НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
ІВАНОВА Вікторія Миколаївна
УДК 339.727.2(316.32)
ВЗАЄМОДІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ТА ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В НОВИХ РИНКОВИХ ЕКОНОМІКАХ
В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні відносини
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ–2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі глобальних систем сучасної цивілізації
Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.
Науковий керівник |
доктор економічних наук, професор
СІДЕНКО Світлана Володимирівна,
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник, заступник завідувача відділу глобальних систем сучасної цивілізації
Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор
ЛУКЯНЕНКО Дмитро Григорович,
Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана, декан факультету
міжнародної економіки та менеджменту
кандидат економічних наук
ЛИТВИНЕНКО Віктор Миколайович,
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник відділу глобалістики, геополітики
і геоекономіки
Захист відбудеться 11 березня 2008 року о 1600 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .176.01 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.
Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, .
Автореферат розісланий “11” лютого 2008 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради |
А.М. Хахлюк
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. В умовах нової ринкової економіки України в контексті завдань переходу до інноваційної моделі розвитку виключно важливого значення набуває проблема недостатніх обсягів внутрішніх інвестиційних ресурсів та відсутності сприятливих умов для їх нагромадження. Водночас, обсяги і темпи зростання інвестицій, їх структура та якісні характеристики є визначальними чинниками економічного зростання. Вирішення проблеми недостатності внутрішніх інвестиційних ресурсів передбачає залучення закордонних інвестицій. В Україні ж, незважаючи на деяке пожвавлення інвестиційного процесу, позитивні тенденції в інвестиційній сфері ще не набули сталого характеру, продовжують діяти чинники, що стримують приплив іноземного капіталу. Тому забезпечення економічного зростання актуалізує проблему формування ефективної взаємодії внутрішніх та іноземних інвестицій у процесі розвитку національної економіки.
Важливість вказаної проблеми закономірно привертає до неї увагу великої кількості вітчизняних і зарубіжних економістів. Більшість праць науковців присвячена прикладному аналізу сучасного стану інвестиційного процесу в Україні, зарубіжній практиці державного регулювання інвестиційної діяльності, дослідженню інструментів формування інвестиційного клімату, проблемам активізації залучення іноземних капіталів у вітчизняну економіку та аналізу механізмів їх ефективного використання. В Україні дослі-джен-нями зазначеної проблематики займаються Т.Бень, В.Будкін, В.Геєць, О.Гаврилюк, Б.Губський, Я.Жаліло, Д.Лук’яненко, В.Литвиненко, О.Махмудов, О.Моліна, Б.Па-на-сюк, А.Пересада, С.Сіденко та інші. Дослідження вказаних питань містяться у працях зарубіжних науковців, зокрема А.Вальраса, А.Маршалла, І.Фішера, Е.Чемберліна, Дж.Робінсон, Й.Шумпетера, Р.-Ф.Харрода, О.Домара, В.Мітчелла, Дж.Даннінга, П.Джесиньськи та ін.
Незважаючи на велику кількість оригінальних і змістовних праць як зарубіжних, так і вітчизняних вчених з досліджуваної проблематики, слід відзначити, що в доробку сучасної української економічної думки практично відсутні фундаментальні дослідження, присвячені саме проблемам взаємодії національних та іноземних капіталів в національній економіці України. Заува-жимо також, що ціла низка питань, пов’язаних з реалізацією національного інвестиційного потенціалу економіки України, носить дискусійний характер. Це стосується, зокрема, оцінки внутрішнього потенціалу національних інвести-цій, аналізу можливостей фінансових інститутів щодо інвестиційної транс-формації ресурсів, визначення функцій держави в регулюванні інвестиційної діяльності в умовах трансформації економічних відносин. Необхідність подальшого теоретичного дослідження механізмів залучення іноземних інвестицій посилюється практично відсутністю прогресу у взаємодії іноземних інвестицій з національними та недостатнім опрацюванням питань економічної безпеки України в процесі залучення іноземного капіталу. Викладені вище міркування і визначили вибір теми дисертації, мету й завдання дослідження, його логіку та коло питань, розглянутих у роботі. Дослідження означених проблем проведено на прикладі країн – нових ринкових економік, зокрема, країн Центральної і Східної Європи, які здійснили ринкові перетворення та мають досвід ефективного поєднання внутрішніх інвестиційних ресурсів та іноземного інвестування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема в контексті підготовки НДР „Динаміка цивілізаційних зрушень в сучасному світі” (державний реєстраційний № 0105U002586), в межах якої автором особисто визначено особливості формування інвестиційних ресурсів в нових ринкових економіках в умовах глобалізації, розроблено рекомендації щодо активізації інвестиційної діяльності за рахунок внутрішніх та зовнішніх інвестицій.
