КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КОБЕРА АЛІНА ВІКТОРІВНА

УДК 154.4-05+351.745.5

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ЛІДЕРСТВА В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

19.00.06 – юридична психологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, кафедра юридичної психології

Науковий керівник

доктор психологічних наук, доцент

Барко Вадим Іванович,

Академія управління МВС, проректор

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор

Казміренко В’ячеслав Петрович,

Інститут соціальної та політичної психології АПН України,

завідувач лабораторії фундаментальних і прикладних

проблем спілкування (м. Київ)

кандидат психологічних наук

Цільмак Олена Миколаївна,

Одеський юридичний інститут Харківського національного університету

внутрішніх справ, начальник кафедри юридичної психології

та педагогіки (м. Одеса)

Захист відбудеться “28“ березня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 Київського національного університету внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ України

Автореферат розісланий “22” лютого 2008 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогодні в системі управління органами і підрозділами внутрішніх справ відбуваються важливі зміни: розширюється процес демократизації управлінської діяльності, здійснюється її децентралізація, делегування повноважень нижчим керівним ланкам, перехід до більш гнучких систем керівництва підрозділами міліції, до якісно нових методик підготовки управлінців органів внутрішніх справ. Тому перед керівниками постають нові вимоги, які потребують сучасних підходів до управління організацією. Серцевиною управлінської діяльності є робота керівника з персоналом органів та підрозділів внутрішніх справ: підбір кадрів, мотивація і стимулювання співробітників, створення та підтримування оптимального клімату колективу і організація ефективної командної роботи, управління конфліктами і допомога працівникам у подоланні стресів. Сучасний керівник не лише повинен вміти працювати з персоналом, а й сам бути взірцем для підлеглих, лідером, наставником, референтною особистістю з глибокими знаннями, розумінням людей, привабливим іміджем і характерологічними особливостями.

Таким чином, можна констатувати, що активізувалася потреба у керівниках органів внутрішніх справ якісно вищого рівня – управлінських лідерах – які здатні забезпечити ефективне виконання завдань, покладених на міліцейські підрозділи.

Питанням психології лідерства, управління персоналом та командної роботи в органах внутрішніх справ приділяють значну увагу Д.О. Александров, В.Г.Андросюк, О.М. Бандурка, В.І. Барко, Є.Г. Запорожцев, Ю.Б. Ірхін, В.П.Казміренко, Л.І.Казміренко, Я.Ю. Кондратьєв, М.В. Костицький, В.С.Медведєв, О.М. Цільмах, С.І. Яковенко, в роботах яких відзначається, що високі вимоги, які стоять перед керівником, вимагають від нього ряду особистісних якостей та психологічних характеристик, наявність яких допоможе оптимізувати процес керівництва та позитивно відобразиться на соціально-психологічному кліматі колективу, переході його на якісно вищий рівень. Дослідники проблеми лідерства в поліцейських організаціях зарубіжних країн (Т.Андерсен, Е.Лінч, Е.Тібаут, Х.Кноотс) теж притримуються позиції, що сучасні умови роботи висувають нові вимоги до якісного потенціалу керівника поліції.

Таким чином, практична необхідність посилення провідної ролі управлінця в процесі роботи, визначення і формування лідерських здібностей керівника органів внутрішніх справ, недостатня теоретична розробленість проблеми формального та неформального лідерства визначили актуальність теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності до п. .4. наказу МВС України від 05.04.2002 р. № “Про затвердження плану додаткових робочих заходів на виконання Розпорядження Президента України від 26.03.2002 р. № /2002РП “Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах”; п. .2 наказу МВС України від 05.07.2004 р. № “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років”; п. 4.3. рішення колегії МВС України від 29.11.2003 р. № КМ/1, наказу МВС України від 28.07.2004 р. № “Про подальший розвиток служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ”.

Дослідження здійснювалося відповідно до Плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструктивних робіт у Національній академії внутрішніх справ України (Київський національний університет внутрішніх справ). Тема дисертації відповідає вимогам ст. Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11.07.2001 р., обговорена і затверджена на засіданні Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 6 від 25.05.2004 р.).

Мета дослідження – визначити психологічні чинники та умови ефективного лідерства у діяльності управлінця органів внутрішніх справ, розробити та запровадити у міліцейських підрозділах систему психологічних методів і організаційних засобів розвитку лідерського потенціалу керівника.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:
1) проаналізувати наукові підходи до проблеми лідерства та психологічні чинники лідерства в діяльності управлінця органу внутрішніх справ; 2) провести порівняльний аналіз психологічних аспектів лідерства в органах внутрішніх справ України та поліцейських організаціях інших країн; 3) провести експертну оцінку лідерських якостей керівника та визначити комплекс вимог до лідера і розробити інтеграційну модель управлінського лідера органу внутрішніх справ; 4) визначити та обгрунтувати психодіагностичний комплекс методик дослідження лідерських якостей керівника органу внутрішніх справ; 5) обгрунтувати психологічні чинники, умови, методи і засоби ефективного розвитку лідерського потенціалу керівника органу внутрішніх справ; 6) розробити модель підготовки управлінських лідерів органів внутрішніх справ.

Об’єктом дослідження є лідерство як феномен управлінської діяльності в системі органів внутрішніх справ.

