НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ

ДОСЛІДЖЕНЬ імені І. Ф. КУРАСА

ГРИНЕВИЧ ВЛАДИСЛАВ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 94 (477): 32 Г85

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ НАСТРОЇ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

У РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Київ–2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень

імені І.Ф. Кураса НАН України

Науковий консультант доктор історичних наук, професор

Кульчицький Станіслав Владиславович,

Інститут історії України НАН України,

заступник директора

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Перепелиця Григорій Миколайович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

Інститут міжнародних відносин,

професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики

доктор політичних наук, професор

Бойко Олександр Дмитрович,

Ніжинський державний університет імені М.Гоголя,

ректор

доктор історичних наук, професор

Чернега Петро Макарович,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, Інститут історичної освіти,

завідувач кафедри етнології

Захист відбудеться “4” березня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.181.01 по захисту дисертацій в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, зал засідань вченої ради (кім. )

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України (вул. Кутузова, 8, кім. 218)

Автореферат розісланий “2лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук Г.І. Зеленько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Українське суспільство, як і більшість пострадянських суспільств, переживає системну кризу, однією із складових якої є криза політичної свідомості. Руйнування після розвалу СРСР старих і формування у процесі розбудови сучасної Української держави нових суспільних ідеалів та ціннісних орієнтацій винесли на поверхню існуючу проблему „розколотої пам’яті”. Вирішення її є неможливим без кардинальної переоцінки українським суспільством власного минулого, зокрема місця і ролі України у світовій війні 1939-1945 рр.

Велика вітчизняна війна, як історична подія і як історичний образ –
міф-символ, продовжує відігравати суттєву роль у духовному і політичному житті української спільноти, є невід’ємною частиною його історичної свідомості. Тема війни постійно перебуває в епіцентрі палких суспільних дискусій і гострої політичної боротьби, достатньо чітко відбиваючи відсутність консолідуючої „національної ідеї”. Друга світова війна залишається тим вододілом в історичній пам’яті українців, який усе ще розколює їх політично, ідеологічно і світоглядно. Останнє є цілком зрозумілим, адже минула війна не тільки продемонструвала доволі широкий спектр альтернативних політичних моделей для України, але також суттєво вплинула на свідомість українського суспільства, зокрема виявила й поглибила світоглядні розбіжності між прихильниками і противниками комуністичного режиму, „радянського проекту” і української самостійної держави. Відтак, системне дослідження специфіки суспільно-політичних настроїв населення України у роки Другої світової війни, глибоке і всебічне вивчення комплексу соціально-політичних, ідеологічних, економічних чинників і тенденцій, які впливали на ці настрої, актуалізоване потребами оптимізації сучасної державної політики, перетворення пам’яті про Другу світову війну на засіб формування ідентичності громадян Української держави.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах планових науково-дослідних тем, що здійснюються в Інституті політичних та етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАНУ, зокрема „Національна інтеграція в полікультурному суспільстві” (№ U004974), „Єврейська ідентичність: світовий етнополітичний та етнокультурний контекст (№ U009006), „Етнополітичні відносини
в умовах суспільної трансформації в Україні” (№ U002195) та ін.

Ступінь дослідження проблеми. За часів існування СРСР наукова проблематика суспільно-політичних настроїв населення у період Другої світової війни розглядалася у контексті історико-ідеологічних міфів про морально-політичну єдність радянського народу, його відданість ідеалам комунізму, загальновизнаний авторитет правлячої комуністичної партії. Висвітлення характеру взаємин між радянською владою і суспільством, характеристика настроїв та моделей поведінки людей вписувалися у чітко визначену схему, будь-які альтернативні версії мотивації політичної поведінки і взаємодії суб’єктів політичного процесу відкидались.

Кардинальні політичні зміни – утворення Української держави, ліквідація монополії компартії на владу та ідеологію, а також „архівна революція” початку 1990-х рр. були каталізаторами поступового подолання сформованих за доби комуністичного панування спотворених уявлень про Другу світову війну. Свідченням цього стала поява в Україні значної кількості новаторських досліджень з історії минулої війни, авторами яких є Д.Вєдєнєєв, М.Головко, В.Коваль, М.Коваль, В.Король, С.Кульчицький, А.Кентій, В.Кучер, О.Лисенко, І.Муковський, В.Стецкевич, В.Чернега, В.Шайкан, Ю.Шаповал та ін. У цьому контексті також слід відзначити праці західних дослідників – К.Беркхоффа, М.Блеквелла, Д.Бранденбергера, К.Браун, А.Вайнера, С.Єкельчика, Г.Куромії,
а також російських – Г.Бордюгова, О.Гогуна, О.Дружби, В.Зими, Н.Козлова, А.Лівшина, М.Мельтюхова, В.Нєвєжина, О.Осокіної, О.Сенявської, Б.Соколова, М.Солоніна та ін.

Результатом наукового осмислення різних аспектів політичних відносин і суспільної свідомості стала поява цінних теоретико-методологічних праць В.Андрушенка, Д.Брукса, Д.Белла, З.Бжезінського, В.Войналовича, В.Горбатенка, В.Євтуха, В.Котигоренка, І.Кураса, Ю.Левенця, О.Майбороди, М.Михальченка, Л.Нагорної, Л.Ноель-Ноймана, Д.Ольшанського, М.Панчука, К.Перон, Г.Почепцова, О.Уледова, С.Хантінгтона, Г.Чілдза, Л.Шкляра та ін.

