаторівневість і розгалуженість системи військової освіти; можливість подальшої спеціалізації в межах напрямку та спеціальності підготовки; безперервність військово-професійної підготовки; проходження навчання при призначенні на нові посади; моніторинг військово-професійної діяльності; відповідність рівня професіоналізму вимогам сучасних і майбутніх воєн, збройних конфліктів; всебічність забезпечення військово-професійної та повсякденної життєдіяльності; створення передумов для розвитку і самореалізації особистості в умовах військової служби; виконання військовослужбовцями лише посадових обов’язків; формування патріотизму і лояльності до політичного режиму; гуманізація та гуманітаризація процесу формування особистості; матеріальне стимулювання, надання соціальних гарантій та пільг; стимулювання прагнення до продовження військової служби.

У підрозділі 2.2. “Детермінанти і тенденції західної парадигми формування особистості військового професіонала” доводиться, що конкретна модель формування особистості військового професіонала обумовлена низкою чинників: політичних, економічних, соціальних і власно військових.

До політичних чинників віднесено: функціональне призначення армії, її місце та роль у житті суспільства. Серед соціальних чинників виділені: соціальний статус, престиж та імідж суб’єктів військової діяльності. Домінуючими у групі економічних чинників визначені: можливості суспільства щодо забезпечення армії сучасною бойовою технікою і зброєю, матеріально-фінансове забезпечення процесу військово-професійної підготовки, рівень матеріального стимулювання прагнення громадян пов’язати свою професійну діяльність з військовою службою. Особливе місце у системі чинників формування особистості військового професіонала надано власно військовим чинникам, домінуючими серед яких виділено: принцип комплектування армії, модель військового управління, досягнутий рівень розвитку військової теорії і практики, особливості сучасних воєн і збройних конфліктів, рівень розвитку бойової техніки й озброєння, якісна характеристика особового складу збройних сил, можливості до самореалізації особистості в умовах військово-професійної діяльності.

Розкривається, що домінуючими тенденціями західної парадигми формування особистості сучасного військового професіонала постають: гуманізація та гуманітаризація процесу його підготовки та подальшої життєдіяльності; демократизація; формування творчої особистості, здатної до автономної діяльності у будь-яких умовах; військово-професійна спеціалізація.

У підрозділі 2.3. “Соціальний механізм формування особистості військового професіонала західних країн” розкривається об’єктивна необхідність формування особистості військового професіонала, аналізується сутність і зміст процесу формування особистості військового професіонала, визначається сутність і зміст соціального механізму формування особистості військового професіонала.

Установлено, що об’єктивна необхідність формування особистості військового професіонала у сучасних умовах має загальнолюдську, суспільну (загальнодержавну), військово-професійну та особистісну обумовленість.

Доведено, що формування особистості військового професіонала постає складним і суперечливим процесом набуття й трансформації індивідом військово-професійних і соціально-типологічних якостей військовослужбовців як соціально-професійної групи суспільства і відповідної ментальності для реалізації індивідуальних і суспільних життєвих стратегій на основі акцентуації розгортання окремих компонентів природи і психіки людини.

Визначена сутність соціального механізму формування особистості військового професіонала, яка постає системою органічно взаємопов’язаних елементів: цілей формування особистості військового професіонала; суб’єкт-об’єктних і суб’єкт-суб’єктних відносин процесу формування особистості військового професіонала; шляхів, засобів і форм діяльності щодо здійснення формування особистості військового професіонала; суб’єктів, у діяльності яких реалізуються закономірності формування особистості і професійної підготовки; умов формування особистості військового професіонала.

Визначено, що важливим елементом у механізмі формування особистості військового професіонала посідає система військової освіти. Доведено, що військова освіта є складовою частиною загальної державної освіти. Однак, на відміну від цивільної, військова освіта формує особистість військового фахівця, який повинен і здатен займатися військовою діяльністю. Обґрунтовано, що військовій освіті властиві як компоненти освіти цивільної, так і специфічні особливості, характерні лише для військової освіти. Очевидність взаємозв’язку суспільства та військової освіти визначається, насамперед, тим, що мілітарний соціум як носій військової освіти є, водночас, і членом суспільства. Проаналізовано відмінності цивільної та військової освіти. За змістом сучасну парадигму військової освіти розглянуто у вигляді діалектичної єдності основних складових – соціальної, ціннісної, пізнавальної, особистісної та дидактичної.

У третьому розділі “Розвиток вітчизняної системи підготовки військових кадрів у контексті світових тенденцій формування особистості військового професіонала в освітньому просторі” здійснюються компаративні аналізи моделей військової освіти та моделей військового управління; визначається вплив західної військово-освітньої моделі на соціальне формування особистості військового професіонала; визначаються шляхи імплементації концептуальних засад західної парадигми формування особистості військового професіонала у систему військової освіти в Україні.

