ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Морозов Дмитро Михайлович

УДК 330.342.146

ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ У СУСПІЛЬНОМУ ВІДТВОРЕННІ

Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичної економії обліково-економічних факультетів ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий керівник: член-кореспондент НАН України,

доктор економічних наук, професор

САВЧУК Володимир Сафронович,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», проректор з наукової роботи, завідувач кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

ЗАДОЯ Анатолій Олександрович,

Дніпропетровський університет економіки та права, перший проректор, завідувач кафедри міжнародної економіки та економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент

БЕЛІНСЬКА Яніна Василівна

Національний університет державної податкової служби України (м.Ірпінь), доцент кафедри фінансів

Захист відбудеться «23» червня 2008 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.01 в ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою:03680, м.Київ, просп.Перемоги, 54/1, ауд.317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м.Київ, вул.Дегтярівська, 49 г, ауд 601.

Автореферат розісланий «22» травня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформаційні процеси у фінансовій сфері на макро- та мегарівнях в останні десятиріччя набули особливої інтенсивності. Насамперед, це стосується руху національної економіки до фінансово-економічних моделей суспільного відтворення, для яких характерними рисами стає відрив та домінування фінансового сектору над реальним, поглиблення процесів розмивання та специфікації прав власності і на цій основі позиціонування на фінансовому ринку принципово нових фінансових інструментів та організацій, інституціоналізація фінансової влади у суспільстві тощо. У цьому відношенні теоретичні та прикладні питання визначення змісту, ролі та місця фінансових інститутів у суспільному відтворенні об’єктивно висуваються на перший план.

Необхідне інституційне забезпечення фінансового опосередкування відтворювальних процесів передбачає постійні інноваційні зрушення у функціонуванні фінансових інститутів, тобто правил фінансової діяльності. В умовах трансформаційної економіки реструктуризація фінансової системи у вихідному пункті має власне реструктуризацію фінансових інститутів. Як свідчить практика інституційних перетворень в Україні, новизна та складності цих процесів накладаються на їх невизначеність з точки зору фінансової глобалізації. З цього боку дослідження механізмів дії та використання фінансових інститутів не може розглядатися просто як опис певного фрагменту фінансового простору. Структурно-функціональний підхід дозволяє виділити проблему фінансових інститутів в окремий науковий напрямок в економічній теорії фінансів.

До наукових досліджень, присвячених спеціально розробці загальної проблематики фінансових інститутів, відносяться праці вітчизняних вчених — Л. Алексеєнка, З. Атаманюка, В. Базилевича, Я. Белінської, О. Василика, А. Гальчинського, А.Задої, В. Зимовця, О. Іваницької, В. Корнєєва, В. Лагутіна, П. Леоненка, З. Луцишин, Ф. Мишкіна, В. Опаріна, Ю. Петруні І. Радіонової, В. Савчука, В. Суторміної, В. Федосова, К. Швабій, а також зарубіжних вчених І. Бернар, Ш. Бланкарта, З. Боді, Р. Брейлі, О. Вільямсона, Г. Габбарда, Р. Гільфердинга, Л. Гітмана, Д. Доуна, Д. Кейнса, Р. Коуза, К. Маркса, Е. Нихбахта, Ф. Нітті, Д. Норта, Ю. Осіпова, С. Росса, А. Пігу, Д. Сороса, Л. Харриса, Д. Хікса та інш.

Разом з тим, у контексті реалій процесу інституційних перетворень в Україні ряд питань становлення фінансових інститутів ще залишаються недостатньо дослідженими. Мова йде про методологію пізнання фінансових інститутів з позицій загальної економічної

2

теорії, формування фінансового ринку, інституціональних принципів та підходів до оцінки ефективності фінансової системи, визначення правових чинників та економічних стимулів її розвитку в Україні.

