АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ

Лаппо Віолетта Валеріївна

УДК 372:322.48:37035.6(477.85/.87)

ФОРМУВАННЯ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО РІДНОГО КРАЮ ЗАСОБАМИ ЕТНОКУЛЬТУРИ

(на прикладі гуцульського етнорегіону)

13.00.08 – дошкільна педагогіка

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника,

Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор Лисенко Неллі Василівна,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри теорії та методики до-шкільної освіти.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Руснак Іван Степанович,

Чернівецький державний національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри педагогіки і методики початкового навчання;

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник

Гончаренко Алла Миколаївна,

Інститут проблем виховання АПН України,

старший науковий співробітник лабораторії дошкільного виховання.

Захист відбудеться “ 10 ” червня 2008 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “ 10 ” -----травня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М. Масол

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Роки розбудови Української держави, ознаменовані інтенсивною розробкою й утвердженням концептуальних засад удосконалення національної системи освіти. спрямуванням її на принципово нові суспільно-політичні та соціально-культурні орієнтири. З-поміж провідних завдань реформування освіти, визначених Державною національною програмою “Освіта” (“Україна XXI століття”) чільне місце надається формуванню освіченої, творчої особистості, становленню її фізичного і морального здоров’я.

Дана проблема набуває особливого значення у дошкільному віці, коли відбувається природна інтеграція дитини в духовний світ рідного народу. На прилученні її до системи культурних цінностей і традицій українського народу, вихованні шанобливого ставлення до його надбань та рідної мови, формуванні культури міжетнічних та міжособистісних взаємин наголошено Базовим компонен-том дошкільної освіти в Україні. Реалізація означених завдань неможлива без формування у дитини ціннісного ставлення до рідного краю.

Українська культури визначається синтезом культурної самобутності етнічних груп, що утворюють українську націю.

Етнічне різноманіття української культури спонукає до вивчення педагогічного потенціалу її матеріальних і духовних надбань з метою активного залучення в освітню практику.

Методологічне підґрунтя природи та структури ставлень особистості визначено у науковому доробку К.О.Абульханової-Славської, Б.Г.Ананьєва, О.О.Бодальова, В.К.Котирло, О.І.Кульчицької, О.Ф.Лазурського, О.М.Леонтьєва, Б.Ф.Ломова, В.М.М’ясіщева, С.Л.Рубінштейна, Ю.О.Приходько, А.О.Смірнова, О.Б.Старовойтенко, Т.М. Титаренко.

Проблеми формування ціннісного ставлення в період старшого дошкільного віку знайшли своє відображення у дослідженнях Л.В.Безрукової, О.Л.Кононко, В.В.Маршицької, Н.І.Непомнящей, З.П.Плохій, М.В.Роганової, Г.А.Хакімової.

Потреба формування ціннісного ставлення до рідного краю в період дошкільного дитинства відображена у дослідженнях класиків педагогічної науки Я-А. Коменського, С.Ф.Русової, О.П.Усової, К.Д.Ушинского та сучасних учених А.М.Богуш, Н.Ф.Віноградової, Н.В.Гавриш, Р.І.Жуковської, Н.В.Лисенко.

Концептуальні засади прилучення зростаючого покоління до етнокультурних цінностей українського народу обґрунтовано в працях В.І.Борисенко, О.І.Вишневського, М.Б.Євтуха, В.О.Коротєєвої, В.Г.Кузя, Ю.В.Тимофієнко, Г.Г.Філіпчука, М.М. Чепіль.

До питань використання традиційної культури в практиці освітніх закладів гуцульського етнорегіону звертались Г.В.Білавич, Л.В.Калуська, П.В.Лосюк, О.С.Рега, І.С.Руснак, Й.Ю.Сележан, Р.П.Скульський, М.Г.Стельмахович, В.Д. Хрущ, І.С.Фічора.

Аналіз наукових досліджень й освітньої практики українського дошкілля засвідчило низку протиріч: між декларуванням потреби формування ціннісного ставлення до рідного краю й відсутністю відповідних освітніх технологій; наявністю виховного потенціалу етнокультури та недостатнім його залученням у роботу сучасних ДНЗ; необхідністю прилучення дітей дошкільного віку до культурних цінностей етнорегіону й недостатньою теоретичною і методичною розробкою даної проблеми. Вказані протиріччя зумовили вибір теми: “Формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю засобами етнокультури (на прикладі гуцульського етнорегіону)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертаційне дослідження виконувалось згідно з комплексною темою науково-дослідної роботи, що проводилась співробітниками науково-методичного центру “Українська етнопедагогіка і народознавство” АПН України та Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Українське народознавство і проблеми національного виховання дітей, підлітків та юнацтва” Д/н 019U004764. Тема дисертаційної роботи затверджена на засіданні Вченої ради Прикарпатського університету ім.В.Стефаника (Протокол № 7 від 02.04.2003 р.) узгоджена і затверджена Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології в Україні (Протокол № 9 від 25.11.2003 р.).

Об’єкт дослідження: процес формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю.

Предмет дослідження: педагогічні умови ефективного формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю засобами етнокультури.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови й технологію формування у дітей старшого дошкільного віку ціннісного ставлення до рідного краю засобами етнокультури.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що ефективність формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю засобами етнокультури підвищується за дотримання таких педагогічних умов:

· збагачення знань дітей, педагогів і батьків про культурну самобутність рідного краю;

· формування поваги й інтересу до етнокультурної спадщини;

· облаштування виховного середовища, у якому сконцентровано різноманітні елементи етнокультури.

