Актуальність теми дослідження
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Лисик Володимир Михайлович
УДК 341.33
ПРАВОВИЙ СТАТУС МІЖНАРОДНОГО КОМІТЕТУ
ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
Спеціальність: 12.00.11 – міжнародне право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата юридичних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор
Репецький Василь Миколайович,
Львівський національний університет
імені Івана Франка,
завідувач кафедри міжнародного права
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент АПрН України
Буроменський Михайло Всеволодович, Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого,
професор кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн
кандидат юридичних наук, доцент
Мацко Анатолій Степанович,
Київський університет права НАН України, завідувач відділу міжнародного права
Захист відбудеться 19 травня 2008 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.
Автореферат розіслано “10” квітня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Сьогодні людство має унікальну можливість оцінити прогрес, досягнутий у збереженні міжнародного миру та безпеки у другій половині ХХ ст., і намітити основні цілі та завдання на майбутнє. Вирішальна роль у процесі підтримки миру та безпеки, без сумнівів, буде й надалі належати Організації Об'єднаних Націй та її державам-членам. Однак вже досить давно стало зрозуміло, що досягнення „вічного миру”, для забезпечення підтримання якого було створено цю та ряд інших міжнародних організацій, є неможливим на даному етапі розвитку людства. Саме тому після Другої світової війни відбувся суттєвий розвиток міжнародного гуманітарного права, що діє під час збройних конфліктівМГП).
Збройні конфлікти досить часто супроводжуються розірванням дипломатичних, консульських та інших офіційних відносин між державами-учасниками конфлікту, зупиненням застосування загальних норм міжнародного права мирного періоду, запровадженням спеціального правового режиму, що характеризується значним обмеженням прав і свобод громадян тощо. Саме в таких умовах застосовується МГП, яке покликане захищати жертв війни. Особлива сфера застосування МГП породила необхідність створити спеціальні механізми, котрі дозволяли б ефективно реалізовувати норми цієї галузі права, а також контролювати їх дотримання, оскільки зрозуміло, що відповідні механізми, розроблені для мирного часу, не можуть застосовуватися в цих умовах. Одним із механізмів, покликаних сприяти ефективній реалізації норм МГП, є ширше залучення до цього процесу інститутів громадянського суспільства, зокрема громадських організацій. Проте, з метою недопущення можливості контролю чи впливу на такі організації держав, до них було висунено низку особливих вимог. Так у МГП з’явилося поняття „неупереджена гуманітарна організація”. Будучи нейтральними і незалежними від сторін збройних конфліктів та не розглядаючи питання jus аd bellum, вони сприяють реалізації норм МГП, здійснюють контроль за дотриманням положень міжнародних договорів та виконують роль посередника з метою забезпечення максимального захисту всіх жертв війни.
Серед існуючих неупереджених гуманітарних організацій особливе місце займає Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Створений ще у другій половині ХІХ ст., він не тільки став першою організацією такого виду, але і виступив з ініціативою врегулювати питання захисту жертв війни, що загалом привело до створення МГП у його сучасному розумінні.
Враховуючи значний внесок МКЧХ у захист жертв війни, держави-учасниці Женевських конвенцій 1949 року, а згодом й інших міжнародних угод, виділили його з-поміж інших гуманітарних організацій, надавши ряд особливих прав. Таким чином, на сьогодні правовий статус МКЧХ суттєво відрізняється від статусу інших неупереджених гуманітарних організацій.
До цього часу проблема регулювання правового статусу МКЧХ в міжнародному праві залишається малодослідженою. Першими вітчизняними дослідженнями правового статусу МКЧХ, стали роботи П. М. Богаєвського, написані на початку минулого століття. В радянський та пострадянський період окремі аспекти цієї проблеми розглядалася в працях А. Б Ніколаєва, С. А. Подшибякіна, О. В. Тарасова, В. М. Репецького, М. Ю. Черкеса. Ряд питань з проблематики правового статусу міжнародних міжурядових та неурядових організацій розглядалися у працях таких вчених: А. Х. Абашидзе, І. П. Бліщенко, В. Г. Буткевич, М. В. Буроменський, В. Н. Денисов, Е. С. Кривчикова, М. Б. Крилов, Т. І. Левицький, І. І. Лукашук, І. Б. Малкіна, Л. А. Моджорян, Г. І. Морозов, В. І. Муравйов, А. С. Мацко, Т. М. Нешатаєва, В. Ф. Опришко, О. О. Покрещук, Д. А. Урсін, Л. Д. Тимченко, Г. І. Тункін, О. О. Шибаєва та ряду інших.
Більш детальну увагу вивченню питання правового статусу МКЧХ у міжнародному праві приділено західними вченими. Серед них слід відмітити праці Ф. Абпланальпа, А. Був’є, Ф. Бюньона, Х. Гасера, М. Губера, Е. Давіда, Я. Келленбергера, Ж. Пікте, І. Сандо, М. Сассолі, К. Свінарскі, К. Скубішевскі, Д. Фостера, Х. Хауга та інших.