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є виявлення впливу взаємодії національних та іноземних інвестицій на національний економічний розвиток в умовах глобалізації та формування на цій основі рекомендацій і пропозицій щодо оптимізації національної інвестиційної діяльності України в контексті сучасних пріоритетів реалізації моделі відкритої економіки, зокрема наукове обґрунтування шляхів вдосконалення інвестиційної політики в умовах реалізації інноваційної моделі розвитку. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення в процесі дослідження наступних завдань:
· визначити роль і проаналізувати сучасні форми транснаціональної інвестиційної діяльності;
· оцінити сучасний інвестиційний потенціал вітчизняної економіки на основі аналізу стану основних джерел формування інвестиційних ресурсів;
· висвітлити специфічні позитивні та негативні моменти впливу іноземних інвестицій на національну економіку;
· поглибити теоретичні основи формування державної інвестиційної політики на етапі виходу із рецесії і переходу до стадії пожвавлення та економічного росту з визначенням її цілей, завдань, основних принципів;
· з’ясувати методологічні підходи і висвітлити практичні питання оцінки ін-вестиційного клімату України та особливості формування її інвестиційного іміджу;
· обґрунтувати напрямки інвестиційної політики та запропонувати заходи щодо регулювання та активізації формування інвестиційних ресурсів в Україні;
· виявити елементи економічної небезпеки при допуску іноземних інвесторів в Україну;
· обґрунтувати пропозиції щодо розвитку та виходу українських підприємств на міжнародні інвестиційні ринки у процесі транснаціоналізацї економіки України.
Об'єктом дослідження є інвестиційний процес в нових ринкових економіках в умовах глобалізації.
Предметом дослідження є механізми формування і взаємодії зовнішніх та внутрішніх інвестиційних ресурсів у нових ринкових економіках, в тому числі в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні принципи і комплекс загальнонаукових інструментів діалектичного методу пізнання: системний підхід, наукова абстракція, аналіз і синтез, дедукція й індукція та ін. (зокрема для виявлення сутності інвестицій як економічної категорії – у підрозділі 1.1), а також система законів і категорій сучасної економічної думки, наукові концепції формування і розвитку глобальної світогосподарської системи, розроблені вітчизняними і зарубіжними вченими.
У дослідженні використано наступні спеціальні економічні методи дослідження: середніх, абсолютних і відносних величин, порівняння, графічний (при статистичному аналізі динамічних рядів показників – у підрозділі 1.3, 3.3), монографічний (при вивченні особливостей розвитку інвестиційної сфери й основних принципів її регулювання – у підрозділі 2.1), балансовий (при оцінці інвестиційного потенціалу економіки – у підрозділі 3.1), системного аналізу (у дослідженні можливостей регулювання і зміцнення внутрішніх інвестиційних ресурсів як фінансової основи розвитку інвестиційної діяльності в Україні – у підрозділі 3.4).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розкритті механізмів формування та взаємодії національних та іноземних інвестиційних ресурсів у рамках національної економічної системи та удосконаленні на цій основі концептуальних засад політики державного регулювання цих процесів в умовах включення економіки України в глобальну економічну систему:
вперше:
- досліджено взаємодію внутрішнього та зовнішнього інвестування в процесі розвитку національної економіки та доведено, що на сучасному етапі в умовах гострої конкуренції на глобальному ринку вільного капіталу ПІІ не здатні справити імпульсний ефект на економіку і стати поштовхом до кумулятивного розгортання внутрішніх капіталовкладень, якщо для цього не сформувалися ендогенні чинники, критерієм зрілості яких можна вважати активізацію процесів внутрішнього інвестування, і з огляду на це найбільший ефект у сфері відтворення виробничого потенціалу досягається завдяки поєднан-ню активного використання внутрішніх інвестиційних ресурсів і національних переваг з імпортом іноземного капіталу, що генерує синергічний ефект у вигляді прискореного росту та посилення міжнародної конкурентоздатності національного господарства;
- виявлено специфіку формування та реалізації національних інвестиційних доктрин в умовах трансформації економіки, зокрема встановлено, що вони є для кожної країни унікальними з огляду на суттєві розбіжності у вихідних, стартових параметрах економічних систем, а характер взаємодії національних та іноземних капіталів у країнах з новою ринковою економікою суттєво відрізняється від моделі такої взаємодії в умовах високорозвинених господарств, що обумовлене відмінністю концептуальних засад інвестиційної політики (у розвинених країнах вона детермінується потребою оптимізації регіональної структури та рівня безробіття, а в нових ринкових економіках – пріоритетністю швидкої інтеграції у світову економіку, здійснення ринкових перетворень, забезпечення виходу на світові ринки; останні все більше залучають не тільки горизонтальні ПІІ, спрямовані на забезпечення їх власних внутрішніх ринків, але і вертикальні, що сприяють інтеграції місцевого виробництва до європейської виробничої мережі);
отримали подальшого розвитку:
- аналіз основних переваг залучення ПІІ до нових ринкових економік, які полягають насамперед у здатності ПІІ компенсувати дефіцит внутрішніх заощаджень, що виникає в умовах перехідного періоду, сприяти прискоренню структурної перебудови економіки та темпів економічного зростання, забезпечувати більш ефективну модель довгострокового фінансування, сприяти впровадженню сучасних технологій, підвищувати рівень комплексного використання ресурсів, сприяти створенню стратегічних альянсів між місцеви-ми та іноземними підприємствами, стимулювати розвиток галузей експортного потенціалу і зниження рівня імпортозалежності, сприяти забезпеченню адаптації суб’єктів господарювання до умов конкурентного середовища;
