НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
КАБАЛЬСЬКИЙ РОМАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
УДК 340.12
Нормативність права як предмет філософського аналізу
Спеціальність 12.00.12 – філософія права
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків – 2008
Дисертація є рукописом
Робота виконана на кафедрі філософії Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України
Науковий керівник:
доктор філософських наук, професор Данильян Олег Геннадійович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри філософії
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, доцент Гуренко-Вайсман Марина Миколаївна, Кримський юридичний інститут Харківського Національного університету внутрішніх справ, завідувач кафедри теорії та історії держави і права
кандидат юридичних наук, доцент Литвинов Олександр Миколайович, Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, професор кафедри філософії права
Захист відбудеться 17 червня 2008 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.
Автореферат розісланий 15 травня 2008 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Л. Яроцький
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена процесами трансформації українського суспільства у напрямку розвитку демократичної, соціальної, правової держави (стаття 1 Конституції України) та реалізації принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України). Ці процеси виводять на перше місце такий фактор суспільного розвитку як право та, відповідно, викликають необхідність у більш глибокому та багатоаспектному дослідженні цього феномену.
Важливою ознакою права, іманентною його сутності, є нормативність. Багатогранність нормативності знайшла вираз у статті 19 Конституції України, в якій закріплено принцип, відповідно до якого громадянам України дозволено робити те, що не заборонено законодавством. Необхідність більш широкого підходу до проблеми нормативності обумовлюється потребами юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України (рішення від 27.12.01 у справі № 1-2/2001) та потребами законодавчої політики і практики (зокрема проекти Закону України “Про нормативні правові акти в Україні” № 0923 від 05.01.95 та № 2577 від 20.11.06).
В той же час на сьогодні феномен нормативності права досліджується з традиційних позицій. Ті існуючі праці, де порушується питання нормативності права, були написані ще в середині минулого століття за умов ідеологічного монополізму. Як наслідок, ці праці не відзначаються розмаїттям методології, а також залишається не врахованим досвід зарубіжних правознавців. Крім того, при розгляді питання нормативності права не можна оминати увагою ті трансформаційні процеси, що тривають у сучасному українському суспільстві. Тому, зважаючи на іманентність нормативності праву, нагальним є питання дослідження особливостей прояву нормативності права в умовах перехідного суспільства. У зв’язку з цим звернення автора до філософського осмислення нормативності права є і своєчасним, і необхідним.
У радянській та сучасній науці проблеми правової нормативності розглядаються у комплексі з іншими питаннями або ж як проміжна ланка при дослідженні проблем правознавства (С.С. Алєксєєв, М.І. Байтин, В.К. Бабаєв, С.М. Братусь, А.Я. Вишинський, О.Б. Венгеров, М.І. Козюбра, Ю.В. Кудрявцев, О.О. Лукашева, М.М. Марченко, П.Є. Недбайло, Н. Неновські, В.С. Нерсесянц, Е.Ю. Соловйов, І.Ю. Фарбер, М.В. Цвік, Л.С. Явич). До питань нормативності права зверталися науковці першої половини ХХ століття (М.М. Коркунов М.І. Палієнко), а також класики світової філософсько-правової думки, зокрема Г.В.Ф. Гегель, Т. Гоббс, І. Кант, Ж. Карбоньє, Г. Кельзен, Дж. Локк, Л. Фуллер, Х. Харт та інші. Питання нормативних засад права не є стороннім і для сучасних західних дослідників права, зокрема, Р. Алексі, Ю. Ґабермаса, О. Гьофе, К. Корсгаард, Дж. Постеми, П. Рікера, Р. Ципеліуса та інших. Проте комплексних досліджень, присвячених безпосередньому з’ясуванню проблем нормативності права в Україні немає. На сьогодні у науковій літературі, по-перше, розглядається лише формальна (позитивно-емпірична) сторона нормативності, як наслідок нехтуються її сутнісні якості. В результаті цього, по-друге, сутність нормативності (належне) підмінюється державним примусом, що призводить до збіднілого праворозуміння. Крім того, не береться до уваги важлива ознака нормативності як способу об’єктивації (форми) належного, адже належне не виводиться з велінь держави (емпіричного феномену). Та головне, за таких обставин залишається поза увагою одне з найважливіших питань правознавства взагалі та філософії права зокрема: “Чому людина повинна коритися праву?”, не з’ясованою залишається проблема легітимації державно-правових процесів.
Таким чином, на сьогодні існує потреба у філософсько-правовому переосмисленні існуючих знань стосовно нормативності права та здійсненні на цій підставі комплексного дослідження феномену нормативності права, з’ясування особливостей його прояву в умовах перехідного суспільства.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертаційного дослідження відповідає науковому напрямку “Філософські, соціально-правові та культурологічні проблеми розвитку суспільства”, що розробляє кафедра філософії Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми “Філософські та культурологічні проблеми духовного життя суспільства та розвитку особистості” (реєстраційний номер 0106и002286).
