КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЩЕНКО ОЛЬГА СЕРГІЇВНА

УДК 378. 018 (477)

Формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Запоріжжя – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – | доктор педагогічних наук, доцент

ВОЛКОВА Наталія Павлівна,

Дніпропетровський національний університет, професор кафедри педагогіки і психології.

Офіційні опоненти:

| доктор педагогічних наук, професор

ПАСИНОК Валентина Григорівна,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна,

завідувач кафедри

методики та практики англійської мови;

кандидат педагогічних наук, доцент

ЯШАНОВ Сергій Микитович,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри

інформаційних систем і технологій.

Захист відбудеться “11” червня 2008 року о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.04 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий “10” травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.І. Гура

КУЩЕНКО ОЛЬГА СЕРГІЇВНА

Формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Підписано до друку 07.05.2008. Формат 6084/16. Папір друкарський.

Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9.

Зам. № 205. Тираж 100 прим.

Виготовлено на поліграфічній базі Класичного приватного університету

69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70 б

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена динамічністю соціально-економічних і духовних процесів, що відбуваються на тлі поширення в суспільстві систем і засобів пересування інформації, розвитку форм комунікації, зокрема Інтернет-комунікації. Зазначені трансформаційні процеси торкнулися всіх сфер існування й діяльності суспільства, передусім освітньої, спрямованої на забезпечення підготовки людини до життя у сфері багатоманітних зв’язків.

Упровадження в практику результатів означених процесів покладається насамперед на вчителя як на носія культури і вселюдських цінностей. Саме він має вміло організовувати діалог із реальними й віртуальними партнерами, активно застосовуючи можливості комп’ютерних мереж для організації плідного взаємообміну інформацією, глибоко усвідомлювати місце й роль Інтернет-комунікації в освітньому процесі як засобу координації педагогічної діяльності, об’єднання фахівців, їх діалогу; використовувати інформаційно-комунікаційні технології як невід’ємну частину загальнолюдської культури. Від рівня інформаційно-комунікаційних знань та вмінь учителя великою мірою залежить розвиток культури Інтернет-комунікації учнів. Утвердження концепції освіти впродовж життя, філософії відкритої освіти, поширення форм дистанційного навчання та екстернату потребують особливої культури професійно спрямованої комунікації в мережі Інтернет, розуміння ролі та значення Інтернет-комунікації в професійному та особистісному становленні людини.

Перелічені чинники здебільшого визначають соціальне замовлення в рамках системи професійної педагогічної освіти, яке має чітко окреслену законодавчу базу: Національну доктрину розвитку освіти України у ХХI столітті (2002), Закон України “Про освіту” (1991), “Про внесення змін до Закону України “Про вищу освіту”: Проект (2007), Закон України “Про національну програму інформатизації” (2002), Державну програму “Вчитель” (2002), – якими передбачено заходи, спрямовані на формування вчителя як носія ефективних форм взаємодії із суб’єктами педагогічного процесу, створення культурно-освітнього середовища, здатного забезпечити самореалізацію та саморозвиток майбутніх педагогів.

Перші дослідження проблематики Інтернет-комунікації представлено в працях С. Барнеса, Д. Енгельбарта, C. Кінга, Р. Тейлора. Саме вони вперше виклали та запропонували напрями використання комп’ютерів як комунікативного середовища, акцентували увагу на можливості реалізації професійної взаємодії (комунікації) в електронному середовищі.

Початок гуманітарних досліджень у психології й соціології комунікації в електронному середовищі припадає на 1970-ті рр. В них акцентовано увагу на ролі комп’ютерних мереж у вирішенні організаційних завдань, звернено увагу на якісну видозміну уявлень особистості на трансформацію форм поведінки (А. Войскунський, А. Оголь, Л. Положенцева, I. Розіна, С. Русаков, I. Соколова, О. Тихоміров, Л. Халяпіна та ін.).

Дослідники акцентували увагу на комунікативних можливостях Інтернет-комунікації (А. Коротков, М. Лапчик, О. Леонтович, Ю. Машбіц, Н. Морзе, С. Нилова, А. Петров, І. Семакін, Е. Хеннер та інші); виділили її провідні особливості (О. Арестова, Г. Астляйтнер, Е. Бєлінська, Е. Патаракін); розкрили специфіку мови взаємодії (Л. Афанасьєва, Г. Ванг, Н. Осетрова, Е. Полат, Р. Потапова, В. Тузлукова, Н. Чудова, Е. Ястребцева та ін.), мережного етикету (Ю. Бабаєва, Ю. Марчук, М. Моїсеєва); дослідили вплив Інтернет-комунікації на розвиток особистості користувача (А. Жичкина, С. Кінг, Е. Худолєєва та ін.).

Значне місце в працях сучасних педагогів належить дослідженню педагогічної взаємодії за допомогою Інтернет-комунікацій (С. Барнес, Н. Волкова, О. Майборода, Є. Манушин, І. Розіна, С. Русаков, А. Уваров). Вивчені можливості Інтернету як засобу формування полікультурної мовної особистості (Л. Халяпіна), фактора психологічного розвитку комунікативного потенціалу особистості (В. Фатурова); розкриті особливості використання мережі Інтернет у процесі самостійної навчальної роботи студентів (С. Яшанов).

Суттєвий інтерес для проведеного дослідження становлять праці, в яких розкриваються концептуальні засади професійно-педагогічної підготовки освітянських кадрів (С. Архангельський, А. Вербицький, М. Громкова, Г. Китайгородська, В. Пасинок, О. Пєхота, С. Сисоєва та інші); особливості використання в зазначеному процесі інформаційно-комунікаційних технологій у системі філологічної (Т. Кулик, Н. Протасова), математичної (Ю. Триус), гуманітарної (О. Значено, Т. Койчева) освіти, під час підготовки майбутніх учителів початкових класів (C. Гунько), іноземних мов (Р. Гладушина, Л. Карташова), фізики (І. Соколова, Л. Положенцева), інформатики (Н. Морзе) та ін.

