Київський Національний університет

Імені тараса шевченка

Іванченко Анатолій Сергійович

УДК 215.+101+316.27

Соціокультурні та психологічні аспекти релігійної свідомості

Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

САРАПІН Олександр Васильович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, доцент кафедри релігієзнавства

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

САУХ Петро Юрійович,

Житомирський державний університет

імені Івана Франка, ректор

кандидат філософських наук

ТОКМАН Володимир Валерійович,

Національний інститут стратегічних досліджень,

головний консультант відділу гуманітарної політики

Захист відбудеться 28 лютого 2008 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01003, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01003, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “23” січня 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Ю. Смирнова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Останнім часом як в Україні, так і в світі гостро постало питання про роль релігії в житті людини. Це питання про те, наскільки релігія і релігійність є природними для сучасної людини. Чи не змінилась свідомість людини настільки, щоб обійтись без релігійних уявлень та переживань? Чи навпаки, після певного конфесійного декадансу має відбутись повернення до релігії?

В українському, так само як і в міжнародному, суспільстві існує соціальна, політична й культурна потреба вивчати релігійну свідомість. Україна є поліконфесійною державою, яка визнає свободу совісті та віросповідання і надає чимало пільг релігійним організаціям. У різноманітних конфесійних груп є власні погляди на поняття релігії, на те, кого, або що можна вважати релігійним. На цьому ґрунті часом виникають конфлікти й непорозуміння між релігійними організаціями, органами влади чи окремими суспільними групами. Проблема поглиблюється співіснуванням традиційних, нетрадиційних та нових для нашої країни форм релігійності. Звідси й випливає наукова і соціальна необхідність по-новому поглянути на проблему релігійної свідомості, її характеристики та межі функціонування.

Розмаїття релігійних доктрин, відповідних форм поведінки і соціальних інституцій традиційно розглядається вітчизняною наукою як сфера релігійної свідомості. На сьогодні немає одностайного розуміння того, що таке релігійна свідомість. Чи існує вона як онтологічна даність, чи це сукупна назва, що характеризує співвідношення людської свідомості та релігії? Наскільки коректним є використання даного поняття в сучасному науковому дискурсі? Оскільки ця проблема розкривалась з різних ідеологічних, світоглядних та методологічних установок, це призвело до обмеженого розуміння даного феномену і зумовило необхідність перегляду таких підходів. Більшість вітчизняних наукових досліджень цієї теми здійснені ще за радянських часів. Хоча ці погляди і не втратили свого значення, змістовно вони вступають у конфлікт з принципом неупередженості та об’єктивності в релігієзнавстві.

Актуальність даної роботи викликана необхідністю переосмислити поняття релігійної свідомості відповідно до його сучасного стану в релігієзнавстві. Розкривати це поняття автор планує через визначення його структури. Лише встановивши, що складає суть релігійної свідомості як явища, можна спробувати визначити це поняття. Адже не можна сказати, чим якісно вирізняється “релігійність” свідомості без встановлення елементів її структури та змістовного наповнення даних елементів.

Оскільки структура релігійної свідомості є цілісним утворенням, її неможливо розкрити в межах окремих дисциплін. Існує нагальна потреба використання міждисциплінарного дослідження з метою подолання значних розбіжностей в позиціях і підходах до проблеми визначення релігійної свідомості в таких дисциплінарних утвореннях релігієзнавства, як психологія, філософія та соціологія релігії. Дана робота спрямована на те, щоб знайти точки синтезу та рівноваги на стику цих дисциплін. Відтак автор прагне з позиції соціології релігії встановити фактори, які впливають на формування релігійності індивіда й спільноти. З’ясування природи взаємодії між філогенезом та онтогенезом релігійної свідомості виводить нас на рівень психології релігії. Тут центром дослідження стає суспільна релігійна свідомість у її зв’язку з індивідуальною релігійною свідомістю. Постає потреба визначити особливості та характер цього взаємозв’язку. Нарешті, з’ясувавши практичні аспекти релігійної свідомості, необхідно завершити дисертацію виходом на загальнотеоретичне, філософське осмислення цього феномену та відповідним уточненням даного поняття.

Зв’язок з науковими програмами. Дисертація виконувалась у межах науково-дослідницької роботи, яку проводить кафедра релігієзнавства філософського факультету відповідно до комплексної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, НДР № 06БФ041-01 „Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”.

Ступінь розробки проблеми. Питання сутності й призначення релігійної свідомості є світоглядними і стосуються найглибших пластів людської суб’єктивності. Тому при розгляді цієї теми важко зберігати наукову об’єктивність. Релігійна свідомість, як теоретична проблема, вимагає узагальнюючих міждисциплінарних досліджень. Науковою дана проблема стає лише в XIX ст. Від того часу вона була дуже детально і змістовно розроблена. В зарубіжних дослідженнях деякі аспекти проблеми релігійної свідомості розроблялись у межах психології релігії В.Джеймсом, Дж.Леубою, Л.Кіркпатріком, Г.Оллпортом, Е.Старбеком, З.Фройдом, Е.Фроммом, С.Холлом, Р.Худом, К.Юнгом. У межах соціології та філософії релігії внесок у розгортання проблеми зробили А. ван Геннеп, Ч.Глок, Е.Дюркгайм, М.Еліаде, М.Їнгер, К.Леві-Строс, Р.Отто, Н.Смарт, Р.Старк, Дж.Хік. Проте позитивізм у науці та відсутність систематичності спричинили недостатній розгляд проблеми релігійної свідомості як єдиної і цілісної.

