КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЛУК'ЯНЕЦЬ ВАЛЕНТИНА СТАНІСЛАВІВНА

УДК 341.17

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН КОНКУРЕНЦІЇ
В ЄВРОСОЮЗІ

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного та європейського права Київського університету права НАН України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

МУРАВЙОВ Віктор Іванович,

Інститут міжнародних відносин Київського

національного університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри порівняльного і європейського права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент

МИКІЄВИЧ Михайло Миколайович,

завідувач кафедри європейського права

Львівського національного університету

імені Івана Франка

кандидат юридичних наук

СМИРНОВА Ксенія Володимирівна,

Інститут міжнародних відносин Київського

національного університету імені Тараса Шевченка,

асистент кафедри порівняльного і європейського права

Захист відбудеться “08” квітня 2008 р. о __ годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.10 в

Інституті міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса

Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “_6__” березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з головних цілей європейської інтеграції є створення спільного ринку, який об’єднує внутрішні ринки держав-членів Європейського Союзу. Функціонування спільного ринку неможливе без дотримання правил конкуренції. У процесі європейської інтеграції було створено унікальну систему регулювання конкурентних відносин. Її основу становлять правові норми, створені європейськими інтеграційними об’єднаннями. Їх доповнюють приведені шляхом гармонізації у відповідність до норм права Євросоюзу норми внутрішнього права держав-членів. У результаті такої взаємодії було створено цілісний комплекс правових норм у сфері відносин конкуренції, що діють як на рівні Євросоюзу, так і на рівні держав-членів.

Конкурентне право Європейського Союзу має реальний вплив на антимонопольне законодавство країн із перехідною економікою, до яких належить Україна. Укладення нової посиленої угоди між Україною і Євросоюзом передбачає створення зони вільної торгівлі між її сторонами. А це вимагатиме зближення антимонопольного законодавства України з конкурентним правом Євросоюзу. З огляду на тенденцію поступового зростання ролі Євросоюзу в сучасному світі, дослідження правил конкуренції об’єднання для країн, які створюють засади ринкової економіки, набуває не лише теоретичного, а й практичного значення.

Вивчення цих процесів визначає актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, її теоретичне та практичне значення для розробки конкретних дій, спрямованих на інтеграцію України до Євросоюзу.

Вивченням окремих аспектів права Євросоюзу в рамках науки міжнародного та міжнародного економічного права займались і займаються такі вітчизняні автори, як М.О. Баймуратов, М.В. Буроменський, В.А. Василенко, О.Ф. Висоцький, А.З. Георгіца, М.М. Гнатовський, В.Н. Денисов, А.І. Дмитрієв, А.С. Довгерт, В.І. Євінтов, О.О. Мережко, М.М. Микієвич, В.І. Муравйов, В.Ф. Опришко, Р.А. Петров, К.В. Смирнова, Л.Д. Тимченко, Л.О. Тимченко та ін. Результати їхніх досліджень дають можливість отримати чіткіше уявлення про міжнародно-правові особливості світових економічних процесів і місце в них правового регулювання європейської економічної інтеграції та конкурентних відносин зокрема.

Однак питання правового регулювання відносин конкуренції на ринку ЄС висвітлювались в українській літературі з міжнародного права та права ЄС лише частково. На сьогодні однією з небагатьох в Україні спеціальною роботою, присвяченою комплексному дослідженню конкурентного права ЄС, є підготовлений колективом авторів у складі В. Скордамальї, Н. Саніахметової та С. Мельник навчальний посібник “Конкурентне право ЄС” (Київ, 2004 р.). Відсутні праці, присвячені дослідженню організаційно-правового механізму забезпечення конкуренції на спільному ринку ЄС. Поза межами досліджень українських учених залишилась і важлива проблема впливу конкурентного права Євросоюзу на внутрішнє право держав-членів ЄС, третіх держав, в тому числі України.

Серед зарубіжних науковців, які досліджували питання правового регулювання конкуренції у Євросоюзі, слід відзначити О.І. Абдуліна, С.В. Бахіна, В.В. Безбаха, Г. Бермана, Н. Блокера, К.-Д. Боршарта, М. Вейстлека, Т. Гартлі, Л.М. Ентіна, А.Я. Капустіна, С.Ю. Кашкіна, П. Кейптена, В. Кернза, В. Кору, Х.-Б. Круса, В.К. Пучинського, А. Татама, Б.Н. Топорніна, А. Тота, Ж. Тускоза, О.О. Четверикова та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планами науково-дослідної роботи кафедри міжнародного права Київського університету права НАН України. Вона відповідає тематиці “Правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин в Україні” (номер теми: 97118; номер державної реєстрації: 01050001907 – 2005–2007 роки)

Об’єктом дисертаційного дослідження є сучасні національні та регіональні відносини конкуренції, що регулюються правом Євросоюзу.

