Національна академія наук України

Інститут української мови

Кавера Наталія Вікторівна

УДК 811.161.2’37+2’367

Семантична типологія предикатів стану

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ ? 2008

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі граматики та фонетики Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник ? доктор філологічних наук, професор

Городенська Катерина Григорівна,

завідувач відділу граматики та фонетики

Інституту української мови НАН України.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Ожоган Василь Михайлович,

завідувач кафедри української мови

Кіровоградського державного педагогічного

університету імені Володимира Винниченка;

кандидат філологічних наук, доцент

Гальона Наталія Павлівна,

доцент кафедри української мови

Інституту української філології

Національного педагогічного

університету імені М.П. Драгоманова.

Захист відбудеться «13» травня 2008 р. о 16 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 в Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано « 8 » квітня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук В.М. Фурса

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній мовознавчій науці питання семантичної класифікації предикатів досі остаточно не розв’язане, бо не випрацьовано чітких критеріїв їх виокремлення, що зумовлено складністю предиката як ознакового слова.

В українському мовознавстві І.Р.Вихованець спочатку поділив предикати на два найбільш узагальнені класи: предикати дії і предикати стану, відзначивши, що предикат стану може охоплювати такі конкретні значення, як фізичний, інтелектуальний, емоційний стан, наявність якісної ознаки, стан існування неіснування, наявності відсутності, стан як результат дії тощо Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. ? К.: Наук. думка, 1983. ? С. .

. Згодом на основі цієї загальної класифікації предикатів він розробив шестикомпонентну класифікацію, до якої увійшли предикати дії, предикати процесу, предикати стану, предикати якості, локативні предикати та предикати кількості Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. ? К.: Наук. думка, 1992. ? С. 93-111.

.

Услід за І.Р.Вихованцем, семантичний клас предикатів стану в українському мовознавстві виокремили А.П.Загнітко, М.В.Мірченко, О.Г.Межов, К.Ф.Шульжук, Т.Є.Масицька, Н.Б.Іваницька, О.М.Галаган, І.В.Жигора, Н.П.Щербачук та ін. Крім того, в україністиці виконано дослідження, присвячені окремим частиномовним різновидам предикатів стану, зокрема дієслівним предикатам стану (О.І.Леута, П.П.Дрогомирецький), відприслівниковим предикатам емоційного стану (О.А.Семенюк), предикатам якісного стану, реалізованим предикативними якісними прикметниками (В.А.Тимкова, І.А.Пасічник), предикатам кількості, вираженим предикативними числівниками (Н.М.Попович).

Відомі цікаві спроби класифікації всієї сукупності предикатів і в зарубіжному мовознавстві, у яких виділено в окремий клас предикати стану та проаналізовано семантико-синтаксичну структуру речення з цими предикатами (Т.Б.Алісова, Ю.Д.Апресян, Н.М.Арват, Т.В.Булигіна, Г.О.Золотова, О.В.Падучева, О.М.Селіверстова, Т.М.Смирнова, Ю.С.Степанов та ін.).

Характеризуючи предикати стану, лінгвісти акцентують увагу на їхніх диференційних семантичних і морфологічних ознаках, проте досі не запропоновано єдиного витлумачення обсягу поняття „предикатна семантика стану”, немає послідовного значеннєвого розмежування станової семантики предикатних синтаксем різної частиномовної належності, що унеможливлює семантичну типологію предикатів стану як окремого семантичного класу предикатів, не з’ясовано меж частиномовного вираження предикатів стану, не встановлено ієрархії частиномовних класів слів, яким загалом або частині з них властиве значення стану. Традиційно виразниками стану вважають дієслова, зазначаючи водночас, що ця семантика є для них периферійнішою порівняно із семантикою дії. Логічно дієслова із семантикою стану повинні репрезентувати семантичний клас предикатів стану. Проте деякі дослідники ядром предикатів стану вважають відприслівникові деривати із семантикою стану, а дієслівним відводять периферійну позицію Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. ? К.: Наук. думка, 1992. ? С. .. Досить проблемним, як засвідчують виконані дослідження, є розмежування дієслів із семантикою стану і процесу. Ті самі дієслівні лексеми в різних класифікаціях потрапляють або до предикатів стану, або до предикатів процесу.

В українському мовознавстві в останні десятиліття узвичаївся підхід до предикатів стану як семантичного класу, репрезентованого морфологічними одиницями із семантикою власне-стану, а саме: відприслівниковими дериватами-предикатами і дієслівними предикатами (І.Р.Вихованець, М.В.Мірченко, О.Г.Межов, К.Ф.Шульжук). Він відомий ще як вузький підхід. Предикати якісного стану та предикати кількості за такого підходу виокремлюють у самостійні семантичні класи (І.Р.Вихованець, М.В.Мірченко, О.Г.Межов, К.Ф.Шульжук, Н.П.Щербачук), незважаючи на те що вони також є виразниками семантики стану в широкому її витлумаченні. Представники широкого підходу до предикатів стану зараховують одиниці із семантикою власне-стану та одиниці якісного й кількісного стану, що видається логічним і послідовним, оскільки в одному семантичному класі предикатів об’єднуються одиниці різної частиномовної належності, що мають онтологічну спільність – стан у широкому вияві. Другий підхід дає змогу виконати докладну значеннєву диференціацію предикатів стану різної частиномовної належності, на основі якої створити їхню семантичну типологію. Саме в розв’язанні цих та деяких інших теоретичних питань предикатної семантики вбачаємо актуальність пропонованого дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертаційної праці пов’язана з темою „Структура граматичних категорій української мови”, над якою працюють співробітники відділу граматики та фонетики Інституту української мови НАН України (НДР № 0101U003941).