Водночас, незважаючи на різнопланові дослідження, жоден із названих підходів цілком не забезпечує виконання завдання формування в майбутніх учителів культури Інтернет-комунікації засобами інформаційно-комунікаційних технологій.

Аналіз результатів теоретичних напрацювань учених щодо практичного досвіду підготовки студентів у вищих навчальних закладах до майбутньої професійної комунікативної діяльності дав змогу виявити ряд суперечностей: між світовими тенденціями глобалізації комунікації й обмеженим рівнем знань людини щодо її здійснення; між процесами інтеграції України до світового освітнього простору, стрімкого розширення комунікативних зв’язків і відсутністю концептуальних обґрунтувань щодо підготовки майбутніх учителів до здійснення Інтернет-комунікації; між нагальною потребою суспільства в учителі, здатному до професійного здійснення Інтернет-комунікації, і реальним рівнем підготовки до неї майбутніх фахівців; між сформованою новою комунікативною реалією – глобальною мережею Інтернет, для якої властива особлива мова й особливий вид комунікації – Інтернет-комунікація, та відсутністю науково обґрунтованих підходів до формування в майбутніх учителів культури Інтернет-комунікації.

Урахування актуальності зазначеної проблеми, її недостатня теоретична розробленість і нагальна потреба практичного впровадження зумовили вибір теми дослідження: “Формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної теми кафедри педагогіки та психології Дніпропетровського національного університету “Удосконалення підготовки педагога в системі університетської освіти” (реєстраційний номер ФПС–40–04). Тему затверджено на засіданні вченої ради Дніпропетровського національного університету (протокол № від 11.03.2004 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № від 18.12.2007 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження: обґрунтувати теоретичні засади формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій та розробити методику реалізації цього процесу.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

–

–

–

–

Об’єкт дослідження – професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів.

Предмет дослідження – теоретичні та методичні засади формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій.

Гіпотеза дослідження: формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів буде ефективним за умов:–

сприйняття Інтернет-комунікації як складника професійної педагогічної культури і змісту психолого-педагогічної підготовки майбутнього вчителя;–

розробки та впровадження методики формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій;–

гармонійного поєднання у процесі навчання інформаційно-комунікаційних технологій синхронної (чат і ICQ) та асинхронної комунікації (електронна пошта, телеконференції), здатних забезпечити міжособистісну та однобічну комунікацію.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять: теорія культури (В. Андрущенко, А. Арнольдов, В. Гриньова, С. Іконникова, М. Каган, В. Кудрявцева, Н. Крилова, В. Семенов та ін.); концептуальні положення про соціальний, професійний характер Інтернет-комунікації (С. Барнес, А. Войкунський, Д. Енгельбарт, Р. Краут, Л. Халяпіна, М. Хайдеггер, К. Ясперс та інші); теорія пізнання, теоретичні основи психологічної науки про єдність свідомості та діяльності (Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн); теорії діяльності, навчання й розвитку особистості (Б. Ананьєв, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн); психолого-педагогічні положення теорії інформатизації освіти (Б. Гершунський, Є. Машбиць, Н. Морзе, І. Підласий, О. Пєхота та інші); теорії та методики використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі професійної підготовки фахівців (М. Бухаркина, О. Дмитриєва, О. Крюкова, М. Моїсеєва, Л. Подопригорова, Є. Полат); концептуальні педагогічні положення про дистанційне навчання (О. Андреєв, В. Кухаренко, О. Хуторський); теорії і технології модульного навчання (А. Алексюк, В. Зінкевічус, А. Фурман, П. Юцявичине).

Для досягнення мети і реалізації завдань дослідження застосовувався комплекс загальнонаукових методів: теоретичних – аналіз і синтез, індукція та дедукція, порівняння, аналогія, зіставлення, моделювання для теоретичного узагальнення основних підходів до розв’язання проблеми формування в майбутніх учителів культури Інтернет-комунікації; метод конкретизації й систематизації теоретичних знань у процесі розробки завдань дослідження; емпіричних – вивчення й узагальнення досвіду роботи, програмно-нормативних документів, спостереження за роботою студентів в Інтернет-середовищі та самоспостереження для додаткової перевірки отриманих даних, збору фактичного матеріалу впродовж дослідження; опитування (анкетування, тестування, бесіди, рейтинг-оцінювання, самооцінювання) – з’ясування цінностей, потреб, рівня знань, сформованості комунікативних умінь; констатувальний, формувальний, контрольний етапи педагогічного експерименту; методи математичної статистики для обробки результатів педагогічного експерименту.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася в Дніпропетровському національному університеті (факультети: психологічний, геолого-географічний, історичний, української, іноземної філології та мистецтвознавства), Республіканському вищому навчальному закладі “Кримський гуманітарний університет” (факультети: історико-філологічний, педагогіки та психології), Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка (факультети: фізичний, біологічний). В експериментальній роботі взяли участь 671 студент і 29 викладачів вищих навчальних закладів.

