МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Лісова Олена Сергіївна

УДК 159.954 : 364.266

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ВНУТРІШНЬОЇ КАРТИНИ ЗДОРОВ’Я

В ОСІБ З ВИРАЗКОВОЮ ХВОРОБОЮ

19.00.04 – медична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича.

Науковий керівник: доктор медичних наук,

професор Ситник Сергій Іванович, Тернопільський експериментальний інститут педагогічної освіти, професор кафедри психології.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук,

професор Шестопалова Людмила Федорівна,

ДУ "Інститут неврології, психіатрії та наркології Академії медичних наук України", відділ медичної психології, завідуюча відділом;

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Маркова Маріанна Владиславівна, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, сектор психотерапії, медичної психології та сексології, завідуюча сектором.

Захист відбудеться " 22 " квітня 2008 р, об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.609.03 при Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою:

61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою:

61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58.

Автореферат розіслано " 20 " березня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат психологічних наук, доцент Н.К.Агішева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Необхідність досліджень у напрямку визначення шляхів та розробки психологічних методів збереження та розвитку індивідуального здоров’я людини пов’язана з пріоритетними завданнями, зазначеними, зокрема, у Міжгалузевій комплексній програмі "Здоров’я нації" на 2002 – 2011 рр., затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2002 р. № 14. Прийняття такої програми було зумовлене кризовим станом здоров’я у сучасній Україні (І.Курило, 2002). Коефіцієнт життєстійкості населення (комплексний показник для оцінки популяційного здоров’я, максимальне значення якого 5, а критичне – 1 бал) України, за оцінками експертів, становить 1,4 бала (Ю.В.Вороненко, С.М.Зоріна, 2000).

У загальній структурі захворюваності значний відсоток належить так званим "хворобам цивілізації", однією з яких є виразкова хвороба шлунку та 12-палої кишки (ВХ). Її поширеність серед усього населення в Україні з 1999 по 2005 рр. зросла від 149,83 до 156,3 на 100 тис. чоловік (Показники здоров’я населення…: Довідник МОЗ, 2001, 2006). Це хронічне захворюван-ня, яке періодично рецидивує, схильне до прогресування, характеризується розвитком загрозливих для життя ускладнень і тривалими періодами зниження працездатності. Остання обставина винятково важлива, оскільки виразкова хвороба виявляється у 10-15% населення і вражає переважно осіб працездатного віку, що розглядається не тільки як медична, але і як соціальна та економічна проблема (Г.Д.Фадєєнко, 2001).

Ряд дослідників зазначають, що самооцінка здоров’я як психологічний чинник відіграє важливу роль у перебігові хронічних захворювань системи травлення (Т.М.Максимова, 1991; В.І.Онопрієв та ін., 2001). Сприйняття пацієнтами свого здоров’я, його суб’єктивні оцінки вважаються одними з найважливіших для визначення результативності у процесі контролю і подолання хвороби (I.H.Khan and etc., 1995; J.A.Mattera and etc., 2000; K.Callahan, J.Secrest, 2002; R.Goodwin and etc., 2002; E.Eurenius and etc., 2007).

У зв’язку з цим дослідження суб’єктивного відображення здоров’я (внутрішньої картини здоров’я), зокрема при виразковій хворобі, подальші розробки методів виявлення його особливостей та оптимізації оцінюються як важливі й необхідні (P.Phull and etc., 1995; Я.С.Ціммерман, Ф.В.Білоусов, 2005).

Внутрішня картина здоров’я як психологічний феномен розглядається у контексті сучасного холістичного підходу до трактування здоров’я людини (J.T.Tapp, R.Warner, 1985; Р.Becker, 1995; А.Лоуен, 1996; В.А.Ліщук, О.В.Мосткова, 1997; A.Brzezinska, 1997; В.А.Ананьєв, 1998; K.C.Calman, 1998; Л.А.Руїс, 2000; А.Л.Катков, 2006), системного підходу до вивчення особистості (В.С.Мерлін, 1986; Б.Ф.Ломов, 2003; С.Д.Максименко, 2006), а також у рамках психосоматичного підходу, який, як показують найновіші дослідження (O.С.Кочарян, 2001; В.В.Кришталь, 2001; М.В.Маркова, В.В.Кришталь, 2002; Г.С.Кочарян, 2005; М.М.Пустовойт, 2006) особливо актуальний в останні роки у медичній психології. Водночас констатується брак досліджень внутрішньої картини здоров’я у хворих осіб (Г.В.Кукуруза та ін., 2007). І це при тому, що наголошується на необхідності реалізації суб’єктного підходу в лікувальному процесі, урахування переживань пацієнта та його особистого впливу на ефективність лікування (Л.Ф.Шестопалова, 2006). Подібні зауваження висловлюють В.В.Ніколаєва (1987), а також М.І.Губанов і Г.І.Царегородцев (1990), які вказують на потребу в розробці поняття "внутрішня картина здоров'я" за аналогією з поняттям "внутрішня картина хвороби".

