Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

Костюк Володимир Володимирович

УДК: 94 (477.86)

Громадсько-політична та наукова діяльність

Михайла Павлика

(1874 – 1915 рр.)

Спеціальність 07. 00. 01 – історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Івано-Франківськ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Марчук Василь Васильович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, завідувач

кафедри політології.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Реєнт Олександр Петрович,

Інститут історії України НАН України,

заступник директора;

кандидат історичних наук, доцент

Жерноклеєв Олег Станіславович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, завідувач

кафедри всесвітньої історії.

Захист відбудеться 5 травня 2008 р. об 1100 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.05 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.

Автореферат розісланий “2” квітня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент І.Я. Райківський

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Пошук об’єднуючої національної ідеї в період розвитку новітньої української державності змушує звертатися до вивчення й узагальнення творчої спадщини представників національного відродження другої половини ХІХ – початку ХХ ст. У зв’язку з цим набуває особливої актуальності дослідження діяльності Михайла Івановича Павлика (1853–1915) – відомого громадсько-політичного діяча, письменника, публіциста, журналіста, ученого. З його постаттю пов’язується активізація радикального руху, заснування Русько-української радикальної партії (РУРП).

Сучасні політологи, філософи, соціологи вказують на оригінальність політичних і соціальних ідей та поглядів М.Павлика, правознавці відносять його до представників вітчизняного лібералізму, які першими порушили проблеми народовладдя, правової держави й громадянського суспільства. Михайла Павлика називають фундатором сучасної демократичної журналістики, відзначають його вагомий внесок у розробку теорії вітчизняної культури, вивчення та опубліку-вання творчого доробку М.Драгоманова. Одним із перших М.Павлик аналізував проблеми української соборності, еміграції, радикального, жіночого, коопера-тивного рухів.

В історичній науці досліджено лише окремі сторони діяльності М.Павлика на громадсько-політичній та науковій ниві. Вивчення цієї проблеми харак-теризується епізодичністю і фрагментарністю. Студіювання теми дозволить краще зрозуміти складні політичні процеси кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта-ційний проект виконувався в рамках наукової проблематики Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Етнополітичні трансформації в Україні (західноукраїнські землі в кінці ХІХ – на початку ХХІ століття)” (№ 0106u002247).

Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення місця й ролі М.Павлика в історії українського суспільно-політичного руху, наукової думки, з’ясування значення діяльності громадського діяча і вченого в національному відродженні в останній чверті ХІХ – на початку ХХ ст., а також актуальності його творчої спадщини для сьогодення.

Для досягнення мети автор ставить перед собою такі завдання:–

проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження; –

розглянути різні аспекти громадсько-політичної діяльності М.Павлика, увівши

в науковий обіг малоз’ясовані сторінки його біографії; –

дослідити внесок політика в розвиток радикального руху, створення й

діяльність РУРП; –

розкрити його журналістську, редакційно-видавничу працю як складову

громадської і політичної діяльності;–

визначити вплив діячів українського національного відродження на формування

наукових концепцій ученого;–

простежити його внесок у розвиток українського державотворення, теорію

громадянського суспільства;–

висвітлити ставлення вченого до релігії і церкви та дослідження ним цієї теми;–

з’ясувати місце й роль гендерної проблематики у творчості М.Павлика.

Об’єктом дисертаційного дослідження є життєвий шлях і творча спадщина Михайла Павлика, а предметом – зміст та основні напрямки його громадсько-політичної та наукової діяльності, місце в становленні української державності, національно-культурному відродженні.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1874 – січня 1915 рр. Нижня хронологічна межа зумовлена 1874 р., коли М.Павлик вступив до Львівського університету й розпочав активну громадсько-політичну та наукову діяльність. Ця дата була визнана його сучасниками, що підтверджує широке відзначення 30-ї та 40-ї річниць діяльності на громадській ниві. Верхня межа дослідження – 26 січня 1915 р., день смерті М.Павлика. Однак при розгляді окремих проблем автор виходив за межі означеної хронології, зокрема для того, щоб простежити формування світогляду М.Павлика.

Територіальні межі дослідження охоплюють передусім Галичину й Буковину під владою Австро-Угорщини, а також Швейцарію, Францію, Болгарію, де він у різний час перебував.

Методологічною основою роботи стали принципи об’єктивності, історизму, діалектики, плюралізму. Відповідно до мети й завдань автор використовував різні методи дослідження, зокрема порівняльний, типологічний, проблемно-хроно-логічний, структурно-функціональний, узагальнення, описовий.

Наукова новизна роботи полягає в комплексній оцінці ролі М.Павлика як громадсько-політичного діяча і вченого. Автором на основі широкої джерельної бази, з урахуванням здобутків історичної науки, зроблено спробу об’єктивно, неупереджено дослідити діяльність М.Павлика як самодостатнього політика й науковця.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії України, історичного краєзнавства, історіографії, для підготовки спецкурсів з історії, політології. На основі дисертації відновлено музей М.Павлика в Косівській середній школі № 1, на базі якого проведено науково-практичну конференцію “Михайло Павлик – наш славний земляк”, а також поповнено матеріали в бібліотеках області.

Основні положення дисертації викладено в монографії “Михайло Павлик: не останні штрихи до портрета” (Косів, 2003. – 188 с.) та 7 наукових статтях, з яких 3 – у фахових виданнях.

