ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

КОВАЛЬЧУК Наталія Петрівна

УДК 372.881:003.086

СИСТЕМА РОБОТИ НАД ФОРМУВАННЯМ ПУНКТУАЦІЙНИХ НАВИЧОК В УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

13.00.02 – теорія і методика навчання української мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Рівненському державному гуманітарному університеті, Міністерство освіти і науки України, м. Рівне.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Хом’як Іван Миколайович,

Острозька академія, професор кафедри української філології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Плющ Марія Яківна

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова,

завідувач кафедри української мови;

кандидат педагогічних наук, доцент

Омельчук Сергій Аркадійович,

Херсонський державний університет, доцент кафедри мовної освіти.

Захист дисертації відбудеться “12” травня 2008 р. о “16” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України (за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д).

З дисертацією можна ознайомитися в Державній науково-педагогічній бібліотеці України імені В.Сухомлинського (за адресою: м. Київ, вул. Берлінського, 9).

Автореферат розісланий “10 ” квітня 2008 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Т.Шелехов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Навчання української мови в сучасній загальноосвітній школі згідно з державною національною програмою “Освіта” (“Україна ХХІ ст.”), Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, концепціями мовної освіти має бути спрямоване на те, щоб сформувати особистість, яка вільно володіє засобами мови в будь-якій мовленнєвій ситуації, арґументовано висловлює свої думки, дотримується правил мовленнєвого етикету. Постає необхідність удосконалення технології уроку мови, методів і засобів навчання, надання пріоритету комунікативно-діяльнісному й функціонально-стилістичному підходам до вивчення мовних явищ як підґрунтя для свідомої, осмисленої роботи над формуванням в учнів мовленнєвих умінь і навичок. При цьому має бути забезпечене свідоме ставлення учнів до вивчення мови, зокрема пунктуації як одного із засобів інтонаційного оформлення усного мовлення на письмі.

Оволодіння пунктуацією є одним із важливих елементів правописної грамотності учнів, що набуває особливої актуальності в умовах переходу на дванадцятирічне навчання.

Аналіз практики навчання пунктуації в загальноосвітній школі дає підстави говорити про недостатність використання резервів підвищення рівня досягнень учнів, однією з передумов якої є реалізація органічного зв’язку у навчанні синтаксису і пунктуації. Хоча в активі методики навчання української мови є принцип внутрішньорівневих зв’язків між розділами курсу, на практиці він реалізується неповною мірою.

Оскільки завдання школи полягає в тому, щоб довести учнів до рівня “відносної грамотності”, а завдання методики – розробити ефективні способи досягнення цієї мети, то одним із способів підвищення грамотності школярів є реалізація в навчальному процесі методичного принципу зв’язку пунктуації з іншими структурними рівнями мовної системи.

Важливість опори на знання, вміння і навички з синтаксису в процесі формування у школярів пунктуаційних навичок зумовлюється ще й тим, що пунктуація не є окремим розділом шкільного курсу рідної мови, а вивчається у зв’язку із засвоєнням пропедевтичного курсу „Відомості з синтаксису і пунктуації” (5 клас), опрацюванням

морфологічних тем (6 – 7 класи), синтаксису і пунктуації (8 – 9 класи). Кожен із цих етапів є важливим, але досягнення кінцевого результату – сформованості сталих пунктуаційних навичок – можливе за умови створення лінгводидактичної системи роботи з пунктуації, побудованої з урахуванням загальнодидактичних принципів перспективності, наступності, свідомості, науковості, зв’язку мовної теорії з мовленнєвою практикою тощо.

У методиці існує певна технологія навчання пунктуації, аналіз якої засвідчує, що на сучасному етапі шкільної мовної освіти вона не повною мірою враховує зміни у меті, завданнях і умовах вивчення мови, особливості сучасних підходів, інноваційних форм і методів навчання. Підручники і посібники з методики навчання рідної мови (О.Біляєва, за редакцією І.Олійника, М.Пентилюк, О.Глазова, С.Єрмоленко) окреслюють загальні питання вивчення пунктуації, однак проблема формування пунктуаційних умінь і навичок із позиції сучасних підходів до шкільної мовної освіти комплексно ще не розглядалася.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження визначається, по-перше, необхідністю підвищення пунктуаційної грамотності учнів 5 – 9 класів, що є складовою

формування мовної особистості, по-друге, недостатньою розробленістю цього питання в українській лінгводидактиці, це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження – “Система роботи над формуванням пунктуаційних навичок в учнів основної школи”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до наукової теми кафедри методики викладання і культури української мови “Типологія сучасного уроку української мови” (протокол №1 від 5 вересня 2002 року), що входить до тематичного плану науково-дослідної роботи Рівненського державного гуманітарного університету. Автором досліджувався аспект створення системи роботи над формуванням пунктуаційних навичок в учнів основної школи. Тему дисертації затверджено вченою радою Рівненського державного гуманітарного університету (протокол №8 від 26 березня 2004 року) і Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №9 від 23 листопада 2004 року).

Об’єкт дослідження – процес формування правописних умінь і навичок в учнів основної школи.

Предмет дослідження – методика підвищення пунктуаційної грамотності учнів 5 – 9 класів.

Мета дослідження полягає у створенні ефективної системи роботи над виробленням в учнів основної школи пунктуаційних умінь і навичок.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати лінгвістичну, педагогічну, психологічну і методичну літературу з проблеми дослідження.

