ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

ЛЯШЕНКО РОМАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 811.161.2:81ґ373.21

МІКРОТОПОНІМІЯ КІРОВОГРАДА

10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Лучик Василь Вікторович,

Національний університет

“Києво-Могилянська академія”,

завідувач кафедри загального

і слов’янського мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Чучка Павло Павлович,

Ужгородський національний

університет,

професор кафедри словацької філології

кандидат філологічних наук, професор

Муромцев Ігор Вікторович,

Харківський національний

університет імені В.Н. Каразіна,

професор кафедри української мови

Захист відбудеться “9” квітня 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.20 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, , ауд. 2-37.

Із дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий “_____ ” лютого 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Г. Савченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Мікротопоніми утворюють особливий і досить помітний шар пропріальної лексики кожної національної мови, тому останнім часом назви дрібних географічних об’єктів стали предметом більш активних ономастичних досліджень. Значна частина мікротопонімів назавжди зникає з пам’яті місцевих жителів, для яких переважним є топонімне, а не історичне значення географічних назв. Тому віднайти всі власні назви міста вдається лише за участю наукового співробітника краєзнавчого музею, спеціаліста державного архіву, краєзнавця, тутешніх старожилів.

Мікротопоніми – це назви дрібних географічних об’єктів, створених як людиною, так і природою. До першої групи передусім належать назви вулиць, провулків, площ (майданів), релігійних споруд, селищ і частин міста, скверів, шляхів сполучення, будинків, власниками яких були в Кіровограді переважно переселенці: євреї, росіяни, серби та ін. Друга група представлена власними назвами, що вживаються на позначення природних реалій: річок, ставків, струмків, шляхів, ярів (балок), рослин (переважно довговічних дерев – дуба, сосни, верби, чагарнику), масивних жител диких птахів. Ті з перелічених категорій мікротопонімів, які притаманні лише місту, мають власну специфіку й належать до особливого підкласу власних назв на позначення внутрішньоміських географічних об’єктів – урбанонімії.

Зараз місто як науковий феномен активно досліджується географами (сучасні урбанізаційні процеси), істориками (причини виникнення і формування сучасних міст), культурологами (місто як культурний, духовний та економічний центр), етнографами (місто як живий складник нації, співіснування його мешканців із національними меншинами, міграційні процеси), літературознавцями (розгляд феномену міста у мистецькій призмі) та мовознавцями (мовна ситуація в місті). Однак спеціальних монографічних праць із проблем мікротопонімії Кіровограда в національному мовознавстві ще немає, не визначено чітко ономастичного статусу власних назв внутрішньоміських об’єктів в українській мові. Окремі назви місцевих водних мікрооб’єктів залучалися до аналізу в монографіях В.В. Лучика, де мікротопонімія Кіровограда представлена мінімально. Відсутні також і системні дослідження з мікротопонімії Кіровоградщини. Стосовно інших регіонів цими питаннями продовжують активно займатися провідні українські ономасти П.П. Чучка, Г.Л. Аркушин, Д.Г. Бучко, С.О. Вербич, І.М. Желєзняк, О.П. Карпенко, Ю.О. Карпенко, Н.І. Лісняк, О.І. Михальчук, І.В. Муромцев, Є.С. Отін, С.Є. Панцьо, Т.І. Поляруш, А.М. Поповський, Я.О. Пура, Є.О. Черепанова, В.П. Шульгач та інші.

Отже, актуальність вивчення мікротопонімної системи полягає в тому, що на сьогодні існує нагальна потреба дослідження відповідних одиниць необстежених регіонів України, зокрема Кіровоградщини. Підготовка системної праці стосовно цього регіону дасть можливість вивчити мікротопоніми Кіровограда на різних мовних рівнях та часових зрізах. Усебічний аналіз зібраної мікротопонімії дозволить виявити важливі факти і явища в процесі онімної номінації, лексико-семантичну базу й структурні особливості розгляданих одиниць, що важливо для подальших досліджень пропріальної лексики української мови. Актуальність обраної проблеми полягає і в тому, що отримані результати можуть бути корисні для дотичних наукових галузей, оскільки мікротопоніми зберігають цікаву фізико-географічну, історичну, суспільно-політичну та іншу позамовну інформацію.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає комплексній науковій темі кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка “Актуальні проблеми лексикології й граматики української мови” (№ 0204V000690), програмі ономастичних досліджень відділу ономастики й термінології Інституту української мови НАН України, завданням Слов’янської ономастичної комісії, яка працює над виданням ономастичних атласів. Вона затверджена на засіданні наукової координаційної ради “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 22 від 13 жовтня 2004 року).

Мета роботи – дослідити структурно-семантичні особливості назв внутрішньоміських об’єктів м. Кіровограда за час їхнього активного формування з другої половини XVІІІ до початку ХХІ століття.

Для досягнення поставленої мети передбачається розв’язання таких завдань:

1) виявити у писемних джерелах, картографічних й архівних матеріалах назви внутрішньоміських географічних об’єктів Кіровограда та інвентаризувати їх;

2) здійснити мотиваційно-семантичний і, принагідно, етимологічний аналіз основ мікротопонімів; описати системні та структурно-семантичні зв’язки між різними групами й окремими назвами в міській мікротопонімії;

3) встановити твірну онімну й апелятивну лексику, відбиту в основах розгляданих мікротопонімів;

4) дослідити способи й засоби творення зібраних назв; визначити їхню словотвірну структуру й найбільш продуктивні типи;

5) охарактеризувати динаміку перейменувань у різні історичні часи й основні тенденції в системі мікротопонімів;

6) укласти словник-покажчик мікротопонімів Кіровограда.

