Харківський університет Повітряних Сил

Імені Івана Кожедуба

КРОТЮК Василь Андрійович

Удк 140.1

ДУХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ ДЕРЖАВИ

В УМОВАХ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

(соціально-філософський аналіз)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Міністерство оборони України

Науковий керівник: | кандидат філософських наук, доцент

Панфілов Олександр Юрійович,

Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба,

професор кафедри філософії.

Офіційні опоненти: |

доктор філософських наук, професор

Абрамов Володимир Іванович, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України, професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент

Круть Петро Павлович,

Академія внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, начальник кафедри військового навчання і виховання.

Захист відбудеться 12 червня 2008 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д-606.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Сумська, /79.

Автореферат розісланий 10 травня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Є. М. Мануйлов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Війна і вирішення завдань забезпечення обороноздатності держави – специфічна сфера людської діяльності, яка вимагає мобілізації і граничної напруги фізичних і духовних сил мільйонів людей. Формування й підтримка відповідного духовного стану суспільства як у мирний час, так і в період воєнного протиборства неможливі без наявності у населення країни, його соціальних груп, збройних сил, військових колективів, конкретної особистості достатнього духовного потенціалу. Характерною рисою сучасного світового розвитку є зміни у військовій діяльності, воєнній політиці, воєнних доктринах, будівництві збройних сил, спричинені масштабними перетвореннями у всіх сферах життя суспільства. Трансформаційні процеси, наявність суперечливих тенденцій в їхньому розвитку не тільки поглибили деструкцію суспільної свідомості, але й утворили своєрідний ідейний вакуум у духовній сфері. У цьому зв’язку питання побудови надійних духовних основ, моралізації суспільного життя, зміцнення духовного потенціалу обороноздатності держави набувають особливого значення, стають однією з головних проблем сучасності.

Актуальність дослідження духовного потенціалу обороноздатності держави в умовах соціокультурних трансформацій зумовлена декількома обставинами.

По-перше, кардинальні зміни воєнно-політичної ситуації у світі, розвиток української державності, потреба вдосконалення її інститутів, осмислення і переосмислення національних інтересів на всіх рівнях соціальної структури суспільства, а також завдання реалізації програми розвитку Збройних Сил України закономірно актуалізують потребу пошуку і визначення ідеологічних і світоглядних орієнтирів духовності українського народу, в тому числі, й духовного потенціалу обороноздатності держави як органічної складової духовного життя українського суспільства.

По-друге, в складних умовах трансформації українського суспільства стрімко девальвуються цінності й якості особистості, що складають основу мотивації трудової діяльності, державної і військової служби: обов’язок, відповідальність, честь, служіння Вітчизні. Процес розмивання системи духовних цінностей суспільства, який переживає українська держава, зумовлює реальні загрози її майбутньому, здатності творити повноцінне демократичне суспільство і захистити свій суверенітет від посягань інших держав. Це вимагає соціально-філософського аналізу широкого кола проблем духовного забезпечення функціонування держави і системи її обороноздатності.

По-третє, сьогодні в суспільстві й Збройних Силах України все більше утверджується світоглядний плюралізм, що безпосередньо впливає на стан духовного потенціалу. Військові колективи формуються з людей, призначених спільно виконувати службові, навчально-бойові, а під час війни (конфлікту) – бойові завдання. Однак, ці люди мають різні, часто суперечливі морально-психологічні установки, цінності й ціннісні орієнтації, життєві правила, переконання, досвід, що неминуче призводить до загострення протиріч і виникнення конфліктів у військовому середовищі, істотно ускладнює процес управління морально-психологічним станом військовослужбовців, який часто характеризується негативною динамікою. Збройні Сили України стоять перед необхідністю переорієнтувати роботу з людьми із формування єдиного для всіх світорозуміння й світовідчуття на самостійне індивідуальне продукування кожним позитивного ставлення до виконання військового обов’язку, наповненого високим змістом служіння Батьківщині.

По-четверте, сучасні тенденції розвитку військової діяльності, засобів і способів збройної боротьби, у тому числі інформаційного й психологічного характеру, значно підвищили роль духовних чинників, посилили залежність ходу й результату війни (збройного конфлікту) від співвідношення духовних сил протиборчих сторін. Значно зросли масштаби й можливості направленого інформаційно-психологічного впливу на свідомість та психіку військовослужбовців і цивільне населення. Інтенсивно розвивається інформаційно-психологічне протиборство як самостійний і високоефективний вид бойових дій. У Збройних Силах України здійснюється теоретичне й практичне впровадження в сферу військової діяльності системи морально-психологічного забезпечення, в контексті організації якого й реалізується духовний потенціал обороноздатності держави.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена, з одного боку теоретичними потребами, пов’язаними з необхідністю світоглядно-методичного забезпечення оптимального функціонування трансформаційних соціумів, а з іншого – практичними потребами функціонування системи духовного потенціалу обороноздатності держави у суспільствах, що трансформуються. Вирішення досліджуваної проблеми дасть змогу соціальним суб’єктам усіх рівнів науково обґрунтовано вирішувати широкий спектр практичних завдань забезпечення обороноздатності держави в умовах соціокультурних трансформацій, вибору оптимальної стратегії й тактики безпечного розвитку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний із програмами комплексних науково-дослідних робіт (НДР) «Культура» (Духовна культура сучасного військового керівника) і «Керівник» (Формування особистості сучасного військового керівника в період навчання у вищому військовому навчальному закладі Міністерства оборони України), що реалізуються кафедрою філософії Харківського університету Повітряних Сил за завданням Міністерства оборони України. Результати дослідження знайшли відображення в проміжних та заключних звітах про НДР.