2. Вивчити рівень оволодіння учнями вміннями й навичками синтаксичного аналізу, визначення пунктограм у синтаксичних структурах речення; виявити типові пунктуаційні помилки учнів і причини їх виникнення.

3. Дослідити історію питання класифікації принципів української пунктуації, розділових знаків, охарактеризувати їх функції в історичному аспекті.

4. Відібрати систему методів, прийомів і засобів навчання, що сприяють успішному формуванню в школярів пунктуаційних умінь і навичок.

5. Розробити методичну систему вироблення в учнів пунктуаційних умінь і навичок і шляхом педагогічного експерименту, встановити рівень її ефективності.

Вирішення поставлених завдань зумовили використання таких методів:

теоретичних: вивчення й аналіз лінгвістичної, педагогічної, психологічної літератури з досліджуваної теми; аналіз чинних програм і підручників; теоретичне осмислення передового досвіду вчителів-словесників; моделювання сучасних варіативних технологій удосконалення пунктуаційних умінь в учнів основної школи, порівняння їх ефективності з традиційною системою навчання з метою визначення теоретико-методологічних засад дослідження і з’ясування ступеня розробленості досліджуваної проблеми;

емпіричних: спостереження й аналіз уроків учителів-словесників; бесіди з учителями й учнями (класні, групові, індивідуальні); анкетування вчителів та учнів; аналіз поурочних планів учителів і письмових робіт учнів; вивчення шкільної документації; педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний) з метою вияву ефективності запропонованих педагогічних умов щодо вдосконалення пунктуаційних знань учнів; кількісний і якісний аналіз показників навчання для обробки експериментальних результатів з метою доведення ефективності пропонованої методики.

Методологічну основу дослідження становлять знання про рідну мову як основу пізнання і спілкування, дидактичні принципи навчання мови; психолого-методична теорія формування в школярів пунктуаційних навичок у процесі активної і свідомої діяльності, вчення про єдність мови, мовлення і мислення, законодавчі акти й концепції сучасної шкільної мовної освіти.

Теоретичними джерелами дисертації стали фундаментальні положення: про основи пунктуації: значення і принципи пунктуації, історію виникнення і розвиток пунктуаційної системи, функції розділових знаків, їх класифікацію (С.Абакумов, П.Афанасьєв, Н.Баруліна, Л.Булаховський, Н.Валгіна, З.Волоцька, В.Іванова, Г.Наумович, Т.Ніколаєва, Б.Осипов, О.Пєшковський, М.Плющ, Г.Фірсов, А.Шапіро, Б.Шварцкопф, Л.Щерба та ін.); вивчення пунктуації тексту (Н.Валгіна, Л.Григорян, А.Ломизов, І.Фігуровський та ін.); питання класифікації, осмислення, з’ясування додаткових ознак кожного принципу пунктуації і способів включення їх у конкретні аспекти методики (С.Абакумов, М.Баранов, Г.Блинов, В.Гадалова, Л.Григорян, В.Добромислов, О.Дудников, А.Ломизов, О.Нікеров, М.Рождественський, Л.Федоренко, Г.Фірсов та ін.); про вивчення пунктуаційних понять у школі (С.Абакумов, Г.Блинов, В.Д.Горяний, Н.Іваницька, А.Кващук, О.Нікеров, С.Омельчук, К.Плиско, Р.Христіанинова, К.Шульжук та ін.); про системний підхід у вивченні мови (О.Біляєв, М.Вашуленко, С.Караман, М.Пентилюк, К.Плиско, І.Хом’як та ін.); про психолого-дидактичні умови формування пунктуаційних умінь та навичок у школярів загальноосвітньої школи (М.Баранов, Л.Виготський, П.Гальперін, В.Давидов, О.Дудников, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, Н.Тализіна та ін.).

Дослідження проводилося у три етапи протягом 2001 – 2007 років.

На першому етапі (2001 – 2002рр.) визначено теоретичні засади дисертаційного дослідження: об’єкт, предмет, мета, завдання, робоча гіпотеза, методи наукового пошуку (вивчення й аналіз нормативних освітніх документів, педагогічні спостереження, анкетування вчителів та учнів); проаналізовано наукову й методичну літературу з досліджуваної проблеми, розроблено методику проведення констатувального зрізу експериментального дослідження.

На другому етапі (2002р.) здійснено констатувальні зрізи з метою визначення рівня пунктуаційної компетенції в учнів основної школи.

На третьому етапі (2002 – 2007рр.) на основі одержаних результатів було підготовлено методичні рекомендації, розроблено і впроваджено у практику експериментальну програму для учнів 5 – 9 класів, перевірено ефективність пропонованої системи роботи над формуванням пунктуаційних навичок в учнів основної школи, проаналізовано й узагальнено результати дослідження, сформульовано й теоретично обґрунтовано висновки щодо проведеної роботи.

