НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Ібрагімов Ернест Енверович

УДК 338.47

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНОЇ

ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ

Спеціальність 08.00.03 – Економіка та управління

національним господарством

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ –2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Кримському інженерно-педагогічному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор економічних наук, старший науковий співробітник Пащенко Юрій Євгенович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу проблем розвитку транспорту та зв’язку.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Кулаєв Юрій Федорович, Національний авіаційний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економіки;

кандидат економічних наук Мостовенко Олексій Олександрович, Київська обласна філія ВАТ «Укртелеком», завідувач відділу маркетингу та продажу послуг.

Захист дисертації відбудеться “9“ червня 2008 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.160.02 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “7” травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук І.К. Чукаєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Галузь зв’язку є однією з важливих складових інфраструктури національного комплексу України. Її роль значно зросла в умовах активізації процесів глобалізації й інтеграції економіки, стрімкого розвитку нових засобів зв’язку.

Розвиток ринкових відносин привів до зростання конкуренції, появи нових операторів зв’язку, створення конкурентного середовища, що в результаті позитивно вплинуло на ефективний розвиток галузі: більш повно насичується ринок телекомунікаційними послугами, підвищилась їх якість. В конкурентній боротьбі створюються передумови для зниження вартості пропонованих послуг. Разом з тим, функціонування значної кількості суб’єктів підприємницької діяльності, різноплановість інтересів різних учасників ринку (операторів, споживачів, постачальників, посередників), як правило, супроводжується виникненням конфліктних ситуацій, які стримують ефективний розвиток галузі.

Для забезпечення організаційно-економічного та правового розвитку галузі в ринкових умовах, стабільності регламентації внутрішньогалузевих і зовнішніх взаємин між всіма учасниками відтворювального процесу галузі необхідна державна система регулювання.

Необхідність державного регулювання в сфері телекомунікаційних послуг підтверджується наступними обставинами:

по-перше, при формуванні тарифів необхідно враховувати соціальне й майнове положення різних верств населення;

по-друге, оператори різних регіональних зон, з різним ступенем техніко-технологічного оснащення виробництва, одними і тими ж видами телекомунікаційних послуг при тарифах, що склалися, несуть різне витратне навантаження, що ставить їх у нерівні конкурентні умови на ринку послуг зв’язку. При цьому порушується дія одного з основних економічних законів вільного підприємництва – на рівний капітал рівний прибуток;

по-третє, галузь, яка інтенсивно розвивається, особливо виробництво нових видів послуг, потребує великих цільових інвестицій, які можливі лише при державній підтримці.

Рішення цих та багатьох інших проблем неможливе без органічної взаємодії державних і галузевих принципів регулювання відтворювальних процесів функціонування та розвитку галузі.

Загальнотеоретичні проблеми державного регулювання в умовах ринкової економіки знайшли відображення у працях зарубіжних класиків економічної теорії: Г. Беккера, К. Вікселя, Дж. Гелбрейта, Дж. Кейнса, К. Маркса, А. Сміта, Ф. Тейлора та ін.

Проблеми розвитку та управління галуззю зв’язку розглядаються в наукових працях таких вітчизняних і зарубіжних учених, як: М.І. Котлубай, Ф.З. Мардаровський, Т.Е.Тихонова, Е.Н.Стрельчук, Н.А.Князєва, Д.І. Олійник, В.Н. Орлов, Е.Е. Володина, А. Гилл, А. Джипп, Л. Беркман і інші.

Аналіз стану й ступеня розробленості досліджуваної проблеми свідчить, що незважаючи на велику кількість робіт вітчизняних і закордонних авторів, присвячених питанням державного регулювання ринкових відносин, проблемам регулювання розвитку галузі зв'язку приділено недостатньо уваги.

Недостатній рівень розробленості проблем розвитку ринку послуг зв'язку, необхідність поглиблення й розробки нових організаційно-економічних механізмів (ОЕМ) регулювання становлення ринкових відносин у сфері послуг зв’язку визначили актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами й темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно до тематики науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема в рамках науково-дослідної теми за договором №29 від 30 жовтня 2006 року із Національною комісією з питань регулювання зв’язку України (НКРЗ) «Аналіз нормативно-правової й статистичної бази, характеристика світового й вітчизняного досвіду визначення собівартості телекомунікаційних послуг» (номер державної реєстрації 0202U000142), у якій автором виконаний аналіз світового і вітчизняного досвіду розробки тарифів на послуги зв'язку; ИИИ- 7-06-(90) «Розробка теоретико-методологічних основ дослідження економічного простору функціонування транспортно-дорожнього комплексу й зв'язку» (номер державної реєстрації 0106U005264(48)), у рамках якої автором розроблений сітьовий підхід до аналізу структури економічного простору галузі зв'язку; ИИИ-706(87) «Рентні відносини в системі модернізації національного господарства» (номер державної реєстрації 0105U00889), у рамках якого автор обґрунтував розмір рентних платежів за використання радіочастотного ресурсу.

В рамках виконання теми Державним підприємством Міністерства транспорту і зв’язку України «Радіотелевізійний передавальний центр» «Обґрунтування тарифів на телекомунікаційні послуги» (номер державної реєстрації 103U005004), автором розроблені методичні положення визначення розподільчої бази витрат на телекомунікаційні послуги.

