ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г. С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

Лозова Ольга Миколаївна

УДК 159.95 (043.3)

ПСИХОСЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА

ЕТНІЧНОЇ СВІДОМОСТІ

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному лінгвістичному університеті.

Науковий консультант:

доктор психологічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Бондаренко Олександр Федорович,

Київський національний лінгвістичний університет,

кафедра психології, завідувач.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Титаренко Тетяна Михайлівна,

Інститут соціальної та політичної психології

АПН України, лабораторія соціальної психології особистості, завідувач;

доктор психологічних наук, професор

Шевченко Наталія Федорівна,

Запорізький національний університет,

кафедра педагогіки і психології, завідувач;

доктор психологічних наук, професор

Рибалка Валентин Васильович,

провідний науковий співробітник

Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих

АПН України.

Захист відбудеться 1 липня 2008 р. об 11.00. годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г. С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, .

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України.

Автореферат розіслано 30 травня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. Л. Зливков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми даного дослідження випливає з необхідності соціокультурної інкорпорації України до загальносвітового суспільного буття з одночасним збереженням самобутності етнічних культур і ментальностей усіх народів, що її населяють. Державна концепція національного виховання дітей та молоді визначає морально-світоглядні якості етносу основою формування національних цінностей особистості, її толерантності до представників інших націй, що для поліетнічного та полікультурного українського суспільства є фактором міжетнічної злагоди.

Водночас неодноплановість сучасних глобалізаційних тенденцій, за яких етноеволюційні процеси нерідко поступаються місцем етнотрансформаційним, доволі гостро ставить питання про створення передумов для паритетного діалогу та полілогу народів. Можливий конфлікт народів і цивілізацій, що загрожує людству глобальною антропологічною катастрофою, визначається не лише соціально-психологічними відмінностями спільнот, розбіжностями їхніх культур та релігій, але й специфікою їхньої ментальності. Відтак, у контексті нагальної потреби сучасного суспільства в полікультурному діалозі етносів (у розумінні М. М. Бахтіна) і постала необхідність дослідження глибинних ментальнісних проявів етносу, а саме – його етнічної свідомості.

Вітчизняна психологічна наука, в якій традиція проникнення в людську суб’єктивність безперервно триває від часів Г. С. Сковороди і П. Д. Юркевича, до праць Г. Г. Шпета і О. О. Потебні, Л. С. Виготського і О. М. Леонтьєва, Г. С. Костюка і В. А. Роменця, сьогодні переживає нове піднесення інтересу до проблем індивідуальної та колективної свідомості завдяки динамічному розвитку психосемантики як галузі психології.

Психосемантичний підхід до проблематики психології етносу забезпечений цілим рядом експериментальних досліджень. Зокрема, семантика етнічних стереотипів досліджується у працях В. Ф. Петренка, етнічна ідентифікація – Г. У. Солдатової і К. В. Коростеліної, специфіка етнічної самосвідомості – В. Ю. Хотинець, ціннісно-мотивіційна сфера етнічної свідомості – Н. О. Низовських, ентосоціальна специфіка свідомості суб’єктів психотерапевтичного процесу – О. Ф. Бондаренка, етнопсихологічні уявлення – О. М. Васильченко, психосемантична структура етноцентризму – О. В. Улибіної, психосемантика ментальності – В. В. Андрієвської. Проте, обсяг розкриття структурно-змістових характеристик свідомості у цих роботах не ставить перед дослідниками завдання побудови концептуальної психосемантичної моделі етнічної свідомості, дослідження співвіднесеності етнокультурних та соціокультурних компонентів свідомості або окреслення контурів етнічної збереженості людини в сучасному світі.

Аналіз актуального стану досліджень у даній галузі свідчить про те, що питання глибинних психічних, змістових детермінант етнічної свідомості все ще залишається відкритим, система теоретико-психологічних понять для опису семантики етнічної свідомості недостатньо розроблена як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології; чекає на своє розв’язання і проблема змістової диференціації основних понять у структурі етнічної свідомості.

Дослідження змісту етнічної свідомості ускладнюється також наявністю ряду методологічних проблем.

По-перше, специфіка дослідження етнічної свідомості визначається багатоаспектністю та полідисциплінарністю самої предметної галузі, яка розглядається одночасно кількома науковими напрямками – етнологією, етнічною психологією, етнопсихолінгвістикою тощо. Суть авторського підходу у даному дослідженні полягає в комплексному подоланні означеної вище проблеми з позиції двох психологічних дисциплін: психосемантики як засобу об’єктивованого виміру суб’єктивного змісту свідомості та психосеміотики як засобу об’єктивації знаково-символічної природи етносоціокультури.

По-друге, невіддільність етнічного життя від соціального та культурного контексту потребує розгляду будь-якого вияву етнічності в етно-культуро-соціопсихологічному вимірі. Тому в реферованій дисертаційній роботі співвіднесеність етнокультурних та соціокультурних компонентів сучасної етнічної свідомості експериментально вивчалася на матеріалі перцепції етносоціокультурного знака, зокрема, кроскультурної специфіки естетичного сприймання візуальних об'єктів, психосеміотики живопису, дискурсу сучасного кіно, архітектури, особливостей етноспецифічного тексту, психосемантики прози, публіцистики, поезії.

По-третє, етнічна свідомість може розглядатись як у діахронічному плані (етногенез), так і в плані становлення етнічності в онтогенезі. Застосування єдиної операціональної моделі категоріальних структур індивідуальної й суспільної свідомості, яка припускає реконструкцію образу світу, властивого етнічній спільноті, – моделі семантичних просторів свідомості – дозволило авторові компаративно дослідити ментальні прояви як давньої, так і сучасної етнічної свідомості, а також свідомості етнофорів юнацького та зрілого віку.