Предметом дослідження є організаційно-психологічні чинники та умови ефективного лідерства в системі органів внутрішніх справ.

Методи дослідження. З метою виконання поставлених завдань використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів: теоретичні методи (синтез, порівняння, моделювання, узагальнення) використовувалися з метою вивчення наукової літератури для розробки інтеграційної моделі управлінського лідера органів внутрішніх справ; емпіричні методи (стандартизоване анкетне опитування, напівстандартизовані індивідуальні бесіди, метод експертних оцінок, аналіз документації, констатуючий експеримент); психодіагностичні методики – індивідуальний-типологічний опитувальник (ІТО), стантартизований багатофакторний метод вивчення особистості (СМДО), метод кольорових виборів (МКВ), метод діагностування міжособистісних відносин (ДМВ), тест Равена; формуючий експеримент, тестування, спостереження, бесіда; методи математичної статистики (коефіцієнт рангової кореляції Спірмена, критерій Стьюдента).

Експериментальне дослідження проводилося у три етапи на базі магістратури управління Навчально-наукового інституту управління Національної академії внутрішніх справ України, Київського університету внутрішніх справ та Академії управління МВС України протягом 2004-2007 років. При констатуючому експерименті вибірка становила 242 особи, її було поділено на контрольну і експериментальну групи за критерієм „рівень професійної придатності”. Вибірка формуючого експерименту становила 333 особи, вони були поділені на контрольну та експериментальні групи способом випадкового відбору.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше:

– розроблено інтеграційну модель управлінського лідера органів внутрішніх справ;

– запропоновано психодіагностичний комплекс вивчення лідерських якостей керівників органів внутрішніх справ;

– визначено психолого-педагогічні умови, методи і засоби оптимізації лідерства в ОВС, розроблено і експериментально перевірено комплексну тренінгову програму розвитку лідерського потенціалу керівників органів внутрішніх справ.

уточнено:

– сутність та особливості лідерства в органах внутрішніх справ, комплекс вимог до особистісних якостей лідера органів внутрішніх справ;

– суб’єктивні та об’єктивні чинники, які визначають ефективність лідерства в органах внутрішніх справ.–

отримала подальший розвиток ідея розвитку лідерських якостей та лідерської спрямованості як один із пріоритетних напрямів професійної підготовки керівних кадрів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в його спрямованості на підвищення рівня професійної підготовки керівників органів внутрішніх справ, удосконалення навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах системи МВС на основі впровадження педагогічної технології розвитку лідерського потенціалу керівників органів внутрішніх справ. Запропонований у дисертації психодіагностичний комплекс може використовуватися у процесі вивчення індивідуальних особливостей співробітників органів внутрішніх справ при призначенні на керівну посаду та при зарахуванні у резерв керівних кадрів.

Окремі ідеї дисертаційної роботи використано під час підготовки „Інструкції про порядок поглибленого психологічного обстеження кандидатів на керівні посади органів внутрішніх справ України”, затвердженої наказом МВС України
від 28.07.2004 р. № (акт впровадження МВС від 26.03.2007р.) та розділу 2 наказу МВС України від 06.11.2003 р. № „Про затвердження інструкції про порядок добору та зарахування працівників ОВС України до резерву кадрів на висунення для переміщення на вищі посади та організації роботи з ними”
(акт впровадження МВС України від 26.03.2007 р.).

Впровадження результатів дослідження у навчальний процес здійснено при підготовці слухачів магістратури Академії управління МВС за спеціальностями „Управління у сфері правопорядку” та „Правознавство”, а також при підвищенні кваліфікації керівного складу органів внутрішніх справ та керівних кадрів системи державного управління (акт впровадження Академії управління МВС від 30.04.2007 р.).

Особистий внесок автора. У статті “Психологія лідерства в органах внутрішніх справ”, написаній у співавторстві з В.І. Барком, особистим внеском автора є аналіз теоретичних концепцій та теорій лідерства.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження апробовані на міжнародній науково-практичній конференції “Психологічні тренінгові технології у правоохоронній діяльності: науково-методичні та організаційно-практичні проблеми впровадження і використання, перспективи розвитку” (27-28 травня 2005 р., м. Донецьк), на Першому всеукраїнському конгресі психологів (IV з’їзд товариства психологів України) (24-26 жовтня 2005 р., м. Київ), на другій міжнародній конференції “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (20 березня 2007 р., м. Київ) та на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми управління та службово-оперативної діяльності органів внутрішніх справ у сучасний період розвитку державності України” (26 жовтня 2007 р., м. Київ).

Узагальнені результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданні кафедри юридичної психології Київського національного університету внутрішніх справ та на засіданні міжкафедрального семінару кафедр юридичної психології Київського національного університету внутрішніх справ, кафедри прикладної психології, загальної та соціальної психології Навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби КНУВС, кафедри практичної психології факультету права і підприємництва КНУВС, наукової лабораторії проблем запобігання та розкриття тяжких злочинів Навчально-наукового інституту підготовки кадрів кримінальної міліції КНУВС.

