ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЖУРБА АНДРІЙ ІВАНОВИЧ

УДК 343.140.02:343.346.8:004

Особливості предмета доказування у справах про комп’ютерні злочини

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ХАРКІВ – 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі кримінального процесу Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Слінько Сергій Вікторович,

Харківський національний

університет внутрішніх справ,

доцент кафедри кримінального процесу.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

Погорецький Микола Анатолійович,

Міжвідомчий науково-дослідний центр

з проблем боротьби з організованою

злочинністю при Раді національної

безпеки і оборони України,

перший заступник керівника;

кандидат юридичних наук, доцент

Кожевников Геннадій Костянтинович,

Інститут підготовки кадрів

Національної академії прокуратури

України, професор кафедри теорії і

практики прокурорської діяльності.

Захист відбудеться 29 березня 2008 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .700.01 Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий 29 лютого 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Литвинов

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку науки і техніки більшість традиційних ресурсів людського прогресу поступово втрачає своє первинне значення. На зміну їм приходить новий ресурс, єдиний продукт, що не зменшується, а зростає з часом, – інформація. Вона стає на сьогодні головним фактором науково-технічного і соціально-економічного розвитку світової спільноти. Чим інтенсивнішим є впровадження якісної інформації у соціальну і виробничу сфери, тим вищими є життєвий рівень народу, економічний, оборонний і політичний потенціал країни.

Значної ролі в інформатизації набуває процес комп’ютеризації суспільства. Комп’ютерні системи почали використовуватися в усіх сферах діяльності людини, з кожним днем розширюючи свій вплив. На тлі позитивних тенденцій розвитку інноваційних технологій виникло абсолютно нове негативне явище, що отримало назву “комп’ютерна злочинність”. Згідно з даними, одержаними дослідниками у цій сфері, шкода від прояву зазначеного виду злочинності на сьогодні є сумірною із коштами, що перебувають у незаконному обігу наркотичних засобів та зброї. У наш час комп’ютерна злочинність залишається новим негативним явищем з урахуванням короткого періоду його розвитку і відповідної протидії. Використовуючи новітні технічні досягнення, остання становить одну із центральних проблем сучасного суспільства. Кількість кримінальних справ, порушених за статтями розділу XVI КК України, неухильно зростає. Зокрема, згідно з даними МВС, у 2002 році було порушено 32 кримінальних справи, у 2003 – 66, у 2004 – 65, у 2005 – 60, у 2006 – 87, за перше півріччя 2007 року – 72. Проте комп’ютерна злочинність характеризується високою латентністю, зумовленою технічними і соціальними особливостями, низьким технічним рівнем працівників правоохоронних органів. Необхідність досліджень у цій сфері, у свою чергу, підтверджується порівнянням кількісних характеристик комп’ютерної злочинності та відмінних від зазначеної категорії діянь. Особливу увагу необхідно звернути на нагальність відповідних досліджень і впровадження їх результатів у практичну правоохоронну діяльність у зв’язку з прогресуючим зростанням технологій у побутовій і виробничій сферах.

Наукові дослідження комп’ютерної злочинності, які останнім часом проводилися в Україні, суттєво підвищили рівень протистояння цьому негативному явищу. Значна увага цій проблематиці приділялася у працях Д.С. Азарова, Б.В. Андрєєва, Ю.М. Батуріна, П.Д. Біленчука, В.М. Бутузова, В.Б. Вєхова, А.Г. Волеводза, В.О. Голубєва, Ю.В. Гавриліна, М.Ю. Дворецького, В.Ю. Захарченка, В.Є. Козлова, О.М. Литвинова, А.А. Музики, С.В. Мухачева, П.М. Пака, Н.А. Розенфельд, М.В. Салтевського, В.П. Хорста та ін. Аналіз досліджень виявляє безліч поглядів на елементи цього явища і на вирішення проблем, що виникають під час розслідування кримінальних справ зазначеної категорії. Слід акцентувати увагу на тому, що особливості предмета доказування у кримінальних справах про комп’ютерні злочини до цього часу не піддавалися комплексному вивченню. Безумовно, якісне розслідування кримінальних справ різних категорій значною мірою залежить від предмета доказування, який повинен бути чітко визначений щодо всіх видів злочинів.

З урахуванням викладеного подальші теоретичні розробки у цій сфері служитимуть підвищенню ефективності відповідної правотворчої і правозастосовної діяльності.