Отже, наукова проблема даної розробки полягає у психосемантичному дослідженні та реконструюванні змісту, принципів і механізмів становлення, фіксації та відтворювання в соціокультурному досвіді спільноти форм психічного відображення дійсності, властивих певному етносу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження є складовою частиною загальної наукової теми кафедри психології Київського національного лінгвістичного університету «Етичний персоналізм: теорія та практика вітчизняних витоків психологічного консультування» (державний реєстраційний №  01064U001332) та наукової теми кафедри соціальної роботи Чернігівського державного інституту економіки і управління «Соціально-психологічні основи середовищної грамотності» (державний реєстраційний № 0106U004103). Тема затверджена на засіданні Вченої ради Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України 24.04.2006 р. (протокол № 4) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 9 від 28.11.2006 р.).

Об’єкт дослідження: етнічна свідомість як опредметнена у фіксованій системі значень форма свідомості етносу.

Предмет дослідження: психосемантичний зміст системи перцептивних, рефлексивних та категоріальних структурних компонентів етнічної свідомості (на прикладі східних слов’ян).

Основна мета дослідження полягала у визначенні смислового змісту етнічної свідомості та структурних засад її конституювання. Для цього було розроблено семантико-семіотичний підхід до вивчення етнічної свідомості, на ґрунті якого побудовано її концептуальну модель та досліджено психосемантичний зміст.

Гіпотези дослідження полягають у тому, що:

1) сталі способи життєдіяльності етносу детермінують структурування, осмислення та категоризацію предметів та явищ світу, формують етнічний образ світу як продукт етнічної свідомості. Відтак схожість чи відмінність психосемантичного змісту етнічного образу світу представників двох етносів зумовлюється мірою близькості їхнього історико-культурного досвіду;

2) етнічна свідомість конституюється на основі взаємодії перцептивних, предметно-діяльнісних, аксіологічних та рефлексивних способів відображення світу. Трансформація їх в етнічно та соціокультурно зумовлені категорії свідомості в онтогенезі зумовлює вікову динаміку змісту етнічної свідомості;

3) протягом етногенезу зміст етнічної свідомості має зазнавати динамічних змін: він підлягає історично зумовленим трансформаціям, частково втрачається, частково залишається незмінним, тобто є сумою етнічних констант. Фіксація цієї динаміки в експерименті мусить свідчити про міру семантичної збереженості етносу.

4) експериментальна констатація відмінності семантичних особливостей перцепції тих самих об’єктів представниками різних етносів може свідчити про наявність сукупності психічних фактів, що забезпечують етнізований характер індивідуального сприймання, тобто про наявність етнічного гештальт-контексту перцепції;

5) за відсутності у перцепції етносу тенденції віддання переваги автоетнічним знакам (візуальним або вербальним) постає проблема диференціації етнічного гештальт-контексту від інших, соціокультурних (ментальнісних) контекстів, які забезпечують переважання зразків культурного дискурсу залежно від їхньої модальності, видових варіацій, напрямків, жанрів.

Реалізація поставленої мети та верифікація гіпотез передбачали вирішення таких основних завдань дослідження:

1. узагальнення теоретико-методологічних засад загальнопсихологічного вивчення етнічної свідомості та розробка системного концептуального підходу до вивчення структури етнічної свідомості;

2. психосемантична реконструкція первинних структур свідомості давніх східних слов'ян: дослідження оцінності, емоційності, реактивності, просторової й часової категоризації світу і порівняння їх з еквівалентними семантичними структурами наших сучасників;

3. експлікація кроскультурних особливостей сприймання та оцінки досліджуваними культурних зразків різномодальної семантики (вербальної та візуальної);

4. порівняльне дослідження продуктивності етнокультурних та соціокультурних гештальт-контекстів сучасної етнічної свідомості;

5. визначення ролі й місця у структурі етнічної свідомості семантики зразків культурного дискурсу залежно від їхніх видових модифікацій, напрямків, жанрів;

6. виявлення міжетнічних розбіжностей у сприйманні різнокультурних об’єктів українцями й росіянами та окреслення вікової динаміки цього процесу в межах одного етносу;

7. побудова концептуальної змістової моделі образу світу на основі розкриття структурно-змістових характеристик східнослов’янської етнічної свідомості.

Теоретико-методологічну основу даного дослідження склали такі наукові засади: ідея опосередкованості психічного відображення формами соціально-історичного досвіду людини, зокрема, принцип сигніфікативності значення, ідея інтеріоризації культурного знака (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв), теорія значення як перетвореної форми діяльності, ідея предметної опосередкованості свідомості (Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв), психосемантичний підхід когнітивної психології до вивчення свідомості людини (О. Ю. Артем’єва, О. Ф. Бондаренко, В. Ф. Петренко, О. Г. Шмельов), концепція феномену розуміння та психології смислу (Г. О. Балл, О. О. Брудний, О. М. Леонтьєв, Д. О. Леонтьєв, Г. С. Костюк, С. Л. Рубінштейн, Н. В. Чепелєва, Г. Г. Шпет), засади генетичної психології (С. Д. Максименко), предметно-поняттєве поле ментальності як феномену колективної свідомості (М. М. Бахтін, Л. С. Виготський, Г. Д. Гачев, А. Я. Гуревич, Б. Ф. Поршнєв), семіотична концепція етнокультури (В. В. Іванов, В. Т. Куєвда, Ю. М. Лотман, О. М. П’ятигорський, В. М. Топоров, Б. О. Успенський), теорія міфу в структурі колективної свідомості (Я. А. Голосовкер, М. Еліаде, С. Б. Кримський, К. Леві-Стросс, О. Ф. Лосєв, Е. М. Мелетинський, О. О. Потебня, В. Я. Пропп, М. Ю. Савельєва, Дж. Фрезер), принцип розвитку знаків та їхніх функцій у філогенезі (М. В. Гамезо, Б. Ф. Ломов, В. Ф. Рубахін, Ч. Морріс, Ч. Пірс), соціально-психологічні та особистісні концепції сутності національної та етнічної свідомості (М. Й. Боришевський, Ю. В. Бромлей, Л. М. Гумільов, Л. М. Дробіжева, І. С. Кон, С. В. Лур'є, Л. Е. Орбан-Лембрик, М. І. Пірен, Г. У. Солдатова, В. Ю. Хотинець), феноменологія етнонаціональної самоідентифікації (А. М. Березін, О. М. Васильченко, З. С. Карпенко, К. В. Коростеліна, В. М. Павленко, Т. Г. Стефаненко, С. О. Таглін), концепція етичного персоналізму (О. Ф. Бондаренко).