Проте, комплексного дослідження правового статусу МКЧХ на сьогоднішній день немає. З огляду на це виникла нагальна потреба у дослідженні правового статусу МКЧХ у міжнародному праві, його юридичної природи, підстав діяльності та міжнародної правосуб’єктності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка в контексті теми „Міжнародно-правовий захист прав людини: теорія сучасність, перспективи” (реєстраційний № 01050004926).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне наукове дослідження правового статусу Міжнародного комітету Червоного Хреста у міжнародному праві. Досягнення поставленої мети здійснювалося через постановку та вирішення наступних основних завдань:
дати загальну характеристику та виявити специфіку юридичної природи МКЧХ;
визначити юридичні підстави діяльності МКЧХ та проаналізувати їх правову природу;
охарактеризувати міжнародні права та обов’язки МКЧХ, передбачені діючими міжнародними договорами та звичаями;
розглянути право МКЧХ на ініціативу, охарактеризувати юридичну природу цього права та виявити основні тенденції його розвитку;
проаналізувати правосуб’єктність МКЧХ в контексті сучасних поглядів на міжнародну правосуб’єктність міжнародних міжурядових та міжнародних неурядових організацій;
провести аналіз внутрішньо-організаційного механізму МКЧХ;
з’ясувати місце та роль МКЧХ в Міжнародному русі Червоного Хреста та Червоного Півмісяця (Рух);
розкрити основні форми співпраці МКЧХ з іншими членами Руху;
охарактеризувати взаємовідносини МКЧХ з іншими суб’єктами міжнародного права;
виявити особливості взаємовідносин МКЧХ та Швейцарії;
розглянути вплив МКЧХ на формування доктрини МГП;
проаналізувати вплив МКЧХ на формування звичаєвих норм МГП;
дослідити вплив МКЧХ на становлення, розвиток та кодифікацію договірних норм МГП та визначити основні форми такого впливу.
Об'єктом дослідження є сукупність норм, які регламентують правовий статус Міжнародного комітету Червоного Хреста у міжнародного права.
Предметом дослідження є правовідносини, які виникають в процесі реалізації правових норм, що регламентують правовий статус Міжнародного комітету Червоного Хреста у міжнародному праві.
Методи дослідження. Наукова обґрунтованість сформульованих висновків визначається широкою сукупністю методів наукового пізнання. Методологічне підґрунтя дисертації склали філософські, загальнонаукові методи пізнання, а також спеціальні методи правової науки. Використання цих методів здебільшого мало комплексний характер. Дослідження побудовано на принципі наукового плюралізму. В процесі дослідження широко використовувався діалектичний метод пізнання, що зокрема дало змогу розглядати юридичні питання у їх взаємозв’язку з політичними та іншими чинниками. За допомогою конкретно історичного методу було досліджено ґенезу розвитку міжнародного гуманітарного права та вплив на нього МКЧХ. Серед загальнонаукових методів пізнання важливе значення мало використання формально-логічних методів та прийомів обробки інформації: аналізу, синтезу, аналогії, індукції, дедукції, екстраполяції, моделювання та абстрагування. Їх використання в ході теоретичного аналізу положень науки та практики дали змогу встановити основні вимоги до суб’єкта міжнародного права і провести аналіз міжнародної правосуб’єктності МКЧХ. Водночас використання формально-юридичного методу дало змогу зосередити увагу на питанні правового статусу МКЧХ. Застосовуючи метод порівняння було розкрито юридичну природу цієї організації. За допомогою системного методу, було показано місце МКЧХ в системі МГП. У ході дослідження використовувалися спеціальні наукові методи. Так, використання методу нормативно-догматичного аналізу дало змогу тлумачити юридичні тексти міжнародних договорів, резолюцій міжнародних організацій національного законодавства держав та установчих документів МКЧХ та Руху, а також матеріалів, які відображають процес їх розробки і практику застосування, рішень міжнародних судових органів тощо. Метод прогнозування дав змогу передбачити можливі варіанти зміни правового статусу МКЧХ в міжнародному гуманітарному праві у майбутньому.
При написанні дисертації використовувалися відповідні міжнародно-правові акти, рішення та внутрішні документи міжнародного суду ООН, кримінальних трибуналів ad hoc для Югославії та Руанди та Міжнародного кримінального суду, чинне законодавство Швейцарії та деяких інших держав, установчі та інші документи МКЧХ і Руху, спеціальна наукова література з теорії права, міжнародного права та інших юридичних наук. У процесі дослідження опрацьовано близько 50 рішень та інших документів кримінальних трибуналів ad200 резолюцій Міжнародних конференцій Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, 400 прес-релізів МКЧХ, 80 договорів між МКЧХ та державами про статус делегацій та ряд інших документів.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що воно є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням правового статусу МКЧХ у міжнародному праві.