База дослідження. Дисертаційне дослідження здійснювалося на базі ЗНЗ №3 м. Здолбунів (довідка про впровадження №87 від 7.09.2007р.), ЗНЗ с. Миротин Здолбунівського району Рівненської області (довідка про впровадження №111 від 12.10.2007р.), ЗНЗ м. Жмеринка Вінницької області (довідка про впровадження №241 від 23.11.2007р.), ЗНЗ смт. Браїлів Жмеринського району Вінницької області (довідка про впровадження №194 від 22.11.2007р.), ЗНЗ с. Северинівка Жмеринського району Вінницької області (довідка про впровадження №218 від 22.11.2007р.), ЗНЗ №1 м. Рівне (довідка про впровадження №208 від 21.11. 2007р.), ЗНЗ №9 м. Рівне (довідка про впровадження №392 від 3.12.2007р.), ЗНЗ №11 м. Рівне (довідка про впровадження №255 від 29.11.2007р.), ЗНЗ №1 м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області (довідка про впровадження №112 від 19.11.2007р.). До участі в експериментальному дослідженні було залучено 15 учителів української мови, 756 учнів (25 класів основної школи західного і центроального регіонів України).

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічним і лінгводидактичним обґрунтуванням його вихідних положень; критичним аналізом фактичного матеріалу й результатів констатувальних зрізів, формувального експерименту; використанням взаємопов’язаних методів і навчальних прийомів, доцільних для ефективного навчання пунктуації учнів основної школи; поєднанням кількісного та якісного аналізу результатів, здобутих у процесі дослідного навчання.

Наукова новизна й теоретичне значення дослідження визначається тим, що:

— уперше в українській лінгводидактиці розроблено систему роботи над формуванням у школярів пунктуаційних умінь і навичок, спрямовану на підвищення ефективності навчального процесу на основі раціонального використання структурних зв’язків синтаксису і пунктуації; упроваджено сучасні підходи і новітні технології до вивчення правописного матеріалу;

— уточнено лінгводидактичні засади навчання пунктуації в основній школі: методи, прийоми, засоби навчання пунктуації; поетапність упровадження навчання щодо формування в учнів пунктуаційних навичок на синтаксичній основі та з урахуванням комунікативних потреб;

— набула подальшого розвитку методика навчання пунктуації в учнів основної школи.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблено й експериментально апробовано методику навчання пунктуації у 5 – 9 класах; підготовлено систему вправ і завдань, яка сприятиме формуванню в школярів пунктуаційних умінь і навичок, а також може бути використана в процесі вдосконалення програм і змісту підручників для загальноосвітніх навчальних закладів; створено електронний варіант посібника для перевірки знань учнів із пунктуації.

Апробація і впровадження результатів дослідження.

На всіх етапах дослідження автор брала безпосередню участь в апробації й практичній реалізації створеної системи роботи над формуванням пунктуаційних умінь і навичок в учнів основної школи в ролі вчителя загальноосвітньої школи № 3 м. Здолбунів Рівненської області, викладача кафедри методики викладання та культури української мови Рівненського державного гуманітарного університету.

Основні результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри методики викладання та культури української мови Рівненського державного гуманітарного університету; на міжнародних науково-практичних конференціях: “Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства в третьому тисячолітті” (м.Рівне, 2003р.), “Динаміка наукових досліджень”, “Науковий потенціал світу – “2005” (м.Дніпропетровськ, 2005р.), “Формування громадянського суспільства в контексті Європейської інтеграції” (м.Рівне, 2005р.), “Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (м.Хмельницький, 2007р.); Всеукраїнській науково-методичній конференції: “Інноваційні технології викладання української мови і літератури в школі та ВНЗ: проблеми і пошуки” (м.Житомир, 2004р.); науково-практичній конференції “Проблеми формування мовної особистості учнів середніх загальноосвітніх закладів” (м.Рівне, 2006р.); звітних наукових конференціях викладачів, докторантів, аспірантів і студентів РДГУ (м.Рівне, 2003 – 2007р.р.).

Основні положення і результати дослідження викладено у 18 публікаціях, із них – 15 у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 239 сторінок тексту, із них основного змісту – 202 сторінки. У роботі вміщено 32 таблиці, 1 схему, 1 діаграму, що займають 18 сторінок основного тексту. Список використаних джерел охоплює 231 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічні засади; розкрито наукову новизну, практичне значення дослідження, його методи; висвітлено матеріал щодо апробації і впровадження результатів виконаної роботи.

У першому розділі – “Наукові засади навчання пунктуації в загальноосвітніх закладах” – проаналізовано стан досліджуваної проблеми у вітчизняній науковій і методичній літературі; з’ясовано поняття “пунктуація”, “пунктограма”, “різновид, варіант пунктограми”, “значення пунктуації та її принципи”, “розділовий знак”, “система”, “системний підхід”; охарактеризовано вікові особливості формування пунктуаційних навичок в учнів основної школи.

Традиційно в мовознавстві виділяють смисловий, граматичний та інтонаційний принципи пунктуації, хоча немало дослідників віддають перевагу одному з них. На сучасному етапі перспективним є встановлення характеру взаємодії цих трьох принципів, а не розвиток якогось одного з них, виявлення чіткого співвідношення понять “структура”, “інтонація”, “смисл” (Г.Низяєва). Окремі лінгвісти (Н.Баруліна) доповнюють наявну систему принципів ще одним – комунікативним.

Пунктуація має комунікативне призначення, суть якого полягає в тому, що, з одного боку, вона допомагає тому, хто пише, точніше висловити свої думки, почуття та їх відтінки; з іншого – націлює читача в будь-якому тексті на розуміння тих думок і почуттів, які хотів передати автор. Оскільки основна мета засвоєння пунктуації – навчити школярів самостійно вживати розділові знаки у процесі вивчення синтаксису, необхідно враховувати їх комунікативну функцію.

