НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ІМЕНІ М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

ЛЕВИКІН Володимир валерійович

УДК 355.415.8(=11)”1941/1955”

НІМЕЦЬКІ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ

В РАДЯНСЬКИХ ТАБОРАХ: ГУМАНІТАРНИЙ АСПЕКТ

(1941 – 1955 рр.)

07.00.02 – всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі пам’яток духовної культури Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Іванов Олександр Федорович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра нової та новітньої історії

зарубіжних країн, доцент.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Потильчак Олександр Валентинович,

Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова,

Інститут історичної освіти

кафедра джерелознавства та спеціальних

історичних дисциплін, завідувач.

кандидат історичних наук, доцент

Асатуров Сергій Костянтинович,

Київський славістичний університет,

кафедра міжнародної інформації,

завідувач.

Захист відбудеться 27 березня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .228.01 при Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розіслано 26 лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О. Песчаний

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми визначається потребою дослідження історії Другої світової та Великої Вітчизняної війн, їх наслідків у гуманітарній сфері. Аналіз становища іноземних військовополонених у руслі воєнної антропології є одним із нових напрямів вітчизняної історіографії. Відсутність комплексного наукового дослідження з цієї проблематики спонукало автора узагальнити існуючий матеріал до рівня наукової проблеми.

Поняття “гуманітарний” походить від латинського слова humanitas – людська природа, тобто передбачається вивчення становища іноземних військовополонених крізь призму людських потреб, інтересів, прав та уподобань. Власне окремим підрозділом міжнародного гуманітарного права є право збройних конфліктів, яке раніше мало назву “закони та звичаї війни”, його важливою складовою частиною стали закони, що стосуються безпосередньо військовополонених. Так, окремого дослідження вимагає питання приєднання СРСР до конвенції міжнародної Женевської конференції 1929 р. у розділі про військовополонених і ратифікації Радянським Союзом Женевської конвенції 1949 р. Також важливим аспектом є створення іноземними військовополоненими організацій, що переслідували політичні цілі. І якщо процеси формування та діяльності антифашистських організацій вивчені досить повно, то діяльність антирадянських та фашистських об’єднань військовополонених фактично невідома.

Суспільну актуальність дисертаційного проекту визначають зацікавленість і практичні зусилля багатьох держав у справі встановлення долі військовополонених та гідного увічнення їх пам’яті.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у рамках планової теми Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України „Історико-культурна спадщина України XVII–XX століть”, затвердженою Президією НАН України 2006 р., номер державної реєстрації 0105U007946.

Метою роботи є вивчення комплексу гуманітарних проблем, з якими пов’язано перебування іноземних військовополонених у СРСР. У центрі дослідження – міжнародні угоди щодо військового полону, правові підстави для затримання на тривалий строк бранців по завершенні війни, проблеми ідеологічного впливу на них під час перебування в СРСР і зв’язок цього фактору зі станом військовополонених, умови побуту, праці, взаємини між військовополоненими різних національностей та місцевим населенням, дозвілля, матеріальне забезпечення, медичне обслуговування, репатріація, поховання.

Для досягнення визначеної мети необхідно було вирішити такі завдання:

? здійснити аналіз стану вивчення проблеми в історіографії та документальної бази із цієї проблеми;

? охарактеризувати специфіку радянської правової системи щодо німецьких військовополонених;–

проаналізувати особливості радянської політичної агітації та ідеологічного впливу на військовополонених;–

дослідити характерні риси політичних організацій іноземних військовополонених;

? з’ясувати стан матеріального забезпечення при утриманні іноземних військовополонених та соціальних умов їх життя; –

встановити рівень медичного обслуговування з огляду забезпечення елементарних норм існування;

? вивчити особливості працевикористання іноземних військовополонених у Радянському Союзі;

? показати процес репатріації та поховання військовополонених та відповідність їх елементарним правам людини.

Об'єктом дослідження дисертаційної роботи є перебування іноземних, переважно німецьких, військовополонених у Радянському Союзі з 1941 по1955 рр.

Предметом дослідження є гуманітарні складові частини проблеми. Це історія правових основ режиму військового полону та їх радянська специфіка, радянська політична агітація серед військовополонених, історія політичних організацій іноземних військовополонених та їх діяльність, соціальні і матеріальні умови життя та праці – працевикористання, медичне обслуговування та репатріація військовополонених.

Методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи були застосовані методологічні підходи, що базуються на загальнонаукових універсальних принципах об’єктивності, історизму, всебічності, системності. Головним принципом роботи став чинник антропоцентризму, який рушійною силою історичного процесу та головною дійовою особою визначає людину. Проблемно-хронологічний метод, застосований автором в дослідженні всього комплексу питань, дозволив простежити зміни та встановити хронологічні межі процесів, які мали вплив на загальногуманітарний стан військовополонених. Із застосуванням системно-структурного підходу стало можливим аналізувати проблему як складну, постійно змінювану у часі та просторі систему в зв’язку з іншими складними системами; встановити взаємозв’язок ідеологічної політики Радянського Союзу щодо військовополонених з міжнародними відносинами у воєнний та повоєнний час. Принцип історизму дозволив послідовно відтворити факти, які безпосередньо впливали на гуманітарне становище іноземних військовополонених у СРСР. Для аналізу історіографії та джерельної бази застосовувався порівняльно-історичний метод. Метод комплексного підходу до предмету дослідження дав можливість узагальнити окремі види гуманітарних проблем бранців та сформулювати висновки і положення роботи.

