Прикарпатський національний університет

ІМЕНІ Василя Стефаника

КУРИЛЮК СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

УДК: 159.95 37.015.3: 796.853.20

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТРЕНІНГУ ДЗЮДОЇСТІВ

НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ ДІЯЛЬНОСТІ

19. 00. 07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Івано-Франківськ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент

Фотуйма Олександр Ярославович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, доцент кафедри

теорії та методики фізичної культури

і спорту.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Боришевський Мирослав Йосипович,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка

АПН України,

завідувач лабораторії

психології особистості ім. П.Р. Чамати;

кандидат психологічних наук, доцент

Литвин-Кіндратюк Світлана Данилівна,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, доцент кафедри

педагогічної та вікової психології.

Захист відбудеться 15 травня 2008 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 20.051.04 в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т.Г. Шевченка, 79.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т.Г. Шевченка, 79.

Автореферат розіслано 14 квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М. Д. Белей

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Невід’ємною частиною розвитку суспільства є спорт. Він характеризується особливим психологічним змістом і гуманістичною спрямованістю за допомогою яких, окрім фізичного вдосконалення й зміцнення здоров’я, вирішуються завдання духовного і морального становлення та соціальної адаптації особистості.

Спорт, як особливий вид людської діяльності, є об’єктом вивчення багатьох наук. При цьому кожна з них, у тому числі й психологія, вивчає сферу тренувань і змагань під певним кутом зору, з позицій своїх специфічних завдань і методології їх вирішення.

У дослідженнях вітчизняних і зарубіжних фахівців (В.Аракелян, Г.Арзютов, В.Бартуліс, В.Івашкене, Г.Коробейніков, М.Мкртумян, Г.Пархомович, В.Платонов, H.Uchimata) переконливо доведено, що на етапі максимальної реалізації можливостей перемога залежить не лише від функціональної готовності спортсмена, але й від його здатності управляти власними діями та поведінкою за складних умов діяльності, від вчасного вибору та реалізації техніко-тактичних прийомів, найбільш доцільних у конкретній ситуації. У свою чергу. це дозволяє говорити про передумови досягнення успіху спортсменом, які в першу чергу залежать від рівня його кваліфікації (Л.Радченко, А.Родіонов, В.Смоленцева, В.Терещенко, K.Andres). Відтак, ще більше посилюється необхідність розгляду психорегуляції як основного механізму забезпечення адаптації спортсмена до умов навчально-тренувальних занять та змагань, раціонального використання психічних й енергетичних ресурсів організму.

Проблема саморегуляції на різних етапах розвитку психології цікавила М.Абдулхакову, М.Боришевського, І.Галяна, В.Ілійчука, О.Конопкіна, В.Марищука, В.Моросанову, А.Ромена, А.Трапезнікова. Праці, присвячені саморегуляції діяльності, утворюють особливий пласт наукових досліджень у галузі спорту (О.Алексєєв, А.Мартиненко, В.Некрасов, Ю.Никифоров, М.Прохорова, В.Смоленцева, В.Стадник та ін.). Зокрема, А.Мартиненко та В.Смоленцева наполягають на постійному використанні прийомів психологічної саморегуляції в процесі тренувальної та змагальної діяльності. Г.Арзютов, диференціюючи етапи підготовки одноборців, приділяє особливу увагу розвитку навичок саморегуляції на початковому етапі спортивної діяльності. Результати вивчення ефективності психорегуляції у спортсменів дають підставу стверджувати, що психічне управління сприяє підвищенню емоційної стійкості, позитивно впливає на динаміку нервових процесів, стабільність спортивних результатів (Е.Генова, Д.Гіссен). Одним із дієвих методів підвищення саморегулятивних можливостей спортсмена є тренінг.

Науковий тезаурус у психології передбачає наявність ряду протиріч та незрозумілостей у визначенні сутності тренінгу. У найбільш широкому аспекті термін “тренінг” використовують для зазначення різноманітних форм групової психологічної роботи (Т.Яценко).

У контексті нашого дослідження тренінг розглядається як сукупність групових методів формування навичок саморегуляції. Встановлено, що психологічний вплив за допомогою ауторегуляторних методів допомагає створенню оптимальних внутрішніх умов, при яких ефективність рухової діяльності є найбільшою (О.Алексеєв, А.Мартиненко).

Незважаючи на високі спортивні результати, яких вдається досягнути за допомогою традиційних підходів, їх можна доповнити новими методами і засобами, істотно розширивши можливості сучасної системи психологічної підготовки дзюдоїстів. У цьому контексті особлива роль належить психологічному тренінгу.

Здійснений нами аналіз наукових розробок В.Андрєєва, В.Волкова, Г.Коробейнікова, С.Матвєєва дозволив зробити висновок, що процес організації психологічного тренінгу дзюдоїстів на етапі початкової підготовки вивчений недостатньо. Саме це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження: “Психологічні особливості тренінгу дзюдоїстів на початковому етапі діяльності”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний нами напрям дослідження безпосередньо пов’язаний із науковими програмами Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і є складовою частиною зведеного плану науково-дослідної роботи кафедри теорії та методики фізичної культури і спорту на 2004-2007 рр. з напрямку “Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення”, № державної реєстрації – 0101И 004940.

Тема дисертації затверджена радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол №9 від 27 листопада 2007 року) та вченою радою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол № 5 від 12 грудня 2007 року).

Об’єкт дослідження – психологічна готовність дзюдоїстів до спортивної діяльності.

Предмет дослідження – психологічний тренінг дзюдоїстів на початковому етапі їх навчально-тренувальної та змагальної діяльності.

Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та емпіричному вивченні можливостей використання психологічного тренінгу на етапі початкової підготовки дзюдоїстів, що сприятиме підвищенню рівня психологічної готовності, оптимізуватиме процес саморегуляції їх спортивної діяльності.

Гіпотеза дослідження:–

початковий етап підготовки дзюдоїстів характеризується низьким рівнем саморегуляції поведінки, підвищення якого можна досягнути шляхом систематичного застосування психологічного тренінгу, який впливає на розвиток механізмів саморегуляції та формування особистісної готовності спортсменів до навчально-тренувальної та змагальної діяльності.

Відповідно до сформульованих об’єкту, предмету, мети та гіпотези дослідження було визначено наступні його завдання:

- проаналізувати теоретико-методичні підходи до проблеми формування психологічної готовності спортсменів-дзюдоїстів;

- визначити рівень розвитку особистісних характеристик (тривожності, мотивації) та показники нейродинамічних властивостей дзюдоїстів на початковому етапі їх спортивної підготовки;

- виявити взаємозв’язок психомоторних показників з формуванням ауторегуляторних механізмів дзюдоїстів у циклі навчально-тренувальних занять і змагань;

- розробити програму психологічного тренінгу та перевірити її ефективність у забезпеченні необхідного рівня саморегуляції поведінки дзюдоїстів на початковому етапі їх спортивної діяльності.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять: світоглядні універсалії вітакультурної парадигми (Л.Виготський, О.Гуменюк, А.Фурман); положення про єдність психіки і діяльності (О.Леонтьєв, І.Пасічник); культурно-історична теорія (А.Асмолов, Л.Виготський, В.Давидов, Д.Ельконін, Л.Петровська); концепції функціональної структури усвідомленої саморегуляції активності людини (М.Боришевський, О.Конопкін, М.Савчин) та індивідуального стилю саморегуляції (Є.Коноз, В.Моросанова); системний підхід до дослідження особистості (Б.Ананьєв, Г.Костюк, Б.Ломов, О.Скрипченко); принципи психотехнічного підходу в стимуляції суб’єктної активності (Ф.Василюк, З.Карпенко, С.Максименко, В.Москалець), психолого-педагогічні закономірності та специфічні особливості особистісного розвитку у підлітковому віці (Л.Божович, Д.Фельдштейн).

Методи дослідження. Для перевірки гіпотези і вирішення поставлених завдань використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів, адекватних об’єкту, предмету і меті дослідження: теоретичні – аналіз науково-методичних джерел, синтез, порівняння і узагальнення отриманих даних; практичні – спостереження, бесіда, констатуючий і формувальний експерименти, анкетування, тестування (опитувальник ситуативної і особистісної тривожності за Спілберга-Ханіна, опитувальник мотивів досягнення успіху та уникнення невдачі, методики виявлення рівня суб’єктивного контролю Дж.Роттера та методика діагностування психомоторних процесів (визначення часу простої та складної реакції, реакції на рухомий об’єкт, теппінг-тест з допомогою приладу “Діагност-1”), анкета для визначення самооцінки особистості, методика В.Моросанової та Є.Коноз для діагностики показників саморегуляції; Фрайбурзький опитувальник особистості (FPI) для діагностики індивідуально-особистісних якостей), методи математичної статистики.

База дослідження. Експериментальне дослідження проводилось на базі спортивних закладів міста Івано-Франківська серед дітей віком 10-12 років, котрі займаються боротьбою дзюдо. Сукупна вибірка становила 270 хлопчиків, з яких по 22 особи увійшло до контрольної та експериментальної групи.

Наукова новизна та теоретичне значення полягає в тому, що вперше:

- поглиблено знання про можливості формуючого впливу на спортсменів-дзюдоїстів з допомогою психологічного тренінгу; визначено рівень сформованості особистісних характеристик, та розвиток нейродинамічних властивостей одноборців;

- виявлено та описано основні системно-структурні підходи до механізмів саморегуляції діяльності дзюдоїстів на початковому етапі їх спортивної діяльності;

- науково обґрунтувано та експериментально апробовано програму психологічного тренінгу в системі підготовки спортсменів-дзюдоїстів;

- з’ясовано нейродинамічні передумови розвитку успішної діяльності одноборців в умовах тренувань та змагань;

- доведено вплив психологічного тренінгу на формування особистісних характеристик, від яких залежить ефективність саморегуляції спортивної діяльності.

Практичне значення роботи полягає у науковому обґрунтуванні та успішному впровадженні програми психологічного тренінгу у процес тренувань та змагань дзюдоїстів на етапі їх початкової підготовки. Результати дослідження можуть бути використані у психодіагностичній та психокорекційній діяльності спортивних психологів, тренерів-викладачів.

Надійність і вірогідність результатів забезпечувалось всебічним теоретичним аналізом досліджуваної проблеми, відповідністю застосованих методів меті та завданням наукової роботи, кількісним та якісним аналізом отриманих результатів, їх статистичною обробкою із використанням комп’ютерних програм.

