ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

МЕЛЬНИК АНТОНІЙ ПЕТРОВИЧ

УДК 37.013.77 (043.3)

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ УЧНЯ

ДО НОВОГО КЛАСНОГО КОЛЕКТИВУ

19.00.07- педагогічна та вікова психологія

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Івано-Франківськ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Волинському національному університеті імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – член-кореспондент АПН України,

доктор психологічних наук, професор

Балл Георгій Олексійович,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України,

завідувач лабораторії методології та теорії психології

Офіційні опоненти: - доктор психологічних наук, професор

Павелків Роман Володимирович,

Рівненський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри вікової та педагогічної психології, директор Інституту психології і педагогіки

кандидат психологічних наук, доцент Тодорів Лариса Дмитрівна

кафедра загальної та експериментальної психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Захист відбудеться 18 березня 2008 року. о 10-й годині на засіданні спеціалізованої ради К20.051.04 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79

Автореферат розісланий 18 лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Белей М.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Соціально-економічні проблеми, які існують у суспільстві, висувають підвищені вимоги до процесу розвитку та формування гармонійної особистості. Слід зазначити, що теперішні умови для самореалізації особистості значно ускладнилися, оскільки діапазон громадських оцінок та очікувань розширився, різноманітнішими стали бажані та допустимі способи поведінки. Разом з тим, дедалі більшого значення набуває здатність людини до нестандартних, нетипових вирішень проблемних ситуацій. Саме тому проблема соціально-психологічної адаптованості особистості у новому соціумі є досить актуальною.

Адаптивні можливості суб’єкта у новому для нього середовищі розглядаються багатьма науками і висвітлюють різноманітні питання: від філософських аспектів (пристосування до просторових та часових змін) до медико-біологічних (дослідження анатомо-фізіологічних змін організму в результаті змін середовища). Соціально-психологічна адаптація визначається як зміна особистісних характеристик під впливом умов зовнішнього середовища. Прийнято вважати, що адаптація особистості – це цілісний, системний, багатофакторний та багатокритеріальний процес взаємодії індивіда з різноманітними умовами середовища, яке постійно змінюється. В результаті цієї взаємодії у суб’єкта формуються певні адаптаційні реакції як відповідь на зміни цього середовища. На рівні структури особистості відчутна динаміка спостерігається у взаєминах, ціннісних орієнтаціях, рівні самосвідомості, поведінки і т.д.

Соціально-психологічну адаптацію учня до умов нового класного колективу та нової школи слід розуміти як процес його активного пристосування до конкретного шкільного середовища у вигляді нового учнівського та педагогічного колективу, колективу адміністрації і керівництва школою.

Детальний аналіз особливостей соціально-психологічної адаптації учня до нового для нього класного колективу показує, що одним із найскладніших питань цієї проблеми є пошук шляхів та засобів подолання перешкод у процесі взаємодії учня з класом.

Важливі аспекти соціально-психологічної адаптації, зокрема ті, які тісно пов’язані з мотиваційною, комунікативною та особистісною стороною психічної активності, висвітлюються у дослідженнях М.І. Алексєєвої, Г.О. Балла, Н.А. Бастун, Л.І. Закутської, О.В. Киричука, Г.С. Костюка, Г.В. Ложкіна, С.Д. Максименка, О.М. Мороза, А.М. Прихожан, О.В. Федоришина, А.В. Фурмана та ін. Проблема впливу соціально-психологічного оточення на макро- і мікрорівні детально розглядається в працях О.І. Ельконіної, Н.Г. Колизаєвої, А.Н. Жмирікова та ін.

Про важливість впливу вікових особливостей на процес соціально-психологічної адаптації наголошували у своїх працях Л.С. Виготський, І.С. Кон, О.В. Киричук, М.І. Лісіна, А.В. Петровський. Вони підкреслювали, що психічний розвиток дитини необхідно розглядати як процес засвоєння нею суспільно-історичного досвіду, накопиченого попередніми поколіннями. Вже через два-три місяці після народження дитина диференціює людей на “своїх” та “чужих”, по-різному реагуючи на них.

Сучасні підходи до розв’язання проблеми входження учня у новий для нього класний колектив викладені в роботах А.С. Горбатенка, Я.Л. Коломинського, Г.В. Чернікова, А.Н. Жмирікова, ін.

Однак увесь спектр теперішніх психолого-педагогічних досліджень не повною мірою розкриває проблему соціально-психологічної адаптації школярів у новому для них класному колективі. Це й зумовило вибір теми нашого наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до плану наукових досліджень кафедри медичної психології та психодіагностики Волинського державного університету імені Лесі Українки в межах загальнокафедральної теми „Формування особистості в кризовому соціумі” (протокол № від 29 серпня 2001 р.) та наукового проекту „Сучасні підходи інтеграції та соціалізації дітей вразливих категорій” (протокол № 4 від 8 жовтня 2005 р.). Тему затверджено на засіданні вченої ради ВДУ ім. Лесі Українки (протокол № 6 від 14 березня 2003 р.) і узгоджено в Раді з координування наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 9 від 29 листопада 2005 р.).

Об’єкт дослідження – процес соціально-психологічної адаптації учня.

Предметом дослідження є індивідуально-психологічні особливості соціально-психологічної адаптації учня до нового класного колективу.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці прояву індивідуально-психологічних особливостей школярів, що переведені у новий клас, а також у виявленні їхніх адаптаційних можливостей і специфіки мотивації поведінки.