У підрозділі 3.1. “Порівняльний аналіз західної парадигми та вітчизняної концепції підготовки військових кадрів” через розгляд одиничних та особливих рис та властивостей, що притаманні системам військової освіти США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Турції, Італії та Росії, визначено їх загальні ознаки.

Доведено, що у військовій сфері склались певні моделі військового управління (“англо-саксонська” та “пруська”). Встановлено, що моделі військового управління виступають визначальним принципом у механізмі формування парадигми військової освіти. На основі аналізу досліджень, присвячених вивченню західного досвіду підготовки кадрів, визначено основні тенденції розвитку військової освіти, які детермінують її основні цілі та принципи.

У підрозділі 3.2. “Шляхи імплементації концептуальних засад західної парадигми формування особистості військового професіонала в систему військової освіти в Україні” обґрунтовано, що інтеграція військової освіти у світовий та національний освітні процеси передбачає розробку нової її парадигми на підставі світових тенденцій.

Визначено, що система військової освіти України вимагає прискореного реформування, з урахуванням світового досвіду та вимог сучасності, змін характеру та спрямованості небезпек, загроз та ризиків. Здійснені деякі узагальнення та запропоновані напрямки щодо оптимізації національної системи військової освіти. Встановлено, що випереджений розвиток військової освіти може бути досягнутий на основі наукового прогнозування розвитку військової справи (зброї, бойової техніки, стратегії й тактики), удосконалювання професіоналізму офіцерів. Узагальнені вимоги до сучасного військового професіонала з метою складання „портрету офіцера ХХІ століття”. Акцентовано увагу на необхідності трансформації системи військової освіти з огляду на кардинальне оновлення змісту навчання, його форм, методів з урахуванням нових принципів комплектації армії, його функцій, ролі та завдань. Слід також враховувати взаємопроникнення структур та культур цивільної й військової сфер, інтернаціоналізацію збройних сил.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційної роботи підводяться підсумки та узагальнюються дослідження в цілому, а також вказуються перспективи і напрямки подальшої розробки проблеми. Результати дослідження конкретизовано в наступних положеннях:

1. Військово-професійна проблематика є складовою загальної професійної проблематики і належить до основних проблем соціальної філософії як безпосередньо пов’язана з основами суспільної життєдіяльності. Її становлення і розвиток органічно взаємопов’язаний з історичним процесом і набуває подальшого розвитку в ході перетворення людини в активного суб’єкта історичного розвитку. Військово-професійна проблематика значною мірою активізується в умовах соціальних трансформацій та кризових етапів. Військова праця виступає основою військової професіоналізації, яка, в свою чергу, об’єктивно є залежною від рівня розвитку суспільства. Держава визначає соціально-політичну спрямованість процесу професіоналізації військової діяльності, що знаходить своє відображення у воєнній доктрині, а також визначає модель формування військового професіонала. Особистість військового професіонала відрізняється від інших особливістю інтересів та обов’язків у соціальній та інших сферах життєдіяльності суспільства, опосередкованих статусом і функціональним призначенням збройних сил як соціального інституту; специфікою військово-професійної діяльності, яка полягає у використанні засобів збройного насильства; високим ступенем регламентації життєдіяльності, що, у свою чергу, відображається на змісті основних соціально значущих якостей військовослужбовців. Особистість військового професіонала розглядається як певний соціальний (соціально-професійний) тип особистості, як сукупність властивостей особистості, що виражає належність особистості до певної військово-професійної соціальної групи. Формування особистості військового професіонала західних країн постає складним і суперечливим процесом набуття та трансформації індивідуальних соціокультурних і соціально-типологічних якостей соціуму, соціально-професійних груп і відповідної ментальності для реалізації індивідуальних і суспільних життєвих стратегій.

Запропоновано нове визначення поняття „військовий професіонал”, який є значущою фігурою в суспільстві і має високий соціальний та професійний статус. Він виступає носієм професіоналізму, а професіоналізм матеріалізується в діях військового професіонала. Встановлені чинники, які впливають на формування особистості військового професіонала. Це, по-перше, особливості військової діяльності; по-друге, типи армії, що визначаються принципом комплектування; по-третє, моделі військового управління, які визначають механізм формування парадигми військової освіти.

2. У результаті соціального-філософського дискурсу проблеми формування особистості військового професіонала доведено, що в умовах трансформації всіх сфер життєдіяльності соціуму почалася трансформація поглядів західних учених на проблему формування особистості військового професіонала. Західна парадигма постійно збагачується новим змістом, детермінованим як сучасними тенденціями в розвитку соціуму, так і вдосконаленням озброєння та військової техніки, еволюцією воєн і військового мистецтва. Проведення компаративного аналізу моделей військового управління дозволило встановити, що у військовій сфері склались певні моделі військового управління: „англо-саксонська модель” із принципом децентралізованого управління та „пруська модель”, яка ґрунтується на принципі централізованого управління. Вони на потребу забезпечення армії професійними кадрами детермінують моделі військової освіти. Самі ж моделі військового управління народжуються як наслідок визначення типу суспільства. Пошук оптимальної моделі військового управління виступає рушійною силою кардинальних змін у царині зарубіжного військового будівництва загалом та у царині військової освіти, зокрема. Модель військового управління виступає визначальним принципом у механізмі формування парадигми військової освіти.