Саме ці обставини обумовлюють актуальність обраної теми роботи, визначили мету, завдання, логіку та структуру дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення, висновки та рекомендації розроблялися у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету за темою: «Закономірності і особливості становлення нової економічної системи в Україні» (номер державної реєстрації 0101V002949). Особистий внесок здобувача у розробку цієї теми полягає у дослідженні процесів формування фінансових інститутів в умовах становлення нової економічної системи в Україні (підрозділі: 2.1 «Державна система фінансів у інституціональному забезпеченні розширеного відтворення»; 2.2 «Інституціоналізація фінансово-промислових груп в економіці України»).

Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження змісту, місця та функціональної ролі фінансових інститутів у суспільному відтворенні, особливостей інституціонального забезпечення відтворювальних процесів в умовах трансформаційної економіки.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішувались такі завдання:

—

—

—

—

Вирішення цих завдань, на наш погляд, сприятиме більш глибокому усвідомленню сутності проблем і суперечностей трансформаційної економіки України, а також дозволить провести необхідні уточнення в стратегії і тактиці інституціональних перетворень у фінансовій сфері.

3

Об’єктом дослідження є сучасні процеси фінансового опосередкування суспільного відтворення.

Предметом дослідження є фінансові інститути та їх вплив на відтворювальні процеси в трансформаційних умовах України.

Методи дослідження дисертаційної роботи є загальноприйнятими: загальнонаукові методи наукового пізнання та методи, специфіковані потребами аналізу, які випливають з окреслених завдань предмету дослідження.

У дисертації здобувач (в рамках системного підходу) використовував методологічні інструменти різних напрямків і шкіл у політичній економії та економічній теорії: класичної політичної економії, марксизму, неокласики, інституціоналізму та неоінституціоналізму, кейнсіанства (це стосується перш за все розд.1, п.1,2,3). Особливості предмету дослідження розділу 2 визначили необхідність залучення методів структурно-функціонального аналізу, компаративістики, методології дослідження процесів глобалізації тощо.

Інформаційну базу дослідження склали законодавчі та нормативні акти вищих державних органів, Держкомстату України, наукова монографічна література, публікації зарубіжних і вітчизняних вчених у періодичних виданнях, офіційні публікації МВФ і Світового банку.

Наукова новизна одержаних результатів, що виносяться на захист, полягає в наступному:

вперше:

—

—

4—

визначено політекономічний зміст фінансової влади як базисного економічного інституту та об’єктивної основи інституціоналізації фінансово-промислових груп у трансформаційній економіці. Фінансова влада є інститутом, оскільки визначає правила фінансової поведінки та обмежувальні рамки суб’єктів фінансової діяльності. Вона є економічним інститутом, оскільки формує поле фінансового впливу, межі якого фіксуються правами власності та правоспроможностями, які закріплюються за певними фінансовими інституціями. Вона є базисним економічним (ширшим за обсягом, ніж фінансовим) інститутом, оскільки дає підстави носіям фінансової влади отримувати специфіковані «вмененні» доходи й перш за все — владної фінансової ренти та проценту в різних їх розмірах, формах, ступенях тінізації тощо.

Удосконалено:

—

—

—

Дістали подальшого розвитку:

—

—

Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і прикладна цінність одержаних наукових результатів полягає в подальшому розвитку економічної теорії фінансових інститутів, а також у розробці рекомендацій щодо їх формування в умовах трансформаційної економіки.

5

Отримані наукові результати є, насамперед, теоретико-методологічною базою поглиблення досліджень проблем поєднання економічних та позаекономічних факторів соціально-економічного розвитку, які б сприяли становленню якісно нової системи виробничих відносин, забезпеченню більш високого рівня реалізації принципу ефективності та соціальної справедливості у суспільному відтворенні. Висновки, пропозиції, рекомендації, сформульовані в дисертаційній роботі, можуть стати базою при визначенні цілей, принципів, інструментів системної економічної політики, яка б виходила із пріоритетності завдань підвищення ефективності фінансового сектору національної економіки.