Основною гіпотезою дослідження стало припущення про те, що успішність соціально-психологічної адаптації в новому класному колективі залежить від адаптаційних можливостей, які детерміновані індивідуально-типологічними та статево-рольовими особливостями, що суттєво впливає на рівень задоволеності перебуванням у даному класному колективі.

Завдання дослідження:

1. Дослідити індивідуально-психологічні особливості новачків, які впливають на процес соціально-психологічної адаптації в новому для них класному колективі.

2. Виявити мотиваційну спрямованість у адаптантів та дезадаптантів.

3. Вивчити механізми соціально-психологічної адаптації з метою виявлення гендерних особливостей та поведінкових реакцій.

4. Визначити психолого-педагогічні умови оптимізації взаємодії в системі "учень – новий учень" та "учитель – новий учень", які б сприяли процесу соціально-психологічної адаптації школярів у новому для них класному колективі.

5. Розробити систему психолого-педагогічних заходів, спрямованих на корекцію дезадаптаційних форм поведінки учнів, що перейшли у новий для них класний колектив.

Експериментально-діагностичне дослідження проводилось у 35 шкільних класах загальноосвітніх шкіл міст Києва та Луцька, що перебували у стані формування, тобто почали працювати з нового навчального року, а також учнівських класах, до яких у новому навчальному році були прийняті новачки. Вивчення адаптаційних можливостей учнів здійснювалось упродовж 2000–2005 років на базі середніх загальноосвітніх шкіл міст Києва та Луцька. В експерименті були задіяні учні названих шкіл, що переводились з інших класів, або з інших шкіл загальною кількістю 327 учнів.

Методологічну та теоретичну основу дослідження складали положення про взаємодію зовнішнього соціального середовища та внутрішнього психічного стану. Дослідження ґрунтувалося на встановленні залежності між індивідуально-психологічними особливостями особистості учня та особливостями перебігу його соціально-психологічної адаптації в новому для нього класному колективі (М.І. Алексєєва, Г.О. Балл, Н.А. Бастун, О.В. Киричук, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, О.В. Федоришин, А.В. Фур-ман), на значенні вікових особливостей у процесі соціально-психологічної адаптації (Л.С. Виготський, І.С. Кон, М.І. Лісіна, А.В. Петровський).

Методи дослідження. Для реалізації програми дослідження використовувався комплекс методів: теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел із визначеної проблеми; довготривале психолого-педагогічне спостереження; вивчення біографій учнів; бесіди з одно-класниками новачка, його ровесниками, учителями, батьками; експертна оцінка; тестування, соціометрія (модифікований варіант "Шкали сприйняття" Н.В. Бахаревої); психолого-педагогічний експеримент (констатуючий і формуючий); методи статистичної обробки кількісних показників.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше здійснено спробу знайти оптимальний варіант добору учнів у нові класи за їхньою здатністю адаптуватися до нового шкільного колективу, а також визначено основні етапи їхньої соціально-психологічної адаптації. Розроблено систему психолого-педагогічних заходів, які сприяють оптимальному підбору учнів у нові класи за принципом їхньої соціально-психологічної адаптованості. Теоретично доведено та експериментально підтверджено можливість ефективного формування адаптаційних властивостей у новачків шляхом запропонованої системи психокорекційних заходів.

Теоретичне значення дослідження полягає в розширенні й поглибленні знань про закономірності соціально-психологічної адаптації школяра в новому для нього класному колективі, а також її структуру та фактори розвитку. Науково обґрунтовано доцільність формування нових класів з урахуванням адаптаційних можливостей учнів у новому для них класному колективі.

Практичне значення досліджень полягає в тому, що отримані результати можуть використовуватися психологами, вчителями та педагогами-організаторами як арсенал методичних прийомів та засобів, що сприяє якнайшвидшій адаптації школяра до нового для нього класного колективу.

Дисертація є особистим внеском здобувача у вирішення проблеми адаптації особистості школяра до нового для себе учнівського середовища та розробку заходів, які сприяли б гармонізації його особистості в цілому, а також у формування адаптаційного ресурсу.

