ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

Криштак Інна Володимирівна

УДК [37. 035:34] (09)

Організація правового виховання учнів старших класів

загальноосвітніх навчальних закладів України

(друга половина ХХ століття)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті

імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Іонова Олена Миколаївна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С.Сковороди,

завідувач кафедри

природничо-математичних дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Бойко Алла Микитівна,

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка,

завідувач кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

Стаканков Андрій Вікторович,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С.Сковороди,

доцент кафедри інноваційних

педагогічних технологій.

Захист відбудеться „22” січня 2008 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: 61168,

м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В.

Автореферат розісланий „ 19 ” грудня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Сучасна соціально-економічна ситуація в суспільстві початку ХХІ століття не сприяє забезпеченню послідовного входження вихованців у правове поле держави. Несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому ґрунті внутрішньосімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання і скорочення позашкільних закладів – усе це призводить до збільшення кількості дітей і підлітків, поведінка яких виходить за межі моральних і правових норм, до зростання дитячої злочинності.

У зв’язку з цим великого значення набуває правове виховання школярів, особливо учнів старшого шкільного віку. Адже саме старшокласники досягають віку громадянської зрілості, тому їх потрібно готувати до тих ролей, які вони будуть виконувати в недалекому майбутньому, коли почнуть самостійне життя. У ньому їм доведеться працювати й творити, створювати свої сім ?ї та виховувати дітей, брати участь у політичному житті суспільства, мати різну власність і розпоряджатися нею, тобто бути учасниками трудових, шлюбно-сімейних, цивільно-правових та інших відносин.

Отримання відповіді на питання сучасності пов’язане із вдумливим осмисленням минулого, об’єктивною оцінкою історичних реалій, вивченням історичних коренів, ідей правого виховання, фактів, теорії, концепції, досвіду педагогів минулих років. Звернення до історичного періоду другої половини ХХ століття зумовлене суттєвими змінами та здобутками в галузі правового виховання учнів у цей час.

Аналіз архівних матеріалів, історико-педагогічної та сучасної літератури свідчать про те, що окремі аспекти проблеми правового виховання молоді другої половини ХХ століття були предметом вивчення науковців. Так, дослідники розглядали правове виховання в контексті комуністичного. Про це свідчать праці С.Алєксєєва, В.Балюка, А.Брудного, Г.Давидова, О.Красавчикова, Д.Керімова, В.Обухова, І.Рябка, А.Тараса. Учені Ю.Агьошин, В.Владимирова, М.Городиський, М.Подберезський, Л.Твердохліб правове виховання пов’язували з правовою культурою. Науковці Т.Ільїна, В.Лозова, І.Підласий, Я.Соколов, Г.Троцко правове виховання розглядали в контексті морального. У тісному взаємозв’язку з сімейним правове виховання окреслили В.Балюк, К.Белігаєв, Г.Неліп. Через проблематику профілактики правопорушень серед неповнолітніх звертають увагу на необхідність правового виховання учнів О.Бовть, Г.Марква, О.Свириденко та В.Стратонов. Розкриттю сутності правового виховання саме у школі були присвячені праці Л.Барилкіної, В.Гольперина, Г.Давидова, В.Обухова, Д.Койчуманова, Є.Мурадьян, Н.Ткачової.

На думку Г.Жирської, процес правового виховання має відбуватися через формування гуманістичних цінностей. Правове виховання в тісній взаємодії з патріотичним розглядають К.Кулик, В.Кіндрат. Правове виховання як складник громадянського виховання визначають П.Ігнатенко, О.Пометун, С.Степаненко, С.Приходько. Окремі автори (П.Щербань, Г.Шмалько) розглядають правове виховання в межах формування національної свідомості.

Особливу значущість для нашого дослідження мають і дисертаційні праці В.Владимирової “Педагогічні проблеми формування правової культури вчителя в історії вищої педагогічної школи України (1917-2002 рр.)” (2003 р.) та А.Стаканкова “Теорія і практика правового виховання в історії вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ – початку ХХ століття” (2004 р.).

На основі аналізу науково-педагогічної літератури, дисертаційних праць можна зробити висновок, що проблема організації правого виховання учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів України у другій половині ХХ століття не була предметом цілісного історико-педагогічного дослідження. В означених вище роботах відсутній ретроспективний аналіз теорії та практики правого виховання учнівської молоді досліджуваного періоду.

Отже, актуальність комплексного вивчення питань правового виховання старшокласників в історичній ретроспективі, необхідність урахування досвіду минулих років у розробці сучасної педагогічної теорії та організації правового виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, а також відсутність фундаментальних історико-педагогічних досліджень, які синтезовано відображали б еволюцію зазначених питань протягом другої половини XX століття зумовили вибір теми “Організація правового виховання учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів України (друга половина ХХ століття)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за колективною темою “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах” (РК № 1-200199U004104). Тема затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 3 від 24.06.2005 року) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології Академії педагогічних наук України (протокол № 8 від 31.10.2006 року).

Мета дослідження – на основі вивчення, систематизації історико-педагогічних джерел, архівних документів здійснити цілісний аналіз педагогічної теорії та узагальнити досвід організації правового виховання учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів України досліджуваного періоду.