Предметом дисертаційного дослідження є Договір про заснування ЄС та інші джерела конкурентного права Євросоюзу; антимонопольні нормативно-правові акти США, деяких держав-членів Євросоюзу та України; вітчизняна та зарубіжна доктрини європейського права.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з'ясування змісту правового регулювання відносин конкуренції у Євросоюзі, їх комплексне дослідження та виявлення особливостей, що властиві регулюванню правом цього регіонального об’єднання і відрізняють його від національного та міжнародного регулювання конкурентних відносин.

Відповідно до мети дослідження в дисертації зосереджено увагу на виконанні таких основних завдань:

розгляд основних доктринальних підходів до визначення конкуренції;

розкриття впливу антимонопольного законодавства США та конкурентного права держав-членів Євросоюзу на формування конкурентного права Євросоюзу;

формування сукупності критеріїв, що дадуть змогу виділити особливості правового регулювання конкуренції правом Євросоюзу;

визначення системи джерел конкурентного права Євросоюзу та їхньої специфіки;

аналіз організаційно-правового механізму забезпечення конкуренції у Євросоюзі;

дослідження основних тенденцій прецедентного права та його ролі у правовому регулюванні конкуренції на внутрішньому ринку Євросоюзу;

визначення основних прогалин антимонопольного законодавства України, тенденцій його розвитку та шляхів гармонізації з конкурентним правом ЄС.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять діалектичний метод та метод системного аналізу суспільних відносин, що виникають у зв’язку з регулюванням конкурентних відносин у Євросоюзі. У процесі дослідження використано також загальнонаукові й спеціальні методи пізнання:

формально-юридичний метод – для здійснення аналізу юридичного змісту правових явищ, формування сукупності критеріїв, що дає змогу виокремити серед них джерела правового регулювання конкуренції на ринку Євросоюзу;

порівняльно-правовий метод – для здійснення аналізу правового регулювання конкуренції у Євросоюзі та внутрішнім законодавством його держав-членів;

системно-структурний метод – у процесі виявлення специфічних особливостей, притаманних правовому регулюванню конкуренції у Євросоюзі;

історико-правовий метод – для виявлення закономірностей історичного розвитку системи конкурентного права Євросоюзу.

Використовувалися також логічний та інші спеціальні методи наукового дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота присвячена одній із малодосліджених в українській науці міжнародного та європейського права проблемі – правового регулювання відносин конкуренції у Євросоюзі. У дисертаційній роботі порівняльно-правовий аналіз правового регулювання відносин конкуренції у Євросоюзі здійснювався з урахуванням загальнотеоретичних досліджень, присвячених аналізові такого унікального явища, як право Євросоюзу, специфіки саме конкурентного права Євросоюзу та особливостей правового регулювання конкурентних відносин у Євросоюзі.

Наукова новизна одержаних результатів проявляється в таких основних положеннях дисертації, що виносяться на захист:

встановлено, що сучасні концепції визначення конкуренції на спільному ринку Євросоюзу базуються на терміні “ринок”;

доведено, що значний вплив на становлення конкурентного права Євросоюзу та його держав-членів мали антимонопольне право США та картельне право Німеччини;

показано, що у Євросоюзі сформовано дієвий договірно-правовий та інституційний механізм забезпечення конкуренції на спільному ринку;

виявлено, що регламенти й директиви у сфері конкурентного права, ухвалювані в межах Євросоюзу, є унікальними у світовій практиці джерелами конкурентного права, які відображають наднаціональний характер даного міжнародного об’єднання;

визначено, що прецедентне право Євросоюзу відіграє вирішальну роль у застосуванні норм конкурентного права на практиці та в їх тлумаченні;

виявлено певні прогалини у внутрішньому антимонопольному законодавстві України, зокрема у сфері захисту від недобросовісної конкуренції, та запропоновано шляхи їх усунення;

доведено, що антимонопольне законодавство України певною мірою вже адаптоване до конкурентного права Євросоюзу, запропоновано шляхи подальшої його адаптації.

Практичне значення одержаних результатів є багатоплановим і реалізується в найбільш значимих формах. Положення дисертації можуть використовуватись:

у практичному плані – для визначення напрямів правової політики України у зв’язку з адаптацією внутрішнього законодавства до права Євросоюзу;

у законодавчій діяльності – під час розробки нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію конкретних положень існуючих договорів між Україною і Євросоюзом та його державами-членами;

у науково-методичному плані – у навчальних дисциплінах “Право Європейського Союзу”, “Економічне право Європейського Союзу”, “Міжнародне митне право”, “Міжнародне публічне право”, а також у подальших наукових дослідженнях.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційні положення та висновки обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права і порівняльного правознавства Київського міжнародного університету, на засіданнях кафедри міжнародного права Київського університету права.

Положення дисертації доповідалися на таких конференціях: Міжнародна науково-практична конференція професорсько-викладацького складу Київського міжнародного університету “Шляхи євроінтеграції України” (м. Київ, 17–18 квітня 2004 р.); III Міжнародна наукова конференція “Вікно в європейську науку” (м. Чернівці, 20–21 травня р.); V Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми та перспективи розвитку економіки України” (м. Алушта, 28–30 вересня 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція професорсько-викладацького складу Київського міжнародного університету “Шляхи євроінтеграції України” (м. Київ, 17 лютого 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у дев’яти наукових публікаціях, з них сім вміщені у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Структура дисертації визначається її предметом, метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновку та списку використаних джерел – 590 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 221 стор., з яких 175 стор. основний текст.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, окреслюється зв’язок теми дослідження з програмами, планами науково-дослідних робіт, розкривається наукова новизна отриманих результатів, показується їхнє теоретичне і практичне значення, викладаються дані про апробацію, публікації, структуру та обсяг дисертаційного дослідження.