Джерельною базою дисертації послужили: Матеріали управління містобудування, архітектури, екології та земельних відносин при виконавчому комітеті Кіровоградської міської ради (список власних назв вулиць, провулків, проїздів, тупиків м. Кіровограда станом на 2000 рік). – 7 арк. (МУ ...КМР); Перелік пам’яток містобудування, архітектури, історії, культури та монументального мистецтва Кіровоградської області, затверджених рішенням обласної ради від 29 листопада 2002 року № 91 та Перелік пам’яток культурної спадщини у Кіровоградській області, затверджених рішенням обласної ради від 23 червня 2006 року № 32. – 16 арк. (Перелік); Уточнені назви проспектів, вулиць, провулків, проїздів, тупиків м. Кіровограда, затверджені рішенням Кіровоградської міської ради від 25 листопада 2003 року – 6 арк. + 1 арк. (Додаток) (УН); Матеріали, які зібрані шляхом місцевої експедиції 2002 – 2006 рр., проведеної індивідуально (МЕ); Планъ Крhпости Святой Елисаветы при Городh Елисаветградъ. Масштаб: в англ. дюйме 10 саж. – Елисаветград, 1836 (План 1836); План г. Елисаветграда с окресностями. Масштаб: в англ. дюйме 250 саж. – Б. м. в., 1847 (План 1847); Списки назв вулиць, соборів та церков (ДАКО); Копії картографування схем сполучень м. Єлисаветграда (1891 – 1934 рр.) (ДАКО, Копії); План міської землі на Озерній Балці м. Єлисаветграда / Укл. землемір Б.І. Собіневський. Масштаб: в англ. дюймі 10 саж. – Б. м. в., 1910 (План 1910); Планъ г. Елисаветграда / Составилъ городской землемhръ П.З. Рябков. – Елисаветград: Изданіе Елисаветградского Земства, 1911 (ДАКО, План 1911); Ежегодник Голоса Юга. – 1913. – Елисаветград, 1913 (ГЮ 1913); Планъ г. Елисаветграда / Составилъ землемhръ П.З. Рябков. – Елисаветград: Изданіе Елисаветградской городской управы, 1913 (Рябков 1913); Старий Єлисаветград. Центр міста Кіровограда. – Путівник (передрук 1913 року) // Відп. ред. В.П. Босий. – Кіровоград, 1990. – 1 арк. (Путівник 1913); Stadtplan Kirowograd. – Б. м. в., 1943 (Stadtplan 1943); Відбитки плану м. Кіровограда. Центральна частина міста (План); А.Н. Пашутінъ. Историческій очеркъ г. Елисаветграда. – Кіровоград: Кіровоградське обласне відділення Всеукраїнської музичної спілки, 1992. – 176 с. (Пашутін); Материалы для обследования трудовых передвижений в городе Кировограде. – Кировоград, 1987. – 25 с. (МОТПГК); Телефонный справочник г. Кировограда. Список телефонов Кировограда по состоянию на 1 июля 1993 года. – Кировоград: РИА “Горн”, 1993. – 344 с. (Довідник); П.М. Кизименко. Пам’ять степів. Історичні нариси з минулого Кіровоградщини. – Кіровоград: Мавік, 2003. – 246 с. (Кизименко). Список джерел доповнюють плани і схеми міста, видані впродовж 1990 – 2000 рр.

Об’єкт дослідження становлять 2416 власних назв внутрішньоміських географічних об’єктів Кіровограда. За свідченням істориків, основою колишнього Єлисаветграда послугувала фортеця Святої Єлисавети, що 1754 р. постала на степових землях поблизу кордонів запорозьких зимівників, на правому березі р. Інгулу л. Південного Бугу з метою захисту колонізованих Росією земель.

Предметом дослідження є мотиваційні зв’язки, лексико-семантичні особливості та словотвірна будова мікротопонімів Кіровограда.

Методи дослідження. Відповідно до мети і низки поставлених завдань для дослідження обрано описовий метод з його прийомами спостереження, систематизації мовних фактів і явищ; порівняльно-історичний метод використано для з’ясування особливостей номінації окремих мікрооб’єктів. У тих випадках, коли необхідно пояснити походження деяких давніх назв, застосовано етимологічний коментар. Прийоми статистичного методу використано для з’ясування кількісного співвідношення і продуктивності лексичних одиниць. У процесі збору фактичного матеріалу застосовано також прийом опитування інформаторів під час проведення місцевої експедиції 2002 – 2006 рр.

Методологічну основу роботи становить системний підхід до вивчення мовних явищ, принцип комплексної інтерпретації онімів, що ґрунтується на теоретичних досягненнях сучасної ономастики, ономасіології, дериватології, лінгвостилістики та передбачає застосування адекватних методів аналізу конкретних фактів.

Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що в науковий обіг введено значну частину нового матеріалу, який підлягає всебічному лінгвістичному вивченню вперше. Досліджено основні словотвірні типи мікротопонімів, їхні дериваційні засоби, охарактеризовано мотиваційно-семантичні особливості твірних основ та виявлена їхня своєрідність у порівнянні з мікротопонімією інших регіонів України.

Теоретичне значення дослідження. Результати роботи доповнюють і уточнюють інформацію про загальні закономірності та особливості творення і функціонування українських мікротопонімів. Висновки, сформульовані на основі комплексного аналізу мікротопонімії Кіровограда, сприятимуть поглибленню деяких теоретичних засад національної ономастики.