Разом із тим, аналіз праць, безпосередньо присвячених темі Другої світової війни, засвідчує загалом недостатню увагу науковців до предметного поля, означеного соціальною історією та політичною антропологією. Хоча зарубіжними і вітчизняними дослідниками проведено значну роботу з вивчення різних аспектів історії Другої світової (Великої вітчизняної) війни, участі в ній України, цілком очевидними є диспропорція між історичним і політологічним дискурсами на користь першого, а також брак політико-антропологічних досліджень минулої війни.

Метою дисертаційного дослідження є здійснення комплексного політологічного теоретико-методологічного аналізу суспільно-політичних настроїв в Україні у роки Другої світової війни в усій різноманітності взаємовідносин суспільства та держави.

Визначена мета обумовлює наступні дослідницькі завдання:–

сформулювати основні теоретико-методологічні засади вивчення природи, характеру і напрямів еволюції суспільно-політичних настроїв в Україні у роки Другої світової війни;–

з’ясувати специфіку застосування категорій „суспільна свідомість”, „суспільно-політичні настрої”, „громадська думка” у сучасних історико-політологічних працях;–

оцінити, систематизувати і класифікувати джерельну базу дослідження, ввести до наукового обігу нові архівні документи і матеріали;–

охарактеризувати ставлення українського суспільства до змін у радянській зовнішній і внутрішній політиці напередодні нападу Німеччини на СРСР;–

дослідити бойовий і морально-політичний стан Червоної армії, оцінки військовослужбовцями і цивільним населенням характеру воєнних кампаній 1939-1940 рр.;–

висвітлити особливості еволюції політичних настроїв населення в умовах радянізації західноукраїнських земель;–

охарактеризувати стан суспільної свідомості в Україні на початковому етапі війни Німеччини проти СРСР, з’ясувати роль морально-політичного фактору у поразках Червоної армії в 1941 р.;–

простежити ставлення різних верств населення до радянської військової мобілізації і евакуації у 1941 р.;–

дослідити зміст, особливості трансформації радянської ідеології і пропаганди у роки війни, характер їхнього впливу на стан суспільної свідомості;–

охарактеризувати ставлення населення до здійснюваних радянською владою заходів ре-легітимації після вигнання німецьких окупантів;–

оцінити роль центральної і республіканської влади, партійно-радянської та культурної еліт у творенні моделі українського радянського патріотизму;–

простежити динаміку та виявити особливості політичних настроїв різних верств українського суспільства: робітників, селян, творчої інтелігенції; представників національних меншин; мешканців різних регіонів України у період війни;–

узагальнити наслідки впливу війни на стан суспільної свідомості, зокрема громадської думки на українських територіях.

Об’єктом дослідження є українське суспільство часів Другої світової війни. Предметом дослідження – суспільно-політичні настрої населення України, що виступають у якості специфічної форми функціонування масової політичної свідомості на буденному рівні, а також як первинний, емоційно-оціночний і безпосередньо-дієвий компоненти такої свідомості.

Географічні межі дослідження співпадають з державними кордонами Української РСР і кордонами сучасної України відповідно до наявного адміністративно-територіального поділу. Хронологічні межі дослідження охоплюють роки Другої світової війни (1939-1945 рр.). Разом із тим, намагаючись простежити і осмислити складні процеси трансформації суспільно-політичних настроїв, автор подекуди свідомо виходить за визначені хронологічні і територіальні межі.

Методологічною основою роботи є філософсько-антропологічна теорія пізнання суспільних процесів, згідно з якою у центр дослідження поставлена людина як діяльна соціальна істота з її ідеями і уявленнями, почуттями і суб’єктивним світоглядом. Суспільно-політичні настрої є багатовимірним складним феноменом, який потребує комплексного, міждисциплінарного вивчення. У ході дослідження дисертантом застосовувались як загальнонаукові методи (абстрагування, аналізу і синтезу, аналогії, класифікації, логічний, системний, спостереження, структурно-функціональний, узагальнення), так і методи конкретних наук – політології, філософії, психології, історії. Зокрема,
у ході реалізації дослідницьких завдань широко використовувались такі спеціальні методи, як емпіричний, компаративістський, системно-історичний, психоаналітичний, ретроспективний. Названі методичні підходи взаємно доповнюють один одного, використовуються в сукупності, забезпечуючи комплексне вивчення обраної теми.

Неупередженості дослідження і його висновків сприяло дотримання дисертантом принципів об’єктивності (прагнення до об’єктивізації історичного пізнання), конкретності, критичного підходу до минулого, урахування у ході дослідницького процесу історичної дистанції між фактом та його інтерпретатором, а також усього комплексу обставин, які зумовлюють взаємодії духовної атмосфери в минулому і сьогоденні.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у наступному:–

вперше у вітчизняній політичній науці здійснене комплексне дослідження суспільно-політичних настроїв населення України у роки Другої світової війни;–

систематизовано теоретико-методологічні засади дослідження представленої наукової проблеми;–

здійснено науковий аналіз радянської, західної (передусім англомовної), російської та сучасної вітчизняної літератури, присвяченої суспільно-політичним настроям і взаємодії влади та українського суспільства у роки Другої світової війни;–

введено до наукового обігу великий комплекс неопублікованих архівних документів;–

