МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ПЕТРА МОГИЛИ

ГОЛОПЕРОВ Вадим Віталійович

УДК 94(4-15):329.14.001.73”199/20”(043.3)

ІДЕЙНО-ТЕОРЕТИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ

В КОНТЕКСТІ ЛІБЕРАЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

ЗАХІДНОГО СУСПІЛЬСТВА

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Миколаїв – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті

імені Іллі Мечникова Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Гребеннік Геннадій Петрович,

Одеський національний університет

ім. І.І. Мечникова, доцент кафедри

історії і світової політики.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Головченко Володимир Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

Інститут міжнародних відносин, професор

кафедри країнознавства;

доктор історичних наук, професор

Соколов В’ячеслав Миколайович,

Одеський державний економічний університет,

професор кафедри політології.

Захист відбудеться 18 квітня 2008 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 38.053.01 у Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили (54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10).

Автореферат розісланий 18 березня 2008 р.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради В.Л. Гавеля

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Якщо намагатися визначити найважливіші, з точки зору формування сучасної західної суспільно-політичної системи ідейно-політичні течії, безумовно, слід назвати лібералізм, консерватизм і соціалізм. Існуюча зараз на Заході суспільно-політична система є результатом їх симбіозу, але не результатом перемоги ідеалів та установок якоїсь однієї альтернативи. Але зазначимо: в певний період розвитку суспільства роль одної ідеології може ставати пріоритетною. При цьому, роль соціалізму є особливою. В ньому акумулювалась багатовікова мрія людства про суспільний ідеал – суспільство збудоване на фундаменті свободи, справедливості, солідарності. Треба визнати, що європейські соціал-демократи багато зробили для досягнення цих ідеалів. І якщо на початку ХХI ст. в Україні існує один з різновидів “дикого” лібералізму, консерватизм, то з втіленням ідей демократичного соціалізму дійсно існують деякі проблеми. Європейський досвід дійсно дуже потрібен українцям. Соціальна держава і держава загального добробуту досить залишаються стратегічними цілями для українського суспільства.

Актуальність теми також обумовлена перехідним періодом української політичної системи, яка знаходиться у стані становлення парламентсько-президентської республіки. У цій ситуації розбудова та нормальне функціонування партійної системи в Україні не може здійснюватися без участі лівоцентристських партій. Політичний центризм, політична стабільність у поєднанні з такими критеріями політичної діяльності, як свобода, справедливість, солідарність, це те, чого бракує молодій українській державі. Треба звернути увагу і на інше. Європейський вибір України потребує адекватного знання про європейські політичні моделі. Тому велике значення в українському контексті має аналіз діяльності політичної сили, яка безумовно вдало поєднує власні цілі та завдання з цілями і завданнями усього суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведено в межах планового комплексного наукового проекту “Україна у світовому політичному процесі: історичний досвід, проблеми, пошуки” (номер держреєстрації 0101U008292), яка розробляється кафедрою історії та світової політики Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Мета і завдання дослідження. Основна гіпотеза, яка висунута і обґрунтована у дисертації: у західноєвропейській соціал-демократії з самого по-чатку існувала, а потім отримала розвиток стійка тенденція до лібералізації теорії і практики соціал-демократичного політичного руху, вона була поглиблена завдяки перемозі ревізіоністської традиції, але її коріння знаходяться у традиції західного суспільства до лібералізації і розширення свободи. Автор пов’язує еволюцію західноєвропейської соціал-демократії з процесом лібералізації західноєвропейського суспільства, під яким слід розуміти розширення свободи діючих суб’єктів у сфері політики, економіки, суспільно-культурного життя. Звідси мета дослідження – на основі робіт, які відображають історію Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) і Лейбористської партії Великобританії (ЛПВ), виявити асимільовані елементи ліберальної ідеології та приклади їх практичного втілення, виділити основні причини ліберальної трансформації.

Мета реалізується завдяки виконанню таких завдань:

- дати характеристику становища проблеми еволюції західноєвропейської соціал-демократії, міри її розробленості, систематизувати основні підходи до її розв’язання;

- провести аналіз основних етапів еволюції політичних партій, що були вибрані в якості об’єкта дослідження;

- виявити причини, що обумовили ліберально орієнтований розвиток теорії і практики західноєвропейської соціал-демократії;

- здійснити аналіз наслідків еволюції соціал-демократії наприкінці ХХ – початку ХХI століття;

- окреслити подальші шляхи розвитку досліджуємого суспільно-політичного руху в країнах Західної Європи, визначити трансформаційні моделі соціал-демократичних політичних партій у ХХІ ст.;

- охарактеризувати стан сучасної української соціал-демократії, виділити перспективні шляхи її розвитку.

Об’єктом дослідження є Соціал-демократична партія Німеччини і Лейбористська партія Великобританії в контексті ліберальної трансформації західного суспільства. Вибір для дослідження СДПН і ЛПВ обґрунтовується тим, що, по-перше, ідеологічні розробки представників вказаних партій мали найбільший вплив на розвиток соціал-демократичної думки; по-друге, СДПН і ЛПВ, будучи впливовішими партіями Соцінтерну, по праву називаються своєрідними “законодавцями мод” для всієї соціал-демократії.

Предметом дослідження є еволюція теорії і практики двох авторитетніших західноєвропейських соціал-демократичних партій.