Відповідно предмету й меті дослідження визначено його завдання:

- з’ясувати стан проблеми в педагогічній теорії та виховній практиці;

- теоретично обґрунтувати сутність поняття “ціннісне ставлення до рідного краю”, розробити критерії, показники та з’ясувати рівні його сформованості у дітей старшого дошкільного віку;

- визначити передумови використання елементів етнокультури в якості засобів формування ціннісного ставлення до рідного краю;

- розробити й експериментально перевірити педагогічні умови формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю засобами етнокультури.

Відповідно до визначених завдань було застосовано такі методи дослідження:

§ теоретичні: вивчення філософської, етнографічної, психолого-педагогічної літератури з проблем дослідження; аналіз освітніх програм, планів навчально-виховної роботи сучасних дошкільних закладів України;

§ емпіричні: педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний, контрольний), анкетування, бесіди, інтерв’ювання, педагогічні спостереження, вивчення продуктів діяльності дітей, створення спеціальних діагностичних ситуацій, якісна й статистична обробка одержаних результатів.

Теоретичну основу дослідження становлять: теорія культурно-історичного розвитку особистості (Л.С.Виготський, О.Г.Асмолов), ідеї етнокультурного середовища як детермінанти формування особистісних якостей індивіда (Ж. Піаже, Т.Парсонс, Б.Ф.Поршнев, В.Ю.Хотинець), науковий доробок класиків педагогіки з питань впровадження елементів народної культури в освітній процес (С.Ф.Русова, О.П.Усова, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський), концептуальні основи формування ціннісного ставлення до дійсності у старшому дошкільному віці (О.Л.Кононко Н.І.Непомнящая, Ю.О.Приходько), положення про необхідність актуалізації етнокультурного потенціалу народу в умовах сучасної української освіти (А.М.Богуш, В.Г.Кузь, Н.В.Лисенко, М.Г.Стельмахович).

Експериментальна база дослідження: дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі дошкільних навчальних закладів №1 м. Рахів, №1 смт. Великий Бичків та №2 смт. Ясіня Рахівського району Закарпатської області, ДНЗ № 1 “Сонечко“ м. Косів, ДНЗ № 3 “Горобинка“ м. Косів, ДНЗ с. Кобаки Косівського району Івано-Франківської області, ДНЗ № 2 смт. Берегомет, ДНЗ с. Банилів, ДНЗ с. Виженка Вижницького району Чернівецької області. Експериментальну групу становили 139 дошкільників віком 5-6 років, 36 педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів, 114 батьків.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше: теоретично обґрунтовано сутність поняття “ціннісне ставлення до рідного краю“; визначено його критерії, показники, виявлено рівні сформованості у старшому дошкільному віці; визначено педагогічні умови використання елементів етнокультури в якості засобів формування ціннісного ставлення до рідного краю; розроблено методику діагностування ефективності використання засобів етнокультури у процесі формування ціннісного ставлення до рідного краю у дітей старшого дошкільного віку; подальшого розвитку набули питання формування ціннісного ставлення до рідного краю у дітей старшого дошкільного віку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці й запровадженні програми формування у дітей старшого дошкільного віку ціннісного ставлення до рідного краю, яку за умови корегування й наповнення відповідним етнокультурним змістом, можна використовувати в дошкільних навчальних закладах різних етнорегіонів України; науково-методичні матеріали інтегровано в спецкурс “Етнопедагогіка” та інших навчальних дисциплін загально-гуманітарного та професійно-орієнтованого спрямування закладів вищої та післядипломної освіти з підготовки фахівців дошкільного профілю.

Матеріали дисертаційного дослідження було впроваджено у процесі навчально-виховної роботи дошкільних навчальних закладів №1 м. Рахів, №1 смт. Великий Бичків та №2 смт. Ясіня Рахівського району Закарпатської області (довідка про впровадження № 773 від 28.09.2007 р.), ДНЗ № 1 “Сонечко“ м. Косів, ДНЗ № 3 “Горобинка“ м. Косів, ДНЗ с. Кобаки Косівського району Івано-Франківської області (довідка про впровадження № 01-181629 від 14.10.2006 р.), ДНЗ № 2 смт. Берегомет, ДНЗ с. Банилів, ДНЗ с. Виженка Вижницького району Чернівецької області (довідка про впровадження № 14767 від 27.09.2007 р.).

Основні результати дослідження впроваджено в освітній процес підготовки майбутніх вихователів педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка про впровадження № 01-08-245 від 02.10.2007 р.), педагогічному факультеті Мукачівського гуманітарно-педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Р_________________'edика (довідка про впровадження № 21-01-311 від 3.12.2006 р.), педагогічному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (довідка про впровадження № 17-38/1439 від 11.07.2006 р.), Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка про впровадження № 01/291 від 21.10.2006 р.).

Апробація результатів дослідження здійснювалась у публікаціях, доповідях на засіданнях кафедри теорії та методики дошкільної освіти педагогічного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, у виступах перед слухачами Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, батьками й педагогами на педагогічних радах ДНЗ №1 м. Рахів, ДНЗ №1 смт. Великий Бичків та ДНЗ № 2 смт. Ясіня Рахівського району Закарпатської області, ДНЗ №1 “Сонечко“ м. Косів, ДНЗ № 3 “Горобинка“ м. Косів, ДНЗ с. Кобаки Косівського району Івано-Франківської області, ДНЗ № 2 смт. Берегомет, ДНЗ с. Банилів, ДНЗ с. Виженка Вижницького району Чернівецької області (2003 – 2005 рр.).

