КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Крисюк Юрій Петрович

УДК 340.114+340.131

СОЦІАЛЬНИЙ ТА ПРАВОВИЙ ПОРЯДОК

ЯК НЕОБХІДНА УМОВА СТАБІЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА

12.00.12 – філософія права

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор

Чміль Борис Федорович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри філософії права та юридичної логіки

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Гуренко-Вайцман Марина Миколаївна,

Кримський юридичний інститут

Харківського національного університету внутрішніх справ,

завідувач кафедри теорії та історії держави і права

доктор філософських наук, професор

Гвоздік Олег Іванович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри філософії права та юридичної логіки

Захист відбудеться „22” травня 2008 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1.

Автореферат розісланий „10” квітня 2008 р.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Демократична трансформація суспільства за роки незалежності України призвела до розвитку нової державності і вимагає свого осмислення, що стимулює активізацію досліджень з цієї проблематики у вітчизняній філософії права та юридичних науках. Головним у них стає пошук шляхів досягнення суспільного блага за рахунок визнання та узгодження інтересів як окремої людини, так і усієї спільноти.

Соціальний порядок у контексті філософсько-правової інтерпретації ілюструє встановлені зразки, постійні структури, процеси і зміни, властиві соціуму, які впливають на поведінку й взаємодію індивідів та на функціонування суспільства як системи загалом. Зміст соціального порядку включає всю систему відносин, що складаються внаслідок дотримання і реалізації чинних у всіх сферах суспільного життя соціальних норм, принципів, ідей, що становлять необхідну і найважливішу для даного економічного та політичного ладу поведінку людей, основу діяльності державних інституцій та громадських об’єднань. Підґрунтя соціального порядку складає правопорядок, адже у сучасному суспільстві саме здатність до регулювання соціальних відносин інструментами права виявляє в інтегрованому вигляді реальні можливості держави керувати розвитком соціальних систем, що постійно ускладнюються, впливати на процеси перетворення суспільства, функціонування механізмів контролю й регулювання основних сфер його життєдіяльності. Тому цілком природним є прагнення стабілізувати ситуацію з подальшим зміцненням соціального порядку та правопорядку в країні.

Сучасна демократична держава існує передусім як стійка і надійно функціонуюча модель соціального та правового порядку, що забезпечує такий спосіб регулювання суспільних відносин і рівень захисту життєво значущих інтересів громадян, які дозволяють ефективно вирішувати неминучі в життєдіяльності суспільства колізії та конфлікти. Одночасно соціальний порядок та правопорядок неабиякою мірою є показником рівня лояльності громадян до усталеної системи державного нормування суспільних відносин. Правовий порядок є відображенням стану відносної стабільності, дієвості та міцності реального соціального простору, в межах якого реалізуються економічні, політичні й духовно-етичні потреби людей, це форма й спосіб розвитку соціальності, точніше – один з шляхів саморозвитку суспільства. Він виникає як специфічний, хоч на певному етапі й опосередкований державою, спосіб трансформації соціальної стійкості, що склалася, в її правову форму і водночас засіб підтримки цієї стабільності.

Для проведення реальної демократичної трансформації соціуму, забезпечення його блага та блага людини як основи нового соціального руху України дуже важлива системна взаємодія держави і суспільства. Тим значимішою є проблема соціального порядку та правопорядку, обумовлена, серед іншого, суперечливою природою поведінки людей. Вони, з одного боку, підтримують ідею впорядкованості соціального буття як породжену об’єктивними потребами виживання соціуму, а з іншого – схильні діяти супроти вимог порядку, забезпечуваного державою та спрямованого на гарантування законних прав і свобод громадян.

Теоретико-методологічний аналіз різноманітних філософських, зокрема, й філософсько-правових проблем, безпосередньо пов’язаних з дослідженням соціального та правового порядку в якості чинника стабільності суспільства, здійснено у працях таких фахівців з соціальної філософії й філософії права як С.С. Алексєєв, О.О. Бандура, В.А. Бачинін, І.В. Бичко, М.Г. Братасюк, О.І. Гвоздік, О.П. Дзьобань, І.В. Дражина, Б.О. Кістяківський, А.А. Козловський, О.М. Костенко, М.В. Костицький, Є.Б. Кубко, Н.В. Мамченко, О.Є. Маноха, В.С. Нерсесянц, Ю.І. Римаренко, С.С. Сливка, О.Д. Тихомиров, А.К. Черненко, В.А. Четвернін, Б.Ф. Чміль, В.І. Шинкарук.

Низка важливих теоретико-методологічних і практичних проблем розвитку права, які мають велике значення для осмислення феномену соціального та правового порядку, розкрита в роботах таких відомих учених-юристів як В.Б. Авер’янов, М.А. Антонович, О.М. Бандурка, М.І. Бобнєва, Є.В. Бурлай, А.М. Васильєв, О.А. Ведєрніков, К.Г. Волинка, В.І. Галаган, О.Б. Горова, М.М. Гуренко, О.М. Джужа, А.В. Іщенко, М.С. Кельман, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.С. Кузьмічов, В.В. Лазарєв, Є.Д. Лук’янчиков, М.І. Мельник, О.Г. Мурашин, Б.Л. Назаров, В.І. Осадчий, С.В. Полєніна, В.М. Синьов, О.Ф. Скакун, С.М. Стахівський, В.С. Стефанюк, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко.