Більшість науковців розглядяє принципи пунктуації як віддзеркалення різних аспектів одного явища. На їхню думку, система вживання розділових знаків спирається одночасно на смисл, структуру та інтонацію висловлювання (Г.Блинов, Н.Валгіна, Ф.Гужва, А.Ломизов). Методична інтерпретація цієї проблеми найбільш ґрунтовно висвітлюється М.Барановим, який не встановлює ієрархію принципів, а пояснює сферу дії кожного з них. Прагнення до вирішення пунктуаційних завдань, а отже, і вдосконалення методів і прийомів навчання пунктуації в школі, неможливе без опори на системний зв’язок і взаємодію трьох основних принципів пунктуації.

У процесі роботи над пунктуаційними знаками потрібно спиратися на спеціальні принципи навчання пунктуації, що випливають із лінгвістичних: спостереження над логіко-предметною інформацією речення, будовою синтаксичної конструкції, ритмомелодикою речення.

Вивчення історії розділових знаків дає підстави стверджувати їх давнє походження, різноманітність функцій. На сучасному етапі існує кілька підходів до визначення переліку розділових знаків як складових пунктуаційної системи. О.Реформатський, крім розділових знаків, до пунктуації відносить ще й специфічні елементи просторової і композиційної організації тексту (дробову риску, посилання, апостроф, пропуск, абзац та ін.). В.Бабайцева, А.Шапіро, К.Шульжук та інші виділяють лише 10 основних розділових знаків, які становлять основу шкільного курсу пунктуації, а розширений перелік розділових знаків не закріпився у програмі загальноосвітніх навчальних закладів. Найбільш відомими серед них є: відображення розділових знаків на письмі, місцезнаходження знаків, взаємозв’язок висловленої думки та її розуміння.

Аналіз класифікацій розділових знаків свідчить про їх чисельність і різноманітність. Найбільш відомими серед них є:

а) відображення розділових знаків на письмі (Ф.Гужва, Р.Макарова, Т.Ніколаєва та інші): прості (крапка, тире), комплексні (три крапки, крапка з комою, двокрапка, знак оклику і питання), парні (дужки, лапки, дві коми, два тире);

б) місцезнаходження знаків (О.Востоков, З.Волоцька та інші): знизу рядка (кома, крапка), зверху рядка (апостроф), середина рядка (тире, дефіс), на висоті рядка (крапка з комою, двокрапка, знак оклику і питання);

в) взаємозв’язок висловленої думки та її розуміння (В.Бабайцева, Ф.Гужва, Г.Низяєва, А.Шапіро): (кома, крапка, крапка з комою, двокрапка, дужки, лапки); передавання емоційного змісту мови (знак оклику і питання, три крапки, тире).

Функціональний підхід до класифікації розділових знаків ураховує основну і часткові (конкретні) функції. Так, серед основних Р.Макарова, М.Плющ, К.Шульжук та інші виокремлюють видільну і роздільну функції, а часткових функцій нараховують до 12. У такому разі більшість розділових знаків є багатофункціональними.

Т.Туманова виділяє 3 групи знаків щодо функціонального призначення їх у тексті: завершальні – знаки завершення речення (крапка, знаки оклику і питання, три крапки); роздільні (віддільні) – знаки розмежування елементів (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); видільні – знаки виділення елементів речення (дві коми, два тире, дужки, лапки). Такий підхід, на нашу думку, є перспективним, оскільки до шкільного курсу української мови введено розділ “Лінгвістика тексту”.

Опрацювання психологічної літератури дає підстави стверджувати, що вдосконалення процесу навчання пунктуації неможливе без урахування психологічних закономірностей засвоєння школярами пунктуаційних знань, а також ефективної організації мисленнєвої діяльності учнів у процесі застосування пунктуаційних правил.

Л.Виготський, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн зазначають, що діяльнісний підхід має стати провідним у навчанні. Цей підхід відображено в теорії поетапного формування розумових дій (П.Гальперін), що складаються з пунктуаційних операцій, виконання яких потребує системності залежно від мовного матеріалу. З огляду на це мають бути забезпечені такі умови формування в учнів пунктуаційних навичок: 1) знання правил із пунктуації; 2) володіння прийомами застосування правил на практиці з огляду на синтаксичну будову речення; 3) системне виконання вправ, які сприяють поетапному виробленню пунктуаційних умінь.

Науковці виділяють загальнодидактичні (пізнавальні) і спеціальні вміння, формування їх відбувається поетапно.

Д.Богоявленський зробив психолого-методичне обґрунтування специфіки вироблення правописних навичок. Сталі пунктуаційні навички неможливі без теоретичних знань. Опрацювання правил відбувається протягом двох етапів і передбачає осмислення пунктуаційного правила та його запам’ятовування. Формування пунктуаційної навички можливе лише за наявності в учнів певних синтаксичних і пунктуаційних узагальнень, що в психології розглядаються як мисленнєві операції, значення яких полягає в об’єднанні явищ із загальними ознаками, що виділяються в результаті абстрагування.

Аналіз лінгводидактичної літератури дав можливість визначити методичні засади навчання пунктуації в основній школі. Передусім – це загальнодидактичні принципи науковості, перспективності і наступності, системності, послідовності, наочності, свідомості й активності школярів, індивідуального підходу та ін. Крім зазначених принципів, реалізуються також і специфічні: принцип аналізу будови і типів речення, а також смислових і синтаксичних відношень між словами і реченнями, розвитку мовленнєвого слуху учнів, виразного читання розділових знаків, систематичної роботи над правилом, розвитку навичок уживання розділових знаків під час письма (А.Ломизов). Важливими для шкільного курсу пунктуації є виділені М.Барановим принципи навчання пунктуації, які він сформулював на основі лінгвістичних: спостереження над логіко-предметною інтонацією у реченні, будовою речення, ритмомелодикою синтаксичної конструкції.