Мета дисертаційної праці – створити типологію предикатів стану за їхньою семантикою та частиномовною належністю.

Для реалізації поставленої мети потрібно розв’язати такі завдання:

1) з’ясувати місце предикатів стану серед інших семантичних класів предикатів; 2) окреслити диференційні ознаки семантико-морфологічних різновидів предикатів стану; 3) ієрархізувати морфологічні засоби вираження предикатів стану; 4) диференціювати семантику відприслівникових дериватів-предикатів стану; 5) виокремити і систематизувати значеннєві підкласи та групи дієслівних предикатів стану; 6) установити значеннєві підкласи та групи предикатів якісного стану і предикатів кількості; 7) визначити специфіку станової семантики залежно від морфологічного оформлення предикатів; 8) схарактеризувати семантичні різновиди та морфологічні варіанти суб’єктів стану.

Об’єкт дослідження – прості семантично елементарні речення з предикатами стану як їхніми центральними компонентами в сучасній українській літературній мові, серед яких речення з відприслівниковими дериватами-предикатами, дієслівними предикатами, предикативними якісними прикметниками, предикативними числівниками та іншими одиницями кількісної семантики.

Предмет дослідження – значеннєві вияви предикатів стану різної частиномовної належності.

Методи дослідження. Специфіка об’єкта і поставлені в дисертації завдання зумовили використання різноманітних методів. Основним методом дослідження став описовий із властивими йому прийомами внутрішньої та зовнішньої інтерпретації, що дали змогу ґрунтовно та системно проаналізувати семантико-синтаксичну структуру речення з предикатами стану, ідентифікувати їхню семантичну та морфологічну природу, виявити валентні можливості. Використано також: 1) метод спостереження за особливостями семантики та функціонуванням предикатів стану; 2) метод порівняння – для виявлення диференційних ознак семантико-морфологічних різновидів предикатів стану; 3) прийоми трансформації – для аналізу семантико-синтаксичної структури речення з варіантними виявами суб’єкта стану.

Джерельною базою дослідження слугували прості семантично елементарні речення, організаційним центром яких є предикати стану різної частиномовної належності. Їх дібрано з творів українських письменників XIX-XX століть, джерел усної народної творчості та інших текстів. Картотека фактичного матеріалу налічує 3460 простих елементарних речень з предикатами стану, із них: 880 речень з відприслівниковими дериватами-предикатами стану, 970 речень з дієслівними предикатами стану, 1010 речень з предикатами якісного стану, 600 речень з предикатами кількості.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві створено семантичну типологію предикатів стану на основі значеннєвої диференціації їхніх чотирьох семантико-морфологічних різновидів – відприслівникових, дієслівних, предикатів якісного стану та предикатів кількості. Визначено семантичні підкласи, групи й підгрупи предикатів стану різного частиномовного оформлення, їхні спільні та відмінні значення, установлено семантичні різновиди суб’єктних синтаксем для виокремлених підкласів та груп предикатів, з’ясовано особливості граматичної реалізації та лексичного наповнення цих різновидів суб’єктів.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його узагальнення поглиблюють засади предикації та валентності, сприяють удокладненню семантичної диференціації предикатів стану в українській літературній мові, дають матеріал для типологічних студій.

Практична цінність одержаних результатів. Уперше залучений до аналізу фактичний матеріал, спостереження і висновки автора можна використати для створення граматичного опису української літературної мови, написання підручників та навчальних посібників із синтаксису, для читання спецкурсів і проведення спецсемінарів, а також у науково-пошуковій роботі студентів та аспірантів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та практичні результати обговорено на засіданні відділу граматики та фонетики Інституту української мови НАН України (протокол № від 27 листопада 2007 року) і викладено на міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми синтаксису” (Чернівці, 2006) та міжнародній науково-практичній конференції „Сугестивні аспекти мови і проблеми мовної комунікації” (Одеса, 2007).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 4 статтях, три з яких опубліковано в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, і одних тезах.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (247 позицій), списку використаних джерел (37 позицій). Повний обсяг дисертації ? 206 сторінок, основного тексту – 174 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційної праці, її актуальність, визначено мету, об’єкт, предмет, завдання та методи дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, з’ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, схарактеризовано її структуру.

Перший розділ – „Семантичні групи відприслівникових дериватів-предикатів стану” ? присвячено дослідженню семантичної диференціації відприслівникових дериватів-предикатів та предикатів у формі невідмінювано-іменних слів. Запропоновано значно докладнішу семантичну диференціацію обох традиційно виділених у межах цих семантичних підкласів – предикатів внутрішнього стану істоти (3 групи) і предикатів зовнішнього стану (5 груп). Спираючись на значеннєві різновиди відприслівникових та невідмінювано-іменних предикатів стану, виокремлено семантичні різновиди суб’єкта стану, указано на особливості їхньої граматичної реалізації.

Відприслівникові деривати-предикати стану формують ядро семантичного класу предикатів стану, оскільки є типовими виразниками власне-стану. Вони відтворюють статичну, неконтрольовану, позбавлену динаміки та розвитку ситуацію, у якій хто- або що-небудь перебуває, існує. Цю ситуацію зумовлюють якісь обставини, умови, вона є наслідком певних дій і спрямована на довкілля, предмет або істоту, здебільшого людину.