Хронологічні рамки роботи обумовлені часом утримання німецьких військовополонених у Радянському Союзі із 1941 до 1955 р.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Радянського Союзу. Структура органів УПВІ-ГУПВІ НКВС-МВС у Радянському Союзі не виокремлювала Україну як самостійну територіальну одиницю, що вимагала б окремої бази загального та внутрішнього документального забезпечення. Під час роботи були залучені документальні матеріали, які висвітлювали гуманітарне становище іноземних військовополонених по всьому СРСР.

Наукова новизна полягає у висвітленні гуманітарних проблем військового полону, які ще не були темою окремого комплексного наукового дослідження. Базою для роботи став комплекс, як опублікованих, так і невиданих документів, доступних для дослідників. Аналіз та порівняння офіційних радянських джерел, спогадів та мемуарів дозволив реконструювати картину гуманітарного становища іноземних військовополонених у СРСР. Різнопланові джерела, використані під час роботи, дозволили висвітлити реальні гуманітарні умови існування військовополонених, рівень яких хоча й не відповідав міжнародним вимогам, але випливав з економічних, політичних і соціальних умов існування у повоєнному СРСР. Досліджуючи історію створення та структуру органів НКВС-МВС СРСР, працевикористання військовополонених в окремих регіонах або галузях виробництва, науковці вивчали гуманітарні проблеми лише настільки, наскільки вимагала цього мета їх роботи. Дисертаційна робота доповнює історію Другої світової війни завдяки аналізу низки гуманітарних проблем іноземних військовополонених у Радянському Союзі.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання її матеріалів, висновків та узагальнень для подальшого вивчення проблеми військового полону як правового, соціального та гуманітарного явища. Корисною робота може стати при написанні навчальних посібників з історії Другої світової війни, Великої Вітчизняної війни, історії України, при вивченні проблематики історії режиму військового полону та прав людини.

Апробація результатів дослідження. Результати наукової роботи були представлені у доповідях на конференціях:–

“Історія німців Причорномор’я та Українсько-німецькі культурні зв’язки”. Міжнародна наукова конференція. (4 – 6 жовтня 2003 р., м. Одеса).–

“Незабутні сторінки історії нашого народу” (до 60-річчя звільнення України від гітлерівських загарбників). Міжнародна наукова конференція. (17 грудня 2004 р., м. Київ).

– “Безсмертя подвигу”. Міжнародна науково-практична конференція. (22 квітня 2005 р., м. Київ).–

“Друга світова війна і доля народів України”. Всеукраїнська наукова конференція. (23-24 червня 2005 р., м. Київ).–

“Малі міста на історичній мапі України: проблеми збереження історико-архітектурної спадщини”. Науково-практична конференція. (11-13 травня 2007 р., м. Умань).

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями роботи. Дисертація складається зі вступу, переліку умовних скорочень, використаних у роботі, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, посилань, списку джерел та літератури і додатків. Загальний обсяг дисертації – 204 сторінки, з яких 35 сторінки список джерел і літератури (310 найменувань).

Основний зміст роботи

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його хронологічні рамки, сформульовано наукову новизну та практичне значення праці.

У першому розділі “Стан наукової розробки теми” подано характеристику джерел та аналіз історіографії з даної проблеми.

У першому підрозділі “Історіографія проблеми” визначається стан дослідження історії перебування німецьких військовополонених та військовополонених інших національностей у Радянському Союзі від 1941 до 1955 рр.

В радянській історіографії підхід до проблеми перебування колишніх солдатів та офіцерів вермахту в радянському полоні був досить однобічним. В офіційній історичній літературі висвітлювалася практично одна тема – діяльність антифашистських організацій німецьких військовополонених та їх роль у створенні соціалістичного табору в країнах Західної Європи. До таких досліджень належать праці О.С. Бланка, Л.І. Грінцберга  Бланк А.С. Национальный комитет “Свободная Германия” – центр антифашистской борьбы немецких патриотов. 1943 – 1945 гг. – Вологда, 1963. – 189 с.; Гринцберг Л.И. Борьба немецких патриотов против фашизма. 1939 – 1945. М. Наука. 1987. – 338 c. .Бланк А.С., Хавкин Б.Л. Вторая жизнь федьмаршала Паулюса. – М.: Патриот, 1990. – 206 с. Бланк О.С. Еволюція в світогляді фельдмаршала Ф. Паулюса // Укр. іст. журн. – 1966. – №10. – С. – 116..

