ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Лесняк Віталій Юрійович

УДК 321.01 (460)

ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ВЛАДНИХ ІНСТИТУТІВ

В ІСПАНІЇ ПРИ ПЕРЕХОДІ ВІД ФРАНКІЗМУ ДО ДЕМОКРАТІЇ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Чернівці – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Рівненському державному гуманітарному університеті Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник: |

доктор історичних наук, професор

Троян Сергій Станіславович,

Рівненський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету, завідувач кафедри міжнародних відносин і країнознавства

Офіційні опоненти: |

доктор політичних наук, професор

Бурдяк Віра Іванівна,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, професор кафедри політології та державного управління

доктор історичних наук, професор

Іваницька Ольга Павлівна,

Київський міжнародний університет,

професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики

Захист відбудеться “30” травня 2008 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д76.051.03 Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий “25” квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради П.М.Катеринчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах глобального поширення процесу демократизації надзвичайно актуальним видається комплексне дослідження особливостей демократичного транзиту у кожній країні, що обрала шлях свого реформування. Об’єктивне виявлення закономірностей, причин та наслідків переходу до демократії, всебічний аналіз його структурних та процедурних складових викликають неабиякий науковий інтерес. Українська держава, як і Королівство Іспанії, здійснила рішучий відхід від недемократичних форм організації державної влади. Однак якщо в Іспанії успішно утвердились системні інституційні зміни, то в Україні й до сьогоднішнього дня точаться дискусії щодо ефективності створеної системи владних інститутів. Для оцінки політичних реалій важливо проаналізувати зміст подібних трансформацій в інших країнах, зокрема й в Іспанії. Адже ця піренейська держава після смерті генерала Франко змогла здійснити успішний перехід від авторитаризму до демократії, а інституційні зміни постфранкістського періоду надали їй нової демократичної якості та забезпечили подальшу соціально-економічну, політичну та культурну модернізацію. Необхідність глибокого вивчення інституційних перетворень в Іспанії викликана недостатньою науковою розробкою цієї тематики, оскільки багато досліджень присвячені вивченню умов, обставин, причин переходу до демократії, ролі ряду історичних персон у його перебігу, але розгляд питань інституційної трансформації у системі політичної влади залишився поза увагою науковців. Це й зумовлює актуальність досліджуваної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в руслі системного дослідження кафедрою політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету наукової теми “Порівняльний аналіз політичних процесів, структур та систем України і світу” (Державний реєстраційний номер – 01070010965, від 26 листопада 2007 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні змісту та динаміки трансформації системи владних інститутів в Іспанії в умовах переходу від франкізму до демократії. Визначена мета обумовила такі завдання дослідження:

– з’ясувати ступінь розробленості проблеми інституційної трансформації в Іспанії при переході від франкізму до демократії та розглянути основні теоретико-методологічні підходи до її вивчення;

– виявити базові засади еволюції владних інститутів в умовах становлення та лібералізації франкістського режиму;

– визначити особливості модифікації владних інститутів у ході демократизації перехідного постфранкістського режиму;

– проаналізувати та узагальнити основні механізми системних змін владних інститутів в Іспанії в умовах консолідації демократії;

– використовуючи метод моделювання, виокремити способи впровадження розподілу влади в умовах інституційної трансформації;

– окреслити характерні риси трансформації системи владних інститутів в Іспанії на основі аналізу різнорідних чинників цього процесу.

Об’єктом дослідження є система політичної влади франкістської та постфранкістської Іспанії.

Предметом дослідження є трансформація системи владних інститутів в Іспанії в умовах переходу від франкістського авторитарного до сучасного демократичного політичних режимів.

Хронологічними межами дослідження виступає період від часу встановлення недемократичного франкістського режиму до часу вступу Іспанії до ЄЕС та розвитку консолідованої демократії.

Методологія та методи дослідження. При підготовці дисертаційної роботи було дотримано вимог загальнонаукових та політологічних принципів пізнання – об’єктивності, науковості, історизму, системності, політичного плюралізму. Використано принцип міждисциплінарних зв’язків як складовий елемент комплексного аналізу політичних інститутів та процесів.

В основу дослідження покладено інституціональний підхід, що застосовувався автором для аналізу трансформації владних повноважень та статусу конкретних інститутів в умовах перехідного періоду. Важливим методологічним принципом, який розширив можливості аналітичного опису інституційних змін, став системний підхід. Його використання забезпечило об’єктивність та цілісність аналізу інституційних утворень, дозволило виявити механізми їх взаємодії.

Застосування структурно-функціонального методу сприяло вивченню змісту діяльності владних інститутів, їх місця і ролі в системі влади. Використання методу порівняльного аналізу дало змогу виявити характер змін міжінституційної взаємодії на різних етапах політичного розвитку Іспанії. Історичний метод використовувався при вивченні ґенези трансформації системи владних інститутів, з’ясуванні політичних умов перебігу цього процесу, виявленні його причинно-наслідкових зв’язків. Важливу роль у дослідженні відіграв метод моделювання, завдяки якому була здійснена спроба математичної формалізації значного фактичного матеріалу трансформування системи владних інститутів у вигляді побудови відповідних моделей.