Відповідно до мети були визначені завдання дослідження:

1. Розкрити сутність правового виховання старшокласників, виявити передумови зародження питань правового виховання у світовій та вітчизняній педагогічній думці.

2. Науково обґрунтувати етапи і визначити тенденції становлення та розвитку правового виховання в Україні в досліджуваний період.

3. Узагальнити досвід реалізації напрямів, форм і методів правового виховання у шкільній практиці другої половини ХХ століття.

4. Визначити перспективи використання творчих знахідок теорії та практики правового виховання старшокласників досліджуваного періоду в сучасних умовах.

5. Розробити спецкурси з питань правового виховання учнів старших класів для студентів вищих педагогічних навчальних закладів і старшокласників загальноосвітніх навчальних закладів.

Об’єкт дослідження – правове виховання старшокласників.

Предмет дослідження – теорія та практика організації правового виховання учнів старших класів у загальноосвітніх навчальних закладах України другої половини ХХ століття.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХХ століття, тобто час становлення вітчизняної системи правового виховання учнів старших класів, виділення правового виховання особистості в самостійний виховний напрям. Нижня межа визначається початком позитивних суспільно-економічних перетворень у країні, “хрущовською” відлигою, інтенсивною діяльністю видатних педагогів та юристів щодо розробки системи правового виховання старшокласників. Верхня хронологічна межа обґрунтовується соціально-економічними та політичними зрушеннями, які відбулися в українській державі в 90-ті рр. ХХ ст.

Методологічну основу дослідження становлять:

- положення сучасної науки про розгляд педагогічних явищ у соціокультурному аспекті; про взаємозв'язок явищ довколишнього світу, їх рух і розвиток; про діалектичне розуміння процесів суспільного розвитку і його категорій;

- принципи науковості, історизму, об'єктивності, які дозволяють відтворити процес становлення та розвитку вітчизняної системи правового виховання учнів старших класів шляхом аналізу і систематизації фактичного матеріалу, накопиченого теоретиками та педагогами-практиками;

- методологічні положення Конституції України, законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Державної національної програми “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Національної програми правової освіти населення, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Теоретичну основу дослідження становлять:

- положення та рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в різних закладах освіти (А.Бойко, М.Васильєва, В.Євдокимов, О.Іонова, В.Лозова, Г.Троцко);

- педагогічні ідеї, концепції відомих учених і педагогів означеного історичного періоду з питань організації правового виховання старшокласників у загальноосвітній школі (Ю.Агьошин, В.Балюк, О.Барихновська, М.Городиський, А.Міцкевич, В.Обухова, М.Подберезський, Л.Твердохліб, А.Тарас, М.Фіцула);

- концепція розвитку національної системи освіти і педагогічної думки (Н.Дем’яненко, С.Золотухіна, О.Микитюк, І.Прокопенко, О.Сухомлинська, Л.Штефан, М.Ярмаченко);

- теоретичні положення про організацію правового виховання в історії педагогічної думки (В.Владимирова, О.Запорожан, А.Стаканков).

Методи дослідження. У ході наукового пошуку використано комплекс методів, які традиційно застосовуються в історико-педагогічних дослідженнях, а саме: загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, зіставлення, узагальнення тощо) та історичні (порівняльно-історичний, історико-структурний, ретроспективний), що дало можливість простежити в динаміці становлення та розвиток питань правового виховання старшокласників у загальноосвітніх навчальних закладах України досліджуваного періоду.

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку використовувалися історична і сучасна науково-педагогічна література; циркуляри Міністерства освіти і науки України з проблеми, яка вивчається; законодавчі й директивні акти Президента України, Верховної Ради й Кабінету Міністрів незалежної української держави; офіційні видання Указів Президента та законів України в 1991-2000 роках; матеріали з’їздів, конференцій, нарад, присвячених питанням теорії та практики правового виховання особистості в різних соціальних інститутах; монографії і посібники з педагогіки, сучасна довідково-бібліографічна література, а також документи офіційного характеру (Накази Міністра вищої та середньої спеціальної освіти СРСР, Накази Міністерства освіти УРСР; Рішення Міністерства Освіти СРСР, Рішення Міністерства юстиції СРСР).

Опрацьовано педагогічні журнали досліджуваного періоду, а саме: “Радянська школа”, “Начальная школа”, “Рідна школа”, “Наукові записки”, “Воспитание школьников”, “Імідж сучасного педагога”, “Педагогіка і психологія”, “Виховна робота”, “Шлях освіти”, “Радянське право”, “Советская педагогика”, “Педагогічні науки”.

У ході дослідження поглиблено аналізувалися архівні матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України м. Києва (ф.166); Державного архіву Львівської області (ф.163); Державного архіву Донецької області (ф.6633); Державного архіву Харківської області (ф.4677, 4689, 4690, 4695).

