ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. Каразіна

КУЗНЄЦОВ Марат Амірович

УДК 159. 953 . 942

ЕМОЦІЙНА ПАМ'ЯТЬ У МНЕМІЧНІЙ СИСТЕМІ ОСОБИСТОСТІ

19.00.01 - загальна психологія,

історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України

Науковий

консультант: | доктор психологічних наук, професор

Бочарова Світлана Петрівна, Харківська інженерно-педагогічна академія Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри загальної та інженерної психології

Офіційні

опоненти: | доктор психологічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Моляко Валентин Олексійович, Інститут психології

імені Г.С. Костюка АПН України, завідувач лабораторії психології творчості

доктор психологічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Носенко Елеонора Львівна, Дніпропетровський національний університет, Міністерство освіти і науки України, завідувач кафедри загальної та педагогічної психології

доктор психологічних наук, професор

Шевченко Наталія Федорівна, Запорізький національний університет, Міністерство освіти і науки України,

завідувач кафедри педагогіки та психології

Захист відбудеться «19» квітня 2008 року о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.08 у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 6, ауд. 451.

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою 61077, м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розісланий «14» березня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.П. Крейдун

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Оптимізація сучасного життя українського суспільства в його гуманітарному, соціально-економічному й політичному аспектах виражається в гуманізації наукових психологічних досліджень. Людина все більш повно й адекватно відбивається в психології такою, якою вона є в дійсності, що перетворює дослідження емоційної пам'яті на актуальне завдання вітчизняної психологічної науки.

Гуманізація сучасної психології пам'яті виражається у: 1) зростанні значущості досліджень «некогнітивних» форм пам'яті (емоційної, рухової, пам'яті на наміри та ін.), 2) зближенні наукової проблематики пам'яті й особистості та 3) зростанні інтересу дослідників до ідіографічних (унікальних, індивідуалізованих) аспектів роботи пам'яті. У сучасних теоріях пам'яті, розроблених зарубіжними психологами (Дж.Р. Андерсон, Р. Аткінсон, А. Бедделі, Н. Во, Р. Клацкі, Ф. Крейк, Р. Локхарт, Д. Норман, М. Познер, Р. Солсо, С. Стернберг, Ц. Флорес, І. Хофман та ін.) не міститься відповіді на питання про те, яким чином запам'ятовуються, зберігаються й актуалізуються емоції, які механізми їхньої участі в регуляції діяльності особистості. Емоційна пам'ять не стала предметом спеціального дослідження й для вчених із країн СНД, у тому числі й тих, хто спирається на принципи системного підходу (С.П. Бочарова, Р.М. Грановська, В.П. Зінченко, Т.П. Зінченко, О.Ф. Іванова, О.М. Лактіонов, В.Я. Ляудіс Г.К. Середа Т.Б. Хомуленко та ін.), хоча дані концепції відкривають такі можливості.

Пам'ять розглядають як «базову функціональну систему», що забезпечує динамічність і стійкість особистості, як «механізм творчості особистості», як «інтегратор психічних процесів і особистості». Вона фіксує, консолідує й утримує сліди емоційно значущих подій, які надалі стають елементами структури особистості (мотивами, цінностями, світоглядними установками, перевагами, смаками та ін.). Тому дослідження емоційної пам'яті необхідне для уточнення низки положень психології особистості, що стосуються трансформації її внутрішніх структур, утворення «органів особистості» (Л.І. Анциферова) – поточних поліфункціональних форм, призначених для вирішення різноманітних життєвих завдань. Однак, більша частина досліджень структур і процесів пам'яті, що забезпечують функціонування й розвиток особистості, виконана з позицій психології особистості, а не психології пам'яті. Недостатньо розроблений понятійно-категоріальний апарат для опису й аналізу функцій і ролі пам'яті в структурі особистості, відчувається дефіцит відповідних експериментальних і психодіагностичних методик дослідження.

Мнемічна система особистості – це універсальне явище, але вона проявляється тільки в індивідуальних формах. На відміну від інших видів пам'яті, що пов'язують суб'єкта із зовнішнім світом, емоційна пам'ять звернена всередину особистості, до її унікального мотиваційно-потребнісної сфери. Тому розробка проблеми унікального й особливого у функціонуванні мнемічної системи особистості вимагає детального вивчення механізмів роботи саме емоційної пам'яті.

Емоційна пам'ять істотно відрізняється від «когнітивних» видів пам'яті (образної, словесної). Це стосується специфіки мнемічного процесу й мнемічного «продукту», природи «емоційної інформації, що запам'ятовується», характеру зв'язку пам'яті з фізіологічними процесами й станами, міри піддатливості емоційної пам'яті впливам соціального середовища, місця емоційної пам'яті в мнемічній системі особистості, специфіки її внеску в психічну регуляцію діяльності й спілкування, міри опосередкованості емоційної пам'яті мовленням, міри її довільності й можливості контролю за нею з боку суб'єкта та ін. Тому спеціальне вивчення емоційної пам'яті необхідне для подальшого розвитку загальної психології пам'яті. Без цього неможливо побудувати логічно завершену теорію мнемічних процесів людини, що могла б бути науковим підґрунтям для вирішення практичних психологічних проблем навчання (загального й професійного), виховання, психотерапії, соціальної адаптації, медицини, бізнесу й політики.

Певну специфіку має організація експериментального дослідження емоційної пам'яті (незастосовність принципу повторення, труднощі реєстрації результатів запам'ятовування й відтворення, загроза втрати предмета дослідження при врахуванні лише фізіологічних показників, відсутність зовнішнього критерію для контролю результатів відтворення, необхідність довіряти суб'єктивним самозвітам досліджуваних, специфіка пред'явлення «стимульного матеріалу», обмеженість у маніпуляції змінними тощо). Спеціальне дослідження емоційної пам'яті необхідне для розробки й обґрунтування нових підходів в організації й плануванні експериментів у даній науковій царині.