перший розділ – “Становлення антимонопольного права Європейського Союзу” – присвячено аналізові понять “антимонопольне право”, “конкурентне право” та “конкуренція” як загальнотеоретичних категорій. Виокремлюється специфіка становлення антимонопольного права Євросоюзу та особливості правового регулювання конкуренції у його державах-членах.

у першому підрозділі першого розділу розглядаються різні підходи до визначення поняття “конкуренція”, аналізується проблематика, пов’язана з багатозначністю цього терміна. У контексті проблематики, пов’язаної з поняттям “конкуренція”, авторка аналізує доктринальні погляди основоположників підходів до визначення цього поняття – І. Конрада, А. Маршалла, М. Портера, А. Сміта, які вважають, що конкуренція – це явище економічне, її основу становлять економічні відносини між суб’єктами господарювання, які виникають через виробництво та обмін матеріальних благ. Окрім зазначених, також проведено аналіз сучасних підходів, які, не заперечуючи вже існуючих, здебільшого зводяться до того, що сьогодні конкуренція є складним організмом, який має місце в різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структурах, що взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм та об’єднуються спільним поняттям – ринок. Дисертанткою проводиться аналіз існуючих точок зору фахівців із загальної теорії економіки щодо ролі ринку в процесі формування та реалізації конкуренції, визначення поняття конкуренції та її складових.

На підставі проведеного дослідження дисертантка пропонує коло критеріїв, сукупність яких дає змогу виокремити конкуренцію серед інших економіко-правових явищ, зокрема – на спільному ринку Євросоюзу. Цими критеріями, на думку дисертантки, є: наявність ринку, зокрема спільного; взаємодія попиту та пропозиції, що визначає характер та структуру відносин між виробниками і споживачами; підприємства, які намагаються посісти домінуюче становище на ринку і, здобувши його, можуть діяти на ньому на свій розсуд, не погоджуючи своєї поведінки ані зі своїми контрагентами чи іншими учасниками ринкових відносин, ані зі споживачами; монополія (домінування на ринку одного підприємства) та олігополія (домінування декількох підприємств).

Другий підрозділ першого розділу присвячений особливостям правового регулювання конкуренції в державах – членах Євросоюзу та США. Дисертантка доводить, що безпосередній вплив на становлення та розвиток конкурентного права європейських країн і Євросоюзу зокрема мали антимонопольне законодавство США та картельне право Німеччини, які почали формуватися ще наприкінці ХІХ ст. Слід підкреслити, що в державах – членах Євросоюзу вже певним чином налагоджено систему правової бази регулювання конкурентних відносин на ринку і систему санкцій за порушення конкуренції та звільнення від відповідальності за порушення, а також сформовано чітку понятійну базу й процедуру розгляду справ щодо порушення конкуренції на ринку. Проте перед відкриттям кордонів для торгівлі та конкуренції всередині Євросоюзу в більшості держав-членів ціни в деяких секторах економіки штучно підтримували на рівні, що давав змогу підприємствам виживати. Вартість їх захисту перекладалася на споживача. В інших секторах економіки нерентабельні підприємства підтримувалися за рахунок різних видів допомоги і підтримував їх платник податків. Звідси випливає зацікавленість і споживачів, і платників податків у тому, щоб нерентабельні підприємства зникли з ринку завдяки справедливій конкуренції.

Цей спільний інтерес громадян держав-членів Євросоюзу є рушійною силою багатонаціонального процесу інтеграції. Внутрішнє право держав-членів Євросоюзу саме по собі не здатне забезпечити конкуренцію на спільному ринку. Його слід доповнювати правом Євросоюзу, щоб охопити торгівлю між державами-членами, яка є компетенцією Євросоюзу. На відміну від національної політики щодо конкуренції, метою спільної політики Євросоюзу є ринкова інтеграція, яка має гарантувати єдність спільного ринку, протидіяти його поділу між підприємствами (що може відбуватися, наприклад, шляхом застосування превентивних угод). Вона має запобігати монополізації певних ринків, стаючи на заваді зловживанням великих компаній своїм домінуючим становищем з метою нав’язування своїх умов або скуповування конкурентів. Нарешті, вона має перешкоджати урядам перекручувати норми права шляхом надання допомоги підприємствам приватного сектору або дискримінації на користь державних підприємств.

Вважаємо, що для України запозичення досвіду правового регулювання конкуренції в зарубіжних країнах, з огляду на її стратегічне завдання щодо адаптації внутрішнього законодавства до права ЄС, є досить актуальним та корисним.