У ході наукового пошуку використовувалися матеріали відкритих фондів і фондів рідкісної книги: Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського, Одеської державної наукової бібліотеки імені М.Горького, Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника, Харківської державної бібліотеки імені В.Г.Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, бібліотеки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, бібліотеки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше: *

представлено цілісний аналіз проблеми правового виховання старшокласників України у другій половині ХХ століття; *

обґрунтовано етапи становлення та розвитку правового виховання учнів старшої школи в досліджуваний період (1950-1985 рр.; 1986-1991 рр.; 90-ті рр. ХХ ст.) з урахуванням особливостей суспільно-політичного та економічного розвитку країни, специфіки суб’єктно-об’єктних стосунків, зміни мети, завдань, напрямів, форм та методів виховання правосвідомості школярів; *

узагальнено досвід реалізації напрямів правового виховання учнівської молоді у шкільній практиці досліджуваного періоду (організація правового виховання учнів під час навчальної діяльності; активне здійснення правового виховання старшокласників під час позакласної та позашкільної діяльності; зв’язок школи і сім’ї у правовому вихованні учнів; взаємодія школи та суспільства щодо здійснення правоохоронної діяльності); *

виявлено провідні тенденції розвитку правового виховання в Україні у другій половині ХХ століття (поступове розширення суб’єктів і об’єктів педагогічного впливу, завдань, принципів, форм та методів роботи і наповнення їх правовиховним змістом; тісний зв’язок між педагогічною теорією та практикою; поступовий перехід правового виховання в самостійний напрям виховної діяльності й деякі інші); *

визначено перспективи використання позитивного досвіду правового виховання старшокласників досліджуваного періоду в сучасній школі (здійснення правового навчання як певної системи; факультативні заняття з питань права; діяльність народних університетів правових знань; залучення студентів ВНЗ до правового виховання школярів; форми пропаганди правових знань та деякі інші).

Конкретизовано форми (зміст і робота клубів, проведення олімпіад, організація університетів правових знань; проведення юридичних читань, тематичних вечорів тощо) та методи (організація суспільнокорисної діяльності спільно з правоохоронними органами; проведення рольових ігор; здійснення самоосвіти та деякі інші) правового виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

У науковий обіг введено маловідомі архівні матеріали (усього використано 37 архівних джерел), документи, факти, що розширюють уявлення про правове виховання учнівської молоді.

Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається тим, що в ході наукового пошуку теоретичні положення, фактичний матеріал втілено в розробку спецкурсу “Теорія та практика правового виховання” для студентів вищих педагогічних навчальних закладів, матеріали якого впроваджено в навчально-виховний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка № 01-273 від 12.04.2007) та спецкурсу “Основи правознавства” для учнів старших класів, який протягом 2005-2007 рр. було використано під час навчально-виховної діяльності школами м. Харкова № 42 (довідка № 150 від 27.03.2007), № 56 (довідка №119 від 27.03.2007), № 128 (довідка №117 від 29.03.2007).

Матеріали дослідження можуть бути використані: в педагогічних коледжах, інститутах, університетах, закладах післядипломної освіти, інститутах удосконалення вчителів у процесі організації та визначення змісту підготовки вчителів; у розробці курсів “Педагогіка”, “Історія педагогіки”, “Соціальна педагогіка”, спецкурсів та спецсемінарів для ВНЗ, а також під час написання підручників, навчальних посібників, іншої навчально-методичної літератури, здійснення всіх видів педагогічної практики. Низку окреслених питань можна використовувати як тематику для курсових і дипломних робіт.

Відповідність та обґрунтованість висновків дослідження забезпечується широким колом архівних матеріалів, системним аналізом дослідницьких матеріалів, застосуванням комплексу методів, адекватних меті, завданням, предмету дослідження, позитивним упровадженням результатів дослідження у практику навчально-виховного процесу сучасних навчальних закладів Харкова.

Апробація результатів дослідження. Основні результати і висновки дисертації були представлені на засіданнях кафедр загальної педагогіки, історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (2004-2007 рр.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Роль освіти у правовому вихованні особистості” (Харків, 2005), науково-практичних конференціях молодих учених “Методологія сучасних наукових досліджень” (Харків, 2005-2006), науково-практичній конференції “Внутрішні війська МВС України на етапі реформування та розбудови” (Харків, 2007).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено в 10 одноосібних публікаціях, що відтворюють зміст дисертації, з них – 5 у провідних наукових фахових виданнях, 1 – в інших виданнях, 4 – матеріали конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. У тексті міститься 2 таблиці (на 6 сторінках) та 6 додатків (на 85 сторінках). Загальний обсяг дисертації 295 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 173 сторінках, список використаних джерел складає 368 найменувань (із них 37 – архівні справи).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність проблеми дослідження, його хронологічні межі, визначено ступінь опрацювання теми, мету, завдання, об’єкт і предмет роботи; сформульовано методологічну основу й методи; викладено наукову новизну, теоретичне та практичне значення здобутих результатів, окреслено джерельну базу; відображено вірогідність результатів дослідження і форми їх апробації.

У першому розділі “Ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми” виявлено та схарактеризовано основні напрями наукової розробки проблеми.

