НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут сходознавства ім. А. Кримського

Колода Світлана Олександрівна

УДК 811.411.16? 08

ІВРИТСЬКИЙ ТЕКСТ: ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ (на матеріалі сучасної прози)

спеціальність 10.02.13 – мови народів Азії, Африки,

аборигенних народів Америки та Австралії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі Класичного Сходу Інституту сходознавства ім. А.Кримського Національної Академії наук України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук

Хамрай Олексій Олександрович,

ст. науковий співробітник Інституту

сходознавства ім. А.Кримського НАН України

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук,

доцент кафедри арабської філології Інституту

країн Азії та Африки Московського державного університету

Крюков Олександр Олександрович, начальник відділу Близького Сходу Російського центру міжнародного та

культурного співробітництва МВС Росії

кандидат філологічних наук,

ст. викладач Рижих Володимир Іванович,

кафедра міжнародних відносин Одеського національного

університету ім. І.І. Мечнікова МОНУ.

Захист відбудеться «06»червня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.02 в Інституті сходознавства ім. А. Кримського Національної Академії наук України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4, к. 207)

Автореферат розісланий «06» травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Мотріченко О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю у вітчизняній філологічній науці, і зокрема в гебраїстиці, комплексного дослідження проблем збереження основних текстових властивостей івритомовної прози оригіналів та перекладів українською та російською мовами. Питання про основні властивості тексту, засоби зв’язку між його компонентами, особливості структури знайшли своє відображення в дослідженнях та публікаціях багатьох авторів. Так, визначенню основних характеристик тексту, опису його структурних складових, засобів зв’язку в межах окремого тексту присвячені праці Белерт І., Вайнріха Г., Вежбицької А., Гіндіна С.І., Лотмана Ю.М., Ніколаєвої Н.В., Реферовської О.О., Турмачевої Н.О., Черняховської Л.О., Якобсона Р. В роботах Бархударова Л.С., Дарбельне Ж., Каде О., Комісарова Ю.М., Которової Е., Латишева Л.К., Найди Ю., Нелюбина Л.Л. з’ясовано основні текстологічні аспекти перекладознавства, запропоновано шляхи та засоби вибору еквівалентів в перекладах текстів на матеріалі різних мов, визначено типологічні ознаки та концепції еквівалентності. Дослідження Виготського Л.С., Гальперіна І.Р., Жинкіна Н.І., Колшанського В.Г., Леонтьєва О.О. розкривають психолінгвістичні особливості творення, функціонування та усвідомлення тексту реципієнтом. Питання впливу національно-культурних особливостей дійсності та проблеми функціонування мовної системи в межах певної лінгвокультурної спільноти розглядаються в працях Ахматової О.С., Красних В.В., Сорокіна Ю.О., Степанова Ю.С., Швейцера А.Д. Проте ці дослідження проводились здебільшого на матеріалі західноєвропейських мов. Фундаментальні дослідження проблем лінгвістики івритського тексту також не є численними. Деяким особливим питанням функціонування сучасного розмовного івриту присвячені дослідження російського вченого О.О. Крюкова та ізраїльських дослідників Р. Ніра, Р. Сівана, Е. Бен-Рафаеля, Н. Нира, Х. Герцога. Порівняльний аналіз перекладів івритської прози було здійснено у дослідженнях ізраїльських лінгвістів та перекладачів А. Дікмана та З.Копельман. В той час як з’ясуванню особливостей еквівалентних відносин в межах змісту та структури текстів художньої прози івритом та їх перекладів українською та російською мовами уваги у наукових дослідженнях поки що не приділялось. Разом з цим необхідно відмітити тенденції, які мають вплив на розвиток мовознавства взагалі, і гебраїстики, зокрема: по-перше, зростаючий інтерес до різних сфер міжкультурного спілкування, у тому числі перекладу, та поява останніми роками певної кількості перекладів сучасної прози івритом українською та російською мовами; по-друге, необхідність поглиблених досліджень впливу комунікативно-функціональних, соціальних та прагматичних аспектів мовотворення на розуміння дискурсу; по-третє, важливість створення лінгвістичної моделі зв’язку в текстах різними мовами на основі системного аналізу основних властивостей художнього тексту; по-четверте, необхідність досліджень еквівалентних відносин між текстами-першотворами івритом та їх перекладами українською та російською мовами.

Недостатність розробки в українській та зарубіжній гебраїстиці зазначених питань вимагає нагальної потреби їх глибокого наукового аналізу.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми „Мови та літератури Сходу класичного та сучасного періодів”, що розробляється відділом Класичного Сходу Інституту сходознавства ім. А. Кримського, м. Київ (тему затверджено на засіданні відділу, протокол № 2 від 10.02.2004).

Основною метою дисертаційного дослідження є системний аналіз і наукова презентація мовних індексів цільності та засобів зв’язності текстів художніх творів івритом та їх еквівалентів у перекладах українською та російською мовами.

Для досягнення визначеної мети були розв’язані такі завдання:

· визначення понять «цільність» та «зв’язність», засобів реалізації основних властивостей тексту під кутом зору сучасних наукових парадигм: дискурсознавчої, когнітивної, функціональної, культурологічної;

· здійснення системного аналізу реалізації текстових властивостей в текстах-перекладах українською та російською мовами;

· контрастивна характеристика властивостей тексту в художніх творах сучасним івритом та їх перекладів;

· з’ясування сутності перекладацької еквівалентності як основи комунікативної тотожності текстів оригіналів та перекладів;

· виокремлення умов досягнення еквівалентності як основи комунікативної тотожності текстів оригіналів та перекладів;

· визначення розбіжностей в текстах першотворів та перекладів й встановлення їх комунікативної значущості;

· виявлення впливу національно-культурних аспектів у процесі перекладу івритомовної прози.