Проблеми, що розглядаються в дисертації, тісно пов’язані з реалізацією положень Воєнної доктрини України та Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України, Концепції гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України, Концепції виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України.

Ступінь наукової розробки проблеми. Аналіз наукових праць, присвячених дослідженню духовних процесів у військовій сфері показує, що існує стійка тенденція в розробці проблем місця, ролі, функціональної значимості елементів і компонентів духовного потенціалу обороноздатності держави. Духовний потенціал є складовою обороноздатності держави. В той же час, духовний потенціал є специфічним проявом суспільної свідомості, тією частиною духовного життя, яка використовується або може бути використана для зміцнення оборонної могутності держави, досягнення політичних і стратегічних цілей в ході війни. Тому, природно, вивчення духовного потенціалу необхідно проводити в контексті вчень і про обороноздатність держави, і про духовність суспільства. Це загальнотеоретична передумова розуміння сутності, змісту, основних напрямків формування духовного потенціалу. Слід зазначити, що духовні феномени як чинники досягнення переваги над протиборчою стороною в силу стійкого взаємозв’язку з могутністю військової організації держави завжди перебували в центрі уваги дослідників. Якщо простежити генезис теоретичної думки щодо вивчення проблеми духовного потенціалу, то можна умовно виділити кілька етапів в її розвитку. На першому етапі дослідники П. Бєлов, Я. Варенніков, М. Завгородніков, В. Самойленко, Г. Ткаченко, С. Тюшкевич, Б. Узеньєв та інші розкрили загальний зміст духовної складової обороноздатності держави.

Наступний етап характеризується аналізом складових елементів духовного потенціалу обороноздатності держави. В. Андрєєв, Д. Волкогонов, Ф. Гайворонський, Ю. Мамонтов, Є. Саричев, А. Шаваєв духовний потенціал обороноздатності держави представили як систему, що визначило шляхи її подальшого наукового аналізу.

Відмінними рисами третього етапу є аналіз конкретних потенціалів обороноздатності держави й процес вичленовування її нових складових елементів. Г. Горобцов, С. Ємельянов, М. Іщук, В. Ксенофонтов, Ф. Охрана, Г. Срєдін, М. Табунов, А. Шахов, С. Юшенков та інші військові вчені розширили обрій наукових уявлень про досліджуваний феномен.

Дослідження останніх років, які безпосередньо присвячені різним аспектам проблеми формування духовності, і зокрема, формування духовності військовослужбовців (В. Абрамова, В. Алещенка, В. Ананьїна, В. Горлинського, М. Зеленкова, Б. Каверіна, П. Квіткіна, О. Панфілова, Г. Темка, М. Требіна, М. Цюрупи) висловили необхідність саме комплексного, цілісного, багатовимірного аналізу цієї філософської проблеми, особливо в контексті притаманних сучасному українському суспільству засадничих змін. Дослідження духовного потенціалу обороноздатності держави здійснюється з метою виявлення можливостей щодо управління формуванням духовного потенціалу, пошуком і обґрунтуванням нових підходів до розгляду проблеми функціонування духовного потенціалу обороноздатності держави у зв’язку з виникненням ряду потенційних можливостей і сформованими об’єктивними й суб’єктивними реаліями. Увага дослідників акцентована на методології й методиці морально-психологічного забезпечення діяльності збройних сил, які охоплюють актуальні проблеми змісту й організації роботи державних органів, органів військового управління, структур з гуманітарних питань щодо зміцнення морального духу й психологічної стійкості військ. У цьому плані особливу значимість мають праці, що містять філософсько-методологічні підходи до дослідження зв’язку духовних можливостей з обороноздатністю держави. Варто назвати роботи В. Азарова, Ю. Арзамаскіна, А. Гончарова, М. Добровольскої, Л. Калинчука, О. Караяни, В. Кирилова, С. Комова, Н. Костіна, І. Кульгачова, І. Логінова, В. Муляви, Ю. Овчаренко, Ю. Синчука, А. Тютченко. Зазначені вчені переосмислили положення про механізм формування морального духу, проаналізували соціально-політичні, економічні, правові, військово-технічні фактори сучасного етапу військового будівництва, теоретико-методологічні основи й організаційно-методичні аспекти морально-психологічного забезпечення діяльності збройних сил.

В умовах принципових змін темпів і орієнтирів соціогенезу проблематика духовного потенціалу обороноздатності держави продовжує залишатися актуальним науковим питанням. Віддаючи належне досягненням вітчизняних і зарубіжних учених в осмисленні проблеми, слід зазначити відсутність спеціального соціально-філософського дослідження духовного потенціалу обороноздатності держави в специфічних умовах соціокультурних трансформацій. В розглянутих ідейно-теоретичних положеннях не вистачає повних змістовних уявлень про духовні можливості суб’єктів військової діяльності. У процесі суспільного розвитку духовний потенціал обороноздатності держави постійно трансформується, здобуває нові властивості, особливості, риси, накопичення яких приводить до якісних змін об’єкта дослідження. Сьогодні необхідний новий погляд на духовний потенціал, який дозволить розкрити його сутнісні характеристики. Заглиблення в пізнання структури духовного потенціалу обороноздатності держави дозволяє виявити специфічні сторони досліджуваного об’єкта, науково пояснити механізм функціонування системи духовного потенціалу.