Мета і завдання дослідження. Виходячи із сучасного стану наукового дослідження проблеми, мета роботи полягає у визначенні способів обґрунтування правової нормативності та виявленні на цій основі оптимальної моделі їх застосування задля визначення природи нормативності права, а також встановлення на цій підставі місця права в системі соціальної нормативності. Досягнення мети зумовило постановку таких основних дослідницьких завдань:
·
виявити особливості філософського осмислення нормативності як соціокультурного феномену в історії світової філософської думки;
·
з’ясувати сутність та зміст системи нормативності в суспільстві;
·
встановити місце права в системі соціальної нормативності;
·
здійснити аналіз існуючих моделей нормативності права;
·
визначити природу нормативності права;
·
дослідити способи обґрунтування правової нормативності;
·
розкрити особливості прояву нормативності права у суспільстві, що трансформується.
Об’єктом дослідження є нормативність права як соціокультурний феномен.
Предмет дисертаційного дослідження – сутнісні та структурні риси нормативності права і особливості її прояву в умовах перехідного (трансформаційного) суспільства.
Методи дослідження зумовлені специфікою цієї дослідницької роботи і потребами комплексного аналізу теми. Методологічною основою дослідження є комплекс використовуваних у взаємозв’язку філософських та загальнонаукових методів і принципів. Використовувалися такі принципи та методи, як:
·
діалектичний – у формі поєднання аналізу й синтезу при з’ясуванні співвідношення категорій цінність, норма, нормативність та дослідження їх діалектичної єдності;
·
системний та структурно-функціональний – при з’ясуванні місця права в системі соціальної нормативності та дослідженні місця нормативності права у правовій системі;
·
хронологічно-проблемний, історичний – при розгляді особливостей філософського осмислення нормативності як соціокультурного феномену в історії світової філософської думки;
·
порівняльно-критичний – при розгляді різних концепцій нормативності права;
·
єдності історичного та логічного – при розкритті змін, яких зазнали ті чи інші теорії, концепції нормативності права;
·
феноменологічний – при аналізі структури соціальної норми та визначенні нормативних засад свідомості;
·
герменевтичний – при інтерпретації особливостей прояву нормативності права в умовах ситуації перехідного (трансформаційного) суспільства;
·
формально-юридичний – при аналізі положень нормативно-правових актів, при встановленні зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності між собою та відпрацюванні дефініцій.
Робота виконана на засадах методологічного плюралізму та інтегрального підходу до праворозуміння. У дослідженні значною мірою використовувався методологічний потенціал праць відомих сучасних українських вчених, які досліджують питання філософії права: О.О. Бандури, О.Г. Данильяна, А.А. Козловського, М.В. Костицького, С.І. Максимова, П.М. Рабіновича, С.С. Сливки та ін. Переклади оригінальних праць з іноземних мов зроблені автором.
Наукова новизна одержаних результатів. Результатом проведеної роботи стало одне з перших у вітчизняній науці дисертаційне дослідження з комплексного філософсько-правового осмислення нормативності права та з’ясування особливостей її функціонування у перехідному (трансформаційному) суспільстві. Найбільш значущими результатами та теоретичними висновками, що мають наукову новизну і виносяться на захист є такі:
Уперше:
·
здійснено систематизований аналіз світової філософської думки щодо питання нормативності; виявлено певну еволюцію поглядів на нормативність; доведено, що нормативність є соціокультурним феноменом, який визначає взаємодію соціальних суб’єктів на підставі їх відношення до сфери належного;
·
досліджено зв’язок та взаємозалежність соціальної нормативності та сфери належного, що здійснюється через категорію цінності, закладену в нормі; з’ясовано сутність та зміст системи нормативності в суспільстві; запропоновано визначення нормативності як соціокультурного феномену, що, ґрунтуючись на рефлексивній здатності людини, виступає способом об’єктивації цінностей та зорієнтована на виникнення відношення належності певних моделей поведінки у соціальних суб’єктів;
·
на підставі взаємозалежності суспільства та його правової системи досліджено особливості прояву та функціонування нормативності права в умовах суспільства, що трансформується, її призначення та мету; з’ясовано роль і місце нормативності права у правовій системі як вираження регулятивної функції права;
·
виявлено природу правової нормативності, зроблено наголос на неможливості ототожнення нормативності права з його примусовістю.
Набув подальшого розвитку:
·
аналіз існуючих класичних та сучасних моделей нормативності права, їх порівняльний аналіз та з’ясування переваг і недоліків кожної з концепцій;
·
аналіз основних способів обґрунтування нормативності права, визначено зв’язок примусу з правовою нормативністю та роль процедури легітимації у становленні та функціонуванні нормативності права.
Удосконалено:
·
дослідження місця права у системі соціальної нормативності, за критерієм прояву нормативності різних соціальних регуляторів; визначення відмінностей та зв’язків різних нормативних соціальних регуляторів;
·
керуючись розумінням нормативності як соціокультурного феномену, запропоновано визначення правової нормативності, яка характеризується рефлексивним поєднанням загальнообов’язковості та загальнозначущості права для необмеженого кола суб’єктів, які задаються елементом належності, закладеним у нормі (чи в іншому носієві) через інтегровану нею цінність.
Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається актуальністю і новизною положень, які виносяться на захист. Результати дослідження складають методологічну базу для подальшого дослідження філософського-правових проблем правової нормативності. Одержані результати можуть бути використані у науково-дослідницькій роботі, для подальшого дослідження аксіологічних та онтологічних проблем права, теоретичних і прикладних питань правового регулювання, подальшого розвитку вітчизняної філософії права тощо; у правотворчості та правореалізації як концептуальне підґрунтя для здійснення законотворення (зокрема прийняття Закону України “Про нормативні правові акти в Україні”) та використання і дотримання права, а також при застосуванні та тлумаченні права (діяльності судової системи України); у навчальному процесі як матеріал для науково-дослідницької роботи зі студентами, викладання курсів з філософії, теорії, соціології, антропології та аксіології права, історії політичних і правових вчень тощо; у суспільному житті загалом (для цілей правової просвіти; підвищення рівня правової свідомості та культури населення тощо).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовано на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Сучасний соціокультурний простір 2004” (м. Київ, 2004 рік), Міжнародній міжвузівській конференції аспірантів і студентів „Традиції та новації в системі сучасного російського права” (м. Москва, 2005 рік), Міжвузівській науковій конференції „Проблеми розвитку суспільства: системний підхід” (м. Харків, 2006 рік), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих учених” (м. Запоріжжя, 2007 рік); обговорювалась на методологічних семінарах та засіданнях кафедри філософії Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в 8 авторських публікаціях, з них 4 наукові статті, опубліковані у фахових наукових виданнях, визначених ВАК України.
Структура і обсяг дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дослідження, зумовила його логіку та структуру. Робота складається із вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (219 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 197 сторінок, з яких основного тексту – 180 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність, ступінь наукової розробки, зв’язок з науковими програмами, темами, планами, визначено мету і завдання, об’єкт та предмет дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи, наведені дані про апробацію й структуру роботи.
Розділ 1 “Методологічні основи дослідження нормативності права” присвячений дослідженню нормативності як соціокультурного феномену та визначенню методологічних засад для подальшого дослідження нормативності права.
У підрозділі 1.1 “Філософське осмислення нормативності як соціокультурного явища: історичний аспект” досліджується історичний розвиток філософського розуміння нормативності, на підставі чого виявлено певну еволюцію поглядів на нормативність та доведено, що нормативність є соціокультурним феноменом, який визначає взаємодію соціальних суб’єктів на основі їх відношення до сфери належного.
Доводиться, що за умов космоцентричного усвідомлення світу, для філософів Античності характерним є пошук нормативної першооснови світу, спроби знайти та обґрунтувати елемент, що задає структуру існування, визначає порядок та природу процесів та речей. Такою нормативною основою є Логос (космічний порядок, світ ідей), що пізнається раціонально.
У середньовічній філософії нормативною основою сущого є Бог. Божественний розум (реалізм) чи Божа воля (номіналізм) задають порядок протікання природних та соціальних процесів. Для філософії Нового часу, при визначенні нормативних засад, характерним є звернення до суб’єкта як вихідної точки міркувань. Так для І. Канта упорядковуюча сила не може знаходитись в об’єкті, тому вона має міститись в суб’єкті. Як такі виділялись апріорні трансцендентальні форми свідомості, що є необхідними та загальнозначущими (нормативними) формами. Разом з тим, представники суб’єктивізму (Дж. Берклі, Д. Г’юм) заперечували можливість існування загальнозначущих норм чи цінностей на тій підставі, що вони є вираженням не знання, а почуттів, на яких вони ґрунтуються.
Обґрунтовується, що у філософії ХХ століття у соціокультурній площині категорія належного та нормативного була безпосередньо пов’язана з категорією цінності, що задавала нормативності соціальним процесам (Г. Ріккерт, Н. Гартман, Г. Гурвич). В противагу цьому, представники позитивізму заперечували можливість самої постановки питання про існування „надпозитивних” нормативних основ всесвіту і пропонували обмежитись лише тим, що можна спостерігати. На підставі дослідження історичного розвитку категорії нормативності, було закладено теоретичну основу для визначення соціальної нормативності.
Підрозділ 1.2 “Сутність та зміст системи нормативності в суспільстві” присвячений визначенню поняття нормативності як соціокультурного феномену, з’ясовано взаємозв’язок нормативності з соціальними нормами та цінностями, а також сферою належного.
Очевидно, що відповідь на питання про те, чому та яким чином соціальна норма є обов’язковою, або, іншими словами, у чому полягає нормативна сила соціальних норм (чому суб’єкт має виконувати норму?) слід шукати у площині зв’язку категорій „належне”, „норма”, „нормативність”. В зв’язку з цим виділяється позиція деяких науковців (О.А. Івін, І.О. Ільїн, С.Н. Попов, П.М. Рабинович, Ю.П. Солодухін, А.А. Старченко), які розглядають соціальну норму як авторитетний припис належного та ототожнюють її з логічним судженням нормативного характеру, тобто з судженням, що містить сформульоване правило поведінки.