Результати дослідження доповідались на між-народних: XII щорічній Міжнародній науково-практичній конференції “Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2003 р.), ХIII щорічній Міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, 2004 р.); всеукраїнських: “Християнство в Україні на межі третього тисячоліття” (Івано-Франківськ, 2001 р.), “Єдність національного і загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей” (Івано-Франківськ, 2002 р.), “Пріоритети сучасної освіти і виховання в контексті завдань педагогічної науки (Івано-Франківськ, 2003 р.), “Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (Чернівці, 2003 р.), III Міжвузівській науково-практичній конференції “Магістратура; теорія і практика” (Київ, 2004 р.), “Проблеми української народної педагогіки в науковій спадщині Мирослава Стельмаховича” (Івано-Франківськ, 2004 р.); IV Гуцульських педагогічних читаннях (Яворів, 2004 р.); обговорювались на науково-практичних конференціях викладачів і студентів Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника протягом 2001–2005 рр. Дисертантом розроблено спецкурс “Етнопедагогіка” для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації спеціальності “Дошкільне виховання” й укладено експериментальну програму формування у дітей старшого дошкільного віку ціннісного ставлення до рідного краю (на прикладі ДНЗ гуцульського етнорегіону).

Публікації. Основні положення й висновки дослідження відображено в 19 одноосібних публікаціях автора (15 у провідних фахових виданнях) та матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (287 найменувань з них 13 іноземною мовою), додатків (14 на 84 сторінках). Робота містить 18 таблиць, 3 діаграми, 5 схем. Основний текст дисертації викладено на 168 сторінках, повний обсяг 287 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визна-чено об’єкт, предмет, мету, завдання та гіпотезу дослідження, охарактеризовано методи експериментально-дослідної роботи, розкрито теоретичні основи, наукову новизну, практичну значущість одержаних результатів, відображено апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю” охарактеризовано ступінь дослідженості проблеми, виділено її психологічний і педагогічний аспекти, розкрито сутність поняття “ціннісне ставлення до рідного краю”, подано й охарактеризовано специфіку його формування у період старшого дошкільного віку.

Методологічним підґрунтям до вивчення проблем формування ставлення до дійсності було визначення, за яким ставлення у розвинутому вигляді являють собою цілісну систему індивідуальних, вибіркових свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності (В.М.М’ясищев). В процесі їх розвитку формуються стереотипи поведінки, способи взаємодії з іншими людьми. Ставлення виявляються у вчинках особистості (Б.Ф.Ломов). Відтак сама особистість і є відносно стійкою системою характерних для неї ставлень. Становлення особистості є розвитком її нових ставлень до навколишнього світу, а мі-ра їх сформованості і визначеності є мірою зрілості особистості. Ставлення до дійсності починають формуватись у дошкільному дитинстві й виступають необхідним атрибутом життедіяльності дитини i водночас важливим чинником її особистісного розвитку (Ю.О.Приходько). Ставлення зростаючої особистості передбачає єд-ність оцінки й практичної дії, яка її реа-лізує (О.Л.Кононко).

Теоретико-експериментальні дослідження доводять, що в період старшого дошкільного віку у дитини формується ціннісне ставлення до об’єктів та явищ дійсності. Означений процес відбувається як трансформація суспільних цінностей у особистісні надбання – коли певний об’єкт (явище) набувають для дитини привабливості, значущості, бажаності тощо. Суспільними цінностями є культурні надбання, вартісність яких визнана на різних рівнях суспільного буття – етнічному, національному, загальнолюдському.

При вивченні проблем ознайомлення дітей з навколишнім середовищем у педагогіці традиційно послуговуються поняттям “рідний край” (А.М.Богуш, Н.В.Лисенко). Контекст його вживання надає підстави до ототожнення термінів “етнокультурне середовище” й “рідний край” з огляду на територіальну обмеженість і культурну самобутність осередку, в якому відбувається першопочаткове становлення особистості.

Ціннісне ставлення до рідного краю визначаємо як активну спрямованість особистості (дитини) на етнокультурну самобутність навколишнього середовища, обумовлену опануванням етнокультурними цінностями й здатністю їх реалізації у власній життєдіяльності.

| Аналіз наукового доробку в дошкільній педагогіці засвідчив, що старший дошкільний вік є найсприятливішим для усвідомленого опанування дитиною різноманітних аспектів етнокультури рідного краю. В цьому віці виникають реальні можливості для опосе-редкованого засвоєння дітьми знань, які виходять за межі їхнього життєвого досвіду та безпосереднього сприймання, і є віддаленими в просторі і часі. Високий рівень пізнавальної активності, емоційна чутливість, діяльнісна налаштованість є провідною передумовою активного прилучення дітей старшого дошкільного віку до етнокультурних цінностей (Р.І.Жуковська, Н.І.Непомняща, О.П.Усова).

У другому розділі “Експериментальне вивчення особливостей ціннісного ставлення до рідного краю у дошкільних навчальних закладах гуцульського етнорегіону” визначено компоненти сформованості ціннісного ставлення до рідного краю, показники й рівні їх прояву в старшому дошкільному віці, обрано й розроблено діагностичні методи, розкрито процес констатувального експерименту, проаналізовано й узагальнено результати дослідження.

