НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛІВОЩЕНКО Євгенія Михайлівна

УДК: 619: 616-056: 615.35/.36: 636.592

ВІКОВА ДИНАМІКА ПОКАЗНИКІВ НЕСПЕЦИФІЧНОЇ РЕЗИСТЕНТНОСТІ У ІНДИКІВ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ

03.00.13 – фізіологія людини і тварин

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата ветеринарних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Сумському національному аграрному університеті

Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник: | доктор ветеринарних наук, професор Камбур Марія Дмитрівна, Сумський національний аграрний університет, завідувач кафедри анатомії, нормальної та патологічної фізіології тварин

Офіційні опоненти: | доктор ветеринарних наук, професор, членкор. УААН Федорук Ростислав Степанович, Інститут біології тварин УААН, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу фізіології, біохімії та живлення тварин

кандидат ветеринарних наук Єфімов Валентин Геннадійович, Дніпропетровський державний аграрний університет, доцент кафедри фізіології та біохімії сільськогосподарських тварин

Захист дисертації відбудеться «28» травня 2008 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.004.14 у Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв оборони, 15, навчальний корпус № 3, ауд. 65.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, Київ-41, вул. Героїв оборони, 13, навчальний корпус № , к. 28

Автореферат розісланий «25» квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради | |

М.П. Прус

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Птахівництво – найбільш інтенсивна галузь сільського господарства, яка займає особливе місце у виробництві продуктів харчування для людини (Рябоконь Ю.А., 2006). Проблему забезпечення населення м’ясом практично неможливо вирішити без інтенсивного розвитку цієї галузі, оскільки за статистичними даними нині у світі виробляється понад 180 млн тонн м’яса, 26 % з яких – це м’ясо птиці (Gascoyn I., 1989; Акимов В.В., 1995; Рябоконь Ю.А., 2006). В останні роки у багатьох країнах світу швидкими темпами розвивається одна з галузей птахівництва – індиківництво (Анісімова О.В., 2006). Сучасні методи ведення промислового птахівництва передбачають технології виробництва, які не завжди відповідають природним фізіологічним особливостям різних видів птиці, зокрема, індиків (Gascoyn I., 1989). Це супроводжується зниженням природної резистентності організму, перешкоджає реалізації генетичного потенціалу індиків та зниженню рівня збитків у процесі виробництва (Науменко Т., 2000;
Гадючко О.Т., 2006). Організація виробництва продуктів індиківництва свідчить, що рішення проблеми даної галузі неможливе без застосування біологічно активних речовин та речовин аксенобіотичної дії (Антоненко А., Ивицький Ю., 2000; Білецький Є.М., 2004).

Враховуючи наявність даних щодо негативного впливу ряду кормових та інших домішок і біостимуляторів на повноцінність м’ясопродуктів, вважають, що при застосуванні у тваринництві біологічно активних речовин повинні переважати стимулятори природного походження і аксенобіотичні препарати (Бесулін В., Нікітенко А., Резуненко В., 2001; Витиня И., Крастиня В., Николаевская А., 2006).

З огляду на це, особливої актуальності набувають дослідження щодо формування природної резистентності організму індиків, вивчення вікової динаміки факторів неспецифічної резистентності, виявлення наявності ретроградних та активних періодів у становленні і функціонуванні вищезазначених процесів. Актуальним також залишається пошук методів ефективної їх корекції біологічно активними речовинами природного походження (вітамінами) та речовинами аксенобіотичної дії. Усі ці питання до цього часу залишалися поза увагою дослідників і були метою наших досліджень.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з науковою темою кафедри анатомії, нормальної та патологічної фізіології тварин Сумського національного аграрного університету „Фізіолого-біохімічний статус організму птиці та методи його корекції” (номер державної реєстрації 0105U009220).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи було вивчити вікову динаміку факторів неспецифічної резистентності індиків, визначити наявність критичних періодів в їх становленні та розробити ефективні методи їх корекції.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

вивчити:– |

вікову динаміку морфологічних показників крові у індиків;–

вікову динаміку показників неспецифічної резистентності у індиків від 3- до 360-добового віку;–

вплив теплового фактора на показники неспецифічної резистентності у індиків у найбільш критичні періоди життєдіяльності;–

корекцію факторів неспецифічної резистентності у індиків тимогеном;–

корекцію факторів неспецифічної резистентності у індиків
вітаміном С;–

корекцію факторів неспецифічної резистентності у індиків тимогеном та вітаміном С після дії теплового подразника;

– розробити методичні рекомендації з питань корекції показників неспецифічної резистентності у індиків.

Об’єкт дослідження – корекція факторів неспецифічної резистентності у індиків.

Предмет дослідження – вікові зміни показників неспецифічної резистентності у індиків, кров, сироватка крові, селезінка, фабрицієва бурса.

Методи дослідження – морфологічні, фізіолого-біохімічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше вивчена вікова динаміка гематологічних показників крові та факторів неспецифічної резистентності організму індиків від 3- до 360-добового віку. Встановлено наявність критичних періодів у формуванні факторів неспецифічної резистентності організму індиків.

Досліджено і розроблено нові методи корекції факторів неспецифічної резистентності у періоди максимального зниження їх активності в організмі індиків вітаміном С та тимогеном.

