НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

КАЗНАЧЕЄВА ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

УДК 929.7 (477)

ВОЛИНСЬКЕ ДВОРЯНСЬКЕ ЗІБРАННЯ (1796 – 1917):

ФУНКЦІЇ, СТРУКТУРА, УЧАСТЬ

У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВЛАДИ.

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук

Шандра Валентина Степанівна,

Інститут історії України НАН України,

провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Шип Надія Андріївна,

Український державний університет фінансів та

міжнародної торгівлі,

завідувач кафедри суспільних наук;

кандидат історичних наук

Кривошея Ігор Іванович,

Національний педагогічний університет

ім. П.М.Драгоманова,

докторант кафедри історії України.

Захист відбудеться 30.05. 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (адреса: 01001, Київ – 1, вул. М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (адреса: 01001, Київ – 1, вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розісланий 13.04. 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор Гуржій О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Нині громадськість виявляє стійке зацікавлення генеалогічними студіями та демонструє зростання інтересу до дворянської тематики. Зокрема її цікавлять роль і місце еліти у житті суспільства, участь у створенні культурних цінностей, благодійна діяльність та повсякденне життя дворянства. А також модель поведінки знаті при зміні політичної ситуації, пов’язаної з переходом із підданства одного володаря до іншого, з однієї – в іншу державу, що яскраво продемонструвала правобережна шляхта, коли змінила станово-представницьку Річ Посполиту на абсолютистську монархію в Російській імперії. Інтеграційні заходи російської верховної влади, простежені на прикладі Волинського дворянського зібрання, виводять проблематику на ширший науковий контекст історичних форм взаємозалежності влади й окремих верств суспільства, розподілу повноважень центру й регіонів. Актуальність теми пов’язана з важливістю вивчення та врахування досвіду, що набувала держава, спілкуючись із регіональними елітами, аби мобілізувати його на розбудову демократичного суспільства в Україні. Історія взаємозв’язків державних, станових і самоврядних органів збагачує знання про політичні ситуації в минулому та розширює горизонти розуміння нинішнього дня.

На сьогодні існує чималий історіографічний доробок, присвячений історії дворянства, його ролі й місця у державотворчих процесах. Однак наукового з’ясування механізмів реалізації становою корпорацією своїх місцевих повноважень, у тому числі й елементів самоврядності, як і залучення їх верховною владою до виконання державних завдань, все ж бракує. Відсутність праць з даної тематики зумовила актуальність вивчення Волинського губернського дворянського зібрання.

Сучасна методологія наукових студіювань вимагає залучення якнайширшого контексту для поглибленого розуміння історичних подій та явищ політичного й соціально-економічного розвитку регіонів, в тому числі й Волині, яка у складі Правобережної України відійшла з Речі Посполитої до Російської держави. Детальне дослідження губернської станової корпоративної інституції – Волинського дворянського зібрання – через вивчення еволюції функцій, структури, повноважень дозволить з’ясувати роль і місце дворянської організації у системі органів влади, а також наслідки різного розуміння місцевою елітою і верховною владою державних завдань для соціального та економічного життя суспільства в цілому.

Терміни „Волинь”, „Волинська губернія” та „волинська земля” вживаються у даній роботі як тотожні поняття.

Метою роботи стало висвітлення на основі аналізу комплексу джерел та наукової літератури закономірностей та особливостей станової інституції – Волинського дворянського зібрання – у порівнянні із аналогічними російськими корпоративними органами.

Відповідно до мети визначено ряд наукових завдань, зокрема:

- проаналізувати стан наукової розробки теми та встановити інформаційний потенціал історичних джерел;

- з’ясувати як впливали основні відмінності між шляхетським сеймиком і дворянським зібранням на способи та тривалість запровадження дворянської корпорації російського взірця;

- визначити чисельний і соціоетнічний склад основної корпоративної інституції волинського дворянства;

- охарактеризувати напрями діяльності станових органів на різних етапах їх функціонування;

- розглянути механізми залучення дворянського зібрання до виконання державних завдань та визначити його місце й роль у системі органів місцевої влади.

Об’єктом вивчення є роль і значення дворянського зібрання у системі державної влади Волинського губернії, складової історичного правобережного регіону України, з’ясовані через призму функціонування корпоративної станової інституції та її виборних й призначуваних органів.

Предмет дослідження становить структура Волинського дворянського зібрання, його компетенції, а також соціоетнічний склад.

Хронологічні рамки охоплюють цілісний період в історії Волині, від 1796 р., часу проведення першого Волинського дворянського зібрання, і до 1917 р. Нижня межа пов’язана із початком інкорпорації та інтеграції волинських земель у державний організм імперії. Верхня межа зумовлена падінням імперського режиму Росії та скасуванням станової організації дворянства. Для з'ясування основних відмінностей між польською традицією місцевого врядування та російською практикою дворянських зібрань здійснено короткий екскурс в ХV – ХVІІІ ст., час формування та функціонування сеймиків у Речі Посполитій.