Підґрунтя пропонованої роботи становлять наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі кримінального процесу, криміналістики, кримінології, технічних наук, присвячені як загальним проблемам кримінального процесу, криміналістики, так і комп’ютерним злочинам зокрема. У дисертаційному дослідженні використовувалися, крім вищезазначених, праці О.І. Абова, Т.В. Авер’янової, С.А. Александрова, В.Д. Арсеньєва, В.А.Баніна, Т.М. Барабаш, Р.С. Бєлкіна, М.В. Богомолова, В.П. Бож’єва, О.М. Васильєва, Л.Є. Владимирова, А.Ф. Волобуєва, Н.І. Газетдінова, Б.А. Галкіна, М.І. Гошовського, Ю.М. Грошевого, Н.І. Гуковської, М.В. Гуцалюк, Л.М. Карнєєвої, Л. Кландера, О.С. Коблікова, І.І. Когутич, Є.Г. Коваленка, С.Б. Комісарова, В.О. Копилова, Г.К. Кожевникова, М.Й. Коржанського, М.Г. Коршика, В.Я. Колодіна, М.З. Курадзе, Г.К. Курашвілі, А.М. Ларіна, В.К. Лисиченка, П.А. Лупінської, А.Г. Мазалова, М.М. Михеєнка, Г.М. Міньковського, О.Б. Муравіна, М.І. Ніколайчика, В.Т. Нора, В.А. Образцова, В.Т. Очередіна, М.А. Погорецького, М.С. Полевого, В.О. Попелюшка, В.М. Савицького, С.В. Слінька, А.Д. Соловйова, О.В. Сорокіна, С.М. Стахівського, С.С. Степчева, М.С. Строговича, С.А. Тарарухіна, В.М. Тертишника, М.К. Треушникова, Ф.Н. Фаткулліна, В.П. Філонова, І.Я. Фойницького, П.В. Цимбала, В.С. Цимбалюка, М.О. Чельцова, В. Шона, А.Ю. Щеглова, М.П. Яблокова, Д.А. Ястребова та ін. Під час дослідження було використано також технічні пізнання автора у сфері програмного забезпечення автоматизованих систем.

Незважаючи на безперечну значущість проведених досліджень, кримінальний процес і криміналістика як науки не мають достатньо даних про зміст обставин, що підлягають доказуванню у кримінальних справах зазначеної категорії. Предмет доказування переважно вивчався в період чинності Кримінального кодексу, ухваленого у 1960 році. На відміну від дійсного Кримінального кодексу, ухваленого у 2001 році, попередній Кодекс не містив окремого розділу, присвяченого досліджуваному виду злочинів. На цьому тлі виникають суттєві труднощі, які породжують певні проблеми під час розслідування і судового розгляду справ цієї категорії. Дослідження зазначеної проблеми має соціальну значущість для посилення боротьби зі злочинами у сфері використання ЕОМ, систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку та зумовлюється, перш за все, потребами вдосконалення розслідування цієї категорії кримінальних справ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему наукового дослідження обрано відповідно до Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, які вимагають першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України від 05 липня 2004 р. № . Дисертацію виконано відповідно до Плану науково-дослідної роботи Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ на 2006 р., затвердженого на засіданні вченої ради ДЮІ ЛДУВС 28 вересня 2005 р., протокол № 10.

Мета і завдання дослідження. Загальною метою роботи є аналіз і розкриття різних концептуальних підходів і поглядів учених-процесуалістів на предмет доказування та його елементи, виявлення особливостей, притаманних злочинам у сфері використання ЕОМ, систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, предметом яких є комп’ютерна інформація, що впливають на зміст предмета доказування у кримінальних справах зазначеної категорії. З огляду на наукові досягнення українських і зарубіжних вчених дослідження має на меті виявити особливості предмета кримінально-процесуального доказування у справах про комп’ютерні злочини, обґрунтувати їх і розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування. Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі основні завдання:

- з’ясування наукових підходів до розуміння правової природи і змісту предмета доказування;

- на підставі аналізу складів злочинів у сфері використання ЕОМ, систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку та наявних теоретичних розробок визначення поняття комп’ютерного злочину;

- визначення особливостей предмета доказування у кримінальних справах про комп’ютерні злочини на основі висвітлення наявних поглядів на перелік обставин, що належать до предмета доказування;

- визначення особливостей часу, місця і способу вчинення комп’ютерного злочину;

- визначення особливостей обставин, які характеризують особу обвинуваченого у вчиненні комп’ютерного злочину;

- з’ясування особливостей характеру і розміру шкоди, завданої комп’ютерним злочином;

- аналіз причин вчинення комп’ютерного злочину та умов, що сприяли вчиненню такої категорії злочинів;

- розробка й обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення норм чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства України, які стосуються предмета доказування у кримінальних справах про злочини у сфері використання ЕОМ, систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, предметом яких є комп’ютерна інформація.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають під час встановлення обставин, що підлягають доказуванню у справах про комп’ютерні злочини.

Предметом дослідження є теоретичні і методологічні проблеми, що стосуються особливостей предмета доказування у кримінальних справах про комп’ютерні злочини, чинні кримінально-процесуальні норми, які належать до предмета доказування, та діяльність щодо застосування цих норм.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність прийомів і методів наукового пізнання. У процесі дослідження використовувалися такі методи: історико-порівняльний, за допомогою якого встановлено основні тенденції розвитку комп’ютерної злочинності; формально-логічний, який дозволив визначити основні елементи комп’ютерних злочинів і дати їм характеристику; метод системно-структурного аналізу, за допомогою якого досліджено предмет доказування у справах про комп’ютерні злочини; порівняльний метод, за допомогою якого виявлено і проаналізовано проблемні аспекти співвідношення елементів комп’ютерних злочинів і предмета доказування; порівняльно-правовий метод (компаративістський), що дозволив використати законодавчий досвід зарубіжних країн.