Однією з праць, що викликали резонанс у світі, стала опублікована в Німеччині книга відомого вченого-германіста О.С. Бланка  Blank A. Die Deutshen Gefangenen in der UdSSR – Kцln, 1979. – 186 s.. Невдовзі світ побачили інші його праці  Бланк А.С., Левель Б. Наша цель – свободная Германия. Из истории антифашистского движения "Свободная Германия" (1943 – 1945 гг.). – М.: Мысль, 1969. – 292 с. Бланк А.С., Хавкин Б. Вторая жизнь фельдмаршала Паулюса. М., 1990 – 206 с.; Епифанов А.Е. Сталинградский плен 1942 – 1956 гг. Немецкие военнопленные в СССР. – М.: Мемориальный музей немецких антифашистов, 1999. – Т.2. – Трагедия войны – трагедия плена. – 324 с.. Тим часом у радянських публікаціях домінували ідеологічні підходи, наприклад праця О. Ржешевського та Г. Іваницького  Ржешевский О., Иваницкий Г. Правда и ложь о жизни немецких военнопленных в СССР // Воен.-ист. журн. – 1978. – № 10. – С. – 82..

На середину 1980-х рр. радянські історики описували німецьких військовополонених у радянських концтаборах переважно як активно і постійно задіяних на ниві антифашистської агітації та пропаганди. Декілька статей були присвячені медичному обслуговуванню військовополонених  Марасанов Р.А., Мельничук А.Н. Медицинское обеспечение раненых и больных военнопленных в годы Великой Отечественной войны // Воен.-медиц. журн. – 1981. – №5. – С.19 – 22.; Войтенко М.Ф., Грибовская Г.А. Гуманизм советской военной медицины. // Воен.-медиц. журн. – 1985. – №5. – С.68 – 71..

Раніше за вітчизняних істориків цією проблемою зайнялися західнонімецькі вчені. Головними темами для них стали історичні, гуманітарні, юридичні аспекти полону. В 1957 р. почала працювати спеціальна наукова комісія західнонімецьких істориків, яка займалася вивченням матеріалів про перебування солдатів та офіцерів вермахту в полоні на території Франції, Великобританії, США, СРСР та інших країн, результатом роботи якої стала у 1974 р. поява п'ятнадцятитомної праці. Сім книг цього видання було присвячено долі німецьких військовополонених у СРСР. Книги побудовано переважно на спогадах колишніх військовополонених та їх записках.

Міжнародні правові проблеми німецьких військовополонених західна історіографія трактувала традиційно. Доктор Г. Латернезер  Латернзер Ганс. Вторая мировая война и право // Итоги Второй мировой войны. Выводы побеждённых. _ СПб.: Полигон; М.: АСТ, 1998. – С. – 568. ставив питання про правомірність карних судів над військовими злочинцями, а проф. К.Г. Пфеффер  Пфеффер К.Г.. Немцы и другие народы во Второй мировой войне // Итоги Второй мировой войны. Выводы побеждённых. _ СПб.: Полигон; М.: АСТ, 1998. – С. – 516. вказував на те, що негативне ставлення до радянських військовополонених у Німеччині пояснювалось дією німецької пропаганди. У наш час продовжується робота західних дослідників над проблемою, свідченням чого є, наприклад, праця Стефана Карнера  Карнер С. Архипелаг ГУПВИ: Плен и интернирование в Советском Союзе:1941 – 1956 гг.: Пер. с нем. – М.: Рос. гос. гуманит. ун.-т, 2002. – 302 с..

На початку 90-х р. ХХ ст. архіви МВС та КДБ СРСР почали передавати розсекречені документи у загальні архівосховища, де до них отримали доступ невтаємничені науковці. Внаслідок цього з’явилася низка нових публікацій про німецьких військовополонених, розширилась їхня тематика. З середини 90-х рр. минулого століття вітчизняні історики починають відходити у своїх працях від “традиційних” питань – антифашистської роботи військовополонених, медичного обслуговування, побутових умов. В колі інтересів багатьох дослідників постали питання про роль колишніх солдатів німецької армії у відбудові повоєнної радянської країни, кількість військовополонених, їх доля. Приділяється більше уваги регіональним аспектам проблеми  Шарков А. Архипелаг ГУПВИ: Военнопленные и интернированные на территории Беларуси: 1944 – 1951 гг. М. – 2003, 168 с.; Кузьминых А.Л. Иностранные военнопленные Второй мировой войны на Европейском Севере СССР (1939 – 1949 гг.). Вологда – 2005. – 340 с.. Долі вищих офіцерів вермахту простежуються в працях І.В. Безбородової, Л.Є. Решина Безбородова И.В. Военнопленные Второй мировой войны. Генералы вермахта в плену. – М.: Рос. гос. Ун-т, 1998. – 208 с., Решин Л.Е. Как из Паулюса Власова делали // Совершенно секретно. – 1996. – № 5. – С. – 13.. Публікації В.П. Галицького займають помітне місце серед досліджень, присвячених військовополоненим різних національностей, аналізу антифашистського руху серед німецьких військовополонених, їх трудовому використанню, кількості німецьких військовополонених у СРСР  Галицкий В.П. Архивы о лагерях японских военнопленных в СССР // Проблемы Дальнего Востока. – 1990. – № 6. – С. – 123.; Он же. Венгерские военнопленные в СССР // Воен.-ист. журн. – 1991. – №10. – С. – 54.; Он же. Гитлеровцы против Гитлера. Создание антифашистского движения среди военнопленных офицеров в 1941 – 1945 гг./Воен.-ист. журн. – 1995. – №1. – С.18 – 24.; Он же. Итальянские военнопленные в СССР в период Второй Мировой войны // Воинский подвиг защитников Отечества: традиции, нравственность, преемственность: Материалы межрегион, научн.-практ. конф. – Вологда: Вологодский ин-т развития образования, 2000. – Ч. 3. – С. – 271.; Он же. Немецкие военнопленные в восстановлении народного хозяйства СССР: организация работ и их эффективность в свете немецких и российских источников // Проблемы военного плена: история и современность:Материалы Междунар. научн.-практ. конф., г. Вологда, 23 – 25 октября 1997 г.:В 2 – х ч. – Вологда: Изд-во Вологодского ИПК и ППК, 1997. – 4.2. – С. – 52.; Он же. Участие немецких военнопленных офицеров в антифашистком движении в плену в СССР 1941 – 1950 гг. // НКСГ – 50 лет: Материалы рос.-герм. научн.-практ. конф., М. – Красногорск, 7 – 9 сентября 1993 г. – Красногорск, 1994. – С. – 48.; Он же. Финские военнопленных в лагерях НКВД (1939 – 1953 гг.). – М.: Грааль,1997. – 251 с.; Он же. Цифры, которых мы не знали // Новое время. – 1990. – № 24. – С. – 39.; Он же. Японские военнопленные в СССР: правда и домыслы // Воен.-ист. журн. – 1991. – № 4. – С. – 79.; Он же. Японские военнопленные и интернированные в СССР // Новая и новейшая история. – 1999. – № 3. – С. – 33..