Вивчено вплив теплового подразника на показники неспецифічної резистентності організму індиків у критичні періоди розвитку та розроблені методичні рекомендації.

Отримано три деклараційні патенти України на корисну модель: „Метод отримання проб крові у однодобових індичат” № 24861 від 10 липня 2007 року,
„Спосіб хірургічної бурсектомії” № 24862 від 10 липня 2007 року і „Спосіб визначення впливу абіотичних чинників на формування факторів неспецифічної резистентності у зародків птиці” № 29018 від 25 грудня 2007 року.

Практичне значення одержаних результатів.

Отримані дані увійшли в навчальний посібник „Неспецифічна резистентність у індиків”, що затверджений вченою радою Сумського національного аграрного університету, протокол № 7 від 26 лютого 2007 року.

Розроблені дві методичні рекомендації з питань корекції показників неспецифічної резистентності у індиків: „Корекція факторів неспецифічної резистентності у індиків” (затверджено методичною радою Сумського національного аграрного університету від 15.03.2007 року, протокол № 3 і управлінням ветеринарної медицини у Сумській області, протокол № 6 від 06.07.2007 року) і „Корекція показників неспецифічної резистентності у індиків після дії теплового стресу” (затверджено методичною радою Сумського національного аграрного університету, протокол № 3 від 15.03.2007 року і управлінням ветеринарної медицини у Сумській області, протокол № 4 від 04.05.2007 року).

Результати досліджень використовуються у навчальному процесі при вивченні студентами факультету ветеринарної медицини дисципліни „Фізіологія сільськогосподарських тварин” у Національному аграрному університеті, Сумському національному аграрному університеті, Луганському національному аграрному університеті і Дніпропетровському державному аграрному університеті.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем особисто виконано весь обсяг експериментальних досліджень, самостійно проведені морфологічні та фізіолого-біохімічні дослідження крові, підбір і опрацювання наукової літератури. За допомогою наукового керівника проведено аналіз та обговорення одержаних результатів, сформульовані висновки і пропозиції виробництву.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались, обговорювалися та позитивно схвалені на наукових конференціях молодих вчених та аспірантів Сумського національного аграрного університету у 2005–2007 роках; Міжнародних науково-практичних конференціях: „Аграрний форум – 2006” (м. Суми, 2006); „Аграрний форум – 2007”, присвячений 30-й річниці заснування Сумського національного аграрного університету,
5–7 квітня 2007 р. (м. Суми, 2007); „Сучасні проблеми ветеринарної медицини з питань фізіології та патології відтворення тварин” у Подільському державному аграрно-технічному університеті (м. Кам'янець-Подільський, 2007); „Регіональні проблеми екології ветеринарної медицини” у Державному агроекологічному університеті (м. Житомир, 2007); „Досягнення та перспективи застосування гумінових речовин у сільському господарстві”, присвяченій 100-річчю від дня народження проф. Л.А. Христєвої (м. Дніпропетровськ, 2008); науково-практичних конференціях: „Перспективи розвитку ветеринарної медицини в Україні”, присвяченій 10-річчю заснування факультету ветеринарної медицини Луганського національного аграрного університету (м. Луганськ, 2007) і „Організація ветеринарного обслуговування в сучасних умовах”, присвяченій 15-літтю створення факультету ветеринарної медицини Полтавської державної аграрної академії (Полтава, 2007).

Публікації. За темою дисертації отримано три патенти України, виданий 1 навчальний посібник і 2 методичні рекомендації. Опубліковано сім наукових статей (із яких чотири одноосібні) у фахових наукових виданнях перелік яких затверджено ВАК України: віснику Сумського національного аграрного університету (4), віснику Полтавської державної аграрної академії (1), збірнику наукових праць Луганського національного аграрного університету (1), віснику Державного агроекологічного університету, м. Житомир (1) і одні тези у збірнику матеріалів конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження проф. Л.А. Христєвої „Досягнення та перспективи застосування гумінових речовин у сільському господарстві” (Дніпропетровський державний аграрний університет).

Структура і обсяг дисертації. Дисертація викладена на 161 сторінці комп’ютерного тексту, ілюстрована 25 таблицями, 35 рисунками і включає розділи: вступ, огляд літератури, вибір напрямків досліджень, матеріал і методи виконання роботи, власні дослідження, їх аналіз і узагальнення, висновки та пропозиції виробництву і додатки. Список використаної літератури нараховує 345 джерел, із яких 54 – іноземні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вибір напрямків досліджень, матеріал та методи виконання роботи

Робота виконувалася впродовж 2004–2007 років на кафедрі анатомії, нормальної та патологічної фізіології Сумського національного аграрного університету, у НВП ТОВ „Еко-Центр” Сумського району, Сумської обл. та в умовах Державного підприємства „Дослідне господарство «Борки» УААН” Зміївського району, Харківської області на індиках породи „Біла широкогруда”.

Експериментальна частина досліджень складалась з трьох серій дослідів.

У першій серії вивчали вікову динаміку показників неспецифічної резистентності у індиків. Для проведення досліджень була сформована група індиків у кількості 154 голови. По мірі досягнення птицею відповідного віку (3, 14, 45, 90, 120, 150, 180, 210, 270, 330 та 360 діб) у 10-ти індиків відбирали проби крові для дослідження показників неспецифічної резистентності. Дослідні групи індиків (по 10 голів) у кожний віковий період формували за принципом аналогів, враховуючи масу тіла та вік птиці.