Наукова новизна одержаних результатів визначається метою та завданнями дослідження, засобами їх розв’язання і полягає у наступному:

Вперше:

– встановлено, що трансформація системи владних інститутів в Іспанії у перехідних умовах відбувалась у формі еволюційних, модифікаційних та системних інституційних перетворень, що в цілому збігається зі стадіями іспанського переходу до демократії – лібералізацією авторитарного, демократизацією перехідного та консолідацією демократичного режимів;

– виявлено, що трансформація системи владних інститутів в Іспанії в умовах перехідного періоду мала поступовий характер через здійснення почергових сутнісних інституційних перетворень на різних рівнях політичної влади;

– доведено, що в умовах переходу Іспанії від франкістського авторитарного до демократичного політичних режимів було впроваджено широкий комплекс механізмів розподілу влади на основі застосування принципів парламентаризму та децентралізації;

– підтверджено трансформацію системи владних інститутів в Іспанії при переході від франкізму до демократії шляхом моделювання розвитку цього процесу.

Удосконалено:

– підходи до розуміння напрямків та етапів інституційної трансформації в умовах іспанського переходу до демократії.

Одержали подальший розвиток:

– тенденції комплексного вивчення змін у системі владних інститутів як за горизонтальним (між інститутами законодавчої, виконавчої та судової гілок влади), так і вертикальним (між інститутами центрального, регіонального та місцевого рівнів влади) напрямками.

Практичне значення одержаних результатів та висновків дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані для аналізу трансформації систем владних інститутів у державах, які знаходяться на шляху переходу до демократії; при написанні навчальних посібників, підготовці спеціальних курсів та викладанні політологічних дисциплін. Аналіз іспанського досвіду трансформації системи владних інститутів може бути врахований і в українській практиці владного реформування.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження були обговорені та оприлюднені у ході роботи науково-практичних конференцій: 3 міжнародних (“Український вибір та Європейський Союз” (м. Тернопіль, 2002 р.), “Європейська інтеграція та ринок праці. Суспільні, політичні та економічні аспекти” (м. Жешів, Республіка Польща, 2006 р.), “Актуальні проблеми міжнародних відносин та зовнішньої політики України” (м. Київ, 2007 р.), 2 всеукраїнських (“Актуальні проблеми історії та правознавства у працях молодих вчених” (м. Тернопіль, 2003 р.), “Дні політичної науки в Міжрегіональній Академії управління персоналом” (м. Київ, 2006 р.) та 9 регіональних (наукові конференції Тернопільського національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка (м. Тернопіль, 2001 р., 2002 р., 2003 р., 2004 р.), Національного університету “Острозька академія” (м. Острог, 2005 р.), Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне, 2005 р., 2006 р., 2007 р., 2008 р.).

Найважливіші висновки дисертаційного дослідження було апробовано у процесі викладання курсу “Політичні системи та режими сучасності” у Рівненському державному гуманітарному університеті.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження написано та опубліковано 12 наукових статей: 4 – у фахових виданнях, що внесені до переліку ВАК України, 8 – в інших наукових збірниках.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг дисертації становить 260 стор. З них основний текст – 185 стор., список використаних джерел складається з 399 найменувань і займає 44 стор. Додатки – 25 таблиць та 23 рисунки – займають 31 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її об’єкт та предмет, сформульовано мету та основні завдання дослідження, розкрито його методологічні основи, означені наукова новизна, практичне значення роботи, подано відомості про апробацію одержаних результатів, викладено структуру дисертації.

Перший розділ – “Теоретико-методологічні аспекти дослідження інституційної трансформації в умовах переходу до демократії”, що складається з двох підрозділів, присвячено висвітленню теоретико-методологічних та фактологічних аспектів наукового аналізу проблеми трансформації системи владних інститутів в Іспанії при переході до демократії.

У першому підрозділі “Огляд джерельної бази наукового дослідження” опрацьовано науковий матеріал, присвячений як вивченню загальнотеоретичних проблем переходу до демократії в цілому, так і розгляду процесу його здійснення в Іспанії.

У ході роботи використовувались такі джерела: теоретичні та методологічні дослідження процесів інституційної трансформації, переходу до демократії та функціонування системи розподілу влади; фундаментальні напрацювання, присвячені аналізу політичної історії Іспанії франкістського та постфранкістського періодів; наукові праці з проблем функціонування і трансформації владних інститутів в Іспанії при переході від франкізму до демократії; нормативно-правові документи, що регулювали побудову та діяльність системи владних інститутів досліджуваного періоду; офіційні статистичні дані щодо результатів волевиявлення іспанських громадян у процесі формування владних інститутів.

Важливі питання перехідного періоду піднімались і вирішувались в роботах зарубіжних та вітчизняних політологів: С.Хантінгтона, Х.Лінца, Ф.Шміттера, Г.О’Доннела, Л.Даймонда, А.Пшеворського, А.Мельвіля, В.Гельмана, В.Бурдяк, Д.Ткача, А.Колодій та інших. На основі узагальнення політичної практики ними було виявлено ряд спільних закономірностей, визначено умови та причинно-наслідкові зв’язки становлення демократичних суспільств. Роботи І.Воронова, О.Стойка, О.Півторака, В.Ребкала, Л.Шкляра присвячені дослідженню інституційних перетворень в умовах реформування перехідних суспільств.

