НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
КУХАР ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ
УДК 346.543
ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
В УКРАЇНІ
Спеціальність 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право;
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
Задихайло Дмитро Вітольдович,
Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри
господарського права
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Бобкова Антоніна Григорівна,
Донецький національний університет,
завідувач кафедри господарського права
кандидат юридичних наук, доцент
Білоусов Євген Миколайович,
Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри аграрного права.
Захист відбудеться 21 травня 2008 року о 15:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.
Автореферат розіслано 18 квітня 2008 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.П. Колісник
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Незважаючи на шістнадцятирічний досвід впровадження в економіку України ринкових принципів її функціонування, сьогодні все ще немає достатніх підстав стверджувати, що оптимальні форми існування правового господарського порядку, який згідно зі ст. 5 Господарського кодексу України визначається як оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, вже знайдені і успішно опрацьовані.
Скасування системи адміністративно-командних методів управління діяльністю суб’єктів господарювання утворило певний вакуум у господарсько-правовій регламентації впливу держави на економічні відносини, на стан та тенденції їх розвитку, хоча вказана регламентація є об’єктивним функціональним зобов’язанням держави у сучасному світі. Саме тому в Господарському кодексі України закріплено окрему главу, присвячену основним напрямам та формам участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання. Надзвичайно важливим надбанням господарсько-правової науки та господарського законодавства є норми ст. 9 та 10 ГК України, якими інституалізовано основні напрями та форми реалізації економічної політики держави.
Серед цих напрямів одним з найважливіших, безумовно, є інвестиційна політика держави, що повинна забезпечувати динаміку процесів розширеного відтворення господарської діяльності. Визначення її ключових засад та змісту пов’язане в свою чергу з формуванням узгодженої системи законодавства про інвестиційну діяльність, чітким окресленням завдань для органів державної влади та місцевого самоврядування в цій сфері, створенням дієвих механізмів та господарсько-правових засобів державного регулювання інвестиційних відносин, розробкою та впровадженням спеціальних режимів інвестиційної діяльності, різних за своєю конфігурацією.
Актуальність проблеми господарсько-правового забезпечення інвестиційної політики держави, удосконалення інвестиційного законодавства додатково визначається критичним рівнем зношеності більшості основних виробничих фондів суб’єктів господарювання, необхідністю проведення структурних змін в економіці під тиском світової конкуренції, наданням інвестиційним процесам інноваційного характеру для негайного підвищення конкурентноздатності національної економіки та національних товаровиробників та іншими надзвичайно гострими економічними чинниками.
Одним з найважливіших чинників вирішення зазначених проблем є ефективна діяльність держави, головним напрямком якої в ринкових умовах виступає формування та реалізація інвестиційної політики. Відсутність чіткого правового механізму розроблення та здійснення такої політики, а головне – методики її трансформації в конкретні законотворчі новели за умови визначення та дотримання конкретної функціональної спрямованості законодавства України про інвестиційну діяльність є проблемою, що набула гострого соціально-економічного значення.
Слід зазначити, що питання господарсько-правового регулювання різних аспектів інвестиційної діяльності традиційно входять до предмету та досліджуються господарсько-правовою наукою. Однак такий аспект господарсько-правового регулювання інвестиційної діяльності, що відображає особливості взаємин держави та ринкового середовища щодо формування та здійснення державної інвестиційної політики, практичної діяльності органів держави з її реалізації, а також вплив останньої на зміст інвестиційного законодавства, не був досі підданий глибокому та системному аналізу з позицій господарсько-правової доктрини, що додатково актуалізує обрану тематику дисертаційного дослідження.
Усе вищевказане дає підстави стверджувати про особливу актуальність та своєчасність проведення комплексного дослідження проблеми господарсько-правового забезпечення формування і реалізації інвестиційної політики держави, розв’язання якої припускає здійснення аналізу та визначення господарсько-правових засобів і механізмів її трансформування за допомогою державної правової інвестиційної політики у норми господарського законодавства в сфері регулювання інвестиційних відносин відповідно та у межах загального процесу модернізації господарського законодавства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з планом науково-дослідних робіт Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і в межах державної цільової комплексної програми «Основні проблеми здійснення та захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0186.0.070867).
Тему дисертації обговорено на засіданні кафедри господарського права та затверджено Вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 23 січня 2004 р. ( протокол №6 ).
Мета і завдання дослідження. Метою наукової роботи є розробка рекомендацій щодо удосконалення господарсько-правового забезпечення інвестиційної політики держави, формулювання теоретичних положень і практичних висновків щодо надання системності законодавчому забезпеченню формування та реалізації інвестиційної політики як певного алгоритму діяльності держави з удосконалення законодавства України про інвестиційну діяльність, визначення структурних та змістових вимог до програмних документів держави, що мають господарсько-правове значення.
