МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАЛЬМУК Оксана Володимирівна

УДК 330.342:338.42

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО

РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія

та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України (м. Тернопіль).

Науковий керівник

доктор економічних наук, професор Гринчуцький Валерій Іванович, Тернопільський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економіки підприємств і корпорацій (м. Тернопіль).

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Дмитриченко Лілія Іванівна, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк);

кандидат економічних наук, доцент Литвин Валерія Вікторівна, Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського, доцент кафедри економічної теорії (м. Донецьк).

Захист дисертації відбудеться 26 березня 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198 а, великий зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 25 лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.С. Овечко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У державній „Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки)” підкреслено: „В межах нинішньої моделі розвитку широкомасштабна модернізація національної економіки ... неможлива. Потрібні суттєві зміни в механізмі трансформаційних процесів, їхнє системне оновлення, тобто осмислений перехід до такої моделі ринкових перетворень, де саморегулювання поєднується з ефективним державним регулюванням”.

Даний висновок має суттєве соціально-економічне підґрунтя. Так, протягом півтора десятирічних системних перетворень в Україні не знайдено дієвих механізмів, які б ефективно впливали на її розвиток. Про це свідчать індекси основних соціально-економічних показників: на початку 2007 року фізичний обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) складав лише 67,1% від його рівня в 1990 році; 33,5% українських підприємств були збитковими (у промисловості цей показник ще вище – він сягнув 34,7%); досить високим є індекс споживчих цін – у 2006 році він дорівнював 111,6% (що на 1,3% вище рівня попереднього року). Відсутніми є принципові зрушення у структурних процесах: у структурі суб’єктів підприємницької діяльності знижується частка підприємств сільського господарства, яка на початку 2007 року дорівнювала відповідно 7,8% проти 8% на початку попереднього року. Незмінним є відсоток промисловості й будівництва, що складає 10,5%. Водночас зростає питома вага підприємств і організацій, що здійснюють операції з нерухомістю та операції з державного управління. В структурі промислового виробництва спостерігається стійка висока частка металургійного виробництва (22%). Водночас низькою є питома вага легкої промисловості (1,1%), хімічної та нафтохімічної промисловості (6,4%). Знижується частка харчової промисловості. Суперечливо розвивається малий бізнес: частка малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції на початку 2007 року становила 4,8% і до того ж стійко знижується. (У попередньому році вона дорівнювала 5,5%, а у 2000 році – 8,1%).

Отже, розвиток в Україні ринкових відносин обумовив необхідність глибокого теоретичного аналізу проблеми пошуку ефективного економічного механізму державного регулювання економіки.

Розв’язати цю проблему намагалися вчені різних напрямків та шкіл економічної теорії (Дж. Б’юкенен, Т.Веблен, Я.Корнаї, Дж.М.Кейнс, В.Леонтьєв, Г.Мюрдаль, Б.Мільнер, В.Ойкен, Дж.Стиглер, Я.Тінберген, М.Фрідмен, Р.Фриш, А.Хансен, Дж.Хікс, Л.Ерхард).

На сучасному етапі пошук ефективного економічного механізму державного регулювання економіки здійснюють авторитетні українські вчені, серед яких провідне місце посідають наукові праці В.Братишка, А.Гальчинського, В.Геєця, А.Гоша, А.Гриценка, М.Гуревічева, Л.Дмитриченко, М.Долішнього, М.Козоріз, І.Лукінова, І.Михасюка, С.Мочерного, Б.Панасюка, Б.Пасхавера, А.Покритана, С.Реверчука, М.Чумаченка, А.Чухна та інших.

Однак аналіз наукових робіт свідчить про незавершеність і, отже, необхідність подальшого обґрунтування економічного механізму впливу держави на соціально-економічні процеси, що визначає актуальність теми дослідження, його мету й задачі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах держбюджетної теми кафедри економічної теорії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка „Проблеми економічного зростання”. (Номер державної реєстрації 0103U000463).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є системний, історичний політико-економічний аналіз економічного механізму державного макроекономічного регулювання та його особливостей на сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні.

Для досягнення цієї мети в дисертаційній роботі поставлено й вирішено такі задачі:

досліджено розвиток механізмів державного регулювання трансформаційної економіки на підґрунті розмежування етапів історичної еволюції теорії й практики державного регулювання ринкових відносин;

визначено найбільш пріоритетні напрямки регулюючого впливу держави в трансформаційний період на базі комплексного аналізу передумов державного регулювання економіки;

проаналізовано й систематизовано суперечності трансформаційного процесу в економіці України, без чого неможливо визначитися з масштабами державного втручання в економіку, з економічними функціями держави та розробити ефективний економічний механізм державного впливу на соціально-економічні процеси;

доведено, що державне регулювання економіки є інтегральною функцією держави, формою реалізації її економічної сутності; обґрунтовано соціальну відповідальність держави за результати ринкових трансформацій у суспільстві,

розроблено авторську концепцію економічного механізму державного регулювання національної економіки України, який би забезпечив формування в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.