За результатами проведеного дослідження сформульовані такі основні положення, які мають елементи наукової новизни і виносяться на захист:
сформульовано висновок про те, що МКЧХ є особливим суб’єктом міжнародного права, який поєднує в собі елементи, характерні для юридичної природи як міжнародних міжурядових, так і неурядових організацій;
встановлено, що юридичними підставами діяльності МКЧХ є в першу чергу норми міжнародного права, що суттєво відрізняє його від інших неурядових організацій;
обґрунтовано існування двох основних груп міжнародних прав МКЧХ: 1) прав, що передбачені в нормами міжнародного права; 2) прав, що випливають із його права на ініціативу;
сформульовано визначення поняття права МКЧХ на ініціативу, яке слід розуміти як передбачену договірними та звичаєвими нормами міжнародного права можливість МКЧХ пропонувати сторонам збройних конфліктів прийняти гуманітарні дії на користь жертв цих конфліктів;
обґрунтовано положення про те, що МКЧХ володіє міжнародною правосуб’єктністю;
сформульовано висновок про те, що правосуб’єктність МКЧХ є наслідком його визнання іншими суб’єктами міжнародного права;
доведено, що МКЧХ володіє імунітетами та привілеями в обсязі притаманному для міжнародних міжурядових організацій;
встановлено, що МКЧХ являється єдиною міжнародною організацією, персонал якої має імунітет від дачі показів в міжнародних кримінальних трибуналах ad hoc та Міжнародному кримінальному суді;
з’ясовано, що МКЧХ володіє договірною правоздатністю, в об’ємі, передбаченому для міжнародних міжурядових організацій, а договори, які він укладає, є міжнародними;
встановлено, що МКЧХ має право обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями, які мають статус аналогічний представництвам міжнародних міжурядових організацій;
обґрунтовано положення, що МКЧХ бере участь у процесі створення норм міжнародного права;
визначено основні форми впливу МКЧХ на формування, розвиток та кодифікацію норм МГП.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки та теоретичні положення можуть використовуватися для подальших наукових досліджень проблем, пов’язаних із правовим статусом міжнародних неурядових організацій, неупереджених гуманітарних організацій і МКЧХ, а також захисту прав людини під час збройних конфліктів.
Практична значимість отриманих результатів може проявитися у наступних аспектах:
у науково-освітній (застосування у навчальному процесі при викладанні курсів „Міжнародне право”, „Міжнародне гуманітарне право”, „Міжнародне право прав людини” та „Право міжнародних організацій”);
правотворчий (під час розробки міжнародно-правових документів у сфері міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини );
інформаційно-аналітичний (в ході поширення міжнародно-правових знань);
практичній (в роботі органів зовнішніх зносин України та інших держав в процесі укладення міжнародних угод з МКЧХ, та будь-якій співпраці з цією організацією.)
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Формулювання положень, котрі характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів є особистим внеском здобувача у дослідженні означеної проблеми.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка. Матеріали роботи оприлюднювались у доповідях здобувача: на науково-практичній конференції „Міжнародне право після 11 вересня 2001 року” (23 квітня 2004 р., м. Одеса); на ІІІ міжнародної конференції аспірантів, студентів та здобувачів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (23-24 березня 2007 р., м. Луцьк); на XIV Міжнародної конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Ломоносов 2007» (11-14 квітня 2007 р., м. Москва); на Міжнародній науково-практичній конференції Актуальні проблеми міжнародного права у світлі послання Президента республіки Казахстан Н. А. Назарбаєва «Новий Казахстан у новому світі (18 квітня 2007 р., м. Алмати); звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів факультету міжнародних відносин, що відбувалися у Львівському національному університеті імені Івана Франка у 2005 -2007 роках.
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 9 наукових працях автора (5 із них у фахових виданнях, визначених ВАК України).
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 205 сторінок, з яких список використаних джерел займає 23 сторінки і охоплює 305 найменування.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета та завдання, методи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження та їх апробація.
Розділ 1 „Юридична природа Міжнародного комітету Червоного Хреста” складається з трьох підрозділів, у кожному з яких досліджується один із елементів юридичної природи цієї організації. У підрозділі 1.1 „Юридичні підстави діяльності Міжнародного комітету Червоного Хреста” узагальнено основні підходи до визначення юридичних підстав діяльності міжнародних неурядових організацій, дано характеристику основних документів, на основі яких діє МКЧХ. Вказується, що правову базу його діяльності складають найрізноманітніші за своєю юридичною природою документи. Серед них слід виділити міжнародні договори, резолюції міжнародних організацій та міжнародні звичаї, які складають основу правового регулювання статусу МКЧХ в міжнародному праві. Крім того, юридичними підставами його діяльності є документи Руху, національне законодавство держав та внутрішні документи МКЧХ. Наголошується на тому, що крім норм міжнародного права, які регулюють діяльність всіх чи деяких груп суб’єктів, у міжнародних договорах зокрема у Женевських конвенціях 1949 р. та Додаткових протоколах до них 1977 р. містяться низка норм, які регулюють виключно статус МКЧХ, що свідчить, що такий статус є унікальним.