Особистий внесок здобувача полягає у формулюванні суті проблеми, розробці концептуальних положень її розв’язання та інструментально-методичному забезпеченні шляхів її експериментального розв’язання, аналізі та інтерпретації отриманих результатів.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні результати дослідження презентувались та обговорювались на міжнародних конференціях: “Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві” (Луцьк, 2005); на міжрегіональному семінарі “Психологія конструювання процесу професійної підготовки спеціаліста в контексті реальних проблем сучасного суспільства” (м. Івано-Франківськ, 2005); “Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні” (Рівне, 2006); “Молода спортивна наука України” (Львів, 2007); “Актуальні проблеми розвитку фізичного виховання, спорту і туризму в сучасному суспільстві” (Івано-Франківськ, 2007); семінарах “Проблема діагностики психофізіологічних станів спортсменів” (Київ, 2007); “Генеза буття особистості” (Київ, 2008); науково-практичних і звітних наукових конференціях філософського факультету та факультету фізичного виховання і спорту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2004-2007).

Результати дослідження впроваджено у навчально-тренувальний процес дзюдоїстів Обласної дитячо-юнацької спортивної школи м. Івано-Франківська, (довідка №86 від 17.09.2007 р.), дитячого спортивно-оздоровчого центру “Юність” м. Івано-Франківська (довідка №38 від 24.09.2007р.), Надвірнянської спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву (довідка №60 від 12.09.2007 р.), дитячо-юнацької спортивної школи “Сокіл” м. Калуша, Івано-Франківської області (довідка №102 від 10.09.2007 р.)

Публікації. Зміст дисертаційного дослідження відображено у 11 публікаціях, з яких 5 наукових статей видруковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел (276 найменувань, з них – 10 іноземних), додатків. Загальний обсяг дисертації – 233 сторінки, з яких 153 – основного тексту, 28 – списку використаних джерел, 52 – додатків. Робота містить 10 таблиць, 16 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотези і завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Психолого-педагогічні засади підготовки дзюдоїстів на початковому етапі їх спортивної діяльності” висвітлюється зміст основних теоретичних положень і аналізуються результати вивчення особливостей досліджуваної проблеми. Розкрито психологічний зміст таких понять як “психологічна готовність”, “усвідомлена саморегуляція”, “структура психологічної підготовки дзюдоїстів”, “індивідуальний стиль діяльності”.

Спортивне досягнення є результатом взаємодії зовнішніх (фінансових, матеріальних) і внутрішніх (відношення до тренувань, наявність генетичних передумов) факторів, які можуть бути взаємозумовлюючими. При цьому зовнішні детермінанти тільки опосередковано впливають на успіх, викликаючи у спортсмена суб’єктивні стани, які визначають його поведінку. Низка вчених вважає, що кожна подія відбувається на фоні певного психічного стану, що зумовлює її перебіг, а, внаслідок цього, і її зміну. Зважаючи на специфіку спортивної та психічної діяльності в одноборців, саме в резервах їх психіки слід вбачати один з основних факторів подальшого росту спортивних досягнень і скорочення терміну підготовки атлетів високої кваліфікації.

На основі аналізу наукової літератури (Л.Радченко, Ю.Никифоров) можна стверджувати, що підвищення психологічної готовності одноборців пов’язано з процесом удосконалення їх особистісних рис та властивостей, потрібних для реалізації високого рівня майстерності, емоційної стійкості, вміння протидіяти перевантаженню і попереджати його виникнення.

Пряме протиборство із суперником – одна із базових характеристик дзюдо, яка вимагає від спортсменів не тільки підвищення ефективності своїх дій, а й одночасного блокування, зниження результативності дій суперника. При такій діяльності чітко регламентується психічна активність (Т.Джамгаров).

В.Моросанова вважає, що особливу увагу слід зосередити на типологічній зумовленості індивідуального стилю, залежності його компонентів від темпераменту, властивостей нервової системи. У свій час отримала визнання концепція В.Мерліна, котрий розглядав стиль як індивідуальну, своєрідну, науково обґрунтовану систему взаємопов’язаних дій, спрямованих на отримання певного результату. Особливий акцент робиться на зв’язку індивідуального стилю з конкретною діяльністю, в якій він формується. Отже, індивідуальний стиль діяльності – це зумовлена темпераментом, характером, інтелектом і здібностями стійка система способів поведінки спортсмена, яка сприяє найкращому здійсненню даної діяльності.

Одним з важливих теоретичних положень нашого дослідження є врахування механізмів та специфіки концепції усвідомленої саморегуляції (О.Конопкін, В.Моросанова).

В.Смоленцева настільки категорична, що вважає саморегуляцію в спорті самостійним науковим напрямом, основною метою якого є формування психічних станів. Останні сприяють найбільш оптимальному використанню фізичних та технічних можливостей спортсмена.

У свою чергу Л.Гіссен розглядає психічні стани спортсмена через призму саморегуляції спортивної діяльності. На його думку, головна мета психолого-педагогічних досліджень у сфері спорту полягає у вивченні закономірностей оптимізації спортивної діяльності, в якій самоконтроль відіграє одну з провідних ролей.

У контексті досліджуваної проблеми В.Некрасов стверджує, що ауторегуляція спортсмена має два цільові напрямки: 1) створення прийнятних максимально сприятливих психічних і психовегетативних передумов для успішного здійснення навчально-тренувальної та змагальної діяльності; 2) полегшення переходу від навчально-тренувальної діяльності до відпочинку.

Отже, наукові дані про ауторегуляторні процеси вказують на їх важливість у контексті якісного управління навчально-тренувальною та змагальною діяльністю дзюдоїстів. На початковому етапі спортивної діяльності саморегуляція розглядається як важливий елемент психологічного тренінгу. Ядром його структури є способи генерації позитивно забарвлених емоцій.

На думку М.Савчина і Л.Василенко у психічному та особистісному розвитку молодших підлітків відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Характеристика кожної функції цілісного процесу саморегуляції вказує на оперативність цього процесу в цілому. Під оперативністю ми розуміємо можливість регулятивної системи спортсмена формуватися з максимальною відповідністю до мети і умов навчально-тренувальної і змагальної діяльності.

