ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ЛЕБЕДЄВ ОЛЕГ ПАВЛОВИЧ
УДК 336.027.2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ДІЯЛЬНОСТІ
УЧАСНИКІВ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України
Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор Калюжний Ростислав Андрійович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри управління в ОВС
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Копан Олексій Володимирович, Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України, начальник відділу;
кандидат юридичних наук, доцент Сирота Анатолій Іванович, Національна академія Служби безпеки України, начальник кафедри економіко-правових дисциплін
Захист відбудеться 19 березня 2008 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1
Автореферат розісланий “18” лютого 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради М.В. Лошицький
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Фінансові відносини супроводжують державу протягом усієї історії її існування, незалежно від етапу, типологічних та етнонаціональних особливостей. Держава не може реалізовувати свої функції та забезпечувати виконання соціально-економічних програм, не маючи у своєму користуванні відповідних фінансових ресурсів, створення та примноження яких відбувається саме на фінансовому ринку країни.
Переваги ринкової економіки підтверджені світовою практикою та перевірені часом. Проте, на сучасному етапі розвитку нашої держави висловлюються прямо протилежні думки щодо достатності та ефективності забезпечення державного контролю діяльності учасників фінансового ринку України. У цьому сенсі можна привести як оптимістичні, так і доволі песимістичні оцінки ступеня урегульованості даної сфери правовідносин. Розмаїття оцінок реального стану справ у цьому напрямі спричиняється не лише різними поглядами на ті реальні здобутки, які має наша країна, а й відмінним розумінням того, у чому проявляється зміст поняття контролю діяльності учасників фінансового ринку, а також різними критеріями, що застосовуються при порівнянні організації такого контролю.
Так, під час роботи над дисертацією автором було проведене опитування осіб, які в тій чи іншій мірі мають відносини на фінансовому ринку України. Результати анкетування довели, що 62,7% опитаних зауважують на недосконалому законодавстві яке регулює правовідносини на фінансовому ринку країни. І лише 14,2% не погоджуються з цим. Крім цього, переважна більшість опитаних (46,6%) незадовільно оцінили діяльність держави по забезпеченню контролю діяльності учасників фінансового ринку; украй негативно – 22,5%; задовільно – 19,7%. На думку респондентів, така ситуація на фінансовому ринку країни є результатом неналежного рівня забезпечення державного контролю діяльності учасників фінансового ринку по лініях: законодавства – 68,8%; організації діяльності та взаємодії державних органів – 58,4%; науково-методологічного забезпечення – 78,3%.
Водночас, як вважають респонденти, основні недоліки у діяльності державних органів на фінансовому ринку зумовлені: корумпованістю державних структур (28,3%), незадовільним рівнем професіоналізму працівників державних органів (20,7%), відсутністю цілеспрямованої і предметної діяльності державних органів у цій сфері (20,1%). Разом з тим, при визначенні напрямів підвищення ефективності забезпечення контрольних повноважень держави на фінансовому ринку майже третина опитаних засвідчили про необхідність внесення змін до чинного законодавства (31,3%); приблизно така ж кількість респондентів наголосили на необхідності зниження рівня корупції (32,2%), близько п’ятої частини опитаних підкреслили такий чинник як необхідність підвищення рівня підготовки юридичних кадрів (21,4%), інші зважили на зниженні відсотку плинності кадрів – 15,1%.
Функція контролю фінансового ринку, а також діяльності його учасників, потребує створення системи спеціально уповноважених органів, які в межах наданих їм повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства здійснюють реалізацію інтересів держави у цій сфері. Система таких органів повинна бути розгалуженою, збалансованою та ієрархічно вибудованою. Це, у свою чергу, вимагає вивчення досягнень української правової науки, узагальнення організаційно-правового досвіду, аналізу та використання закордонного законодавства і відповідних міжнародно-правових актів на рівні дисертаційного дослідження.
Ще однією з обставин, яка обумовлює необхідність дослідження викладених питань, є потреба сприяти усуненню недоліків, що мають місце у діяльності державних органів, які забезпечують контрольні функції держави на фінансовому ринку.
Зазначене обумовило вибір теми наукового дослідження, визначили її актуальність та науково-практичне значення.
Найбільш важливими в науковому розумінні для автора під час роботи над дисертацією були теоретичні розробки провідних вітчизняних фахівців у галузі фінансового, адміністративного та інформаційного права, зокрема В.Б. Авєр’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Д.А. Бекерської, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, В.М. Бутузова, А.В. Васильєва, Л.К. Воронової, П.Т Геги, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Л.М. Долі, І.Б. Заверухи, Н.К. Ісаєвої, Р.А. Калюжного, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Копана, Є.Б. Кубко, О.А. Кузьменко, М.П. Кучерявенка, А.А. Нечай, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришка, О.П. Орлюк, О.І. Остапенка, П.С. Пацурківського, Н.Ю. Пришви, О.П. Рябченко, М.М. Тищенка, В.К. Шкарупи та ін.