Підрозділ 1.2 „Права та обов’язки Міжнародного комітету Червоного Хреста в діючому міжнародному праві” поділяється на два пункти, у кожному з яких досліджується окрема група прав, в залежності від підстав їх виникнення. Пункт 1.2.1 „Права і обов’язки МКЧХ, що передбачені Женевськими конвенціями 1949 р. та Додатковими протоколами 1977 р.” присвячується дослідженню прав і обов’язків цієї організації, які закріплені в чинних нормах міжнародного права. Відзначається, що всі права МКЧХ, які передбачені нормами міжнародного права та обов’язки, слід розділити на дві групи прав: 1) права та обов’язки, якими наділені всі неупереджені гуманітарні організації; 2) права та обов’язки, якими наділений лише МКЧХ. Наголошується, що норми даних договорів сформульовані таким чином, що прямо не передбачають жодного обов’язку МКЧХ. Однак, вони містять умови використання певного права. І лише коли МКЧХ використовує певне конкретне право, він зобов’язаний виконувати покладені на нього у зв’язку із цим обов’язки. Тобто, обов’язки виникають лише в тому випадку, коли МКЧХ на це погоджується. Вказується, що для того, щоб за МКЧХ визнавався особливий статус і відповідно він міг користуватися відповідними правами, ця організація має відповідати певним вимогам, встановленим в самих Конвенціях, а саме бути неупередженою гуманітарною організацією. Тому у випадку, якщо МКЧХ відмовиться від принципу неупередженості, він не зможе використовувати ці права та користуватися особливим статусом. В Пункті 1.2.2 „Права та обов’язки, що випливають з права на ініціативу” відзначається, що крім прав МКЧХ, чітко визначених нормами міжнародного права, він володіє правом на ініціативу. Аналізується історія виникнення даного права та його юридична природа. Подається авторське поняття права МКЧХ на ініціативу як можливість пропонувати сторонам збройних конфліктів прийняти гуманітарні дії на користь жертв цих конфліктів. Виділяється два основні види цього права в залежності від джерел, в яких воно закріплено: 1) право, яке випливає з договірних норм 2) право, яке випливає з позадоговірних норм. Наголошується на тому, що право на ініціативу не є необмеженим, воно повинно здійснюватися в рамках передбачених нормами міжнародного права, у відповідності з Основоположними принципами руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця (Основоположними принципами). Відзначається, що праву МКЧХ на ініціативу кореспондує обов’язок держав прийняти цю ініціативу або дати обґрунтовану відмову.
У підрозділі 1.3 „Міжнародна правосуб’єктність Міжнародного комітету Червоного Хреста” на основі аналізу основних підходів до питання правосуб’єктності міжнародних організацій вирішується питання про міжнародну правосуб’єктність МКЧХ. Відзначається, що для міжнародних неурядових і міжнародних міжурядових організацій існують різні вимоги щодо її змісту. Так, на думку більшості вчених, для набуття статусу суб’єкта міжнародного права, неурядовій організації достатньо отримати консультативний статус, у той час як питання про зміст правосуб’єктності міжурядових організацій вирішується на основі аналізу відповідних міжнародних прав та обов’язків, а саме щодо їх: права на привілеї та імунітети, права на укладення договорів з державами та іншими міжнародними організаціями, права обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями, обов’язку щодо несення міжнародно-правової відповідальності за свої дії. На основі аналізу на відповідність МКЧХ вказаним умовам зроблено висновок, що він є суб'єктом sui generis і відповідно володіє правосуб'єктністю особливого роду, що поєднує елементи характерні як для міжнародної міжурядової, так і неурядової організації.
Наголошується на тому, що міжнародна правосуб’єктність МКЧХ виникає не на підставі установчого документа (як це характерно для більшості міжурядових організацій), у якому держави визначають її обсяг. У цьому МКЧХ більше схожий на класичну неурядову організацію, міжнародна правосуб'єктність якої виникає з факту її визнання шляхом надання відповідного консультативного статусу при міжнародній організації. Але визнання МКЧХ має кілька особливостей. Крім надання консультативного статусу, правосуб'єктність МКЧХ може виникати в наслідок інших форм визнання. Серед таких форм особлива роль належить визнанню шляхом укладення спеціальних договорів з іншими суб'єктами міжнародного права, у першу чергу - державами.
Розділ 2 „Правове положення Міжнародного комітету Червоного Хреста” складається з трьох підрозділів. Він розпочинається підрозділом 2.1 „Внутрішньо-організаційний механізм Міжнародного комітету Червоного Хреста”, у якому досліджуються питання діяльності органів МКЧХ. Вказується на те, що як і в більшості міжнародних організацій внутрішньо-організаційний механізм МКЧХ включає три основні - вищий, виконавчий і адміністративний та ряд допоміжних органів. У відповідності із Статутом МКЧХ, органами цієї організації є: а) Асамблея; б) Рада Асамблеї; в) Президент і його заступники; г) Директорат; д) Контрольний орган. Звідси випливає, що МКЧХ має дещо нетипову структуру.