Теоретичним підґрунтям експерименту обрано твердження класиків психолого-педагогічної науки О.В.Запорожця й О.М.Леонтьєва, згідно з яким в основі розвитку особистості закладено неподільність інтелектуально-емоційного зв’язку єдності знань і переживань. Водночас дитина пізнає оточуючий світ не лише у формі споглядання, а й в процесі активної діяльності Це зумовлює виокремлення структурних компонентів ціннісного ставлення до рідного краю:

- когнітивний опанування уявленнями й знаннями про основні складові етнокультури;

- емоційний позитивне ставлення до змісту вичленених етнокультурних складових;

- діяльнісний здатність відображення культурної самобутності рідного краю у різних видах діяльності.

При визначенні структурних компонентів ми керувались концептуальним положенням про діалектичну єдність інтелектуального й емоційного чинників свідомості. Адже без знань про культурну самобутність рідного краю неможливо сформувати певне ставлення до етнокультури.

Критеріями сформованості ціннісного ставлення до рідного краю у старшому дошкільному віці слугували:

· обсяг знань і уявлень дитини про різні елементи гуцульської етнокультури;

· виявлення дитиною емоційного ставлення до гуцульських етнокультурних цінностей;

· відображення елементів гуцульської етнокультури у продуктах діяльності старшого дошкільника.

На констатувальному етапі дослідження передбачалось: виявити рівні сформованості ціннісного ставлення до рідного краю у дітей старшого дошкільного віку; з’ясувати ступінь підготовки педагогів до залучення елементів етнокультури в якості засобів формування ціннісного ставлення до рідного краю.

Загальна чисельність досліджуваних на констатувальному етапі налічувала: 139 вихованців ДНЗ, 36 педагогів-практиків (у т.ч. 18 вихователів, 9 методистів і 9 музичних керівників), 114 батьків, діти яких відвідували ДНЗ, залучених до експерименту.

Відтак ми діагностували обсяг уявлень дітей про самобутність гуцульської етнокультури; виявляли потребу та вміння їх відтворювати у різних видах діяльності (художній, мовленнєвій, ігровій); з’ясовували різновиди мистецтва, яким діти надають перевагу при виконанні творчих завдань; уміння й прагнення дітей поширювати культурні цінності гуцульського краю.

Для одержання об’єктивних результатів послуговувались методами: цілеспрямованого спостереження, аналізу документації (річні плани ДНЗ, плани навчально-виховної роботи, конспекти занять), індивідуальної та групові бесіди, анкетування з подальшим аналізом одержаних відповідей, вивчення продуктів діяльності, розв’язання дітьми спеціально розроблених дослідником ситуативно- ігрових завдань.

Діагностування дітей старшого дошкільного віку засвідчило що досліджувані не оволоділи знаннями про культурну самобутність гуцульської етноспільноти; їхній емоційний відгук на художні образи Гуцульщини в мистецьких творах відбувається не асоціативно, а спонтанно; прагнення популяризувати культуру рідного краю не підкріплені відповідними вміннями.

Узагальнення результатів констатувального експерименту дало змогу диференціювати три рівні сформованості ціннісного ставлення до рідного краю у дітей старшого дошкільного віку: високий, середній, низький.

Високий рівень визначається чіткими уявленнями дітей про різні матеріальні і духовні елементи гуцульської етнокультури, вмінням розгорнуто й вільно спілкуватись про життєустрій, традиції, мистецьку самобутність Гуцульщини; усвідомлено визнавати особисту приналежність до гуцульської етноспільноти; проявляти ініціативу в збереженні матеріальних і духовних цінностей гуцульської етнокультури; виявляти позитивні емоції в ознайомленні зі зразками культурної спадщини гуцулів; прагнення прилучитись до родинно-побутових традицій.

Середній рівень обсяг етнокультурних уявлень відповідає вимогам освітньої програми, проте спостерігається несистематизованість і фрагментарність. Для означеного рівня симптоматичними є розповіді з опосередкованим етнокультурним змістом і недостатньою образністю. Індиферентне ставлення до ідентифікації з гуцульською етноспільнотою. Практична діяльність характеризується елементами ініціативності, творчості та винахідливості у відтворенні елементів етнокультури.

Низький рівень обмеженість і фрагментарність знань про гуцульську етнокультурну; мова відтворення знань змістовно бідна й невиразна; наявні невдоволення при співвіднесенні до гуцульської етноспільноти; не сформовано здатність естетично сприймати й інтерпретувати твори гуцульської тематики. Художня діяльність репродуктивного характеру не виражає фантазії та образного мислення.

На підставі аналізу показників констатувального етапу експерименту встановлено кількісні та якісні характеристики ціннісного ставлення старших дошкільників до рідного краю. Відтак на низькому рівні знаходилось 74,8% дітей. Середній рівень посіло 19,9%. Чисельність дітей, які виявили високий рівень, відповідала 5,3%.

Дослідженням засвідчено, що у дошкільних навчальних закладах прилученню старших дошкільників до культурних надбань рідного краю відбувається безсистемно й фрагментарно, позаяк педагоги виявили нечітке розуміння понять етнокультурного змісту, пасивну співпрацю з членами родин вихованців; несформованість уявлень про потребу й виховні можливості елементів етнокультури; нестачу відповідного методичного забезпечення, слабку обізнаність з етнокультурною самобутністю Гуцульщини.