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 7 наукових робіт, з них 4 статті у фахових виданнях ВАК України та 3 доповіді на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають 8 підрозділів, висновків, 5 додатків та списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладено на 182 сторінках. Загальний
обсяг дисертації 279 сторінок, з яких список використаних джерел становить
21 сторінку, додатки – 74 сторінки. Список використаних джерел складається
з 250 найменувань. Робота ілюстрована 25 рисунками та 18 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету і завдання, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, вказано методи дослідження, подано дані щодо апробації дисертаційної роботи та впровадження здобутих результатів у практику.

Перший розділ – “Наукові погляди на проблему лідерства в органах внутрішніх справ” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Розвиток наукових підходів до вивчення психології лідерства в системах управління” міститься теоретичний аналіз існуючих підходів щодо дослідження лідерства, яким встановлено, що цей феномен викликає широкий дослідницький інтерес на різних рівнях пізнання: філософському
(Г.В. Атаманчук, Р.Л. Кричевський), загальнонауковому (С.О. Лозінський, Е.А. Аркін, А.С. Залужний, Н.С. Жеребова, Б.Д. Паригін), конкретно-науковому (П.П. Блонський, І.П. Волков, Д.П. Кайдалов, Б.Ф. Ломов, Р.С. Немов, М.М. Обозов, Л.Е.Орбан-Лембрик).

В результаті вивчення існуючих теорій та концепцій лідерства в рамках характерологічного (теорія лідерських рис, теорія “парадоксального менеджменту”), поведінкового (модель “Управлінська решітка” Р. Блейка та Й. Мутона) і ситуативного (моделі керівництва Ф. Фідлера, Т. Мітчела, Р. Хауса; теорія П. Херсі, К. Бланшара, модель В. Врума, П. Оттона) підходів та покладених в їх основу теорій атрибуції (Ф. Хайдер, Н. Келлі, Т. Мітчел, Р. Вуд), харизматичного лідерства (теорія Р. Хауса, Я-концепція Б. Шаміра), трансакційного (Б. Басс) і трансформаційного лідерства (Т. Тічі, М. Декане, В. Беніс) встановлено, що питання лідерства як умови високої ефективності самокерування групою не визначене повною мірою, а еволюції концепцій лідерства свідчать, що на даний час відсутня загальна теорія лідерства.

У підрозділі 1.2. “Психологічні аспекти лідерства в поліцейських організаціях зарубіжних країн та в органах внутрішніх справ України” основна увага звертається на порівняльний аналіз особливостей лідерства. Світовий досвід показує (Т. Андерсен, Е. Лунч, Е. Трібаут, Х. Кноотса), що керівник повинен вміти впливати на людей, тобто активно діяти в напрямку досягнення ними усвідомленої цілі, організації необхідних в даний момент дій і поведінки.
В поліцейських організаціях розвинутих західних країн та в США набув поширення новий вид лідерства – трансформаційне лідерство, що дозволяє реалізувати сучасну концепцію проактивного управління персоналом.

На підставі узагальнення наукових позицій В.Г. Андросюка, Г.І. Ашина,
О.М. Бандурки, В.І. Барка, Ю.К. Васильєва, Т.Т. Джамгарова, Р.Л. Кричевського, Б.Г. Паригіна, В.М. Плішкіна, О.М. Столяренка, С.І. Яковенка здійснено змістовне розмежування лідера і керівника та дається визначення лідерства в органах внутрішніх справ як неофіційного управлінського впливу керівника на підлеглих, який є результатом внутрішньої соціально-психологічної організації колективу (команди ОВС), що здійснюється лідером як суб’єктом спонтанно сформованих у міжособистісних відносинах групових норм і очікувань.

Аналіз психологічних проблем лідерства в органах внутрішніх справ України (Д.О. Александров, В.І. Барко, Є.Г. Запорожцев, Ю.Б. Ірхін) свідчить, що для оптимізації діяльності міліцейського підрозділу доцільним є поєднання функцій керівництва та лідерства, яке передбачає застосування в процесі діяльності статусної влади та неформального особистого впливу керівника на підлеглих та визначається як управлінське лідерство.

Проведений аналіз дав можливість встановити низку чинників, які визначають його ефективність. До них належить: суб’єктивні чинники – лідерська спрямованість керівника, наявність професійно-значимих якостей, що є умовою трансформації керівника в лідера та його професійної компетентності; об’єктивні чинники – відповідність соціальної ролі очікуванням підлеглих та професійним задачам, що ставляться перед колективом, структура лідерства, міжособистісна взаємодія лідера і послідовників, стиль лідерської поведінки, що обумовлений особливістю ситуації, в якій здійснюється лідерство, та рівнем розвитку колективу.

В ході дослідження встановлено, що лідерство в ОВС має власну структуру у вигляді горизонтального (інструментальне лідерство) і вертикального (емоційне лідерство) зрізів. Тому, основним завданням управлінського лідера є їх поєднання в процесі реалізації лідерських функцій, найбільш синтезованими з яких є організаційна функція, що включає постановку цілі, організацію прийняття рішень, планування шляхів, способів і засобів досягнення актуальних (ситуативних) і перспективних цілей команди та полягає в координації, узгодженні, організації зовнішніх спільних зусиль членів колективу відносно цілі в просторових і часових характеристиках діяльності, інформаційна функція, яка передбачає збір, переробку, збереження інформації, формування на її основі актуальних і відстрочених цілей і задач колективу та розподіл ролей, обов’язків і відповідальності в виконуваній діяльності, і функція соціалізації, спрямована на формування соціально значимих і схвалюваних норм, ціннісних орієнтацій, соціальних диспозицій, стійких мотивів поведінки.