У другій серії дослідів вивчали вплив теплового подразника на фактори неспецифічної резистентності організму індиків. Для проведення експериментів у періоди найнижчого рівня показників неспецифічної резистентності (10-, 20- та
30-добової птиці) формували три групи птиці по 20 голів на кожний відбір проб крові, які поділяли на дві підгрупи (по 10 голів): перша – дослідна, друга – контрольна. На птицю дослідних груп впливали тепловим подразником впродовж однієї години при температурі + 40 0 С у шафах з вентиляцією. Відбір проб крові для досліджень після дії теплового подразника проводили на 1-шу, 3-тю, 5-ту, 7-му та 15-ту добу.

У третій серії дослідів вивчали дію тимогену та вітаміну С на фактори неспецифічної резистентності індиків. У дослідах з тимогеном у першу чергу вивчали вплив даного препарату на ріст і розвиток імунокомпетентних органів у зародків та на обмін речовин у індичат 21-добового віку, які були отримані з ембріонів, оброблених тимогеном. Для проведення досліджень сформували п’ять груп по 20 зародків у кожній. На 16–17-ту добу інкубації їм уводили тимоген на хоріон-алантоїсну оболонку у дозі 0,05; 0,1; 0,2 і 0,4 мкг/яйце в об’ємі 0,2 мл стерильного фізіологічного розчину. Зародкам індичат контрольної групи уводили лише 0,2 мл стерильного фізіологічного розчину. Отвір у шкаралупі заливали зневодненим стерильним парафіном і зародки інкубували при температурі +37 0 С. На 25–26-ту добу інкубації 10 зародків кожної групи охолоджували, розтинали, відбирали внутрішні органи. Визначали масу зародка (г), масу селезінки і фабрицієвої бурси (мг). Відносну масу органа (мг/г) розраховували за формулою

Відносна маса органа =

Від 10-ти зародків кожної групи отримували індичат, у яких визначали дію тимогену на фізіолого-біохімічні показники організму.

З метою корекції факторів неспецифічної резистентності за допомогою тимогену були сформовані три групи індиків добового віку по 10 голів на кожний відбір проб крові. Дослідній птиці першої групи аерозольно застосовували тимоген за допомогою САГ-1 (робочий тиск 3,5–4,0 атм) із розрахунку 200 мкг/м3 впродовж 50-ти хвилин у вивідній шафі після сортування. Дослідна птиця другої групи підлягала дії теплового подразника (+40 0 С впродовж однієї години), тимоген застосовували за схемою, як і в першій групі індичат. Третя група птиці слугувала контролем. Дослідження показників неспецифічної резистентності проводили на
1-шу, 3-тю, 5-ту, 7-му і 15-ту добу після дії теплового подразника та застосування тимогену.

З метою виробничої перевірки отриманих даних у досліді з тимогеном було сформовано дві групи індичат після вилуплення та сортування у кількості
4448 голів у контролі та 4690 – у дослідній групі. У вивідній шафі проводили обробку індичат дослідної групи тимогеном аерозольно одноразово з розрахунку 200 мкг/м3 упродовж 50-ти хвилин. Далі, впродовж 20-ти діб, визначали збереженість індичат контрольної та дослідної груп.

З метою корекції факторів неспецифічної резистентності шляхом застосування вітаміну С сформували три групи дослідної птиці (10-, 20- та 30-ти добового віку) по тридцять голів на кожний відбір проб крові. Кожну групу ділили на три підгрупи по 10 голів птиці. Дослідна птиця перших підгруп отримувала вітамін С з кормом з розрахунку 1 г/кг корму. Вітамін С птиці других підгруп застосовували з питною водою, із розрахунку 0,5 г/л. Треті підгрупи слугували контролем. Вітамін С птиця дослідних груп отримувала впродовж 5-ти діб. Дослідження показників неспецифічної резистентності проводили на 1-шу, 3-тю,
5-ту добу під час застосування вітаміну С, та на 7-му, 15-ту добу від початку застосування вітаміну С.

З метою корекції факторів неспецифічної резистентності після дії теплового подразника також сформували три групи індиків по 30 голів на кожний відбір проб крові. У межах кожної групи птиця розподілялася на три підгрупи по 10 голів у кожній. Перед застосуванням вітаміну С птиця дослідних підгруп підлягала впливу теплового подразника (впродовж однієї години при температурі +40 0 С). Після дії даного фактора птиця перших дослідних підгруп отримувала вітамін С із розрахунку 1 г/кг корму, других підгруп – 0,5 г/л води, впродовж 5-ти діб. Індики третіх підгруп слугували контролем. Дослідження факторів неспецифічної резистентності організму індиків проводили п’ятиразово після дії теплового подразника на 1-шу, 3-тю, 5-ту, під час застосування вітаміну С та на 7-му, 15-ту добу з початку досліджень.

Гематологічні та фізіолого-біохімічні дослідження. Для проведення фізіолого-біохімічних досліджень кров у індиків відбирали із підкрилової вени до годівлі шприцами об’ємом 5–10 мл і переносили в пробірку з антикоагулянтом. Сироватку крові отримували за загально прийнятою методикою.