Доводиться, що норма нерозривно пов’язана з належним. Проте при розгляді норми як судження виникає питання про те, в який спосіб судження є пов’язаним з належним. Деонтологічне судження виражає певну цінність, на підставі якої робиться висновок про необхідність визначеної поведінки. Тобто норма (як деонтологічне судження) саме через цінність здійснює зв’язок зі сферою належного. Зв’язок цінності як ідеальної сутності з дійсністю опосередковується через акт судження – оцінку, яка здійснюється через мову.
У науковій літературі відзначалась близькість категорій „належне” та „нормативне” (М.М. Алексєєв, Н. Неновскі). Норма є способом виразу належного, його формою. Деонтологічне зі своєї сторони є змістом норм. Деонтологічне об’єктивується через нормативне та набуває статусу незалежної відносно індивідуальної свідомості об’єктивації. Констатуючи взаємообумовленість норми та цінності, слід відзначити, що, з однієї сторони, цінність проявляється через норму і, будучи інтегрованою в останню, інтерналізується суб’єктом, іншої – саме цінність, несучи у собі елемент належності, надає соціальнім нормам загальнообов’язковість та загальнозначущість.
У підрозділі 1.3 “Право в нормативній системі суспільства” за критерієм прояву нормативності різних соціальних регуляторів досліджено місце права у системі соціальної нормативності, а також визначено відмінності та зв’язок різних нормативних соціальних регуляторів.
Нормативність, будучи невід’ємною рисою права, властива не тільки праву, а всій системі соціального регулювання – моралі, релігії тощо, тому її не можна розглядати як специфіку права. Для радянської правової науки (Ю.В. Кудрявцев, О.О. Лукашева, С.М. Братусь, С.С. Алексєєв) характерним було розмежування нормативних систем за критерієм формального закріплення норм і їх забезпечення державним примусом. Проте, слід погодитись з В.С. Нерсесянцем у тому, що не особливості санкцій визначають відмінності соціальних норм, а навпаки, сутнісні відмінності різних видів соціальних норм обумовлюють і особливості санкцій за їх порушення.
Для вирішення проблеми щодо відмінностей нормативної (зобов’язальної) сили різних соціальних регуляторів необхідно погодитися з тими дослідниками, які вбачають відмінність між правом і мораллю з релігією в тому, що право вимагає від суб’єкта зовнішньої поведінки, не очікуючи внутрішньої згоди, у той час як мораль і релігія передбачають внутрішнє прийняття. Право, будучи об’єктивним, є адресованим кожному, “будь-якому члену союзу незалежно від його згоди” (І.О. Ільїн). П. Рікер відзначав, що займенник “будь-хто” є не просто граматичною особливістю, а філософсько-правовою конструкцією. Крім того, правова норма виникає тільки через втручання іншого, оскільки як тільки з’являється зв’язок з іншим, виникає проблема рівноправ’я.
Обгрунтовується, що нормативність моралі й релігії, існуючи в індивідуальній сфері, спрямована на скерування внутрішньої поведінки суб’єкта; нормативність же права – на скерування взаємодій соціальних суб’єктів. Тому вона, вказуючи на належну поведінку, вимагає її зовнішнього вираження. У зв’язку з цим правова норма, на відміну від інших соціальних норм, завжди двостороння: її усвідомлення та переживання завжди супроводжуються приписуванням тих чи інших правомочностей одним суб’єктам, а обов’язків – іншим.
У підрозділі 1.4 “Правова система в суспільстві, що трансформується” з огляду на взаємозалежність суспільства та його правової системи виявлено особливості функціонування правової системи в суспільстві, що трансформується; з’ясовано роль і місце нормативності права у правовій системі.
Правова система становить явище, що інтелектуально виділене з правової дійсності та включає у себе не всі правові феномени, а лише ті, що безпосередньо взаємодіють з соціальним суб’єктом (суспільством), забезпечуючи можливість соціальної об’єктивації, інтерналізації (включаючи легітимацію) права конкретного суспільства. Сучасна українська правова система не існує як відокремлений від суспільства інститут та зазнає постійного впливу з боку суспільства як метасистеми. Перехідному типу правової системи властиве тимчасове послаблення її політичних і соціальних основ. Можна погодитись з О.Ю. Тодикою, яка пов’язує таку ситуацію з переоцінкою соціально-політичних цінностей значною частиною населення.
Доводиться, що правова система України є одним з різновидів відкритих реактивних систем. Як правова система суспільств транзитивного типу вона має свої ознаки, такі як еклектичність, імітація, перехідність, динамічність, суперечливість (дисгармонія). Ці ознаки визначають особливості протікання регулятивних процесів у суспільстві. Правова система суспільств транзитивного типу перебуває у нестійкому, рухливому середовищі. Разом з тим, з огляду на те, що право не може бути відірваним від суспільства, в якому воно функціонує, не можна вважати константою і підґрунтя регулятивної (нормативної) дії права. Тому нормативність права як прояв його функціонування, за умов нестабільності оточуючого середовища, характеризується не лише упорядкуванням соціальної реальності, а й тим, що зазнає зворотного впливу суспільства внаслідок зміни ціннісних парадигм легітимації. Зміна ціннісних орієнтацій суспільства сприяє тому, що змінюється й обґрунтування зобов’язальної сили права, змінюється відповідь на питання про те, чому суб’єкт має коритися вимогам права.