Соціально-психологічні та культурологічні проблеми формування й утвердження соціального та правового порядку з’ясовували Г.М. Андреєва, В.П. Казміренко, Л.І. Казміренко, В.С. Медведєв, О.М. Морозов, Н.П. Осипова, В.В. Рибалка, С.І. Яковенко.

Безпосередньо проблеми соціального та правового порядку досліджували такі вчені як В.М. Артемов, В.В. Борисов, В.В. Варчук, В.В. Василькова, А. Дмитрієв, В.М. Казаков, Є.К. Кайназаров, Г.С. Котляревський, Ч.Х. Кулі, Б.В. Саванелі, Є.М. Суліма, В.О. Таран, Т.М. Шамба, Л.С. Явич.

Різноманітні аспекти проблеми соціального та правового порядку вивчали й західні вчені, зокрема, Е. Аннерс, П. Бергер, Г.Дж. Берман, Ж. Бодріяр, Д. Лукач, Х. Ортега-і-Гасет, Е. Тоффлер, Т.Л. Фрідмен, Л.Л. Фуллер, Ф.А. Хайєк.

Плідна робота науковців не вичерпала усього кола питань і можливостей дослідження проблематики соціального та правового порядку як необхідної умови стабільності суспільства. Адже попередні дослідження проводилися за інших соціально-історичних умов, тому потребують поглиблення наукового аналізу на сучасній методологічній основі. До того ж, дослідники зосереджувалися на окремих аспектах цієї багатопланової проблеми.

З метою визначення й обґрунтування актуальності теми дослідження автором було вивчено стан наукової розробленості проблеми соціального та правового порядку як необхідної умови стабільності суспільства у докторських та кандидатських дисертаціях, захищених в Україні за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. Це дало можливість упевнитися у відсутності комплексних філософсько-правових досліджень проблеми соціального та правового порядку як необхідної умови стабільності суспільства.

На нашу думку, однією з базових суперечностей сучасного етапу модернізації українського суспільства та держави є саме невідповідність між потребою у стійких соціальному порядку та правопорядку в країні й відсутністю узагальнених теоретичних моделей для оцінки стану, динаміки, механізмів i тенденцій їх розвитку. Саме виявлені недоліки теоретичного осмислення проблеми зумовили вибір теми дослідження, яка має також прикладний, практичний вимір, пов’язаний з необхідністю формування чіткої державної стратегії діяльності міліції та інших правоохоронних органів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає ст. 7 Закону України „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року (із змінами, внесеними згідно із Законом від 9 лютого 2006 року), виконана згідно плану досліджень Міністерства внутрішніх справ України (пп. 1.1 та 2.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 роки, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. №755), а також плану науково-дослідницької діяльності кафедри філософії права та юридичної логіки й загальної науково-дослідницької програми Київського національного університету внутрішніх справ, узгоджується з темою – „Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження проблеми соціального та правового порядку як необхідної умови стабільності суспільства. Ключовими напрямами наукового аналізу стали: виокремлення й систематизація філософсько-правових засад аналізу соціального та правового порядку; виявлення основних тенденцій динаміки права і правопорядку в якості детермінуючих засад соціальної стабільності в Україні.

Визначена мета зумовила постановку та розв’язання таких завдань:

- встановити концептуальні підходи до розуміння соціального порядку та правопорядку у різних філософсько-правових течіях на тлі особливостей історичного розвитку суспільства;

- висвітлити основні філософсько-методологічні та концептуальні підходи до розуміння соціального та правового порядку у зарубіжній і вітчизняній юридичній науці;

- окреслити сутність категорій „соціальний порядок” та „правопорядок” у філософії права, особливості використання цих понять в юриспруденції;

- з’ясувати механізм становлення й функціонування соціального та правового порядку як невід’ємних елементів культури суспільства;

- окреслити основні чинники та особливості правового розвитку України, котрі детермінують визначальну роль права і правопорядку у забезпеченні соціального порядку та стабільності суспільства;

- розкрити сутність правової держави як концептуальної моделі соціального та правового порядку, способу й форми забезпечення стабільності суспільства;

- запропонувати основні стратегічні напрямки корекції методів діяльності правоохоронних органів з урахуванням сучасного стану та перспектив удосконалення правової дійсності.

Об’єктом дослідження є соціальний порядок та правопорядок як феномени суспільного життя.

Предметом дослідження є розвиток і функціонування соціального порядку та правопорядку як факторів забезпечення стабільності суспільства.

Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертації є загально-філософська методологія, заснована на засадах детермінізму та діалектики. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дослідженні застосовувалася система філософських, загальнонаукових та спеціальних методів.