- методологічні підходи до адекватної системної оцінки ризиків залучення ПІІ для приймаючих країн, з яких найбільш небезпечними для нової ринкової економіки можна вважати: прагнення зарубіжних інвесторів до монополізації цілих галузей і виробництв, ліквідацію можливих конкурентів; ризик відтоку капіталу з країни у формі репатріації доходів від іноземних капіталовкладень; загалом негативний вплив ПІІ на платіжний баланс, що пов’язане з тим, що ТНК, які здійснюють виробничу діяльність у країні, закуповують комплектуючі та устаткування у власних виробничих структур за кордоном; зменшення зайнятості через раціоналізацію чи закриття підприємства; реалізацію моделі незбалансованого природокористування, шкідливого для довкілля; збільшення політичної залежності владних інститутів країни та національної економіки від стратегій та пріоритетних завдань наднаціонального капіталу тощо;
- оцінка наслідків більш глибокої інтеграції східноєвропейських країн у глобальний інвестиційний простір в результаті набуття членства в ГАТТ/СОТ, що сприяє більш вільному руху інвестицій внаслідок скасування обмежень (тарифних і нетарифних) в торгівлі за участю країн регіону і дає підстави зарубіжним інвесторам розглядати ці країни як складову і органічну частину світової економіки та перспективний для реалізації транснаціональних стратегій регіон (спрощене переміщення товарів та інвестицій через кордони дозволяє міжнародним інвесторам, передусім ТНК, поєднувати і ко-мбінувати свої конкурентні переваги і переваги окремих країн у загальній глобальній стратегії розміщення факторів виробництва і формувати таким чином високоефективні виробничі мережі);
- напрями удосконалення інвестиційної політики України, зокрема обґрун-товано, що найбільший ефект поєднання внутрішніх та іноземних інвестицій досягається за допомогою: створення інститутів спільного інвестування (у формі спільних підприємств, спеціальних економічних утворень за участю ТНК, де є сприятливі умови для впровадження технологічних новацій та формування експортоорієнтованих виробництв); реалізації кластерної моделі кооперації виробників, яка сприяє інноваційному процесу та формуванню конкурентоспроможних виробництв; запровадження механізму концесії, який характеризується низкою переваг (збереження об’єкту в державній чи комунальній власності, можливість контролю за ним, вплив власника на стратегію розвитку об’єкту концесії, формування цін і тарифів та ін.);
удосконалено:
- обґрунтування основних напрямів забезпечення економічної безпеки України, яка є однією з ключових якісних характеристик соціально-економічної системи та визначає її здатність до самоврядування, сталого розвитку, ефективної міжнародної конкуренції, тривалого самозабезпечення ресурсами та послідовної реалізації національних геоекономічних господарських інтересів; зокрема запропоновано: вироблення нормативно-правової бази, що забезпечить режим регулювання вивозу українського капіталу; створення комплексної і цілісної системи валютного контролю міжнародних розрахунків українських резидентів для припинення "втечі" капіталу з країни; запровадження обмежень на залучення ПІІ у певні галузі економіки; вдосконалення системи оподаткування підприємств з іноземним капіталом; посилення контролю за використанням іноземних інвестицій;
- інституційні механізми формування кластерів конкурентоспроможних виробництв як найбільш ефективної форми взаємодії національного та транс-національного капіталів, в яких взаємодоповнення внутрішньо- та міжгалузевих переваг виробників сприяє зниженню загального рівня витрат, а концентрація матеріальних, трудових та фінансових ресурсів окремих підприємств, необхідних для реалізації великих інвестиційних програм, створює основу для більш активного впровадження нових прогресивних технологій, науково-технічного співробітництва, зростання рівня конкурентоспроможності, оптимізації управлінських систем, координації дій у спільних сферах інтересів.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що основні положення, висновки та конкретні пропозиції, представлені в дисертації, можуть слугувати методологічною базою для розробки практичних заходів із вдосконалення інвестиційної політики на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. Пропозиції автора щодо особливостей впливу іноземних інвестицій на національну економіку та специфіку експортно-імпортних операцій приймаючих держав в умовах глобалізації світової економіки; стосовно економічної безпеки при взаємодії національних та іноземних інвестицій з метою удосконалення організаційно-економічного механізму створення спеціальних податкових режимів для підвищення інвестиційної активності країни використані у практичній роботі Міністерства економіки України (довідка № 52-25/509 від 02.11.2007 р.). Окремі положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи використано в наукових дослідженнях Інститутом світової економіки і міжнародних відносин НАН України (довідка №154 від 11 жовтня 2007р.). Основні теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи використано у навчальному процесі при розробці робочої програми, науково-методичному забезпеченні та викладанні дисципліни ”Міжнародна інвестиційна діяльність” студентам факультету міжнародної економіки і менеджменту та Центру магістерської підготовки в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана (довідка про впровадження від 26.10.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є особисто виконаною науковою роботою. В ньому викладено авторський підхід до визначення концептуальних основ і механізму взаємодії національного та іноземного інвестування в нових ринкових економіках в умовах глобалізації.