Методи дослідження. Дослідження передбачало застосування таких методів і технік:

· теоретичні методи (проблемно-логічний метод, індукція, абстрагування, узагальнення, систематизація, моделювання) застосовувалися для узагальнення теоретико-методологічних та експериментальних засад дослідження, розробки концептуального підходу до вивчення структури етнічної свідомості та побудови її змістової моделі;

· емпіричні методи – техніка дистанційного вивчення культури (Р. Бенедикт), метод психо-історичної реконструкції (І. Г. Білявський), метод семіотичного аналізу категорії граничних підстав (КГП) за О. С. Кирилюком, метод семантичних універсалій (О. Ю. Артем’єва), схема смислового аналізу дискурсу (Д. О. Леонтьєв), метод вільних вербальних асоціацій (О. І. Степанова) – впроваджувалися під час реконструкції первинних структур свідомості давніх східних слов'ян, при з’ясуванні основних особливостей існування універсальних понять в етнічній свідомості сучасних слов’ян, у дослідженні кроскультурних особливостей естетичного сприймання візуальних та вербальних культурних об'єктів, в окресленні семантичного простору етноспецифічних текстів. Діапазон методів було розширено за рахунок таких авторських методик дисертантки: етнопсихологічний опитувальник, етнічний семантичний диференціал, художній семантичний диференціал, методика індивідуальної етнобібліотерапевтичної бесіди;

· інтерпретаційні (структурний, філогенетичний) та організаційні (компаративний) методи забезпечували порівняльні характеристики поняттєвого структурування світу давніми і сучасними східними слов'янами, аналіз історико-культурних та літературних джерел;

· методи математичної обробки даних (факторний аналіз, кореляційний аналіз, контент-аналіз) поряд із якісним аналізом застосовувалися для узагальнення та систематизації набору ознак вищезазначених досліджуваних об’єктів та встановлення зв’язку між експериментальними змінними.

Основна частина дослідження тривала протягом 2002–2007 років. Етнічну структуру вибірки склали україномовні та російськомовні етнічні українці, російськомовні етнічні росіяни (саме цей контингент досліджуваних в окремих фрагментах експерименту об’єднується робочою назвою «східнослов’янська етнічна єдність»), а також китайці, турки та іранці. У різних видах аналізу в якості стимульного матеріалу фігурувало 144 об’єкти культури та окремі семантичні одиниці, проаналізовано 430 наукових та літературних джерел. Контингент експериментальних груп склали студенти, аспіранти та викладачі (носії національних мов) трьох вищих навчальних закладів: Київського національного лінгвістичного університету, Національного університету «Києво-Могилянська академія», Інституту післядипломної освіти Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Всього з урахуванням пілотажних серій експерименту досліджено 1029 осіб, серед них 525 жінок 504 чоловіків. Віковий розподіл досліджуваних обох статей – від 18 до 48 років.

Наукова новизна одержаних результатів:

– інноваційний характер має авторська розробка системного концептуального підходу до вивчення феномену етнічної свідомості, який вперше дозволив експериментально фіксувати етноспецифічні схеми сприймання та відтворення перцепту як цілісного образу. –

вперше констатовано закономірності семантико-семіотичних зрушень у поняттєвому структуруванні світу давніми і сучасними східними слов'янами (діахронія), а також наявність руху семіозису – вікового становлення етнічної знаковості – у свідомості сучасників (синхронія).–

фіксація специфіки і семантичного змісту етнічно своїх або етнічно чужих об’єктів вперше провадилася на культурному стимульному матеріалі такого об’єму й різноманіття, які дозволили охопити семантику двох провідних знакових систем людини – візуальної та вербальної. Отримані таким чином результати дали можливість охарактеризувати не лише процеси сприймання й когнітивного оцінювання стимульних об'єктів, але й самі принципи побудови об'єктів сприймання, їхні глибинні ідейні джерела.–

експериментально підтверджено положення Р. Арнхейма про те, що цільові об'єкти перцепції доступні лише в їхніх гештальт-контекстах. Зміст поняття «гештальт-контекст» розширений і специфікований у понятті «етнічний гештальт-контекст».–

запропонована модель етнічного образу світу вперше цілісно і системно характеризує семантику світосприймання, притаманного носіям східнослов’янської етнічної свідомості.

Теоретичне значення роботи полягає в:

· розробці системного концептуального підходу до вивчення феномену етнічної свідомості з позиції двох психологічних дисциплін: психосемантики та психосеміотики.

· побудові концептуальної структурної моделі етнічної свідомості та структурно-змістової моделі етнічного образу світу східних слов’ян.

· теоретико-методологічному визначенні, експериментальній констатації та порівняльному аналізі змісту понять «етнічна свідомість», «етнічний гештальт-контекст», «етнознак».

· обґрунтуванні етнокультурної та соціокультурної детермінованості етнічної перцепції;

· закладанні предметної та методичної основи етнобібліотерапії.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього застосування у визначенні культурних пріоритетів державного будівництва, у практиці національного виховання дітей та юнацтва, в якості методичної основи етнічно прийнятної психотерапевтичної практики – етнобібліотерапії.