Наукова новизна одержаних результатів: вперше у вітчизняній педагогічній науці обґрунтовано сутність поняття “культура Інтернет-комунікації” та його структуру; розроблено й експериментально перевірено методику формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій, яка ґрунтується на органічному поєднанні змісту, технологій навчання, організаційних форм навчання, спрямованих на формування основних компонентів культури Інтернет-комунікації й передбачає гармонійне поєднання інформаційно-комунікаційних технологій синхронної (чат і ICQ) та асинхронної комунікації (електронна пошта, телеконференції); уточнено показники й рівні культури Інтернет-комунікації; удосконалено форми й методи професійної підготовки майбутнього вчителя.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що обґрунтовано поняття “Інтернет-комунікація” як освітній феномен, специфічна форма взаємообміну професійною інформацією суб’єктів освітнього процесу, основа самореалізації особистості, засіб її самовизначення й самоствердження, дослідження якого є необхідною умовою оновлення професійної освіти; розкрито типи, особливості, можливості Інтернет-комунікації, вимоги до її суб’єктів та ефективності передачі інформації; виявлено перелік процедурно-технологічних та комунікативних умінь як складників культури Інтернет-комунікації.

Практичне значення дослідження полягає у створенні, обґрунтуванні й апробації авторської навчальної програми спецкурсу “Культура Інтернет-комунікації вчителя”. Розроблено й впроваджено його науково-методичне забезпечення: навчальний посібник “Комунікативна культура вчителя в умовах сучасних телекомунікацій”, лекційний курс (друкований та електронний варіанти), методичні матеріали для проведення семінарських та лабораторно-практичних занять, організації та впровадження інформаційно-комунікаційних технологій навчання, завдання для самостійної роботи студентів, інструктивні матеріали щодо їх виконання. Розроблено методику діагностики рівня сформованості в студентів культури Інтернет-комунікації, яка пройшла апробацію серед студентів, викладачів ВНЗ.

Результати дисертаційного дослідження можна використовувати в процесі фахової підготовки та перепідготовки вчителів у ВНЗ різного рівня акредитації, у системі післядипломної педагогічної освіти, під час розробки стандартів вищої педагогічної освіти, професіограм, змісту й технології підготовки майбутніх учителів з урахуванням інформаційно-культурних, комунікативних потреб освітян, значення Інтернет-комунікації в розвитку особистості, зокрема учнівської та студентської молоді.

Основні результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес у Дніпропетровському національному університеті (довідка про впровадження
№  від 04.03.2008 р.), Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження № /325 від 14.02.2008 р.), Республіканському вищому навчальному закладі “Кримський гуманітарний університет” (довідка про впровадження № 1/212 від 21.01.2008 р.), ВНПЗ “Дніпропетровський гуманітарний університет” (довідка про впровадження № /1-24-108 від 13.03.2008 р.), Дніпродзержинському технічному ліцеї (довідка про впровадження № 55 від 07.03.2008 р.).

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідались на конференціях різного рівня, зокрема: міжнародних: “Традиції та інновації викладання гуманітарних дисциплін у вищій школі” (Дніпропетровськ, 2004); “Професіоналізм педагога у контексті Європейського вибору України” (Ялта, 2007); “Гуманітаризація вищої освіти” (Дніпропетровськ, 2007); всеукраїнських: “Гуманістична педагогіка ХХI століття” (Дніпропетровськ, 2004); “Педагогіка професійної освіти” (Запоріжжя, 2007); регіональних: “Розвиток післядипломної освіти у відповідності з вимогами Болонського процесу” (Дніпропетровськ, 2007); науково-практичних конференціях Дніпропетровського національного університету (Дніпропетровськ, 2004–2007).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження висвітлено у 13 публікаціях: одному авторському навчальному посібнику, 6 одноосібних статтях у фахових наукових виданнях, 6 збірниках матеріалів і тез науково-методичних конференцій. Загальний обсяг публікацій – близько 8 друкованих аркушів.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (239 найменування, з них 29 – іноземними мовами), 8 додатків. Повний обсяг тексту становить 249 сторінок, основний – 182 сторінки. Робота містить 15 таблиць, 5 рисунків на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і рівень наукової розробки обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження; охарактеризовано теоретико-методологічну основу дослідження, експериментальну базу; розкрито наукову новизну і практичне значення; наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження, структуру дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні засади формування в майбутніх учителів культури Інтернет-комунікації” – викладено результати аналізу та узагальнення відповідних філософських, психологічних, педагогічних, соціологічних досліджень, які свідчать про усталеність поглядів на Інтернет-комунікацію як основу життєдіяльності людини.

На основі аналізу підходів науковців А. Арнольдова, С. Гончаренка, В. Гриньової, С. Іконникової, В. Кудрявцевої, Д. Ольшанського, В. Семенова та інших визначено сутність поняття “культура” як специфічно людського способу буття, який визначає весь спектр практичної та духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом. Установлено, що культура особистості передбачає розвиненість і гармонію всіх компонентів та їх цілісне відображення в діяльності й комунікації, яку, за Н. Волковою, розуміємо як процес взаємообміну інформацією в системах “людина – людина”, ”людина – комп’ютер”, “людина – комп’ютер – людина”, яка має життєвий сенс, самореалізації, самовизначення людини у світі, самостійного пошуку інформації.

Аналіз досліджень В. Аксак, А. Войскунського, І. Соколової, Л. Положенцевої, І. Розіної, В. Фатурової, Л. Халяпіної та інших дав змогу визначити поняття “Інтернет-комунікація” як взаємодію людей за допомогою глобального комп’ютерного Інтернет-середовища з метою взаємообміну інформацією, роботи з інформацією, наявною в Інтернет-джерелах (пошук, аналіз, презентація, оформлення та ін.), що сприяє самовдосконаленню особистості, збагаченню її особистісної культури. Виявлено особливості Інтернет-комунікації (інтерактивність, емоційність, гнучкість, швидкість, формування нових форм комунікації, поєднання комунікації й автокомунікації, схильність користувачів Інтернету до дискусій, обговорень, традиція псевдонімів); її можливості (відсутність меж та психологічного ризику, конструювання власної ідентичності, зміна способів самопрезентації, зниження чутливості емоційного впливу, сприяння особистісному розвитку, комунікативній відкритості й толерантності); професійний характер, необхідність дотримання норм мережного етикету (нетікету).