Відповідно до зазначеної мети за наукове завдання роботи було поставлено розв’язання конкретних питань з удосконалення господарсько-правового забезпечення інвестиційної політики держави, до яких, зокрема, віднесено:
- визначення поняття „правової інвестиційної політики держави”;
- встановлення об’єкту правової інвестиційної політики держави;
- визначення змісту господарсько-правового забезпечення формування та реалізації правової інвестиційної політики держави;
- встановлення місця Державних програм інвестиційного розвитку в системі державної інвестиційної політики;
- розробка методичних підходів до формування державних програм інвестиційного розвитку з тим, щоб обов’язковим компонентом у них стали положення правової інвестиційної політики та законодавчої політики в сфері регулювання інвестиційної діяльності;
- розробка пропозицій щодо функціонального спрямування діяльності та конфігурації владних повноважень органів держави, які уповноважені реалізувати правову інвестиційну політику;
- моделювання господарсько-правових засобів реалізації інвестиційної політики держави та формулювання на цій підставі законодавчих пропозицій щодо вдосконалення їх складу та правил застосування.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникають при формуванні та реалізації інвестиційної політики держави, в тому числі при її трансформації за допомогою державної правової інвестиційної політики у норми господарського законодавства України про інвестиційну діяльність.
Предметом дослідження є господарсько-правове забезпечення механізму формування та реалізації правової інвестиційної політики держави, а також нормативно-правові акти, що пов’язані з розробленням, затвердженням, виконанням та законодавчим забезпеченням державної правової інвестиційної політики; вітчизняні та іноземні наукові джерела в галузі правознавства та інша спеціальна наукова (зокрема, економічна) література, в якій на теоретичному та доктринальному рівні досліджуються різні аспекти зазначеної проблеми.
Методи дослідження Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові (системний, діалектичний, історичний) і спеціальні (порівняльний, формально-юридичний) методи наукового пізнання. За допомогою системного методу узагальнені самі об’єкти наукового дослідження, що утворюють ієрархічне системне соціально-економічне явище – інвестиційний ринок, взаємодія держави з яким потребує саме системних підходів і, в першу чергу, системності господарсько-правового забезпечення його функціонування. Діалектичний метод використано при з’ясуванні динамічних аспектів функціонування інвестиційного ринку, взаємодії ключових його елементів та напрацювання категорій правової інвестиційної політики, що були б адекватними завданню модернізації господарського законодавства в цій сфері. Використання історичного методу дозволило виявити наукові завдання, зумовлені сучасним станом інвестиційних процесів, що набули глобального характеру, можливостей інвестиційної політики держави впливати на інвестиційний ринок через формування відповідних господарсько-правових механізмів в умовах ринкової економіки, дії принципу рівності суб’єктів господарювання тощо. Порівняльно-правовий метод застосовано при дослідженні компетенції органів держави, діяльність яких спрямована на сприяння реалізації інвестиційної політики держави, поліпшення загального інвестиційного клімату. За допомогою формально-юридичного методу наукового дослідження було проаналізовано норми господарського законодавства, якими регулюється діяльність держави в інвестиційній сфері.
Науково-теоретичною базою для проведення дослідження - відповідно до поставлених завдань - та для формулювання висновків дисертації послужили праці провідних правознавців та економістів України, а також - Росії та інших зарубіжних країн, а саме: О.М. Вінник, Н.Н. Вознесенської, Е.Дж. Долана, О.Р. Зельдіної, Г.Л. Знаменського, Л.Л. Ігоніної, О.Р. Кібенко, В.М. Коссака, В.К. Мамутова, О.І. Онуфрієнка, О.П. Підцерковного, В.В. Поєдинок, О.С. Семерака, В.М. Стойки, Л.В. Таран, Д.Е. Федорчука, Р.Б. Шмики, В.С. Щербини та ін.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням господарсько-правового забезпечення формування та реалізації правової інвестиційної політики держави.
У результаті проведеного дослідження дисертантом отримані та виносяться на захист наукові положення та висновки, що мають наукову новизну:
1. Уперше на теоретичному рівні розроблено та обґрунтовано систему вихідних понять, пов’язаних з господарсько-правовим забезпеченням реалізації інвестиційної політики держави: інвестиційний ринок, інвестиційна політика держави, правова інвестиційна політика держави, законодавча інвестиційна політика держави, механізм формування правової інвестиційної політики держави, правовий інвестиційний порядок;
2. Уперше визначений як об’єкт державної інвестиційної політики інвестиційний ринок - це система суспільно-економічних відносин, спрямованих на забезпечення процесу відтворення конкурентоспроможного виробництва товарів та послуг через механізм задоволення інвестиційного попиту, за рахунок інвестиційної пропозиції відповідних інвестиційних товарів, що сформувалася в процесі акумуляції інвестиційного потенціалу;
3. Розроблено авторське визначення інвестиційної політики держави, якою є системна і цілеспрямована діяльність компетентних державних органів зі створення та реалізації спеціального алгоритму заходів, з метою активізації або гальмування параметрів функціонування інвестиційного ринку або окремих його сегментів, за допомогою формування відповідного за змістом нормативно-правового забезпечення інвестиційних відносин, застосування необхідних засобів державного їх регулювання та прямої участі держави як суб’єкта зазначених відносин, що базуються на закріпленій у державній програмі інвестиційного розвитку узгодженій моделі такого ринку;