Методи дослідження ґрунтуються на використанні філософських, загальнонаукових принципів пізнання. Методи структурно-функціонального аналізу, історизму дозволили представити еволюцію західноєвропейської соціал-демократії як цілісний феномен і одночасно як динамічний процес. Хронологічний і порівнювальний методи допомогли визначити та проаналізувати саме якісні зміни в теорії та практиці політичних партій, що досліджувалися. Порівнювальний метод знадобився автору для визначення загальних і особливих рис європейських політичних партій та систематизації їх на цій основі. Також – для порівняльного аналізу європейської і української соціал-демократії, що відповідає одному із завдань дослідження. З метою підкріплення теоретичного аналізу емпіричними даними був використаний статистичний метод, який дозволив обробити дані результатів парламентських виборів, соціологічних опитувань. Метод руху від абстрактного до конкретного сприяв залученню фактологічного матеріалу. І, навпаки, рухаючись від політичної практики до політичної теорії, автор генералізував емпіричні дані та обґрунтував тенденції подальшого розвитку соціал-демократії.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації отримала подальший розвиток теза про ліберально орієнтовану еволюцію західноєвропейської соціал-демократії. Ця теза була поглиблена завдяки скрупульозному аналізу основних етапів еволюції соціал-демократичних партій. Системний підхід щодо дослідження еволюції соціал-демократії дозволив вперше виявити два основні чинника ліберально орієнтованої еволюції. Це, з одного боку, затвердження ревізіонізму (традиції модернізувати свою теорію відповідно з об’єктивними змінами у суспільстві), який сприяв тому, що еволюція соціал-демократії проходила у тісному зв’язку з еволюцією західноєвропейського суспільства. З іншого, показано, що еволюція західноєвропейського суспільства була ліберально орієнтованою, відповідно з прагненням західноєвропейського громадянина до розширення свободи – політичної, економічної, культурної тощо.

Науковою новизною відзначається і розроблена стратегія розвитку української соціал-демократії. Проаналізувавши її стан, автор дисертації визначив три “ідеальні” типи розвитку українських партій-послідовників демократичного соціалізму в новітній історії України: опозиційний, програмний, урядовий. Враховуючи досвід європейської соціал-демократії, автор аргументує перспективність стратегічного партнерства між українською соціал-демократією і громадськими організаціями.

Практичне значення одержаних результатів запропонованої роботи визначається новизною її положень та висновків. Отримані результати, висновки, можуть бути використані українськими партіями, які розділяють соціал-демократичні цінності. Еволюція західноєвропейської соціал-демократії являє собою приклад досить адекватного реагування на зміни у суспільстві, поєднання теоретичної привабливості, певного соціалістичного ідеалізму з прагматичною діяльністю, націленої на виникнення і процвітання “середнього класу“, держави загального добробуту. Також, комплексне дослідження соціал-демократичної теорії та практики представляє інтерес для викладачів вищих навчальних закладів, які розробляють курси лекцій з дисциплін “Політичні партії та рухи”, “Історія зарубіжних політичних вчень”, спецкурсу “Західноєвропейський соціал-демократичний рух” і т.п.

Апробація результатів дисертаційного дослідження була проведена під час обговорення на засіданнях кафедри Історії і світової політики, міжкафедральних семінарах Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Результати дослідження також проходили апробацію під час наукового стажування автора в 2004 р. у Регенсбурзькому університеті (Німеччина). Окремі судження та висновки з дисертації були представлені на науково-практичних конференціях: “Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства” (Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Інститут соціальних наук, 27-28 вересня 2002 р.); “Роль малого і середнього бізнесу у соціально-економічному розвитку країни” (Одеський національний економічний університет, 14 березня 2003 р.); “Соціально-політична взаємодія в сучасній Україні: вибір шляхів державного розвитку” (Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Інститут соціальних наук, 20 квітня 2007 р.). Крім цього, під час роботи над дисертацією, автором був розроблений та прочитаний студентам-політологам курс лекцій “Історія соціалістичної думки у ХХ столітті”, чим також може визначатися практичне значення роботи.

Публікації. Результати дослідження опубліковані у шістьох самостійних публікаціях, п’ять з яких надруковані у фахових виданнях з політології.

Структура дисертації складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 183 сторінки, список використаних джерел – 18 (217 найменувань).

Основний зміст дисертації

Перший розділ – “Еволюція соціал-демократії як предмет дослідження” – присвячений історіографічному та історико-теоретичному аналізу предмета дослідження. У першому підрозділі – “Міра розробки теми і наукові джерела” – формулюється постанова проблеми еволюції, розглядаються точки зору щодо еволюції соціал-демократії.

У підрозділі зазначається, що тема еволюції соціал-демократії привертала увагу ще радянських дослідників. Її дослідженню, а саме – еволюції теорії та практики СДПН та ЛПВ, були присвячені роботи Б.С. Орлова, С.П. Перегудова, Ж.Ф. Осадчій, Н.Е. Овчаренко. Їх характеризує погляд на шлях соціал-демократів, які відійшли від вчення К. Маркса та вступили на позиції погоджування з правлячим класом, як на шлях зрадників. Намагання М. Горбачова “перебудувати” науковий соціалізм у демократичний знайшло відображення у ставленні до європейських соціал-демократів. Роботи цієї доби характеризує вже доволі терпиме відношення до них, прагнення до діалогу та намагання знайти свій, оригінальний шлях до соціалізму.