Другий розділ “Психологічні особливості лідерства в системі ОВС України” складається з трьох підрозділів і спрямований на вивчення суб’єктивних детермінант лідерства.

У підрозділі 2.1. “Психологічна модель управлінського лідера в системі ОВС”, з урахуванням основних аналітичних напрямів наукових досліджень (О.М. Леонтьєв, К.К. Платонов, В.В. Рибалка), розроблено інтеграційну модель управлінського лідера органів внутрішніх справ. В запропонованій моделі виділено такі значимі компоненти структури особистості управлінського лідера: лідерська спрямованість, професійна компетентність та лідерський потенціал особистості (комплекс особистісних якостей).

Лідерська спрямованість розглядається як складне системне утворення, що детермінує саме лідерську поведінку особистості, ставлення до себе як до лідера певної групи людей, до послідовників та охоплює систему мотивів, їх взаємодію і стосунки, які проявляються у мотивах, інтересах та цілях. Лідерська спрямованість має цілісну, багаторівневу структуру та включає 6 компонентів, а саме: специфічність, стійкість, інтенсивність спрямованості, широта мотивації, дієвість спрямованості та рівень задоволеності статусом.

Професійна компетентність – компонент структури особистості лідера, який розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для ефективних дій у визначеному колі ситуацій, а також як досконале знання своєї справи, сутності виконуваної роботи, розуміння складних зв’язків, явищ і процесів, можливих способів і засобів, знання можливих наслідків конкретного способу впливу, досвід практичного використання різних методів керівництва. При побудові інтеграційної моделі управлінського лідера органів внутрішніх справ враховувалися наступні складові професійної компетенції: спеціальна, соціальна, особистісна та індивідуальна.

Комплекс особистісних якостей та психологічних характеристик утворює лідерський потенціал особистості, що включає: емоційну гнучкість – набір регулятивних якостей особистості керівника, а саме особливості емоційних і вольових процесів, які безпосередньо беруть участь у організації професійної діяльності; поведінкову гнучкість, тобто комплекс комунікативних та організаторських якостей, які сприяють ефективній роботі з людьми; когнітивну гнучкість, що розуміється як процесуальна властивість інтелекту та проявляється,
з одного боку, в умінні перебудувати, переоцінити вже наявні способи дії, багатопланово підходити до можливості їх змін, з іншого – сприяти вибору певної стратегії вирішення задачі управлінським лідером органів внутрішніх справ.

Експертне вивчення думки співробітників органів внутрішніх справ
(150 експертів з різним стажем керівної роботи) та ранжування за рівнем значущості професійно-значимих якостей управлінського лідера дало
підстави зробити висновок, що до таких належить: комунікабельність (84%), цілеспрямованість (82%), відповідальність (79%), наполегливість (74%), мотивація до успіху (73%), врівноваженість (65%), розсудливість (63%), компромісність (57%), емпатія (49%), позитивна самооцінка (47%), впевненість у собі (43%), щирість (41%), рішучість (40%), розвинута інтуїція (35%), чутливість (32%), готовність до ризику (іноваційність) (28%), критичність до себе та до інших (26%).

У підрозділі 2.2. “Психологічна діагностика лідерських якостей управлінця органу внутрішніх справ” запропоновано психодіагностичний комплекс, побудований на основі теорії домінуючих тенденцій Л. Собчик. Лідерство розглядається як якість, що формується на стику домінуючих тенденцій: “спонтанність” і “агресивність” за умови збалансованості і помірної вираженості інших типологічних якостей. Запропонований психодіагностичний комплекс лідерського потенціалу керівника включає індивідуальний-типологічний опитувальник (ІТО), стантартизований багатофакторний метод вивчення особистості (СМДО) – адаптований і модифікований варіант ММРІ, метод кольорових виборів (МКВ), метод діагностування міжособистісних відносин (ДМВ) – модифікований тест Лірі, тест Равена.

В ході констатуючого експерименту високоефективні співробітники з високим рівнем професійної придатності (управлінські лідери) виявили низку якостей, що відрізняли їх від менш ефективних керівників, а саме: за методом СМДО: стенічний тип реагування, висока активність і рівень домагань, самоконтроль (для 55% профілів характерною ознакою є наявність провідної
9 шкали, у 20% обстежених 9 шкала не домінує, натомість провідними є 4 та
6 шкали); за методикою ІТО: екстравертованість, самостійність прийняття рішень, розкутість поведінки, цілісний та інтуїтивний спосіб сприйняття інформації (у 35% досліджуваних найбільш вираженою є І шкала – екстраверсія, у 31% – ІІ шкала – спонтанність); за методикою ДМВ: оптимістичність, швидкість реакцій, висока активність, виражена мотивація досягнень, тенденція до домінування, легкість та швидкість прийняття рішень, орієнтованість на власні судження і мінімальна залежністю від зовнішніх факторів (“владно-лідируючий тип” виявлено у 36% досліджуваних); за методикою МКВ: активність, цілеспрямованість, самостійність, домінантність, спонтанність поведінки, комунікабельність, незалежність вчинків
та суджень, висока пошукова активність, евристичний стиль мислення (червоно-жовте поєднання – 29%, жовто-червоне – 18%); за методикою Равена: рівень інтелектуаль-н-ого розвитку високий та вище середнього (відмінності суттєві
при р0,05).