Важливо підкреслити, що внутрішня картина здоров’я може виступати потужним психосоматичним потенціалом індивіда за умови її відповідності певним оптимальним характеристикам, які мають бути виділені на основі комплексного дослідження і слугувати діагностичними критеріями ВКЗ.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дослідження входило до комплексної теми кафедри фізіології та медичної психології "Аналіз динаміки показників психологічного здоров’я осіб із соматичними розладами в контексті еколого-психологічної парадигми" (№ держреєстрації 0106U004526). Автор є безпосереднім виконавцем індивідуальних фрагментів даної науково-дослідницької роботи.

Мета дослідження: на основі комплексного вивчення внутрішньої картини здоров’я у хворих на виразкову хворобу розробити критерії діагностики її типів та систему, етапи, методи психокорекції її дезадпативних варіантів.

Завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Об’єкт дисертаційного дослідження: внутрішня картина здоров’я.

Предмет дослідження: психологічні особливості суб’єктивного відобра-ження здоров’я у хворих на виразкову хворобу шлунку та 12-палої кишки.

Методи дослідження: спостереження; стандартизоване інтерв’ю; психодіагностичний метод (16-факторний опитувальник Кеттела, Гессен-ський перелік соматичних скарг, Торонтська шкала алекситимії, Шкала оцінки дискомфорту, методика "Рівень співвідношення Цінності-Доступ-ності в різних життєвих сферах", Методика для психологічної діагностики типів ставлення до хвороби (ТОБ), проективна методика "Дерево здоров’я"); статистичні параметричні та непараметричні методи (U-критерій Манна-Уїтні; Н-критерій Крускала-Уолліса – аналог методу дисперсійного однофакторного аналізу для незв’язаних вибірок; багатофункціональний критерій ц* Фішера; коефіцієнт рангової кореляції rs Спірмена).

Наукова новизна одержаних результатів:

доповнено багатовимірну теоретичну модель внутрішньої картини здоров’я, яка включає в себе поряд з сенситивним, емоційним, когнітивним та ціннісно-мотиваційним компонентами й суб’єктивні образи фізичного, афективного, інтелектуального, соціального і духовного здоров’я;

вперше розкрито психологічні особливості внутрішньої картини здоров’я у хворих на виразкову хворобу та запропоновано нову її типологію; встановлено, що у хворих на виразкову хворобу переважають інфантильно-песимістичний, ціннісно-адаптивний та ціннісно-заперечуючий типи;

вперше описано функції внутрішньої картини здоров’я: направляюча, регулятивна, когнітивно-структуруюча, прогностична, креодизуюча, саногенна та комунікативно-оптимізуюча;

отримала подальший розвиток концепція взаємозв’язку і співвідношення внутрішньої картини здоров’я та внутрішньої картини хвороби, який полягає у тому, що внутрішня картина хвороби є часткою внутрішньої картини здоров’я в умовах хвороби.

Практичне значення одержаних результатів:

запропоновано новий психодіагностичний підхід до вивчення внутрішньої картини здоров’я – комплексна оцінка компонентів суб’єктивного відображення різних аспектів здоров’я людини;

розроблено критерії діагностики внутрішньої картини здоров’я: відчуття тілесного комфорту, енергетичного резерву; чіткість диференціації своїх почуттів та здатність їх ефективного вираження; рівень тривожності, пов’язаної зі своїм здоров’ям; ступінь поінформованості й компетентності у сфері здоров’я; характер самооцінки здоров’я; місце здоров’я у системі ціннісних орієнтацій та суб’єктивне співвідношення його ціннос-ті/доступності; рівень внутрішньої мотивації до здорового стилю життя; міра активності позиції людини щодо власного здоров’я; міра суб’єктивної цінності різних аспектів здоров’я (фізичного, афективного, інтелектуального, соціального, духовного);

розроблено систему ефективних психокорекційних заходів, спрямованих на оптимізацію внутрішньої картини здоров’я хворих на ВХ, яка може також виступати основою для психопрофілактичних програм, адресованих особам з поведінковими чинниками ризику, програм розвитку "здоров’я здорових".