Відзначається, що Статут та інші документи не достатньо чітко визначають повноваження кожного із органів МКЧХ. Саме тому, важливу роль у регулюванні діяльності окремих органів відіграє доктрина МКЧХ.
У підрозділі 2.2 „Місце Міжнародного комітету Червоного Хреста в Міжнародному русі Червоного Хреста та Червоного Півмісяця” досліджуються відносини МКЧХ з іншими учасниками Руху. Розглядається питання юридичної природи Руху, який будучи міжнародною неурядовою організацією, є особливою формою співпраці держав учасниць Женевських конвенцій 1949 року. Детально проаналізовано внутрішньо-організаційний механізм та завдань Руху. Особливу увагу приділено аналізу Основоположних принципів, які складають основу діяльності всіх учасників Руху, в тому числі МКЧХ.
Досліджується співпраця МКЧХ із Рухом та всіма його учасниками, а саме Національними товариствами Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Федерацією національних товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Відзначається, що співпраця, як правило, здійснюється з питань, що представляють спільний інтерес, таких як підготовка до дій під час збройних конфліктів, розшук безвісті зниклих осіб, дотримання Женевських конвенцій, їх розвиток і ратифікація, а також поширення знань про Основоположні принципи Руху та МГП.
Підкреслюється, що МКЧХ займає унікальне місце серед учасників Руху. Ця унікальність відмічена в Статуті Руху, відповідно до якого МКЧХ отримав мандат захищати жертв війни, розвивати та контролювати виконання МГП.
Підрозділ 2.3 „Взаємовідносини Міжнародного комітету Червоного Хреста з іншими суб’єктами міжнародного права” складається з трьох пунктів, у яких аналізуються взаємовідносини МКЧХ з державами та міжнародними організаціями. У Пункті 2.3.1. „Співробітництво Міжнародного комітету Червоного Хреста із державами” зазначається, що МКЧХ співпрацює з державами як в мирний час, так і під час збройних конфліктів. Така співпраця може здійснюватися в двох основних формах ? в рамках конференцій і на двосторонньому рівні. Серед питань, що як правило є предметом співпраці, слід виділити наступні: ратифікація договорів в сфері МГП, імплементації їх норм в національне законодавство держави, розповсюдження знань про цю галузь міжнародного права, захист прав біженців та вимушених переселенців і розшук безвісті зниклих осіб.
У підрозділі 2.3.2. „Особливості взаємовідносин Міжнародного комітету Червоного Хреста і Швейцарської Конфедерації” аналізуються обставини, що зумовлюють особливі відносини цих суб’єктів. Серед найважливіших слід виділити, те що: МКЧХ було створено відповідно до Швейцарського законодавства, його штаб-квартира знаходиться в Женеві (тобто на території цієї держави), його членами можуть бути виключно громадяни цієї держави; Швейцарія є депозитарієм Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових протоколів до них 1977 та 2005 року. Серед особливостей відносин МКЧХ з Швейцарією слід виділити наступні ? по-перше, МКЧХ є повністю незалежним від політичного та будь-якого іншого впливу Швейцарії, як юридично так і практично. По-друге, незважаючи на те, що МКЧХ є суб’єктом національного права, відносини між ними будуються на основі норм міжнародного права, зокрема, міжнародної угоди.
У підрозділі 2.3.3. Співробітництво Міжнародного комітету Червоного Хреста з іншими міжнародними організаціями відзначається, що МКЧХ досить тісно співпрацює з іншими міжнародними організаціями, як міжурядовими, так і неурядовими, Так на даний момент МКЧХ має угоди про співпрацю з такими організаціями: ООН, Африканським союзом, Організацією Американських Держав, Європейським Союзом, Організацією Ісламська Конференція, Лігою арабських держав Співдружністю Незалежних Держав та рядом інших. Особливо тісною та продуктивною є така співпраця з організаціями, сфера діяльності яких якимось чином перекликається з діяльністю МКЧХ.
Відмічається, що, оскільки співпраця МКЧХ з іншими міжнародними організаціями регулюється досить незначною кількістю норм, то основними вимогами цього виду діяльності є співпадіння інтересів МКЧХ та іншої організації та відповідність цієї діяльності Основоположним принципам.