Таким чином, результати експерименту у поєднанні з даними, отриманими в ході вивчення експертної думки співробітників, дали можливість побудувати “психологічний портрет” управлінського лідера органів внутрішніх справ.

Підрозділ 2.3. “Розвиток лідерських якостей управлінського лідера міліцейського підрозділу” присвячений характеристиці комплексної тренінгової програми, що спрямована на гармонійний розвиток керівника, формування лідерської спрямованості та розвиток професійно-значимих якостей. Аналіз результатів вивчення учасників експерименту за методикою СМДО дав підстави зробити висновок, що в експериментальній групі після її впровадження спостерігалося зростання кількості осіб з нормативним значенням 4 шкали (з 85 до 102 осіб), 6 шкали (з 80 до 87 особи), 9 шкали (з 96 до 98 осіб) і зменшилася кількість осіб із несприятливими низькими значеннями за 4 шкалою (з 88 до
51 особи), за 6 шкалою (з 59 до 39 осіб), за 9 шкалою (з 68 до 41 особи).

Аналіз результатів вивчення індивідуально-типологічних властивостей за методикою ІТО (tсп – спостережуване значення критерію Стьюдента – за шкалою екстраверсії у експериментальній групі становить 2,88, у контрольній – 1,84, за шкалою спонтанності у експериментальній групі – 3,46, у контрольній – 1,27), дав підстави зробити висновок, що застосування тренінгової програми дає позитивний результат у формуванні таких якостей як відкритість у спілкуванні, комунікативність, соціальна активність, прагнення до самоствердження, інтуїтивність, самостійність у прийнятті рішень та формування позитивної самооцінки.

Математичний аналіз результатів вивчення за методикою ДМВ (за І октантом tсп становить 2,82 у експериментальній групі та 1,1 – у контрольній) свідчить, що в процесі застосування комплексної тренінгової програми змінився тип міжособистісної взаємодії керівників експериментальної групи в напрямку формування таких якостей особистості як впевненість у собі, підвищення організаторських здібностей, оптимістичність, висока активність, виражена мотивація досягнень, тенденція до домінування, легкість та швидкість прийняття рішень, спонтанна самореалізація.

Результати діагностування, значимість відмінностей яких доведено окремо за кожною методикою на початку і в кінці експерименту, а також результати самозвітів учасників тренінгової програми дали підстави зробити висновок, що запропонована програма формування лідерських якостей є ефективною.

Третій розділ “Напрями формування лідерства в органах внутрішніх справ” присвячений дослідженню ефективності підготовки управлінських лідерів органів внутрішніх справ на основі принципу оптимізації, особливостей психологічного відбору та трансформації керівника органу внутрішніх справ в управлінського лідера в процесі міжособистісної взаємодії.

У підрозділі 3.1. “Психолого-педагогічні особливості підготовки управлінських лідерів органів внутрішніх справ” встановлено, що основними завданнями підготовки управлінського лідера органів внутрішніх справ є: накопичення досвіду професійної самореалізації, формування професійно-значимих лідерських якостей, мобілізація внутрішніх ресурсів особистості управлінського лідера та формування готовності до управлінської діяльності.

З метою реалізації вказаних завдань запропоновано модель процесу підготовки управлінських лідерів до практичної діяльності, в основу якої покладено діяльнісний підхід. Модель навчання управлінського лідера передбачає поєднання загальної, базової та спеціальної (конкретно-прикладної) психологічної підготовки. Під загальною підготовкою розуміється рівень знань, умінь та навичок, особистісних характеристик, набутих в період здобуття середньої освіти, до того як сформувалася професійна визначеність та мотивація до майбутнього виду професійної діяльності. Базова підготовка являє собою єдність фундаментальної та загальногуманітарної підготовки, що реалізується у відповідності зі спеціальністю і вимогами відповідної державної кваліфікаційної характеристики та здійснюється в процесі навчання у вищих навчальних закладах системи МВС. Спеціальна (конкретно-прикладна) підготовка передбачає набуття безпосередньої готовності офіцера органів внутрішніх справ до здійснення управлінських функцій і реалізується в процесі навчання у магістратурі управління, а також в процесі безпосереднього виконання функціональних обов’язків.

Умовами ефективності спеціальної підготовки під час навчання в магістратурі управління є застосування сучасних систем підготовки, а саме: модульності, монопредметності підготовки, міждисциплінарної інтеграції та самостійності підготовки та системи контролю, що включає “вхідний” контроль (психологічний відбір абітурієнтів), поточний (заліки, екзамени, моніторинг знань) та “вихідний” контроль (діагностика сформованості лідерського потенціалу керівника).