Обґрунтованість теоретичних положень дисертації зумовлена емпіричною базою дослідження. Зокрема, використовувалися статистичні дані МВС України за 2002-2007 рр., що стосуються зазначеної категорії кримінальних справ, дані анкетування 89 слідчих органів внутрішніх справ, 7 архівних кримінальних справ та опублікована судова та слідча практика.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійною завершеною роботою, комплексним монографічним дослідженням з проблем предмета доказування у справах про комп’ютерні злочини.

До найбільш суттєвих нових положень і висновків, обґрунтованих у дисертаційному дослідженні, належать такі:

- удосконалено поняття комп’ютерного злочину, в основу якого покладено вчинення суспільно небезпечного діяння з використанням ЕОМ та спрямування його на комп’ютерну інформацію;

- удосконалено зміст предмета кримінально-процесуального доказування та визначено його співвідношення зі складом злочину: встановлення елементів складу злочину є пріоритетним під час кримінально-процесуального доказування;

- дістало подальшого розвитку визначення місця події комп’ютерного злочину відносно місця настання суспільно небезпечних наслідків, з урахуванням чого запропоновано нову редакцію п. 1 ст. 64 КПК України;

- вперше вказано на необхідність спеціалізації не лише органів дізнання, досудового слідства, але й прокуратури, суду під час розслідування та судового розгляду кримінальних справ про комп’ютерні злочини, що обумовлюється формуванням внутрішнього переконання суб’єкта доказування на якісній оцінки доказів з урахуванням технічної сторони злочину;

- вперше запропоновано створення криміналістичної бази даних про осіб, засуджених за вчинення комп’ютерних злочинів, яка містить їх групове розмежування за особливостями технічних пізнань;

- дістало подальшого розвитку положення про обов’язкове доказування інтелектуальної спроможності обвинуваченого вчинити комп’ютерний злочин. Для встановлення рівня спеціальних знань обвинуваченого запропоновано доводити за кожною кримінальною справою про комп’ютерний злочин особливі пізнання обвинуваченого у галузях комп’ютерних технологій, враховуючи різноманітність механізмів вчинення комп’ютерних злочинів, використання індивідуальних та загальних методик і інструментів вчинення злочину;

- вперше визначено межі доказування у справах про комп’ютерні злочини щодо обсягу та розміру заподіяної шкоди, які визначаються можливістю встановлення шкоди у повному обсязі на момент розслідування та судового розгляду конкретної кримінальної справи;

- удосконалено, з урахуванням обставин формування, зміст причин вчинення комп’ютерних злочинів та умов, що сприяли їх вчиненню, і визначено пріоритетність причин і умов не технічного, а соціального походження;

- удосконалено редакцію ст. 64 КПК України;

- уперше запропоновано зміни до норм чинного кримінального законодавства з метою приведення їх у відповідність до існуючої сучасної технічної термінології у сфері автоматизованих систем.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати можуть бути використані у таких сферах: у правотворчій діяльності для безпосереднього використання результатів цього дослідження і подальших розробок стосовно вдосконалення доказової діяльності; у навчальному процесі під час вивчення тем, присвячених доказам і доказуванню у кримінальному процесі; у правозастосовній діяльності під час розслідування кримінальних справ про комп’ютерні злочини, що дозволить враховувати особливості предмета доказування стосовно розглядуваної категорії кримінальних справ; у науково-дослідній діяльності для подальших наукових розробок, вирішення практичних і теоретичних проблем у сфері комп’ютерних злочинів.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у законотворчу роботу (лист народного депутата України V, VI скликання Камчатного В.Г. від 16.06.2007 № /06). Матеріали дисертації використовуються у навчальному процесі Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ під час викладання курсу “Кримінальний процес” (акт від 04.06.2007 №1143).

Апробація результатів дисертації. Результати, одержані в ході дисертаційного дослідження, розглядалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ; обговорювалися на міжнародній науково-практичній конференції “Международное сотрудничество в борьбе с компьютерной преступностью: проблемы и пути их решения”, м. Донецьк, Донецький юридичний інститут ЛДУВС, 18-19 травня 2006 року; міжнародній науково-практичній конференції “Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій”, м. Донецьк, Донецький юридичний інститут ЛДУВС, 24 листопада 2006 року; міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції “Тенденції формування громадянського суспільства”, м. Тернопіль, 15 травня 2007 року.

Публікації. Основні положення і висновки, сформульовані в дисертації, відображено в 7 наукових публікаціях, 4 з яких опубліковано у спеціалізованих наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, до складу яких входить вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 230 сторінок. Список використаних літературних джерел складає 246 найменувань. Додатки – на 38 стор.

ОСНОВНИЙ Зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок із науковими програмами та планами; визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, викладається наукова новизна та практична значимість одержаних результатів, апробація результатів дисертації та її структура; формулюються найбільш вагомі авторські положення та висновки дисертаційного дослідження.