Розділ 2 “Філософський аналіз нормативності права” присвячений докладному розгляду нормативності права, аналізу існуючих концепцій, з’ясуванню природи правової нормативності та способів її обґрунтування, а також виявленню особливостей функціонування нормативності права у суспільствах, що трансформуються.
У підрозділі 2.1 “Класичні та сучасні моделі нормативності права” виокремлюються та аналізуються існуючі моделі нормативності права, здійснено їх порівняльний аналіз, з’ясовано переваги і недоліки кожної з концепцій.
Встановлено, що у зв’язку з тим, що категорія правової нормативності є багато в чому похідною та залежною від права, розуміння природи нормативності права, її джерел також безпосередньо залежить від типу праворозуміння. Так, правовий позитивізм, як методологічна база, не дозволяє вирішити питання про нормативну силу права. Заперечуючи моральні основи „належного”, позитивізм нормативну силу права вбачає у волі законодавця, яка забезпечується механізмом примусу. Однак феномен підкорення закону може бути пояснений не лише страхом перед санкцією, але і повагою до закону або певним інтересом. В межах правового об’єктивізму нормативність права обґрунтовується через виведення належного у відносинах з існуючого у них. Суб’єкт кориться вимогам права не в силу своїх ціннісних переконань, навіть не під впливом примусу, а тому, що він сам є частиною існуючих відносин.
Теорії природного права спрямовані на пошук особливої реальності права, що не зводиться до реальності державно-владних велінь. Природно-правове мислення ставить перед собою безпосереднє завдання знайти виправдовуючу основу та критерій оцінки позитивного права. Залежно від філософсько-світоглядних засад інстанцією, до якої апелює природне право, та джерелом його нормативної сили може виступати світовий порядок, розум чи людська сутність.
Інтерсуб’єктивні концепції права виходили з того, що право як і мораль, релігія є способом людського буття у світі як буття з іншими людьми. Право конституюється відносинами між „Я” та Іншими через ціле, яке ми відчуваємо завдяки порядку, що існує між всіма нами. Для обґрунтування нормативності правопорядку екзистенційна феноменологія звертається до конструкції суспільного договору, однак показує, що успішність такого обґрунтування залежить від антропологічних передумов, тобто трактування сутності людини. З точки зору екзистенційної феноменології право має нормативну силу у тій мірі, в якій воно втілює „мінімум належного для іншого”, тобто справедливість. В межах комунікативної теорії (К.-О. Апель, Ю. Ґабермас) норми права обґрунтовуються практично, в реальній комунікації, що носить процедурний характер. Однак цей дискурс має співвідноситись з ідеальною комунікацією (аналог природного права), яка, як регулятивна ідея, вказує напрямок раціонального обґрунтування норм і слугує критерієм для встановлення „істинного консенсусу”.
У підрозділі 2.2 “Природа нормативності права” розглядаються особливості природи правової нормативності, виокремлюються її специфічні риси, наголошується на неможливості зведення нормативності права до його примусовості.
З аналізу сучасної юридичної наукової літератури можна виокремити такі два аспекти в розумінні природи нормативності права: (1) як якості, що викликана існуванням права як системи норм, і (2) як вираз його загальнообов’язковості (загальності й обов’язковості). У межах такого підходу поширеним є виділення (в різному поєднанні) таких ознак нормативності права як повторюваність, типовість (нормальність), примусовість та обов’язковість. Названі ознаки нормативності не є сутнісними характеристики природи правової нормативності, а в більшій мірі характеризують її прояви, реалізацію, проекцію на емпіричну дійсність.
Усяка норма заснована на цінності, яка передує їй (М. Шелер). Якщо для моральних правил основа є абсолютно духовною, то у праві, чиї норми в силу самої своєї структури не можуть бути повністю автономними й потребують зовнішнього авторитету, який би їх гарантував (або, за висловом М. Вебера, давав шанс на здійснення), така основа має бути одночасно і духовною, і такою, що сприймається чуттєво. Такою основою є реалізована в соціальному факті цінність, соціальний факт, що безпосередньо втілює один з аспектів справедливості. Правова норма, не будучи самодостатньою, вказує на дещо більш об’єктивне, реальніше й безпосередніше ніж будь-яка інша норма. Вона апелює до підґрунтя своєї зобов’язальної сили – нормативного факту як прямого втілення цінності в соціальному факті, що може чуттєво сприйматися.