4. Уперше виокремлено таку складову державної інвестиційної політики, що входить водночас до складу і загально-правової політики держави, як правова інвестиційна політика держави, яка призначена забезпечити реалізацію економічних завдань державної інвестиційної політики за допомогою формування відповідного нормативно-правового середовища інвестиційної діяльності шляхом організації правотворчого процесу із визначенням пріоритетів спрямованості правового регулювання та системи основних його засобів, механізмів та режимів з метою встановлення оптимального правового інвестиційного порядку. Джерелами правової інвестиційної політики є правова ідеологія в сфері розвитку регулювання інвестиційних відносин, окремі положення актів інвестиційного та в цілому господарського законодавства, і особливо положення нормативно-правових актів спеціального призначення – Державних програм інвестиційного розвитку країни;
5. Уперше обґрунтовано положення щодо необхідності виокремити та визнати складовою державної інвестиційної політики законодавчу інвестиційну політику держави, завдання якої полягає у реалізації правової інвестиційної політики держави шляхом формування плану законодавчих ініціатив, обов’язкових до виконання визначеними нормотворчими органами, за рахунок встановлення: кола існуючих джерел інвестиційного законодавства та кола джерел, створення яких планується в процесі оптимізації; основних нормотворчих заходів щодо інкорпорації до цих джерел необхідних новел; елементів, засобів та механізмів господарсько-правового регулювання інвестиційних відносин; доцільності проведення робіт із систематизації інвестиційного законодавства та визначення його кінцевої конфігурації;
6. Уперше введено до наукового обігу та надано визначення поняття „правовий інвестиційний порядок”. Правовий інвестиційний порядок, будучи складовою правового господарського порядку, виступає результатом впровадження інвестиційної політики держави, зокрема, обраної моделі інвестиційного розвитку економіки країни, і визначається станом ефективного функціонування інвестиційного ринку та системи інвестиційних відносин, що ґрунтуються на: законодавчому забезпеченні функціонування інвестиційного ринку, що відповідає зазначеній моделі; ефективній державній підтримці інвестиційної діяльності; високому рівні правових гарантій та законності реалізації інвестиційних правовідносин; ефективній адміністративній практиці реалізації організаційно-господарської компетенції; високій договірній дисципліні суб’єктів інвестиційних відносин; виконанні державою взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань щодо режиму іноземних інвестицій з відповідною інкорпорацією їхніх положень у національне законодавство; принципах правової інвестиційної політики та принципах правового регулювання інвестиційних відносин;
7. Уперше встановлений та сформульований механізм формування правової інвестиційної політики, який має своїм призначенням забезпечити проведення інвестиційної політики держави шляхом розроблення, згідно із вимогами законодавства, системи необхідних заходів правової інвестиційної політики як обов’язкової складової державних програм інвестиційного розвитку країни.
За своєю сутністю, механізм формування правової інвестиційної політики опосередковує процес трансформації завдань економічної інвестиційної політики - об’єктами якої є такі категорії як інвестиційний ринок, інвестиційні товари, інвестиційний ефект, інвестиційні ризики, рівновага між інвестиційним попитом та інвестиційною пропозицією в контексті регулюючої ролі держави - в завдання правової інвестиційної політики, які стосуються таких елементів правового регулювання як правовий статус учасників інвестиційних відносин на всіх етапах реалізації, договірно-правове забезпечення інвестиційної діяльності, господарсько-правові засоби та механізми її державного регулювання, компетенція органів держави щодо формування та реалізації Державних програм інвестиційного розвитку тощо.
Реалізація правової інвестиційної політики має забезпечуватися засобами законодавчої інвестиційної політики та механізмами юридичної відповідальності органів держави за невиконання вимог чинного законодавства, зокрема, недосягнення економічних показників Державної програми інвестиційного розвитку країни;
8. Одержало подальший розвиток положення про місце, зміст та структуру Державної програми інвестиційного розвитку країни. Доведено, що Державна програма інвестиційного розвитку країни є нормативно-правовим актом спеціального призначення, що містить в собі вкладення алгоритму правових та організаційних заходів держави по відношенню до інвестиційного ринку з метою досягнення бажаних параметрів його функціонування, та визначення кола державних органів, які зобов’язані ці заходи здійснювати та нести юридичну відповідальність за їх результативність. Вона має бути обов’язковою для країни та узгодженою з суміжними програмними документами держави, зокрема, з Державною програмою економічного розвитку країни.
За структурою Державна програма інвестиційного розвитку повинна містити щонайменше чотири обов’язкові складові: (а) економічна інвестиційна політика; (б) правова інвестиційна політика; (в) законодавча інвестиційна політика; (г) організаційна інвестиційна політика;
9. Надано авторське визначення такого ключового поняття інвестиційних відносин в цілому та інвестиційної діяльності зокрема, як інвестиційний проект, та його різновиду - інвестиційного проекту з державною підтримкою.
Інвестиційний проект визначається як економічно обґрунтований алгоритм господарської діяльності його учасників, об’єднаних взаємними договірними зобов’язаннями щодо інвестування у визначений спільний об’єкт інвестиційної діяльності, спрямований на реалізацію інвестицій і досягнення прогнозованої їх ефективності в умовах прогнозованої ризиковості.