В.Б. Конасову належить ціла низка публікацій із різних аспектів перебування військовополонених в СРСР  Конасов В.Б. Судебное преследование немецких военнопленных в СССР: внешнеполитический аспект проблемы. М., 1997. – 168 с.; Он же. Судьбы немецких военнопленных в СССР: дипломатические, правовые и политические аспекты проблемы: Очерки и документы. Вологда, 1996. – 320 с.. Автор досліджує зовнішньополітичні та міжнародно-правові аспекти проблеми, пов’язані з полоном, питання репатріації. Проблемам трудового внеску військовополонених присвячені роботи П.М. Книшевського, Г.М. Іванова, В.Л. П’янкевича, М. Колерова  Кнышевский П. H. Государственный комитет обороны: методы мобилизации трудовых ресурсов // Вопр. ист. – 1994. – № 2. – С. – 65.; Пянкевич В.Л. Репарации и труд военнопленных как источники восстановления экономики СССР после Второй мировой войны. СПб. 1999. – 28 с.; Колеров M. Военнопленные на стройках коммунизма. По материалам "Особой папки" Л.П. Берии ( 1946 – 1950 гг.) // Родина. – 1997. – № 9. – С. – 83..

Серед українських авторів треба відзначити А.С. Чайковського, праця якого побудована на великій архівній базі  Чайковский А.С. Плен: За чужие и свои грехи (военнопленные и интернированные в Украине 1939 – 1953 гг.). – К.: Парламентское изд.-во, 2002. – 503 с.. Над питаннями, пов’язаними з національним, кількісним складом військових, які перебували в радянському полоні працює О.В. Буцько  Буцько О.В. Військовополонені в СРСР (1941 – 1945 рр.) // Укр. істор. журн. – 2000. – №4. – С. – 126.; Буцько О.В. Начало Великой Отечественной войны и первые немецкие военнопленные // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей // НАН України: Ін-т історії України. – К., 2002. – Вип. 6. – С. – 111.; Буцько О.В. Продовольственное обеспечение немецких военнопленных в годы Великой Отечественной войны // Сторінки воєнної історії України: 36. наук. ст. – К., – НАН України, Ін-т історії України, 2004. – Вип.7 – С. – 172.. Ґрунтовними та інформативними є праці українського дослідника О.В. Потильчака про використання праці та про становище полонених німців у таборах на території України. Його монографія “Радянський військовий полон та інтернування в Україні (1939–1954)” є найбільш повною і професійною працею, присвяченою проблемі організаційно-структурної діяльності радянських органів НКВС (МВС) при створенні та функціонуванні режимних установ та об’єктів військового полону на території України  Потильчак О.В. Використання німецьких військовополонених на відбудові вугільної та металургійної промисловості України в початковий період повоєнної реконструкції (1944–1945 рр.) Історична наука: проблеми розвитку: // Матеріали конференції. Новітня історія України. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля., 2002. – С.174 – 179.; Його ж. Використання німецьких військовополонених на підприємствах вугільної та металургійної промисловості України (1944 – 1945 рр. // Сторінки воєнної історії України: Збірник. – К.:НАН України, Ін-т історії України, 2004. – Вип. 7. – С. – 190.; Його ж. Використання праці німецьких військовополонених на відбудові міського господарства Києва у 1944 р. // Історія слов’янських народів: Актуальні проблеми дослідження . Вип. 6. – Слов’янські народи у Другій світовій війні. Збірник наукових праць . – К.: Друкарня НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2000. – С. – 172.; Його ж. До питання про використання військовополонених німців на відбудовчих роботах у Чернігові та області восени 1944 року // Література та культура Полісся. Вип. 17. / Відп. ред. Г.В. Самойленко. – Ніжин, НДПУ, 2002. – С. – 225.; Його ж. Нормативне регулювання праці військовополонених та інтернованих у СРСР (1941 – 1953 рр.). // Військово-історичний альманах. – 2003. – Ч.2 (7). – С. –84.; Його ж. Полонені німецькі вояки в таборах на теренах України в 1944 р.. // Визвольний шлях. – 2000. – № 11. – С. – 41.; Його ж. Полонені німці в таборах на території України (1944 – 1945 рр.) // Історія в школі. – 2002. – № 1. – С. – 18.; Його ж. Становище німецьких військовополонених в СРСР у роки радянсько-німецької війни: документи Третього Рейху свідчать. // Соборність українських земель в контексті подій Другої світової війни. Зб. матеріалів загальноукраїнської наукової конференції 24 – 25 жовтня 2000 р. – Кривий Ріг : “Мінерал”, 2000. – С. – 143.. Також досліджує проблеми іноземних