Узагальнивши основні положення досліджень семантичної природи так званих слів категорії стану, обстеживши все розмаїття їхньої лексичної семантики, пропонуємо поділити всі відприслівникові деривати-предикати стану на два основні значеннєві підкласи ? предикати внутрішнього стану істоти та предикати зовнішнього стану. У межах предикатів зі значенням внутрішнього стану істоти виокремлюємо три групи:

1) предикати фізичного, фізіологічного стану істоти (живого організму), що визначають: а) фізичний стан особи, спричинений дією високої чи низької температури довкілля: І тепло мені (І.Жиленко); б) стан фізичної слабкості (хворобливий стан) організму: Слабо мені. Спати хочеться (Б.Лепкий); Млосно йому й паморочливо... (І.Багряний); в) фізіологічний стан, позначений смаковими характеристиками: Йому гірко було в роті... (В.Шевчук);

2) предикати емоційно-психічного стану людини, що вказують на: а) тяжкий (пригнічений) внутрішній стан: Важко Ольвії, гнітюче на душі, наче камінь ліг (В.Чемерис); б) внутрішній стан, зумовлений почуттям страху: Марії робиться страшно... (У.Самчук); в) емоційний стан, викликаний почуттям суму, туги, нудьги, самотності: Щось мені так сумно, аж лякаюсь (Л.Костенко); г) стан внутрішнього дискомфорту в певному середовищі, спричинений відчуттям тісноти: І серцю в грудях тісно, тісно, тісно! (Л.Костенко); ґ) внутрішній стан нервового напруження, тривоги, неспокою: І все ж на душі неспокійно (О.Гончар); д) емоційно-психічний стан, викликаний почуттям сорому, незручності: ...їй було й соромно, й ніяково (В.Шевчук); е) загальний піднесений внутрішній стан: ...і в кожного на серці було так, як колись, ? сонячно, легко, радісно (І.Багряний); є) стан внутрішнього комфорту в певному середовищі та супутні з ним почуття: Мені так добре, стіни такі отчі... (Л.Костенко); ж) стан, зумовлений відчуттям свободи, простору: ...коли я вийшов надвір, так легко й просторо стало на душі! (В.Шевчук);

3) предикати інтелектуального стану людини, що визначають: а) обізнаність з чимось чи зацікавленість у чомусь: Скелі... були старому добре взнаки (І.Багряний); А зате як їм інтересно, як весело! (В.Винниченко); б) необізнаність, незацікавленість, подив, сумнів та байдужість до чогось: ...а тобі, мабуть, тут багато чого невтямки (І.Багряний); ...і так мені стало дивно (У.Самчук); ...губернаторові стає якось сумнівно... (В.Винниченко); Так ніби їм [дідам] зовсім байдуже (І.Багряний).

Підклас предикатів зовнішнього стану об’єднує п’ять груп:

1) предикати, що характеризують стан довкілля залежно від впливу різних чинників, зокрема: а) стан, спричинений дією високої чи низької температури: В повітрі було свіжо, навіть холоднувато... (І.Багряний); б) стан, зумовлений освітленням: Вибігає надвір. Темно і зоряно (У.Самчук); в) стан, визначений вологістю: Під ногами мокро, чути весну (У.Самчук); г) стан, породжений дією атмосферних явищ: Було сонячно й тихо... (І.Багряний); ґ) стан довкілля за кольоровим наповненням: Навколо соняшно і блакитно... (У.Самчук); д) стан навколишнього середовища, визначений за звуковими характеристиками: В нетрях було спокійно і тихо (І.Багряний); е) стан довкілля за ознакою наповнення людьми: Пусто, безлюдно в ущелині (О.Гончар);

2) темпоральні предикати стану, диференційовані за такими значеннями: а) пори року: Весняно і тихо (У.Самчук); б) часова орієнтація між різними частинами доби, дня і ночі: Було надвечір... (В.Барка); в) часові поняття „доба”, „рік”, „певний часовий період життя людини”: Вони – сьогодні, завтра – ти! (С.Йовенко); г) чітко не окреслені часові межі тривання: Кажу тобі: так було завжди в цьому домі і так воно буде!.. (В.Шевчук); ґ) оцінка відповідності (доцільності) чи невідповідності ситуації певному моментові: Було рано – стало пізно. Виправиш хіба? (С.Йовенко);

3) предикати зі значенням способу розташування суб’єктів: ...Марія зосталася з Вовиком віч-на-віч (О.Гончар); ...поки що друзі були разом... (Р.Іваничук);

4) предикати із семантикою зорового чи слухового сприймання: На шляхах і дорогах... видно було сліди подібного пекла, яке вони пережили вчора (І.Багряний); І чутно гомін тополиних трас (Л.Костенко);

5) оцінні предикати стану, значення яких реалізують: а) предикати стану, що дають загальну оцінку вчинків, намірів суб’єкта чи оцінюють його ззовні: То я так, то я навмисне (І.Багряний); ...ну, як мені, чи гарно у чадрі? (Л.Костенко); б) предикати стану, що оцінюють певні ситуації, обставини тощо: Все раптом стало радісно і просто (І.Жиленко). До цієї підгрупи також зараховуємо: предикати стану з порівняльно-уподібнювальною семантикою (прислівники з префіксом по- і суфіксами -ому, -ему (-єму), -и): Ні, не по-нашому це,? додав Ягич наставницьки (О.Гончар); Решта по-людськи було (У.Самчук); предикати стану, оцінна семантика яких зумовлена економічними відносинами: Дорогувато, Ганусю…(І.Багряний); та предикати стану на позначення швидкості, темпу: Ге, брат, це треба швидко… (І.Багряний); в) предикати, що виражають оцінку стану довкілля, зумовлену емоційно-етичними чинниками: Весело на кригах (В.Винниченко); ...як все на світі крихко, прекрасно і плинно (І.Жиленко) та оцінку стану довкілля, визначену за соціальними й іншими умовами: Може б подужав хворобу, так голодно в хаті... (В.Барка); В хаті брудно, посуд немитий... (Р.Іваничук).