Інвестиційний проект з державною підтримкою - це документально зафіксований і економічно обґрунтований алгоритм господарської діяльності його учасників, об’єднаних взаємними договірними зобов’язаннями щодо інвестування у визначений спільний об’єкт інвестиційної діяльності, спрямований на реалізацію інвестицій з досягненням додаткової соціально-економічної їх ефективності за рахунок застосування державою відповідних господарсько-правових засобів підтримки, у разі урахування таким алгоритмом існуючих публічних інтересів, кваліфікаційних вимог, що їх забезпечують, та необхідності виконання реєстраційних, дозвільних або погоджувальних процедур, що встановлені законодавством;
10. Запропоновано розроблене автором правове визначення інноваційного інвестування, що відбиває та враховує допустимі правові форми передачі до складу майна суб’єктів господарювання таких нематеріальних активів, як майнові права на об’єкти інтелектуальної власності. Інноваційне інвестування - це передача інвестором на корпоративній або зобов’язальній основі до складу активів суб’єкта господарювання майнових прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності у вигляді інноваційного продукту, впровадження у виробничий процес якого дозволяє започаткувати випуск інноваційної продукції або надання інноваційних послуг;
11. Уперше сформульовано поняття національної інвестиційної безпеки, яка входить до складу національної економічної безпеки країни в цілому. Національна інвестиційна безпека, на думку автора, полягає у системному запобіганні загрозам критичного дефіциту інвестиційних ресурсів за рахунок створення та державної підтримки відповідного правового інвестиційного порядку, що має забезпечувати функціонування інвестиційного ринку в режимі дотримання принципу свободи інвестиційної діяльності і водночас – реального забезпечення національної економіки інвестиціями в необхідних кількісних та якісних параметрах, для розширеного відтворення конкурентоспроможного суспільного виробництва на інноваційній основі, без застосування механізмів надмірної примусової експлуатації трудових, інтелектуальних, фінансових і природних ресурсів країни та виникнення надмірної залежності від інвестиційної політики недиверсифікованих суб’єктів іноземного інвестування;
12. Уперше встановлено та визначено роль держави у забезпеченні функціонування інвестиційного ринку, яка розкривається автором через системне викладення напрямків діяльності держави в сфері інноваційних відносин.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовано низку конкретних пропозицій з питань удосконалення господарського законодавства, – зокрема, положень Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України». Вказані пропозиції можуть бути використані в процесі модернізації норм Господарського кодексу України, інших Законів України та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність держави у сфері реалізації правової інвестиційної політики.
Основні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальної та учбово-методичної літератури, у науково-дослідній роботі, а також у навчальному процесі, зокрема, при викладанні таких учбових дисциплін як „Господарське право” та „Правове регулювання інвестиційної діяльності”.
Положення і висновки, сформульовані в дисертації, теоретично обґрунтовані та сформульовані з урахуванням вимог юридичної техніки, деякі з них мають дискусійний характер, що обумовлює можливість проведення подальших наукових пошуків оптимізації господарсько-правового механізму інвестиційного ринку в країні та отримання перспективних результатів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи викладені дисертантом у виступах на таких науково-практичних конференціях: на Міжнародній науково-практичній конференції „Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики” (м. Харків, 2004); на Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в України” (м. Харків, 2004); на науково-практичній конференції „Господарське судочинство: подальше його вдосконалення та проблемні питання розгляду спорів, пов’язаних з державним регулюванням економічних відносин” (м. Харків, 2004); на науково-практичній конференції „Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, 2004); на науково-практичній конференції „Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку” ( м. Харків, 2005).
Публікації. За темою дисертації автором підготовлено 9 наукових публікацій, з яких 4 статті – у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та 5 тез наукових доповідей на конференціях.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження структура дисертації складається зі вступу, 2-х розділів, що містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації – 200 сторінок, загальна кількість використаних джерел – 96 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, визначається її актуальність, ступінь наукового дослідження обраного питання, а також рівень законодавчого врегулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з розробленням та реалізацією інвестиційної політики держави. У цій частині дисертаційної роботи визначаються також мета та завдання дослідження, його методологічна та теоретична основи, розкриваються практичне та теоретичне значення роботи. В узагальненому вигляді й досить лаконічно викладені основні нові наукові результати (положення), отримані автором в процесі проведеного дослідження, що виносяться на захист.
Розділ 1. Інвестиційний ринок як об’єкт державної інвестиційної політики складається з трьох підрозділів, в яких детально аналізуються особливості функціонування інвестиційного ринку, визначаються його основні складові, що носять специфічний характер, досліджуються особливості та тенденції розвитку національних інвестиційних відносин, а також вивчається закордонний досвід правового регулювання останніх.
У підрозділі 1.1. Інвестиційний ринок як економічна категорія встановлюються та характеризуються визначальні складові ринку як об’єкту економічних відносин, вивчаються їх специфічні ознаки та характеристики. Наголошується на тому, що в основі структури та функціонування економічних відносин в межах господарської системи лежить системний принцип, завдяки якому забезпечується їх стабільність, передбачуваність та функціональна життєздатність, а також сприйняття на аксіоматичному рівні господарського ринкового механізму як ієрархічно побудованої системи. В цьому сенсі ринок досліджується як на рівні функціонування окремих його підсистем як складових, так і господарської системи в цілому з проведенням аналізу її функціональних особливостей.