У третьому підрозділі першого розділу аналізується процес становлення конкурентного права Євросоюзу. Дисертантка доводить, що спроба вироблення правових норм, які регулювали б конкуренцію як економічний інститут на спільному ринку Євросоюзу – унікального міжнародного об’єднання з наднаціональними повноваженнями, – є на сьогодні феноменом. Окрім цього, зростання конкуренції як результат створення спільного ринку веде за собою переворот в умовах пропозиції, відмову від традиційних звичок і поведінки, а в деяких випадках – втрату монопольних прибутків. Такий розвиток подій не може залишати учасників ринку байдужими, їхнє ставлення може бути як позитивним, так і негативним. Переважно вони намагатимуться зберегти або навіть збільшити свою частку на ринку, зменшуючи собівартість продукції через реструктуризації, інвестиційні витрати та раціоналізацію виробництва і методів розподілу. У такому підході зацікавлені і споживачі, які мають вигоду від щедрих пропозицій на найкращих умовах, і самі учасники ринку, оскільки вони вчаться працювати на спільному ринку й ефективніше протистояти міжнародній конкуренції.

другий розділ – “Організаційно-правовий механізм забезпечення конкуренції на спільному ринку ЄС (Євросоюзу)” – присвячено аналізові системи організаційно-правового механізму забезпечення конкуренції на спільному ринку Євросоюзу.

у першому підрозділі другого розділу аналізується договірно-правовий механізм забезпечення конкуренції на спільному ринку Євросоюзу, що складається з дієвих норм конкуренції, сформульованих іще наприкінці 50-х років ХХ ст. Норми та практика їх застосування переконливо свідчать, що протекціоністські угоди, концентрації, державна допомога й дискримінація на користь державних підприємств не сумісні з ідеєю спільного ринку, основою якого є вільна конкуренція. На наш погляд, важливо зазначити, що договірно-правовий механізм забезпечення конкуренції у Євросоюзі повністю відображає дух індивідуального лібералізму, на якому ґрунтується, власне, і весь Договір про Євросоюз. Він регулює і забезпечує конкуренцію не тільки в приватному, а й у публічному секторі. Останній, таким чином, має повністю відповідати ідеології Євросоюзу, спрямованій на реалізацію спільного ринку.

Другий підрозділ другого розділу присвячено нормам конкуренції та процедурі їх застосування, які були сформовані ще в 1950-х роках і відтоді практично не змінювались. Авторка доводить, що це свідчить про необхідність нових підходів до регулювання конкуренції, і як приклад розв’язання цієї проблеми наводить положення нещодавно ухваленого Регламенту Ради ЄС №1/2003, що став остаточним та найважливішим кроком у процесі модернізації конкурентного права Євросоюзу. Ми вважаємо, що Регламент спричинив радикальні змін стосовно правозастосування щодо угод та рішень, які обмежують конкуренцію на ринку, та узгодженої практики. Внаслідок скасування принципу, згідно з яким тільки картелі, про які було попередньо повідомлено, могли скористатися індивідуальними виключеннями, заборонні правила, викладені в ст. 81(1) Договору про Євросоюз стають автоматично такими, що не застосовуються, якщо картель відповідає матеріальним критеріям, передбаченим ст. 81(3). Тобто це положення більше не є правилом, що надає Комісії ЄС право надавати дозволи на обмеження конкуренції у випадках, коли вони приносять значну економічну користь також і для споживачів і ця користь переважає ризики та перешкоди для конкуренції. Завдяки новому Регламентові правила набувають прямої дії і, отже, можуть розглядатися адміністративними органами та судами загальної юрисдикції держав-членів. Практичні наслідки реформування переконливо свідчать про те, що децентралізація розслідувань, процесуальних дій та прийняття рішень у конкурентних справах, як того й прагнула Комісія ЄС, передбачає радикальні зміни режиму, встановленого Регламентом №17/62 та чинного понад 40 років. На думку Комісії ЄС, ця нова система повинна мати ще щонайменше три переваги. Вона, по-перше, виключає ризик створення нової хвилі повідомлень із майбутніх держав-членів ЄС; по-друге – забезпечує відповідність до передбаченої ст. 1 Договору про заснування ЄС вимоги, що рішення мають прийматися якомога ближче до громадян, на яких вони поширюються; по-третє – зробить законодавство ЄС більш відомим і знайомим на всій території ЄС, що збільшується.

У третьому підрозділі другого розділу здійснено аналіз прецедентної практики Комісії та Суду ЄС у сфері регулювання конкурентних відносин. Прецеденти покликані доповнювати здебільшого загальні положення Договору про Євросоюз щодо конкуренції та заповнювати наявні прогалини в застосуванні конкурентних норм права Євросоюзу. Ми вважаємо, що традиційний підхід до регулювання конкурентних відносин у Євросоюзі, а саме – на користь та підтримку функціонування спільного ринку Євросоюзу, було не тільки збережено а й неодноразово підкреслено в більш сучасних справах. Адже переважна більшість справ спрямована на запобігання ізольованості ринку Євросоюзу та на розширення ринку. Таким чином, європейська політика щодо конкуренції, впроваджувана Судом ЄС та Комісією ЄС, має встановлювати правові рамки й економічні умови для європейської промисловості, що стимулюватимуть її розвиток і модернізацію, необхідні, аби вистояти в міжнародній конкуренції. Дисертантка доводить, що дуже важливе значення для належного функціонування внутрішнього ринку мають норми права Євросоюзу у сфері регулювання конкуренції, які, зокрема, регулюють державну допомогу, діяльність державних підприємств та національні монополії. Ці норми намагаються запобігти використанню державами-членами таких засобів для підтримки національної промисловості, які шкодять їхнім конкурентам і, зрештою, єдиному ринкові. Проте ці правила слід виконувати, а це, у свою чергу, зумовлює потребу в нейтральному та поважному судочинстві, яке стоятиме вище за зіткнення національних інтересів.