Дисертація відповідає тематичній спрямованості наукової розробки підприємства «Південьзв’язокмонтаж» «Програма стратегічного розвитку підприємства, а також сфери національної мережі зв’язку на 2008-2012 рр. (номер державної реєстрації 0403U002297), в якій автором запропонована стратегія розвитку телекомунікаційної мережі підприємства.

Мета й завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є удосконалення теоретико-методологічного й організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку телекомунікаційної галузі.

Для досягнення цієї мети були поставлені і послідовно розв’язувались такі основні завдання:

- визначити роль, місце й специфічні особливості галузі зв'язку в забезпеченні розвитку й управління національним господарством;

- сформулювати методологічні основи формування ринку телекомунікаційних послуг;

- визначити стратегічні цілі формування ринку послуг зв'язку;

- розробити структуру організаційно-економічного механізму розвитку телекомунікаційної галузі;

- обґрунтувати економічну сутність інвестиційного забезпечення телекомунікаційної галузі з урахуванням субстанціональної основи, що відбиває історичний процес виникнення, існування й розвитку капіталу;

- визначити специфічні особливості ресурсного забезпечення інвестиційної діяльності телекомунікаційної сфери;

- проаналізувати діючу та запропонувати удосконалення системи факторів, що впливають на ефективне інвестиційне забезпечення телекомунікаційної галузі;

- розробити структурно-логічну схему організаційно-економічного механізму системи управління інвестиційною діяльністю телекомунікаційної галузі;

- розробити механізм державного регулювання тарифів, що повинен забезпечити здійснення контролю за обґрунтованістю й відповідністю тарифів на загальнодоступні послуги реальним витратам виробника і можливостями різних верств населення;

- запропонувати методологічні підходи до роздільного обліку витрат операторами по видах діяльності при розробці тарифів на послуги телекомунікаційної галузі;

- розробити модель витрат при визначенні собівартості, що може бути застосовна для всіх видів телекомунікаційних послуг;

- розробити методику формування тарифів на загальнодоступні телекомунікаційні послуги;

- запропонувати механізм державного регулювання телекомунікаційної галузі у вигляді цілісної системи, що складається із взаємозалежних і взаємообумовлених підсистем;

- розробити модель прогнозування основних показників розвитку телекомунікаційної галузі та виконати прогнозні розрахунки.

Об'єктом дослідження є економічні відносини, які формуються в процесі взаємодії суб'єктів галузі зв'язку з іншими суб'єктами ринкової системи, державою, виробниками, інвесторами, промисловими споживачами й населенням в умовах розвитку й реформування телекомунікаційної галузі.

Предметом дослідження є організаційно-економічний механізм державного регулювання діяльності суб'єктів телекомунікаційної галузі.

Методи дослідження. Методологічною й методичною основою дисертаційної роботи послужили праці вітчизняних і закордонних учених, учених-економістів як теоретиків, так і практиків по дослідженню проблем теорії й практики розвитку інфраструктурних галузей, підвищення ефективності функціонування і розвитку, зокрема телекомунікаційної галузі.

Дослідження теоретико-методологічних проблем розвитку галузі зв'язку здійснювалися на основі методів: абстрактно-логічного – для визначення закономірностей і тенденцій розвитку ринку послуг зв'язку; монографічного – для аналізу й оцінки вітчизняного й зарубіжного досвіду в галузі зв'язку; економіко-статистичного – для структурно-динамічної характеристики сучасного стану розвитку галузі зв'язку; економіко-математичного – для прогнозування й моделювання ринку телекомунікаційних послуг; системного аналізу – при розробці пропозицій по вдосконалюванню механізму регулювання цін (тарифів) на телекомунікаційні послуги; логічного узагальнення – при узагальненні й формулюванні висновків.

Сукупність даних методів і прийомів сформували методологічну базу проведеного дослідження.

Інформаційну основу роботи становлять законодавчі та програмні документи Кабінету міністрів України, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, аналітичні матеріали провідних міжнародних організацій, публікації періодичних фахових видань, результати власних досліджень автора.

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш значимі теоретичні й практичні результати, що визначають наукову новизну, полягають в тому, що розроблені та поглиблені теоретичні та організаційно-методичні положення щодо формування системи державного регулювання в сфері телекомунікаційних послуг розглядаються в умовах перехідного періоду розвитку економіки України від жорсткої централізації до ринкових відносин. В межах цього дослідження автором отримано такі конкретні результати, які слід розглядати як його внесок в економічну науку.

Вперше:

- обґрунтовано концептуальний підхід побудови організаційно-економічного механізму державного регулювання інвестиційної діяльності телекомунікаційної галузі, оснований на врахуванні інтересів всіх учасників відносин у сфері формування ринку послуг зв’язку й реалізації комплексу заходів державного регулювання як складової економічної й соціальної політики держави;

- сформульовано визначення поняття «організаційно-економічний механізм державного регулювання телекомунікаційної галузі», що трактується як комплекс заходів державної регуляції, які забезпечують безперервність, ефективність та стабільність функціонування операторів всіх форм власності телекомунікаційної галузі та технологічно пов’язаних з нею галузей;

- запропоновано методичні підходи до визначення собівартості загальнодоступних телекомунікаційних послуг, на основі яких розроблено методику роздільного обліку витрат операторами за видами діяльності при розробці тарифів на телекомунікаційні послуги.