Обґрунтовано, що інвестиційний ринок є абсолютно специфічним явищем: з однієї сторони, він може і повинен розглядатися як один з ринкових елементів – підсистема господарської системи, а з іншої, – враховуючи його системоутворюючі взаємозв’язки з усіма іншими видами ринків та підсистемами господарської системи, він одночасно набуває і самостійного значення.
На основі проведеного аналізу зроблено висновок про надзвичайну важливість у контексті формування інвестиційної політики держави таких економічних категорій як інвестиційний попит та інвестиційна пропозиція, що впливають на категоріальний апарат державної інвестиційної політики.
Інвестиційна пропозиція являє собою обсяг тих інвестиційних ресурсів, що безпосередньо призначені для інвестиційних цілей. Обсяги накопичень суб’єктів господарювання розглядаються автором як надзвичайно важливе джерело інвестиційних ресурсів, в тому числі і для так званого самоінвестування (реінвестування). При цьому звертається увага на те, що обсяг та рівень акумульованого суб’єктами господарювання доходу, який може бути спрямовано ними на інвестиційні цілі та утворено таким чином потенційний інвестиційний капітал, відбиває інша суміжна економічна категорія - потенційна інвестиційна пропозиція.
Автором аналізується питання підвищення інструментальних можливостей застосування господарсько-правових засобів реалізації інвестиційної політики у напрямку активізації інвестиційної пропозиції. Доведено, що господарсько-правові засоби повинні створювати, по-перше, умови для формування подібних накопичень як потенційного інвестиційного ресурсу, що є складним і масштабним завданням, а, по-друге, впливати на мотивацію менеджменту або власників майнових комплексів суб’єктів господарювання з метою трансформації потенційного інвестиційного ресурсу в реальну інвестиційну пропозицію.
У підрозділі 1.2. Стан та тенденції розвитку національного інвестиційного ринку досліджені особливості сучасного інвестиційного ринку України, встановлені передумови виникнення в ньому внутрішніх специфічних процесів. Зокрема, обґрунтовано, що вітчизняний інвестиційний ринок ґрунтується переважно на інвестиціях національних суб’єктів господарювання та спрямований переважно на залучення коштів від населення. Автором зазначено, що така особливість інвестиційного ринку України припускає необхідність активного формування тенденцій, по-перше, до зростання грошових доходів населення як інвестиційного потенціалу, а, по-друге, до використання цих доходів на національному споживчому ринку та спрямування певної їх частини на цілі зберігання, що є умовою розвитку національної економіки. Доведено необхідність перетворення цього джерела інвестицій на реальну інвестиційну пропозицію на національному інвестиційному ринку.
На основі проведеного аналізу запропоновано визнати найважливішими наступні аспекти інвестиційних відносин: формування інвестиційного потенціалу, збільшення обсягів збережень і накопичень, і в той же час – підвищення інвестиційної привабливості національної економіки. Однією з особливостей вітчизняного інвестиційного ринку виступає наявність у ньому стану конверсії національних заощаджень в реальні інвестиції. Основним критерієм оцінки ефективності такої конверсії є наближення частки інвестицій в основний капітал до величини заощаджень. Суттєвими проблемами для економіки України є не лише недостатні темпи інвестування в основні фонди, а й перевантаження виробничого апарату зношеними об’єктами, маса яких продовжує зростати. Тому пріоритетною задачею інвестиційної політики, на думку автора, слід визнати істотну активізацію реноваційних процесів, метою яких є радикальне оновлення технічної бази виробництва.
У підрозділі 1.3. Стан та тенденції розвитку світового інвестиційного ринку досліджено загальні особливості світових інвестиційних процесів, а також вплив тенденцій глобалізації іноземних інвестицій на вітчизняні відносини. Зокрема, на підставі вивчення іноземного досвіду інвестування зроблено висновок про те, що стан інвестиційної пропозиції та стан інвестиційного попиту повинні врівноважувати один одного на рівні, що забезпечує потреби країни у економічному зростанні. Проаналізовано особливості правового статусу та господарської діяльності транснаціональних корпорацій із встановленням значення, яке вони відіграють у світових та національних інвестиційних процесах. Доведено, що традиційна форма залучення інвестицій через утворення спеціальних (вільних) економічних зон у розвинутих країнах поступається інвестиційній стратегії, яка спрямована на використання конкурентних переваг національних ринків, розвиненої ринкової інфраструктури, ефективного функціонування урядових органів. Відзначено особливе значення використання як об’єктів інвестування об’єктів інтелектуальної власності, насамперед, винаходів, розробок, інноваційних продуктів, нових технологій.
Розділ 2. Засади господарсько-правового забезпечення формування та реалізації інвестиційної політики держави складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджуються питання, пов’язані з формуванням та реалізацією державної інвестиційної політики, станом її нормативно-правового забезпечення, діяльністю спеціально уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, до компетенції яких віднесено здійснення державної інвестиційної політики, а також система господарсько-правових засобів реалізації останньої.