Ейдетичний смисл права передбачає не лише наявність самого правила поведінки, а й суб’єкта, якому це правило адресовано і яким воно інтерпретується як правове. Право, на відміну від суто об’єктивних феноменів (наприклад, законів природи), не може існувати безсуб’єктно. Разом із тим і людина не може існувати без норми як порядку взагалі, способу життя, закономірності, необхідності. Оскільки сфера належного – це особливість власне людських дій, то мораль і право, як найбільш розвинені нормативно-ціннісні системи, є характеристиками людського способу буття.
Норми є реальністю належного, а цінності – цариною значень нормативних суджень (правових норм). Правова нормативність є функцією правової системи, яка полягає в упорядкуванні її структурних елементів, зокрема, суспільних відносин. Нормативність права – це визначальна риса права, яка, ґрунтуючись на рефлексивній здатності людини, є способом об’єктивації (формою) правового належного (правових цінностей) і зорієнтована на виникнення відношення належності певних моделей поведінки у соціальних суб’єктів. Водночас, нормативність характеризується рефлексивним поєднанням загальнообов’язковості й загальнозначущості права для необмеженого кола суб’єктів, які задаються елементом належності, закладеним у нормі (чи в іншому носієві) через інтегровану нею цінність.
Підрозділ 2.3 “Способи обґрунтування правової нормативності: примус та легітимація” присвячений виявленню способів обґрунтування нормативності права проведеного на основі порівняльного аналізу легітимації та примусу з огляду на їх ефективність при здійсненні правового регулювання.
Обґрунтовується, що головними шляхами забезпечення нормативності права та реалізації правових цінностей є державний примус, який реалізується через систему покарання і примушення до бажаної поведінки, та процес легітимації права, внаслідок чого правові імперативи, ставши „бажаними” для соціальних суб’єктів, приймаються добровільно, в силу впевненості у їх правильності, цінності та необхідності. Нормативність права, виражаючи належність, передбачає не примус, а скоріше примусовість (обов’язковість) велінь права. Державний примус є не конститутивною, а субсидіарною ознакою права (обумовленою самою природою людини та відсутністю нормальної правосвідомості), оскільки існування права стає передумовою появи держави як форми його захисту.
Сутність легітимації полягає у тому, що учасники правових відносин добровільно погоджуються на певні правила і процедури, відповідно до яких вони бажають вирішити свої протиріччя. Це значить, легітимними визнаються лише ті регулятиви, які приймаються всіма можливими зацікавленими особами, діючи „під покровом незнання” (Дж. Ролз). За такого підходу право та його нормативність обґрунтовуються інтерсуб’єктивно. Поряд з цим, шляхом комунікативного дискурсу відбувається процес надання праву його буття, оскільки без схвалення (або відсутності його заперечення) право не може ефективно функціонувати в межах соціальної спільноти, а реалізується шляхом примусу.
Вказані способи не являють собою певну бінарну опозицію, а можуть взаємообумовлювати та доповнювати один одного. Саме соціальна виправданість правових вимог визначає виникнення соціально-психологічного механізму їх захисту.
У підрозділі 2.4 “Нормативність права в умовах суспільства, що трансформується” розкриваються особливості прояву та функціонування нормативності права в умовах суспільства, що трансформується, її призначення та мета в такому суспільстві.
Доводиться, що за умов соціальних трансформацій змінюється набір цінностей-орієнтирів, що визнаються людиною та інтегруються у соціальну систему. В межах синергетичної парадигми під час аналізу соціальних і політичних процесів широко використовується категорія „атрактор”. Роль атракторів у соціальних системах (зокрема в таких як право і суспільство) відіграє певний набір цінностей. Такі цінності-атрактори, сприймаючись системою, спрямовують її розвиток до досягнення нового граничного значення та змінюються при переході (трансформації) системи.
Нормативність права як системоутворююча (інтегративна) якість правової системи залежить від цінностей-атракторів системи. Тому регулятивний (нормативний) вплив на суспільні відносини в умовах транзитивного суспільства переломлюється та розсіюється двома різновекторними наборами атракторів (демократичних та тоталітарних ціннісних орієнтацій). Це призводить і до структурних протиріч у межах правової системи, що, у свою чергу, послаблює внутрішньосистемні зв’язки, внаслідок чого „розсипається” нормативність як інтегративна якість. Нові стандарти, внаслідок інертності людської самосвідомості, можуть не відразу зустрічати схвалення на мікрорівні, що викликає структурні протиріччя на рівні системи. Тому за умов посттоталітарних трансформацій скеровування суспільної поведінки відбувається з підвищенням ролі державного примусу, що носить субсидіарний та захисний характер.
ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розв’язанні основних філософських проблем нормативності права. З висновків, зроблених у цій науковій роботі, найбільш загальними й важливими є такі:
1. Автор виходить з розмежування категорій „норма” і „нормативність”. Вони не є тотожними чи синонімічними поняттями, хоча і перебувають у нерозривному зв’язку. Латинське слово „norma”, яке означає „правило”, „зразок” та похідні від нього „нормальність”, „нормальний” не є тотожним до „normatio” („впорядкування”) та похідним від нього „норматив”, „нормативний”, „нормативність”. Нормативність є самостійним соціокультурним феноменом, у зв’язку з чим не можна розглядати нормативність як явище похідне від соціальної норми.