Під час констатувального експерименту встановлено, що не приділяється належна увага формуванню ціннісного ставлення до рідного краю в сім’ях дошкільників. Батькам складно визначити своє ставлення до етнокультурної спадщини. Водночас інші члени родини недостатньо залучені у процес виховання. У сучасних родинах є лише матеріальні цінності етнокультури, що залишились у спадок від минулих поколінь. Батьки не готові залучати духовні цінності (фольклор, звичаї, обряди тощо) в якості засобів родинного виховання й не одержують належної підтримки з боку педагогів ДНЗ.

Аналіз одержаних даних експериментального дослідження є об’єктивною підставою для твердження про недостатню увагу до формування ціннісного ставлення до рідного краю в умовах сучасного ДНЗ і родинного осередку. Відтак відсутність чіткої системи прилучення дітей до етнокультури як складової процесу “сходження від близького до далекого” актуалізує потребу пошуку ефективних форм, методів і засобів до розв’язання означеної проблеми в реальному педагогічному процесі.

У третьому розділі “Педагогічні умови ефективного формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю засобами етнокультури” визначено засоби етнокультури, в яких яскраво відображено самобутність рідного краю; розроблено технологію формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю; узагальнено результати її впровадження у старших групах ДНЗ гуцульського етнорегіону.

При доборі засобів формування ціннісного ставлення до рідного краю ми спирались на концепцію О.В.Запорожця і О.М.Леонтьєва, за якою найбільший виховний вплив на дошкільника здійснюють ті елементи культури, які дитина здатна зрозуміти, а згодом відобразити у практичній і творчій діяльності. Лише у процесі діяльності дитина засвоює культурну спадщину народу, а відтак формується як особистість. Означене положення ґрунтується на тому, що головна закономірність розвитку дитини|прибічник| полягає в інтеріоризації| |дитя| структури зовнішньої соціально-символічної (опосередкованої знаками) діяльності. |зовнішньо|

Засоби етнокультури – комплекс культурних цінностей етнічної спільноти залучених в освітній процес з метою розв’язання педагогічних завдань До засобів етнокультури, в яких яскраво відображено самобутність рідного краю, належать: фольклорні твори, твори художньої літератури, твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, звичаєва обрядовість. Завдяки жанровому різноманіттю, символізму, художній образності, емоційній насиченості в них виразно відображено й збережено етнічний колорит. Їх комплексне залучення до процесу виховання (за умови ретельного добору й спрощення змістовного навантаження), дозволить у доступній формі знайомити старших дошкільників з культурною самобутністю рідного краю.

Етнографічні й мистецтвознавчі джерела засвідчують значну кількість фольклорних, літературних і мистецьких творів, звичаїв і обрядів, у яких відображено культурну самобутність Гуцульщини. Відтак їх використання в процесі виховання дітей старшого дошкільного віку сприятиме формуванню ціннісного ставлення до рідного краю.

На підставі теоретичного аналізу наукових джерел і результатів констатувального етапу дослідження визначено педагогічні умови, що забезпечили ефективність формувального експерименту:

- збагачення знань дітей, педагогів і батьків про культурну самобутність рідного краю;

- формування поваги й інтересу до етнокультурної спадщини;

- облаштування виховного середовища, у якому сконцентровано різноманітні елементи етнокультури.

Для проведення дослідження розроблено експериментальну програму, в якій реалізовано принципи системності, поетапності та послідовності; комплексного використання різноманітних елементів етнокультури; збереження природного характеру життєдіяльності дитини в осередку дошкільного закладу, орієнтації на розвиток творчої активності дітей. Функціонування програми відбувалося згідно з Базового компонентом дошкільної освіти.

До формувального експерименту було залучено 123 вихованці старших груп ДНЗ, 36 педагогів-практиків, 98 батьків, діти яких відвідували досліджувані ДНЗ.

Робота здійснювалася у трьох напрямах: перший – “Виховна робота у старшій групі ДНЗ” спрямований на визначення оптимальних умов організації освітнього процесу в ДНЗ з метою формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю; другий – “Консультативно-просвітницька робота з педагогами” зорієнтований на вдосконалення професійної підготовки педагогів до формування у дітей ціннісного ставлення до рідного краю засобами етнокультури; третій– “Співпраця з родиною” передбачав заохочення сімей вихованців до використання елементів гуцульської етнокультури у родинному вихованні, об’єднання зусиль родини й дошкільного закладу у справі прилучення старших дошкільників до етнокультурних надбань рідного краю.

Очікуваний результат підвищення ефективності виховного впливу на процес формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю. Результат вважали досягнутим за умови сформованості когнітивного, емоційного та діяльнісного компонентів. Це знаходить своє виявлення в опануванні знаннями про самобутні риси етнокультури; позитивне ставлення до змісту і проявів етнокультурного феномену; відображення культурної самобутності рідного краю у різних видах діяльності.

Формувальний експеримент відбувався впродовж трьох взаємообумовлених і взаємодоповнюючих етапів:

Перший етап спрямовано на формування у старших дошкільників уявлень і знань про самобутність матеріальних і духовних цінностей гуцульської етноспільноти в загальноукраїнському культурному контексті. Означеної мети досягали за умови розширення уявлень і знань дошкільників про особливості житлобудування, облаштування побуту, ужиткових речей, одягу, кулінарії, народних іграшок. Водночас дітей знайомили з творами декоративно-ужиткового й образотворчого мистецтва, прозовим і поетичним фольклором, музичними й літературними творами відповідної тематики.