Предикати, виражені невідмінювано-іменними словами, як і ті, що експліковані відприслівниковими дериватами, поділяємо на два основні значеннєві підкласи: предикати, що позначають внутрішній стан істоти, і предикати, які вказують на її зовнішній стан. Семантику внутрішнього стану істоти невідмінювано-іменних предикатів реалізують дві значеннєві групи: а) предикати, що виражають емоції, зумовлені ставленням суб’єкта до когось або чогось: Восени усього мені жаль (І.Жиленко); б) предикати, що вказують на внутрішні вольові імпульси, бажання небажання діяти: Чи охота вам повертатися назад до смерті? (І.Багряний); Мені вже несила було оглядати руїни Сурп-Хача (Р.Федорів).

Невідмінювано-іменні предикати зовнішнього стану утворюють три значеннєві групи, що виражають: а) морально-етичну оцінку вчинків істоти: Гріх тобі, Інго, таке казати! (Б.Грінченко); б) оцінку несприятливої ситуації, обставин, у яких опинилася істота: Виявляється, коли їм скрута, птахи просто горнуться до людини... (О.Гончар); в) зумовлену часом потребу діяти: ? Нам час їхати,? сказала Ольвія, встаючи (В.Чемерис).

У сучасному мовознавстві немає єдиної думки в питанні, чи властива предикатам, що позначають стан довкілля, суб’єктна синтаксема. Услід за І.Р.Вихованцем та іншими дослідниками, трактуємо предикати із семантикою стану довкілля як одномісні, тобто такі, що пов’язані з суб’єктом відповідної станової семантики, але які виступають граматичними центрами формально-синтаксичних однокомпонентних речень.

Предикати із семантикою фізичного, фізіологічного, емоційного та інтелектуального стану відкривають чітку суб’єктну позицію, яку реалізують такі граматичні форми: а) безприйменниковий давальний відмінок: Федькові було дуже холодно...(В.Винниченко); б) родовий відмінок з прийменником для: Після сходу сонця стало для них погано, зовсім погано (І.Багряний); в) поєднання форми безприйменникового давального та форми місцевого з прийменником на або в: ...стало їй погідно й тепло на серці (В.Шевчук); Через це і в душі йому холодно (В.Шевчук).

У науковій літературі ці способи вираження суб’єкта пов’язують з особливим значенням. З огляду на це давальний відмінок кваліфікуємо як спеціалізований морфологічний засіб вираження суб’єкта стану, родовий відмінок з прийменником для – як комодальний суб’єкт, прийменниково-відмінковий комплекс ? як розчленований суб’єкт стану.

Суб’єкт невідмінювано-іменних предикатів внутрішнього стану істоти позначає людину. Морфологічно він виражений формою давального відмінка іменника чи займенникового іменника: Григорієві було трохи шкода таку прегарну тварину... (І.Багряний).

За здатністю відкривати чітку суб’єктну позицію відприслівникові оцінні предикати стану умовно поділяємо на дві групи. Першу становлять одновалентні предикати, пов’язані з суб’єктом всеохопного стану. Вони формують граматичний центр односкладних безособових речень: Чув я, що й там нелегко (Р.Федорів). Інша група відприслівникових предикатів з оцінним значенням стану валентно пов’язана із суб’єктом оцінного стану. На такій предикатно-суб’єктній основі сформовані переважно двоскладні речення. Суб’єкт оцінного стану може бути виражений називним відмінком стверджувально-узагальнювальних та вказівних займенникових іменників (Тепер уже все добре (І.Багряний); Це дуже неприємно (В.Винниченко) або інфінітивом (Красти погано (В.Симоненко); Дихати було важко... (Ю.Смолич).

У ролі суб’єкта невідмінювано-іменних предикатів зовнішнього стану істоти уживають форму давального відмінка іменників чи займенникових іменників: – Але мені вже пора! – закричав лісник (В.Шевчук).

Свої особливості має і суб’єктна синтаксема, зумовлена відприслівниковими темпоральними предикатами стану. Їх, як і предикати попередньої семантичної групи, умовно поділяємо на два типи. Перший представлений одновалентними предикатами, що є граматичним центром односкладних речень і не мають формально-синтаксичної експлікації суб’єктної синтаксеми: Було пізно, та сон не брав нікого (І.Багряний).

Другий тип об’єднує двовалентні темпоральні відприслівникові предикати стану, суб’єктну позицію яких заповнюють: а) форма інфінітива: Але бігти було вже пізно (В.Винниченко); б) іменник у формі називного відмінка: Новий врожай далеко... (В.Барка); в) особовий займенниковий іменник у формі називного відмінка: – Я зараз, – сказав і побіг (В.Шевчук); г) форма іменника в давальному відмінку: Поки ж є час, поки сонцю і серцю – не пізно... (С.Йовенко); ґ) форма іменника в родовому відмінку з прийменником для: Проте для нього було запізно; д) вказівний субстантив у формі називного відмінка: Але й це теж було вже давно (І.Багряний); е) відносний займенниковий іменник у формі називного відмінка: ...ви всі сили даєте тому, що вічно, що вище м’яса! (В. Винниченко); є) субстантив у формі кличного відмінка: Пізно, любове. Прости (С.Йовенко).

У другому розділі – „Значеннєва диференціація дієслівних предикатів стану” – схарактеризовано диференційні ознаки дієслівних предикатів стану, з’ясовано їхню специфіку порівняно з відприслівниковими дериватами-предикатами загалом та в межах їхніх спільних значеннєвих підкласів і груп, критично переглянуто запропоновані мовознавцями набори дієслів із семантикою стану й окреслено ширше коло таких дієслів в українській літературній мові (усього ? 354, із них: 187 дієслів на позначення внутрішнього стану істоти і 167 – зовнішнього стану), докладно проаналізовано значеннєві групи дієслівних предикатів внутрішнього стану істоти (3 групи) та зовнішнього стану (2 групи).