2. Правова нормативність може бути визначена та пояснена у трьох вимірах: по-перше, як функція правової системи, яка полягає в упорядкуванні (врегулюванні) її структурних елементів, зокрема суспільних відносин; по-друге, як визначаюча риса права, яка, ґрунтуючись на рефлексивній здатності людини, є способом об’єктивації (формою) правового належного (правових цінностей) та зорієнтована на виникнення відношення належності певних моделей поведінки у соціальних суб’єктів; по-третє, як рефлексивне поєднання загальнообов’язковості та загальнозначущості права для необмеженого кола суб’єктів, які задаються елементом належності, закладеним у нормі (чи в іншому носієві) через інтегровану нею цінність.
3. Нормативність є властивістю соціальної матерії, зумовлюваною її внутрішньою потребою в упорядкованості й здатністю до самоорганізації. Інтегративною якістю штучних (креаційних) систем, створених людьми для певних цілей, є їх основне призначення, у випадку правової системи – ціннісне регулювання суспільних відносин (у вузькому значенні) та упорядкування соціальної реальності (у широкому значенні). Тобто правова нормативність, по суті, є вираженням функціонального призначення правової системи та забезпечує її інтегральний вплив на суспільні відносини.
4. Соціальні норми (норми права, моралі, релігії) є судженнями зі сфери практичного розуму, тобто сфери належного. Норма, як деонтичне судження, саме через цінність здійснює зв’язок зі сферою належного. Норми та цінності є взаємообумовленими феноменами: цінність проявляється через норму (деонтичне судження) і будучи інтегрованою в останню інтерналізується суб’єктом. З іншої сторони, саме цінність, несучи у собі елемент належності, надає соціальнім нормам загальнообов’язковість та загальнозначущість, тобто – нормативність. Норми є реальністю належного, а цінності – областю значень нормативних суджень (соціальних норм).
Зв’язок між сферою належного та сферою існуючого (або цінністю та фактом) здійснюється через людину, яка, з однієї сторони через свою тілесність є зануреною у світ речей (сферу існуючого), а з іншої – через свідомість, має постійну схильність до трансцендентування, намагання вийти „по той бік”.
5. Нормативність моралі та релігії існує переважно в індивідуальній сфері та направлена на скеровування внутрішньої поведінки суб’єкта. Нормативність права ж направлена на скеровування взаємодій соціальних суб’єктів у найбільш потенційно конфліктних ситуаціях, і тому, вказуючи належну поведінку, вимагає її зовнішнього виразу. У зв’язку з цим правова норма, на відміну від інших соціальних норм, завжди двостороння: її усвідомлення або переживання завжди супроводжується приписуванням тих чи інших правомочностей одним, а обов’язків іншим суб’єктам права, та опосередковується певним незалежним інститутом, зокрема судом.
6. Головними шляхами забезпечення нормативності права та реалізації правових цінностей є державний примус (через систему покарання і примушення до бажаної поведінки) та процес легітимації права (через добровільне виконання правових імперативів в силу впевненості соціальних суб’єктів у їх правильності, цінності та необхідності). Вказані способи не являють собою певну бінарну опозицію, а можуть взаємообумовлювати та доповнювати один одного. Саме соціальна виправданість правових вимог визначає виникнення соціально-психологічного механізму їх захисту. Нормативність права, виражаючи належність, передбачає не примус, а скоріше примусовість велінь права. Державний примус є не конститутивною, а субсидіарною ознакою права (обумовленою недосконалістю людської природи), оскільки поява та існування права обумовлює появу держави як форми захисту права.
7. Сучасна правова система України, як правова система суспільств транзитивного типу, має свої ознаки (серед яких можна виділити еклектичність, імітацію, перехідність, динамічність, суперечливість), що визначають особливості протікання регулятивних (нормативних) процесів у суспільстві. Нормативність права як спосіб його функціонування, за умов нестабільності оточуючого середовища, характеризується не лише упорядкувуючим впливом на соціальну реальність, а й тим, що зазнає зворотного впливу суспільства внаслідок зміни ціннісних парадигм легітимації. Зміна ціннісних орієнтацій суспільства сприяє тому, що змінюється й обґрунтування зобов’язальної сили права. Тому, з огляду на взаємозалежність норми і цінності, нормативність права та способи її обґрунтування, характеризуються мінливістю та нестабільністю у тому сенсі, що не завжди упорядкування (регулювання) суспільних відносин здійснюється внаслідок взаємного коригування прав та обов’язків соціальних суб’єктів.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ПРАЦЬ:
1.
Кабальський Р.О. Природа нормативності права: у пошуках визначення // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – Вип. 91. – С. 195-200.
2.
Кабальський Р.О. Роль і місце нормативності права у правовій системі суспільства, що трансформується // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – Луганськ: Луганський державний університет внутрішніх справ, 2007. – Вип.3. – С. 85-92.