Наукові розробки і практичні рекомендації дисертаційного дослідження були використані при підготовці матеріалів для органів державної влади, направлених до Рахункової Палати України (довідка департаменту з питань державного боргу, міжнародної діяльності та фінансових установ РП України №08-20/82 від 25.02.2008р.).

Запропоновані в роботі рекомендації щодо підвищення ефективності виконання проектів розвитку банківської діяльності прийняті до впровадження ЗАТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» (№ 1383/03 від 28 лютого 2008 р.)

Окремі положення і висновки дисертації використані в процесі викладання курсів «Політична економія», «Трансформаційна економіка», що викладаються в ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (довідка від 25 лютого 2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною працею, у якій викладено авторські розробки стосовно змісту та особливостей становлення фінансових

інститутів трансформаційній економіці. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ті положення та ідеї, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисерта-ційного дослідження доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях:

-«Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність»: Матеріали Міжнародної наук.-практ. конференції. — Мелітополь: МІДМУ, 2006.

-«Структурно-інституційні зміни та інвестиційно-інноваційний розвиток регіону». Матеріали XVI Міжнародної науково-практичної конференції.- Чернівці, 2007.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 наукових праць, загальним обсягом 3,2 др.арк., (з яких автору належить 3,0 др. арк.). З них: 7 статей у наукових фахових виданнях та 2 матеріали конференцій.

6

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 2 розділів, висновків, 2 додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації — 177 сторінок, в тому числі 13 таблиць на 11 сторінках, 18 рисунків на 8 сторінках. Список використаних джерел містить 207 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, об’єкт і предмет дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження.

У розділі 1 «Методологічні засади дослідження фінансових інститутів» розглядаються методологічні підходи до визначення фінансових інститутів, їх концептуалізація з позицій економічної теорії прав власності та в контексті структуроутворення відносин фінансової влади.

Пряма постановка в роботі питання про фінансові інститути дає певну можливість обмежити коло методологічних проблем дослідження чотирма напрямками: «чистою» теорією фінансів, загальною економічною теорією, фінансовим менеджментом та інституціональною теорією. При цьому навіть філологічна структуризація категорії «фінансові інститути» вже передбачає їх розгляд з точки зору двох складових — «фінанси» та «інститути», що дає змогу включення в аналіз категоріального апарату як теорії фінансів, так і інституціональної теорії. Тобто, послідовне наповнення особливим змістом за лінією: «фінанси» «фінансова діяльність» «інституціоналізація фінансової діяльності» «фінансові інститути» є основою логічної процедури визначення змісту фінансових інститутів та їх ролі у суспільному відтворенні.

При тому, що категоріальний апарат теорії фінансів складається з достатньо різноманітного інструментарію, системоутворюючими категоріями, що відображають зміст фінансової діяльності, як правило, вважаються такі:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7

7)

8)

9)

Навіть формальна спроба систематизації вказаних категорій дає можливість зробити висновок про їхню логічну взаємовпорядкованість, обумовлену цілісністю відтворювального

процесу у загальноприйнятій послідовності: «передумови» «цілі» «ресурси» «організація» «діяльність» «інструменти» «результат» (рис. 1).

Наведена на рис. 1 схема дозволяє зосередити увагу на ключових теоретичних питаннях дослідження фінансових інститутів, а саме - взаємоузгодженності феноменів грошей та фінансів, способів їх мобілізації, розташування та спрямування, структуризації прав власності, фінансових організацій, фінансових трансакцій та їх інструментів, специфікації доходів та ризиків тощо. Правила взаємоузгодженності окремих складових фінансового сектору економіки та їх ієрархія (п. 1—10 рис. 1) власне і формує систему фінансових інститутів та визначає їх роль у відтворювальному процесі.