У підрозділі 2.1. Державна інвестиційна політика як об’єкт господарсько-правового регулювання проведено аналіз державної інвестиційної політики як окремого об’єкта правового регулювання, визначені її основні риси. Доведено, що інвестиційний ринок як об’єкт державної інвестиційної політики є цілісною системою суспільно-економічних відносин, спрямованих на забезпечення процесу відтворення конкурентоспроможного виробництва товарів та послуг через механізм задоволення інвестиційного попиту за рахунок інвестиційної пропозиції відповідних інвестиційних товарів, що сформувалася в процесі акумуляції інвестиційного потенціалу.
Аргументовано, що інвестиційна політика держави, будучи обов’язковою складовою економічної політики, являє собою системну і цілеспрямовану діяльність уповноважених державних органів з розробки та реалізації спеціального алгоритму заходів, що базуються на закріпленій у Державній програмі інвестиційного розвитку та узгодженій моделі інвестиційного ринку з метою активізації або гальмування інвестиційних процесів. Зазначений алгоритм заходів формується за допомогою утворення відповідного за змістом нормативно-правового забезпечення інвестиційних відносин, застосування необхідних засобів їх державного регулювання та прямої участі держави як суб’єкта таких відносин.
У підрозділі 2.2. Нормативно-правове закріплення змісту державної інвестиційної політики досліджено таку складову державної інвестиційної політики як правова інвестиційна політика, що водночас є складовою загальної правової політики держави. Відзначено, що правова інвестиційна політика держави призначена забезпечити реалізацію економічних завдань останньої за допомогою формування відповідного нормативно-правового середовища інвестиційної діяльності шляхом організації правотворчого процесу з визначенням пріоритетів правового регулювання та системи основних правових засобів, механізмів та режимів з метою встановлення оптимального правового інвестиційного порядку.
Автором розроблено та обґрунтовано положення, що реалізація правової інвестиційної політики має здійснюватися за допомогою засобів законодавчої інвестиційної політики шляхом формування плану законотворчих ініціатив, обов’язкових до виконання визначеними нормотворчими органами. Доведено, що Державна програма інвестиційного розвитку країни має бути обов’язковою та узгодженою із суміжними програмними документами держави, зокрема, з Державною програмою економічного розвитку. Вона являє собою нормативно-правовий акт спеціального призначення, що містить викладення алгоритму правових та організаційних заходів держави по відношенню до інвестиційного ринку з метою досягнення бажаних параметрів його функціонування, а також визначення кола державних органів, що зобов’язані ці заходи здійснювати та нести юридичну відповідальність за їх результативність.
Для характеристики економічних та правових наслідків реалізації інвестиційної політики держави автором запропоновано використовувати таку нову господарсько-правову категорію, як правовий інвестиційний порядок. На думку дисертанта, правовий інвестиційний порядок виступає складовою загального правового господарського порядку і є результатом впровадження інвестиційної політики держави, зокрема, обраної моделі інвестиційного розвитку економіки країни. Він визначається станом ефективного функціонування інвестиційного ринку та системи інвестиційних відносин, що ґрунтуються на: законодавчому забезпеченні функціонування інвестиційного ринку, який відповідає обраній моделі інвестиційного розвитку економіки країни; ефективній державній підтримці інвестиційної діяльності; високому рівні правових гарантій та законності процесів реалізації інвестиційних правовідносин; ефективній адміністративній практиці реалізації організаційно-господарської компетенції; високій договірній дисципліні суб’єктів інвестиційних відносин; виконанні державою взятих міжнародно-правових зобов’язань щодо режиму іноземних інвестицій з відповідною інкорпорацією їх положень у національне законодавство.
В рамках вирішення поставлених завдань дисертаційного дослідження автором проаналізовано та наведено власне визначення низки понять економічного характеру, з якими пов’язані особливості реалізації інвестиційних відносин. Зокрема, інвестиційний проект визначено як економічно обґрунтований алгоритм господарської діяльності його учасників, об’єднаних взаємними договірними зобов’язаннями щодо інвестування у визначений спільний об’єкт інвестиційної діяльності, спрямований на реалізацію інвестицій і досягнення прогнозованої їх ефективності в умовах прогнозованої ризиковості. Інноваційне інвестування автор пропонує розуміти як передачу інвестором - на корпоративній або зобов’язальній основі - до складу активів суб’єкта господарювання майнових прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності у вигляді інноваційного продукту, впровадження у виробничий процес якого дозволяє започаткувати випуск інноваційної продукції або інноваційних послуг.