Основними методичними одиницями і поняттями пунктуації вчені вважають пунктограму, смисловий відрізок (М.Баранов), пунктуаційне правило, пунктуаційні вправи (Г.Блинов), варіанти пунктограми (Л.Григорян).

У другому розділі – “Теорія і практика навчання пунктуації в основній школі” – визначено основні етапи становлення методики навчання пунктуації; проаналізовано шкільні програми і підручники з української мови; подано критерії, показники та рівні сформованості пунктуаційних навичок в учнів основної школи.

Розвиток методики навчання пунктуації відбувається у тісному взаємозв’язку з лінгвістичною теорією. Аналіз методичної літератури сприяє можливості визначити етапи і пріоритетні напрями розвитку методики навчання пунктуації, характерні особливості кожного з них.

Перший етап (кінець ХІХ – початок ХХ століття) – період становлення науково-методичних основ методики пунктуації. У цей період учені-методисти розглядають граматичний принцип навчання як основний, однак помітна тенденція до враховування в процесі навчання пунктуації й інших принципів (смислового, граматичного та інтонаційного).

Другий етап (20 – поч. 30-х рр. ХХ століття) характеризується особливо активним опрацюванням співвідношень інтонації й пунктуації, що свідчить про посилення уваги до інтонаційного аспекту висловлювання.

Третій етап (30 – 40 рр. ХХ століття) розвитку методики пунктуації пов’язаний з актуалізацією (на противагу інтонаційному тлумаченню розділових знаків) смислового, а також синтаксичного напряму; окреслюється певна системність роботи.

Четвертий етап (50 – 60 рр. ХХ століття). У методичних дослідженнях цього періоду акцентується увага на поєднанні семантичних і граматичних ознак розташування розділових знаків у реченнях. Як провідний визначається структурно-семантичний принцип. Водночас знову підвищується інтерес до проблеми співвідношення інтонації та пунктуації. Інтонація розглядається як важливий синтаксичний засіб вираження думки. Пропонується система вправ над помилками.

П’ятий етап (70 рр. ХХ ст. – поч. ХХІ століття) визначається посиленням теоретичного підходу до навчання мови, використанням матеріалу суміжних дисциплін. З

огляду на це в сучасних методичних дослідженнях загальновизнаним є те, що у процесі навчання пунктуації необхідно враховувати взаємозв’язок різних принципів (смислового, граматичного, інтонаційного, останнім часом виділяють також комунікативний). Важливим для нашого дослідження лишається той факт, що досі не створено обґрунтованої системи формування пунктуаційної грамотності в учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

Аналіз програм з української мови для загальноосвітньої школи дає підстави для таких висновків:

— опрацювання пунктуаційних тем відбувається принагідно, у зв’язку з вивченням синтаксису;

— засвоєння знань, формування пунктуаційних умінь і навичок рекомендується здійснювати укрупненими логічно завершеними частинами;

— важливою на всіх етапах вивчення пунктуації є робота зі текстами, що дає змогу реалізувати мовну, комунікативну, соціокультурну і діяльнісну змістові лінії;

— основними поняттями, які сприяють виробленню в учнів пунктуаційних навичок, є пунктуаційне правило, пунктограма, варіант пунктограми.

Програмою не передбачено ознайомлення учнів з історією і функціями розділових знаків, їх комунікативним призначенням. Окреслені у програмі настанови відображено у підручниках і методичних посібниках.

Аналіз підручників дає підстави констатувати, що вони забезпечують опанування учнями лінгвістичних понять із пунктуації, сприяють розвиткові писемного мовлення учнів, однак недостатня кількість усних і творчих вправ не сприяє виробленню у школярів пунктуаційних навичок. Теоретичний матеріал подано комплексно, теми з пунктуації не виокремлюються, що, на наш погляд, ускладнює вивчення пунктуації.

Зміст підручників, варто доповнити теоретичним матеріалом про історію та функції розділових знаків, текстами різних типів і стилів мовлення, алгоритмічними приписами, таблицями, схемами пунктуаційного аналізу речень тощо.

Результати анкетування вчителів-словесників та учнів 5 – 9 класів дали змогу визначити труднощі у вивченні пунктуаційних тем, виокремити матеріал, що потребує посиленої уваги, окреслити перспективні шляхи реалізації завдань вивчення пунктуації. З-поміж ефективних видів роботи вчителі називають ознайомлення учнів із розділовими знаками, використання алгоритмів і опорних таблиць, схем, трансформаційних і конструктивних вправ, роботу зі зв’язними текстами. Спостереження за вивченням у школі пунктуаційних тем підтверджують загальні тенденції формування в учнів пунктуаційних навичок і дані анкетування.

Таким чином, результати констатувальних зрізів дають підстави говорити про те, що опрацювання пунктуаційного матеріалу характеризується низкою недоліків, а це негативно позначається на формуванні пунктуаційних навичок учнів основної школи і свідчить про актуальність обраної теми.