У радянський і пострадянський час питаннями функціонування емоційного досвіду особистості займалися О.Ю. Артем'єва, Г.М. Бреслав, І.А. Васильєв, Л.М. Веккер, В.К. Вілюнас, Ю.Є. Виноградов, Н.В. Вітт, Л.Я. Дорфман, О.О. Горбатков, О.О. Громова, Б.І. Додонов, Є.В. Заїка, Є.П. Ільїн, Д.В. Колесов, І.Г. Колимба, О.О. Конопкін, Е.А. Костандов, В.І. Кочнєв, Л.В. Куликов, Ю.М. Кулюткін, В.О. Лабунська, Д.В. Люсін, М.Ш. Магомед-Емінов, В.П. Морозов, О.С. Нікольська, В.В. Нуркова, А.Ю. Ольшаннікова, О.І. Палей, О.О. Прохоров, К.С. Станіславський, О.К. Тихомиров, О.Ш. Тхостов, А.А. Ухтомский, Є.Д. Хомська, Г.Х. Шингаров, О.М. Еткінд і ін. У працях українських психологів Н.Ф. Каліної, О.І. Кульчицької, С.Д. Максименка, Е.Л. Носенко, О.П. Саннікової, В.А. Семиченко, С.М. Симоненко, О.Я. Чебикіна, Н.Ф. Шевченко, Т.С. Яценко й інших розкриваються механізми функціонування емоційного досвіду в структурі інтелекту й соціальних здібностей, у мовленні, у навчальній діяльності, у процесі психотерапії.

Розробка концепції емоційної пам'яті є актуальною для розв’язання низки практичних завдань, що виникають у цей час у житті суспільства. Так, реформу системи освіти можна буде вважати успішною тільки в тому випадку, якщо школа (середня й вища) буде «вчити вчитися». Здатність ефективно вчитися не зводиться лише до оволодіння стратегіями прийому, обробки й закріплення інформації. Важливою є здатність до емоційного реагування на інформацію, вміння, спираючись на зафіксовані в емоційній пам'яті критерії, відбирати значущу й ігнорувати незначущу інформацію (О.К. Дусавицький). Концепція емоційної пам'яті необхідна для практичних психологів, яким доводиться мати справу з емоціями людей, що пережили катастрофи (В.О. Моляко), що брали участь у бойових діях і виявляють симптоми посттравматичного стресового розладу (Н.В. Тарабрина, Л.Ф. Шестопалова), людей, зайнятих напруженою (спорт вищих досягнень, трудова діяльність в особливих умовах) і небезпечною (ліквідація наслідків катастроф, терористичних актів) діяльністю. Трансформація структур емоційної пам'яті супроводжує процеси переживання особистісних криз (О.А. Донченко, Т.М. Титаренко, С. Гроф і ін.) і породження нових життєвих змістів (Ф.Ю. Василюк, Д.О. Леонтьєв). Звертання до емоційно насичених образів пам'яті являє собою один з механізмів вольового зусилля (В.А. Іванников). Актуалізація гедоністично орієнтованого потоку образів та ідей у пам'яті є когнітивною основою домінуючого в цей момент настрою, що істотно впливає на ефективність діяльності людини-оператора (Н.Н. Данилова, Л.Г. Дика). При емоційних розладах різної етіології спостерігається надмірна (або недостатня) актуалізація емоційних переживань, які, із суспільної точки зору, є неадекватними за модальністю, інтенсивністю й частотою (В.В. Лебединський, Р. Пекрун). Психотерапевтична допомога таким людям полягає в цілеспрямованому впливі на патологічні емоційні патерни, травматичні комплекси, що закріпилися в емоційній пам'яті (Н.П. Бехтерева, О.О. Громова, О.С. Кочарян). Цей далеко не повний перелік практичних завдань, що виникають перед людьми в повсякденному житті, свідчить про актуальність даної дослідницької теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження проводилося в рамках наукової програми кафедри практичної психології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «Вивчення психологічних характеристик пізнавальної активності школярів і студентів» (номер державної реєстрації – 018707122д). Тема дисертаційного дослідження була затверджена Вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 6 від 22.12.2000 року). Тема затверджена рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень в області педагогіки й психології в Україні (протокол №1 від 28.01.2003 року); номер державної реєстрації – 39-а.

Об'єкт дослідження: мнемічна система в структурі особистості.

Предмет дослідження: продуктивні функції емоційної пам'яті в структурі особистості.

Мета дослідження: здійснити теоретичне й емпіричне дослідження закономірностей функціонування емоційної пам'яті в межах цілісної мнемічної системи в структурі особистості й обґрунтувати концептуальну модель такого функціонування.

Методи дослідження. Предмет дослідження і його спрямованість зумовили використання комплексу теоретичних і емпіричних методів у їх взаємозв'язку. Використовувалися методи:

- теоретичні – теоретико-методологічний та історико-генетичний аналіз, узагальнення, систематизація;

- емпіричні – спостереження, бесіда, тестування, лабораторний експеримент;

- математико-статистичної обробки даних (кореляційний, факторний, кластерний, дисперсійний аналізи, контент-аналіз, аналіз розбіжностей).

Концепція дослідження.

Емоційна пам'ять – це підсистема (вид) пам'яті, яка полягає у фіксації, збереженні, трансформації й наступному відтворенні певних почуттєвих станів людини, в яких закодоване її ставлення до об'єктів, подій, ситуацій, людей. Коди афективної інформації мають в емоційній пам'яті суб'єктивну (смислову) форму й будуються у двійковій системі оцінок («приємно / неприємно», «корисно / шкідливо», «так / ні»). У взаємозв'язку з об'єктивними кодами образної, словесної й моторної пам'яті вони забезпечують інформаційну основу діяльності людини.