Розділ 3 „Роль Міжнародного комітету Червоного Хреста у розвитку та формуванні міжнародного гуманітарного права” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 „Вплив Міжнародного комітету Червоного Хреста на формування доктрини міжнародного гуманітарного права” робиться висновок, що МКЧХ відіграє досить важливу роль у формуванні доктрини МГП. Розроблену ним доктрину можна розділити на дві групи, внутрішню доктрину, яка регулює внутрішні питання його функціонування, і зовнішню доктрину, яка складає основу сучасної доктрини МГП. Відзначається, що діяльність МКЧХ щодо формування доктрини носить цілеспрямований характер та є першим етапом у процесі формування норм договірного та звичаєвого права. Автор зазначає, що розробка доктрини МГП є пріоритетним напрямком діяльності МКЧХ. Проте, формування доктрини МГП не є кінцевою метою МКЧХ., а є лише одним із етапів правотворчої діяльності, що має на меті перенести основні ідеї, які містяться в доктрині у договірні та звичаєві норми міжнародного права. Незалежно від форми впливу МКЧХ на формування доктрини, основними методами, за допомогою якої відбувається таке формування, є збір інформації з першоджерел, а також залучення до процесу розробки доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів. Все це привело до того, що більшість доктрини МГП була розроблено саме МКЧХ. Акцентується увага на тому, що вплив МКЧХ на формування доктрини гуманітарного права здійснюється у двох основних формах: розробка нових вчень та тлумачення норм МГП. Перша, проводиться у сферах, неврегульованих нормами міжнародного гуманітарного права або у випадках, коли таке регулювання є неефективним. Основне її завдання полягає в тому, щоб заповнити прогалини в міжнародному праві та розробити правила поведінки у таких випадках, щоб, хоча б у мінімальній формі врегулювати ці відносини. Що ж стосується тлумачення норм МГП, то воно здійснюється з метою більш ефективного регулювання відносин, шляхом покращення реалізації чи поширення існуючих норм МГП на нові відносини. Наголошується, що МКЧХ отримав від міжнародної спільноти мандат розробляти доктрину МГП. Відповідні положення містяться в Женевських конвенціях 1949 року, Додатковому протоколах 1977 року та у Статутах МКЧХ і Руху.
У підрозділі 3.2 „Участь Міжнародного комітету Червоного Хреста у формуванні звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права” на основі аналізу практики відзначається, що МКЧХ відіграє важливу роль у процесі формування міжнародних звичаїв. Цей вплив МКЧХ може здійснювати як на першій, а особливо, на другій стадії формування звичаєвої норми. Виділено декілька основних форм впливу МКЧХ на формування міжнародних звичаїв в залежності від стадії формування звичаю. Так, МКЧХ може впливати на формування загальної практики держав. Тут можливі три варіанти впливу, в залежності від того чию поведінку покликана регулювати дана норма. По-перше, він може сприяти створенню звичаєвої норми в результаті його активних дій, шляхом повторення однієї і тієї ж поведінки. В даному випадку звичай створюється лише активними діями МКЧХ. Роль інших суб’єктів гуманітарного права в даному процесі є досить малою і зводиться до підтримання пропозиції, а частіше в утриманні від вчинення певних дій. По-друге, він може сприяти створенню звичаєвої норми в результаті його активних дій, проте ці дії спрямовані не стільки на формування практики безпосередньо його поведінкою, скільки здійснюються з метою впливу на поведінку інших суб’єктів для формування загальної практики. Тобто дії МКЧХ зводяться до пропозицій та закликів діяти певним чином. Такий вплив досить схожий на формування opinio juris держав, з однією відмінністю, що в даному випадку загальної практики ще не існує. Третя форма є поєднанням двох попередніх, тобто для формування звичаю потрібні активні дії МКЧХ та держав, які разом формують загальну практику.
МКЧХ може сприяти створенню звичаєвої норми, формуючи opinio juris держав та інших суб’єктів міжнародного права, домагаючись визнання певної норми поведінки загальнообов’язковою юридичною нормою, тобто міжнародним звичаєм. У такому випадку МКЧХ всіма можливими способами впливає на держави, щоб вони визнали певні існуючу практику юридичною нормою. Серед них можна виділити: сприяння державі в імплементації окремих норм МГП, обговорення питань на нарадах експертів та публікація звітів їх роботи, скликання наукових конференцій, круглих столів тощо та публікація звітів їх роботи, проведення всебічних освітніх програм для держслужбовців, військовослужбовців, наукових та педагогічних працівників.
У підрозділі 3.3 „Вплив Міжнародного комітету Червоного Хреста на становлення, розвиток та кодифікацію договірних норм гуманітарного права” проведено аналіз впливу МКЧХ на розробку та підписання основних договорів у сфері МГП, а саме: Женевської конвенції 1864 р., Гаазьких конвенцій 1899 та 1907 р., Женевських конвенцій 1949 р., Додаткових протоколів 1977 року. Вказується, що МКЧХ отримав від міжнародної спільноти мандат розвивати МГП. Дане право закріплено в Женевських конвенціях 1949 р. та у Статуті Руху. Особливо важливу роль у цьому процесі відіграє право МКЧХ на ініціативу.
Наголошується на тому, що МКЧХ ніколи не бере участь у договорах, які він розробляє. Така практика дає йому змогу зберігати нейтралітет і не порушувати власні статутні принципи, а саме неупередженість та нейтралітет. Крім того, МКЧХ прагне виконувати контрольну функцію у відношенні учасників договорів, а у випадку їх підписання він сам стає суб’єктом, за яким треба здійснювати контроль.