Розкриваючи місце та роль контролю діяльності учасників фінансового ринку серед інших функцій держави, автор керувався теоретичними розробками і положеннями наукових праць авторитетних українських вчених-економістів, зокрема Н.А. Адамової, М.О. Бурмаки, Л.А. Жука, А.Г. Зюнькіна, М.І. Камлика, О.М. Мозгового, К.Г. Отченаш, А.А. Рибальченка, В.В. Сопка, В.Ф. Столярова, В.О. Шевчука, Л.К. Яцишиної та ін.
Окремі висновки щодо методів забезпечення ефективного державного контролю діяльності учасників фінансового ринку автором зроблені з використанням деяких положень економічної науки, наведених у роботах російських науковців, зокрема О.Н. Горбунової, Л.А. Дробозіної, О.Ю. Грачевої, Я.М. Міркіна, А.А. Первозванського, В.М. Родіонової, Ю.Н. Стрілова, І.В. Фіруліна, А.С. Чеснокова та ін.
Дисертантом використано праці іноземних дослідників, які присвятили свої роботи проблемам розвитку та становлення фінансового ринку, зокрема А. Адамса, Р. Колба, Х. Хевенса, Г. Чаше, В. Шарпа, І. Шилля та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Необхідність дисертаційного дослідження зумовлена планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України “Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004-2009 років”, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № 755.
Дисертація є також складовою частиною Основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005-2007 роки (рішення вченої ради від 17 травня 2005 року, протокол № 7), а також річних планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ, замовлень галузевих служб і підрозділів органів внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета наукового дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу законодавчих та нормативно-правових актів, наукових вітчизняних та закордонних джерел з’ясувати стан організації і законодавчого забезпечення контролю діяльності учасників фінансового ринку України, а також визначити тенденції його подальшого розвитку з метою прогнозування напрямів удосконалення чинного законодавства у цій галузі.
Відповідно до поставленої мети в процесі дослідження виконувались основні завдання:
- розкрити призначення та визначити місце і роль державного контролю діяльності учасників фінансового ринку в системі функцій держави;
- провести системний аналіз діючого законодавства, яке забезпечує контроль діяльності учасників фінансового ринку;
- вивчити історичний досвід здійснення державного контролю учасників фінансового ринку та методи регулювання їх діяльності у світовій практиці;
- дослідити правозастосовчу діяльність державних органів, які здійснюють контроль діяльності учасників фінансового ринку;
- з’ясувати систему суб’єктів державного контролю на фінансовому ринку;
- визначити організаційно-правові проблеми, які виникають у процесі здійснення державного контролю діяльності учасників вітчизняного фінансового ринку, а також шляхи їх подолання;
- систематизувати існуючі проблеми забезпечення ефективності контрольної діяльності органів державної влади щодо учасників фінансового ринку;
- розробити науково обґрунтовані пропозиції з метою вдосконалення чинного законодавства у сфері державного контролю діяльності учасників вітчизняного фінансового ринку.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу діяльності уповноважених суб’єктів (учасників та державних органів) на фінансовому ринку України.
Предметом дослідження є організаційно-правові засади державного контролю діяльності учасників фінансового ринку України.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є положення діалектики щодо пізнання, розвитку та взаємозв’язку об’єктів реальної дійсності, зумовленість правових норм та відхилень від них, що викликані соціально-економічними чинниками.
При написанні дисертаційного дослідження автор використовував загальнонаукові методи пізнання, а саме:
- метод системно-структурного аналізу, тобто виділення елементів структури державного регулювання діяльності учасників вітчизняного фінансового ринку у системі державний функцій (підрозділи 1.2, 2.1 та ін.);
- соціологічний метод, який дає змогу розкривати суспільні умови функціонування контрольно-правових інститутів та норм, що їх створюють (підрозділи 1.4, 2.1, 2.3 та ін.);
- метод звернення до інших юридичних та економічних наук для того, щоб використати їх досягнення при аналізі різноманітних контрольно-правових явищ (підрозділи 3.2, 3.3 та ін.);
- функціональний метод, який полягає у виявленні взаємозв’язків між елементами структури державного регулювання фінансового ринку України. Основна увага приділяється функціональній характеристиці контрольно-правових інститутів, розмежуванню та взаємозв’язку їх функцій (підрозділи 2.2, 2.3 та ін.).
Крім загальних методів, автором дисертаційного дослідження було використано приватно-наукові методи пізнання, а саме:
- історико-правовий метод, за допомогою якого було досліджено розвиток законодавства щодо забезпечення державного контролю у минулі часи (підрозділи 1.1, 1.3 та ін.);
- формально-юридичний метод, за допомогою якого була здійснена зовнішня юридична обробка правового матеріалу (підрозділи 1.3, 3.2, 3.3 та ін.);
- порівняльно-правовий метод, для зіставлення контрольно-правових інститутів в Україні із зарубіжними країнами з метою визначення схожості та відмінностей між ними для підготовки пропозицій щодо покращання правозастосовчої практики в галузі державного контролю (підрозділи 1.3, 3.1 та ін.);
- критичний метод, для того, щоб з’ясувати, наскільки державний контроль (як галузь законодавства) за діяльністю учасників фінансового ринку відповідає сучасним вимогам країни як незалежної та правової держави, а також які зміни необхідно внести в чинне законодавство, що регулює цю сферу правовідносин (підрозділи 1.4, 2.3, 3.3 та ін.).