Таким чином, вибір зазначеної теми дослідження обумовлений її актуальністю, теоретичною й практичною значимістю, недостатнім ступенем її наукової розробки.

Об’єктом дослідження виступає духовний потенціал обороноздатності держави.

Предметом дослідження є особливості формування і прояву духовного потенціалу обороноздатності держави в умовах соціокультурних трансформацій.

Мета і завдання дослідження. З огляду на багатомірність і ступінь розробленості проблеми, мета дисертаційного дослідження полягає у соціально-філософському осмисленні сутності та змісту духовного потенціалу обороноздатності держави, розкритті специфічного характеру його функціонування в умовах соціокультурних трансформацій.

Відповідно до даної мети в дисертації поставлені наступні завдання:

з’ясувати сутність і зміст духовного потенціалу обороноздатності держави в умовах трансформаційних процесів у суспільстві;

виявити специфіку детермінації процесу формування духовного потенціалу обороноздатності держави в умовах соціокультурних трансформацій;

виділити основні протиріччя та тенденції духовного потенціалу обороноздатності держави в суспільстві, що трансформується;

розкрити соціальний механізм формування духовного потенціалу обороноздатності держави на загальносоціальному, соціально-особливому та особистісному рівнях.

Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження становлять: концептуальні ідеї й положення представників вітчизняної й зарубіжної наукової думки, які займалися аналізом проблем у духовній сфері суспільства й дослідженням ролі духовних явищ у військовій діяльності; роботи військових вчених і публіцистів, присвячені соціально-філософському аналізу питань обороноздатності держави, системи її потенціалів, місця й ролі суб’єкта військової діяльності; положення й висновки з даних питань, що містяться в прийнятих державою законодавчих актах у військовій сфері. Дисертаційне дослідження спирається на основні філософські принципи структурно-функціонального, змістовного, діяльнісного підходів, соціального детермінізму, єдності суб’єктивного та об’єктивного, історичного й логічного. Крім того, використовуються загальнонаукові методи аналізу та синтезу, абстрагування й конкретизації, індукції та дедукції, методи систематизації, порівняльного аналізу, теоретичного узагальнення, опису, контент-аналізу матеріалів періодичних видань.

В дослідженні використані: закони й нормативні акти держави, що регламентують діяльність її військової організації; документи державних і громадських організацій щодо забезпечення національної й воєнної безпеки держави; праці вітчизняних і зарубіжних авторів, матеріали періодичної преси із філософських проблем військової сфери, моральності військовослужбовців, забезпечення духовної та інформаційної безпеки держави тощо; результати й висновки військово-соціологічних і психологічних досліджень.

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні комплексного соціально-філософського аналізу духовного потенціалу як елемента обороноздатності держави в умовах соціокультурних трансформацій, визначенні специфіки, протиріч і тенденцій формування духовного потенціалу, а також розкритті соціального механізму його реалізації в духовний фактор обороноздатності держави.

В межах дисертації висунуто низку положень, що конкретизують наукову новизну:

запроваджено авторське розуміння феномену духовного потенціалу обороноздатності держави, який за своєю сутністю є вираженням якісного стану основних сенсоутворюючих форм суспільної й індивідуальної свідомості населення країни, соціальних груп, військових колективів і кожної окремої особистості, що визначають їх готовність і здатність до збройного захисту держави, життєво важливих національних інтересів;

розгляд структури духовного потенціалу обороноздатності держави запропоновано на основі застосування двох методологічних підходів: структурно-функціонального, який передбачає виділення рівнів та елементів суспільної свідомості, що відображають основні цінності суспільства і мають відношення до обороноздатності держави; і діяльнісного, який передбачає аналіз способів відтворення духовних цінностей через взаємодію об’єктів, суб’єктів, засобів духовних відносин, духовної діяльності;

обґрунтовано протиріччя функціонування і розвитку духовного потенціалу обороноздатності держави на сучасному етапі, основними з яких є: протиріччя між громадянськими обов’язками захищати інтереси суспільства, держави і домінуванням у суспільстві корисливих потреб та інтересів, антиармійських настроїв; протиріччя між прогресуючими глобалізаційними процесами інтеграції й інтернаціоналізації світової спільноти і руйнуванням, у зв’язку з цим, традиційних спільностей, загрозою втрати національної соціокультурної ідентичності; протиріччя між складністю і відповідальністю завдань формування патріотизму у суспільстві, армії та відсутністю нормативної і матеріальної бази цієї діяльності. Здійснено розгорнуту класифікацію протиріч процесу формування духовного потенціалу;