Дієслівні предикати стану так само, як і відприслівникові деривати-предикати, ? виразники власне-стану, що є тимчасовою характеристикою предмета. Він не відтворює його внутрішньої суті й уможливлює те, що особа чи предмет може перебувати і в інших станах, не зазнаючи ніяких кількісних та якісних змін. Проте значення стану дієслівних предикатів відрізняється від такого ж значення відприслівникових процесуальним відтінком. Оскільки дієслівний стан автономний щодо свого носія, виникає та підтримується зовнішньою силою, то для нього також характерне поєднання з пасивним суб’єктом.

Усі дієслівні предикати стану поділено на два значеннєві підкласи ? предикати внутрішнього стану істоти і предикати зовнішнього стану. Предикати внутрішнього стану істоти становлять ядро дієслівних предикатів стану. У їхньому складі виокремлюємо три групи:

1) предикати фізичного, фізіологічного стану істоти, що виражають: а) стан фізичного нездужання чи виснаження істоти, переважно людини: Марія більше хворіє, ніж ходить (У.Самчук); б) стан фізичного болю: Страшенно боліла голова й нило все тіло (І.Багряний); в) недужий стан свідомості, спричинений фізичним виснаженням організму або дією зовнішніх чинників: Голова мені крутиться (В.Шевчук); г) стан, що вказує на смакові відчуття: ...Валя радіє, що йому смакує (Б.Харчук); ґ) фізіологічний стан організму, зумовлений недостатньою кількістю повітря, їжі, води: ...я задихаюсь, друже, без повітря (С.Йовенко); д) стан, спричинений підвищенням чи зниженням температури: Люди страшенно потіли (І.Багряний); е) фізіологічний стан сну та свідомості у сні: Я спала сном камінним у печері (Леся Українка);

2) предикати емоційно-психічного стану людини, що реалізують: а) смуток, тугу, розчарування, невеселий, важкий, пригнічений настрій, викликаний горем, невдачею: Марія журиться... (У.Самчук); б) нудьгу, спричинену бездіяльністю, одноманітністю, рутинністю ситуації або зникненням інтересу до життя: Жаль стало: нудиться синок і нидіє (В.Барка); в) неспокій, тривогу, хвилювання, збентеження, зумовлене побоюванням, страхом, передчуттям неприємного, небажаного, небезпечного: Але стара вже по-справжньому хвилювалася (В.Шевчук); г) гнів, злість, спричинені почуттям сильного обурення, роздратування: Я серджуся, я гніваюсь (Б.Грінченко); ґ) страх, зумовлений певною загрозою ззовні: Селяни жахаються видовиськом на дворі...У.Самчук); д) розгубленість, незручність, нерішучість: Марія ніяковіє (У.Самчук); Вагався дід (І.Багряний); е) провину: Грабунок, братку, каюсь (І.Багряний); є) радість, піднесений, емоційно позитивний душевний стан, спричинений переживанням приємних почуттів – задоволення, втіхи та ін.: Марія раділа (У.Самчук); ж) емоційно-психічну рівновагу, спокій: Марія в таких випадках мовчала (У.Самчук); з) подив: Стоїть Марія, не сходить з місця, дивується і дивиться у сіру ніч (У.Самчук); и) емоційно-психічний стан, зумовлений особливостями поведінки особи: коли онук вовкує, слова від нього не почуєш (Б.Харчук); і) емоційне ставлення суб’єкта до кого- або чого-небудь; почуття, яке має суб’єкт до когось, зокрема кохання, жалість, повагу, з одного боку, ненависть, неприязнь ? з іншого: Як я його люблю і як... ненавиджу! (В.Симоненко); ї) негативний (хворобливий) психічний стан, що є неадекватною реакцією особи на певну ситуацію: Божеволів у тюрмі Куліш (Л.Костенко);

3) предикати інтелектуального стану людини, які репрезентують дієслова з семантикою мислення: Козаки інакше мізкували (Б.Лепкий); Він [Гнат] розумів усе (У.Самчук); Це він [Григорій] пам’ятає (І.Багряний).

Предикати зовнішнього стану перебувають на периферії дієслівних предикатів. Вони об’єднують:

1. Предикати зовнішнього стану істоти та предмета, до яких уходять чотири значеннєві групи: 1) екзистенційні предикати зовнішнього стану, що виражають: а) загальну наявністьвідсутність суб’єкта стану: Квитки є; Книжок немає; б) нужденне, злиденне, матеріально не забезпечене існування людини: Бідує народ (Б.Лепкий); в) неспокійне життя людини, сповнене клопотами та метушнею: Спи, Маріє, і ти. Не дармувала також цілий день (У.Самчук); г) безтурботне, розгульне життя людей: ...щасливі здерлися нагору і, напевно, там раювали... (І.Багряний); д) стан людини, зумовлений її становищем у суспільстві, майновими характеристиками, наявністю в неї владних повноважень: Поки життя – я гетьманую (Б.Лепкий); е) віковий стан суб’єкта: Демко вже парубочиться (У.Самчук); є) везіння невезіння: Грицькові справді не таланило (Б.Грінченко); 2) локативні предикати зовнішнього стану, що об’єднують: а) статичні локативні предикати загальної характеристики розташування суб’єкта в просторі: Стоять мости над мертвими річками (Л.Костенко); б) статичні локативні предикати конкретно-фізичної характеристики розташування суб’єкта в просторі по вертикалі: Висока могила-курган здіймається неподалік серед розливу хлібів (О.Гончар); по горизонталі: Під столітнім дубом лицем угору лежала Наталка (І.Багряний); за об’ємом: Навколо Ярополка товпилися думні дружинники (В.Босович); в) статичні локативні предикати соціальної та періодичної характеристики розташування суб’єкта в просторі: Жив сопілкар у Косові (Д.Павличко); Там ти й зимувала? (Леся Українка); 3) предикати стану, що позначають оптичні явища: Золотом мигтіли стріхи варницьких хат, як жемчуги, горіли верхи мінаретів...Б.Лепкий); 4) предикати стану на позначення кольорової кваліфікації, до яких зараховуємо тільки дієслова зі значенням „виділятися здалеку за певним кольором, виднітися”: Ліловіли пагорби (І.Багряний); Дахи червоніли (І.Жиленко).