Апробація результатів дисертації. Наукові висновки й теоретичні поло-ження, обґрунтовані дисертантом, обговорювалися на кафедрі історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Найваж-ливіші її здобутки викладені у виступах на наукових конференціях, а саме: науково-практичній конференції “Михайло Павлик – видатний син нашого краю” (Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, 17 вересня 2003 р.); І Міжнародній науковій конференції “Духовна вісь України: Галичина – Наддніпрянщина – Донеччина” (Івано-Франківськ, 24–25 червня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Політичні партії і вибори в Україні: історія та сучасність” (Івано-Франківськ, 14–15 жовтня 2005 р.); ІІІ Міжнародній науковій конференції “Вікно в європейську науку. До 140-ї річниці від дня народження Р.Кайндля” (Чернівці, 20–21 травня 2006 р.); Між-народній науково-практичній конференції “Іван Франко і Буковина” (Чернівці, 22 вересня 2006 р.).

Структура й обсяг дисертації зумовлені її метою та поставленими завданнями. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг основного тексту дисертації – 180 стор. Загальний обсяг дисертації – 216 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” автор обґрунтовує актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначає мету й завдання, об’єкт і предмет наукового пошуку, указує хронологічні й територіальні рамки, розкриває принципи та методи дослідження, новизну теми, практичне значення, форми апробації, структуру роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерела” міститься аналіз історіо-графії, стану джерельної бази та наукової розробки проблеми.

У першому підрозділі “Огляд історіографії” проаналізовано стан вивчення проблеми у вітчизняній та зарубіжній літературі.

Проведений аналіз історіографії проблеми дає змогу умовно поділити її на чотири періоди. Громадсько-політична та наукова діяльність М.Павлика стала предметом дослідження ще за його життя. Другим періодом розробки проблеми став міжвоєнний (1918–1939 рр.), третім – радянський (до 1991 р.), четвертим – період після здобуття Україною незалежності.

Перший період характеризується значним обсягом відгуків та рецензій, написаних із приводу публікації літературних творів М.Павлика. У Галичині він став відомим уже з приходом у редакцію “Друга”, а особливо – з першого судового процесу над ним та його товаришами в 1877 р. Як громадсько-політичний діяч, М.Павлик викликав до себе особливий інтерес від часу його роботи разом із М.Драгомановим та С.Подолинським у женевській “Громаді”, а також від заснування з його безпосередньою участю Радикальної партії. Значний резонанс мала діяльність М.Павлика як редактора періодичних видань РУРП “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос”. Про нього в 90-х рр. ХІХ – на початку ХХ ст. писали К.Арабажин в “Енциклопедичному словнику Брокгауза – Ефрона” (1892), Е.Брайтер у “Короткому нарисі соціалістичного руху у Львові” (1895), К.Трильовський у біографічному нарисі “Михайло Павлик а народовська дволичність” (1904), І.Франко в статті “Михайло Павлик” (1905).

Після смерті М.Павлика (1915) з публікаціями про нього виступили С.Єфремов, М.Жученко. Особливо цінним дослідженням цього періоду стала праця одного з його перших біографів М.Лозинського “Михайло Павлик: його життя і діяльність”, що вийшла друком 1917 року у Відні, в якій автор відзначає великий внесок вченого в різні галузі знань, тісно пов’язуючи наукову діяльність із працею для радикального руху. Також 1918 р. М.Павлику присвятив окреме дослідження І.Свенцицький, в якому проаналізував його діяльність у справі українського національного відродження.

У другому періоді згадки про М.Павлика знаходимо в працях М.Грушевського (1922), С.Єфремова (1923), К.Студинського (1926), а також О.Павлика – однофамільця, вихідця зі Львівщини, який у 1930 р. захистив під керівництвом М.Грушевського кандидатську дисертацію “Українсько-польська угода і заснування Радикальної партії в Галичині”. У Галичині М.Возняк 1928 р. у “Записках НТШ” опублікував свою працю “Останні зносини П.Куліша з Галичанами (з додатком його листування з М.Павликом)”. У Львові в 1938 р. опубліковано дослідження М.Стахіва “На переломі. Коротка історія українського політичного руху в новіших часах”, де позитивно оцінено діяльність М.Павлика як одного з організаторів і лідерів РУРП. Про нього в дослідженні “Український громадський рух у ХХ ст.” (1934), що вийшло друком у Подєбрадах (Чехо-Словаччина), писав історик і політичний діяч П.Феденко. Згадували про М.Павлика автори колективної праці “Архів М.Драгоманова і листування Київської Старої громади з М.Драгомановим” (1938), підготовленої Українським науковим інститутом у Варшаві.

Третій період відзначався, з одного боку, увагою до творчої спадщини М.Павлика, а з іншого – суттєвим перекручуванням його поглядів і позицій. Це робилося для того, щоб протиставити М.Павлика М.Драгоманову, якого ще на початку 50-х рр. радянська історіографія відносила до “українського буржуазного націоналізму”. Водночас позитивною тенденцією цього періоду було видання монографічних досліджень про М.Павлика П.Ящука (1959), І.Денисюка (1960), В.Качкана (1986), збірок творів письменника, з вступними статтями до них В.Дмитрука (1955), П.Ящука (1983), В.Качкана (1985). Суспільно-політичні та філософські погляди М.Павлика проаналізував у своїй монографії П.Манзенко (1962).