Територіальні рамки окреслюються межами однієї з українських правобережних губерній – Волинської. Завдяки географічному положенню вона була тим краєм, у якому найбільше консервувалися місцеві самоврядні традиції.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є загальнонауковий системний підхід до вивчення соціально-інституційних структур з використанням методів аналізу та синтезу. У процесі роботи були застосовані принципи історизму та об’єктивності. Залучалися також структурно-функціональний, історико-порівняльний, хронологічний методи, які дозволили окреслити історико-правові зв’язки між організаційною структурою й соціальними функціями Волинського дворянського зібрання. Історико-географічний, ретроспективний та порівняльний методи дали можливість зіставити функціонування дворянських корпорацій Волині, інших правобережних губерній з корінними губерніями імперії. Метод описання дозволив виявити риси конкретності та зауважити особливості у функціонуванні дворянських корпорацій. Комплексне застосовування різних методів уможливило оптимально мобілізувати джерела та історіографічний доробок попередників для розкриття теми.

Наукова новизна визначається з’ясуванням ролі і місця Волинського дворянського зібрання у системі органів влади. Робота є першою, де поставлено і вивчено проблему повноважень, еволюції структури та складу станової інституції з точки зору соціоетнічного походження й конфесійної приналежності членів. Розглянуто напрями діяльності зібрання, визначено його місце у системі російського державного механізму. Доведено, що губернське дворянське зібрання використовувалося волинською знаттю як вагомий засіб для збереження своїх корпоративних прав. Як і державою, яка, формуючи його соціоетнічний склад, роз’єднувала шляхетську солідарність та підпорядкувала місцеве дворянство імперським завданням.

У ході вивчення теми вдалося встановити, що правові норми, якими регулювалась діяльність дворянських зібрань, спрямовувалися на обмеження їх прав і привілеїв у порівнянні із річпосполитськими сеймиками. Доведено, що найдієвішими заходами, до яких вдалася верховна влада, були позбавлення шляхти права формувати через виборний принцип місцеву судову та поліцейську владу, заміна виборного принципу на бюрократичний (призначуваний), а також мобілізація соціоетнічного фактора, русифікація діловодства, кадрового складу станових і державних інституцій, коли перевага при обійманні посад почала віддаватися особам російського походження.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що основні її висновки та фактичний матеріал слугуватимуть подальшому вивченню історії привілейованого стану Правобережжя та його корпоративних губернських організацій, а також ролі самоврядних елементів в місцевому управлінні. Робота дає змогу суттєво поглибити розуміння відмінностей імперських інтересів з потребами еліти, яка не бажала втрачати життєвий простір Правобережної України. Дисертація може бути корисною при підготовці наукової концепції історії України модерного часу, написанні лекційних курсів, особливо узагальнюючих праць про становлення політичних систем, при вивченні поведінки еліт, співіснування та взаємозалежності державних й самоврядних органів, а також у краєзнавчій дослідницькій роботі.

Апробація результатів. Результати вивчення теми знайшли відображення у доповідях та повідомленнях на міжнародних та регіональних наукових конференціях „Велика Волинь: історія і сучасність” (м. Рівне, грудень 2005 р.), „Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (м. Харків, квітень 2006 р.), на внутрішній вузівській викладацькій конференції (м. Острог, травень 2006 р.), а також на науковій конференції викладачів, докторантів, аспірантів Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне, квітень 2007 р.).

Основні положення дисертаційної розвідки викладено у чотирьох статтях, надрукованих у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дисертації і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (повний обсяг дисертації становить 197 с.), списку використаних джерел та наукової літератури (371 позиція), додатків (7 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, окреслено завдання, об’єкт та предмет вивчення, його хронологічні та територіальні рамки, доведено наукову новизну, практичне значення та форми апробації отриманих під час дослідження результатів.

Перший розділ – „Стан наукової розробки теми та характеристика використаних джерел” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. – „Стан наукової розробки теми” – розглянуто науковий доробок вітчизняних та зарубіжних дослідників у вивченні історії дворянської корпоративної організації в Російській імперії загалом та Правобережної України, у тому числі Волинської губернії, зокрема. Літературу з окресленої теми автор поділила на декілька груп. До першої увійшли праці вітчизняних дореволюційних правників російської державної школи, які детально вивчали природу дворянського стану Російської імперії та його відмінність від західноєвропейських корпорацій  Романович-Славатинский А. Дворянство в России от начала ХVІІІ в. до отмены крепостного права. - Спб., 1870; Корф С. А. Дворянство и его сословное управление за столетие – 1762 – 1855. - СПб, 1906; Яблочков М. История дворянского сословия в России. - СПб., 1876.. В основному, дослідники поділяли думку, вперше висловлену київським істориком-правознавцем О.В.Романовичем-Славатинським, що дворянство, як й інші стани, створювалося верховною владою впродовж ХVІІІ ст. і вперше отримало законодавче оформлення Жалуваною грамотою 1785 р. А тому воно було залежним від самодержавства, і за кількістю прав, привілеїв та становищем у суспільстві різко відрізнялося від західноєвропейської станової традиції.