Впровадження у практику. Матеріали дослідження використано в практиці консультативної роботи Волинського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, яка передбачала корекцію дезадаптаційних проявів у школярів, що перейшли у новий шкільний колектив. Методичні рекомендації, розроблені на основі дослідження, використовуються у практичній роботі психологів шкіл, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Надійність та вірогідність наукових результатів забезпечувалися методологічним обґрунтуванням теоретичних положень у вирішенні завдань дослідження, адекватним підбором діагностичних методів, статистичною перевіркою отриманих результатів та застосуванням методів багатовимірної математичної статистики.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення дослідження, його наукові результати викладено у формі виступів автора, доповідались та обговорювались на обласних конференціях практичних психологів Волинської та Рівненської областей (1991–2006 рр.), республіканських, міжнародних науково-практичних конференціях („Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості” (Київ–Луцьк, 1994; „Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність проблеми, прогнози на ХХІ століття” (Чернівці–Київ, 1996)), Міжнародній науковій конференції „Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (Київ, 17-18 грудня 2001 р.), у матеріалах IV Костюківських читань 25 вересня 1996 р. „Українська психологія: сучасний потенціал”, звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Волинського державного університету імені Лесі Українки (Луцьк, 1991–2007 рр.), а також методичних семінарах практичних психологів та учителів, організованих Луцьким міським управлінням освіти та Волинським обласним інститутом удосконалення вчителів. Основний зміст і результати роботи висвітлено у 8 наукових статтях, з яких 3 надруковано у виданнях, визначених ВАК України як фахові у галузі психології.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Робота викладена на 156 сторінках з використанням 237 джерел літератури. Текст дисертації містить 10 таблиць, 6 рисунків, вісім додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі детально обґрунтувано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, гіпотези та завдання. Дається коротка характеристика методів та етапів дослідження, розкривається наукова новизна, теоретична та практична цінність роботи, вказуються шляхи апробації та дані про впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Соціально-психологічна адаптація особистості як психолого-педагогічна проблема” проводиться аналітичний огляд вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми. Розкривається поняття соціально-психологічної адаптації, його розуміння представниками психоаналітичного, гуманістичного та когнітивного напрямків у сучасній психології. Наголошується на тому, що соціально-психологічна адаптація в прийнятому нами розумінні розглядається з позиції структури, яка включає в себе комунікативний, мотиваційний та особистісний компоненти.

На основі аналізу та узагальнення наукової літератури встановлено, що проблема соціально-психологічної адаптації має своє давнє походження. Однак сам термін “соціально-психологічна адаптація” набув широкого використання після Першої світової війни. На початку 20-х років У. Томас і Ф. Знанецький (США) у праці “Польський селянин в Європі та Америці” провели соціально-економічне дослідження адаптації польських емігрантів, глибоко проаналізувавши соціальні, економічні та психологічні труднощі, які виникали на їхньому шляху.

Психолого-педагогічна наука значною мірою розкрила сутність таких понять, як “соціалізація”, “адаптація”, “дезадаптація”. Кожен з авторів, хто займався дослідженням цієї проблематики (Г.О. Балл, Л.І. Закутська, О.І. Зотова, І.К. Кряжева, А.А. Налчаджян, О.М. Мороз та ін.), зробив значний внесок у розуміння її процесуальних особливостей. Разом з тим, у наш час все частіше зустрічається поняття “соціально-психологічна адаптація новачка в школі”, яке, на жаль, є досить різнобічне та суперечливе, особливо коли розглядається у контексті психолого-педагогічних досліджень. З нашої точки зору, сам феномен соціально-психологічної адаптації ще не повною мірою досліджено з позиції вікової, педагогічної та соціальної психології.

Теоретичний аналіз наукової літератури, практичні дослідження з цієї проблеми, особистий досвід практичної діяльності на посаді психолога-консультанта Волинського обласного центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді м. Луцька дали змогу зробити висновок про те, що соціально-психологічна адаптація – це інтегроване психологічне утворення, яке можна розглядати, з одного боку, як процес, а з іншого – як його результат. При цьому враховувалося також і те, що в самому дослідженні соціально-психологічної адаптації більш значущим є безпосереднє ставлення учня до оточуючих, а не оточуючих до нього.

У другому розділі “Соціально-психологічні умови адаптації школярів до нового класного колективу” було визначено основні критерії та рівні соціально-психологічної адаптації. Відповідно до того, що в поняття “критерій” прийнято вкладати ознаку, на основi якої відбувається оцiнювання, нами було здiйснено спробу проаналiзувати рiзнi пiдходи до цієї проблеми i визначити тi критерiї, якi б найповнiше розкривали суть соцiально-психологiчної адаптацiї учня в новому для нього класному колективi. У результаті здійсненого аналізу встановлено, що критерiями рiвня соціально-психологічної адаптацiї є емоцiйне самопочуття учня, рiвень його iнтеграцiї з мікро- та макросередовищем, а також висхiднi параметри дiяльностi. У роботах вiтчизняних та зарубiжних авторiв, на основi розроблених ними критерiїв соціально-психологічної адаптації, визначалися рiвнi адаптацiї в дiапазонi вiд двох до чотирьох i бiльше балів.

Таким чином, враховуючи результати теоретичного аналізу, було визначено основнi критерiї соціально-психологічної адаптації учня в новому для нього класному колективі на мікрорівні:

“А” – емоцiйне самопочуття особистостi учня в новому для нього класному колективі, його задоволеність перебуванням в оточенні нових умов навчання й діяльності;

“В” – рiвень iнтеграцiї особистостi з новим мікро- та макросередовищем, основу якого складають не лише взаємини між учнями класу, а й між ровесниками та учителями школи;

“С” – рiвень реалiзацiї внутрiшньоособистiсного потенцiалу, що включає бажання новачка на повну силу проявити себе в новому оточенні ровесників й педагогів, не пригнічувати в собі бажання якнайкраще себе зарекомендувати.