Результати дослідження впроваджено у практику роботи КМУ "Чернівецька обласна клінічна лікарня", Чернівецького міського центру соціальних служб для молоді, Відділу у справах сім’ї та молоді Тернопільської міської ради. Результати дослідження лягли в основу розробки навчального спецкурсу "Психологія здоров’я", який викладається студентам спеціальності "Психологія" у Чернівецькому національному університеті (м. Чернівці) та Волинському національному університеті (м. Луцьк), а також включені до змісту курсів "Клінічна психологія", "Психогігієна", "Спецпрактикум з медичної психології".

Апробація основних результатів роботи. Основні положення та результати дослідження доповідалися на П’ятих Костюківських читаннях (29-30 січня 1997 р., м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції "Освітньо-виховний та професійний потенціал світоглядно-філософських дисциплін: класичні парадигми та альтернативи ХХІ ст." (1-2 листопада 2001 р., м. Чернівці), Науково-практичній конференції "Психологічна наука в медицині та соціальній практиці" (23-24 квітня 2002 р., м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми розвитку системи соціальної роботи та неперервної освіти в Україні та зарубіжжі" (28-29 жовтня 2002 р., м. Чернівці), Першому Всеукраїнському конгресі психологів (24 - 26 жовтня 2005 р., м. Київ), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми, закономірності та перспективи морального розвитку особистості" (3-4 липня 2006 р., м. Рівне), Міжнародній науково-практичній конференції "Гендерні стереотипи індивідуального здоров’я" (3 жовтня 2007 р., м. Луцьк).

Публікації. Зміст дисертаційного дослідження відображено у 13 публікаціях, 7 з яких – у фахових виданнях, внесених до реєстру ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, оглядового розділу, чотирьох розділів власних досліджень та висновків, додатків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи - 238 друкованих сторінок, обсяг основного тексту – 168 друкованих сторінок. Основний текст роботи містить 19 рисунків і 29 таблиць. Додатки викладено на 39-а сторінках. Список використаної літератури містить 274 джерела, 50 з яких – латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Характеристика досліджуваних груп. Дослідження проводилося на базі Чернівецької обласної клінічної лікарні (гастроентерологічне відділення) та Чернівецької міської поліклініки № 1. Загальна кількість обстежених у вибірці – 180 чоловік. Вибірка була розділена на 3 групи за рівнем здоров’я.

Перша група (n = 60) - особи, хворі на виразкову хворобу шлунку та 12-палої кишки (ВХ), серед яких 31 чоловік і 29 жінок.

У значної більшості (92%) хворих діагностовано виразку 12-палої кишки і лише у 8% - виразку шлунку. У 30% пацієнтів зазначена хронічна патологія є єдиною на момент обстеження, у 50% вона супроводжується іншими розладами (кардіо- та гастроентерологічною патологією), у 20% пацієнтів виразка ускладнена кровотечею. Середня тривалість захворювання у вибірці складає 2,79 ± 0,53 роки.

Хворі отримували стандартну адекватну для ВХ терапію, спрямовану на ерадикацію Helicobacter pylori, та симптоматичну терапію, зумовлену індивідуальними особливостями перебігу захворювання. Лікування було консервативним у комплексі з фізіо- та фітотера-певтичними засобами. Середня тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі складала 16,6 ± 0,71 дня. Більшість хворих (67%) проходили лікування у гастроентерологічному відділенні. У результаті терапії при виписці покращення стану спостерігалося в усіх хворих (100%); повністю відновлена працездатність у 92% обстежених, знижена працездатність спостерігалася у 8 %.

Друга група (n = 59) - особи з поведінковими чинниками ризику (ПЧР) розвитку психосоматичних розладів (тютюнопаління), серед яких 29 чоловіків і 30 жінок; цю групу склали особи зі стажем паління не менше 5 років й інтенсивністю щонайменше 10-15 цигарок на добу. Тютюнопаління визнається одним зі значимих чинників, що негативно впливає на рухову активність верхніх відділів травного тракту (Б.В.Чурин, 1995) і сприяє інвазії Helicobacter pylorі (I.Calan, Y.Baron, 2001), а відтак - створює ризик виникнення ВХ.

Третя група (n = 61) - практично здорові особи, у яких були відсутні скарги на погане самопочуття, будь-які патологічні симптоми та хронічні захворювання в анамнезі; у дану групу, яка виступала у якості контрольної, входили 30 чоловіків і 31 жінка.