Розглядаючи історію привілейованого стану корінних губерній імперії та його корпоративну організацію, дослідники не приділили належної уваги функціонуванню дворянських інституцій у правобережних губерніях України. Серед нечисленних праць дореволюційних авторів помітна суперечлива тенденція щодо ролі шляхти у соціально-економічному розвитку краю. Для польських істориків притаманна схильність дещо ідеалізувати її сеймиковий устрій  Radziminski Z. L. Marszalkowie Wolynskiej ziemi przed Unia Lubelska i miana ich spadkobiercy. Marszalkowie szlachty Wolinskiej w porozbiorowej dobie // Kwartalnik Historyczny, 1915. , тоді як перший російський дослідник волинського дворянства М.К.Імеретинський зайняв викривальну позицію, відображаючи усі прояви нелояльності місцевої знаті до верховної влади  Имеретинский Н. К. Дворянство Волынской губернии. - СПб., 1867.. Цінно, що в обох цих працях подано аргументовану інформацію, як здійснювалося формування взаємовідносин російської адміністрації та місцевого дворянства. Однак автори обмежилися періодом становлення Волинського дворянського зібрання.

У роботах вітчизняних Иванишев Н. Постановления дворянских провинциальных сеймов Юго-западной России. - Т. 1. - К., 1861; Тумасов Н. С. Дворянство Западной России в 16 в. - К., 1869; Кареев Н. Исторический очерк польского сейма. - М, 1888. та зарубіжних Bardach J. Historia panstwa i prawa Polski do polowy XV wieku. - Warszawa, 1957; Kaczmarczyk Z., Lesnodorski B. Historia panstwa i prawa Polski od polowy XV w. do r. 1795 // Pod. red. J. Bardacha. - Warszawa, 1957. науковців, які спеціально вивчали польську правову традицію та сеймове представництво, вказано на визначальну роль шляхетських з’їздів у вирішенні як місцевих справ Речі Посполитої, так і у питаннях загальнодержавного значення, та зауважено окремі правові відмінності річпосполитських сеймиків від російських губернських дворянських зібрань.

Історична думка радянського періоду представлена кількома ґрунтовними працями  Корелин А. П. Дворянство в пореформенной России. 1861 – 1904. - М.: Наука, 1979; Соловьев Ю. Б. Самодержавие и дворянство в конце ХІХ века. - Л., 1973. , у яких проаналізовано внутрішню структуру дворянського стану упродовж пореформеного періоду та з’ясовано його політичний вплив для захисту і зміцнення самодержавної влади в Російській імперії.

Зростання наукового інтересу, який зокрема демонструють зарубіжні дослідники, до історії російського привілейованого стану, сприяє перегляду радянських концепцій про роль дворянства у політичному та економічному житті держави. Серед наукових розвідок ґрунтовністю виділяється праця американського історика Сеймура Беккера, який дійшов висновку про збереження російським дворянством домінуючих позицій у економіці та політичному житті і після ліквідації кріпацтва Беккер С. Миф о русском дворянстве. Дворянство и привилегии последнего периода императорской России. – М., 2004.. Книжки французького вченого Даніеля Бовуа Бовуа Д. Битва за землю в Україні 1863 – 1914: Поляки в соціо-етнічних конфліктах. - К., 1998; Його ж: Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831 - 1863). - К., 1996; Його ж: Російська влада та польська шляхта в Україні. 1793 – 1830 рр. – Львів, 2007. підштовхнули сучасних українських дослідників до урізноманітнення тем і сюжетів вивчення історії правобережного дворянства, зокрема його взаємовідносин з російською владою та місцевим селянством, масштабів та наслідків декласації, участі привілейованого стану у владних інституціях імперії Кривошея І. І. Еволюція дворянства Правобережної України наприкінці ХVІІІ – початку ХХ ст. (за матеріалами Київської губернії): Дис. ...канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1997; Лисенко С., Чернецький Є. Правобережна шляхта (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.). - Біла Церква, 2002..

Огляд історіографічного доробку свідчить, що, попри зростаючий інтерес дослідників до історії російського та, зокрема, правобережного дворянства, еволюція його корпоративних інституцій, структура та повноваження, а також склад Волинського губернського зібрання не стали предметом спеціального вивчення.

У підрозділі 1.2. – „Характеристика використаних джерел” – проаналізовано джерела, критерієм систематизації яких став функціональний підхід. Основою джерельної бази дисертаційної роботи є архівні та опубліковані матеріали, різні за ступенем інформативності.

Найоб’ємнішою репрезентативною групою виявилась діловодна документація установ, за допомогою якої фіксувалися, з’ясовувалися та контролювалися щоденні дворянські справи. Головний їхній масив зберігається у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (ЦДІАК України), обласних архівах України, зокрема у Державному архіві Житомирської області (ДАЖО), Державному архіві Волинської області (ДАВО), Державному архіві Рівненської області (ДАРО), а також в Інституті рукопису Національної наукової бібліотеки ім. В.Вернадського НАН України (ІР НБУВ).