Удосконалено:

- поняття «державне регулювання телекомунікаційної галузі», яке на думку автора, слід трактувати як процес прямого або непрямого впливу держави на розподіл ресурсів та формування виробничих пропорцій з метою підтримки стабільної економічної ситуації та збалансованого розвитку галузі, що має відмінність від існуючої розповсюдженої дефініції, яка визначає державне регулювання як втручання державних органів у функціонування ринку з метою впливу на розвиток суспільного виробництва;

- методи прогнозування основних показників розвитку телекомунікаційної галузі, зокрема, запропонований комбінований метод моделювання та експертних оцінок, який на відміну від існуючих поєднує кількісні та якісні показники процесів розвитку галузі з метою підвищення достовірності прогнозу при обмеженій ретроспективній статистичній інформації;

- методи аналізу інвестиційної привабливості телекомунікаційної галузі, що доповнюють традиційні методи розрахунками коефіцієнтів привабливості галузі для вітчизняних та іноземних інвесторів й придатності підприємств галузі до приватизації;

- визначення собівартості телекомунікаційних послуг та формування тарифів, що, на відміну від існуючих, надасть можливість операторам враховувати тільки реальні витрати на телекомунікаційні послуги й розраховувати тарифи з урахуванням реальних витрат.

Дістали подальшого розвитку:

- методичні підходи до визначення ринку послуг, які на відміну від існуючих, визначать не тільки ринок телекомунікаційних послуг, які надаються кінцевим користувачам, та ринок доступу до засобів й мереж зв’язку, необхідних для надання телекомунікаційних послуг, але й включають підходи до визначення географічної межі дії цих ринків;

- структурно-логічна побудова організаційно-економічного механізму в системі управління інвестиційної діяльності телекомунікаційної галузі, яка, на відміну від існуючої, враховує методологічні аспекти управління інвестиційними процесами та взаємозв’язок з системою інвестиційного менеджменту;

- методика комплексного аналізу ефективності інвестиційної діяльності телекомунікаційної галузі та на її основі виявлено комплекс факторів, які модифікують реалізацію загальних закономірностей інвестування. На відміну від традиційних методів, оцінку інвестиційного потенціалу телекомунікаційної сфери пропонується здійснювати на основі індикаторів інвестиційної діяльності галузі, що дозволяє визначити шляхи залучення додаткових інвестиційних ресурсів.

Практичне значення одержаних результатів. Сукупність представлених у дисертаційній роботі наукових результатів відтворюється в розробці теоретико-методичних і практичних пропозицій, які спрямовані на формування цілісної системи організаційно-економічного механізму перспективного розвитку галузі зв'язку, її ресурсного забезпечення й державного регулювання тарифів на послуги галузі.

Методологічні підходи до визначення ринку послуг зв'язку, його функціонування й перспектив розвитку можуть бути використані для прийняття управлінських рішень по визначенню ефективних шляхів розвитку операторів на ринку, доцільності й можливості впровадження на ринку нових операторів.

Запропонована методика визначення тарифів на основі роздільного обліку витрат операторів за видами діяльності дає дійовий механізм державного регулювання тарифів і забезпечує контроль за обґрунтованістю й відповідністю тарифів реальним витратам виробника.

Пропозиції щодо визначення собівартості для всіх видів телекомунікаційних послуг знайшли впровадження у філії «Утел» ВАТ «Укртелеком» (довідка № 250-01 від 22.11.2007 р.) при розрахунках собівартості телекомунікаційних послуг.

Методичні положення визначення розподільчої бази витрат операторами на телекомунікаційні послуги за видами послуг та виконавцями використані на Державному підприємстві Міністерства транспорту і зв'язку України «Радіотелевізійний передавальний центр» (довідка № ДП-284/02-12/01 від 10.08.2007 р.) при визначенні тарифів на послуги підприємства.

Прогноз основних показників розвитку телекомунікаційної галузі АР Крим використаний Кримським територіальним управлінням «Український мобільний зв'язок» (довідка №60-21/87 від 05.03.2007 р.) при розробці основних напрямів розвитку підприємств зв'язку регіону.

Викладені в дисертації теоретико-методичні підходи до розрахунків собівартості та тарифів на телекомунікаційні послуги використані Департаментом економіки та фінансів Національної комісії з питань регулювання зв'язку України (довідка про впровадження № 43/117-3-7 від 26.01.2007 р.).

Методичні підходи до розробки стратегії розвитку телекомунікацій були використані підприємством «Південьзв"язокмонтаж» при формуванні стратегії розвитку телекомунікаційної мережі (довідка № 297/ПІВДЕНЬ від 05.09.2006 р.).

Окремі результати дослідження, зокрема, по визначенню рентних платежів та їх розподілу за користування радіочастотними ресурсами, як складової витрат на телекомунікаційні послуги були використані Радою по вивченню продуктивних сил України Національної Академії наук України (довідка № 25/468-5-4 від 21.12.2006 р.).

Викладені у дисертації результати дослідження з питань державного регулювання інвестиційної діяльності телекомунікаційної галузі були використані при розробці навчально-методичних матеріалів та викладенні дисциплін «Інвестиційна діяльність» та «Державне регулювання» у Запорізькому національному університеті (довідка № 68 від 22.02.2007 р.)

Особистий внесок здобувача. Сформовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції належать особисто автору та є його науковим доробком. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій розв’язане важливе науково-прикладне завдання – удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку галузі зв’язку, обґрунтування методів формування тарифів на телекомунікаційні послуги на основі роздільного урахування затрат по видах діяльності.