О.Лисенко писав про роль М.Павлика в суспільно-політичному житті Галичини останньої чверті ХІХ ст., зокрема про процеси соціалістів 1877 та 1878 років. М.Кугутяк у статті “Радикальна партія в Східній Галичині” приділив увагу ролі політичного діяча в розвитку радикального руху. Високо оцінювали внесок М.Павлика в українську журналістику та літературну критику О.Дей (1959) та М.Берштейн (1969). Про нього у своїх працях згадували М.Возняк, Д.Заславський, І.Романченко, Р.Іванченко, С.Злупко, В.Калинович, О.Засенко, М.Кравець, О.Копиленко. У періодиці з окремими статтями про М.Павлика виступали дослідники, літературознавці, письменники І.Басс, П.Колісник, Л.Махновець, Ф.Погребенник, Л.Полотай, В.Полєк, М.Рудько, С.Сороківська.

Негативною тенденцією цього періоду стало протиставлення М.Павлика І.Франкові. В окремих роботах прямо вказувалося, що з Павликової спадщини не є цінним. Помилковість поглядів вбачалася в нерозумінні ним керівної ролі робітничого класу, необхідності створення єдиних для робітників і селян партій, ідеалізації селянства, некритичному ставленні до передвоєнного націона-лістичного руху.

За кордоном про М.Павлика згадують в “Енциклопедії українознавства” (т. 5), яку за редакцією В.Кубійовича випустило НТШ. На різні аспекти його політичної діяльності вказує в цей період науковець із Польщі Е.Горнова. У Канаді внесок політика в українське національне відродження досліджували відомі вчені І.Лисяк-Рудницький, І.-П.Химка. В Едмонтоні 1965 р. вийшов друком збірник “Гей там на горі “Січ” іде… Пропам’ятна книга “Січей”, у якому об’єктивно висвітлено значення діяльності громадського діяча для розвитку радикального й січового рухів. Також у діаспорі згадують про М.Павлика у своїх працях А.Жуковський, Б.Кравців та О.Субтельний

Четвертий період – це час появи публікацій із новим поглядом на творчу спадщину й діяльність М.Павлика, на теми, які раніше були суворо заборонені. Багато матеріалів з’явилося з приводу вивчення роботи НТШ у Львові, де він відігравав не останню роль. Глибоко аналізують громадсько-політичну діяльність М.Павлика, зокрема як одного із засновників і лідерів РУРП, М.Кугутяк, П.Шкраб’юк, продовжує публікувати павликознавчі розвідки В.Качкан. Різні сторони діяльності М.Павлика розкривають О.Реєнт, О.Добржанський, Б.Савчук, О.Жерноклеєв, І.Райківський. І.Огородник та В.Огородник у монографії “Історія філософської думки в Україні” окремо досліджують філософські погляди вченого. Г.Єрушевич та Я.Мельничук здійснили спробу систематизації викладу його поглядів, випустивши хрестоматію “Світогляд М.Павлика”.

У 1995 р. в “Історії Гуцульщини” помістив свою розвідку про М.Павлика представник української діаспори в США проф. М.Домашевський, у “Записках НТШ” за 1997 р. знаходимо статтю проф. І.Денисюка “Листи Михайла Павлика до родини Драгоманових” із додатком текстів 69 листів. Важливий матеріал про М.Павлика містять дослідження А.Круглашова про М.Драгоманова, О.Франко про Ф.Вовка, І.Бегея про Ю.Бачинського, Л.Депенчук про Б.Кістяківського. Важливі факти про етнографічні студії М.Павлика подає у своїй монографії О.Сапеляк. Г.Корбич наводить цікаві матеріали про співпрацю вченого в “Літературно-науковому віснику”. О.Козуля та О.Маланчук-Рибак розкривають внесок М.Павлика в розвиток жіночого руху. Загальну етнополітичну ситуацію в Галичині проаналізував Ю.Михальський, який указує на роль громадсько-політичного діяча в польсько-українських стосунках. Про його ставлення до окремих політичних подій, зокрема “нової ери”, а також про внесок у розвиток парламентаризму та радикального руху знаходимо цікавий матеріал у монографіях І.Чорновола. Глибоко досліджували діяльність М.Павлика як письменника й громадського діяча Г.Марчук, як літературного критика та перекладача – Л.Приймак. У збірниках “Видатні постаті в історії України ІХ – ХІХ ст.” та “Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності” поміщено біографічні нариси О.Сокирка та Л.Іваницької про М.Павлика. П.Арсенич, В.Волощук, Н.Крет, Д.Кушплір, І.Пелипейко, П.Скрипник В.Гаюк подали конкретний фактичний матеріал із питань громадсько-політичної діяльності та наукових зацікавлень ученого, його праці в НТШ.