Вивчення й узагальнення науково-педагогічних матеріалів і дисертацій досліджуваного періоду дало можливість до основних шляхів наукової розробки проблеми, яка вивчається, віднести:

- обґрунтування теоретичних засад правового виховання учнівської молоді, розкриття його сутності, змісту, концепцій, мети, цілей, завдань у світовій та вітчизняній педагогічній думці, методологічних засад, основних дефініцій, шляхів і напрямів використання правових знань і навичок у буденному житті, визначення основних складників правової держави, аналіз етапів правового виховання учнів, вимог до його організації (В.Альхіменко, О.Бариховська, Г.Давидов, В.Лозова, А.Міцкевич, В.Обухов, Є.Пенцова, І.Рябко, А.Тарас, Г.Троцко, М.Фіцула, Д.Ягупов);

- узагальнення досвіду організації правового виховання у другій половині ХХ століття, аналіз прийомів, методів та форм формування правосвідомості індивідів і груп, характеристика практики організації правового виховання учнів у загальноосвітніх школах, позашкільних закладах, професіонально-технічних училищах, аналіз тематичних планів та програм організації правового виховання у школі (В.Гольперін, А.Долгова, Т.Кириленко, М.Козюбра, А.Міцкевич, В.Найбіч, В.Обухов, О.Пометун, І.Рябко, Є.Татаринцева);

- розробку питань становлення і розвитку правової культури в історії філософської та правової педагогічної думки; розкриття проблем формування правової культури й правового виховання на основі ідей, теорії та практики видатних діячів науки, культури, психології, педагогіки; аналіз ідей правового виховання у вітчизняній педагогіці другої половини ХІХ - початку ХХ століття (В.Владимирова, А.Стаканков).

Однак аналіз вітчизняної педагогічної літератури й дисертаційних робіт дозволяє дійти висновку, що проблема організації правового виховання старшокласників у другій половині ХХ століття не була предметом системного вивчення й окремого аналізу.

У другому розділі “Теоретичні питання правового виховання старшокласників у історії вітчизняної педагогічної думки (друга половина ХХ століття)” на основі вивчення сучасних науково-педагогічних джерел, документів досліджуваного періоду, архівних джерел, періодичних видань розкрито сутність правового виховання старшокласників на сучасному етапі; проаналізовано витоки питань правового виховання школярів у світовій та вітчизняній педагогічній думці; визначено основні етапи та сформульовано провідні тенденції розвитку проблеми правового виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів у другій половині ХХ століття.

У процесі дослідження особливого значення надавалося визначенню сутності ключового поняття “правове виховання”.

Проведений теоретичний аналіз сучасних праць з педагогіки та юридичних наук дозволяє виокремити різні підходи до тлумачення означеного поняття, а саме: як діяльність суспільства та держави, що спрямована на формування правомірної поведінки (Н.Волкова, В.Головченко, Д.Керимов, А.Міцкевич, О.Степанов, М.Фіцула та інші); як організований системний вплив на свідомість і почуття людини з метою формування в неї правосвідомості (А.Долгова, Ю.Кобринський, Л.Нечепоренко, М.Подберезський, І.Рябко, О.Скакун); як складний, тривалий процес, що охоплює виховну діяльність державних органів та суспільних організацій, а також усіх громадян (А.Брудний, В.Ягупов); як сукупність форм і методів, що утворюють у своїй єдності систему впливу на людей з метою формування в них високої правової культури (О.Дамаскін, В.Зюбін). Отже, в роботі з’ясовано, що в більш узагальненому визначенні правове виховання – це система діяльності держави, її органів, навчальних закладів, громадськості, яка включає суб’єкти та об’єкти, мету, завдання, принципи, напрями, форми, методи виховного впливу та спрямована на формування високого рівня правової культури й правосвідомості особистості.

Установлено, що правове виховання має давнє європейське історичне коріння. Зародженню питань правового виховання у світовій педагогічній думці сприяли: формування у зростаючого покоління ціннісних уявлень про мораль та право, започаткування певних правових традицій, праці філософів Стародавньої Греції (Сократа, Платона, Аристотеля), введення у Стародавньому Римі “Законів ХІІ таблиць”, прогресивні ідеї педагогів-гуманістів епохи Відродження (Н.Макіавеллі, Т.Мора, Т.Кампанелли, Д.Прістлі), усебічна розробка та обґрунтування філософами і педагогами часів Просвітництва питань громадянського та морального виховання (Д.Локк, Ш.Монтеск’є, К.Гельвецій, Г.Гегель).

Становлення та розвиток питань правового виховання в Україні пов’язані з розробкою перших педагогічних пам’яток Київської Русі (“Руська правда”, “Слово о полку Ігоровім”, “Слово про Закон і Благодать” тощо), діяльністю І.Вишенського, П.Орлика, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, Катерини ІІ; впливом західноєвропейської педагогіки, французької просвітительної філософії; морально-правовими творами українських письменників (І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненки); педагогічною спадщиною К.Ушинського, М.Пирогова, А.Макаренка, В.Сухомлинського; необхідністю формування у населення почуття законності, розвитком суспільства взагалі та педагогічної думки зокрема.

