ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЖИДКОВА Олена Степанівна

УДК 347.122:347.15/.19

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ

ПРАВА НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник: | доктор юридичних наук, професор

Шишка Роман Богданович,

Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри цивільного права та процесу.

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор

Ромовська Зорислава Василівна, Академія адвокатури України,

професор кафедри цивільного,

господарського права та процесу;

кандидат юридичних наук, доцент

Красицька Лариса Василівна,

Донецький національний університет, доцент кафедри цивільного права

і процесу.

Захист дисертації відбудеться 15 березня 2008 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 при Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, буд. 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, буд. 27.

Автореферат розіслано 13 лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова державної незалежності, що заснована на прогресивних в суспільстві відносинах і глобалізації, стрімкості змін та зрушеннях як у політиці, так і в економіці України, владно диктують необхідність створення нових цивільно-правових механізмів забезпечення реального захисту прав і свобод людини. Отже, особливо актуальною стає проблема формування дієвої системи юридичних способів, котрі утворюють механізм захисту цивільних прав. Виключна роль у цьому належить цивільному законодавству, що повинно регулювати різноманітні суспільні відносини, зокрема й відносини, пов’язані з проблемою захисту прав і свобод людини.

Закріплення в Цивільному кодексі України окремою нормою права на недоторканність ділової репутації висунуло перед науковцями нові завдання, що стосуються дослідження та вирішення загальних питань щодо формування цивільно-правового механізму її захисту. Аналіз правової доктрини свідчить про те, що в науці немає єдиного підходу до визначення права на недоторканність ділової репутації особи. Залишаються дискусійними питання стосовно правової природи права на недоторканність ділової репутації, кола суб’єктів, які мають право на її захист, підстав виникнення права на недоторканність ділової репутації, а також цивільно-правового механізму її захисту.

Неналежний стан їхнього наукового розроблення, невизначеність із ключових питань цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації безумовно викликає багато питань у правозастосовчій практиці.

Ці обставини зумовили необхідність проведення комплексного наукового дослідження правової природи права на недоторканність ділової репутації фізичних та юридичних осіб, встановлення тих фундаментальних особливостей і властивостей, що відображають внутрішній зміст і структуру цього права, його місце взагалі в системі права, а також формування цивільно-правового механізму його захисту.

Багатоаспектний характер теми дисертації визначив необхідність залучення різноманітних галузей знань: філософії, соціальної психології, загальної теорії держави і права, конституційного та господарського права тощо.

Окремі юридичні проблеми захисту права на недоторканність ділової репутації розроблялися і продовжують розроблятися як теоретиками права, так і цивілістами України, Росії та інших пострадянських країн і відтворюються в роботах: М.С. Александрова, А.Л. Анисимова, О.І. Антонюк, О.В. Безуха, О.Є. Богданової, В.В. Бутнєва, Є.В. Вавіліна, А.О. Власова, М.К. Галянтича, В.П. Грибанова, О.М. Ерделевського, Д.А. Керимова, С.Ф. Кечекьяна, Г.О. Коваленко, І.Ф. Коваль, О.В. Кохановської, Л.О. Красавчикової, Л.В. Красицької, В.В. Лєсняка, Д.Д. Луспеніка, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, М.І. Матузова, О.А. Пушкіна, З.В. Ромов-ської, І.В. Саприкіної, Г.О. Свердлика, А.П. Сергєєва, О.Ф. Скакун, С.О. Сліпченка, Р.О. Стефанчука, Г.М. Стоякіна, Е.Л. Страунінга, Г.П. Тимченка, Ю.К. Толстого, Л.С. Явича, Р.О. Халфіної, А.О. Церковної, Я.М. Шев ченко, Р.Б. Шишки тощо.

Незважаючи на те, що в науковому світі досягнуто певних результатів дослідження цієї проблематики, захищена навіть одна кандидатська дисертація (І.Ф. Коваль) за спеціальністю 12.00.04 і видана монографія, вона є відносно новим явищем у сучасних реаліях життя суспільства, адже змісту права на недоторканність ділової репутації властивий постійний розвиток, який безпосередньо відбиває рух і зміну його соціального життя.

Аналіз теоретичних концепцій науковців дав змогу вивчити стан досліджуваної проблеми. Підкреслюючи беззаперечну наукову цінність використаних джерел, слід виділити серед них чималу кількість таких, що ґрунтуються на дещо застарілих підходах. Втім у цьому дослідженні враховується й такий досвід.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах комплексної цільової програми „Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867) та відповідно до планів роботи кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в удосконаленні цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації та визначенні й конкретизації дійових правових способів його реалізації та здійснення.

