НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Кобзар Олена Михайлівна

УДК: 504.06, 330.15

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ

ТЕХНОГЕННО-ЕКОЛОГІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ

ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

(на прикладі Київської області)

Спеціальність 08.00.06 – економіка природокористування

та охорони навколишнього середовища

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор,

Хлобистов Євген Володимирович,

Рада по вивченню продуктивних сил України

НАН України, завідувач відділу сталого розвитку

та екологічної безпеки

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Недін Ігор Валентинович,

Національний технічний університет України

"Київський політехнічний інститут" Міністерства освіти і науки України, професор кафедри автоматизації проектування енергетичних процесів та систем;

кандидат економічних наук

Волошин Сергій Миколайович,

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи,

заступник начальника управління прогнозування.

Захист відбудеться 26 березня 2008 року об 11 год. 00 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий " 22 " лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор Я.В. Коваль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується суперечливістю двох взаємопов’язаних процесів – посиленням глобалізації економіки і зростанням її регіоналізації у системі міжрегіональних відносин, а також загостренням протиріч в системі “людина-біосфера”, що актуалізує питання ефективного управління техногенно-екологічною безпекою.

В Україні об’єктивні чинники екологічної кризи були сформовані ще за часів Радянського Союзу, основним з яких є дисбаланс промислового розвитку на користь ресурсоємних екологічно небезпечних виробництв. Зниження антропогенного навантаження на навколишнє середовище протягом 90-х років минулого століття не стало вирішальним у забезпеченні екологічної безпеки населення та території країни. Залишається ще доволі високим рівень забруднення атмосферного повітря, поверхневих та ґрунтових вод, а також земельних ресурсів. Поліпшення екологічної ситуації вимагає комплексної системи організаційно-економічних перетворень на різних рівнях управління природокористуванням. Це, зокрема, стосується розвитку ефективної системи державного управління техногенно-екологічною безпекою.

Науковому дослідженню глобальних екологічних проблем, принципів та механізмів забезпечення сталого розвитку, оцінювання екологічної безпеки та еколого-економічних ризиків, нормування господарських впливів на навколишнє середовище, економічних та адміністративних механізмів управління екологічною безпекою присвячені роботи: О. Ф. Балацького, І.К.Бистрякова, Є.В.Бридуна, О.О.Веклич, С.М.Волошина, Т.П.Галушкіної, З.В.Герасимчук, Б.М.Данилишина, М.І.Долішного, С.І.Дорогунцова, С.М.Ілляшенка, В.С.Кравціва, Л.Г.Мельника, В.С.Міщенка, І.В.Недіна, С.І.Синякевича, О.М.Телиженка, В.М.Трегобчука, А.Ф.Федорищевої, С.К.Харічкова, М.А.Хвесика, Є.В.Хлобистова, О.М.Царенка, Л.Б.Шостак та інших. Разом з тим, низка аспектів залишається недостатньо дослідженою. Тому виникає необхідність подальшого удосконалення економічного механізму управління техногенно-екологічною безпекою промислового виробництва рівні адміністративної області.

Таким чином наукова і практична актуальність запропонованого дослідження зумовлена необхідністю розробки та впровадження дієвих регулятивних економічних механізмів, здатних забезпечити техногенно-екологічну безпеку промислового виробництва України.

Наведені вище міркування обумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили мету і завдання, які потребують вирішення, окреслили основні напрями дослідження і підтверджують її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження, проведені автором, пов’язані з науковими роботами, що виконувалися у Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема з плановими темами: “Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (шифр 3.1.5.63, номер державної реєстрації 0100U000657), де автором було розроблено методичні підходи до формуванні стратегії забезпечення екологічної безпеки з урахуванням новітніх принципів економіки природокористування у розділі “Сталий розвиток та забезпечення екологічної безпеки”; “Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України” (ІІІ-7-06-(90), номер державної реєстрації 0106U005191 (39)), де автором розроблено теоретико-методологічні основи формування системи сталого розвитку у розділі “Теоретико-методологічні основи формування системи сталого розвитку продуктивних сил України за умов забезпечення оптимальної просторової локалізації”; “Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку” (ІІІ-3-05(87)0106U005)), де автором розроблено методичні засади визначення критеріїв оцінки інноваційного розвитку з позиції екологічної безпеки. З темою Державного фонду фундаментальних досліджень України 08.07/72 “Економіка та управління ризиком виникнення техногенних і природних катастроф” (номер державної реєстрації 0104U003171), де автором розроблено методичні підходи до оцінки та управління техногенно-екологічним ризиком.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є узагальнення методологічних засад та методичних підходів щодо економічного механізму управління техногенно-екологічною безпекою промислового виробництва та використання його для забезпечення екологічно збалансованого розвитку регіонального промислового комплексу на прикладі Київської області.

