КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Курок Інна Сергіївна

УДК 165.12:167/168

ТВОРЧІСТЬ ТА ІННОВАЦІЙНІСТЬ У КОНТЕКСТІ НАУКИ

ДОБИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 09.00.02 – діалектика та методологія пізнання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

філософських наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Чуйко Вадим Леонідович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, професор

кафедри філософії та методології науки.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Марчук Михайло Георгієвич,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент

Буруковська Наталія Василівна,

Академія Адвокатури України,

доцент кафедри української філології

та культурології.

Захист відбудеться “17” березня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціальної вченої ради Д 26.001.17. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою : 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий “___” лютого 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О. Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Враховуючи поширеність в філософії науки на зламі століть міждисциплінарних методологічних досліджень звернення до творчості як невід’ємної від науки складової, незалежно від дисциплінарної приналежності тієї чи іншої науки, є актуальною сучасною проблемою.

Міждисциплінарні методологічні дослідження, такі, як аксіологія, феноменологія, когнітологія науки, парадигмальний аналіз та інші виявляють фундаментальну проблему відсутності синтезуючої основи в науці, яка дозволяє не ситуативно, а метрично визначатися науковцям і суспільству стосовно діяльності, що називається науковою. Вказана проблема ситуативно вирішується кожним науковцем особистісно, що подекуди стає причиною рецидивів активізації та поширення антинаукового стилю поведінки людей, які інституціалізовано називають себе “науковцями”. Тому дослідження феномену наукової творчості, інноваційної діяльності окрім розширення спектру міждисциплінарних досліджень, покликане виявляти та усвідомлювати ті особливості науки, які не тільки індивідуальну діяльність, а й інституціоналізовану та колективну, дозволяють обгрунтовано визнавати науковою, інноваційною.

Загальновідомо, що зміст поняття науки історично змінюється. Традиційна методологічна культура проникнута вірою в наукову раціональність, що визначає ряд відомих проблем, пов’язаних із технонауковим активізмом. Незважаючи на систематичну критику такого активізму у формі “Проекта Просвітництва“, яку здійснюють представники різних інтелектуальних еліт у сучасному суспільстві наука продовжує залишатися головним джерелом інноваційних змін. У розробленому в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України концепті “фундаментальна, наука доби глобалізації” (2004р.) обґрунтовано, що глобалізація як визначальний для сьогодення процес зобов’язує суспільство прийняти наукову інноваційну діяльність як визнану цінність.

Одночасно починає усвідомлюватися невідповідність прийнятних для модернізму понять, які характеризують якісні, новаційні зміни у культурі, науці, суспільстві. За традицією новаційні зміни визначаються за допомогою понять еволюція та революція, а пов’язана з ними діяльність людини – із психологічним тлумаченням творчості. Погоджуючись із тим, що сьогодні інноваційні зміни в суспільному бутті аргументовано пов’язуються саме з наукою, не можна визнати достатнім методологічний рівень розуміння наукової творчості, яку продовжують описувати концептами психології: “інсайт”, “гештальт”. Такий стан актуалізує проблему формування методологічних понять, в яких наукова творчість розкривається, як джерело інноваційних зрушень сучасних соціально- історичних процесів.

Відсутність групи понять яка формує таке розуміння творчості, де презентуються інноваційні зміни спричинені наукою дозволяє обґрунтувати необхідність представленої теми дослідження.

Ступінь розробленості проблеми. Започатковані на прикінці 80-х р. ХХ ст. дискусії щодо глобалізацію виявили, що після введення цього терміну Р.Робертсоном у 1983 р. та його детальним розтлумаченням у 1985 р., сформувався концептуальний підхід до осмислення новітніх соціально-культурних та економічних трансформацій, який був покликаний охопити окремі події як елементи єдиного процесу. До цих подій були віднесені економічні (М.Кейнс, У.Ростоу, М.Фрідман, Ф.Фукуяма та ін.), соціальні (У.Бек, Д. Белл, А.С.Панарін, М.В.Попович, А.Толстоухов, С.Хантінгтон, Й.Шумпетеру та ін.) та культурні (Дж. Гєлбрайт, С.Кримський, Ж.-Ф. Ліотар, Є.Тоффлер, Н.В.Фурс та ін).

Дослідження технологічних змін (інновацій) у сучасному соціумі (Й.Шумпетера) пов’язані з визначеннями сукупного обсягу інвестицій та ділової активності (Дж.М.Кейнса) виявили, що глобалізація започаткувала реалізацію нереальних для виконання бюджетом однієї країни проектів із багатомільярдними інвестиціями. Стало зрозумілим, що такі проекти здійснються здебільшого на основі їх проробки науковим розумом (О.М.Кравченко, В.С. Лук’янець та ін.), а „вільний” глобалізований капітал започаткував процес глобалізації науково-пізнавальної діяльності навколо вирішення засобами науки своїх проблем (У.Ганнерс, А.Толстоухов, І.Уллерстайн та ін.).

