ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

«ІНСТИТУТ СТОМАТОЛОГІЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ»

КУТЕЛЬМАХ Олег Ігорович

УДК 616.311.2: (66.081 + 616-018.031.81)

ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ

КОМПОЗИЦІЙ НА ОСНОВІ НАНОРОЗМІРНОГО

КРЕМНЕЗЕМУ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ

ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ

14.01.22 – стоматологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Одеса – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній установі «Інститут стоматології Академії медичних наук України», м. Одеса.

Науковий керівник:

кандидат медичних наук, старший науковий співробітник

Чумакова Юлія Геннадіївна, Державна установа

«Інститут стоматології АМН України», м. Одеса,

завідувач відділу захворювань пародонта

Офіційні опоненти:

- доктор медичних наук, професор Воскресенський Олег Миколайович, Державна установа «Інститут стоматології АМН України», м. Одеса, завідувач лабораторії фармакології

-

Захист відбудеться «18» червня 2008 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.563.01 в Державній установі «Інститут стоматології АМН України» за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська,11.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи «Інститут стоматології АМН України» (65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська,11).

Автореферат розісланий «17» травня 2008 р.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради О.В. Дєньга

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Генералізований пародонтит (ГП) є найпоши-ре-нішим серед захворювань пародонту, і його лікування завдає значні труднощі у зв’язку із багатьма можливими етіопатогенетичними місцевими і загальними ендоген-ни-ми та екзогенними факторами, що обумовлюють різні клінічні прояви та перебіг захворювання (Косенко К.М., 1994; Білоклицька Г.Ф., 1996; Вишняк Г.Н., 1999; Данилевский Н.Ф., Борисенко А.В., 2000; Мащенко И.С., 2003; Григорьян А.С., Фролова О.А., 2006; Мельничук Г.М. із співавт., 2006; Van Dyke T., Sheilesh D., 2005). Тому комплексна терапія ГП повинна бути диференційо-ваною в залежності від ступеню розвитку і характеру перебігу захворювання, віку, статі, наявності супутньої патології, умов мешкання і харчування (Герелюк В.І., 2001; Мазур І.П., 2006; Чумакова Ю.Г., 2006; Kinane D.F., 2000; Slots J., 2002).

На даний час запропоновано велику кількість різних медикаментозних засобів, методів консервативного й хірургічного лікування ГП, однак не завжди вдається досягти тривалої стабілізації патологічного процесу в пародонті.

В останні роки набули широкого використання у клінічній практиці пре-па-ра-ти-сорбенти на основі синтетичного дисперсного оксиду кремнію, зокрема лікарський препарат, розроблений в Інституті хімії поверхні НАН України та опрацьований для медичної практики у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова - "Полісорб", який більш відомим став під назвою "Силлард - П" (Чуйко А.А., 1993; Луцюк Н.Б., Миронюк И.Ф., 2000).

У 2001 році дослідники з Інституту хімії поверхні НАНУ розробили на осно-ві високодисперсного кремнезему (ВДК) новий біокорегуючий сорбент – силікс, здатний швидко зв'язувати і виводити з організму токсичні речовини ендо- та екзогенного походження, патогенні мікроорганізми і віруси. Виявлено ефект значного збільшення біодоступності лікарських речовин, обумовлений впли-вом наноструктурних часток кремнезему на проникність клітинних мемб-ран, що стало підставою для розробки й випробування композиційних матеріалів на основі ВДК із заданою фармакодинамікою. Показано, що у присутності ВДК змінюються властивості інших лікарських речовин, подовжується час їхньої дії, поліпшується біодоступність (Чуйко А.А., 2003; Ling Xue Kong et al., 2006).

Завдяки особливостям хімічної будови поверхні ВДК силікс викорис-тується не тільки як сорбент із біокорегуючими властивостями, як матриця-носій при створенні комбінованих лікарських засобів, але і як самостійний препарат еферентної терапії при лікуванні гострих кишкових інфекцій, вірусного гепатиту, хронічної ниркової недостатності, захворюваннях серцево-судинної системи, в пульмонології, гематології, онкології і т.п. Доведена ефективність силіксу в хірургії при місцевому застосуванні у вигляді аплікацій для лікування гнійно-запальних процесів (Чуйко А.А., 2003). На жаль, в стоматології на теперішній час ефективність силіксу вивчена недостатньо. Тому має значний інтерес вивчення ефективності силіксу і створених на його основі лікарських композицій в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту, що і стало предметом даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-та-цію виконано відповідно до плану НДР Державної установи „Інститут стома-то-логії АМН України”, м. Одеса: „Оптимізувати методи професійної гігієни порожнини рота в осіб із захворюваннями пародонта" (шифр АМН 057.05, № ДР 0105U0000916). Здобувач був виконавцем окремого фрагменту даної теми.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – підвищення ефективності лікування генералізованого пародонтиту шляхом розробки й обгрунтування методу застосування в комплексній терапії лікарських композицій на основі силіксу.

Для досягнення мети дослідження визначені наступні завдання:

1. Розробити та дослідити в експерименті на тваринах рецептури лікарських композицій на основі силіксу для місцевого лікування запальних уражень тканин порожнини рота та оцінити спектр місцевої та загальної токсичності засобів аплікаційної терапії.

2. Дослідити в експерименті на моделі пародонтиту в щурів ефективність застосування лікарських композицій на основі ВДК, провести порівняльну оцінку пародонтопротекторних ефектів силіксу, фітосиларду (ехінацеї, імобілі-зованої на силіксі) та фітосиларду-Н (комбінації фітосиларду з німесулідом).

3. Визначити показання до застосування лікарських композицій на основі силіксу, розробити схеми лікування з урахуванням характеру перебігу і ступеню розвитку генералізованого пародонтиту.