Відповідно до цього увага в дисертації приділяється вирішенню таких основних завдань:

- встановити історико-правову динаміку розвитку права на недоторканність ділової репутації особи;

- поглибити понятійно-термінологічний інструментарій з теми дослідження;

- виокремити коло учасників цивільних правовідносин, що мають право на захист права на недоторканність ділової репутації;

- здійснити порівняльно-правовий аналіз законодавства України, Росії, Білорусі що регулює захист права на недоторканність ділової репутації й практики його застосування;

- визначити цивільно-правовий механізм захисту права на недоторканність ділової репутації та його складові;

- оптимізувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів особи й можливості їх застосування до захисту права на недоторканність ділової репутації;

- розробити теоретичні пропозиції та практичні рекомендації щодо вдосконалення цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації особи;

- встановити прогалини законодавства України стосовно захисту права на недоторканність ділової репутації та розробити рекомендації щодо їх усунення.

Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що виникають під час здійснення та захисту права на недоторканність ділової репутації.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні положення та концептуальні підходи щодо визначення сутності цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації; система нормативно-правових актів як інститут, що забезпечує право на недоторканність ділової репутації; судова практика та літературні джерела, в яких викладено теоретичні обґрунтування юридичної природи та цивільно-правового механізму захисту суб’єктивного права фізичної та юридичної особи на недоторканність ділової репутації.

Методи дослідження. Для одержання достовірних наукових результатів у дисертації застосовувалася система філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціально наукових методів. Методологічну основу дослідження насамперед складає діалектичний метод пізнання правових явищ.

З урахуванням специфіки теми, мети і завдань роботи було використано такі методи і прийоми: формально-логічний метод надав змогу на основі дослідження наукових позицій видатних учених, етимологічного значення осягнути сутність понять „недоторканність”, „мораль”, „моральність”, „інформація” тощо; керуючись прийомом дедукції визначались істотні характеристики елементів цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації; формально-юридичний і порівняльно-правовий методи використовувалися для порівняння застосування поняття „ділова репутація” в цивільному та господарському законодавстві, підходів науковців щодо об’єкта та предмета дослідження, систематизації спільних і відмінних рис та ознак; історичний надав можливість не тільки простежити еволюцію поняття „ділова репутація”, а й у взаємозв’язку з логічним методом розкрити об’єктивні закономірності його розвитку, виявити тенденції та передбачити перспективи її змін і перетворень; структурно-функціональний надав можливість не лише виділити та дослідити окремі елементи цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації, а й розкрити їх внутрішні закономірності, виявити взаємодію компонентів цілого й знайти його логічне вираження. Цей метод дозволив розробити авторське визначення поняття „ділова репутація” особи з урахуванням як об’єктивного, так і суб’єктивного змісту. Як і будь-який інший правовий феномен, ділова репутація є об’єктивною через закономірність її виникнення та загальні тенденції розвитку. Але, з іншого боку, вона суб’єктивна, оскільки являє собою продукт людської свідомості та діяльності, що й свідчить про необхідність її комплексного пізнання; аналіз застосовувався в процесі дослідження окремих поглядів щодо предмета дослідження. Догматичний аналіз норм чинного цивільного законодавства сприяв виявленню їх недоліків і формуванню пропозицій щодо його вдосконалення відповідно до результатів дослідження; визначення застосовувалося для розкриття змісту наукових термінів і понять, якими оперували як цивілісти, так і теоретики права.

Наукова новизна дослідження полягає насамперед у тому, що дисертація є комплексним монографічним дослідженням проблем цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації та його доктринального тлумачення. Для визначення особливості цього юридичного явища в роботі обґрунтовуються концептуально нові та важливі в практичному відношенні положення й висновки, що стосуються цієї цінності як для фізичної, так і юридичної особи в сучасних умовах життя суспільства.

Наукову новизну проведеного дослідження відображають такі основні положення:

1. Уперше:

1.1) розроблено авторське визначення поняття „ділова репутація” з суб’єктивної та об’єктивної сторін. Ділова репутація – це благо, що свідчить з одного, об’єктивного боку, про значимість особи для суспільства, що визначається в процесі її діяльності, незалежно від її виду, з точки зору її професійної діяльності, ділових, моральних якостей, рівня кваліфікації, здатності своєчасно й на високому рівні виконувати роботу, бути надійним партнером, дотримуватися вимог законодавства тощо, а з іншого, суб’єктивного – благо, котре свідчить про значимість діяльності особи незалежно від виду діяльності як представника професійної, ділової сфери суспільного життя на основі власної, індивідуальної свідомості, пріоритетів і переконань.