Аналіз процесу демократичного транзиту в Іспанії посідає вагоме місце у наукових розробках С.Пейна, Ч.Пауела, П.Престона, П.Хейвуда, Д.Гілмора, Р.Котарело, С.Хенкіна, Д.Фадеєва, Д.Драганова. У руслі дослідження різних аспектів еволюції франкізму (1939-1975 рр.), становлення та розвитку франкістських центральних владних інститутів вагомий внесок здійснили науковці: українська –О.Іваницька, російські – В.Савін та Н.Хібріков, польський – Т.Молдова. Іспанські вчені Х.Соле-Тура, Х.Бардавіо, А.Гаррогена Моралес приділяли велику увагу вивченню міжінституційних зв’язків у франкістській владній системі, застосовуючи статистично-математичні прийоми.

Загальним аспектам модифікації політичної влади в Іспанії (1976-1978 рр.) присвячені роботи дослідників: української – В.Годлевської, російських – С.Хенкіна, К.Белової, І.Данилевич, Т.Коваль, С.Левощенка, Е.Черкасової; іспанських – Ф.Гонсалеса Наварро, М.Гарсії Феррандо, Ф.Сегадо, які вивчали інституційні зміни на центральному та регіональному рівнях політичної влади.

Системні зміни владних структур в умовах консолідації демократії (1979-1986 рр.) висвітлені у багатьох дослідженнях. Українські іспаністи зосереджують свою увагу на вивченні: політичної системи сучасної Іспанії (Ю.Бєловолов); іспанської децентралізації (Т.Татаренко); баскського конфлікту (К.Поліщук); впливу Конституції 1978 р. на утвердження демократичного режиму (В.Годлевська). У російській іспаністиці наукові дослідження присвячені аналізу: органів державної влади Іспанії (В.Карпец, В.Савін та С.Рябов), становлення її територіальної організації (Г.Волкова, А.Кожановський, Е.Морева, С.Скрипченко та інші); діяльності поліційних органів (Е.Бондар), конституційного правосуддя (Г.Куліков), Уряду Іспанії (Л.Шашкова). Важливими в плані наукового осмислення післяконституційного розвитку владних інститутів в Іспанії є праці іспанських науковців: Х.Каверо, Х. де Естебана, Л.Лопеса Герри, Х.Ламберта Франсіса, М.Мартінеса Соспедри, В.Палопа, П.Маругана, Р.Тамамеса, М.Агудо Самора, О.Саласара Бенітеса, А.Лопеса Кастро, Х.Борхи, А.Кологне, А.Гарсії, Т.Гонсалеса, Х.Сімона де Тобаліни, Ц.Уідобло Діаса, М.Елорки Урбіни, Л.Ларроке, Р.Ласуена Хосе, Л.Лопеса Родо, Х.Лореса, К.Переса Віларіньо. Представляючи наукову значущість, їх роботи становлять ґрунтовну теоретичну і методологічну базу для подальшого вивчення системних інституційних змін в умовах консолідації демократії. Логічним продовженням наукових розвідок проблеми інституційної трансформації в Іспанії при переході до демократії є дослідження ефективності та значущості системних перетворень на регіональному та місцевому рівнях політичної влади.

У другому підрозділі “Основні теоретико-методологічні підходи до вивчення процесу інституційної трансформації в умовах переходу до демократії” конкретизовано категоріальний апарат досліджуваної проблеми, теоретично обґрунтовано зміст політичних перетворень на різних стадіях переходу до демократії, окреслено шляхи та способи їх моделювання.

Трансформація владних інститутів є складним і суперечливим процесом, на різних стадіях якого можуть зустрічатися різноманітні типи і темпи змін, поєднуватись нові та старі інституційні компоненти. Особливого комплексу перетворень набуває інституційна трансформація в умовах переходу до демократичного ладу. У сучасній політичній науці вивчення переходу до демократії здійснюється в рамках структурного та процедурного підходів із застосуванням їх теоретичного синтезу.

Існують різні думки щодо трактування тривалості іспанського переходу до демократії. Дисертант вважає, що цей період розпочався зі структурних змін в іспанському суспільстві та системі влади з кінця 1960-х років, супроводжувався інституційними та процедурними перетвореннями після смерті Франко і завершився їх закріпленням зі вступом Іспанії до ЄЕС, схваленням на референдумі 1986 р. інтеграції до НАТО, повторною перемогою на парламентських виборах Іспанської соціалістичної робітничої партії. У рамках окресленого періоду чітко простежуються відповідні стадії демократичного переходу: лібералізація авторитарного франкістського режиму (кінець 1960-х–1975 рр.); демократизація постфранкістського режиму (1976-1978 рр.); консолідація демократичного режиму (1979-1986 рр.), які збігаються із еволюційними, модифікаційними та системними перетвореннями владних інститутів.