військовополонених у Радянському Союзі В. Карпов  Карпов В. Битва, яка не завершилася миром // Народна армія. – 1995. – 18 серп.; 22 серпня.; Його ж. Искуплением чужих грехов закончился для 500000 японских солдат разгром Квантунской армии // Красная звезда. – 1995. – 2 сентября.; Його ж. Інтернування японської армії Збройними Силами СРСР в серпні 1945 року // Збірник наукових праць гуманітарного факультету Національної академії оборони України. — 2004. – № 2(39). –72 с.; Його ж. Пленники Сталина. Сибирское интернирование японской армии. — Киев – Львов: Институт украиноведения НАН Украины, 1997. – 326 с.; Його ж. Політична індокринація японських військовополонених в СРСР // Військово – історичний альманах. – 2003. – Ч 1. – С. – 79.; Його ж. Політична обробка японських військовополонених в таборах та їх опір радянській системі цінностей (1945 – 1949 рр.) // Вісник історії. Збірник наукових статей Київської політехніки. – К.: 2004. – Випуск № 20. – 237 с.; Його ж. Репатріація японських військовополонених з СРСР в Японію (1946 – 1956 рр.) // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, Л.Л. Макаренко. – К.: НПУ, 2004. – Випуск 56. – 274 с..

Другий підрозділ “Огляд джерельної бази” присвячено критичному аналізу репрезентативних джерел.

Головними відкритими архівними установами, в яких знаходяться документи, що стосуються перебування у радянському полоні іноземних військовополонених, є російські – Державний Архів Російської Федерації (ДАРФ), Російський Державний Військовий Архів (РДВА), та українські – Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центральний Державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Державний архів МВС України.

У ДАРФ у фонді Р-9401 с/ч “Секретаріат НКВС-МВС СРСР” зберігається близько 5 справ. В описі № 1 цього фонду вказано оригінали наказів, директив, розпоряджень та інших нормативних актів, листування з ГУПВІ, а в описі № 1а – завірені копії документів, що з різних причин відсутні в опису № 1. У описі № 2 знаходяться документи з “особливих папок” Секретаріату НКВС – МВС СРСР: доповідні записки, зведення, інші звітові та інформаційні документи, адресовані вищим керівникам партії та уряду СРСР. У фонді Р-9526 “Управління уповноваженого Ради Міністрів СРСР у справах репатріації” містяться документи, які свідчать про роботу органів репатріації щодо відправлення іноземних військовополонених на батьківщину. У фонді Р-3316 “Центральний Виконавчий Комітет СРСР” міститься затверджене постановою Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів (РНК) СРСР № 46 від 19 березня 1931 р. “Положення про військовополонених”, у фонді Р-5446 “Рада народних комісарів – Рада Міністрів СРСР” зберігаються документи, які регламентували норми продовольчого забезпечення військовополонених, затверджені Економічною радою при РНК СРСР 20 вересня 1939 р.

Велика кількість документів (понад дев’ять тисяч справ) зберігається у РДВА у фонді 1п “Центральний апарат ГУПВІ НКВС-МВС СРСР”. Справи цього фонду згруповано у декілька описів. Літерою “а” позначені справи секретаріату центрального апарату ГУПВІ НКВС-МВС СРСР, в інших описах зберігаються документи обліково-реєстраційного відділу, відділу трудового використання військовополонених (це нормативні документи, матеріали про національний склад військовополонених, динаміку руху військовополонених у СРСР тощо).

У ЦДАВО України (фонд № 5 “УПВІ”) зберігаються документи з розшуку головних військових злочинців; матеріали роботи Надзвичайної Державної комісії з розслідування злодіянь фашистів; списки військовополонених, що померли в таборах, спецшпиталях та робітничих батальйонах за 1944 _ р; листування про облік, стан та обладнання кладовищ померлих військовополонених за 1945 _  рр.; матеріали допитів військовополонених тощо, у фонді Управління справами Ради Народних Комісарів УРСР (ф. Р-2) сконцентровано переважно інформацію про працевикористання іноземних військовополонених. У цдаго України в фонді № 1 – справи Центрального Комітету КП(б)У, в матеріалах Особливого сектору ЦК КП(б)У (зібраних у описі 23) зберігається велика кількість документів про стан військовополонених в Україні, військові документи, що стосуються іноземних військовополонених, документи Українського штабу партизанського руху (УШПР), штабів Українських фронтів, НКВС (МВС), НКДБ УРСР, де переважно йдеться про полонення та розстріли бранців.