Аналіз структури психологічної готовності дзюдоїстів, дозволив зробити наступний висновок: незважаючи на високі результати, яких вдається досягнути за допомогою традиційних підходів, спортивну підготовку одноборця можна доповнити новими методами і засобами, які покладені в основу сучасної системи психологічної підготовки дзюдоїстів-початківців. У цьому контексті особлива роль належить психологічному тренінгу.

У другому розділі “Концепція, методика і результати психологічного діагностування дзюдоїстів на початковому етапі їх спортивної діяльності” викладено загальну програму експериментального дослідження, що являє собою науково-обґрунтовану систему теоретико-методологічних положень про особливості психологічного тренінгу спортсменів-дзюдоїстів в умовах навчально-тренувального та змагального процесів. Вона складається з двох компонентів: методологічного і процедурного. Перший вимагав проведення теоретичного аналізу розробки даної проблеми в психологічній літературі, та формулювання основних концептуальних положень подальшого дослідження. До її процедурного компоненту входять конкретні методи збору інформації, методики і техніки їх проведення, обробка емпіричних даних та їх інтерпритація.

У результаті проведення експериментальної частини роботи з’ясовано, що інтенсивні фізичні навантаження у діяльності дзюдоїстів суттєво впливають на формування складних сенсомоторних реакцій.

Нами встановлено, що у 39,63 % дзюдоїстів проста зорово-моторна реакція відповідає нижче середньому рівню сформованості, у 11,48 % – низькому, у 36,30 % одноборців спостерігається середня тривалість досліджуваного процесу, а у 9,26 % – показник вище середнього. Таким чином, лише 3,33 % спортсменів володіють високим рівнем розвитку латентного періоду простої зорово-моторної реакції. Діагностування рівня складної зорово-моторної реакції дзюдоїстів на початковому етапі діяльності виявило, що високий розвиток характерний для 2,96 % досліджуваних, середній – 32,96 %, а показники вище середнього – для 7,41 % спортсменів. Необхідно підкреслити, що для більшості одноборців характерний досить низький час реагування на сторонні подразники.

В результаті констатуючого експерименту вдалося встановити високий кореляційний зв’язок між низькими показниками простої та складної зорово-моторної реакції дзюдоїстів на початковому етапі діяльності (r = 0,79, при p ? 0,01). Було помічено, що такі спортсмени повільно оволодівають методикою роботи на приладі і неякісно виконують запропоновані завдання.

Шкалою функціональної рухливості нервових процесів є максимальний темп експозиції подразників на високій швидкості, при котрій досліджувані робили не більше 5,5 % помилок. За результатами діагностування показника функціональної рухливості нервових процесів можна стверджувати, що 52,96 % одноборців мають середній рівень його сформованості (100-120 подразників за 1 хвилину), 6,30 % – високий (130-150 подразників за 1 хвилину) та 40,74 % – низький (70-90 подразників за 1 хвилину).

Враховуючи те, що ряд типологічних якостей особистості є генетично зумовленими, науковці (Г.Коробейніков, В.Лизогуб, М.Макаренко) звертають увагу на факт присутності природного відбору. Очевидно, в процесі занять відбувається добір осіб з високим показником функціональної рухливості нервових процесів і “відсіювання” тих, у кого ці властивості знаходяться на низькому рівні.

За допомогою приладу “Діагност–1” визначався показник сили нервових процесів спортсменів-дзюдоїстів на початковому етапі діяльності. З’ясовано, що низька результативність виконання завдань властива для 41,11 % , середня – 7,04 %, висока – 51,85 % одноборців. Встановлено позитивний кореляційний зв’язок між низьким рівнем сформованості сили нервових процесів та швидкістю рухів одноборців на початковому етапі їх спортивної діяльності (r = 0,78 при p ? 0,05). Варіативність параметрів психофункціональної системи дзюдоїстів не є артефактом, а загальною властивістю пошуку поточної кумулятивної адаптації організму до умов зовнішнього та внутрішнього середовища.

У процесі організації експериментального дослідження, спрямованого на виявлення особистісних якостей спортсменів-дзюдоїстів нами встановлено, що більшість опитаних дзюдоїстів (71,11 %) характеризуються високим рівнем реактивної тривожності.

Виявлений високий рівень особистісної тривожності (48,14 %) у дзюдоїстів може бути результатом прогресуючого психічного напруження в умовах тренувань та змагань. Помірний та низький рівень сформованості особистісної тривожності прослідковується у 32,59 % і 19,27 % дзюдоїстів початкового етапу діяльності відповідно.

Водночас встановлено, що у 74,36 % опитаних спортсменів з високим коефіцієнтом розвитку особистісної тривожності домінує прагнення до уникнення невдачі, а в 25,64 % – потреба у досягненні успіху. У свою чергу, в дзюдоїстів, поведінка яких не є тривожною, рівень прагнення до успіху помітно переважає показник прагнення уникнути невдачі – 81,41 % проти 18,59 %.