У розділі визначено основне поняття дослідження – “культура Інтернет-комунікації”. Його розуміємо як складник загальної професійної культури вчителя, що відображає рівень оволодіння знаннями, зокрема, в рамках глобального комп’ютерного Інтернет-середовища, технологіями й етичними нормами взаємообміну інформацією, уміннями та навичками взаємодії в комп’ютерних мережах і використання їх у практичній діяльності відповідно до власних ціннісних установок та орієнтацій. Це явище є інтегральним особистісним утворенням, опанування та практична реалізація всіх складників якого здатні забезпечити кваліфіковане виконання професійної, комунікативної діяльності вчителем.

Обґрунтовано компоненти культури Інтернет-комунікації (культура пошуку інформації в мережі Інтернет (комунікація “людина – комп’ютер”) та культура мовлення в мережі Інтернет (культура комунікації засобами електронної пошти, чату, форуму, телеконференції) (комунікація “людина – комп’ютер – людина”), її складники (цілі й мотиви, знання, процедурно-технологічні й комунікативні вміння, рефлексія). За рівнем прояву показників культури Інтернет-комунікації охарактеризовано рівні її розвитку: елементарний, достатній, базовий, досконалий; розкрито їх змістове наповнення.

Вивчено комунікативні можливості навчального процесу в електронному середовищі щодо формування в майбутніх учителів культури Інтернет-комунікації, що втілюються в інформаційно-комунікаційних технологіях навчання, особливостях навчання в електронному середовищі, взаємодії в системах “викладач – студент”, “студент – студент”.

На підставі аналізу наукових праць В. Анненкова, Т. Койчевої, О. Майбороди, М. Мардико, С. Нилової, Л. Положенцевої, І. Розіної, І. Соколової та інших визначено, що реалізація інформаційно-комунікаційних технологій забезпечує міжособистісну й однобічну комунікацію, діалогізацію навчального процесу, інтерактивний режим роботи з навчальним матеріалом, зручний доступ до інтегрованих баз знань, довідників, накопичених у комп’ютерних фондах, включених у телекомунікаційну мережу.

Встановлено особливості навчання в електронному середовищі: переміщення центру в процесі навчання з викладача на студента, особистісна орієнтованість, полісуб’єктність (викладачі, студенти, провайдери освітніх послуг), інтеграційність, специфічність комп’ютерної мови, заснованої на знаково-символьній системі Інтернет-комунікації, текстовий режим навчання, зміна способу сприйняття, перетворення і засвоєння інформації.

З’ясовано особливості взаємодії у системі “викладач – студент” за умови навчання в електронному середовищі (необхідність зміни ролі викладача як єдиного джерела фактів, ідей, принципів на роль консультанта, менеджера, фасилітатора). Це стосується і студентів, які повинні вміти будувати комунікацію з іншими учасниками педагогічного процесу – однокурсниками, викладачами, технічним персоналом, адміністратором з метою навчання, самонавчання. Акцентовано на доцільності нових позицій у схемах взаємодії викладач – студенти, студенти – студенти, творці електронних освітніх продуктів – студенти; вагомості застосування психологічних механізмів впливу (переконання, “зараження”, наслідування), топологій комунікації (коло, ланцюг, зірка).

У розділі обґрунтовано доцільність реалізації форм навчання, що передбачають прямий і зворотний зв’язок, дають викладачу змогу оперативно керувати навчальним процесом, а студентам постійно підтримувати зв’язок з викладачем (лекції-діалоги: дискусії, диспути, бесіди); навчання у співробітництві (проектні, проблемні, кооперативні методи навчання); самостійна пізнавальна діяльність (автономна, індивідуально-кооперативна й спільна). З’ясовано фактори й причини, що стримують навчання в електронному середовищі, перешкоджають ефективній Інтернет-комунікації.

На основі аналізу наукових праць обґрунтовано необхідність упровадження в навчальний процес методики формування в майбутніх учителів культури Інтернет-комунікації засобами інформаційно-комунікаційних технологій, яка б певним чином забезпечувала досягнення поставлених у дослідженні цілей.

У другому розділі – “Експериментальне дослідження шляхів формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій” – обґрунтовано зміст й методику формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій, доведено її ефективність; охарактеризовано основні етапи дисертаційного дослідження.

Обґрунтовано методику формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій, яка спирається на системний, гуманістично-екзистенційний, ціннісно-діяльнісний, синергетичний, аксіологічний підходи. Охарактеризовано її складники: цільовий, мотиваційний, змістовий та технологічний. Ця методика ґрунтується на органічному поєднанні змісту, технологій, методів та організаційних форм навчання з метою формування основних компонентів культури Інтернет-комунікації майбутнього вчителя; орієнтації процесу навчання на особистісну позицію студента; створенні сприятливого емоційно-психологічного клімату, творчої атмосфери на заняттях.

Розкрито регулятивні механізми формування мотивації студентів, які виявляються в актуалізації потреби в Інтернет-комунікації, формуванні ієрархії цілей і мотивів спілкування в електронному середовищі, усвідомленні можливостей цього середовища для обміну професійно спрямованою інформацією між людьми; прагненні самостійно поглиблювати свої знання та вміння щодо володіння засобами Інтернет-комунікації, вдосконалювати свої навички роботи з інформаційно-комунікаційними технологіями; наявності критичного ставлення до результатів своєї діяльності тощо.