Аналіз наукових праць прогресивних представників педагогічної та юридичної думки свідчить про те, що друга половина ХХ століття докорінно змінила ставлення до правового виховання, що було пов’язано в цілому з бурхливим розвитком зарубіжного права, становленням і нормативним оформленням прав людини, створенням підстав для подальшого розвитку ідеї правової держави.

Проведений історико-педагогічний аналіз дозволив у межах досліджуваного періоду (друга половина ХХ століття), виходячи з особливостей суспільно-політичного та економічного розвитку країни, специфіки суб’єктно-об’єктних стосунків, зміни мети, завдань, напрямів, форм та методів виховання правосвідомості школярів, виділити три етапи становлення та розвитку правового виховання старшокласників, які частково збігаються із загальною періодизацією розвитку педагогічної думки в Україні, науково обґрунтованою О.Сухомлинською.

Перший етап (1950-1985 рр.) у дослідженні представлено як етап становлення правового виховання як педагогічної проблеми.

У дисертації визначено, що на цьому етапі плідному розвитку питань правового виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів сприяли часткова демократизація суспільства, пов’язана з “хрущовською відлигою”, плідна творча праця інтелігенції щодо вивчення питань правового виховання та правової освіти.

Установлено, що саме в цей час питання правового виховання молоді починають широко вивчатися в педагогічній науці, виникають різні підходи до питань правового виховання. Одна група дослідників (С.Алексєєв, А.Долгова, М.Кондратов, О.Красавчиков, А.Міцкевич) визначає правове виховання як складову частину комуністичного і пов’язує його з формуванням правової свідомості, навичок та звичок правомірної поведінки особистості. Інша група науковців (Т.Ільїна, Д.Койчуманов, Я.Соколов) правове виховання розглядає в тісному зв’язку з моральним та в залежності від нього.

Варто звернути увагу й на те, що в досліджуваний період уже робляться перші спроби (А.Долгова) виділити правове виховання в самостійний напрям дослідження, визначити його зміст, обґрунтувати психологічні засади, створити правову педагогіку.

Узагальнення науково-педагогічних матеріалів та архівних джерел дало можливість стверджувати, що на етапі, який вивчається, вже чітко визначається мета правового виховання (формування правової культури особистості) та його завдання (залучення індивіда до правових знань, формування здатності обирати правильну поведінку в різних життєвих ситуаціях, розвиток в населення високої правової культури та правомірної поведінки, формування правосвідомості та ін.), робляться спроби обґрунтувати суб’єкти (правоохоронні органи, виховний колектив) та об’єкти (молодь) виховного впливу.

Проте відзначено й недоліки, які заважали прогресивному розвитку питань правового виховання, а саме: недостатня увага вчених до розкриття сутності, принципів, форм і методів правового виховання, надмірна ідеологізація питань правового виховання.

Другий етап (1986-1991 рр.) визначається як етап інтенсивного розвитку теоретичних засад правового виховання.

На основі аналізу архівних документів, урядової документації та науково-педагогічної літератури встановлено, що цей етап характеризувався комплексним підходом до вивчення проблеми правового виховання: появою праць, присвячених правовому вихованню учнів різних ступенів навчання (В.Балюк); розробкою програм та методичних рекомендацій з питань правового виховання школярів у позакласній роботі (Н.Ткачова); широким тлумаченням мети правового виховання (цілеспрямоване виховання всебічно розвиненого молодого члена суспільства); конкретизацією його завдань (запобігання й усунення правопорушень у молодіжному середовищі; розробка ефективних форм, методів та засобів правовиховного впливу на зростаюче покоління; наукове обґрунтування напрямів правової профілактики; оцінювання ефективності правовиховної роботи тощо); розширенням термінологічного поля дослідження такими поняттями, як: “правова освіта”, “правова грамотність”, “правова вихованість”, “правове виховання в сім’ї”, “правове виховання неповнолітніх правопорушників” (В.Альхименко, В.Балюк, Г.Міньковський, А.Міцкевич та інші); більш чітким визначенням суб’єктів (доповнюються різноманітними соціальними інституціями – школа, сім’я, позашкільні заклади) виховного впливу; визначенням принципу індивідуального підходу до дитячої особистості провідним принципом правового виховання.

Третій етап (90-ті роки ХХ століття) обґрунтовується в дисертації як етап розвитку правового виховання як системи на гуманістичних засадах.

У розділі з наведенням фактичних даних доводиться, що розвиток правового виховання на цьому етапі був тісно пов’язаний з: обґрунтуванням методології та методики правового виховання учнів (В.Головченко); розвитком правової педагогіки, визначенням змісту правової освіти в середній школі (В.Кіндрат, Я Кічук, К.Кулик, Г.Неліп, М.Подберезський, В.Сімеонова, М.Фіцула та інші); прийняттям “Програми правової освіти населення України” (1995 р.) та “Концепції правової освіти школярів” (О.Бариховська); визначенням мети правового виховання з урахуванням його специфіки (формування правової культури учнів шляхом накопичення правових знань; формування правових переконань, настанов, навичок правомірної поведінки); суттєвим розширенням його завдань (формування у старшокласників правового світогляду; виховання у школярів уміння діяти в рамках закону); збагаченням його принципів (гуманізм, толерантність, повага до прав людини), напрямів, форм та методів.