Середній вік досліджуваних 33,46 ± 0,92 роки.

Вибірки хворих на ВХ, осіб з ПЧР і практично здорових майже не відрізняються за критеріями "зайнятість", "рівень освіти" і "місце проживання". Близько 14 % респондентів у кожній групі - студенти, 52% - працюють, 34% - не працюють. Майже 18% у кожній групі мають лише середню освіту, 42% - середню спеціальну, 14% - незакінчену вищу і 26% мають вищу освіту. У середньому 56% респондентів кожної групи проживає у селі, а 44% - у місті.

Методи дослідження. У ході дослідження відбувалися збір та вивчення психологічного анамнезу життя і хвороби пацієнтів з ВХ, а також діагностика їхніх особистісних особливостей. Проводилося вивчення внутрішньої картини здоров’я пацієнтів та їхнього ставлення до своєї хвороби. Паралельно досліджувалися особливості внутрішньої картини здоров’я осіб групи з ПЧР і практично здорових. Отримані результати у всіх трьох групах порівнювалися.

Було розроблено стандартизоване інтерв’ю, спрямоване на ознайомлення з історією життя і хвороби пацієнтів, а також виявлення особливостей когнітивного компоненту їх ВКЗ. Методику багатофакторного дослідження особистості Р.Кеттела (16 PF - Form C) використовували для вивчення особистісних особливостей респондентів усіх груп. Для діагностики особливостей сенситивного компоненту ВКЗ використовували "Шкалу оцінки дискомфорту" О.Б.Фанталової, а також Гіссенський перелік соматичних скарг. З метою вияву особливостей ціннісно-мотиваційного компоненту ВКЗ досліджуваних осіб застосовували методику "Рівень співвідношення Цінності-Доступності в різних життєвих сферах" О.Б.Фанталової. Для діагностики алекситимії як зниженої здатності до диференціації та вербалізації емоційних станів і когнітивної переробки конфлікту, а також для перевірки правильності виділення групи осіб з ПЧР використовувалася Торонтська шкала алекситимії (TAS). Вивчення типів ставлення до хвороби у хворих здійснювалося за допомогою методики для психологічної діагностики "Типів ставлення до хвороби (ТОБ)", розробленої колективом авторів під керівництвом А.Є.Лічко.

Проективний малюнок "Дерево здоров’я" (в інтерпретації Р.Стора) використовували для діагностики особистісних особливостей дослі-джуваних, а також особливостей емоційного та когнітивного компонентів ВКЗ. Для вияву особливостей репрезентації у ВКЗ досліджуваних різних аспектів здоров’я (фізичного, афективного, інтелектуального, соціального та духовного) дана методика була модифікована нами (О.С.Лісова, С.І.Ситник, 2003) на основні загальновизнаної проективної методики "Дерево" (О.С.Романова, 2002) з використанням пентаграми Гінгера (С.Гінгер, А.Гінгер, 2001). Описано техніку проведення дослідження. Подається теоретичне обґрунтування методики "Дерево здоров’я", показана її задовільна надійність і валідність як психодіагностичного інструменту.

Математико-статистичну обробку результатів дослідження проводили з використанням пакетів статистичного аналізу даних Microsoft® Office Excel 2003 і STATISTICA 6.0 for Windows на ПК Pentium IV з процесором AMD Athlon(tm)XP 2200+.

Результати дослідження. Вивчення особистості пацієнтів показало, що особистісний профіль хворих на ВХ відрізняється від такого у практично здорових осіб достовірним (p ? 0,05) зниженням оцінок за такими домінуючими первинними факторами як "інтелект", "слабкість-сила Я", "прямота-дипломатичність" й підвищенням оцінок за фактором "контроль бажань". Відповідно, для хворих на ВХ характерними є конкретність і ригідність мислення, недостатні емоційна стійкість і зрілість, прямота, сильний контроль своїх емоцій та поведінки, піклування про соціальну репутацію (рис. 1).

Стени

Примітка: *порівняння між практично здоровими і хворими на ВХ, р ? 0,05

Рис. 1. Усереднені особистісні профілі респондентів усіх досліджуваних груп (за методикою 16 PF Р.Кеттела)

Особистісний профіль чоловіків, хворих на ВХ, достовірно (p ? 0,05) відрізняється від такого у жінок дещо вищими норми показниками за факторами домінантність та протенсія, що вказує на такі характеристики чоловіків як незалежність, агресивність, домінантність, підозріливість, здатність мати власну думку і не піддаватися обману. В особистісному профілі хворих чоловіків "піки" відзначаються за факторами "(низький) інтелект", "сила над-Я" і "контроль бажань"; у профілі хворих жінок – лише за фактором "(низький) інтелект".