Розроблено й теоретично обґрунтовано зміст авторського спецкурсу “Культура Інтернет-комунікації вчителя”, опанування якого має стати для студента основою для здійснення Інтернет-комунікації, формування професійної культури, самореалізації. Виявлено систему знань, яка забезпечує компетентну організацію різноманітної Інтернет-комунікації, осмислення студентами етичних норм і правил взаємодії в комп’ютерних мережах, самореалізацію й самовдосконалення в різноманітних Інтернет-комунікаціях. Зміст спецкурсу представлено двома навчальними модулями: “Культура пошуку інформації у мережі Інтернет” та “Культура мовлення у мережі Інтернет”, кожен з яких поєднує змістовий (забезпечує аудиторне та самостійне вивчення навчального матеріалу), технологічний (передбачає гармонійне поєднання у процесі навчання різноманітних інформаційно-комунікаційних технологій синхронної (чат і ICQ) та асинхронної комунікації (електронна пошта, телеконференції); реалізується через систему лекційних, семінарських, практичних занять, містить завдання та індивідуальні проекти для самостійної роботи й алгоритми їх виконання) і контрольно-діагностичний (забезпечує систему поточного та підсумкового контролю) компоненти. Зміст навчання спрямований на формування сукупності процедурно-технологічних (забезпечують роботу студентів з комп’ютером, комп’ютерними мережами) та комунікативних (забезпечують комунікацію в електронному середовищі) умінь як складників культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів.

Доведено переваги технологій інтерактивного, комунікативно-діяльнісного й проективного методів навчання, створення portfolio, вправ, які забезпечують взаємодію студентів з однокурсниками, викладачем та іншими суб’єктами комунікації в середовищі Інтернет; індивідуалізацію навчання, поетапне відпрацювання окремих дій; формування у студентів необхідного рівня знань, процедурно-технологічних та комунікативних умінь; саморозвиток, самореалізацію особистості в різновидах Інтернет-комунікації.

Розкрито форми й методи організації процесу підготовки студентів до здійснення Інтернет-комунікації: лекційні (установча, лекція-дискусія (диспут), проблемна лекція, лекція-бесіда, аналіз конкретної ситуації, співлекція); семінарські (семінар-КТС, семінар з обміну досвідом, семінар у “малих групах”); лабораторно-практичні (передбачають виконання різних видів завдань, впровадження технологій індивідуальної підтримки та сприяють формуванню вмінь добирати оптимальні мовні й мовленнєві засоби); консультативні (групові, мікрогрупові та індивідуальні заняття); самостійна пізнавальна діяльність студентів (індивідуальна, колективно-групова та колективна форми).

На констатувальному етапі педагогічного експерименту виявлено ставлення майбутніх учителів до Інтернет-комунікації; наявність у вищих навчальних закладах цілеспрямованої роботи з формування у студентів культури Інтернет-комунікації; форми і методи навчальної діяльності, що сприяють формуванню в студентів культури Інтернет-комунікації; наявність у студентів та викладачів досвіду здійснення Інтернет-комунікації, застосування інформаційно-комунікаційних технологій. Проведено анкетування та опитування 480 студентів III–IV курсів факультетів (психологічного, української, іноземної філології та мистецтвознавства, геолого-географічного, історичного) Дніпропетровського національного університету, Республіканського вищого навчального закладу “Кримський гуманітарний університет”, Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка та 24 викладачів дисциплін психолого-педагогічного циклу вищезазначених закладів освіти, яке підтвердило необхідність спеціальної підготовки майбутніх учителів до здійснення Інтернет-комунікації, формування в них культури комунікації в комп’ютерних мережах.

У розділі подано опис формувального етапу експерименту, який здійснювався у трьох варіантах. Було обрано три експериментальні групи, у кожній реалізовувалася методика формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів. У групі Е1 (46 осіб) викладач самостійно працював за розробленими автором матеріалами у відведений аудиторний час. Для студентів групи Е2 (49 осіб) були організовані систематичні консультації з будь-якої проблеми, що виникала в них у процесі навчання, та надано додатковий час для роботи у комп’ютерному класі. Е3 (48 осіб) – студентський колектив, для якого були організовані консультації з проблем, що виникали у процесі навчання, надана можливість працювати додатково в комп’ютерному класі. Вони залучалися до реалізації проектів викладачів кафедри педагогіки та психології, участі в науково-практичних телеконференціях. Базою формувального етапу експерименту став Дніпропетровський національний університет (студенти ІІІ курсу геолого-географічного та психологічного факультетів, факультету української, іноземної філології та мистецтвознавства). Контрольна група К (48 студентів – 24 студенти геолого-географічного факультету та 24 студенти факультету української, іноземної філології та мистецтвознавства) працювала за традиційною навчальною програмою. В експерименті взяли участь 5 викладачів кафедри педагогіки та психології ДНУ. У процесі контрольного етапу експерименту поводилась інтегpальна обpобка даних, зіставлення pезультатів дослідження та їх аналіз на основі методів математичної статистики.

У розділі зазначено, що на етапі формувального експерименту основою для формування в студентів культури Інтернет-комунікації слугував авторський спецкурс “Культура Інтернет-комунікації вчителя”, зміст якого органічно доповнював психолого-педагогічний цикл. Викладачі мали змогу скористатися навчальною програмою, лекційним курсом (електронний та друкований варіанти), навчальним посібником, методичними матеріали й рекомендаціями.

Експериментальне дослідження доводить, що формування у студентів мотиваційної основи навчальної й комунікативної діяльності здатне забезпечити процес засвоєння системи цінностей, норм, еталонів Інтернет-комунікації через постійне включення студентів у ситуації практичної комунікативної діяльності, використання електронної пошти, участь у телеконференціях, форумах, спілкування у чаті, зміну позиції студентів з підлеглих на позицію співробітництва.