Відтворена в ході дослідження концептуальна модель етнічного образу світу дозволяє оцінювати стратегії трактування реципієнтом етносоціокультурного знака, а відтак – вибудовувати адекватні засоби смислотехнічного впливу на суб’єкта як представника даної етнічної культури. Ці схеми можуть знайти своє практичне застосування у змістовому наповненні функціонування освіти, мистецтва, засобів масової інформації.

Отримані результати впроваджено у практику викладання: курсу «Психосемантика» у Київському національному лінгвістичному університеті (довідка № 823/01 від 06.11.2007) та в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (довідка №116/1 від 09.10.2007); курсу «Психологія мовлення» в Інституті післядипломної освіти Київського національного університету ім. Т. Шевченка (довідка № /03 від 10.10.2007); курсів «Копірайтинг» та «Рекламний креатив» в Інституті реклами, м. Київ (довідка № 211/1 від 11.10.2007); курсу «Психотренінг та психокорекція психічних процесів» у Чернігівському державному інституті економіки і управління (довідка № 601-14/ 672-н від 29.10.2007). Результати дослідження втілені в діяльності Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (довідка № 124/01 віж 11.10.2007), Мелітопольського державного педагогічного університету (довідка № 06/1627 від 11.09.2007), а також у громадсько-просвітницькій діяльності Благодійного фонду «Щедра криниця», м. Київ (довідка № 154/1 від 16.09.2007). Форми й методи етноспецифічної бібліотерапії застосовуються в роботі відділу обслуговування читачів Публічної міської бібліотеки ім. Лесі Українки, м. Київ (довідка № 104 від 20.10.2007).

Апробація результатів дисертаціїйного дослідження. Основні теоретичні та практичні положення дисертації були апробовані: на Першому всеукраїнському конгресі психологів (Київ, 2005); на науково-практичних конференціях: 1) міжнародних: «Т. Г. Шевченко і світова культура» (Санкт-Петербург, 2007), «Особистісне зростання і гуманізація стосунків між поколіннями» (Полтава, 2007), «Актуальні проблеми психолінгвістики» (Переяслав-Хмельницький, 2007 та 2006), «Ґенеза буття особистості» (Київ, 2006), «60 років ЮНЕСКО: погляд у майбутнє» (Київ, 2006), «Мова і культура» (Київ, 1997); 2) всеукраїнських: «Тенденції розвитку психології в Україні: історія і сучасність» (Київ, 2006), «Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості практичного психолога в умовах вищої школи» (Тернопіль, 2003), «Проблеми комплексного розвитку реклами в Україні в контексті міжнародного досвіду» (Київ, 2000), «Слово лікує, учить, виховує, єднає» (Київ, 1997); на наукових семінарах: «Маркетинг і реклама в Україні: дослідження, імідж, практика» (Київ, 1997), «Соціально-психологічні проблеми бібліотечної професіології, менеджменту та маркетингу послуг» (Київ, 1996); на ІІ з’їзді Товариства психологів України «Проблеми та перспективи розвитку психології в Україні» (Київ, 1996).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відбито у 37 публікаціях: одній монографії, двох навчально-методичних посібниках, 24 статтях у фахових виданнях, включених до списку ВАК України, 10 тезах конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (558 одиниць). Зміст дисертації викладений на 479 сторінках комп’ютерного набору (з них 428 сторінок основного тексту), містить 22 таблиці та 21 рисунок. Додатки, оформлені окремою книгою, містять 79 таблиць та 17 ілюстрацій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Психологічна сутність етнічної свідомості» аналізуються численні підходи до теоретичного осмислення свідомості як такої та етнічної свідомості, зокрема. В аспекті етнічної свідомості розглядаються поняття образу й моделі світу, етнічного гештальт-контексту, особливості знакового опосередкування дійсності, а також методологічні підстави їх психосемантичної реконструкції.

Простежується історія становлення поняття «свідомість», провідні підходи до вивчення природи свідомості (дуалістичний і моністичний, структурний і функціональний) та аспекти цього вивчення (психофізичний, психоісторичний, мовно-психічний). Аналізуються уявлення про системні підстави свідомості та їхню генетичну змінність, історія становлення опозиції «смисл – значення», роль свідомості й психічного образу в регулюванні діяльності, а також основні уявлення про структурування свідомості.

Констатовано, що при домінуючому в сучасних психологічних дослідженнях редукціонізмі в розумінні свідомості основною стає тенденція визначення її складових. При цьому свідомість характеризується як сукупність упорядкованих, але не однорідних за смислом елементів, що одночасно відображають і породжують світ. Компонентами свідомості вбачаються смисл, слово-знак, чуттєва тканина свідомості; функціями – самовираження особистості, постановка завдань діяльності, цілепокладання, життєвий задум. У кожному разі індивідуальна свідомість обумовлена системою колективних (зокрема, етноспецифічних) значень.

Якщо концептуальне наповнення поняття «свідомість» зводиться переважно до пошуку її структурних і функціональних елементів, а значить, мислиться як система, то у визначеннях етнічної свідомості домінує смисловий еклектизм, обумовлений, як свідчить аналіз, відносною молодістю й полідисциплінарністю даної проблематики для психології.

Узагальнення наявного матеріалу дозволило авторові попередньо представити сукупну структуру всіх рівнів етнічної свідомості в її концептуальній структурній моделі, основою побудови якої став комплексний системний підхід до розуміння свідомості. Показано, що внутрішнім стрижнем цієї моделі має бути утворення, яке виступає підсистемою двох таких надсистем: етнічної свідомості, в якій реалізується функція переробки чуттєвої тканини в етнічно зумовлені значення і смисли, та суб’єктивного досвіду етнофора, зокрема, досвіду перцепції, актуалізації етнічних архетипів, впізнавання, категоризації об’єктів світу – тобто надсистеми, яка забезпечує інформаційно-цільовий аспект життя. Доводиться теза про те, що такою підсистемою виступає етнічний образ світу.