Базовим джерелом дослідження є Конституція України, законодавчі та нормативно-правові акти, загальнотеоретична та спеціальна література, відповідні наукові розробки в галузі теорії державного контролю.
Емпіричну основу дисертаційної роботи становлять узагальнення практичної діяльності уповноважених суб’єктів (учасників та державних органів) на фінансовому ринку України; опитування та анкетування підприємців, керівників підприємств, державних службовців (305 осіб); офіційні звіти та довідки, а також інші аналітичні матеріали з проблем дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробленні низки нових аспектів важливої проблеми – забезпечення належного державного контролю діяльності учасників фінансового ринку України та здійснення взаємодії правоохоронних органів з попередження правопорушень у цій сфері.
Дисертація являє собою комплексне дослідження становлення та подальшого розвитку контрольної діяльності державних органів на вітчизняному фінансовому ринку, заповнює прогалини у знаннях з проблеми організації ефективного контролю діяльності учасників фінансового ринку як функції держави. Дисертація також вирізняється сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій розвитку суспільних відносин у сфері регулювання фінансового ринку України та напрямів удосконалення законодавства. У роботі враховані положення чинного законодавства, піддано аналізу теоретичний і практичний матеріал, що стосується тематики дослідження.
Наукова новизна визначається також досягнутими в процесі вирішення поставлених завдань положеннями, які запропоновані здобувачем особисто та містять елементи новизни, зокрема:
вперше:
- сформульовано авторське визначення державного контролю на фінансовому ринку, як здійснення державою комплексу заходів щодо упорядкування правовідносин між учасниками фінансового ринку з метою забезпечення його справедливості, прозорості, ефективності та запобігання зловживанням і порушенням на ньому;
- доведено наявність різноманітних факторів (правового, економічного, соціального та морально-етичного), які впливають на ефективність забезпечення контрольної діяльності держави на фінансовому ринку;
удосконалено:
- систему принципів діяльності державних органів, що в межах повноважень, визначених чинним законодавством здійснюють контроль за діяльністю учасників фінансового ринку;
- положення про визначення державного контролю за діяльністю учасників фінансового ринку України (страхових компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного забезпечення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів) як однієї з першочергових функцій держави;
- окремі нормативно-правові акти, що регламентують забезпечення контролю діяльності учасників вітчизняного фінансового ринку та були зорієнтовані, в першу чергу, на виконання завдань, які виникали на етапі створення країни, і не могли повною мірою задовольняти сучасні вимоги її розвитку;
дістало подальший розвиток:
- наукові положення щодо об’єктивних проблем правового забезпечення державного контролю діяльності учасників фінансового ринку, а також можливих шляхів їх усунення;
- характеристика основних напрямів удосконалення державного контролю діяльності учасників фінансового ринку.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що положення, висновки і пропозиції проведеного наукового дослідження створюють основу для подальшого поглибленого теоретичного вивчення специфіки контролю діяльності учасників фінансового ринку України як функції держави.
Узагальнення та аналіз особливостей вітчизняного і міжнародного розвитку контролю діяльності учасників фінансового ринку, а також вироблення пропозицій щодо напрямів удосконалення вітчизняної системи регулювання та контролю діяльності учасників цієї сфери були використані при розробці:
правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій (довідка про впровадження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 3.07.2007 р. № 02/38);
порядку контролю за дотриманням професійними учасниками ринку цінних паперів норм законодавства на ринку цінних паперів (довідка про впровадження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від .07.2007 р. № 02/38);
положення про порядок реалізації заходів впливу у вигляді відсторонення керівництва від управління фінансовою компанією-управителем та призначення тимчасової адміністрації (довідка про впровадження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 30.07.2007 р. № 12/2-Н);
ліцензійних умов провадження діяльності із залучення коштів установників управління майном шляхом створення фондів фінансування будівництва та/або фондів операцій з нерухомістю (нова редакція) (довідка про впровадження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 30.07.2007 р. № 12/2-Н);
навчально-методичних комплексів “Бухгалтерський облік та експертиза” та “Фінансове право” (довідка про впровадження Кіровоградського інституту ім. Св. Миколая Міжрегіональної академії управління персоналом від 19.11.2007 р. № );
посібника “Інвестиційне право” (довідка про впровадження Кіровоградського інституту ім. Св. Миколая Міжрегіональної академії управління персоналом від .11.2007 р. № 381);
навчально-методичних комплексів до практичних занять з дисципліни “Фінансове право” (довідка про впровадження Севастопольського економіко-гуманітарного інституту Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського від 11.12.2007 р. № 339/12);
фондових лекцій щодо практичної діяльності правоохоронних органів у сфері економіки (довідка про впровадження Севастопольського економіко-гуманітарного інституту Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського від .12.2007 р. № 339/12).