Практичне значення одержаних результатів. Зібраний і систематизований фактичний матеріал може бути використаний у лексикографічній практиці. Здобутки дисертації знайдуть застосування у викладанні лексикології та словотвору, слугуватимуть основою для проведення ономастичних спецкурсів і спецсемінарів на філологічних факультетах університетів. Результати дослідження можуть бути використані представниками інших галузей науки (істориками, географами, краєзнавцями) та органами місцевої влади. Укладено словник-покажчик, що відображає функціонування, локалізацію і паспортизацію 2416 мікротопонімів у сучасному їх вигляді.

Особистий внесок автора полягає у зборі, систематизації та аналізі мікротопонімів м. Кіровограда, утворених переважно упродовж XVIII – початку XXІ ст.; декілька найменувань орієнтовно датовано VIII – XIV, ХІІІ – ХV і XVI століттями. Шість наукових статей за темою дисертації підготовлені й опубліковані здобувачем самостійно, одна – у співавторстві.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорено на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2002 – 2007), у виступах на Десятій всеукраїнській ономастичній конференції “Українська ономастика на порозі ІІІ тисячоліття: стан і перспективи розвитку” (Тернопіль, 2003), Міжнародній науковій конференції “Актуальні напрямки слов’янської та романо-германської філології” (Рівне, 2003), Обласній науково-практичній історико-краєзнавчій конференції “Актуальні проблеми дослідження історії міста (До 250-річчя заснування міста Єлисаветграда-Кіровограда)” (Кіровоград, 2004), П’ятій звітній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми і перспективи розвитку вищої освіти в Україні” (Кіровоград, 2004).

Дисертаційні матеріали використовуються студентами під час написання наукових досліджень, на секційних засіданнях наукових гуртків, учителями області під час створення регіональних посібників з українського народознавства (топоніміка краю).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 6 одноосібних працях, 1 – у співавторстві; 4 статті опубліковано в наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох основних розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, що нараховує 228 позицій, списку джерел фактичного матеріалу (35 найменувань). Повний обсяг роботи – 192 сторінки, з яких текстова частина становить 171 сторінку. У додатках подано словник-покажчик мікротопонімів і таблиці (загальна кількість сторінок – 200).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано її зв’язок із науковою проблематикою установи, в якій виконано працю, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено методи аналізу мікротопонімів, наукову новизну, теоретичну й практичну цінність отриманих результатів, названо форми апробації, зазначено особистий внесок здобувача та кількість публікацій, які висвітлюють основні положення дисертації.

Перший розділ “Мікротопонімія як об’єкт наукового вивчення” має теоретичний характер. Він складається з чотирьох підрозділів: “Історія вивчення мікротопонімів в українському й слов’янському мовознавстві”; “Функції мікротопонімів в українській мові”; “Основні умови формування мікротопонімії Кіровограда”; “Статус мікротопонімів міста Кіровограда”.

Перший підрозділ розкриває основні результати роботи українських і зарубіжних учених. Зокрема, з’ясовано, що перші спроби аналізу та систематизації мікротопонімії Кіровограда розпочалися у ХІХ ст. Поштовхом до них стала публікація 1897 р. “Историческаго очерка г. Елисаветграда”, написаного міським головою О.М. Пашутіним. Він створив докладний історичний опис міста, у якому можна знайти тлумачення багатьох назв будинків, вулиць, скверів, слобід, церков та інших мікрооб’єктів періоду другої половини XVIII – початку ХІХ ст. Плідна діяльність українських дослідників середини ХІХ – початку ХХ ст. П.З. Рябкова, Г.І. Соколова, Д.І. Яворницького, В.М. Ястребова розширює обсяг географічних, історичних і фольклорних відомостей про Кіровоградщину. У газетах та журналах 1920 – 1930 рр. з’являються статті, присвячені окремим топонімам та їх етимології. Значної уваги заслуговують результати роботи кіровоградських істориків, археологів і краєзнавців Н.М. Бокій, О.Д. Брайченка, П.М. Кизименка, Л.В. Куценка, С.І. Шевченка, К.В. Шляхового та ін. Їхні дослідження продовжують давати надзвичайно цінний матеріал про мікротопонімію. Стан сучасної кіровоградської мікротопонімії досліджений у працях лінгвістів В.О. Горпинича, Т.В. Громко, О.І. Крижанівської, В.В. Лучика, Т.І. Поляруш.

Аналіз мікротопонімії інших регіонів представлено у дослідженнях кінця ХІХ – початку ХХ ст. М.М. Кордуби, М.О. Максимовича, І. Рудницького, М.Ф. Сумцова, І.Я. Франка та ін. У другій половині ХХ – початку ХХІ ст. до таких належать праці Г.Л. Аркушина, О.О. Белея, Д.Г. Бучка, С.О. Вербича, М.М. Габорака, К.Й. Галаса, Л.Л. Гумецької, І.М. Желєзняк, Ю.О. Карпенка, З.О. Купчинської, Н.І. Лісняк, В.В. Лободи, Н.М. Мельник, О.М. Михальчук, Н.М. Павликівської, Я.О. Пури, О.Л. Смаль, Є.М. Степанова, М.М. Торчинського, Л.Г. Тригуб та А.В. Білюк, М.Л. Худаша і М.О. Демчук, К.К. Цілуйка, Є.О. Черепанової, Є.М. Черняхівської, І.Г. Чеховського, П.П. Чучки та ін.

В українській ономастиці неодноразово наголошувалося на потребі системного вивчення мікротопонімії окремих регіонів. Географічну територію Західного Поділля з метою виявлення мікротопонімів обстежила Н.І. Лісняк. Мікротопонімію Підгір’я студіювала О.І. Михальчук. Мікротопонімія Чернівецької області в історичному аспекті опрацьована у дисертації І.Г. Чеховського. Пропріальну лексику цього ж класу на матеріалі українських сіл словацького сходу описав М. Дуйчак.