Третій розділ – “Антимонопольне законодавство України і право Євросоюзу” – присвячено аналізові антимонопольного права України та перспектив його наближення до конкурентного права Євросоюзу.

У першому підрозділі третього розділу здійснено аналіз антимонопольного законодавства України та його особливостей. Ми вважаємо, що, по-перше, в Україні сформовано антимонопольне право – самостійну галузь права, про що свідчить наявність свого окремого об’єкта правового регулювання, кола суб’єктів та правової бази, а також окремого інституційного механізму забезпечення конкуренції на ринку України; по-друге, на вимогу УПС Україною було змінено та доповнено вже чинні закони у сфері захисту економічної конкуренції та прийнято нові положення щодо їх виконання; по-третє, хоча Україна має певні успіхи в забезпеченні конкуренції на національному ринку, але з різних причин (нестабільна економіка, недостатньо розвинений механізм забезпечення конкуренції на ринку тощо) існує достатньо багато прогалин і в антимонопольному законодавстві, і в механізмі його реалізації, що, певна річ, вимагає наполегливої праці в напрямі вдосконалення цього законодавства.

У другому підрозділі третього розділу аналізується законодавство України щодо захисту від недобросовісної конкуренції. На наш погляд, в антимонопольному законодавстві України вироблено досить непогані матеріальні норми щодо регулювання конкурентних відносин на ринку. Але щодо процесуальної сторони цього питання виникають проблеми. По-перше, антимонопольному законодавству бракує загальних адміністративних норм, що підпорядковували б дії Антимонопольного комітету України процедурним вимогам. Хоча слід зазначити, що в Україні останнім часом прогресує ідея вироблення окремого Конкурентного процесуального кодексу. По-друге, на наш погляд, слід розширити права АМК на збирання доказів, у тому числі право вимагати письмових та усних свідчень від сторін розслідування, третіх осіб, доступу до приміщень підприємств з метою обшуку, здійснення виїмки та конфіскації виявлених у процесі обшуку доказів тощо. Адже сьогодні АМК виступає, на жаль, своєрідним збирачем інформації, не маючи особливих повноважень застосувати її. Звісно, такі процесуальні повноваження мусять бути поставлені у правові рамки, і особливо важливим є забезпечення обмеження цих прав верховенством права.

У третьому підрозділі третього розділу здійснено аналізу шляхів адаптації антимонопольного права України до конкурентного права Євросоюзу. Ми вважаємо, що сьогодні конкурентне право України містить достатньо розвинену систему норм матеріального та процесуального права. Під впливом розвитку вітчизняного конкурентного законодавства конкурентне право сформувалось в окрему галузь права, що має свій предмет і методи регулювання. Вважається, що подальше вдосконалення норм матеріального та процесуального права має на меті вдосконалити механізми розкриття картелів та взаємодії органів Антимонопольного комітету з іншими правоохоронними органами, не допустити монополізації регіональних ринків товарів унаслідок концентрації суб’єктів господарювання і передбачає, зокрема: вдосконалення поняття антиконкурентних узгоджених дій; вдосконалення поняття контролю; доповнення закону нормою про утаємнення інформації стосовно осіб, які надали відомості, що мають значення у справах про антиконкурентні узгоджені дії; охоплення контролем випадків окремих концентрацій, наслідки яких мають місце на регіональних ринках товарів (незалежно від розміру сукупних вартісних показників учасників концентрації); вдосконалення правових норм щодо примусового вилучення доказів (обшуку) та накладення арешту; вдосконалення процедури взаємодії між органами державної влади у сфері контролю за додержанням конкурентного законодавства, в основному – у сфері контролю за антиконкурентними узгодженими діями (картелями); розробку та прийняття Конкурентного кодексу і Конкурентно-процесуального кодексу України.

Вважаємо також, що назріла необхідність розробки деяких нових напрямів законодавчого врегулювання питань у сфері конкуренції. Йдеться, зокрема, і про державну допомогу. Окрім цього, вважаємо, що подальший розвиток конкурентного законодавства має передбачати максимальне сприяння бізнесу – малому та середньому в тому числі. Окрім цього, нагальною проблемою на сьогодні для конкурентного законодавства є відсутність кодифікації бази вже напрацьованих документів, яка становить понад 1 тис. лише нормативно-правових актів, не враховуючи судові рішення та роз’яснення компетентних органів. Зазначимо також, що і наука конкурентного права викликає підвищену увагу та інтерес провідних і молодих українських правознавців та науковців. Тому постає питання про необхідність формування в державі кількох вітчизняних шкіл конкурентного права, що конкурували б між собою, закладаючи наукове підґрунтя не лише української, а також європейської моделі захисту конкуренції.