досліджено динаміку політичних настроїв населення, його реакцію на важливіші події та явища суспільно-політичного і соціально-економічного життя України на різних етапах Другої світової війни;–

встановлено причинно-наслідковий зв’язок між політикою і практикою тоталітарного режиму та суспільними настроями населення, станом масової свідомості на українських територіях;–

проаналізовано специфіку різноманітних проявів лояльності до радянської влади, причини зростання незадоволення, активного та пасивного опору українського населення сталінському режиму;–

висвітлено реакцію різних верств української спільноти на сталінську зовнішню і внутрішню політику радянської держави напередодні німецького вторгнення;–

здійснено аналіз змін у сталінській національній політиці та ідеології, визначено провідну роль в них російського патріотизму-націоналізму як фактора активізації російської національної свідомості й консолідації найчисельнішої нації в СРСР;–

досліджено участь української політичної і творчої еліт у процесі формування українського радянського патріотизму;–

проаналізовано проблему лояльності до сталінської влади представників національних меншин – німців, поляків, кримських татар, євреїв та ін.–

простежено специфіку настроїв західноукраїнського населення в умовах утвердження радянської влади та її боротьби з українським національно-визвольним рухом;–

доведено, що різні форми опору сталінському режиму (як активні, так і пасивні) тривали на українських землях протягом усієї Другої світової війни. Важливу роль у цьому відігравала певна комбінація соціальних і етнічних факторів, головним носієм опозиційності до радянського ладу залишалося селянство. Основною ворожою до сталінізму ідеологією був український націоналізм, а військово-політичною силою – ОУН і УПА.

Теоретичне та практичне значення дисертації полягає у тому, що сформульовані автором основні положення та висновки дослідження можуть бути використані для підготовки узагальнюючих робіт з політичної історії України періоду Другої світової війни, подальшого вивчення суспільно-політичного, соціально-економічного, культурного життя, стану суспільної та національної свідомості в Україні доби сталінізму. Ключові положення дисертації можуть бути включені у концептуальні схеми підручників, навчальних посібників з суміжних політологічних дисциплін, використовуватись у лекційних курсах для студентів вузів.

Апробація результатів дослідження. Результати наукового доробку дисертанта представлені в індивідуальній монографії, 7 колективних працях, понад 30 наукових статтях у фахових, що внесені до переліків ВАК України, та іноземних періодичних виданнях. Основні положення роботи обговорювалися на Вченій раді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, у Канадському інституті українських студій (Торонто-Едмонтон, Канада), Центрі досліджень Голокосту та геноциду при Амстердамському університеті (Нідерланди). Концептуальні положення та висновки роботи доповідалися на 19 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема таких: „Геноцид українського народу: історична пам’ять та політико-правова оцінка” (м. Київ, 25 листопада 2000 р.); „Розколоті історичні культури? Вплив Другої світової війни на формування національної державності, символіки і культури колективної пам’яті у країнах Центральної і Східної Європи” (м. Львів, 30 травня – 1 червня 2003 р.); “Друга світова війна і доля народів України” (м. Київ, 23-24 червня 2005 р.); “Совєтський тоталітаризм в Україні: історія та спадщина” (м. Київ, 2-6 вересня 2005 р.); “Радянські репресії проти суспільств Східної і Центральної Європи” (Польща, м. Томашув Мазовецький, 8-10 вересня 2005 р.); “Друга світова війна: український вимір” (до 60-річчя закінчення Другої світової війни) (м. Київ,
29 вересня 2005 р.); “Політика, історія та колективна пам’ять в публічному дискурсі у Центральній і Східній Європі” (ФРН, м. Бремен, 13-16 жовтня
2005 р.); „Друга світова війна в Україні: колективна пам’ять у світлі історії” (Канада, м. Едмонтон, 29 листопада 2006 р.).

Структура дисертації. Текст дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів (п’ятнадцяти підрозділів), висновків, списку використаних джерел
і літератури (761 найменування на 82 с.). Загальний обсяг дисертації – 462 стор., з них основний текст – 380 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено її зв’язок
з науковими програмами, сформульовано об’єкт і предмет, мету і завдання дослідження, визначено наукову новизну одержаних результатів, теоретичне і практичне значення дисертації, рівень апробації.

Розділ 1. „Теоретико-методологічні аспекти дослідження, історіографія проблеми, джерела” присвячено розгляду наукових принципів, методів та підходів, що забезпечують дослідження суспільно-політичних настроїв населення України у роки Другої світової війни, аналізу стану наукової розробки теми, джерельної бази дослідження.

У підрозділі 1.1. „Теорія та методологія” обґрунтовано методологічну основу наукового пошуку, вибір методів дослідження, окреслено понятійне поле роботи. Наголошується, що суспільні (суспільно-політичні) настрої (general mood, public feeling) – це соціально-психологічне явище, яке відбивається
у певному стані почуттів і свідомості тих чи тих соціальних груп у певні періоди, і накладає відбиток на їхню поведінку. Ці настрої характеризуються предметною спрямованістю (політичною, естетичною, релігійною), специфічним рівнем емоційної напруги (апатією, депресією, піднесенням, ентузіазмом). В них найбільш виразно і концентровано відбиваються умонастрої і психологічні орієнтації людей, ставлення до існуючої системи влади. У політико-психологічному відношенні суспільні настрої – це особливий психологічний стан, однорідна для певної кількості людей суб’єктивна сигнальна реакція, особливі переживання комфорту чи дискомфорту, що в інтегрованому вигляді відбивають наступні три основні моменти:–

ступінь задоволення чи незадоволення загальними суспільно-політичними умовами життя (суспільно-політичним ладом, пануючою ідеологією, повсякденними умовами життя);–

суб’єктивну оцінку можливості реалізації соціально-політичних прагнень людей за певних умов;–

прагнення до зміни умов життя заради здійснення своїх намірів.