Низка публікацій з’явилася з нагоди 150-річчя М.Павлика. Р.Горак присвятив ювілею М.Павлика та 125-річчю першого соціалістичного процесу в Галичині статтю, у якій проаналізував відносини між М.Павликом та І.Франком у 1875–1878 рр. У “Віснику НТШ” у Львові 2003 р. помістив ювілейну статтю про вченого заступник голови НТШ проф. І.Головацький, в якій звернуто особливу увагу на його роботу в справі організації та розвитку бібліотеки НТШ. У день 150-річного ювілею М.Павлика в Косові відбулася урочиста академія, а також регіональна науково-практична конференція з участю науковців з Івано-Франківська і Львова. Рішенням цієї конференції в Косові створено дослідницький Центр павликознавства, порушено питання про будівництво меморіального музею.

Отже, історіографія проблеми досить багатопланова. Її аналіз показує, що досліджувати історичну постать М.Павлика почали ще за його життя, причому вже тоді оцінки його громадсько-політичної діяльності були неоднозначними. У міжвоєнний період оцінка М.Павлика здійснювалася через ставлення дослідників до “драгоманівщини”, звідси – спектр думок від пафосності до повного несприйняття. У радянській історіографії його історичну постать викорис-товували для досягнення певних ідеологічних цілей, акцентуючи увагу на соціалістичних та атеїстичних переконаннях. Деякі важливі аспекти діяльності М.Павлика, особливо останнього періоду життя, були закритими темами. Більш зважена й об’єктивна оцінка його діяльності давалася істориками діаспори.

Найбільш повно й різнобічно громадсько-політична й наукова діяльність М.Павлика вивчається в незалежній Україні. З’являються історичні розвідки, в яких його місце в історії національного відродження розкрито на основі зваженого аналізу досліджених та об’єктивної реконструкції маловідомих подій, на основі архівних документів, епістолярію та мемуарів. Досі в українській історіографії немає жодної опублікованої узагальнюючої праці про громадсько-політичну та наукову діяльність М.Павлика. Недостатнє вивчення проблеми, наукова актуальність потребують її подальшого предметного дослідження.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” охарактеризовано як раніше опубліковані, так і вперше залучені до наукового обігу документи й матеріали.

Джерельною базою дослідження стали опубліковані та неопубліковані архівні матеріали, що зберігаються в архівах Львова, Києва, Івано-Франківська, Чернівців, а також в Архіві Ф.Волховського в Інституті Гувера при Стенфордському університеті (США). Загалом у дисертаційному дослідженні опрацьовано 77 архівних справ із 25 фондів.

Увесь комплекс виявлених джерел, необхідних для дослідження громадсько-політичної та наукової діяльності М.Павлика, пропонуємо за походженням умовно класифікувати в такі групи: 1) особисті документи М.Павлика, його родини та листування з іншими діячами українського національного відродження; 2) доку-менти політичних партій, громадських організацій та матеріали НТШ у Львові, інших наукових установ; 3) документи центральних та місцевих органів влади Австро-Угорщини, постанови та протоколи судових органів, прокуратури та переписка між ними про переслідування М.Павлика, його соратників; 4) твори громадсько-політичних діячів; 5) спогади безпосередніх учасників тогочасних подій; 6) періодичні та неперіодичні видання.

Велика частина джерельних матеріалів міститься в архівах Львова та Києва. Важливими для висвітлення теми стали архівні матеріали фондів М.Павлика Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ф. 663), відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України (ф. 160), відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка (ф.101. Павлик Михайло Іванович – український письменник, публіцист і громадський діяч), фондів НТШ Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ф. 309) та відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України (ф. 1), зокрема протоколи засідань секцій НТШ, проекти рішень, доповідні записки та листи до керівництва товариства. У Державному архіві Львівської області документи з фондів 26 (Львівський королівський університет), 290 (Товариство “Січ” у Львові), 350 (Дирекція поліції у Львові) суттєво доповнюють картину тогочасних подій.

У Києві в рукописному відділі Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН Украї-ни (фонди 2, 3, 14, 59) зберігаються автографи листів, статей, рецензій, які проливають світло на характер відносин М.Павлика з Лесею Українкою, І.Франком, О.Кобилянською, О.Маковеєм та іншими активними діячами україн-ського національного відродження. У відділі рукописів Інституту мистецтво-знавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського (ф. 28-3), зберігаються фольклорно-етнографічні матеріали, зібрані й підготовлені М.Павликом. У державних архівах Івано-Франківської та Чернівецької областей автор опрацював матеріали з фондів 225 (Станіславська державна прокуратура) та 131 (Крайова прокуратура Буковини), які вказують на переслідування владою соратників та прихильників М.Павлика. У фондах 2-10 (Драгоманов М.) та 2-11 (Павлик М.) Архіву Ф.Волховського в Інституті Гувера при Стенфордському університеті (США, штат Каліфорнія) зберігаються листи та деякі інші матеріали, надіслані М.Павликом та М.Драгомановим Ф.Волховському. З допомогою громадськості та науковців автору вдалося одержати копії цих архівних документів і опрацювати їх. Листи М.Павлика в Лондон до Ф.Волховського дають можливість дослідникам по-новому поглянути на проблеми минулого, які не втратили своєї актуальності.