Особистісний профіль осіб з ПЧР достовірно не відрізняється від такого у хворих на ВХ.

Аналіз проективного малюнка "Дерево здоров’я" (за інтерпретацією Р.Стора) показав, що у хворих на ВХ і осіб з ПЧР з однаковою частотою виявляються ознаки, які свідчать про схильність до агресивної критики з можливим почуттям провини, сумніви стосовно рівня власної інтелектуальної продуктивності та своєї цінності, розвиток рефлексії як засобу самоконтролю, тривожно-фобічні реакції, пов’язані з ситуацією хвороби. Ці ознаки майже не зустрічаються у практично здорових. При цьому схильність до агресивної критики у хворих на ВХ проявляється достовірно частіше, ніж в осіб з ПЧР (65% у порівнянні з 42% при p ? 0,05).

Типовими для хворих на ВХ (за методикою "Дерево здоров’я") виявилися ознаки, що відображають переживання ізольованості й нещастя (48%), зниження загальної активності у поєднанні з песимістичною установкою на майбутнє (40%), пошук соціо-емоційної підтримки (33%). Для практично здорових осіб типовими є ознаки, які свідчать про прагнення до чіткої регламентації і систематизації діяльності (45%) та орієнтацію на самовдосконалення (36%). В обстежуваних з ПЧР не виявлено типових особистісних характеристик за вказаною методикою.

В основі вивчення особливостей ВКЗ досліджуваних лежить доповнена та обґрунтована нами теоретична модель внутрішньої картини здоров’я, котра представляє її як багатовимірне динамічне утворення у самосвідомості особистості, в якому на різних рівнях (сенситивному, емоційному, когнітивному, ціннісно-мотиваційному) відображаються фізичний, афективний, інтелектуальний, соціальний і духовний аспекти здоров'я людини (рис. 2).

модель

внутрішньої картини здоров’я

В умовах виникнення хронічного захворювання внутрішня картина здоров'я зазнає змін, які проявляються у трансформації частини ВКЗ у ВКХ (внутрішню картину хвороби) – відбувається розгортання широкого спектру ставлень людини до свого хворобливого стану і ситуації захворювання в цілому.

Внутрішня картина здоров'я хворих на виразкову хворобу має певні особливості, що відрізняють її від внутрішньої картини здоров'я практично здорових осіб. Значна більшість обстежених хворих, особливо чоловічої статі (44%), виявляють виражений внутрішній дискомфорт, а також інтенсивні соматичні скарги (41,28 ± 2,13 бали у порівнянні з 17,26 ± 1,03 у практично здорових), які відповідають клініці епігастрального синдрому (15,83 ± 0,28 бали у порівнянні з 2,72 ± 0,24 у практично здорових). Це узгоджується зі зменшенням у структурі їхньої ВКЗ частки суб’єктивного образу фізичного здоров’я (rs = -0,99, р ? 0,00001). У хворих, які мали шлунково-кишкову кровотечу як ускладнення ВХ, рівень виснаження достовірно вищий, ніж у тих хворих, які не мали ускладнень перебігу хвороби (р ? 0,01).

Переважним емоційним тлом, на якому відбувається розгортання ВКЗ хворих на ВХ, виступає інтенсивніше, ніж у здорових осіб (р ? 0,05), пере-живання відчуття покинутості, ізольованості, нещастя (53% у порівнянні з 23% у практично здорових), пригнічення й розбитості (30% у порівнянні з 10% у практично здорових), а також схильність до агресивних вербальних проявів (62% у порівнянні з 31% у практично здорових). У ВКЗ хворих на ВХ, як і у ВКЗ осіб з ПЧР, показники емоційного компоненту не пов’язані з представленістю в її структурі суб’єктивних образів п’яти аспектів здоров’я, тоді як у ВКЗ практично здорових осіб такий зв’язок є. Це узгоджується з висловленою вище думкою про дезінтеграцію структури ВКЗ у хворих на ВХ у зв’язку із частковою її трансформацією у ВКХ. На користь цього свідчить і те, що показники емоційного компоненту ВКЗ у хворих виявля-ють тенденцію до кореляції з типами ставлення до хвороби: позитивні афективні переживання - з анозогнозичним типом (rs=0,27, р ? 0,04), негативні афективні переживання –з неврастенічним (rs=0,21 р ? 0,1), іпо-хон-дрич-ним (rs=0,25, р ? 0,06) та з гармонійним (rs= -0,22, р ? 0,09) типами.