Пріоритетне місце належить матеріалам ЦДІАК України, зокрема, фондові Канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора (Ф. 442), оскільки там зберігаються найбільші за обсягом і значенням архівні документи. У науковому відношенні цінними виявилися ті справи фонду, які містять інформацію щодо складу дворянських зібрань, узгодження проведення виборів на губернські та повітові посади. Діловодну документацію генерал-губернаторської структури влади доповнюють рапорти і донесення волинського губернатора, чиновників місцевої адміністрації та представників поліцейського відомства. Особливу увагу привертають циркуляри міністерств й генерал-губернатора, укази верховної влади, а також службове листування вищих органів влади і управління та місцевої адміністрації, які допомагають визначити спрямування політики самодержавства щодо корпоративних інституцій правобережного дворянства та показують механізми її реального втілення. Важливими за своїм змістом є формулярні списки місцевих дворян, обраних зібранням на державні та станові посади. Їхні біографічні дані, відомості про сімейний та майновий стан дають можливість аналізувати зміни у складі та структурі дворянських інституцій губернії.

До важливих архівних джерел належить фонд Волинського дворянського депутатського зібрання (Ф. 146), що зберігається у ДАЖО. Серед його справ варто виділити журнали та протоколи засідань зібрання, де фіксувалися час та дата їх проведення, склад учасників, детальний перелік обговорюваних питань та прийнятих ухвал. Унікальність цього джерела визначається можливістю простежити практичну діяльність станових інституцій Волинської губернії від часу їх відкриття до 1914 р. Інтерес становлять також різного роду розпорядження та накази губернатора й генерал-губернатора губернському предводителю дворянства та зібранню, за допомогою яких спрямовувалася та конкретизувалася повсякденна діяльність станових інституцій.

До не менш важливих архівних матеріалів ДАЖО варто віднести фонди Волинського губернського правління (Ф. 67), Канцелярії волинського губернатора (Ф. 70), Дирекції народних училищ Волинської губернії (Ф. 71), Волинського губернського розпорядчого комітету (Ф. 119). Документи цих фондів, як-от офіційне та приватне листування, окремі розпорядження дають змогу відтворити у всій повноті загальну картину повноважень та основних напрямів діяльності волинських станових установ.

Окреслити сфери функціонування Волинського дворянського зібрання дозволили матеріали фондів Житомирської дворянської опіки (Ф. 4), Новоград-Волинської дворянської опіки (Ф. 542), Волинського губернського предводителя дворянства (ф. 332), фонди повітових предводителів дворянства ДАЖО. Діяльність станових інституцій повітового рівня досліджувалася за документами фонду Луцького повітового предводителя дворянства (Ф. 256) ДАВО, а також Ровенської дворянської опіки (Ф. 7), Острозького повітового предводителя дворянства (Ф. 17), Ровенського повітового справника (Ф. 379) ДАРО.

Із опублікованих джерел найсуттєвішими стали законодавчі та нормативні акти Російської імперії у вигляді положень Комітету міністрів, указів Сенату, що містяться у першому, другому та третьому зібраннях „Полного собрания законов Российской империи” (ПСЗ). При Миколі І дворянська виборна служба регламентувалася на основі повноцінного законодавчого акту „Устава о службе по выборам”, який увійшов другою книгою до „Свода уставов о службе гражданской” (1832, 1842, 1857 рр. видання) та окремими статями 9 тому „Свода законов о состоянии”. Вивчення цих важливих джерел дало можливість дослідити ініційовані державою зміни щодо діяльності дворянських інституцій Правобережної України, простеживши механізми врегулювання їх повноважень. Серед інших опублікованих джерел було використано нечисленні спогади та мемуари очевидців й учасників тодішніх подій Батурин П.С. Записки (1780 - 1798 гг.). Под редакцией Б.Л.Модзалевского // Голос минувшего, 1918, № 4 – 6, 7 – 9; Bobrowski T. Pamietniki. T. II. – Lwow, 1900. .

У окрему групу варто виділити статистичні джерела, довідкові видання та словники Государственность России. Словарь-справочник. Книга 5, ч. 2. – М., 2005; Забелин А. Военно-статистическое обозрение Волынской губернии. Ч. І. - К., 1887. . Насамперед слід назвати і як статистичні, і як довідкові видання „Памятные книжки Волынской губернии”, де фіксувалися зміни щодо складу станових інституцій. Цінний фактичний матеріал для наукового аналізу мають дворянські календарі та різноманітні списки Дворянский календарь на 1899 г. – СПб., 1899; Списки уполномоченных 39 объединенных дворянских обществ, членов Государственного совета от дворянских обществ, губернских предводителей дворянства, приглашенных к участию в ХІ съезде лиц и личного состава постоянного совета объединённых дворянских обществ. - Петроград, 1915. , що вміщують відомості про структуру та склад корпоративних інституцій Волинської губернії. До джерел статистичного характеру відносяться окремі відомчого змісту публікації губернаторських та генерал-губернаторських звітів й оглядів, у яких викладено важливі відомості і статистика явищ, та вказано на події, що відбувалися у губернії Приложение ко всеподданнейшему отчёту волынского губернатора за 1880 г.- Житомир, 1881.. Значний інтерес для вирішення поставлених у дисертації завдань становлять своєрідні покажчики до російських законів Блосфельдт Г. Новейшие узаконения о русском дворянстве. 1901 – 1902. – Спб., 1903; Никотин И.А. Столетний период русского законодательства в воссоединенных от Польши губерниях. Т. 1.- Вильна, 1886., інформативна цінність яких зберігається донині.