Відмічається, що основними формами участі МКЧХ в розробці договорів в сфері МГП є: а) створення спеціальних органів для розробки договорів; б) проведення конференцій; в) надання допомоги на всіх стадіях правотворчого процесу як експертна організація.
ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у комплексному дослідженні правового статусу МКЧХ у міжнародному праві. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи є такі висновки:
МКЧХ є особливим суб’єктом міжнародного права, який поєднує в собі елементи, характерні для юридичної природи як міжнародних неурядових, так і міжнародних міжурядових організацій. МКЧХ було створено відповідно до норм національного права, його Статут є цивільно-правовою угодою, членами цієї організації є виключно фізичні особи, йому було надано консультативний статус при ЕКОСОР, що є характерним виключно для неурядових організацій. В той же час, МКЧХ має більшість ознак правосуб’єктності, притаманних міжнародним міжурядовим організаціям, а саме: привілеї та імунітети, права на укладення договорів з іншими суб’єктами міжнародного права, право обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями; обов’язок нести відповідальність за свої дії.
Юридичними підставами діяльності МКЧХ є акти як національного, так і міжнародного права. До перших слід віднести національне законодавство Швейцарії, відповідно до якого його було створено, а також Статут МКЧХ як цивільно-правову угоду, укладену відповідно до національного законодавства, до других – міжнародні договори та звичаї. Джерела, що складають юридичні підстави діяльності МКЧХ, характеризується такими специфічними рисами: по-перше, одним із найважливіших джерел, які складають підстави його діяльності, є Статут та резолюції Руху, правова природа яких є досить спірною; по-друге, МКЧХ не є учасником універсальних міжнародних договорів, на підставі яких він діє, хоча вони регулюють окремі аспекти його правового статусу; по-третє, крім норм міжнародного права, що регулюють діяльність загалом всіх чи деяких груп суб’єктів, міжнародні договори містять низку норм, які регулюють виключно статус МКЧХ, що свідчить про унікальність такого статусу.
Норми міжнародного права передбачають низку міжнародних прав і обов’язків МКЧХ, а саме: право створювати та забезпечувати діяльність Центрального Довідкового Агентства, відвідувати всі місця, де перебувають військовополонені та особи, що знаходяться під захистом, перевозити та проводити розподіл посилок та іншої гуманітарної допомоги, сприяти створенню санітарних та безпечних зон і місцевостей, захищати жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, пропонувати добрі послуги, виконувати функції Держави-Покровительки, вносити пропозиції щодо змін та доповнень до Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів 1977 р., виконувати інші доручення, передбачені спеціальними угодами тощо. Такі міжнародні права характеризуються рядом специфічних рис: по-перше, в порівнянні з іншими суб’єктами права МКЧХ в значній мірі регулюються міжнародними звичаями; по-друге, крім прав, які є загальними для всіх неупереджених гуманітарних організацій, МКЧХ має ряд особливих прав; по-третє, перелік міжнародних прав цієї гуманітарної організації не є вичерпним, про що прямо вказується в ряді міжнародних договорів.
Серед прав МКЧХ, прямо передбачених чинними нормами міжнародного права, особливе місце посідає право на ініціативу. Право МКЧХ на ініціативу слід розуміти як передбачену договірними та звичаєвими нормами міжнародного права можливість МКЧХ пропонувати сторонам збройних конфліктів прийняти гуманітарні дії на користь жертв цих конфліктів. Право на ініціативу не є необмеженим. Норми міжнародного права встановлюють ряд вимог до такої ініціативи: по-перше, ініціатива має носити гуманітарний характер, тобто бути спрямованою захистити права та інтереси жертв конфлікту; по-друге, ініціатива повинна передбачати активну участь МКЧХ у втіленні даної пропозиції в життя. Крім того, вона може здійснюватися лише в рамках, передбачених нормами міжнародного права (тобто не повинна суперечити його імперативним нормам), та у відповідності з Основоположними принципами (зокрема нейтралітету та незалежність).
Норми міжнародних договорів сформульовані таким чином, що прямо не передбачають жодного обов’язку МКЧХ. Це зумовлено тим, що міжнародні обов’язки не можуть виникати на підставі договорів, в яких МКЧХ не бере участі. Проте, це не означає, що міжнародне права не накладає на МКЧХ жодних обов’язків. Кожна з норм, що передбачає будь-яке право МКЧХ містить і умови його здійснення, які практично завжди пов’язані з прийняттям на себе зобов’язань. Таким чином лише коли МКЧХ використовує певне конкретне право, він зобов’язаний виконувати покладені на нього у цьому випадку обов’язки.