Об’єктом дослідження є мовні категорії цільності і засоби зв’язку в художніх текстах сучасним івритом та їх відповідність у перекладах українською та російською мовами.

Предметом дослідження є єдність семантичної та стилістичної еквівалентності першотворів та перекладів, відповідність цих текстів з точки зору цільності, зв’язності та адекватності розуміння в інших лінгвокультурних спільнотах.

Методологічною основою дослідження є взаємодія дискурсивно-когнітивної та лінгвокультурознавчої парадигм. Необхідність такого підходу зумовлена об’єктом аналізу – засобами збереження цільності та зв’язності тексту як суттєвими механізмами експлікації мовної картини світу, що є результатом впливу когнітивних, психологічних та соціокультурних чинників. Цей підхід є також необхідним для вивчення перекладів як лінгвосоціокультурного феномену.

Матеріалом дисертаційного дослідження слугував корпус художніх текстів сучасним івритом різних авторів та їх переклади українською та російською мовами. Кількість проаналізованих текстів – 22, загальний обсяг мовного та мовленнєвого матеріалу – 1160 сторінок (мовою оригіналу).

Методи дослідження. У праці використано комплексну методику дослідження. Дискурсивний аналіз є провідним методом, що дає можливість вивчення структурної організації та динаміки функціонування текстів художньої прози. Описово-аналітичний метод дозволяє описати та проаналізувати текстові властивості в текстах різними мовами; контрастивний метод слугував для аналізу форми та змісту оригіналу та перекладу; контекстуально-інтерпретаційний метод задіяний для аналізу відповідностей та розбіжностей у текстах перекладів та оригіналів; соціолінгвістичний метод дозволяє простежити динаміку мовних процесів в їх функціонуванні у відповідному мовленнєвому середовищі.

Новизна дослідження полягає в інтегрованому підході до аналізу перекладацьких еквівалентів у процесі збереження текстових властивостей з позиції сучасних мовознавчих та культурологічних парадигм. Вперше аналізуються перекладацькі еквіваленти та особливості текстової структури на прикладах художніх творів івритом та їх перекладів українською та російською мовами. Здійснено аналіз та презентацію різноманітних засобів збереження текстових властивостей в текстах художньої прози. Проаналізовано специфічні національно-лінгвокультурні відносини в текстах, створених в різних лінгвосоціокультурних спільнотах. Представлено механізм елімінування національно-культурних лакун в перекладах.

Теоретичне значення дослідження полягає у розробці теоретичних проблем цільності, зв’язності, завершеності текстів та їх еквівалентності у перекладах, проблеми добору еквівалентів в перекладах із збереженням основних текстових властивостей та національно-культурних особливостей першотвору.

Практична цінність роботи полягає в можливості застосування її основних положень та висновків у теоретичних курсах з історії мови іврит, вступу до мовознавства, а також при викладанні сучасного івриту, івритської літератури, перекладу, при написанні курсових, дипломних, магістерських робіт. Незважаючи на те, що дослідження виконано переважно у наукових та навчальних цілях, його результати можуть бути використані перекладачами художньої івритської прози.

Особистий внесок здобувача. Результати дослідження є наслідком самостійної роботи здобувача.

Апробація дисертації. Основні положення та результати дослідження представлені та обговорені на 10 міжнародних та республіканських конференціях: Х Щорічна Міжнародна Міждисциплінарна Конференція з іудаїки (січень 2003, м. Москва); IX Міжнародна Молодіжна конференція з іудаїки (липень 2004, м. Москва); XI Щорічна Міжнародна Міждисциплінарна Конференція з іудаїки (лютий 2004, м. Королев, Росія); X Міжнародна Молодіжна конференція з іудаїки ( липень 2005, м. Москва); XI Щорічна Міжнародна Міждисциплінарна Конференція з іудаїки (лютий 2004, м. Королев, Росія); XII Щорічна Міжнародна Міждисциплінарна Конференція з іудаїки (лютий 2005, м. Москва); Х Сходознавчі читання А. Кримського (червень 2005, м. Київ). Сьома міжвузівська наукова конференція молодих вчених з іудаїки (26. 05. 2006, м. Донецьк, Донецький національний університет); XII Міжнародна Молодіжна конференція з іудаїки (липень 2006, м. Москва), XIV Щорічна Міжнародна Міждисциплінарна Конференція з іудаїки (лютий 2007, м. Москва), а також на міжнародному науковому семінарі „Єврейська література, культура, історія у Центральній та Східній Європі” (міжнародний науковий семінар, 12 – 26.10.2003, Варшавський університет, Польща).

Основні положення дисертаційного дослідження знайшли також своє відображення у теоретичному курсі „Вступ до історії відродження мови іврит” для слухачів Міжнародної школи з іудаїки (Міжнародний Соломонів університет), у вибірковому курсі „Сучасна література Ізраїлю в контексті світової літератури” для студентів 5 курсу Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов.