Об’єкт дослідження: соціально-економічні процеси, що відбуваються на тлі макроекономічного регулювання як інтегральної функції держави.

Предмет дослідження: економічний механізм державного регулювання економіки в цілому та в сучасних умовах розвитку ринкових відносин в України зокрема.

Методи дослідження. Теоретичною й методологічною основою дисертації є праці провідних вітчизняних та зарубіжних учених в галузі державного регулювання економіки, Закони України, Накази Президента України, Постанови Верховної ради та Кабінету Міністрів України, нормативні документи Міністерства фінансів і Державної податкової адміністрації України, офіційні статистичні дані.

Дисертаційне дослідження базується на історичному підході до аналізу генезису механізму державного макроекономічного регулювання. Діалектичний підхід до розв’язання проблем дисертації дав змогу розкрити об’єктивні основи, суперечності й наслідки державного регулювання. В процесі з’ясування сутності й аналізу елементів системи державного регулювання економіки, а також при розробці його механізму використано методи системного аналізу, логічних узагальнень, синергетичний підхід. Вирішення поставлених у дисертації завдань спирається на методи економічно-статистичного аналізу, що дозволяє забезпечити надійність і достовірність результатів дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглибленні теоретико-методологічних засад державного регулювання економіки і обґрунтуванні його економічного механізму, здатного забезпечити розвиток України відповідно цілям соціально-економічних трансформацій, що відбуваються в країні.

Конкретизація наукових результатів, що характеризують новизну проведеного дослідження, полягає у наступному:

вперше:

упорядковано етапи історичної еволюції теорії й практики державного регулювання економіки, у відповідності з якими розмежовано моделі державного регулювання традиційної економіки, економіки так званого вільного ринку (вільної конкуренції), економіки монополістичного ринку, а також „змішаної економіки”. Доведено, що на сучасному етапі відбулося зближення концепцій макроекономічного регулювання і що національні моделі будуються на сполученні кейнсіанської, інституціональної та неокласичної концепцій;

систематизовано методологічні передумови державного регулювання економіки: окрім загально філософських і соціально-економічних критеріїв розмежування таких передумов виділено політичні і правові критерії, що надасть змогу подолати суб’єктивізм у визначенні механізмів державного регулювання економіки і обґрунтувати економічний механізм, найбільш адекватний умовам сучасного стану національної економіки;

систематизовано суперечності трансформаційних процесів в економіці за організаційним, економічним і психологічним критеріями, на підґрунті чого визначено економічні функції держави в трансформаційних умовах;

розроблено авторську концепцію економічного механізму державного регулювання національної економіки України, що ґрунтується на сполученні класичних елементів кейнсіанства з елементами неокейнсіанства з урахуванням важелів бюджетно-грошового, грошово-кредитного та інвестиційно-структурного впливу держави на економіку й забезпечує формування в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки;

удосконалено:

методологію аналізу виробничих відносин макроекономічного регулювання, що дало змогу обґрунтувати висновок щодо сутності макроекономічного регулювання економіки як економічної категорії, яка відбиває складну систему соціально-економічних відносин поміж державою й іншими суб’єктами господарювання, являє собою інтегральну функцію держави, обумовлює здійснення її загальнонаціональних інтересів, реалізується відповідно до вимог системи економічних законів і передбачає соціальну відповідальність держави за наслідки її політики;

набуло подальшого розвитку:

систематизація моделей державного макроекономічного регулювання, зокрема виділено модель державного регулювання ринкової економіки України, яка враховує соціально-економічні цілі й особливості сучасного економічного розвитку України, а також суперечності ринкових перетворень, і базується на використанні пріоритетних важелів впливу держави на економіку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в подальшому розвитку методології й теорії державного регулювання економіки, а також в розробці пропозицій щодо удосконалення економічного механізму макроекономічного регулювання.

Практично значущими є пропозиції автора щодо систематизації важелів та інструментів макроекономічного регулювання. Їх використання в процесі реалізації державної економічної політики в Україні забезпечить стабілізацію й подальший економічний розвиток країни.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при визначенні пріоритетів соціально-економічної політики держави (подальшого розвитку роздержавлення економіки, формування малого підприємництва, податкової, грошово-кредитної, структурно-інвестиційної політики тощо).

Науковий доробок дисертанта використовується у викладацькій роботі, зокрема при розгляді відповідних тем курсу „Економічна теорія”, а також при вивчені та аналізі теорій та концепцій державного регулювання економіки в курсі „Історія економічних учень”, „Державне регулювання економіки”, „Національна економіка”.

Авторські пропозиції щодо удосконалення системи економічного державного регулювання, викладені в наукових статтях, та теоретичні висновки дисертації використовуються при розробці науково-методичних рекомендацій з підготовки спецкурсів, а також дипломних і курсових робіт.