2. Предикати на позначення атмосферних станів природи, що виражають: а) атмосферно-метеорологічні явища природи: Похмарило (І.Багряний); б) природні стани, що мають циклічний добовий або річний характер: І темніє так рано, І так пізно світа... (І.Жиленко); Осеніє (І.Жиленко).

Переважно одномісні дієслівні предикати внутрішнього стану істоти формують двокомпонентні з формально-синтаксичного та семантико-синтаксичного погляду речення, передбачаючи тільки облігаторну позицію суб’єкта, що співвідноситься з позицією підмета. Залежно від значення дієслівних предикатів внутрішнього стану істоти виокремлюємо три семантичні різновиди суб’єктів: 1) суб’єкт фізичного, фізіологічного стану; 2) суб’єкт емоційно-психічного стану; 3) суб’єкт інтелектуального стану. Якщо суб’єкт фізичного, фізіологічного стану стосується не тільки людей, а й тварин, то носіями емоційно-психічних та інтелектуальних станів можуть бути тільки люди. Основною граматичною формою вираження суб’єктів внутрішнього стану є форма називного відмінка іменників: Григорій хвилювався (І.Багряний). Окрім іменників, суб’єктну синтаксему предикатів внутрішнього стану представляють субстантивовані прикметники на позначення осіб (За дверима нудиться коридорний (І.Багряний) та особові, узагальнювальні, неозначені займенникові іменники (Саме тому й сумувала вона і саме тому раділа (В.Шевчук); Споживаючи конину, всі чомусь нидіють і занепадають (В.Барка); Хтось тужив. Хтось маячив уві сні (І.Багряний). У ролі суб’єкта, зумовленого предикатами зі значенням болю і стану фізичного виснаження, виступає прийменниково-відмінкова форма місцевого відмінка іменника чи займенникового іменника, яка позначає людину (носія стану), та форма називного відмінка назв частин тіла й органів людини, що вказують на місце локалізації відчуття: У мене ж спина болить (У.Самчук). Ця суб’єктна модель набуває скороченої форми внаслідок вилучення носія стану: Боліли руки і ноги, нило все тіло (В.Чемерис).

Значення суб’єкта внутрішнього стану виражає також форма давального безприйменникового: Махнові ж своє муляло (О.Гончар).

Суб’єктну синтаксему зі значенням носія внутрішнього стану морфологічно репрезентує прийменниково-відмінковий комплекс (розчленований суб’єкт стану), який реалізує модель: форма давального відмінка іменника (займенникового іменника), що виражає суб’єкт як цілісну істоту, орудний відмінок іменника з прийменником під та місцевий відмінок іменника, у межах якого розгортається предикатний стан: Під серцем йому млоїло (І.Багряний); Їй в очах туманіло (Б.Харчук). У разі вилучення лексеми на позначення істоти носієм суб’єктної ознаки слугує форма місцевого чи орудного відмінка іменників зі значенням частини тіла або органу людини, де розгортається стан: У голові шуміло (дзвеніло, гуділо); У грудях пекло (тиснуло, щеміло); Під серцем / на серці млоїло (нудило). Іншим морфологічним варіантом суб’єктної синтаксеми внутрішнього стану є форма знахідного відмінка іменників, що поєднується тільки з дієслівними предикатами на зразок морозити, лихоманити, трусити, трясти, стрясати, тіпати, млоїти, душити, ломити: ...його всього стрясає (І.Багряний). Речення з давальним та знахідним суб’єкта стану кваліфікуємо як односкладні з формально-синтаксичного боку.

Дієслівні предикати зовнішнього стану мають два семантичні різновиди суб’єктів такого ж стану: суб’єкт всеохопного (амбієнтного) стану й суб’єкт зовнішнього стану істоти та предмета. Носієм всеохопного зовнішнього стану є довкілля, певне середовище загалом, що у формально-синтаксичній структурі речення має нульове вираження.

Дієслівні предикати зовнішнього стану істоти та предмета сполучаються з іменниковою суб’єктною синтаксемою, яка співвідноситься з сильною позицією підмета, та формують граматичний центр двоскладних речень. У них різний валентний потенціал. Предикати з екзистенційною, оптичною та кольоровою семантикою є одновалентними, предикати з локативною семантикою ? двовалентними. Значення суб’єкта екзистенційного, локативного, оптичного та кольорового стану істот і предметів виражає називний відмінок: Коло хати стояли сідлані коні (І.Багряний); Огні горіли густо (Б.Лепкий); Сіріють німо стіни (В.Симоненко).

Давальний суб’єкта стану вживається з предикатами зовнішнього стану зі значенням везіння невезіння (щастити, таланити, фортунити, везти): І путящий чолов’яга, а не щастить йому (Б.Грінченко).

У третьому розділі – „Семантична типологія предикатів якісного стану” – обґрунтовано статус предикатів якісного стану як семантико-морфологічного різновиду предикатів стану, узагальнено досі відомі спроби їхньої значеннєвої диференціації, виокремлено шістнадцять основних значеннєвих груп цих предикатів, установлено спільні значеннєві групи предикатів якісного стану та відприслівникових і дієслівних предикатів стану.