Апробація результатів дослідження. Матеріали та теоретичні положення дисертації, висновки та практичні рекомендації було апробовано автором у виступах на наступних конференціях: ІІ Міжвузівська науково-практична конференція “Міжнародна економіка і Україна: тенденції розвитку та пріоритети господарської взаємодії” (29 листопада 2000 р., КНУ ім. Т.Шевченка); ІІІ Міжвузівська науково-практична конференція “Трансформаційна економіка в глобальному конкурентному середовищі” (27 листопада 2001 р., КНУ ім. Т.Шевченка); Міжнародна науково-теоретична конференція “Шляхи диверсифікації експорту України на світовий ринок послуг” (21 листопада 2002 р., ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка); Міжнародна наукова конференція “Актуальні проблеми розвитку відкритої економіки України” (12 лютого 2002 р., ІСЕМВ НАН України); Міжнародна наукова конференція “Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації” (4 липня 2002 р., ІСЕМВ НАН України); Міжнародна науково-практична конференція “Промислове виробництво в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку” (21–22 березня 2003 р., КНУ ім. Т.Шевченка); ХІ Міжнародна науково-теоретична конференція “Механізми співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями” (20 листопада 2003 р., ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка); ІV Міжнародна науково-практична конференція “Перспективи розвитку внутрішнього ринку промислових товарів в Україні” (26 березня 2004 р., ІКС КНУ ім. Т.Шевченка); Міжвідомча науково-теоретична конференція “Глобальні тектонічні зрушення: виклики та відгуки” (22 грудня 2005 р., ІСЕМВ НАН України); Міжвідомча науково-теоретична конференція “Економічне диво в Україні: міф чи реальність” (27 квітня 2006 р., ІСЕМВ НАН України).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 10 наукових праць, зокрема 6 статей у провідних наукових фахових виданнях (всі у зб. наук. праць) і 4 тези виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків, переліку використаних джерел, що налічує 260 найменувань та викладений на 22 с., та 10 додатків, представлених на 12 с. Основний зміст роботи викладено на 177 с., текст містить 3 таблиці на 3 с. та 4 рисунки на 4 с.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значимість отриманих результатів, подано інформацію про апробацію результатів дослідження.
У розділі 1 “Теоретико-методологічні засади дослідження взаємодії національного та іноземного інвестування в умовах глобалізації” розкриті науково-теоретичні основи дослідження інвестиційної діяльності та особливості формування інвестиційної політики в нових ринкових економіках в умовах глобалізації. У розділі розглянуті теорії щодо міжнародного руху капіталу, розроблені в працях зарубіжних вчених, зокрема, А.Вальраса, А.Маршалла, І.Фішера, Е.Чемберліна і Дж.Робінсона, Й.Шумпетера, Р.-Ф.Харрода, О.Домара, В.Мітчелла, Дж.Даннінга та моделі, зокрема М.Портера–А.Ругмана–Дж.Даннінга, В.Леонтьєва, Вельфенса–Джесиньськи та ін.
Країни – нові ринкові економіки для забезпечення сталого економічного розвитку потребують, за оцінками, близько 500 млрд. дол. інвестицій. ПІІ є джерелом капіталу, який компенсує недостатність внутрішніх заощаджень і є джерелом фінансування, що не створює боргових зобов’язань для країни-реципієнта, при цьому ризик інвестування беруть на себе іноземні компанії, що є важливим для східноє-вропейських країн.
Основні переваги ПІІ для країн – нових ринкових економік є очевидними: вони компенсують дефіцит внутрішніх заощаджень, що виникає протягом періоду ринкових трансформацій, забезпечують більш ефективну комбінацію внутрішніх і зовнішніх факторів довгострокового фінансування, сприяють впровадженню сучасних технологій в умовах становлення інформаційного суспільства, сприяють створенню стратегічних альянсів між місцевими та іноземними підприємствами та забезпеченню адаптації суб’єктів господарювання до умов конкурентного середовища.
Залучення ПІІ має певні переваги порівняно з використанням зовнішніх кредитних ресурсів, а саме: на відміну від кредитів, сплата дивідендів з ПІІ залежить від одержаного прибутку, що пов’язано з кінцевим результатом та з ефективністю капіталовкладень; репатріація іноземного капіталу або доходів регулюється приймаючою країною, на відміну від конкретних умов надання кредиту і процентних ставок міжнародного грошового ринку, які коливаються за різних змін світової ситуації; більшість ТНК реінвестують частину своїх прибутків, у зв’язку з чим трансфер прибутків від ПІІ у кількісному вигляді нерідко є значно меншим, ніж виплати з обслуговування зарубіжного кредиту; на відміну від банківських кредитів, особливо короткострокових, матеріально-майнові інвестиції ТНК, як правило, не ведуть згодом до раптового вилучення ПІІ, оскільки матеріальні активи є втіленими в будівлі, обладнання тощо; ПІІ не збільшують заборгованості, а навпаки, стимулюючи експортні доходи, створюють умови для зменшення боргу. З огляду на вказані переваги, країни – нові ринкові економіки намагають-ся створити найсприятливіші умови для заохочення та найбільш ефективний механізм використання ПІІ.
Водночас, як свідчить досвід промислово розвинутих країн, найбільший ефект досягається завдяки поєднанню високої інвестиційної активності економіки та іноземного капіталу, що генерує синергетичний ефект у вигляді зростання національної економіки й посилення її конкурентоспроможності. Проте значні обсяги іноземного капіталу вдається залучати країнам, де розвивається внутрішнє інвестування та визріли ендогенні чинники для припливу ПІІ. Формування ефективної взаємодії національних та іноземних інвестицій вимагає мобілізації внутрішніх ресурсів та використання національних переваг, що є умовами економічного розвитку.