Географічну термінологію і мікротопонімію Чернігівсько-Сумського Полісся вивчила українська дослідниця Є.О. Черепанова. Нещодавно побачив світ словник мікротопонімів і мікрогідронімів північно-західної України та суміжних земель Г.Л. Аркушина.

Не меншої уваги у зв’язку з вивченням мікротопонімів заслуговують праці російських учених Е.М. Мурзаєва, В.А. Никонова, Н.В. Подольської, О.В. Суперанської та ін. Зокрема, О.В. Суперанська, котра вперше дослідила специфіку назв вулиць, увела в східнослов’янську ономастику термін на їх позначення – урбанонімія. Обстеження окремих регіонів Білорусі здійснено ономастами Є.М. Адамовичем, В.А. Жучкевичем, А.М. Мезенко, І.Я. Яшкіним та ін. 1974 р. вийшла у світ праця “Мікратапанімія Беларусі” (за редакцією М.В. Бірили та Ю.Ф. Мацкевіч), до якої увійшли матеріали, зібрані упродовж 1948 – 1972 рр. У 2003 р. А.М. Мезенко видала монографію “Имя внутригородского объекта в истории. Об урбанонимах Беларуси XIV – XX века”.

Плідним є доробок у галузі мікротопоніміки польських та словацьких мовознавців. Це роботи Г. Борека, М. Дуйчака, К. Гандке, М. Лесева, Р. Мрузека, Ф. Новака, П. Одалоша, К. Римута, С. Роспонда, М. Рутковського, Е. Супранович, В. Ташицького.

У другому підрозділі описано функції українських мікротопонімів: номінативна (вулиця Аджамська), інформативна, або енциклопедична (вулиця і частина міста Озерна Балка), художньо-естетична (театр “Казка”), ідеологічна (площа Дружби народів), меморіальна (вулиця Марії Заньковецької) та оцінна (провулок Гористий).

Третій підрозділ з’ясовує основні умови формування мікротопонімів Кіровограда від часу видання чотирьох послідовних Указів з боку Російської імперії про заснування на цій степовій території військового містечка поблизу р. Інгул зі своїм укріпленням – фортецею Святої Єлисавети (1754) до сьогодення. На формування досліджуваних мікротопонімів впливають численні екстралінгвальні чинники, серед яких виділяються: 1) політичний – “Більшовик” (завод); 2) історичний – Фонтанна (вулиця) > Олени Журливої (вулиця); 3) фізико-географічний – Підземні (ходи); 4) етнографічний – “Україна” (готель, швейна фабрика) та ін., а також внутрішньомовні чинники: 1) двомовність (провулок Кріпосний замість Фортечний); 2) різнотипні варіанти у системі мікротопонімів (вулиця Болотяна є словотвірним варіантом Болотної).

У четвертому підрозділі чітко визначено статус досліджуваних назв. На сьогодні в Кіровограді функціонують три розряди власних назв: 1) природні (яр Водяна Балка); 2) штучні (кінотеатр “Зоряний”); 3) такі, що поєднують ознаки природних і штучних (вулиця Біанська Набережна). Про існування природних назв свідчать дослідження українських та зарубіжних ономастів, які дали змогу глибше усвідомити сутність появи та функціонування природних назв. Це лексеми, що з’явилися на обстежуваній території стихійно й формувалися протягом багатьох століть, зберігшись у народній пам’яті. До штучних мікротопонімів належить прошарок найбільш динамічних офіційних найменувань, формування яких відбувається на території міста. З лінгвістичного погляду поява штучних назв цілком зумовлена дією екстралінгвальних чинників. Окрім того, існують назви, які поєднують ознаки природних і штучних. Зокрема, назва вулиці Лелеківська є штучною, але з історичного погляду це найменування є природним через те, що його твірне слово походить від відповідної назви частини міста Лелеківка. Остання ж, у свою чергу, виникла стихійно, локалізуючись на колишньому місці хутора Козака Лелеки.

У другому розділі “Мотиваційно-семантичні групи мікротопонімів Кіровограда” матеріал розглядається у межах двох класів, визначених з погляду семантики твірних слів: мікротопоніми, утворені від онімів, та мікротопоніми, утворені від апелятивів.

На етапі становлення твірна основа кожного мікротопоніма мотивувалася певною індивідуальною семантикою, онімною або апелятивною. Апелятивні твірні слова мікротопонімів тоді виконували не лише номінативну, але й оцінну функцію. Пропріальним твірним притаманною була тільки перша з названих функцій, а їхня семантика зводилася до словотвірного значення відповідного похідного оніма. Зібрані мікротопоніми розглянуті за тією семантикою, яку виражали їхні твірні основи до того, як співвідносні утворення стали справжніми мікротопонімами.

Семантичний аналіз основ мікротопонімів проведений за такими ознаками: 1) за відношенням до людини – відантропонімні назви; 2) за відношенням до водних об’єктів – відгідронімні утворення; 3) похідні від назв селищ та частин міста й інших населених пунктів – відойконімні утворення; 4) похідні від етнічних назв регіону чи країни – відетнохоронімні утворення; 5) за відношенням до рельєфу – відтопонімні утворення; 6) такі, що походять від інших тематичних груп (переважно відапелятивні). Усі аспекти функціонування географічних назв, передусім їхня суспільна вагомість, відклалися у принципах і способах номінації.