Наукові результати дисертаційного дослідження є внеском у розвиток економічної науки з питань формування організаційно-економічного механізму впливу держави на розвиток галузі зв’язку в ринкових умовах.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати дослідження доповідалися на науково-практичній конференції «Проблеми соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим» (м. Севастополь, 10.04.2003 р.); Всеукраїнської Міжвузівської науково-практичної конференції «Проблеми стійкого регіонального розвитку в умовах ринкової економіки (м. Сімферополь, 05.12.2003 р.); Науково-практичної конференції «Динаміка наукові досліджень» (м. Дніпропетровськ, 29–31.06.2004 р.); Міжнародної науково-практичної конференції «Перспективи розробки науки й техніки» (м. Сімферополь, 08.04.2004 р.); Науково-практична конференція «Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів» (м. Сімферополь, 08.04.2005 р.); V Міжнародної конференції студентів, аспірантів і молоді «Крок молоді в майбутнє» (м. Київ, 12.05.2006 р.) і інші.

Публікації результатів досліджень. За результатами дослідження опубліковано 10 наукових праць, з них 7 у наукових фахових виданнях загальним обсягом 4,0 друк. арк., які належать особисто автору.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 221 стор. комп’ютерного тексту, що включає 25 таблиць і 21 рисунок, з яких 5 займають усю площу сторінки. Список використаних джерел нараховує 168 найменувань на 15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи організаційно-економічного забезпечення перспективного розвитку галузі зв’язку» здійснено науковий аналіз ролі, місця та специфічних особливостей розвитку галузі зв’язку в економіці України. Доведено, що одним із найважливіших факторів економічного зростання, який постійно стає все більш вагомішим, є фактор інформатизації. Розроблені методичні підходи до формування ринку послуг. Удосконалений організаційно-економічний механізм державного регулювання

Проведені дослідження показали, що основними характерними рисами інформаційного суспільства є органічна сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, науково-технічних та виробничих процесів, які направлені на створення умов для задоволення інформаційних потреб суспільства та громадян на основі створення умов та використання інформаційних систем, мереж і інформаційних технологій, які побудовані на основі використання сучасної обчислювальної і комунікаційної техніки.

В досліджені визначено, що діяльність галузі зв’язку можна поділити на дві складові. Перша характеризується тим, що не виробляє матеріальну продукцію. Друга складова діяльності галузі зв’язку – виробництво засобів зв’язку.

Теоретичні дослідження діяльності галузі зв’язку дають змогу зробити висновки, що як і в галузях матеріального виробництва в галузі зв’язку виробляється споживча вартість і вартість. Споживча вартість – це корисний ефект процесу передачі повідомлень, який використовується у виробничій і невиробничій сфері, в суспільному та приватному житті громадян.

Вартість, яка створюється в галузі зв’язку в частині обслуговування виробничої сфери є складовою валового внутрішнього продукту, а також тієї частини цього продукту, вартість якого створюється необхідною додатковою працею і створює національний дохід.

Економічною ознакою галузі зв’язку як матеріального виробництва є участь засобів зв’язку праці, знарядь праці і праці робітників зв’язку в створенні послуг зв’язку, аналогічно з галузями матеріального виробництва.

Процесу споживання послуг галузі зв’язку притаманні ознаки споживання продукції в галузях матеріального виробництва.

Разом з тим, економічній природі зв’язку притаманні специфічні риси, які виходять з її галузевих особливостей, до яких можна віднести:

- кінцевий корисний продукт галузі зв’язку є ефект процесу передачі та прийому інформації, який надається у формі послуги;

- послуги зв’язку не мають матеріальної субстанції, вони не мають речовинної вартості;

- нематеріальний характер послуг зв’язку обумовлює відсутність у виробничому процесі зв’язку сировини і основних матеріалів, які є матеріальними носіями продукції;

- важливою особливістю галузі є зв’язок в термінах процесу виробництва послуг і їх споживанням. Процес надання послуг не може відбуватися без участі споживача;

- специфіка галузі зв’язку обумовлює, що її продукція (послуги) підлягають тільки просторовому переміщенню, інша зміна інформації (послуг), крім просторового переміщення, веде до втрати її споживчої вартості та нанесення збитків споживачам.

Особливості галузі зв’язку, її обслуговуючий характер свого часу стали формальною причиною для розподілення діяльності між двома сферами – виробничою та невиробничою. Таке розподілення галузі за ознаками споживання її послуг є необґрунтованим і штучним, що наносить значний збиток технічному розвитку зв’язку.

Крім технічного відставання, виявилися причини, які мають загрозу для подальшого розвитку галузі. Перша – рівень ВВП на одиницю населення.

Друга – сучасна мережа зв’язку в Україні сформувалась в період, коли телефонізація вважалась соціальною послугою і розподілялась на пільгових умовах, а не на економічно обґрунтованих засадах.

На основі вивчення рекомендацій незалежної міжнародної комісії розвитку світового зв’язку зроблені висновки, що розвиток України не може розглядатися як збалансований та ефективний поки не буде приділено достатньої уваги ролі засобів зв’язку в розвитку національної економіки.

Забезпечення міжнародних економічних відносин України з ведучими державами ринкового простору потребує розвитку формування ринку послуг зв’язку на рівні міжнародних вимог.

В дослідженні сформовані основні вимоги та методичні засади формування ринку послуг галузі зв’язку. Аналіз ринку послуг зв’язку свідчить, що розвиток телекомунікацій, згідно із світовими стандартами, здійснюється дещо повільно, що в свою чергу гальмує розвиток інших галузей економіки.