У державних, відомчих архівах, музеях міститься велика кількість листів самого М.Павлика, а також листів до нього, що свідчить про інтенсивну працю вченого й громадського діяча. У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка (ф. 101) зберігається 137 листів М.Павлика до С.Крушельницької, 42 – до Лесі Українки. Також тут знаходимо листи різних адресантів до Михайла Павлика. Серед них – 73 листи Лесі Українки, 62 – С.Крушельницької, 13 – О.Кобилянської, 11 – М.Войнича, 10 – Є.Ярошинської, 9 – П.Грабовського. У ф. 3 (І.Франка) міститься 100 автографів листів І.Франка до М.Павлика та 120 М.Павлика до І.Франка. У ЦДІА України у м. Львові знаходимо частину неопублікованих листів і записок М.Драгоманова, П.Куліша, Н.Кобринської, Х.Алчевської та інших діячів до М.Павлика. В Інституті рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. В.Вернадського НАН України (ф. 1) зберігаються листи М.Драгоманова до П.Куліша, в яких ідеться про видавничу, публіцистичну діяльність М.Павлика початку 90-х рр. ХІХ ст.

Значна частина архівних матеріалів про М.Павлика є в Болгарії (Архів академії наук), зокрема його листи до Драгоманових та Шишманових (Фонд Ивана Шишманова). Цінним для висвітлення даної проблеми є “Щоденник” Л.Драгоманової за 1889–1898 рр., який зберігається в цьому архіві (ф. 11). Архівні матеріали, в яких ідеться про заборони поширення творів, написаних та виданих М.Павликом, а також його в’їзду в межі Російської імперії, містяться також у Росії, зокрема в Державному архіві Російської Федерації в Москві та Російському Державному історичному архіві в Санкт-Петербурзі. Серед польських архівних документів особливої уваги заслуговують ті, що містяться у Варшаві в архіві Польської Академії наук, Архіві Закладу історії людового руху, відділі рукописів Національної бібліотеки Польщі, у Кракові в Державному архіві та відділі рукописів Ягеллонської бібліотеки, Вроцлаві в рукописному відділі бібліотеки ім. Оссолінських. Також значний масив неопублікованих матеріалів зберігається в архівах Австрії, Німеччини, Чехії, Словаччини, США й Канади.

Серед опублікованих матеріалів досліджуваного періоду особливу цінність мають документи, поміщені в збірках “Франко І. Документи і матеріали” (1966), “Українська суспільно-політична думка в ХХ ст.” (1983), “Історія Львова в документах і матеріалах” (1986). У них знаходимо свідчення про переслідування М.Павлика і його соратників, документи та інформаційні повідомлення про з’їзди радикальної партії, матеріали партійних і міжпартійних дискусій. Важливим джерелом для пропонованого дослідження стали опубліковані програмні документи політичних партій, промови окремих діячів.

Серед епістолярних джерел виділимо опубліковані листи М.Павлика до М.Драгоманова, Лесі Українки, І.Франка, С.Крушельницької. У цих листах міститься багатий матеріал про початок його громадсько-політичної діяльності у Львові, переслідування й арешти, роботу в РУРП, у журналі “Народ”, а також наукову й публіцистичну працю. Цінним джерелом для розкриття теми є листи до М.Павлика, поміщені в 48 – 50 томах зібрання творів І.Франка та в 10 – 12 томах творів Лесі Українки.

Значна частина епістолярної спадщини збереглася для наступних поколінь завдяки зусиллям М.Павлика. Це переписка Михайла Драгоманова з М.Павликом, М.Бучинським, Н.Кобринською, Т.Окуневським, які підготував і видав сам М.Павлик. Є підстави припускати, що значна частина листів М.Павлика ще не відома дослідникам, а відомі – далеко не всі проаналізовані з наукових позицій.

Картину суспільно-політичних подій та участі в них М.Павлика суттєво доповнює мемуарна література. Під час вивчення даної теми було використано спогади лідерів тогочасного радикального руху М.Драгоманова, І.Франка, А.Павлик, К.Трильовського, І.Макуха, а також К.Левицького, Л.Драгоманів-Шишманової, В.Гнатюка, Х.Алчевської, М.Ірчана, М.Матіїва-Мельника, С.Ястрем-ського. Важливими є спогади М.Павлика про ряд резонансних політичних подій, у центрі яких він перебував.

Цінним джерелом для написання роботи стала галицька преса, зокрема газети “Батьківщина”, “Хлібороб”, “Громадський голос”, “Діло”, журнали “Народ”, “Житє і слово”. Багато матеріалів М.Павлик друкував у польськомовних періодичних виданнях “Gazeta narodowa”, “Kurjer Lwowski”, “Praca” та ін. У цих виданнях поміщались відгуки й рецензії на його виступи в пресі, давалась оцінка політичної, наукової, журналістської діяльності.

До джерельної бази належить також тогочасна публіцистика, у першу чергу твори самого М.Павлика “Друкований лист до всіх русинів в Галичині”, “Тарас Шевченко і Галицька Україна”, “Народний рух австро-угорських русинів”, а також М.Драгоманова “Пропащий час. Українці під Московським царством (1654–1876)”, Ю.Бачинського “Україна irredenta”, І.Франка “Між своїми. Епізод із взаємин між галичанами і українцями 1897 р.” та ін. У Львові в 1995 році вийшов збірник М.Павлика “Проза, публіцистика, листування (З маловідомої спадщини)”.