Взаємодія національних та іноземних капіталів у рамках реалізації національних інвестиційних моделей обумовлюється різними чинниками: в розвинених країнах – потребою оптимізації регіональної структури та рівня безробіття, а в країнах – нових ринкових економіках – стратегією інтеграції у світову економіку і забезпечення виходу на світові ринки. Останні все більше залучають не тільки горизонтальні ПІІ, спрямовані на забезпечення їх власних внутрішніх ринків, а й вертикальні, що сприяють інтеграції місцевого виробництва до європейської виробничої мережі.
З метою забезпечення економічної безпеки урядами досліджуваних країн запроваджено відповідне законодавство, що передбачає обмеження чи заборону на залучення ПІІ у певні галузі. Такими сферами діяльності є: у Польщі - авіаперевезення, національне телебачення та радіомовлення, оборонна промисловість, управління морськими портами та аеропортами, рибний промисел та ін.; у Чеській Республіці – галузі телекомунікацій, нафтохімія та пивоварство; в Угорщині – сектори, пов’язані з оборонною промисловістю, деякі стратегічні холдинги, перелік яких визначається урядом, авіакомпанії; у Болгарії – стратегічно важливі галузі, зокрема, виробництво зброї і видобуток мінералів та ін.
У розділі 2 “Оптимізація співвідношення національних та іноземних інвестицій в нових ринкових економіках” проведений детальний аналіз національного інвестиційного потенціалу кран, що обрані об’єктами дослідження, та шляхів його ефективного поєднання з іноземним капіталом.
Процес інтег-рації країн ЦСЄ у глобальний інвестиційний простір інтенсифікувався, про що свідчать обсяги залучених ПІІ (Діаграма ). Це пов’язано, насамперед, з початком глибоких економічних змін та переходом до форму-вання загальних ринкових ос-нов функціонування народного господарства цих країн в межах Євросоюзу. Із набуттям членства в ЄС економічно ви-гідним стало створення філій підприємств та організа-цій з інших країн регіону на території цих держав як осо-бливої форми закріплення у глобальному інвестиційному про-цесі.
Діаграма 1. Обсяги залучених до країн ЦСЄ ПІІ, млрд. дол.
(станом на 01.01.2007)
Істотно зближує східноєвропейські країни з глобальним інвестиційним простором їх членство в ГАТТ/СОТ, що сприяє більш вільному руху інвестицій в результаті скасування обмежень (тарифних і нетарифних) в торгівлі за участю країн регіону, що дає змогу зарубіжним інвесторам розглядати ці країни як складову і органічну частину світової економіки і як важливу сферу своєї глобальної політики. Більш або менш вільне переміщення товарів через кордони країн – нових ринкових економік дозволяє потенційним інвесторам поєднувати й ко-мбінувати власні конкурентні переваги та переваги окремих країн у загальній глобальній стратегії розміщення факторів виробництва.
Іноземні інвесто-ри можуть виступати в ролі засновників різних типів еко-но-мічних організацій у відповідності до національного законо-давства досліджу-ваних країн: спільних підприємств; компаній з обмеженою відповідальністю, спільним і обмеженим партнерством; компаній з необмеженою і обме-женою відповідальністю; державних компаній з обмеженою відповідальністю і акціо-нерним капіта-лом; торгових об’єднань; економічних асоціацій з обмеженою відповідальністю; кооперативів; приватних підприємст-в. Найбільш ефективними для поєднання внутрішніх і зовнішніх інвестицій є зони вільної торгівлі чи вільні митні зони, де закордонні інвестори можуть проводити операції або створювати спільні підприємства з національними компаніям. Митні зони є особливо привабливими для експортоорієнтованих філій іноземних компаній, які випускають продукцію з високою часткою імпортованої сировини.
Досвід країн ЦСЄ свідчить про те, що ефективним для підвищення інвестиційної та інноваційної діяльності є створення кластерів, в яких має місце взаємодоповнення галузей, що сприяє розповсюдженню технологій, інформації, врахуванню вимог споживачів тощо, Більшість учасників кластера не конкурують між собою безпосередньо, оскільки обслуговують різні сегменти галузі та мають спільні можливості на шляху підвищення продуктивності та координації дій у спільних сферах інтересів без загрози конкуренції та обмеження суперництва. Саме завдяки процесу формування кластерів конкурентоспро-можних виробництв природно і ефективно відбувається процес взаємодії національного та транснаціонального капіталів. Велика роль у розвитку виробничої інфраструктури країн ЦСЄ належить кластерам, створеним в галузі поштового і космічного зв’язку (“Інтерсупутник”), водопостачанні (“Інтерводоочистка”), хімічного кластера (“Інтерхімволокно”), а також “Ассофото”, “Інтератоменерго”, “Інтерелектро”, “Інтератомінструмент” та ін.