Документальні джерела з історії перебування іноземних військовополонених у Радянському Союзі можна поділити на декілька типів. Передусім це нормативні документи про загальні положення перебування військовополонених у СРСР (порядок обліку і утримання, забезпечення, медичне обслуговування, смертність і поховання, трудове використання, оперативна робота в таборах та репатріація). До іншої категорії можна віднести установчі документи, які регламентували компетенцію, обов’язки та можливості ГУПВІ, на яке було покладено головну відповідальність за військовополонених. Наступний тип документів становлять накази, доповідні записки, директиви, циркуляри, звіти, які з’явилися в процесі функціонування ГУПВІ. Облікові картки, особові справи, карні справи німецьких військовополонених і т.ін. становлять ще один вид умовного поділу всього масиву документації. Інший тип документів, які прямо чи побічно пов’язані з перебуванням німецьких військовополонених у СРСР, – це листування міністерств і відомств із питань трудового використання військовополонених, внутрішні розпорядження цих установ, які регламентували стан військовополонених, рішення місцевих органів влади тощо.

“Ідеологічно вивірені” спогади колишніх військовополонених почали публікуватися в СРСР та НДР практично одночасно. В них описувалися нереважно взаємовідносини з радянською адміністрацією, організація антифашистської пропаганди, і майже відсутні відомості про використання німців як робочої сили. В мемуарах полковника 6-ї німецької армії Л. Штейдле описувалися наслідки розгрому армії Паулюса та долі тих, хто потрапив у полон після Сталінграду. В інших спогадах також висвітлювалися долі німецьких військовополонених у Радянському Союзі та в Україні  Мюллер В. “Я нашел подлинную свободу”: Записки немецкого генерала. М., 1964. – 324 с..; Петерсхаген Р. Мятежная совесть: Воспоминания бывшего командира полка. М., 1958. – 278 с.; Рюле О. Исцеление в Елабуге: Мемуары. М., 1969. – 327 с.; Штейдле Л. От Волги до Веймара. Мемуары немецкого полковника, командира полка 6-й армии Паулюса. М., 1973. – 130 с.; Юнгмайстер А.В. Военнопленные и интернированные на Украине и в Одесской области. 1944 – 1951: взгляд изнутри. Одесса. 2007 – 149 с.. Щодо видання позитивних спогадів німецьких військовополонених про радянський полон, то слід згадати, що “Інструкція МВС СРСР № 389 з фільтрації військовополонених, які перебували на оперативному обліку”, від 16 червня 1949 р. вимагала одержувати від німецьких військовополонених, які підлягали репатріації в Німеччину, “складених і підписаних позитивних відгуків про своє життя в полоні, резолюцій зборів та мітингів, особистих та групових листів, записів у книгах і т. ін., що буде мати велике значення для спростування наклепницьких і провокаційних виступів за кордоном проти СРСР”  Военнопленные в СССР. 1939 – 1956. Документы и материалы. М. 2000. – 771 с.. Тому обов’язково потрібна верифікація подібних джерел. Останнім часом також продовжується видання та перевидання мемуарів про часи Другої світової війни, які стали бібліографічною рідкістю  Вельц Г. Солдаты, которых предали. Записки бывшего офицера вермахта. М., 1999. – с. 320..

У третьому підрозділі “Методологія дослідження” визначаються наукові методи, що застосовувалися під час роботи над дисертацію. Базою для наукового дослідження стали універсальні загальнонаукові принципи об’єктивності, історизму, плюралізму, всебічності, системності та антропоцентризму. Системний та комплексний підходи дозволили відтворити цілісну картину перебування німецьких бранців у Радянському Союзі під час Великої Вітчизняної війни та по її завершенні.

Системний підхід дозволяє вивчити взаємозв’язок таких проблем як зовнішня політика СРСР щодо військового полону взагалі та внутрішня політика до конкретних військовополонених, зокрема її гуманітарний аспект, що можна побачити при порівнянні стану німецьких і румунських військовополонених.

Основою вивчення системи військового полону загалом став комплексний підхід, який дозволив з’ясувати головні особливості стану німецьких військовополонених у радянському полоні, показати зміст проблеми та виокремити з нього власне гуманітарну складову частину, тобто долю тих бранців, які працювали на виробництві, умови їх існування і праці; умови та рівень медичного обслуговування полонених тощо.

Метод історизму було покладено в основу процесу вивчення хронологічної послідовності фактів та подій, їх зв’язок з іншими процесами, що відбувалися в світі та в Радянському Союзі.