На підставі аналізу численних підходів до понять «картина», «образ» та «модель» світу зроблено такі висновки. Реальність відбивається психікою у вигляді образу світу, який є продуктом малоусвідомлюваного суб’єктивного відображення дійсності, визначає спосіб осягнення буття і задає своєрідний характер дій людини або спільноти. Будучи інтегральним ідеальним продуктом процесів свідомості, одержуваним шляхом постійної трансформації чуттєвих образів у значення й смисли, образ світу репрезентується за допомогою структурно-семантичних можливостей рідної мови.

Розглянута система наукових уявлень дозволила специфікувати розуміння етнічного образу світу в такий спосіб: етнічний образ світу – це притаманний етносу донауковий вид картини світу, що становить собою колективну форму світогляду й конкретних знань, закріплену в знаковій системі рідної мови. Етнічний образ світу детермінується існуючим у свідомості етносу суб'єктивним гештальт-контекстом сприймання об'єктивного світу. Будучи ідеальним утворенням, етнічний образ світу репрезентує дійсність у тому вигляді, у якому вона осмислюється етнофорами.

Етнічна свідомість трактується в контексті порівняння двох підходів до розуміння етнокультурної системи знаків: когнітивного (релятивістського) і семіотичного. На засадах семантичних та семіотико-прагматичних постулатів Л. С. Виготського, Ч. Пірса, Ч. Морріса проаналізовано типології значеннєвих рівнів свідомості особистості й соціуму, дихотомію «значення – смисл», феноменологію етнічного знака та його функції. Будучи продуктом суспільної практики, етнокультурна система знаків відбивається в етнічній свідомості носія даної культури, переважно визначаючи процеси перцепції, структурування й категоризації інформації про світ. Тим самим створюється властивий етносу унікальний спосіб світобачення – етнічний образ світу. Теоретичний аналіз дозволив авторові потрактувати етнознак як одиницю ідеально-матеріального заміщення предмета, що відбувається у свідомості етнофора в процесі життєдіяльності етносу з метою організації й регулювання цієї життєдіяльності.

Далі в роботі наведено авторську реінтерперетацію класичних положень когнітивної психології та гештальт-теорії та викладено авторську концепцію дослідження. Автор виходив з передбачення того, що етнокультурно детерміноване сприймання організується такими внутрішніми спонукальними силами реципієнта, як етнічний образ світу й індивідуальні мотиваційно-ціннісні комплекси. Перцепт активізує у свідомості реципієнта властивий йому етнічний гештальт-контекст, тобто ту ситуацію, в якій характер кожного елемента (знака) перцепції визначається його позицією в складі цілого (етнічної свідомості).

За спостереженням Р. Арнхейма, сприймання творів мистецтв, що не узгоджуються з життєвими уявленнями глядача, вимагає певної напруги, яка змушує глядача переходити на такі рівні сприймання, до яких він не звик. Так відбувається асиміляція перцепта, вбудовування його знаковості в універсальний образ світу реципієнта. Але так само реально й протилежне: напруга від неузгодженості об'єкта з картиною світу суб'єкта змушує останнього переходити на такі рівні сприймання, до яких він «звик», тобто через етнічний гештальт-контекст апелювати до етнічної картини світу, несвідомо експлуатуючи етнічні константи свідомості. Очевидно, що і об'єкт, і сам процес перцепції, і його результати не вільні від етнічного гештальт-контексту.

Методологічною основою реконструкції етнічного образу світу (в єдності онтологічного та гносеологічного в ньому) виступає положення психологічної теорії про діяльнісну природу психічного (О. М. Леонтьєв), положення С. Л. Рубінштейна про єдину структуру світу разом із діючим суб'єктом, що перебуває в ньому, ідея накладання у свідомості на теперішнє слідів попереднього досвіду (О. Ю. Артем’єва). Наш підхід відповідає також практичним завданням етичного персоналізму як антропологічної моделі вітчизняної традиції психотерапії (О. Ф. Бондаренка).

Оскільки психосемантичний опис етнічного образу світу є описом його системи значень, то кінцевим продуктом такого підходу в нашому випадку мусила б стати експериментально забезпечена психосемантична модель етнічного образу світу на основі структурно-змістових характеристик етнічної свідомості. У зв’язку з цим розкрито теоретичні засади та експериментальні можливості психосемантики як наукової парадигми для реконструкції систем значень і смислів, цих форм репрезентації досвіду людській свідомості. В якості математичних моделей опису систем значень у роботі використані результати процедур багатомірного шкалування – факторна структура, семантична структура (контент-аналіз), структура семантичних просторів – що дозволяє вважати двома рівновеликими складовими семантичного моделювання як опис об’єктів та явищ світу, так і опис суб'єктивного досвіду самого реципієнта.

Експериментально зафіксоване наповнення етнічної свідомості історично константними (або модифікованими) знаками у вигляді поняттєвої системи дозволяє стверджувати, що у етнічної свідомості є свій зміст, а значить, власний образ світу. В подальшому, з метою визначення чинників утворення етнічного образу світу, мають бути окреслені семантичні контури етнічного гештальт-контексту як сукупності психічних умов, що забезпечують етнізований характер індивідуального сприймання, для чого експериментально констатуються семантичні відмінності перцепції тих самих об’єктів представниками різних етносів. З дослідницькою метою мінімізувати соціокультурний чинник до експерименту залучаються представники одного віку та соціального прошарку (студентство). У разі виявлення очевидної переваги сприйманих візуальних об’єктів автоетнічного походження можна вважати доведеним факт домінування етнічного контексту гештальту і його вирішальної ролі у формуванні етнічного образу світу.