Увага до еволюції соціал-демократії у наш час багато в чому була обумовлена виникненням нового синтезу соціал-демократичних і ліберальних ідей у середині європейської соціал-демократії наприкінці ХХ ст. Поряд з дослідженнями, які акцентували увагу на конвергенції політичних ідеологій, універсалізації теорії та практики політичних партій, з’явилась точка зору, що еволюція соціал-демократії виявилась ліберально орієнтованою. У когорті таких авторів, як Т. Майєр, С. Міллєр, Х. Потхофф, Р. Куперус, Й. Кендел, автор дисертації відзначає французького дослідника Дж. Грюн-берга і його роботу “Соціалізм і лібералізм”. Дж. Грюнберг вдало відокремлює еволюцію взаємовідносин соціал-демократичної теорії з політичним лібералізмом і економічним. Даючи невеликий аналіз ліберальних “придбань”, Дж. Грюнберг не пояснює причин такого ходу подій. Розв’язанню проблем, викликаних глобалізацією, а також проблемі постіндустріальної трансформації західних суспільств присвячені роботи У. Хаттона, К. Кильюнена, У. Бека.

Одним з перших авторів, який вдався до глибокого аналізу змін у постіндустріальних західних суспільствах, визначив основні фактори, що впливають на розвиток економічних і політичних відносин у суспільствах, та запропонував лівоцентристським партіям оригінальний шлях розвитку, став англійський соціолог Ентоні Гідденс.

Причинам виникнення соціал-демократії, як суспільно-політичного руху і як ідейно-політичної течії, розгляду ставлення її традиційної ідеологічної платформи присвячений другий підрозділ – “Соціалізм і соціал-демократія. Опис ключових соціал-демократичних категорій”.

Доведено, що народження соціалізму як ідейно-політичної течії пояснюється історичними умовами ХIХ століття. Незважаючи на велику кількість різноманітних теорій, які прагнули вирішити болюче соціальне питання в ХVIII-ХIХ ст., тільки Карл Маркс та Фрідріх Енгельс розробили теорію, вплив якої на робітничій рух був могутнім і довготривалим. Фактично вони запропонували два погляди щодо руху до соціалізму. Перший, радикальний, більш відомий, та хронологічно більш ранній, розумів соціалізм як діалектично обумовлений етап історії, який змінить капіталізм і буде передувати комунізму. Друга точка зору, яка виникла хронологічно пізніше, припускала, що соціалізм як певний суспільний устрій, заснований на принципах справедливості, свободи і рівноправ’я, можна побудувати і у рамках парламентської демократії. Ці ідеї не отримали у К. Маркса і його послідовників подальшого розвитку.

Виникнення іншого розуміння соціалізму, як певного ідеалу, чи процесу реформ по максимальному і гармонійному досягненню основних потреб людини, сформульованих у вигляді основних цінностей, є заслугою ревізіоністів, перш за все, Едуарда Бернштейна, і творців концепції “етичного соціалізму”, найбільш впливовою фігурою серед яких треба вважати гуманіста Віллі Айхлера. Ідеологічною платформою соціал-демократії, яка прагнула втілювати на практиці цінності свободи, справедливості і солідарності, у середині ХХ ст. стало реабілітоване бернштейніанство, покладене в основу концепції “етичного соціалізму”.

Таке розуміння соціалізму об’єднало усі європейські політичні партії, що позиціонувалися як соціал-демократичні. Разом з тим, у західноєвропейському соціал-демократичному таборі існують і виражені національні особливості. Вони розглядаються у третьому підрозділі – “Сучасна західноєвропейська соціал-демократія: два полюси тяжіння”. Не дивлячись на зближення в рядах західної соціал-демократії, єдиної, уніфікованої моделі немає. Може йтися про, щонайменше, чотири моделі суспільного розвитку, до яких тяжіють ті або інші партії: британську, німецьку, французьку, скандинавську. Дисертант зазначає, що усю західноєвропейську соціал-демократію об’єднує прагнення до нового компромісу між своїми старими цінностями і ліберальною інерцією, під якою ми розуміємо розширення свободи в різних областях людської діяльності.

У двох наступних розділах дається історико-політологічний аналіз діяльності двох соціал-демократичних партій, які є доволі різними за традиціями, але погляди яких опинилися дуже схожими у кінці ХХ століття.

Так у другому розділі – “Соціал-демократія та політичний лібералізм” – висвітлюється проблема співвідношень соціал-демократії та цієї іпостасі лібералізму на прикладі СДПН і ЛПВ. У першому підрозділі – “Від радикального марксизму до реформізму і ревізіонізму” – аналізується відхід СДПН від тривалого впливу марксизму. Мова йде, перш за все, про еволюцію відношення до такого винаходу ліберального руху, як парламентська демократія. Зазначається, що з моменту виникнення СДПН у 1863 р., її головним засновником Ф. Лассалєм було закладено ліберально-демократичну, антиреволюційну тенденцію, у відповідності з якою держава розглядалася як позитивна форма організації суспільства. По К. Марксу, держава за своєю суттю є тільки інструментом у руках економічно пануючого класу, який пригноблює інший. Лібералізм для К. Маркса і його послідовників був ідеологією, історично породженою капіталістичним суспільством і пристосований обслуговувати корисливі інтереси буржуазного класу. Звідси виникає негативне відношення до лібералізму як до головного ідеологічного ворога пролетаріату.