4. На підставі клініко-лабораторних досліджень оцінити ефективність застосування фітосиларду-Н в комплексному лікуванні ГП у найближчі й віддалені терміни.

Об’єкт дослідження – тканини пародонту, ротова та ясенева рідини хворих на генералізований пародонтит; експериментальні тварини; лікарські засоби на основі ВДК.

Предмет дослідження – розробка рецептури, обгрунтування та оцінка ефективності застосування лікарських композицій на основі силіксу в комплексному лікуванні хворих на генералізований пародонтит.

Методи дослідження: Експериментальні на білих щурах (моделювання патології, гематологічні, біохімічні, патоморфологічні, морфометричні методи) – для доклінічного вивчення лікувально-профілактичної дії препаратів силіксу; клінічні – обстеження хворих з використанням індексної оцінки стану тканин пародонту; рентгенологічні; лабораторні: біохімічні – для характеристики метаболічних порушень в тканинах пародонту й оцінки ефективності проведеної терапії, імунологічні – для оцінки стану цитокінової регуляції в тканинах пародонту хворих; функціональні – визначення швидкості слиновиділення, ступеню еміграціїї лейкоцитів у порожнину рота; статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в умовах моделю-вання експериментальної патології тканин порожнини рота в щурів встановлені специфічна дія та пародонтопротекторні властивості препарату-сорбенту силіксу і розроблених на його основі лікарських композицій – фітосиларду (ехінацея пурпурова, імобілізована на силіксі) та фітосиларду-Н (ехінацея пурпурова з німесулідом, імобілізовані на силіксі).

Розроблена рецептура, обгрунтований й опрацьований в експерименті на моде-лі пародонтиту в щурів і в клініці у хворих спосіб лікування генера-лізо-ва-ного пародонтиту з застосуванням фітосиларду-Н (позитивне рішення про видачу патента на корисну модель за заявкою № u 2008 00881 від 08.02.2008 р).

Встановлено, що фітосилард-Н при місцевому застосуванні в хворих на генералізований пародонтит виявляє протизапальний ефект, знижує рівень перекисного окислення ліпідів і загальну протеолітичну активність у ротовій рідині, сприяє стабілізації мембранних структур клітин, нормалізує цитокінову регуляцію в тканинах пародонту, що дозволяє підвищити ефективність і скоротити строки лікування захворювання, подовжити термін стабілізації дистрофічно-запального процесу в пародонті.

Показана здатність фітосиларду-Н впливати на функціональну активність лейкоцитів, що продукують ІЛ-1в (нейтрофілів і макрофагів) та ІЛ-10 (Т-лімфоцитів-хелперів 2 типу), та нормалізувати баланс про- та протизапальних цитокінів в тканинах пародонту, що сприяє ліквідації запалення і зменшенню тканинної деструкції пародонту.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено, опрацьовано і впро-ваджено спосіб лікування генералізованого пародонтиту із застосуванням лікарсь-кої композиції на основі ВДК – фітосиларду-Н, що справляє проти-за-паль-ну, антиоксидантну, мембранотропну, імуномоделюючу дії на тканини паро-дон-та. Доведено, що використання фітосиларду-Н дозволяє істотно поліпшити резуль-тати лікування, скоротити кількість відвідувань і терміни лікування ГП, продовжити період стабілізації патологічного процесу в пародонті.

Розроблений спосіб лікування ГП з застосуванням фітосиларду-Н впровад-же-но у клінічну практику відділу захворювань пародон-ту ДУ „Інститут стома-то-логії АМН України”, м. Одеса, кафедри терапевтичної стоматології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, пародонтологічних кабі-нетів міського стоматологічного центру м. Вінниці (ВМКСЦ), Хмель-ниць-кої обласної стоматологічної поліклініки. Матеріали дисертаційної роботи викорис-то-вуються в навчальному процесі на стоматологічних кафедрах ОДМУ і ВНМУ ім. М.І. Пирогова МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проаналізована наукова літе-ратура по темі дисертації. Разом з науковим керівником визначені мета і завдан-ня, сформульовані висновки роботи. Самостійно здобува-чем проведені всі клінічні спостереження й лабораторні дослідження у хворих, експериментальні дослідження на тваринах, здійснені аналіз й узагальнення отриманих даних, їхня статистична обробка, написання й оформлення дисертації. Дисертант брав без-по--середню участь у розробці рецептури й проведенні доклінічних випробувань лікарських засобів на основі ВДК, що були створені в Інституті хімії поверхні НАН України колективом авторів під керівництвом член-кор. А.А.Чуйко (керів. проекту - д.х.н., проф. Погорєлий В.К.). Експериментальні дослідження на білих щурах виконані автором особисто у віварії ВНМУ ім. М.І. Пирогова (зав. віва-рієм Л.О. Соловйова). Клінічне обстеження й лікування хворих та функціональні дослід-ження здійснені у відділі захворювань пародонту ДУ „Інститут стомато-ло-гії АМН України” (зав. відділом – к.мед.н., с.н.с. Чумакова Ю.Г.). Біохімічні дослідження сироватки крові і тканин пародонту тварин, ротової рідини хворих та ІФА ясеневої рідини хворих здійснені здобувачем разом зі співробітниками науково-дослідної клініко-діагностичної лабораторії ВНМУ ім. М.І. Пирогова МОЗ України (зав. лаб. – к.м.н., с.н.с. Штатько О.І.) Автор висловлює щиру подяку співробітникам вищеперелічених відділів, кафедр, лабораторій за науково-консультативну допомогу і сприяння у виконанні досліджень.