У вітчизняній науці проблема релігійної свідомості розроблялась дуже систематично. Українські наукові розвідки цього питання сягають праць А.Річинського, тобто початку XX ст. В радянську добу з позицій наукового атеїзму релігійну свідомість досліджували Ю.Борунков, Є.Дулуман, Й.Кривелєв, Б.Лобовик, В.Носович, О.Онищенко, М.Пісманик, М.Попова, А.Сухов, Д.Угринович, І.Яблоков та ін. Повністю розгорнути потенціал їхніх праць перешкоджала панівна на той час ідеологія марксизму. Серед сучасних, пострадянських релігієзнавців, які цікавились проблематикою релігійної свідомості, варто згадати праці Р.Грановської, О.Карагодіної, С.Качурової, Н.Мєчковської, О.Предко, М.Рибачука, О.Сарапіна, А.Сафронова, Є.Торчинова, Л.Филипович та ін.

Необхідність розробляти проблеми релігійної свідомості викликана потребою систематичного переосмислення вже напрацьованих матеріалів, приведення їх у відповідність до вимог часу. Несумісність об’єктивних наукових вимог та суб’єктивності проблеми релігійної свідомості зумовлює пошуки нових шляхів дослідження даної теми.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення понятійного статусу та з’ясування головних аспектів феномену релігійної свідомості, спираючись на його структуру. Поставлена мета передбачає виконання наступних завдань:

- зіставити, проаналізувати й поєднати філософські, психологічні та соціологічні підходи зарубіжної і вітчизняної релігієзнавчої науки до проблеми релігійної свідомості та її аспектів;

- розкрити зміст поняття релігійної свідомості;

- встановити окремі складові компоненти структури релігійної свідомості та їх функціональність;

- з’ясувати характер взаємовідносин між соціальною й індивідуальною стороною феномену релігійної свідомості;

- встановити фактори, які впливають на розвиток релігійної свідомості.

Об’єктом дослідження є феномен релігійної свідомості.

Предметом дослідження є структурний взаємозв’язок основних аспектів та елементів релігійної свідомості.

Методи дослідження. В якості теоретико-методологічної основи дисертаційного дослідження автор використовував, по-перше, праці, присвячені загальнотеоретичним і методологічним проблемам релігієзнавства – В.Андрущенка, Л.Виговського, В.Єленського, А.Колодного, Л.Кондратика, В.Лубського, М.Рибачука, П.Сауха, Л.Филипович та ін.; по-друге, класичні праці, в яких досліджується проблема релігійної свідомості – Ю.Борункова, Є.Дулумана, Й.Кривелєва, Б.Лобовика, В.Носовича, О.Онищенка, М.Пісманика, М.Попової, Д.Угриновича, І.Яблокова, та ін.; і сучасні дослідження даної проблеми – Р.Грановської, О.Карагодіної, С.Качурової, Н.Мєчковської, О.Предко, О.Сарапіна, А.Сафронова, Є.Торчинова та ін. В ході роботи над дисертаційним дослідженням використовувалися загальні філософські методи індукції і дедукції, аналізу й синтезу. Застосовувалася також низка специфічних методів. Метод текстуального аналізу використовувався для виявлення спорідненості чи різниці в ідеях окремих авторів, із врахуванням використання ними неоднорідної термінології. Метод ідеалізації був застосований для створення теоретичної схеми структури релігійної свідомості. На основі аксіоматичного методу, тобто використання лише очевидних гіпотетичних припущень, було визначено поняття релігійної свідомості. За допомогою історичного методу висвітлено співмірність зарубіжних і вітчизняних традицій та підходів до дослідження релігійної свідомості. Основним методом, який був використаний при написанні дисертації, є системний підхід, суть якого полягає у встановленні взаємозв’язків і взаємовпливів між аспектами релігійної свідомості та факторами її формування.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у наступному:

- проаналізовано і систематизовано різні філософські, психологічні та соціологічні підходи зарубіжних і вітчизняних релігієзнавчих традицій до опису феномену релігійної свідомості. Це надає підстави для синтезу цих підходів між собою і цілісного розгляду проблеми з обов’язковим використанням міждисциплінарного дослідження і дотриманням принципу об’єктивності й неупередженості;

- дисертантом обґрунтовано, що свідомість людини в цілому і релігійна свідомість зокрема є функціонально спорідненими, але не тотожними структурами. Критерієм визначення релігійної спрямованості свідомості визнано релігійне мислення за умови домінування у ньому мислення „за аналогією”, яке передбачає єдність інтелектуальних, вольових та емоційних психічних актів;