У кінці ХІХ ст. суперечність радикального марксизму в теорії та парламентській діяльності багатьох соціал-демократичних партій на практиці відбилася на їх відношенні до ліберальної ідеології. Якщо в теорії лібералізм відкидався, то на практиці соціал-демократи все більше “вростали” в політичну систему, створену багато в чому за зразками політичного лібералізму. Одним з перших спробував привести теорію відповідно до практики засновник ревізіонізму Е. Бернштейн. Розуміючи лібералізм як всесвітньо історичний рух за свободу, він давав зрозуміти, що його спадкоємцями в однаковій мірі є і ліберальні буржуазні партії, і соціалістичні. Підвести теоретичну базу під соціалізм, який все більш лібералізувався, прагнув і італійський антифашист Карло Росселлі. Доведено, модель “ліберального соціалізму” К. Росселлі – це соціалізм в умовах демократії і парламентаризму.

Дисертант підводить висновок: у 20-х – 30-х роках ХХ ст. дві провідні соціал-демократичні партії Європи виявилися повністю інтегрованими в партійно-політичні, парламентські системи своїх країн.

У другому підрозділі – “Перехід на позиції “етичного соціалізму” та народження “нового лейборизму” – подальша лібералізація соціал-демократії” – йдеться про подальший аспект еволюції, а саме – отримання вищезгаданими партіями таких типових рис “буржуазних”, ліберальних за своєю суттю партій, як надкласовість, світоглядна відкритість. Перехід СДПН на позиції “етичного соціалізму” був пов’язаний з іменами таких визначних соціал-демократичних діячів, як Г. Екерт, К. Шумахер, Е. Оллєнхауер, В. Айхлер, К. Шмідт, Г. Вайссер. Визначною подією і логічним завершенням післявоєнної програмної дискусії слід вважати 1959 р. і Годесберзьку програму СДПН. Відсутність ідеологічних рамок і прагматизм давали можливість швидко і адекватно реагувати на зміни в суспільстві. Відбувся світоглядний поворот від класової ідеології до загальнолюдських етичних цінностей. Соціалізм оголошувався соціальним рухом, що має як орієнтири основні загальнолюдські цінності. Автор дисертації доводить, що теоретична модель сучасної соціал-демократії, яка спирається на “основні цінності”, за своєю суттю є ліберальною.

На відміну від СДПН, ЛПВ не випробувала на собі процесу деідеологізації. Зміна іміджу з робочої на народну партію і переорієнтація на індивідуалістичні цінності – ось ті елементи політичного лібералізму, які увібрав у себе лейборизм. Даний етап у його розвитку починається зі створення т.з. “нового лейборизму” на початку 80-х років. Народження “нового лейборизму” пов’язано з іменами таких партійних діячів, як Н. Кіннок та Т. Блер.

Новітні концепції суспільного розвитку, що були взяті на озброєння соціал-демократами, розглянуті у третьому підрозділі – ““Третій шлях” і “Нова середина” – апогей лібералізації соціал-демократії наприкінці ХХ століття”.

В умовах максимального зближення програмних установок провідних політичних партій Європи була потрібна нова концепція соціал-демократії. Фактично на цю роль була прийнята концепція “третього шляху” Е. Гідденса. Німецький варіант “третього шляху” поміж соціал-демократизмом та неолібералізмом – так звана політика “нової середини”. “Нова середина” – це нова соціальна група, близька по-своєму достатку до традиційних середніх прошарків, але з переважаючою орієнтацією на індивідуалізм та постматеріальні цінності. “Новий середній клас” з середини ХХ ст. став складати основу західноєвропейських суспільств. Відповідно до цього, пріоритетними для послідовників демократичного соціалізму стали індивідуалістичні, постматеріальні цінності.

Взаємовідносини з економічним лібералізмом розглядаються у третьому розділі –“Соціал-демократія і економічний лібералізм”. У першому підрозділі – “Еволюція економічних поглядів германської соціал-демократії” – автор деталізує принципові розходження німецьких соціал-демократів й адептів лібералізму та розглядає поступове зближення цих двох альтернатив.

Головною суперечністю між марксизмом, який мав найбільший вплив на соціалістичну економічну теорію в середині ХIХ ст., і економічним лібералізмом було відношення до приватної власності, та відповідно, ринкових відносин.

На практиці, отримавши реальну владу, соціал-демократи не стали проводити свою пропаговану десятиліттями економічну політику. Капіта-лістичні ринкові відносини фактично приймалися, позначилася тенденція не ліквідовувати їх, а згладжувати соціальні суперечності шляхом активних дій з боку держави. Цієї меті була присвячена концепція “організованого капіталізму” Р. Гільфердінга. З ідеями “економічної демократії” також виступали Ф. Нафталі, Ф. Тарнов.