Узагальнення вищеописаних ознак дало можливість створити теоретичну модель рівнів соціально-психологічної адаптації учнів у новій школі та нових класних колективах, завдяки їй було встановлено основні якісні показники рівнів соціально-психологічної адаптації кожного новачка:

- високий рівень характеризується високими показниками емоційного сприйняття новачком класу; високим соціометричним статусом; позитивною тональністю загального емоційного настрою; низькими показниками вияву або повною відсутністю невротичних реакцій, тривожності та емоційної лабільності. За часом перебігу соціально-психологічна адаптація на такому рівні проходить порівняно швидко і безконфліктно з оточуючими;

- середній рівень соціально-психологічної адаптації передбачає наявність відносно високого показника позитивного емоційного сприйняття новачком певного соціального середовища. Процес перебігу соціально-психологічної адаптації на цьому рівні відбувається без суттєвих загострень у стосунках та конфліктних ситуаціях;

- низький рівень соціально-психологічної адаптації (рівень дезадаптації) передбачає високий ступінь вираженості синдрому психоемоційного напруження; наявність невротичних реакцій, що мають тенденцію до загострення; низький соціометричний статус; негативне сприйняття мікро- та макросередовища. За характером перебігу цей рівень соціально-психологічної адаптації досить складний. Основною ознакою дезадаптації є затяжні внутрішньоособистісні конфлікти й насамперед часткове або абсолютне несприйняття учнів представниками нового колективу.

Аналізуючи етапи соціально-психологічної адаптації новачка, слід зауважити, що одним із найскладніших питань є пошук шляхів та засобів подолання перешкод у процесі взаємодії учня з класом. Новачок, познайомившись із класом і порівнявши його з попереднім, отримує перше враження про учителів та учнів. Поступово він спорадично вивчає своїх однокласників і залежно від специфіки колективу та статі кожного однокласника оцінює в цілому весь класний колектив.

Отже, отримані результати дослідження засвідчують, що хлопчики в процесі адаптації до нового колективу показують себе з більш колективістської сторони, ніж дівчатка. Разом з тим, у дівчаток помітна така тенденція: дружба у них є міцнішою і відданішою, ніж у хлопчиків, але коло вибору друзів менше. Вони достатньою мірою відкривають одна одній найпотаємніші сторони свого життя. Також встановлено, що розрив дружніх стосунків дівчата переживають набагато важче, ніж хлопчики. А отже перебування новачка в колективі саме по собі ще не забезпечує правильного формування особистості школяра. Відомо, що у класному колективі можуть складатись як громадсько-ціннісні, колективістські, гуманістичні, так і асоціальні, егоїстичні риси й норми поведінки. Останнє значною мірою залежить від рівня організованості колективу, а також від того, якими є його домінуючі механізми впливу на особистість учня та які інтереси, потреби та способи поведінки він формує. Важливими є й індивідуально-психологічні характеристики лідера колективу, позиція самого новачка у колективі, а також те місце в ієрархії встановлених взаємин, на яке він претендує. Вплив громадської думки на новачка й система групового тиску полягає в тому, що він уособлює суспільні вимоги, спрямовані на нього, у власну життєву позицію: “як всі, так і я”. При цьому вирішальний вплив на формування особистості мають цінності й традиції, прийняті певним колективом у його офіційному житті, а також у неформальних взаєминах.

Доведено, що інтенсивність взаємодії новачка з колективом безпосередньо позначається на його емоційній задоволеності і, врешті-решт, залежить від схвалення однокласниками. Саме потреба в їх схваленні стає тим джерелом, що спонукає новачка не тільки засвоїти, а й прийняти до виконання моральні цінності та оцінку колективу.

Як правило, новачок прагне до самоствердження, не бажаючи залишитися байдужим до колективістського життя. Він сам включається у різноманітні види й форми спільної діяльності, котрі йому імпонують і є посильними для нього, а також у котрі його включає класний керівник. У такому випадку у нього відновлюються або виробляються заново різноманітні знання, вміння й навички організаційного, трудового й навчального характеру, деякі новоутворення властивостей та якостей особистості й передусім колективізм.

У третьому розділі “Експериментальне дослідження процесу соціально-психологічної адаптації школяра до нового класного колективу” подано результати емпіричних досліджень, які підтвердили правильність основних концептуальних положень.

Дослiдження пpоводилось із веpесня 2001 pоку в щойно створених класах загальноосвітніх шкіл № , № , № , № мiста Луцька. Основним методом збоpу iнфоpмацiї було тестування, спостеpеження, індивідуальна та групова бесiди. До складу дослiджуваних увiйшли учнi, якi перейшли в новий для них класний колектив на початку навчального pоку. Всього у процесі пілотажного дослідження взяло участь 327 учнів шостих–десятих класiв, які склали основну вибipку. Вpаховуючи те, що комплектацiя класiв була ще повнiстю не завеpшена, подальше дослiдження пpоводилося виключно з цими учнями без залучення тих, хто перейшов у новий клас пізніше.

Суть головного етапу дослiдження полягала в тому, щоб на основi комплексу психометpичних заходiв дiагностувався piвень соцiально-психологiчної адаптацiї нових учнiв класу залежно вiд об’єктивних та суб’єтивних фактоpiв адаптованостi. Саме з цією метою викоpистовувалася методика "Шкала спpийняття Н.В. Бахаpевої", яка виявилася достатньо тонким діагностичним інструментом дослідження взаємовідносин у класі, а також рівня задоволеності перебуванням у ньому новачка.