Установлено ефективність включення змісту навчання у контекст життєвих, професійно спрямованих для студентів проблем шляхом моделювання різноманітних ситуацій Інтернет-комунікації, надання об’єктивної оцінки, соціальної, професійної й особистісної значущості Інтернет-комунікації, прийняття складних рішень та обговорення їх можливих наслідків, рефлексії образу “Я”, аналізу кожної власної комунікативної дії. Виявлено, що завдяки такому підходу в студентів сформовано стійкі погляди на Інтернет-комунікацію як основу взаємодії, необмеженого обміну інформацією між людьми засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Створення діалогічної атмосфери навчання забезпечило висвітлення та аналіз проблем під різним кутом зору, відмову від стереотипу, активність студентів, їх спрямування на самостійний пошук інформації, обмін знаннями, діями, формування навичок роботи з фаховою літературою.

Виявлено ефективність технологій інтерактивного навчання, створення portfolio, розроблених автором алгоритму поетапного навчання студентів Інтернет-комунікації засобом електронної пошти, системи вправ, стратегії поетапного опрацювання інформації. Установлено доцільність участі студентів у проектах (комунікативних, інформаційних, інформаційно-комунікативних) за допомогою електронної пошти, телеконференції, форуму, електронної дошки оголошень, чату. Участь студентів у проектах констатувала високий рівень засвоєння інформації, зростаючий інтерес до проблем, що моделюються, до самостійної пізнавальної діяльності, підвищений рівень впевненості в собі.

Розкрито особливості, пов’язані з різними умовами експерименту, труднощі, з якими стикалися викладачі. Доведено, що використання додаткового часу роботи в комп’ютерному класі, консультації викладачів, участь студентів і викладачів у наукових проектах, науково-практичних телеконференціях формують потребу майбутніх учителів у самоактуалізації, удосконаленні власного внутрішнього світу, в набутті процедурно-технологічних і комунікативних умінь, у доброзичливому й конструктивному ставленні до Інтернет-комунікації, потребу усвідомлення студентами необхідності професійного й особистісного зростання.

Аналіз результатів експерименту здійснювався за критеріями, які відповідають складникам культури Інтернет-комунікації (мотиваційна сфера щодо користування Інтернет, рівень знань студентів у рамках комп’ютерних мереж, сутність Інтернет-комунікації, її організація, рівень сформованості процедурно-технологічних та комунікативних умінь), за якими в усіх експериментальних групах виявлено позитивну динаміку.

Найбільшу кількість студентів з досконалим рівнем сформованості культури Інтернет-комунікації зафіксовано у групі (Е3), де за умовами експерименту студентам було надано можливість отримати необхідні консультації, працювати додатково в комп’ютерному класі, брати участь у реалізації проектів викладачів кафедри педагогіки та психології, у науково-практичних телеконференціях (табл. ).

Таблиця 1

Динаміка рівнів сформованості культури Інтернет-комунікації у студентів, %

Рівень сформованості | Група респондентів

Е1 (46) | Е2 (49) | Е3 (48) | К (48)

Конст. | Контр. | Конст. | Контр. | Конст. | Контр. | Конст. | Контр.

Досконалий | 2,2 | 26,1 | 0,0 | 28,6 | 2,2 | 35,4 | 0,0 | 6,2

Базовий | 17,4 | 32,6 | 18,4 | 34,7 | 18,8 | 41,7 | 18,8 | 20,8

Достатній | 30,4 | 37,0 | 32,7 | 34,7 | 31,3 | 22,9 | 33,3 | 33,3

Елементарний | 50,0 | 4,3 | 48,9 | 2,0 | 47,7 | 0,0 | 47,9 | 39,7

Чистота експерименту вимагала виявлення наявності або відсутності специфіки прояву та розбіжностей у рівні культури Інтернет-комунікації експериментальних і контрольної груп. Для оцінки статистичної значущості різниці середніх показників використано t-критерій Стьюдента. Якщо на етапі констатацій була відсутня відмінність між початковими результатами експериментальних та контрольної груп, то зіставлення результатів контрольного зрізу виявило наявність відмінностей у рівнях сформованості досліджуваного феномену.

Аналіз і узагальнення результатів дали змогу зробити висновок про ефективність методики формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій, оскільки всі без винятку показники культури Інтернет-комунікації учасників формувального експерименту зазнали суттєвих позитивних змін. Дослідження взаємозалежності окремих складників культури Інтернет-комунікації було реалізовано за допомогою коефіцієнта лінійної кореляції Пірсона (rxy). Доведено, що за результатами формувального етапу експерименту зазначена методика забезпечила взаємозв’язок між обраними компонентами культури Інтернет-комунікації, що дало змогу розглядати цей феномен як інтегральне особистісне взаємозумовлене утворення.

ВИСНОВКИ

Виконані завдання та підтверджена гіпотеза слугують підставою для формулювання загальних висновків.

1. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення розв’язання нової наукової проблеми з метою обґрунтування теоретичних засад культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів.