На основі математичної формалізації значного об’єму фактичних даних, отриманих у ході аналізу великої кількості джерел за темою дослідження, розроблено авторський підхід до моделювання трансформації системи владних інститутів шляхом створення статичної моделі міжінституційної взаємодії та динамічної моделі впровадження механізмів розподілу влади, що дозволило наочно відобразити результати інституційних перетворень. Для побудови статичної моделі на кожній із стадій демократичного переходу було конкретизовано рівні владного статусу ключових інститутів та переведено їх у цифрові показники. Динамічна модель створювалась шляхом відображення хронології впровадження механізмів розподілу влади.

Другий розділ – “Еволюція системи владних інститутів в Іспанії в умовах становлення та лібералізації франкістського режиму”, що складається з двох підрозділів, присвячено аналізу становлення та розвитку системи владних інститутів у франкістській Іспанії.

У першому підрозділі “Еволюція центральних владних інститутів” проаналізовано процес становлення та розвитку центральних інститутів влади, досліджено особливості їх взаємодії.

Система владних інститутів у роки франкізму не мала стабільної окресленості та поступово еволюціонувала – від “принципу концентрації влади” до функціонування за “принципом єдності влади та координації функцій”.

Дисертант вважає за потрібне виділити певні періоди в еволюції центральних владних інститутів франкістської Іспанії:

1. Період 1936-1940-х рр., коли система владних інститутів мала жорстко централізований характер. В умовах громадянської та Другої світової воєн відбувалось надмірне посилення повноважень фактичного Глави держави – Франсиско Франко. У сфері діяльності політичних партій відбувався процес уніфікації через закріплення статусу єдиної легальної партії Національного руху (Фаланги) під керівництвом Національної ради та Генерального секретаріату, які інтегрувались у систему органів центральної державної влади. Законодавчі, виконавчі та судові повноваження концентрувалися у руках Глави держави, що вказує на його тотально домінуюче становище у системі владних інститутів на початку режиму.

2. З 1940-х до кінця 1960-х рр., коли відбувся поступовий, зовнішньо-косметичний розподіл центральної влади між створеними внаслідок прийняття відповідних законодавчих актів інститутами Кортесів (1942 рр.), Ради королівства (1947 р.), Ради регентства (1947 р.), Голови Уряду (1958 р.). У 1945 р. офіційно було введено таку форму “консультування з народом”, як референдум. У 1947 р. в результаті першого референдуму Іспанію було оголошено монархією, хоча Главою держави, як і Уряду, залишився генерал Франко. Законодавчі та виконавчі повноваження й надалі перебували в його розпорядженні, як і вплив на судові органи.

3. З кінця 1960-х до 1975 рр., що поряд із загальною соціальною та економічною лібералізацією режиму характеризувався суттєвими зрушеннями у системі владних інститутів. З прийняттям Органічного закону держави (1967 р.) було змінено порядок формування Кортесів, посилено статус Ради королівства у законодавчому процесі та формуванні інших центральних органів. В 1969 р. було офіційно визначено особу наступного після смерті Франко Глави держави – Хуана Карлоса, в 1973 р. – розмежовано інститути Глави Уряду та Глави держави шляхом призначення першого прем’єра режиму – Луіса Карреро Бланко. Однак незважаючи на розширення елементів принципу стримувань і противаг, владні важелі все ж знаходились у генерала Франко, який володів правом призначення і звільнення Уряду, обрання Голови Кортесів, формування частини їх складу, розпоряджався військовими силами, впливав на призначення і діяльність судових інститутів, стримуючись при цьому тільки Радою королівства, частину складу якої сам же й формував.

У другому підрозділі “Централізація інститутів місцевого рівня політичної влади” проаналізовано процес становлення та розвитку місцевих владних інститутів у роки франкізму.

Франкістський режим ще в роки громадянської війни (1936-1939 рр.) ліквідував регіональний рівень управління, створений Другою республікою. Країна Басків, Каталонія були позбавлені автономних прав, оскільки франкістська еліта критично ставилась до таких явищ, як автономізація, регіоналізація чи децентралізація, сприймаючи їх як антидержавні та сепаратистські. Натомість місцевий рівень управління (провінційний та муніципальний) було суттєво централізовано. Причому законодавче закріплення фактичної ситуації, що склалась на практиці після громадянської війни, відбулось лише у 1940-1950-ті рр.

Механізмом централізації місцевої влади було формальне закріплення за центральними інститутами права призначення і звільнення ключових фігур місцевого управління. Так, цивільний губернатор, будучи головним владним інститутом у кожній провінції, призначався Главою держави за пропозицією Міністра внутрішніх справ. Провінційна депутація формувалась у непрямий спосіб, що спотворювало реальні настрої виборців, а її голова призначався також Міністром внутрішніх справ. До того ж, рішення провінційних депутацій схвалювались цивільними губернаторами.