Відповідно до мети дослідження в дисертаційній роботі були поставленні та вирішувалися такі завдання:

- поглиблення концептуальних положень забезпечення сталого розвитку продуктивних сил в контексті глобальних екологічних проблем;

- визначення нормативно-правових, фінансово-економічних та експертних підходів до оцінки техногенно-екологічної безпеки, як складової сталого розвитку;

- поглиблення методологічних засад, напрямів та основних інструментів реалізації державної соціально-економічної та нормативно-правової політики щодо забезпечення техногенно-екологічної безпеки;

- удосконалення основних положень та принципів забезпечення техногенно-екологічної безпеки у процесі екологізації промислового виробництва;

- розкриття особливостей формулювання методичних засад, процедур, критеріїв та еколого-економічних механізмів визначення граничних навантажень на навколишнє середовище і використання природних ресурсів;

- оцінка основних положень концепції припустимого техногенно-екологічного ризику розвитку регіонального промислового виробництва, окреслити зв’язок концепції припустимого техногенно-екологічного ризику із економічним механізмом управління техногенно-екологічною безпекою;

- поглиблення методологічних засад, удосконалення методичних підходів та інструментів соціально-економічного оцінювання техногенно-екологічної безпеки;

- визначення структури та основних інструментів економічного механізму техногенно-екологічної безпеки;

- розробка та реалізація управлінських рішень щодо організаційно-економічного механізму забезпечення техногенно-екологічної безпеки.

Об’єктом дослідження є процеси управління техногенно-екологічною безпекою промислового виробництва.

Предметом дослідження є методологічні засади формування економічного механізму управління техногенно-екологічною безпекою на рівні регіону.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є положення економічної теорії, економіки природокористування, положення теорії сталого розвитку, розробки українських та зарубіжних вчених з економіки природокористування та охорони навколишнього середовища, національний та міжнародний досвід з питань екологічної політики.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі і нормативні акти з охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування України та інших країн. В роботі використані статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, фактичні дані Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Під час дослідження використано наступні методи: узагальнення, групування та порівняльного аналізу – при визначенні місця та ролі техногенно-екологічної безпеки як одного із визначальних факторів сталого розвитку; графічно-логічного моделювання – при визначенні цілей і пріоритетів техногенно-екологічної політики і відображенні економічних механізмів управління техногенно-екологічною безпекою; системного підходу, класифікації та пріоритетності – при розробці сценаріїв управлінських рішень.

Наукова новизна одержаних результатів.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у наступному:

вперше

- запропоновано сценарії прийняття управлінських рішень щодо забезпечення техногенно-екологічної безпеки адміністративної області на підставі варіативного поєднання адміністративно-примусових та організаційно-стимулюючих заходів;

удосконалено

- організаційно-управлінські підходи до підвищення ефективності державної політики забезпечення техногенно-екологічної безпеки промислового виробництва, які, на відміну від існуючих, спираються на поетапне використання таких економічних інструментів як субсидії та страхування;

- методичні підходи до розробки механізму управління техногенно-екологічним ризиком у розвитку регіонального промислового виробництва, які, на відміну від існуючих, враховують можливості якісного та кількісного оцінювання асиміляційних характеристик навколишнього середовища у процесі прийняття управлінських рішень;

набули подальшого розвитку

- методологічні підходи до визначення організаційної структури регіональної моделі сталого розвитку, яка враховує управлінські функції (організація, мотивація і регулювання) забезпечення техногенно-екологічної безпеки на регіональному рівні;

- теоретико-методологічні та організаційно-управлінські підходи до формування техногенно-екологічної безпеки, які, порівняно з наявними, враховують особливості впливу трансформаційних процесів в економіці у процесі екологізації промислового виробництва;

- напрями розвитку економічного механізму забезпечення техногенно-екологічної політики, які ґрунтуються на розширенні ефективно-стимулюючих важелях забезпечення техногенно-екологічної безпеки.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та обґрунтовані у дисертації наукові положення та практичні рекомендації є основою для запровадження на промислових підприємствах України системи управління навколишнім природним середовищем.

Запропоновані у дисертації практичні підходи до соціально-економічного оцінювання техногенно-екологічної безпеки можуть бути використані при розробці та реалізації управлінських рішень щодо організаційно економічного механізму забезпечення техногенно-екологічної безпеки.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення важливого наукового завдання – вдосконалення економічного механізму управління техногенно-екологічною безпекою промислового виробництва для адміністративної області.

Автору особисто належать усі викладені в дисертації наукові результати і практичні рекомендації, а також опубліковані наукові праці.

Апробація результатів дисертації

Наукові та практичні положення дисертаційної роботи доповідалися і обговорювалися на: науково-практичній конференції "Внесок академіка В.І.Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил" (Київ, 2003); Міжнародній науковій конференції “Теорія і методи оцінювання, та оптимізації використання земельних ресурсів” (Київ, 2002); Всеукраїнській науковій конференції "Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів України" (Донецьк, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції "Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища" (Львів, 2005); Міжнародній науковій конференції “Земельні відносити в контексті просторового розвитку” (м. Київ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Громадсько-державний механізм прискорення розвитку підприємництва (регіональний аспект)” (Дніпропетровськ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми Європейської інтеграції і транскордонного співробітництва” (м.Луцьк, 2005); науково-практичній конференція "Проблеми модернізації лісоресурсної сфери в контексті просторового розвитку" (Київ, 2007); Всеукраїнській науковій конференції “Господарський механізм екологічно збалансованого розвитку” (м.Суми, 2007); міжнародній науково-практичній конференції “Конкурентоспроможність в умовах глобалізації: реалії, проблеми та перспективи” (м. Житомир, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми формування рентної політики в сучасних умовах” (м. Київ, 2007 ); Всеукраїнській науковій конференції “Господарський механізм екологічно збалансованого розвитку” (м. Суми, 2007).