Кількість еритроцитів і лейкоцитів підраховували у лічильній камері Горяєва, мазки крові, зафарбовані за Романовським-Гімза, використовували для визначення лейкограми; вміст гемоглобіну у крові визначали гемоглобін-цианідним методом (Кондрахін І.П., Курилов І.В., Малахов А.Г., 1985); гематокритну величину – за методом Й.Тодорова (1961); вміст загального білка _методом Рейса (1975); фагоцитарну активність псевдоеозинофілів _латексним методом (Петров Р.В. та співавт., 1992), а фагоцитарне число визначали як середню кількість фагоцитованих латексних часточок на один активний псевдоеозинофіл; вміст імуноглобулінів _методом радіальної імунодифузії у гелі; вміст глюкози _орто-тулоїдиновим методом; циркулюючі імунні комплекси (ЦІК) за методом В.В. Меншикова (1987); визначення концентрації загальних ліпідів, активності кислої та лужної фосфатази за допомогою набору фірми „Simko ltd” (м. Львів).

Крім того, обчислювали такі показники за формулами:

Індекс зрушення ядра: ;

Середній об’єм еритроцитів (мкм3) – ;

Середній вміст гемоглобіну у еритроциті (пг) – .

Середня концентрація гемоглобіну в еритроциті (%) –

Визначення реактивності сполучної тканини індичат проводили шляхом уведення 0,1 мл антигену (1 %-й розчин трипанового синього) внутрішньошкірно. Досліди проводили на 50-ти індичатах з 3-х до 90-добового віку. Облік реакції проводили двічі: після уведення барвника і через 24 години.

Отриманий цифровий матеріал оброблений статистично за допомогою комп'ютерної програми МS Ехсеl 2000 з визначенням середньої арифметичної (М), статистичної помилки середньої арифметичної (m). Вірогідність різниці (Р) між середніми арифметичними двох варіаційних рядів визначали за критерієм вірогідності і за таблицями Стьюдента (td). Різницю між двома величинами вважали вірогідною при рівній можливості Р?0,05; 0,01; 0,001.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Вікова динаміка морфологічного складу крові та показників неспецифічної резистентності у індиків. Результати наших досліджень свідчать про наявність вікової динаміки морфологічного складу крові та показників неспецифічної резистентності у індиків. Вікова динаміка кількості еритроцитів у крові птиці даного виду характеризувалася зниженням їх кількості з 3-ї по
14-ту добу життя у 1,3 рази (P<0,01), що ми пов’язуємо з несформованою функцією червоного кісткового мозку у цей період, а зростання кількості еритроцитів у крові індиків 120-добового віку – з підвищенням функціональної активності органів кровотворення. В послідуючому, у 150-добової птиці кількість еритроцитів у крові порівняно із індичатами 120-добового віку, зменшувалася у 1,26 рази і у 1,27 рази (P<0,01), порівняно з даним показником крові індичат 3-добового віку. З 180- до 360-ї доби життєдіяльності індиків спостерігали послідовне зростання кількості еритроцитів у крові, порівняно із даним показником птиці 150-добового віку. У птиці 210-добового віку вміст еритроцитів у крові зростав у 1,17 рази, порівняно з птицею 150-добового віку (P<0,05), однак цей показник залишався у 1,14 рази нижчим (P<0,05), ніж у індичат 3-добового віку. Кількість еритроцитів у крові індиків 360-добового віку зростала в 1,18 рази (P<0,05), порівняно з птицею 150-добового віку і становила 2,62±0,07 Т/л (рис.1).

Рис. 1. Вікова динаміка кількості еритроцитів у крові індиків

Вікова динаміка вмісту гемоглобіну в крові індиків повною мірою відповідала загальній віковій динаміці кількості еритроцитів. Нами встановлено зниження вмісту гемоглобіну у крові індиків з 3-добового до 14-добового віку в 1,29 рази (P<0,01). У подальшому спостерігали підвищення вмісту цого компонента у крові індичат з 14-добового віку до 120-добового віку. Вміст гемоглобіну у крові 120-добових індиків (97,08±2,17 г/л) відповідав параметрам цього показника індичат 3-добового віку (91,93±2,72 г/л), що ми пов’язуємо з розвитком органів кровотворення і формуванням певного рівня мінерального обміну. Подальші дослідження дозволили встановити, що у індиків 360-добового віку вміст гемоглобіну у крові зростав в 1,10 раза (P<0,05), порівняно із 3-добовими індичатами. Підвищення вмісту гемоглобіну у крові птиці старших вікових груп, можливо, пов’язано з вищим рівнем мінерального обміну.

Динаміка загального об’єму еритроцитів у крові індиків відповідала динаміці змін загальної кількості еритроцитів та вмісту гемоглобіну. Результати досліджень свідчать, що у індичат 14-добового віку загальний об’єм еритроцитів у крові виявився у 1,33 рази (P<0,01) нижчим, порівняно з індичатами 3-добового віку. У птиці послідуючих вікових груп загальний об’єм еритроцитів у крові зростав.

У той же час, необхідно відмітити, що середній об’єм еритроцитів у крові індиків різних вікових груп практично не змінювався. У індичат 3-добового віку цей показник становив 150,37±1,17 мкм3. Із 14- до 360-добового віку середній об’єм еритроцитів у крові індиків коливався незначно (від 146,90±1,70 мкм3 до 149,12±1,71 мкм3). Можливо, це є одним з пристосувальних механізмів, що забезпечує у кожний віковий період птицю необхідним рівнем надходження кисню до клітин.