Проте, з урахуванням альтернативної гіпотези до експериментального матеріалу введено не тільки різноетнічні, але й різнокультурні стимули. У випадку, якби тенденції автоетнічних переваг не спостерігалося або вона була б недостатньою, постала б проблема диференціації етнічного гештальт-контексту від інших, соціокультурних (ментальнісних) контекстів. За цих умов, оскільки особливості візуального образу світу до цього моменту вже мали б бути експліковані, дослідження зосередилося б на специфіці сприймання вербальних об’єктів представниками однієї етнічної єдності (східними слов’янами) у проекції їхньої свідомості на тексти, різні за етнічним та соціокультурним походженням. З цією метою було сплановано визначення ролі і місця у структурі етнічної свідомості семантики зразків культурного дискурсу залежно від їхньої модальності та видових варіацій, напрямків, жанрів (поезії, прози, публіцистики, кіно, архітектури, живопису).

Таким чином, суть авторської концепції полягає в:

1. комплексному підході до предмета дослідження з позиції двох психологічних дисциплін: психосемантики та психосеміотики.

2. ствердженні того, що етнічна свідомість має свій зміст, і цей зміст підлягає психосемантичній експлікації. Трансльованість змісту етнічної свідомості в етногенезі та його експериментальна вимірюваність дозволяють фіксувати міру семантичної збереженості певного етносу.

3. передбаченні того, що предметний світ, задаючи певні способи діяльності етносу, відповідним чином структурує і психічно-процесуальний «супровід» цієї діяльності (структурування, осмислення та категоризацію предметів та явищ світу), що, у свою чергу, формує етнічний образ світу як змістовий продукт етнічної свідомості.

4. ствердженні провідної ролі у побудові етнічного образу світу етнічного гештальт-контексту як сукупності психічних фактів, що забезпечують етнізований характер індивідуального сприймання.

5. констатації того, що терапевтичні можливості етноспецифічної бібліотерапії зумовлені специфікою етнічного образу світу.

Гіпотетична структура образу світу, за версією О. Ю. Артем’євої, складається з перцептивного шару (просторово-часова модель), семантичного шару (смисли як відношення суб'єкта до об'єктів перцептивного світу) і ядерного шару (складовими якого є етнічно детерміновані смисли, архетипи). На цій підставі вибудовувалася така послідовність дослідницьких експериментальних дій: реконструйований поняттєвий універсум, діахронічно фіксований у свідомості давніх та сучасних східних слов’ян (другий розділ роботи), мусив виявити архетипно-ядерний шар свідомості; психосемантичні репрезентації вербальних та візуальних об’єктів (третій та четвертий розділи) мали б окреслити перцептивний та семантичний шар етнічної свідомості.

Методологічний базис теоретичної й експериментальної психосемантики, таким чином, надає підстави для моделювання суб'єктивних семантик свідомості цілого суспільства, продуктом функціонування яких, зокрема, є образ світу, відбитий в етнічній свідомості.

У другому розділі роботи «Діахронічна репрезентація універсуму у свідомості східних слов’ян» об'єктом психологічної реконструкції стало поняттєве структурування світу давніми і сучасними східними слов'янами. З метою визначення етнічних констант свідомості психо-історичній реконструкції піддавалися, з одного боку, окремі прояви ранньослов'янської оцінності, емоційності, реактивності, просторового й часового структурування світу, з іншого – особливості асоціювання та семантичного диференціювання універсальних понять нашими сучасниками. Об’єктом дослідження стали тексти соціально-побутових і фантастично-героїчних казок (російських й українських), історико-героїчний епос (російська билина й українська дума), тексти російських сказань і ранньої української літератури, всього 77 джерел.

Виходячи з передбачення того, що певна частина поняттєвого змісту свідомості є етноконстантною, проведено пошук континууму найбільш загальних (універсальних) понять, здатних уніфіковано презентувати етнічні константи давньої та сучасної свідомості. На підставі типології універсальних понять (Р. Халліг та В. фон Вартбург) укладено список категорій з 23 лексем-іменників, що, гіпотетично, відбивають феноменологію етнічних констант (це патерни етнічної ідентичності, провідні екзистенціальні цінності, локалізатори психологічного центру етносу та деякі об'єкти змішаної семантики). Отже, лексеми я, ми, народ, нація, мова, пісня, Україна, життя, свобода, хліб, любов, душа, релігія, держава, дім, земля, сім’я, мати, батько, жінка, чоловік, друг, дитина стали експериментальним стимульним матеріалом; стосовно значень деяких з них була зроблена семантична компресія й утворені угрупування понять, за якими досліджувалася давня свідомість.

Повне уявлення про структуру експерименту дає вміст таблиці 1.

Таблиця 1.

Загальна характеристика етапів, обсягу та методів дослідження

Етапи дослідження | Кількість одиниць

дослідження | Основні методи дослідження

Узагальнення теоретико-методологічних та експериментальних засад вивчення етнічної свідомості | 430

джерел | Теоретико-методологічний аналіз наукових джерел

Розробка системного концептуального підходу до вивчення феномену етнічної свідомості | Концептуальне моделювання,

узагальнення

Реконструкція первинних структур свідомості давніх східних слов'ян: дослідження оцінності, емоційності, реактивності, просторового й часового структурування світу | 77 текстів-об’єктів аналізу | Техніка дистанційного вивчення культури, компаративний аналіз історико-культурних та літературних джерел, метод психо-історичної реконструкції, експертна оцінка, семіотичний аналіз категорії граничних підстав (О.С. Кирилюк),

контент-аналіз текстів

З’ясування основних особливостей існування універсальних понять в етнічній свідомості східних слов’ян | 194 особи,

24 тис. асоціатів | Апробація переліку універсальних категорій; вільний вербальний асоціативний експеримент;

семіотичний аналіз категорій граничних підстав

Оцінка ставлення респондентів до власної етнічної спільноти | 266

осіб | Анкетне опитування

Констатація у психосемантичному експерименті cемантики національного та етнічного | 194 особи,

19 одиниць аналізу | Розробка, апробація та валідизація методу «Етнічний семантичний диференціал»; факторний аналіз;

побудова семантичного простору етнічно релевантних понять

Порівняльна характеристика поняттєвого структурування світу давніми і сучасними східними слов'янами | Якісний компаративний семантико-семіотичний аналіз змістових елементів давньої та сучасної східнослов'янської ментальності

Продовж. табл. 1.