Висновки та пропозиції автора були впроваджені Головним управлінням економіки Тернопільської обласної державної адміністрації при розробці програми „Стратегія розвитку Тернопільської області на період до 2015 року” (довідка від 18.06.2007, № 49), Тернопільською об’єднаною Державною податковою інспекцією при розробці стратегії податкової політики (довідка від 14.06.2007, № 42022/7/04-00), а також Управлінням економіки Тернопільської районної Державної адміністрації при розробці стратегічної програми розвитку Тернопільського району Тернопільської області ( довідка від 19.06.2007, № 44).

Особистий внесок здобувача. Висновки й результати дисертаційного дослідження автором отримано самостійно й опубліковано у вітчизняній науковій літературі. Внесок дисертанта в публікації, написані у співавторстві, відображено в переліку опублікованих праць, наведеному в авторефераті.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися автором на наукових конференціях та науково-практичних семінарах: „Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (VII Міжнародна наукова конференція, Донецьк, 2006); „Фінансовий і банківський менеджмент: досвід та проблеми” (VIIІ Міжнародна наукова конференція, Донецьк, 2006); „Проблеми соціалізації економічних відносин в постіндустріальному суспільстві” (регіональний міжвузівський семінар, Донецьк, 2006); „Проблеми підвищення ефективності господарювання на мезо- та мікроекономічному рівні” (Міжнародна наукова конференція, Одеса, 2007); „Актуальные проблемы управления человеческими ресурсами и маркетинга в контексте стратегии развития Украины” (Міжнародна науково-практична конференція, Донецьк, 2007).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 3,7 д.а., з яких авторові особисто належить 3 д.а.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури зі 170 найменувань. Загальний обсяг дисертації 184 сторінки, у тому числі основний обсяг викладено на 168 сторінках, включає 7 таблиць, 7 рисунків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі, об’єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, їх апробацію.

Перший розділ „Методологія дослідження механізмів державного макроекономічного регулювання”. На підґрунті аналізу теоретичних альтернативних позицій вчених, а також практики реалізації механізмів регулювання економіки, можна зробити висновок: ринковий механізм може бути стихійним (традиційним), планово-адміністративним (командним), економічно регульованим. В господарчому механізмі будь-якого суспільства поряд з ринковими регуляторами в тій чи іншій формі завжди були присутніми й державні регулятори економіки, в тому числі державні регулятори ринку.

Ще в давні часи прогресивні вчені аналізували суперечності між розвитком продуктивних сил, економічних відносин та інститутом держави й усвідомлювали необхідність активізації її економічних функцій для розвитку товарно-грошових відносин і суспільства в цілому. Найбільш дієвими засобами впливу держави на економіку визнавались оподаткування, державне кредитування селянських господарств, регулювання цін. Підтвердженням цього положення є державні реформи в феодальному Китаї й Індії, в арабських країнах. Зміст цих реформ зводився до забезпечення рівномірного оподаткування як засобу розквіту суспільного життя, створення державних торговельних підприємств з метою регулювання ринкових відносин. Вплив державної централізації на соціально-економічний стан країни можна прослідкувати й на прикладі України вже у період виникнення ранніх державних утворень на її території. Саме централізація державного управління головним чином обумовила розвиток Київської Русі в Х – першій половині ХІ ст.

Наслідком феодальних економічних реформ стало формування крупних центрів торговельно-промислових виробництв, розвиток торгівлі й підсилення функцій грошей, що обумовило виникнення першого елементу цивілізованого державного регулювання економіки – фінансової системи, метою якої стала мобілізація державою грошових ресурсів для виконання її соціально-економічних функцій. Дотепер фінансова система залишається найвпливовішим інститутом держави, економічною формою її існування. Цим у великій мірі пояснюється посилення державного впливу на економіку, що сприяло формуванню капіталістичної системи відносин.

В будь-якій економічній системі завжди існують об’єктивні передумови державного впливу на механізми регулювання економіки. Вони були притаманні традиційній економічній системі, економічній системі домонополістичного ринку, а також економічній системі цивілізованого ринкового суспільства. Таким чином, у господарчому механізмі будь-якого суспільства ринкові регулятори сполучаються з державними регуляторами економіки. Отже, некоректно ставити питання про розмежування ринкових і державних регуляторів економіки. Більш коректним і науково обґрунтованим є постановка питання щодо єдності механізмів державного й ринкового регулювання. Така єдність є діалектичною. Це означає історичну зміну форм, методів, важелів, механізмів регулювання соціально-економічних процесів.

Панування в історичній практиці (до часів розвитку цивілізованого суспільства) ринкових важелів регулювання економіки об’єктивно обумовлене не тим, що держава сама по собі не прагнула впливати на економіку й відступала перед ринком, а тим, що недостатньо високим був ступінь, з одного боку, суспільного розподілу праці, а з іншого – усуспільнення виробництва, і тим, що недостатньо пізнаними були економічні закони. Внаслідок того вони не могли бути широко використані в практиці державного регулювання. З розвитком соціально-економічних систем, з розвитком методології їх економічного дослідження стало очевидним, що завжди існували не дві форми регулювання економіки – ринкова та державна, а державна, яка в тій чи в іншій мірі спиралася на закони ринку. Тобто переважали або адміністративні, або економічні інструменти впливу держави на макроекономічні процеси.