Перший розділ “Предмет доказування та його особливості у справах про комп’ютерні злочини” складається із трьох підрозділів, у яких розглядаються питання, пов’язані з предметом доказування у загальному вигляді, стосовно всіх категорій кримінальних справ, поняття комп’ютерних злочинів, інформації, наведених у науковій літературі обставин, що підлягають доказуванню у справах про комп’ютерні злочини.

У підрозділі 1.1. “Поняття та зміст предмета доказування у кримінальних справах” увага приділяється існуючим концептуальним положенням щодо правової природи та змісту предмета кримінально-процесуального доказування.

Визначається, що не є доцільним відносити до предмета доказування доказові факти, виходячи з таких позицій. По-перше, елементи предмета доказування мають точний характер, наприклад подія злочину (місце, час, спосіб), яка не може мати альтернативи. Шляхів установлення елемента предмета доказування, які складаються із сукупності доказових фактів, може бути декілька. По-друге, виходячи із зазначеного, віднесення до предмета доказування доказових фактів може спричинити неповноту розслідування, якщо не буде досліджено усіх шляхів у доказуванні чинних елементів предмета доказування.

Автор підтримує думку науковців, які вважають за необхідне віднести до предмета доказування такий елемент, як “відсутність обставин, що виключають провадження у кримінальній справі”. Це повністю відобразить змістовну сторону предмета доказування.

Додатково обґрунтовано необхідність заміни у ст. 64 КПК терміна “подія злочину” на термін “подія суспільно небезпечного діяння”, оскільки досудове розслідування у кримінальних справах проводиться також щодо суспільно небезпечних діянь неосудних осіб та діянь, вчинених неповнолітніми, які не досягли віку кримінальної відповідальності.

Автор додатково обґрунтовує необхідність не лише “виявити” під час здійснення досудового слідства та судового розгляду, а й “доказати” причини злочину і умови, які сприяли його вчиненню, розмежовуючи ці два поняття та даючи авторське бачення змісту зазначених термінів.

Подається висновок про помилковість підходу деяких науковців, що ґрунтується на взаємопов’язаності елементів нормативно закріпленого предмета доказування і елементів складу злочину, оскільки ці категорії мають різну правову природу.

Встановлення складу злочину за кожною кримінальною справою є пріоритетним під час кримінально-процесуального доказування. Лише після встановлення цього елемента можна говорити про доказування інших обставин, які мають значення для встановлення істини і віднесені до окресленого законодавцем предмета доказування.

Усі пропозиції автора надаються у межах існуючого загального погляду на предмет доказування, зокрема, що обставини, які входять до предмета доказування, конкретизуються та індивідуалізуються з урахуванням категорії справи, але це відбувається в межах загального, родового предмета доказування і не означає його зміни, розширення або звуження та утворення нового самостійного виду предмета доказування.

У підрозділі 1.2. “Поняття комп’ютерних злочинів як об’єкта дослідження у кримінальних справах” досліджуються питання, пов’язані з критеріями визначення комп’ютерних злочинів на підставі загального поняття суспільно небезпечного діяння. Автор на підставі аналізу позицій вчених у різних юридичних і технічних наукових галузях дійшов висновку, що комп’ютерним злочином повинно вважатися визнане кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, спрямоване на порушення формування і використання комп’ютерних ресурсів на основі створення, збирання, обробки, накопичення, зберігання, розповсюдження, захисту комп’ютерної інформації, здійснене з використанням ЕОМ.

Аналізуючи змістовну сторону понять “комп’ютерні мережі”, “лінії зв’язку”, “збереження інформації” (без застосування поняття “її обробка”), які використовуються вченими у визначенні комп’ютерного злочину та наявні у чинному кримінальному законодавстві, автор формулює пропозиції щодо внесення змін до ст.ст. 3612, 362 КК України.

Подаючи додаткову аргументацію, автор підтримує тих науковців, які пропонують віднести до комп’ютерних злочинів діяння, що передбачені розділом XVI КК України і мають своїм предметом комп’ютерну інформацію.

Дисертант наполягає на тому, що із впровадженням комп’ютерних технологій у виробничу, управлінську побутову діяльність у переліку комп’ютерних злочинів необхідно залишити тільки ті діяння, які здійснюються за допомогою комп’ютера і під час вчинення яких застосовуються елементи професійних навичок висококваліфікованих комп’ютерних фахівців.

У підрозділі 1.3. “Обставини, що підлягають доказуванню у справах про комп’ютерні злочини” досліджуються питання, пов’язані з переліком елементів, які належать до предмета доказування про комп’ютерні злочини. Аналізуючи думки вчених щодо змісту предмета доказування, дисертант зауважує, що одна група авторів відносить до цього переліку, окрім складових предмета доказування, елементи складу злочину та інші обставини, які мають значення для справи. Інші вчені акцентують увагу на нормативно закріпленому предметі доказування. На думку автора, не слід змішувати елементи предмета доказування, які повинні бути встановлені точно і достовірно, з іншими доказовими фактами.