.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи оприлюднені на Міжнародному форумі стоматологів «Современные достижения стоматологии» «ОДЕССА-ДЕНТА 2006» (Одеса, 2006), науково-практичній конференції „Актуальні проблеми клінічної пародонтології” (Київ, 2007), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні досягнення пародонтології, імплантології та остеології» (Одеса, 2007).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових праць, з них 5 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 стаття в збірнику наукових праць, 2 тез в матеріалах науково-практичних конференцій. Отримано позитивне рішення про видачу патента на корисну модель.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 222 сторінках прин-терного тексту і складається із вступу, огляду літератури, опису об’єктів і мето-дів досліджень, 2 розділів власних досліджень, аналізу й обговорення отри-маних результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури, що містить 362 джерела, з них 181 – іноземних авторів. Роботу проілюстровано 37 таблицями, 21 рисунком, 84 фотографіями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали та методи досліджень. Для вирішення поставленої мети і зав-дань роботи проведено експериментальні, клінічні і лабораторні дослідження.

В експериментальних дослідженнях використано 158 білих щура лінії Вістар імбредного розведення, проведено 4 експерименти на тваринах.

Клініко-лабораторне обстеження й лікування здійснено у 69 хворих на генералізований пародонтит (ГП) із хронічним та загостреним перебігом різного ступеню, віком від 22 до 63 років, з тривалістю захворювання від 2 до 10 років, без соматичної патології.

Експериментальні дослідження. Перший експеримент проведено протя-гом 6 днів на 33 білих щурах обох статей, віком 3 місяці, що утримувалися на раціо-ні віварію, з моделюванням асептичного запалення м’яких тканин порожнини рота („скипидарна” модель). Усі тварини були поділені на 4 групи: 1 – конт-роль-на – модель запалення без лікуван-ня (9 щурів); у 2 групі – після моде-лю--вання запалення в якості лікувального засобу використовували 20% суспен-зію силіксу (9 тварин); у тварин груп 3 і 4 (відповідно 6 і 9 щурів) для лікування запалення засто-совано комплексний імобі-лі-зо-ваний засіб з умовною назвою – фіто-си-лард (склад: силікс - 90,7%, ехінацея - 9,3%) у двох різ-них концентраціях: 20% суспен-зію та 40% пастоподібну форму. В усіх гру-пах затравку проводили за наступною мето-дикою: розраховану індивідуальну дозу очищеного скипидару (0,4 мл/кг ма-си щура) інсуліновим шприцем з фіксо-ва-ною канюлею та нанесеним на відстані 3 мм від кінця голки обмежувачем вводили під кутом у перехідну складку з вести-булярної сторони нижньої щеле-пи справа в проекції верхівок коренів першо-го-другого моляра. Методика ліку-ван-ня: відповідний засіб наносили на мар-леву турунду та вводили щурам дослідних груп в передсінок рота з боку запа-лення на 3-4 хвилини. Силікс і фітосилард готували ex tempore кожного дня, по-ступово додаючи дистильовану воду до порошку препарату при ретельному роз--мі-шуванні. Лікування проводили щоденно, починаючи з другого дня досліду.

Реєстрацію клінічних даних проводили щоденно, починаючи з першого дня досліду і до зникнення клінічних симптомів запалення у тварин. Досліджу-ва-ли стан слизової оболонки щоки, наявність набряку (за асиметрією мордоч-ки), сту-пінь відкривання рота та стан слизової оболонки ока. Стан слизової оболонки щоки оцінювали за допомогою проби Шиллера-Писарєва (у балах), реєстрували наяв-ність ерозії або виразки. Асиметрію, що виникала в результаті набряку правої щоки, визначали за розміром мордочки щура за допомогою циркуля та логарифмічної лінійки (у балах). Ступінь відкривання рота також визначали за допомогою циркуля, введе-ного між різцями верхньої та нижньої щелеп до макси-мального відкривання, та логарифмічної лінійки, результат виражали у відсотках (%) до відповідного значен-ня ступеню відкривання рота, отриманого у кожного щура до початку експерименту. Відмічали стан слизової оболонки ока на стороні ураження, ступінь запалення слизової ока виражали у балах. Після проведення морфометричних досліджень тварин виводили з експе-рименту під ефір-ним наркозом шляхом тотального кровопускання із серця. Безпосередньо про-водили гематологічні дослідження. Виділяли тканини правої щоки і ясна зі сторони запалення та здорові тканини з протилежної сторони, відповідно. Зразки тканин заморожували й зберігали при температурі -70 0С у герметичному впакуванню до патоморфологічних досліджень.

Тканини фіксували у 10% роз-чи--ні нейтрального формаліну, потім заливали в парафін, готували зрізи, які забар-в--лювали гематоксилін-еозином і толуїдиновим синім, і вивчали їх під мікроскопом (Меркулов Г.А., 1969; Волкова О.В., Елецкий Ю.К., 1982).

Другий експеримент, з вивчення пародонтопротекторних ефектів пре-па-ра-тів силіксу, проведено на 33 білих щурах-самцях, вагою 140-160 гр, віком 3 міся-ці, на «перекисній» моделі пародонтиту (Козлянина Н.П., 1989), від-твореній у власній модифікації, де класичний варіант із згодовуванням тваринам переокис-ле-ної соняшникової олії було поєднано з локальним застосуванням останньої.