Економічна роль держави визначена низкою об’єктивних передумов, а саме: загально філософських, соціально-економічних, правових і політичних (рис. 1).

Таке розмежування є відносним, оскільки всі передумови взаємопов’язані і витікають одна з одної, підсилюють дію одна одної. Відносне їх виокремлення дає можливість розглянути державне регулювання в системі механізму господарювання, забезпечує конкретизацію цілей і причин державного втручання в економіку, а також надає змогу обґрунтувати правовий і політичний механізм реалізації соціально-економічних функцій держави.

Соціально-економічні, політичні і навіть правові передумови державного регулювання економіки завжди визначаються конкретно-історичними умовами країни, рівнем розвитку її продуктивних сил і виробничих відносин. Отже, слід мати на увазі, що ці передумови мають історичний характер і свою специфіку в кожній країні на кожному етапі її розвитку, що визначає специфіку національних моделей і механізмів державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки – це економічна категорія, яка відбиває складну систему соціально-економічних відносин поміж державою й іншими суб’єктами господарювання, являє собою інтегральну функцію держави, обумовлює здійснення її загальнонаціональних інтересів, реалізується відповідно до вимог системи економічних законів і передбачає соціальну відповідальність держави за наслідки її політики.

Другий розділ „Сутнісний аналіз економічного механізму державного регулювання економіки”. Розв’язання теоретичної проблеми розробки моделі й механізму державного макроекономічного регулювання спрямоване на пошук ефективної системи управління економікою й визначення місця й ролі держави в цій системі. Але для того, щоб обґрунтувати ефективно працюючий механізм державного макроекономічного регулювання, прийнятний для національної економіки, необхідно продовжити теоретичне дослідження його сутності як такого, його структурних складових та принципів їх взаємодії. Основні акценти необхідно робити саме на особливостях національної економіки, на проблемних аспектах її розвитку. Тільки так можна відійти від шаблонів, які, як свідчить практика їх використання, не спрацьовують за певних умов національних економік.

Передумови державного регулювання економіки – це сукупність загально філософських, соціально-економічних, політичних і правових чинників, певним чином взаємопов’язаних і визначених особливостями конкретного історичного періоду розвитку країни.

№ | КРИТЕРІЇ | ЗМІСТ КРИТЕРІЇВ

1 | Загально філософські | - сам факт існування держави, розвиток державності й посилення економічної ролі держави;

- сутність господарського механізму країни як системного об’єкту;

2 | Соціально-економічні | - розвиток суспільного розподілу праці;

- розвиток інституту приватної власності, економічне відокремлення виробників

- необхідність формування бюджетних засобів (і контролю за цим) для реалізації державою її економічних функцій;

- наявність визначеної системи цілей держави як єдиного цілого;

- процес узагальнення виробництва;

- забезпечення розвитку пріоритетних напрямків і галузей національної економіки, формування її ефективної структури;

- необхідність створення умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму;

- необхідність усунення негативних наслідків ринкових процесів (інфляції, безробіття, наявність природної та ринкової монополії, недоліки цінової системи, тощо);

- необхідність державної підтримки життєдіяльності громадян держави;

- необхідність захисту національних інтересів на світовому ринку;

- реалізація зовнішньоекономічної стратегії держави;

3 | Правові | - інституціональне забезпечення правової основи соціально-економічних процесів;

4 | Політичні | - реалізація внутрішньо- і зовнішньополітичної стратегії держави;

- збереження територіальної й економічної цілісності країни.

Рис. 1.Методологічні передумови державного регулювання економіки

Під впливом розвитку продуктивних сил змінюється система цілей суспільства. Це обумовлює зміну господарського механізму, який забезпечує їх реалізацію. Отже, аргументована цільова соціально-економічна функція держави відіграє провідну роль у визначенні форм, методів, меж державного регулювання економіки, його концепції і моделі.

Оскільки носіями цілей є суб’єкти господарювання, остільки в механізмі макроекономічного регулювання сполучаються об’єктивні і суб’єктивні чинники. Модель господарського механізму в кожній даній країні, набір і сполучення елементів такого механізму складаються під впливом об’єктивних економічних законів, але при цьому проходять через свідомість суб’єктів господарювання. В свою чергу, свідомість суб’єктів господарювання проявляється у формулюванні їхніх цілей, яким підпорядковується вибір моделей і механізмів хазяйнування. В механізмі регулювання економіки загальнонаціональні інтереси мають бути провідними. Втім, провідний суб’єкт регулювання економіки згідно з цільовою функцією держави повинен враховувати різноманіття інтересів і цілей усіх господарських суб’єктів. За таких умов виникає проблема соціальної відповідальності держави, з одного боку, і бізнесу – з іншого боку, за наслідки соціально-економічних реформ, за наслідки обраної моделі ринкових трансформацій, за наслідки впровадженого механізму.