Логічним продовженням теоретичного дрейфу від марксизму до традиційно ліберальних уявлень про ринкове господарство стало прийняття Франкфуртської декларації Соцінтерну в 1951 р. У ній міжнародна соціал-демократія виклала основні принципи демократичного соціалізму: еволюційний шлях до соціалізму, упор на тісний взаємозв’язок між соціалізмом і демократією, допущення капіталістичної економіки разом з суспільною, розвиток економічної демократії. Таким чином, соціал-демократи наближались до концепції “соціального ринкового господарства”, яка втілювалась у життя консервативними партіями Німеччини.

Дисертант звертає увагу на те, що еволюція економічних поглядів соціал-демократії відбувалась у тісному зв’язку з тенденціями у розвитку світової економіки. Післявоєнні пошуки соціал-демократів альтернативної марксизму еконо-мічної моделі побудови соціалізму привернули їх увагу на теорію ліберального економіста Дж. Кейнса. Його теорія передбачала активну фінансову політику держави, соціальні реформи, великі асигнування в суспільний сектор. Реалізації теорії Дж. Кейнса сприяв післявоєнний економічний зріст, який багато в чому пояснювався екстенсивним характером розвитку світової економіки за рахунок підвищеного використання всіх видів ресурсів при тому, що ціна ресурсів на світових ринках була низькою.

Об’єктивні процеси у світовій економіці, зміна кон’юнктури, вже в 80-ті обумовили кризу кейнсіанства. На стику 70 – 80-х рр. у більшості розвинених країн Заходу з ринковою економікою відбулося зрушення вправо як в ідеології, так і в соціальній політиці. Відповіддю на ці процеси вже у кінці ХІХ ст. стала чергова ревізія економічної платформи соціал-демократії, наслідком якої стала зміна традиційної соціал-демократичної платформи на більш актуальну, засновану на економічній теорії монетаризму.

У цьому плані не є виключенням і Великобританія. Лейбористська партія, яка досліджується у другому підрозділі – “Еволюція економічних концепцій лейборизму” – пройшла довгий шлях від сповідування широкої націоналізації і кейнсіанства до включення в свою економічну теорію і практику методів монетаризму і неоконсерватизму.

Перейнявши значну частину теоретичного матеріалу з арсеналу фабіанського суспільства в період після Першої світової війни, лейбористи перейшли від простого прокламування неминучості соціалізму в результаті стихійного розвитку капіталізму до ідей проведення низки соціально-економічних заходів, що далеко йшли, направлених на досягнення соціалістичної мети. Теорія Дж. Кейнса про регульований капіталізм лягла в основу загального підходу лейбористів до проблем післявоєнного розвитку англійського суспільства і всієї їх практичної діяльності по перетворенню англійського капіталізму.

Після “лівого крену” і поразки партії на виборах до парламенту в 1983 р. в історії лейборизму починається новий етап, що завершився народженням ідеології “нового лейборизму”. У квітні 1995 р. новому лідеру партії Т. Блеру вдалося відмінити ст. 4 Статуту партії, в якій мовилося про право на усуспільнення засобів виробництва. Цей крок істотно змінив зовнішність партії, а також зіграв значну роль у залученні до неї інтересу з боку представників великого бізнесу, що традиційно орієнтувалися на торі.

Таким чином, у кінці ХХ століття ЛПВ фактично опинилася на одній економічній платформі з консерваторами, а СДПГ – з християнсько-демократичним блоком. Причини конвергенції ліберальної і соціал-демократичної економічної моделі розглядаються у третьому підрозділі – “Ліберальний соціалізм в контексті конвергенції ідеологій”.

Доведено, що існування в одному соціально-політичному і соціально-економічному просторі обумовило процес наближення двох ідеологій. Характер цього простору в кінці ХХ ст. визначали два чинники – глобалізація і індивідуалізація. Глобалізація обумовила небувалу конкуренцію між економічно розвиненими країнами. При цьому простір для економічного маневрування значно звузився. Межа між найнятим робітником і працедавцем завдяки індивідуалізації стала досить розмитою. Відповідно, згладилися і економічні розбіжності. Наближення двох прошарків відбулося також завдяки змінам у сфері внутрішніх цінностей – поширенню індивідуалізму. Як результат, зміни в структурі європейського соціуму і його цінностей привели до орієнтації лібералів і соціал-демократів на одну соціальну базу, до представництва і захисту її інтересів. Також зазначено, що новим чинником зближення двох ідеологій стали “нові політичні питання”, яких не існувало в ті часи, коли класичні політичні і економічні схеми лівих і правих придбали традиційну популярність.

У останньому четвертому розділі – “Ліберальний соціалізм – ідеологічна платформа демократичного соціалізму в ХХI столітті” – визначаються причини лібералізації соціал-демократії, аналізуються наслідки цього поступального процесу, дається характеристика і визначаються моделі розвитку сучасної української соціал-демократії.

У першому підрозділі – “Причини лібералізації” – дисертант доводить, що лібералізації соціал-демократії в кінці ХХ століття передувала лібералізація західного суспільства, під якою ми розуміємо розвиток ліберальної демократії, лібералізацію економічних відносин, посилення індивідуаліс-тичних тенденцій у сфері людської свідомості, в сумі – розширення свободи індивідів у різних сферах життєдіяльності суспільства. Причину лібералізації західних суспільств, на думку автора, можливо шукати в двох сферах людського буття – матеріальній та ідеальній.