Упроваджене В.С. Лук’янцем поняття “фундаментальна наука доби глобалізації” виразно виявило, що перетворення ухвалення рішень у технологічну процедуру в “інформаційному суспільстві” (Д.Белл) демонструє непрозорість для розуму впроваджених інновацій (технологічних змін), які є очевидним результатом її діяльності.

Дослідження проблеми трансформації науки, зв’язку наукових та технологічних новацій здійснюється на основі різних методологічних підходів. В одному з них реалізується концепт “науки про складність”, який вирішує проблему відношення внутрішніх та зовнішніх чинників змін науки як складної системи, що самоорганізується (В.Аршинов, І.Добронравова, Е.Ласло, І. Пригожин, В.Стьопін та ін.). В іншому - логіко-методологічної “реконструкції науки”, який конкретизує відношення раціональних та ірраціональних складових наукового пізнання (О.Койре, В.Костєв, Т.Кун, І.Лакатос, М.Марчук, К.Поппер, В.Рижко, В.Чуйко та ін.).

Деталізоване дослідження зв’язку наукових новацій з творчістю здійснювалися в межах психолого-евристичних досліджень, які визначають: асоціативні основи творчості (В.Вундт, Г.Спенсер); інтелектуальні операції в творчому процесі (О.Зельц, Г.Саймон); гештальт-психологічні основи творчого процесу (М.Вертгеймер, В.Келер). У межах інтуїціонізму та інтуїтивізму (А.Бергсон, А.Пуанкаре) дослідувалався специфіка творчості в природничих та гуманітарних науках.

Також треба визнати актуальність студіювання проблеми потенціальних можливостей науки та визначення місця творчості в контексті її вливу на новації та інновації (В.Костєв, М.Марчук, В.Рижко).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в межах досліджень, які проводить кафедра філософії та методології науки філософського факультету в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, НДР №06БФ041-01 “Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”, науково-дослідної теми „Філософсько-методологічні засади сучасного наукового дослідження” Міністерства освіти та науки України № 016U005253.

Мета дослідження: обґрунтувати методологічний зміст поняття наукової творчісті як засади теоретичного співвідношення інноваційної діяльності та її наслідків у контексті доби глобалізації.

Задачі дослідження:

-

-

-

-

-

Об’єкт дослідження: наука доби глобалізації як джерело інноваційних змін.

Предмет дослідження: наукова творчість, як засада інноваційної діяльності доби глобалізації.

Методологічна основа та науково-теоретичні засади дослідження. У роботі використовується обґрунтування наступних принципів: невизначеності моделі пізнання (О.М. Кравченко, Л.В. Озадовська), нелінійності (І.С.Добронравова), багатозначності логік (А.Є.Конверський, М.В.Попович), багатоаспектності пізнання (С.Б. Кримський), рефлективності суб’єкта наукового пізнання (В.Л. Чуйко).

При визначенні місця та співвідношення гуманітарних та природничих наук використовуються методологічні здобутки інтуїціонізму та інтуїтивізму (А.Бергсон, А.Пуанкаре).

Використовуються концепції: розмежування типів наукової раціональності (М.Мамардашвіллі, В.Стьопін, І.Добронравова); обґрунтування творчого потенціалу ірраціональності (Ф.Ніцше, З.Фрейд, К.Юнг); єдності раціонального та ірраціонального в творчості (еруптивна - І.Франка; інтуїтивістська – А.Бергсона) та їх інтерпритації; метафори як засобу вирішення творчих задач науки (К.К.Жоль); визначальної ролі науки в глобалізаційних змінах сучасного суспільства (В.Толстоухов).

Використовуються методи: історичний, аналітичний, реконструктивної рефлексії, порівняльного аналізу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в методологічному обґрунтуванні положення про взаємодоповнюваність творчого і логічного при зміні засад наукової раціональності, розмежуванні понять творча та креативна діяльність як моделі опису науково зумовлених інновацій доби глобалізації.

Основні елементи наукової новизни дисертації конкретизуються в наступних положеннях:

- з’ясовано, що в існуючих концепціях, які інтерпретуються в якості засад осмислення творчості, домінує теоретичний аппарат психології, що є неадекватним для розуміння наукової творчості як засади інноваційної діяльності;

- обґрунтовано тезу, що рефлексія філософії творчості полягає в розкритті ролі інтуїтивізму як методологічного підгрунтя креативної діяльності в гуманітарній сфері, а інтуїціонізму – в природничій. Експлікується поняття інтуїції як підвалини синтетичної здатності людини до творчого переживання та усвідомлення вирізнення себе як причини власних переживань та усвідомлень серед інших причин. У випадку, якщо людина не виокремлює себе як причину єдності власних перцепцій та аперцепцій серед інших причин, вона не може розглядатися як творча особистість, науковець, інноватор;