Зокрема у роботі були використані такі загальнонаукові методи, як системний та структурно-функціональний. Їх застосування дозволило дослідити суспільство, його компоненти, а також соціальний та правовий порядок як відкриту систему, що саморозвивається й самоудосконалюється. Крім того, це дало можливість з’ясувати функції соціального порядку та правопорядку, особливості їх впливу на суспільне буття й роль в процесі реформування суспільних відносин в Україні. Іншу групу загальнонаукових методів, котрі використані у дисертації, складають методи спостереження та вимірювання. Застосувавши їх, ми отримали змогу з’ясувати рівень довіри населення до працівників органів внутрішніх справ й представити його в цифровому вираженні.

У роботі використано такий спеціально-юридичний метод, як історико-правовий. З його допомогою ми досліджували ґенезу й основні етапи формування соціального порядку та правопорядку в українському суспільстві.

З метою вивчення історії філософсько-правових поглядів на соціальний та правовий порядок був використаний такий міждисциплінарний метод, як компаративістський.

Основні положення та висновки дисертаційного дослідження ґрунтуються на аналізі вітчизняної й зарубіжної наукової літератури та нормативно-правових актів України.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані в процесі анкетування 500 студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів. Розроблена нами анкета включала різноманітні питання, відповіді на які дозволили з’ясувати рівень довіри до органів внутрішніх справ.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі представлено новий підхід до засад розуміння соціального порядку та правопорядку, дистанційований від суто ідеологічно-політологічного бачення правової сфери, що суттєво розширює можливості філософсько-правового аналізу проблеми.

Вперше:

- у пострадянський період в Україні здійснено комплексне дослідження соціального порядку та правопорядку в якості необхідної умови стабільності суспільства;

- сформульовано авторське визначення соціального порядку: „Соціальний порядок – стан відносної стабільності, врівноваженості, збалансованості соціальних відносин, діяльності норм у суспільстві, який задає індивідам, групам, інституціям відповідні моделі (зразки, стандарти) поведінки як у сфері державних, правових зв’язків та відносин, так і поза нею”;

- сформульовано авторське визначення правового порядку як складової соціального порядку: „Правовий порядок – це якісний стан державно-правового життя, який характеризує передусім рівень стійкості, рівноваги і ступінь гармонізації соціальних зв’язків та відносин в контексті ідеї права”.

Удосконалено:

- положення про феномен правопорядку як противагу хаотизації суспільного життя, деградації духовної сфери суспільства;

- положення про те, що правопорядок у сучасному українському суспільстві не може бути стабілізований виключно силою й волею держави. Тому в інтересах його зміцнення необхідний ширший діалог і взаємодія із структурами громадянського суспільства, що розвивається.

Набуло подальшого розвитку:

- обґрунтування необхідності мінімізації насильницької складової як чинника корумпованості правоохоронних органів, що детермінує значне їх відчуження від населення, за рахунок освоєння ненасильницьких методик вирішення правових колізій та конфліктів;

- положення про неповноту, недостатність суто юридичного бачення правопорядку в якості феномена, що складається в результаті здійснення лише норм позитивного права і характеризує рівень дотримання законності та ін. Неповнота та недостатність формально-юридичного підходу не дозволяє виявити соціальні, технологічні та темпоральні аспекти правової стійкості й визначеності, унеможливлює формування й реалізацію соціальних стратегій зміцнення правопорядку як істотного елемента соціального порядку;

- положення про те, що визначальними рисами західноєвропейської світоглядної традиції є формалізація та юридизація розвитку моральної, релігійної та наукової форм суспільної свідомості, а вітчизняна відзначається певною моралізацією вказаних категорій. Зазначені розбіжності породжують відповідно дискретно-інструментальну інтерпретацію правопорядку та соціального порядку на Заході й континуально-телеологічну модель цього феномена в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони є вагомим теоретичним підґрунтям удосконалення соціального та правового порядку, дозволяють підвищити професійний рівень та ефективність діяльності працівників ОВС та інших правоохоронних органів. Результати дослідження використовуються у навчальному процесі, зокрема, при підготовці лекційних курсів з філософії права, соціальної філософії, історії політичних і правових учень, спецкурсів для студентів, а також при проведенні семінарських занять (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Львівського державного університету внутрішніх справ від 03.04.2007 р.; Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Луцького державного технічного університету від 20.09.2007 р.; Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчально-методичний процес Луцького державного технічного університету від 20.09.2007 р.).

Викладені в роботі висновки окреслюють та обґрунтовують деякі напрямки реформування органів внутрішніх справ і стануть у нагоді в просвітницькій роботі працівників ОВС із населенням (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність органів внутрішніх справ від 21.03.2007 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження та практичні рекомендації щодо сутності й вдосконалення соціального порядку та правопорядку обговорювалися на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки Київського національного університету внутрішніх справ.

Основні положення дисертації оприлюднені на:

а) міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції” (Київ – Івано-Франківськ, квітень 2003 р.);

б) міжнародній науково-практичній конференції „Ціннісні парадигми освіти в контексті євроінтеграції” (Харків, квітень 2005 р.);

в) науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених, присвяченій п’ятій річниці Навчально-наукового інституту управління НАВС України „Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (Київ, квітень 2005 р.);

г) науково-звітній конференції факультету кримінальної міліції Львівського державного університету внутрішніх справ „Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах розбудови правової держави” (Львів, лютий 2007 р.).