Політична сторона масових настроїв задана тим, що ці останні виникають як реакція саме на соціально-політичні фактори, існують як переживання соціально-політичних аспектів буття, пов’язані з розумінням і усвідомленням цих аспектів, відбивають готовність до політичних дій.

Умонастрої і психологічні орієнтації людей виступають самостійним фактором політичного розвитку, оскільки впливають на особливості соціальної поведінки й значною мірою визначають механізм прийняття рішень, у тому числі владних структур. Суспільні настрої відносяться до найбільш рухливих елементів у структурі соціальної психології порівняно з такими більш стабільними елементами, як звичаї, традиції, звички. На суспільні настрої безпосередньо і активно впливає також зовнішній фактор, особливо соціальне середовище. Тож, суспільно-політичні настрої акумулюють результати усієї психічної діяльності людини чи спільноти у певних конкретно-історичних умовах, відбиваючи не лише „дух епохи”, але також сутнісні риси самої суспільної свідомості.

У підрозділі також визначається зміст поняття „громадська думка”, що виступає одним із станів суспільної свідомості. У західній політичній науці поняттю громадська думка (Public Opinion) відповідає ряд еквівалентів: „народна думка”, „народні настрої” (Popular Opinion, Роpular Mood) та ін. Як синонімічні до „громадської думки” і „суспільно-політичних настроїв” вживаються і такі дефініції, як „політична та соціальна ідентичність” (Political and Social Іdentities). При цьому під політичною ідентичністю розуміється, зокрема, лояльність чи нелояльність до влади.

Дисертант звертає увагу на те, що у дослідженнях суспільної свідомості деякі автори вживають як тотожні, так і досить різні за змістовним наповненням поняття. Приміром, поняття „суспільна свідомість” нерідко підміняється „масовою свідомістю”, хоча це останнє поняття має значно вужче, натомість більш ідеологізоване значення. „Масова свідомість” – це лише один з видів „суспільної свідомості”, реальна форма її практичного існування, що носить звичайний буденний зміст. За рахунок своєї розмитості це поняття має дуже широкий зміст, під який підпадає усе – від реакції більшої частини суспільства на якесь суспільно-політичне явище – до тоталітарної психології мас. Специфічним контекстом „масової свідомості” тоталітарних суспільств є наповненість політичними кальками і штампами, нав’язаними державною ідеологією.

Дисертант аргументує неможливість дослідження громадської думки і суспільно-політичних настроїв поза контекстом аналізу політико-ідеологічних, соціально-економічних та культурних заходів влади. Політичні настрої і політична поведінка людей не існують поза соціальним контекстом. Соціальна історія визначає не лише настрої, але також і впливи цих настроїв на поведінку людей, їхню політичну активність чи пасивність, ставлення до влади на загал. Останнє може виявлятися у широкому спектрі моделей поведінки: від беззастережної відданості, через умовну лояльність (чи імітацію лояльності),
до прихованої і відвертої ворожості до влади.

Ключовим у дослідженні суспільної свідомості доби сталінізму, у тому числі періоду Другої світової війни, слід вважати питання про ступінь „тоталітарності” самого суспільства і про те, якою мірою моделі суспільної поведінки накидаються владою. Більш вузько це питання можна акумулювати
у площину з’ясування проблем легітимності влади і ступеню лояльності до неї суспільства.

У підрозділі 1.2. „Стан наукової розробки теми” представлено аналіз історіографії проблеми. У СРСР повноцінні наукові пошуки особливостей політичної поведінки населення в роки Великої вітчизняної війни унеможливлювалися жорстким політико-ідеологічним диктатом правлячої комуністичної партії.

Ставлення радянського суспільства до комуністичної влади, визначення механізмів її „підживлення і зміцнення” стало у післявоєнні роки одним із першорядних питань у совєтологічному дискурсі західної політичної науки. Вплив тоталітарного режиму на суспільство, а також форми опору цьому режиму спеціально вивчали представники так званої „тоталітарної школи” А.Інкельсон, Р.Бауер, М.Фейнсод, Л.Шапіро, Р.Пайпс та ін. На відміну від „тоталітаристів”, які заперечували наявність у радянському суспільстві зародку „громадянського суспільства”, представники „ревізіоністської школи” Дж.Гаг, А.Гетті, та ін. виявили зростаючий інтерес до соціальної історії, і у рамках цього методологічного підходу почали дослідження „зон автономії”, зокрема стратегії виживання, девіантної поведінки, форм соціальної непокори чи покори, опозиції, пасивного чи активного опору владі. Це, у свою чергу, дало поштовх дослідженню модальності інтеграції людей до нового соціалістичного суспільства, форм прихильності до певних цінностей, що їх пропагував режим.