Спеціальна психологічна підготовка управлінських лідерів органів внутрішніх справ в процесі практичної діяльності здійснюється у формах: роботи з молодими спеціалістами, відбору резерву керівних кадрів; роботи з резервом; роботи з керівниками середньої та вищої ланки. Вказані форми роботи реалізуються шляхом здійснення індивідуальної роботи з керівниками (індивідуальні бесіди, консультації), проведення циклу семінарів-тренінгів (тренінг самореалізації, тренінг самоорганізації, тренінг особистісного росту, тренінг ділового спілкування), організації активного обміну досвідом між керівниками, проведення регулярних семінарів для вирішення поточних проблем.

У підрозділі 3.2. “Психологічний відбір керівників органів внутрішніх справ за критеріями професійно-значимих лідерських якостей” встановлено, що умовою ефективності спеціальної підготовки управлінських лідерів є здійснення професійного психологічного відбору керівників з врахуванням рівня розвитку їх лідерського потенціалу. В дослідженні обґрунтовано доцільність здійснення двохетапного (пролонгованого) відбору, перший етап якого полягає у попередньому вивченні особового складу і встановленні осіб, які мають в структурі особистості домінуючі тенденції, необхідні для управлінського лідера, зарахування їх до резерву кадрів на висунення, що дає можливість на другому етапі розвивати професійно-значимі якості, які є недостатньо вираженими. Така форма відбору дає можливість: розвитку професійних якостей в процесі тривалого навчання, виявлення здібностей та їх корекції при поступовій підготовці до управлінської діяльності; застосування отриманих знань, умінь і навичок в процесі виконання службових обов’язків.

В ході дослідження визначено рекомендовані тестові параметри для професійно-психологічного відбору при зарахуванні в резерв керівних кадрів та призначення на керівну посаду, в основу яких покладені результати констатуючого експерименту. Найбільш значимими з них є: шкала 9 за методикою СМДО –
60-63 Т-бали, шкала 1 за методикою ІТО – 4-5 балів, І октант за методикою ДМВ – 6-10 балів, за методикою МКВ прогностично сприятливим є вибір червоного кольору в якості найбільш привабливого, середньо-високий і високий рівень інтелектуального розвитку за тестом Равена.

У підрозділі 3.3 “Особливості формування лідерства в процесі міжособистісної взаємодії управлінського лідера органів внутрішніх справ та групи” основна увага звернена на об’єктивні чинники лідерства та встановлено, що важливою умовою ефективного управлінського лідерства в органах внутрішніх справ є врахування задач діяльності, ситуації та групи (колективу) міліцейського підрозділу.

В ході дослідження виявлено дві групи факторів (загальні та індивідуальні), що визначають ефективність міжособистісної взаємодії управлінського лідера та підлеглих. До числа загальних факторів віднесено: стадію розвитку колективу та ступінь його внутрішньої інтеграції, прийняті норми і цінності, ступінь професійної підготовленості колективу як суб’єкта діяльності і кожного його члена як складового елементу у груповому механізмі взаємодії. Індивідуальні фактори включають: характеристики особистості лідера, рівень його професіоналізму, відповідність соціальної ролі очікуванням підлеглих, вибір оптимального стилю лідерства у відповідністю з динамікою групового розвитку колективу, застосування адекватних ситуації методів впливу, врахування як об’єктивних факторів діяльності (цілі і задачі групи в конкретній ситуації) так і суб’єктивних критеріїв (інтереси, потреби, індивідуально-типологічні особливості членів групи).

Ефективність управлінського впливу керівника та трансформація його в управлінського лідера органів внутрішніх справ забезпечується застосуванням в процесі діяльності методів впливу, до яких належать методи мотивації і активізації уваги, методи організації діяльності і взаємовідносин, методи контролю за результатами діяльності і спілкування.

ВИСНОВКИ

Протиріччя, яке виникло між потребою органів внутрішніх справ України в керівних кадрах і реальним рівнем професійної підготовки керівників до службової діяльності висунуло актуальну проблему розробки теоретико-методичних основ професійно-психологічного відбору та підготовки керівних кадрів, які володіють лідерськими якостями та лідерською спрямованістю, що дає можливість ефективно виконувати функціональні обов’язки в умовах змін міліцейського середовища.

1. Проведений аналіз існуючих підходів щодо дослідження лідерства показав, що воно являє собою соціально детермінований процес організації малої групи і управління нею, який сприяє ефективному досягненню групових цілей в оптимальні строки і викликає широкий дослідницький інтерес на різних рівнях наукового пізнання: філософському, загальнонауковому та конкретно-науковому, що пояснюється значущістю феномену. Серед основних чинників лідерства вітчизняними та зарубіжними дослідниками виділено: особливості особистості лідера, рівень сформованості його лідерських якостей та лідерська спрямованість, рівень організації групи, її соціально-психологічна атмосфера та особливості ситуації, в якій реалізується лідерство, рольова поведінка лідера в системі соціальних стосунків, відповідність формальної та неформальної структури групи, стратегії прийняття групового рішення, стиль лідерської поведінки, особливості завдань, що стоять перед групою, інтеракція між лідером і послідовниками та особливості впливу, який здійснює лідер.