На основі аналізу формування ринку телекомунікаційних послуг розроблені методичні підходи адаптації українського ринку до регуляторних вимог Європейського парламенту та Ради Європи із означеної проблеми, які включають вимоги згідно:

- загальної регуляторної основи відносно мереж і послуг телекомунікаційного зв’язку;

- санкціонування розвитку та послуг телекомунікаційного зв’язку;

- доступ і з’єднання між мережами телекомунікаційного зв’язку й пов’язаних з цим засобів передачі інформації;

- універсальних послуг та прав споживачів відносно використання мереж і телекомунікаційних послуг.

В рамках цієї регуляторної основи на всіх ринках послуг телекомунікаційного зв’язку необхідно мати механізм втручання регуляторного органу в діяльність операторів зв’язку тільки у випадках недостатньої чи недоброякісної конкуренції. Необхідність такого втручання з боку державних органів ґрунтується на принципах конкурентного права та методики визначення ринків, які підпадають під регуляцію.

Розроблені методичні підходи, які визначають підпадання ринку послуг під регуляцію включають вирішення наступних питань:

- визначення ринку;

- оцінка домінуючих ринкових спроможностей;

- визначення змоги регуляції домінуючих спроможностей;

- процедурні питання, пов’язані з вирішенням всіх цих питань.

Теоретико-методичні основи формування ринку послуг галузі зв’язку потребують своєї реалізації через створення організаційно-економічного механізму розвитку галузі. Дослідження системи управління галуззю зв’язку та ринку послуг визначило, що важливе місце в їх розвитку займає формування організаційно-економічних механізмів управління.

Велике значення у формулюванні механізму господарювання грають, як економічні закони, цілі, методи, функції управління, так і виробничі відносини, потреби, інтереси, стимули. Тому термін "господарський механізм управління" тотожний системі управління галуззю зв'язку (організаційно-економічному механізму – ОЕМ). Таке розуміння організаційно-економічного механізму управління підтверджується при розкритті структури господарського механізму управління.

До складу ОЕМ управління пропонується включати три групи підсистем: загальні функціональні, спеціальні функціональні і підсистеми забезпечення.

Розгляд змісту підсистем і його блоків дозволяє зробити висновок про те, що ОЕМ управління галузі зв’язку, тотожна системі управління господарством країни і має підсистеми (блоки) управління, які реалізують всі основні (а також конкретні) функції управління: прогнозування, планування, організацію, координацію, стимулювання і контроль.

Узагальнюючи існуючі підходи до визначення поняття господарського механізму (організаційно-економічного механізму) можна відзначити, що ОЕМ є сукупність економічних структур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких здійснюється зв'язок і узгодження суспільних, групових і приватних інтересів, що забезпечують функціонування і розвиток економіки.

У другому розділі «Організаційно-економічний механізм регулювання інвестиційної та тарифної політики розвитку телекомунікаційної галузі» проаналізована інвестиційна діяльність в телекомунікаційній сфері, сформульоване поняття цієї діяльності, розроблена система ключових параметрів інвестиційної діяльності, визначені індикатори інвестиційного забезпечення галузі, обґрунтована необхідність активізації інвестиційної діяльності за рахунок подальшого розвитку форм державного регулювання, запропоновані методичні підходи до удосконалення ОЕМ залучення інвестицій. З метою удосконалення теоретичних та практичних підходів щодо регулювання ціноутворенням на ринку загальнодоступних послуг розроблені методичні підходи до визначення собівартості телекомунікаційних послуг та формування тарифів на них.

Всебічний аналіз суб’єктів інвестиційного процесу в інвестуванні телекомунікаційної сфери спричинив необхідність уточнення економічного змісту інвестиційної діяльності. Визначення інвестиційної діяльності в телекомунікаційній сфері як поняття можна сформулювати як вкладення інвестицій (інвестування) і як сукупність практичних дій щодо їх реалізації.

Таким чином, інвестиційна діяльність телекомунікаційної сфери має двоїсту природу. Власне інвестиційна діяльність, яка розглядається з точки зору економічного суб’єкта, націлена на збільшення доходів підприємств. Ефект інвестиційної діяльності в макроекономічному аспекті полягає в досягненні приросту суспільного капіталу. Запропонований у роботі підхід до аналізу інвестиційної діяльності телекомунікаційної сфери як двоїстого процесу є більш продуктивним, ніж використання традиційного, характерного для сформованих ринкових систем, трактування інвестицій як вкладень у цінні папери.

Аналіз інвестування телекомунікаційної сфери передбачає попереднє визначення ключових параметрів інвестиційної діяльності, розробку системи відповідних кількісних індикаторів, на основі яких може бути зроблена оцінка масштабів та тенденцій розвитку інвестування телекомунікаційної сфери. В якості індикаторів інвестиційного забезпечення телекомунікаційної галузі можуть бути використані наступні показники: обсяг інвестиційних ресурсів підприємств; частка інвестиційних вкладень у сумарних активах підприємств; показники ефективності інвестиційної діяльності підприємств, зокрема, приріст активів у розрахунку на обсяг інвестицій; показники альтернативної прибутковості інвестування у виробництво у порівнянні з вкладенням капіталу в дохідні фінансові активи, індекс прибутковості; індекс реальної вартості інвестиційних ресурсів; індекс інвестиційної активності підприємств.