Основою творення мікротопонімів Кіровограда завжди виступали власні назви, передусім антропонімні й топонімні. Базовими одиницями, від яких утворювалися відантропонімні мікротопоніми, були імена, прізвища та прізвиська людей. Аналіз відантропонімних мікротопонімів Кіровограда показує, що особові імена людей, які відбиті в них, належать головним чином до імен християнського календаря східного обряду. Твірну основу мікротопонімів Кіровограда складають переважно чоловічі імена православного календаря чи їхні гіпокористичні варіанти (65 назв; 2,7 %): Андрій, Василь, Володимир, Георгій, Даниїл, Іван, Максим, Микола та ін. Серед них трапляються повні імена та варіанти імен католицького календаря (8 назв; 0,4 %): Адам, Роберт, Северин, Ференц та ін. Поряд із християнськими, в основах мікротопонімів представлені єврейські імена (9 назв; 0,3 %): Аврам, Давид, Никанор, Сава, а також одне арабське ім’я Магомет. Крім того, виявлено старослов’янську кальку давньогрецького імені Богдан та один скандинавський антропонім Ігор, що увійшов до українського словника. Рідше використовувалися для творення мікротопонімів Кіровограда жіночі імена, що свідчить про меншу роль жінок у суспільному житті міста: православні імена Анна, Ганна, Доротея, Єлизавета, Лисавета, Наталія, Катерина, Марія (16 лексем; 0,6%). Імена католицького календаря представлені одним гіпокористичним варіантом Валя.

Зафіксовано сотні мікротопонімів, сформованих на основі прізвищ та прізвиськ (492 назви; 20,4 %). Більшість їх іменує лінійні об’єкти міста – вулиці, провулки, проспекти, тобто утворює його урбанонімію. Крім того, вони є свідченням значного політичного впливу на склад тутешніх назв. Серед місцевих найменувань із прізвищами в основі перше місце посідають двослівні утворення, представлені у вигляді присвійних форм із закінченням родового відмінка: 1) на честь діячів української культури та мистецтва: Тараса Шевченка (провулок); 2) твірні основи з прізвищами відомих кіровоградців: Олександра Осмьоркіна (будинок, вулиця, музей); 3) в ім’я героїв громадянської та Великої Вітчизняної війн: Василя Боженка (вулиця, провулок); 4) утворення, що виникли на хвилі патріотизму початку ХХ століття: Марка Мокряка (вулиця); 5) на честь слов’янських діячів науки та мистецтва: Кароля Шимановського (будинок-музей); 6) своєрідну підгрупу утворюють назви, похідні від суто місцевих антропонімів: Андрія Сукуренка (постоялий двір); 7) на честь класиків марксизму-ленінізму: Карла Маркса (вулиця) та ін. Поширені також однослівні назви: Завадівка (частина міста), Мамайка (частина міста). Кілька утворень є багаточленними: Святого Андрія Первозванного (годонімний комплекс), “В.К. Варлен і Ко” (паровий млин).

Окрему підгрупу становлять мікротопоніми, похідні від прибраних імен – псевдонімів (37 назв; 1,5 %): Олени Журливої (вулиця), Панаса Саксаганського (провулок) та ін.

Частину мікротопонімів утворено від різних розрядів топооснов, а саме: гідронімних (1,4 %), ойконімних (8,1 %), мікроойконімних (5 %), етнохоронімних (1,5 %), власне топонімних (3,6 %). Гідронімні основи відбиті в мікротопонімах Озерна Балка (вулиця, частина міста), Криничастий (хутір) та ін. Переважну частину топонімних основ складають відойконімні утворення – Долинський (міст), Златопільська (вулиця), Із міста Новомиргорода (поштова дорога). Окрему підгрупу цього різновиду утворюють деривати від мікроойконімів – Новомиколаївський (пляж), “Центр – Кущівка” (трамвайна лінія), у т. ч. похідні лексеми від еклезіонімів та ойкодомонімів – Соборна (площа), Фортечний (майдан, провулок). Мікротопоніми, похідні від етнічних назв регіону чи країни, менш частотні: Білоруська (вулиця), Грецька (слобода, церква). Власне топонімні назви сформувалися на основі колишніх назв інших мікрооб’єктів, які мали топонімне походження, а також апелятивів, що утворилися за відношенням до рельєфу: 1) мікротопоніми з компонентами, що характеризують рельєф: Степовий (провулок, тупик); 2) мікротопоніми з компонентами, які вказують на структуру чи властивості ґрунту: Кам’яний (пагорб).

Мікротопоніми, похідні від інших тематичних груп (32,4 %), утворилися переважно від апелятивів і складаються із лексем природного чи штучного походження. За характером семантики твірних слів виділяються такі мотиваційно-семантичні групи: 1) похідні від назв великих географічних об’єктів – макротопонімів: назва Карпатська (вулиця) < макр. Карпати; 2) відмікротопонімні утворення: назви Базарний (пішохідний арковий міст) і Базарна (площа) < мікр. Базар; 3) за відношенням до назв підприємств: назва АРЗ (палац культури, стадіон) < ерг. АРЗ (Кіровоградський авіаремонтний завод); 4) художньо-естетичні мікротопоніми: “Чомучко” (дитячий виховний заклад) < український казковий персонаж на ім’я Чомучко; 5) похідні від назв місцевої флори і фауни: Кленовий (гай), Собача Балка (яр); 6) за відношенням до умов заснування поселень: Землянки (частина міста); 7) основи мікротопонімів, що вказують на призначення та використання площі, спосіб її обробки: Дендропарк (дендропарк); 8) основи мікротопонімів, що вказують на різні промисли: Млинки (селище); 9) основи мікротопонімів, що вказують на шляхи сполучення: Косий В’їзд (провулок); 10) основи мікротопонімів, які визначають орієнтацію об’єкта в просторі: Середня П’ятихатська (вулиця); 11) основи мікротопонімів, пов’язані з різними одиницями виміру площ, наділів: Трикутний (бульвар); 12) назви, які вказують на відношення об’єкта до людей (соціальна характеристика): Солдатська (слобода); 13) назви релігійного характеру: Всесвятські (ворота); 14) назви, пов’язані з історичними подіями: Меморіальне (кладовище); 15) похідні від інших твірних слів: Зимовий (театр); 16) найменування із затемненою семантикою: Біанка (річка).