- показано концепції творчості, які розкривають зміст інноваційної діяльності в сучасній науці, формують методологічні зрушення систематизовані в моделі „інтелект-алгоритм-продукт”, яка враховує два джерела новацій: творчо-креативні ситуації, інноваційно-інвестиційна діяльність;

- виявлено, що глобалізація актуалізує зв’язок творчості з процесом ейдетичного утворення принципово нового, а креативність – реалізацію новаторського процесу вирішення соціальних проблем та потреб, актуальним здійсненням перетворюючої дійсність інноваційної діяльності. У тому випадку, якщо методологічне розмежування творчості та креативності як різних проявів інноваційної діяльності не здійснюється, тоді дослідження творчості перетворюється в пошук загальних визначень та описів формальних процедур;

- репрезентовано методологічний зміст еруптивної концепції творчості І.Франка як системи синтетичного розуміння творчого процесу, в якому встановлюється відношення між раціональними та ірраціональними складовими творчого акту, та аксіологізованої філософії творчості М.Бердяєва, як такі, що відповідають завданням науки доби глобалізації.

Науково-практичне й теоретичне значення дисертаційного дослідження. Розроблена в дисертації синтетична концепція взаємодоповнюваності творчого і логічного при зміні засад наукової раціональності, обгрунтування опосередковуючої ролі рефлексії в творчому процесі, розмежування творчості і креативності як різних проявів інновації мають науково-теоретичне значення для подальших досліджень феномена наукової та соціальної творчості.

Обґрунтування історичного та методологічного значення еруптивної концепції творчості І.Франка як першої системи синтетичного розуміння творчого процесу привертає увагу наукової громадськості до історичної спадщини української філософської думки як адекватного інструментарію вирішення проблем доби глобалізації.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці та викладанні нормативних та спеціальних курсів із філософії, теорії пізнання, наукової творчості.

Особистий внесок здобувача. Дослідження є оригінальна наукова робота, в якій положення наукової новизни та висновки отримані автором уперше. Обґрунтовано впровадження в методологічні дослідження науково-пізнавальної діяльності концепт “наука доби глобалізації” як доповнюючий та відмінний від концепту “фундаментальна наука доби глобалізації”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на трьох методологічних семінарах і засіданнях кафедри філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Всеукраїнській науково-практичній конференції 22 січня 2005 р. “Демократичні процеси та демократична освіта – основи розвитку соборності в Україні”. –Полтава, 2005; Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету”. – Київ, 2005 (2006, 2007); “Міжнародній конференції, присв’яченій дням ЮНЕСКО в Україні”. –К.,2006; чотирьох наукових статтях, три з яких опубліковані у виданнях, включених ВАК України до переліку фахових наукових видань.

Публікації. Результати дисертації опубліковані у чотирьох статтях, три з яких у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, а також у тезах 4 випусків на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 280 найменувань (з них 30 іноземною мовою). Обсяг основного тексту дисертації становить 180 сторінок ( з них 19 – список літератури).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність обраної теми, формується центральна проблема дослідження, аналізується ступінь розробленості проблеми, виокремлюється об’єкт і предмет дослідження, формується мета й завдання роботи, визначаються методи й наукова новизна дисертації, теоретичне і практичне значення дослідження, наводяться дані про публікації та апробацію наукових досліджень.

Перший розділ – “Філософські дослідження засад наукової творчості” – складається з чотирьох підрозділів, які загалом розкривають ступінь розробленості в межах наукових та філософських досліджень феномена наукової творчості, специфіку існування науки та інноваційної діяльності в умовах суспільного буття, що визначається терміном „доба глобалізації”

У підрозділі 1.1 –“Інтуїціонізм про обґрунтування та перетворення наук” – на базі основних філософських систем, які сформувалися історично, розкривається, що поняття інтуїція є необхідна складова студіювання творчого процесу.

В підрозділі стисло окреслено основні погляди на цю проблематику різних філософів: Брауера, Вейля, Гегеля, Гуссерля, Декарта, Канта, Кузанського, Фіхте, Шопенгауера та деяких ін. Розглянуті концепції інтуїції, незважаючи на індивідуальну специфіку, вказують на постановку проблеми інтуїції як гносеологічну. Суттєво відмінним від них у цьому плані є методологічний підхід до проблеми інтуїції у позитивізмі. Неопозитивізм відкидає інтуїцію, звільнюючи місце логіці як мові науки. Під впливом філософії науки інтуїція “передається” до сфери психології індивідуальності і як предмет дослідження виключається з теорії наукового пізнання.

В дослідженні аргументовано, що однією з сучасних класифікацій інтуїції є поділ її на дві форми: ейдетичну та, концептуальну. Така класифікація є більш тонкою і відрізняється від попередніх більш чітким і вузьким розумінням гносеологічного змісту різних видів інтуїції. Оскільки інтуїція є не безпідставне натхнення, а результат напруженої діяльності свідомості, а знання не може виникнути поза свідомою, цілеспрямованою й перетворюючою діяльністю, то це означає, що постановка завдань, міркування, наполегливі пошуки накопичення знань та вмінь, творчі зусилля й воля, пристрасть, високе усвідомлення необхідності досягнення певного результату в практичній та інтелектуальній діяльності - все це породжує інтуїцію як евристичний феномен, важливий момент свідомого процесу пізнання й перетворення.