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження авторкою було сформульовано такі основні висновки.

Концепції визначення поняття конкуренції мають вельми поважну історію свого існування і сягають XIX ст. На час їх визначення поняття конкуренції зводилося до того, що конкуренція – це явище економічне, її основу становлять економічні відносини між суб’єктами господарювання, які виникають через виробництво та обмін матеріальних благ. Сучасні концепції конкуренції, не заперечуючи вже існуючих, здебільшого зводяться до того, що сьогодні ринкова економіка є складним організмом, який має місце в різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм та об’єднуються спільним поняттям – ринок. Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин, є поняття конкуренції, адже це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Конкурентна боротьба – це динамічний процес, що сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами. Таким чином, поняття та сутність конкуренції визначається за допомогою двох основних напрямів: по-перше, із зовнішнього або суб’єктивного боку – як змагальність самостійних суб’єктів підприємництва з метою залучення споживчого попиту; по-друге, з об’єктивного боку – як механізм реалізації ринкової економіки (попиту та пропозиції), конкуренція капіталів та ефективний спосіб господарювання.

На становлення та розвиток конкурентного права європейських країн безпосередній вплив мало антимонопольне законодавство США, яке почало формуватися ще в 1890 році, коли норми, що регулюють конкуренцію на ринку, вперше були законодавчо закріплено в Акті Шермана. Згодом, 1896 року, у Німеччині було прийнято Закон про недобросовісну конкуренцію (його переглянуто 1909 року, і він діє по сьогодні). На наш погляд конкурентне право ЄС увібрало певні риси як антимонопольного законодавства США, так і картельного права Німеччини. Слід підкреслити, що в державах – членах ЄС уже налагоджено систему правової бази регулювання конкурентних відносин на ринку; систему санкцій за порушення конкуренції та звільнення від відповідальності за порушення; сформовано чітку понятійну базу; вироблено процедуру розгляду справ щодо порушення конкуренції на ринку. Отже, в основу конкурентного права ЄС лягло картельне законодавство Німеччини, яке свого часу зазнало значного впливу антимонопольного регулювання США. У цілому, хоча правила конкуренції ЄС мали спочатку антитрестове забарвлення, політика конкуренції характеризувалася яскраво вираженою тенденцією до надмірного контролю та управління з боку Комісії ЄС, до компетенції якої входило забезпечення дотримання добросовісної конкуренції не на окремих ринках держав-членів, але в межах ЄС. Отже, вироблення правових норм, що регулювали б конкуренцію як економічний інститут на спільному ринку ЄС – унікального міжнародного об’єднання з наднаціональними повноваженнями, є на сьогодні феноменом

Організаційно-правовий механізм забезпечення конкуренції на спільному ринку ЄС складається з договірного та інституційного механізмів. Договірний механізм складається з норм конкуренції, закріплених в установчих договорах про Європейські співтовариства. Правила конкуренції та практика їх застосування переконливо свідчать, що протекціоністські угоди, концентрації, державна допомога й дискримінація на користь державних підприємств не сумісні з ідеєю спільного ринку ЄС, основою якого є вільна конкуренція. Інституційний механізм включає органи ЄС, до компетенції яких входять питання конкуренції та актів, які ці органи ухвалюють. Важливо зазначити, що організаційно-правовий механізм забезпечення конкуренції у Євросоюзі повністю відображає дух індивідуального лібералізму, на якому ґрунтується, власне, і весь Договір про заснування ЄС. Він регулює і забезпечує конкуренцію не тільки у приватному, а й в публічному секторі. Останній, таким чином, має повністю відповідати ідеології ЄС, спрямованій на реалізацію спільного ринку. Унікальним є те, що політика конкуренції та її регулювання завжди вважалися прерогативою держави, а ЄС – це перше об’єднання держав, яке проводить єдину політику конкуренції і намагається протидіяти можливому впливові на конкуренцію і торгівлю в межах спільного ринку ЄС з боку окремих підприємств. Норми конкуренції, так само як і процедура їх застосування, від часу їх правового закріплення практично не змінювалися. Це свідчило про необхідність нових підходів до регулювання конкуренції, і, таким чином, процедуру застосування норм конкурентного права було реформовано. Регламент Ради ЄС №1/2003 певним чином привів до радикальних змін у застосуванні норм конкурентного права до обмежувальних угод, рішень підприємств та узгодженої практики. Практичні наслідки реформування переконливо свідчать, що децентралізація розслідувань, процесуальних дій та прийняття рішень у конкурентних справах, як того й прагнула Комісія ЄС, передбачає щонайменше три переваги: вона, по-перше, виключає ризик створення нової хвилі повідомлень із майбутніх держав-членів ЄС; по-друге – забезпечує відповідність до передбаченої ст. 1 Договору про заснування ЄС вимоги, що рішення мають прийматися якомога ближче до громадян, на яких вони поширюються; по-третє – зробить законодавство ЄС більш відомим і знайомим на всій території ЄС, яка збільшується.