Публікації. Основні результати дослідження – висновки, пропозиції – відображено в шести публікаціях, зокрема, в чотирьох наукових статтях у фахових виданнях ВАК України та двох тезах доповідей, виданих за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які закінчуються висновками, загальних висновків, додатку та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 216 сторінок друкованого тексту, з них основний текст – 189 сторінок. Додаток – 8 сторінок. Список використаних джерел налічує 19 сторінок і включає 224 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, виокремлено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, охарактеризовано ступінь наукової розробленості проблеми, показано новизну та практичну цінність результатів дослідження, наведено дані про їх апробацію та публікації.

У першому розділі – „Філософсько-правові засади аналізу соціального та правового порядку” – проаналізовано історію філософсько-правових поглядів на соціальний та правовий порядок, сучасні філософсько-правові концепції, котрі пояснюють досліджувані категорії, а також розглянуто соціальний та правовий порядок в якості одного із основних феноменів культури.

У першому підрозділі розглянуто історію філософсько-правових поглядів на соціальний порядок та правопорядок. Передусім зроблено аналіз конкретних філософсько-світоглядних, соціальних концепцій і доктрин, котрі є методологічним інструментарієм побудови філософії права як наукової теорії, що вивчає онтологічний, антропологічний, гносеологічний, історико-логічний аспекти права як засобу гармонізації суспільних відносин.

Доведено, що поняття „соціальний порядок” та „правопорядок” є сутнісними характеристиками життя сучасного суспільства, серцевиною поліпшення взаємовідносин як між окремими індивідами, так і між державами та їх об’єднаннями. Категорії соціального порядку та правопорядку поєднують деякою мірою полярні властивості та якості правової дійсності. З одного боку, вони дозволяють відзначити теоретичну можливість досягнення повної відповідності вимог закону реальним процесам життєдіяльності суспільства, з іншого – фіксують своєрідний підсумок і критерій правової діяльності, тобто трактуються як дійсність та дієвість права у суспільстві. Соціально-філософський вимір феномена правового порядку протистоїть конструктивізмові та етатистському розумінню поняття.

Відзначено, що будь-який правопорядок – передусім, спосіб буття права, його реалізація в системі соціальних відносин і залежностей. По-друге, він фіксує як об’єктивні, так і суб’єктивні підвалини життєдіяльності конкретного соціуму. І по-третє, – правопорядок є особливим способом інтеграції соціуму, чинником вирішення виникаючих соціальних конфліктів легітимними й у своїй основі ненасильницькими засобами. Таким чином, правопорядок у філософсько-правовому сенсі може бути представлений як один із видів буття суспільства – правового буття, що взаємодіє зі всім спектром зв’язків і відносин у соціумі. Правовий порядок розглядається у двох аспектах – структурному (результат дії права) та функціональному (фіксація феномена юридичного регулювання суспільних відносин).

Дослідження процесу становлення соціального порядку в різних соціально-економічних формаціях дозволило нам зробити висновок, що найважливішим завжди залишалося питання: який напрямок соціального розвитку та образ соціального порядку обрати: революційний ривок, що змінює сутність суспільства, за який воно розплачується зростаючим хаосом, політичною нестабільністю, швидким економічним та соціальним розшаруванням; чи стабільне стійке існування соціальної системи під патерналістською опікою держави, зворотним боком якої є застій або встановлення диктатур та тоталітарних режимів.

У другому підрозділі проаналізовані сучасні філософсько-правові концепції соціального та правового порядку. Визначено, що пояснення порядку і згуртованості в суспільстві передбачає три основні підходи: 1) утилітаристський, коли підтримання соціального порядку відповідає інтересам усіх, особливо в складних суспільствах з високим ступенем розподілу праці і взаємозалежності індивідів; 2) культурний, який надає перевагу ролі загальних норм і цінностей; 3) примусовий, де підкреслюється значення влади і панування (у військовій, правовій, релігійній, економічній сферах), а також здатність владних структур до підтримання соціального порядку та правопорядку.

Право як ланка всього комплексу регуляторів, що визначають поведінку людей, перебуває в складній взаємодії з іншими соціальними засобами впорядкування відносин. Найважливішими серед них є світогляд і мораль особистості та держава, соціальна спрямованість якої встановлює, регулює та підтримує існуючий у ній соціальний порядок та правопорядок.

Саме філософсько-правовий аналіз правопорядку дозволяє виявити його сутність на основі об’ємного, багатовимірного бачення основних аспектів та якостей соціального контексту його існування. Юридична ж інтерпретація правопорядку як реалізації принципу законності в суспільних відносинах, втілення в життя правових норм, забезпечуване державою, – лише часткова його характеристика, що не враховує процесуальний, часовий (темпоральний), телеологічний та інші соціально значущі виміри права. Правопорядок як метаюридична категорія набуває ключового значення в періоди модернізації суспільних систем, оскільки дозволяє чіткіше й визначеніше відобразити соціальні, культурні, особистісні чинники динаміки суспільства.