Середній вміст гемоглобіну в еритроциті індичат 3-добового віку становив 32,84±1,41 пг. Характерно, що у індиків 14- та 150-добового віку, коли кількість еритроцитів у крові вірогідно знижувалася порівняно із 3-добовими індичатами, середній вміст гемоглобіну відповідно зростав у 1,24 рази (Р<0,01) і становив 40,83±1,58 пг. Середній вміст гемоглобіну в еритроциті в індиків старших вікових груп характеризувався незначними коливаннями від 35,27±1,12 пг до 35,16±0,91 пг.

Середня концентрація гемоглобіну в еритроциті повторювала динаміку змін середнього вмісту гемоглобіну у еритроциті крові індиків: зростала у індиків з 3- до 45-добового віку (в 1,10 рази), незначно знижувалася у птиці 90- і 120-добового віку. Середня концентрація гемоглобіну у еритроциті, як і середній вміст гемоглобіну в еритроциті, найбільш суттєво зростали у індиків 150-добового віку. У цей період середня концентрація гемоглобіну в еритроциті виявилася в 1,27 рази вищою (P<0,01), ніж у індичат 3-добового віку. У птиці старших вікових груп цей показник мав стабільні параметри і коливався від 24,83±0,85 % до 26,03±0,78 %.

У індичат 3-добового віку кількість лейкоцитів становила 19,61±0,15 Г/л. У подальшому (з 14- до 360-добового віку) встановлено послідовне підвищення кількості лейкоцитів у крові індичат до 37,21±0,26 Г/л (у 1,9 рази, Р<0,001) (рис.2).

Рис. 2. Вікова динаміка кількості лейкоцитів у крові індиків

У той же час, кількість лейкоцитів різних класів (гранулоцитів і агранулоцитів) у крові індичат мала протилежну динаміку. У індичат 3-добового віку кількість сегментоядерних псевдоеозинофілів, еозинофілів і базофілів знижувалася до 360-добового віку відповідно з 28,4?0,45 %, 4,7?0,46 % та 3,1?0,31до 15,2±0,84 % (у 1,87 рази, Р<0,001), 3,2±0,40 % (у 1,47 рази, Р<0,05) і 2,1±0,28 % (1,48 рази, Р<0,05). Кількість моноцитів і лімфоцитів у віковому аспекті у крові індиків зростала. У індичат 3-добового віку кількість моноцитів у крові становила 0,20±0,03 Г/л і зростала найбільш суттєво у індичат 120-добового віку до 0,65±0,02 Г/л (у 3,25 рази, Р<0,001). У індиків старших вікових груп (360-добового віку) цей показник у крові залишалася на рівні 0,57±0,03 Г/л, що вірогідно вище, ніж у індичат 3-добового віку (у 2,85 рази, Р<0,001). Подібна динаміка змін характерна і для кількісного показника лімфоцитів у крові індичат. Кількість агранулоцитів цого класу зростала у віковому аспекті у 2,15 рази (Р<0,001) – з 11,83±0,39 Г/л (у 3-добових індичат) до 25,47±0,44 Г/л (у 360-добових індиків). Враховуючи те, що профіль крові у дорослих індиків лімфоцитарний, такі зміни кількості агранулоцитів (зростання у віковому аспекті) ми пов’язуємо з формуванням профілю крові.

Важливими, на нашу думку, є показники, які свідчать про функціональну активність лейкоцитів – фагоцитарна активність та фагоцитарне число псевдоеозинофілів (рис. 3).

Рис. 3. Вікова динаміка фагоцитарної активності псевдоеозинофілів та фагоцитарного числа псевдоеозинофілів у крові індиків

Результати наших досліджень свідчать, що фагоцитарна активність псевдоеозинофілів (ФАПЕ) крові індиків (з 3- до 360-добового віку) поступово зростала (з 36,9±0,56 % до 64,7±0,66 % – у 1,75 рази, Р<0,001). Здатність псевдоеозинофілів поглинати чужорідні тіла (фагоцитарне число псевдоеозинофілів) мала вікову динаміку. У індичат з 3- до 14-добового віку цей показник коливався у межах від 8,8±0,17 од. до 9,0±0,11 од. У індиків наступних вікових груп (з 45- до 150-добового віку) цей показник зростав до 11,7±0,32 од. і становив 12,3±0,45 од. у птиці 360-добового віку, що у 1,3–1,37 рази вище, ніж у
3-добових індичат.

Дослідження показників імунобіологічної реактивності показали, що вміст загального білка у сироватці крові був досить високим у індичат тридобового віку і становив 25,6±1,0 г/л (рис. 4). У індичат 14-добового віку вміст загального білка становив 19,5±1,3 г/л, що у 1,31 рази (Р<0,001) нижче, ніж у індичат попередньої вікової групи. Вміст загального білка у сироватці крові індичат 45-добового віку (26,3±1,2 г/л) відповідав цому показнику індичат 3-добового віку (25,6±1,0 г/л) і суттєво (до 50,7±1,1 г/л) зростав у індиків 270-добового віку у 1,98 рази (Р<0,001), порівняно з індичатами 3-добового віку. У індичат 14-добового віку вміст імуноглобулінів класу G (Іg G) у крові знижувався у 1,26 рази (Р<0,01) до
7,51±0,27 г/л, порівняно з 3-добовими (9,44±0,18 г/л). У подальшому, спостерігали (з 45- до 270-добового віку) поступове підвищення (у 1,59 рази, Р<0,001) вмісту Іg G у крові індиків порівняно з цим показником у індичат 3-добового віку.