Оскільки модель і механізм макроекономічного регулювання у кожній даній країні визначається соціальними, економічними, політичними й іншими особливостями країни, станом економіки, суперечностями трансформаційних процесів, остільки у дисертаційному дослідженні виділено суперечності організаційного, суто економічного і психологічного (морального) характеру; окремою суперечністю є суперечність у владних інституціях держави (рис. 2).

Доказ негативного впливу цих суперечностей на економічний стан країни – реальні соціально-економічні показники її розвитку. (Саме соціально-економічний стан країни дає змогу визначитися з необхідним набором функцій держави на будь-якому етапі розвитку її економіки. А це, в свою чергу (з урахуванням загальних методологічних принципів побудови механізму регулювання), дозволить науково визначити економічний механізм державного регулювання трансформаційної економіки України).

Соціально-економічні показники України за період трансформацій доводить, що протягом першого десятиліття ринкових перетворень країна не виходила з кризового стану. Валовий внутрішній продукт (ВВП) країни не тільки не перевищував рівня попереднього року, але постійно був нижче 100%. За 1990-1999 роки він знизився майже на 62%, а індекс його фізичного обсягу у 1999 році відносно 1990 року складав 39,1%. До того ж це був не самий низький показник означеного періоду: у 1998 році він дорівнював 38,1%. Тільки в 2000 році припинилося його падіння, почалося послідовне зростання.

Найбільше падіння ВВП відбулося у 1994 році, коли його обсяг відносно попереднього року знизився майже на 23%. Воно супроводжувалося тягарем гіперінфляції: у 1993 році індекс інфляції збільшився майже в 5 разів у порівнянні з 1992 роком. У 1995-2006 роках в динаміці ВВП намітилися позитивні тенденції. Якщо за 1991-1994 роки середньорічне скорочення ВВП складало біля 14%, то за період 1995 – початок 2000 року цей показник знизився до 4,8%. З 2000 року економіка пішла вгору, і дотепер ВВП кожного року перевищує 100% його рівня у попередньому році. Проте скорочення темпів його падіння ще не є задовільним, оскільки загальний рівень ВВП у 2006 році складав усього лише 67,1% щодо 1990 року.

Тенденції, близькі до тенденцій динаміки ВВП, спостерігалися й у виробництві промислової продукції в цілому, а також у виробництві товарів народного споживання зокрема.

Нестабільність економіки обумовлена падінням загального обсягу капітальних вкладень, які залежать від стану виробництва. Протягом 1991-1998 років в Україні відзначалася низька норма накопичення. Наприклад, у 1998 році вона становила 11,7%, переступивши критичну межу, в той час, як в останнє десятиліття ХХ ст. середньорічна норма накопичення в розвинутих країнах становила: у Японії – 34%, у Німеччині – 28%, в Італії – 20%, у Великобританії – 14 %, у США – 13%.

Але є й позитивне в динаміці інвестицій в Україні. Так, індекс інвестицій в основний капітал за останні вісім років трансформаційного періоду був завжди більше 100% попереднього року. Проте амплітуда його коливань складала від 131,3% у 2003 році до 1,9% у 2005 році і до 119,0% у 2006 році.

СУПЕРЕЧНОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

ТА ЇХ НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ

Зміст суперечностей | Наслідки суперечностей

Суперечності організаційного характеру

Здійснення ринкових перетворень методом проб і помилок

| Різні варіанти „шокової терапії” зруйнували економіку країни.

Запозичена і привнесена ззовні концепція монетаризму не відповідала соціально-економічному стану національної економіки | Неприйняття нової моделі механізму господарювання.

Некомпетентність управлінських кадрів не тільки щодо вибору концепції реформування, але й щодо механізмів проведення реформ. | Руйнування механізму державного управління економікою

Суперечності економічного характеру

Здійснення приватизації політико-правовим шляхом | Суттєві розбіжності в рівнях прибутків так званої еліти суспільства й основної маси народу, розвиток тіньової економіки

Знецінення праці і підрив престижу робітника | Безробіття, спад виробництва

Помилки в проведенні фінансово-кредитної політики | Обмеження інвестицій, підрив фінансової бази підприємств, значні обсяги неплатежів, зростання державного боргу і залежності від іноземних інвесторів.

Суперечності психологічного характеру

Підрив престижу робітника | Психологічні хвороби, моральний розбрат у суспільстві

Заперечення позитивного, що було притаманне соціалістичній системі господарювання | Соціальний нігілізм

Негативні результати реформ дискредитували саму їх ідею | Підрив віри народу в позитивний ефект від реформ для самого народу.

Суперечності у владних інституціях держави

Суперечності між різними політичними партіями, блоками, а також між Президентом країни і Урядом | Сукупність негативних наслідків організаційного, економічного і психологічного характеру

Рис. 2. Суперечності трансформаційного процесу та їх негативні наслідки

Від обсягів інвестицій залежить активність суб’єктів господарської діяльності, їх відтворювальна спроможність. Низький рівень інвестиційної активності української економіки пояснюється великою кількістю збиткових фірм, питома вага яких на початку 2000 року складала 55% підприємств усіх форм власності і у 2006 році становила понад 33,5%. Наслідком збитковості підприємств було зростання кредиторської заборгованості підприємств. Внаслідок неплатоспроможності підприємств зросла їх заборгованість по заробітній платі. У сукупності з заборгованістю по інших соціальних виплатах вона складає біля 8% від обсягу ВВП.