На рівні муніципалітету управління здійснювали алькальди (муніципальні голови) та муніципальні ради. Алькальди обирались цивільним губернатором у муніципалітетах з населенням, меншим, ніж 10 тис., у всіх інших – Міністром внутрішніх справ. Хоча у Барселоні та Мадриді алькальди напряму призначались Главою держави. Крім того, цивільні губернатори та алькальди очолювали відповідні осередки Національного руху, зосереджуючи політико-ідеологічний вплив на місцях. Муніципальні ради лише на третину обирались напряму виборцями, тому не виявляли особливої опозиційності до алькальдів та політичного режиму в цілому. Саме тому центральні владні інститути, призначаючи голів провінційних та муніципальних інститутів, володіли значними важелями політичного контролю.

Третій розділ – “Модифікація системи владних інститутів у ході демократизації перехідного постфранкістського режиму”, що складається з двох підрозділів, присвячений аналізу модифікації та функціонування системи владних інститутів в Іспанії у перехідний період після смерті Франко 1975 р. і до прийняття Конституції 1978 р.

У першому підрозділі “Реформування центральних владних інститутів” проаналізовано зміст та динаміку появи нових демократичних інститутів у системі політичної влади постфранкістської Іспанії. Об’єктивні соціально-економічні та політичні умови, які склались у кінці франкізму в результаті загальної суспільної лібералізації режиму, стали добрим ґрунтом для здійснення демократизації Іспанії.

Після смерті генерала Франко у кінці 1975 р. новому Главі держави – Королю Хуану Карлосу І дісталась у спадок як недемократична структура влади, так і недемократична за поглядами частина її носіїв. Франкістська правляча еліта не репрезентувала реальних настроїв електорату; політичні опозиційні об’єднання діяли у тіні, синдикати були підпорядковані єдиній легальній партії; діяла упереджена система судочинства.

Проекти інституційних перетворень системи влади першого постфранкістського Уряду Карлоса Аріаса Наварро не передбачали суттєвих демократичних змін. Лише з появою нового прем’єра Адольфо Суареса у 1976 р. розпочались інституційні зрушення. Зі схваленням на референдумі Закону про політичну реформу система центральних владних інститутів зазнавала перетворень. У Глави держави залишались значні повноваження: санкціонувати та обнародувати закони, призначати до 1/5 новостворюваного Сенату, обирати Голову Кортесів, а відтак і Ради королівства; формувати склад Уряду. Кортеси ставали двопалатними, причому Конгрес депутатів (нижня палата) повинен був обиратись шляхом загальних, прямих виборів на пропорційній основі, що змінювало, відповідно, виборчу та партійну системи. На думку дисертанта, Закон про політичну реформу був компромісним засобом модифікації системи владних інститутів, поєднуючи як нові, так і старі інститути, формально забезпечивши правову неперервність інституційної системи. Легалізація політичних партій, проведення перших демократичних виборів до Кортесів у червні 1977 р., перемога на них блоку А.Суареса, підписання між Урядом та опозицією “Пактів Монклоа” засвідчили про появу нових демократичних форм пошуку суспільного консенсусу. Прийняття Закону про тимчасове регулювання відносин між Кортесами та Урядом у листопаді 1977 р. стало початком впровадження парламентської форми контролю за діяльністю Уряду. Залучення представників від більшості парламентських сил до конструктивного діалогу щодо підготовки нової Конституції підтверджувало зміни у процедурі прийняття політичних рішень.

Аналізуючи результати модифікації системи центральних владних інститутів, дисертантом було виявлено, що поряд із збереженням значного владного статусу Глави держави та Уряду і ліквідацією структур Національного Руху, на фоні швидкої легалізації нових політичних об’єднань та їх динамічного розвитку в умовах становлення демократичних виборчих процедур відбувалось посилення статусу Конгресу депутатів і Сенату.

У другому підрозділі “Становлення передавтономних інститутів” проаналізовано процес формування владних інститутів передавтономій як перехідної форми організації регіональної влади.

Зі зміною Глави держави різні політичні сили відверто почали виступати з гаслами за відновлення регіональних автономій, які повинні були б стати ланкою укрупнення кількох провінцій на базі їх історичної спільності та подібності.

Комплексний аналіз процесу впровадження системи передавтономій дозволив виявити два його етапи: спочатку відповідними королівськими декрет-законами провінції укрупнювались в передавтономії зі створенням на їхньому рівні органів регіонального управління; згодом їм передавались трансфери компетенції від центральних та провінційних інституцій. Тимчасові передавтономні органи формувались за загальним зразком опосередковано через парламентарів, обраних від відповідних провінцій. Причому голови передавтономій суттєво залежали й від центрального Уряду, який з метою захисту безпеки держави міг ліквідовувати будь-які передавтономні інститути, як і скасовувати їхні акти та рішення. На місцевому провінційному рівні франкістська система владних інститутів продовжувала функціонувати без змін, як і на місцевому муніципальному рівні. Така застигла ситуація залишалась чинною до проведення перших постфранкістських муніципальних виборів у квітні 1979 р. та ротації політичної еліти на місцях. Центральні владні інститути все ще посідали домінуюче становище як за об’ємом повноважень, так і правом контролювати діяльність місцевих інститутів та новоутворених передавтономних.

Четвертий розділ – “Системні зміни владних інститутів в Іспанії в умовах консолідації демократії”, що складається з двох підрозділів, присвячений аналізу інституційних перетворень у ході утвердження демократичного устрою після прийняття Конституції та проведення парламентських і місцевих виборів 1979 року.