В результаті проведеного філософського аналізу показано, що для інтуїціоністів органом безпосереднього інтуїтивного споглядання є розум, однак, вони погоджуються із раціоналістами у питанні про інтелектуальний характер математичного бачення. Так інтуїціоністи рішуче відкидають метафізичне розуміння інтуїції як статичного нерухомого споглядання. Доведенням слугує позиція Брауера, що математична інтуїція має бути не статичною, а динамічною. Пасивному спогляданню протиставляється активна творчість. Поняття про математичний об'єкт є поняття про об'єкт, який з'являється не як повна даність, а як такий, що заданий лише за допомогою побудови. Ця побудова називається конструкцією, а відповідні метод та логіка конструктивними. Доводиться, що філософія інтуїціонізму виконує усвідомлені методлогічні функції в тих ситуаціях, які складаються в природничій сфері і потребують нового знання, нових теорій, нових концепцій.

У підрозділі 1.2 –“Інтуїтивізм в філософських дослідженнях і методологічні підвалини творчого наукового пошуку”, – розглядаються концепції, в яких інтуїція обгрунтовується з позиції універсалізму. До таких концепцій було віднесено вчення: Анрі Бергсона, Зігмунда Фрейда, Фрідріха Ніцше. Онтологізація інтуїції шляхом її універсалізації, як властивості Всесвіту, виявляє неадекватність спроб звести інтуїцію до психічного, особистісного переживання індивіда.

Домінування в ХХ столітті абсолютизації ролі інтуїції в інтерпритаціях творчості, започатковані А.Бергсоном, виявило принципову обмеженість інтуїтивізму. Виникла ситуація, що потребує аргументованого дослідження припущення про підміну в методологічній свідомості поняття творчість поняттям інтуїція. Поняття “інтуїція”, безумовно, справедливо розглядається як одна із складових творчого процесу. Однак, на думку автора, ототожнення творчості та інтуїції є неправомірним. Інтуїтивна версія творчої діяльності привела до двох настанов: 1) виведення поняття творчості зі сфери філософських досліджень і надання йому принципово психологізаторської інтерпретації; 2) втрати розуміння ролі творчого суб’єкта і розпорошення його потенціалу в сукупності евристичних засобів. Оскільки в межах лібералізації, демократизації та глобалізації суспільного буття людська особистість формується на принципово інших засадах ніж у традиційному та індустріальному суспільстві, із значним розширенням ступеню свободи, творчі прояви змінюються. Але не можна вважати, що соціум не накладає принципових обмежень щодо поведінки людини. Реалізація творчого потенціалу сучасної постнекласичної науки потребує адекватного підгрунтя, яким виступають інтуїтивізм та інтуїціонізм. Тому доцільно розглядати проблему сучасної науки, в межах якої реалізується методологічний потенціал філософських засад науки як підгрунтя її інноваційності. Саме такою є проблема, що виводить на творчий рівень діяльності науковця і реалізує творчі та креативні можливості дослідника, пов’язана з введенням та використанням конструктів.

У підрозділі 1.3 – “Поняття “конструктивні об’єкти” та методологічні підвалини творчого наукового пошуку” – розглядаються

логіко-математичні або, так звані, гіпотетичні конструкти, які мають особливий евристичний потенціал, оскільки формують клас об’єктів теоретичного рівня знання, утворюються за допомогою наукової інтуїції. Такий тип конструктів можна розглядати як понятійно-категоріальну мережу, яка є результатом передуючої пізнавальної діяльності, що віртуально розгортається в структурі наукового знання. Особливості наукових розвідок, які відбуваються на етапі некласичної науки, не тільки суттєво пов’язані з процесом використання конструктивних об’єктів, але й потребують глибокого усвідомлення відповідного методологічного підгрунтя: інтуїтивізму та інтуїціонізму.

При використанні метода конструктів пізнання розгортається як процес переходу від математичного формалізму до модельної інтерпретації, передбачає емпіричну перевірку можливих результатів мислених експерементів. Ототожнення конструктів з “розпорошеними” в математичній схемі ідеалізованими об’єктами веде до розуміння конструктів як математичних структур, які використовуються для синтезу усвідомлення експерементально встановлених співвідношень. У таких ситуаціях виникають об’єктивні умови для використання конструктів у науці, тобто висування різного роду математичних гіпотез і екстраполяцій.

У данному підрозділі розкривається, що на основі поєднання потенціалу різних підходів (психологічного, аксіологічного, інформаційно-алгоритмічного, методологічного та гносеологічного) до студіювання проблеми творчості, виникає можливість розробки засад філософії творчості як системи понять, в якій усвідомлюється роль інтуїції як невід’ємної складової раціональної діяльності людини.