Після падіння комуністичної влади виникли якісно нові, сприятливі умови для вивчення політичних настроїв і на загал суспільної думки в СРСР. Серед сучасних західних дослідників історії України, у працях яких знайшли відбиття окремі питання взаємостосунків між сталінською владою і українським населенням у період Другої світової війни, слід назвати Дж.Армстронга, О.Далліна, Р.Саліванта, Б.Кравченка, Б.Дмитришина, М.Прокопа, Г.Костюка, І.Майстренка, О.Субтельного. Проблеми політичної та етнічної ідентичності, лояльності населення до сталінської влади, суспільно-політичних настроїв
у роки війни порушують у своїх роботах такі сучасні західні дослідники,
як К.Беркхофф, М.Блеквелл, М. фон Гаген, С.Єкельчик, Г.Куромія, С.Майнер, Р.Риз, Р.Турстон та ін.

Важливе значення мають праці російських науковців, зокрема О.Дружби, В.Зими, Н.Козлова, М.Мельтюхова, В.Нєвєжина, О.Сенявської, Б.Соколова, М.Солоніна та ін.

Окремі аспекти досліджуваної наукової проблеми стали предметом вивчення сучасних вітчизняних науковців – переважно істориків. Морально-політичний стан Червоної армії і населення України на початковому етапі Великої вітчизняної війни вивчали Ю.Ніколаєць, О.Мельник. Взаємостосунки між радянською державою і українським суспільством почасти висвітлено у працях М.Головка, В.Войналовича, А.Кентія, В.Кучера, О.Лисенка, П.Чернеги, Ю.Шаповала та ін.

Попри певні здобутки, наукова проблема суспільно-політичних настроїв населення України у роки Другої світової війни залишається недостатньо вивченою. До цього часу не існує комплексного дослідження цієї теми, залишається не актуалізованим її політологічний дискурс.

У підрозділі 1.3. „Джерельна база” представлено характеристику опрацьованого дисертантом широкого комплексу документів і матеріалів (неопублікованих та опублікованих, офіційного та особистого походження), обґрунтовано їх репрезентативність для розкриття досліджуваної теми.

У дисертації використано опубліковані тематичні збірники документів,
а також неопубліковані документи і матеріали, що зберігаються у центральних
і місцевих архівах України (Центральному державному архіві громадських об’єднань України, Центральному архіві вищих органів влади та управління України, Державному відомчому архіві Служби безпеки України, державних архівах Запорізької, Дніпропетровської, Львівської, Харківської областей) та Російської Федерації (Російському державному архіві соціально-політичної історії, Державному архіві Російської Федерації, Архіві Міністерства оборони Російської Федерації, Російському державному військовому архіві).

Переважна більшість задіяних автором при написанні дисертації архівних джерел уперше вводиться до наукового обігу. Насамперед це – документи офіційного походження, зокрема доповідні записки, інформаційні зведення відділів ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, донесення армійських політорганів, НКВС-НКДБ про реагування різних верств населення України на значущі події суспільно-політичного, економічного життя. Високий інформативний потенціал цього типу джерел обумовлюється специфікою їх формування на основі залучення звітів партійно-радянських, армійських політичних органів про ті чи інші заходи, а також матеріалів перлюстрації приватної кореспонденції, доносів інформаторів про розмови і настрої людей. Достовірність, рівень відбиття в цих документах реальних думок, почуттів та настроїв суспільства визначаються шляхом порівняльного і критичного аналізу цих джерел, виявлення в них „прихованої”, „потенційної інформації”.

Важливу групу у дисертаційному дослідженні склали джерела особистого походження – листування, щоденники, спогади, а також проведені дисертантом інтерв’ю з учасниками війни. Значущість епістолярних і мемуарних джерел визначається тим, що вони виступають цінними, а подекуди єдиними носіями інформації про епоху і водночас відбивають саме сприйняття, „живе переживання” цієї епохи, відтворюють „атмосферу подій”. Виразно суб’єктивний характер таких джерел у визначеному предметному полі робить їх особливо цінними для з’ясування індивідуальних і типових поглядів та настроїв, хоча й вимагає врахування їх джерелознавчих особливостей, застосування методу критичного аналізу.

Матеріали періодики (газет і журналів) використані у дисертації для з’ясування змісту, впливу ідеології та пропаганди на стан суспільної свідомості, вивчення механізмів формування стереотипів масової свідомості, а також для відтворення загального історичного фону, фактографії досліджуваного періоду.

Комплекс представлених у дисертації різноманітних за походженням, ступенем інформативності та змістом джерел є достатнім для здійснення політологічного аналізу наукової проблеми суспільно-політичних настроїв населення України в досліджуваний період.

Розділ 2. „Морально-політичний стан населення УРСР на початку Другої світової війни” присвячено з’ясуванню особливостей політичної поведінки різних верств українського суспільства у зв’язку з перемінами зовнішньої та внутрішньої політики радянської влади, втягненням СРСР
у світову війну.

У підрозділі 2.1. „Ставлення українського суспільства до змін
у радянській зовнішній політиці та воєнних кампаній 1939-1940 рр.” представлено аналіз важливіших зовнішньополітичних подій, „визвольних походів” РСЧА у політичних оцінках українського населення.