виділено основні тенденції процесу функціонування духовного потенціалу обороноздатності держави в умовах соціокультурних трансформацій: зростання значення у суспільній свідомості за об’ємом і соціальними наслідками наукових знань; підвищення рівня духовного потенціалу обороноздатності держави з розвитком процесу демократизації суспільства і армійського життя тощо. Виявлено ряд тенденцій негативного характеру: несформованість цілісної державної ідеології, яка визначає зміст і мету існування держави та пріоритети державної політики; низька ефективність формування національної патріотичної свідомості; падіння престижу військової служби; суттєве зниження виховного впливу на населення освіти, культури та мистецтва;

визначено й обґрунтовано соціальний механізм формування духовного потенціалу, який полягає у детермінованому потребами забезпечення безпеки суспільства й особистості прямому й опосередкованому впливові на суспільну свідомість соціальних груп, військових колективів та духовний світ людини з метою формування на загальносоціальному рівні оборонної свідомості духовного потенціалу, на соціально-особливому рівні – відповідного морально-психологічного стану та на особистісному рівні – високих загальносоціальних і військово-професійних якостей.

Теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в аргументації положень і висновків, які розвивають розуміння сутності та структури духовного потенціалу, специфіки соціально-філософського визначення суб’єкт-об’єктного дослідження процесів формування духовного потенціалу обороноздатності держави, їх суттєвих та змістовних аспектів, основних закономірностей та принципів; у виділенні характеру й особливостей процесу формування духовного потенціалу та його реалізації в духовний фактор обороноздатності в умовах масштабних суспільних перетворень.

Підсумки дослідження дозволили сформулювати основні принципи (положення) методології дослідження духовного потенціалу обороноздатності держави, і на цій основі визначити соціальний механізм його формування. Соціально-філософська концепція духовного потенціалу обороноздатності держави має статичні й динамічні характеристики, виконує не тільки пізнавально-орієнтаційну, прикладну функції, але й, маючи евристичні можливості, дозволяє прогнозувати зміни в духовній сфері життя суспільства, духовному потенціалі обороноздатності держави, функціях армії, що приходить на зміну моделі збройних сил індустріального суспільства, і використовувати результати дослідження в духовному відновленні суспільства й проведенні військової реформи.

Практичне значення отриманих результатів полягає в рекомендаціях, спрямованих на удосконалення й оптимізацію процесу формування духовного потенціалу й переведення його в реально діючий фактор обороноздатності. Їх реалізація сприятиме оптимізації механізму формування духовного потенціалу обороноздатності держави, вирішенню цілого ряду проблем духовного відродження збройних сил.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати й висновки дисертаційного дослідження апробовані автором у ході виступів на кафедрі філософії Харківського університету Повітряних Сил, на науковій конференції Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна «Сковородинівські читання» (2003 р.), на ІІІ науковій конференції Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба (2007 р.), на семінарах і круглих столах у ході проведення занять в системі гуманітарної підготовки.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 6 авторських публікаціях, із них 4 – у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з них 188 основного тексту. Список використаних джерел нараховує 313 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовані актуальність теми, визначено ступінь розробленості проблеми, методологічні засади дослідження; сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження; наведено дані про апробацію результатів, публікації і структуру роботи.

Перший розділ – «Теоретико-методологічні засади дослідження духовного потенціалу обороноздатності держави» – присвячений розгляду теоретико-методологічних підходів до аналізу духовного потенціалу, дослідженню його сутності і змісту, визначенню місця і ролі системоутворюючих елементів духовного потенціалу обороноздатності держави.

У підрозділі 1.1. «Онтологія духовності як підґрунтя духовного потенціалу обороноздатності держави: історико-філософський аспект дослідження» в історико-філософському плані розкрито категорію «духовність» як систему вищого порядку відносно духовного потенціалу обороноздатності держави. Підставою для виділення і розгляду духовності є теза, що духовний потенціал обороноздатності держави створюється не довільно, а багатозначними причинно-функціональними і логіко-змістовними методами інтеграції духовності військовослужбовців, соціальних груп і народу в цілому.

З метою з’ясування соціально-філософського змісту поняття «духовність», проведено порівняльний аналіз уявлень про духовність в хроноскопах філософської думки та споріднених до нього понять і термінів. Обґрунтовано розуміння сутності категорії «духовність», як вищої форми соціального відображення дійсності, що фіксує основні сутнісні цінності розвитку людини, соціальної групи, нації, суспільства. Вищі цінності в сучасних умовах трансформації суспільства набувають значення важливого духовного чинника соціальної стабільності та безпеки, ціннісних засад формування культури безпеки, визначають світоглядні, моральні, гуманістичні, політичні, науково-технологічні та екологічні пріоритети розвитку держави, є провідними критеріями її сталого просування.

Показано, що дух – це поняття, яке визначає інтеграцію всіх соціально-психологічних властивостей людини, а саме її свідомості, мислення, активних можливостей, волі тощо. Духовне проявляється в різних сферах і предметних формах, тобто в конкретних об’єктивних властивостях і відношеннях. Йдеться про духовне спілкування, духовне виробництво, духовні потреби, знання, цінності, ідеали тощо. Духовність виступає в різних формах буття: як духовність окремого індивіда (особистий дух), як загальний, колективний дух (об’єктивний дух, наприклад, духовність народу) і як об’єктивований дух (сукупність завершених творінь духу, наприклад, у творах мистецтва).