З’ясовано, що появі багатьох мікротопонімів Кіровограда передував процес перейменувань. У різні часи він був неоднаково динамічним. У результаті перших трьох “імперських перейменувань” назви вулиць Купецьку було замінено на Преображенську, Невську на Пашутінську, Безпопівську на Гоголівську. Згодом більшість назв населеного пункту одержала нові радянські назви: Сергія Кірова (площа). Завдяки отриманню Україною статусу незалежної держави, у 1990 – 2000 рр. динаміка перейменувань набрала нових обертів: Богдана Хмельницького (площа). У зв’язку із суспільним характером мікротопонімів процес перейменувань супроводжують дві пануючі ономастичні тенденції. Першою з них є зміни назв, пов’язаних з комуністичною ідеологією та російською й радянською історією та культурою: 60-річчя СРСР (набережна) > Інгульська Набережна (вулиця), Надії Крупської (бібліотека) > Дмитра Чижевського (бібліотека). Друга ж пов’язана з прагненням до відновлення історичних джерел, національного відродження й державної самостійності: Уфимська (вулиця) > Євгена Маланюка (вулиця). В досліджуваному матеріалі цей процес характеризується високою частотою в обох тенденціях.

Третій розділ – “Словотвірна структура мікротопонімів Кіровограда” – складається з трьох підрозділів: “Одночленні мікротопоніми”, “Складені мікротопоніми”, “Структурні варіанти мікротопонімів”. При словотвірному аналізі виходимо з того, що назви ніколи не функціонують ізольовано: вони завжди співвідносяться одні з одними, а кожна назва виникає лише серед інших найменувань. При визначенні словотвірної структури онімів важливо з’ясувати, як виникла кожна назва і якими були функції її морфем у момент виникнення, що дозволяє встановити способи і засоби творення мікротопонімів Кіровограда.

За словотвірною структурою досліджувані назви поділяються на одночленні, складні та складені. До одночленних належать лексеми, які мають просту чи складну основу, оформлену за лексико-граматичною моделлю іменника або прикметника в чоловічому, жіночому, середньому роді у формі однини чи множини. Одночленні мікротопоніми об’єднують: 1) лексеми з неподільною основою, яка збігається з коренем (Проспект); 2) первинні назви з похідними основами (Підгайці); 3) похідні афіксальні деривати (Черняхівка).

Твірними основами простих мікротопонімів Кіровограда виступають апелятиви, антропоніми та топоніми. Вони належать до первинних (лексико-семантичних та морфолого-синтаксичних) або до вторинних (морфологічних) похідних. Серед первинних мікротопонімів виділяються дві групи: 1) мікротопоніми з неподільними основами; 2) мікротопоніми з подільними основами, які омонімічні афіксальним апелятивам або онімам. Мікротопоніми з неподільними основами – це назви, фонематична структура яких відповідає твірним апелятивам. Серед них значна кількість має форму однини: Базар (базар), Центр (частина міста) та ін. Частина таких онімів уживається в множині: Кузні (вулиця, частина міста), Піски (частина міста). Найпоширенішими серед мікротопонімів, омонімічних афіксальним апелятивам, є суфіксальні назви (24,8 %). У своїй структурі вони містять форманти твірних слів: -ка, -ки, -ко, -енька, -енько, -ець, -ечко, -івський, -ївський, -ник, -ик, -ік, -ище, -іст, -іjа, -овик, -ок, очок, -тор, -уша, -це та ін.: Біанка (річка), Ананіївський (тупик), “Харчовик” (маслозавод), “Лелеченько” (дитячий виховний заклад), Глинище (глинище), “Металіст” (завод), “Юність” (табір), “Сивашець” (кінотеатр), “Новатор” (артіль) та ін. До первинних належать і мікротопоніми, які містять у своїй структурі апелятивні суфікси і префікси. Наприклад, назва “Незабудка” (дитячий виховний заклад) утворилася семантичним способом (онімізацією) від апелятива незабудка, що виник за словотвірним типом “префікс не- + апелятив + суфікс -к (а)”.

У Кіровограді засвідчено мікротопоніми-композити, утворені способом складання основ та абревіації (68 лексем; 2,8 %). Вони мають у своїй структурі іменникові, прикметникові, зрідка – числівникові основи у поєднанні з іменниковою основою у формі називного відмінка однини чи множини: Студмістечко (житловий масив), П’ять-П’ять (частина міста); Укрсоцбанку (будинок), “Юннати” (табір), Двісті вісімдесят сьомий та Двісті вісімдесят восьмий МШС (будинки).

Похідні мікротопоніми від інших найменувань свідчать про ще один різновид лексико-семантичної деривації – трансонімізацію. Такі утворення (64 назви або 2,6 %) відбивають структурно-семантичні зв’язки між різними групами і словами в топосистемі Кіровограда: “ойконім – мікротопонім”: “Кіровоград” (автобусна станція, залізнична станція, універмаг) < м. Кіровоград; “хоронім – мікротопонім”: “Україна” (готель, швейна фабрика) < хор. Україна; “гідронім – мікротопонім”: “Інгул” (будинок побуту, готель, кінотеатр) < гідр. Інгул та ін.