Здійснюючи дослідження психічних якостей особистості (за FPI), виявлено, що у 37,40 % одноборців наявний низький показник врівноваженості. Це вказує на їх погану захищеність від впливу стрес-факторів. Спостерігається позитивний кореляційний зв’язок особистісної тривожності за методикою Спілбергера-Ханіна та рівня врівноваженості за FPI (r = 0,71 при р ? 0,01). Водночас у 19,23 % респондентів яскраво виражена інтровертованість особистості. Для 11,48 % опитаних характерний низький рівень товариськості. Ці особи некомунікабельні, тобто мають низьку потребу у спілкуванні. Значний відсоток (12,59 %) дзюдоїстів мають помітний рівень невротизації. Високі оцінки вказують на виражений синдром астенічного типу зі значними психосоматичними порушеннями. Оцінювання особистості за VIII шкалою FPI, показало, що для 27,24 % спортсменів характерна скутість і невпевненість дій.

За результатами констатуючого експерименту виявлено позитивний кореляційний зв’язок (табл. 1) між показниками врівноваженості та латентним періодом складної реакції спортсменів (r = 0,77, при р ? 0,01), а також високим рівнем спонтанної агресивності і силою нервових процесів (r = 0,73, при р ? 0,01).

Таблиця 1

Показники кореляційного зв’язку між нейродинамічними властивостями

та психологічними параметрами спортсменів-дзюдоїстів

на початковому етапі їх діяльності.

№

п/п | Психологічні параметри | Нейродинамічні властивості *

ЛП ПЗМР | ЛП

СЗМР | ФРНП | СНП | ШР

І | Ситуативна тривожність | 0,70 | -0,29 | -0,37 | 0,58 | 0,46

ІІ | Особистісна тривожність | 0,65 | 0,32 | 0,52 | 0,23 | -0,36

ІІІ | Невротичність | 0,41 | -0,52 | 0,64 | 0,49 | -0,17

ІV | Спонтанна

агресивність | 0,67 | -0,24 | 0,69 | 0,73 | -0,32

V | Дратівливість | 0,46 | 0,58 | 0,72 | -0,47 | 0,76

VI | Товаристкість | 0,14 | 0,28 | -0,53 | -0,23 | 0,26

VII | Врівноваженість | 0,51 | 0,77 | 0,39 | 0,41 | 0,54

VIII | Реактивна

агресивність | 0,68 | 0,29 | 0,32 | -0,46 | 0,75

IX | Сором’язливість | 0,25 | 0,81 | 0,73 | 0,43 | -0,51

Х | Відвертість | -0,36 | -0,61 | 0,66 | -0,52 | 0,35

XI | Екстраверсія | 0,79 | -0,34 | 0,54 | 0,71 | -0,89

XII | Емоційна лабільність | 0,83 | -0,41 | -0,63 | 0,69 | 0,21

XIII | Інтроверсія | 0,65 | -0,74 | -0,32 | 0,58 | 0,60

XІV | Маскулінність-фемінність | 0,52 | 0,80 | 0,47 | -0,48 | 0,76

*ЛП ПЗМР – латентний період простої зорово-моторної реакції; ЛП СМЗР – латентний період складної зорово-моторної реакції; ФРНП – функціональна рухливість нервових процесів; СНП – сила нервових процесів; ШР – швидкість реакції.

У спортсменів-дзюдоїстів на початковому етапі діяльності встановлено ряд достовірних кореляційних зв’язків, а саме між показниками: екстраверсії та латентним періодом простої зорово-моторної реакції (r = 0,79, при р ? 0,01), силою нервових процесів (r = 0,71, при р ? 0,01); сором’язливості та латентним періодом складної зорово-моторної реакції (r = 0,81, при р ? 0,01), функціональної рухливості нервових процесів (r = 0,73, при р ? 0,01); реактивної агресивності та швидкості руху (r = 0,75, при р ? 0,01). Також виявлено позитивний кореляційний зв’язок між високим рівнем розвитку реактивної тривожності та показниками латентного періоду простої зорово-моторної реакції (r = 0,70, при р ? 0,01).

Близько 23 % спортсменів з високим рівнем ситуативної тривожності пояснюють свій стан впливом обставин, що склалися. Відповідальність за власні дії вони покладають на інших людей. Більше половини (62,82 %) високо тривожних респондентів не стільки беруть відповідальність за вчинене на себе, скільки пояснюють свою поведінку впливом напружених ситуацій під час тренувань і змагань. На основі співставлення показників рівня домагань та показниками суб’єктивного контролю, встановлено інформативно важливий коефіцієнт кореляції мотивації уникнення невдачі та низької сформованості контролю діяльності (r = 0,79, при p ? 0,01).

Шляхом використання методики “Рівень суб’єктивного контролю” було з’ясовано, що близько 15,92 % опитаних одноборців здатні взяти на себе відповідальність за те, що відбувається з ними та з іншими залежними від них спортсменами. Діагностування дзюдоїстів за опитувальником “Стиль уваги та міжособистісного спілкування” дозволило встановити прямий кореляційний зв’язок між рівнем самоконтролю одноборців та вузьким типом уваги (r = 0,78, при p ? 0,01). Більшість спортсменів з високим рівнем сформованості саморегуляції схильні зосереджуватись на вирішенні важливих завдань своєї спортивної діяльності.

Відповідно до результатів дослідження, дзюдоїсти з вираженою екстраверсією мають більш високу швидкість переробки зорової інформації (r = 0,82, при p ? 0,01), але при цьому нижчу її ефективність. На наш погляд це зумовлено тим, що у екстравертів на фоні вираженої активності, відвертості у спілкуванні з оточенням виявляється недостатній рівень здатності до саморегуляції та самоаналізу. У цьому контексті прослідковується деяка поверхневість відношення одноборців до цього важливого явища. У дзюдоїстів з низьким показником нейротизму обсяг довільної уваги в умовах переключення на інший алгоритм роботи вищий (r = 0,71, при p ? 0,01). Пояснення лежить у площині зв’язку високої емоційної стійкості та зниження шкали нейротизму за Фрайбурзьким опитувальником особистості.