У підрозділі 1.2. «Сутність і зміст духовного потенціалу обороноздатності держави» розкрито зміст сучасних знань про суспільну природу обороноздатності держави та роль духовного чинника у забезпеченні воєнної безпеки, принципи змін та фактори, які визначають сучасний стан духовного потенціалу обороноздатності держави.

Доведено, що духовний потенціал обороноздатності держави є якісним станом суспільної й індивідуальної свідомості особистості, особового складу збройних сил і населення країни, що виражає їх готовність і здатність до збройного захисту свого народу, відстоювати життєво важливі національні інтереси, виконувати завдання забезпечення воєнної безпеки держави.

Зазначено, що різноманітні властивості й якості, які притаманні духовному потенціалу обороноздатності держави, виникають у результаті взаємодії його компонентів, впливу на духовний потенціал зовнішніх факторів, а також його внутрішнього змісту. Властивості окремих потенціалів суспільства, які є компонентами обороноздатності держави, здобувають системність завдяки інтегруючим можливостям духовного потенціалу. Це стає можливим завдяки наявності зв’язків і відносин, до яких відносяться зв’язки субординації, координації і функціональні зв’язки.

Базуючись на структурно-функціональному підході, здійснено аналіз структури духовного потенціалу за наступними засадами: а) залежно від глибини відображення дійсності; б) з точки зору його носіїв; в) за предметом відображення. Залежно від глибини відображення дійсності у духовному потенціалі виділено два рівні: повсякденний (емпіричний) і науковий (теоретичний). З точки зору носіїв духовного потенціалу розрізняють духовний потенціал людини, колективу, соціальної групи, класу, армії, нації, суспільства, держави. За предметом відображення в духовному потенціалі, відповідно до форм суспільної свідомості виділяються: політична, економічна, моральна, правова, релігійна, естетична, філософська свідомості, а також науково-теоретична форма суспільної свідомості.

Діяльнісний підхід до розгляду духовного потенціалу обороноздатності держави передбачає аналіз способу відтворення духовних цінностей, через взаємодію об’єктів, суб’єктів, засобів духовної діяльності, духовних відносин. Такий підхід дозволив дослідити динамічний стан духовного потенціалу. Структура духовного потенціалу, у цьому випадку, включає наступні основні елементи: 1) оборонна свідомість духовного потенціалу; 2) духовна діяльність; 3) духовні відносини; 4) суб’єкти й об’єкти духовної діяльності: людина, колектив, різні соціальні інститути.

У змістовному плані духовний потенціал обороноздатності держави представлено як діалектичну єдність статичної й динамічної структур, що базуються на основних духових цінностях культурно-історичного типу й включають у себе оборонну свідомість, духовні відносини, духовну діяльність і суб’єкти цієї діяльності.

У процесі аналізу змісту духовного потенціалу особлива увага відведена категорії «оборонна свідомість». У гносеологічному аспекті оборонна свідомість духовного потенціалу виступає як відношення, взаємодія суб’єкта (держава, суспільство, збройні сили, особистість) й об’єкта (сукупність політичних, економічних, соціальних і духовних відносин, які характеризують воєнно-політичну обстановку у світі й внутрішню ситуацію в країні). Оборонна свідомість спрямована на оборону й захист життєво важливих національних інтересів держави.

Другий розділ – «» – присвячений розгляду соціально-філософських аспектів процесу формування духовного потенціалу обороноздатності держави. Розкрито сукупність детермінант, які здійснюють формуючий вплив на духовний потенціал в умовах трансформації суспільства, встановлено протиріччя та тенденції, що притаманні процесу формування духовного потенціалу, визначено соціальний механізм цього процесу.

У підрозділі 2.1. «Детермінанти формування духовного потенціалу обороноздатності держави» розкрито, що формування й розвиток духовного потенціалу є складним діалектично-суперечливим процесом, що відбувається за певних об’єктивних умов, під якими розуміються всі обставини життя й діяльності суб’єктів духовного потенціалу під впливом складних інституціональних, організаційних та групових чинників, як тих, що взаємодіють між собою, так і тих, що є відносно самостійними.

Дослідження проблеми детермінації суспільних процесів в умовах трансформаційних зрушень дає змогу визначити соціокультурні (економічні, соціальні, політичні та духовні чинники, які у залежності від рівня організації соціуму та фактичного впливу диференційовані на мега-, мета-, макро- та мікро-рівні), етнонаціональні та індивідуально-особистісні чинники, які зумовлюють багатоплановість і суперечливість системи духовного потенціалу обороноздатності держави.

Під впливом зовнішніх сил (процеси світової глобалізації, системна трансформація суспільства) і внутрішніх чинників (особливості національного менталітету, взаємовідносини етносів, функціонування сил і факторів, пов’язаних з діяльністю військової організації держави), що впливають на стан, зміст і реалізацію духовного потенціалу, система духовного потенціалу обороноздатності держави знаходиться у постійному русі, зазнає певних соціальних змін, що пов’язані з переходом соціальних явищ, їхніх елементів, структур, зв’язків, комунікацій з одного стану в інший тощо.

У підрозділі 2.2. «Протиріччя та тенденції духовного потенціалу обороноздатності держави в умовах трансформації суспільства» розглядаються протиріччя, що проявляються у процесі формування духовного потенціалу, виділяються тенденції, які характерні даному процесу в умовах соціокультурних трансформацій.