Рис. 4. Вікова динаміка вмісту загального білка та імуноглобулінів класу G у крові індиків

Результати досліджень свідчать, що активність лужної фосфатази (ЛФ) у сироватці крові зростала з 894,35±3,48 нмоль/сЧл (у 3-добових індичат) до 1169,8±4,59 нмоль/сЧл (у 14-добової птиці). У птиці з 14- до 180-добового віку активність ЛФ характеризувалася поступовим її зниженням (у 7,54 рази, Р<0,001). Під час інтенсивної яйцекладки (у індиків з 210- до 360-добового віку) спостерігалося підвищення активності цього ферменту у сироватці крові птиці у 2,84 рази (Р<0,001), порівняно з індичатами 3-добового віку.

Активність кислої фосфатази (КФ) у сироватці крові індиків найвищою виявилась у індичат 120-добового віку і становила 23,11±0,65 нмоль/сЧл. Вікова динаміка активності цього ферменту у індиків характеризувалася її підвищенням у птиці з 3-добового до 14-добового віку (у 1,41 раза, Р<0,001), зниженням у індиків 45-добового віку (у 1,28 раза, Р<0,001 порівняно з 14-добовими) і підвищенням у 120-добових індиків (у 1,89 раза, Р<0,001, порівняно з 3-добовими). У птиці
150-добового віку активність КФ знижувалася (порівняно з 120-добовою птицею) до 15,43±0,61 нмоль/сЧл і підвищувалася до 17,85±0,63 нмоль/сЧл у 330-добових індиків.

У крові 3-добових індичат вміст глюкози становив 14,21±0,24 ммоль/л. У індичат 14-добового віку цей показник виявився у 1,15 раза (Р<0,05) нижче, ніж у індичат 3-добового віку. За даними, які ми отримали при дослідженні вмісту глюкози у крові індиків старших вікових груп, необхідно відмітити таке: у птиці 45-добового віку цей показник досягав рівня у крові 3-добових індичат з подальшим зниженням у птиці від 270- до 360-добового віку у 1,12 раза (Р<0,05).

Реактивність мікро-макрофагальної системи в процесі росту і розвитку індиків зростала у 1,59 раза (Р<0,001) у птиці з три - до 90-добового віку.

Таким чином, результати наших досліджень свідчать про наявність критичних періодів у формуванні факторів неспецифічної резистентності у індиків. Встановлено, що у індичат від 14- до 20- та індиків 150-добового віку низький рівень активності і вмісту основних факторів неспецифічної резистентності організму.

Динаміка показників неспецифічної резистентності у індиків під впливом температурного подразника. Враховуючи високу чутливість птиці до дії температурного фактора, нами проведені дослідження з визначення впливу температурного подразника на показники факторів неспецифічної резистентності у критичні періоди їх формування (від 10- до 30-добового віку). Результати досліджень свідчать, що температурний подразник негативно вплинув на морфологічний склад крові і показники неспецифічної резистентності в індиків.

Зокрема, у периферичній крові досліджуваних індичат під впливом температурного подразника спостерігалося стійке зниження кількості еритроцитів вже на першу добу. Вірогідна різниця між кількісними показниками еритроцитів у крові птиці дослідної і контрольної груп зберігалася до п’ятої доби, а у 20-добових індичат вона залишалася такою до сьомої доби досліджень. Лише на 15-ту добу після дії теплового подразника у крові дослідної птиці відновлювалася кількість еритроцитів, яка відповідала показнику індичат контрольної групи.

У крові індичат 10- і 30-добового віку вміст гемоглобіну під впливом температурного подразника вірогідно знижувався до п’ятої доби порівняно із контрольною птицею (Р<0,05 і Р<0,01), а у індичат 20-добового віку вміст цього хромопротеїду ще і на сьому добу виявився нижчим (у 1,14 рази, Р<0,05), ніж у контролі. Лише на 15-ту добу досліджень вміст гемоглобіну у крові індичат дослідних груп зростав до показника птиці контрольної групи.

Динаміка змін загальної кількості лейкоцитів у крові індичат під впливом температурного подразника мала іншу характеристику. У індичат 10- та
30-добового віку кількість лейкоцитів у крові знижувалася незначно лише на першу добу. У периферичній крові індичат 20-добового віку під впливом температурного подразника кількість лейкоцитів знижувалася суттєвіше. На третю і п’яту добу досліджень їх кількість у крові дослідних індичат залишалася (Р<0,05 і Р<0,01) нижчою, ніж у крові індичат контрольних груп. Гіпертермія викликала зниження кількості сегментоядерних псевдоеозинофілів і лімфоцитів та ФАПЕ.

Вміст загального білка у сироватці крові індиків під впливом температурного подразника, незалежно від віку птиці, знижувався і залишався нижчим, ніж у контрольної птиці з першої по п’яту добу досліджень (у 1,12–1,36 рази, Р<0,05 і Р<0,001).