Таким чином, дослідники громадсько-політичної та наукової діяльності М.Павлика мають значний обсяг джерельних матеріалів, однак розкиданість їх по архівах різних країн не дає можливості українським ученим у комплексі охопити й об’єктивно висвітлити проблему. Компенсувати це могла б систематична публікація архівних матеріалів, обмін копіями документів між різними архівами.

Для розкриття цієї теми було використано різноманітні матеріали: архівні й опубліковані джерела, епістолярій, мемуари, публіцистичні праці, періодичні видання. Не всі джерела є рівнозначними, однак у комплексі вони дають змогу приступити до виконання поставлених завдань.

У другому розділі “Внесок Михайла Павлика у розвиток національного відродження в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.”, який складається з трьох параграфів, узагальнено історико-біографічний матеріал про життєвий і творчий шлях відомого громадського діяча й мислителя.

У першому підрозділі “Формування світогляду та громадянське становлення” на фоні суспільно-політичної ситуації в Україні останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. охарактеризовано основні етапи життя й діяльності М.Павлика, введено в науковий обіг маловідомі сторінки його біографії. Показано вплив львівського (1870–1878) та женевського (1879–1881) періодів на світоглядні позиції М.Павлика, що зумовили характер його діяльності, яка відіграла важливу роль у громадсько-політичному та науковому житті України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

На формування світогляду М.Павлика суттєво вплинуло навчання в Косівській та Снятинській початкових школах, Коломийській та Львівській академічній гімназіях, але одним із найперших джерел становлення його суспільно-політичних поглядів було безпосереднє враження від тодішнього громадянського життя, трудової діяльності народу. Прийшовши у Львівський університет (1874), М.Павлик головною метою своєї громадської діяльності вважав формування нової концепції вітчизняної літератури, покликаної нести просвіту в соціальні низи, виховувати в інтелігенції почуття обов’язку перед власним народом, здатність до самопожертви заради цього високого ідеалу.

У цей час активно формується його світогляд. Значний вплив на політичні, журналістські, наукові інтереси М.Павлика справили стосунки з М.Драгомановим, І.Франком, О.Терлецьким, Ф.Вовком, Б.Кістяківським. М.Павлику в цей період доводилося торувати шлях через несприйняття його поглядів частиною тодішньої інтелігенції і постійні переслідування з боку влади. Значний позитивний вплив на подальшу його громадсько-політичну та наукову діяльність справили перебування в 1879–1881 рр. у політичній еміграції у Швейцарії і Франції, безпосередня співпраця з М.Драгомановим, С.Подолинським, іншими діячами демократичного руху, широке ознайомлення з передовими ідеями європейської і світової суспільно-політичної думки.

У другому підрозділі “Михайло Павлик – співзасновник, ідеолог та лідер РУРП” розкривається внесок М.Павлика у створення першої на теренах України партії парламентського типу, у розробку та практичне впровадження програмових і тактичних настанов партії.

Стверджено, що на час заснування РУРП (1890) М.Павлик сформувався як громадсько-політичний діяч. Він доклав великих зусиль для створення й розвитку радикальної партії, брав активну участь в усіх її з’їздах, готував програмні документи, резолюції з найважливіших питань, через радикальну пресу забезпечував інформування широких кіл членів партії та прихильників про прийняті рішення. Він був активним учасником партійних і міжпартійних дискусій, віч, мітингів, січових свят, які проводилися за ініціативою радикалів. Важливою сферою праці М.Павлика цього періоду було збереження й оновлення діяльності радикальної партії, яку наприкінці ХІХ ст. залишили багато відомих і впливових діячів, ставши засновниками національно-демократичної і соціал-демократичної партій. Михайло Павлик причетний до формування “Січей”, а пізніше Січового стрілецтва, упродовж кількох років очолював Львівську повітову “Січ”.

Політична діяльність М.Павлика, як і більшості радикалів, актуалізувала перед суспільством необхідність співпраці з молоддю, блокування з політичними партнерами, насамперед із центристського табору, а також захисту рідної мови, демократичних свобод, впровадження загального виборчого права. Створена М.Павликом партія домагалася скорочення робочого дня, заборони дитячої праці, у селянському питанні радикали обстоювали викуп землі у великих землевласників коштом громадського фонду й передачі її селянам.

Не викликає сумніву значний вплив М.Павлика та його соратників на створення українських політичних партій Наддніпрянщини, близьких за ідеями й програмами до західноукраїнських радикалів. Співпраця М.Павлика з над-дніпрянцями щодо піднесення української національної свідомості сприяла формуванню української національної ідеї.

Перед загрозами, які принесло нове століття напередодні Першої світової війни, галицькі радикали виявили високу згуртованість, національну свідомість, у чому чимала заслуга їхнього беззмінного лідера М.Павлика. Підтвердженням політичного визнання стало обрання його з початком Першої світової війни першим заступником голови Головної Української Ради.

У третьому підрозділі “Редакційно-видавнича та журналістська діяльність М.Павлика” розглянуто його діяльність як редактора, видавця, журналіста в журналах “Друг”, “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”, “Громада”, “Народ”, газетах “Батьківщина”, “Хлібороб”, “Громадський голос”.