Розглядаються особливості творчості як складової науки класичної та некласичної раціональності. Пропонується осмислення застосування в науці незвичних для класичної та некласичної раціональності понять, ідей, теорій, інтерпретацій, фактів, які суперечать традиційним уявленням здорового глузду, що дозволило виявити неможливість застосування по відношенню до них опрацьованих методів. Обґрунтовується, що в таких випадках особливого значення набуває інтуїція як основа моделювання об’єктів та предметів недосяжних для безпосереднього чуттєвого сприйняття. Інтуїція стає головним засобом творчої діяльності пов’язаної з “абстрактними об’єктами”.

У підрозділs 1.4 – “Інновації в науці доби глобалізації” – визначається, що глобалізацією за звичай називають процес становлення єдності людства. У процесі глобалізації наука перестає бути європейським явищем. Її універсальність починає визнаватися на основі ідеї інноваціності. При цьому треба враховувати, що наукова інноваційність має не тільки утилітарне значення. Наука стає реальною основою культурного взаємного порозуміння різних представників людства. Зрозуміло, що не можна ототожнювати існування науки в добу глобалізації з тією чи іншою формою наукової раціональності. Однак, можна констатувати, що з виникненням неонекласичної та постнекласичної раціональності наука набуває форми адекватної добі глобалізації, оскільки суб’єктивний фактор у наукових та технічних інноваціях стає визначальним.

У сучасному світі окремі суспільства, групи індивидів стають у специфічне відношення інноваційного шляху виборювання свого місця як рівного з іншими, необхідного для інших. Таке відношення виникає у зв’язку з тим, що застосування відомого вже здійснюється іншими суспільствами, групами, індивідами. Таким чином, повторення вже існуючого лише створює умови для руйнування глобалізованої цілісності загостренням конкурентності, перетворюючи плагіаторів на чужорідну, паразитарну форму існування. Справа полягає в тому, що глобалізований світ здатен запропонувати для споживання найдовершеніші зразки існуючих благ, а не їх ерзаци (замінники).

Другий розділ “Творчість та креативність як детермінанти інноваційної діяльності” в останні десятиріччя стала виразною тенденція до розглядання творчості як події, що забезпечується процесом мислення. Така тенденція правомірна не більше як свідомий редукціонізм, який застосовується з метою зручності дослідження і послідовного вичленення з багатоманіття психологічних процесів, “відповідальних” за творчість, найбільш показових, визначаючих. Тому, зрозуміло, притримуватися погляду, який зводить творчість винятково до мислення, було б спрощенням. В дійсності ж творчій процес лише на психолого-евристичному рівні забезпечується не лише самим мисленням, а й уявленням, мнемічними процесами, сприйняттям і багатоманіттям психіки творчої особистості.

Дослідження проблеми творчості в добу, яка сьогодні визначається поняттям “глобалізація”, має суттєве соціальне підгрунття, і розгорнутий соціально--психологічний зміст, який потребує особливого методологічного обгрунтування.

У підрозділі 2.1 “Особливості становлення методології дослідження творчості в науці постнекласичного типу раціональності” –

виявляється поширеність у філософії науки на зламі століть міждисциплінарних досліджень, де присутнє звернення до творчості та інноваційності як невід’ємних від науки позитивних складових, що не залежать від дисциплінарної приналежності. Обґрунтовується актуальність наступної методологічної проблеми: відсутність адекватного апарату здатного позитивним чином описати якісні зміни в процесах наукового пізнання. Поняття “науково-технічна революція” є неадекватним для вирішення задачі осмислення феномена глобалізації якісних змін, технонауки.

Винятково важливими для творчої діяльності стають досягнення та способи аксіологічного, гносеологічного та епістемологічного рівнів. Але цілісна концепція творчості, яка відповідає вимогам доби глобалізації, народжується в процесі методологічного усвідомлення проблеми. Першим кроком на цьому шляху може стати прояснення евристичного потенціала і усвідомлення конструктивного інстументарію відомих психологічних концепцій творчості. (Теорія інтелектуальних операцій творчого процессу, Асоціативна теорія творчості, Гештальт-психологічна теорія творчого процессу, Інтроспективний напрям дослідження творчості, Необіхевіористська теорія творчості, Концепція бісоціації ). Таким чином різні психологічні концепції творчого процесу не піднімаються вище евристичних процедур в інтерпретації креативної діяльності. А тим самим, світ науки залишається за межами рафінованих механізмів інтелектуальної діяльності. Сучасна концепція творчої діяльності науковця в умовах глобалізації має одночосно вирішити два завдання: - знайти основоположення розв’язання складних творчох проблем сьогодення; - повернути в творчий процес соціально активну, інтелектуально і ціннісно врівноважену особистість.