В роботі доведено, що ефективне здійснення інвестиційної діяльності забезпечується за рахунок дієвого функціонування організаційно-економічного механізму. Функціонування організаційно-економічного механізму інвестиційного забезпечення телекомунікаційної галузі діє як система доцільно спрямованих заходів впливу на процес відтворення у формі методів, інструментів та важелів у межах нормативно-правового забезпечення. До таких методів можна віднести метод оцінки інвестиційного потенціалу галузі. Автором запропоновано оцінку інвестиційного потенціалу проводити за допомогою відповідних критеріїв, що характеризують привабливість галузі для потенційних інвесторів.

Зважаючи на те, що стратегією приватизації є підготовка підприємств телекомунікаційної галузі до приватизації, для її аналізу застосовано критерії, що характеризуються двома сумарними коефіцієнтами: привабливістю телекомунікаційної галузі для іноземного й українського інвестора К1 та її придатністю до приватизації К2.

Коефіцієнти обчислюються за формулою:

,

де: – і-й сумарний коефіцієнт (і – 1,2);

– значення j-го показника для і-го сумарного коефіцієнта ( набуває значення від 0 до 6);

– ступінь важливості j-го показника для і-го сумарного коефіцієнта
( набуває значення від 1 до 5);

– кількість показників для визначення і-го сумарного коефіцієнта.

Для визначення коефіцієнта К1 розглянуті такі показники: вартість праці, фондомісткість, тенденції розвитку ринку в середньостроковій перспективі, рентабельність, рівень зношення основних засобів, рівень концентрації.

При визначенні коефіцієнта К2 взяті до уваги такі показники: експортний потенціал, ефект розширення, залежність від імпорту енергоносіїв, сприйняття виду економічної діяльності як стратегічного, потенціал заміщення імпорту, відставання виду. Оцінку показників, що використовуються для визначення коефіцієнта К2, здійснено двома шляхами: на підставі даних Державного комітету статистики України та за допомогою припущень і експортної оцінки.

В господарській практиці інвестиції здійснюють свої функції через інвестиційний механізм реалізації, під яким розуміється оформлена законодавчими та нормативними документами держави система заходів, яка спрямована на використання об’єктивно існуючих грошових відносин. Саме такий механізм найбільш повно розкриває його економічний зміст та призначення – використання інвестиційних ресурсів, а не лише їх формування, оскільки всі процеси, які пов’язані з використанням ресурсів, можуть розглядатися як інвестиційні.

Розроблений механізм дає можливість перейти в подальшому до розгляду та дослідження в комплексі впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на ефективність інвестиційної діяльності підприємств телекому-нікаційної галузі, що, в свою чергу, дозволить визначити сприятливі умови для здійснення підприємствами своєї діяльності, направленої на забезпечення фінансової стабільності та розширеного відтворення, підвищення інтенсифікації виробництва й інвестиційного потенціалу, а також дозволить внести обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо інвестиційного забезпечення сталого розвитку телекомунікаційної галузі в Україні.

Важливим елементом удосконалення ринкових відносин в телекомунікаційній сфері є формування ринкового механізму державного регулювання собівартості та тарифів на телекомунікаційні послуги.

В дисертаційній роботі розкрито теоретико-методичні підходи до формування ринкового механізму державного регулювання тарифів на основі яких розроблені методичні підходи до визначення собівартості загальнодоступних (універсальних) телекомунікаційних послуг та формування тарифів.

Методичні підходи визначають основні положення і пропонують порядок визначення:

- економічно обґрунтованих витрат на послуги відповідно до правил ведення операторами та/або провайдерами (далі – оператори) роздільного обліку витрат за видами діяльності та послуг, що надаються згідно з ліцензіями;

- розмірів тарифів для операторів шляхом встановлення граничних цін на послуги, тарифи на які регулюються.

Для цілей Методичних підходів розроблено:

- перелік вихідних даних, необхідних для формування собівартості послуг (за видами) й тарифів на ці послуги;

- алгоритм розподілу економічно обґрунтованих витрат;

- порядок ведення операторами роздільного обліку витрат за видами послуг;

- алгоритм визначення розміру тарифу;

- механізм визначення галузевої собівартості одиниці послуги;

- механізм визначення розміру прибутку;

- механізм коригувань розміру тарифу.

Визначення витрат та їх групування ґрунтується на таких положеннях:

- собівартість одиниці послуги за своєю суттю є економічно обґрунтовані витрати для надання цієї послуги;

- витрати, які не включаються до складу валових витрат, відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у свою чергу, не включаються до складу економічно обґрунтованих витрат;

- витрати подвійного призначення, які визначені Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, включаються до складу економічно обґрунтованих витрат.

Собівартість одиниці послуги визначається шляхом розподілу суми економічно обґрунтованих витрат, віднесених на відповідну послугу, на обсяг послуг, що надаються, у прийнятих натуральних одиницях вимірювання за наступною формулою:

де: СНП – собівартість одиниці послуги, грн.;

ВЕО – сума економічно обґрунтованих витрат всього обсягу послуги, грн.;

М – обсяг наданих послуг, одиниць.

Загальна формула розрахунку галузевої собівартості конкретної послуги має наступний вигляд:

де: СНПг – галузева собівартість наданої послуги, грн.;

СНП – собівартість наданої послуги, грн.;

п – кількість операторів, що надають конкретну послугу, од.;

М – обсяг наданих послуг, одиниць.