Рішення Комісії і прецеденти Суду ЄС покликані доповнювати здебільшого загальні положення Договору про заснування ЄС щодо конкуренції та заповнювати наявні прогалини в застосуванні конкурентних норм права ЄС. Слід зазначити, що традиційний підхід до регулювання конкурентних відносин у ЄС, а саме на користь та підтримку функціонування спільного ринку ЄС, було не тільки збережено, а й неодноразово підкреслено в більш сучасних справах, оскільки переважна більшість справ спрямована на розширення ринку та поліпшення умов доступу до спільного ринку ЄС. Цьому також сприяє практика розв’язання суперечок Комісією ЄС. у свою чергу, європейська політика щодо конкуренції, впроваджувана Комісією ЄС та Судом ЄС, має встановлювати правові рамки й економічні умови для європейської промисловості, що стимулюватимуть її розвиток і модернізацію, необхідні, аби вистояти в міжнародній конкуренції. Окрім цього, дуже важливе значення для належного функціонування внутрішнього ринку мають норми права ЄС у сфері регулювання конкуренції, які, зокрема, регулюють державну допомогу, діяльність державних підприємств та національні монополії. Ці норми намагаються запобігти використанню державами-членами таких засобів для підтримки національної промисловості, які шкодять їхнім конкурентам і, зрештою, єдиному ринкові. Проте ці правила слід виконувати, і від самого початку заснування Європейських співтовариств, а згодом і ЄС, адміністративна практика, яку поступово розвивала Комісія ЄС і яка підтверджувалася прецедентною практикою Суду ЄС, надавала можливість інтерпретувати й удосконалювати положення Договору про заснування ЄС, аби впровадити низку принципів справедливої конкурентної поведінки. Відповідно, активно порушуються судові справи проти діяльності комерційних підприємств, спрямованої на перешкоджання імпорту або експорту, фіксування квот на виробництво або продаж і загалом, на розподіл ринку. Судові справи також порушуються і проти підприємств, які зловживають домінуючим становищем, відмовляючи в постачанні постійним клієнтам через застосування, наприклад, дискримінаційних цін, незаконних дій, що шкодять або можуть зашкодити клієнтам чи споживачам, або, зрештою, через концентрації, результатом яких є усунення конкуренції на ринку. Слід також підкреслити, що, розглядаючи справи, і Суд ЄС, і Комісія ЄС намагаються запобігти використанню державами-членами засобів для підтримки національної промисловості, які шкодять їхнім конкурентам і спільному ринку.

Україна сьогодні досягла певних успіхів у забезпеченні конкуренції на національному ринку, але з різних причини (нестабільна економіка, недостатньо розвинений механізм забезпечення конкуренції на ринку тощо) існує достатньо багато прогалин і в антимонопольному законодавстві, і в механізмі його реалізації, що вимагає вдосконалення цього законодавства. В антимонопольному законодавстві України вироблено матеріальні норми щодо регулювання конкурентних відносин на ринку. Але щодо процесуальної сторони цього питання виникають проблеми. По-перше, антимонопольне законодавство “страждає” від відсутності загальних адміністративних норм, що підпорядковували б дії Антимонопольного комітету процедурним вимогам. Хоча слід зазначити, що в Україні останнім часом прогресує ідея вироблення окремого Конкурентного процесуального кодексу. По-друге, на наш погляд, слід розширити права АМК на збирання доказів, у тому числі право вимагати письмових та усних свідчень від сторін розслідування, третіх осіб, доступу до приміщень підприємств з метою обшуку, здійснення виїмки та конфіскації виявлених у процесі обшуку доказів тощо. Адже сьогодні АМК поки що виступає своєрідним збирачем інформації, не маючи особливих повноважень застосувати її. Такі процесуальні повноваження мусять бути поставлені у правові рамки, і особливо важливим є забезпечення обмеження цих прав верховенством права.

Під впливом розвитку конкурентного законодавства України конкурентне право сформувалося в окрему галузь права, що має свій предмет і методи регулювання. Подальше вдосконалення норм матеріального та процесуального права має на меті вдосконалити механізми розкриття картелів та взаємодії органів Антимонопольного комітету з іншими правоохоронними органами, не допустити монополізації регіональних ринків товарів унаслідок концентрації суб’єктів господарювання і передбачає, зокрема: вдосконалення поняття антиконкурентних узгоджених дій; вдосконалення поняття контролю; доповнення закону “Про Антимонопольний комітет” нормою про утаємнення інформації стосовно осіб, які надали відомості, що мають значення у справах про антиконкурентні узгоджені дії; охоплення контролем випадків окремих концентрацій, наслідки яких мають місце на регіональних ринках товарів (незалежно від розміру сукупних вартісних показників учасників концентрації); вдосконалення правових норм щодо примусового вилучення доказів (обшуку) та накладення арешту; вдосконалення процедури взаємодії між органами державної влади у сфері контролю за додержанням конкурентного законодавства, в основному – у сфері контролю за антиконкурентними узгодженими діями (картелями); розробку та прийняття Конкурентного кодексу і Конкурентно-процесуального кодексу України.