Загалом емоційний компонент ВКЗ більше виражений у хворих, у яких у результаті лікування працездатність залишилася зниженою, ніж у хворих, працездатність яких відновлено у процесі лікування (р ? 0,03). Ці хворі частіше були схильні до імпульсивної критики, звинувачення і погроз на адресу лікарів, після чого, обдумавши сказане, шкодували про свою поведінку; такі спалахи гніву у них зазвичай змінювалися депресивним настроєм.

Хворі на ВХ схильні значно (р ? 0,05) недооцінювати свій когнітивний потенціал (53% у порівнянні з 34% у практично здорових), що узгоджується зі зменшенням у структурі їхньої ВКЗ суб’єктивного образу інтелектуального здоров’я (rs= -0,51, р ? 0,003) і з показниками алекситимії (rs = 0,51, р ? 0,003). При цьому спостерігається значно вища, порівняно зі здоровими, алекситимічність, тобто нездатність диферен-ціювати й ефективно виражати свої почуття (p ? 0,001). У групі хворих на ВХ "неалекситимічний тип" діагностувався у 10% пацієнтів (у порівнянні з 62% у контрольній групі), "алекситимічний тип" – у 53% (і 10% у контрольній групі). У решти 37% діагностувався межовий рівень алекситимії (у контрольній групі – 28%). Хворі, які були госпіталізовані за терміновими показниками, мають достовірно вищий (середній бал у групі – 81) рівень алекситимії, ніж хворі, які були госпіталізовані за планом (72 бали, p ? 0,02).

Мотиваційно-ціннісний компонент ВКЗ хворих на ВХ характеризується високою (54,18 бала у порівнянні з 35,70 у контрольній групі, р ? 0,0001) дезінтеграцією мотиваційно-особистісної сфери, що виявляється у переживанні внутрішнього конфлікту (цінне, але не доступне) у сферах "здоров'я", "впевненість у собі", "щасливе сімейне життя", "матеріально забезпечене життя", а також у переживанні "мотиваційного вакууму" (доступне, але не цінне) у сферах "активне діяльне життя", "пізнання", "краса природи і мистецтва". Найменш сприятливий стан мотиваційно-особистісної сфери у чоловіків зрілого віку. Рівень дезінтеграції мотиваційно-особистісної сфери пов'язаний із інтенсивністю скарг (rs = 0,82, р ? 0,0001) та рівнем внутрішнього дискомфорту (rs = 0,64, р ? 0,001).

Частина ВКЗ трансформується у ставлення до хвороби, яке характеризується широким діапазоном переживань з домінуванням неврастенічних (42%), паранояльних (35%), сенситивних (33%) та іпохондричних реакцій (27%); з віком він розширюється і включає в себе тривожні (37%) та егоцентричні (33%) реакції. У хворих на виразкову хворобу найчастіше діагностується змішаний (38%, з переважанням пасивно-оборонних та деструктивних тенденцій подолання хвороби) та дифузний (25%) типи ставлень до хвороби. У хворих, які мешкають у місті, сила вияву апатичного реагування на ситуацію хвороби значно вища, ніж у тих хворих, які проживають у селі (p ? 0,05). У хворих зі шлунково-кишковою кровотечею сила вияву сенситивного типу значно менша, ніж у хворих, які не мають таких ускладнень перебігу хвороби (p ? 0,037). У хворих, які були госпіталізовані за планом, значно вищі показники ергопатичного переживання хвороби, ніж у тих, хто був госпіталізований за терміновими показниками (p ? 0,03). У хворих, яким у результаті лікування не вдалося відновити оптимальний рівень працездатності, неврастенічні реакції більше виражені, ніж у хворих, у яких працездатність відновилася після хвороби (p ? 0,05).

Загалом трансформація ВКЗ хворих на ВХ супроводжується значним у порівнянні з практично здоровими особами зменшенням психосоматичного потенціалу у сферах фізичного, інтелектуального та духовного здоров'я (р ? 0,05).