Мнемічна одиниця емоційної пам'яті («емоційний слід») являє собою афективно-когнітивну структуру, що складається, як мінімум, з двох взаємозалежних компонентів: 1) когнітивної моделі «об'єкта, що хвилює» і 2) ставлення людини до цього об'єкта (у ньому закодований зв'язок об'єкта з потребами й мотивами особистості). Ставлення до об'єкта відкривається суб'єктові зсередини (феноменологічно) у формі «афективного хвилювання» (емоційного переживання).

Поділ пам'яті на образну, інтелектуальну, моторну й емоційну є умовним і відбиває специфіку функціонування мнемічної системи при розв’язанні тих або інших життєвих завдань. Специфіка завдання, що вимагає для свого розв’язання включення емоційної пам'яті, полягає у визначенні особистісної значущості того, що відбувається. Це здійснюється за рахунок активного пов'язування в емоційній пам'яті образів об'єктів, подій і ситуацій з мотиваційно-смисловими утвореннями особистості, фіксації цих зв'язків і наступного їх використання при розв’язанні інших життєвих задач. За рахунок цього мнемічна система нарощує структуру особистості, оскільки зберігає засвоєний досвід, включає його до всіх нових актів діяльності й тим самим збагачує й перетворює його. Особистість як цілеспрямована відкрита система здатна до розвитку, самовдосконалення, самонавчання за рахунок активного пошуку й прийому нової інформації, оцінки своїх дій.

Механізм актуалізації емоційних слідів розуміється як результат акту зіставлення образів бажаного («потрібного») стану речей з оперативними образами реального стану справ. Образи бажаного зберігаються в довгостроковій пам'яті суб'єкта в різноманітних формах (це мотиви, цілі, життєві плани, моральні принципи, установки й очікування, параметри психофізіологічного функціонування). Образи реального стану речей виникають у процесі діяльності й спілкування. У ході зіставлення образів бажаного й реального виявляється їх неузгодженість або, навпаки, узгодженість. Від результатів зіставлення залежить інтенсивність, знак, модальність, тривалість емоції, що актуалізується пам'яттю.

Емоційна пам'ять функціонує на всіх рівнях ієрархії активності (від нейрофізіологічних до вищих психічних) і в усіх вимірах буття людини. В «індивідному» вимірі емоційна пам'ять визначає силу, інтенсивність, швидкісні параметри й тривалість відтвореної емоції. В «суб'єктному» бутті людини емоційна пам'ять – чинник регуляції діяльності й спілкування, що впливає на модальнісні, просторово-часові, причинно-наслідкові та ймовірнісні характеристики психічного відображення. У вимірі «особистість» емоційна пам'ять забезпечує консолідацію й утримання універсальних і узагальнених оцінних критеріїв, що утворюють систему ціннісних орієнтацій, світоглядних установок, переконань людини, поглядів, смаків, моральних і естетичних орієнтирів, загальної емоційної спрямованості. Узята в аспекті індивідуальності, емоційна пам'ять виражається в унікальній і неповторній манері людини емоційно відгукуватися на значущі для неї події (емоційний стиль).

Емоційна пам'ять у єдності з іншими видами пам'яті виступає як необхідна умова інтеграції всіх етапів і рівнів психічної активності по вертикалі й по горизонталі, будучи тим самим механізмом формування структури особистості як єдиної функціонально-динамічної системи.

Завдання дослідження.

1. Здійснити теоретичний та історико-психологічний аналіз досвіду наукового осмислення природи, механізмів і функцій емоційної пам'яті в різних психологічних підходах, розробити власний концептуальний підхід до її вивчення.

2. Виокремити й описати специфічні характеристики емоційної пам'яті.

3. Вивчити закономірності функціонування емоційної пам'яті в когнітивній сфері особистості, визначити характер її впливу на основні пізнавальні процеси.

4. Дослідити емоційну пам'ять як механізм актуалізації основних форм емоційних переживань.

5. Дослідити основні форми продуктивного функціонування емоційної пам'яті в структурі професійної й навчальної діяльності.

6. Визначити основні закономірності онтогенетичного розвитку емоційної пам'яті людини.

7. Теоретично й експериментально дослідити роль емоційної пам'яті у функціонуванні й розвитку особистості.

8. Побудувати концептуальну модель емоційної пам'яті в структурі мнемічної системи особистості.

9. Запропонувати систему методичних рекомендацій, спрямованих на оптимізацію продуктивного функціонування емоційної пам'яті в структурі особистості, призначену для збагачення методичного арсеналу практичного психолога, вихователя, керівника.

Методологічну основу дослідження складають обґрунтовані в психологічній науці принципи: а) детермінізму, відповідно до якого визнається закономірна причинно-наслідкова зумовленість психічних явищ (С.Л. Рубінштейн), доповнений положеннями про системний характер детермінації психіки (Б.Ф. Ломов, В.О. Ганзен), б) єдності психіки й діяльності, відповідно до якого психіка виявляється й формується в діяльності, становить її внутрішній план (П.Я. Гальперін, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн), в) самоактивності суб'єкта, відповідно до якого визнається істотна роль внутрішніх сил, джерел і ресурсів особистості в детермінації виникнення нових рівнів і форм психічної активності (К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, М.О. Бернштейн, М.Й. Боришевський, А.В. Брушлінський, А. Маслоу, К. Роджерс, В.А. Роменец, Т.М. Титаренко й ін.), г) системності, що вимагає розглядати психічні явища з точки зору їх структури, функцій, системотвірних чинників, властивостей і характеристик у зв'язку із зовнішнім середовищем (Б.Г. Ананьєв, П.К. Анохін, С.П. Бочарова, Б.Ф. Ломов, В.Д. Шадріков і ін.), д) розвитку, відповідно до якого наукове пояснення психічних явищ і процесів можливе тільки при вивченні закономірностей їх формування й розвитку (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко й ін.).