Зазначено, що сутність протиріч у соціальних системах, які трансформуються, є усвідомленими відносинами суб’єктів суспільства (індивідів, етносів, соціальних груп), у ході яких вони вступають у взаємодію з метою досягнення своїх інтересів, цілей, потреб у різноманітних сферах життя суспільства. Дослідження процесу формування духовного потенціалу в українському суспільстві дозволяє виокремити низку протиріч, що так чи інакше стосуються цього процесу і виявляють себе на рівні «суспільство – обороноздатність держави – особистість». Головними з них означені протиріччя між: суспільними, державними інтересами, конституційним обов’язком громадянина захищати державу і особистісними потребами, антиармійськими настроями у суспільній свідомості; необхідністю інтеграції суспільства, реалізації єдиної загальнодержавної та загальнонародної мети та несформованністю офіційної державно-патріотичної ідеології, яка б об’єднувала зусилля суспільства та його збройних сил; складністю і відповідальністю завдань формування патріотизму у суспільстві, армії та відсутністю нормативної бази цієї діяльності, яка б визначала її основні напрямки, методи, засоби. Стверджується, що активність особистості у всіх сферах життя створює реальні передумови розв’язання протиріч процесу формування духовного потенціалу, утворення стійких, зрілих духовних цінностей суспільства і збройних сил.

У дисертації визначено основні тенденції процесу функціонування духовного потенціалу обороноздатності держави в умовах трансформації суспільства, зокрема: зростання значення у суспільній свідомості за об’ємом і соціальними наслідками наукових знань; успадкування кращих духовних цінностей, ідеалів, традицій в процесі формування їх нової системи тощо. Виявлено ряд тенденцій негативного характеру: відсутність цілісної державної ідеології, яка визначає зміст і мету існування держави та пріоритети державної політики; низька ефективність формування національної патріотичної свідомості; падіння престижу військової служби; суттєве зниження виховного впливу на населення освіти, культури та мистецтва.

У підрозділі » розкрито механізм формування духовного потенціалу обороноздатності держави, який є системою спланованих та науково обґрунтованих управлінських впливів державних і суспільних інститутів, котрі визначають та забезпечують необхідні умови та засоби впливу на динаміку соціально-політичних стосунків з метою запобігання та локалізації загроз духовності людини і суспільства. Основне функціональне призначення системи формування духовного потенціалу – це консолідація духовного чинника оборонної здатності держави, як умови її військової безпеки в мирний і воєнний час.

Соціальний механізм формування духовного потенціалу за своєю сутністю представлено як певний спосіб реалізації об’єктивних законів взаємозв’язку системи духовного потенціалу обороноздатності держави й соціокультурного середовища. Основними компонентами структури механізму формування духовного потенціалу, відповідно до такого підходу, визначено: цілі формування системи; систему суб’єктно-об’єктних відносин; методи, способи, форми, прийоми та засоби діяльності стосовно формування духовного потенціалу; показники ефективності функціонування механізму.

Доведено, що результатами діяльності суб’єктів формування духовного потенціалу як елемента обороноздатності держави мають стати:

на загальносоціальному рівні – готовність населення країни виступити на захист своєї Батьківщини, розуміння високої суспільної значимості військової служби як вирішального чинника забезпечення обороноздатності держави;

на військово-соціальному рівні – підтримка постійної бойової готовності, високого рівня організованості, військової дисципліни, здорової морально-психологічної обстановки у військових колективах, частинах, з’єднаннях;

на особистісному рівні – сформованість високих морально-бойових, психологічних, політико-ідеологічних, професійних якостей, що об’єктивуються в психологічній стійкості, моральної і професійної готовності до вмілих дій у бойовій обстановці.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки дослідження, зроблено теоретичні узагальнення, запропоновано рекомендації теоретичного, методологічного й методичного характеру, визначено можливі напрямки подальшої розробки проблеми.

1. За своєю сутністю духовний потенціал обороноздатності держави є якісним станом суспільної й індивідуальної свідомості військовослужбовців і населення країни, який відображає їх готовність і здатність до збройного захисту свого народу, оборони держави, відстоювання життєво важливих національних інтересів, виконання оборонних завдань. Ядром духовного потенціалу обороноздатності держави є оборонна свідомість – зріз всіх форм суспільної свідомості, що виражає на конкретному історичному етапі розвитку суспільства досягнутий рівень і характер ідей, поглядів, почуттів, орієнтованих на забезпечення обороноздатності держави й передбачає можливість застосування збройного насильства з метою захисту життєво важливих інтересів держави, включає ціннісне відношення до захисту Батьківщини крізь призму загальнонаціональних, суспільних, особистісних і загальнолюдських потреб та інтересів. Виступаючи як необхідна ланка суспільної свідомості, оборонна свідомість взаємодіє фактично з кожним її структурним елементом.

Духовний потенціал обороноздатності держави, як прояв суспільної свідомості, є складним структурованим феноменом, що містить постійні величини (константи), які забезпечують стійкість перебігу складних і суперечливих процесів підготовки або ведення війни в суспільному житті на готовність та здатність людей перенести труднощі і випробування, піддати своє життя небезпеці для досягнення поставлених цілей, вирішення воєнних та оборонних завдань.