1.2) було використано підхід комплексного наукового дослідження цивільно-правового захисту права на недоторканність ділової репутації (механізму захисту), що надало можливість визначити проблеми стосовно захисту права на недоторканність ділової репутації та внести пропозиції щодо їх вирішення.

1.3) обґрунтовано та запропоновано необхідність офіційного закріплення в ЦК Україні таких положень:

- шкоду, що завдана фізичній особі в разі порушення її права на недоторканність ділової репутації, слід назвати психічною, оскільки яке-небудь правопорушення у фізичної особи викликає негативні наслідки в психічній сфері, зачіпає внутрішній світ особи;

- право юридичної особи на застосування спеціальних способів захисту в разі порушення її права на недоторканність ділової репутації.

2. Одержало подальший науковий розвиток положення:

2.1) що шкоду, яка завдана юридичній особі в разі порушення її права на недоторканність ділової репутації слід називати немайновою, абстрагуючись від поняття „моральна”, оскільки юридична особа ні моральнісні, ні моральні страждання не відчуває, однак це не означає того, що їй не може бути завдана шкода, порушенням цього права;

2.2) що сутність ділової репутації має еволюційний характер і вирішальною причиною, яка зумовлює його зміст та якісні характеристики, є ставлення особи до вирішення професійних питань.

2.3) про визначення та розмежування таких правових категорій, як „репутація”, „гудвіл”, „імідж”, „реноме”, „престиж”. Обстоюється теза, що ділова репутація і гудвіл – досить близькі, тісно взаємозв’язані категорії, проте носять самостійний характер і з урахуванням цього не підлягають ототожненню. Між такими категоріями як „ділова репутація”, „імідж”, „реноме”, „престиж” убачається певний взаємозв’язок, проте останні є одним із структурних компонентів свідомості, і як наслідок - вони теж не підлягають ототожненню.

2.4) що захист права на недоторканність ділової репутації витікає із зобов'язань унаслідок заподіяння шкоди (деліктних зобов'язань). Обстоюється теза, що це право слід віднести до соціально-економічних.

2.5) щодо поняття „право на захист цивільних прав та інтересів”, з урахуванням суб’єктивного права особи на недоторканність її ділової репутації, яке було покладено в основу розгляду цивільно-правового механізму її захисту.

2.6) що для захисту права на недоторканність ділової репутації фізичної особи можуть застосовуватися не тільки практично всі загальні способи, закріплені в ст. 16 ЦК України, але й спеціальні, зокрема, поновлення порушеного особистого немайнового права; право на відповідь та спростування недостовірної інформації; заборона поширення інформації, якою порушено особисті немайнові права. Паралельно із загальними способами захисту можливе застосування й спеціальних, що надасть змогу управомоченій особі більш ефективно захистити порушене право на недоторканність ділової репутації.

2.7) що захист порушеного права на недоторканність ділової репутації може здійснюватись як у юрисдикційній формі (суди загальної юрисдикції, господарський та третейський суд, Європейський суд із прав людини, Антимонопольний комітет), так і в неюрисдикційній – шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також самозахистом.

3. Запропоновано зміни та уточнення до чинного законодавства:

3.1) внести зміни до ЦК України, Законів України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, „Про інформацію”, „Про внесення змін до Закону України „Про телебачення та радіомовлення”, щодо заміни слів „моральна шкода” на слова „психічна шкода” стосовно відшкодування шкоди, яка заподіяна фізичній особі, та „немайнова шкода” щодо відшкодування шкоди юридичній особі;

3.2) абзац другий частини першої статті 94 ЦК України після слова „відповідно” доповнити словами „до глав 3, 20 цього Кодексу, а також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.”;

3.3) доповнити ЦК України статтею 941 такого змісту:

„1. Юридична особа має право на захист свого особистого немайнового права от протиправних посягань інших осіб.