Зважаючи на те, що значення якісного стану є своєрідним фрагментом семантики стану в її широкому витлумаченні і має своє частиномовне оформлення, предикати якісного стану кваліфікуємо як семантико-морфологічний різновид предикатів стану. З-поміж інших предикатів стану вони вирізняються тим, що значення якісного стану реалізують як постійну, у певному сприйнятті невід’ємну від предмета ознаку. Морфологічно їх експлікують якісні прикметники безвідносної міри якості, вживані переважно в називному, іноді – в орудному відмінку, та зв’язкові дієслівні компоненти в різних часово-способових і видових формах. Валентна рамка предикатів якості одномісна, лише деякі з них уживаються у валентному оточенні двох, трьох, а іноді й чотирьох обов’язкових залежних іменників.

Семантика предикатів якісного стану досить широка і багатогранна. На її основі виділяємо шістнадцять основних значеннєвих груп, зокрема:

1. Предикати якості з кольоровою семантикою, яку реалізують: а) нейтральні кольори: Дідусь білий увесь... (І.Багряний); б) „холодні” кольори та відтінки: Паркан – аж чорний (І.Жиленко); в) „теплі”, „гарячі” кольори та відтінки: Лев був великий і жовтий (В.Шевчук); г) кольорова масть тварин: Ось коник білий, коник вороний (Л.Костенко).

2. Предикати якості, що визначають чистоту, освітлення: Сніг був чистий, нерушений (І.Багряний); ...доти небо було ясне, кришталеве й трепетне (В.Шевчук).

3. Тактильні предикати якості, що виражають ознаку, яка сприймається на дотик і вказує на: а) гостроту: А ніж гострий же, як бритва! (І.Багряний); б) гладкість, клейкість, еластичність: Щоки її рожевіли, носик був гладкий та рівний...В.Шевчук); Після дощу цей пісок ставав липким і вогким (В.Винниченко); в) твердість, міцність: Пряде ще друга Мойра, і нить міцна, і прядиво туге (Л.Костенко); г) щільність, густоту: Він [суп] густий вийшов, бо бульба зовсім розварилась (В.Барка); ґ) вологість: У Наталки голова була мокра...І.Багряний); д) температуру: А дощ був тихий і теплий (І.Жиленко); е) вагу, м’язеву напругу: ...Хлопцеві здалося, що ця бабуся легка і повітряна (В.Шевчук).

4. Предикати якісного стану із семантикою смаку, які: а) позначають інтенсивні смакові відчуття: Ось слив’яночка яка солодка, як мед, густа (У.Самчук); б) указують на неінтенсивні смакові відчуття: Одне гіркувате, друге цукрувате, може, разом добрі будуть (В.Барка); в) дають смакову оцінку: ...горіхи були дуже смачні... (І.Багряний).

5. Предикати якості зі значенням запаху, що виражають приємні (Бруньки дерев свіжі, пахучі, набряклі (У.Самчук) та неприємні запахи (Дим з люльок смердючий, чорний... (Р.Федорів).

6. Звукові предикати якості, що: а) позначають фізичні властивості звуку, голосу: Мелодія все більше стає потужною, кипить, вирує...І.Багряний); Голос був різкий, трохи гортанний... (В.Шевчук); б) оцінюють звук, голос: Звук кришталевий! (С.Йовенко); Голоси молоді, свіжі! (У.Самчук); в) характеризують комунікативні здібності людини: Тут люди говіркі та добрі... (В.Крищенко); г) визначають звукові властивості середовища: Степ світлий і тихий, як пустеля (В.Барка).

7. Параметричні предикати якості, що передають значення: а) довжини: Білий вельон довгий, аж по землі волочиться (У.Самчук); б) ширини: У передмісті вулиці вузенькі (Л.Костенко); в) глибини: ...тут колодязь глибокий – страшно глянути! (В.Барка); г) висоти та людського зросту: Правий, маньчжурський, берег Амуру був високий, гористий (І.Багряний); ...один – Судаков – низенький, забайкалець з походження...І.Багряний); ґ) віддаленості: ...мелодія знайома і незнайома, близька й далека...Р.Федорів); д) розміру, протяжності за багатьма параметрами: Весь дім від того стає великий, просторий... (В.Шевчук); е) форми або товщини предметів: ...Як шнурочок, дорога пряма (В.Крищенко); Та [крижина] була зовсім тонка (В.Винниченко); є) фізичної форми людей: Майор П високий, кремезний... (І.Багряний); ж) швидкості, темпу: Наймиліші птахи – такі чисті і швидкі, жваві, пильні і обережні (В.Барка).

8. Предикати якості, що визначають наповнення: ...майдан був порожній, порожні були й вулиці (В.Шевчук).

9. Предикати на позначення фізичних та фізіологічних якостей істот, що виражають: а) фізичне здоров’я, силу: І серце міцне, і легені здорові (Л.Костенко); б) фізичну слабкість: Він [актор] був смертельно хворий (Л.Костенко); в) інші фізіологічні та фізичні стани, у яких може перебувати істота: Хлопчик був мертвий (У.Самчук); Вже я хмільна (І.Жиленко).