Кожний із компонентів духовного потенціалу містить визначені елементи: моральний – «зріз» моральних відносин, моральної свідомості, моральної діяльності; політико-ідеологічний – вплив на носіїв духовного потенціалу теорій, концепцій, установок, цінностей, які пропонуються інтелектуальною елітою і пов’язані з ідеями забезпечення безпеки держави, реалізацією її внутрішньої і зовнішньої політики, роллю і місцем збройних сил у суспільстві; психологічний – зріз почуттів, емоцій, настроїв, станів; професійний – знань, умінь, навичок, що дозволяють виконувати своє функціональне призначення.

На особистісному рівні духовний потенціал обороноздатності держави проявляється в якостях особистості. Саме через якості особистості, яка є первинним осередком і носієм досліджуваного феномена і тільки у взаємодії з духовними можливостями суб’єкта військової діяльності діють компоненти обороноздатності держави. Особистісний компонент духовного потенціалу через сплав морально-бойових, психологічних, політико-ідеологічних і професійних якостей людини-воїна забезпечує зв’язки і відносини системи потенціалів обороноздатності держави, поєднуючи їх у єдиний організм, сприяючи об’єктивізації їх у фактори забезпечення воєнної безпеки держави.

Категорія «духовний потенціал обороноздатності держави» має соціально-філософський статус та відображає функціональний аспект знання про духовність в системі військово-практичної діяльності. В її основі лежить оцінка умов, визнаних суб’єктом значимими для сфери духовного виробництва. Опредмечування значимості відбувається за конкретних умов, у способах та формах, що детермінують суб’єкт діяльності.

2. Духовний потенціал обороноздатності держави є складною динамічною системою, яка зумовлена впливами різноманітних чинників, що детермінують її стан, динаміку та тенденції, визначають зміст та особливості функціонування на певних історичних етапах існування суспільства та життєдіяльності соціуму.

В умовах соціокультурних трансформацій формуючий вплив на духовний потенціал обороноздатності держави, з огляду на різні рівні його прояву, складається з прямого й опосередкованого впливу сукупності детермінант. У залежності від критерію виділення чинники формування духовного потенціалу можна розділити на соціокультурні (економічні, соціальні, політичні та духовні, котрі, у залежності від рівня організації соціуму та фактичного впливу, диференційовані за мета-, мега-, макро- і мікро- рівнями), етнонаціональні й індивідуально-особистісні.

3. Формування духовного потенціалу обороноздатності держави протікає під впливом розгалуженої системи протиріч. Основним протиріччям досліджуваного процесу є невідповідність між змістом сформованої в суспільстві системи духовних цінностей і необхідністю її відновлення, формування нових цінностей. Формування духовного потенціалу обороноздатності є досить складним динамічним процесом, якому властиві сходження від одиничного до загального і від загального до часткового, від менш глибокого пізнання до більш глибокого осмислення сутності духовності, перехід мотиваційної сфери в нову якість під впливом різних умов, факторів і засобів формування. Формування духовного потенціалу вимагає різнобічного, комплексного підходу, а головне – знання й урахування тенденцій його формування в нових, динамічних умовах розвитку держави і її збройних сил. Виявлення й урахування зазначених тенденцій у процесі будівництва збройних сил, висування на перший план традиційно ціннісних, а також нових ідеалів, – найважливіша задача всіх причетних до виховання особового складу командирів, фахівців структур з гуманітарних питань, науково-педагогічного складу, представників засобів масової інформації, колективів вчених і дослідників.

4. Соціальний механізм формування духовного потенціалу обороноздатності держави в цілому являє собою певний спосіб реалізації об’єктивних законів взаємозв’язку системи духовного потенціалу обороноздатності держави й соціокультурного середовища. Дія механізму охоплює усі сфери життя суспільства, що дозволяє виділити в ньому політичні, економічні, правові, культурологічні та інші аспекти (сторони), котрі різняться специфікою форм, методів та засобів впливу на систему формування духовного потенціалу. По суті, під впливом духовних факторів існуючі політичні, економічні, правові та культурологічні механізми функціонування суспільства набувають і духовний вимір, орієнтуються на забезпечення пошуку нових базових цінностей людського співжиття.

Важливою ланкою в соціальному механізмі формування духовного потенціалу обороноздатності виступає особистість, її прагнення до вдосконалення, самовиховання, саморегуляції, що й становить окремий (особистісний) рівень соціальної детермінації у формуванні оборонної свідомості. На цьому рівні особистість виступає суб’єктом і об’єктом формування духовного потенціалу одночасно, у її духовному світі реалізуються й духовні відносини. У цьому випадку суб’єктивні характеристики оборонної свідомості виражаються в тих цілях і завданнях, які повинна ставити перед собою людина. Об’єктом саморегуляції й самовиховання тут повинні виступати військово-патріотичні, військово-професійні, морально-бойові, психологічні якості й характеристики, які вона прагне сформувати в себе, тобто готовність особистості до оборони Батьківщини, збройного захисту життєво важливих національних інтересів держави. Духовні відносини тут повинні проявлятися через усвідомлення, переживання людиною суперечливого відношення між об’єктивною й суб’єктивною сторонами своєї діяльності, що розв’язується через діяльність по досягненню своїх цілей.