Дослідження кроскультурних особливостей естетичного сприймання візуальних об'єктів | 120 осіб,

10

одиниць аналізу | Метод семантичного диференціала, метод вільної семантизації; експертна оцінка; Особистісний опитувальник Г.Ю. Айзенка; психосемантична реконструкція; факторний аналіз.

Визначення етнічної специфіки сприймання автокультурного та інокультурного живопису | 189 осіб,

8 одиниць аналізу | Метод вільних асоціацій; етнічний семантичний диференціал; художній семантичний диференціал; метод вільної семантизації; факторний аналіз

Реконструкція семантики сучасного кінодискурсу та архітектури в етнічній свідомості | 54 особи

2 об’єкти аналізу | Художній семантичний диференціал; смисловий аналіз дискурсу (схема Д.О. Леонтьєва); анкетне

опитування; факторний аналіз

Окреслення семантичного простору українського етноспецифічного тексту. Порівняльний аналіз психосемантики текстів української, іранської, турецької та китайської національних літератур | 114 осіб,

12 об’єктів аналізу (9870 лекс. одиниць) | Контент-аналіз текстів з використанням комп’ютерної експертної системи ВААЛ; художній семантичний диференціал; компаративний аналіз текстів; факторний аналіз даних

Виявлення психосемантичних ознак ідилічного етосу української ментальності | 275 осіб,

4 одиниці аналізу | Вільний вербальний асоціативний експеримент; семіотичний аналіз категорії граничних підстав; факторний аналіз даних

З’ясування психосемантичних особливостей сприймання прози та публіцистики | 57 осіб,

6 об’єктів аналізу | Семіологічний аналіз текстів; художній семантичний диференціал; факторний аналіз

Дослідження співвіднесеності етнокультурних та соціокультурних компонентів свідомості | 52 особи,

2 об’єкти аналізу | Семіотичний аналіз літературного напрямку; семіологічний аналіз текстів

Виявлення психосемантичної структури поетичного твору в контексті бібліотерапії | 134 особи,

4 об’єкти аналізу | Бібліотерапія; метод семантичних універсалій; психосемантична реконструкція; семантичний диференціал; факторний аналіз

Укладання списку текстів для етноспецифічної бібліотерапії | 238 осіб | Анкетне опитування

Побудова семантико-семіотичної моделі етнічної свідомості, притаманної носіям східнослов’янської етнічної свідомості | Метод систематизації, моделювання, проблемно-логічний метод

Застосування експертних оцінок з опорою на семіотичний аналіз категорій граничних підстав та контент-аналіз фолькорних текстів дозволило здійснити психо-історичну реконструкцію характерної для давніх і сучасних слов’ян системи уявлень про часо-просторову архітектоніку світу.

Виявлено, що простір життєдіяльності героя східнослов’янського фольклору цілком дискретний: у ньому наявний сакральний центр (середина) та периферія, що й визначає виразну дихотомію давнього слов’янського світосприймання на «своє-чуже» і «свої-чужі».

За даними психосеміотичної реконструкції, історичне поняття «серединний світ» (хата) – це місце народження й біологічного існування героя з аліментарним світоглядним кодом годування-поїдання в його рослинно-землеробській модифікації, яке містить у собі ознаки храму (безсмертя, ритуально-дублююча онтологія та дохристиянський еротизм). Поняття різко протиставлене «позахатньому» простору, агресивному, смертельно загрозливому, діяльнісному за ремісничо-формозмінним типом (якщо мати на увазі речі-помічники або зброю).

Визначено, що опозиція середини й периферії актуалізується через просторове пересування героя, через його шлях, яким слов’янина веде доля. Шлях героя, наперед визначений і обов’язковий, просторово дискретний. Логічний зв’язок між первинним станом героя і кінцевим результатом його подорожі далеко не завжди носить причиново-наслідковий характер: мета, заради якої герой казки робить перший крок за поріг, простіша й буденніша, ніж перебіг і наслідки наступної подорожі. Мета порівняно частіше торкається відновлення втраченої цілісності світу героя, ніж спрямована на досягнення нового. На шляху ініціації русич не вирізняється усвідомленням шляху – лише вірою в його неминучість. Повернення героя, збагаченого новим досвідом, додому часто змінює статус героя, але практично не змінює психологічної архітектоніки цілого слов’янського світу.

Семантичним центром поняття дім у сучасній свідомості є категорія «комфорт-захист», яка поєднує в собі функції захисту, рекреації й терапії мешканців будинку. В цілому ж, універсалія дім втілюється у факторах: емоційний позитив, сила, позитивна етнічність, новизна та семах «генетичне», «речове» і «міфологічне».

У психосемантиці «периферійного» поняття земля амбівалентно сполучаються емоційний позитив і тенденція відторгнення поняття як чогось пасивного, незрозумілого і невільного. Сучасне поняття земля не втрачає ознак рідності, але в ньому розмитий компонент етнічності. Життєво-біологічне, годувальне начало (рослинно-землеробський рівень) сполучається тут із новітнім глобалістським міфом ідеальної планети й причетності кожного до неї завдяки володінню частиною спільного цілого – батьківщиною («генетичне») або землею як власністю («престижно-демонстративне»).