3.
Кабальський Р.О. Роль і місце примусу у правовій нормативності // Форум права. – 2007. – №1. – С. 94-98 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.Nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-1/07kroupn.pdf.
4.
Кабальський Р.О. Право в нормативній структурі суспільства // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 82. – С. 213-218.
5.
Кабальский Р. Общеметодологические подходы к определению нормативности права // Международная межвузовская конференция аспирантов и студентов «Традиции и новации в системе современного российского права». Сборник тезисов. – М.: Московская государственная юридическая академия. – 2005. – С. 49-51.
6.
Кабальський Р.О. Дослідження нормативності як соціокультурного феномену // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих учених”. Збірник тез. – Запоріжжя: Запорізький національний університет. – 2007. – С. 43-46.
7.
Кабальський Р.О. Співвідношення норми та нормативності: філософський аналіз // Проблеми розвитку суспільства: системний підхід: Матеріали міжвузівської наукової конференції (м. Харків, 12-13 квіт. 2006 р.) / За заг. ред. М.І. Панова, В.О. Лозового. – Х.: Нац. юрид. акад. України. – 2006. – С. 43-45.
8.
Кабальський Р.О. Щодо необхідності філософії права // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Сучасний соціокультурний простір 2004”. – К.: ТОВ „ТК „Меганом”. – 2004. – С.58-61.
АНОТАЦІЇ
Кабальський Р.О. Нормативність права як предмет філософського аналізу. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2008.
Робота присвячена дослідженню нормативності права як особливого феномена правової реальності, її природи та особливостей функціонування у суспільствах, що трансформуються.
Здійснено системний аналіз світової філософської думки щодо питання нормативності як соціокультурного феномену, а також існуючих концепцій правової нормативності. З’ясовано сутність та зміст системи нормативності в суспільстві. Виявлено зв’язок та взаємозалежність соціальної нормативності зі сферою належного, що здійснюється через категорію цінності, запропоновано визначення нормативності як соціокультурного феномену. Визначено відмінності та зв'язок різних нормативних соціальних регуляторів. Запропоновано визначення нормативності права, виявлено природу правової нормативності. Визначено зв’язок примусу з правовою нормативністю та роль процедури легітимації у становленні та функціонуванні нормативності права. На підставі взаємозалежності суспільства, що трансформується, та його правової системи проаналізовано особливості функціонування правової системи України.
Ключові слова: нормативність, норма, цінність, належне, примус, легітимність, суспільство, що трансформується.
Кабальский Р. А. Нормативность права как предмет философского анализа. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 – философия права. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2008.
Работа посвящена исследованию нормативности права как специфического феномена правовой реальности, её природы и особенностей функционирования в трансформирующихся обществах.
В работе осуществлен системный анализ мировой философской мысли относительно вопроса нормативности как социокультурного феномена, а также проанализированы существующие концепции правовой нормативности. Определены сущность и содержание системы нормативности в обществе. Установлена связь и взаимозависимость социальной нормативности со сферой должного, которая осуществляется через категорию ценности, предложено определение нормативности как социокультурного феномена. Выявлены отличия и зависимость различных нормативных социальных регуляторов. Предложено определение нормативности права, её природы.
Связь между сферами должного и сущего (либо ценности и факта), по мнению автора, осуществляется через человека, который, с одной стороны, через свою телесность является погруженным в мир вещей (сферу сущего), а с другой, через сознание, имеет постоянную склонность к трансцендентированию.
Автором обосновывается, что главными способами обеспечения нормативности права и реализации правовых ценностей являются государственное принуждение и процесс легитимации права, вследствие которого правовые императивы, становясь „желанными” для социальных субъектов, исполняются добровольно, в силу уверенности в их правильности, ценности и необходимости.
На основании взаимозависимости трансформирующегося общества и его правовой системы проанализированы особенности функционирования правовой системы Украины, исследованы особенности проявления и функционирования нормативности права в условиях трансформирующегося общества, её цель и назначение. Так, правовая система транзитивных обществ пребывает в неустойчивой, подвижной среде. Вместе с этим, поскольку право не может быть оторванным от общества, в котором оно функционирует, нельзя считать константой основания регулятивного (нормативного) действия права. Поэтому нормативность права как способ его функционирования, в условиях нестабильности окружающей среды подвергается обратному воздействию общества, вследствие изменения ценностных парадигм легитимации.
Анализируя нормативность как свойство социальной материи, обусловленное её внутренней потребностью в упорядоченности и способностью к самоорганизации, автор отмечает, что интегративным качеством искусственных (креационных) систем, созданных людьми для определенных целей, является их основное назначение. В случае правовой системы – это ценностное регулирование общественных отношений. Таким образом, делается вывод, что правовая нормативность, по сути, является выражением функционального назначения правовой системы и обеспечивает её интегральное воздействие на общественные отношения.
Ключевые слова: нормативность, норма, ценность, должное, принуждение, легитимность, трансформирующееся общество.
Kabalskiy R.O. The Philosophical Reasoning of Law’s Normativity.