Підписання у серпні 1939 р. договору між СРСР і націонал-соціалістською Німеччиною, подальше поглиблення військово-політичної, економічної співпраці між обома країнами суттєво позначилися на стані суспільної свідомості. Як свідчать численні документи, перші звістки про раптове радянсько-німецьке зближення спричинили емоційний шок і розгубленість серед частини лояльно налаштованого до сталінської влади населення та водночас породили настрої розчарування й роздратування у середовищі її противників, які пов’язували з антикомунізмом А.Гітлера сподівання на падіння радянської влади. Виявлений у подальшому в Україні спектр політичних оцінок цих подій варіювався від категоричного засудження – до цілковитого схвалення нового зовнішньополітичного курсу СРСР.

Проаналізовано специфіку політико-ідеологічного забезпечення Радянсько-польської, Радянсько-фінляндської воєн, вступу Червоної армії до країн Прибалтики і Бессарабії, висвітлено динаміку політичних настроїв військовослужбовців під час цих кампаній. Зокрема, встановлено, що очевидна невідповідність між гаслами і реальною практикою породжувала і поглиблювала серед частини бійців і командирів сумніви стосовно щирості декларованого сталінською владою миролюбного курсу СРСР. Усі, без винятку, „визвольні походи” 1939-1940 рр. подекуди характеризувалися військовослужбовцями як „агресія”, „загарбання”, „провокація” і т. ін. З іншого боку, експансіоністська політика сталінської влади породжувала й підживлювала великодержавні настрої окремих прошарків населення – прокомуністичної молоді великих міст, частини партійно-радянської, військової еліт, почасти представників творчої інтелігенції. Масштаби анексії нових територій, легкість, з якою здебільшого це робилося, провокували серед цих останніх зростання специфічного явища – “червоного імперіалізму”, що репрезентував дивну суміш реваншистських, імперіалістичних, радикально-комуністичних та великодержавно-шовіністичних ідей. З іншого боку, возз’єднання українських земель в єдиній державі сприяло формуванню національно-етатистської свідомості пересічних українців. Зросла геостратегічна, політична та економічна вага УРСР підвищувала на союзному рівні і роль української радянської політичної еліти, яка з розширенням кордонів республіки та додаванням потужного галицького національного ферменту, стала дедалі виразніше усвідомлювати себе українською національною елітою.

На значній джерельній базі автор обґрунтовує тезу про виявлений під час воєнних кампаній 1939-1940 рр. загалом низький бойовий рівень частин РСЧА. Наводяться характерні приклади незадовільного стану управління військами, проявів паніки і дезорганізації у частинах, які нерідко призводили до хаотичних перестрілок і втрат особового складу (за підрахунками дисертанта, у ході Радянсько-польської війни приблизно 20-25% червоноармійців загинуло через так звані „не бойові втрати”). Наслідками слабкої дисципліни та специфічного політико-ідеологічного наповнення більшовицької пропаганди стали прояви сваволі і жорстокості по відношенню до уявних „класових ворогів” та полонених польських солдатів і офіцерів. У числі 3,5 тис. втрат польських військовослужбовців щонайменше 15% припало на жертви незаконних розстрілів, убивств, здійснених бійцями і командирами Червоної армії.

Встановлено, що перебування за межами СРСР, зокрема спостереження військовослужбовцями у ході воєнних кампаній 1939-1940 рр. за рівнем життя населення у „капіталістичному світі” позначилося збільшенням настроїв розчарування у радянському способі життя, посиленням антирадянських настроїв. Найбільш гучні критичні оцінки лунали з боку червоноармійців-селян, частина яких, попри встановлений жорсткий політико-ідеологічний контроль, оповідала населенню приєднаних територій про реальне життя в країні рад, зокрема і про трагедію голоду 1932-1933 рр. у колективізованому українському селі.

У підрозділі 2.2. „Соціально-економічна політика радянської влади в оцінках українського населення” зазначається, що кінець 1930-х – початок 1940-х рр. позначився значним падінням рівня життя радянських людей, що було пов’язано як з наслідками форсованої індустріалізації і примусової колективізації, так і з зовнішньополітичними чинниками (початком Другої світової війни та участі в ній СРСР). Кризова ситуація спонукала сталінську владу до пошуку засобів вирішення проблем, зокрема шляхом застосування по відношенню до робітників і селян методів позаекономічного примусу, посилення репресій проти так званих порушників трудової дисципліни. Автор простежує вплив серії „драконівських” постанов і указів у робочому законодавстві СРСР, зокрема Закону ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 26 червня 1940 р. „Про перехід на восьмигодинний робочий день та семиденний робочий тиждень” на моральний стан суспільства. До середини 1941 р. у різних регіонах СРСР за різні дисциплінарні порушення було засуджено 3 млн осіб (8% працездатного населення), 0,5 млн з них були ув’язнені. В УРСР ці репресії охопили сотні тисяч людей, породивши атмосферу жаху в суспільстві. Водночас, за спостереженнями спецорганів, у робітничому середовищі в цей час стали звичайним явищем „нездорові політичні настрої”.