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 4-х наукових статтях, тезах до 2-х конференцій.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, списку літературних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації – 195 сторінок. Робота містить 2 схеми. Два додатки мають обсяг 7 сторінок. Список використаних джерел містить 223 найменування, з них українською та російською мовами – 190, івритом, англійською, французькою, німецькою, польською мовами – 34.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі досліджуються теоретичні положення лінгвістики тексту (ЛТ), і зокрема визначаються поняття “цільність”, “зв’язність”; аналізуються текстологічні аспекти перекладознавства, визначаються змістові та структурні особливості тексту. Особливу увагу приділено аналізу сучасних підходів до вирішення проблеми перекладацької еквівалентності, визначенню умов її досягнення та рівнів еквівалентності різномовних текстів.

Аналіз теоретичних досліджень дає підставу зробити висновок про те, що вивчення тексту завжди мало важливе значення для лінгвістичної теорії перекладу. Орієнтація на комунікативні та текстологічні аспекти є особливою ознакою цієї теорії. Лінгвістична теорія перекладу вивчає співвідношення одиниць двох мов не ізольовано, а в певному взаємозв’язку, а саме у текстах першотвору та перекладу. Усі лінгвістичні факти, якими ця теорія оперує, встановлені шляхом порівняльного вивчення текстів.

Вивчення вітчизняних та зарубіжних наукових праць дало змогу визначити головні питання та положення ЛТ. У сучасному мовознавстві розвиток ЛТ як особливої наукової дисципліни пов’язаний, перш за все, з накопиченням достатньої кількості фактів, які дозволяють оцінювати сутність та ознаки закінчених у змістовому, композиційному та структурному відношеннях мовленнєвих творів. Необхідно зауважити, що серед науковців немає однієї думки стосовно визначення поняття „текст”, його функціональних, комунікативних, структурних та онтологічних особливостей. При визначенні лінгвістичного статусу тексту доцільно проводити послідовне розмежування таких понять: „мова і система мови”, „мовленнєва діяльність”, „мовлення і мовленнєвий матеріал”. Керуючись цією методологічною передумовою, деякі дослідники дотримуються тієї точки зору, що текст є одиницею мови. Прибічники цієї точки зору шукають формально-структурні критерії тексту та низку правил його моделювання (В. Дреслер). Інші дослідники дотримуються точки зору на текст як продукт мовленнєво-розумової діяльності (Т. М.Дрідзе, Н.А.Серкова, Н.І.Слюсарева). Подібне розуміння тексту орієнтоване перш за все на комунікацію. У нашому дослідженні застосовується підхід, у якому текст визначається двоплановою одиницею. По-перше, текст – це основна одиниця мовлення, що представляє завершене висловлювання, і, по-друге, в основу конкретних мовленнєвих творів покладено загальні принципи системи мовної компетенції. В дисертаційному дослідженні застосовано аналіз тексту через аналіз його складових з позиції цілого тексту та контрастивне порівняння змісту та текстових структур художніх творів івритом, українською та російською мовами.

Зміст тексту – складний інформативний комплекс, у якому інтерпретація інформації комунікантами здійснюється на основі власного комунікативного досвіду. Еквівалентність текстів різними мовами, тобто тексту-першотвору та тексту-перекладу, передбачає не їх тотожність, а достатню спільність змісту. Еквівалентність різномовних текстів досягається на різних семантичних рівнях, а саме: вертикальному, горизонтальному, глибинному (В.Н.Комісаров). Вертикальний рівень тексту передбачає досягнення еквівалентності від цілого тексту до окремих його складових (тема – підтема – абзац – понадфразова єдність). Однакова послідовність збереження цих компонентів оригіналу дозволяє зберегти цільність тексту у перекладі. Збереження загальної логіко-структурної схеми тексту є необхідною, проте не єдиною умовою досягнення еквівалентності. Горизонтальна структура змісту тексту утворюється змістом кожної з його складових, їх взаємодією, послідовністю розташування у тексті, контактним та дистантним зв’язком між ними. Тобто тим, що робить текст зв’язним, таким, що не розпадається на окремі, незалежні висловлювання. Основні текстові характеристики реалізуються на всіх рівнях, проте на кожному рівні мають певну специфіку. Цільність та зв’язність, як основні текстові категорії, мають бути відтворені як у першотворі, так і у перекладі.

У науковій літературі з питань ЛТ існують певні розбіжності у визначенні поняття ”зв’язність”. Термінологічний еклектизм (застосовувались терміни ”зв’язок”, ”когезія”, ”когерентність”, ”інтеграція”, ”інтегративність”) став наслідком того, що під цим терміном вчені розуміли різні явища, досить часто підкреслюючи в одному й тому ж явищі різні термінологічні значення. Разом з О.О. Леонтьєвим, Ю.С. Сорокіним, Е.Е. Анісімовою, С.І. Ґіндіним, під текстовою зв’язністю ми розуміємо зв'язок елементів тексту, який простежується на різних рівнях їх співвіднесення з системою мови. Виокремлюється фонетична, морфологічна, синтаксична зв’язність. Ознаки зв’язності виявляються у ході продукції тексту як результат його цільності (О. О. Леонтьєв). Таким чином, цільність – це програма тексту, в той час як зв’язність є засобом її втілення. Зв’язність зазвичай є умовою цільності, але і цільність не може повністю визначитись лише через зв’язність. Зв’язність – невід’ємна ознака будь-якого тексту, ознака, що виявляється в його змістовій цільності, в мовних засобах цієї зв’язності, тобто в таких мовних механізмах, що поєднують в одне ціле окремі елементи тексту і створюють певну формально-змістову єдність, яка і є об’єктом вивчення ЛТ. Зв’язність – це здатність тексту утримувати предмет обговорення прогягом усього висловлювання, повертаючи його різними сторонами і „плавно” переходячи від одного предмета до іншого.