Підсумовуючи, варто вказати, що історіографічна традиція вивчення станової корпоративної організації Волинської губернії, зокрема й дворянського зібрання, не має спеціальних наукових напрацювань. А інформаційний потенціал джерельної бази є багатовидовим, а значить достатньо репрезентативним для розв’язання поставлених наукових завдань.

Другий розділ – „Структура та повноваження Волинського дворянського зібрання у 1796 – 1830-х роках” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. – „Річпосполитські сеймики у шляхетському самоврядуванні Правобережної України” – здійснено екскурс в історію шляхетського самоврядування Речі Посполитої, де впродовж трьох з половиною століть, з середини ХV до кінця ХVІІІ ст., керуючу роль у місцевому управлінні відігравала шляхта та її представницькі органи – сеймики. У підрозділі розглядаються види сеймиків, способи їх скликання, склад, повноваження та права, аналізується роль шляхетських зібрань у формуванні судової й поліцейської гілок влади.

Роль сеймиків визначалась тим, що вони ухвалювали постанови загальнодержавного та місцевого характеру, приймали обов’язкові на території воєводства чи повіту рішення з питань управління, встановлювали розмір та кількість податків, а також їх використання, вирішували необхідність та потребу скликання війська. Право участі у річпосполитських шляхетських зібраннях аж до кінця ХVІІІ ст. мали всі шляхтичі, у тому числі й безземельні. Століттями конструюючи самостійність, сеймики брали активну участь у державному житті, формуючи із депутатів, обраних на засіданнях, посольську ізбу – одну з палат станово-представницького органу при королівській владі – сеймові. Незалежності та ваги сеймикам додавало володіння скарбницею, коштами з якої вони розпоряджалися за власним розсудом. Внаслідок перебирання на себе великого обсягу повноважень та відповідальності зростала й система посад, що обиралися на сеймиках. Шляхетські зібрання як орган розпорядчої влади формували на виборному принципі місцеву фінансову, військову та судову адміністрацію. До їх компетенції належало також право нобілітації та індегінату.

Отож, до складу Російської імперії Правобережна Україна увійшла як спадкоємниця політичних інститутів Речі Посполитої, із чітко сформованими територіальними шляхетськими корпораціями та організацією місцевого самоврядування, апаратом станової адміністрації із мінімальним підпорядкуванням королівській владі.

У підрозділі 2.2. – „Формування складу та функції Волинського дворянського зібрання кінця ХVІІІ - першої третини ХІХ ст.” – розглядається процес становлення системи дворянської корпоративної організації російського взірця у Волинській губернії, що було одним із заходів інтеграційної політики Російської імперії.

Шукаючи спільну мову з місцевим шляхетством, Катерина ІІ включила його до складу російського привілейованого стану і не заперечувала проти діяльності самоврядних корпоративних інституцій, при умові, що вони будуть уподібнюватися до дворянських зібрань й діяти згідно імперських законів. Відповідно, місцевій шляхті слід було пристосовуватися до нової моделі станової організації, що репрезентувалася губернським дворянським зібранням, депутатським зібранням, губернським та повітовими предводителями й дворянськими опіками.

Прагнучи мати у місцевій знаті підтримку та опору, імперська влада впродовж кінця ХVІІІ – першої третини ХІХ ст. не надто поспішала змінювати порядок та умови проведення дворянських зібрань у порівнянні з колишніми сеймиками. Крім того, до уваги бралися польські чини, у вжитку лишилася польська мова, колишні назви посад. Шляхта, в свою чергу, бачачи прихильне до себе ставлення, відповідала лояльністю та вірнопідданістю, доки не зачіпалися її матеріальні інтереси.

У порівнянні з польськими сеймиками, склад Волинського дворянського зібрання було змінено через відсторонення безземельної шляхти від участі у ньому та підвищення майнового цензу його членів. Якщо наприкінці ХVІІІ ст. у виборах взяло участь 1200 місцевих дворян, то на 1826 р. число учасників зібрання зменшилося до 862 осіб. Функціонування інших представницьких корпоративних інституцій – депутатського зібрання та губернських й повітових предводителів дворянства, створених одразу по приєднанню Волині до Російської імперії, було наближене до діяльності аналогічних установ великоросійських губерній.