Данний аспект є важливим при висвітлені змісту цього підрозділа. Розмежування творчості і креативності стримується тим, що загально методологічні концепції творчості базуються, як правило, на досягненнях природничих наук. З розуміло, що інноваційність виступає необхідною умовою для усвідомлення сутності творчості та креативності, але її не достатньо для обгрунтування їх розмежування. Інноваційні позиції необхідно узгодити з моральними та естетичними. Методологічний ефект порівняння творчості і креативності полягає у висновку: а) духовні цінності народжуються і транслюють як продукт творчості, а креативність орієнтована на соціальні пріоритети і визначається ними; б) креативна діяльність виступає як складна система, в межі якої відбувується інтерпретація багатьох параметрів, що визначають кінцевий продукт; в) якщо роль типу раціональності в природничих науках і роль в гуманітарній сфері глибоко усвідомлена і відображена в методологічних дослідженнях, то проблеми творчості і креативності тільки здобувають методологічне підґрунтя.

У підрозділі 2.2 – “Концепції творчості, які є адекватними задачам доби глобалізації” – визначено, що в межах еруптивної концепції творчого процесу І.Франко усвідомив і розробив оригінальний варіант рефлексії креативної діяльності. У цілому еруптивній концепції творчості притаманні соціально-професійний гуманізм, естетична спрямованість та методологічний потенціал, які відповідають вимогам доби глобалізації. Це відрізняє висвітлену позицію від зовні подібних уявлень, що мали поширення в межах фрейдизму, для якого творча дія постає як психодинамічна, а не соціальна подія.

Власне при переході від класичної до некласичної науки в сфері філософії науки виявляються проблеми, які ще не набули адекватної інтерпретації. У кінці ХІХ і на початку ХХ століття виникають дві оригінальні концепції творчого процесу (еруптивна - І.Франка, інтуїтивістська – А.Бергсона). Оскільки роботу І.Франка “Із секретів поетичної творчості” (1898-1899 р.), повністю видану в “Літературно-науковому віснику” (1955 р.), у межах методологічних досліджень фактично не студіювали, вона була відома лише обмеженому колу літературознавців. Методологічний та евристичний потенціал оригінальної синтетичної концепції творчості українського філософа виявляється лише тепер, у добу глобалізації. Цим, власне, посилюється її вплив, оскільки домінування в ХХ столітті абсолютизації ролі інтуїції в інтерпретаціях творчості, започатковані А.Бергсоном, виявило принципову обмеженість інтуїтивізму.

У підрозділі 2.3 – “Методологічне розмежування понять творчість і креативність” – наводиться обґрунтування наявності специфіки творчого відношення до відчуттів та свідомості як до засобів креативної зміни дійсності. При цьому було встановлено особливо важливу роль метафори. Це дозволило виявити, що увага описаних у першому розділі філософів різних періодів до феномена творчості не могла бути реалізованою в формі системного осмислення сутності творчого процесу до започаткування етапу розвитку науки, який описується сьогодні філософами як постнекласичний.

Обґрунтовується, що всі етапи творчого процесу являють собою складну взаємодію усвідомлено вироблених стратегій дії, в межах яких відбувається упорядкування інформації з проблеми дослідження та неусвідомлених установок, інтуїтивних переваг, преференцій, ціннісних орієнтацій. В такому контексті розмежування творчості та креативності потребує проходження двох стадій – аналітичної та синтетичної. Відповідно розмежування творчості і креативності стримується тим, що загально методологічні концепції творчості базуються, як правило, на досягненнях природничих наук.

Творча діяльність відповідає всім критеріям продуктивної діяльності, але, крім того, їй притаманні такі риси, як інтуїція та інновація. Особливості дослідження продуктивної діяльності в гуманітарній та природничій сферах дозволяє виділити ієрархічну структуру інновацій. Вона охоплює розуміння нового і як комбінаторного, конструктивного, вивідного, передбачуваного, і як невідомого та неіснуючого.

Творення, перетворення, удосконалення знань, загальних норм, правил відбувається в формі виявлення суперечностей, парадоксів, антиномій, які предметизують знання вимагаючи від людини власної вольової активності у взаємодії з ними. Через суперечність, що невирішується відомим загальним способом сама людина, її одинична унікальна активність набуває рис неповторного існуванння. У розумної, думаючої людини ця неповторність супроводжується володінням самою собою.

Третій розділ – “Інноваційна складова науки доби глобалізації” складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 – “Інновація як результат творчої діяльності” – виявлено, що аналіз взаємозв’язку творчості та інтуїції в гуманітарній та природничій сферах дозволив експлікувати проблему демаркації творчості та креативності. Усвідомлення інноваційності в формах індивідуального ірраціонального акту і суспільно визначеної раціональності виявило різний зміст існуючих концепцій інновації, який вимагає розмежування понять творчість і креативність, незважаючи на поширеність традиції їх ототожнення. Так, еруптивна концепція творчості І.Франка, сублімаційна концепція творчості З.Фрейда, еволюційна концепція творчості А.Бергсона формують систему філософського знання про творчість як про подію ірраціонального творення засад нової дійсності. У свою чергу, соціологічна концепція творчості А.Моля, футурологічно-прогностична концепція К.Татеїсі формують систему філософського знання про творчість як про раціоналізовану креативну подію.