На відміну від визначеності психологічної топографії історичного слов’янина, його відчуття часу не відрізняється сталістю. Спостерігається часова ретардація, часова компресія та зупинка часу. Мислимий як невіддільний від категорії життя, час у давнину сприймався ідеалізовано, вплітався в історичне оповідання як засіб очуднення подій фабули. Як атрибут шляху героя, час – це обіцянка безсмертя, логічний і заслужений героєм фінал його пригод. У давнину час міфологічний: міф про безсмертя ритуально компенсує смертельні загрози на шляху героя.

Специфіка часової семантики в сучасній ментальності розглядалася в контексті універсалії час життя. Категорія життя інтерпретується сучасником субстантивно-метафорично, атрибутивно, міфологічно, рефлексивно й генетично як щось емоційно прийнятне, легковажне, інертне. У цілому, життя за світоглядним кодом свідомості є еротичним як на біологічному рівні людської онтології, так і на ідеальному рівні його рефлексивного опису (у культурному дискурсі).

Тим самим, у сучасній свідомості східних слов’ян було констатовано: відсутність різкого протиставлення серединного й периферійного просторових світів; константність біологічного, генетичного, еротичного та аліментарного у семантиці просторового центру; зміщення семіотичних маркерів старовинного міфу про безсмертя з ритуального простору дому в ідеалізований простір сучасного поняття земля; та, в цілому, схоже семантичне наповнення категорій час і життя в діахронії, за винятком того, що час історично мислився в контексті ритуалу (наратив міфу), а життя ідеалізується сучасником у рефлексивно-еротичному контексті.

Проведений валентнісний та мотиваційний контент-аналіз історичних текстів та семіотична кодифікація категорій граничних підстав окреслили семіозис життєдіяльності слов'янського героя, зокрема, обставини народження та соціального статусу героя давнього слов’янського фольклору, семантику предметного світу у свідомості давніх і сучасних слов’ян, семантику дихотомії чоловічого й жіночого.

Аналіз валентності історичних текстів виявив, що найбільш високо і при цьому негативно валентними текстами є російські билини, що свідчить про низьку активність героя: останній лише реагує на виклик долі, тоді як потенціал досягнення ним мети початково є високим. Тексти низької загальної валентності (українська дума, російська та українська народна побутова казка) також не виявляють позитивної валентності, тобто їхній герой діє в умовах «поганого прогнозу».

Мотиваційний контент-аналіз текстів показав, що обом групам текстів притаманна семантика низького рівня досягнень, і зокрема, досягнень успіху, небажання влади, як і відсутність страху перед нею, низька афіліативність та мотивація до пошуку підтримки. В українських текстах виразніший страх соціального відкидання. В цілому, ряди мотиваційних параметрів українських та російських історичних текстів корелюють між собою з коефіцієнтом 0.570 (р<0.05).

В історичних текстах прослідковується чітка дихотомія у вигляді чоловічого і жіночого світів, пов’язана з дохристиянською статево-рольовою сегрегацією слов’янства: жіночому, родовому, належному до еросу, рослинно-землеробському, тут протистоїть чоловіче, соціально-діяльнісне, агресивне, скотарське, ремісничо-формозмінне начало. Сучасна ж диференціація чоловічого й жіночого показала, що чоловік мислиться в семантичному полі еросу як біологічний об'єкт, а в соціально-діяльнісному плані – як об'єкт агресивний (очевидно, новітня міфологія чоловічого розвивається лінією семантики статусного та інструментального). Велика кількість яскраво позитивних характеристик жінки пояснюється позитивністю етнічного архетипного образу жінки в українській культурі (фактор етнічність), поняття є високоатрибутивним і таким, що не втратило висхідної метафоричності та міфологізму. Жінка життєва, в ідеально-описовому шарі онтології еротична, а також життєва й еротична в соціально-діяльнісному плані.

Окрім цього констатовано, що предметний континуум давнього русича, подібно до простору, поділяється на речовий світ середини й речовий світ периферії. Останній (чужі речі) для історичного слов’янина виконують то еротичну (подарунок), то агресивну (зброя) функцію, сполучаються в соціально-діяльнісному шарі давньої ментальності із земними предметами, що забезпечують аліментарні потреби суб'єкта в рослинно-землеробському, скотарському й ремісничо-формозмінному коді свідомості, але ніколи не стають сакральними. Як у давнину, так і в сьогоденні у свідомості слов’янина за допомогою речей світ символічно маркується як «свій» або «чужий».

Аналіз аксіологічних та каузальних аспектів слов’янської ментальності показав, що епічний слов’янський герой діє в чітко визначених межах традиції. Як поведінкова норма, так і оцінювання поведінки, вчинку здійснюється за критеріями, винесеними за межі особистості, – критеріями езотеричними, релігійними, родинно-сімейними, визначеними долею або чужою волею, обманом чи людською зрадою. Словесна ритуалістика (прокляття, молитва, замовляння) – також стійка детермінанта сюжетного руху. Узагальнення семантики текстів виявило дві комплексні причини вчинків історичного слов'янина – виклик долі та майбутня винагорода: смертельна загроза на шляху героя спричиняє його агресивні дії, але в кінцевому рахунку ритуально винагороджується дарунком безсмертя (знання, багатство тощо).

Сучасна східнослов'янська ментальність демонструє більшу якісну розмаїтість семантики аналогічних понять. Так, релігія мислиться як категорія безсмертного в ритуально-дублюючій онтології, однак, будучи розглянута як життєва реальність, з'являється в контексті ідеального, рефлексивного й аліментарного. Тобто, з одного боку, релігія виступає ні чим іншим як духовним хлібом, проте з позиції раціонального оцінювання викликає сумніви у її здатності до духовної ортопедії. Подібно