Перетворюючи зібрання на свого партнера в управлінні губернією, самодержавство надало йому досить широкі повноваження: право на участь у місцевому управлінні шляхом обрання державних чиновників до судової, поліцейської гілок влади та станових урядовців. Однак, такі можливості значно програвали у порівнянні з виборними повноваженнями сеймиків, які в Польській державі утримували місцеву фінансову, військову та судову адміністрацію. Мало того, впродовж кінця ХVІІІ – першої третини ХІХ ст. виборні повноваження зібрання змінювалися в залежності від політики імператорів, і на початок 30-х років ХІХ ст. кількість та значимість виборних дворянством посад суттєво зменшилась.

Таким чином, впродовж кінця ХVІІІ – першої третини ХІХ ст. відбувалося формування складу та повноважень представницьких дворянських корпоративних інституцій Волинської губернії в імперському правовому полі, яке поступово змушувало відмовлятися від традицій сеймування та сеймикування. Російська влада, зорганізувавши волинських дворян у зібрання, була готова прийняти їх у якості партнерів за умови співпраці та лояльності, адже діяльність станових органів мала забезпечувати соціально-політичну стабільність у губернії. Створене Волинське дворянське зібрання відігравало неабияку роль у з’ясуванні як станових справ, так і у загальному управлінні губернією.

Третій розділ – „Волинське дворянське зібрання між Листопадовим 1830 р. та Січневим 1863 р. повстаннями” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. – „Законодавче унормування повноважень та соціоетнічного складу зібрання” – проаналізовано заходи імперської влади, зокрема законодавчі та адміністративні, спрямовані на впорядкування функцій, а також чисельного й соціоетнічного складу Волинського дворянського зібрання у період між двома польськими повстаннями, як і наслідки цієї урядової політики.

Маніфест про дворянські зібрання та вибори від 6 грудня 1831 р., який встановив нові цензові вимоги до учасників дворянського самоврядування й уточнив порядок їх проведення, не став головним законодавчим актом для привілейованого стану Правобережжя. Напередодні (30 жовтня) верховна влада видала інший, чинний лише на теренах західних губерній закон, згідно з яким дворянські зібрання усувалися від участі у місцевому управлінні шляхом позбавлення виборчих повноважень, зокрема, права обирати судових та поліцейських чиновників – голову карної палати суду, земських справників та засідателів нижніх земських судів. Ці посади почали обіймати призначувані владою чиновники.

До кола посад, призначення яких перебрала на себе держава, додалися також судді та засідателі повітових судів, яких знову дозволили обирати лише 1857 р. Крім того, зібрання позбавили колись абсолютної його прерогативи – права накладати опіку на маєтки дворян за жорстоке ставлення до селян та марнотратство. Цю функцію перебрав на себе генерал-губернатор, причому дістав право здійснювати цю акцію без погодження із зібранням. Внаслідок ужитих дій участь дворян у місцевому управлінні губернією після Листопадового повстання стала обмеженою.

Звуження прав місцевих дворянських інституцій виявилося й у позбавленні депутатського зібрання видавати свідоцтва про приналежність до привілейованого стану, а згодом й ревізія їхньої діяльності. Одночасно самодержавство ліквідувало польські назви станових урядовців: маршалків змінено на предводителів дворянства, а колишні функції підкоморіїв, комірників, возних та хорунжих зведено до аналогічних у великоросійських губерніях.

Суттєво змінилися спосіб формування та число членів Волинського дворянського зібрання. Участі позбулися учасники повстання та причетні до нього, а також шляхтичі, які не довели прав дворянства і були переведені до податних станів. Відсторонили й тих, хто не відповідав новому, підвищеному майновому та чиновницькому цензу, а також тих, хто не мав встановленого стажу військової і цивільної служби. Аби різко не відштовхувати дворянство від себе, верховна влада зрідка відступала від загальноросійських вимог. Так, за проханням київського генерал-губернатора у Волинській та Подільській губерніях було дозволено нечиновним дворянам обіймати посади повітових предводителів дворянства та голів цивільних палат. Уживані владою заходи призвели не лише до скорочення числа дворян, які могли брати участь у діяльності Волинського дворянського зібрання та виборах, а й дещо зміцнили соціальну базу для співпраці влади і дворянської корпорації. Для порівняння – число учасників зібрання у першій третині ХІХ ст. коливалося у межах від 609 до 892 місцевих дворян, а у період між повстаннями в діяльності Волинського дворянського зібрання брало участь від 250 до 447 осіб. Обрані зібранням кандидати на посади ретельно перевірялися владою і не схвалювалися у разі найменшого прояву нелояльності. Скорочення числа магнатів на обраних посадах сприяло залученню представників менш заможних дворянських родин, чим досягалося зменшення самостійності корпорації. До інших, спрямованих на зміну складу зібрання заходів, варто віднести залучення дворян російського походження, яке, однак, суттєво не вплинуло на соціоетнічний склад зібрання.