Для забезпечення темпів економічного зростання, визначених стратегією до 2015 року, необхідно, щоб середні темпи зростання капіталовкладень були не менше 9-10% на рік. Якщо буде так, то до вказаного терміну обсяги інвестицій в основний капітал зростуть до 150 млрд. грн. Отже, постає проблема подолання розриву між величиною заощаджень і часткою інвестицій в основний капітал. Це є одним з важливіших завдань інвестиційної політики держави наступного періоду розвитку України. Проте, це вельми складна задача, адже ж дотепер індекс інвестицій в основний капітал становив лише 67,6% (2006 рік) від його рівня у 1990 році. Та й то, він подолав 50% рубіж лише у 2004 році. А в 2003 році він ще складав 43,5% від рівня 1990 року.

Суперечності трансформаційних процесів визначають економічні функції держави в трансформаційний період, а також реально необхідний масштаб державного втручання в економіку, що, в свою чергу, визначає концепцію моделі і механізм макроекономічного регулювання. Виникає очевидна необхідність використання економічного механізму державного макроекономічного регулювання, який ґрунтується на сполученні класичних елементів кейнсіанства з елементами неокейнсіанства, а також урахування важелів монетарного впливу держави на економіку.

Виходячи з дослідження суперечностей трансформаційного процесу, їх соціально-економічних наслідків, особливостей розвитку національної економіки, а також економічних функцій держави, можна зробити висновок: перш за все необхідно трансформувати інституціональну, економічну, галузеву й територіальну структуру національної економіки. Це можна здійснити активною інвестиційною політикою. В свою чергу, інвестиційна політика здійсненна лише за умов оптимізації податкової політики. Наслідком стане зменшення обсягів тіньової економіки й розвинута інституціональна, економічна, галузева й територіальна структура виробництва. Прилинуть кошти до бюджету, й на такій підставі держава зможе виконати свої соціально-економічні функції (зокрема функцію соціального захисту, соціальної допомоги й соціальної підтримки громадян), що й забезпечить формування соціально орієнтованої ринкової економіки.

Третій розділ „Розвиток механізму державного макроекономічного регулювання в Україні”. Без реалізації державної стратегії випереджального розвитку, без використання інноваційної моделі розвитку національної економіки цільові орієнтири макроекономічного регулювання нездійсненні.

Сутність інноваційної моделі розвитку економіки полягає у тому, що в ній роль головного джерела довготривалого економічного зростання відіграють наукові надбання та їхнє технологічне застосування, яке дасть можливість, передусім, підвищити конкурентоспроможність економіки, гарантувати їй економічну безпеку та чільне місце в Європейському Союзі за стабільних і високих темпів економічного зростання

Стратегія випереджального інноваційного розвитку України не може бути реалізованою на застарілій матеріальній базі, на застарілих основних засобах, ступінь зношеності яких є вельми високий. Так, на початок 2007 року він становив 47,3% проти 36,5% у 1990 році. При тому у будівництві основні фонди зношені на 59,3%, у виробництві та розподілі електроенергії, газу та води – на 58,7%, у рибному господарстві – на 58,2%, в установах освіти – на 56,6%, у обробній промисловості – на 55,4%.

Якщо подивитися на ступінь зношеності основних засобів за регіонами, то найвищим він є у Чернігівській (64,0%), Вінницькій (59,2%), Івано-Франківській (52,5%), Дніпропетровській (51,3%), Одеській (51,3%), Херсонській (50,7%), Донецькій (49,8%), Сумській (49,4%) областях. У кращому стані знаходяться Харківська (37,9%) і Київська (41,0%) області, а також місто Київ (40,8%).

Таким чином, важливою задачею нашої країни є оновлення основних засобів та ліквідація застарілих, а також раціоналізація їх галузевої та територіальної структури. Щодо вирішення цієї проблеми, то вона, як звісно, потребує багато інвестицій, які вкрай обмежені. Наприклад, у 2006 році інвестиції в основний капітал становили 67,6% від рівня 1990 року. І хоча, починаючи з 2000 року, вони щороку перевищують 100% порівняно з попереднім роком, але темпи їх зростання є нестійкими і коливаються, наприклад, від 131,3% у 2003 році до 101,9% у 2005 році і до 134,5% у 2006 році.