З-поміж одночленних прикметникових утворень виділяємо дві групи: 1) мікротопоніми з неподільними основами; 2) мікротопоніми, омонімічні до афіксальних прикметників та онімів. До першої групи зараховуємо назви на зразок Зелена (вулиця). Їх слід кваліфікувати як такі, що утворилися за допомогою морфолого-синтаксичного способу з паралельним переосмисленням (669 назв; 27,7 %). У другій групі панує мовна тенденція, яка засвідчує кількісну перевагу назв на -ський (215 назв; 8,9 %): Полтавська (вулиця), Студентський (мікрорайон). Певна кількість мікротопонімів походить від дієприкметників на -ний: Ламаний (провулок), Плетений (провулок).

За допомогою префіксально-суфіксальних формантів за- + -ське, при- + -ське, при- + -ний утворилися твірні прикметники таких найменувань: Заміська (вулиця), Приміська (вулиця). Зафіксовано 8 назв або 0,3 %, що свідчить про непродуктивність цього різновиду онімізації.

Морфологічні (вторинні) утворення ділимо на: суфіксальні, префіксально-суфіксальні та складносуфіксальні (388 назв; 16,1 %). Дериваційна система назвотворення генетично пов’язана з формальними засобами апелятивного словотворення. Однак топоніми мають і специфічний набір формантів, особливі типи, для кожного з яких властива своя продуктивність. Аналіз мікротопонімів Кіровограда засвідчує, що у межах назв, утворених морфологічним способом, найпродуктивнішими є суфіксальні типи на -альний, -атий, -ельний, -енський, -ельний, -енський, -ин, -инський, -истий, -ів, -івка, -івський, -овка, -овський, -ка, -кий, -ний, -ова, -ове, -чий і под.: Нічліжний (притулок благодійного товариства), Грозненський (провулок), Єлисаветинський (бульвар, провулок), Арнаутове (селище), Савінівка (частина міста) та ін. Різниця між первинними і вторинними суфіксальними мікротопонімами часто є дуже хисткою, що пов’язано з перехідним станом більшості з них між власними і загальними назвами, а також між прикметниковим та іменниковим статусом.

Суфіксальні мікротопоніми на -івка (11 назв або 0,45 %) в основному виконують посесивну функцію. Вони утворилися від власних імен, прізвищ та прізвиськ перших поселенців, засновників хуторів тощо: Никанорівка (частина міста), Шустівка (частина міста), Кущівка (частина міста). Зафіксовано п’ять типів мікротопонімів на -ка: 1) за типом “антропонім + -ов-/-ів- + -ка” сформувалася назва Завадівка (частина міста) < антр. Козак Іван Завадов < прізвисько Завада; 2) “антропонім на -ов + -ка”: Балашовка (частина міста) < родова назва Панів Балашових; 3) “іменник + -івка”: Катранівка (частина міста) < антропонім або апел. катран (назва рослини); 4) “антропонім + -ка”: Мамайка (частина міста) < антр. Козак Мамай < прізвисько Мамай; 5) “іменник + -ка”: Бесарабка (частина міста) < твірна основа бесараб-, що утворила етнонім бесараби.

Словотвірний аналіз досліджуваних назв свідчить про малопродуктивність префіксально-суфіксального типу деривації (0,2 %). Він представлений такими типами: “без- + -н (ий)”, “без- + ськ (а)”, “за- +-н (ий)”, “за- + -ськ (а)”: Загірний (провулок), Загорська (вулиця), Безіменний (провулок), Безпопівська (молільня) та ін.

Підгрупу мікротопонімів, співвідносних зі складними (складносуфіксальними) словами (1,0 %) утворюють назви типу “Авіаспорт” (палац культури), “Гідросила” (завод), Мотокросна (вулиця), Новокозачин (слобода).

Закінчення -а, -и формують ґенітивний тип назв: Василя Стуса (вулиця), Преси (провулок). У структурі деяких мікротопонімів наявний інтерфікс -о-: “Безпопівсько-Кущівська” (трамвайна лінія). Ономасти схильні кваліфікувати їх такими, що утворюють композитний тип назв.

До складених належать: 1) двочленні мікротопоніми; 2) багаточленні назви; 3) прийменникові та сполучникові лексикалізовані сполуки.

За частиномовною характеристикою двочленні мікротопоніми Кіровограда представляють вісім типів (31,8 %). У перших трьох типів другим, опорним, словом є іменник, а першим – прикметник, числівник, іменник: Дике Поле (урочище), Сьома Лінія (вулиця), Козака Лелеки (хутір). Зокрема, назви типу Нижня П’ятихатська (вулиця) належать до сполук слів, утворених лексико-синтаксичним способом (1,1 %). Окрему підгрупу двочленних найменувань становлять ізоморфні утворення – власні назви шляхів сполучення, що також кваліфікуються як дромоніми (3,2 %): “Собор – Кущівка” (трамвайна лінія), Харківсько-Миколаївська (залізниця) та ін. Трапляються й такі, що складаються з трьох, чотирьох або п’яти слів (6,0Міщанина Михайла Усика (будинок).

Серед мікротопонімів Кіровограда виявлено прийменникові і сполучникові лексикалізовані сполуки (4,3 %). Серед прийменникових виділяємо: прийменникові лексикалізовані сполуки (2,3 %) та іменниково-прийменникові багаточленні конструкції (1,0 %). В ономастичній літературі більшість із них іменують назвами-орієнтирами, бо вони вказують на місце розташування одного об’єкта стосовно іншого: У сосновому бору (джерело). Такі утворення складаються із прийменника і загальної або власної назви. Поширені похідні з первинними прийменниками без, біля, до, на: Біля музею (сквер), До майстерні (сарай), На Чигирин (дорога). Найменш продуктивними виявилися дво- та багатослівні конструкції з прийменниками для, за, із, імені, коло, по, поблизу, позад, при, у, через: Для ігор (площадка), За Міським Садом (землянки), Поблизу мучного ряду (площадка), У Міському Саду (кладка) та ін. Виявлено і складніші структури, що містять по дві прийменникові словоформи: Біля мосту коло Альгамбри (під’їзд). Окремий прошарок мікротопонімів утворюють конструкції зі сполучниками: Н. Сакко і Б. Ванцетті (вулиця), Братів М. та І. Красновських (склади).