Другий розділ “Обставини об’єктивного і суб’єктивного характеру, що підлягають доказуванню у справах про комп’ютерні злочини” складається із трьох підрозділів, у яких розглядаються питання, пов’язані з подією злочину, винністю обвинуваченого у вчиненні комп’ютерного злочину, мотивами та цілями злочину, обставинами, які впливають на покарання та характеризують особу обвинуваченого.

У підрозділі 2.1. “Елементи події комп’ютерного злочину, їх зміст” досліджуються особливості встановлення місця, часу, способу вчинення комп’ютерного злочину.

Обґрунтовується, що під час доказування у справах про комп’ютерні злочини обов’язковому встановленню підлягає місце несанкціонованого доступу. Поняття “місце несанкціонованого доступу” може розглядатися як у технічному, так і в географічному аспекті. Технічний бік може виражатися, наприклад, в IP адресі комп’ютера і номера порту, через який здійснювався несанкціонований доступ. У географічному розумінні місцем несанкціонованого доступу може виступати ділянка місцевості, де фізично встановлений захисний програмний продукт (наприклад, брандмауер сервера або сам комп’ютер), або сама інформація. У справах про комп’ютерні злочини місце несанкціонованого доступу повинно належати до предмета кримінально-процесуального доказування з огляду на дві особливості.

Особливість комп’ютерних злочинів виявляється у їх транснаціональному характері. Тому під час розслідування таких злочинів (зокрема, встановлення часу вчинення комп’ютерного злочину) слідчим необхідно приділяти увагу часовим поясам і чітко вказувати на це в матеріалах кримінальної справи.

З урахуванням вищезазначеного дисертант вважає, що предмет доказування передбачає встановлення обставин, які визначають характер і розмір завданої злочином шкоди, проте не передбачає місця настання цієї шкоди, тобто доказування місця настання суспільно небезпечних наслідків. Під місцем вчинення злочину слід розуміти, що певна дія або бездіяльність, якими безпосередньо заподіюється шкода суспільним відносинам, відбувається у певному місці. Таким чином, за межами поняття “місце події” залишається місце настання суспільно небезпечних наслідків. У зв’язку із цим пропонується п. 1 ст. 64 КПК України викласти в такій редакції: “подія суспільно небезпечного діяння (час, місце вчинення діяння і настання суспільно небезпечних наслідків, спосіб та інші обставини)”.

У підрозділі 2.2. “Особливості встановлення винності обвинуваченого та мотивів вчинення комп’ютерних злочинів” акцентовано увагу на тому, що під час формування внутрішнього переконання суб’єкта доказування обов’язковою є наявність у слідчого, прокурора та судді спеціальних знань у сфері комп’ютерних технологій. Для цього слід передбачити створення спеціальних ліній спрямованості розслідування комп’ютерних злочинів, причому не лише з боку органів дізнання та досудового слідства, але й прокуратури та суду.

Зазначається, що мотив і мета злочину тісно взаємопов’язані між собою. Не довівши мотиву злочину, неможливо встановити його мету, і навпаки. Оскільки саме ці елементи зумовлюють вчинення злочину, мета повинна доводитися у кримінальній справі в єдності із мотивом, і саме тому підлягає віднесенню до предмета доказування. У зв’язку із цим п. 2 ст. 64 КПК України пропонується викласти в такій редакції: “винність обвинуваченого у вчиненні суспільно небезпечного діяння, мотиви і цілі суспільно небезпечного діяння”.

У підрозділі 2.3. “Обставини, які характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання у кримінальних справах про комп’ютерні злочини” автор обґрунтовує необхідність встановлювати наявність спеціальних пізнань обвинуваченого у сфері комп’ютерних технологій та їх рівень. Зазначається, що під час розслідування комп’ютерних злочинів слід встановлювати компетентність особи, яка вчинила комп’ютерний злочин.

Під час встановлення рівня спеціальних знань обвинуваченого у сфері комп’ютерних технологій слід враховувати, що, по-перше, більшість комп’ютерних злочинів здійснюється професійними злочинцями, що передбачає наявність у них глибоких й певною мірою особливих пізнань у галузях комп’ютерних технологій; по-друге, механізм вчинення комп’ютерних злочинів є достатньо різноманітним; по-третє, вчинення злочину зумовлюється свободою дій обвинуваченого у підходах до програмування та у створенні або використанні нових індивідуальних методик та інструментів вчинення злочину; по-четверте, кожна технологія програмування включає широкий спектр засобів та інструментів, що іноді дозволяє точно встановити особу, яка вчинила комп’ютерний злочин.

Автор дійшов висновку про доцільність віднести до предмета доказування обставини, що характеризують наявність спеціальних пізнань в обвинуваченого у сфері певних технологій, за допомогою яких він вчинив комп’ютерний злочин.

Визначається необхідність створення електронної бази даних, яка б містила інформацію про осіб, що вчинили комп’ютерні злочини. Ця база повинна містити, крім анкетних даних, інформацію щодо володіння конкретними мовами програмування і використання при цьому певних додаткових бібліотек коду тощо.

З урахуванням особливостей комп’ютерних злочинів у підрозділі надано перелік обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання.