За для цього послуговувались різноманітними методами та прийомами як-от: тематична розповідь, розгляд ілюстрацій, бесіда за малюнком, пізнавальні хвилинки, дидактичні ігри: “Про що дізнався, розкажи”, “Що з чого зроблено”; “Для чого призначений...”, загадування загадок, виконання вправ на доповнення речень та висловлювань і утворення їх за схожістю, розучування “співанок” про гуцульський край та його мешканців, читання й переказ гуцульських народних казок, інсценування гуцульських народних обрядів.

Упродовж експерименту здійснювали педагогічне забезпечення навчальних занять, виховних заходів, роботи в повсякденні. Для ДНЗ залучених до експерименту надавали рекомендації з оформлення й обладнання групових кімнат, народознавчих куточків (кімнат), музичних залів. А саме: виготовляли макет стародавньої гуцульської хати; іграшковий масив ігрової кімнати старшої групи поповнили ляльками в гуцульському вбранні. За одягом ляльки імітували дітей від немовляти (лялька в довгій вишитій сорочечці) й до ровесників вихованців; зразки стародавніх гуцульських меблів, виготовлених із лози задля компактності й легкості у пересуванні; оздоблювали народознавчий куточок (кімнату) творами гуцульського декоративно-ужиткового мистецтва; облаштовували стенди та вітрини для демонстрування дитячих поробок; оновлювали фонотеку аудіо записами класичної та популярної музики гуцульської тематики; збагачували книжкові фонди дитячими творами про гуцульський край та його мешканців; за умови наявності новітньої відео й комп’ютерної техніки ініціювали відео знімки мальовничих куточків Гуцульщини в різні пори року.

Другий етап мав на меті утвердження й закріплення у вихованців старшого дошкільного віку позитивних вражень і переживань, які з’являлись у них у процесі ознайомлення з різноманітними аспектами гуцульської етнокультури.

З огляду на комплексність завдань другого етапу виховну роботу здійснювати за трьома умовно означеними змістовими блоками: сімейно-родинний, звичаєво-обрядовий, мистецько-краєзнавчий. Кожен блок реалізувався в різних формах навчально-виховного процесу.

На цьому етапі окрім традиційних навчальних занять та виховних заходів були залучені інші форми організації навчально-виховного процесу: екскурсія до краєзнавчого музею (художнього салону, крамниці сувенірів, світлиці в сільському будинку культури тощо), відвідування майстерні народних промислів та знайомство з народними умільцями, організація виставок “Сімейні реліквії”, “Сад родинних деревець”. Водночас широко застосовували низку методичних засобів та прийомів: евристична бесіда, пояснення, переконання, доведення, порівняння, ігри-вправи на розвиток спостережливості дітей (“Впізнай за формою”, “Впізнай за розписом”, “Відгадай, що позначає певний візерунок”, “Відгадай вид народного мистецтва”, “Страви до святкового столу”); художньо-дидактичні ігри (“Розглянь та розмалюй”, “Майстерня гуцульських іграшок”, “Збираємо розбиту писанку”, “Художній салон”, рольові ігри “Маленькі туристи”, “На кращого екскурсовода”, “Гуцульська родина”, читання художніх творів про Гуцульщину, прослуховування музичних творів, перегляд відео-матеріалів гуцульської тематики. Робота з дошкільниками передбачала ігрові ситуації з залученням казкових героїв, вдача й мова, поведінка яких втілювали в собі кращі риси гуцулів-трудівників (народна майстриня пані Юстина, Легінь-вівчар).

Третій етап зорієнтований на активне залучення особистого творчого потенціалу дітей до справи відтворення, збереження й примноження культурних надбань Гуцульщини. Змістова частина даного етапу була спрямована на формування вмінь і навичок комплексного поєднання елементів етнокультури в зображальній, мовленнєвій та ігровій діяльності старших дошкільників.

Задля розв’язання перелічених завдань впроваджено тематичний цикл “Спадкоємці гуцульських традицій” як корегуюча міждисциплінарна ланка. Етносоціалізуюча робота охоплювала три змістові взаємодоповнюючі блоки – “родинні традиції”, “трудові традиції”, “мистецькі традиції”.

Мета означеного етапу зумовила впровадження спеціального тематичного циклу “Спадкоємці гуцульських традицій". Робота на заняттях та у повсякденні включала такі основні теми: “У творчій майстерні”, “Створимо казку гуцульського краю”, “Готуємось до ярмарку”, “Ґаздівські діти”. Під час навчальних занять з-поміж інших активно послуговувались наступними методами та прийомами: актуалізація попередньо набутих знань, демонстрація, вправляння, змагання; відгадування загадок, вивчення пісень та віршів про різні види декоративно-ужиткового мистецтва, пригадування приказок та прислів’їв про художню працю; створення ігрових ситуацій (“Маленькі оповідачі”, “Вправні майстри”, “Кому, що подарувати” “Театр перед мікрофоном”), проведення дидактичних ігор (“Прикрасимо хатинку ляльки Василинки”, “Влаштовуємо виставку гуцульських сувенірів”, “Підберемо орнамент”, “Віднайти відмінності у візерунках”, “Вірно-невірно”). Було організовано виховні заходи, що проводилися за тематикою: “Чічка прехороша” (обряд першого заплітання), “Гуцульський ярмарок”, “Подаруй ми писанку”, “Гуцульські забави”, “Збираємось на полонину”, “Подарунки для любої нені”.