2. У результаті здійсненого порівняльного аналізу психологічних аспектів лідерства органів внутрішніх справ України та поліцейських організацій зарубіжних країн встановлено, що проблема якісного управління на засадах лідерства актуальна і є предметом багатьох наукових досліджень. Залежно від специфічних особливостей правоохоронної діяльності до керівників як поліцейських організацій зарубіжних країн, так і до міліцейських підрозділів України, висувають вимоги, що пов’язані з наявністю якостей і здібностей, які забезпечують референтність, авторитетність впливу на підлеглих і гарантують постійність лідерського положення керівника. Найбільш поширеними в поліцейських організаціях розвинутих західних країн та США є моделі харизматичного та трансформаційного лідерства, які є оптимальними і для застосування в органах внутрішніх справ України.

3. Аналіз літературних джерел з проблем лідерства в органах внутрішніх справ України та власні експериментальні дослідження дають підстави зробити висновок про те, що ефективність діяльності міліцейського підрозділу залежить від того, яку психологічну роль виконує його керівник. Оптимальним вважається поєднання формальної ролі керівника та неформальної ролі лідера, що дає можливість забезпечити управлінське лідерство в органах внутрішніх справ. Управлінський лідер ОВС характеризується використанням у взаємодії з підлеглими як статусної влади так і лідерського впливу, що сприяє оптимальному вирішенню поставлених перед підрозділом завдань з найкращими результатами при найменших затратах. Управлінське лідерство – вид лідерства, який ґрунтується на особливих відносинах між керівником підрозділу внутрішніх справ і підлеглими, в результаті чого значно полегшується виконання посадових обов’язків кожним із учасників взаємовідносин. Ці відносини базуються на добровільному і взаємному визнанні певного балансу сили і влади між співробітниками і підкріплюються здатністю кожного із них впливати на зміну мотивації, цілей, емоцій і настроїв учасників взаємовідносин. Компетентність керівника в питаннях лідерства і його лідерський талант – це обов’язкова умова продуктивної діяльності організації, в тому числі і органів внутрішніх справ, результати якої викликають відчуття задоволеності як у керівника, так і у його підлеглих.

4. З метою визначення психологічних особливостей особистості управлінськ-ого лідера органів внутрішніх справ розроблено інтеграційну психологічну модель, в структурі якої виділені такі значимі компоненти як лідерська спрямованість, професійна компетентність та лідерський потенціал особистості. Системотвірним чинником в цій моделі є лідерський потенціал керівника органів внутрішніх справ.

5. В ході дослідження на основі експертних оцінок виділено комплекс особистісних якостей та психологічних характеристик, які становлять лідерський потенціал особистості. Лідерський потенціал особистості включає: комунікабельність, цілеспрямованість, відповідальність, наполегливість, мотивацію до успіху, врівноваженість, розсудливість, компромісність, емпатію, позитивну самооцінку, впевненість у собі, щирість, рішучість, розвинуту інтуїцію, чутливість, готовність до ризику (іноваційність), критичність (до себе та до інших) та реалізується через емоційну, поведінкову та когнітивну гнучкість.

Створення інтеграційної моделі управлінського лідера ОВС дозволяє оптимізувати: дії керівника в процесі його становлення в ролі лідера колективу; застосування методів і засобів формування лідерських якостей; запропонувати систему відбору на керівні посади ОВС; шляхи та засоби самовиховання; оцінювання лідерських якостей керівника; педагогічну технологію формування цих якостей.

6. На основі розробленої моделі запропоновано психодіагностичний комплекс для визначення професійно-значимих якостей управлінського лідера органів внутрішніх справ, який включає індивідуальний-типологічний опитувальник (ІТО), стандартизований багатофакторний метод вивчення особистості (СМДО), метод кольорових виборів (МКВ), метод діагностування міжособистісних відносин (ДМО – модифікований тест Лірі), тест Равена, та має можливість застосування при призначенні на керівну посаду та висуванні у резерв керівних кадрів ОВС.

У ході експерименту встановлено, що високоефективні керівники (управлінські лідери) органів внутрішніх справ мають значимі відмінності за низкою важливих тестових показників психодіагностичного комплексу лідерського потенціалу у порівнянні з низькоефективними керівниками. На основі отриманих даних розроблено критерії оцінювання якостей керівника в процесі професійно-психологічного відбору. Дослідження показало, що ефективним є здійснення двохетапного (пролонгованого) професійно-психологічиного відбору з застосуванням принципів єдності, актуальності, відносності, особистісного та структурного підходу, динамічності.

7. Основними перешкодами, що заважають реалізації лідерських функцій керівниками органів внутрішніх справ, є невідповідний рівень їх психологічної професійної підготовки, що проявляється у несформованісті лідерський якостей, невідповідності соціальній ролі, очікуваній колективом, частковому виконанні лідерських функцій, виборі неадекватного ситуації стилю керівництва. Усунення виявлених проблем можливе в результаті цілеспрямованої та організованої професійної підготовки управлінського лідера органів внутрішніх справ. Результати формуючого експерименту дають підстави стверджувати, що умовами ефективного розвитку лідерського потенціалу застосування тренінгових технологій та застосування активних форм навчання. Найбільш ефективними методами розвитку лідерського потенціалу є методи мотивації і активізації уваги, методи організації діяльності і взаємовідносин, методи контролю за результатами діяльності і спілкування. Засобами розвитку лідерського потенціалу керівника є групова дискусія, аналіз конкретних ситуацій, рольова та ділова гра. Експериментально доведено, що результатом застосування запропонованої комплексної програми розвитку лідерського потенціалу є формування у керівників органів внутрішніх справ емоційної, когнітивної, поведінкової гнучкості та лідерської спрямованості, що є структурними компонентами інтегральної моделі управлінського лідера.