Третій розділ “Суспільно небезпечні наслідки комп’ютерного злочину та обставини, що сприяли його вчиненню” складається із двох підрозділів, у яких розглядаються питання, пов’язані з особливостями доказування характеру і розміру заподіяної комп’ютерним злочином шкоди та причин і умов, що сприяли його вчиненню.

У підрозділі 3.1. “Встановлення характеру і розміру заподіяної комп’ютерним злочином шкоди” акцентується увага на особливостях встановлення шкоди, завданої комп’ютерним злочином.

Під час вчинення комп’ютерного злочину завжди здійснюється вплив на комп’ютерну інформацію, який можна розглядати як заподіяну внаслідок комп’ютерного злочину шкоду. Тому слід встановлювати характер впливу на інформацію: руйнування (втрата) інформації, модифікація (зміна інформації на помилкову, коректну за формою і змістом, але таку, що має інше значення), ознайомлення з нею сторонніх осіб.

Реституція, на думку автора, є пріоритетним напрямом серед засобів відновлення порушеного внаслідок комп’ютерного злочину становища потерпілої сторони. Вона може бути застосована як у повному, так і в частковому обсязі. Наприклад, реституція може здійснюватися у вигляді відновлення та повернення за допомогою органів розслідування інформації, яка була предметом злочинного посягання.

Автор стверджує, що під час розслідування кримінальних справ про комп’ютерні злочини (наприклад, розповсюдження шкідливих програм, пов’язане зі швидким та широким зараженням інших комп’ютерів) немає можливості повно встановити наслідки комп’ютерного злочину. Це зумовлюється об’єктивними факторами, пов’язаними з обсягом роботи щодо встановлення шкоди за кожним фактом зараження конкретного комп’ютера шкідливим програмним забезпеченням (розповсюдження конкретного так званого “вірусу”). У зв’язку з цим, п.4 ст. 64 КПК України пропонується викласти в такій редакції: “характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, яку можливо встановити на момент розслідування, а також розмір витрат установи охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння”.

У підрозділі 3.2. “Причини і умови, що сприяють вчиненню комп’ютерних злочинів, як елемент предмета доказування” акцентується увага на змісті цих елементів з урахуванням особливостей комп’ютерних злочинів. Поряд із причинами та умовами, що сприяли вчиненню комп’ютерного злочину, автор відокремлює ті обставини, які сприяли формуванню самої причини вчинення злочину. Наприклад, під час розслідування комп’ютерного злочину, вчиненого звільненим працівником відносно підприємства, доцільно звернути увагу на обставини звільнення, які можуть виступати умовами формування причини скоєння злочину цього типу. У разі необхідності слід дослідити й усунути ці обставини для запобігання іншим злочинам, скоєним на цьому ж ґрунті.

Причини вчинення злочину повинні усуватися шляхом впливу на обставини, що сформували їх, які також повинні бути виявлені в ході розслідування кримінальної справи. Тому замість терміна “причини та умови, що сприяли вчиненню злочину” найбільш прийнятним слід вважати термін “обставини, що сприяли вчиненню злочину”, який, на нашу думку, окрім причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, охоплює й інші обставини (зокрема, обставини формування цих причин та умов).

Обставини, що сприяли вчиненню комп’ютерних злочинів, можна поділити на три види. До першого слід віднести обставини, в яких функціонує комп’ютерна техніка потерпілого. Наприклад, такі обставини можуть виникнути внаслідок застосування виробничого комп’ютера з метою, не пов’язаною з виконанням службових обов’язків. Зокрема, встановлення програмного забезпечення, не потрібного для службової діяльності або використання інших ресурсів (наприклад, Інтернету) в особистих інтересах. До другого – обставини, пов’язані із сучасним розвитком інноваційних технологій та рівнем технічних знань особи, що вчинила комп’ютерний злочин. Наприклад, схильність до пізнання технічних аспектів вчинення злочинів з використанням Інтернету, участь у “хакерських” рухах, кланах тощо. До третього виду слід віднести інші обставини про особу комп’ютерного правопорушника. Наприклад, погане фінансове становище, відсутність стабільного доходу, негативні моральні якості тощо.

У роботі наводяться аргументи, що спростовують думку про те, що основним способом протидії комп’ютерним злочинам є технічний захист інформації. Автор наполягає, що перше місце у профілактиці комп’ютерних злочинів посідає соціальний аспект. Профілактичні дії безпосередньо щодо особи, яка може вчинити комп’ютерний злочин, є більш ефективними, ніж профілактичні заходи, пов’язані із вдосконаленням систем захисту інформації. У першому випадку результатом профілактичного впливу є відмова особи від вчинення злочину, оскільки її морально-правова свідомість підвищується. У другому випадку результатом буде, як правило, вчинення незакінченого злочину (приготування або замах на злочин).

Органам розслідування та суду автор пропонує використовувати з профілактичною метою заборону використання певного устаткування, наприклад, до виконання вимог, зазначених у поданні. З метою підвищення ефективності профілактичних дій слідчого відносно комп’ютерних злочинів наводяться пропозиції щодо посилення відповідальності посадових осіб за невиконання цього подання.