На кожному етапі здійснювали співпрацю з педагогічним колективом для підвищення їхньої професійної майстерності та обізнаності в царині гуцульської родинно-побутової культури. Проводились різноманітні за формою просвітницькі заходи, як от: зустріч “За круглим столом” на тему “Хто, як не ми?” (до проблеми актуалізації гуцульської етнопедагогіки), семінар-практикум “Гуцульський фольклор у роботі з дітьми різних вікових груп”, диспут “Що таке діалект і його місце в сучасній освіті”, семінар “Видатні українські педагоги про мудрість народної виховної традиції”, консультація “Як добре ми знаємо гуцульські народні ремесла”, диспут “Релігійне виховання: у минулому, сучасності, майбутньому”, КВК “Гуцульські фіглі”.

Водночас було активізовано роботу з батьками та іншими членами родин вихованців. Окрім традиційних форм допомоги рідних у підготовці та проведенні святкових ранків та “складанні родинного дерева” було розроблено й організовано тематичні заходи, зокрема проблемна лекція “Хто ми на цій землі?”, консультація “Щоб наші діти росли працелюбними”, групова бесіда “Виховні традиції гуцулів”, консультація фітотерапевта “Гуцульська лічниця”, батьківська конференція “Декоративно-ужиткове мистецтво в побуті гуцульської родини”.

Для досягнення ефективності експерименту було запропоновано таку форму роботи, як “пізнавальні посиденьки”. Її рекомендували проводити в недільний післяобідній час та запрошувати усіх членів родин і самих вихованців. Орієнтовна тематика зустрічей: “Затишок гуцульської оселі”, “Від роду до роду”, “Секрети гуцульської кухні”.

У контрольному експерименті виявлено кількісні та якісні зміни, що відбулися в результаті проведення формувального експерименту.

Рис. 1. Динаміка зростання рівня сформованості ціннісного ставлення до рідного краю у старших дошкільників

Результати визначались за констатувальним, двома проміжними і підсумковим “зрізами” (Рис.1). Проведення зрізів відбувалося після кожного етапу формувального експерименту.

Зіставлення даних констатувального й контрольного етапів експериментального дослідження дозволили дійти висновку про ефективність запропонованої програми формування ціннісного ставлення до рідного краю у дітей старшого дошкільного віку. Чисельність дітей з високим рівнем зросла з 5,3% на констатувальному етапі до 44,3% після формувального експерименту. Середній рівень посіло 37,6% випускників досліджуваних груп проти 19,9% зафіксованих на констатувальному етапі. Наприкінці експериментального дослідження на низькому рівні залишилось 18,1% дітей, яких констатувальний експеримент виявив 74,8% .

Таблиця 1

Рівні сформованості ціннісного ставлення до рідного краю у дітей старшого дошкільного віку

Рівні

сформо-

ванності |

Структурні компоненти | Разом

когнітивний | емоційний | Діяльнісний

Етапи дослідження

Конста-туваль-ний

експе-римент | Конт----рольний

експе-римент | Констату-

вальний

експери-

мент | Конт- рольний

експери-

мент | Констату-

вальний

експери-

мент | Конт- рольний

експери-

мент | Констату-

вальний

експери-

мент | Конт- рольний

експери-

мент

Високий | 10,1 | 67,5 | 5,8 | 44,1– | 21,3 | 5,3 | 44,3

Середній | 33,7 | 32,5 | 18,2 | 55,9 | 7,8 | 24,4 | 19,9 | 37,6

Низький | 56,2– | 76,0– | 92,2 | 54,3 | 74.8 | 18,1

ВИСНОВКИ

Результати дослідження підтвердили гіпотезу та дозволили зробити наступні висновки:

1. Відродження етнокультурного потенціалу України активізує потребу виховання у зростаючого покоління ціннісного ставлення до історії, культури, мови, традицій та звичаїв рідного народу, прагнення не лише оберігати, а й примножувати його матеріальні та духовні вартості. Визначальним чинником досягнення означеної мети виступає формування ціннісного ставлення до рідного краю у старшому дошкільному віці.

Ціннісне ставлення до рідного краю – активна спрямованість особистості (дитини) на етнокультурну самобутність навколишнього середовища, обумовлена опануванням етнокультурними цінностями й здатністю їх реалізації у власній життєдіяльності. Відсутність ціннісного ставлення до культури найближчого оточення в подальшому спричинятиме труднощі в опануванні цінностями на національному й загальнолюдському рівні. Отож, знайомство дитини з навколишнім середовищем повинно відбуватись у неподільності з формуванням ціннісного ставлення до його етнокультурної самобутності.

2. Обґрунтовано й доведено, що розв’язання означеної мети забезпечується комплексним використанням елементів етнокультури в якості засобів формування ціннісного ставлення до рідного краю. Завдяки жанровому різноманіттю, символізму, художній образності, емоційній насиченості фольклорних, літературних, мистецьких творів і звичаєвої обрядовості якнайкраще збережено етнічний колорит культури. Їх залучення в освітній процес (за умови ретельного добору) дозволяє у доступній формі знайомити дітей з культурною самобутністю рідного краю.

3. У перебігу констатувального експерименту за допомогою методів цілеспрямованого спостереження, аналізу документації (річні плани ДНЗ, плани навчально-виховної роботи, конспекти занять), індивідуальних і групових бесід з подальшим аналізом одержаних відповідей, вивчення продуктів діяльності вихованців старшої групи, розв’язання дітьми спеціально розроблених ситуативно-ігрових завдань, виявлено три рівні ціннісного ставлення старших дошкільників до рідного краю – високий, середній, низький. Критеріями та показниками виступали обсяг уявлень дітей про основні аспекти етнокультури, ставлення до змісту і проявів етнокультурного феномену, здатність відтворювати культурну самобутність етносу у різних видах діяльності.