2. Якщо юридичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) немайнової шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.”;

3.4) у статті 277 ЦК України назву викласти у такій редакції:

„Стаття 277. Право на відповідь. Право на спростування недостовірної інформації”, що більш відповідає змісту цієї статті.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та внесені пропозиції можуть бути використані в науково-дослідній роботі - для проведення подальших досліджень правового регулювання та захисту особистих немайнових прав фізичної та юридичної осіб, у навчальному процесі - при викладанні курсів: „Цивільне право”, „Господарське право” у вищих закладах освіти, а також для підготовки підручників, навчальних і навчально-методичних посібників, для виконання студентами і курсантами наукових праць відповідної тематики. У правотворчій сфері - сформульовані в роботі конкретні рекомендації щодо змін чинного законодавства, зокрема Цивільного кодексу України, Законів України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, „Про інформацію”, „Про внесення змін до Закону України „Про телебачення та радіомовлення”, можуть стати основою законопроектів з питань цивільно-правового захисту права на недоторканність ділової репутації та відшкодування шкоди; у сфері практичної діяльності - використання одержаних результатів дозволить удосконалити діяльність органів, до компетенції і завдань яких входить захист права на недоторканність ділової репутації, та полегшити застосування норм, якими регулюються особисті немайнові відносини.

Апробація результатів дослідження. Про основні положення та висновки роботи доповідалося на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ і на кафедрі цивільного права та процесу Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Вони також обговорювалися на науково-практичній конференції „Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (м. Івано-Франківськ, 3 – 4 жовтня 2002 року); міжнародній науковій конференції „Ідея правової держави: історія і сучасність” (м. Луганськ, 22 – 23 квітня 2003 року); науково-практичній конференції „Актуальные проблемы юридической науки и практики” (м. Орел, 26 лютого 2004 року); міжнародній науково-практичній конференції „Злочини у сфері використання комп’ютерної техніки: проблеми кваліфікації, розслідування і попередження” (м. Луганськ, 25 листопада 2004 року); міжнародній науково-практичній конференції „Управління адміністративно-політичною діяльністю у сфері захисту прав і свобод громадян та забезпечення правопорядку” (м. Одеса, 3 – 4 червня 2005 року) міжнародній науковій конференції „Ідея права і держава” (м. Луганськ, 26 – 27 квітня 2006 року), круглому столі „Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі” (м. Харків, 16 грудня 2005 року).

Результати дослідження використовувались автором у процесі викладання лекційного курсу „Цивільне право”, а також під час проведення практичних і семінарських занять з курсантами, студентами та слухачами Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у п’яти наукових статтях, які опубліковані у спеціальних виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.

Структура дисертації. Відповідно до наукових цілей, завдань і логіки дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів і семи підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації 215 сторінок, із яких основний текст – 175 сторінок. Кількість використаних джерел – 343.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження; його зв’язок із науковими програмами, планами, темами; визначено об’єкт і предмет, мету та основні завдання дослідження; охарактеризовано використані в роботі методи, її наукову новизну та практичне значення; подано відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ „Правова природа права на недоторканність ділової репутації як об’єкта цивільно-правового механізму захисту”, який складається з двох підрозділів, присвячено визначенню юридичної природи поняття „ділова репутація” як об’єкта цивільних прав, з’ясуванню її правової сутності та значення й співвідношення з термінами „репутація”, „гудвіл”, „імідж”, „реноме”, оскільки визначення змісту цих юридичних понять, проблема, яка має велике практичне значення, а також з’ясуванню кола суб’єктів, які можуть бути носіями ділової репутації. У процесі дослідження цих питань застосовувались такі методи та прийми: історико-логічний, спостереження і порівняльно-правовий.

У підрозділі 1.1 „Право на недоторканність ділової репутації – теоретичні проблеми цивільно-правового механізму захисту” на основі аналізу емпіричного матеріалу, зокрема законодавства, встановлені загальні тенденції появи категорії „ділова репутація”, досліджено юридичну природу цього поняття та специфіку його законодавчого закріплення. Встановлено, що ця категорія в науці цивільного права зовсім не нова, зараз відбувається її відродження. Зазначається, що наявність різноманітних точок зору стосовно тлумачення поняття „ділова репутація” пояснюється його складністю та багатогранністю.

Обґрунтовується точка зору, що носієм ділової репутації може бути як будь-яка фізична особа у статусі підприємця, робітника або службовця, незалежно від того працює вона в комерційній структурі чи ні, так і юридична особа.

Розглядаючи поняття „ділова репутація” у взаємозв’язку з термінами „репутація”, „гудвіл”, „імідж”, „реноме” проводиться детальний аналіз етимологічного значення та поглядів учених щодо сутності вказаних правових категорій. Робиться висновок, що поняття „престиж” і „реноме” є самостійними категоріями, а, отже, їхня правова природа різниться. Обґрунтовано, що поняття „імідж”, „реноме”, „престиж” складаються у суб’єктів як результат реалізації певних прав, у тому числі й права на ділову репутацію, про що свідчить їх зміст.