В особливому ракурсі необхідно розглядати результати досліджень за модифікованою методикою В.Моросанової та Є.Коноз “Стиль саморегуляції поведінки–98” (“ССП–98”) для діагностики показників усвідомленої ауторегуляції. Зокрема нами було встановлено, що на початковому етапі підготовки, з 270 одноборців 69,63 % володіють низьким рівнем сформованості ауторегуляторної системи. Підкреслимо, що існує тісний кореляційний зв’язок між показниками реактивної тривожності та низьким рівнем розвитку регуляції власної діяльності (r = 0,73, при p ? 0,01).

У процесі дослідження експериментально встановлено, що основним критерієм оптимізації психологічної, технічної, тактичної та фізичної підготовки дзюдоїстів є розвиток особистісних нейродинамічних властивостей та рівень сформованості саморегуляції.

У третьому розділі ”Розвивально-корекційні можливості психологічного тренінгу в процесі підготовки спортсменів-дзюдоїстів на початковому етапі їх діяльності” описано змістовну сторону організації та проведення психотренінгу, представлені основні результати емпіричного дослідження.

У спробах виділити фактори успішного впровадження тренінгових програм постає закономірне питання про те, що відіграє основну роль – теоретично обґрунтована концепція, інструментарій чи готовність викладача до проведення заняття. Тому особливо гостро постає проблема пошуку шляхів діагностування ефективності тренінгу та відповідно, вибору різних форм його проведення зі спортсменами-дзюдоїстами.

Розробляючи програму психологічного тренінгу дзюдоїстів початкового етапу діяльності ми зважили на наукові доробки І.Воронова, котрий суттєво вплинув на рівень дослідженості проблематики розвитку готовності дзюдоїстів за допомогою спеціальних методів психологічного спрямування.

Нами обґрунтовано наукову концепцію, покликану сприяти формуванню системи саморегуляції юних дзюдоїстів задля досягнення успіху в умовах тренувань і змагань. Організація і проведення тренінгу включала наступні етапи його реалізації: Вступний етап спрямовувався на вирішення основних завдань, здійснення аналізу, контролю та оцінювання. На вступному етапі проводився інструктаж учасників тренінгу щодо особливостей його проведення, правил поведінки тощо. Другий етап передбачав забезпечення адекватного зворотного зв’язку між спортсменами-дзюдоїстами і психологом. В аспекті розгляду психологічного тренінгу потрібно наголосити на важливості етапу аналізу діяльності одноборців. Він спрямований на виявлення помилок у процесі роботи та їх корегування. При цьому використовувались такі засоби як самоспосте-реження та самоаналіз. Особливо важливими є контрольно-оцінювальний етап, котрий повинен забезпечувати адекватність розвитку усіх попередніх компонентів моделі психологічного тренінгу. Для активізації учасників на цьому етапі було запропоновано самостійно провести оцінювання власної роботи, критично вказати на недоліки та висвітлити і загострити увагу на позитивному.

В основу побудови тренінгу покладена теорія мотивації досягнення успіху. Властиве людині прагнення перемагати є її психологічною характеристикою і складається з таких компонентів:

- самостійне формулювання мети суб’єктом і прагнення до її реалізації;

- готовність за кожним рішенням вбачати конкретний результат;

- упевненість у досягненні реальних цілей;

- надання переваги завданням середньої або трохи вищої за середню складності;

- схильність до помірного ризику з опорою на власні знання та уміння, а не на випадок.

На кожному новому етапі психотренінгу функції коментатора та аналітика безпосередньо передавались спортсменам. Такий методичний прийом відбиває загальний принциповий підхід до зміни стилю управління: від директивно-організаційного до особистісно-орієнтованого.

Використовуючи спеціальні технології, ми прагнули здійснювати формування рефлексії в учасників тренінгу. Отримані досліджуваними знання трансформувались через інтелект, досвід, емоційні переживання суб’єкта в конструктивні форми поведінки, що значною мірою забезпечило адекватний зворотній зв’язок. Завдяки йому, у процесі занять спортсменів-дзюдоїстів було виявлено брак умінь та навичок, неадекватність наявних настановлень і стереотипів. Це сприяло корекції неефективних моделей рухових дій та їх заміні на нові, більш ефективні.

Ми врахували результати наукових робіт В.Смоленцевої і виділили ознайомчий, підготовчий та основний компоненти використання психологічного тренінгу в умовах занять юних дзюдоїстів. Перший сприяв формуванню у одноборців позитивної мотивації, бажання займатися у групі з іншими. Спільно вирішуючи конкретні завдання, учасники тренінгу прагнули до порозуміння та узгодженості дій.

В ході підготовчого етапу проводилось вдосконалення нейродинамічних властивостей, психічних функцій, зумовлюючих розвиток психорегуляції. Зокрема показників концентрації уваги, емоційної стійкості, уяви, відтворення та диференціації м’язових зусиль. Для їх формування використовувалась аутотренінгова розминка, основний зміст якої складали релаксаційні вправи та вправи на фокусування уваги, психотехнічні ігри.

Основний етап тренінгу передбачав розвиток вмінь контролювати свій стан у складних ситуаціях тренувань і змагань.