Теоретичною основою дослідження виступили:

- концепції пам'яті, побудовані на основі діяльнісного й системно-діяльнісного підходів (С.П. Бочарова, Р.М. Грановська, В.П. Зінченко, П.І. Зінченко, Т.П. Зінченко, О.Ф. Іванова, О.М. Лактіонов, В.Я. Ляудіс, В.В. Нуркова, А.О. Смирнов, Т.Б. Хомуленко й ін.), сформульовані в сучасній когнітивній психології (Дж.Р. Андерсон, Р. Аткінсон, А. Бедделі, Р. Клацкі, Д. Норман, Р. Солсо, І. Хофман і ін.);

- теоретико-емпіричні узагальнення в психології емоцій (П.К. Анохін, М.Б. Арнольд, Г. Бауер, Г.М. Бреслав, І.А. Васильєв, Л.М.Веккер, О.А. Громова, К. Ізард, Є.П.Ільїн, Р. Лазарус, О.М. Леонтьєв, В.Д. Небиліцин, А.Ю. Ольшаннікова, В.М. Орлов, П.В. Симонов, О.Ш. Тхостов, С. Фіске, Г.Х. Шингаров, П.М. Якобсон і ін.), і особливо – концепція емоцій і емоційна теорія мотивації В.К. Вілюнаса, теорія типів емоційної спрямованості й емансипованих емоційних відносин Б.І. Додонова, теорія чотирьохрівневої будови афективної сфери людини О.С. Нікольської, концепція емоційного інтелекту, а також положення про взаємодію емоцій і пам'яті Е.Л. Носенко, рівнева модель емоційності професіонала О.П. Саннікової, теорія емоційної регуляції навчально-пізнавальної діяльності О.Я. Чебикіна.

База дослідження. Дослідження проводилося на базі вищих і середніх навчальних закладів України: Харківського Національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, Харківського Національного університету внутрішніх справ, Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Харківської академії цивільного захисту, Харківського педагогічного ліцею № 4 і загальноосвітніх шкіл №№ 1, 116, 165 (м. Харків). На різних етапах у якості досліджуваних брали участь 2235 осіб. З них 93 школяра IX і X класів (42 юнаки й 51 дівчина віком 14-15 років), 2142 дорослих (здебільшого – студентів і викладачів вузів, 471 чоловік і 1671 жінка віком від 17 до 54 років).

Наукова новизна й теоретичне значення дослідження.

Вперше:

- здійснено методологічний і історико-психологічний аналіз концепцій емоційної пам'яті, створених у руслі різних психологічних шкіл і напрямків;

- розроблено структурно-функціональну модель емоційної пам'яті як компонента мнемічної системи особистості, що виконує функцію зв'язування когнітивних змістів психіки зі смисловими утвореннями особистості;

- теоретично й емпірично вивчено емоційні компоненти автобіографічних спогадів особистості, на основі чого виявлено вікові, статеві й індивідуально-стильові особливості емоційної пам'яті;

- теоретично проаналізовано й емпірично вивчено основні форми емоційних переживань як результат функціонування емоційної пам'яті суб'єкта (афекти – як наслідок несумісності гедонічних моделей, програм життєдіяльності, установок суб'єкта вимогам ситуації; настрої – як потік емоційно насичених образів та ідей, що актуалізуються; почуття – як закріплення в пам'яті ієрархічно організованих слідів різнорівневих активностей суб'єкта);

- систематизовано й емпірично вивчено функції емоційної пам'яті в різних видах (професійна, навчальна) і на різних етапах (мотиваційний, програмуючий, виконавчий, контрольно-коректувальний) діяльності;

- виокремлено, теоретично й емпірично обґрунтовано функції емоційної пам'яті в структурі й динаміці розвитку особистості;

- запропоновано систему методичних рекомендацій, заснованих на структурно-функціональній моделі емоційної пам'яті й спрямованих на оптимізацію використання емоційного потенціалу особистості при розв’язанні різноманітних життєвих задач.

Одержали подальшого розвитку:

- положення про вплив емоційної пам'яті на інформаційний (модальнісно-якісний, просторово-часовий і предметно-смисловий) зміст і структуру перцептивного процесу;

- положення про функціонування емоційної пам'яті всередині розумового процесу (збереження емоційних узагальнень, перенесення емоційного досвіду, стимуляція пошуку) і в структурі емоційного інтелекту (збереження й використання емоційної інформації);

- положення про специфіку функціонування емоційної пам'яті всередині мовного механізму (при сприйнятті емоційного мовного підтексту, в утворенні суб'єктивного лексикону особистості, в процесі породження висловлювання);

- положення про основні закономірності онтогенезу емоційної пам'яті.

Поглиблено:

- уявлення про можливості й обмеження в організації експериментальних і психодіагностичних досліджень емоційної пам'яті;

- положення про природу, структуру й параметри емоційного сліду як мнемічної одиниці емоційної пам'яті;

- положення про взаємозв'язки емоційної пам'яті з іншими видами пам'яті в межах цілісної мнемічної системи (створення емоційного контексту й визначення ступеня ефективності мнемічної діяльності, трансформація епізодичної пам'яті в автобіографічну);

- уявлення про емоційну пам'ять як основу емоційного потенціалу навчальної діяльності школярів і студентів, чинники подолання важких (стресових) ситуацій у процесі навчання, механізми утворення й фіксації емоційного ставлення до навчання.

Практичне значення роботи. Запропонований концептуальний підхід відкриває нові можливості при створенні діагностичного інструментарію для проведення діагностики емоційної пам'яті, її функцій і проявів у професійному, навчальному й іншому видах діяльності. Дослідження є основою для розробки тренінгів з розвитку емоційної пам'яті, а також дозволяє уточнити конкретні завдання в процесі індивідуального психологічного консультування й психотерапії. Матеріали дослідження використані автором при викладанні курсів «Загальна психологія», «Диференціальна психологія», «Теоретичні й методологічні основи психології», «Психологія особистості», «Психологія сім'ї», «Психологія сексуальності», «Психологія травмуючих ситуацій», «Геронтопсихологія», «Психологія вищої школи» для студентів, магістрантів і аспірантів психологічних факультетів вищих навчальних закладів.