На підставі компаративних аналізів військової діяльності та військової освіти визначено провідні тенденції та особливості формування особистості військового професіонала провідних західних країн. Доведено залежність розвитку військової освіти від типу армії та існуючої в ній моделі військового управління; характер прояву особливостей військової діяльності детермінований способом комплектування армії. Цей аналіз дозволив дослідити різні особливості військової діяльності і з’ясувати, в яких типах армій вони протистоять один одному, а в яких – виявляються разом. Прояв особливостей військової діяльності в Україні має риси одиничного та загального, а тому повністю приймати або ігнорувати досвід інших країн навряд чи виправдано. Лише творче осмислення досягнень армій інших країн дозволить вийти на головні напрями у пошуках пріоритетів для Збройних Сил України.

3. Соціально-філософська рефлексія сутності та змісту процесу формування військового професіонала має конкретно-історичну модифікацію, обумовлену політичними, економічними, соціокультурними, суто військовими, технічними й технологічними чинниками розвитку суспільства та її важливого соціального інституту – армії. Під впливом глобалізаційних процесів трансформується ієрархія детермінант в системі чинників формування особистості військового професіонала.

Системний підхід дозволив висвітлити систему військової освіти як підсистему загальнодержавної системи освіти та як таку, що перебуває в постійному розвитку й взаємодії з оточуючим середовищем та іншими соціальними системами. Соціально-філософський аналіз дозволив визнати військову освіту провідних західних країн доволі гнучкою й здатною у досить обмежений термін змінюватись відповідно до нових динамічних вимог реалій. Система військової освіти має, з одного боку, цільову спрямованість на успішне отримання освіти вищого професійного рівня, а з другого – на всебічний розвиток й саморозвиток особистості; система військової освіти, що існує є цілісний, безперервний, досить ефективний та прагматичний процес. У всьому світі спостерігається зміна як самого поняття „військова освіта”, так і вимог до системи військової освіти, які зумовлені такими чинниками. По-перше, високотехнологічна зброя і способи ведення бойових дій, а також поширення масштабів використання збройних сил за межами національної території, гостро ставлять питання про необхідність підготовки високоосвічених офіцерів. Вирішальною тут є ефективність системи освіти. По-друге, виникнення нових знань і технологій обумовлює появу нових військових професій і фахів, що призводить до зміни показників престижу військових професій, а також до флуктуацій щодо військово-професійної орієнтації на офіцерські професії. По-третє, специфіка офіцерської кар’єри постійно вимагає засвоєння нових спеціальностей, спеціалізації та підвищення кваліфікації. Це, в свою чергу, спонукає офіцерів до неухильного дотримання принципу: „Навчатися протягом усієї служби”. По-четверте, поширення географічної мобільності офіцерів веде до розриву соціальних зв’язків, що загострює проблеми соціалізації мілітарного соціуму. А тому, набувають актуальності питання про роль освіти у соціалізаційному контексті.

4. Соціальний механізм формування особистості військового професіонала західних країн постає як механізм дії законів і являє собою спосіб реалізації об’єктивних законів функціонування та розвитку суспільства, збройних сил, взаємозв’язку армії та суспільства, загального формування та розвитку особистості, взаємозв’язку особистості зі світом. З метою осмислення дії цього механізму саме у військовому середовищі, здійснено спробу порівняльного аналізу систем цивільної та військової освіти, висвітлено особливості їх прояву. Розкрито складові соціального механізму формування особистості військового професіонала в військово-освітньому західному середовищі.

5. Система військової освіти України вимагає прискореного реформування, з урахуванням світового досвіду та вимог сучасності. Така мета передбачає виконання деяких завдань у сфері військової освіти, головними з яких вважаємо такі: розвиток військової освіти повинен випереджати військову практику; кожний етап змін у військовій справі повинен знаходити певне віддзеркалення у військовій освіті; випереджений розвиток військової освіти передбачає спирання на наукове прогнозування розвитку військової справи. Акцентовано увагу на консерватизм у підготовці військових фахівців, розглянуті сучасні тенденції в системах військової освіти провідних західних країн. Узагальнені основні недоліки в системі національної системи військової освіти. Підкреслено органічний взаємозв’язок, що існує між загальним станом освіти в Україні та негативними явищами і тенденціями, що існують в системі військової