- доведено, що головними функціональними елементами структури релігійної свідомості є: релігійне мислення, релігійний світогляд, релігійна мова, релігійна віра, релігійний досвід. Перші три елементи обов’язково присутні в релігійній свідомості. Релігійна віра і релігійний досвід є функціонально спорідненими і можуть доповнювати або замінювати одне одного як компоненти релігійної свідомості. Релігійний світогляд – це ті погляди на світ, які закладені в структурі релігійної свідомості і є придатними для формулювання та зовнішнього висловлення. Релігійне мовлення супроводжує релігійний стан свідомості та відрізняється від побутової мови такими якісними особливостями як: ритмічність і поетичність, фідеїстичне ставлення до мови, образність та асоціативність, спрощеність лексикону, ритуалізм, емотивність;

- розкрито співвідношення феноменів індивідуальної і групової релігійної свідомості, вказано на спільне й відмінне у них. В результаті з’ясовано, що синхронність змістовного наповнення індивідуального та групового пласта свідомості людини є основною умовою оптимального стану релігійної свідомості;

- обґрунтовано, що на розвиток релігійної свідомості значний вплив справляють події ранніх стадій життя людини. Запропоновано відповідну теоретичну модель прогнозування розвитку індивідуальної релігійності, яка спирається на оцінку таких факторів формування особистості як відносини в сім’ї, релігійність батьків та інших близьких родичів чи опікунів, освіта, стать, темперамент, характер, вікові особливості.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається тим, що висновки дослідження поглиблюють і розширюють проблематику релігійної свідомості, дають підстави розглядати її на більш сучасному рівні завдяки детальному й систематичному висвітленню шляхів формування релігійної свідомості залежно від зовнішніх та внутрішніх факторів. Дана робота є кроком до збільшення можливості прогнозування зміни релігійних настроїв у суспільстві, спираючись на особливості функціонування релігійної свідомості людини. Автор вважає, що результати цієї роботи дадуть змогу прогнозувати розвиток індивідуальної релігійності та схильності до релігійного переживання залежно від ранніх стадій життя людини. Встановлений критерій визначення релігійності може бути використаний при соціологічному і юридичному аналізі релігійних груп та утворень.

Особистий внесок здобувача. Усі висновки й наукові положення роботи одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дисертаційного дослідження були успішно апробовані у виступах на конференціях, присвячених Дням науки філософського факультету в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка в 2004–2007 роках. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри релігієзнавства та використовувались дисертантом при проведенні лекцій і семінарських занять з курсів „Психологія релігії” та „Філософія релігії” на філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основний зміст дисертації відображений у 7-ми наукових публікаціях – 3-х статтях та 4-х тезах. Публікації розміщені у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України.

Структура дисертації. Відповідно до логіки викладу дисертація складена із вступу, чотирьох розділів, висновків та бібліографічного опису літератури. Перший розділ висвітлює проблему релігійної свідомості в англо-американському, європейському та вітчизняному релігієзнавстві. Другий розділ присвячено обговоренню феномену релігійної свідомості як теоретичної проблеми. В третьому розділі розкриваються функціональні аспекти релігійної свідомості. В четвертому розділі вказані основні детермінанти, які впливають на розвиток релігійної свідомості. Повний обсяг дисертації становить 182 сторінки. Бібліографічний опис літератури включає 207 найменувань і займає 11 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлений зв’язок з науковими програмами та планами, надана характеристика ступеня наукової розробки проблеми, сформульовано мету й завдання дослідження, вказана теоретико-методологічна основа дослідження, зазначені положення наукової новизни, показано теоретичне та практичне значення роботи, наведені дані про апробацію результатів дослідження і загальну структуру роботи.

Перший розділ – „Аналітичний огляд літератури: проблема релігійної свідомості у вітчизняному та зарубіжному релігієзнавстві” – присвячений аналізові здобутків вітчизняного та зарубіжного релігієзнавства на ниві дослідження проблеми релігійної свідомості. Основна ідея полягає в тому, що можна виділити дві загальні наукові лінії дослідження проблеми: 1) вітчизняну, яка включає релігієзнавчі школи України, Росії та Білорусі; 2) зарубіжну, яка представлена американською та європейською традиціями дослідження релігії. Методологічна причина виділення цих традицій полягає у тому, що вони спираються на різні ідеологічні підходи. Дана думка аргументується шляхом порівняння хронології розвитку цих напрямів, методів їх дослідження та результатів, які вони мають. Вказуються характерні особливості вітчизняного й зарубіжного релігієзнавства. Вітчизняному притаманні – єдність методології, наявність спільної теоретичної бази. Зарубіжному – відсутність єдиної теорії, сильна розгалуженість підходів, індуктивний підхід до дослідження, плюралістична ідеологія. Проте, наголошується, що попри різну ідеологію обидва напрями мають багато спільного в здобутках і методах. Виділяється три етапи функціонування – зародження, повоєнний та сучасний етап. Саме на останньому етапі відбувається інтеграція вітчизняного й зарубіжного релігієзнавства в загальну наукову спільноту. Здобутки розкриваються під кутом розвитку філософії, соціології, психології релігії. Підкреслюється, що навіть за сучасних темпів ознайомлення вітчизняної наукової спільноти з роботами зарубіжних колег рівень обізнаності у цих працях залишається недостатнім із-за недоступності більшої частини зарубіжної релігієзнавчої літератури в Україні. Особливий акцент робиться на нагальній необхідності й перспективах впровадження в релігієзнавство міждисциплінарного та системного підходу, оскільки людина є цілісною істотою, її душа й тіло взаємно впливають одне на одного, її розум, воля та емоції не є окремими одне від одного. Основні висновки розділу – релігійна свідомість як наукова проблема залежить від світоглядних та ідеологічних позицій дослідника, оскільки загальна теорія вимагає від науковця оціночного підходу до певних релігійних явищ, а значить - обмежує його об’єктивність. Цим пояснюються різні тлумачення поняття релігійна свідомість, повне розкриття якого вимагає міждисциплінарного дослідження й неупередженості дослідника. Поняття релігійної свідомості недостатньо визначене, незрозуміла структура релігійної свідомості та не з’ясована різниця між релігійною і нерелігійною свідомістю. До аналізу релігійності людини необхідно підключати всі аспекти її існування.