Суттєвою перевагою тренінгової методики є те, що вона дає унікальну можливість вивчити складні, важливі питання особистісного розвитку в безпечному середовищі тренінгу, а не в реальному житті з його загрозами та ризиком. Тренінг дає змогу уникнути хвилювань щодо можливих неприємних наслідків, які можуть виникнути у випадку прийняття неправильного рішення. Формувальний експеримент тривав один рік, впродовж котрого одноборці експериментальної групи займалися за програмою підвищення усвідомленої саморегуляції. Заняття тривало 90 хв. і проводилося один раз у тиждень.

Після завершення формуючого впливу було виявлено, що в дзюдоїстів експериментальної та контрольної груп індивідуальний стиль саморегуляції суттєво відрізняється (рис. 1). Зокрема з’ясувалось, що у спортсменів експериментальної групи на високому рівні сформована потреба в усвідомленому плануванні діяльності. При цьому програма дій характеризується реалістичністю і деталізованістю, ієрархічністю і стійкістю.

Дзюдоїсти цієї групи відзначаються адекватністю реагування на зміни у поведінці суперників під час сутички, здатні виділяти важливі умови досягнення мети як у поточній ситуації, так і в перспективному майбутньому.

Отримано достовірні дані щодо трансформації типу уваги у групі одноборців, що займалися психологічним тренінгом (p ? ,01). Так, більшість досліджуваних оволоділи вмінням переключати увагу з одного подразника на інший у мінімальний проміжок часу, максимально швидко концентруватися на факторах зовнішнього та внутрішнього середовищ.

Рис. 1. Особливості індивідуального стилю саморегуляції (за В.Моросановою та Є.Коноз) спортсменів-дзюдоїстів до (1) і після (2) проведення психологічного тренінгу.

Після використання психологічного тренінгу в одноборців експериментальної групи суттєво зріс показник саморегуляції. Вони стали більш впевнені у собі, рішучі та наполегливі в плані спрямування фізичної і техніко-тактичної активності до перемоги у змаганнях. У них також знизились показники реактивної тривожності, в той час як показники особистісної тривожності знаходились у межах норми. Розвинулось вміння продумувати і планувати послідовність своїх дій.

Важливо, що після проведення психотренінгу спортсмени-дзюдоїсти здатні особисто формувати стратегію власної поведінки, безпосередньо в процесі розвитку спортивного дійства. При цьому мета діяльності висувається самостійно з врахуванням точки зору тренера-викладача.

Суттєві зміни також відбулися у показниках нейродинамічних властивостей у дзюдоїстів. Зокрема, час простої зорово-моторної реакції знизився до рівня 274 ± 1,2 мс (р ? 0,001). У тривалості латентного періоду складної зорово-моторної реакції до та після впровадження психотренінгу спостерігаються достовірні зміни у спортсменів експериментальної групи – з 348 ± 1,6 мс до 324 ± 1,6 мс(р ? 0,001).

Після психологічного тренінгу відбулося покращення виконання технічних прийомів і тактичних засобів ведення двобою дзюдоїстами експериментальної групи. У юних спортсменів покращилось сприйняття інформації щодо стратегії проведення сутичок в умовах тренувань і змагань. Психологічний тренінг забезпечив формування конструктивної системи взаємин між друзями, суперниками, родичами.

Апробація психотренігової програми дозволила суттєво підвищити рівень саморегуляції одноборців в умовах навчально-тренувальної та змагальної діяльності. У спортсменів експериментальної групи виробилась здатність усвідомлювати та функціонально пов’язувати дієві регуляторні ланки.

Завдяки використанню психологічного тренінгу формується стратегія і тактика поведінки, яка характеризується обдуманістю, реалістичністю та деталізованістю планів, що відповідають меті – здобуттю перемоги. У провокуючих тривожність умовах, під час тренувань і змагань, спортсмен здатний до конструктивних та ефективних дій відповідно до основної мети діяльності.

Тренінг є ефективним інструментом розвитку нейродинамічних властивостей спортсменів, що займаються боротьбою дзюдо.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ВИСНОВКИ.

1. Теоретичний аналіз наукових розробок, присвячених проблематиці використання тренінгу у сучасній практичній психології, засвідчив відсутність єдиного підходу до тлумачення його сутності. У контексті нашого дослідження, тренінг розглядався як сукупність групових методів формування саморегуляції. Психологічний вплив за допомогою ауторегуляторних шляхів допомагає створенню оптимальних внутрішніх умов, при яких ефективність рухової діяльності є найбільшою.

Гносеологічний аналіз психологічного змісту саморегуляції дозволив характеризувати її як інтегральний психічний механізм, завдяки якому забезпечується свідомо-контрольоване самоспрямування суб’єкта в процесі діяльності.

2. У процесі дослідження експериментально встановлено, що основним критерієм оптимізації психологічної, технічної, тактичної та фізичної підготовки дзюдоїстів є сформованість їх нейродинамічних процесів, а саме функціональної рухливості нервових процесів, латентного періоду простої та складної зорово-моторних реакцій.

3. З’ясовано, що в умовах тренувань та змагань більшість юних спортсменів внутрішньо занепокоєні та неврівноважені, що є індикатором високої тривожності. Для них характерний мотив уникнення невдачі. У свою чергу, для одноборців, поведінка яких не є деструктивною виявлено високий рівень прагнення до успіху. Вони правильно визначають змагальні ситуації, аналізують їх, оцінюють та приймають вірні рішення спрямовані на досягнення перемоги.

4. Встановлено, що на початковому етапі своєї спортивної діяльності представники східних одноборств володіють низьким рівнем сформованості ауторегуляторної системи. Це проявляється в тому, що у більшості досліджуваних характеристики заздрості і ненависті до оточуючих розвинуті в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до суперників, до переконання в тому, що конкуренти свідомо завдають їм шкоду.