Окремі положення дисертаційного дослідження можуть бути використані у:
- сфері правотворчості – для вдосконалення відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, що регламентують контроль діяльності учасників фінансового ринку;
- науково-дослідних цілях – для здійснення подальших наукових розробок у сфері регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу контролю діяльності учасників фінансового ринку;
- правовиховній роботі – з метою підвищення рівня правової культури учасників фінансового ринку України;
- діяльності державних органів – для вдосконалення правозастосовчої практики суб’єктів державного контролю на вітчизняному фінансовому ринку;
- навчально-методичному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, програм курсів вищих навчальних закладів в Україні та лекцій за темами “Світовий та вітчизняний досвід здійснення державного контролю діяльності учасників фінансового ринку”, а також суміжних з ними тем.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження, викладені у дисертації, були оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки” (м. Донецьк, 27 жовтня 2006 р.; тези опубліковано); “Актуальні проблеми муніципального управління” (м. Київ, 15 грудня 2006 р.; тези опубліковано); “Шлях України до економічної безпеки” (м. Харків, 20 квітня 2007 р.; тези опубліковано); “Актуальні проблеми управління у сучасний період розвитку державності України” (м. Київ, 26 жовтня 2007 р.; тези опубліковано).
Публікації. Основні теоретичні положення та практичні рекомендації, викладено у дев’яти наукових публікаціях, п’ять з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України та чотирьох збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета й завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладання матеріалу. Вона містить вступ, три розділи, які поділяються на десять підрозділів, висновки, два додатки та список використаних джерел (295 найменувань). Обсяг роботи становить 177 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми, висвітлюється ступінь її наукової розробки, окреслюється мета, завдання дослідження та його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначається наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення.
У розділі 1 “Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження концепцій контролю діяльності учасників ринку фінансових послуг”, що складається з чотирьох підрозділів, досліджується зародження та розвиток контрольних повноважень держави у фінансовій сфері, проаналізовано світовий та вітчизняний досвід в організації контрольної діяльності учасників фінансового ринку, а також охарактеризовано систему учасників фінансового ринку.
У підрозділі 1.1. “Історичні аспекти зародження та розвитку контролю фінансової сфери країни” автор зазначає, що контроль фінансової сфери країни має багатовіковий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяльності пов’язаний із виникненням обліку у державах, розташованих у долинах річок Ніл, Тигр та Євфрат, де облік вели на папірусі, а в подальшому – на папері.
Досліджуючи історичні аспекти появи контролю фінансової сфери, автор дійшов висновку, що Вавилонія була першою державою, де виникло спеціальне законодавство. Так, закони Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н.е.) передбачали: купцям – ведення самостійного обліку; храмам – державне рахівництво; передавання грошей без розписки вважалося недійсним. Отже, законодавче регулювання обліку було підпорядковане здійсненню контролю за діяльністю суб’єктів господарювання для повноти і своєчасності сплати податків.
Автором встановлено, що перші органи державного контролю в Україні були створені 2 квітня 1918 року як відділ контролю, який згодом був перетворений на Секретаріат Державного контролю, який ще пізніше, внаслідок тимчасової інтервенції іноземних військ, було розпущено.
Аналізуючи систему фінансового контролю, яка існувала за радянських часів, автор зазначає, що держава мала потужні органи господарського контролю, яким, за законодавством, були надані широкі повноваження на проведення ревізій та перевірок і майже необмежені права щодо накладання дисциплінарних стягнень, аж до звільнення керівників із займаних посад і передачі матеріалів про зловживання в слідчі органи.
На думку дисертанта, у сучасних умовах, незважаючи на прийняті закони, укази і постанови з питань перебудови системи управління, в тому числі й контролю, відсутність стратегії реформування органів контролю, непослідовність дій і прямі помилки не дозволили створити ефективно функціонуючу в умовах переходу до ринку державну систему контролю фінансового ринку в Україні.
У підрозділі 1.2. “Об’єктивна необхідність контрольної функції держави на фінансовому ринку” автор зауважує, що держава не може нормально функціонувати та розвиватися без чітко організованої системи контролю за виробництвом, розподілом і перерозподілом суспільного продукту в країні. Контроль є невід’ємним елементом надбудови суспільства, який зазнає серйозних змін у процесі розвитку його політичної системи, органів державного та господарського управління, законодавчої і виконавчої влади.
Дисертантом дано визначення поняття “державного контролю на фінансовому ринку” як здійснення державою комплексу заходів щодо упорядкування правовідносин між учасниками фінансового ринку з метою забезпечення його справедливості, прозорості, ефективності та запобігання зловживанням і порушенням на ньому.