У третьому розділі – “Система роботи над формуванням пунктуаційних умінь і навичок в учнів основної школи” – визначено вихідні засади експериментальної методики, зміст і програму експерименту; подано модель дидактичної системи формування пунктуаційних умінь і навичок (див. табл. 1); охарактеризовано форми, методи і засоби навчання; описано хід формувального експерименту, його результати.

Експериментальну програму побудовано з урахуванням початкового засвоєння школярами пунктуаційних знань і виробленням у них первинних умінь (1 - 4 класи) на синтаксичній основі: І (пропедевтичний) етап – засвоєння пунктуаційних понять, необхідних для подальшої роботи з пунктуації, формування у школярів пунктуаційних умінь (5 клас); ІІ етап – поглиблення знань, удосконалення в учнів пунктуаційних умінь і навичок у зв’язку з вивченням морфології та синтаксису (6 – 9 класи); ІІІ етап – перевірка і корекція рівня засвоєння учнями пунктуаційних понять сформованості пунктуаційних умінь і навичок в учнів 9 класу.

Результативність роботи учнів в усіх класах основної школи перевірялася за допомогою виконання ними тестових завдань, пунктуаційного аналізу, написання диктантів, конструктивних і творчих завдань.

Протягом першого етапу проведення формувального експерименту було засвідчено, що ефективному оволодінню учнями пунктуаційними поняттями сприяє лінгвістична казка і пунктуаційні кросворди, що активізують мисленнєву діяльність учнів, містять додаткову інформацію для виконання різних видів вправ.

На другому етапі формувального експерименту було доведено, що послідовне і систематичне використання тренувальних вправ, алгоритмів, пунктуаційного аналізу сприяє подальшому розвиткові пунктуаційних умінь і навичок учнів.

Під час третього етапу помітним стало підвищення рівня пунктуаційної грамотності учнів основної школи. Результати аналізу контрольних зрізів засвідчили ефективність експериментальної методики: учні в цілому засвоїли необхідні пунктуаційні поняття, навчилися використовувати розділові знаки у реченнях, виправляти пунктуаційні помилки, складати синтаксичні конструкції за відповідними схемами, розставляти розділові знаки з урахуванням інтонації, обґрунтовувати вживання розділових знаків.

У створеній нами системі роботи над формуванням пунктуаційних умінь і навичок в учнів основної школи виокремлено етапи роботи. З іншого боку, етапи навчання пунктуації визначалися на основі відображення провідних логічних операцій: аналітичний (вивчення теоретичного синтаксично-пунктуаційного матеріалу); аналітико-синтетичний (закріплення теоретичного матеріалу); аналітико-синтетичний (конкретизуючий) (формування пунктуаційних умінь, застосування знань у стандартних ситуаціях); продуктивно-творчий (формування вмінь розставляти розділові знаки у змінених, нестандартних умовах, власних висловлюваннях); узагальнювальний (узагальнення і систематизація знань); контрольний (контроль і корекція знань, умінь і навичок).

Цією методикою враховано знання, вміння і навички, набуті школярами у початкових класах. Кожен з етапів має змістові особливості, передбачає використання відповідних методів, прийомів, засобів навчання, новітніх підходів до засвоєння правописного матеріалу (див. табл. 3). Тексти для аналізу, дібрані вправи і завдання дали змогу зробити процес вивчення пунктуації цілеспрямованим і ефективним.

Результати дослідного навчання засвідчили, що для правильної організації роботи з формування і вдосконалення в учнів пунктуаційних умінь і навичок важливе значення має не тільки зміст уроків, а й правильне їх планування, добір методів навчання, дотримання загальнодидактичних, специфічних принципів навчання у процесі створення системи вправ, урахування рівнів сформованості в учнів пунктуаційних умінь і навичок.

Для виявлення ефективності пропонованої методики навчання пунктуації було розроблено критерії оцінювання знань. Рівні сформованості пунктуаційних умінь і навичок учнів визначали як “високий”, “достатній”, “середній”, “початковий”. Високий рівень сформованості означав: учень здійснює повний пунктуаційний аналіз; удало добирає аргументи для доведення власної позиції; граматично правильно висловлює свої думки. Достатній рівень – визначався, якщо учень здійснює пунктуаційний аналіз; не завжди граматично правильно висловлює свої думки; наявні недоліки: зазначено не всі пунктограми, порушено послідовність викладу думок, майже відсутня арґументація для доведення думок і т. ін. Середній рівень – встановлювався, якщо пунктуаційний аналіз не відповідає заданому обсягові, але характеризується зв’язністю; наявні порушення у послідовності викладу думок; недостатня арґументованість правил; учень не завжди граматично правильно висловлює свої думки. Низький рівень – класифікувався, якщо пунктуаційний аналіз не відповідає заданому обсягу, не характеризується зв’язністю й завершеністю; відсутня арґументованість правил; недосконала лексика і збідніла граматична будова речень.