Публікації

Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 22 наукових працях (з яких 12 у фахових виданнях) загальним обсягом 5,8 друк.арк., з яких 5,5 друк.арк. належать особисто автору.

Структура та обсяг дисертації.

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 187 стор., який включає 10 таблиць і 7 рисунків, з яких 1 займає всю площу сторінки. Список використаних джерел займає 16 стор. і включає 159 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі "Організаційно-управлінські засади забезпечення техногенно-екологічної безпеки промислового виробництва" розкрито теоретико-методологічні основи техногенно-екологічної безпеки як складової сталого розвитку, особливу увагу приділено державній соціально-економічній та нормативно-правовій політиці щодо її забезпечення.

Екологічна безпека передбачає певний стан розвитку продуктивних сил, здатний забезпечувати стале відтворення природно-ресурсного потенціалу та задовольняти екологічні потреби суспільства. Екологічна безпека в залежності від чинників впливу на її стан поділяється на природно-екологічну та техногенно-екологічну. Техногенно-екологічна безпека характеризується мінімальною можливістю отримання суспільством та навколишнім природним середовищем будь-яких видів збитків внаслідок антропогенної діяльності. Техногенно-екологічна безпека розглядається на глобальному, регіональному та локальному рівнях.

Глобальна техногенно-екологічна безпека характеризується показниками впливу на навколишнє середовище, що спричинене антропогенною діяльністю, наслідки якої носять міждержавний, міжрегіональний (глобальний) характер.

Регіональна техногенно-екологічна безпека пов’язана з дослідженням господарчого комплексу в аспекті цілісного територіального розвитку, мінімізації шкідливого впливу на екосистеми та підтримки балансу соціально-економічної системи регіону.

Локальний рівень техногенно-екологічної безпеки є пов'язаним із забезпеченням дотримання підприємствами, що являють собою території зі специфічними функціями, нормативних рівнів техногенного впливу, запровадженням ефективних природоохоронних заходів і поступовим зменшенням викидів та скидів забруднюючих речовин.

До основних факторів, що формують рівень техногенно-екологічної безпеки відносяться економічний – визначається рівнем розвитку економічної системи та її можливості адаптуватися до вимог сталого розвитку; технологічний, що стосується рівня розвитку продуктивних сил, які дозволяють використовувати природні та соціальні умови як ресурси для господарства; суспільно-політичний – відображає соціальну структуру суспільства і, відповідно, забезпечують наявність чи відсутність умов сталого розвитку; екологічний визначається екологічним станом навколишнього природного середовища, асиміляційним потенціалом і є необхідними для фізіологічного існування людини та соціально-економічного розвитку суспільства.

Важливим засобом регулювання техногенно-екологічної безпеки є державна політика – система цілей та заходів органів держаної влади та управління, спрямованих на забезпечення та підтримку техногенно-екологічної безпеки. Основні складові системи управління техногенно-екологічною безпекою представлені на (рис. 1).

На сьогодні існує дві основні моделі техногенно-екологічної політики, які базуються на різних принципах її функціонування. Перша модель функціонує за принципом "реагуй та виправляй" та орієнтована на ліквідацію наслідків екологічних порушень. Сьогодні в Україні превалює саме така модель екологічної політики. Друга модель є більш ефективною і основана за принципом "прогнозуй та попереджай".

Реалізації державної техногенно-екологічної політики відбувається за допомогою таких інструментів, як державна інституційна інфраструктура, законодавчо-правові, адміністративні та економічні інструменти природокористування та природоохоронної діяльності.

Серед найбільш актуальних проблем техногенно-екологічної політики на сьогодні можна назвати такі, як неузгодженість загальних соціально-економічних та екологічних реформ; повільність в удосконаленні інститутів державного управління в сфері охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів в умовах перехідного періоду до ринкової економіки; інерційність у розвитку ринкових механізмів підтримки природоохоронної діяльності; дефіцит кваліфікованих фахівців у сфері охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та інше.

Процес забезпечення техногенно-екологічної безпеки промислового виробництва відбувається через його екологізацію. Екологізація промислового виробництва - це діяльність, пов’язана із використанням науково-технічних, технологічних, адміністративно-правових, економічних інструментів, метою якої є збереження якісного стану навколишнього середовища та ощадливого використання природних ресурсів.

Другий розділ "Аналіз техногенно-екологічної безпеки розвитку промислового виробництва" присвячено аналізу і оцінки техногенно-екологічної безпеки, розробці методичних підходів визначення граничних навантажень на навколишнє середовище і використання природних ресурсів та концепції припустимого техногенно-екологічного ризику у розвитку регіонального промислового виробництва.