10. Предикати, що передають внутрішні особливості суб’єкта, зумовлені емоційно-психічною сферою, указуючи на: а) людські чесноти: Він [Гнат] добрий і щирий (У.Самчук); б) вольові якості та особливості темпераменту, поведінки: Ось вона [Наталка] справжня, свавільна, і горда, і прекрасна, як богиня... (І.Багряний); в) негативні риси характеру, поведінки: І та баба Мартинючка така лиха... (В.Шевчук); Нещедрий був сеньйор (Л.Костенко); г) природні та набуті за життя якості людини, що реалізуються в процесі діяльності: Він [майор] дисциплінований, і точний, і не схильний вдаватись у дрібниці (І.Багряний); ґ) внутрішні якості тварин: Кінь баский, гарячий (В.Крищенко); д) піднесений емоційний настрій:вона знову була весела і жвава... (В.Симоненко); е) стан спокою, рівноваги: О, я цілком спокійна (С.Йовенко); є) почуття незадоволення, гніву: Дівчина слухала братові теревені й була дуже сердита (І.Багряний); ж) відчуття тривоги: А очі у неї такі тривожні (Л.Костенко); з) відчуття суму, печалі: Марія сумна (У.Самчук); и) почуття провини: Але хто ж таки винен у вашій біді, Теофане Петровичу? ? допитувався я (Р.Федорів).

11. Предикати інтелектуального стану, що виражають: а) інтелектуальні спроможності людини: Ви усі розумні та відверті (В.Симоненко); б) сприйняття, розуміння, усвідомлення, зацікавлення: Тепер мені вже були зрозумілими Марієттині сльози... (Р.Федорів); в) відомість / невідомість: Людині все це теж знайоме... (В.Крищенко).

12. Предикати якості, що передають стосунки, указуючи на: а) близькі стосунки між людьми та прихильне ставлення до когось або чогось: Без кінця втішні діти йому і любі (В.Барка); б) віддалені стосунки між людьми та негативне ставлення до когось або чогось: Вона тобі нелюба (Л.Костенко); в) відсутність будь-яких стосунків: Ми самотні в безмежжі (Л.Костенко).

13. Темпоральні предикати якості, що визначають: а) юний вік істот і нетривалий час користування предметами: Тато був зовсім юний (В.Симоненко); Гвинтівка була новесенька (І.Багряний); б) зрілий вік істот, інших реалій і тривалий час користування предметами: Стала чиясь донечка доросла (І.Жиленко); В країні гордій і гористій ця скеля сива, як Софокл (Л.Костенко); в) часову тривалість, стійкість: ...всі ми – тимчасові (С.Йовенко).

14. Оцінні предикати якості, з-поміж яких виокремлюємо: 1) предикати із семантикою оцінки, спричиненої емоційними чинниками, зокрема: а) позитивною оцінкою реалій світу: Це місто – прекрасне, як усмішка долі (Л.Костенко); б) негативною оцінкою реалій світу: Тяжкий був час (Л.Костенко); в) оцінкою зовнішності людини: Я трішечки красива... (І.Жиленко); г) оцінкою потрібності або непотрібності: Ми тут зайві (І.Жиленко); 2) предикати, що вказують на оцінку, зумовлену грошовими відносинами та матеріальними статками людини: Ну, панти ці дуже цінні... (І.Багряний); Ти багатий, а я бідний... (В.Шевчук).

15. Предикати, що вказують на реальність ознаки (А світ навкруг простий і звичний…(В.Крищенко); Учора в дощ зайшов до мене Блок. Блідий од смутку,.. реальний до ворсинки (Л.Костенко) або її нереальність (...він був для нас вже майже нереальний – отой старезний загадковий дід (Л.Костенко).

16. Предикати зі значенням схожості (...старий валун був схожий на ведмедя... (Л.Костенко) або несхожості (У світі дерева різні (У.Самчук).

Суб’єктній синтаксемі якості так само властиві дві диференційні ознаки – пасивність та статичність, що уможливлює вираження її різними шарами іменникової лексики. Цю роль виконують також субстантивовані прикметники (...зробилася стара незвично говірка (В.Шевчук), субстантивовані числівники (А один був живий (Л.Костенко), займенникові іменники (Я срібна, а не сива (С.Йовенко); Хтось серед нас щасливий! (І.Багряний), займенникові прикметники (...той був високий та худий, цей середнього зросту і повний (В.Шевчук); А от інші [звірі] – обережні та чуйні з біса (І.Багряний).

Основним морфологічним засобом вираження суб’єкта якості є називний відмінок.

У четвертому розділі – „Семантична диференціація предикатів кількості на тлі їхньої морфологічної і неморфологічної реалізації” – з’ясовано причини певної окремішності цього семантико-морфологічного різновиду предикатів стану порівняно з трьома попередніми, запропоновано докладніше значеннєве розмежування предикатів кількості залежно від характеру та способу вираження кількості.

Предикати кількості визначають статичну постійну чи тимчасову кількісну характеристику предмета, що є частиною семантики стану в широкому витлумаченні. Саме тому предикати кількості становлять семантичний різновид предикатів стану. Залежно від характеру та способу вираження кількості виокремлено чотири значеннєві групи предикатів кількісної ознаки: 1) предикати означеної кількості; 2) предикати неозначеної кількості; 3) предикати приблизної кількості; 4) предикати розподільної кількості.

1. Предикати означеної кількості передають точно визначену кількість предметів, осіб або частин від цілого. Їх поділяємо на:

1) предикати власне-кількості, що формують ядро предикатів означеної кількості і виражають точну кількість істот чи конкретних предметів у цілих одиницях (Нас, невісток, було сім, а дочок було вісім, то й зятів вісім... (І.Багряний); Чужинських воїнів було десять... (В.Чемерис); ...круг мене руки Ваші стали, мов їх було не дві, а двісті (І.Жиленко); Поетів ніколи не був мільйон (Л.Костенко) або визначають вік людини, істоти, зрідка – якогось предмета (Мені було десять, тобі дванадцять, Садако (С.Йовенко);

2) предикати збірної (сукупної) кількості, що є формальним різновидом предикатів власне-кількості кількості, оскільки позначають частину тих кількісних понять, що й предикати власне-кількості, з тією лише відмінністю, що їхнє значення кількості представлене