Аналізується також ставлення населення до заходів сталінського керівництва в аграрній сфері, започаткованих рішеннями травневого (1939 р.) пленуму ЦК ВКП (б) та постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 27 травня 1939 р. “Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання”. Сенс ухвал полягав у тому, щоб позбавити селян надлишків землі, примусити їх працювати не на власних ділянках, а лише у колгоспах. Для досягнення цього проводилися урізання присадибних ділянок (у різних районах СРСР з 8 млн га присадибної землі було відрізано близько 2 млн), ліквідація хуторів (1939 року в Україні було виселено 95462 селянських дворів, організовано 732 нових населених пунктів), збільшувалась кількість обов’язкових трудоднів для колгоспників. Дисертант доводить, що „друга хвиля колективізації” стала одним з найбільш непопулярних економічних заходів радянської влади, оскільки вона безпосередньо вплинула на падіння рівня життя переважної більшості населення, передусім селян. Наводяться виразні приклади пасивного та активного опору населення черговому тиску сталінської влади на село – висловлювання негативних політичних настроїв, поширення листівок і написів “контрреволюційного змісту”, випадки терористичних актів. Обґрунтовується теза про умовний вплив комуністичної ідеології в українському селі. Становлячи близько 70% населення республіки, у партії українські селяни складали лише 21% (понад 100 тис. осіб). Перманентний репресивний тиск, низький матеріальний рівень життя, поряд із травматичною пам’яттю про голод, посилювали не сприйняття значною частиною селянства радянської влади. Дослідження настроїв селянства УРСР кінця 1930-х рр. вказує на те, що такі поняття, як “радянська влада” – “колгоспи” – “голодне життя” – “голод” вибудовувалися у свідомості значної його частини в певний синонімічний ряд, із стійкою причинно-наслідковою залежністю.

У підрозділі 2.3. „Реагування населення на інкорпорацію західноукраїнських земель до складу СРСР-УРСР” висвітлюється неоднозначне сприйняття на ново приєднаних територіях Червоної армії та заходів по встановленню радянської влади – від однозначно позитивного, стримано-очікувального – до виразно або приховано негативного. Виявлена частиною населення, зокрема етнічними українцями, ейфорія у зв’язку із включенням Західної України до УРСР-СРСР переважно була вмотивована радістю звільнення від непопулярного польського режиму, а не прорадянськими чи прокомуністичними уподобаннями. Аналізуються політичні настрої західноукраїнського населення під час проведення у жовтні 1939 р. виборів до Народних зборів Західної України. Доводиться активна участь Червоної армії у виборчій кампанії, висвітлюється репресивно-каральна діяльність спецорганів, спрямована на усунення з політичної арени потенційно опозиційних радянській владі політичних сил. Проведена під контролем більшовицької влади виборча кампанія дала очікувані організаторами результати, проте виразно виявила й несприйняття нової влади поважною частиною місцевого населення. Майже 700 тис. потенційних виборців (здебільшого поляки, радикальні українські націоналісти) або взагалі не з’явилися на виборчі дільниці, або голосували проти усіх кандидатів. Простежується збереження позитивних і водночас наростання критичних політичних настроїв, їх тісний зв’язок і залежність від здійснюваних сталінською владою на приєднаних територіях соціально-економічних, політичних, національно-культурних та репресивно-каральних заходів. Зокрема, наголошується, що ці останні (депортаціям та іншим репресіям було піддано 1,2 млн осіб – 10% населення регіону) посилили антирадянські настрої у поважній частині населення, сприяли піднесенню авторитету та розширенню соціальної бази ОУН, а також зростанню про німецьких (прогітлерівських) симпатій.

У підрозділі 2.4. „Зміни у радянській ідеології і національній політиці в контексті формування єдиної політичної ідентичності” розглядаються трансформації сталінської політики та ідеології, зокрема у напрямі поступової відмови від малозрозумілих широкому загалу комуністичних гасел до виразної апеляції до російського патріотизму-націоналізму, концентрованою формулою якої стала ідеологічна теза про „великий російський народ – старший брат народів СРСР”. До кінця 1930-х у СРСР було відроджено систему російських національних героїв-символів, особливої ролі набула російська мова, що стала обов’язковою для вивчення у республіках. Натомість національні культури радянських народів зазнали потужного репресивного тиску, стали „розчинятись” у „загальносоюзній”, російській культурі. Ці процеси, на думку сталінського керівництва, мали консолідувати радянську державу, сприяти творенню єдиної політичної ідентичності.

Автор досліджує сутність моделі радянського патріотизму, складовими якого були проголошені любов до соціалістичної батьківщини, комуністичної партії та „батька усіх народів” – Й.Сталіна. Затвердженню у суспільній свідомості образу великої і вільної соціалістичної батьківщини мали сприяти широко пропаговані сталінською владою нові герої-символи – стахановці, папанінці, челюскінці, герої Хасану і Халхін-Голу, Радянсько-польської, Радянсько-фінляндської воєн та ін. Дисертантом доводиться, що завдання формування нової моделі радянського патріотизму зумовлювали урахування владою українського національного моменту, постійного зростання рівня національної свідомості серед українців. Особливо виразно це стало відчуватися після приєднання до СРСР Західної України. Тож, використовувана раніше лише стосовно росіян ідеологічна формула стала застосовуватися у радянській пропаганді й щодо українців, набувши вигляду звеличування „великого українського народу”.

Розділ 3. „Радянська влада і українське суспільство під час німецького вторгнення” присвячено аналізу морально-політичного стану Червоної армії у період оборонних боїв в Україні, евакуаційних та мобілізаційних заходів радянської влади, ставлення до них населення, висвітленню особливостей радянської ідеології та пропаганди воєнної доби, характеристиці політичних настроїв партійно-радянської еліти і творчої інтелігенції УРСР у радянському тилу.