5. Розроблено програму психологічного тренінгу та перевірено її ефективність у забезпеченні необхідного рівня саморегуляції поведінки дзюдоїстів на початковому етапі їх спортивної діяльності. Суттєвою перевагою запропонованої тренінгової методики стало те, що вона дозволила вивчити складні, емоційно важливі питання особистісного розвитку в безпечному середовищі тренінгу, з установкою на загрозливі та ризиковані ситуації реального життя.

6. Доведено, що після використання психологічного тренінгу з елементами психокорекції для розвитку нейродинамічних властивостей та особистісних якостей спостерігалося покращення виконання технічних прийомів і тактичних засобів ведення двобою дзюдоїстами експериментальної групи. У юних спортсменів поліпшилось сприйняття інформації щодо стратегії проведення сутичок в умовах тренувань і змагань. Позитивні результати тренінгового впливу позначились на конструктивній системі формування взаємин із друзями, суперниками, родичами.

7. Апробація психокорекційної програми дозволила суттєво підвищити рівень саморегуляції одноборців в умовах навчально-тренувальної та змагальної діяльності. У спортсменів експериментальної групи виробилась здатність усвідомлювати та функціонально пов’язувати дієві регуляторні ланки.

8. Отримані дані переконливо засвідчують, що спортсмени, які брали участь у тренінгу відрізняються автономністю в організації активності, тому свою діяльність і поведінку вони планують самостійно. Також для них характерним є вміння виділяти первинні умови досягнення мети як у поточній ситуації так і в перспективному майбутньому, що проявляється у відповідності програм власних дій до планів навчально-тренувальної та змагальної діяльності, адекватності отриманих результатів і поставленої мети.

У цілому результати проведеної роботи свідчать про ефективність розробленої нами програми дослідження, що дозволило констатувати факт доцільності використання психотренінгу в навчально-тренувальному та змагальному процесах для досягнення високого рівня психологічної готовності юних спортсменів.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблематики. Перспективу організації подальших досліджень вбачаємо у виявленні формуючих можливостей тренінгу при підготовці атлетів з інших видів спорту , а також визначенні специфічного змісту тренінгових занять

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:

1. Курилюк С. Психологічні аспекти навчально-тренувального та змагального процесу підготовки дзюдоїстів // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві / Зб. наукових праць. – Луцьк, 2005. – С. 223-225.

2. Курилюк С. Психологічна саморегуляція у діяльності дзюдоїстів // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні: Збірник наукових праць. – Рівне: Редакційно-видавничий центр Міжнародного економіко-гуманітарно університету імені академіка Степана Дем’янчука, 2006. – Вип. IV. – С. 180-184.

3. Курилюк С. Психічні якості та їх роль у системі психологічної підготовки дзюдоїстів // Вісник Прикарпатського університету. Серія: фізична культура. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. – Вип. Ш – С. 42-45.

4. Курилюк С., Фотуйма О. Особистісні нейродинамічні властивості дзюдоїстів на етапі початкової підготовки // Молода спортивна наука України: Зб. наук. праць з галузі фізичної культури і спорту: У 4-х т. – Львів: НВФ “Українські технології”, 2007. – Вип. 11. – С. 234-236.

5. Курилюк С.І. Психологічний тренінг в аспекті формування ауто-регуляторних механізмів діяльності дзюдоїстів на етапі початкової підготовки // Вісник Прикарпатського університету. Серія: фізична культура. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2007. – С. 29-35.

6. Курилюк С.І. Індивідуальний стиль саморегуляції діяльності спортсменів-дзюдоїстів // Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. академіка С.Д. Максименка, М.-Л. Чепи. – К., 2007. – Т. IХ. – Ч.2. – С. .

7. Курилюк С.І. Тривожність як деструктивний елемент формування мотивації досягнення успіху в юних дзюдоїстів // Зб. наук. праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2008. – Вип. 13. – Ч. 1. – С. .

8. Курилюк С.І. Психологічний тренінг в системі підготовки дзюдоїстів // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №12. Психологічні науки: Зб. наук. праць. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. – №21(45). – 2008. – С. 167-172.

9. Курилюк С.І. Особливості розвитку нейродинамічних властивостей у спортсменів дзюдоїстів на початковому етапі діяльності шляхом використання психологічного тренінгу // Зб. наук. праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2008. – Вип. 13. – Ч.2.– С. .

10. Курилюк С.І. Теоретико-методологічний базис організації психологічного тренінгу дзюдоїстів // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – К., 2008. – Т. Х. – Ч. .– С. 357-363.

11. Bogdan Myckan, Sergiy Kurylyuk, Oleksandr Fotujma. Рsychіcs qualities and the role in the system of psychological training of judoists // Rocznik naukowe. IDФ Ruch dla kultury. – Rzeszуw, 2006. – S. 248-252.

АНОТАЦІЇ

Курилюк С.І. Психологічні особливості тренінгу дзюдоїстів на початковому етапі діяльності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2008.

Дисертацію присвячено вивченню психологічних особливостей тренінгу дзюдоїстів на початковому етапі їх спортивної підготовки, а також пошуку оптимального структурування та поєднання особистісних якостей, котрі забезпечують саморегуляцію спортивної діяльності.

У контексті даного дослідження, тренінг розглядається як сукупність групових методів формування саморегуляції. Встановлено, що психологічний вплив за допомогою ауторегуляторних шляхів допомагає створенню оптимальних внутрішніх умов, при яких ефективність рухової діяльності є найбільшою. Основним критерієм оптимізації психологічної, технічної, тактичної та фізичної