У підрозділі 1.3. “Порівняльний аналіз світового та вітчизняного досвіду в організації контрольної діяльності учасників фінансового ринку” проводиться аналіз існуючих організаційно-правових форм здійснення контрольної діяльності державних органів відносно діяльності учасників ринку фінансових послуг у провідних країнах світу.
Автор, проаналізувавши зарубіжний досвід забезпечення контролю діяльності учасників фінансового ринку, дійшов висновку, що зарубіжні досягнення в побудові системи контролю фінансового ринку та результатах її функціонування не варто сприймати як готовий аналог для прямого запозичення. У той же час досвід економічно розвинених країн може стати певним критерієм сучасного становлення та майбутнього удосконалення державного контролю діяльності учасників фінансового ринку в Україні.
Дисертант зауважує, що у світовій практиці в даний час простежуються дві провідні моделі організації контролю фінансової сфери економіки, що зумовлені особливостями побудови правових систем зарубіжних країн. У країнах з англосаксонською системою права та правовими системами, що тяжіють до неї (США, Великобританія, Канада), домінує монократична структура. Тому, з метою здійснення контролю в цих країнах створені ієрархічно організовані структури під керівництвом президента (прем’єр-міністра) чи генерального аудитора, які обираються прямими виборами або призначаються шляхом узгодження законодавчим органом та вищою посадовою особою виконавчої влади і далі самостійно визначають структуру та призначають персонал установи.
Що стосується країн континентальної системи права, які мають більш глибокі історичні традиції в організації контролю, то вони пішли дещо іншим шляхом. У Німеччині, Франції, Італії та інших європейських країнах контрольні функції покладені на утворені вищими органами влади рахункові палати, які в той же час є незалежними у внутрішніх та зовнішніх питаннях їх діяльності. Вони побудовані за колегіальним принципом, для якого характерна децентралізація прийняття рішень та наявність спеціальних органів, уповноважених приймати ці рішення більшістю голосів.
Автор підкреслює, що в Україні функцію по забезпеченню державного контролю діяльності учасників фінансового ринку, покладено на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України.
У підрозділі 1.4. “Система учасників фінансового ринку в Україні та правове регулювання їх діяльності” досліджуються проблеми формування та розвитку українського фінансового ринку.
Дисертант вважає, що перелік учасників управління фінансовим ринком в Україні відповідає наступним ознакам: 1) діяльність таких учасників містить процеси збирання, розподілу і організації використання грошових фондів, що входять до складу фінансової системи держави; 2) учасник виступає в якості органу держави, наділеного відповідними повноваженнями; 3) такий учасник відображає у своїх діях загальнодержавний інтерес, що є похідним (тобто реалізує функцію держави); 4) відносини, які виникають при вказаних процесах, за своїми економічними і правовими ознаками є фінансовими.
Визначено коло учасників фінансового ринку України, на регулювання діяльності яких спрямовується робота державних контролюючих органів, а саме: 1) страхові компанії та страхові брокери; 2) установи накопичувального пенсійного забезпечення; 3) кредитні спілки; 4) лізингові та факторингові компанії; 5) кредитно-гарантійні установи; 6) ломбарди; 7) інші учасники ринку фінансових послуг.
На думку здобувача, необхідність державного регулювання фінансового ринку обумовлюється такими причинами: 1) на фінансовому ринку значною мірою реалізуються національні інтереси держави, під якими розуміється комплекс макроекономічних та макрополітичних пріоритетів на сучасному етапі розвитку; 2) на фінансовому ринку постійно присутні та активно взаємодіють інтереси різних учасників ринку – страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки тощо. Ці інтереси можуть вступати у протиріччя між собою і для забезпечення стабільності і правової упорядкованості ринку, регламентації взаємовідносин між усіма його учасниками держава запроваджує відповідну систему регулювання; 3) головною діючою особою на фінансовому ринку виступає інвестор – вітчизняний або іноземний, юридична або фізична особа. Найбільш масовим інвестором на будь-якому фінансовому ринку є населення, яке, як правило, не має спеціальних знань та кваліфікації з питань фінансового ринку. Без створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів інвесторів на ринку фінансових послуг, у першу чергу громадян, неможливо забезпечити подальший розвиток ринку капіталів. Створити та постійно вдосконалювати таку систему під силу тільки державі. У цьому полягає головний обов’язок держави перед своїми громадянами.
Крім цього, до елементів структури державного регулювання вітчизняного фінансового ринку, автор відносить: 1) законодавче регулювання; 2) ліцензування; 3) нагляд; 4) контроль; 5) правозастосування.
У розділі 2 “Нормативно-правове забезпечення державного контролю за діяльністю учасників фінансового ринку в Україні”, що складається з трьох підрозділів, досліджуються елементи механізмів контролю на вітчизняному фінансовому ринку, напрями вдосконалення правового забезпечення їх реалізації.