Одним із значимих питань при дослідженні поняття „ділова репутація” є розгляд його у двох аспектах: з об’єктивного (зовнішнього) боку та з суб’єктивного (внутрішнього) боку. Ділова репутація – це благо, що свідчить з одного, об’єктивного боку, про значимість особи для суспільства, що визначається в процесі її діяльності, незалежно від її виду, з точки зору її професійної діяльності, ділових, моральних якостей, рівня кваліфікації, здатності своєчасно й на високому рівні виконувати роботу, бути надійним партнером, дотримуватися вимог законодавства тощо, а з іншого, суб’єктивного боку – благо, котре свідчить про значимість діяльності особи, незалежно від виду діяльності як представника професійної, ділової сфери суспільного життя на основі власної, індивідуальної свідомості, пріоритетів і переконань.

У підрозділі 1.2 „Право на недоторканність ділової репутації – суб’єктивне немайнове право” проаналізовані погляди вчених щодо традиційного розуміння змісту права на недоторканність ділової репутації.

Одержало подальший розвиток положення, що вже є всі підстави для однозначного висновку про те, що такі специфічні ознаки особистих немайнових прав, як їх суто особиста властивість і відсутність економічного змісту необхідно переглянути. Значною мірою це стосується такого блага, як ділова репутація, котре є особливим суб’єктивним правом, що вже не вписується в конструкцію особистих немайнових благ, до яких належать здоров’я, життя, честь, гідність; ім’я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості (ст. 201 ЦК України). У зв’язку з цим, автор додержується точки зору, що це право слід віднести до соціально-економічних прав.

Другий розділ „Теоретичні проблеми цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації” складається з двох підрозділів. У ньому досліджуються теоретичні проблеми, пов’язані з визначенням суб’єктивного права, права на захист, цивільно-правового механізму захисту та його складових стосовно права на недоторканність ділової репутації.

Для визначення сутності права на захист, з’ясування внутрішнього устрою, принципів дії цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації застосовувались такі методи, як системно-структурний, компаративний, діалектичний і формально-юридичний. У процесі дослідження використовувалися також такі діалектичні категорії, як „ціле”, „частина”, „зміст”, „форма”, „структура”, „елементи” тощо.

Підрозділ 2.1 „Право на захист права на недоторканність ділової репутації як суб’єктивне право особи” присвячено з’ясуванню юридичної природи права на захист права на недоторканність ділової репутації, зокрема, визначенню його поняття, змісту та проблеми здійснення. Автор зазначає, що право на захист відноситься до одного із складних правових явищ, а тому в юриспруденції відсутнє його однозначне тлумачення. Основною причиною для визначення права на захист не як окремого суб’єктивного права, а в якості одного з правомочій суб’єктивного права, є ототожнення понять „суб’єктивне право” і „правомочність” („можливість”). На основі аналізу юридичної літератури та цивільного законодавства, зокрема ч. ст. ЦК України, ч. ст. ЦК України, автором робиться висновок, що право на захист – це самостійне суб’єктивне право. З’ясовано, що у ЦК України не отримало свого правового закріплення право на захист особистих немайнових прав юридичної особи від протиправних посягань, тому дисертантом вноситься пропозиція щодо закріплення цього положення.

Дисертант вважає, що право на захист права на недоторканність ділової репутації – це гарантована правова можливість особи на свій розсуд захищати суб’єктивне право на недоторканність ділової репутації від протиправних посягань інших осіб, скориставшись системою встановлених державою способів і засобів захисту, застосовуваних судом та іншими уповноваженими органами або самою особою для забезпечення реалізації й відновлення стану, який існував до порушення, а також на припинення дій, якими порушується право на недоторканність ділової репутації, і відшкодування шкоди, заподіяної інтересам особи.

У підрозділі 2.2 „Визначення цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації та його складових” вперше проводиться дослідження категорії „механізм правового захисту” стосовно застосування її щодо аналізу проблем захисту права на недоторканність ділової репутації. Автор виходить з того що, цивільно-правовий механізм захисту права на недоторканність ділової репутації – це система взаємоузгоджених способів і засобів цивільно-правового впливу, застосовуваних як самою особою, так і компетентними органами, призначених для безперешкодного й ефективного використання наданих особі можливостей для захисту права на недоторканність ділової репутації, закріплених у нормативно-правових актах.

Виділені основні складові цього механізму, до яких відносяться – нормативно-правові акти; органи й організації, до компетенції і задачі яких входить захист права на недоторканність ділової репутації; придатні для ефективного застосування способи та засоби захисту права на недоторканність ділової репутації; самозахист цивільних прав та зроблено їх функціональний аналіз.