Усі тварини були розділені на 5 груп: 1 (8 щурів) – "контрольна" – твари-нам щодня, протягом 45 днів, вводили в раціон харчування звичайну рафіно-вану соняш-никову олію з розрахунку 5% від добової маси корму та додатково, 1 раз на день, наносили її на ясна нижньої щелепи за допомогою марлевого тампона, який поміщали в передсінок порожнини рота на 1-2 хв.; 2 (6 щурів) – "пере-кис-на" модель – тваринам щодня, протягом 45 днів, вводили в раціон переокислену соняшникову олію з розрахунку 5% від добової маси корму і нано-сили її на ясна ана-логічно групі 1; 3 (6 щурів) – "перекисна" модель + силікс – після моде-лю-ван-ня пародонтиту (аналогічно групі 2) протягом 15 днів тваринам щоденно одноразово вводили 20% суспензію силіксу у передсінок порожнини рота з обох боків нижньої щелепи на 2-3 хв. за допомогою великого шпри-ца; 4 (6 щурів) – "пере-кисна" модель + фіто-силард – аналогічно групі 3 вводили 40% суспензію фіто-силарду; 5 (7 щурів) – "перекисна" модель + фітосилард-Н – аналогічно групі 3 вводили композицію фітосиларду з німесулідом, який був добавлений для підсилення протизапальної дії і склав 3% від загальної маси препарату. Суспен-зії препаратів силіксу готували ex tempore для кожного дня експе-ри-мен-ту. Тривалість експерименту склала 60 днів (45 днів – моделювання пародон-ти-ту, 15 днів – лікування). По закінченні експери-мен-ту щурів піддавали евтаназії під ефірним наркозом тотальним крово-пус-канням із серця, робили забір крові, виділяли тканини ясен і блоки щелеп із зубами для подальших біохімічних, морфометричних і патоморфологічних досліджень.

Морфометричні дослідження включали визна-чен-ня ступеня атрофії альвео-лярного відростка щелеп по методиці А.В. Ніколаєвої (1965). Для гісто-ло-гіч-ного дослідження брали слизову оболонку ясен нижньої щелепи, фіксували в 10% розчині формаліну, потім готували зрізи, офарблювали їх і вивчали під мікроскопом. Біохімічними методами у гомогенатах тканин ясен і сироватці крові щурів визна-чали вміст малонового діальдегіду (МДА) (Стальная И.Д., Гари-швили Т.Г., 1977), активність супероксиддисмутази (СОД), лужної фосфа-тази і катепсину D (Покровский А.А., Арчаков А.И., 1968). У крові визначали морфологічні показ-ни-ки (розгорнутий аналіз крові).

У третьому експерименті оцінювали місцевоподразнюючу дію фіто-си-лар-ду-Н (в гострому досліді при нанесенні на контактну ділянку слизової оболонки порожнини рота і губ) на 20 білих імбредних щурах обох статей, вагою 150-200 г, по 10 тварин в групі. Перед початком випробувань у тварин оцінювали стан слизової оболонки. Протягом 4-х наступних днів проводили обробку ротової порожнини композицією фітосиларду з німесулідом 4 рази протягом доби, витра-чаючи на кожну тварину по 0,25 мл 20% водної суспензії препарату, яку рівномірно наносили на СОПР за допомогою атравматичного тампону протягом 30 секунд. Термін спостереження склав 7 днів (4 дні випро-бувань та 3 дні після закінчення обробки порожнини рота фітосилардом -Н).

Ступінь подразнення СОПР та губ оцінювали в балах за 4-значною шкалою: 1) СОПР: 0 – відсутність подразнення; 1 – втрата кольору, легке лущення; 2 – лущення в різних ділянках; 3 – поява виразок; 2) зони з’єднання губ: 0 – відсутність подразнення; 1 – легке почервоніння, лущення, сухість; 2 – зморщення і ламкість шкіри, невеликі виразки; 3 – кровотечі, розтріскування.

Коефіцієнт подразнення підраховували шляхом складання середнього що--ден-ного групового бала за обома показниками (подразнення СОПР і губ), поді-леного на кількість днів спостереження. Інтерпретацію результатів здійс-ню--вали наступним чином: 0-0,4 бали – дуже слабке подразнення; 0,5-1,0 бали - слабке; 1,1-2,0 бали – помірне; більше 2 балів – сильне подразнення.

Четвертий експеримент – з вивчення субхронічної токсичності композиції фітосилар-ду з німесулідом при її тривалому пероральному введенні – проводили на 34 статевозрілих білих щурах обох статей, вагою100-140 грам, віком 2-2,5 місяці, які після зважування та розмітки були розділені на дві групи: дослідну (18 щурів – по 9 самців та самок) і контрольну (16 щурів – 9 самців і 7 самок). Щурам дослідної групи вводили внутрішньошлунково 40% пастоподібну форму фітосиларду-Н, обємом 1 мл, з розрахунку 100 мг на 1 кг ваги, протягом 80 днів що-денно. Тваринам контрольної групи вводили еквіобєм-ну кількість стериль-но-го фізіологічного розчину. Протягом експерименту оціню-вали поведінку дослід-них тварин та їх загальний стан, реєстрували дина-мі-ку маси тіла, визначали добову потребу корму та води. Тварин виводили з досліду на 81-й день експерименту шляхом декапітації. Вплив препарату на організм вивчали за допомогою гематологічних, біохімічних і морфологічних методів досліджень.

Вплив фітосиларду-Н на систему крові оцінювали за гема-то-ло-гічними показниками периферійної крові: вміст гемоглобіну, кількість еритро-ци-тів, лейкоцитів; співвідношення різних видів лейкоцитів (лейкоцитарна фор-му-ла) при забарвленні мазків по Романовському; швидкість осідання еритроцитів.

Для оцінки впливу препарату на функціональний стан внутрішніх органів щурів уніфікованими методами визначали біохімічні показники крові: вміст загаль-ного білка біуретовим методом, глюкози – глюкозооксидазним методом, сечо-вини – діацетилмонооксидним методом, активність аспартат-аміно-трансфе-ра-зи (АсАТ) і аланінамінотрансферази (АлАТ) - методом Райтмана-Френкеля, лужної фосфатази – з дінатрійфенілфосфатом із застосуванням набору реактивів фірм “Simko”, “Філісіт Діагностика” (Україна), “Агат” (Росія), МДА - за реакцією з тіобарбітуровою кислотою.