У підрозділі 2.1. “Проблеми правового регулювання та контролю діяльності учасників фінансового ринку України” проведено аналіз нормативно-правової бази, а також визначено основні цілі подальшого розвитку фінансового сектору України в цілому та його окремих елементів.
Відсутність цілісного бачення концептуальної моделі всього фінансового сектору України на довготермінову перспективу призводить до нескоординованого розвитку фінансових установ і ринків із існуючими потребами у відповідних фінансових послугах з боку реального сектору економіки та населення України. Подальший розвиток країни є не можливим без розвинутого, стабільного, надійного та ефективного фінансового ринку нашої держави. Таким чином, однією з найважливіших цілей нинішнього етапу розвитку економіки країни є втілення обґрунтованих та системних реформ у фінансовому секторі для забезпечення додаткових джерел фінансування економічного зростання. Це, в свою чергу, потребує розробки та послідовного впровадження довготермінової комплексної стратегії розвитку фінансового сектора України, враховуючи існуючі економічні реалії та стратегічні пріоритети України в умовах глобалізації світових фінансових ринків.
На думку автора, до елементів системи контролю належать такі основні аспекти діяльності учасників фінансового ринку, як дотримання: 1) умов доручень клієнтів; 2) внутрішніх обмежень на проведені операції; 3) розрахункових нормативів і показників, установлених профільним органом виконавчої влади на ринку фінансових послуг; 4) заходів, спрямованих на запобігання неправомірному використанню службової інформації при здійсненні діяльності на ринку фінансових послуг; 5) заходів для попередження маніпулювання цінами на фінансовому ринку; 6) заходів для зниження ризиків, пов’язаних із професійною діяльністю на ринку фінансових послуг; 7) заходів, спрямованих на запобігання конфлікту інтересів при здійсненні професійної діяльності на фінансовому ринку, а при наявності конфлікту інтересів – дотримання пріоритету інтересів клієнта; 8) правильності оформлення первинних документів внутрішнього обліку, ведення облікових реєстрів, відображення операцій з фінансовими ресурсами в системі внутрішнього обліку професійного учасника ринку; 9) відповідності матеріалів професійного учасника ринку, що містять рекламу, вимогам законодавства та нормативно-правових актів регуляторного органу; 10) відповідності договорів, укладених професійним учасником ринку, вимогам законодавства; 11) порядку і термінів розкриття інформації професійним учасником ринку, встановлених законодавством та нормативно-правовими актами державного регулятора.
З урахуванням стану та проблем розвитку вітчизняного фінансового ринку, а також приймаючи до уваги критерії створення ефективної системи регулювання та контролю за діяльністю фінансових установ в Україні, слід розробити та прийняти єдину стратегію розвитку фінансового сектору країни та визначити в її рамках довготермінову програму, спрямовану на створення сприятливих умов для розвитку небанківського фінансового сектору в цілому та окремих його видів зокрема.
У підрозділі 2.2. “Правове забезпечення співпраці правоохоронних органів щодо виявлення та документування правопорушень на фінансовому ринку України” досліджуються окремі норми законодавчих актів за якими здійснюється регулювання правовідносин між правоохоронними органами та державними органами, які в межах своїх повноважень здійснюють контроль діяльності учасників фінансового ринку.
Визначені та систематизовані положення законів України, на підставі яких здійснюється взаємодія та співпраця вищезазначених органів. Так, згідно зі ст. 21 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” співпраця та координація діяльності між органами, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, які зобов’язані співпрацювати згідно з положеннями чинного закононодавства.
Крім цього, відповідно до статті 11 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” (сприяння здійсненню оперативно-розшукової діяльності) державні органи зобов’язані сприяти оперативним підрозділам у вирішенні завдань оперативно-розшукової діяльності. Статтею 17 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” (взаємодія спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю з іншими державними органами) визначено, що у сфері боротьби з організованою злочинністю Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України і Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України взаємодіють з Національним банком України, Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України та іншими міністерствами і відомствами.
У випадках виявлення ознак злочину, при реалізації контрольних повноважень державними органами, останні мають право в порядку передбаченому ст. та ст. КПК України направляти матеріали для прийняття рішення до правоохоронних органів.
У підрозділі 2.3. “Напрями удосконалення контролю діяльності учасників фінансового ринку в Україні” акцентується увага на розвитку відомчого контролю діяльності учасників фінансового ринку, який у перспективі може стати підтримуючим та стимулюючим фактором контролю державного.
Для посилення функцій державного контролю, його подальшого становлення як повномасштабної системи, що охоплює інтереси держави і її громадян у фінансовій сфері, потрібно реально оцінити сучасний стан основних елементів цієї системи та розробити шляхи його удосконалення.