Другий розділ – „Релігійна свідомість як теоретична проблема” – аналізує історію становлення поняття релігійної свідомості, розкриває основні теоретичні проблеми дослідження цього феномену.

Поняття свідомості. В параграфі розкривається поняття свідомості з точки зору психології та філософії. Наводяться аргументи на користь невизначеності цього поняття у межах психології. Проблема з визначенням свідомості в тому, що її розуміння не є об’єктивним і залежить від спостерігача, оскільки діяльність свідомості можна спостерігати лише за допомогою самої свідомості. Тому цей термін досить умовний. Розглядаються основні концепції свідомості та організації психіки. Доводиться думка про те, що поняття релігійного світогляду можна вживати лише при загальному описі сукупності ідей та уявлень у тієї чи іншої релігійної доктрини, а на індивідуальному рівні релігійний світогляд і релігійна свідомість функціонально однакові, оскільки є певним способом сприйняття людиною об’єктивної реальності.

Поняття „релігійне”. Для визначення релігійної свідомості потрібно знайти характеристики терміну „релігійний”. Аналізується проблема поняття релігії та різні підходи до її вирішення. Використовуються еволюційний, функціональний, сутнісний підходи. Порівнюються спроби дати визначення релігії через різні підходи до розуміння релігійного комплексу. Подається розрізнення релігійної свідомості та зміненого стану свідомості. Вказується на те, що в основі академічного релігієзнавства імпліцитно закладений саме еволюційний підхід до проблеми релігії. Саме тому визначати поняття релігійного та релігії пропонується через спільний набір критеріїв (типових характеристик) – „родо-видових подібностей”, сформованих в історичних релігійних традиціях. В якості прикладу подаються 19 збірних видових ознак релігії та „релігійного”, запропонованих Б.Уїлсоном. Порушується проблема доцільності застосування систем класифікації релігії як загальнозначущих. Зрештою, виділяється найбільш поширений тип свідомості – синкретичний, що є змішанням секулярної та релігійної свідомості. Саме вона найчастіше стає предметом уваги й редукції до двох “чистих типів” з боку вчених при вивченні релігійної свідомості.

Релігійність. Розглядається проблема критеріїв індивідуальної релігійності. Піднімається проблема співвідношення індивідуальної та соціальної релігійності. Релігійність визначається як специфічний стан свідомості людини, що має якісні характеристики і відповідний спосіб взаємодії зі світом. На підставі критичного аналізу основних теорій релігійності наводяться аргументи щодо проблематичності застосування критерію віри до визначення релігійності. Аналізуються методи визначення ступеня релігійності. Наводяться аргументи на користь того, що основною ознакою релігійності є релігійний спосіб мислення. Пропонується розглядати релігійність не як властивість чи функцію, а як динамічний стан свідомості людини, в якому проблема критеріїв визначення „релігійності” зводиться до виявлення особливостей „релігійної свідомості” як елементу, спроможного достовірно підтвердити індивідуальну релігійність людини.

Свідомість релігійна та секулярна. В параграфі порівнюються ознаки релігійної і звичайної свідомості. При аналізі когнітивних, афективних, фізіологічних та соціальних аспектів виявляється, що релігійна і звичайна свідомість функціонально однакові. Різниця полягає в їх змістовному наповненні. З чого робиться висновок, що обидва різновиди свідомості є лише різними способами організації єдиної психіки людини, однаково правомірними. Ці способи організації в реальному житті, зрештою, утворюють змішаний тип свідомості. Проводиться думка про неможливість обґрунтування жодного з цих типів раціональності як вищого.