Визнаючи позитивну роль іноземного капіталу у формуванні сучасної галузевої структури, слід відмітити ризики для приймаючої країни, а саме: прагнення західних інвесторів до монополізації цілих галузей і виробництв; ліквідацію можливих конкурентів; ризик відтоку капіталу з країни у зв’язку з вивозом доходів від іноземних капіталовкладень; негативний сумарний вплив ПІІ на платіжний баланс, зумовлений тим, що ТНК, які діють у країні, для випуску продукції закуповують комплектуючі й устаткування у власних виробничих структур за кордоном, оскільки така стратегія стимулює виробництво усередині ТНК, збільшуючи сукупні доходи корпорації. У цьому контексті особливої актуальності набуває питання забезпечення економічної безпеки країни, що потребує вироблення відповідної державної стратегії щодо недопущення та застереження від можливих зовнішніх загроз, яка включає: визначення характеристики зовнішніх і внутрішніх загроз, що створюють небезпеку життєво важливим економічним інтересам; формування економічної політики, що усуває або пом’якшує негативний вплив цих чинників у рамках єдиної програми економічної реформи; визначення механізму забезпечення економічної безпеки країни на основі застосування всіма інститутами державної влади правових, економічних і адміністративних заходів впливу.
Практика свідчить, що чим більш послідовними й глибокими є економічні реформи в нових ринкових економіках, тим більш інтегрованими у глобальний інвестиційний процес є національні інвестиції. Разом з тим, національні інвестиційні простори східноєвропейських країн поки що не стали невід’ємною частиною глобального інвестиційного процесу, їхня інтеграція носить різношвидкісний та неоднорідний характер.
У розділі 3 “Оптимізація співвідношення національних та іноземних інвестицій в інвестиційній політиці України” обґрунтовано основні напрями підвищення ефективності використання ПІІ в економіці України.
Для завершення ринкових реформ, забезпечення економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності національної економіки країні необхідні значні інвестиційні ресурси. Відсутність необхідних внутрішніх ресурсів має бути компенсована іноземними інвестиціями, обсяги яких, за оцінками, становлять 80–100 млрд. дол., проте, протягом 1991–2007 рр. до країни надійшло лише 21 млрд. дол. ПІІ. Значною мірою це пояснюється тим, що Україна за рейтингами посідає останні місця щодо привабливості інвестиційного клімату і перші місця щодо ризику інвестування (Діаграма ), а тому обсяг інвестицій на душу населення за 15 років в середньому складає 350 дол., тоді як у Росії – 798 дол., у Польщі – 2 тис. дол., у Німеччині – 8 тис. дол.
Діаграма 2. Обсяги ПІІ в Україну, млн. дол. США
У 2007 р. найбільші обсяги ПІІ надійшли з Франції, Кіпру, Нідерландів, Великої Британії, Австрії, Німеччини. Водночас 62,6% приросту ПІІ в українську економіку – це надходження з офшорних зон (Кіпр, Віргінські Острови). Привабливими для зарубіжних інвесторів залишаються підприємства таких галузей: оптова торгівля та посередництво у торгівлі, металургія та обробка металу, харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів, а також установи, що здійснюють фінансову діяльність, операції з нерухомістю, оренда та послуги юридичним особам. При цьому, для ТНК із країн ЄС та США найбільш привабливими є українська харчова промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтика, а також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями, а для російських ТНК та компаній, які зареєстровані в офшорних зонах, – паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість та металургія. Також, спостерігається нерівномірний розподіл ПІІ за регіонами України (Діаграма 3).
Діаграма 3. Приріст ПІІ по регіонам України, млн. дол. США
Незважаючи на потребу в інвестиціях, для України характерною є втеча капіталу, сума якого оцінюється у 20 млрд. дол. Під втечею капіталу розуміється не тільки його нелегальне вивезення, а й згортання підприємницької діяльності іноземними структурами, які вивозять за межі держави не лише отриманий прибуток, а й вилучають кошти із статутних фондів та провадять інші аналогічні операції. Водночас, запровадження пільгових умов для підприємств з іноземними інвестиціями фактично призвело до вивезення українських капіталів за кордон з наступним їхнім ввезенням під виглядом іноземних та залучення значних обсягів спекулятивного капіталу.
Із викладеного вище випливає, що недостатні обсяги внутрішніх інвестиційних ресурсів компенсуються залученням іноземного капіталу, насамперед, у ті сфери, де в поєднанні з національними ресурсами може бути досягнута максимальна віддача. Найбільша ефективність при взаємодії внутрішніх і зовнішніх інвестицій досягається при створенні спільних підприємств, вільних економічних зон, філій ТНК та ін.
Для України перспективним шляхом поєднання внутрішніх та іноземних інвестицій є кластерна модель, яка передбачає об’єднання окремих галузей економіки і підприємницьких структур шляхом концентрації матеріальних, трудових та фінансових ресурсів окремих підприємств, необхідних для реалізації великих інвестиційних програм, для забезпечення конкурентних позицій на національному та світовому ринках. Важливим є й те, що у кластерах набуває розвитку науково-технічне співробітництво, створення інжинірингових, впроваджуваних, торгівельно-збутових та інших організацій, що сприяє процесу формування конкурентоспроможних виробництв.
Ефективним механізмом залучення фінансових ресурсів у реальний сектор економіки є механізм концесій, що характеризується низкою переваг: збереження об’єкту (та контролю над ним) у державній чи комунальній власності на період дії договору; вплив власника на стратегію розвитку об’єкта концесії, формування цін і тарифів тощо. Зараз цей господарський механізм не отримав належного розповсюдження, хоча правові умови для запровадження концесійного механізму створені в рамках законодавства України. Сферами господарської діяльності, де можна застосувати концесії, є будівництво та експлуатація автомобільних доріг, шляхів сполучення, вантажних і пасажирських портів, аеропортів, комунальне господарство, транспортування та розподіл природного газу тощо.