Надійність і обґрунтованість отриманих результатів дослідження забезпечувалася різнобічним теоретичним аналізом проблеми, використанням методології системного й діяльнісного підходів, застосуванням комплексу взаємозалежних методів, адекватних предмету, меті й завданням дослідження, використанням сучасного апарату математичної статистики, достатнім обсягом емпіричного матеріалу, зіставленням теоретичних і практичних результатів.

Впровадження результатів дослідження в практику. Результати дослідження впроваджені в науково-педагогічну діяльність Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (Акт впровадження № 11 від 06.09.2007р.), Харківського Навчально-наукового інституту права, економіки та соціології за напрямом підготовки «Психологія» Національного університету внутрішніх справ (Акт впровадження № 34 від 27.10.2007р.), Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ (Акт впровадження № 68 від 19.10.2007р.), Університету цивільного захисту України (м. Харків) (Акт впровадження від 06.11.2007р.). Автор використовував отримані результати для розробки навчальних планів, програм курсів та окремих тем дисциплін «Загальна психологія», «Теоретичні й методологічні проблеми психології», «Психологія особистості», «Психологія сім'ї», «Психологія сексуальності», «Геронтопсихологія», «Психологія ситуацій, що травмують», «Диференціальна психологія», «Психологія вищої школи» для студентів факультету психології й соціології, для магістрантів і аспірантів.

Апробація роботи. Результати дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і міжвузівських наукових конференціях, а саме: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика» (Київ, 2002), IV Харківських міжнародних психологічних читаннях «Психологія в сучасному вимірі: теорія й практика» (Харків, 2002), Науково-практичній конференції «Організація виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України» (Харків, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в XXI сторіччі: теорія й практика» (Одеса, 2002), III Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми суїцидології» (Київ, 2002), I, II і III Міжнародних науково-практичних конференціях «Динаміка наукових досліджень (Дніпропетровськ, 2002, 2003, 2004), IV Міжнародній науково-практичній конференції «Наука й освіта, "2003"» (Дніпропетровськ, 2003), VI  Костюківських читаннях «Психологія в XXI сторіччі: перспективи розвитку» (Київ, 2003), Міжнародній науково-практичній конференції «Україна наукова, "2003"» (Дніпропетровськ-Херсон, 2003), I Міжвузівській науково-практичній конференції «Формування й розвиток особистості в умовах вищих навчальних закладів МНС України» (Харків, 2003), IV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2004), I Міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу, "2004"» (Дніпропетровськ, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Феномен гендеру: соціокультурні виміри» (Алчевськ, 2004), VII Міжнародній науково-практичній конференції «Наука й освіта, "2004"» (Дніпропетровськ, 2004), II Міжвузівській науково-практичній конференції «Соціально-гуманітарні проблеми в діяльності МНС України» (Харків, 2004), Першому Всеукраїнському конгресі психологів (Київ, 2005), II Міжнародній науково-практичній конференції «Wyksztacenie I nauka bez granic – "2005"» (Przemysl-Praha, 2005), Першій міжвузівській науково-практичній конференції, присвяченій десятиліттю від дня заснування факультету психології й соціології ХНПУ імені Г.С. Сковороди «Сучасні напрямки розвитку харківської наукової школи психології» (Харків, 2005), VI Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2006), III Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасних наук: теорія і практика – "2006"» (Дніпропетровськ, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Шляхи використання інноваційного потенціалу прикладної психології» (Харків, 2006), а також обговорювалися на засіданнях кафедри практичної психології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Публікації. Основний зміст дисертації викладений в 1 монографії, 40 статтях у наукових спеціалізованих виданнях і збірниках наукових праць, у матеріалах доповідей і повідомлень 22 наукових конференцій і з'їздів психологів, у яких автор брав участь.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, п'ять розділів, висновки, додаток й список використаної літератури. Основний текст дисертації викладено на 408 сторінках друкованого тексту, містить 46 рисунків і 38 таблиць. Список використаної літератури налічує 604 джерела, у тому числі 73 – іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну роботи, охарактеризовано її методологічну основу, теоретичне й практичне значення, концептуальні ідеї. Сформульовано об'єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження, розкрито положення, що виносяться на захист. Описано надійність і обґрунтованість отриманих результатів. Наведено відомості про апробацію й впровадження отриманих результатів, про базу дослідження, публікації.

Перший розділ – «Емоційна пам'ять як наукова проблема» – містить наукову рефлексію спроб аналізу сутності й механізмів емоційної пам'яті в історії психології. Показано, що стійкий науковий інтерес до проблеми емоційної пам'яті виник задовго до перетворення психології в самостійну науку (Августин Аврелій, Р. Декарт, Б. Спіноза, С. Кьеркегор, К.Д. Ушинський, Феофан Затворник і ін.).