Зміст релігійної свідомості. Оскільки зміст визнано основним чинником, що вирізняє релігійну свідомість від нерелігійної, даний параграф присвячено аналізові релігійних поглядів на світ, зафіксованих у вигляді істин і тверджень. З точки зору різних концепцій істини розглядається можливість визначення істинності релігійних тверджень. Під критичним кутом зору розглядаються підходи аналітичної та релігійної філософії і їхні здобутки в цьому питанні. В процесі розгляду визначаються три основні ідеологічні підходи до релігійної істини – “ексклюзивізм”, “інклюзивізм”, “плюралізм”. Утверджується ідея відносності релігійної істини щодо її носія. Доводиться, що суб’єктивна валідність та особистісний характер релігійної істини спирається на відповідний спосіб організації свідомості, концептуальну схему світосприйняття.

Третій розділ – „Функціональні аспекти релігійної свідомості”. Тут піднято проблему комплексної структури компонентів релігійної свідомості. Здійснюється спроба знайти необхідні компоненти, що утворюють релігійну свідомість як цілісність.

Релігійне мислення. Даний параграф аналізує особливості функціонування релігійного мислення. Виділено „логічний” та „аналогічний” рівень функціонування мислення. Саме останній рівень, який включає в себе символічне, образне сприйняття світу, визнано базовим для релігійного мислення. Проаналізовано причини, які зумовлюють домінацію цього елемента в свідомості. Обидва типи мислення визнано однаково раціональними і необхідними. Встановлено, що “аналогічний” рівень мислення історично більш ранній від “логічного”, але необхідний для нормального функціонування останнього, оскільки лежить в основі зв’язку мови та зовнішнього світу.

Релігійна мова. Досліджено проблему релігійної мови. Розглянуто можливості мови як інструментального способу дослідження релігійної свідомості. Визнано, що мова виступає єдиним і адекватним посередником між свідомістю й світом, оскільки вона ізоморфна до них обох. Проте дослідник найчастіше суб’єктивно фіксує результати дослідження релігійної свідомості в мові як із-за власних установок, так і враховуючи специфіку самої мови. Вказано, що мислення і мовлення є супутніми, але не тотожними структурами. Показані можливості релігійної мови щодо формування й контролю релігійної свідомості та світогляду за допомогою створення відповідного емотивного та когнітивного навантаження у процесі співвіднесення абстрактного і конкретного. Показано, яким чином в мові закріплюється образ світу і відповідний спосіб його сприйняття. Продемонстрована різниця між звичайною та релігійною мовою, що спирається на специфічні відмінності останньої. Показано функціонування мови як мовлення на індивідуальному й на соціальному рівнях.

Система значень у релігійній свідомості. В параграфі досліджено, як у свідомості релігійної людини складається концептуальна схема сприйняття, як організована система фільтрування інформації, система організації вибіркової уваги та надання значень і їх переваг. Розкрито роль інтерсуб’єктивності в розширенні меж концептуальної схеми. Утверджується ідея, що організація свідомості накладає відповідні обмеження на спосіб сприйняття навколишнього світу, інших людей, на те, що вважати раціональним і доцільним. Саме тому перевага, яка надається духовним цінностям у релігійній свідомості, здебільшого не грає істотної ролі в побутовій свідомості людини. Це випливає зі способу організації свідомості, а не з „об’єктивної” переваги того чи іншого світогляду, його відповідності дійсності як такій.

Релігійна віра. Даний параграф розглядає релігійну віру як компонент релігійної свідомості. Феномен віри проаналізовано з позицій емоційного, інтелектуального та вольового підходів. Розкрито проблему співвідношення віри і знання, в результаті розрізнено два компоненти – віру як індивідуальний психологічний акт і вірування як певні інтелектуальні переконання. Підкреслено думку про те, що релігійна віра як психологічний акт не є валідним предметом гносеологічної дискусії. Вказані особливості релігійної віри. Обґрунтовано ідею про те, що віра є важливим, але не є обов’язковим компонентом релігійної свідомості, оскільки деякі релігійні традиції не сприяють формуванню подібного відношення.

Релігійний досвід розглядається як альтернативний щодо релігійної віри функціональний компонент релігійної свідомості. Аналізуються чотири загальні підходи до визначення релігійного досвіду – трансцендентний, іманентний, психологічний та психофізіологічний. Розкрита проблема невизначеності цього поняття, оскільки ним позначають різні явища, мало споріднені між собою. Запропонована схема аналізу й класифікації релігійного досвіду за типовими характеристиками, як-от характер динаміки, зміст, спосіб досягнення тощо. Вказані особливості функцій релігійного досвіду в релігійній свідомості, серед яких – єдність інтелектуального, емоційного і вольового компонентів, смислотворча функція, особистісність, інтенсивність переживання. Висунута гіпотеза про те, що переживання релігійного досвіду може виконувати функції релігійної віри в свідомості, тобто обидва компоненти є взаємно доповнюваними і можуть заміщати один одного.

Ритуальні практики в релігійній свідомості. В цьому пункті аналізується роль культового елементу в релігійній свідомості. Ритуально-культові практики розглядаються насамперед як спосіб зміни і контролю релігійної свідомості. Доводиться те, що культова діяльність не є ілюзорною, оскільки, по суті, спрямована на оформлення внутрішнього, а не зовнішнього світу. Порівнюються релігійні й нерелігійні ритуали. Аналізуються типи обрядів, способи зміни станів свідомості, такі як сенсорна депривація та сенсорне перевантаження, роль ритуалів у сфері суміщення індивідуальної та соціальної сторони релігійної свідомості.