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульовано основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення і полягають у такому:

1. Під комп’ютерним злочином слід вважати визнане кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, спрямоване на порушення формування і використання комп’ютерних ресурсів на основі створення, збирання, обробки, накопичення, зберігання, розповсюдження, захисту комп’ютерної інформації, вчинене з використанням ЕОМ. До цієї категорії злочинів слід віднести діяння, які передбачені розділом XVI КК України і мають за предмет комп’ютерну інформацію. За сучасного розвитку впровадження інформаційних технологій в усі сфери громадського життя існує необхідність віднести до переліку комп’ютерних злочинів тільки ті діяння, які вчинюються за допомогою комп’ютера і під час скоєння яких застосовуються елементи професійних навичок висококваліфікованих комп’ютерних фахівців.

2. Загальний перелік обставин, що підлягають встановленню і доказуванню у кримінальній справі про комп’ютерні злочини, повинен ґрунтуватись на чинний системі елементів предмета доказування. Але, враховуючи особливості осіб, які вчиняють діяння, передбачені розділом XVI КК України, необхідно замінити термін “злочин” на “суспільно небезпечне діяння”. Крім того, існує необхідність віднести елемент, який передбачає відсутність обставин, що виключають провадження за кримінальною справою.

3. Предмет доказування передбачає встановлення обставин, які визначають характер і розмір завданої злочином шкоди, проте не передбачає місця настання цієї шкоди, тобто місця настання суспільно небезпечних наслідків. У зв’язку з цим запропоновано нову редакцію п. 1 ст. 64 КПК України.

4. Під час доказування винності обвинуваченого у вчиненні комп’ютерного злочину та формування у зв’язку з цим внутрішнього переконання суб’єкта доказування обов’язковою є наявність у слідчого, прокурора та судді спеціальних знань у сфері комп’ютерних технологій. З урахуванням цього пропонується спеціалізація посадових осіб – суб’єктів доказування за цією категорією справ.

5. Під час доказування у справах про комп’ютерні злочини обов’язковому встановленню підлягає можливість їх вчинення певними особами: наявність у обвинувачених спеціальних знань певних технологій; їх професійна діяльність; вимоги, що висуваються до такої діяльності; етапи підвищення кваліфікаційного рівня обвинуваченого в технічній сфері тощо.

6. Слід створити криміналістичну базу даних, зміст якої складає детальна інформація про раніше засуджених за комп’ютерні злочини осіб, які володіють технічними знаннями у сфері комп’ютерних технологій. У такій базі даних слід враховувати велике розмаїття технологій і механізмів учинення обвинуваченими комп’ютерних злочинів.

7. Шкода, завдана комп’ютерним злочином, полягає в зміні інформації у вигляді знищення, блокування, модифікації або в її копіюванні. А отже, під час розслідування кримінальних справ цієї категорії (наприклад, у справах про розповсюдження шкідливих програм) немає можливості повно встановити наслідки комп’ютерного злочину. У зв’язку із цим пропонується нова редакція п.4 ст. 64 КПК України.

8. У межах профілактичної діяльності суб’єкта доказування причини вчинення злочину повинні усуватися шляхом впливу на обставини, які їх сформували. Ці обставини також повинні виявлятися під час розслідування кримінальної справи. Тому замість терміна “причини та умови, що сприяли вчиненню злочину” (ст. 231 КПК) слід застосовувати термін “обставини, що сприяли вчиненню злочину”. Ці обставини можна розподілити на три види: обставини, в яких функціонує комп’ютерна техніка потерпілого; обставини, пов’язані із сучасним розвитком інноваційних технологій та технічним рівнем знань особи, яка вчинила комп’ютерний злочин; інші обставини про особу комп’ютерного правопорушника. Провідне місце у профілактиці комп’ютерних злочинів повинен посідати соціальний аспект. Для підвищення рівня профілактичних дій в межах усунення обставин, які належать до перших двох видів, органам розслідування та суду пропонується накладати заборону використання певного обладнання до виконання вимог, вказаних у поданні.

9. Запропоновано авторську редакцію статті 64 КПК України:“

Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.

Під час провадження дізнання, досудового слідства і розгляду кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:

1) подія суспільно небезпечного діяння (час, місце вчинення діяння і настання суспільно небезпечних наслідків, спосіб та інші обставини);

2) наявність елементів складу злочину (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона);

3) винність обвинуваченого у вчиненні суспільно небезпечного діяння, мотиви і цілі суспільно небезпечного діяння;

4) обставини, що впливають на ступінь тяжкості суспільно небезпечного діяння, а також обставини, що характеризують особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, пом’якшують або обтяжують покарання;

5) характер і розмір шкоди, заподіяної суспільно небезпечним діянням, яку можливо встановити на момент розслідування і судового розгляду, а також розмір витрат установи охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння;

6) відсутність обставин, що виключають провадження у кримінальній справі;

7) обставини, що сприяли вчиненню суспільно небезпечного діяння”.

Список опублікованих праць:

1. Журба А.І. Поняття комп’ютерних злочинів і особливості їх розслідування // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць Донецького юридичного інституту. – Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2006. – №3. – С. 219-227.