На основі аналізу досліджень різних авторів та наших висновків ми визначили основні характеристики ознак зв’язності:

1) лінгвістичні (синтактико-граматичні, лексичні, стилістичні, асоціативні);

2) системантизм;

3) зв’язки на рівні актуального членування речення;

4) семантичне співвідношення компонентів тексту;

5) мовні індекси зв’язності;

6) співвідношення за зовнішніми кількісними характеристиками;

7) нелінгвістичні «фонові» характеристики.

Зв’язність полягає у змістовому та формальному зв’язку частин тексту. У свою чергу, цільність тексту обумовлюється комунікативно-когнітивною настановою адресата (автор тексту, його „співавтори” – реципієнт, перекладач). Зв’язність простежується на трьох рівнях:

1) зв’язність на змістовому рівні;

2) зв’язність на змістово-мовному рівні;

3) зв’язність на змістово-композиційному рівні (Анісімова Е.Е).

Під цільністю розуміється єдність тексту, його здатність існувати в комунікації як внутрішньо і зовнішньо організоване ціле. Цільність – суттєва системна ознака тексту. Вона полягає, з одного боку, в тому, що все, що є у тексті, підпорядковане тексту як цілому; з іншого боку, цільність тексту висловлена в його відокремленості від середовища, інших комунікативних діяльностей та інших текстів. За своїм змістом цільність є комунікативною (Л. Л. Нелюбін).

Зв’язність не має ступеня. Вона або є або її немає. Зв’язність може бути одномірною або багатомірною, тобто визначатись на двох сусідніх реченнях, на кількох реченнях, які не обов’язково є сусідніми Зазначені ознаки не виступають як комунікативна інтенція мовця, вони виявляються у процесі розгортання тексту як наслідок його цільності. Звідси випливає, що, цільність – характеристика тексту як змістової єдності, як єдиної структури. Вона визначається на усьому тексті, а не на його окремих складових. Цільність не можна співвіднести тільки з лінгвістичними категоріями та одиницями, вона має психолінгвістичну природу. Цільність тексту – не абсолютна, а відносна категорія. Вона виникає у взаємодії мовця та слухача (реципієнта), у процесі спілкування.

На підставі наведених визначень разом, з О.О. Леонтьєвим, виокремимо такі ознаки цільності тексту:

· Граматичні (використання протягом усього тексту однієї дієслівної форми);

· Комунікативні (модальність);

· Фонетичні (інтонація);

· Стилістичні (на рівні лексики та синтаксису);

· Семантичні сигнали початку та кінця тексту (Розпочнемо з того, що...; Далі...; На закінчення...).

Ознаки цільності тексту, що зустрічаються у різних мовах, на наш погляд, доцільно розділити на три групи:

1. ознаки, що задаються комунікативною інтенцією та реалізуються у тексті як смислові єдності;

2. ознаки, які характеризують цільний текст як структуру, що повторюється, але не співвідноситься з його смисловою структурою;

3. маркери меж цільного тексту.

Третій рівень змісту тексту, глибинний, відображує процес побудови мовленнєвих висловлювань та їх включення до цілого тексту. Приналежність реципієнта до іншої лінгвосоціокультурної спільноти обмежує його здатність до повноцінної інтерпретації змісту тексту через відсутність певних фонових знань, навіть за умов усунення мовних бар’єрів.

Наявність відповідних тексту-першотвору змістових рівнів у тексті-перекладі дає змогу визначити ці тексти еквівалентними. При цьому еквівалентність є головною умовою перекладу. На основі аналізу різних підходів до визначення поняття „еквівалентність” ми визнаємо, що еквівалентність художніх текстів виходить за межі суто мовних проявів тексту (лексична, граматико-синтаксична, стилістична еквівалентність) і включає також еквівалентність національно-культурних ознак. Тобто текст-першотвір та текст-переклад мають виконувати подібні комунікативні функції в різних культурах. Текст-переклад має давати достовірну інформацію про іншу національно-лінгвокультурну спільноту. Слідом за Л.К.Латишевим, ми визначаємо наступні умови досягнення перекладацької еквівалентності:

1) текст-переклад повинен мати такий саме потенційний вплив на своїх реципієнтів, який має текст-першотвір;

2) текст-переклад має бути максимально можливим текстуальним аналогом тексту-першотвору;

3) текст-переклад не повинен мати відхилень від тексту-першотвору, які б виходили за межі перекладацьких трансформацій;

4) текст-переклад має елімінувати невідомі національно-культурні, соціальні, ментальні лакуни, притаманні тексту-оригіналу та потенційно не відомі реципієнту перекладу.

Другий розділ присвячено з’ясуванню способів здолання лінгвістичних бар’єрів при перекладі прози з національно-культурним компонентом.

Національно-культурний аспект є найскладнішим для усвідомлення представниками іншої культури. Аналізуючи такі елементи тексту, особливу увагу ми звернули на національно-культурні елементи змісту тексту та конкретні мовні засоби їх вираження. Механізми національно-культурної номінації у художньому тексті утворюють такі основні типи:

1) узуально-понятійна (слова-реалії);

2) оказіціонально-понятійна, тобто контекстуальні визначення національно-специфічних факторів;

3) узуально-фонова, тобто мовні одиниці з постійним, типовим національно-специфічним фоном;

4) оказіціонально-фонова, тобто мовні одиниці з контекстуальним національно-специфічним фоном (А.Д.Райхштейн).