Четвертий розділ – „Детермінанти релігійної свідомості” – аналізує фактори й умови, які спричиняють розвиток і закріплення релігійної свідомості у людини. В розділі здійснено спробу відокремити основні та другорядні передумови появи релігійності.

Основні фактори розвитку релігійної свідомості. В параграфі розглядається вплив супутніх умов на розвиток і трансляцію релігійної свідомості. Формулюються основоположення взаємовпливу філогенезу і онтогенезу, впливу періоду дитинства на розвиток релігійної схильності, приблизна схема динаміки вікового розвитку релігійності. Підрозділ збудований на тезі, що найважливішим фактором є вікова динаміка розвитку релігійної свідомості, оскільки в цілому вона є сталою, з фізіологічної точки зору, для всього людства. Виявлено, що роль сім’ї в трансляції релігійності визначається типом взаємовідносин між дітьми та їх опікунами. Згідно з цим розкрита теорія „прикріплення” відносно трансляції релігійності. Ця теорія розглядає зв’язок двох основних факторів розвитку релігійної свідомості – релігійності близьких родичів та їх взаємовідносин з дітьми, що й визначає ймовірність дотримання ними релігійних поглядів у майбутньому. Описується залежність релігійного розвитку від кризи середнього віку та статі особи. Вказано на вплив індивідуальних психологічних факторів. Зазначено неможливість експериментального підтвердження або заперечення вродженості релігійної схильності.

Смерть і сенс життя як фактори формування релігійності. В цьому пункті досліджується різниця між релігійною і нерелігійною свідомістю в питанні ставлення до смислу життя та щодо подолання страху смерті. Віднайдено, що питання смислу життя легко вирішується обома типами свідомості. Наведено чотири основні концепції безсмертя: біосоціальну, духовно-творчу, релігійно-містичну та природно-еволюційну. З них видно, що і релігійна, і нерелігійна свідомість однаково схвально сприймає біологічно-соціальну концепцію безсмертя через потомків, щодо інших концепцій, то в них переваги розходяться. Страх смерті розглядається як фактор формування релігійності, оскільки в нерелігійній свідомості ця проблема завжди створює несвідому напругу. Зрештою, смисл життя та страх смерті визнано вагомими, але не основними детермінантами релігійної свідомості.

Норма й патологія розвитку релігійної свідомості. Даний параграф розглядає питання взаємовпливу психічного здоров’я і релігійності. Аргументується, що критерії психологічної норми є умовними й значно залежать від соціальних і релігійних норм суспільства. Доведено, що немає прямої залежності між психічним здоров’ям людини і її релігійністю. Проте виявлено, що проблеми з психікою в основному можуть мати люди, які не визначилися зі своїми переконаннями щодо релігії, або яким ці переконання були нав’язані проти їхньої волі. Критерії психологічної норми формулюються на перетині соціального й індивідуального пластів свідомості і полягають у дотриманні рівномірного зв’язку між цими рівнями. Трьома найзагальнішими нормами релігійної свідомості, на підставі проведеного дослідження, визнано дотримання психологічної цілісності людини, здатність до адаптації в суспільстві, здатність до комунікації із суспільством. Отже, основною нормою релігійної свідомості вважається її суспільна адаптивність. Зазначається, ці критерії психічного здоров’я можна застосовувати й до нерелігійної свідомості, що ще раз підтверджує рівноправність цих двох феноменів.

Індивідуальні та суспільні детермінанти релігійної свідомості. У параграфі описано взаємовідносини індивідуальних та суспільних аспектів релігійної свідомості. З точки зору, яку відстоює автор, релігійність як стан свідомості на індивідуальному рівні не здатна існувати і відновлюватися без релігійності як певної традиції на рівні суспільства. А соціальна складова зникає у разі відсутності постійного її оновлення з боку індивідуумів. Відповідно, обґрунтовується думка про наявність у свідомості людини індивідуального пласта, залежного від особистого досвіду, та соціального пласта, який є носієм суспільної свідомості. Вказані шляхи взаємних переходів між цими рівнями та їхні функції. Особливо підкреслюється, що суспільна релігійна свідомість, як одна з форм суспільної свідомості, не є окремою від конкретної людини структурою чи системою. В якості ілюстрації до даної теорії наводиться спроба А.Річинського описати загальні особливості української релігійної свідомості.

Висновки містять основні узагальнені теоретичні результати роботи. В них вказується, що структура релігійної свідомості – це феномен, який неможливо повністю описати в межах одного дослідження. В процесі дослідження було з’ясовано, що поняття релігійної свідомості несе різне смислове навантаження залежно від наукового підходу, в межах якого воно функціонує. Для подолання розбіжностей та для відкриття нових перспектив у дослідженні проблеми релігійної свідомості в даній дисертації запропонована теорія релігійної свідомості, яка базується на поясненні взаємозв’язків елементів структури релігійної свідомості. Висновки даної теорії привносять у вирішення проблеми релігійної свідомості наступні пункти новизни.