Обґрунтовано, що для визначення юридичної природи механізму захисту права на недоторканність ділової репутації важливе значення мають й нормативно-керівні положення, тобто принципи. До останніх слід віднести: принцип системного формування права; невтручання в приватні інтереси; недоторканність ділової репутації; рівність суб’єктів; диспозитивність; свобода волевиявлення й незалежності особистості; забезпечення всебічного й оперативного захисту права на недоторканність ділової репутації; простота й доступність.

Третій розділ „Форми та способи захисту права на недоторканність ділової репутації” присвячено дослідженню юрисдикційної та неюрисдикційної формам захисту права на недоторканність ділової репутації, а також загальних та спеціальних способів захисту й можливості їх застосування щодо захисту права на недоторканність ділової репутації. Розділ складається з трьох підрозділів.

Дослідження зібраного матеріалу проводилося з використанням системно-логічного, догматичного, статистичного, порівняльно-правового, теоретичного і практичного методів пізнання, а також інтегрального аналізу результатів дослідження.

У підрозділі 3.1 „Форми захисту права на недоторканність ділової репутації” досліджується поняття та класифікація форм захисту, дається їх загальна характеристика щодо захисту права на недоторканність ділової репутації. Автор вважає, що форма захисту права на недоторканність ділової репутації – це діяльність компетентних органів, яка спрямована на встановлення фактичних обставин справи, застосування відповідних норм права і відповідно до цього на визначення необхідних способів захисту порушеного права на недоторканність ділової репутації особи або здійснення самозахисту.

Обґрунтовано, що з точки зору матеріального і процесуального права найбільш доцільна класифікація форм захисту на юрисдикційну і неюрисдикційну. Кожна форма захисту конструюється з урахуванням її специфіки.

Розглядаючи питання щодо захисту права на недоторканність ділової репутації судами загальної юрисдикції, господарським та третейським судами, Європейським судом з прав людини, Антимонопольним комітетом, Уповноваженим з прав людини, автором концентрується увага на їх відмінних рисах, підкреслюються з одного боку їх перевага, а з іншого – їх специфіка.

Самозахист за своєю правовою природою є неюрисдикційною формою захисту цивільних прав і інтересів та необхідною складовою цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації. Крім того, автором звертається увага на те, що в ЦК України відсутні норми, відповідно до яких обмежувалося б коло осіб, які можуть скористатися своїм правом на самозахист порушеного права на недоторканність ділової репутації. Обстоюється теза, що цим правом володіють усі учасники цивільно-правових відносин.

Підрозділ 3.2 „Цивільно-правові способи захисту права на недоторканність ділової репутації” присвячено дослідженню поняття „спосіб захисту”, визначенню його сутності та змісту, а також характеристиці способів захисту (загальних та спеціальних) права на недоторканність ділової репутації.

З’ясовуючи сутність та зміст категорії „спосіб захисту”, автор звертає увагу на те, що легального його визначення в законодавстві немає і тлумачення проводиться тільки на теоретичному рівні. Під способом захисту права на недоторканність ділової репутації розуміються матеріально-правові заходи, застосовувані як самою особою, так і компетентними органами, посадовими особами, спрямовані на відновлення (визнання) порушеного (оскаржуваного) права на недоторканність ділової репутації, усунення перешкод у його здійсненні та вплив на правопорушника.

Робиться висновок, що із закріплених у ч. 2 ст. 16 ЦК України загальних способів захисту, найбільш прийнятні для захисту права на недоторканність ділової репутації такі, як визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Цивільно-правовий механізм захисту особистих немайнових прав, зумовлює можливість вибору не тільки способів захисту, які носять загальний характер, але й спеціальних, які відображають їх специфічний характер. До них відносяться: поновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК України); право на відповідь та спростування недостовірної інформації (ст. ЦК України); заборона поширення інформації, якою порушено особисті немайнові права (ст. 278 ЦК України). Зроблено висновок про те, що право на відповідь – це самостійний спеціальний спосіб захисту порушеного права на недоторканність ділової репутації, і тому обґрунтовано зміни до назви ст. ЦК України, виклавши її у такій редакції „Стаття 277. Право на відповідь. Право на спростування недостовірної інформації”, що найбільш відповідає її змісту; до Законів України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні; „Про інформаційні агентства”, закріпив у них право фізичної та юридичною особи на відповідь, у разі порушення її права на недоторканність ділової репутації.