У першому підрозділі “Інституційні перетворення на рівні центральних владних інститутів” проаналізовано системну зміну міжінституційної взаємодії на центральному рівні політичної влади. Скасовуючи відповідні норми франкістського законодавства, Конституція 1978 р. встановила нову систему влади в Іспанії, а подальше постфранкістське органічне та звичайне законодавство доповнило та деталізувало її. Суттю конституційного документа стало впровадження ідей парламентської монархії та держави автономій.

Тенденції до демократизації політичної системи постфранкістської Іспанії, що проявились у доконституційний період, відобразились у новій Конституції та зумовили встановлення досить дієвих механізмів міжінституційної взаємодії на центральному рівні влади. Глава держави залишив за собою формальні, почесні та представницькі повноваження, опинившись поза системою розподілу влади та ставши лише символом єдності, арбітром та примирювачем нації. Генеральні Кортеси майже зберегли попередній порядок свого формування, змінивши лише спосіб призначення 1/5 частини складу Сенату, яка вже обиралась не Королем, а регіональними автономними об’єднаннями. При створенні Конгресу депутатів продовжувала діяти система розподілу депутатських місць шляхом застосування “методу найбільшої середньої величини” д’Ондта. Повноваження Кортесів розширилися у сфері прийняття законодавства, бюджету, формування Уряду та інших владних інститутів. Рада міністрів була виведена з-під контролю Короля – під контроль Кортесів, отримуючи суттєві можливості для посилення своєї політичної ролі. На центральному рівні владних інститутів було утворено Конституційний суд та персону Народного захисника із повноваженнями контролювати дії адміністрації. А право формувати найважливіші судові органи здобули як парламент, так і Уряд, разом з органами суддівського самоврядування.

У результаті інституційних нововведень найбільш впливовими ставали Кортеси (в особі, насамперед, Конгресу депутатів), Верховний і Конституційний суди, Уряд. Натомість статус Глави держави був максимально обмежений. Іспанія набула ознак парламентарної монархії з фактичним закріпленням законодавчих, контрольних, фінансових, зовнішньополітичних повноважень саме за Кортесами. Унаслідок системних змін іспанський народ, як єдине джерело влади, шляхом виборів почав впливати на формування як парламенту, так і Уряду, забезпечуючи можливість прийняття політичних рішень у єдиному коаліційному центрі, що сприяло політичній структуризації суспільства та консолідації демократії в цілому.

У другому підрозділі “Зміна регіональних та місцевих інститутів політичної влади” проаналізовано процес становлення та функціонування автономних регіональних владних інституцій, а також системні перетворення місцевих інститутів після прийняття Конституції та проведення перших демократичних місцевих виборів.

Після конституційного утвердження унітарності Іспанії у кожному регіональному об’єднанні утворювались законодавчі асамблеї з правом обирати та контролювати голів автономій, які наділялись виконавчими функціями. На місцевому рівні провінційні депутації здобували право обирати та контролювати голову провінції і самостійно вирішувати питання провінційного розвитку. Муніципальні ради здобували право обирати та контролювати алькальдів. Впровадження таких парламентських механізмів набуло ознак системності. Франкістська централізаторська традиція призначення керівних кадрів з відома Уряду та Глави держави відійшла у минуле формально з прийняттям Конституції і фактично із проведенням 1979 р. перших постфранкістських демократичних муніципальних виборів, а впродовж 1980-1983 рр. – й перших виборів до законодавчих асамблей автономій. Регіональні та місцеві інститути отримували розширений об’єм компетенції. Їхнє формування залежало вже від волі виборців муніципалітету та автономії. Представництво територіальних утворень на центральному рівні забезпечувалось впливом на формування Сенату. Право спостереження за діяльністю регіональних і місцевих органів влади закріплювалося за делегатами та субделегатами Уряду на рівні, відповідно, автономій і провінцій. Однак прийняття урядових рішень щодо розпуску місцевих та регіональних інститутів повинно було б узгоджуватись саме із Сенатом.

Дисертант наголошує також на прихованих ризиках іспанської моделі децентралізації, зумовлених її асиметричністю та конституційною незавершеністю, що можуть проявитись у формі загострення конфліктів між автономіями різного об’єму компетенції та державою і завершитись процесом фактичної федералізації.

Порівняльні результати моделювання інституційної трансформації в Іспанії підтвердили: у роки франкістського режиму функціонували лише окремі елементи розподілу влади, у перехідний постфранкістський демократизаційний період таких елементів було впроваджено значно більше, але недостатньо, щоб вести мову про остаточну системну зміну владних інститутів. На цьому етапі було здійснено лише часткову модифікацію франкістських структур. Тільки з прийняттям Конституції та проведенням на її основі демократичних виборів було впроваджено системні інституційні зміни на всіх рівнях політичної влади.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення недостатньо розробленої в політичній науці проблеми трансформації системи владних інститутів в Іспанії при переході від франкізму до демократії. Основні наукові та практичні результати дослідження можна звести до таких позицій:

1. У ході опрацювання наукової літератури за темою дослідження встановлено, що інституційна трансформація є складовою політичної трансформації та передбачає складний і суперечливий комплекс перетворень у системі влади. З’ясовано, що процес переходу до демократії може розвиватися у формі стадіальних етапів – лібералізації недемократичного, демократизації перехідного та консолідації демократичного політичних режимів.