До того ж, існуючий правопорядок у суспільстві є наслідком діалектичної взаємодії чинників загальносвітового (соціетального – що стосується суспільства як цілого), регіонального (особливого – що відображає особливості цивілізації, культури країни) і соціального (обумовленого територіальними, локальними особливостями соціального життя соціуму) чинників. Оскільки сучасне українське суспільство не є винятком, то їх врахування передбачає виявлення передусім специфіки соціально-філософського бачення феномена правопорядку в західноєвропейській і українській філософсько-правових стратегіях.

Ми з’ясували, що перша з них дотримується, умовно кажучи, дискретно-інструментальної інтерпретації вказаного феномена. Вона розглядає правопорядок як відособлений, генетично і змістовно відносно дистанційований елемент, інститут соціальної системи, що має власну, строго визначену роль – служити інструментом впорядкування відносин у суспільстві на основі чітко зафіксованих правил і норм. У ній переважає функціональний, формально-структурний вимір права як регулятора існуючих суспільних відносин та інтересів соціальних груп. Вітчизняна і російська філософія права, особливо на межі ХІХ – XX століть, розвивала своєрідну, альтернативну західноєвропейській, континуально-телеологічну модель бачення правопорядку, де він постає „продовженням”, доповненням механізмів етичного розвитку, поза якими не є самоцінним і ефективним. Правопорядок розглядався у контексті цілісного процесу динаміки суспільства, в основі якого лежить етично-релігійне вдосконалення людини, а зміст правових процесів зіставляється не з їх ефективністю, а з цільовим, смисловим началом.

Соціальний порядок як політико-правова категорія означає соціальний благоустрій та організованість суспільства, охоплює всі сфери суспільних відносин, що регулюються юридичними та іншими нормами. Він свідчить про високий рівень організації життєдіяльності соціуму, планомірність, ритмічність, узгодженість соціальних процесів. Порядок у суспільстві забезпечує захищеність від сваволі й агресивності деяких соціальних суб’єктів. Порядок і обумовлена ним передбачуваність дозволяє людині вибудовувати життєву стратегію, необхідну для реалізації її інтересів та особистісного потенціалу.

У третьому підрозділі соціальний порядок та правопорядок розглянуто в якості феноменів культури. Обґрунтовано положення про те, що правопорядок – соціокультурне утворення, а тому не може бути запозичений за допомогою „перенесення” інститутів і принципів його організації з одного соціуму в інший. Він не може бути також результатом свідомого творення, зусиль лише держави з розвитку правових механізмів. Важливо враховувати, що правопорядок (попри існування ефективних правових систем і „зразків”) не потребує зовнішніх запозичень форм і методів діяльності суб’єктів права. Його не можна „сконструювати” поза національним простором, тільки „виростити” на власному культурному ґрунті. Культура задає власного сенсу і значення будь-якому запозиченому соціальному феноменові. Тому тільки врахувавши її особливості, можна забезпечити формування й функціонування ефективного соціального та правового порядку.

Ціннісний пласт культури може як сприяти зміцненню того типу правового порядку, який стверджує державу на певному етапі її розвитку, так і суперечити йому. Відповідність соціально-політичних цілей держави у сфері права і цінностей основних соціальних груп та спільнот, поза сумнівом, зміцнює правопорядок та соціальний порядок.

Для максимальної ефективності діяльності органів держави із забезпечення дотримання правопорядку необхідно враховувати, що не тільки норми, а й цінності виконують роль регуляторів соціальної поведінки. Адже поряд із загальноприйнятими виникають „тіньові” ціннісні ареали, які справляють дестабілізуючий вплив на правовий і соціальний порядок.

Культура інтегрує основні риси і чинники соціальної стабільності, потенціал динаміки суспільних відносин, постає базовою підвалиною становлення особи та її якостей. У поєднанні з соціально-економічними реаліями вона в кінцевому підсумку визначає й формує всю ту сукупність явищ та процесів, з яких і „складається” правовий порядок або його деформації. Тому неприпустимо розглядати діяльність правоохоронних органів як суто соціальну, поза контекстом культури.

У другому розділі – „Основні тенденції динаміки права і правопорядку як детермінуючі засади соціальної стабільності в Україні” – досліджено визначальну роль права і правопорядку у забезпеченні соціального порядку, конституційна правова держава розглянута як приклад моделі найбільш ефективного соціального та правового порядку, обґрунтована важливість діяльності міліції як умови вдосконалення соціального порядку та правопорядку, необхідність реформування її діяльності за рахунок зменшення насильницької складової та антропологічного й культурологічного повороту в роботі органів внутрішніх справ. Адже жодна система права не може розвиватися, якщо вона не має мети, втрачає чіткі смислові контури свого функціонування і удосконалення. У такому випадку правопорядок є лише формалізацією санкціонованих державою відносин.