Під впливом високої температури вміст Іg G у сироватці крові індиків максимально знижувався на першій добі дослідження (у 1,24–1,31 рази, Р<0,01, Р<0,001). Суттєвішим зниженням вмісту Іg G на дію теплового подразника відповідали індичата 20-добового віку.

У результаті дії температурного чинника встановлено підвищення вмісту ЦІК (у 1,47–1,59 рази, Р<0,001) і вмісту глюкози у крові індичат (1,29–1,57 рази, Р<0,001). Активність ЛФ у сироватці крові за дії цього фактора знижувалася
(у 1,47–2,15 рази, Р<0,001).

Корекція показників неспецифічної резистентності у індиків тимогеном. Тимоген позитивно впливав на ріст і розвиток імунокомпетентних органів та на формування активності факторів неспецифічної резистентності у індиків. Цей препарат сприяв підвищенню відносної маси фабрицієвої сумки у 1,47 рази (Р<0,01) і селезінки у 1,36 рази (Р<0,01). У індичат на 21-шу добу життя, отриманих із ембріонів оброблених тимогеном, встановлено вищий вміст у крові гемоглобіну – у 1,14 рази (Р<0,05), загального білка – у 1,20 рази (Р<0,01) і ліпідів – у 1,43 рази (Р<0,001).

Під впливом тимогену спостерігалася активація функції червоного кісткового мозку – у кров викидалася велика кількість еритроцитів. Кількість еритроцитів у крові індичат під дією тимогену зростала з 1- до 15-добового віку у 1,13 рази, і була вищою за показник у контролі у 1,57 рази (Р<0,001). У той же час у індичат, які піддавалися дії теплового подразника із застосуванням тимогену, кількість еритроцитів на першу добу знижувалась, порівняно з контрольною групою в 1,16 рази (P<0,05). Однак дія тимогену сприяла тому, що їх кількість у крові індичат цієї групи все ж була вищою, ніж у контролі (у 1,21 рази, Р<0,01).

Подібна динаміка нами встановлена і щодо вмісту гемоглобіну у крові. Концентрація гемоглобіну на 15-ту добу після застосування тимогену у індичат значно зростала (з 97,41±2,97 г/л до 142,09±2,74 г/л; у 1,46 рази, Р<0,001). Після дії теплового фактора та використання тимогену концентрація гемоглобіну (на першу добу досліджень) у крові індичат знижувалася у 1,16 рази (P<0,05), з послідуючим зростанням у 1,47 рази (Р<0,001), порівняно з контролем. Під дією тимогену середній вміст гемоглобіну в еритроциті крові індичат впродовж 15-ти діб досліджень зростав у 1,29 рази і був у 1,28 рази (Р<0,01) вищим, ніж у контрольної птиці (на 15-ту добу). У індичат, які піддавалися дії температурного подразника із застосуванням тимогену, цей показник знижувався до п’ятої доби досліджень (порівняно з контролем – у 1,18 рази, P<0,05) і підвищувався до показника контрольної птиці на 15-ту добу досліджень.

Кількість лейкоцитів у крові індичат, які піддавалися лише дії тимогену, зростала (у 1,66 рази, P<0,001), порівняно з контролем. За дії гіпертермії на тлі застосування тимогену кількість лейкоцитів незначно, але підвищувалась у крові індичат другої дослідної групи.

Значні зміни білкового обміну у індичат нами встановлені під дією тимогену (рис. 5).

Рис. 5. Вміст загального білка у крові індиків під впливом тимогену

Підвищення вмісту загального білка у крові індичат під дією тимогену супроводжувалось підвищенням вмісту Іg G. Інша динаміка вмісту Іg G у крові індичат встановлена після дії теплового чинника на тлі застосування тимогену. Вміст Іg G у сироватці крові індичат суттєво знижувався з першої по третю добу досліджень (у 1,25–1,14 рази, Р<0,01 і Р<0,05) і на 15-ту добу він зростав у 1,20 рази (Р<0,01), порівняно з контрольною птицею. Тимоген, на нашу думку, нівелює негативну дію температурного подразника і посилює білковий обмін, оскільки у віковому аспекті (у індичат контрольної групи з першої по 15-ту добу життя) спостерігалося зниження вмісту Іg G з 9,76±0,19 г/л до 7,59±0,18 г/л (рис. 6).

Рис. 6. Вміст імуноглобулінів класу G у крові індиків під впливом тимогену

Нами не встановлена наявність ЦІК у крові 1-добових індичат контрольної птиці і у групі, що оброблена тимогеном. У той же час, у індичат, які піддавалися дії теплового подразника і тимогену, цей показник у крові становив 0,0012±0,0006 од. Застосування тимогену на тлі впливу температурного подразника у індичат другої групи викликало вірогідне підвищення концентрації ЦІК у крові на 3-тю і 5-ту добу досліджень, порівняно з контрольною групою (у 1,2 і 1,32 рази, Р<0,05; Р<0,01). На сьому і 15-ту добу досліджень вміст ЦІК у крові індичат другої дослідної групи відповідав цому показнику у крові птиці контрольної групи. Це ще раз свідчить про позитивний вплив тимогену на формування факторів природної резистентності організму індиків.

Нами встановлено підвищення активності ЛФ під впливом тимогену у сироватці крові індичат (у 1,41 рази, Р<0,001), порівняно з контрольною птицею відповідного віку.