У роботі проаналізовано вплив ПІІ на регіональний розвиток, оскільки вони є ефективним засобом підвищення ефективності використання місцевих факторів виробництва та пожвавлення економічного зростання в регіоні, можуть відігравати роль каталізатора перерозподілу існуючих природних та людських ресурсів із секторів їх неефективного використання в галузі, які потребують додаткової праці, технологій, управлінського досвіду і сприяють розвитку експортного потенціалу.
Значне місце в роботі також відведено розгляду проблем забезпечення економічної безпеки, яка є однією ключових якісних характеристик соціально-економічної системи та визначає її здатність до самоврядування, сталого розвитку, ефективної міжнародної конкуренції, тривалого самозабезпечення ресурсами, а також послідовної реалізації національних геоекономічних господарських інтересів. Серед загроз економічній безпеці України слід відмітити наступні: вивіз за кордон українського капіталу, що набув масового некерованого характеру, джерелом якого часто є перерозподіл державної власності, неповернення виручки за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції та ухилення від сплати податків; приховування суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності валютної виручки за кордоном, а також експорт вітчизняних товарів за демпінговими цінами; стратегія транснаціонального капіталу, що може проявитися у закріпленні сировинної спеціалізації економіки, деградації науково-виробничого потенціалу, зростанні залежності від розвинених держав.
У результаті дослідження автором запропоновано рекомендації щодо забезпечення економічної безпеки країни, насамперед, підкреслено необхідність розробки програми, яка б включала: нормативно-правову базу, що забезпечить режим регулювання вивозу і ввозу капіталу; комплексну систему валютного контролю міжнародних розрахунків українських резидентів; зважений допуск іноземних інвесторів у стратегічні галузі економіки; вдосконалення системи оподаткування підприємств з іноземним капіталом, зокрема, поширення на нього національного режиму; стимулювання підприємств з іноземним капіталом до створення нових робочих місць, виконання соціальних функцій, здійснення інноваційної діяльності тощо. Необхідним є посилення контролю над використанням іноземних інвестицій, оскільки втрачені кошти можуть бути важливим інвестиційним ресурсом для реформування економіки, її структурної перебудови і виключили б необхідність іноземних кредитів, які надаються на жорстких умовах і посилюють боргову залежність України.
ВИСНОВКИ
Проведене дисертаційне дослідження взаємодії національного та іноземного інвестування в нових ринкових економіках в умовах глобалізації на основі вивчення досвіду країн ЦСЄ дозволило зробити наступні висновки теоретико-методологічного та прикладного характеру.
1. Основними перевагами ПІІ, що визначають їх значущість для країн з новими ринковими економіками, є: здатність ПІІ компенсувати дефіцит внутріш-ніх заощаджень, що виникає протягом перехідного періоду, можливість забез-печення більш ефективної моделі довгострокового фінансування підприємниць-ких проектів; потенціал щодо пришвидшення структурної перебудови еконо-міки, впровадження сучасних технологій, підвищення рівня комплексного ви-користання ресурсів; перспективи формування стратегічних альянсів між міс-цевими та іноземними підприємствами; стимулювання розвитку експортного потенціалу національної економіки та зниження рівня її імпортозалежності; адаптація суб’єктів господарювання до умов конкурентного середовища.
2. Залучення ПІІ для країн – нових ринкових економік має відчутні переваги порівняно з використанням зовнішніх кредитних ресурсів, зокрема сплата дивідендів з ПІІ, на відміну від кредитів, залежить від одержаного при-бутку, пов’язаного ефективністю капіталовкладень і господарської діяльності загалом; умови репатріації іноземного капіталу і доходів з його функціонування регулюється приймаючою країною, на відміну від визначених нормами міжнародного грошового ринку умов надання кредиту і процентних ставок; більшість ТНК реінвестують частину своїх прибутків, у зв’язку з чим трансфер прибутків від ПІІ у кількісному вигляді нерідко є значно меншим, ніж виплати з обслуговування зарубіжного кредиту; виплати з ПІІ у перші роки функціону-вання проекту можуть не здійснюватися та відкладатися до періоду одержання прибутків; на відміну від банківських кредитів, особливо короткострокових; матеріально-майновий характер інвестування ТНК, як правило, запобігає раптовому вилученню ПІІ, оскільки матеріальні активи втілені в будівлі, обладнання тощо; ПІІ не збільшують заборгованості, а навпаки, у випадку забезпечення за рахунок підприємств з ПІІ зростання експортних доходів економіки, створюють передумови для зменшення зовнішнього боргу.
3. Визнаючи позитивну роль іноземного капіталу у формуванні сучасної галузевої структури, слід відмітити ризики для приймаючої країни, а саме: прагнення західних інвесторів до монополізації цілих галузей і виробництв; ліквідацію можливих конкурентів; ризик відтоку капіталу з країни у зв’язку з вивозом доходів від іноземних капіталовкладень; сумарний вплив ПІІ на платіжний баланс є негативним, що пов’язане, з тим, що ТНК, які діють у країні, для виробництва продукції закуповують комплектуючі й устаткування у своїх виробничих структурах за кордоном; зменшення зайнятості через раціоналізацію чи закриття підприємства; шкідливий вплив на довкілля через реалізацію іноземними інвесторами моделі незбалансованого природокористу-вання; збільшення політичної та економічної залежності країни від іноземного капіталу тощо.