Обґрунтоване: що достатньо проблемним є застосування такого способу захисту, як спростування недостовірної інформації до правопорушень, що виникають в мережі Інтернет; вживання положень ст. 277 ЦК України, викликає певні труднощі, оскільки на відміну від друкарських засобів масової інформації, досить складно визначити коло користувачів даного сайту, їх кількість, періодичність звернення, що має істотне значення для вирішення питання про задоволення позову щодо захисту права на недоторканність ділової репутації.

Зазначається, що у ЦК Україні виділені спеціальні способи захисту права на недоторканність ділової репутації тільки стосовно фізичної особи. Відносно юридичної особи відсутнє посилання на можливість застосування спеціальних способів щодо захисту її особистих немайнових прав. Наведене дало можливість дійти висновку про необхідність внесення доповнення до абз. 2 ч. 1 ст. 94 ЦК України де після слова „відповідно” доповнити словами „до глав 3, 20 цього Кодексу, а також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення”.

У підрозділі 3.2.1 „Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як один із способів захисту права на недоторканність ділової репутації” розглядається ряд проблем, стосовно категорії „моральна шкода”. На підставі аналізу результатів досліджень із психології, а також психіатрії, автором обґрунтовується теза, що, не дивлячись на те, як би не визначалася моральна шкода, або через страждання чи переживання, або через втрати немайнового характеру, вона завжди пов’язана з негативними наслідками у психічній сфері людини. Все це дало змогу дійти висновку, що зведення сутності моральної шкоди тільки до страждань збіднює правову природу цього поняття, з урахуванням того, що моральна шкода полягає не тільки в порушенні емоційного стану (зокрема – страждання і переживання), а також у сприйнятті (чуттєвому пізнанні), мисленні, пам’яті та інших психічних процесів, дисертантом робиться висновок про те, що шкоду, яка завдана фізичній особі у разі порушення її права на недоторканність ділової репутації, необхідно називати психічною.

З урахуванням того, що неможливо спричинити юридичній особі ні моральнісні, ні психічні, ні фізичні страждання порушенням її права на недоторканність ділової репутації, автор підтримує точку зору, згідно з якою шкоду, завдану юридичній особі, слід називати немайновою, абстрагуючись від поняття „моральна”.

Виходячи із проведеного етимологічного аналізу значення категорій „відшкодування” та „компенсація”, вважаємо, що найбільш прийнятним буде використання терміну „відшкодування”, оскільки він більшою мірою характеризує наслідки, які можуть виникнути в особи в результаті порушення її права на недоторканність ділової репутації, про що свідчить і його законодавче закріплення.

У роботі також обґрунтовано, що і фізичні, і юридичні особи відчувають наслідки порушення їх права на недоторканність ділової репутації, однак між шкодою, завданою фізичній особі і шкодою, яка завдана юридичній особі, існують як спільні, так і відмінні риси.

У висновках підведені підсумки дослідження, сформульовано теоретико-методологічні положення, до яких відносяться: концептуальне обґрунтовування і дослідження сутності цивільно-правого механізму захисту права на недоторканність ділової репутації, форм, способів захисту, їх реалізація при здійсненні захисту права на недоторканність ділової репутації як фізичної, так і юридичної особи, а також зроблені практичні рекомендації, які мають важливе значення для законотворчої діяльності та практики застосування цивільного законодавства. На підставі проведеного цивілістичного дослідження проблеми захисту права на недоторканність ділової репутації одержано такі основні висновки:

1. Ділова репутація – це благо, яке свідчить з одного, об’єктивного боку, про значимість особи для суспільства, яка визначається в процесі її діяльності, незалежно від її виду, з точки зору її професійної діяльності, ділових, моральних якостей, рівня кваліфікації, здатності своєчасно й на високому рівні виконувати роботу, бути надійним партнером, дотримуватися вимог законодавства тощо, а з іншого, суб’єктивного боку – благо, яке свідчить про значимість діяльності особи, незалежно від виду діяльності як представника професійної, ділової сфери суспільного життя на основі власної, індивідуальної свідомості, пріоритетів та переконань.

2. Носієм ділової репутації може бути як будь-яка фізична особа у статусі підприємця, робітника або службовця, так і юридична особа.

3. Право на захист права на недоторканність ділової репутації – це гарантована правова можливість особи на свій розсуд захищати суб’єктивне право на недоторканність ділової репутації від протиправних посягань інших осіб, скориставшись системою встановлених державою способів і засобів захисту, застосовуваних судом та іншими уповноваженими органами або самою особою для забезпечення реалізації й відновлення стану, який існував до порушення, а також на припинення дій, якими порушується право на недоторканність ділової репутації, і відшкодування шкоди, заподіяної інтересам особи.