Основний принцип сучасної оцінки стану навколишнього природного середовища полягає у визначенні безпечних рівнів впливу різних техногенних факторів і порівняння їх з фактично існуючими рівнями. Нормативи визначаються розрахунковими та експериментальними шляхом. На сьогодні не існує єдиної універсальної системи нормативних показників, що була б придатною для всіх регіонів світу. Це пояснюється тим, що одні й ті ж антропогенні навантаження призводять до різних наслідків у різних екосистемах та сферах природокористування.

Рівень граничного навантаження на екосистему залежить від її асиміляційного потенціалу – властивості сприймати техногенне навантаження без суттєвих змін основних властивостей екосистеми. Техногенне навантаження на природне середовище пов‘язане з ризиком техногенних надзвичайних ситуацій. Техногенно-екологічний ризик – імовірність негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, які спричиняють незворотну деградацію екосистем. Ключовим моментом для процесу визначення стратегії управління при оцінці ризику є порівняння його значення із нормативними рівнями у регіоні, галузі, на інших об‘єктах підвищеної небезпеки – прийнятним та мінімально можливим.

Загальне управління техногенно-екологічним ризиком можна визначити як діяльність, спрямовану на зниження ризиків економічних, екологічних та соціальних втрат об‘єктів різного народногосподарського рівня і всього суспільства в цілому, обумовлених погіршенням якості навколишнього середовища. У загальному випадку така діяльність передбачає визначення об‘єкту та мети управління ризиком, переліку можливих заходів управління щодо зменшення рівня ризику, оцінку їх ефективності, впровадження деяких (найбільш ефективних) з цих заходів у практику і контроль за результатами впровадження.

Соціально-економічне оцінювання техногенно-екологічної безпеки – це оцінювання техногенно-екологічної ситуації з точки зору отримання збитків та вигід для суспільства від її можливих та реальних змін і базується на аналізі двох основних формуючих її складових – стану реципієнтів та техногенно-екологічного впливу (рис.2).

Рис.2. Соціально-економічне оцінювання техногенно-екологічної безпеки

Підкреслимо, що у рамках пропонованого дослідження ми зосереджуємо нашу увагу на економічному механізмі управління техногенно-екологічною безпекою промислового виробництва. Виходячи з поставленої мети та необхідності урахування специфічних проблем функціонування та розвитку промисловості, ми вважаємо за доцільним розглядати соціально-економічне оцінювання техногенно-екологічної безпеки з позицій визначення рівня ризику та можливостей оцінки збитків для різних груп реципієнтів. Під економічним збитком від порушення природного середовища слід розуміти вартісний вираз фактичних і можливих втрат, заподіяних економічним суб'єктам внаслідок екодеструктивного впливу.

У третьому розділі "Економічний механізм забезпечення техногенно-екологічної безпеки регіонального промислового виробництва" викладено основні положення формування економічного механізму забезпечення техногенно-екологічної безпеки та сценарії прийняття управлінських рішень щодо еколого-економічного розвитку промислового виробництва адміністративної області.

Економічний механізм екологічного регулювання представляє собою набір спонукальних інструментів, що управляють економічною поведінкою суб‘єктів господарювання, спрямовуючи їх на досягнення еколого-економічної збалансованості функціонування суспільного виробництва та якісного стану довкілля.

Головними завданнями економічного механізму техногенно-екологічної безпеки є стимулювання суб'єктів господарської діяльності до зменшення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище шляхом впровадження еколого-економічних інструментів та створення за рахунок коштів, отриманих від екологічних зборів та платежів, джерела фінансування природоохоронних заходів та робіт.

Найважливішими функціональними елементами державної системи управління природоохоронною діяльністю є механізми зборів за забруднення навколишнього середовища та за спеціальне використання природних ресурсів; механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля; система державного бюджетного фінансування природоохоронних заходів.

Характерними недоліками сучасного економічного механізму регулювання техногенно-екологічної безпеки можна назвати спрямованість на нормативно-правове регулювання та адміністративний примус стосовно природокористувачів; застарілі засади створення економічного механізму техногенно-екологічного регулювання відповідно до вимог колишньої командно-адміністративної системи; існування деяких еколого-економічних інструментів природокористування та природоохоронної діяльності лише на рівні законодавчих положень, не будучи реалізованими та впровадженими у практику господарювання; економічний механізм природокористування має переважно фіскальну спрямованість; підприємства, які сплачують екологічні збори за використання ресурсів і платежі за забруднення навколишнього природного середовища, не отримують відчутної економічної підтримки щодо реалізації власних природоохоронних заходів та інше.

Надзвичайно важливою територіальною ланкою управління техногенно-екологічною безпекою промислового виробництва є регіон, тобто частина території країни, відмінна від суміжних територій, з певним поєднанням природно-географічних, соціально-економічних, екологічних та інших ознак. Регіон може розглядатися в межах однієї територіально-адміністративної одиниці (області), або об’єднувати території кількох таких одиниць.