Вартість капіталу, який використовується при наданні відповідних послуг, визначається як добуток вартості капіталу оператора та відношення вартості необоротних активів й оборотних коштів оператора, які віднесені на відповідну послугу, до вартості необоротних активів та оборотних коштів оператора, згідно з наступною формулою:

де: Кi – вартість капіталу, який використовується для надання відповідної послуги;

К – вартість капіталу оператора;

ВАі – вартість необоротних активів, необхідних для надання відповідної послуги;

ВАі – вартість необоротних активів оператора, яка визначена на кінець звітного періоду, що передує здійсненню розрахунку економічно обґрунтованих витрат і розміру прибутку;

ОКі – величина оборотних коштів оператора, віднесена на відповідну послугу;

ОК – величина оборотних коштів оператора.

Розмір прибутку (рентабельність) від капіталу, що використовується оператором зв'язку (Нп), відображає прибутковість альтернативних напрямків інвестування, яке характеризуються тим же ступенем ризику, що й інвестиції в капітал оператора, й обчислюється з наступною перевіркою розрахунку НКРЗ для кожного оператора з урахуванням.

Розмір прибутку відповідної послуги (Пі) до оподаткування (ПДВ і податок на прибуток) розраховується за наступною формулою:

де Кi – вартість капіталу, який використовується оператором для надання послуги за звітний період.

Для цілей цих Методичних підходів розмір тарифу визначається за наступною формулою:

Цт = СНПг + Пі,

де: Цт – розмір тарифу, грн.;

СНПг – галузева собівартість одиниці послуги, грн.;

Пі –розрахунковий прибуток, гривень.

Розмір тарифу, який розраховано в подальшому коригується відповідно до формули:

Сt = C + Fi - Fx,

де: Сt – допустиме збільшення тарифу за рік;

C – початковий тариф;

Fi – фактор інфляції для цього періоду;

Fx – фактор зростання продуктивності.

Регулювання за методом граничного ціноутворення повинно відповідати наступним вимогам:

Ftc(1)?it(2), для будь-якого значення t

де: Ft – індекс фактичних цін за послуги підприємства в рік;

іt – індекс граничних цін у звітному періоді;

і – період часу.

Тобто фактична ціна за послуги підприємства для визначеного періоду часу завжди повинна бути меншою або рівною індексу граничних цін за цей період.

Дані щодо індексу продуктивності розраховуються у порядку визначення собівартості одиниці послуги.

Визначення індексу граничних цін рекомендується здійснювати за наступною формулою:

іt = іt+1 + (1+ Fi – Fx),

де: Fі – фактор інфляції за рік (у натуральних одиницях);

Fх – фактор продуктивності (у натуральних одиницях).

Таким чином, іt індекс граничних цін у поточному році (t) буде дорівнювати індексу граничних цін попереднього року (t=1), помноженому на суму одиниці і різниці між фактором інфляції за рік Fі та фактором продуктивності Fх.

Зведений індекс тарифів на послуги розраховується на основі: групових індексів тарифів на послуги та частки доходів від надання послуг. Для цих розрахунків використовується модифікована формула Ласпейреса, яка має вигляд:

Pt,0 = ?[Wl,0ЧLTRl,t-1,0ЧSTRl,t,t-1],

де: Pt,0 – зведений довгостроковий індекс тарифів на послуги зв'язку звітного кварталу (t) порівняно з базовим (0);

Wl,0 – частка доходів від надання послуги (l) у базовому періоді (0);

LTRl,t-1,0 – довгостроковий індекс тарифу послуги (l) попереднього кварталу (t-1) порівняно з базовим (0);

STRl,t,t-1 – короткостроковий індекс тарифу послуги (l) звітного кварталу

(t) порівняно з попереднім кварталом (t-1).

В третьому розділі «Стратегія та перспективи розвитку телекомунікаційної галузі» розроблені методичні підходи до розробки стратегії розвитку телекомунікаційних мереж країни, запропонований узагальнений метод прогнозування та моделювання телекомунікаційних послуг на основі якого виконаний прогноз розвитку послуг зв’язку АР Крим.

Методичний підхід розробки стратегії розвитку телекомунікацій ґрунтується на двох базових концепціях сучасної економічної теорії – соціальній та економічній.

Базуючись на цих концепціях під стратегією розвитку телекомунікацій ми розуміємо сукупність організаційних та науково-технічних рішень на основі яких забезпечується:

- доступність телекомунікаційних послуг для всіх бажаючих по всій території країни;

- конкурентоспроможність регіональної телекомунікаційної мережі серед інших телекомунікаційних мереж;

- максимізація доходів операторів.

Крім того стратегія розвитку телекомунікаційних мереж повинна базуватися на прогнозі основних показників діяльності телекомунікаційного ринку послуг.

З цією метою в дисертаційній роботі розроблена прогнозна модель розвитку телекомунікаційного ринку, яка поєднує методи математичного моделювання та методи якісної оцінки. Таке поєднання забезпечує підвищення надійності прогнозування в умовах нестабільності ринку телекомунікаційних послуг.

На основі розробленої прогностичної моделі були розраховані основні показники розвитку телекомунікаційного ринку послуг АР Крим, які лягли в основу перспективного цільового плану розвитку зв’язку регіону.

ВИСНОВКИ

У дослідженні узагальнені й отримали подальший розвиток теоретико-методологічні основи й ОЕМ розвитку й регулювання галузі зв'язку. Основні наукові й прикладні результати, рекомендації наукового і практичного використання полягають у наступному:

1. Для забезпечення більш швидкого розвитку телекомунікаційної галузі, яка створює нову інформаційну інфраструктуру, підвищення її ефективності необхідні нові кардинальні рішення, адекватні глобалізаційним та інтеграційним процесам, у першу чергу, в створенні ОЕМ забезпечення сталого розвитку телекомунікаційної галузі в масштабах України.