Зменшення у структурі ВКЗ суб’єктивного образу фізичного здоров'я має зворотний кореляційний зв'язок з інтенсивністю соматичних скарг (rs = -0,99, р ? 0,00001), зокрема відповідних клініці епігастрального синдрому (rs = -0,91, р ? 0,00001), а також з рівнем дезінтеграції мотиваційно-особистісної сфери (rs = -0,83, р ? 0,0001). Ослаблення суб’єктивного образу інтелектуального здоров'я має зворотний кореляційний зв'язок з рівнем алекситимії (rs = -0,81, р ? 0,0001). Зменшення психосоматичного потенціалу у сфері духовного здоров'я обернено пропорційне рівню дезінтеграції мотиваційно-особистісної сфери (rs = -0,99, р ? 0,00001) та інтенсивності соматичних скарг (rs = 0,82, р ? 0,0001).

На основі проведеного емпіричного дослідження розроблено критерії діагностики типів внутрішньої картини здоров’я: міра відчуття тілесного комфорту, енергетичного резерву; чіткість диференціації своїх почуттів та можливість їх вираження; рівень тривожності, пов’язаної зі своїм здоров’ям; ступінь поінформованості й компетентності у сфері здоров’я; характер самооцінки здоров’я; місце здоров’я у системі ціннісних орієнтацій та суб’єктивне співвідношення його цінності/ доступності; рівень внутрішньої мотивації до здорового стилю життя; міра активності позиції людини щодо власного здоров’я; міра суб’єктивної цінності різних аспектів здоров’я (фізичного, афективного, інтелектуального, соціального, духовного).

За зазначеними критеріями виділено 6 типів ВКЗ.

Інфантильно-оптимістичний тип характеризується погано диферен-ційованими тілесними відчуттями, зниженою здатністю до диференціації та адекватного вираження почуттів, низькою тривожністю особистості щодо свого здоров’я з переважанням ейфорії, несистематизованим набором інтроєктованих знань у сфері здоров’я, неадекватно завищеною самооцінкою здоров’я, формальною пріоритетністю здоров’я у системі ціннісних орієнтацій з вираженим "мотиваційним вакуумом" у даній сфері, суперечливою особистісною позицією та імпульсивною мотивацією щодо здорового стилю життя, демонстративно високою мірою суб’єктивної цінності різних аспектів здоров’я.

Ціннісно-продуктивний (зрілий) тип характеризується чіткою диференціацією відчуттів комфорту-дискомфорту й наявних енергетичних резервів, чітким усвідомленням особистістю своїх почуттів й умінням їх ефективно виражати, оптимальною, в межах норми тривожністю особистості щодо свого здоров’я, системністю критично осмислених знань у сфері здоров’я, адекватною самооцінкою здоров’я, пріоритетністю здоров’я у системі ціннісних орієнтацій, гармонійним співвідношенням цінності/доступності у даній сфері, активною особистісною позицією та високою внутрішньою мотивацією щодо здорового стилю життя, рівномірно високою мірою суб’єктивної цінності різних аспектів здоров’я.

Ціннісно-адаптивний (умовно зрілий) тип ВКЗ відрізняється від ціннісно-продуктивний більш пасивною позицією людини щодо власного здоров’я. Часто це пов’язано з тим, що об’єктивний рівень її здоров’я відносно високий, а самооцінка його – задовільна. Особистості простіше пристосуватися до існуючого у неї на даний момент стану здоров’я, ніж шукати якісь нові шляхи його покращення. На активну діяльність, спрямовану на розвиток здоров’я її може спонукати тільки значне зниження його рівня.

Для інфантильно-песимістичного типу, як правило, властиві відчуття помірного дискомфорту й дефіциту резерву, знижена здатність до диференціації та адекватного вираження почуттів, висока тривожність особистості щодо свого здоров’я, різностороння, частіше, несистематизована та не осмислена критично інформація щодо здоров’я та його чинників, неадекватно занижена самооцінка здоров’я, формальна пріоритетність здоров’я з вираженим внутрішнім конфліктом у даній сфері, пасивна особистісна позиція та низька мотивація щодо здорового стилю життя, нерівномірно висока міра суб’єктивної цінності різних аспектів здоров’я.

Ціннісно-заперечуючий тип ВКЗ характеризується погано диференційованими тілесними відчуттями, неможливістю диференціації та адекватного вираження почуттів у звичних умовах, низькою тривожністю особистості щодо свого здоров’я з переважанням апатії, низькою (інколи дуже високою) поінформованістю у сфері здоров’я, суперечливою самооцінкою здоров’я, запереченням цінності здоров’я, відсутністю внутрішньої мотивації щодо здорового стилю життя, низькою мірою суб’єктивної цінності різних аспектів здоров’я.