Про стимулюючий вплив тимогену на активність факторів неспецифічної резистентності у індиків від 1- до 20-добового віку і підвищення активності захисних механізмів організму свідчать результати, отримані нами у виробничому досліді. У індичат, яких обробляли тимогеном, загибель виявилася у 2,49 рази нижчою, ніж у контролі (Р<0,001).

Корекція факторів неспецифічної резистентності у індиків вітаміном С.

Введення вітаміну С до раціону індиків 10-, 20- та 30-добового віку (період зниженої природної резистентності організму цього виду птиці) позитивно вплинуло на активність факторів неспецифічної резистентності їх організму.

Застосування вітаміну С у індичат без дії теплового подразника і після дії підвищеної температури позитивно вплинуло на реологію крові. Вітамін С у індичат дослідної групи, які не піддавалися дії теплового подразника, сприяв підвищенню кількості еритроцитів у крові вже на третю добу досліджень (у 1,14 і у 1,20 рази, Р<0,05 і Р<0,01). У послідуючому з п’ятої по 15-ту добу досліджень кількість еритроцитів у крові поступово зростала (у 1,19–1,32 рази, Р<0,001), порівняно з контролем. Результати впливу аскорбінової кислоти на кількість еритроцитів у крові індичат виявилися більш значними при застосуванні вітаміну С з водою. Вважаємо, що це пов’язано з тим, що у розчиненому стані вітамін С швидше всмоктується і діє на процеси кровотворення.

Інша характеристика впливу вітаміну С на реологію крові індичат спостерігалася після дії теплового подразника. У індичат 10-добового віку після дії теплового подразника на тлі застосування вітаміну С на першу добу спостерігалося незначне зниження кількості еритроцитів. Практично не виявлено змін у крові
30-добової птиці. Найбільше зниження кількості еритроцитів у крові (у 1,22 рази, Р<0,01) встановлено у індичат 20-добового віку. У наступний період досліджень (до 15-ої доби) не встановлено вірогідних змін у еритроцитопоезі індиків усіх вікових груп.

Застосування вітаміну С сприяло підвищенню вмісту гемоглобіну у крові індичат усіх дослідних груп (у 1,37–1,55 рази, Р<0,001) і підтриманню його на більш високому рівні (у 1,23–1,30 рази, Р<0,01), порівнянно з контрольною птицею.

Отримані дані (застосування вітаміну С без температурного подразника та після його дії) свідчать про незначний його вплив на лейкопоез, але посилену дію на ФАПЕ крові. При застосуванні вітаміну С у крові індичат усіх дослідних груп змін загальної кількості лейкоцитів не встановлено. Однак ФАПЕ у крові дослідної птиці суттєво зростала вже на п’яту і сьому добу досліджень (у 1,15–1,28 рази, Р<0,05 і Р<0,01) і залишалася значно вищою, порівняно з ФАПЕ контрольної птиці на 15-ту добу досліду (у 1,14–1,22 раза, Р<0,05). За дії температурного фактора, на першу добу нами відмічено незначне зниження кількості лейкоцитів у крові дослідних індичат. На 3-тю добу після дії теплового подразника і застосування вітаміну С кількість лейкоцитів у крові індичат зросла і відповідала параметрам за цим показником птиці контрольної групи. Лише у індичат 20-добового віку кількість лейкоцитів (у 1,29–1,45 рази, Р<0,05-0,01) залишалася нижчою, ніж у контролі.

Під впливом вітаміну С встановлені значні зміни у вмісті загального білка та Іg G у сироватці крові індиків дослідних груп. На дію вітаміну С більш високим рівнем білкового обміну, а відповідно і вмісту загального білка у сироватці крові, відповідали індичата 10- і 30-добового віку. У птиці цих вікових груп вміст загального білка у сироватці крові відповідно дорівнював: 23,28±1,32 – 23,85±1,26 г/л, 23,44±1,72 – 24,02±1,28 г/л (на першу добу досліджень) і 25,12±1,53 – 25,28±1,14 г/л, 32,16±1,42 – 33,94±1,37 г/л (на 15-ту добу досліджень). У той же час, у індичат контрольних груп (10- і 30-добового віку) вміст загального білка у сироватці крові становив лише 21,86±1,37 – 26,15±1,03 г/л.

Поряд з підвищенням вмісту загального білка у крові індичат дослідних груп (застосування вітаміну С з кормом і водою) встановлено значне підвищення вмісту Іg G (1,27–1,41 рази, Р<0,01 і Р<0,001). Інша динаміка вмісту загального білка та
Іg G у крові індичат встановлена при застосуванні вітаміну С після дії теплового подразника. За цих умов вміст загального білка у сироватці крові дослідних індичат усіх вікових груп знижувався, порівняно з контролем. Найбільше зниження (у 1,32–1,35 рази, Р<0,001) цього показника нами встановлено у дослідної птиці
20-добового віку. У подальшому вітамін С відновлював параметри білкового обміну. У індичат усіх дослідних груп поступово вміст загального білка у сироватці крові підвищувався і на п’яту добу досліджень він відповідав параметрам контролю.

При застосуванні вітаміну С динаміка ЦІК у крові дослідних індичат практично не змінювалася, порівняно з контрольною птицею. В той же час після дії температурного подразника на тлі