Для гістологічного дослідження брали тканини головного мозку, товстого та тонкого кишечника, шлунку, печінки, нирок, підщелепових залоз в комплексі з лімфатич-ними вузлами та кісткового червоного мозку. Тканини головного мозку фіксували в суміші Буена, решту матеріалу – в 10 % водному розчині нейтрального формаліну. Парафінові зрізи органів забарвлювали гематоксилін-еозином. Головний мозок забарвлювали також толуїдиновим синім за методом Нісля для виявлення хроматофільної субстанції в нейронах, а кістковий мозок – азур II-еозином за методом Романовського-Гімза.

Клініко-рентгенологічні дослідження. Проведено клінічне обстеження й ліку-вання 69 хворих із загостреним (41 особа) та хронічним (28 особа) пере-бігом ГП поч.-I ступеню (25 хворих), І-ІІ ступеню (26 хворих), II-ІІI ступеню (18 хворих). Діагностику захворювань пародонта здійснювали за даними клініч-но-го огляду, рентгенографії щелеп, об'єктивних пародонтальних індек-сів відповідно до систематики хвороб пародонта М.Ф. Данилевського (1994).

З метою об'єктивної оцінки стану пародонта визначали: гігієнічні індекси Грін-Вермільо-на, Сілнесс-Лое і Турескі; індекс РМА Parma; ступінь крово-то-чи-во-сті ясен по Мюллеману-Коуеллу; пародон-тальний індекс (ПІ) Рассела. Резуль-тати визначень вносили в карти пародонтологічного обстеження хворих.

Для оцінки ступеню і характеру деструкції альвеолярної кістки і уточ-нен-ня діагнозу проводили рентгенологічні дослідження: рентгенографію окремих зубів внутрішньоротовим контактним методом, панорамну рентгенографію щелеп, цифрову ортопантомографію (рентген-апарат ORTHOPHOS-3 DS).

Залежно від проведеного лікування хворих розділили на три групи: конт-роль--ну (21 особа) і дві основні (17 і 31осіб). У комплексне лікування хворих контрольної групи входила загальноприйнята базисна терапія, що включала сана-цію порожнини рота (за показами), професійну гігієну ротової порожнини: антисептичні зрошення, механічне й ультразвукове (апарат фірми Siemens) вида-лення зубних відкладень та промивання пародонтальних кишень 0,05-0,25% розчинами хлоргексидину біглюконату (традиційна терапія), за показами – корекцію прикусу методом вибіркового пришліфовування зубів, шинування рухливих зубів, кюретаж. Всіх хворих ознайомлювали з правилами проведення індивідуальної гігієни порожнини рота і здійснювали підбір гігієнічних засобів.

Комплексне лікування хворих основних груп проводили за наступною схемою. Пацієнтам першої основної групи поряд з проведенням сеансів базис-ної тера-пії (без місцевого застосування хлоргексидину біглюконату) в кожне відві-ду-вання наносили методом аплікації на ясеневий край і в пародонтальні кишені екстемпорально приготовлену 20% водну суспензію силіксу, експо-зи-цією 15-20 хвилин. Аналогічно пацієнтам другої основної групи в кожне відвідування на ясеневий край і в пародонтальні кишені вводили запропоновану лікарську компо-зицію, що складається з імобілізованих на силіксі ехінацеї і німесуліду, у вигляді 40% суспензії пастоподібної консистенції, яку готовили ex tempore, експозицією 15-20 хвилин.

Магістральна формула фітосиларду-Н готувалася наступним чином: до силік--су добавляли екстракт ехінацеї пурпурової і перемішували до отримання одно--рідної пастоподібної маси, залишачи стояти при кімнатній температурі, а потім сушили при t- 60° С до певного значення вологості порошку. Порошок под-рібнювали в кульовому млині до певного розміру часток, просію-ва-ли через сито і зважували. До порошку ехінацеї з силіксом добавляли порошок німе-су-ліду, знову подрібнювали суміш в кульовому млині, з подальшим просію-ван-ням через сито. В результаті отримана наступна рецептура фітосиларду-Н: силікс - 85,86%, сухий залишок екстракту ехінацеї - 11,16%, німесулід - 2,98%.

Паралельно хворим з загостреним перебігом ГП другої основної групи, починаючи з первинного відвідування, призначали фітосилард-Н у вигляді сублінгвальних таблеток (пресована форма вагою 0,5г) протягом 1-2 го-дин, до повного розм’якшення, з подальшим виведенням утвореної маси з рота.

Кількість відвідувань у хворих залежала від ступеню та характеру пере-бігу ГП. Оцінку ефективності проведеного лікування здійснювали за клінічними, рентгенологічними та лабораторними показниками, які визначались у найближчі (безпосередньо після курсу лікування) й віддалені терміни – через 6 і 12 місяців.

Лабораторні методи досліджень. У пацієнтів під час первинного відвіду-вання до лікувальних заходів та у визначені терміни після лікування, у ранкові години натщесерце проводили забір ротової і ясеневої рідини для біохімічних і імунологічних досліджень, ротових змивів для підрахунку кількості лейкоцитів в них по методу О.І. Сукманського з співавт. (1980). Визначали 3 показники еміграції лейкоцитів – еміграцію інтегральну (ЕІ), еміграцію подразнення (ЕП) і еміграцію спокою (ЕС).