Розкрито теоретичні засади “Інтернет-комунікації”, яку розуміємо як взаємодію людей за допомогою глобального комп’ютерного Інтернет-середовища з метою успішної роботи та взаємообміну інформацією, наявною в Інтернет-джерелах (пошук, аналіз, презентація, оформлення та ін.), що сприяє самовдосконаленню особистості, збагаченню її особистісної культури. Зазначене випливає з ідей філософії, культурології, лінгвістики, психології, педагогіки, соціології, які визначили особливості Інтернет-комунікації (інтерактивність, гнучкість, швидкість, професійна спрямованість, нові форми комунікації та ін.), її можливості (відсутність границь та психологічного ризику, зміна способів самопрезентації, сприяння якісній видозміні уявлень особистості, установок, особистісному розвитку та ін.), типи (“людина – комп’ютер” та “людина – комп’ютер – людина”), сформулювали вимоги як до ефективності передачі, обміну, розуміння інформації, так і до суб’єктів Інтернет-комунікації (толерантність, емпатія, саморефлексія, моральність), їх мовлення (усного, писемного, внутрішнього, монологічного, діалогічного й полілогічного); встановили норми і правила мережного етикету, зв’язок Інтернет-комунікації з інтелектуальними процесами – мисленням, розумінням, рефлексією.

2. У виконаному дослідженні обґрунтовано зміст культури Інтернет-комунікації як інтегрального особистісного утворення, опанування та практична реалізація всіх складників якого здатні забезпечити кваліфіковане виконання професійної, комунікативної діяльності вчителем. Розкрито сутність культури Інтернет-комунікації, яку визначено як складник загальної, професійної культури вчителя, що відображає рівень оволодіння знаннями глобального комп’ютерного Інтернет-середовища, технологіями й етичними нормами взаємообміну інформацією, уміннями та навичками взаємодії в комп’ютерних мережах і використання їх у практичній діяльності відповідно до власних ціннісних настанов та орієнтацій.

Обґрунтовано компоненти культури Інтернет-комунікації, якими визначено культуру пошуку інформації у мережі Інтернет (комунікація “людина – комп’ютер”) та культуру мовлення в мережі Інтернет (культура комунікації засобами електронної пошти, чату, форуму, телеконференції) (комунікація “людина – комп’ютер – людина”). Структурний аналіз показників культури Інтернет-комунікації (мотиви, знання, процедурно-технологічні й комунікативні вміння) склав теоретичну основу для визначення об’єктивних критеріїв сформованості цього феномену. На основі їх взаємодії детерміновано рівні сформованості досліджуваного феномену: елементарний, достатній, базовий, досконалий; розкрито їх змістове наповнення.

3. Виявлено комунікативні можливості навчального процесу в електронному середовищі в аспекті формування в майбутніх учителів культури Інтернет-комунікації, що втілюються в інформаційно-комунікаційних технологіях навчання (забезпечують міжособистісну й однобічну комунікацію, інтерактивний режим роботи з навчальним матеріалом, зручний доступ до інтегрованих баз знань, діалогізацію навчального процесу), особливостях навчання в електронному середовищі (переміщення центру у процесі навчання з викладача на студента, особистісна орієнтованість, полісуб’єктність (викладачі, студенти та інші учасники освітнього процесу, провайдери освітніх послуг), інтеграційність, специфічність комп’ютерної мови, текстовий режим навчання, зміна способу сприйняття, перетворення й засвоєння інформації), взаємодії в системах “викладач – студент”, “студент – студент” (оновлення ролі викладача як консультанта, менеджера, фасилітатора; нові позиції у взаємодії викладач – студенти, студенти – студенти, творці електронних освітніх продуктів – студенти).

4. Розроблено та теоретично обґрунтовано методику формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій, яка спирається на системний, гуманістично-екзистенційний, ціннісно-діяльнісний, синергетичний, аксіологічний підходи. Охарактеризовано її складники: цільовий, мотиваційний, змістовий та технологічний.

Науково обґрунтовано, що реалізація цільового й мотиваційного компонента виявляється в перетворенні заданих ззовні цілей у внутрішні, зокрема комунікативні, потреби особистості, усвідомлення й переживання яких спонукає до здійснення Інтернет-комунікації з метою обміну професійно спрямованою інформацією, самопізнання, особистісного зростання у процесі роботи з інформаційно-комунікаційними технологіями.

Розкрито змістовий компонент, представлений системою знань, яка забезпечує компетентну організацію різноманітної Інтернет-комунікації. Результатом опанування зазначених знань має стати сформований власний погляд на Інтернет-комунікацію як на особистісну цінність, основу самореалізації й самовдосконалення в різноманітних Інтернет-комунікаціях, що потребує безперервного професійного й особистісного зростання.

Розроблено, обґрунтовано й апробовано технологічний компонент, який забезпечує умови для напрацювання майбутніми вчителями нового, значущого для них досвіду здійснення професійно спрямованої Інтернет-комунікації, організацію цілеспрямованого, систематичного та поетапного відпрацювання студентами процедурно-технологічних та комунікативних умінь завдяки гармонійному поєднанню в процесі навчання різноманітних інформаційно-комунікаційних технологій синхронної (чат і ICQ) та асинхронної комунікації (електронна пошта, телеконференції), діалогізації навчального процесу, реалізації проектного методу навчання, вправляння, самореалізації студентів у різноманітних Інтернет-комунікаціях. Результатом реалізації компонента є сформованість зазначених умінь, задоволення від усвідомлення власного зростання.

5. На основі зіставлення одержаних у педагогічному експерименті результатів, їх кількісного і якісного аналізу виявлено, що реалізація методики формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій зумовила суттєві статистично значущі зміни в рівні сформованості кожного складника культури Інтернет-комунікації й досліджуваного феномену в цілому, сприяла досягненню значущого кореляційного зв’язку між обраними компонентами культури Інтернет-комунікації, що дало змогу розглядати досліджуваний феномен як інтегральне особистісне взаємозумовлене утворення. Найбільшу кількість студентів з досконалим рівнем сформованості культури Інтернет-комунікації зафіксовано у групі Е3, де за умовами експерименту студенти мали можливість отримати консультації, працювати додатково в комп’ютерному класі, брати участь у реалізації проектів викладачів та науково-практичних телеконференціях.