Аналіз сценаріїв прийняття управлінських рішень щодо еколого-економічного розвитку регіонального промислового виробництва розглядається на прикладі адміністративно-територіальної одиниці – Київської області. Ця область, з одного боку, достатньо типово представляє еколого-економічну проблематику всієї Центральної і Північної України, а з іншого – має надзвичайно важливі специфічні риси (перш за все – наявність на території області зони відчуження Чорнобильської АЕС та Київського столичного мегаполісу), які створюють важливі додаткові чинники впливу на рівень техногенно-екологічної безпеки промислового виробництва. Це зумовлює спеціальні вимоги до розробки управлінських стратегій та рішень, які повинні відбивати загальні тенденції розвитку територій північно-центральної України з урахуванням специфіки навколо столичного регіону, який до того ж найбільше постраждав від Чорнобильської катастрофи.

Для формування ефективної стратегії управління регіональною техногенно-екологічною безпекою було сформулювано (рис.3):

а) можливі сценарії вирішення техногенно-екологічних проблем регіону (Київської області) – територіальний, організаційно-управлінський, технологічний, консалтинговий, державної підтримки, адміністративно-примусовий;

б) етапи розв’язання техногенно-екологічної кризи – етап "нейтралізація загрози", "стабілізація ситуації" та "нормалізація ситуації".

Сценарії, що запропоновано у дисертаційній роботі поділено на три групи – для кожного з етапів подолання ситуації екологічної кризи. Групування сценаріїв базується на необхідності виконання певних умов щодо реалізації кожного з них – змін у нормативно-правовій базі, впровадження та поширення нових економічних інструментів, науково-технічних розробок, організаційних змін, виховання екологічної свідомості суспільства та інше, що в свою чергу потребує затрат часу та коштів.

На етапі нейтралізації загрози головним завданням є вирішення найбільш гострих, життєво небезпечних критичних питань. На цьому етапі пріоритетними є інструменти, що передбачають достатньо жорсткий адміністративний вплив на порушників. У зв’язку з цим найбільш ефективним на етапі нейтралізації загроз вбачається використання технологічного та адміністративно-примусового сценаріїв. У рамках адміністративно-примусового сценарію пропонуються такі заходи, як посилення контролю за своєчасним поданням підприємствами достовірної та повної інформації про забруднення навколишнього природного середовища; за своєчасною та повною сплатою підприємствами штрафів за забруднення навколишнього

середовища; за цільовим та доцільним використанням коштів з фондів охорони навколишнього середовища та інші. Ці заходи базуються на підвищенні рівня контролю за реалізацією вже існуючих економічних механізмів забезпечення техногенно-екологічної безпеки і, відповідно, не потребують з боку держави змін у нормативно-правової базі, економічному механізмі, науково-технічних розробок та впроваджень, заміни основних фондів підприємств, що в свою чергу не сприяє додатковим фінансовим затратам. Останні обставини адміністративно-примусового сценарію відповідають умовам сьогодення розвитку економіки України і тому роблять цей сценарій цілком придатним для впровадження на етапі нейтралізації.

Стабілізація ситуації передбачає приведення техногенно-екологічної ситуації по області в цілому (по всіх підприємствах) у стабільний стан, тобто припинення її погіршення. У зв’язку з цим, на даному етапі необхідно якнайширше застосовувати механізми контролю дотримання екологічних нормативів і стандартів, сприяння екологізації виробництва, забезпечення техногенно-екологічної безпеки. Ефективним в цьому плані вбачається збалансоване використання інструментів прямого адміністративного впливу, прямої державної підтримки та економічного заохочення екологобезпечного виробництва. Найбільшою мірою зазначеним вимогам відповідає сценарій державної підтримки, в рамках якого пропонуються використання таких інструментів, як прискорена амортизація, надання підприємствам на проведення екологічних заходів податкових пільг та субсидій, дотацій, грантів та інше. Перераховані заходи базуються на сприянні державою проведенню підприємствами екологічних заходів через надання разової фінансової допомоги.

Етап нормалізації ситуації характеризується поступовим виходом із кризи, що виражається у зниженні рівня ризику техногенно-екологічних збитків по області до нормативного, а в подальшому – до мінімально можливого. Довгострокове покращення екологічної ситуації не може бути досягнуте за рахунок суто адміністративних інструментів та дій, або прямого бюджетного фінансування природоохоронних заходів. Воно вимагає застосування планування просторового розвитку регіону, ефективних механізмів ринкового стимулювання екологобезпечної діяльності, залучення екологічних інвестицій, створення конкурентних переваг екологічнобезпечним підприємствам тощо. Тому на цьому етапі повною мірою мають бути задіяні найбільш інноваційні сценарії – організаційно-управлінський у поєднанні з консалтинговим. У рамках організаційно-управлінського сценарію пропонуються такі заходи, що потребують більш суттєвих змін у економічному і, відповідно, інших механізмах управління техногенно-екологічною безпекою розробка та впровадження ставок сплати за природні ресурси, що є більш адекватними до їх вартості і стимулювали підприємства до раціонального природокористування; збільшення розміру штрафів за забруднення навколишнього природного середовища до розмірів, які б перевищували витрати на заміну технологій на підприємствах забруднювачах, устаткування тощо на екологічно чисті; віднесення штрафів за понадлімітне забруднення навколишнього природного середовища не на валові витрати виробництва, а на прибуток підприємства; розвиток екологічного страхування, що не тільки сприяє як ліквідації наслідків, так й зниженню рівня техногенно-екологічної небезпеки та інше.