Дисертантом виокремлено окремі недоліки, що мають місце у сфері здійснення контролю діяльності учасників фінансового ринку: 1) не розроблено чіткої та повної нормативно-правової та методологічної бази державного контролю фінансового ринку та загальних правил його здійснення; 2) не застосовуються сучасні випробувані в розвинених країнах технології контролю; 3) не розглядаються нові підходи до напрямів і пріоритетів у діяльності контролюючих органів; 4) відсутні належні матеріально-технічна та соціальна бази.
У розділі 3 “Характеристика правопорушень на фінансовому ринку”, що складається з трьох підрозділів, визначені проблеми контрольної діяльності учасників фінансового ринку, а також запропоновані напрями вдосконалення інституту юридичної відповідальності за порушення законодавства України на ринку фінансових послуг.
У підрозділі 3.1. “Організаційні проблеми контрольної діяльності учасників фінансового ринку” аналізуються актуальні проблеми, що мають місце у сфері державного контролю на фінансовому ринку країни. На думку респондентів, серед таких проблем є: 1) недовіра потенційних інвесторів до фінансових установ (19,8%), що об’єктивно обумовлена наявністю негативного досвіду 90-х років минулого століття та політичною нестабільністю в Україні у нинішній час; 2) низький рівень корпоративної культури в суспільстві (11,3%); 3) відсутність надійної системи фіксації прав власності на цінні папери (25,2%); 4) відсутність нової програми приватизації об’єктів державної власності (20,1%), яка б передбачала реальні механізми участі в приватизаційних процесах інституційних інвесторів, розширення впливу фондового ринку на процеси приватизації, зокрема шляхом сприяння справедливому ціноутворенню на акції стратегічних підприємств; 5) недостатня увага держави до розвитку науки та новітніх технологій (7,4%), що призводить до переорієнтування діяльності інститутів спільного інвестування з інноваційних проектів на інші напрями; 6) гальмування темпів проведення в Україні пенсійної реформи (4,9%), зокрема запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; 7) слабка координація між Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (11,3%) у частині забезпечення узгоджених контрольно-наглядових дій щодо системи недержавного пенсійного забезпечення, що стримує розвиток нормативно-правової бази діяльності учасників цієї системи та заважає чіткому розумінню ситуації, яка склалась, а також вжиттю скоординованих заходів щодо розв’язання даних проблем.
Зазначається, що для усунення таких організаційних та інших проблем необхідно вжити низку заходів. Як вважають опитані, найважливішими з них є: 1) удосконалення системи контролю на фінансовому ринку відповідно до вимог загальновизнаної світової практики (49,7%), що, зокрема, передбачає розробку і реалізацію концептуальних засад і стратегії розвитку фінансового ринку за участю його операторів; 2) інтегрований підхід до державного регулювання всіх його сегментів (9,6%); 3) ефективна взаємодія державного регулювання та саморегулювання на фінансовому ринку (40,7%).
У підрозділі 3.2. “Характеристика юридичної відповідальності за порушення законодавства України на фінансовому ринку” здобувач констатує, що найбільш поширеними видами правопорушень на фінансовому ринку, як наголошують респонденти, є наступні: 1) приховування прибутків від оподаткування (29,8%); 2) нецільове використання кредитів (3,0%); 3) порушення валютного законодавства (9,1%); 4) шахрайства з фінансовими ресурсами (43,4%); 5) хабарництво та різного роду зловживання (14,7%).
Всі види юридичної відповідальності, що мають місце на фінансовому ринку, характеризуються такими ознаками: 1) фактичною підставою виникнення відповідальності виступає правопорушення; 2) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку в результаті здійснення правозастосовчої діяльності; 3) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та їх посадовими особами, їй притаманний державно-владний характер; 4) чітка нормативна регламентація її здійснення; 5) притягнення до відповідальності є невід’ємним від державного примусу; 6) наявність певних втрат для винної особи, які передбачені законом.
У підрозділі 3.3. “Прогнозування та профілактика правопорушень на фінансовому ринку України як умова його стабільності” досліджуються негативні тенденції, що складаються на сьогодні в Україні, а також викладено низку профілактичних заходів щодо попередження правопорушень у цій сфері.
На підставі аналізу чинного законодавства, емпіричних матеріалів тощо, автор аргументує, що однією з основних складових стосовно забезпечення належної протидії правопорушенням на ринку фінансових послуг є забезпечення ефективного контролю діяльності його учасників.
Зважаючи на думку опитаних, а також з метою профілактики правопорушень на фінансовому ринку, як доводить дисертант, необхідно: 1) створити комплексну систему контролю за діяльністю учасників фінансового ринку (32,7%); 2) удосконалити механізм ліквідації державної реєстрації учасників фінансового ринку, які здійснюють свою діяльність у цій сфері без відповідних ліцензій (20,1%); 3) забезпечити широкий доступ правоохоронних органів до інформації про діяльність учасників фінансового ринку та активізувати їх діяльність по боротьбі з правопорушеннями, які вчиняються у цій сфері (14,0%); 4) ініціювати у Верховній Раді України внесення відповідних змін до КК України з метою введення більш жорстких санкцій за порушення чинного законодавства, яке регулює діяльність на фінансовому ринку (33,2%).