2. Комплексне вивчення трансформації системи владних інститутів перехідного періоду як по горизонталі (між інститутами законодавчої, виконавчої та судової гілок влади), так і вертикалі (між інститутами центрального, регіонального та місцевого рівнів) дозволило обґрунтувати системність інституційних змін в Іспанії, яка проявилась у послідовному впровадженні владних перетворень на центральному, регіональному та місцевому рівнях політичної влади.

3. Здійснивши аналіз інституційної трансформації політичної влади в Іспанії в умовах переходу від франкізму до демократії, дисертант дійшов висновку, що вона відбувалась у рамках еволюційних, модифікаційних та системних змін, які змістовно відповідали трьом стадіям процесу переходу Іспанії до демократії – лібералізації франкістського авторитарного, демократизації постфранкістського перехідного та консолідації демократичного політичних режимів.

4. Проведений аналіз нормативно-правових актів франкістського режиму підтвердив, що еволюційні перетворення системи владних інститутів кінця 1960-х рр. становили початковий етап інституційної трансформації, що був одним з компонентів лібералізації франкістського авторитаризму.

5. Комплексне опрацювання постфранкістського доконституційного законодавства дозволило визначити ступінь реформування системи владних інститутів на стадії демократизації, що вказало на модифікаційний характер інституційних перетворень. На центральному рівні владних інститутів було частково розширено механізми парламентаризму, а на передавтономному регіональному рівні – частково децентралізації, що в цілому характеризує процес впровадження елементів розподілу влади як неповний та вибірковий.

6. Окреслені в результаті аналітичних узагальнень особливості іспанського розвитку після утвердження Конституції 1978 р. дозволяють обґрунтувати висновок, що владні інститути на стадії консолідації демократії зазнали системних змін завдяки широкому впровадженню механізмів розподілу влади, послідовній реалізації принципів парламентаризму та децентралізації.

7. У ході дослідження виявлено, що процес трансформації системи владних інститутів в Іспанії при переході від франкізму до демократії мав ряд особливостей: відбувався нерівномірно, з достатньо непередбачуваним результатом та потенційною нестійкістю нових владних інститутів; здійснювався “згори” реформаторською політичною елітою, тісно пов’язаною з франкістським минулим; досяг гармонійного характеру через впровадження парламентських засад на центральному, регіональному та частково місцевому рівнях влади; набув ознак децентралізації з наданням повноважень вирішувати важливі питання регіонального та місцевого розвитку інститутам відповідних рівнів влади; спрямовувався на вирішення етнонаціональних проблем Іспанії; передбачав поєднання парламентських управлінських процедур із збереженням традиційної іспанської монархічності, що стало ефективним фактором консолідації суспільства.

8. Основними недоліками системи міжінституційної взаємодії, сформованої в умовах іспанського демократичного переходу, виступають: недієвість Сенату як “палати територіального представництва” у зв’язку із незначними його повноваженнями та недостатньою роллю територіальних автономій у його формуванні; відсутність механізмів впливу регіональних автономій на утворення складу Конституційного суду, який здобув право вирішувати суперечки про компетенцію між інститутами регіонального та центрального рівнів влади; незавершеність та асиметричність розподілу повноважень, сфер компетенції та ресурсів між регіональними автономними утвореннями, що спричиняло постійне незадоволення автономій з меншим об’ємом повноважень та бажання автономій більшого об’єму повноважень посилити свій статус.

9. Застосування методу моделювання при аналізі процесу інституційної трансформації політичної влади в перехідних умовах підвищило аналітичну складову дисертаційної роботи та дозволило поглянути на досліджувану проблему в іншому ракурсі, підтвердивши, що трансформація владних інститутів в умовах переходу Іспанії від недемократичного до демократичного режиму відбулася на основі широкого впровадження механізмів розподілу влади.

ПЕРЕЛІК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Статті у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України

1. Лесняк В.Ю. Політичне становище іспанської католицької церкви у франкістській Іспанії (1939-1975) // Грані. Науково-теоретичний та громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ. – 2005. – № 3 (41). – С. 41 – 46.

2. Лесняк В.Ю. Принципи та механізми функціонування парламентаризму в сучасній Іспанії // Наукові записки Київського національного університету. Серія: Політологія. – К.: КНУ ім. Т.Шевченка. – 2006. - № 5. – С. 150 – 157.

3. Лесняк В.Ю. Система владних інститутів у франкістській Іспанії (1939-1975) // Історико-політичні проблеми сучасного світу. Збірник наукових статей. – Чернівці: Рута, 2006. – Т. 12-13. – С. 216 – 220.

4. Лесняк В.Ю. Іспанська модель децентралізації влади // Грані. Науково-теоретичний та громадсько-політичний альманах. – Дніпропетровськ. – 2007. – № 1 (51). – С. 119 – 124.