Таким чином, здійснені імперією заходи мали на меті зміцнити присутність російської влади у Волинській губернії, а суттєві соціоетнічні трансформації та зміна повноважень, що відбулися у дворянській корпорації після Листопадового повстання, безпосередньо вплинули й на діяльність дворянського зібрання.

У підрозділі 3.2. – „Діяльність Волинського дворянського зібрання впродовж другої третини ХІХ ст.” – розглянуто напрями та форми діяльності зібрання, спрямовані на відстоювання корпоративних прав та повноважень.

Характерною рисою діяльності Волинського дворянського зібрання між двома польськими повстаннями стала активізація його легальних можливостей – звернень до губернатора, генерал-губернатора та імператора з проханнями, пропозиціями та вимогами різного характеру. Найперше дворяни намагалися повернути собі виборчі права, як-от право обирати на державні посади чиновників судового та поліцейського відомства, втрачене зібранням після 1831 р. Проте численні звернення не повернули відібране право формувати місцевий бюрократичний апарат, як і не змінили політику відсторонення від зібрання учасників повстання. Натомість, протести викликали позбавлення багатьох його членів участі у засіданнях та виборах. Верховна влада, усуваючи нелояльну шляхту від місцевого управління, формувала податливий управлінський апарат, залежний від держави, а не від дворянського стану.

У зверненнях до влади зібрання відстоювало крім політичних також станові інтереси, зокрема клопоталося про полегшення умов вступу молодих дворян на службу, допущення до участі у виборах тих, хто частково відповідав вимогам російського законодавства, продовження термінів подання документів на приналежність до привілейованого стану тощо. Значну частину діяльності Волинського дворянського зібрання займала благодійницька підтримка освіти і культури. Збиранням коштів на потреби Російської держави воно намагалося нейтралізувати заборони, до яких вдавалася влада. Дворяни відстоювали також свої господарські, соціальні та громадсько-культурні інтереси, ревниво оберігаючи католицьку віру, польську мову, зміцнюючи навчальні заклади польського спрямування. За фінансової підтримки зібрання відкривалися нові гімназії, кадетські корпуси, училища, а у вже існуючих навчальних закладах організовувалися іменні стипендії. Крім цього, на засіданнях впродовж другої третини ХІХ ст. жваво обговорювалися зміни, що безпосередньо торкались локальних інтересів місцевих дворян: розглядалися приватні звернення, вирішувалися внутрішні конфлікти та станові проблеми. Для з’ясування матеріальних питань зібрання утримувало дворянську касу, яка після 1831 р. потрапила під ретельний контроль влади, коли активний збір благодійних внесків співпав з початком антиросійських маніфестацій правобережного дворянства.

Однією з складових функціонування дворянського зібрання стала діяльність депутатського зібрання, спрямована на захист станових інтересів. Незаконне, на думку верховної влади, масове зарахування місцевих шляхтичів до російського дворянства спричинило організацію губернської ревізійної комісії. Волинське дворянське зібрання та сусіднє Подільське домоглися, аби до її складу увійшли бажані члени зібрання, які б відстоювали їх право користуватися привілеями дворянського стану. Внаслідок повільного розгляду справ, своєрідної форми непокори й протесту, губернські комісії були ліквідовані й замінені єдиною Центральною ревізійною комісією для розгляду дій депутатських зібрань Київської, Подільської та Волинської губерній.

Заперечення проти звуження повноважень зібрання та обмеження його прав дворяни висловлювали, не дотримуючись регламенту засідань, з’являючись у недозволеній формі одягу, раніше закриття залишали зібрання, що нагадувало проведення колишніх сеймиків. Аби унеможливити будь-які порушення та спрямувати хід зібрання, тут часто був присутній генерал-губернатор, який особисто інформував імператора про хід дебатів.

Таким чином, незважаючи на обмеження, утиски та контроль, Волинське дворянське зібрання намагалося консолідувати власний стан, захищаючи корпоративні потреби своїх членів, проявляючи згуртованість у відстоюванні політичних, господарських, соціоетнічних інтересів, та прагнуло повернути право впливати через виборність на формування повітових і губернських органів влади.

Четвертий розділ – „Місце волинських дворянських інституцій у системі місцевих органів влади: 1860 - ті рр. – початок ХХ ст.” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. – „Січневе повстання 1863 р. та соціальна трансформація дворянського стану” – проаналізовано наслідки російської політики для дворянства Волинської губернії та його корпоративної організації після 1860-х рр.

Із Січневим повстанням 1863 р. на Правобережжі відбувся вирішальний поворот в урядовій політиці, спрямований на активну інтеграцію цих губерній у складі Росії. Верховна влада вдалася до різноманітних заходів задля дискримінації та підриву політичного й економічного значення дворянства польського походження, одним з яких стало обмеження корпоративних прав дворян. У Волинській губернії заборонили проведення дворянських зібрань та виборів, залишивши, однак, функціонування губернських і повітових предводителів дворянства, депутатських зібрань та дворянських опік. Зі станових посад було звільнено та відправлено на заслання активних учасників повстання, серед них і губернського предводителя дворянства.