Дослідження підтвердило ефективність розробленого автором спецкурсу “Культура Інтернет-комунікації вчителя”, зміст якого органічно доповнював психолого-педагогічний цикл.

Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми культури Інтернет-комунікації та формування її у студентів. До перспективних напрямів подальших наукових досліджень відносимо розробку методики формування культури Інтернет-комунікації різних за фахом студентів; становлення культури Інтернет-комунікації викладача вищого навчального закладу, конкретизацію завдань систем післядипломної педагогічної освіти, підвищення кваліфікації, перепідготовку й атестацію викладачів. Висновки й положення дослідження можуть бути використані для вдосконалення існуючої системи безперервної педагогічної освіти у вищих навчальних закладах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кущенко О.С. Сутність поняття “комунікативної культури” майбутнього вчителя в умовах сучасних освітніх інформаційних технологій // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. / Ред. Т.І. Сущенко та ін. – К.; Запоріжжя. – 2004. – Вип. 30. – С. –42.

2. Кущенко О.С. До проблеми формування комп’ютерної грамотності та інформаційної культури як складових комунікативної культури майбутнього вчителя в умовах використання нових інформаційних технологій (НІТ) // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. Психологія та педагогіка. – Д.: Вид-во ДНУ. – 2004. – Вип. 7. – С. 130–133.

3. Кущенко О.С. Вплив сучасних комунікативних технологій на етикет учителя // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. Психологія та педагогіка. – Д.: Вид-во ДНУ. – Вип. . – 2005. – С. –130.

4. Кущенко О.С. Компонентно-структурний аналіз феномену “культура Інтернет-комунікації вчителя” // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. / Ред. Т.І. Сущенко та ін. – Запоріжжя. – 2007. – Вип. 44. – С. 224–232.

5. Кущенко О.С. До проблеми сутності, типів та особливостей “Інтернет-комунікації” // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. / Ред. Т.І. Сущенко та ін. – Запоріжжя. – 2007. – Вип. 45. – С. –217.

6. Кущенко О.С. Становлення Інтернет-комунікації як специфічної форми взаємодії педагогів // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер. Педагогіка і психологія: Зб. ст. – Ялта: РВВ КГУ, 2007. – Вип. 15. – Ч. 1. – С. 138–143.

7. Кущенко О.С. Щодо можливостей єдиного інформаційно-освітнього середовища інформатизації вищої освіти // Традиції та інновації викладання гуманітарних дисциплін у вищій школі: Міжнар. наук.-практ. конф.: Матеріали конф. – Д.: Нац. гірн. ун-т, 2004. – Ч. 1. – С. 27–32.

8. Кущенко О.С. До проблеми формування комунікативної культури майбутнього вчителя в умовах використання нових інформаційних технологій // Гуманістична педагогіка ХХІ століття: Матеріали Перших всеукр. пед. читань. 20 лютого 2004 р. – Д.: Нац. гірн. ун-т, 2004. – С. 96–97.

9. Кущенко О.С. До проблеми становлення педагогічної Інтернет-комунікації як специфічної форми взаємодії фахівців // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Професіоналізм педагога у контексті Європейського вибору України”, 20–22 верес. 2007 р., м. Ялта: Зб. ст. – Ялта: РВВ КГУ, 2007. – С. 96–100.

10. Кущенко О.С. Комунікативна культура вчителя в умовах сучасних телекомунікацій: Навч. посіб. – Д.: РВВ ДНУ, 2007. – 68 с.

11. Кущенко О.С. Інформаційно-комунікаційні технології в системі підготовки майбутніх учителів до здійснення Інтернет-комунікації // Гуманітаризація вищої освіти: Матеріали міжнар. наук. конф. / За ред. Т.І. Власової. – Д.: Дніпропетр. нац. ун-т залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна, 2007. – С. 38–39.

12. Кущенко О.С. Технології підготовки майбутніх учителів до здійснення Інтернет-комунікації // Дні науки: Зб. тез доп.: В 3 т. – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2007. – Т. 3. – С. 289–290.

13. Кущенко О.С. Культура Інтернет-комунікації як складник загальної, професійної культури вчителя // Розвиток післядипломної освіти у відповідності з вимогами Болонського процесу: Зб. тез регіон. наук. практ. семінару. – Д.: ФДПО, ДНУ, 2007. – С. 61–62.

АНОТАЦІЯ

Кущенко О.С. Формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 – теорія та методика професійної освіти. – Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2008.

Дисертація присвячена проблемі формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Конкретизовано та поглиблено теоретичні уявлення щодо сутності, змісту, структури культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів.

Доведено необхідність опанування вчителем культури Інтернет-комунікації, визначено її показники (мотиви, знання, процедурно-технологічні й комунікативні уміння), детерміновано рівні сформованості.

Встановлено комунікативні можливості навчального процесу в електронному середовищі щодо формування в майбутніх учителів культури Інтернет-комунікації, що втілюються в інформаційно-комунікаційних технологіях навчання, особливостях навчання в електронному середовищі, взаємодії в системах “викладач – студент”, “студент – студент”.

Теоретично розроблено, обґрунтовано й експериментально перевірено методику формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій, яка спирається на системний, гуманістично-екзистенційний, ціннісно-діяльнісний, синергетичний, аксіологічний підходи. Охарактеризовано складники моделі: цільовий, мотиваційний, змістовий і технологічний компоненти.

Ключові слова: Інтернет-комунікація, інформаційно-комунікаційні технології, культура Інтернет-комунікації, методика, технології синхронної та асинхронної комунікації.

АННОТАЦИЯ

Кущенко О.С. Формирование культуры Интернет-коммуникации будущих учителей средствами информационно-коммуникационных технологий. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 –