Представники об’єктивного ідеалізму пояснюють глибинні процеси історії подіями, що відбуваються в свідомості людей або у сфері ідей, оскільки саме свідомість переробляє світ по-своєму образу і подібністю. У відповідності з матеріалістичним розумінням, лібералізація західного суспільства була обумовлена ланцюгом “науково-технічна революція (зміна типу матеріального виробництва) – нові економічні відносини – нові соціальні відносини – нові політичні відносини”. Проте як матеріальний світ не може розвиватися незалежно від свідомості, так і свідомість не може розвиватися незалежно від матеріального світу. Звідси автор приймає точку зору про нерозривність двох вказаних сфер людського буття і не прагне розділяти даний об’єкт дослідження на дві частини.

Автор вважає, що відповідь на питання, чому соціал-демократія прийняла положення лібералізму, закладена у ревізіоністській суті соціал-демократії. Вибір був зроблений на користь наступного шляху: пристосовуватися до умов, що змінилися, і періодично приводити власну теорію у відповідність з практикою.

У другому підрозділі – “Соціал-демократія на початку ХХI століття: проблеми після трансформації” – здійснюється аналіз проблем, з якими зіткнулася оновлена соціал-демократія.

Головною особливістю останнього крупного теоретичного оновлення соціал-демократії є те, що в результаті фактично зникли істотні відмінності між нею і традиційними правими партіями, її ідентичність стала досить розмитою.

Автор виділяє три можливих шляхи подальшого розвитку соціал-демократії. Перший варіант – можна чекати подальшого дрейфу в напрямі лібералізму і повної конвергенції з ним. У другому варіанті можна припустити, що, досягнення стійкого економічного зростання може принести активнішу політику перерозподілу доходів, ренесанс егалітаристських поглядів і дещо ширше представництво інтересів найнятих робітників. Третій варіант – повернення до кейнсіанства, націоналізації, колективістським цінностям, бачиться дуже маловірогідним.

Українські соціал-демократичні реалії розглядаються у третьому підрозділі – “Сучасна українська соціал-демократія. Три “ідеальні” типи розвитку”. Автор доводить, що в набагато більшій мірі можна говорити про стратегічну близькість між українською соціал-демократією та західноєвропейською, чим про тактичну. Дисертант приходить до висновку, що на початку ХХІ ст. Соціалістична партія України є єдиною партією, здатною продук-тивно просувати в українському суспільстві соціал-демократичні цінності та ідеї.

Автор вважає, що в своєму розвитку українська соціал-демократія повинна пройти три “ідеальні” типи, визначених як опозиційний, програмний, урядовий.

Опозиційний. Соціал-демократія потребує демократичного середовища, без неї існування соціал-демократії немислиме. Звідси основна соціал-демократична мета на цьому етапі – становлення в країні демократії, боротьба з авторитаризмом, олігархією, квазідемократією.

Програмний. Період, що характеризується наявністю демократичного середовища, відкритістю політики. На цьому етапі істотне місце в політичному житті суспільства відіграє боротьба ідеологій і програм соціально-економічного розвитку країни. Враховуючи досвід європейської соціал-демократії, автор вважає перспективним стратегічне партнерство між українською соціал-демократією і громадськими організаціями. Громадські організації повинні виконувати роль сполучної ланки між політичною партією і цивільним суспільством.

Урядовий. Соціал-демократична партія перебуває при владі. Основна мета – послідовна реалізація основних соціал-демократичних цінностей.

У висновках підбиті основні підсумки дослідження, сформульовані теоретичні положення і практичні рекомендації.

1. Автор приходить до висновку, що розробка окремих аспектів еволюції соціал-демократії не призвела до виникнення цілісного бачення цього процесу, чіткого визначення основних чинників еволюції.

2. Лібералізація теорії і практики соціал-демократії полягає в політичній сфері:

- у визнанні позитивної ролі держави як можливого арбітра у вирішенні соціальних конфліктів;

- у визнанні парламентської демократії і демократичної республіки як форми здійснення політичної влади;

- у відмові від монополії марксизму на користь “основних цінностей”;

- у переході соціал-демократичних партій з класових на загальнонародні позиції;

- нарешті, в кінці ХХ ст. – у визнанні пріоритетності індивідуалістичних цінностей перед колективістськими.

В економічній сфері:

- у беззастережному визнанні права приватної власності;

- у визнанні ефективності ринкового господарства;

- в кінці ХХ ст. – майже повному запозиченні ліберальних економічних рецептів (теорія монетаризму).

3. Дисертант виділяє дві головні причини “лібералізації” соціал-демократії. По-перше, це лібералізація західноєвропейського суспільства. По-друге, лібералізація соціал-демократії базується на установці на ревізіонізм – традиції приводити власну теорію і практику у відповідність з суспільною реальністю.

Причини лібералізації західного суспільства можуть бути розглянуті з двох точок зору: ідеалістичною і матеріалістичною. Виділено третю точку зору: еволюція матеріальних та ідеальних форм буття протікає в соціумі двоєдино, обумовлюючи один одного.