Перші наукові концепції механізмів емоційної пам'яті були запропоновані асоціаціанистами (О. Бен, М.Я. Грот, Т. Ціген, Г. Еббінгаус), які вважали, що властивість зберігати емоцію в пам'яті й актуалізувати її мають асоціації за суміжністю, подібністю й контрастом. Уже в той період розвитку психологічної науки дослідники підкреслювали активний, конструктивний характер емоційної пам'яті, що проявляється в її входженні до структури рефлексу (І.М. Сєченов), у пристосувальній активності організму (Г. Спенсер), у творчо-синтетичному апперцептивному процесі (В. Вундт). Функціоналістський підхід, реалізований у працях П.П. Блонського, Ф. Гальтона, В. Джемса, К. Ланге, Ч. Дарвіна, Т. Рібо, Е. Клапареда, Р.У. Ліпера, У. Макдаугола та ін., виявився продуктивним для опису різноманітних проявів емоційної пам'яті в житті людини, для розкриття механізмів впливу емоційного досвіду на розвиток рис особистості. Гештальтпсихологи підкреслювали факт присутності емоційної пам'яті у всіх психічних утвореннях (Ф. Крюгер), особливо – у перцептах (Г. Фолькельт, Ф. Зандер) і мотивації (К. Левін, Г.В. Біренбаум, Б.В. Зейгарнік, М. Овсянкіна й ін.). Емоційна пам'ять для біхевіористів – один з механізмів навчання, що проявляється у виявленні емоціогенності стимулу й у підкріпленні поведінкового акту (Е. Торндайк, Дж. Уотсон, Е.Р.Газрі, К. Халл, К. Ховланд і ін.). У необіхевіористських (А. Бандура, Л. Берковиц, Д.Е. Берлайн, Дж. Роттер, Дж. Капрара, Д. Сервон, К. Прибрам і ін.) і особливо когнітивістських (Дж. Аверілл, А. Айзен, М.Б. Арнольд, Ф. Бартлетт, Г. Бауер, А. Бек, Б. Вайнер, К. Ізард, Р. Лазарус, В.М. Орлов, А. Ортоні, Ж. Піаже, П.В. Симонов, Л. Фестінгер, С. Фіске, С. Шехтер і ін.) концепціях емоційна пам'ять розглядається як сукупність ментальних операцій, відтворення яких у мнемічній системі веде до генерування, переживання й запам'ятовування емоції. У руслі когнітивної психології виконані емпіричні дослідження пам'яті в «природних умовах повсякденного життя», в яких вивчалися роль емоційної пам'яті в ранніх спогадах і амнезія на події дитинства (К. Нельсон, Е.Г. Шахтель), спогади про пережите насильство (Дж.В. Скулер), спогади-спалахи (Р. Браун, Дж. Кулик, У. Найсер), помилки свідків (Р. Бакаут), автобіографічні спогади (В. Вагенаар, М. Лінтон, Д.П. Мак-Адамс, В.В. Нуркова, Д.Б. Піллемер, Е. Саламан і ін.) та їх залежність від імпліцитної теорії особистості (М. Росс, К. Макфарланд).

Психоаналітики (З. Фрейд, А. Адлер, К.-Г. Юнг, О. Кернберг, Дж. Боулбі, К. Хорні, О. Лоуен, Е. Еріксон, Е. Берн і ін.) розглядали емоційну пам'ять як явище, глибоко вкорінене у фундамент людської особистості, що є її основою, своєрідним «відкладенням етапів пройденого життєвого шляху».

Відповідно до положень діяльносного підходу запам'ятовування й відтворення емоцій визначається реальними стосунками людини зі світом, ходом і результатом діяльності, її структурою (П.Я. Гальперін, О.В. Запорожець, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, С.Л. Рубінштейн, П.М. Якобсон). Сліди емоцій, що запам’ятовуються, включаються до наступних актів діяльності в якості їх регуляторів.

У гуманістичній психології емоційна пам'ять є внутрішнім джерелом сигналів про зроблені суб'єктом вибори за, або навпаки, проти самоактуалізації (А. Маслоу, К. Роджерс і ін.). Екзистенціальні психологи відзначають роль емоційної пам'яті людини як чинника, що скеровує його буття-в-світі (Л. Бінсвангер, Р. Ленг, А. Ленгле, А. Менегетті, Р. Мей, І. Ялом, і ін.). Емоційна пам'ять як досвід життя до народження залучається для пояснення проблем людини трансперсональними психологами (С. Гроф). У руслі системного підходу створені передумови для розуміння емоційної пам'яті як важливого компонента мнемічної системи особистості; вона безупинно взаємодіє з іншими видами пам'яті (образної, рухової, словесно-логічної) і за рахунок цього бере участь у психічній регуляції діяльності й функціонуванні людини як особистості (П.К. Анохін, Б.І. Додонов, В.К. Вілюнас, О.С. Нікольська, О.П. Саннікова, Є.Д. Хомська і ін.).

Теоретичний аналіз показав, що, незважаючи на достатню кількість фактів і концептуальних побудов, виконаних з різних методологічних позицій, на даний момент у психології відсутня єдина концепція емоційної пам'яті. Недостатньо зрозуміле місце й роль емоційної пам'яті в структурі особистості. Вимагають спеціального аналізу способи включення «продуктів» емоційної пам'яті до різних психічних процесів і станів, проявів емоційної пам'яті до окремих форм емоційних переживань, різних видів людської діяльності.

В організації експериментального дослідження емоційної пам'яті виникає ряд труднощів, зумовлених як специфікою «матеріалу» для запам'ятовування, так і обмеженістю можливостей оперування ним. За таких умов важливим методичним засобом стає аналіз впливу емоційної пам'яті на пізнавальні процеси особистості. Узагальненню результатів такого аналізу присвячений другий розділ дисертації – «Емоційна пам'ять у структурі пізнавальної сфери особистості».

Емоційна пам'ять як один із внутрішніх механізмів організації перцептивного процесу систематично виявляє себе в зниженні порогів чутливості до стимулів, у їхньому емоційному забарвленні, у фактах перцептивної вибірковості, у збільшенні «сили» перцептивної гіпотези, у феномені перцептивного захисту. Свій внесок у формування образу сприймання вносить не тільки оперативна короткочасна емоційна пам'ять (тобто актуально пережиті емоції), але й стійкі структурні утворення довгострокової емоційної пам'яті (установки, інтереси, цінності). Емоційна пам'ять як зовнішній стосовно сприймання чинник здійснює акцентування перцептивного процесу, надає йому певної спрямованості. Продукти емоційної пам'яті включаються практично до усіх видів перцептивного орієнтування людини в предметах і явищах дійсності. Завдяки емоційній пам'яті формуються стійкі емоційні відгуки на геометричні форми, звуки, запахи, дотикальні образи й т.п. Вона помітно впливає на суб'єктивну оцінку й відмірювання часових проміжків, визначення емоційного стану людини за голосом. Емоційна пам'ять включена до структури психологічного механізму художнього сприйняття. Причому саме статус емоції, що відтворюється (безпосередня реакція на текст і музику або відтворення естетичної емоції за рахунок співвіднесення її із системою сформованих естетичних критеріїв), в остаточному підсумку визначає те, чи є суб'єкт наївним і недосвідченим споживачем творів мистецтва або, навпаки, досвідченим і тонким їх цінителем. Зафіксовані в пам'яті стійкі емоційні оцінки забезпечують цілісність і глобальність системи очікувань впливів з боку навколишнього світу (Образ Світу).