Відповідно інвестиціям як матеріального підґрунтя оновлення основних засобів, низькими є коефіцієнти ліквідації та оновлення основних засобів. За 1995-2006 роки коефіцієнт ліквідації коливався у межах 0,59-1,1%, а коефіцієнт оновлення – у межах 1,14-3,18%. До того ж коефіцієнт оновлення після 2001 року, коли він сягнув максимального значення (3,18%) у наступних роках пішов на спад. Отже, інноваційний стан України є незадовільним. Внутрішній ринок її науково-технічної продукції продовжує деградувати, що визначається низьким рівнем попиту на інноваційні розробки; неплатоспроможністю вітчизняних споживачів; недостатністю конкуренції на внутрішніх ринках з боку виробників та постачальників нової техніки та нових технологій; прагненням західних замовників без істотних інвестицій використати наукові результати виробничої сфери.

Світовій практиці притаманні три типи стратегій інноваційного розвитку, а саме: стратегія перенесення, стратегія запозичення, стратегія нарощування. Найбільш відповідним для сучасної України є третій тип інноваційного розвитку. Країна повинна максимально мобілізувати свої наукові, технічні, матеріальні й людські ресурси, щоб забезпечити власний розвиток на власній науково-технічній базі (не нехтуючи залученням іноземних фахівців). Абстрактна модель економічного механізму державного регулювання трансформаційної економіки відбита на рис. 3.

Державна інноваційна політика має не тільки визначити основні напрями науково-технічного розвитку, але й визначитися з формами й методами організації і управління інноваційними процесами, зокрема організації й управління забезпеченням реалізації інноваційної стратегії з боку держави.

Систему державного забезпечення інноваційної моделі розвитку національної економіки слід розглядати як двоїсту єдність, а саме: з одного боку – як систему інституційних, організаційних і технічних заходів державного впливу на економіку у напрямку її інноваційного розвитку; з іншого боку – як систему економічних важелів, що забезпечують реалізацію стратегії інноваційного розвитку.

Однією з головних проблем української держави є матеріальне забезпечення її стратегічних планів щодо інноваційної моделі ринкової економіки, тобто необхідно активізувати систему економічних важелів реалізації стратегії інноваційного розвитку. Головними з важелів вважаються бюджетно-податкові, грошово-кредитні і структурно-інвестиційні.

Розвиток механізму державного регулювання економіки на основі використання бюджетно-податкової політики міститься в зниженні рівня податкових ставок і загального рівня оподаткування; в удосконаленні механізму сплати податків; у використанні гнучкої системи пільгового оподаткування як стимулятора підприємницької діяльності; в розповсюдженні практики багаторівневого податкового планування; в упровадженні системи альтернативного оподаткування, що забезпечить рішення ряду соціальних питань і вивільнить частину коштів бюджету.

У грошово-кредитній політиці української держави необхідні наступні напрями її реформування:

- перш за все, грошово-кредитна політика держави повинна мати чіткі соціальні орієнтири;

- підвищення відповідальності держави по зобов’язанням комерційних банків, за негативні процеси в грошово-кредитній сфері; контролювання обсягів грошової маси не тільки в цілому по країні, але й у різних секторах економіки і в регіонах; забезпечення попиту на грошові ресурси в розрізі наявної грошової маси тощо.

У грошово-кредитній політиці держави важливим є подолання неплатежів населенню, зниження диспропорцій доходів основних груп населення, забезпечення реального прожиткового мінімуму, забезпечення народу кредитними послугами;

- необхідно подолати нормативний підхід до визначення обсягів бюджетного дефіциту і грошової маси при формуванні кредитно-грошової політики;

- необхідним є державне регулювання норми позикового відсотка у бік зниження, а також подолання необґрунтованого завищення прибутковості державних цінних паперів у порівнянні з нормою рентабельності промислових підприємств;

- монетарні важелі державного регулювання грошово-кредитних відносин можна використовувати, припускаючи помірну інфляцію при зростанні ВВП;

- нагальною проблемою є удосконалення платіжно-розрахункових механізмів. Недопустимою є спрямованість грошово-кредитної політики не на підтримку ефективного функціонування підприємств національної економіки, а на їх розвал і доведення потенційно сильних підприємств до банкрутства, що негативно позначається на стані вітчизняного виробництва і на долях громадян України.

Потреба в інвестиційних ресурсах посилюється тим, що в Україні зберігається паливно-енергетична спеціалізація економіки, а також продовжуються структурні деформації. Це унеможливлює і гальмує інтегрування України в міжнародне економічне співтовариство. Отже, активізація інвестиційних процесів виступає першорядним чинником у вирішенні структурних перетворень української економіки і соціально-економічних проблем суспільства. Без державного впливу на ці процеси розв’язати проблему стабілізації і економічного зростання неможливо.

ВИСНОВКИ

В ході дослідження розв’язано актуальне наукове завдання теоретичного й методологічного обґрунтування сучасного економічного механізму державного регулювання соціально-економічних процесів, що забезпечить інноваційний розвиток України й формування соціально орієнтованої економіки. Відповідно до мети й поставлених задач одержано наступні висновки:

1. У господарчому механізмі будь-якого суспільства ринкові регулятори сполучаються з державними регуляторами економіки. Така єдність є діалектичною. Це означає історичну зміну форм, методів, важелів, механізмів регулювання соціально-економічних процесів. Отже концепції й механізми реалізації економічних функцій держави в умовах традиційної економіки, економіки так званого вільного ринку, економіки монополістичного ринку й змішаної економіки є різними. На сучасному етапі світового розвитку спостерігається їх зближення. Національні моделі макроекономічного регулювання формуються на сполученні кейнсіанської, інституціональної та неокласичної концепцій.