Визначено, що розвиток західноєвропейської соціал-демократії обумовлює діалектичний процес єдності і боротьби протилежностей: знаходження у влади і опозиційність. Знаходження у влади загрожує вростанням у систему, обмежує сферу мислення і сферу дій. У той же час, опозиційність дає могутній поштовх до пошуку нових ідей, концепцій, шляхів розвитку, але виключає можливість їх реалізації на практиці. Історична традиція (прагнення до загального блага) та імідж соціал-демократії робить її найбільш схильною до вказаної діалектичної суперечності. Про це яскраво свідчить стан західноєвропейської соціал-демократії наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.

4. Головною особливістю соціал-демократії кінця ХХ ст. стала орієнтація на конвергентну модель розвитку, що поєднує як деякі колишні елементи соціал-демократичних програмних установок, так і абсолютно нові підходи в політиці і економіці. Доведено, що основними чинниками внутрішньосистемної конвергенції ліберальної і соціал-демократичної ідеології, є глобалізація, індивідуалізація та “нові політичні питання”.

Характерною рисою останнього крупного оновлення теорії і практики соціал-демократії стало те, що вона впритул наблизилася до свого основного ідеологічного і політичного опонента – ліберально-консервативним партіям. Разом з вигодами (розширення соціальної бази), це принесло і нові труднощі. Однією з головних проблем стала проблема розмивання власної ідентичності. Важливим наслідком зміни партійного профілю стало загострення екзистенціального конфлікту всередині самої соціал-демократії. Громадяни звикли бачити в соціал-демократії силу, націлену, перш за все, на забезпечення соціального прогресу. Тому прагматична практика 90-х р. ХХ ст. – початку ХХI нанесла важкий удар по іміджу соціал-демократії.

5. Дисертант виводить трансформаційні моделі соціал-демократії в найближчому майбутньому. По-перше, можна чекати подальшого дрейфу в напрямі лібералізму і повної конвергенції з ним, аж до перетворення соціал-демократичних партій у тривіальні ліберально-консервативні партії. По-друге, підготувавши грунт для подальшої модернізації суспільства, економіки і соціальної сфери, створивши більш-менш відпрацьовані механізми регулювання, соціал-демократи тимчасово підуть з європейського політичного Олімпу. За певних обставин, перш за все, це сприятлива світова кон’юнктура, економічний зріст, можна чекати більш широкого і послідовного пред-ставництва інтересів найманих працівників. Повернення до кейнсіанства, націоналізації, колективістським цінностям, бачиться дуже маловірогідним.

6. Розвиток і перспективи соціал-демократії в Україні обумовлені роз-витком демократії в нашій країні. Розповсюдження політологічних знань, боротьба з політико-правовим нігілізмом стають одними з найактуальніших завдань для українських есдеків. Розширення соціальної бази української соціал-демократії та її впливу, дисертант бачить можливим за рахунок всебічної підтримки громадянської ініціативи та тісної співпраці з громадськими організаціями.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Досвід скандинавської соціал-демократії в контексті інтеграції українського суспільства // Вісник Одеського національного університету. Том 8. Випуск 9. Соціологія і політичні науки. – Одеса: Вид-во “Астропрінт”, 2003. – С. 74-78.

2. Німецькі соціал-демократи у владі: ставка на малий та середній бізнес // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. № 2(7). Науки: економіка, політологія, історія. – Одеса: ОНМА, центр “Видавінформ”, 2003. – С. 87-95.

3. Двоєдина криза СДПН у світі політичної кризи у Німеччині. Частина 1 // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Все-українська асоціація молодих науковців. № 7(19). Науки: економіка, політологія, історія. – Одеса: ОНМА, центр “Видавінформ”, 2005. – С. 153-162.

4. Двоєдина криза СДПН у світі політичної кризи у Німеччині. Частина 2 // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Все-українська асоціація молодих науковців. № 8(20). Науки: економіка, політологія, історія. – Одеса: ОНМА, центр “Видавінформ”, 2005. – С. 105-109.

5. Сучасна українська соціал-демократія: три ідеальних типа розвитку // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. № 12(32). Науки: економіка, політологія, історія. – Одеса: ОНМА, центр “Видавінформ”, 2006. – С. 143-151.

6. Украинская социал-демократия в контексте парламентских выборов-2006 // Тези доповідей ХХІІ науково-практичної конференції “Соціально-політична взаємодія в сучасній Україні: вибір шляхів державного розвитку”. – Одеса: Вид-во “Астропрінт”, 2007. – С. 80-82.

Анотація

Голоперов В.В. Ідейно-теоретична еволюція західноєвропейської соціал-демократії в контексті ліберальної трансформації західного суспільства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01. – теорія та історія політичної науки. – Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили. – Миколаїв, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню еволюції західноєвропейської соціал-демократії на прикладі Соціал-демократичної партії Німеччини та Лейбористської партії Великобританії. На думку автора, затвердження ревізіонізму, традиції модернізувати свою теорію відповідно з об’єктивними змінами у суспільстві, посприяло тому, що еволюція соціал-демократії проходила у тісному зв’язку з еволюцією західного суспільства. Дисертант доводить, що еволюція європейського суспільства була ліберально орієнтованою, відповідно прагненням західної людини до розширення свободи – політичної, економічної, культурної тощо. За півтора сторіччя соціал-демократія зуміла пристосуватись до цього процесу, поступово вбирала ліберальні принципи, погляди, рецепти. Автор запропоновує практичні рекомендації щодо стратегії розвитку соціал-демократії української.