У третьому розділі “Досвід організації правового виховання учнів старших класів у загальноосвітніх навчальних закладах України (друга половина ХХ)” на основі вивчення архівних джерел, наукової літератури, педагогічної преси досліджуваного періоду узагальнено досвід організації правового виховання учнів старших класів у загальноосвітніх навчальних закладах України; проаналізовано відповідно до науково обґрунтованих етапів його основні напрями, форми і методи реалізації; накреслено перспективи використання прогресивного досвіду правового виховання в сучасних умовах.

Так, до провідних напрямів реалізації правового виховання учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів України другої половини ХХ століття належать: правове виховання учнів у школі у процесі правового навчання та іншої навчальної діяльності (здійснювалося як через вивчення обов’язкових предметів – Конституції, курсів “Людина та суспільство”, “Основи правознавства”, “Основи Радянської держави та права”, так і факультативних занять – “Основи радянського законодавства”); правове виховання старшокласників у школі в позакласній та позашкільній діяльності (проводилось через факультативні курси з правознавства, діяльність підліткових клубів за місцем мешкання, роботу правових шкіл у загальноосвітніх закладах); тісний зв’язок правового виховання із сім’єю (реалізовувався через різнобічне вивчення сім’ї учня з метою визначення реальних можливостей здійснення правовиховного впливу батьків на дітей; залучення батьків до правовиховної роботи, постійний контроль над її проведенням; надання батькам наукової, педагогічної, а в разі потреби й матеріальної допомоги; роботу батьківського лекторію, зустрічі учнів та батьків з працівниками суду, прокуратури, міліції та інших суспільних органів; організацію конференцій для батьків); взаємодія школи та суспільства у правовому вихованні старшокласників (відбувалася через правове виховання населення, пропаганду чинного законодавства, діяльність комісій у справах неповнолітніх, зміст роботи правоохоронних органів; трудові колективи; діяльність ВНЗ педагогічного спрямування, індивідуальне шефство).

У розділі значну увагу приділено характеристиці форм організації правового виховання учнів старших класів.

Аналіз архівної та психолого-педагогічної спадщини (В.Головченко, А.Долгова, Ю.Кобринський, Л.Короткова, О.Магдик, А.Міцкевич, А.Тарас та інші) дав можливість для висновку, що основною формою правового виховання старшокласників у другій половині ХХ століття був урок права, який на відміну від інших уроків, мав на меті не лише здійснення юридичної освіти, але й профілактику правопорушень, зміцнення дисципліни, підвищення успішності учнів та їхньої правосвідомості.

Однією із постійних позаурочних, позакласних форм правового виховання в досліджуваний період були факультативи правових знань. Навчальний курс і факультативні заняття доповнювали одне одного, були ланкою однієї цілісної системи правового виховання старшокласників у школі. Для більш успішного проведення факультативних занять на телебаченні було започатковано спеціальний цикл передач щодо виховання правової свідомості школярів (“Мораль і право”, “Трудове право”, “Сімейне право”, “Громадянське право”, “Кримінальне право” та деякі інші).

Важливими постійнодіючими формами правового виховання старшокласників були також: народні університети правових знань (молодіжні факультети, школи правових знань), правові лекторії (тематичними планами передбачалися різноманітні цикли лекцій, проводились юридичні консультації, зустрічі з працівниками правоохоронних органів, вечори запитань і відповідей, усні журнали), клуби правових знань, юридичні читання та деякі інші.

Поряд із постійнодіючими формами правового виховання старшокласників, поширеними й обов’язковими в досліджуваний період були епізодичні (разові). До них належали: лекції, екскурсії, олімпіади правових знань, зустрічі з практичними працівниками суду, прокуратури, міліції, органів юстиції.

У ході дослідження історико-педагогічної літератури (В.Альхименко. В.Балюк, А.Брудний, А.Долгова, О.Магдик, А.Міцкевич, Є.Мурадьян, В.Сухомлинський та інші), архівних матеріалів установлено, що в другій половині ХХ століття поряд з формами правовиховної діяльності учнів широке використання у практиці загальноосвітніх навчальних закладів отримали й методи правового виховання учнів.

Установлено, що до методів формування правової свідомості учнів у період, який вивчається, належали: пояснення, розповідь, бесіда, диспут, читацькі (“Підліток і закон”) та батьківські (“Якщо Ви справжні батьки”) конференції, різноманітні ділові та рольові ігри (виконання учнями ролі судді, адвоката, прокурора; розігрування вихованцями моделі засідання Ради Безпеки ООН, Європейського парламенту) тощо.

Аналіз науково-педагогічних даних приводить до висновку, що в другій половині ХХ століття важливу роль відігравали такі засоби правового виховання учнівської молоді, як:

- засоби масової інформації та кіно. Так, на сторінках періодичних видань, на радіо й телебаченні були введені постійні рубрики, в яких пропагувалися знання про правові норми (“Юридична консультація”, “Сторінка юриста”, “Людина, суспільство та закон” тощо);

- засоби наочної агітації взагалі та шкільні тематичні стенди зокрема (“Наші герої”, “Учень запитує – юрист відповідає” тощо).