Національно-культурні особливості відбиваються на всіх рівнях тексту: на рівні змісту, мовних та мовленнєвих засобів висловлювання, на рівні підтексту.

Створення тексту-перекладу, тотожного тексту-першотвору, передбачає добір таких еквівалентів, які б у найбільшому ступені відтворили усі рівні художнього тексту. Засоби зв’язку окремих складових тексту утворюють горизонтальну структуру тексту та представляють одну з фундаментальних категорій ЛТ – зв’язність (когезію). Саме ця категорія утворює такий мовний феномен, як текст. У другому розділі ми зупинились на аналізі видів та форм зв’язності в художніх текстах івритом та їх перекладах. Спираючись на аналіз досліджень різних авторів, ми визначили види когезії, притаманні художньому тексту:

1) граматичні:

· сполучники та сполучні речення;

· мовні індекси зв’язності на рівні понадфразової єдності (ПФЄ) та абзацу: власні імена, відносні та вказівні займенники, номінативні групи із вказівними займенниками, форми артикля, часові форми, наприклад:

У моего порога...

· мйг щтш бйъй

Я поднялась на цыпочки, чтобы поцеловать его в щеку

· дъшеооъй тм бд ереъй лгй мрщч мзйе

Я сказала ему, что он мне нравится

· арй аошъй ме лй деа оецазп бтйрй

Если бы я была его женой, сказала я, то научила бы его отвечать, когда с ним разговаривают, а не бесконечно улыбаться, будто в мире не осталось больше слов.

· айме дййъй ащъе, - аошъй, дййъй омогъ аеъе мдщйб лащш огбшйн амйе, ема мзййк емзййк лайме айп бтмн оймйн.

2) логічні, формально-структурні:

· дистантна когезія, наприклад:

...дзйн демлйн ерщзчйн, демзйн еоъшггйн демзйн еоъшечрйн.

…- жизнь идет и ветшает, идет и мелеет, идет и опустошается.

· асоціативна когезія (ретроспекція, конотація, суб’єктивно-оціночна модальність).

Слід зауважити, що ця форма когезії може виходити за межі певного тексту. Це додатково ускладнює його розуміння. До цих форм відносяться алюзії, цитати, посилання на інші тексти або екстралінгвістичну реальність.

· ланцюжкові структури та приєднувальні конструкції, які є найбільш ефективними прийомами зв’язку між компонентами ПФЄ в івритомовних текстах;

3) стилістичні:

· прийом хіазма, коли порядок розташування речень в одній ПФЄ інвертовано від попередньої до наступної (І.Р.Гальперін);

· повторення одного й того ж стилістичного прийому.

Такі форми когезії найчастіше зустрічаються у перекладі повісті А.Аппельфельда „Катерина” (переклад українською – І.Білик, В.Радуцький), де стилістична своєрідність кожного речення на початку абзацу стає засобом зв’язку в тексті. Подібна своєрідність притаманна також першотвору, але вона висловлена не стилістичними, а мовними індексами (займенниковими суфіксами, лексичними повторами). Завдяки цьому структура першотвору здається більш чіткою.

Мене звати Катерина й мені незабаром виповниться вісімдесят.[ ...]

Я покинула ці краї добрих шістдесят літ тому, коли точніше, то шістдесят три.[ ...]

Вдосвіта й одразу по світанні мені щастить розсунути важкі завіси часу, вдивитись у минуле спокійно й пильно.[ ...]

Тепер я знаю: воно, оте світло й потягло мене назад, додому.[ ...]

щой чаишйрд ебчеб йомае мй щоерйн щрд. [...]

аъ дочен джд дрзъй мфрй мотмд ощйщйн щрд, [...]

тлщйе арй йегтъ, даеш деа щощк аеъй зжшд, [...]

Порівнюючи прозу івритом різних авторів та переклади українською та російською мовами, ми дійшли такого висновку: в івритомовних текстах використовуються переважно граматичні індекси зв’язності, загальна кількість та різноманітність форм мовних індексів зв’язності є меншою. Проте структура тексту є більш цільною та зв’язною ніж в текстах-перекладах. Така відмінність виникає внаслідок особливої лексико-семантичної та морфолого-синтаксичної будови ПФЄ в текстах івритом.

На підставі контрастивного аналізу різних текстів івритом та їх перекладів ми зробили висновок, що композиційна структура у більшості з них має значні розбіжності. В деяких випадках переклад стає більш розгорнутим, у ньому спостерігається компенсація мовних та мовленнєвих лакун. Перекладацькі трансформації у такому разі змінюють кількість речень у межах ПФЄ або абзацу, їх структуру, тип. Добір лексичних еквівалентів здійснюється як з метою встановлення семантичної відповідності між текстом-перекладом та текстом-першотвором, так і з метою елімінування лінгвістичних та екстралінгвістичних лакун.

Розглядаючи особливості взаємодії тексту і контексту в художніх творах, ми пропонуємо спиратись на широке усвідомлення проблеми філологічного контексту через поняття „вертикальний контекст”. Тобто такий контекст, для проникнення у який потрібні фонові знання історико-філологічного характеру (О.С.Ахманова). „Вертикальний контекст” – певний компонент одиниці тексту, недоступний безпосередньо нашим відчуттям, який утворюється такими категоріями, як алюзії, цитати, реалії. Відомо, що у разі збереження подібних слів-реалій у тексті перекладу вони мають менший когнітивний смисл, ніж вони мають для носіїв мови першотвору. Соціальні, культурні, політичні, побутові реалії сучасного Ізраїлю є досить складними для розуміння представниками діаметрально протилежних культур та суспільств. Наведемо приклади ЛО, які у житті ізраїльтян забарвлені певним національно-культурним колоритом:

чрйеп, чйирд, фмфеп, орешд, оещб, щбъ, сбшд.