Таблиця 2

Критерії оцінювання пунктуаційних умінь і навичок учнів основної школи

РІВЕНЬ | Бали | Характеристика пунктуаційної грамотності учнів

Диктант

(кількість пунктуаційних помилок) | Тести

(к-сть помилок у відповідях)

Високий | 12 | 0

11 | 1 (негруба) | 0

10 | 1 | 1

Достатній | 9 | 1+1 | 2

8 | 3 | 3

7 | 4 | 4

Середній |

6 | 5-6 | 5

5 | 7-8 | 6

4 | 9-10 | 7

Початковий | 3 | 11-12 | 8

2 | 13-14 | 9

1 | 15 і більше | 10

11

Перший пропедевтичний етап (5 клас) було завершено поточним зрізом після вивчення розділу “Відомості з синтаксису і пунктуації”, під час якого учні писали на одному уроці диктант і виконували додаткове завдання (пунктуаційний аналіз тексту). На другому уроці школярі розв’язували різнорівневі тестові завдання на комп’ютері. Другий (систематичний) етап був тривалим і складався з принагідного (6 клас, І семестр 7 класу) та систематичного (ІІ семестр 7 і 8 класів, І семестр 9 класу) навчання пунктуації. Учні шостого класу визначали вжиті у текстах пунктограми. Під час навчання проводилися контрольні й поточні зрізові роботи. Дослідному навчанню на третьому узагальненому етапі (ІІ семестр 9 класу) сприяли заздалегідь сплановані систематизація і повторення матеріалу про пунктуацію. Дев’ятикласники виконували трирівневі завдання та писали диктант і твір, як і на попередніх етапах. Різниця полягала у складності пропонованого навчального матеріалу.

Формувальний експеримент дає підстави стверджувати, що учні експериментальних класів краще засвоїли пунктуаційні поняття, правила, уміють аналізувати синтаксичні конструкції, розставляти розділові знаки в текстах, пунктуаційно грамотно оформляти власні діалогічні і монологічні висловлювання.

Порівняльні дані рівнів сформованості пунктуаційних умінь і навичок учнів основної школи за результатами етапів експериментального дослідження подано в таблиці.

Таблиця 4

Порівняльні дані рівнів сформованості пунктуаційних умінь і навичок учнів основної школи за результатами етапів експериментального дослідження

Етапи експериментального дослідження | Рівні сформованості пунктуаційних умінь і навичок (%)

Високий | Достатній | Середній | Низький

ЕК | КК | ЕК | КК | ЕК | КК | ЕК | КК

І етап –

пропедевтичний

(5 клас) |

12 |

7 |

29 |

23 |

46 |

49 |

13 |

21

ІІ етап –

систематичний

(6 клас – І семестр

9 класу) |

18 |

10 |

42 |

37 |

34 |

41 |

6 |

12

ІІІ етап –

узагальнений

(ІІ семестр 9 класу) |

21 |

16 |

54 |

47 |

23 |

32 |

2 |

5

За результатами таблиці (табл. 4) можемо стверджувати, що в учнів експериментальних класів відчутно зріс рівень пунктуаційних знань наприкінці навчання у 9 класі. Якщо робити загальний показник, то високий рівень сформованості пунктуаційних умінь і навичок в учнів основної школи становить 21% (на констатувальному етапі було 3%), достатній – 54% (було 37%), середній – 23% школярів (до експерименту – 39%), низький – 2% (було 21%). В учнів контрольної групи спостерігалися менші зміни: високий рівень сформованості пунктуаційних умінь зафіксований у 16% школярів (на констатувальному етапі – 2%), достатнього рівня досягли 47% учнів (було 37%), середнього – 32% школярів (було 40%), низький рівень сформованості пунктуаційних умінь виявили 5% учнів (на констатувальному етапі було 22%).

Порівняльну характеристику рівнів сформованості пунктуаційних умінь і навичок в учнів представлено у діаграмі (експериментальні класи позначено темним кольором, контрольні – світлим). Цифри подано на кінець експериментального навчання.

Рівні: 1 – високий, 2 – достатній, 3 – середній, 4 – низький.

Як видно з діаграми, учні експериментальних класів мають вищий рівень сформованості пунктуаційних умінь і навичок, ніж школярів контрольних. Виразивши відношення здобутих результатів експериментальних та контрольних класів коефіцієнтом Ку (успішності), одержимо:

Ку = Ав + Ад =12%,

де Ав – середньоарифметичний бал високого рівня (5%), Ад – середньоарифметичний бал достатнього рівня (7%) в експериментальних та контрольних класах. Тобто 78 учнів виявили високий рівень знань в експериментальних класах, а 200 – достатній. Це свідчить про доцільність та ефективність розробленої нами системи пунктуаційної роботи.

Таким чином, аналіз одержаних результатів педагогічного експерименту свідчить про доцільність застосування розробленої системи навчання пунктуації в 5 – 9 класах загальноосвітніх шкіл. Необхідною умовою формування пунктуаційних умінь і навичок є дотримання етапів навчальної діяльності, що передбачають свідоме засвоєння правил, визначення пунктограм за властивими їм ознаками, синтаксично-пунктуаційний аналіз, послідовне виконання пунктуаційних операцій, зумовлених вибором нормативних написань, комплексне використання різновидової навчальної роботи, спрямованої на практичне застосування пунктуаційних знань у різних ситуаціях писемного мовлення. Запропонована система роботи дозволяє стверджувати: успішне формування пунктуаційних умінь і навичок можливе, якщо в учнів міцна база теоретичних знань, на уроках оптимально поєднуються системно-мовний, комунікативно-діяльнісний, функціональний, текстоцентричний, проблемний підходи до вивчення пунктуаційного матеріалу, застосовуються інформаційні технології та інноваційні методи і т. ін. Педагогічний експеримент засвідчив віднайдений резерв підвищення пунктуаційної грамотності школярів. Розроблена методика здатна істотно поліпшити пунктуаційну вправність учнів, якщо навчання їх здійснювати на основі цілеспрямованої реалізації принципу вивчення пунктуації на синтаксичній основі шляхом структурування цілісного процесу навчання правопису.