2. Від розвитку сфери послуг зв’язку, накопичення й користування інформаційними ресурсами багато в чому залежить модернізація всіх галузей економіки, поліпшення умов життя людей, підвищення комфортності, зростання інформованості та комунікабельності суспільства, можливість інтеграції у світову спільноту. Це визначає необхідність випередження темпів розвитку галузі зв’язку й телекомунікаційних послуг над основними базовими галузями економіки.

3. Виявлено основні фактори, що впливають на розвиток телекомунікаційного ринку України. До них належать економічні, політико-правові, організаційно-інституціональні, соціально-психологічні й історичні. Галузь зв'язку в цих умовах охарактеризована як одна з небагатьох прибуткових галузей України, що є важливою й соціально значимою частиною всього ринкового комплексу країни. Методичною основою формування ринку послуг зв'язку є директиви Європейського Парламенту й Ради Європи, адаптовані до застосування на ринку послуг зв'язку через національне законодавство й закріплені в нормативно-правових документах.

4. Сучасний стан виробництва телекомунікаційних послуг України характеризується технологічним відставанням, високим ступенем їх монополізації, що стримує розвиток галузі й вільне насичення ринку. Для своєчасного реагування галузі на ринок телекомунікаційних послуг необхідно постійне адаптування ОЕМ до ринкових умов господарювання, що забезпечує балансування всього виробничо-економічного апарату галузі з ринковими потребами в послугах телекомунікаційної сфери з урахуванням регіональних особливостей та можливостей різних верств населення й галузей економіки.

5. Дослідження впливу державних структур управління на діяльність операторів телекомунікаційних послуг різних форм власності визначило, що найбільш ефективними сферами державного впливу є сфери інвестиційного й тарифного регулювання.

6. Обґрунтована економічна сутність інвестиційного забезпечення телекомунікаційної галузі з урахуванням єдиної субстанціональної основи, що відображає історичний процес виникнення, існування й розвитку капіталу. При дослідженні інвестиційного забезпечення телекомунікаційної галузі важливо враховувати не тільки стратегічні завдання, які вирішуються в економічній системі держави, але й стійкість системи інвестування телекомунікаційної галузі щодо зовнішніх впливів у процесі розвитку ринку. Доведено, що інвестиційне забезпечення в телекомунікаційній сфері має потребу в адекватній, цілісній, стійкій й упорядкованій структурі, що розвивається й удосконалюється з урахуванням поточних запитів його учасників. Важливо створити сприятливі умови для реалізації переваг спільної діяльності учасників на ринку інвестиційних ресурсів на всіх рівнях у всіх сферах, зокрема виробничій й фінансовій.

7. Автором запропонована структурно-логічна побудова ОЕМ в системі керування інвестиційною діяльністю телекомунікаційної галузі, що відображає методологію керування інвестиційними процесами, взаємозв'язок із системою інвестиційного менеджменту. Саме організаційний процес свідчить про реальний перерозподіл вартості через різні форми й методи їхнього використання. Він дозволяє оцінити весь спектр, всю повноту організації ресурсного забезпечення, як явища інвестиційної діяльності.

8. Проведене дослідження виявило ряд недоліків у формуванні й реалізації державної цінової політики, серед яких: недостатність, недосконалість, суперечливість діючої правової бази і її невідповідність нормам законодавства ЄС. Автором запропоновано механізм державного регулювання тарифів, який забезпечить здійснення контролю за обґрунтованістю й відповідністю тарифів реальним витратам виробника. Для цього передбачається впровадити систему роздільного обліку витрат операторами по видах діяльності. Введення системи роздільного обліку затрат забезпечить дотримання операторами об’єктивних і прозорих критеріїв при розподілі затрат за послуги, дозволить отримувати більш детальну інформацію про фактичні затрати операторів, запобігти дискримінації одних видів діяльності на користь інших, а також виключити несправедливе перехресне субсидування.

9. Головним напрямком модернізації тарифної політики в сфері традиційних телекомунікаційних послуг є рух тарифів до їхньої реальної вартості. У свою чергу, установлення тарифів на підставі реальної собівартості передбачає побудову відповідної моделі витрат, яку можна застосовувати для всіх видів послуг. Розроблені концептуальні положення по формуванню тарифів на послуги, які підлягають державному регулюванню. Найпоширенішим і прийнятним методом для встановлення тарифів на послуги зв'язку є метод регулювання граничних цін. Основна методологічна перевага цього методу полягає в тому, що метод ураховує основні параметри ринку послуг зв'язку, використовувані як у системі державного регулювання, так і в умовах вільного формування цін. Побудову тарифів передбачається здійснювати по наступних принципах: базування розрахунків тарифів на собівартості цих послуг з урахуванням отриманого прибутку; залежність рівня тарифів від рівня якості телекомунікаційних послуг; недопущення встановлення демпінгових або дискримінаційних цін з боку окремих операторів, провайдерів телекомунікацій; запобігання перехресного субсидування одних телекомунікаційних послуг за рахунок інших; стягнення погодинної оплати за фактичний час одержання споживачем телекомунікаційних послуг. Тарифи, установлені відповідно до цих принципів, по своїй суті – рівноважна ринкова ціна.

10. Запропоновані принципи побудови тарифів, що регулюються державою, дозволять: з’єднати в собі державне регулювання тарифів з наданням оператору