ВИСНОВКИ

Дослідження стану техногенно-екологічної безпеки в Україні та економічного механізму її регулювання дозволило зробити низку наступних висновків:

1. Техногенно-екологічна безпека характеризує стійкість екосистем і безпеку життєдіяльності людини на певній території, що підлягає прямому та опосередкованому техногенному впливу. Саме поняття техногенно-екологічної безпеки включає два аспекти: безпечність території, тобто ступінь стійкості відповідних екосистем, і небезпечність техногенних об’єктів, тобто рівень їх шкідливого впливу.

2. Основним засобом регулювання техногенно-екологічної безпеки є державна екологічна політика – система цілей та дій органів державної влади та управління, направлених на забезпечення екологічної безпеки держави та задоволення екологічних потреб населення.

3. Оцінка техногенно-екологічної безпеки промислового виробництва базується на екологічних стандартах та нормативах. Перспективним напрямом розвитку екологічного нормування є розробка комплексних нормативів і стандартів на базі екосистемного підходу, основу якого складає оцінка асиміляційної (екологічної) місткості екосистеми.

4. Важливою складовою оцінки техногенно-екологічної безпеки є оцінка техногенно-екологічного ризику, тобто імовірності виникнення внаслідок антропогенної діяльності подій, що зумовлять негативні наслідки у різних сферах життя суспільства або в природному середовищі.

5. Соціально-економічне оцінювання техногенно-екологічної безпеки базується на оцінюванні стану реципієнтів та обсягів техногенного впливу. Основним механізмом такого оцінювання є визначення екологічних збитків – виражених у вартісній формі фактичних і можливих втрат, заподіяних економічним суб‘єктам внаслідок екодеструктивного впливу, а також додаткових витрати на компенсацію цих втрат.

6. Одним із ключових засобів реалізації екологічної політики на всіх рівнях є економічний механізм забезпечення техногенно-екологічної безпеки. Економічний механізм визначається як набір еколого-економічних інструментів, тобто засобів впливу на фінансовий стан економічних суб’єктів з метою орієнтації їхньої діяльності в екологічно сприятливому напрямку.

7. Економічний механізм забезпечення техногенно-екологічної безпеки в Україні перебуває у стадії становлення. Серед його основних недоліків можна зазначити: фрагментарність економічних інструментів, нездатність оперативно реагувати на потреби суспільно-економічного розвитку, фіскальну спрямованість, недостатній рівень екологічної мотивації.

8. Загальною тенденцією розвитку структури економічного механізму техногенно-екологічної безпеки є розширення сфери застосування ринкових еколого-економічних інструментів стимулюючого типу, які створюють конкурентні перевагу еколого-безпечним виробництвам. В світлі останнього нагальними завданням є прискорення впровадження нових сучасних стимулюючих еколого-економічних інструментів.

9. Формування ефективних управлінських стратегій регіонального еколого-економічного розвитку має здійснюватися на базі чіткого формулювання можливих сценаріїв вирішення техногенно-екологічних проблем, поетапного планування виходу з техногенно-екологічної кризи та попередньої оцінки доцільності використання відповідних сценаріїв на кожному етапі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статі у наукових фахових виданнях:

1. Кобзар О.М. Концептуальні підходи до формування політики сталого розвитку України та Російської Федерації // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб.наук.пр. – К.: РВПС України НАН України, 2002. – С. 122-132.

2. Кобзар О.М. Еколого-економічні аспекти забезпечення сталого розвитку // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб.наук.пр. – К.: РВПС України НАН України. – 2002. – С.279-287.

3. Кобзар О.М. Потенційно небезпечні виробництва: перспективи управління на прикладі Київської області // Регіональна економіка. – 2003. – №4. – С.212-219.

4. Кобзар О.М. Сталий розвиток в умовах глобалізації світових економічних процесів // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб.наук.пр. – К.: РВПС України НАН України, 2003. – С.37-43.

5. Кобзар О.М. Методичні підходи до прогнозування регіональної стратегії техногенно-екологічної безпеки (на прикладі Київської області)// Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб.наук.пр. – К.: РВПС України НАН України, 2004. – С.110-117.

6. Кобзар О.М. Граничні техногенні навантаження на навколишнє середовище з позицій вартісного аналізу стійкості екосистем // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб.наук.пр. – К.: РВПС України НАН України, 2005. – С.60-67.

7. Кобзар О.М. Регіональна техногенно-екологічна безпека в забезпеченні конкурентноздатності національної економіки // Прометей. – 2005. – Вип.(2) 17. – С.105-111.