Отже, в дисертації встановлено, що специфіка досліджуваного періоду полягала в упровадженні різноманітних напрямів, засобів правового виховання школярів, нових форм та методів його організації.

Проведений науковий пошук доводить, що педагогічні ідеї та досвід організації правового виховання учнів старших класів досліджуваного періоду можуть бути творчо осмислені та успішно реалізовані сьогодні. До основних шляхів творчого використання досвіду правового виховання учнів старшого шкільного віку сучасними загальноосвітніми закладами віднесено:

- удосконалення системи правового навчання через забезпечення матеріальної та науково-методичної бази; дотримання вимог наступності й безперервності навчання (від дошкільної освіти до вищої освіти); залучення засобів масової інформації;

- уведення курсів факультативних занять для учнів шкіл з питань права;

- широке залучення студентів педагогічних ВНЗ до правовиховної діяльності (проведення університетами і школами спільних правовиховних заходів, індивідуальне шефство майбутніх учителів над школярами тощо);

- масове використання форм пропаганди правових знань (університети і клуби правових знань, тематичні вечори, екскурсії, олімпіади тощо);

- взаємодія школи і правоохоронних органів (зустрічі з працівниками правоохоронних установ у школі; запрошення різних груп учнів на засідання комісій у справах неповнолітніх);

- тісна співпраця школи з базовими підприємствами (закріплення за кожним загальноосвітнім навчальним закладом базового підприємства; розробка плану й проведення спільної правоохоронної діяльності школи і трудового колективу підприємства);

- організація виховання за місцем мешкання (створення і діяльність правоохоронних загонів з підтримки громадського порядку, запобігання бездоглядності, бешкетування, правопорушень з боку учнівської молоді);

- об’єднання зусиль школи та сім’ї щодо здійснення правовиховної діяльності (створення методичних центрів, лекторських груп, консультаційних пунктів, робота яких спрямована для підвищення рівня правової культури батьків, їхньої відповідальності за виховання дітей).

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів науково-педагогічного пошуку, аналіз джерельної бази дав підстави зробити такі висновки:

1. У дисертації відповідно до мети і завдань дослідження простежено розвиток правового виховання учнів старшого шкільного віку в другій половині ХХ століття та представлено його у вигляді ретроспективного цілісного аналізу теоретичних питань та досвіду.

1.1. Зародження питань правового виховання у світовій педагогічній думці пов’язане з працями філософів Стародавньої Греції, започаткуванням правових традицій, всебічною розробкою правових традицій, всебічною розробкою й обґрунтуванням філософами та педагогами питань громадянського і морального виховання.

1.2. Становленню та розвитку питань правового виховання в Україні сприяли: розробка перших педагогічних пам’яток Київської Русі, морально-правові твори українських педагогів та письменників, розвиток суспільства та педагогічної науки.

2. На основі принципу історизму, покладеного в основу дослідження, визначено суспільно-політичні (хрущовська “відлига”, демократизація суспільства, розвиток України як самостійної держави), соціально-економічні (кризові явища в суспільстві, зростання правопорушень у молодіжному середовищі) й організаційно-педагогічні (інтенсивна діяльність видатних педагогів та юристів щодо розробки системи правового виховання учнів, пошук оптимальних шляхів організації навчально-виховного процесу; бурхливий розвиток зарубіжного права; нормативне оформлення прав людини) чинники, які сприяли становленню та інтенсивному розвитку правового виховання учнів у досліджуваний період.

3. Аналіз науково-педагогічної літератури дозволив визначити правове виховання як систему діяльності державних, навчальних, громадських закладів, що включає суб’єкти та об’єкти, мету, завдання, принципи, напрями, форми, методи виховного впливу і спрямована на формування високого рівня правової культури й правосвідомості особистості.

4. На основі вивчення матеріалів педагогічної спадщини, а також архівних даних узагальнено досвід здійснення правового виховання у шкільній практиці другої половини ХХ століття.

4.1. Визначено основні напрями реалізації правового виховання старшокласників, а саме: організація правового виховання учнів під час навчальної діяльності; активне здійснення правового виховання старшокласників під час позакласної та позашкільної діяльності; зв’язок школи і сім ?ї у правовому вихованні учнів, взаємодія школи та суспільства щодо здійснення правоохоронної діяльності.

4.2. У дисертації доведено, що для здійснення правового виховання учнів в загальноосвітніх навчальних закладах у період, який вивчається, використовувались різноманітні форми: постійнодіючі (народні університети правових знань, клуби правових знань, антиалкогольні клуби та лекторії, юридичні читання) й епізодичні (лекції, екскурсії, олімпіади правових знань, зустрічі з практичними працівниками суду, прокуратури, міліції, органів юстиції, тематичні вечори і вечори питань та відповідей, усні журнали).

4.3. Дослідженням установлено, що під час здійснення правового виховання старшокласників застосовувалися різні методи: методи формування правової свідомості; методи формування позитивного досвіду у процесі діяльності; методи стимуляції та корекції правомірної поведінки; методи самовиховання.