1) Було встановлено, що феномен релігійної свідомості не можна досліджувати тільки об’єктивними методами, оскільки індивідуальна складова релігійної свідомості виявляється лише через суб’єктивні людські переживання. Тому необхідне включення дослідника в процес спостереження, адже в даному разі об’єкт, метод та суб’єкт спостереження є, по суті, одним цілим. Оскільки сам дослідник є частиною свого дослідження, потрібно враховувати в кінцевих результатах не лише об’єктивні характеристики феномена, а й вплив суб’єктивних характеристик дослідника.

2) Функціональні межі поняття релігійної свідомості еквівалентні межам індивідуальної свідомості людини. Дане поняття включає в себе все, що стосується поведінки, почуттів, поглядів та переконань, психосоматичної конституції індивіда. Релігійна свідомість не є самостійним феноменом. Відносно релігії людська свідомість має три умовні способи організації, які прийнято позначати термінами: а) релігійна свідомість; б) синкретична свідомість; в) секулярна свідомість. Суто релігійний та секулярний спосіб організації свідомості рідко де трапляються в чистому вигляді, оскільки завжди існують поряд та обслуговують споріднені соціальні структури. Соціум же складається переважно з людей змішаного типу свідомості, в якій релігійне і нерелігійне в різних комбінаціях та кількості співіснують, отримуючи перевагу лише у відповідних життєвих обставинах. У функціональній сфері всі ці типи свідомості майже однакові, містять подібні елементи й однаково діють.

3) Критерієм релігійності може бути визнано релігійний спосіб мислення. Він передбачає єдність психічних актів у людині, тобто єдність думок, почуттів, емоцій і прагнень. З точки зору автора, в людській свідомості діють два типи мислення – логічний і аналогічний. Обидва вони притаманні свідомості, хоча „аналогічний” спосіб мислення можна вважати історично більш раннім. Ці способи однаково „раціональні”, проте ця раціональність ґрунтується на різних засадах, вони є способом бачення світу, світовідчуття. Логічне мислення потребує аналогічного мислення, щоб зв’язати предмет (об’єкт) з думкою. Аналогічне мислення є мисленням образним, не саморефлективним. Домінування аналогічного способу мислення є чітким показником релігійного характеру людини та схильності до релігійного сприйняття світу. Релігійне мислення функціонує на двох рівнях: 1) на рівні „аналогічному”, доступному лише в межах мислення індивіда, 2) на рівні „логічному”, який доступний для фіксації мовою та є надбанням спільноти. Перший рівень є базовим щодо релігійного мислення. Люди нерелігійні використовують цей спосіб мислення значно рідше. По суті, люди в повсякденному житті перебувають на „логічному” рівні мислення, хоча, звичайно, не позбавленому „аналогічного рівня”.

4) Релігійна свідомість як особливий спосіб організації психіки людини передбачає наявність у своїй структурі таких взаємопов’язаних компонентів: 1) релігійного способу мислення; 2) релігійного світогляду; 3) релігійної мови; 4) релігійної віри; 5) релігійного досвіду. Перші три компоненти обов’язково присутні в релігійній свідомості. Релігійна віра та релігійний досвід або замінюють одне одного, або присутні в релігійній свідомості водночас. Релігійний світогляд – це ті погляди на світ, які закладені в структурі релігійної свідомості й придатні до теоретизації та зовнішнього висловлення. Його змістом є знання у вигляді релігійних тверджень або істин. Релігійна істина є концептуально оформленим твердженням у межах певної релігійної традиції, має оціночний характер або встановлює відповідність між своїми складовими. Їх умовно можна поділити за своїм спрямуванням на: а) метафізичні; б) емотивні; в) практичні. Суб’єктивна валідність та достовірність релігійної істини спираються на світоглядну структуру й відповідний спосіб організації релігійної свідомості. Релігійна мова та мовлення мають чимало якісних особливостей, відмінних від побутової мови, які відображають і супроводжують релігійний стан свідомості. Це, зокрема, ритмічність і поетичність, фідеїстичне ставлення до мови, образність та асоціативність, спрощеність лексикону, ритуалізм, емотивність.

5) Релігійна свідомість має два аспекти свого прояву – індивідуальний і соціальний. І перший, і другий аспект проявляються на індивідуальному рівні. „Соціальний” пласт психіки виступає щодо „індивідуального” як потенційна можливість для розвитку тих чи інших релігійних звичок та як система контролю поведінки й розвитку особистості. Соціальний пласт релігійної свідомості – досить автономне й оформлене явище відносно індивідуального пласта. Відносини між соціальними та індивідуальними пластами релігійної свідомості не завжди рівномірні й стабільні. Якщо індивідуальний зміст сповна відповідає традиціям, закладеним у соціальному пласті свідомості, тоді людина не переживає психологічного стресу. У разі відсутності індивідуального наповнення і присутності інтенсивної релігійної традиції на соціальному рівні, або навпаки людина буде переживати значні проблеми із соціальною адаптацією та власною психікою, з формуванням і становленням власного досвіду.