У процесі дослiдження поставлено завдання дифеpенцiйовано вивчити внутpiшньоособистiснi (суб’єктивнi) та зовнiшнi (об’єктивні) фактоpи соцiально-психологiчної адаптацiї новачка. Статистична обpобка даних вимагала знаходження сеpеднiх величин, t-кpитеpiю Ст’юдента, показників pангової коpеляцiї змінних. На основі одержаних pезультатів pозподiлено вибipкову сукупність школярів на гpупи за piвнем показників їхньої соціально-психологічної адаптованостi:

А (адаптанти) – гpупи школярів з повною чи майже повною соцiально-психологiчною адаптацiєю у новому учнівському колективі;

Б (дезадаптанти) – гpупи учнів, для яких характерна часткова соцiально-психологiчна адаптацiя, а також дезадаптанти, які відчували з боку своїх однокласників байдужість, що призводило до емоційної напруженості, дискомфорту та до їхньої відособленості (див. табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл вибіркової сукупності учнів за рівнем соціально-психологічної адаптації (n=327)

Адаптанти | Дезадаптанти

високий рівень СПА | середній рівень СПА | низький рівень СПА

хлопці | дівчата | хлопці | дівчата | хлопці | дівчата

всього | % | всього | % | всього | % | всього | % | всього | % | всього | %

105 | 68 | 50 | 32 | 53 | 63 | 31 | 37 | 33 | 38 | 55 | 62

До пеpшої гpупи увійшли учнi, якi мають високi позитивні показники за шкалою сприйняття групи (Аp) та високі позитивні показники за шкалою сприйняття групою (Agr). Відповідно до вищезгаданих кpитеpiїв соцiально-психологiчної адаптацiї, ці учні належать до найбiльш адаптованої категорії і їм властиве позитивне ставлення до однокласникiв. Вони задоволенi своїм пеpебуванням у такій спiльнотi, i це відображається як на їхньому позитивному емоцiйно-психологiчному станi, так i на успiшностi у навчальній дiяльностi.

Дpуга гpупа учнiв визначалася на основі суб’єктивно високих показників сприйняття гpупи (Ap), однак із низьким piвнем групового спpийняття суб’єкта (Аgr). Відповідно до заздалегідь визначених кpитеpiїв соцiально-психологiчної адаптацiї, ця категоpiя учнiв теж належить до гpупи адаптантiв, оскільки вони не вiдчувають психологiчного дискомфоpту в сеpедовищi pовесникiв.

До тpетьої гpупи увійшли учнi, якi отpимали за piвнем спpийняття гpупи (Аp) низький показник, але, натомість, групова перцепція (Аgr) у них виявилася високою. Ці учнi становили категорію дезадаптантiв, оскільки вони почувають себе дискомфоpтно в оточеннi однокласникiв. Школярі не задоволенi своїм становищем у класi навiть у тому випадку, коли клас у цiлому ставиться до них позитивно.

Четвеpту гpупу склали учнi, якi негативно спpиймають свій новий клас і до яких аналогічне ставлення з боку однокласників. Ці учні не задоволенi своїм пеpебуванням у класi, що вiдображається не лише у їхньому ставленнi до навчання, а й у ставленні до оточуючих у цiлому. Їхні стосунки з учнями класу, як пpавило, побудованi на взаємнiй непpиязнi. Однокласники ставляться до них теж негативно. Мiж такими учнями й класом, у переважній більшості випадків, спостерігалася взаємна конфpонтацiя: (Аp) i (Agr) низькі. Доведено, що ці школярі не в змозі тривалий час перебувати у існуючому класному колективі.

У дослідженні також використовувався опитувальник FPI, призначений для діагностики станів та властивостей особистості, що мають першочергове значення для розуміння процесуальних особливостей соціально-психологічної адаптації та регуляції поведінки. З метою виявлення залежностi мiж адаптацiйними можливостями новачка та його iндивiдуально-психологiчними особливостями в групi адаптантiв та дезадаптантiв проведено порiвняльний психологiчний аналіз за показниками шкал тесту FPI. Отриманi результати пiдлягали статистичнiй обробцi, факторному та кореляцiйному аналiзу з наступним графiчним зображенням найбільш стiйких кореляцiйних плеяд.

У результаті аналізу профілю особистості дезадаптантів до переліку їхніх індивідуально-психологічних особливостей було віднесено низький рівень комунікативності, що дало змогу стверджувати про наявність пригнічення потреби у спілкуванні, а також емоційної лабільності, яка у дезадаптантів яскраво виражена. Це свідчить про нестійкість емоційного стану, котрий, у свою чергу, проявляється у формі підвищеної збудливості, роздратованості, недостатньої емоційно-вольової саморегуляції. Дезадаптантам також притаманні високі показники за шкалами “Невротичність” та “Депресивність”.

На усереднених профілях особистості адаптантів та дезадаптантів спостерігаються високі показники за шкалами “Реактивна агресія”, “Дратівливість” і “Відвертість”. При цьому високі оцінки за шкалою “Реактивна агресія” у дезадаптантів свідчать про агресивне ставлення до соціального оточення, а в адаптантів – про прагнення до домінування. Такі ж оцінки за шкалою “Дратівливість” свідчать про нестійкий емоційний стан зі схильністю до афективного реагування як у адаптантів, так і у дезадаптантів. Показники останньої шкали тією чи іншою мірою сприяють аналізу відвертості відповідей досліджуваного під час роботи з опитувальником.

Рис.1. Усереднені показники (Х) адаптантів та дезадаптантів

за тестом FPI (n=327).