2. Журба А.И. Проблемные аспекты установления вреда по делам о компьютерных преступлениях // Право і безпека. – 2006. – № 5’3. – С. 

3. Журба А.І. Деякі особливості виявлення причин і умов, що сприяли скоєнню комп’ютерних злочинів // Форум права. – 2007. – № 1. – С. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-1/07gaickz.pdf

4. Журба А.І. Особливості обставин, які характеризують особу обвинуваченого і входять у предмет доказування під час розслідування кримінальних справ у сфері комп’ютерних злочинів // Вісник Донецького університету. – 2006. – №2 (2). – С. 384-389.

5. Журба А.И. Некоторые проблемы расследования компьютерных преступлений // Тенденції формування громадянського суспільства: Матеріали міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції. – Тернопіль, 2007. – С.21-24.

6. Журба А.И. Проблемы определения места совершения компьютерного преступления // Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Донецьк, 24 листопада 2006 року. – Донецьк: ООО Норд Комп’ютер, 2006. – С.298-300.

7. Журба А.И. Особенности обстоятельств, характеризующих личность обвиняемого, необходимые для установления при расследовании компьютерных преступлений // Международное сотрудничество в борьбе с компьютерной преступностью: проблемы и пути их решения: Материалы международной научно-практической конференции. Донецк, 18-19 мая 2006 года. – Донецк: ДЮИ ЛГУВД, 2007. – С. 65-70.

анотації

Журба А.І. Особливості предмета доказування у справах про комп’ютерні злочини. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2008.

Дисертація є комплексним монографічним дослідженням особливостей предмета доказування у справах про комп’ютерні злочини. У дисертації міститься низка теоретичних положень та практичних рекомендацій, сформульованих у результаті комплексного аналізу наукових досліджень як юридичної, так і технічної спрямованості та досвіду інших країн у боротьбі з комп’ютерними злочинами.

У роботі запропоновано авторське розв’язання проблем визначення поняття комп’ютерних злочинів, загальних питань предмета доказування. Автором визначено сутність елементів предмета доказування у справах цієї категорії, виявлено та обґрунтовано їх особливості. Досліджено окремі елементи предмета доказування: подія злочину, обставини, які характеризують особу обвинуваченого, які впливають на встановлення винності обвинуваченого та на його покарання, характер і розмір заподіяної комп’ютерним злочином шкоди, причини і умови, які сприяли його вчиненню. За результатами дослідження висунуті пропозиції щодо удосконалення чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства.

Ключові слова: комп’ютерний злочин, злочини у сфері комп’ютерної інформації, предмет доказування, подія злочину, характер і розмір шкоди, причини і умови вчинення комп’ютерних злочинів, обставини, які сприяли вчиненню злочину.

Журба А.И. Особенности предмета доказывания по делам о компьютерных преступлениях. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Харьковский национальный университет внутренних дел. – Харьков, 2008.

Диссертация является комплексным монографическим исследованием особенностей предмета доказывания по делам о компьютерных преступлениях. В диссертации содержится ряд теоретических положений и практических рекомендаций, сформулированных в результате комплексного анализа научных исследований как юридической, так и технической направленности и опыта других стран в борьбе с компьютерными преступлениями.

В работе предложено авторское разрешение проблем определения понятия компьютерных преступлений, общих вопросов предмета доказывания. Автором определена сущность элементов предмета доказывания по делам данной категории, выявлены и обоснованы их особенности. Предлагается авторская редакция понятия компьютерного преступления и дальнейшее направление его усовершенствования. С целью обеспечения эффективности раскрытия и расследования компьютерных преступлений автор акцентирует внимание на необходимости классификации преступлений данного вида по уровню использования специальных знаний в сфере компьютерных технологий. На основании исследования понятия компьютерных преступлений и анализа закрепленных в уголовном законодательстве составов преступлений автор пришел к выводу о нецелесообразности использования в нем определений: компьютерные сети, хранение информации, вследствие чего предложена новая редакция ст. ст. 3612, 362 УК Украины.

Исследованы отдельные элементы предмета доказывания: событие преступления, обстоятельства, характеризующие личность обвиняемого, влияющие на установление виновности обвиняемого и на его наказание, характер и размер причиненного компьютерным преступлением вреда, причины и условия, способствовавшие его совершению. Акцентировано внимание на уровне специальных познаний лица, совершающего компьютерное преступление, как обязательном элементе предмета доказывания по делам о компьютерных преступлениях. Данное обстоятельство по всем уголовным делам указанной категории преступлений является косвенным доказательством, а с учетом многообразия и динамики компьютерных технологий, широких возможностей в использовании компьютерных средств оно может быть и прямым. В связи с этим автор предлагает создать криминалистическую базу данных о лицах, ранее совершивших компьютерные преступления, с учетом специфики специальных познаний в области компьютерных технологий.

В диссертации исследованы особенности установления субъектом доказывания факта виновности обвиняемого в совершения компьютерного преступления. Автор настаивает на необходимости наличия у всех субъектов доказывания по делам о компьютерных преступлениях специальных познаний в сфере компьютерных технологий для формирования и реализации