2. Економічна роль держави визначена низкою передумов, а саме: загально філософських, соціально-економічних, правових і політичних. Таке розмежування є відносним, оскільки всі передумови взаємопов’язані і витікають одна з одної, підсилюють дію одна одної. Відносне їх виокремлення дає можливість розглянути державне регулювання в системі механізму господарювання, забезпечує конкретизацію цілей і причин державного впливу на економіку, а також надає змогу обґрунтувати правовий і політичний механізм реалізації соціально-економічних функцій держави. Передумови державного регулювання економіки завжди визначаються конкретно-історичними умовами країни, рівнем розвитку її продуктивних сил і виробничих відносин, мають історичний характер і певну специфіку у кожній країні на кожному етапі її розвитку, що визначає специфіку національних моделей і механізмів державного регулювання економіки.

3. Модель господарського механізму в кожній даній країні, набір і сполучення елементів такого механізму складаються під впливом об’єктивних економічних законів, але при цьому проходять через свідомість суб’єктів господарювання. Отже, постає проблема суперечності інтересів суб’єктів господарської діяльності і відповідно суперечності трансформаційних процесів в економіці. У дисертаційному дослідженні виділено суперечності організаційного, суто економічного і психологічного (морального) характеру; окремою суперечністю є суперечність у владних інституціях держави.

4. Суперечності трансформаційного процесу визначають економічні функції держави у відповідний період, а також реально необхідний масштаб державного втручання в економіку. Державне регулювання економіки – це економічна категорія, яка відбиває складну систему соціально-економічних відносин поміж державою й іншими суб’єктами господарювання, являє собою інтегральну функцію держави, обумовлює здійснення її загальнонаціональних інтересів, реалізується відповідно до вимог системи економічних законів і передбачає соціальну відповідальність держави за наслідки її політики.

5. Для економіки сучасної України необхідним є використання економічного механізму державного макроекономічного регулювання, який ґрунтується на визначенні стратегічних пріоритетів випереджального інноваційного розвитку, на сполученні класичних елементів кейнсіанства з елементами неокейнсіанства з урахуванням важелів монетарного впливу держави на економіку. Забезпечення реалізації стратегічних пріоритетів держави здійснюється завдяки її активної інвестиційної політики, яка через бюджетно-податкові, грошово-кредитні й структурно-інвестиційні механізми обумовить розвиток продуктивних сил, внутрішнього ринку й формування соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Висновки та пропозиції автора були впроваджені Головним управлінням економіки Тернопільської обласної державної адміністрації; Тернопільською об’єднаною Державною податковою адміністрацією; Управлінням економіки Тернопільської районної Державної адміністрації, а також у навчальному процесі в Тернопільському національному економічному університеті.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ РОБІТ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

у фахових виданнях:

1. Кальмук О. Бюджетно–податкова політика України у контексті світового досвіду // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сб. науч. трудов. Часть 4. – Донецк: ДонНУ, 2007.– С. 1523- 1528.

2. Кальмук О. Особливості і суперечності ринкових трансформацій в Україні. // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. Випуск 230: В 3 т. – Т. ІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. – С. 317 - 325.

3. Кальмук О. Цільові орієнтири механізму макроекономічного регулювання. // Вісник Донецького університету. Серія В: Економіка і право. – Донецьк: ДонНУ, 2007. – № 1. – С.362-368.

4. Кальмук О., Чуніхіна Т., Куліш Т. Постіндустріальні корпорації: механізми управління і розвитку. // Вісник соціально-економічних досліджень Одеського державного економічного університету. 2007. № 25. – С. 399 – 403. (Особистий внесок: обґрунтування механізму управління розвитком сучасних корпорацій).

за матеріалами конференцій:

1. Кальмук О., Беленькова Е., Кулиш Т. Государственное регулирование структурных процессов: налоговый аспект // Фінансовий і банківський менеджмент: досвід та проблеми. Тези доп. VII між нар. наук. конференції молодих вчених. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – С.37-38. (Особистий внесок: обґрунтування механізму державного регулювання структурних процесів).

2. Кальмук О. Бєлєнькова О.Інвестиційні процеси в економіці України: аспект державного податкового регулювання // Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання Праці сьомої між нар. наук. конференції молодих учених. Частина 4. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – С. 16-18. (Особистий внесок: обґрунтування механізму державного регулювання інвестиційних процесів).

3. Кальмук О. Соціальна політика держави: проблеми людського розвитку. //Материалы междунар. науч.-практич. конференции „Актуальные проблемы управления человеческими ресурсами и маркетинга в контексте стратегии развития Украины”. / Социально-экономические аспекты промышленной политики. Сб. науч. тр.: В 3-х т. – Т.1 / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. Редкол.: Амоша А.И.