4. Зарубіжний досвід свідчить, що значні ПІІ вдається залучати країнам, де розвивається внутрішнє інвестування, діють власні стимули і джерела для економічного зростання, ефективно використовуються його національні ресурси. Будь-які обсяги ПІІ не можуть справити імпульсного ефекту на економіку і стати поштовхом до їх кумулятивного розгортання, якщо для цього не визріли ендогенні чинники.
5. Дослідження показало, що найбільший ефект у сфері відтворення виробничого потенціалу досягається завдяки поєднанню високої інвестиційної активності національної економіки та іноземного капіталу, що генерує синер-гічний ефект у вигляді економічного зростання і посиленні її конкурентоздатності. Найбільш ефективними для поєднання внутрішніх і зовнішніх інвестицій є спільні підприємства; зони вільної торгівлі чи вільні митні зони, де закордонні інвестори можуть проводити операції або створювати спільні підприємства з національними компаніям; філії ТНК та ін.
6. Досвід країн ЦСЄ свідчить, що ефективним для підвищення інвестиційної та інноваційної діяльності є створення кластерів, в яких має місце взаємодоповнення галузей, що сприяє розповсюдженню технологій, інформації, врахуванню вимог споживачів тощо. Більшість учасників кластера не конкурують між собою безпосередньо, оскільки обслуговують різні сегменти галузі та мають спільні можливості на шляху підвищення продуктивності та координації дій у спільних сферах інтересів. Саме завдяки процесу формування кластерів конкурентоспроможних виробництв природно і ефективно відбувається процес взаємодії національного та транснаціонального капіталів.
7. Україна за міжнародними рейтингами посідає останні місця щодо привабливості інвестиційного клімату і перші місця щодо ризику інвестування, тому актуальним є вдосконалення політики і формування відповідних умов для інвестиційної діяльності. Зокрема, перспективним є:
- впровадження нових механізмів залучення фінансових ресурсів в реальний сектор економіки, зокрема, механізм концесій, що характеризується низкою переваг: збереження об’єкту в державній чи комунальній власності на період дії договору; вплив власника на стратегію розвитку об’єкта концесії, формування цін і тарифів тощо. Об’єктами державної і комунальної власності, які можуть надаватися у концесію, є будівництво та експлуатація автомобіль-них доріг, шляхів сполучення, вантажних і пасажирських портів, аеропортів; комунальне господарство; транспортування та розподіл природного газу тощо;
- запровадження кластерної моделі, за якої досягається концентрація мате-ріальних, трудових та фінансових ресурсів окремих підприємств, необхідних для реалізації інвестиційних програм. Водночас, розвиток у кластерах науково-технічного співробітництва, створення інжинірингових, впроваджуваних, торгівельно-збутових та інших організацій сприяють процесу формування конкурентоспроможних виробництв та реалізації інноваційної моделі розвитку;
- розвиток зон вільної торгівлі, де розвиваються експортноорієнтовані та наукоємні виробництва.
8. Економічна безпека є однією ключових якісних характеристик соціально-економічної системи та визначає її здатність до самоврядування, сталого розвитку, ефективної міжнародної конкуренції, тривалого самозабез-печення ресурсами, а також послідовної реалізації національних геополітичних та економічних інтересів. Вона визначається на основі принципів, які створюють політичну і правову базу для оцінки зовнішніх і внутрішніх загроз, формування національних економічних інтересів і стратегії економічної безпеки. Серед загроз економічній безпеці України слід відмітити наступні:
- вивіз за кордон українського капіталу, що набув масового некерованого характеру. Джерелом експорту капіталу переважно є перерозподіл державної власності, неповернення виручки за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції та ухилення від сплати податків;
- приховування суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності валютної виручки за кордоном, а також експорт вітчизняних товарів за демпінговими цінами. Втрачені кошти стали б важливим інвестиційним ресурсом для економічного зростання та зменшили б необхідність в іноземних кредитах, які надаються на жорстких умовах і посилюють боргову залежність України;
- можливі негативні наслідки поширення діяльності ТНК, що можуть про-явитися у закріпленні сировинної спеціалізації економіки, деградації науково-виробничого потенціалу, зростанні залежності від розвинених держав. Це по-требує вдосконалення стратегії взаємодії держави з транснаціональним капіталом.
9. Для забезпечення економічної безпеки країни необхідно розробити програму, яка б захищала та сприяла недопущенню зростання залежності вітчизняної економіки від іноземних інвесторів. Для цього доцільно: розробити нормативно-правову базу, що забезпечить режим регулювання вивозу українського капіталу; для припинення "втечі" капіталу з України; створити комплексну і цілісну систему валютного контролю міжнародних розрахунків українських резидентів; запровадити обмеження чи заборону на залучення ПІІ в певні галузі економіки. Реалізація запропонованих напрямів державного регулювання інвестиційної діяльності та ефективних механізмів поєднання внутрішніх і зовнішніх інвестиційних ресурсів дозволить підсилити інвестиційний та інноваційний потенціал української економіки, що є важливою умовою економічного зростання та забезпечення міжнародної