Як система понять інтуітивізм та інтуіціонізм за допомогою абстрагування та протиставлення властивостей, які виявляють специфіку творчості на противагу іншим рівням діяльності і властивостям людини, виступають певними зрізами розуміння проблеми, тому дослідження творчості як частини наукової діяльності здійснюється на основі конструктивної критики ціх підходів. Це дозволяє виявити за допомогою специфічних методів інтуїтивізму та інтуїціонізму характеристики творчої діяльності, пророди дослідження, та визначити предмет і місце цих властивостей в науковому пізнанні. Іншими словами, доводиться виходити за межі вказаних методологічних підходів вирішуючи проблему поєднання творчої діяльності науковця з іншими видами діяльності.

Дослідження творчості, як складової наукової діяльності виявляють, що продуктивна творчість виникає в тому випадку якщо суб’єкт реально зв’язаний з об’єктом, усвідомлює цей зв’язок самовизначає себе в контексті цінностей, тобто діє, як творець. Таким чином, наука як діяльність людини, що створює знання з об’єктивним змістом є необхідною умовою суспільно історичної творчості людини.

У підрозділі 3.2 – “Суб’єкт інноваційної діяльності” – виявлено особливості трансформації суб’єкта креативної діяльності як на професійно-індивідуальному рівні (когнітолог, експерт, еврітолог), так і на соціальному рівні (творчі групи, креативні естафети, тезаурусні алгоритми). За допомогою порівняльного аналізу реконструктивної та феноменологічної рефлексії було встановлено опосередковуючу роль рефлексії в формуванні синтезуючого смислу творчого процесу як єдності творчості та креативності, яка забезпечується соціально інтегрованим суб’єктом інноваційної діяльності.

В межах філософії творчості починає визначатися недосконалість традиціного (класичного) філософського методу як методу, що розглядає філософствування як процес породження ідеальних сутностей. Пошук сутностей (“загальних понять”, “ідей”) припускає об'єктивування споконвічно необ'єктивованої сфери. Ідея вимагає перевести “духовне” на мову матеріальних аналогів; “внутрішнє”, екзистенціальне, викласти на “речовій”, “зовнішній” мові. Маєвтична установка імпліцитно припускає, що нам може бути зрозумілим тільки те, що влаштовано “по суті речі”, предмета; те, що існує для нас лише зовнішнім образом, сутність чого “не вставиш” у нашу голову, як “не вставити” у неї сутність столів і стільців.

Бердяєв вважає, що тільки розумна людина здатна до творчості, а тим самим вона не здатна створювати самозаперечення, власну нерозумність, своє неіснування, оскільки може існувати тільки через тотожності, першою з яких є визнання власного розумного існування як свого головного принципу.

Тому безпосереднім способом існування наукового розуму визнають рефлексію. Функціонально, ідея рефлексії, як методу філософського дослідження передбачає здатність-до утворення уявлення з наступним його аналізом у незміненій формі (формалізація).

Тобто творча дія суб’єкта має розвивати предметності, ставити смисли та значення у відношення, які об’єктивно існуючими предметами не виявляють. Предметності мають створюватися творчими актами суб’єктів. І тільки тоді, коли річ як предметність деконструюється суб’єктом із неї можуть конструюватися нові предмети, як феномени духу, а світу речей. Наприклад, треба знищити речі силою уяви, щоб виголосити “спочатку були числа, а потім виникли речі”. За такої умови стає можливим творення таких відношень між числами, яким відношення між речами більше не заважають. З наступним креаціюванням цих духовно сформованих відношень на речі, щоб вони почали “слухатися” волі творчого суб’єкта, дозволяли йому формувати такі речі, які без творця існувати не можуть.

Те саме відбувається тоді, коли суб’єкт віднімає від речі властивість, перетворює її на предмет визначений її волінням і в наслідок цього воління поєднує різні властивості речей по відношенню до метафізичного предмета.

Важливою ознакою творчої особистості є активна позиція людини у підході до проблеми, оптимізм та впевненість у досягненні успіху. Критерієм розвинутого творчого мислення можна назвати його позитивність. Позитивне мислення характеризує ставлення людини до своїх проблем та проблем людства, а також сприяє їх вирішенню за допомогою конструктивних дій. Таке спрямування мислення дає змогу подолати слабкість та обмеженість, людина свідомо контролює свої думки, почуття та емоції, у неї формується позитивне відношення до сумісної праці в межах творчих груп.