Емоційна пам'ять – важливий компонент перебігу розумового й імажинативного процесів. Як «зовнішній» стосовно них чинник, емоційна пам'ять позначається на загальній продуктивності розумової діяльності: емоції інспірують, супроводжують і завершують інтелектуальний процес. Як чинник, що проявляється в розумовому процесі «зсередини», емоційна пам'ять 1) створює внутрішні умови для інтелектуальної діяльності (емоційний статус суб'єкта в процесі мислення), 2) накопичує «емоційні узагальнення» і переносить принцип розв’язання на нові проблемні ситуації, 3) забезпечує емоційне оцінювання результатів оперативних перетворень проблемної ситуації, 4) готує емоційне розв’язання завдання (почуття «близькості рішення»), 5) обмежує зону пошуків, скорочуючи обсяг дослідницької діяльності, 6) санкціонує закінчення розумового процесу.

У роботі уяви емоційна пам'ять сприяє спрямованому (відповідно до актуалізованої емоції) вибору образів і комбінуванню ними. Емоційна пам'ять – інформаційна основа для здійснення суб'єктом найважливішої когнітивної операції соціального інтелекту – «суб'єктивного зважування» своїх мотивів і мотивів партнера по спілкуванню.

Емоційна пам'ять як компонент цілісної мнемічної системи особистості робить специфічний внесок у запам'ятовування, збереження, впізнавання й відтворення різних видів інформації. Вона робить матеріал для запам'ятовування емоційно забарвленим, що забезпечує його міцніший зв’язок зі смисловими утвореннями особистості. Різноманітність експериментально встановлених фактів зводиться до чотирьох основних закономірностей: а) актуалізація емоційного стану утворює контекст, у якому протікає мнемічна діяльність і який впливає на її ефективність; б) інформація, емоційна забарвленість якої відповідає емоційному стану, актуалізованому при запам'ятовуванні, краще запам'ятовується; в) більш ефективно відтворюється така інформація, емоційна забарвленість якої відповідає емоційному стану суб'єкта, актуалізованому при відтворенні; г) ефективність функціонування мнемічної системи в цілому вища у випадку збігу емоційних контекстів запам'ятовування й відтворення.

Емоційна пам'ять чітко проявляється при запам’ятовуванні біографічних подій. Її функціонування сприяє трансформації образу події з одиниці епізодичної пам'яті в специфічну одиницю автобіографічної пам'яті: образ події стає «особистим». Уявлення про механізми емоційної пам'яті допомагають пояснити найбільш важливі феномени пам'яті автобіографічної (амнезію раннього дитинства, розбіжності між істинними, помилковими й відновленими спогадами, спогади-спалахи, помилки свідка).

Експериментальне вивчення емоційного компоненту автобіографічних спогадів 192 досліджуваних (31 чоловік та 161 жінка) за допомогою модифікованої нами методики «Лінія життя» показало наступне. Досліджувані старшої віковий групи (25-55 років) випереджають інших досліджуваних (особливо представників молодшої вікової групи 17-19 років) за кількістю позитивно забарвлених спогадів (відповідно 11,58±5,43 і 8,39±4,27 спогадів у середньому на групу; U 94,0; р < 0,0001). Жінки виявляють більшу порівняно з чоловіками готовність згадувати негативно забарвлені спогади (відповідно 5,69±3,46 і 4,23±3,37 спогадів в середньому на групу; U 1803,0; р < 0,01). Досліджувані середньої вікової групи (20-24 роки) випереджають старших і молодших досліджуваних за показником інтенсивності емоцій, що супроводжують автобіографічні спогади. У всіх групах інтенсивність позитивних емоцій, що супроводжують автобіографічні спогади, вища, ніж інтенсивність негативних емоцій. Важливою змінною є емоційний стиль спогадів («оптимістичний» або «песимістичний»). Це визначальна готовність відтворювати позитивно й негативно забарвлені спогади. При цьому приналежність до старшої групи й дотримання «оптимістичного» стилю є чинниками, що сприяють істотній перевазі позитивно забарвлених автобіографічних спогадів над негативно забарвленими.

У нашому дослідженні виявилися вікові особливості змістового аспекту позитивних і негативних автобіографічних спогадів: з віком частіше в позитивному плані згадують про роботу, про народження дітей і т.п., а в негативному плані – про самопочуття, що погіршується, хвороби й смерть.

Побудова психосемантичних просторів позитивних і негативних спогадів, відбитих на рис. 1 і рис. 2, свідчить про те, що сліди неприємних подій зберігаються в пам'яті в більш диференційованому вигляді, ніж сліди приємних переживань.

Рис. . Психосемантичний простір позитивно забарвлених автобіографічних спогадів.

Емоційна пам'ять функціонує у всіх блоках мовного механізму – у блоці сприймання мовлення, у внутрішньому мовленні й у блоці промовляння. Сліди емоцій, пережитих у минулих актах спілкування, утворюють системи афективних смислів і в такій якості утворюють конотативне значення слів. Наповнення об'єктивних значень слідами емоцій, пережитих у ході мовної практики й комунікації, приводить до трансформації їх в особистісні смисли. Емоційна пам'ять – важливий механізм формування суб'єктивного лексикону особистості. У процесі породження висловлювання вона актуалізує «невербальні сутності», які утворюють глибинний шар семантики висловлювання, задають його загальний напрямок і тональність.