У підрозділі 2.3. Реалізація державної інвестиційної політики органами виконавчої влади досліджено роль держави у забезпеченні функціонування інвестиційного ринку. Визначено та проаналізовано основні напрями діяльності держави з метою забезпечення функціонування інвестиційного ринку. Одним з таких напрямків визнається реалізація інвестиційної політики шляхом здійснення державного регулювання інвестиційної діяльності за допомогою правових засобів, що спрямовані на мінімізацію інвестиційних ризиків та максимізацію прозорості майнового стану учасників інвестиційних відносин через встановлення відповідних процедур державної реєстрації, ліцензування, проведення експертиз та закріплення обов’язкових нормативів здійснення інвестиційної діяльності до інвестиційних посередників – банків, пайових та корпоративних інвестиційних фондів, компаній по управлінню активами. Інвестиційна політика також реалізується шляхом здійснення державної підтримки інвестиційної діяльності, що полягає у застосуванні спеціальних правових засобів державного регулювання, які спрямовані на зниження трансакційних витрат, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної діяльності, через надання організаційної, інформаційної допомоги та застосування додаткових правових гарантів інвестиційних пільг та пріоритетів у використанні державного та комунального майна. При реалізації інвестиційної політики держава виступає і як учасник інвестиційних відносин, зокрема, при видачі адресних державних гарантій під інвестиційні зобов’язання суб’єктів господарювання, здійсненні державного страхування приватних інвестиційних ризиків, приватизації об’єктів державної власності під інвестиційні зобов’язання нового власника тощо. Вона може виступати і як суб’єкт інвестування (наприклад, у разі спільної інвестиційної діяльності), і як реципієнт приватних та іноземних державних інвестицій у власні об’єкти державної інвестиційної діяльності.
У підрозділі 2.4. Господарсько-правові засоби реалізації державної інвестиційної політики досліджено господарсько-правові засоби, механізми, режими реалізації державної інвестиційної політики. Дисертантом проаналізовано питання надання державної підтримки суб’єктам інвестиційної діяльності з метою визначення її правової природи та сутності. Ним зроблений висновок, що державна підтримка інвестиційної діяльності полягає у застосуванні спеціальних правових засобів державного регулювання, спрямованих на зниження трансакційних витрат, що виникають у зв’язку із інвестиційною діяльністю через надання організаційної, інформаційної допомоги та застосування додаткових правових гарантій інвестиційних пільг та пріоритетів у використанні державного та комунального майна. Автором також зазначено, що реалізація інвестиційної політики державою як учасником інвестиційних відносин, здійснюється через видачу адресних державних гарантій під інвестиційні зобов’язання суб’єктів господарювання, здійснення державного страхування приватних інвестиційних ризиків, приватизацію об’єктів державної власності під інвестиційні зобов’язання нового власника тощо.
ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розв’язанні питань з удосконалення господарсько-правового забезпечення інвестиційної політики держави. За результатами проведеного дослідження дисертантом зроблено такі основні висновки:
1. Державна інвестиційна політика являє собою системну і цілеспрямовану діяльність визначених державних органів зі створення та реалізації спеціального алгоритму заходів щодо розвитку інвестиційного ринку або окремих його сегментів за допомогою формування відповідного за змістом нормативно-правового забезпечення інвестиційних відносин, застосування необхідних засобів їх державного регулювання та прямої участі держави як суб’єкта цих відносин, що базуються на узгодженій моделі такого ринку, яка закріплена у Державній програмі інвестиційного розвитку.
2. Об’єктом державної інвестиційної політики є інвестиційний ринок, що являє собою систему суспільно-економічних відносин, спрямованих на забезпечення процесу відтворення конкурентоспроможного виробництва товарів та послуг через механізм задоволення інвестиційного попиту за рахунок інвестиційної пропозиції відповідних інвестиційних товарів, що сформувалася в процесі акумуляції інвестиційного потенціалу.
У статичному вимірі інвестиційний ринок є структурою, що складається з наступних елементів: інвестиційного потенціалу, інвестиційної пропозиції, інвестиційної інфраструктури, інвестиційних товарів, інвестиційного попиту та багатофункціональної регулюючої ролі держави. У динамічному вимірі інвестиційний ринок характеризується якісними та кількісними параметрами внутрішніх та зовнішніх процесів руху інвестицій, що забезпечують його функціонування як системного явища.
3. Складовою державної інвестиційної політики, що призначена забезпечити реалізацію її економічних завдань за допомогою формування відповідного нормативно-правового середовища інвестиційної діяльності, виступає правова інвестиційна політика, яка водночас входить до складу загальної правової політики держави. Завдяки її реалізації здійснюється організація правотворчого процесу щодо визначення пріоритетів спрямованості правового регулювання та системи основних правових засобів, механізмів та режимів з метою встановлення оптимального правового інвестиційного порядку.
4. Механізм формування правової інвестиційної політики має своїм призначенням забезпечення проведення інвестиційної політики держави шляхом розроблення, згідно із вимогами законодавства, системи необхідних заходів як обов’язкової складової державних програм інвестиційного розвитку країни. За своєю сутністю, цей механізм опосередковує процес трансформації завдань економічної інвестиційної політики, об’єктами якої є такі категорії як інвестиційний ринок, інвестиційні товари, інвестиційний ефект, інвестиційні ризики, рівновага між інвестиційним попитом та інвестиційною пропозицією в контексті регулюючої ролі держави - в завдання правової інвестиційної політики, які стосуються таких елементів правового регулювання як правовий статус учасників інвестиційних відносин на всіх етапах їх реалізації, договірно-правове забезпечення інвестиційної діяльності, господарсько-правові засоби та механізми її державного регулювання, компетенції органів держави щодо формування та реалізації Державних програм інвестиційного розвитку тощо.