Основні положення й результати дисертаційного дослідження

відображені у публікаціях:

1. Кротюк В. А. Духовність та її типи у сучасному суспільстві // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Психологія. Вип. ХІІІ.– Харків: ХВУ, 2002. – С. 123 – 130.

2. Кротюк В. А. Духовність у світоглядній культурі людства // Філософські перипетії. Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. – 2003. – №591. – С.  – .

3. Кротюк В. А. Духовні засади діяльності Збройних Сил України на сучасному етапі // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Психологія. Вип. 17.– Харків: ХВУ, 2003. – С. 107 – 113.

4. Кротюк В. А. Формування духовного потенціалу воєнної могутності держави // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія. Психологія. Вип. 1(27). – Харків: ХУПС, 2007. – С. 149 – 155.

5. Кротюк В. А. Свобода як феномен духовності // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії // Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань, 26 – 27 вересня 2003 року. В 2 ч. Ч.1. – Харків: Екограф, 2003. – С. – 162.

6. Кротюк В. А. Військова служба – вищий прояв духовності особистості // Матеріали Третьої наукової конференції Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, 28 – 29 березня 2007 року. Матеріали конференції. – Харків: ХУПС, 2007. – С. .

АНОТАЦІЯ

Кротюк В. А. Духовний потенціал обороноздатності держави в умовах соціокультурних трансформацій (соціально-філософський аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Харків, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню процесу формування духовного потенціалу обороноздатності держави в умовах соціокультурних трансформацій.

Розглянуто світоглядні й методологічні засади дослідження духовного потенціалу обороноздатності держави. Запропоноване авторське розуміння сутності духовного потенціалу обороноздатності держави, розкрито його зміст. Досліджено детермінанти формування духовного потенціалу обороноздатності держави, серед яких виділено групи органічно взаємопов’язаних чинників: соціокультурних, етнонаціональних та особистісних. Показано суперечливість процесу формування духовного потенціалу обороноздатності держави і виділено тенденції, які мають прояв в умовах соціокультурних трансформацій. Визначено сутність і зміст соціального механізму формування духовного потенціалу в умовах трансформації суспільства.

Ключові слова: духовність, духовний потенціал, обороноздатність держави, оборонна свідомість, детермінанти формування духовного потенціалу, протиріччя і тенденції процесу формування духовного потенціалу, соціальний механізм формування духовного потенціалу.

АННОТАЦИЯ

Кротюк В. А. Духовный потенциал обороноспособности государства в условиях социокультурных трансформаций (социально-философский анализ). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой ступени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Харьковский университет Воздушных Сил имени Ивана Кожедуба, Харьков, 2008.

Диссертация посвяшена исследованию процесса формирования духовного потенциала обороноспособности государства в условиях социокультурных трансформаций.

Рассмотрены мировоззренческие и методологические основы исследования духовного потенциала обороноспособности государства.

Духовный потенциал обороноспособности государства создается многозначительными причинно-функциональными и логически-содержательными методами интеграции духовности личности, социальных групп и общества в целом. Сущность духовного потенциала обороноспособности страны выражена в качественном состоянии общественного и индивидуального сознания военнослужащих и населения страны, которое отображает их готовность и способность к вооруженной защите своего народа, отстаиванию жизненно важных национальных интересов, обороне государства и обеспечению его национальной безопасности.

В зависимости от уровня рассмотрения, духовный потенциал обороноспособности государства выражается в разных качественных состояниях. Так, на общесоциальном уровне он выступает в виде оборонного сознания духовного потенциала, на социально-особенном – выражается морально-психологическим состоянием личного состава, на личностном – в форме общесоциальных и военно-профессиональных качеств личности.

Исследовано формирующее влияние на духовный потенциал обороноспособности государства совокупности детерминант, которые в зависимости от уровня организации социума и фактического влияния можно разделить на социокультурные, этнонациональные и индивидуально-личностные группы факторов.

Показана противоречивость процесса формирования духовного потенциала обороноспособности государства и выделены основные тенденции, которые имеют проявление в условиях социокультурных трансформаций. Основным противоречием исследуемого процесса является несоответствие между содержанием сформированной в обществе системы духовных ценностей и необходимостью ее возобновления, формирования новых ценностей и идеалов.

Определено специфику, сущность и содержание социального механизма формирования духовного потенциала в условиях трансформации общества. Социальный механизм формирования духовного потенциала обороноспособности государства представлен как определенный способ реализации объективных законов взаимосвязи системы духовного потенциала обороноспособности государства и социокультурной среды. Основными компонентами структуры механизма формирования духовного потенциала в условиях социокультурных трансформаций определены: цели функционирования системы; систему субъект-объектных отношений; методы, способы, формы, приемы и средства деятельности по формированию духовного потенциала; показатели эффективности функционирования механизма формирования духовного потенциала.

Ключевые слова: духовность, духовный потенциал, обороноспособность государства, оборонное сознание, детерминанты формирования духовного потенциала, противоречия и тенденции процесса формирования духовного потенциала, социальный механизм формирования духовного потенциала.

SUMMARY

Vasiliy Krotiuk. Spiritual potential of defense ability of the state in the conditions of social and cultural transformations (socially-philosophical analysis). – Manuscript.

Dissertation for the scientific degree of candidate of philosophical sciences оn speciality 09.00.03 – Social philosophy and philosophy of history. -– Кharkiv Air Force