Статті в інших наукових виданнях

5. Лесняк В.Ю. Принцип розподілу влад у парламентарних монархіях (на прикладі Королівства Іспанія) // Студентський науковий вісник. – Випуск № 4. – 2001 р. – С. 3 – 5. (ТДПУ ім. В.Гнатюка).

6. Лесняк В.Ю. Іспанська конституція 1812 року та її значення у суспільно-політичних процесах Іспанії в ХІХ столітті // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М.Алексієвця. – Вип.3. – Тернопіль. – 2002. – С. 129 – 133.

7. Лесняк В.Ю. Історико-правові аспекти здійснення державної влади між центром та регіонами у Королівстві Іспанія // Студентський науковий вісник. – Випуск № 5. – 2002 р. – С. 145 – 148. (ТДПУ ім. В.Гнатюка).

8. Лесняк В.Ю. Конституційно-правові аспекти здійснення державної влади в Іспанії у період правління генерала Франсиско Франко (1939-1975) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М.Алексієвця. – Вип. 4. – Тернопіль. – 2003. – С. 129 – 134.

9. Лесняк В.Ю. Вплив іспанської католицької церкви на політичний розвиток Іспанії у 1931-1978 роках // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. – Рівне: РДГУ, 2005. – Вип.5. – С. 114 – 125.

10. Лесняк В.Ю. Економіка Іспанії у постфранкістський час: історичні аспекти стабілізації та розвитку // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. – Рівне: РДГУ, 2005. – Вип.6. – С. 213 – 216.

11. Лесняк В.Ю. Тенденції реформування владних інститутів в постфранкістській Іспанії: досвід для України // Вісник Київського міжнародного університету / Редколегія: О.П.Іваницька (голова) та ін. (Серія: “Міжнародні відносини”). – К.: КиМУ. – Вип.5. – 2007. – С. 104 – 113.

12. Лесняк В.Ю. Інституційний вимір іспанського переходу до демократії // Панорама політологічних студій: науковий вісник Рівненського державного гуманітарного університету. – Вип. 1. – Рівне: РДГУ, 2008. – С. 166 – 174.

АНОТАЦІЯ

Лесняк В.Ю. Трансформація системи владних інститутів в Іспанії при переході від франкізму до демократії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича Міністерства освіти та науки України.

У дисертаційній роботі здійснено комплексне дослідження проблеми інституційної трансформації системи влади в Іспанії при переході від франкізму до демократії. Встановлено, що трансформація владних інститутів в Іспанії у перехідних умовах відбувалась у формі еволюційних, модифікаційних та системних інституційних перетворень; мала поступовий характер через здійснення почергових сутнісних інституційних змін на різних рівнях політичної влади. Доведено, що в умовах переходу Іспанії від франкістського авторитарного до демократичного політичного режиму було впроваджено широкий комплекс механізмів розподілу влади на основі застосування принципів парламентаризму та децентралізації. Обґрунтовано трансформацію системи владних інститутів в Іспанії при переході від франкізму до демократії шляхом моделювання розвитку цього процесу. Встановлено, що системні інституційні зміни відбулися завдяки утвердженню легальних демократичних конституційних практик міжінституційної взаємодії на стадії консолідації демократії.

Ключові слова: трансформація, система владних інститутів, перехід до демократії, міжінституційна взаємодія, розподіл влади по горизонталі та вертикалі, моделювання.

АННОТАЦИЯ

Лесняк В.Ю. Трансформация системы институтов власти в Испании при переходе от франкизма к демократии. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича Министерства образования и науки Украины.

В диссертационном исследовании осуществлено теоретическое обобщение и по-новому представлено недостаточно разработанную в политологии проблему институциональной трансформации власти в Испании при переходе к демократии. Определено, что данная трансформация в переходных условиях развивалась путем эволюционных, модификационных и системных институциональных преобразований и проходила на протяжении трех хронологических этапов, которые по содержанию соответствуют стадиям процесса перехода Испании к демократии – либерализации франкистского авторитарного, демократизации постфранкистского переходного и консолидации демократического политических режимов.

Выявлено, что институциональная трансформация имела поступательный характер на основе поочередных изменений на разных уровнях политической власти. Доказано, что в условиях перехода Испании от франкистского авторитарного к демократическому политическому режиму был реализован широкий комплекс механизмов разделения власти посредством применения принципов парламентаризма и децентрализации. Подтверждено трансформацию системы институтов власти в Испании при переходе от франкизма к демократии путем моделирования развития этого процесса.

В ходе исследования выявлено, что институциональная трансформация имела гармонический характер, поскольку принципы горизонтального разделения власти с доминированием парламентских основ было внедрено на центральном, региональном и частично местном уровнях власти. Процесс преобразований достиг децентрализационных особенностей путем предоставления широких полномочий институтам регионального и местного уровней власти; был обращен на решение этнонациональных проблем Испании; предполагал совмещение парламентских процедур, сохраняя при этом традиционный испанский монархизм, что послужило эффективным фактором консолидации испанского общества.

Путем математической формализации значительного объема фактических данных, полученных в ходе анализа большого количества источников по теме исследования, разработан авторский подход к моделированию трансформации системы