5. Державна програма інвестиційного розвитку країни є нормативно-правовим актом спеціального призначення, що містить у собі викладення алгоритму правових та організаційних заходів держави щодо інвестиційного ринку з метою досягнення бажаних параметрів його функціонування та визначення кола державних органів, які зобов’язані ці заходи здійснювати та нести юридичну відповідальність за їх результативність. Вона має бути обов’язковою та узгодженою із суміжними програмними документами держави.
Державною програмою інвестиційного розвитку мають визначатися основні складові інвестиційної політики держави, зокрема: (а) економічна інвестиційна політика; (б) правова інвестиційна політика; (в) законодавча інвестиційна політика; (г) організаційна інвестиційна політика.
6. Правова інвестиційна політика держави формується та здійснюється за умови існування низки економіко-правових імперативів щодо її реалізації, в межах додержання або забезпечення яких має конструюватися система заходів цього напрямку економічної політики держави. Сформульовані та закріплені в нормативно-правовому форматі такі економіко-правові вимоги функціонування інвестиційного ринку країни або окремих його сегментів набувають форми принципів правової інвестиційної політики, дотримання яких має сприяти встановленню інвестиційного правового порядку та забезпеченню інвестиційної безпеки держави.
Необхідність їх додержання органами державної влади та місцевого самоврядування при розробленні та реалізації інвестиційної політики надає підстави розглядати їх як складову механізму формування правової інвестиційної політики. Зокрема, до таких принципів правової інвестиційної політики слід віднести: обов’язковість та перманентність існування в державі правової інвестиційної політики; забезпеченість функціонування правової інвестиційної політики механізмами юридичної відповідальності за порушення порядку її формування та реалізації; інвестиційний плюралізм в усіх сегментах інвестиційного ринку, пріоритетність інноваційного інвестування та ін.
7. Законодавча інвестиційна політика держави є складовою її інвестиційної політики і має своїм завданням реалізацію правової інвестиційної політики держави шляхом формування плану законотворчих ініціатив, обов’язкових до виконання визначеними нормотворчими органами за рахунок встановлення: - кола існуючих джерел інвестиційного законодавства та кола джерел, створення яких планується в процесі його оптимізації; - основних нормотворчих заходів з інкорпорації до цих джерел необхідних новел - елементів, засобів та механізмів господарсько-правового регулювання інвестиційних відносин; - доцільності проведення робіт зі систематизації інвестиційного законодавства та визначення його кінцевої конфігурації.
8. Завдання держави з забезпечення ефективного та стабільного функціонування інвестиційного ринку припускає здійснення нею діяльності за певними напрямками, зокрема: (1) формування інвестиційної політики, включаючи її економічну, правову, законодавчу і організаційну складові, шляхом розробки та прийняття Стратегії та Державних програм інвестиційного розвитку країни; (2) реалізація інвестиційної політики шляхом встановлення та забезпечення правового інвестиційного порядку; (3) реалізація інвестиційної політики шляхом здійснення державного регулювання інвестиційної діяльності за допомогою правових засобів, що спрямовані на мінімізацію інвестиційних ризиків та максимізацію прозорості майнового стану учасників інвестиційних відносин; (4) реалізація інвестиційної політики шляхом здійснення державної підтримки інвестиційної діяльності; (5) реалізація інвестиційної політики шляхом здійснення державою діяльності як учасника інвестиційних відносин; (6) реалізація інвестиційної політики шляхом здійснення діяльності як суб’єкта інвестування, зокрема, спільної інвестиційної діяльності, а також як реципієнта приватних та іноземних державних інвестицій у власні об’єкти державної інвестиційної діяльності.
9. Систему принципів правового регулювання інвестиційних відносин утворюють: (1) свобода інвестиційної діяльності; (2) вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; (3) забезпечення гармонійності складного співвідношення сьогоднішніх і перспективних інтересів суб’єктів та учасників інвестиційних відносин, а також держави та територіальних громад; (4) гарантованість прав інвесторів на усіх етапах інвестиційної діяльності, враховуючи особливості інвестиційних ризиків, що існують; (5) забезпеченість гарантій прав інвесторів засобами юридичної, зокрема, господарсько-правової відповідальності, у випадках їх порушення; (6) забезпеченість інтересів держави ефективною системою господарсько-правових засобів державного регулювання інвестиційних відносин; (7) повнота договірно-правового, законодавчого забезпечення інвестиційної діяльності із збереженням принципу свободи договору; (8) забезпечення необхідного рівня систематизації інвестиційного законодавства; (9) допустимість рестрикційного режиму іноземних інвестицій у визначених випадках.
10. Правовий інвестиційний порядок є складовою правового господарського порядку та результатом впровадження інвестиційної політики держави, зокрема, обраної моделі інвестиційного розвитку економіки країни і визначається станом ефективного функціонування інвестиційного ринку та системи інвестиційних відносин, що ґрунтуються на: - законодавчому забезпеченні функціонування інвестиційного ринку, що відповідає зазначеній моделі; - ефективній державній підтримці інвестиційної діяльності; - високому рівні правових гарантій та законності процесів реалізації інвестиційних правовідносин; - ефективній адміністративній практиці реалізації організаційно-господарської компетенції; - високій договірній дисципліні суб’єктів