Покарання учасників Січневого повстання – членів Волинського дворянського зібрання, обмеження польського землеволодіння, запровадження особливого податку для поміщиків польського походження, ускладнення діяльності католицької церкви супроводжувалося мобілізацією конфесійно-культурної русифікації із забороною вживання польської мови у діловодстві та суттєвому розширенні російської освітньої мережі. Щоб змінити етнічний склад місцевого дворянства, активізувались практичні заходи на збільшення числа російських землевласників. Для залучення до правобережних губерній російських дворян їм пропонувалися вигідні умови служби й пільги на придбання маєтків, водночас активно усувалися польські чиновники з державних установ.

Таким чином, комплекс дискримінаційних заходів проти місцевого дворянства з обмеженнями станово-корпоративного характеру, що запроваджувалися упродовж другої половини ХІХ - початку ХХ ст., вплинув на загальну політичну атмосферу, яка дозволила різко скоротити повноваження та напрями діяльності дворянських корпоративних інституцій Волинської губернії.

У підрозділі 4.2. – „Склад та напрями діяльності дворянських органів Волинської губернії” – досліджується трансформація дворянської станової корпоративної організації періоду 1860-х рр. – початку ХХ ст.

Реакцією верховної влади на антиросійські виступи правобережного дворянства кінця 50-х – початку 60-х років ХІХ ст. стали суттєві зміни у структурі станових інституцій. Аби унеможливити організацію будь-яких антиросійських виступів, від лютого 1862 р. дворяни губернії позбавлялися права з’їжджатися до Житомира щотри роки на зібрання для вибору місцевих чиновників й урядовців та для з’ясування станових питань. Цю функцію тепер перебирала на себе держава, призначаючи своїх представників на усі державні посади. Питання про поновлення губернського дворянського зібрання, яке піднімалося дворянством та місцевою адміністрацією, однак верховною владою відкидалося.

Після заборони дворянського зібрання у губернії продовжували діяти інші станові інституції – губернський та повітові предводителі дворянства, депутатське зібрання та дворянські повітові опіки. Предводителі дворянства наділялися більшими правами та повноваженнями, активніше залучалися до державної діяльності. Змінилася й процедура отримання станових посад – замість дворянської виборної вона стала бюрократичною, призначуваною. Гарантією перебування на посадах стало російське походження претендентів для виконання службових обов’язків губернських та повітових предводителів дворянства.

Депутатське зібрання, яке частково перебрало на себе функції та повноваження дворянського зібрання, за наполяганням влади також змінило соціоетнічне походження посадових осіб з польського на російське. Долаючи низький авторитет дворянських посад, влада домоглася від депутатського зібрання більш-менш ефективного виконання найперше державних, а вже потім – станових завдань. До призначуваних додалися й посади депутатів зібрання. Таким чином, усі виборні станові посади, зокрема предводителі дворянства та депутати дворянського зібрання, стали не виборними, а призначуваними. Із станових органів найменших змін зазнала повітова дворянська опіка, хоча вона також контролювалася державою, особливо у питаннях використання маєтків учасників польського повстання. Опіка й надалі діяла у кожному повіті Волинської губернії, переймаючись питаннями дворянських маєтностей.

Заборона на проведення дворянських зібрань на Правобережжі діяла до 1905 р., коли уряд дозволив їх відновити. Однак, Волинське дворянське зібрання так і не поновило свою діяльність, і на час падіння династії Романових із станових корпоративних інституцій на Волині діяли губернські та повітові предводителі дворянства, депутатське зібрання та повітові дворянські опіки, які повністю перебували під контролем держави.

У процесі розв’язання поставлених у дисертаційному дослідженні завдань автор дійшов наступних висновків, які виносяться на захист.

Внаслідок вивчення наукової літератури та її критичного переосмислення вдалося з’ясувати, що попередники зосереджували увагу більше на історії російського дворянства та його станових інституціях. Корпоративні установи правобережного шляхетства-дворянства практично залишаються мало досліджуваними, за винятком кількох спорадичних до них звернень. Історики не з’ясовували способи підпорядкування еліти Правобережної України імперським завданням через спрямування та контроль за діяльністю губернських дворянських зібрань. Опрацювання широкого кола історичних джерел, особливо архівного походження, дозволяє зауважити, що процес кооптації місцевої правобережної знаті у російське дворянство був довготривалим та суперечливим, і станові дворянські інституції відігравали у ньому першочергову роль.

Приєднавши до себе волинські землі у складі Західного краю, Російська імперія отримала суспільство з іншою системою політичного устрою. У Речі Посполитій керуючу роль у державному управлінні відігравала шляхта, яка сформувала територіальні шляхетські корпорації – сеймики, та мала власну організацію місцевого самоврядування. Попри певну зовнішню схожість сеймиків з російськими дворянськими зібраннями, між ними існували суттєві відмінності щодо повноважень та складу. До кінця ХVІІІ ст. учасниками