У підрозділі 3.1. „Морально-політичний стан Червоної армії у період оборонних боїв в Україні” аналізуються суспільно-політичні настрої радянських військовослужбовців в умовах німецького вторгнення.

Визначається комплекс політичних, військово-технічних, організаційних, ідеологічних та психологічних чинників, які, на думку дисертанта, переважно зумовили катастрофу Червоної армії у 1941 р. Це – політичні помилки і прорахунки сталінського військово-політичного керівництва, численні прорахунки у керуванні військами, загалом низький морально-психологічний стан як самих радянських військ, так і поважної частини цивільного населення регіонів, на терені яких розгорталися події перших місяців війни.

Прямим наслідком невдалого управління Червоною армією стали небачені до цього у світовій історії масштабні оточення радянських військ.
3,3 млн із 5,7 млн радянських військових опинилися у полоні ворога в 1941 р., при цьому близько 75% полонених були захоплені німцями у 13 великих „котлах”. Більшість оточенців в Україні практично не чинили опір противнику, масово здавалися у полон. Це було, з одного боку, свідченням пригніченого морального стану військовослужбовців, а з іншого боку – виразним доказом небажання значної частини червоноармійців і командирів боронити сталінську владу із зброєю в руках. Політика зазвичай домінує над військовою стратегією й майже цілковито визначає її, водночас стратегія потужно впливає на морально-політичний клімат у країні. Військові успіхи і перемоги підносять бойовий дух армії, зміцнюючи при цьому легітимність влади у суспільстві. І навпаки, лояльність населення до існуючого режиму може стрімко занепадати внаслідок військових невдач і поразок, особливо тоді, коли її легітимність і раніше піддавалася сумніву. Аналіз архівних документів, численні спогади очевидців вказують на помітне поширення з початком війни Німеччини проти СРСР антирадянських настроїв у середовищі військових, очікування поразки сталінського режиму. У дисертації відтворено сукупність фактів, що безпосередньо впливали на психологічний стан бійців і командирів у складних бойових умовах. Аналізуються прояви героїзму і паніки у радянських військах, наголошується на стрімкому зростанні в армії, у міру військових поразок і втрати територій, поразницьких настроїв, випадків дезертирства та добровільної здачі у полон. Лише протягом першого місяця війни війська НКВС затримали через „безладний відступ” і повернули на фронт 203867 червоноармійців.

Проаналізовано специфіку радянської і німецької пропаганди на початковому етапі війни. Встановлено відірваність від реалій та неефективність першої та виразний вплив останньої на політичні настрої частини бійців і командирів РСЧА. Поширення звістки про те, що, німці відпускають українців-селян по домівках „збирати врожай,” чутки про готовність „нової влади” повернути розкуркуленим селянським родинам хати і землю, ліквідувати на окупованій території колгоспи, відкрити церкви виразно впливали на морально-політичний стан особового складу РСЧА. Як свідчить аналіз джерел, червоноармійцям було відомо і про те, що українські націоналісти з ОУН агітують за самостійну Україну, яка має постати під німецьким протекторатом. Зазначається, що саме через ненависть до жорстокого сталінського режиму у частині українського суспільства народжувалась позірна надія на те, що, можливо, „за німцями” життя буде ліпше, ніж „за совєтами”.

Наголошується також на тому, що прояви нелояльності до сталінської влади були відчутними не лише серед частини етнічних українців, але також і у середовищі національних меншин, зокрема поляків, німців, румун, молдаван, кримських татар. Дезертирування, перехід на бік ворога, індиферентність до ідеологічних гасел радянської влади серед представників цих національних меншин були доволі поширені. Особлива увага приділяється аналізу політичної поведінки західноукраїнського населення в умовах наступу вермахту. Встановлено прямий зв’язок між здійснюваними більшовиками під час короткотривалого панування методами радянізації Західної України та потужним сплеском антирадянських настроїв у середовищі її населення. Жорстоке сталінське правління виступило також каталізатором поширення й зміцнення антирадянського націоналістичного руху, що розглядав „московський більшовизм” найголовнішим з ворогів побудови самостійної Української держави.

У підрозділі 3.2. „Евакуаційні та мобілізаційні заходи радянської влади та ставлення до них населення” охарактеризовано кількісні та якісні показники вищезазначених кампаній, проаналізовано психологічну атмосферу, в якій вони здійснювались. Встановлено, що виявлене переважно у великих містах протягом першого тижня війни патріотичне піднесення, почало спадати у міру просування вермахту вглиб української території. Наводяться приклади незадовільної явки мобілізованих до війська у східноукраїнському (станом на 23 жовтня 1941 р.
по ХВО, наприклад, з’явилося лише 43% загальної кількості призовників), зриву мобілізацій та антирадянських повстань у тилу РСЧА в західноукраїнському регіонах. Висвітлюються випадки масового дезертирування мобілізованих
з частин. Зокрема, станом на 13 липня 1941 р. у частинах 60-ї стрілецькій
дивізії кількість призовників з Чернівецької області скоротилась з 4900 до
800-1000 осіб; більше 1000 бійців самовільно покинули частини 96-ї стрілецької дивізії і т. ін. На архівному матеріалі обґрунтовується мотивація такої поведінки мобілізованих, яку дисертант вбачає і у ситуативних проблемах, і в нелояльності значних мас українського населення сталінській владі. Це останнє,