Завдяки принципу плюралізму автору вдалося проаналізувати проблематику даної теми з різних точок зору: з офіційної, радянської, та з точки зору самих військовополонених; порівняти і проаналізувати ці точки зору та зробити висновки. При вивченні радянських документів щодо військового полону 40-х – 50-х р. ХХ століття помітно, що всі вони вимагають дотримання норм настановчих документів.

Об’єктивний підхід дозволив при аналізі та порівнянні всього комплексу різноманітних джерел зробити висновки, які базуються на відсутності упередженості та політичної або ідеологічної заангажованості.

Джерелознавчі методи знадобилися для дослідження різноманітних джерел. Зокрема: офіційних радянських документів, як публічних, так і для внутрішнього користування, мемуарів військовополонених та радянських офіцерів, спогадів сучасників подій того часу, наукових досліджень радянських і зарубіжних авторів сучасних праць.

Антропоцентричний підхід дозволив сконцентрувати увагу саме на людині, її проблемах, бажаннях, страхах, сподіваннях. Виходячи з політичних, ідеологічних, психологічних чинників, стало можливим провести аналіз ставлення до проблеми полону в Радянському Союзі самих військовополонених та оточуючих їх людей, як офіційних осіб так і пересічних громадян. Оскільки людина є головною дійовою особою історичного процесу, гуманітарні проблеми стали основою цього наукового дослідження.

Другий розділ “Правове становище та ідеологічний вплив на військовополонених у СРСР” відтворює специфіку ідеологічної обробки німецьких військовополонених та особливості правового стану бранців у Радянському Союзі.

У першому підрозділі “Правові основи режиму військового полону та їх радянська специфіка” йдеться про особливості основних вимог внутрішніх настановчих радянських документів щодо військового полону та про відповідність стану іноземних військовополонених у Радянському Союзі у 40-х та 50-х рр. ХХ століття цим вимогам.

Неприєднання до Женевської конференції 1929 р. у частині щодо військовополонених пояснювалося тим, що СРСР не може приєднуватися до міжнародних актів, які суперечать Конституції. Зокрема несприйняття викликала 9 стаття конвенції, в якій йшлося про утримання бранців у таборах за расовою приналежністю, що суперечило 123 статті Конституції СРСР. Хоча треба зазначити, що пізніше Радянський Союз неодноразово вдавався саме до концентрації полонених у таборах за національністю. Підписання угод Женевської конференції від 1949 р. з боку СРСР також відбулося з певними застереженнями, а сама ратифікація цих угод була відкладена до 1954 р. Порівняння радянських документів, які регламентували буття бранців у СРСР і документів Женевських конференцій 1929 та 1949 рр. демонструє, що головні розбіжності стосувалися в першу чергу політичних питань. Засудження бранців за політичними ознаками було викликане класовим підходом та репресивною орієнтацією радянських правоохоронних органів. Засудження до кримінальної відповідальності військовополонених часто відбувалося за формальними ознаками.

Другий підрозділ “Радянська політична агітація серед військовополонених західних армій” показує, що політична доцільність та ідеологія в радянському суспільстві грали першочергову роль. З бранцями проводили безліч ідеологічних заходів, які мали б навернути їх до комунізму. Впродовж війни спостерігалася зміна в методах і характерних особливостях пропаганди з радянського боку. Наївні лозунги та методи пропаганди, скерованої на бранців, замінялися більш досконалими та витонченими прийомами агітації. Головними видами радянської пропаганди на фронті та в таборах військовополонених були різноманітні листівки, брошури, радіопередачі, газети. Для видання агітаційних газет для полонених були створені спеціальні підрозділи зі штатом професійних політпрацівників, які координував так званий “Інститут 99”. Створювалися антифашистські організації різних національностей: "Національний комітет “Вільна Німеччина”, Союз німецьких офіцерів, Румунський національний блок, Угорський національний комітет, Союз Гарибальдійців, Антифашистське бюро австрійських військовополонених.

Загалом на той час радянська агітація і пропаганда значною мірою виконували свою роль і виправдовували матеріальні витрати на них.

У третьому підрозділі “Політичні організації іноземних військовополонених та їх діяльність” ідеться про те, що створення антифашистських шкіл, курсів для військовополонених, проведення лекцій, мітингів, конференцій, санкціонованих УПВІ, сприяло утворенню легальних політичних організацій, до яких входили бранці різних національностей. Подібними організаціями опікувався 7-й відділ ГоловПУ, створений ще у 1939 р. Пік їхньої роботи (наприклад, НКВН) припадав на час війни, а з її закінченням НКВН був розпущений.

Одним із важливих чинників у створенні антифашистських організацій були антифашистські школи. Вони мали розроблену програму для перевиховання і навернення на свій бік бранців. До 1950 р. в антифашистських школах і курсах навчалися 73 військовополонених, із них 48 німців, 21 японців, 4 румунів і бранці інших національностей.