МКЧХ володіє міжнародною правосуб’єктністю. Проте, правосуб’єктність МКЧХ виникає не в силу норм, що містяться в його установчому акті, як у більшості сучасних міжнародних організацій, а є результатом визнання останнього суб’єктом міжнародного права з боку більшості держав та міжнародних організацій. Така ситуація склалася історично і є наслідком визнання його внеску в захист жертв війни. В цілому, можна виділити три аспекти статусу суб’єкта міжнародного права, якими користується МКЧХ:
міжнародною правосуб’єктністю універсального типу, яка визнається за ним Женевськими конвенціями 1949 року та Додатковими протоколами до них 1977 року та покликана забезпечити йому можливість здійснювати усі необхідні дії з метою ефективного захисту жертв війни та інші функції, визнані за ним цими документами. Оскільки Женевські конвенції 1949 року ратифікували 194 держави, то таке визнання носить загальний характер;
міжнародною правосуб’єктністю визнаною ООН, яка надала МКЧХ статус спостерігача на Генеральній Асамблеї ООН. На сьогодні МКЧХ є єдиною міжнародною неурядовою організацією, яка має такий статус. Крім того, МКЧХ має консультативний статус при ЕКОСОР та інших міжнародних організаціях;
міжнародною правосуб’єктністю, визнаною договорами про статус МКЧХ та іншими договорами із спеціальних питань, які він укладає з державами та міжнародними організаціями.
Крім того, МКЧХ володіє статусом суб’єкта міжнародного приватного права, оскільки є юридичною особою, створеною відповідно до норм національного законодавства Швейцарії, яким в необхідних випадках може скористатися на основі законодавства конкретної держави.
Хоча установчі документи МКЧХ не містять положень про міжнародну правосуб’єктність МКЧХ, її зміст може бути визначено на основі аналізу його відповідних міжнародних прав та обов’язків, а саме: права на привілеї та імунітети; права на укладення договорів з державами та іншими міжнародними організаціями; права обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями; обов’язку щодо несення відповідальності за свої дії тощо.
Привілеї та імунітети МКЧХ характеризуються тим, що: 1) поділяються на привілеї та імунітети, що застосовуються в мирний час, та привілеї та імунітети, що застосовуються під час війни; 2) джерелами першої групи привілеїв та імунітетів є угоди про статус делегацій та інші двосторонні угоди, джерелами другої ? Женевські конвенції 1949 року, Додаткові протоколи до них 1977 року та міжнародні звичаї; 3) вони мають чіткий функціональний характер; 4) за своїм характером вони не є дипломатичними, в той же час, персоналу МКЧХ можуть надаватися дипломатичні паспорти Швейцарії; 5) норми міжнародного права передбачають низку імунітетів МКЧХ, які є притаманними лише цій організації ? імунітет МКЧХ та його персоналу не свідчити в органах міжнародної кримінальної юстиції, зокрема Міжнародному кримінальному суді. Загалом, система та обсяг привілеїв та імунітетів МКЧХ аналогічні системі та обсягу привілеїв та імунітетів, що притаманні більшості міжнародних організацій, зокрема таким, як спеціалізовані установи ООН та Рада Європи.
Характерними рисами нормативно-правової регламентації договірної правоздатності МКЧХ є: 1) право МКЧХ укладати міжнародні договори у загальній формі визначено як договірними, так і звичаєвими нормами міжнародного права, зокрема про нього йдеться в декількох універсальних угодах, серед яких Женевські конвенції 1949 року і Додаткові протоколи до них 1977 року; проте, таке право носить чіткий функціональний характер – МКЧХ може укладати лише ті міжнародні угоди, які мають на меті захист жертв війни; 2) право МКЧХ укладати двосторонні договори з державами регулюється також міжнародним звичаєм; 3) двосторонні договори про статус його делегацій, які МКЧХ укладає з державами, практично нічим не відрізняються від так званих угод „про штаб-квартиру”, які укладають міжнародні міжурядові організації.
Завдання та функції, які міжнародне право покладає на МКЧХ неможливо здійснювати без виростання права обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями. Саме тому МКЧХ має свої представництва у великій кількості держав. Реалізація даного права МКЧХ має ряд особливостей: по-перше, в залежності від завдань, які покладаються на представництво, їх поділяють на регіональні (діють у мирний час) та оперативні – в державах, де відбувається збройний конфлікт; по-друге, такі представництва створюються виключно на підставі двосторонніх угод між МКЧХ та державою розміщення і за статусом аналогічні представництвам міжнародних міжурядових організацій. Що ж стосується представників держав в МКЧХ, то таке представництво є можливим, проте використовується досить рідко.
Крім того, МКЧХ має свої представництва при ряді міжнародних організацій, зокрема ООН, Європейському Союзі, СНД та інших. Право зворотного представництва жодного разу не застосовувалося.
Як і у більшості міжнародних організацій, внутрішньо-організаційний механізм МКЧХ визначається положеннями його Статуту та правилами процедури та будується відповідно до загальноприйнятих стандартів. Його основними органами є Асамблея (основний орган), Рада Асамблеї (орган оперативного управління), Президент і його заступники (координаційний орган); Директорат (виконавчий орган), Контрольний орган. Серед особливостей внутрішньо