8. Кобзар О.М. Концептуальні засади дослідження припустимого техногенно-екологічного ризику у системі сталого розвитку розміщення продуктивних сил // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб.наук.пр. – К.: РВПС України НАН України, 2006. – С.129-136.

9. Хлобистов Є.В., Жарова Л.В., Кобзар О.М. Просторовий розвиток екологічно небезпечної діяльності та ризик виникнення надзвичайних ситуацій// Регіональна економіка. – 2006. – №4. – С.141-148. Авторський внесок: Автором розроблені методологічні та нормативні підходи до комплексної оцінки ризику виникнення надзвичайних ситуацій.

10. Хлобистов Є.В., Кобзар О.М. Методологічні та методичні проблеми визначення граничних навантажень на навколишнє середовище та використання природних ресурсів // Прометей. – 2007. – Вип.(1) 122. – С.39-45. Авторський внесок: автором розроблені критерії та методи еколого-економічного оцінювання граничних навантажень на природні ресурси в процесі господарського використання.

11. Хлобистов Є.В., Жарова Л.В., Кобзар О.М. Методичні засади розробки критеріїв оцінки інноваційного розвитку з позиці й екологічної безпеки та сталого розвитку // Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та організація виробництва. – 2007. – №4. – С.220-225. Авторський внесок: автором розроблені методичні підходи до визначення критеріїв й показників екологічної безпеки щодо інноваційного розвитку.

12. Кобзар О.М. Нормативні, методичні та аналітичні засади державного управління у сфері техногенно-екологічної безпеки // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб.наук.пр. – К.: РВПС України НАН України, 2007. – С.85-95.

Статті у інших виданнях:

13. Кобзарь Е.М. Анализ техногенных рисков в формировании стратегии устойчивого развития // Российско-украинский альманах: Энергетические проблемы российско-украинских отношений. – Санки-Петербург: Амадеус. –2001. – С.247-257.

Матеріали наукових конференцій:

14. Кобзар О.М. Проблеми вдосконалення нормативно-правового забезпечення екологічної політики (на прикладі землекористування) // Теорія і методи оцінювання, оптимізація використання та відтворення земельних ресурсів: Матеріали міжнар. наук. конф. у 2-х ч. – Київ: РВПС України НАН України, 2002. – Ч.2. – С.45-48

15. Кобзар О.М. Еколого-економічні та управлінські аспекти забезпечення сталого розвитку // Современные проблемы социально-экономического развития регионов Украины: Материалы всеукр. науч.-практ. конф. – Донецк: ИЭП НАНУ, 2002. – Т.1.– С. 269-273.

16. Кобзарь Е.М. Концептуальные положения реализации принципов устойчивого развития (сравнительный анализ на примере Украины и Российской Федерации) // Внесок академіка В.І.Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил: Матеріали наук.-практ. конф.– К.: РВПС України НАН України, 2003. – Ч.2. – С.165-170.

17. Кобзар О.М., Хлобистов Є.В. Проблематика категоріального апарату досліджень екологічної безпеки // Проблеми Європейської інтеграції і транскордонного співробітництва: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Луцьк: ВДУ ім.Л.Українки, 2005. – С.425-428. Авторський внесок: автором узагальнено категоріальний апарат соціально-економічних досліджень екологічної безпеки.

18. Кобзар О.М. Еколого-економічні проблеми сталого розвитку адміністративної області // Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища: Матеріали міжнар. наук.-прак. конф. – Львів: Національний лісотехнічний університет України, 2005. – С.73-74.

19. Кобзар О.М. Концепція припустимого техногенно-екологічного ризику регіонального розвитку промислового виробництва // Громадсько-державний механізм прискорення розвитку підприємництва (регіональний аспект): Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Дніпропетровськ: Вид-во ДУЕП, 2006. – С.23.

20. Кобзар О.М. Асиміляційний потенціал ґрунту у соціально-економічних дослідженнях просторового розвитку // Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні: Матеріали міжнар. наук. конф. – К.: РВПС України НАН України, 2006. – Ч.І. – С.130-131.

21. Кобзар О.М. Оцінка екологічного ризику антропогенного навантаження на лісові системи // Проблеми модернізації лісоресурсної сфери в контексті просторового розвитку: Матеріали наук.-практ. конф. – К.: РВПС України НАН України, 2007. – С.216-217.

22. Кобзар О.М. Аналіз структури збитків від порушення природоохоронного законодавства та пригнічення цілісності екосистем // Господарський механізм екологічно збалансованого розвитку: Матеріали наук. конф. – Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – С.72-76.