Функціональну активність слинних залоз оцінювали за швид-кі-стю слино-ви--ділення (у мл/хв) й ферментативною активністю ротової ріди-ни. В надоса-до-вій частині ротової рідини визначали вміст МДА по реакції з тіобар-бі-ту-ровою кис-лотою (Стальная И.Д., Гари-швили Т.Г., 1977), активність СОД – по реакції з квер-цетином, катепсину Д – по реакції з гемоглобіном, кислої фосфа-та-зи – за утво-ренням неорганічного фосфату (Покровский А.А., Арчаков А.И., 1968) та луж-ної фосфатази – стандартним методом за допомогою спеціаль-ного набо-ру (Дніп-ропетровськ). Дослідження вмісту IL-1в та IL-10 проводили в зраз-ках ясе-не--вої рідини хворих методом твердофазного імуноферментного ана-лі-зу із засто-су-ванням пероксидази хрону, як індикаторного ферменту, за до-по-могою реа--ген-тів ProCon IL-1, ProCon IL-10 (ТОВ "Протеиновый контур", С.-Петербург).

Статистичні методи. Обробку цифрових даних проводили варіаційно-статистичними методами аналізу на персональному комп'ютері IBM PC в SPSS SigmaStat 3.0 і StatSoft Statistica 6.0 (2003). Використовували t-критерій Ст’юдента, коефіцієнт ліній-ної кореляції Пірсона (r) (r<0,3 - слабкий, 0,3-0,7 - помірний і r >0,7 – силь-ний кореляційний зв'язок).

Результати дослідження та їх обговорення. Експеримент з вивчення дина-міки клінічних показ-ників у щурів при моделюванні асептичного запа-лен-ня м'яких тканин ротової порожнини і лікуванні його різними засобами показав, що ін’єкція скипидару вже через 3-4 години викликала набряк правої щоки у всіх тварин. На наступну добу з’являлася сльозотечія з ока та збільшу-вав-ся набряк щоки, тризм жувальної мускулатури обмежував відкривання рота, на слизовій оболонці щоки спостерігалася гіперемія. Надалі, на гіперемійованих ділянках щоки вини-кала ерозія або виразка діаметром 2-5 мм в одних випадках, в інших – з’явля-лося легке лущення.

У тварин, які отримували лікування, у порівнянні з нелікованими твари-нами, вже з другого дня спостережень ступінь відкривання рота була достовірно більшою, а ураження слизової ока зменшувалося в усіх гру-пах, але позитивна динаміка стану слизової оболонки щоки відмічалась лише в групі щурів, яким проводили лікування запалення 40%-фітосилардом. З третього дня досліду у лікованих щурів вірогідно зменшувались набряк щоки, підвищувалась ступінь відкривання рота і покращувався стан слизової ока, а в групах тварин, які лікувались 20%-силіксом і 40%-фітосилардом також достовірно зменшувався показник ураження слизової оболонки щоки.

Позитивна динаміка ліквідації клінічних симптомів асептичного запалення до останнього дня лікування була вірогідно прискорена у тварин, які лікувалися, у порівнянні з нелікованими тваринами. Тільки в групі щурів, що отримували 20% суспензію фітосиларду стан слизової оболонки щоки достовірно не відрізнявся від нелікованих тварин, тобто місцевий вплив цієї концентрації фітосиларду був недостатнім.

Проведені гiстологiчнi дослідження показали, що на кінець терміну спосте---реження у щурів контрольної групи (без лікування) вияв-ляють-ся значні реактивні зміни в базальному шарі епітелію слизової оболонки щоки – багаторядність, перинуклеарна вакуолізація, інвазія лімфоцитів з-під базальної мембрани у дистрофічно змінені епітеліоцити. Зустрічаються вогнища гнійного запалення безпосередньо у деструктурованих ділянках епітелію слизової оболон-ки. У власній пластинці слизової оболонки під базальною мембраною визна-чається повнокрів'я капілярів, наявність моноцитів, гістіоцитів, нейтро-філів, еозинофілів, набухання колагенових волокон. Має місце гнійний пери-вас-куліт. У м'язовій оболонці щоки гнійне запалення проявляється абсце-ду-ван-ням із фрагментацією некротизованих м'язових волокон, розвитком флегмоноз-но-го процесу. В цілому, нічим некорегований модельований запальний процес щоки щурів до кінця спостережень характеризується вираженою альтерацією та ексудацією і майже відсутньою проліферацією.

Лікування щурів 20%-силіксом обумовлює розвиток ефективної фази про-лі----ферації у слизовій оболонці щоки, яка проявляється регенера-тор-ни-ми про-це-са-ми. Навколо гнійних осередків утворюється і проникає в них звичай-на грану-ля-цій-на тканина з макрофагами, лімфоцитами, чисельними фібро-блас-та-ми. Багато ново-утворених капілярів та ангіобластичних початків. Довкола гній-них фокусів з'являється колагенова межа, як результат інкап-су-ляції абсцесу. Загалом грану-ля-ційний процес інтенсивно поширюється, а зони гнійного запа-лен-ня звужують-ся. У грануляціях дуже незначний вміст нейтро-філів. Подекуди спос-терігається ще більш просунуте завершення запального процесу: грану-ляційна тканина перейшла до фази фібротизації, хоча й неоднакової щільності.

Результативними виглядають в цілому морфологічні метаморфози в ткани-нах щоки щурів у разі лікування їх 20%-фітосилардом. Виразність гнійного запального процесу послаблюється скрізь, хоча продуктивні реакції супро-воджуються значною присутністю нейтрофілів і у власній пластинці слизової оболонки і у ділянках із грануляційною тканиною, де порівняно з попе-редньою серією слабшими виглядають фібробластична і ангіо-бластична активність. Спостерігається лінійний склероз із атрофією м'язо-вих волокон. Зберігаються реактивні зміни в епітелії слизової оболонки, інвазія його лімфоцитами.

Використання в якості лікувального засобу 40%-фітосиларду виявилось більш результативним. За морфологічною картиною стан репараційних проце-сів у тканинах щоки щурів цієї групи був подібним до того, що спостерігали у тварин, лікованих 20%-силіксом.