Для іпохондрично-сенситивного типу ВКЗ властиві відчуття вираженого дискомфорту й відсутності резерву, знижена здатність до диференціації та вираження почуттів, висока тривожність щодо здоров’я, різностороння, як правило, несистематизована та не осмислена критично інформація про здоров’я, низька самооцінка здоров’я, пріоритетність здоров’я з вираженим внутрішнім конфліктом у даній сфері, пасивна особистісна позиція та помірна внутрішня мотивація щодо здоров’я, нерівномірно низька міра суб’єктивної цінності різних аспектів здоров’я.

Встановлено, що у хворих на ВХ найчастіше виявляється інфантильно-песимістичний (37% у порівнянні з 20% у практично здорових), ціннісно-адаптивний (32% і 40% відповідно) та ціннісно-заперечуючий (18% і 10% відповідно) типи ВКЗ; ціннісно-продуктивний тип зустрічається у 5% (у порівнянні з 23% у практично здорових, р ? 0,01), іпохондрично-сенситивний - у 8% (у здорових не виявлено) пацієнтів. Ціннісно-продуктивний тип ВКЗ найчастіше зустрічається в осіб з високими показниками за факторами L, H, A (за тестом Кеттела) й низькими показниками за фактором І. Ціннісно-адаптивний тип ВКЗ як правило діагностується в осіб з високими показниками за факторами A, G, N, L, H. Інфантильно-песимістичний тип найчастіше зустрічається в осіб з високими показниками за факторами Q3, A й низькими показниками за фактором B.

Отримані результати визначають найбільш проблемні тенденції у суб’єктивному сприйнятті свого здоров’я пацієнтами з ВХ, що дає підстави для розробки психокорекційних програм.

Основними напрямками психокорекції дезадаптивних тенденцій у ВКЗ хворих на ВХ мають бути такі: формування у пацієнтів комплаєнсу; поглиблення розуміння етіопатогенетичних механізмів та можливого прогнозу розвитку захворювання, а також ролі профілактичних і саногенних чинників; поглиблення знань про здоров’я з позицій холістичного підходу та про його психологічні чинники; розвиток самоусвідомлення, підвищення самооцінки та оптимізацію самоставлення пацієнтів; пом’якшення емоційного дискомфорту й усунення вторинних особистісних реакцій, зумовлених емоційними порушеннями у зв’язку з викривленням Я-концепції; формування емоційної стійкості та саморегуляції; покращення усвідомленого контакту пацієнтів зі своїми тілесними проявами та формування навичок психосоматичної саморегуляції; усвідомлення та перебудову системи ціннісних установок й орієнтацій, підсилення мотивації успіху; навчання ефективному розподілові енергетичних ресурсів на різні сфери здоров’я; формування у пацієнтів особистої відповідальності за своє здоров’я і свою хворобу, активної позиції щодо досягнення оптимального рівня здоров’я.

Дані про ефективність психокорекції узагальнені у таблиці 1.

Таблиця 1.

Ефективність психологічної корекції дезадаптивних типів ВКЗ

у хворих на виразкову хворобу, %

Етап психо-діагностики | Типи ВКЗ

Ціннісно-продуктивний | Ціннісно-адаптивний | Інфантильно-песимістичний | Ціннісно-заперечуючий | Іпохондрично-сенситивний

К. гр.

n=18 | О. гр.

n=31 | К. гр.

n=18 | О.гр.

n=31 | К. гр.

n=18 | О.гр.

n=31 | К. гр.

n=18 | О. гр.

n=31 | К. гр.

n=18 | О. гр.

n=31

Первинний | 18 | 3 | 28 | 25* | 24 | 44* | 24 | 16 | 6 | 12

Повторний | 11 | 19 | 36 | 50* | 29 | 22* | 18 | 6 | 6 | 3

Примітка: К.гр. – контрольна група – пацієнти, які брали участь лише у первинній та у повторній діагностиці через 6 міс. після завершення лікування ВХ і не брали участі у психокорекційній програмі;

О. гр. – основна група - пацієнти, які брали участь у первинній і повторній діагностиці, та у психокорекційній програмі.

* р ? 0,05

Отримані результати дозволяють зробити висновок, що психологічна корекція дезадаптивних типів ВКЗ хворих на ВХ є високоефективним засобом підвищення рівня здоров’я пацієнтів; її поєднання зі стандартною медикаментозною терапією ВХ має позитивний результат для стабілізації оптимального соматичного стану за умови, що вона проводиться у системі, послідовно й чітко диференційовано з урахуванням особливостей усіх компонентів й вимірів ВКЗ.

ВИСНОВКИ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Список праць, опублікованих за темою дисертації:

1.

2.

3.

4.

5.

6.