Проведене дослідження дало підстави зробити такі висновки:

1. Аналіз сучасних підходів до навчання української мови в основній школі виявив потребу в розробці спеціальної методики формування пунктуаційних навичок в учнів основної школи, необхідних для глибшого розуміння мовних явищ.

2. Система роботи над формуванням в учнів пунктуаційних навичок має становити динамічну, варіативну програму реалізації етапів вивчення пунктуації: аналітичного, аналітико-синтетичного, конкретизуючого (аналітико-синтетичного), продуктивно-творчого, узагальнювального, контрольного.

3. Формування в учнів 5 – 9 класів власне мовної і мовленнєвої компетенцій у процесі опрацювання текстового матеріалу становить безперервний процес, який ґрунтується на вміннях спостерігати, сприймати, аналізувати, відтворювати, конструювати, реконструювати, редагувати, вдосконалювати тексти з урахуванням доцільності і правильності вживання розділових знаків. Правильне інтонування учнівських висловлювань відповідно до мети й умов комунікації є одним із факторів формування свідомої мовної особистості.

4. З’ясовано, що ефективності процесу формування пунктуаційних навичок в учнів основної школи сприяло застосування інтерактивних методів (рольових ігор, моделювання мовленнєвих ситуацій, розв’язання проблемно-ситуативних комунікативних завдань), що забезпечують високий рівень формування пунктуаційних навичок, розв’язують низку дидактичних цілей і завдань (вивчення і закріплення матеріалу за високої активності учнів; узагальнення й систематизація здобутих знань, умінь і навичок; визначення рівня пунктуаційних знань та їх контроль).

5. Доведено, що вивчення і закріплення пунктуаційного матеріалу з використанням узагальнювальних таблиць, схем, алгоритмічних записів, комп’ютерних програм та інших засобів навчання сприяє інтенсифікації навчального процесу, свідомому засвоєнню систематизованих знань і формуванню стійких комунікативних умінь.

6. Реалізація науково обґрунтованої й апробованої методики навчання пунктуації

можлива за умови системної роботи, забезпечення дидактичним матеріалом та іншими методичними напрацюваннями.

Дисертаційне дослідження не претендує на остаточне розв’язання порушеної проблеми. Перспективи подальшого наукового пошуку вбачаємо у дослідженні теоретичних основ шкільного курсу пунктуації, створенні програмних педагогічних засобів навчання українського правопису, методичних посібників, упровадженні новітніх форм і методів навчання пунктуації в учнів 10 – 12 класів.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях автора:

Методичні посібники:

1. Ковальчук Н.П. Уроки пунктуації. 7 клас. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. – 64 с.

2. Ковальчук Н.П. Електронний варіант посібника: перевірка знань учнів основної школи з пунктуації. – Рівне, 2006.

Статті у провідних наукових фахових виданнях:

3. Ковальчук Н.П. Питання взаємозв’язку синтаксису і пунктуації // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії: Збірник наукових праць. Випуск 10. – Рівне: РДГУ, 2002. – С. 154 – 157.

4. Ковальчук Н.П. Методика ознайомлення учнів середніх класів із “секретами” української пунктуації // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ: Збірник наукових праць. – Випуск ІV. – Частина 1. – Рівне, 2003. – С. 300 – 307.

5. Ковальчук Н.П. Лінгвістичні принципи української пунктуації // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії: Збірник наукових праць. Випуск 11. – Рівне: РДГУ, 2003. – С. 133 – 138.

6. Ковальчук Н.П. Формування пунктуаційних навичок у процесі вивчення синтаксису // Нова педагогічна думка. – 2004. – №4. – С. 38 – 42.

7. Ковальчук Н.П. Пунктуаційний аналіз як засіб удосконалення зв’язного усного і писемного мовлення учнів середніх класів // Інноваційні технології викладання української мови та літератури в школі і ВНЗ: проблеми та пошуки (Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції). – Житомир: Полісся, 2004. – С. 145 – 149.

8. Ковальчук Н.П. Наукові підходи до класифікації пунктуаційних вправ // Педагогічні науки: Збірник наукових праць. Випуск 37. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. – С. 89 – 96.

9. Ковальчук Н.П. Система знаків української пунктуації // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Збірник наукових праць. Випуск 29 / За заг. редакцією М.Б.Євтуха. – К.: Вид. Центр КНЛУ, 2005. – С. 68 – 72.

10. Ковальчук Н.П. Класифікація розділових знаків // Динаміка наукових досліджень – “2005: Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції. Том 56. Методика викладання мови та літератури. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 46 – 47.

11. Ковальчук Н.П. Типологія пунктуаційних помилок та причини їх виникнення // Науковий потенціал світу – “2005: Матеріали IІ Міжнародної науково-практичної конференції. Том 18. Філологія. Методика викладання мови та літератури. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 11 – 13.

12. Ковальчук Н.П. Застосування алгоритмів на уроках вивчення пунктуаційного матеріалу // Формування громадянського суспільства в контексті Європейської інтеграції: Збірник наукових праць. – Рівне: РЕГІ, 2005. – С. 176 – 181.

13. Ковальчук Н.П. Психологічні і лінгводидактичні основи навчання пунктуації // Вісник Донбасу, 2006. – № 5.