Серед багатьох талантів М.Павлика та зацікавлень цілого його життя чи не найбільш яскравими були видавнича справа й журналістика. Видавнича, редакторська, журналістська, публіцистична, перекладацька праця стали органічною складовою його громадсько-політичної та наукової діяльності. Він публікувався під різними літературними псевдонімами: М.Галицький, М.Іванів, Хмара, М.Коломийчук, Максим, М.Покуцький, М.Ткаченко, Hucul, Rusin. Також М.Павлик підписував свої статті та інші матеріали криптонімами: К., К.В., М., М.П., М.Т., П.К. та ін. Чимало матеріалів із різних об’єктивних причин виходило під іншими прізвищами, тому ще не вся літературна та журналістська спадщина М.Павлика є опрацьованою.

У багатьох питаннях М.Павлику належала провідна роль, зокрема в переході журналу “Друг” (1876) на демократичні позиції та утвердженні в ньому народної мови, що засвідчило народження нової української журналістики. Тематичні збірники й журнал “Громада” (1880), які в Женеві разом із М.Драгомановим та С.Подолинським видавав М.Павлик, стали першими зразками вільної української безцензурної преси – визначного явища в політичній літературі кінця 70-х – початку 80-х рр. ХІХ ст. Особливою заслугою М.Павлика стала розробка й реалізація програми журналу “Народ” (1890–1895), який під його керівництвом став усеукраїнською трибуною демократичних сил.

У третьому розділі “Наукова спадщина Михайла Павлика” автор аналізує його внесок в українську науку.

У першому підрозділі “Діяльність у Науковому товаристві ім. Т.Шевченка” розкривається багатогранна діяльність М.Павлика як бібліотекаря НТШ, дійсного члена НТШ, секретаря філологічної секції товариства.

Найбільш плідною науковою діяльністю М.Павлика був відзначений період його роботи в Науковому товаристві ім. Т.Шевченка. Безкомпромісний критик “нової ери”, М.Павлик уважав створення НТШ чи не єдиним її здобутком. Зацікавлення М.Павлика етнографічними студіями, історією, зокрема політичною, а також історією літератури, релігії, освіти, бібліографією найкраще реалізу-валися саме в цей час. У 1900 р. М.Павлика за наукові розвідки “Про русько-українські народні читальні” Ч.1. та “Якуб Ґаватович (Ґават) автор перших руських інтермедій з 1619 р.” було прийнято в дійсні члени НТШ. Теоретичні виклади М.Павлика важливі сьогодні, коли відродження національної свідомості вимагає критичного перегляду стереотипів, уточнення напрямів та інтенсивності міжетнічних впливів, пріоритетності окремих культурних процесів на певних територіях.

Наукова діяльність ученого – відбиток багатого історичного світогляду, який формували освіта, самоосвіта, знання життя та потреб простого народу. Досліджуючи історію, він був близький за методологією до теоретиків як народницького підходу, так і державницького. М.Павлик в основу наукового пошуку поклав ідеї гуманізму й загальноєвропейський позитивний історичний досвід, конкретизувавши їхній вплив на українську історію та культуру.

Важливою частиною його наукової діяльності стала актуалізація політичної спадщини М.Драгоманова для українських політичних реалій початку ХХ ст. Особливо цінними були видані у Львові праці М.Павлика “Михайло Драгоманов, “високий рівень” українства та “нова ера” (1906), “Михайло Драгоманов, його роль в розвою України” (1907), передмова до брошури М.Драгоманова “Пропащий час. Українці під Московським царством (1654–1876)” (1909), “Михайло Драгоманов як політик” (1911). В останні роки життя М.Павлик із метою узагальнення, популяризації політичної та наукової спадщини М.Драгоманова видав його переписку з Н.Кобринською, Т.Окуневським, М.Бучинським. Значним внеском у справу збереження епістолярної спадщини М.Драгоманова стало видання М.Павликом у Чернівцях семи томів “Переписки Михайла Драгоманова з М.Павликом”. Підготовка та видання збірників праць, документів М.Драгоманова, переписки, статей і спогадів про нього засвідчують великої ваги внесок М.Павлика в скарбницю української науки.

М.Павлика можна повноправно вважати, поряд з І.Франком, засновником драгоманознавства, зокрема драгоманознавчої мемуаристики. Плідною стала й дискусія між трьома учнями М.Драгоманова М.Павликом, І.Франком та Б.Кістяківським про місце свого вчителя в українській історії.

У другому підрозділі “Дослідження українського національного питання” показано ставлення громадського діяча і вченого до національного питання, еволюцію поглядів М.Павлика на проблему державної самостійності.

Українське національне питання займало помітне місце в поглядах, громадсько-політичній та науковій діяльності М.Павлика. Його роздуми й пошуки як політика і вченого є неоціненним внеском у скарбницю українського національного відродження й державотворення. Еволюція поглядів М.Павлика багато в чому була частиною, а одночасно й важливим чинником зміни теоретичних настанов українського національного руху, який пройшов шлях від розробки ідеї всеслов’янства до ствердження українськості соборності та державної самостійності.

Дисертант визначає основні історіософські ідеї вченого, які відносяться до українського питання, зокрема процеси еволюції українського руху, принципи соборності, місце Галичини в історії України, роль національної еліти в суспільно-політичному житті, відносини із сусідніми народами. Велику увагу М.Павлик приділяв обґрунтуванню української історичної перспективи, у тому числі визначенню ціннісних основ українського руху, які необхідно покласти в подальший розвиток нації. У минулій історії національних і міжнаціональних відносин він вбачав важливий чинник об’єднання нації, еліти й широких мас із метою гармонізації відносин, а не їх загострення.