4. На підставі результатів констатувального експерименту визначено структурні компоненти сформованості ціннісного ставлення до рідного краю (когнітивний як опанування уявленнями й знаннями про основні аспекти етнокультури; емоційний як позитивне ставлення до змісту і проявів етнокультурного феномену; діяльнісний як відображення культурної самобутності етносу у різних видах діяльності) .

Виокремлення структурних компонентів об’єктивно зумовило активізацію педагогічного впливу на інтелектуальну, чуттєву та практичну сфери життєдіяльності дітей 5–6 річного віку.

5. Експериментальна програма формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю засобами етнокультури була спрямована на розв’язання наступних педагогічних завдань: формування уявлень і знань про самобутність матеріальних та духовних цінностей етноспільноти; утвердження й закріплення позитивних вражень і переживань у процесі ознайомлення з різноманітними аспектами етнокультури; формування вмінь і навичок комплексного поєднання елементів етнокультури у власній практичній діяльності.

У запропонованій програмі передбачено широке використання елементів гуцульської етнокультури. Проте за умови наповнення програмового змісту відповідним етнографічним матеріалом програма може використовуватись у виховній роботі ДНЗ інших етнорегіонів України в якості доповнення до чинних програм дошкільної освіти.

6. Експериментальне дослідження надало змогу визначити педагогічні умови, що забезпечили ефективність формувального експерименту, а саме: збагачення знань дітей, педагогів і батьків про культурну самобутність рідного краю; формування поваги й інтересу до етнокультурної спадщини; облаштування виховного середовища, у якому сконцентровано різноманітні елементи етнокультури.

7. Аналіз результатів констатувального й контрольного експериментальних досліджень засвідчили ефективність запропонованої програми формування ціннісного ставлення до рідного краю у дітей старшого дошкільного віку. Позаяк чисельність дітей з високим рівнем зросла з 5,3% на констатувальному етапі до 44,3% після формувального експерименту; з середнім рівнем – 37,6% учасників досліджуваних груп проти 19,9% зафіксованих на констатувальному етапі; з низьким рівнем залишилось 18,1% дітей, яких констатувальний експеримент виявив 74,8%.

Результати контрольного експерименту надають підстави вважати, що теоретичне підґрунтя дослідження обрано вірно. Визначені завдання реалізовано вповні. Сукупність одержаних висновків засвідчує, що дисертаційна проблематика є на часі та потребує подальшого розвитку.

Здійснене дослідження не вичерпує означену проблему. Подальшого вивчення вимагають питання інтеграції засобів етнокультури в родинну, шкільну та позашкільну царини виховання, удосконалення підготовки студентів педагогічних училищ, коледжів, ВНЗ до формування ціннісного ставлення до рідного краю у дітей інших вікових груп.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лаппо В.В. Виховний ідеал етнопедагогічних традицій українського народу // Педагогіка: Вісник Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. – Вип. IХ – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 108 – 111.

2. Лаппо В.В. Відображення гуцульських етнопедагогічних традицій у творах видатних українських письменників // Педагогіка: Вісник Прикарпатського університету імені В.Стефаника. – Вип. VIII. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 93 – 97.

3. Лаппо В.В. Етнічна соціалізація дошкільників Гуцульщини в педагогічній думці та освітній практиці // Обрії. – 2003. – № 2. – С. 82 – 86.

4. Лаппо В.В. З досвіду гуцульської етнопедагогіки // Дошкільне виховання. – 2004. – № 8. – С. 26.

5. Лаппо В.В. М.Г.Стельмахович про оновлення змісту освіти в гуцульському етнорегіоні на засадах етнопедагогічних традицій // Педагогіка і психологія: Науковий вісник Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича. – Вип.177. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 118 – 122.

6. Лаппо В.В. Методологічні аспекти активізації етнопедагогіки в умовах педагогічного вузу // Педагогіка: Вісник Прикарпатського університету імені В.Стефаника. – Вип. Х. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – С. 73 – 78.

7. Лаппо В.В. Місце етнопедагогіки в системі підготовки магістрів у сучасному педагогічному ВУЗі Україні // Вісник Київського міжнародного університету. Серія: Педагогічні науки. Психологічні науки. – 2004. – № 5. – С. 113 – 123.

8. Лаппо В.В. Педагогічні проблеми гуцульської етноспільноти у науковій спадщині М.Г. Стельмаховича // Проблеми української народної педагогіки в науковій спадщині Мирослава Стельмаховича / Матеріали Перших Всеукраїнських педагогічних читань. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – С. 99 – 105.

9. Лаппо В.В. Педагогічний імператив гуцульської етнокультури // Обрії. – 2004. – № 1. – С. 54 – 61.

10. Лаппо В.В. Передумови реалізації принципу етнізації в альтернативних освітніх програмах українського дошкілля // Обрії. – 2005. – № 2. – С. 89 – 93.

11. Лаппо В.В. Провідна роль родинного осередку в процесі формування етнічної самосвідомості особистості // Педагогіка і психологія: Науковий вісник Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича. – Вип.175. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 145 – 152.

12. Лаппо В.В. Реалізація етнічної соціалізації в українознавчому компоненті дошкільної освіти // Матеріали XII щорічної Міжнародної науково-практичної конференції: “Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні. – Т. 3. –