Таким чином, результати експерименту свідчать, що при місцевому засто-суванні у щурів із асептич-ним запаленням м’яких тканин ротової порожнини і силікс, і фіто-силард проявили протизапальну та кератопластичну дію. Вплив 20%-силіксу та 40%-фітосиларду на перебіг запального процесу був практич-но однаковим, при цьому 40%-фітосилард на добу прискорював загоєн-ня слизової оболонки щоки, що, на наш погляд, обумовлено біологічними власти-востями ехінацеї. Застосування 20%-фітосиларду було менш ефектив-ним. Тобто можна зроби-ти висновок про перспективу і доцільність використання в клінічній прак-тиці 40%-фітосиларду та 20%-силіксу при лікуванні запальних захворювань пародонту і слизової оболонки ротової порожнини.

У другому експерименті, в результаті відтворення пародонтиту на моди-фіко-ваній «перекисній» моделі через 45 днів в щурів спостерігалася клінічна кар-тина пародонтиту, а саме визначались набряклість, кровоточивість маргі-наль--ного краю ясен, оголення шийок, рухливість зубів, а в деяких випадках і випа-дання третіх молярів. Цей процесс супроводжується зміною біохімічних показ-ників сироватки крові і тканин ясен щурів. У сироватці крові відзначене дос-товірне збільшення вмісту МДА (р<0,05), зниження активності СОД (р<0,05) і значний ріст активності лужної фосфатази – у 1,49 рази (р<0,05). Деструкція й руйнування клітинних мембран підтверджується підвищенням активності лізосомального ферменту катепсину D – у 1,95 рази (р<0,001). У тканинах ясен також спостерігається підвищення вмісту МДА – у 2,1 рази (р<0,001), зниження активності СОД – у 2,8 рази (р<0,001), зріст активності катеп-сину D (р<0,001) і лужної фосфатази (р<0,05) – показників, що підтверд-жують наявність вираженої запальної реакції у пародонті. Показник резорбції альвеолярної кістки в щурів після моделювання пародонтиту, який розра-хо-вували за ступенем оголення коренів молярів, склав 40,770,17 %, що вірогідно вище показника атрофії кістки в інтактних щурів – 28,120,04 % (р<0,001).

Проведене лікування модельованого пародонтиту препаратами силіксу сприяє значному поліпшенню клінічної картини: ущільнюється ясеневий край, змен-шується кровоточивість і набряклість ясен. Під впливом препаратів в щурів відбувається нормалізація біохімічних показників сироватки крові та біоптатів ясен. Так, у сироватці крові визначається зниження вмісту МДА (достовірне в групі 5 - р<0,05), зріст активності СОД (у всіх групах - р<0,05), зниження актив-ності катепсину D (у всіх групах - р<0,05) і лужної фосфатази (у групах 4 і 5 - р<0,05). Більш виражені зміни показників відзначаються в тканинах ясен: під дією препаратів силіксу у всіх групах вірогідно знижується концентрація МДА, під-вищується активність СОД, зменшується активність катепсину D і лужної фосфа-тази. Встановлено, що найкращі результати біохімічного аналізу сиро-ват-ки крові і тканин ясен отримані в щурів групи 5, де лікування здійснювали композицією фітосиларду з німесулідом.

На підставі проведених морфометричних досліджень щелеп встановлена виразна пародонтопротекторна дія усіх препа-ра--тів силіксу, що підтверджено достовірним (р<0,05) зниженням ступе-ня атро-фії альвеолярного відростка (щури з пародонтитом – 40,77±0,17 %; паро-донтит + силікс – 38,54±0,14 %; пародонтит + фітосилард – 37,18±0,21 %; пародонтит + фітосилард-Н – 35,97±0,15 %).

Одержані результати підтверджуються і патоморфологічними дослід-жен-ня-ми тканин ясен. У гістологічних препаратах ясен щурів групи 2 (модель пародонтиту) спостерігаються дегенеративні зміни епітелію слизової оболонки ясен на тлі запального процесу серед структур власної пластинки, виражена лейкоцитарна інфільтрація. Поряд з ділянками вираженого гнійного запалення з масовою інфільтрацією реактивними клітинами підепітеліальної основи ясен, є зони менш інтенсивного запалення. В них лейкоцити немасивно інфільтрують структури власної пластинки, а розташовані поміж колагенових волокон пере-рив--чатими ланцюгами. Капіляри вільні від крові, їх ендотелій набухлий.

Всі застосовані препарати силіксу справляли позитивну, але різну дію на пош-код-жену запальним процесом морфологічну структуру ясен. Вивчення епіте-лію слизової оболонки ясен щурів групи 3 свідчить, що нескрізь спосте-рі-гаєть-ся його повне відновлення і ліквідація дистрофічних змін. Виявляються ділянки, де на межі з власною пластинкою слизової оболонки базальний шар епітелію, який мав би бути звичайного складу з базофільно забарвленими кліти-на-ми овальної і паличковидної форми, фактично відсутній. Замість того, клітини прибазальномембранної локалізації є значно більшими за розмірами, з круглим ядром, сіроблакитною цитоплазмою і нерідко перинуклеарною вакуолізацією. Епітеліоцити шипуватого шару знаходяться у стані дистрофії.

В епітелії та власній пластинці слизової оболонки ясен щурів після викори--с-тання фітосиларду (група 4) вже не спостерігається проявів сильної альте--ра-ції клітин або справжніх компонентів запального процесу сполучної ткани-ни під епітелієм. При обстеженні епітеліального пласту з’ясовується, що клітини його базального шару майже скрізь структурно збережені, хоча й неоднаково базо-фільні, неодноманітні за формою та орієнтацією. Подекуди заля-ган-ня їх гори-зонтальне, зустрічаються поодинокі пікнотизовані епітеліоцити, пери-нук-леар-на вакуолізація клітин,помітні поодинокі лімфоцити в зоні епітелію.