М.Павлик часто звертався до традицій, закладених діяльністю М.Шашке-вича, І.Вагилевича, Я.Головацького, хоч і вважав негативним перехід останнього на москвофільські позиції. Уже в червні 1876 р. на вечорі пам’яті М.Шашкевича М.Павлик у доповіді “Потреба етнографічно-статистичної роботи в Галичині” закликав молодь іти в народ, пробуджувати, обстоювати його права. Важливими були думки М.Павлика про соборність усіх українських земель, новий майбутній справедливий суспільний лад. Ідея соборності українських земель стала домінуючою в діяльності М.Павлика, хоч саме палка прихильність до неї не так яскраво висвітлювала на певному етапі його державницькі прагнення до самостійності. Окрім цього, разом з І.Франком М.Павлик ствердить, що політична незалежність, навіть отримана дорогою ціною, не гарантує незалежності еконо-мічної.

У дискусії з П.Кулішем М.Павлик захищає українське козацтво від нападок із боку польських та російських істориків, які вбачали в ньому лише бунтівну руйнівну масу. Високо оцінює вчений Запорозьку Січ, діяльність Б.Хмельниць-кого, І.Мазепи, козацько-селянські виступи, зокрема й Коліївщину.

Значний вплив своїми публікаціями й діяльністю М.Павлик справив на українську еміграцію. Він досліджував ці проблеми, писав на замовлення емігрантів окремі публіцистичні статті, висилав свої часописи, активно листувався з українцями за кордоном.

М.Павлик пройшов через еволюцію поглядів від соціаліста-федераліста до державника-самостійника.

У третьому підрозділі “Проблеми релігії і церкви в науковій та публіцис-тичній спадщині” аналізуються філософські пошуки М.Павликом нової віри, де б поєднувалися гуманістичні принципи християнства й соціалізму.

Ученого постійно цікавили проблеми ставлення особи, суспільства й держави до релігії і церкви. Його новаторська роль у цій царині знань знаходить об’єктивну оцінку лише сьогодні з розумінням необхідності побудови суспільних відносин, які пріоритетом визнають ідейний, зокрема й релігійний плюралізм.

Стверджено, що ставлення М.Павлика до релігії і церкви не можна підво-дити під поняття атеїзму, “стихійного” чи “наукового”. Він став учасником реалізації плану формування світського українського суспільства. Намагання критично показувати вади тогочасної церкви перепліталось у його діяльності як громадсько-політичній, так і науковій із пошуками того, що є для простого народу найближчим і найбільш зрозумілим у релігійному житті. Критика М.Павликом окремих церковних діячів збігалася з ідейним курсом радикалів, які використовували вади окремих священиків для критики церкви. Щоправда, з початку ХХ ст. вони робили це не так відкрито, зосереджуючи її на тих служителях церкви, що постійно виступали проти радикальної партії, “Січей”, надмірно втручалися в політичне життя, закликали бойкотувати кандидатів від радикалів на виборах. Листування М.Павлика з М.Драгомановим, І.Франком, Лесею Українкою, П.Кулішем засвідчує їхнє спільне велике зацікавлення проблемами первісного християнства, реформаційними процесами, протестан-тизмом, християнським соціалізмом.

У четвертому підрозділі “Гендерна проблематика у творчості М.Павлика” досліджується особливе ставлення М.Павлика до проблем гендерної політики, рівних прав жінок і чоловіків, місця жінки в суспільному житті, його діяльність із розвитку жіночого руху. Роздуми про роль жінки приводять М.Павлика до невтішних висновків про її принизливе становище в тогочасному суспільстві. М.Павлик наполегливо працював у справі залучення жінок до громадсько-політичної, наукової, журналістської, просвітницької діяльності. Цілий ряд публікацій із даної проблеми в багатьох виданнях, у різні періоди діяльності М.Павлика, засвідчує, що ідея досягнення гендерної рівності не полишала його до кінця життя. Ці погляди справили помітний вплив на творчість ряду жінок, що стали відомими письменницями, громадськими, культурно-просвітницькими діячками, які розгорнули активний емансипаційний рух у Галичині, Буковині, Наддніпрянщині (А.Павлик, Н.Кобринська, У.Кравченко, О.Кобилянська, Є.Яро-шинська, Леся Українка, Х.Алчевська та ін.).

На основі дослідженого матеріалу можна зробити такі висновки:

1. Дисертаційне дослідження дає змогу стверджувати, що багатогранна діяльність М.Павлика стала певним етапом національно-державницького та наукового розвитку України. Це засвідчив і комплексний розгляд його історичної постаті в контексті європейських цивілізаційних процесів останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. На основі архівних та автобіографічних матеріалів, епістолярію, спогадів, праць можна виділити такі періоди життя М.Павлика: 1853–1874, 1874–1890, 1890–1915 рр.

2. М.Павлик був універсальною особистістю з багатьма талантами, а також особливою наполегливістю та стійкістю. Глибоке переконання в тому, що життя селянства і всього трудового люду можна змінити на краще шляхом просвіти народу, згуртування в громади,