5. З урахуванням особливостей суспільно-політичного та економічного розвитку країни, специфіки суб’єктно-об’єктних стосунків, зміни мети, завдань, напрямів, форм та методів виховання правосвідомості школярів обґрунтовано етапи становлення та вдосконалення правового виховання учнів у загальноосвітніх закладах України: 1950-1985 рр.; 1986-1991 рр.; 90-ті роки ХХ століття.

Установлено, що розробкою питань правового виховання як педагогічної проблеми супроводжується початковий етап (1950-1985 рр.), якому притаманні широке вивчення питань правового виховання молоді в педагогічній науці, варіативність підходів до його змісту, перші спроби виділити правове виховання в самостійний напрям дослідження, створити правову педагогіку; визначення мети та завдань правового виховання; недостатня увага вчених до розкриття його сутності, принципів, форм та методів.

Наступний етап (1986-1991 рр.) характеризується інтенсивним розвитком теоретичних засад правового виховання, що віднайшло своє відбиття в комплексному підході до вивчення означеної проблеми, появі спеціальних праць, присвячених правовому вихованню старшокласників; розробці програм та методичних рекомендацій з питань правового виховання школярів у позакласній роботі; широкому тлумаченні мети правового виховання та конкретизації його завдань і суб’єктів впливу; розширенні термінологічного поля дослідження; визнанні принципу індивідуального підходу до дитини провідним принципом правого виховання.

Третій етап (90-ті роки ХХ століття) пов'язаний з розвитком правового виховання як системи, що відзначається інтенсивним розвитком правової педагогіки; обґрунтуванням методології та методики правового виховання старшокласників; чітким визначенням змісту правової освіти в загальноосвітній школі; обґрунтуванням мети правового виховання з урахуванням його специфіки; суттєвим розширенням його завдань, збагаченням принципів, форм та методів здійснення правового виховання.

6. Проведене дослідження дозволило визначити й провідні тенденції розвитку правового виховання в Україні у другій половині ХХ століття. До найбільш плідних серед них можна віднести: поступове розширення суб’єктів та об’єктів педагогічного впливу, завдань, принципів, форм та методів роботи і наповнення їх правовиховним змістом; тісний зв'язок між педагогічної теорією та практикою; поступовий перехід правового виховання в самостійний напрям виховної діяльності; широке залучення до справи правового виховання різноманітних структур та громадськості; врахування прогресивних надбань правовиховної роботи попередніх років та деякі інші.

7. Заслуговують на вивчення і творче використання такі педагогічно цінні надбання правовиховної діяльності другої половини ХХ століття, як: здійснення правового навчання як певної системи; курси факультативних занять з питань права; діяльність народних університетів правових знань; залучення студентів педагогічних ВНЗ до правового виховання школярів; форми пропаганди правових знань; взаємодія школи та правоохоронних органів; співпраця школи з різноманітними підприємствами; організація виховання за місцем мешкання; взаємодія школи та сім’ї.

8. Розроблено й упроваджено спецкурси з питань правового виховання учнів старших класів для студентів вищих педагогічних навчальних закладів і старшокласників загальноосвітніх навчальних закладів.

Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем, пов’язаних з розвитком теорії та практики правового виховання в Україні. З огляду на це предметом подальшого вивчення може бути науково-педагогічна діяльність видатних українських та зарубіжних педагогів з проблеми, що вивчається.

Основні результати дослідження викладено в таких публікаціях:

І. Статті в наукових фахових виданнях

1. Криштак І.В. Ушинський про правове виховання дітей у сім ?ї // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. – Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2005. – Вип. 22. – С. 59-66.

2. Криштак І.В. Педагогічні складники правової культури старшокласників // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. – Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2005. – Вип. 23. – С. 59-66.

3. Криштак І.В. Принципи правового виховання учнів: класифікація та сутність // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. – Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2006. – Вип. 24. – Ч.1. – С. 90-98.

4. Криштак І.В. Роль школи у правовому вихованні старшокласників у другій половині ХХ століття // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Харків: Харківська державна академія дизайну і мистецтв, 2006. - № 12. – С. 84-87.

5. Криштак І.В. Питання правового виховання у спадщині В.Сухомлинського // Педагогіка вищої та середньої школи: Зб. наук. пр. – Кривий Ріг: Криворізький державний педагогічний університет, 2007. – № 17. – С. 403-410.

ІІ. Статті в інших виданнях

6. Криштак І.В. Методичні аспекти правової освіти курсантів у вищих навчальних закладах // Наук.-метод. зб. – Харків: Академія внутрішніх військ МВС України, 2006. – Вип. 20. – С. 13-17.

ІІІ. Матеріали науково-практичних конференцій

7. Криштак І.В. Правове виховання: поняття, форми та методи // Роль освіти у правовому вихованні особистості: Матеріали І Міжнародної наукової конференції. – Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2005. – С. 28-30.

8. Криштак І.В. Деякі аспекти формування правосвідомості старшокласників // Матеріали науково-практичної конференції молодих учених “Методологія сучасних наукових досліджень”. – Харків: Харківський національний педагогічний університет