Мікроскопічне вивчення епітеліального покриття слизової оболонки ясен щурів групи 5 (при лікуванні фітосилардом-Н) виявило абсолютну перевагу тих ділянок його, в яких структуризація епітеліальних одиниць мало відрізняється від здорового контролю, тобто зовсім відсутні будь-які ознаки колишнього гнійного запалення в сполучнотканинній основі ясен і залишаються епізодичні прояви незакінченого подекуди відновлення епітелію слизової оболонки.

Таким чином, вивчення пародонтопротекторних ефектів препаратів силік-су на "перекисній" моделі пародонтиту в щурів дозволяє зробити висновок про здатність препаратів (особливо комплексних – фітосиларду і фітосиларду-Н) справ-ляти виражену протизапальну, мембранотропну, антиоксидантну, анти-резорб-тивну дію на тканини пародонта, що вказує на доцільність їхнього використання у клінічній пародонтології.

Дослідження місцевоподразнюючої дії фітосиларда-Н показало, що тільки на 4 день обробки ротової порожнини препаратом у зоні з’єднання губ спосте-рігалось слабке подразнення слизової оболонки. Отож, взагалі отриманий ефект дозволяє заключити, що фітосилард з німесулідом викликає при місцевому застосуванні дуже слабке подразнення СОПР. Через добу після припинення застосування препарату вказані зміни вже не реєструвались.

При вивченні субхронічної токсичності композиції фітосилар-ду з німесулідом шляхом її тривалого (80 днів) перорального введення не виявлено негативної дії препарату на зовнішній вигляд та поведінку тварин, на систему кровотворення, біохімічні показники білкового, вуглеводного і ліпідного обміну, морфологічну картину біоптатів тканин різних органів у дослідних тварин у порівнянні з групою контролю.

Порівняльний аналіз ефективності традиційної терапії (з застосуванням хлор-гексидину), силіксу і фітосиларду-Н у хворих на ГП показав, що всі засто-со-вувані аплікаційні засоби призводять до достовірного зниження показників всіх гігієнічних індексів (Грін-Вермільона, Сілнесс-Лое і Турескі), особливо у хворих із хронічним перебігом ГП. При цьому дещо кращі показники реєструвалися в групах, де в якості лікувального засобу застосовувався фітосилард-Н.

Після завершення лікування у всіх групах хворих відбувається значне змен--шення кровоточивості, усунення набряку і нормалізація кольору ясен, що підтверд-жується достовірним зниженням індексу Мюллемана і РМА у порів-нянні з показниками до лікування, проте найістотніша різниця показників зареєстрована між групами хворих, в яких застосовували фітосилард-Н і хлоргексидин, що свідчить про більш ефективнішу терапевтичну дію імобілізованого препарату на основі ВДК.

Достовірні зміни показників індексу Рассела після лікування фіто-силар-дом-Н в залежності від ступеню ГП зареєстровано лише в групі хворих з поч.-І ст. ГП (з 2,92±0,24 до 1,81±0,30 балів, р<0,05), а в залежності від клінічного перебігу ГП – лише при хронічному перебігу (з 3,06±0,22 до 1,98±0,31 балів, р<0,05). Це свідчить, що фітосилард-Н не справляє значної регенеруючої дії на кіст-кову тканину пародонту. При цьому в групах хворих, яких лікували чистим сорбентом чи хлоргексидином, не зареєстровано ніяких позитивних змін пародонтального індексу.

Встановлено, що середня кількість відвідувань у хворих, яких лікували фіто-силардом-Н менша (при загостреному перебігу ГП поч.-I ст. - 3,60±0,24, при хро-нічному - 3,50±0,23; при загостреному перебігу ГП I-II ст. - 5,33±0,42, при хро-нічному - 5,20±0,20; при загостреному перебігу ГП II-III ст. - 6,83±0,31, при хронічному - 5,00±0,58), ніж у хворих, в яких застосовували силікс (відповідно 4,67±0,33 і 4,20±0,20; 7,00±0,41 і 6,52±0,20; 8,00±0,00 і 6,67±0,33) чи традиційну терапію (відповідно 6,50±0,29 і 5,50±0,55; 8,11±0,45 і 7,50±0,50; 10,00±0,00 і 8,02±0,29).

Повторні клінічні огляди хворих через 6 і 12 місяців показали, що резуль-та-ти лікування ГП з використанням імобілізованої лікарської композиції вияви-лися стійкими. У всіх хворих незалежно від ступеню чи характеру перебігу ГП, які пройшли курс лікування із застосуванням фітосиларду-Н, відзначалася більш позитивна динаміка показників усіх досліджуваних гігієнічних і пародонтальних індексів, ніж у хворих, яким застосовували силікс чи традиційну терапію. У більшості обстежених хворих на ГП поч.-І і І-ІІ ступеню через 6 і 12 місяців поряд із клінічною стабілізацією визначалися позитивні зміни рентгенологічної картини, особливо у пацієнтів, що лікувалися фітосилардом-Н.

У результаті проведених біохімічних досліджень встановлено, що засто-со-ва-ні лікувальні заходи достатньо ефективно гальмують запальні явища в паро-дон-ті, про що свідчить зниження активності катепсину D, лужної і кислої фосфа-таз в ротовій рідині пацієнтів. При цьому динаміка цих маркерів запального процесу суттєво різнилась, як від виду застосованого лікування, так і ступеню ГП. Найбільш сприятливішою виявилась динаміка змін активності катепсину D у пацієнтів, яким застосовували композицію фітосилард-Н (при загостреному перебігу – з 0,202±0,016 до 0,137±0,013 од.,