Аналізуючи профілі особистості, можна зробити висновок про більшу екстравертованість адаптантів порівняно з дезадаптантами, які мають середній показник за шкалою “Екстра-інтравертованість”. За шкалою “Спонтанна агресія” профіль особистості адаптантів і дезадаптантів характеризується високими показниками, що свідчить про їхню схильність до імпульсивної поведінки. Отже, у профілі особистості дезадаптантів переважають такі властивості, як: висока невротичність, депресивність, дратівливість, реактивна агресія, емоційна лабільність і низька комунікативність. Це, на нашу думку, призводить до прояву тривожності, скутості, невпевненості, агресивного ставлення до оточення, що, у свою чергу, веде до труднощів у соціальних контактах, тобто до дезадаптації.

Порiвняльний аналiз показникiв тесту мотивації афіляції (ТМА) в групi адаптантiв та дезадаптантiв засвiдчив, що переважна більшiсть школярiв у групi адаптантiв керується мотивом "надія на прийняття" ("НП") – 64або обома яскраво вираженими мотивами – "надія на прийняття" ("НП") та "страхом вiдторгнення" ("СВ") – 27Пояснюється це тим, що в процесi взаємин у школярiв, якi мають високi адаптацiйнi можливості, переважає афiлятивна тенденцiя мотивацiї в цілому. Для них характерним є прагнення до контакту з однокласниками та до спiльної дiяльностi з ними.

Переважна бiльшiсть учнiв групи дезадаптантiв у системi взаємин у новому класному колективi керувалася мотивом "страх вiдторгнення" ("СВ") – 72і лише 4– мотивом "надія на прийняття" ("НП"). У той же час у 11таких досліджуваних яскраво вираженими є обидва мотиви "надія на прийняття" ("НП") та "страх вiдторгнення" ("СВ") i у 13спостерігалася їх низька вираженiсть. Такі результати, як правило, пов’язані з тим, що дезадаптанти почувають себе дискомфортно в умовах нового класного колективу. Це виражається як у характері їхніх взаємин, так і у поведінці. Для останньої типовим є домінування страху залишитися самотніми, не включеними у спільну діяльність.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що для групи учнів із високим рівнем адаптації найбільш характерним є високий рівень комунікативності та мотив (НП) “надія на прийняття”. Доказ цього – подальший порівняльний аналіз середніх результатів за тестами FPI та TMA.

Отже, дезадаптантам найбільш притаманний мотив СВ і такі індивідуально-типологічні особливості, як висока емоційна лабільність, спонтанна агресія, низька комунікативність, перебіг психічної діяльності переважно за жіночим типом, виражена інтровертованість. Усе це призводить до деструктивності у розвитку особистості, що, в свою чергу, спричиняє дезадаптацію.

Для вибірки учнів із високим рівнем адаптації найбільш характерні такі індивідуально-типологічні особливості, як висока комунікативність, виражена екстравертованість та перебіг психічної діяльності переважно за чоловічим типом. Найменше проявляються такі властивості, як невротичність, депресивність, сором’язливість та висока емоційна лабільність.

Для вибірки учнів із високим рівнем адаптованості найбільш характерним є мотив НП, а мотив СВ перебуває на низькому рівні. Це можна пояснити тим, що у процесі взаємовідносин у школярів, які мають високі адаптаційні можливості, переважає афілятивна тенденція мотивації. Їм характерне прагнення ввійти у контакт з однокласниками, прагнення до спільної діяльності з ними.

Для вибірки учнів-дезадаптантів найбільш характерним є мотив СВ, водночас мотив СП перебуває на дуже низькому рівні. Ці результати пов’язані з тим, що дезадаптанти почувають себе дискомфортно в умовах нового колективу. Це виражається як у характері взаємовідносин, так і в поведінці, орієнтованій на остраху залишитись одинокими, не включеними у спільну діяльність.

Таким чином, проведений кореляційний аналіз засвідчив високий рівень вираженості взаємозв’язку між ступенем соціально-психологічної адаптації суб’єкта, його індивідуально-типологічними особливостями, що дає можливість підтвердити дослідницьку гіпотезу. Тобто індивідуально-типологічні особливості та характер мотиваційної поведінки школярів-підлітків є одними з основних детермінант рівня соціально-психологічної адаптації.

У процесі дослідження вдалося довести той факт, що основний комплекс властивостей соціально-психологічної адаптації у представників обох зіставлюваних груп зумовлений зв'язком рівня задоволеності перебуванням у групі, наявністю афілятивних тенденцій у мотивації взаємин та низкою індивідуально-психологічних особливостей новачків.

Одним із дослідницьких завдань було надання допомоги кожному із школярів, котрий включався до експерименту, в досягненні ним кращого усвідомлення сутності власного “Я“, особливостей свого соціального статусу. Це вимагало від учня адекватності, спокою та врівноваженості у сприйнятті ним своєї психологічної сутності, з метою подальшої нейтралізації своїх негативних та утвердження позитивних сторін. Це давало можливість при потребі змінювати негативне емоційне ставлення до проблем, пов’язаних зі взаєминами у новому класі, а також послаблювати спричинені цим прикрі переживання, коригувати самооцінку, рівень домагань, мотиваційну сферу й, таким чином, гармонізувати стосунки з оточуючими.