У третьому розділі «Емоційна пам'ять у структурі емоційної сфери особистості» відбито результати аналізу функцій емоційної пам'яті в актуалізації й прояві афектів, настроїв і предметних почуттів.

Рис. . Психосемантичний простір негативно забарвлених автобіографічних спогадів.

Відтворення емоцій у формі афекту зумовлене процесами в емоційній пам'яті – раптовим виявленням невідповідності між умовами, що склалися в ситуації, і програмами життєдіяльності, якими розпоряджається суб'єкт. Для особистості афектогенними є епізоди, коли вона не може «прикласти» до ситуації програми соціальної поведінки й спілкування, сконцентровані в її установках, соціальних стереотипах, моральних нормах, ідеалах і переконаннях. Афекту передує побудова й утримання в пам'яті образу ситуації, що відіграє роль «пускового стимулу» (найчастіше це небажана поведінка партнерів у міжособистісному спілкуванні, що не відповідає з очікуванням суб'єкта).

Афект «мітить» ситуацію, при її повторенні він може акумулюватися в емоційній пам'яті. Можливість та інтенсивність афективних реакцій зумовлені наявністю в довгостроковій пам'яті суб'єкта афективних стереотипів, що не допускають: 1) відстрочки актуалізації й 2) скільки-небудь істотних варіювань ходу реалізації програми. Особистість, схильна до відтворення емоцій у формі афектів, відрізняється, крім того, недостатньою кількістю «стримуючих противаг» у пам'яті – гнучких і ефективних схем асиміляції різноманітного досвіду й програм міжособистісної взаємодії, що дозволяє врахувати далеку перспективу й інтереси всіх учасників контакту.

Зміст емоційної пам'яті через настрій протягом певного проміжку часу проектується на компоненти зовнішнього й внутрішнього досвіду людини, інтегруючи його в цілісну систему. Властивості настрою зумовлені особливостями функціонування емоційної пам'яті (накопичення причин настрою, підтримка настрою за допомогою відтворення гедонічно орієнтованих ідей і образів, переміщення настрою з об'єкта на об'єкт, з однієї ситуації на іншу, закріплення настрою й перетворення його в рису емоційності особистості, емоційні узагальнення класів ситуацій і відповідних їм станів та ін.).

У різних моделях психічних станів (рівневій, часовій, ситуаційній, функціональній, у моделі узгодження, у системно-структурній моделі) мається на увазі або явно виділяється роль емоційної пам'яті як чинника універсальної інтеграції зовнішнього й внутрішнього досвіду людини в межах певного часового інтервалу, переносу слідів минулих станів в актуальний стан і переведення стану в стійку рису особистості.

При переживанні важкого (через стрес) стану емоційна пам'ять забезпечує збереження й актуалізацію груп емоцій, що відбивають специфіку труднощів ситуації. Конкретний склад наборів мнемічних слідів емоцій залежить від часової характеристики образу стресу, що викликав важкий стан (актуальний стрес, пам'ять про минулий стрес, уява про майбутній стрес). Це припущення було доведено в нашому емпіричному дослідженні, в якому три групи досліджуваних описували свій стресовий стан при захисті дипломної роботи за допомогою списку з 80 понять, що позначають різні емоції. Емоційні поняття відбивали різні відтінки переживання радості, страху, гніву, суму й соматичних відчуттів позитивної й негативної модальності. Перша група – (студенти-дипломники 5 чоловіків і 38 жінок) описували свій емоційний стан безпосередньо перед процедурою захисту дипломного проекту (група актуального стресу). Друга група (27 чоловіків і 39 жінок) складалася з людей, що закінчили внз у різний час (від 1 до 36 років тому) і згадували особливості свого емоційного стану під час захисту дипломного проекту (група спогаду). Третя група (22 чоловіка й 86 жінок) – студенти I і II курсів, за допомогою того ж списку понять оцінювала свій майбутній стресовий стан, пов'язаний із захистом дипломних робіт (група уяви).

Результати обробки виборів досліджуваних за допомогою ієрархічного агломеративного кластерного аналізу відбиті на рис. 3 – 5. Були побудовані дендрограми окремо для чоловіків і жінок, а для групи спогаду – окремо для досліджуваних, що пережили стрес захисту диплому порівняно недавно (9 років і менше, переважно 1 – 4 роки тому) і давно (10 років і більше, переважно 15 – 30 років тому). Показано, що між компонентами цілісного емоційного переживання існують певні взаємозв'язки.

Компонентний склад переживання важкого стану залежить від темпоральної характеристики образу стресової ситуації, що будується в емоційній пам'яті (тобто від того, де на часовій осі суб'єкта локалізований образ цієї ситуації – у сьогоденні, минулому або майбутньому). Образ актуальної стресової ситуації сприяє формуванню різнорідних, неоднозначних угруповань компонентів емоційного переживання.

Рис. . Кластерна структура емоційних переживань досліджуваних групи актуального стресу у зв'язку із захистом дипломних робіт.

Рис. . Кластерна структура спогадів про емоційні переживання у зв'язку із захистом дипломних робіт у досліджуваних групи спогаду.

Образ майбутньої стресової ситуації, навпаки, актуалізує найбільш однорідні кластери. Спогад про важкий стан у минулому сприяє утворенню кластерів середньої міри однорідності. Існують статеві розбіжності в компонентному складі емоційних переживань, пов'язаних з емоційними спогадами й уявою.

Функціонуванням емоційної пам'яті забезпечуються: а) предметна віднесеність почуття (фіксація й тривале збереження образу значущого предмета), б) узагальненість почуття (накопичення й узагальнення слідів безлічі емоційних переживань), в) стійкість почуття (збереження його в латентній формі, як готовності до переживання певної емоції, емоційної установки).

Рис. . Кластерна структура уяви про емоційні переживання у зв'язку із захистом дипломних робіт у майбутньому у досліджуваних групи уяви.

Динамічні процеси у