На думку дисертанта, профілактичними заходами з попередження правопорушень, які мають місце у діяльності учасників фінансового ринку, для правоохоронних органів можуть бути: 1) використання запобіжних заходів відносно можливих правопорушень у цій сфері; 2) паралельний контроль правоохоронними органами діяльності учасників фінансового ринку; 3) встановлення достатнього рівня взаємодії між правоохоронними органами з цих питань; 4) своєчасний арешт правопорушників; 5) запровадження в країні єдиного центру обліку і аналізу оперативної інформації з цих питань; 6) своєчасний обмін інформацією, стосовно порушень чинного законодавства у цій сфері між контролюючими та правоохоронними органами.
ВИСНОВКИ
Узагальнення результатів дисертаційного дослідження дало можливість зробити такі висновки:
1. Розвиток ринкових відносин в Україні, поява акціонерних підприємств, комерційних банків та інших господарських структур, притаманних ринку, вимагали докорінної реорганізації системи фінансового контролю. Проте, незважаючи на прийняті законодавчі та нормативно-правові акти з питань перебудови системи управління, в тому числі й контролю фінансової сфери, відсутність стратегії реформування органів контролю, непослідовність дій і прямі помилки – не дозволили створити ефективно функціонуючу в умовах переходу до ринку державну систему контролю діяльності учасників фінансової сфери в Україні.
2. Контроль як функція соціального управління – це система спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об’єкта у соціальній сфері суспільства з метою встановлення відхилень від заданих параметрів. Як функція соціального управління контроль об’єктивно необхідний. Він спрямовує процес управління за встановленими ідеальними моделями, коригуючи поведінку підконтрольного об’єкта.
3. Основною метою контролю є: вивчення фактичного стану справ у різних ланках суспільного і державного життя, а також виявлення тих факторів та умов, які негативно впливають на процеси виконання прийнятих рішень, здійснення заходів та досягнення цілей.
4. Державний контроль фінансового ринку є невід’ємним і важливим складником державного регулювання економіки, оскільки покликаний забезпечити цей процес достовірною інформацією про використання господарюючими структурами фінансових ресурсів, про ефективність здійсненого регулювання та наявність відхилень від встановлених норм, які перешкоджають формуванню, цільовому та ефективному використанню державних фінансових ресурсів, а також дає змогу вжити необхідні заходи для блокування негативних явищ і профілактики їх на майбутнє.
5. Роль державного контролю на фінансовому ринку виражається через участь у вирішенні двох проблем: підвищення ефективності державного регулювання економіки, а також дотримання правил формування і використання фінансових ресурсів, встановлених державою.
6. Адаптоване запозичення закордонного досвіду організації контролю діяльності учасників фінансового ринку має стати своєрідним орієнтиром для України. Насамперед, воно повинно сприяти усвідомленню об’єктивної необхідності контролю в забезпеченні функціонування господарських систем у суспільстві з перехідною економікою. Крім цього, воно свідчить про нагальність приведення контролю у відповідність з вимогами, які нині в усьому світі динамічно змінюються. Нарешті, використання іноземного досвіду мусить позитивно впливати на удосконалення системи контролю в ході реалізації в Україні комплексної суспільно-правової реформи.
7. Ефективність системи контролю зумовлена кількома групами чинників і, зокрема, тим, що її удосконалення йде кількома напрямами, серед яких доцільно виокремити принаймні два, які можна вважати пріоритетними. Перший напрям – це посилення незалежності контролерів від будь-яких впливів на їх рішення. Другим важливим напрямом світової практики удосконалення державного контролю діяльності учасників фінансового ринку є підвищення дієвості контрольно-фінансової служби, а також неминучість покарання за порушення, без чого контрольна функція держави стає фікцією.
8. Більшість учасників фінансового ринку країни перебувають у довірчих стосунках зі своїми клієнтами. Проте, численні фінансові скандали минулих років є переконливим свідченням того, що значна кількість фінансових установ не виконують свої зобов’язання, і що регулятивні вимоги та заходи, необхідні для захисту інтересів інвесторів та забезпечення стабільного розвитку фінансового ринку на сьогоднішній день є неадекватними. Це значно стримує інвестиційні бажання потенційних інвесторів та клієнтів фінансових установ, і звужує можливості фінансового сектора щодо збільшення інвестицій в економіку країни.
9. Система державного контролю діяльності учасників фінансового ринку охоплює як нормативно-правову базу, так і органи, що здійснюють державний контроль, а також форми та методи контролю. Водночас, наявність значних обсягів фінансових порушень вказує на необхідність посилення контрольної функції держави, закріплення на законодавчому рівні права держаним контролюючим та правоохоронним органам проводити ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності на державних підприємства, установах та організаціях незалежно від одержання грошових коштів з бюджетів усіх рівнів.
10.