6) Серед головних індивідуальних факторів, які впливають на формування релігійності та навернення, треба назвати: 1) ступінь релігійності батьків чи опікунів, у зв’язку з яким буде формуватися релігійність дитини; 2) характер стосунків між дітьми та особами, що про них піклуються. Тип стосунків визначає, чи буде дитина в майбутньому підтримувати сімейні цінності. Хороші або погані стосунки створюють прямо пропорційний вплив релігійності опікунів на релігійність дітей, амбівалентні визначають можливість різкого релігійного навернення або навпаки, втрати інтересу до релігії; 3) спосіб виховання дитини; 4) тип та характер освіти, яку людина отримала у відповідному віці; 5) вікові особливості розвитку людини, серед них особливо важливими є дитинство, коли визначається характер і закладається потенційна база релігійності, та етап середини життя, на якому остаточно змінюється або закріплюється релігійність особи; 6) гендерний фактор впливає на характер релігійності та, відповідно, коригує вікову схему розвитку. Чоловіча й жіноча релігійність мають свої особливості. Чоловіча релігійність нестабільна, схильна до різких змін, значно залежить від віку. Жіноча релігійність має постійну інтенсивність, яка слабко змінюється; 7) індивідуальні психосоматичні особливості людини, як-от темперамент, характер, тип асиметрії головного мозку тощо, сповна відтворюються в характері її релігійності; 8) залучення до ритуальних практик також є найважливішим способом активного формування й контролю релігійної свідомості на противагу факторам, що здійснюють пасивний вплив. Практичне та першочергове призначення ритуалів – це насамперед зміна свідомості людини. Соціальні ритуали спрямовані переважно на зміну ситуації в навколишньому світі, релігійні обряди – на зміни в людині. Ритуальне дійство в силу своїх особливостей є сильним та впливовим способом зміни структури свідомості в цілому та релігійної зокрема.

З точки зору автора, можна назвати три найбільш загальні норми розвитку релігійної свідомості: 1) якщо релігійна свідомість сприяє психологічній цілісності особистості, не призводить до її однобічного розвитку, сприяє інтеграції особистості, її можна вважати психологічно нормальною; 2) якщо релігійна свідомість сприяє адаптації в суспільстві, або намагається змінити його, але не зруйнувати, – це є нормою; 3) якщо релігійна свідомість не веде людину по шляху депривації людини від суспільства, позбавлення її інтерсуб’єктивного спілкування, то це теж норма.

Релігійна свідомість залишається багатовимірною і складною проблемою, тому перспективу її подальшого дослідження автор вбачає у використанні міждисциплінарного й системного підходів. Необхідність подальшої розробки зумовлена тим, що релігійна свідомість є головним інтегративним фактором релігійних систем, які, в свою чергу, є невід’ємними частинами суспільного життя, яке постійно впливає на них і на яке постійно впливають вони. Закономірності цих впливів вимагають докладного вивчення не стільки заради наукового інтересу чи можливості їх контролювати, скільки заради розуміння свого майбутнього та, зрештою, людства.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Іванченко А.С. Феномен релігійності: особливості і критерії релігієзнавчого підходу // Мультиверсум. Філософський альманах: 3б. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. 50. – К.: Український Центр духовної культури, 2005. – С. 154–171.

2. Іванченко А.С. Особливості дослідження мови як аспекта релігійної свідомості // Українське релігієзнавство. Бюлетень Української Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України / Гол. ред. А.М. Колодний. – № 39. – К.: Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ, 2006. – С. 19–28.

3. Іванченко А.С. Синкретична свідомість віруючих новітніх релігійних течій: проблеми взаємодії з українським суспільством // Новітні релігійні рухи в Європі та Україні. Матеріали круглого столу / Гол. ред. І.В. Бондарчук та А.М. Колодний. – К.: Світ Знань, 2006. – С. 30–34.

4. Іванченко А.С. Ознаки релігійної істини в людському досвіді // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (до 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції „Людина – Світ – Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 549–551.

5. Іванченко А.С. Релігійна істина як аспект релігійної свідомості // Міжнародна наукова конференція "Дні науки філософського факультету-2005" (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів.. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2005. – Ч. IV. – С. 78–79.

6. Іванченко А.С. Релігійний досвід – проблеми визначення та варіанти типологізації // Дні науки філософського факультету – 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2006. – Ч. 3. – С. 38–40.

7. Іванченко А.С. Адаптивність як науковий критерій психологічної норми та патології в релігійній свідомості // Дні науки філософського факультету – 2007: Міжнародна наукова конференція (18–19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2007. – Ч. VII. – С. 105–107.

Анотації

Іванченко А.С. Соціокультурні та психологічні аспекти релігійної свідомості. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

У даній роботі досліджуються основні аспекти феномену релігійної свідомості. Подається історичний огляд становлення проблеми, критичний аналіз наявних підходів до її вирішення. Наголошується на необхідності міждисциплінарного дослідження релігійної свідомості. Формулюються критерії визначення релігійної свідомості, серед яких основним є