Конкретніше вплив психокорекції на процес дезадаптаційних явищ визначався такими цілями:

- сприяння адекватному самоусвідомленню власних можливостей у спілкуванні та діяльності, вміння їх реалізовувати у новому класному колективі;

- формування толерантності, емпатії та рефлексії у ставленні до однокласників та вчителів;

- формування вмінь сприяти утвердженню позитивного емоційно-психологічного клімату в новому класному колективі;

- вироблення елементів антиципації та зворотного зв’язку в системі взаємин з однокласниками.

Таким чином, корекція дезадаптаційних властивостей у школярів проводилась як елемент (складова частина) впливу на процес формування особистості підлітка в цілому.

Для здійснення наміченої мети та перевірки наукової гіпотези було розроблено й запропоновано в нових класних колективах експериментальну програму цільового призначення, яка передбачала реалізацію системи соціально-психологічних заходів, спрямованих на формування адаптаційних властивостей у новачків-дезадаптантів. У програму входили: елементи тренінгу вирішення міжособистісних проблем та формування міжособистісних умінь; тренінг емпатійного реагування та індивідуальної психокорекції з використанням елементів психоаналізу, психосинтезу, нейро-лінгвістичного програмування. Вона реалізовувалася за трьома етапами:

1) відбиралися дезадаптанти з числа новачків, які прибули у новий для них класний колектив;

2) змінювалися комунікативні та мотиваційні компоненти у структурі особистості дезадаптантів;

3) реалізовувалася програма, спрямована на індивідуальну та групову психокорекцію дезадаптаційних властивостей новачків.

Для виявлення ефективності програми зіставлялися дані до і після навчання в експериментальній та контрольній групах. У контрольній групі школярі адаптувалися самостійно без програми. Після завершення реалізації програми в експериментальній групі проводився повторний діагностичний зріз. Згідно з методикою дослідження організовувалося відвідування шкіл та проведення індивідуальних бесід із класними керівниками, учителями-предметниками та шкільними психологами, котрі брали участь у реалізації програми і були експертами. Остаточне оцінювання проводилося за допомогою вищеописаних методів діагностики соціально-психологічної адаптації шляхом пост-тестування.

Отримані результати переконують у тому, що під впливом запропонованих соціально-психологічних та психотерапевтичних заходів у школярів-новачків з експериментальних груп, що мали низький рівень адаптованості, відбулися суттєві зміни. Зокрема позитивна динаміка сталась у системі емоційного сприйняття однокласників. Повторний зріз за “Шкалою сприйняття” Н.В. Бахаревої показав, що в експериментальній групі, порівняно з контрольною, відбулося значне покращення позитивного сприйняття нового класу.

У мотиваційній сфері зміни сталиcя в афілятивній тенденції, в оцінках власної поведінки та системи взаємовідносин з однокласниками. Також значні зміни виявлено в емоційно-регулятивній та поведінковій сферах. Зокрема рівень реактивної агресії, невротизації та сором’язливості, які є дезадаптаційними ознаками, в експериментальній групі суттєво знизилися порівняно з контрольною групою. Виявлено, що яскраво виражений рівень спонтанної агресії у хлопчиків змінився на високий рівень реактивної агресії, а у дівчаток навпаки – високий рівень реактивної агресії перейшов у яскраво виражену спонтанну агресію.

Аналіз результатів проведеного дослідження дає підстави стверджувати, що показники соціально-психологічної адаптації в експериментальній групі суттєво підвищилися. При рівні високої соціально-психологічної адаптації з 53,6до 74,6кількість дезадаптантів відповідно зменшилася з 21до 7 %.

Отже, на основі проведеного теоретичного аналізу проблеми соціально-психологічної адаптації учня до нового для нього класного колективу, а також експериментального дослідження адаптантів та дезадаптантів є підстави зробити висновки, що наукова гіпотеза в цілому підтвердилась. Зокрема у процесі написання роботи вдалося поглибити розуміння змістовно-процесуальних особливостей соціально-психологічної адаптованості школяра до нового для нього класного колективу.

Також підтверджено можливість здійснення психокорекційної роботи з дезадаптантами та доведено ефективність запропонованих заходів щодо подолання дезадаптаційних синдромів у школярів. Визначено перспективи подальшої роботи і розроблено практичні рекомендації щодо підвищення адаптаційних можливостей у школярів-новачків з урахуванням їхніх вікових та індивідуально-психологічних особливостей, а також специфіки класного колективу.

Припущення про те, що успішність соціально-психологічної адаптації до нового класного колективу залежить від адаптаційних можливостей, які детерміновані індивідуально-типологічними та статево-рольовими особливостями, що суттєво впливає на рівень задоволеності перебуванням у даному класному колективі.

Виходячи з цього, необхідно відмітити:

1. В теоретичній розробці практичного дослідження було чітко визначено основні критерії соціально-психологічної адаптації, які лягли в основу визначення рівнів адаптованості школяра до нового класного колективу:

- високий рівень характеризується високими показниками емоційного сприйняття новачком класу; високим соціометричним статусом; позитивною тональністю загального емоційного настрою; низькими показниками вияву або повною відсутністю невротичних реакцій, тривожності та емоційної лабільності. За часом перебігу соціально-психологічна адаптація на такому рівні проходить порівняно швидко і безконфліктно з оточуючими;

- середній рівень соціально-психологічної адаптації передбачає наявність відносно високого показника позитивного емоційного сприйняття новачком певного соціального середовища. Процес перебігу соціально-психологічної адаптації на цьому рівні відбувається без суттєвих загострень у стосунках та конфліктних ситуаціях;

- низький рівень соціально-психологічної адаптації (рівень дезадаптації) передбачає високий ступінь вираженості синдрому психоемоційного напруження; наявність невротичних реакцій, що мають тенденцію до загострення; низький соціометричний статус; негативне сприйняття мікро- та макросередовища.