У першому підрозділі розглянуто роль права і правопорядку у забезпеченні соціального порядку. У дисертації доводиться, що сучасний стан правопорядку в країні багато в чому визначений певною кризою української державності, проявом якої є втрата можливостей надійно регулювати важливі базові відносини у суспільстві. Вона суттєво зменшує значущість і „вагомість” держави в соціумі, громадській думці, безпосередньо обумовлює рівень довіри до інститутів влади. Адже тільки до того часу, поки держава залишається монополістом в якості суб’єкта легітимного порядку, що встановлює стійкі й захищені її силою норми та принципи взаємостосунків між громадянами та їх об’єднаннями, вона має значущу і виправдану цінність. Зниження рівня авторитету і надійності держави в громадській думці стає живильним середовищем протиправної і злочинної поведінки певного кола осіб, „провокує” її масове поширення, а іноді й характер. Цей факт дозволяє стверджувати, що взаємозв’язок між станом держави і характером правопорядку органічний.

Тому важливо виявити ті „точки викривлення” соціального простору, наявність яких гальмує відновлення стійкого правопорядку. Ми вважаємо основними серед них: проникнення кримінальних структур у державний апарат, посилення його взаємодії із злочинним середовищем; збільшення латентної частки злочинності та правопорушень; появу і активний розвиток нових „точок зростання” кримінальної поведінки (наркоманія, проституція); легалізацію криміналітету через пропаганду в засобах масової інформації; зниження рівня взаємодії правоохоронних органів і населення, громадських організацій; дискреціонізм (довільний характер діяльності без опори на закон) державних органів і інститутів влади; зниження порогу нетерпимості масової свідомості у ставленні до деформацій моральної і правової поведінки (навіть на вербальному рівні); стійкий характер зміцнення соціального потенціалу злочинності; зростання професіоналізму кримінального середовища. Проведене нами емпіричне дослідження рівня довіри до співробітників органів внутрішніх справ, що охопило 500 респондентів, показало: міліції довіряє 15,6опитаних (78 осіб), не довіряє – 79,6(398 осіб), не визначилося із власним ставленням – 4,8(24 особи). Отримані нами результати підтверджують тенденцію, засвідчену Всеукраїнськими соціологічними дослідженнями. Після тимчасового зростання рівня підтримки дій правоохоронців наприкінці 2004 – у першій половині 2005 року (так, у 2004 році міліції довіряло 16,5опитаних українців), з кінця 2005 року відбувається його зниження. Наявний невисокий рівень довіри населення до міліції вимагає активного поглиблення співпраці ОВС із населенням, покращення кадрової та виховної роботи із особовим складом органів внутрішніх справ.

У другому підрозділі предметом розгляду став ідеал правової держави в якості концептуальної моделі соціального та правового порядку. Наше дослідження показало, що найважливіші взаємозв’язки правопорядку з системою суспільних відносин і відповідною соціальною дійсністю полягають в тому, що: у правопорядку виражена визначеність соціального устрою, сукупності соціальних зв’язків; правопорядок відображає реальну врегульованість фактичних взаємовідносин усіх учасників суспільних процесів, у які вони вступають, маючи реальні права й обов’язки; правопорядок охоплює своєю дією насамперед поведінку людей, забезпечує її законодавчою базою і регулятивними механізмами; правопорядок в кінцевому підсумку є вираженням і реальним здійсненням правових норм, прийнятих у конкретному суспільстві.

Першорядним у характеристиці кінцевої мети побудови правової держави постає утвердження правових начал та правових форм у взаємовідносинах публічної влади із суб’єктами права, правової рівності усіх індивідів, прав та свобод людини і громадянина. Вихідний рівень втілення у державно-правовому житті країни концептуальних характеристик правової держави передбачає досить високо розвинуті суб’єктивні уявлення громадян про панування права й законності, об’єм індивідуальної свободи, способи організації та впорядкування суспільних відносин індивідів.

У третьому підрозділі нами досліджувалися суб’єкти забезпечення правопорядку і вивчалась діяльність міліції як важлива умова вдосконалення соціального та правового порядку, забезпечення стабільності суспільства. Обґрунтовано положення про те, що стійкий правовий порядок у сучасному українському суспільстві можна „збудувати”, а не завоювати. Тому діяльність правоохоронних органів творча за своєю суттю. Її основою має стати реалізація інтересів і потреб українців у надійних механізмах захисту їх прав і свобод. Тільки в цьому випадку можлива співпраця з головними й визначальними суб’єктами правового порядку, якими є людина і соціальні спільноти. Стійкого порядку можна досягти, якщо відбудеться дійсний антропологічний і культурологічний поворот у діяльності державних інститутів (насамперед – правоохоронних органів). Відповідно не тільки і не стільки „боротьба зі злочинністю”, скільки розвиток правової свідомості громадян має стати предметним полем їх турботи. Не примушувати, а спонукати – у цьому пріоритетний акцент такого повороту. Одним з його основних каналів є активніше залучення правоохоронної системи до вирішення соціальних завдань – роботи з неблагополучними сім’ями, безпритульними, профілактичної роботи з підлітками та ін., що передбачає також ініціативнішу взаємодію як з іншими державними, так і з громадськими структурами.

Реформування ОВС передбачає розумне скорочення кримінально-правової та адміністративної репресії, яке має компенсуватися повнiшим використанням можливостей інститутів громадянського суспільства з соціального контролю за негативною поведінкою громадян, використанням несилових методів протидії злочинності.