До іменниково-прийменникових багаточленних конструкцій належать назви, в яких опорним словом виступає географічний номен, а диференційним компонентом – неузгоджене означення в називному відмінку однини або множини: Кам’яний хрест на честь 2000-тисячоліття Різдва Христова (кам’яний хрест); мікротопоніми еліптичного типу (0,08 %): Площа для народних розваг та ігор (площа). Серед прийменникових похідних продуктивнішими є власне-прийменникові утворення.

У зібраному матеріалі наявні структурні варіанти мікротопонімів. З-поміж них розрізняються: 1) фонетичні – Святої Єли[-c-]авети (фортеця) < фортеця Святої Єли[-з-]авети < жіноче ім’я Єли[-з-]авета, розм. Ли[-c-]авета; 2) словотвірні – Пані Титаренкової (жіночий пансіон) < Пані Титаренко (жіночий пансіон); 3) морфологічні: назви Велика (вулиця) і Великий (проспект) є варіантами Великої Перспективної (вулиці); 4) лексичні та лексико-синтаксичні – Пана Бургарда (завод) < завод землеробних машин “Бургард Е. і Ко”, Максима (вулиця) < вулиця Максима Залізняка; 5) графемно-орфографічні – Іванівська (вулиця) < Іоаннівська (вулиця). Варіантність мікротопоніма залежить від місця денотата в історії міста, у зв’язку з чим домінуючою є практична функція.

Основні результати дисертаційного дослідження представлені в загальних висновках.

Мікротопоніми Кіровограда є невід’ємними компонентами місцевої онімної системи. Маючи свої структурно-семантичні особливості, які залежать від історичного розвитку міської спільноти, природно-географічних умов місцевості, суспільно-економічного укладу, культурних і мовних традицій народу, мікротопонімія Кіровограда становить органічну частину топосистеми української мови.

Зібраний фактичний матеріал неоднорідний за своїм складом. Крім власне мікротопонімів, у ньому виділяється ще один їхній підклас – урбаноніми. Це дозволило виділити три окремих розряди лексичних одиниць: 1) мікротопоніми природного походження, до складу яких увійшли основи, що вказують на тип ландшафту, кліматичні умови, місцеву флору і фауну; 2) штучні назви – урбаноніми; 3) утворення, що поєднують ознаки природних і штучних (переважно складені назви).

У результаті дослідження мотиваційно-семантичних особливостей твірних основ мікротопонімів визначено, що всі вони утворилися на базі онімної або апелятивної лексики. Мотиваційно-семантичний аналіз твірних слів засвідчує, що у процесі словотворення найширше використано онімну лексику. У її складі виділено найменування за двома мотиваційно-семантичними різновидами – основи з антропонімним значенням (26,6 %) і основи-топоніми, серед яких: гідроніми (1,4 %), ойконіми (8,1 %), мікроойконіми (5,0 %), етнохороніми (1,5 %), власне топоніми (3,6 %). Іншу групу утворюють похідні від різних тематичних груп – переважно апелятивів (32,5 %). Окрему групу складають багатоорієнтовані назви (21,3 %).

На відміну від макротопонімів, які мають переважно природне походження й узуальний характер, мікротопоніми, особливо урбаноніми, часто створюються штучно, тобто закріплюються владними структурами за певними об’єктами, а не формуються природним шляхом у місцевому мовному середовищі. Ця обставина полегшує інший штучний процес – перейменування внутрішньоміських об’єктів. На сучасному етапі воно зумовлене, з одного боку, намаганням позбутися заідеологізованих назв і відбитих у них чужих українцям цінностей (переважно радянських), а з іншого – прагненням відродити історичні назви і національні цінності. В мікротопонімії Кіровограда діють обидві тенденції, але системного характеру вони ще не набули.

Перехід слів з одного класу до іншого (топонімізація апелятивів, трансонімізація), тісна взаємодія онімної та апелятивної лексики у процесі формування різних розрядів найменувань свідчить про системні та структурно-семантичні зв’язки між різними групами й окремими назвами в мікротопонімії Кіровограда.

Будова й дериваційні засоби мікротопонімів відбивають специфіку словотвору української національної мови. За структурними особливостями виділяються три групи найменувань: одночленні, складні та складені (багаточленні). Серед одночленних – первинні (лексико-семантичні і морфолого-синтаксичні) та вторинні (морфологічні найменування). Вони утворені відомими в українській мові способами: лексико-семантичним (7,0 %), морфолого-синтаксичним (27,7 %), морфологічним (16,1 %) і лексико-синтаксичним (1,1 %).

Найпродуктивнішим серед одночленних мікротопонімів є морфолого-синтаксичний спосіб. Основний обсяг найменувань, утворених цим способом, складають деривати на -ський, -ний, -івський, -ївський, які поступово втрачають зв’язок з номенклатурним словом і субстантивуються. Панування такої тенденції в мікротопонімії міста засвідчує кількісна перевага назв на -ський. Аналіз мікротопонімів Кіровограда свідчить, що у межах назв, утворених морфологічним способом, найпродуктивнішими