4. Цивільно-правовий механізм захисту права на недоторканність ділової репутації – це система взаємоузгоджених способів і засобів цивільно-правового впливу, застосовуваних як самою особою, так і компетентними органами, призначених для безперешкодного й ефективного використання наданих особі можливостей для захисту права на недоторканність ділової репутації, закріплених у нормативно-правових актах.

5. Основними елементами цивільно-правового механізму захисту права на недоторканність ділової репутації є: нормативно-правові акти; органи і організації, до компетенції і задач яких входить захист права на недоторканність ділової репутації; придатні для ефективного застосування засоби і способи захисту, а також самозахист.

6. Форма захисту права на недоторканність ділової репутації – це діяльність компетентних органів, яка спрямована на встановлення фактичних обставин справи, застосування відповідних норм права та відповідно до цього на визначення необхідних способів захисту порушеного права на недоторканність ділової репутації особи чи здійснення самозахисту.

7. Захист порушеного права на недоторканність ділової репутації може здійснюватися як в юрисдикційній формі (суди загальної юрисдикції, господарський і третейський суди, Європейський суд з прав людини; Антимонопольний комітет), так і в неюрисдикційній – шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також самозахистом.

8. Самозахист права на недоторканність ділової репутації – це дії, застосовувані управомоченою на їх здійснення особою, здійснювані нею самостійно, на власний розсуд, без звернення до органів, які здійснюють захист цього права в юрисдикційному порядку, спрямовані на забезпечення недоторканності ділової репутації, припинення її порушення чи ліквідацію наслідків, не заборонені законом і не суперечливі моральному укладу суспільства, відповідні змісту й характеру дій, які порушують право на недоторканність ділової репутації.

9. Спосіб захисту права на недоторканність ділової репутації – це матеріально-правові заходи, застосовувані як самою особою, так і компетентними в цьому органами, посадовими особами, спрямовані на відновлення (визнання) порушеного (оскаржуваного) права на недоторканність ділової репутації, усунення перешкод в його здійсненні та вплив на правопорушника.

10. Для захисту права на недоторканність ділової репутації з перерахованих в ч. ст. ЦК України загальних способів захисту прийнятні такі, як: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

11. Оскільки будь-яке правопорушення у фізичної особи викликає негативні наслідки у психічній сфері людини, найбільш прийнятне, для фізичної особи, використання поняття „психічна шкода”, під якою слід розуміти негативні наслідки у психічній сфері особи (психічний розлад, зокрема екзогенні захворювання), що виникли в результаті порушення як майнових, так і особистих немайнових прав (які забезпечують як природне, так і соціальне існування) фізичної особи, причинені дією (бездіяльністю) інших осіб стосовно неї самої, а також членів її сім’ї чи близьких родичів.

12. З урахуванням того, що в юридичної особи наслідки будь-якого правопорушення виражаються в порушенні її законних особистих немайнових прав (відповідно до ст. ЦК України це право на недоторканність ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати), то, для цього учасника цивільних правовідносин доцільно використовувати поняття „немайнова шкода”.

Під немайновою шкодою слід розуміти збитки юридичної особи, які настали чи можуть настати у зв’язку з порушенням її особистих немайнових прав (зокрема порушенням права на недоторканність ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці тощо), а також в результаті здійснення дій, спрямованих на зменшення престижу чи підрив довіри до її діяльності.

13. Запропоновано внести зміни до ЦК України, Законів України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, „Про інформацію”, „Про внесення змін до Закону України „Про телебачення та радіомовлення”, щодо заміни слів „моральна шкода” на слова „психічна шкода” стосовно відшкодування шкоди, яка заподіяна фізичній особі, та „немайнова шкода” щодо відшкодування шкоди юридичній особі; абзац другий частини першої статті 94 ЦК України після слова „відповідно” доповнити словами „до глав 3, 20 цього Кодексу, а також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення”; доповнити ЦК України статтею 941 такого змісту: „1. Юридична особа має право на захист свого особистого немайнового права от протиправних посягань інших осіб. 2. Якщо юридичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) немайнової шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.”; у статті 277 ЦК України назву викласти у такій редакції: „Стаття 277. Право на відповідь. Право на спростування недостовірної інформації”, що більш відповідає змісту цієї статті; до Законів України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні; „Про інформаційні агентства”, закріпив в них право фізичної та юридичною особи на відповідь, у разі порушення її права на недоторканність ділової репутації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ПРАЦЬ

1. Жидкова Е.С. О причинах введения в юридическую деятельность категории „деловая репутация” // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. річчя