Проблема перекладу соціальних реалій пов’язана з пошуком їх функціональних аналогів в іншій культурі. Складність цієї проблеми обумовлена також різним розподілом соціальної дійсності. Значна частина таких соціальних реалій має відношення до однієї з домінуючих релігій в ізраїльському суспільстві – юдаїзму. Усі релігійні свята є водночас державними, тому вони мають також характер соціальних реалій:

шещ-дщрд, селеъ, фсз, щбтеъ, фешйн.

(Усі наведені приклади реалій зустрічаються в проаналізованих нами творах).

Великий вплив на мовну картину сучасного ізраїльтянина має релігія. Філологічний контекст багатьох творів сучасним івритом є досить важким для розуміння читачем, який належить до іншої лінгвокультурної спільноти. Суттєвий вплив на вибір цитат у творах івритом відіграють класичні тексти та тексти середньовічної поезії та прози. Проте в перекладах доволі часто вони не коментуються, що призводить до виникнення у читача перекладу лакун „культурного фонду”. У категорії ”реалія” найбільш складними для розуміння є власні назви – топоніми та антропоніми. Здебільшого обґрунтування вибору певного антропоніму чи топоніму міститься у самому тексті. Проте відсутність «фонових» знань для визначення особливостей певної власної назви ускладнює розуміння авторського задуму для реципієнта перекладу. Наведем в якості прикладу цитати та алюзії, які зустрічаються в романі А. Оза „Куфса шхора”. В романі доволі часто в основний текст вплетені цитати з Біблії, алюзії на різноманітні єврейські релігійні твори. Реципієнт не завжди може одразу не тільки пригадати джерело їх походження, а навіть зрозуміти художній задум автора. Наприклад,

· лй од дитн мдощйк бфшегйд дже, аъ божшз бмбк бсеу отшб еле'?

Ибо какой смысл продолжать эту пародию: ты – на Востоке, а сердце твое – на крайнем Западе и т. д. и т. п. (Парафраз на вірш Йгуди-а-Леві, класика середньовічної єврейської поезії).

· ...дцозйн дишфйн, бшрагес ечедзмъ ейсе, ъефсй зшб б зшб йфеме...

…цветы-хищники, Бернандос, и Экклезиаст, и Иисус, и «взявший меч от меча и погибнет»…

· дтемн джд деа фшежгеш.

Этот мир – всего лишь коридор.

(Рядки з поезії засновника хасидизму рабі Нахмана з Браслау).

· омлъй айрд ойп дтемн джд.

Царство мое не от мира сего.

· тйш дамедйн дощезшшъ айрд жчечд мощзшш

Освобожденный Град Божий не нуждается в освободителе.

· "дщип офтфт блем".

«Сатана проникает всюду».

· ащъе лвфп фешйд бйшлъй бйъе. шзеч офрйрйн олшд. лбегд бъ-омк фрйод.

«Жена его, как лоза виноградная плодоносная, во внутренних покоях дома его». «Выше жемчугов – цена ее». «Слава дочери царской – в доме ее».

Це лише невелика частина з досить широкого кола цієї категорії вертикального контексту в тексті роману. І лише тільки в двох випадках (першому і третьому) в тексті перекладу ці алюзії та цитати коментуються шляхом редакторської примітки (слід також зауважити, що в тексті першотвору немає жодного коментування протягом усього роману). При відсутності відповідного соціокультурного досвіду, або певних його компонентів, виникають лакуни, які є сигналом специфічних реалій, процесів, становищ та позамовних ситуацій іншої національно-культурної спільноти. Для розуміння художнього тексту необхідно також володіти фондом пресупозиції, тобто сукупністю фонових та лінгвістичних знань комунікантів, достатніх для розуміння смислу висловлювання.

Узагальнюючи думки різних авторів та застосувавши контрастивний підхід до аналізу мовних індексів східнослов’янських мов та івриту, наводимо основні засоби контекстуального відтворення тексту на основі пресупозиції:

1) використання артикля, вказівних займенників, займенникових закінчень, що зумовлюють зміст тексту, може бути зрозумілим лише крізь зв’язок слів зі змістом попереднього тексту;

2) володіння фоновими знаннями та реаліями є необхідною умовою для розуміння тексту. Такі знання здебільшого не представлені в попередньому для цього висловлювання відрізку, а є накопиченими комунікантами до створення певного висловлювання.

Таким чином, створення еквівалентного тексту перекладу вимагає від перекладача не тільки бездоганного знання мови першотвору та мови перекладу. У перекладача має бути сформована лінгвоетнічна комунікативна компетенція, відповідна лінгвосоціокультурному середовищу оригіналу. Лінгвоетнічна комунікативна компетенція – це частина комунікативної компетенції, що зумовлена належністю людини до певного мовного або культурно-етнічного колективу (Л. Л. Нелюбіин). До лінгвоетнічної комунікативної компетенції належать такі фактори, як знання певної мови (її одиниць і моделей) та норм мови, звичка до певного засобу висловлення змісту в певній ситуації (узус), наявність преінформації (пресупозиції) – попередніх знань культурно-історичного й актуального характеру, наявність національно-культурних стереотипів оцінювання. Відсутність будь-якої зазначеної складової створює певний бар’єр для розуміння. Такий бар’єр в ситуації міжкультурного спілкування ми називаємо лінгвоетнічним бар’єром.