8. На основі отриманих даних побудовано модель процесу підготовки управлінських лідерів до практичної діяльності, яка відповідає вимогам оптимальності та включає загальну, спеціальну та базову підготовку. Здійснення базової підготовки, що являє собою комплекс заходів, спрямованих на формування безпосередньої готовності офіцера органів внутрішніх справ до здійснення управлінських функцій, на основі спеціальної, яка реалізується у відповідності зі спеціальністю і вимогами відповідної державної кваліфікаційної характеристики, та на основі загальної підготовки, під якою слід розуміти рівень знань, умінь та навичок, набутих особистістю до формування професійної визначеності, забезпечує системність навчання та досягнення необхідного і достатнього рівня готовності до управлінської діяльності. В ході дослідження визначено психологічні вимоги до професійної підготовки, а саме: етапність та комплексність підготовки, активність, інтенсивність та гнучкість навчання, комплексність впливу та різноманітність методологічних підходів і методичних прийомів, встановлено основні форми та особливості здійснення, що дало можливість розробити ряд технологічних рішень інтенсифікації підготовки управлінських лідерів органів внутрішніх справ.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Перспективними є такі напрямки подальших наукових пошуків: дослідження динаміки становлення керівника в якості управлінського лідера міліцейського колективу; створення та робота з командами в процесі управлінської діяльності; особливості сприйняття управлінського лідера органів внутрішніх справ підлеглими; форми та методи психологічного впливу управлінського лідера тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Інтеграційна модель управлінського лідера органів внутрішніх справ // Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред.
С.Д. Максименка – К.: Гнозіс, 2005. – Т. VII. – Ч. 5. – С. 185-190.

2. Психологічні аспекти керівництва і лідерства // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка / За ред. С.Д. Максименка. – К.: Главник, 2005. – Вип. . – Т. 2. – С. 286-290.

3. Особливості психологічної діагностики лідерських якостей управлінського лідера органів внутрішніх справ // Зб. наук. праць № (12). – Луганськ: Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля, 2006. – С. 208-216.

4. Професійна соціалізація управлінського лідера органів внутрішніх справ // Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред.
С.Д. Максименка – К.: Гнозіс, 2007. – Т. ІХ. – Ч. 4. – С. 186-191.

5. Психологія лідерства в органах внутрішніх справ // Матеріали
ІІІ Всеукраїнського науково-методичного постійно діючого семінару “Створення системи забезпечення психологічної та психофізіологічної надійності персоналу. Організація та проведення психопрофілактичної роботи в органах внутрішніх справ України”. – К.: Київський юридичний інститут МВС України, 2005. – С. 77-88
(у співавторстві з Барко В.І.).

6. Тренінгові технології у системі підготовки керівної ланки органів внутрішніх справ // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції ”Психологічні тренінгові технології у правоохоронній діяльності: науково-методичні та організаційно-практичні проблеми впровадження і використання, перспективи розвитку”. – Ч. 1. – Донецьк: Донецький юридичний інститут МВС при ДонНУ, 2005. – С. 69-73.

7. Розвиток професійного самоусвідомлення управлінського лідера органів внутрішніх справ шляхом застосування тренінгових технологій // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції ”Психологічні тренінгові технології у правоохоронній діяльності: науково-методичні та організаційно-практичні проблеми впровадження і використання, перспективи розвитку”. – Донецьк: Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ, 2006. – С. 82-86.

АНОТАЦІЯ

Кобера А.В. Організаційно-психологічні детермінанти лідерства в органах внутрішніх справ України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 12.00.06 – юридична психологія. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2008.

У дисертаційному дослідженні розглядаються теоретичні та прикладні аспекти лідерства в органах внутрішніх справ України. Проаналізовано існуючі теорії та концепції лідерства, особливості лідерства в органах внутрішніх справ України та поліцейських організація зарубіжних країн. Встановлено, що умовою ефективності діяльності міліцейського підрозділу є виконання керівником ролі лідера колективу, введено поняття “управлінський лідер органів внутрішніх справ”. Визначені суб’єктивні та об’єктивні детермінанти лідерства в органах внутрішніх справ. Розроблено інтеграційну модель управлінського лідера. На основі визначених професійно-значимих якостей управлінського лідера органів внутрішніх справ запропоновано критерії професійно-психологічного відбору та професійно-психологічної підготовки керівників органів внутрішніх справ. Розроблено комплексну тренінгову програму розвитку лідерського потенціалу.

Ключові слова: лідерство в органах внутрішніх справ, керівництво в органах внутрішніх справ, структура лідерства, стиль лідерства, групові ролі, методи і прийом впливу, лідерський потенціал керівника, лідерська спрямованість.

АННОТАЦИЯ

Кобера А.В. Организационно-психологические детерминанты лидерства в органах внутренних дел Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.06 – юридическая психология. – Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2008.

В диссертационном исследовании рассмотрены теоретические и прикладные аспекты лидерства в органах