Особливо акцентуємо увагу на тому, що аналіз правового порядку виключно як реалізації принципу законності є не таким уже й нешкідливим явищем, особливо якщо категорія використовується в якості критерію оцінки ефективності функціонування відповідних структур. Адже в прикладному своєму значенні саме правовий порядок постає основним соціально значущим результатом діяльності правоохоронних органів держави. Визнаючи усю важливість протистояння злочинності та правопорушенням, наголошуємо, що за такого підходу інші соціальні чинники й процеси, які деформують правові відносини, залишаються ніби поза зоною інтересів і впливу системи державних органів.

Нині ж все глибше усвідомлюється той факт, що суспільна взаємодія, громадська злагода стануть реальними лише за умови, коли індивідуальна самобутність особистості буде скорегована за допомогою певного механізму державного управління на принципах соціального порядку як форми організації суспільного життя.

ВИСНОВКИ

Виходячи з поставленої мети, взаємопов’язаних між собою завдань, викладених у дисертації, сформульовано теоретичні положення й розроблено відповідні практичні рекомендації щодо вдосконалення соціального порядку та правопорядку, підвищення рівня та ефективності діяльності ОВС, а саме:

1. Сформульовано авторське визначення поняття „соціальний порядок”, який пропонуємо розуміти як стан відносної стабільності, врівноваженості, збалансованості соціальних відносин, діяльності норм у суспільстві, який задає індивідам, групам, інституціям відповідні моделі (зразки, стандарти) поведінки як у сфері державних, правових зв’язків та відносин, так і поза нею.

2. Сформульовано авторське визначення поняття „правовий порядок”, тобто такий якісний стан державно-правового життя, який характеризує рівень стійкості та ступінь гармонізації соціальних зв’язків та відносин в контексті ідеї права.

3. Філософсько-правовий аналіз правопорядку дозволяє повніше відобразити соціетальні чинники, які у свою чергу виражені в явищах і процесах культури. При розробці перспективних моделей правового розвитку сучасного українського суспільства такий ракурс дає можливість чіткіше виявити взаємозв’язок міжнародних (загальних) і специфічно українських соціокультурних засад формування правопорядку, а також розкрити спосіб буття права в соціальному просторі, особливості його функціонування у системі соціальних відносин і залежностей, об’єктивні та суб’єктивні основи утвердження соціального порядку та правопорядку як стійких регуляторів поведінки людей конкретного, в тому числі й українського соціуму.

4. Формування та вдосконалення соціальних і соціетальних засад правопорядку в сучасному суспільстві має стати реальною альтернативою процесам дезорганізації державності, тому саме завдання пошуку адекватних засобів і основ зміцнення соціального порядку та правопорядку може бути усвідомлене й осмислене як об’єднуюча, соборна ідея розвитку країни, навколо якої інтегрувалися б зусилля державних органів, соціальних груп і населення.

5. Як динаміка української правової системи, так і процеси розвитку міжнародного права особливо актуалізують проблему насильства в технологіях зміцнення правовідносин. Не можна не помічати, що переорієнтація свідомості з авторитарного типу на плюралістичний, що відбулася і все більше поглиблюється, знецінила багато звичних, суто дисциплінарних форм й методів діяльності у сфері політики та права, істотно знизила можливості й ефективність силового начала у соціальних процесах. Як суто силова, жорстка і переважно воєнізована структура (не тільки в Україні) міліція існує та сприймається певною мірою як пережиток (і виправданий, і терпимий, але такий, що не асоціюється з майбутнім). Досвід XX століття доводить, що питому вагу насильства необхідно поступово зменшувати, оскільки воно неефективне, звужує потенціал взаємодії органів правопорядку з населенням. Тому розробка і впровадження ненасильницьких технологій, розширення спектру профілактичної роботи – стратегічно важливі напрями удосконалення правової системи сучасного українського суспільства.

6. На підставі виокремлення якісних параметрів сучасного етапу розвитку українського суспільства дисертантом визначені й акцентовані основні напрями вдосконалення правоохоронної системи через реалізацію в ній антропологічного і культурологічного пріоритетів. Це дозволило б задіяти один з наймогутніших і дієвих ресурсів зміцнення правопорядку – особистісний. Актуалізована також проблема недостатньої інтеграції правоохоронних органів і соціуму. Правоохоронні органи довгий час були ніби „поза” і „над” суспільством, протистояли не тільки злочинності, а й тим соціальним групам, які політична еліта вважала недостатньо лояльними до влади. Ця обставина не могла не справити відповідного впливу як на систему вибудовуваного правопорядку, так і на ставлення до нього з боку населення. Тому необхідна копітка й довготривала робота з подолання відчуженості, закритості правоохоронних органів від суспільства тією максимальною мірою, яка не порушує інтереси реалізації ними основних службових функцій.