АНОТАЦІЯ

Кобзар О.М. Економічний механізм управління техногенно-екологічною безпекою промислового виробництва (на прикладі Київської області). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.06 – економіка природокористування і охорони навколишнього природного середовища. – Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2007.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню методологічних засад та методичних аспектів економічного механізму управління техногенно-екологічною безпекою, а також аналізу можливості його практичного використання для забезпечення екологічно збалансованого розвитку регіонального промислового комплексу. У роботі узагальнено і систематизовано основні підходи до визначення техногенно-екологічної безпеки, як складової сталого розвитку; напрями та засоби реалізації техногенно-екологічної політики; основні принципи забезпечення техногенно-екологічної безпеки у процесі екологізації промислового виробництва. Удосконалено методичні підходи до соціально-економічної оцінки техногенно-екологічної безпеки промислового виробництв, до аналізу техногенно-екологічного ризику, до використання економічного механізму управління техногенно-екологічною безпекою регіонального промислового виробництва. Сформульовано пропозиції щодо оптимізації механізму розробки управлінських рішень для забезпечення регіональної техногенно-екологічної безпеки із врахуванням специфіки розвитку території. На їх основіі запропоновано сценарії прийняття управлінських рішень забезпечення техногенно-екологічної безпеки Київської області.

Ключові слова: техногенно-екологічна безпека, техногенно-екологічна політика, техногенно-екологічний ризик, екологічні збитки, управління техногенно-екологічною безпекою, економічний механізм, економічні інструменти, регіональне промислове виробництво, управлінські рішення.

АННОТАЦИЯ

Кобзарь Е.М. Экономический механизм управления техногенно-экологической безопасностью промышленного производства (на примере Киевской области). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.06 – экономика природопользования и охраны окружающей среды. – Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины, Киев, 2007.

Диссертационная работа посвящена исследованию методологических основ и методических аспектов экономического механизма управления техногенно-экологической безопасностью промышленного производства и анализу возможности их практического применения для обеспечения экологически сбалансированного развития регионального промышленного комплекса.

В работе обобщены и систематизированы теоретико-методологические подходы к определению техногенно-экологической безопасности, как составляющей устойчивого развития; направления и инструменты реализации государственной техногенно-экологической политики; основные положения и принципы обеспечения техногенно-экологической безопасности в процессе экологизации промышленного производства.

На основе анализа теоретических положений и практического опыта природоохранной деятельности усовершенствованы методические подходы к социально-экономической оценке техногенно-экологической безопасности промышленного производства; анализу техногенно-экологического риска регионального промышленного производства; формированию и применению основных инструментов экономического механизма управления техногенно-экологической безопасностью регионального промышленного производства.

Сформулированы предложения по оптимизации механизма разработки управленческих решений для обеспечения региональной техногенно-екологической безопасности с учетом специфики развития территории. На их основе предложены сценарии принятия управленческих решений обеспечения техногенно-экологической безопасности Киевской области, которые учитывают поливариантное сочетание административно-принудительных и организационно-стимулирующих инструментов.

Обосновано, что анализ эффективности управленческих стратегий регионального эколого-экономического развития должен осуществляться на основе формулирования возможных сценариев решения техногенно-экологических проблем, поэтапного планирования выхода из техногенно-экологического кризиса и предварительной оценки целесообразности использования соответствующих сценариев на каждом этапе. Соответственно, выделено шесть сценариев решения техногенно-экологических проблем региона (территориальный, организационно-управленческий, технологический, консалтинговый, государственной поддержки, административно-принудительный), три этапа выхода из кризиса (нейтрализация угрозы, стабилизация ситуации и нормализация ситуации), а также проведено оценку эффективности данных применения сценариев на каждому этапе. Целесообразным считается применение: на этапе нейтрализации угрозы – технологического и административно-принудительного сценариев; на этапе стабилизации – территориального сценария и сценария государственной поддержки; на этапе нормализации – организационно-управленческого и консалтингового сценариев.

Ключевые слова: техногенно-экологическая безопасность, экологическая политика, техногенно-экологический риск, экологические ущербы, управление техногенно-экологической безопасностью, экономический механизм, экономические инструменты, региональное промышленное производство, управленческие решения.

THE SUMMARY

Kobzar E.V. The economic mechanism of management of ecological safety of industrial manufacture (on an example of the Kiev area). - Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of economic sciences on a speciality 08.00.06 - economy of use and protection of an environment. - Council for studying of productive forces of Ukraine NAS of Ukraine, Kiev, 2007.

The work is devoted to research of methodological bases and methodical aspects of the economic mechanism of management of ecological safety, and also analysis of an opportunity of their practical application for maintenance of the ecologically balanced development of a regional industrial complex. In work are generalized and the basic approaches to definition of ecological safety, as by a component of steady development are systematized; directions and ways of realization of ecological politics; the basic principles of maintenance of ecological safety in structural reforming of industrial manufacture. The methodical approaches to a socio economic estimation of ecological safety of industrial manufacture, analysis of ecological risk, use of the economic mechanism of management of ecological safety of regional industrial manufacture are advanced. The offers on optimization of the mechanism of development of the administrative decisions for maintenance regional ecological safety are formulated in view of specificity of development of territory. On their basis the scripts of acceptance of the administrative decisions of maintenance of ecological safety of the Kiev area are offered.

Key words: ecological safety, ecological politics, ecological risk, ecological damages, management of ecological safety, economic mechanism, economic tools, regional industrial manufacture, administrative decisions.