Значна частина військовополонених була вороже налаштована до намагань прищепити їм радянську ідеологію. Серед них, за опитуванням на 1941 рік, “фашистів” було близько 20%. Знаходячись у полоні, ідеологічно вірні нацисти намагалися приховати свої політичні уподобання, але підпільно створювали таємні організації, які мали певний вплив на інших полонених. З часу корінного зламу у війні поміркованих у політичному плані бранців ставало все більше. Головним чином діяльність профашистських організацій полягала у саботажах, шкідництві на виробництві, мали місце не лише цькування антифашистів, а й фізична ліквідація їх, створювалися списки антифашистів, яким на батьківщині “фашисти” планували помститися. Керівництво таборів за допомогою “антифа” нещадно боролося з “фашистами”. Як правило, звинувачені в антирадянській діяльності військовополонені отримували великі терміни ув’язнення.

Третій розділ “Соціальні і матеріальні умови життя та праці військовополонених” присвячений базовим гуманітарним проблемам військового полону: матеріальним та соціальним умовам полону, особливостям працевикористання, рівню медичного обслуговування та процесу репатріації військовополонених.

У першому підрозділі “Аналіз матеріальних та соціальних умов життя військовополонених” досліджується побут військовополонених. На початку війни робота з військовополоненими характеризувалася великим безладом. При розгортанні мережі стаціонарних робочих таборів умови життя, забезпечення необхідними речами, рівень харчування поліпшувалися, хоча в дійсності далеко не всюди вони відповідали вимогам радянських настановчих документів. Умови утримання залежали від військового звання полонених, їх фізичного стану, політичної орієнтації бранців та інших факторів. Для утримання активних “фашистів”, співробітників розвідувальних, контррозвідувальних та каральних органів у 1944 р. були створені режимні табори, де умови існування були суттєво суворішими. Для утримання знесилених та серйозно хворих створювалися оздоровчі табори та табірні відділення. Важливим моментом у гуманітарному плані, що впливав на соціальні та побутові умови утримання бранців, стала політична сегрегація. Як правило позитивно налаштовані до СРСР полонені утримувалися в кращих умовах, ніж активні нацисти. Також при утриманні військовополонених існував поділ за національностями.

Забезпечення бранців необхідними речами та одягом перебувало на дуже низькому рівні. При таборах створювалися майстерні, які виготовляли елементарні побутові речі, шили та ремонтували одяг тощо. Рівень харчування полонених регламентувався низкою постанов та наказів, але фактично він не задовольняв потреби людей, тому найпоширенішим захворюванням в таборах була дистрофія. Треба зазначити, що складна ситуація з продовольством у країні та інші фактори не дозволяли радянській владі в повному обсязі забезпечувати вимоги щодо рівня харчування. Взаємини між військовополоненими, з місцевим населенням, адміністрацією таборів мали досить широкий спектр – від неприхованої ворожнечі до плідної співпраці. Це залежало від багатьох чинників, але можна стверджувати, що загалом взаємовідносини полонених та місцевого населення були менш неприязними, ніж можна було очікувати. Між собою військовополонені поділялися, як правило, за національностями, і приязнь між бранцями різних націй спостерігалася досить нечасто.

Загальногуманітарні проблеми бранців, такі як листування з рідними, право на вільний час також виконувалися зі своєрідною радянською специфікою. Невеликий час дозвілля полонені проводили по-різному: бранці створювали оркестри, самодіяльні театральні постановки, футбольні команди тощо, але обов’язковими були політичні лекції.

У другому підрозділі “Особливості працевикористання військовополонених” розкриваються форми і методи використання військовополонених на виробництві та відбудовних роботах, що стало одним з головних завдань УПВІ-ГУПВІ.

Широке залучення бранців до праці викликало соціально-гуманітарні проблеми, зокрема пошуки висококласних фахівців із числа військовополонених у прикладних та теоретичних галузях знань велися досить інтенсивно. Радянську владу передусім цікавили спеціалісти з фізики, хімії, механіки, електротехніки, архітектури, авіації, ракетобудування, будівництва, гірничої справи, металургії, автобудівництва тощо. Типовою була практика залучення військовополонених лікарів до роботи серед самих полонених.

Робочий день на підприємствах та у таборах регламентувався залежно від виду діяльності, стану здоров’я бранців, метеорологічних умов тощо і коливався від 8 до 12 годин на добу. Головним чином бранці працювали на об’ктах МВС, Міністерства збройних сил, Міністерства будівництва підприємств важкої індустрії, Міністерства шляхів сполучень, Міністерства вугільної промисловості західних районів, Міністерства електростанцій на будівництві паливних підприємств. Фінансове відшкодування за роботу військовополоненим надавалося з вирахуванням коштів за їх утримання і залежало від виду робіт, посади, яку обіймав бранець, його фаху, виконання плану тощо. На зароблені та отримані гроші військовополонені згодом могли придбати в кіосках та буфетах сільськогосподарчі продукти, молочні, кондитерські і тютюнові вироби, хліб. Також важливим питанням у гуманітарному становищі бранців стала проблема техніки безпеки при роботі на небезпечних виробництвах. Основною галуззю виробництва, на якій полонені гинули та зазнавали травм, була вугільна. В усьому Радянському Союзі неблагополучними з точки зору смертності та травматизму виділялися Ворошиловградська та Сталінська області. Головним чином така ситуація була зумовлювлена недбалістю керівництва, яке належним чином не опікувалося дотриманням норм техніки безпеки та складністю робіт.

У третьому