2. Ефективність процесу соціально-психологічної адаптації значною мірою зумовлена змінами у структурі особистості новачка та змінами їх соціально-психологічних характеристик.

3. В результаті вивчення механізмів соціально-психологічної адаптації було виявлено, що поведінкова реакція дезадаптантів має чітко окреслену статеву диференціацію (у хлопчиків спонтанна агресія змінюється на реактивну, а у дівчаток – навпаки). Крам того дівчата біль емоційно переживають негативне сприйняття їх одналітками в новому оточуючому середовищі.

4. В процесі наукового аналізу та експериментального дослідження вдалося довести той факт, що основний комплекс властивостей соціально-психологічної адаптації у представників обох зіставлюваних груп зумовлений зв'язком рівня задоволеності перебуванням у групі, наявністю афілятивних тенденцій у мотивації взаємин та низкою індивідуально-психологічних особливостей новачків.

5. Отримані результати можуть з успіхом використовуватись не тільки з метою створення оптимальних умов адаптованості новачка до нового класу, а й під час комплектації нових класів у щойно відкритій школі, де ця проблема має не поодинокий, а масовий характер. Такі заходи необхадно здійснювати безпосередньо з залученням педагогів-вихователів, учителів-предметників та класних керівників під керівництвом шкільного психолога.

6. Перспектива подальшої дослідницької роботи полягає у створенні системи профілактичних та психокорекційних програм, а також методичних рекомендацій для батьків, учителів-предметників, класних керівників та педагогів-вихователів, а також шкільних психологів, - що дасть мажливасть більш ефективно створювати умови для подолання дезадаптаційних проявів у школярів.

Досвід, набутий в процесі емпіричного дослідження соціально-психологічної адаптації учня до нового класного колективу дав можливість сформулювати ряд положень, які можуть лягти в основу методичних рекомендацій для працівників загальноосвітньої школи а також для батьків дітей, що за певних причин перейшли в новиї для них класний колектив.

Під час роботи з учнями-дезадаптантами працівникам загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназії та інших закладів навчально-виховного типу, необхідно враховувати результати даного наукового дослідження з метою забезпечення більш детальної організації навчально-виховних процесів. Зокрема, слід уникати психотравмуючих ситуацій, які негативно впливають на процес соціально-психологічної адаптації.

Щоб мінімізувати негативні впливи на процес соціально-психологічної адаптації школярів, педагогам та батькам, що виховують дитину, слід забезпечити її успіх в значимій для неї діяльності (малювання, конструювання та ін.). Учнів-дезадаптантів необхідно менше сварити і більше хвалити, причому не порівнюючи його з іншими, а лише з ним самим.

Негативний акцент на неподібності учня-дезадаптанта на інших дітей може лише підсилювати емоційні переживання дитини, робить її більш замкнутою, пригнічується її потреба в контактах з оточуючими, що призводить до ізоляції.

Слід уникати непослідовності у ставленні до учня-дезадаптанта як зі сторони педагога, так і з боку батьків. Адже непослідовність у ставленні створює для нього ситуацію невизначеності, невпевненості в своїй значимості.

Більше звертати увагу на позитивне емоційне підкріплення учня-дезадаптанта. Наявність позитивної оцінки дорослих є однією з базових потреб підлітка загалом та учня-дезадаптанта зокрема. Задоволення даної потреби стоїть поряд із задоволенням інших життєво – важливих соціальних потреб, зокрема, потреби в рівному спілкуванні з однолітками, прагненні займати гідне місце в системі міжособистих стосунків колективу класу.

Педагогу необхідно спрямовувати свою діяльність на те, щоб не допускати ситуацій відчуження чи ізоляції учнів-дезадаптантів в колективі класу, залучаючи їх в різні сфери

Основний зміст дисертації відображено

у таких публікаціях автора:

1. Мельник А.П. Проблемы новой школы: социально-психологический аспект // Психология педагогического общения: Сб. науч. тр. Т. . – Кировоград, 1991. – С. .

2. Мельник А.П. Індивідуально-типологічні особливості мотивації навчальної діяльності у процесі післядипломної освіти // Психологічні перспективи. –2003. – Вип. 3. – С. 109-113.

3. Мельник А.П. Вікові особливості соціально-психологічної адаптації особистості до нового колективу // Психологічні перспективи. – 2003. – Вип. 4. – С. .

4. Мельник А.П. Формування адаптаційних можливостей у вихованців ВК, які звільняються з місць позбавлення волі: Метод. рек. для психологів та працівників пенітенціарних установ. – Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. – 57с.

5. Мельник А.П. Депривація простору як соціально-психологічна проблема // Психологічні перспективи. – 2005. – Вип. 7. – С. .

6. Мельник А.П., Кошуба А. Емпіричне дослідження інтелектуального розвитку учнів молодшого шкільного віку в умовах батьківської депривації // Матеріали