ВИСНОВКИ

У науці доби глобалізації стереотипи історично сформованої та формально усвідомленої методології стають мало ефективними. Визначено не адекватність формального застосування традиційних методологій, оскільки вони є тими шорами, які обмежують простір наукового пошуку, стоять на заваді інноваційного мислення та інноваційної діяльності. Здебільшого діяльність суб’єкта доби класичної і некласичної науки спирається на тріаду „ціль-істина-знання”, яка розгортається на методологічному рівні через послідовність „проблема-метод-результат”.

Доба глобалізації та інформатизації в сучасному світі ставить окремі суспільства, групи індивідів у специфічне відношення інноваційного шляху виборювання свого місця як рівного з іншими, необхідного для інших. Таке відношення виникає тому, що застосування відомого вже здійснюється іншими суспільствами, групами, індивідами. Таким чином, повторення вже існуючого лише створює умови для руйнування глобалізованої цілісності загостренням конкурентності перетворюючи плагіаторів на чужорідну, паразитарну форму існування. Справа полягає в тому, що глобалізований світ здатен запропонувати кожній людині найдовершеніші зразки існуючих благ, а не їх ерзаци.(замінники)

Cтереотипи усвідомленої методології стають неефективними, що дозволяє займати радикальну критичну позицію стосовно традиційності. “Треба визнати передусім “шкідливість” існуючої методології, позаяк вона є тими шорами, які обмежують простір наукового пошуку, стоїть на заваді інноваційного мислення та інноваційної діяльності.” Традиційна діяльність доби класичної і некласичної науки спиралася на триаду: ціль-істина-знання, яка розгорталася на методологічному рівні у послідовність проблема-метод-результат.

Становлення нових пріоритетів та цінностей науки, які ховаються за зміною типу раціональності, фіксує критичне ставлення наукової спільноти до наявних методологічних здобутків. У межах класичної і некласичної науки домінували уявлення, що діяльність людини може здійснюватися двома способами: дія як повторення того ж самого і пізнавальна дія, у структурі якої існувала можливість творення нового, досі не існуючого. Оскільки дія за шаблоном як повторення пов’язана з відтворенням уже існуючого, для її актуалізації використовується те знання, яке було створене на попередніх етапах. Подібне знання для шаблонної діяльності є методом, а якщо це загальне знання - методологією.

Нові, постнекласичні парадигми науки доби глобалізації, з одного боку, потребують врахування того факту, що виникають системні утворення нового типу – соціотехнічні системи, які виробляють і переробляють знання, а з другого – формується тріада, яка відповідає характеру діяльності в нових умовах. Методологічні зрушення, які забезпечують усвідомлення нової парадигми, спираються на послідовність „інтелект-алгоритми-продукт”. Наукова інновація в межах даної моделі має два джерела – творчо-креативні ситуації та інноваційно-інвестиційна діяльність. У зв’язку з цим усвідомлення нової парадигми потребує коректного співвідношення зовнішніх та внутрішніх зрушень. Перш за все необхідна демаркація діяльності як пізнання, діяльності як творчості. Саме усвідомлення ролі творчості як джерела інновацій і формує вимоги до інноватора і його методологічного інструментарію.

Врахування конвенціоналізації принципів наукового пізнання виявляє таку особливість сучасної науки, як широке застосування метафор і продуктивних моделей та узагальнюючих образів. Використання в науці метафор і створення модельних продуктивних образів пов’язані з вирішенням творчих задач науки. До цих задач першзавсе належить досягнення гносеологічно зорієнтованого розуміння науковцями особливостей проблем, які вирішуються наукою доби глобалізації.

Поява та розвиток науки як джерела інноваційних змін безпосередньо пов’язується з конкретизаціями змісту систем наукового знання, які реалізують у значно складніших формах, ніж це описувалося в межах гегелівської та марксистської тріади теза-антитеза-синтез. Виявилося, що стадія синтезу різних теоретичних систем знання починає демонструвати в науці не тільки несумірності, а й широке застосування метафор. Еклектицизм метафоричного з’єднування в творчості виконує позитивну функцію переходу від конкретних теоретичних парадоксів одних усталених теорій до нових як висхідний абстрактний рівень.

Таким чином, проведений у дисертації аналіз дозволяє обґрунтовувати формулювання методологічного положення про взаємодоповнюваність творчого і логічного при зміні наукових теорій. Нагадаємо, що в класичному методологічному конвенціоналізмі логічне і творче (інтуїтивне) протиставляються. Це доповнення полягає в тому, що збереження усталених моделей, образів, принципів забезпечує логічність системи знання, а наповнення цієї системи здобутками творчого уявлення (здебільшого метафорично презентованого) результативності нової продуктивної моделі (образу) дозволяє впроваджувати нові принципи, що безпосередньо (логічно) не можуть походити від попереднього знання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

АНОТАЦІЇ

Курок І.С. Творчість та інноваційність у контуксті науки доби глобалізації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.02 – діалектика та методологія пізнання. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007. Науковий керівник доктор філософських наук, професор Чуйко В.Л..

В дисертації визначається методологічний зміст наукової творчості як засади інноваційної діяльності