Вважаємо також, що назріла необхідність розробки деяких нових напрямів законодавчого врегулювання питань у сфері конкуренції. Йдеться, зокрема, і про державну допомогу. Окрім цього, подальший розвиток конкурентного законодавства має передбачати максимальне сприяння бізнесу, малому та середньому, у тому числі. Нагальною проблемою для конкурентного законодавства сьогодні є відсутність кодифікації бази вже напрацьованих документів, яка становить понад 1 тис. лише нормативно-правових актів, не враховуючи судових рішень та роз’яснень компетентних органів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Лук’янець В.С. Практичне значення реформи 2003 року для правового регулювання конкуренції на спільному ринку Європейського Союзу // Часопис Київського університету права НАН України: Український науково-теоретичний часопис. – 2006. – №1. – С. 164–169.

Лук’янець В.С. Роль судової практики у забезпеченні конкуренції на спільному ринку Європейського Союзу // Наше право: Науково-практичний журнал. – 2006. – №4. – С. 27–34.

Лук’янець В.С. Договірно-правовий механізм забезпечення конкуренції на спільному ринку Європейського Союзу // Наше право: Науково-практичний журнал. – 2007. – №1. – С. 82–88.

Лук’янець В.С. Особливості інституційного механізму забезпечення конкуренції на спільному ринку ЄС // Європейські перспективи: Науково-практичний журнал. – 2007. – №1. – С. 39–46.

Лук’янець В.С. Особливості правового регулювання конкуренції в державах – членах Європейського Союзу та США // Право України. – 2007. – №3. – С. 151–156.

Лук’янець В.С. Сучасні концептуальні підходи до визначення поняття конкуренції у праві Європейського Союзу // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 35. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Вид. Дім “Юридична книга”, 2007. – С. 606–610.

Лук’янець В.С. Становлення та розвиток конкурентного права Європейського Союзу // Наше право: Науково-практичний журнал. – 2007. – №3. – С. 102–105.–

виступи на конференціях:

Лук’янець В.С. Приведення у відповідність положень права України про конкуренцію у сфері інтелектуальної власності з правом ЄС // Шляхи євроінтеграції України. Проблеми державного будівництва в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу Київського міжнародного університету 17–18 квітня 2004 року. – К., Вип. 8. – 2004. – С. 231–234.

Лук’янець В.С. Правова природа Європейських співтовариств та Європейського Союзу // Матеріали III Міжнародної наукової конференції “Вікно в європейську науку”, присвяченої 140-річчю Р.Ф. Кайндля. Чернівці, 20 – 21 травня 2006 р.

Лук’янець В.С. Шляхи адаптації антимонопольного законодавства України до конкурентного права Європейського Союзу // Материалы V Международной научно-практической конференции. Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины. Алушта, 28–30 сентября, 2006 года. – С. 31–32.

Лук’янець В.С. Особливості інституційного механізму забезпечення конкуренції на спільному ринку ЄС // Шляхи євроінтеграції України. Проблеми державного будівництва в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу Київського міжнародного університету 17 лютого, 2007 року. – К., Вип. 8. – С. 231–234.

АНОТАЦІЇ

Лук’янець Валентина Станіславівна. Правове регулювання відносин конкуренції в Євросоюзі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

У дисертації проаналізовано комплекс правових норм, які регулюють відносини конкуренції на спільному ринку ЄС. На основі проведеного аналізу виокремлено особливості становлення та розвитку антимонопольного права ЄС, з’ясовано ступінь впливу антимонопольного права США на формування конкурентного права держав-членів ЄС та власне самого конкурентного права ЄС. На основі аналізу доктринальних підходів дістало подальший розвиток визначення поняття “конкуренція”. Окрім цього, у роботі досліджено відмінності в регулюванні відносин конкуренції на внутрішніх ринках держав-членів ЄС. У дисертації також ґрунтовно досліджено організаційно-правовий механізм забезпечення конкуренції на спільному ринку ЄС. У процесі проведеного аналізу міжнародно-правових та нормативно-правових актів встановлено, що договірно-правовий механізм забезпечення конкуренції на спільному ринку ЄС базується, в основному, на Договорі про заснування ЄС та доповнюється іншими актами з конкурентного права ЄС. Інституції ЄС, на які покладено компетенцію забезпечення конкуренції на спільному ринку ЄС, мають наднаціональні повноваження, це виражається в примусовому характері їхніх рішень та наявності санкцій за невиконання цих рішень, незважаючи на негативне ставлення суб’єктів, які підпадають під ці рішення. Вагомий вплив на механізм застосування норм конкуренції національними антимонопольними та судовими органами держав-членів ЄС має реформа конкурентного права 2003 року. Визначальну роль у тлумаченні й застосуванні норм конкурентного прав ЄС відіграє прецедентна практика Комісії ЄС та Суду ЄС. У дисертації також здійснено порівняльний аналіз антимонопольного законодавства України в спектрі його