Лінгвоетнічний бар’єр складається з різних факторів:

1. Розходження двох мовних систем – мови першотвору і мови перекладу. Об`єктом нашого аналізу є контрастивне порівняння мовних систем хаміто-семітських мов (івриту) та східнослов’янських мов (української й російської). Не вдаючись до детального розгляду всіх особливостей зазначених мов, звернемо увагу лише на ті, що можуть ускладнити процес перекладу та розуміння тексту з позиції мовної свідомості.

2. Норма мови, що розглядається як своєрідний фільтр, який відокремлює правильне вживання мовних моделей від неправильного. Необхідно відзначити, що дослідження, пов’язані з нормою сучасного івриту, суттєво ускладнюються через недостатнє вивчення цієї проблеми в лінгвістичній літературі, наявність широкого спектру думок з цього питання ізраїльських вчених (А.Бен-Давид, Р.Сіван, І.Перец та ін.), а також існування суперечливих форм у джерелах. Дослідження норми в сучасному івриті ускладнюються також суттєвою різницею, яка існує між “живим”, повсякденним використанням мови та правилами, що встановлюються Академією мови іврит. Таким чином, якщо розглядати норму як колективну реалізацію системи, можна стверджувати, що в ізраїльській лінгвокультурній спільноті колектив носіїв мови реалізує мовну норму по-різному. Тому різниця між літературною мовою і розмовною мовою є значною. Однією з характерних особливостей ізраїльського івриту останньої третини ХХ століття є певна межа між розмовним івритом і сленгом, межа яку досить важко визначити та окреслити. З 40-х років минулого століття починає збільшуватись кількісний обсяг сленгу, який характеризується підвищенням його функціональної ролі і широким розповсюдженням у мовленні. Усе зазначене вище, на нашу думку, дозволяє приєднатись до висновків О.О. Крюкова, що до формування і функціонування в Ізраїлі наприкінці ХХ століття нового івриту, особливого лінгвогеографічного феномену, який фактично став койне сучасного Ізраїлю. В кінці ХХ століття в Ізраїлі в цілому завершилось формування івритського койне, загальний комплекс лексико-фразеологічних, синтаксичних, фонологічних та екстралінгвістичних характеристик якого дозволяє говорити про домінування у національній мові розмовного компоненту. Провідним явищем мовної ситуації Ізраїлю в останні 20–30 років є процес подальшого розвитку розмовного івриту у бік ненормованої та сленгової тенденції.

3. Через ці причини ускладнюється також систематизація мовленнєвої норми (узусу). Якщо неправильне використання мовних норм призводить до мовних або мовленнєвих помилок, то порушення норм узусу, як правило, призводить до помилок соціокультурних, до поведінкового “акценту”. Для сучасного періоду розвитку мови іврит характерними є нечітка норма узусу, відсутність у багатьох випадках ситуативної або тематичної обумовленості застосування тих чи інших мовних засобів. Здебільшого не можливо чітко окреслити ЛО, що виступають нормами узусу, від сленгових ЛО.

4. Розходження пресупозиційних (преінформаційних) запасів носіїв мови першотвору і перекладу, які використовуються при створенні й інтерпретації текстів. Преінформаційні запаси, що носять лінгвістичний характер, це перш за все відомості культурно-історичного характеру.

Таким чином, подолання лінгвоетнічного бар’єру є також необхідною умовою створення еквівалентних відносин між першотворами івритом та їх перекладами.

Усе, що в інокультурному тексті реципієнт не розуміє, що є для нього дивним, вимагає інтерпретації, слугує сигналом присутності в тексті національно-специфічних елементів, тобто лакун. До компонентів культури з національно-культурним забарвленням, які можуть призвести до виникнення різноманітних лакун, відносять такі: традиції та звичаї; повсякденну культуру; вербальну та невербальну поведінку носіїв мови; ”національні картини світу”, що відображують особливості сприймання навколишнього середовища, національну специфіку мислення. Аналіз та переклад художнього тексту вимагає розрізнення лінгвістичних та культурологічних лакун. Серед мовних лакун виокремлюють компенсовані та некомпенсовані, повні та часткові. Часткові граматичні лакуни в текстах художніх творів та перекладах виокремлюються через:

1) артикль (в івриті тільки означений);

2) вживання додаткових ЛО:

Я читала и перечитывала . чшаъй фтойн

3) типові для івриту повтори, які також елімінуються в перекладах українською мовою:

блм йен зойщй ба заоймйе еобйа мй аъ ожереъй. амедйн йегт лйцг деа оеца аъ гшеле амй. бтйрйдеа йцеш оп дтемн джд. амома деа, лбш дййъй щелръ тфш. "ъегд, заоймйе", айр чешаъ бчем. ар осефчъ ан деа щеот аъ чемй. "од щмеок", арй ферд амйе еойг ъефсъ аъ дайеемъ щбщамъй.

Хома приходить щочетверга. Тільки святим праведникам відомо, як він не збивається з дороги. Мені цей чоловік наче не з цього світу. А якби не він, я б досі ноги відкидала. Я йому кричу:

- Дєкую тобі, Хомо-лє!

Але не певна, що він мене чує.

(А.Аппельфельд «Катерина», пер. – І.Білика, В.Радуцького).