Ключові слова: західноєвропейська соціал-демократія, лейборизм, ревізіонізм, реформізм, лібералізм, українська соціал-демократія.

Аннотация

Голопёров В.В. Идейно-теоретическая эволюция западноевропейской социал-демократии в контексте либеральной трансформации западного общества. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01. – теория и история политической науки. – Николаевский государственный гуманитарный университет имени Петра Могилы. – Николаев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию эволюции западноевропейской социал-демократии на примере Социал-демократической партии Германии и Лейбористской партии Великобритании. Проанализировав основные вехи развития западноевропейской социал-демократии, автор диссертации приходит к выводу, что эволюция теории и практики социал-демократии была либерально ориентированной. Она заключалась в политической сфере: в признании позитивной роли государства как возможного арбитра в разрешении социальных конфликтов; в признании парламентской демократии и демократической республики как формы осуществления политической власти; в отказе от монополии марксизма в пользу “основных ценностей”; в переходе социал-демократических партий с классовых на общенародные позиции; в конце ХХ в. – в признании приоритетности индивидуалистических ценностей перед коллективистскими. В экономической сфере: в безоговорочном признании права частной собственности; в признании эффективности рыночного хозяйства; в конце ХХ в. – почти полном заимствовании либеральных экономических рецептов.

Выделены две главные причины “либерализации” социал-демократии. Во-первых, это либерализация западноевропейского общества. Во-вторых, это установка на ревизионизм и оппортунизм – традиции социал-демократии приводить собственную теорию и практику в соответствие с изменившейся реальностью.

В диссертации отмечено, что причины либерализации западного общества могут быть рассмотрены с двух точек зрения: идеалистической и материалистической. Выделена третья точка зрения: эволюция материальных и идеальных форм бытия протекает в социуме двуедино.

Отмечено, что важнейшими последствиями либеральной трансформации западноевропейской социал-демократии является размывание идентичности и, как результат, обострение экзистенциального конфликта между идеализмом и прагматизмом внутри самой социал-демократии.

Установлено, что развитие западноевропейской социал-демократии обуславливает диалектический процесс единства и борьбы противоположностей: нахождение у власти и оппозиционность. Нахождение у власти грозит врастанием в систему, ограничивает сферу мышления и сферу действий. В то же время, оппозиционность даёт мощный толчок к поиску новых идей, концепций, путей развития, но исключает возможность их реализации на практике. Аргументировано, что уникальность социал-демократии заключается в её стремлении, порой лишь теоретическом, изменить характер общественных отношений, сделать их более справедливыми, основывающимися на принципах гуманизма, всеобщего блага. Именно это фактически утопическое стремление делает социал-демократию наиболее подверженной указанному диалектическому противоречию.

На основе проведённого анализа, автором выведены трансформационные модели социал-демократии в ближайшем будущем.

Принимая во внимание особенности развития украинского государства, автор приходит к выводу, что в своём развитии украинская социал-демократия должна пройти три “идеальных” типа, определяемых им как оппозиционный, программный, правительственный. Учитывая опыт европейской социал-демократии, автор считает перспективным стратегическое партнёрство между украинской социал-демократией и общественными организациями. Общественные организации должны выполнять роль связующего звена между политической партией и гражданским обществом.

По мнению автора, развитие и перспективы социал-демократии в Украине обусловлены развитием в стране демократии. Распространение политологических знаний, борьба с политико-правовым нигилизмом становятся одними из самых актуальных задач для украинских социал-демократов. В этой связи предложенная работа может быть использована в научных учреждениях, ВУЗах как основа для разработки курсов лекций по истории и теории европейской социал-демократии, а также – политическими партиями и общественными организациями для повышения уровня политической грамотности своих членов и последователей.

Ключевые слова: западноевропейская социал-демократия, лейборизм, ревизионизм, реформизм, либерализм, украинская социал-демократия.

Annotation

Goloperov V.V. Ideologically-theoretical evolution of the West-European social democracy in the context of liberal transformation of the western society – Manuscript.

Thesis for degree of political science by speciality 23.00.01. The history and theory of political science. – Mykolayiv State Humanitarian University named after Petro Mohyla. – Mykolayiv, 2008.

The dissertation analysis the evolution of Western European social democracy, illustrated by the Social democratic party of Germany and the Labour party of Great Britain. In opinion of author, statement of revisionism, tradition to modernize the theory according with objective changes in society, promoted that evolution of social democracy passed in close connection with the evolution of western society. The author shows, that the evolution of Western European society was orientated towards liberalism – to the expansion of political, economic and cultural freedom. For one and a half centuries social democracy managed to adjust to this process and thereby gradually absorbed liberal principals. The author furthermore offers practical recommendations for the development of social democratic thinking in Ukraine.

Key words: Western European social democracy, Labourism, revisionism, reformism, liberalism, Ukrainian social democracy.

Підписано до друку 14.03.2008 р. Папір офсетний. Формат 60+841/16.

Гарнітура “Таймс”. Друк ризографічний. Обл.-вид. арк. 1,12. Умовн. друк. арк. 1,0.

Наклад 100 прим. Зам. № 2264.

Видавництво МДГУ ім. Петра Могили.

54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10.

E-mail: wildcat@kma.mk.ua