7. Подолання меж відомчого бачення та інтересу, орієнтація на суспільно значущі проблеми є ключовими в розвитку методології й ідеології соціального та правового порядку в суспільстві, розробки їх подальших перспектив. З цих позицій безумовно, що збережена донині орієнтація правової системи в основному на протистояння злочинності може мати тактичну, але не стратегічну перспективу. Правоохоронна сфера розвиватиметься динамічно, якщо співпадуть інтереси людини і правової системи. Тоді можна бути впевненими, що остання володіє дійсно надійними ресурсами для системного удосконалення. Коли йдеться про соціальний порядок та правопорядок, важливо розуміти: не держава, а реальна людина є суб’єктом і носієм тих або інших правових якостей і параметрів, утверджуваних у суспільстві. Тому істотні позитивні перетворення у цій сфері зумовлені ступенем, якістю врахування особистісного інтересу та потреб розвитку більшості громадян країни (включаючи й працівників ОВС), які вдасться реалізувати в цілях, цінностях і базових критеріях оцінки діяльності правоохоронних органів.

8. Розуміння феномену соціального та правового порядку, стратегії розвитку правової системи залежать від філософсько-правових традицій суспільства. Якщо західноєвропейськiй моделі притаманні юридизація та формалізація основних форм суспільної свідомості (включаючи моральну й релігійну), то українська традиція відзначається моралізацією правової і навіть релігійної свідомості.

9. Деетатизація і соціалізація правових систем як загальносвітова тенденція перетворює соціальний порядок та правопорядок на ключові елементи соціального прогресу. Безумовно, складна філософсько-правова проблема, якою є вивчення соціального порядку та правопорядку в якості необхідної умови стабільності суспільства, не може бути вирішена в рамках одного дисертаційного дослідження. Деякі положення можуть бути уточнені, ставши основою нових робіт, що засвідчує перспективи їх вивчення та подальшого вдосконалення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Крисюк Ю. Світоглядний смисл соціального порядку //Право України. – 2004. – № 1. – С. 17-22.

2. Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права //Право України. – 2004. – № 8. – С. 25-29.

3. Крисюк Ю. Синергетична інтерпретація соціального порядку //Право України. – 2005. – № 7. – С. 30-33.

4. Крисюк Ю. Соціальний та правовий порядок і стабільність суспільства: взаємозв’язки й взаємообумовленість //Право України. – 2007. – № 7. – С. 30-33.

5. Крисюк Ю.П. Формування демократичних ціннісних орієнтацій працівників ОВС як необхідна складова соціального порядку //Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції: Збірник мат-в міжнар. наук. – практ. конференції (11-12 квіт. 2003 р.) /За заг. ред. докт. філософії (Український вільний університет, Мюнхен), докт. істор. наук, проф. С.Д. Сворака. – К.: Вид-во НАВСУ, 2003. – С. 210-215.

6. Крисюк Ю.П. Освітні цінності зламу тисячоліть крізь призму євроінтеграції //Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах розбудови правової держави: Матеріали науково-звітної конференції факультету кримінальної міліції 16 лютого 2007 року. – Львів: Львівський держ. ун-т внутр. справ, 2007. – С. 214-221.

АНОТАЦІЯ

Крисюк Ю.П. Соціальний та правовий порядок як необхідна умова стабільності суспільства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2008.

У дисертації здійснено філософсько-правовий аналіз соціального порядку та правопорядку в якості необхідної умови стабільності суспільства.

Розкрито особливості регулятивного потенціалу соціального та правового порядку в життєдіяльності соціуму. Висвітлені ґенеза й особливості формування соціального та правового порядку в українському суспільстві, виявлено її взаємозв’язок із ментальністю українців. Досліджено вплив стану соціального та правового порядку на реформування політико-правових, економічних, соціальних і духовних відносин в Україні. Досліджено роль міліції у формуванні й утвердженні соціального та правового порядку, забезпеченні соціальної стабільності, доведена необхідність зменшення насильницької складової в їх діяльності, нагальна потреба антропологічного повороту, що дозволить задіяти особистісний потенціал працівників правоохоронних органів при виконанні ними службових обов’язків.

Ключові слова: правовий порядок, соціальний порядок, стабільність суспільства, правова реальність, правова держава, культура, право, правоохоронні органи.

АННОТАЦИЯ

Крысюк Ю.П. Социальный и правовой порядок как необходимое условие стабильности общества. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 – философия права. Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2008.

В диссертации осуществлен философско-правовой анализ процесса формирования и осуществления правового и социального порядка в украинском обществе. Исследованы теоретико-методологические основы сущности социального и правового порядка. Доказано, что правовой порядок – это фактически существующая практика правового регулирования отношений жизнедеятельности общества, устойчивое образование, влияющее на массовые действия и являющееся важным средством стабильности социальной жизни. В тоже время он остается определяющим структурным елементом социального порядка, т.е. такого, который отвечает требованиям всего комплекса социальных норм. Акцентировано внимание на том, что становление нового социального и правового порядка в стране должно обязательно опираться на особенности украинской правовой ментальности, ее культурно-историческую специфику – национальный менталитет, религиозные истоки, традиции.

На основании атрибутивного и субстанционного подходов определены такие черты правопорядка: правопорядок – способ правового бытия, его реализация в системе социальных отношений и зависимостей. Он органично фиксирует объективные и субъективные основания жизнедеятельности конкретного общественного организма. Правопорядок является особым способом интеграции социума,