Повні граматичні лакуни – це

1) відсутність певної граматичної форми (наприклад, сміхут в івриті);

2) вживання займенникових суфіксів в івриті (лъбъй, лъбд мй, зжшъй, чша мй) в перекладах заповнюються шляхом введення додаткових сем (займенників). Серед прикладів повних лакун слід також виділити фразеологізми, ідіоми та авторські алюзії.

Культурологічні лакуни розподіляються на:

1) суб’єктивні (характерологічні, культурно-емотивні, силогічні);

2) комунікативно-діяльнісні (ментальні, лакуни мовленнєвого етикету, кінестетичні);

3) лакуни культурного простору (етнографічні, «вертикальний контекст»);

4) текстові, що виникають через специфіку тексту як засобу спілкування, орієнтованого на певного реципієнта.

Здебільшого лексико-семантичні особливості іншомовного тексту елімінуються через добір відповідних мовних еквівалентів, у той час як культурологічні не завжди усвідомлюються не тільки реципієнтом перекладу, але й перекладачем. Перекладач має розуміти різноманітні прояви інтертекстуальності та відтворювати їх у перекладі, тобто заповнювати (елімінувати) лакуни. Серед основних засобів елімінування лакун у перекладах івритомовної прози ми виділили такі як заповнення (розкриття змісту понять) та компенсація (введення специфічних елементів культури реципієнта перекладу). Заповнення, і зокрема примітки та коментар, у більшості випадків є необхідною складовою збереження структури та змісту першотворів івритом. Компенсацію використовують у тих випадках, коли зберегти лакуну недоцільно через те, що перед перекладачем стає завдання зробити текст максимально зрозумілим, а заповнити її неможливо:

дмщеп дтбшйъ дчгенд обиаъ жаъ бобрд дтойч щмд: айп мд лмм жоп деед. бочен йщ шч цешъ бйрерй.

“Древний язык иврит выражает это в своей глубинной структуре: в нем вообще нет настоящего времени. Вместо него есть только некоторая средняя форма, переводимая на английский или русский – как причастный оборот, а иногда – как настоящее время (впрочем, в отдельных случаях, не исключена и возможность перевода в форме прошедшего времени.”

(А. Оз «Черный ящик», пер. – В. Радуцкого).

Зазначені особливості відбиваються як на лінгвістичній структурі івритомовного тексту, так і на контексті та підтексті, що були закладені в нього автором художнього тексту.

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи положення та висновки дисертаційного дослідження, ми відмічаємо, що в структурі текстів сучасної івритської прози виокремлюються специфічні особливості. Вони обумовлені лексико-семантичними, стилістичними, структурними відмінностями текстів, узусом та нормою дискурсу художньої прози.

Встановлення еквівалентних відносин між оригіналом та перекладом здійснюється через ототожнення:

- змістових та структурних домінант текстів;

- функціональних домінант художнього тексту (мети, художнього впливу, соціокультурних норм тощо);

- прагматичних домінант (настанови на адресата, наявності однакових «фонових» знань у реципієнтів першотвору та перекладу).

Змістовий аспект завершеного тексту має свої власні принципи побудови. Ці принципи виокремлюються через:

а) зафіксоване мовними засобами відображення екстралінгвістичної реальності;

б) ієрархічну організацію підсегментів тексту (висловлювання – понадфразова єдність – абзац – текст);

в) поєднання компонентів інформаційної структури тексту внутрішнім зв’язком;

г) засоби внутрішнього зв’язку підсегментів тексту, що обумовлюються мовними та позамовними особливостями.

Зазначені принципи визначають основні текстові властивості – цільність та зв’язність. Слід зауважити, що різні види зв’язку можуть змінити смислові відносини між різними відрізками тексту. Особливо важливим це стає при порівнянні текстів першотворів та перекладів. Зрозуміло, що синтаксичне оформлення тексту не може бути предметом контрастивного порівняння творів художньої прози в оригіналі та перекладі, оскільки перекладаються не окремі мовні моделі, перекладаються різні за складністю смислові одиниці. Способи їх вираження можуть різнитись навіть в межах однієї мови та мати суттєві розбіжності в мові перекладу.

Набір синтаксичних засобів, що утворюють інформаційну структуру тексту, є доволі жорстким для івриту, української/російської мов і має спільні риси. Проте специфічні мовні та мовленнєві норми кожної з мов створюють засоби зв’язку в тексті з певними розбіжностями. Через це, використання таких наборів в оригіналі та перекладі не має бути обов’язково однаковим. Крім того, розбіжності двох текстів, першотвору та перекладу, обумовлюються різним уявленням про фонові знання як реципієнта та автора оригіналу, так і перекладача та реципієнта перекладу. Розбіжності в текстах першотвору та перекладу також можуть бути викликані суто мовними причинами, що призводить до перекладацьких трансформацій.

Зіставлення оригіналу та перекладу за їх структурами дає можливість дослідити розбіжності у засобах передачі інформаційної структури тексту при його перекладі. Критерії виокремлення смислових одиниць тексту, з’ясування засобів зв’язку між ними дозволяють дослідити різні способи досягнення максимальної еквівалентності у процесі перекладу цих смислових одиниць з однієї мови на іншу та з’ясувати подібності та розбіжності в структурі текстів івритом, українською та російсько мовами. Розбіжності текстової структури спостерігаються на всіх рівнях: вертикальному, горизонтальному та глибинному. Найбільш суттєві розбіжності в структурі тексту сучасної прози івритом спостерігаються у розподілі на ПФЄ, засобах міжфразового зв’язку та зв’язку окремих ЛО в межах однієї фрази.

Основні положення дослідження