В роботі підкреслюється, що при усіх теоретичних розходженнях в інтерпретації процесу фінансового опосередкування суспільного відтворення (від меркантилізму до неоінституціоналізму), на формально-логічному рівні його структуризацію можна звести до наступних тез:

1. Незалежно від типу економічної системи, фінансовий сектор виконує дві основні функції: перша — фіксація прав власності (п.2 рис. 1 ), що проявляється у формі фінансових інструментів (контрактів) (п.9 ); друга — це акумуляція (п.4-6) і розміщення (п.7-9) грошово-фінансових ресурсів (потоків).

2. Фінансовий сектор за допомогою різнопорядкової системи правил опосередковує рух результатів реального сектору економіки таким же чином, як гроші — рух товарів. Якщо гроші — це особливий товар, то фінанси — це особливі гроші (п. 3, рис. 1).

3. Особливість ця двоїста: по-перше, фінанси є засобом фіксації та специфікації прав власності (п.2), а по-друге — це цільові гроші (п.3).

4. Відносини власності («суспільне буття вартості» за К. Марксом), поділяючись на «голу власність» («власність на вартість») і форми її реалізації та інституціоналізуючись у правах власності, визначають цільові функції грошей (п. 3, рис. 1), «перетворюючись» на фінанси.

5. Вихідна цільова функція фінансів — визначення обмежувальних рамок між споживанням та заощадженням (п. 4, рис. 1).

8

6. Заощаджені гроші через правила бюджетування (мобілізації та визначення напрямків використання) втрачають можливість вільного обігу та спрямовуються перш за все на нагромадження (п. 5, 6, рис. 1).

7. Трансформація заощаджень в нагромадження (п. 4, 6, рис. 1) зі звичайного двоетапного процесу перетворюється багатоетапний процес, в який залучається велика кількість учасників і який опосередковується дедалі складнішою структурою фінансових відносин.

8. Нагромаджені фінансові ресурси згідно зі специфікованими правами власності та визначеними функціями інституціоналізуються (персоніфіку-ються та організаційно оформлюються) у фінансові організації (інституції) — кредитні, інвестиційні та страхові (п. 7, рис. 1).

9. Фінансові інституції здійснюють трансакційні операції — кредитні, інвестиційні, страхові (п. 8.1—8.3, рис. 1) за допомогою відповідних фінансових інструментів (п. 9.1—9.3).

10. Мотивованими результатами фінансових трансакцій виступають отримані доходи чи компенсовані ризики (п. 10.1—10.2, рис. 1), які навіть з формально-логічних міркувань становлять внутрішню цілісність, що в принципі й дає можливість інститути кредитування, інвестування та страхування ставити в один завершений ряд.

У роботі звертається увага, що у контексті інституціональної теорії визначення фінансових інститутів через правила фінансової діяльності, правила — через норми та рамки, останні — через «організованість фінансових організацій» дає підстави, з одного боку, для категоріального розмежування власне фінансових інститутів (у вузькому розумінні) і фінансових організацій (фінансових інституцій), а з іншого — їх суміщення в єдине поняття фінансових інститутів (у широкому розумінні), охоплюючих усю «піраміду правил» фінансової діяльності та фінансових організацій — інституцій, що опосередковують процес суспільного відтворення. Іншими словами, в поняття інституту у широкому розумінні входить дефініція інституції.

Якщо у вузькому тлумаченні фінансові інститути — це різнопорядкові правила здійснення фінансової діяльності, то інституції — це суб’єкти фінансової діяльності, що пройшли стадію інституціоналізації (переходу з мікро- на макрорівень, сприйняття та визнання суспільством) та набули зовнішнє оформлення (персоніфікацію) у вигляді різнопорядкових фінансових організацій. З цього боку, фінансові інституції — це фінансові організації, що функціонують за певними правилами фінансової поведінки; фінансові інститути у вузькому сенсі — це самі

9

фінансові правила; фінансові інститути у широкому трактуванні — це «персоніфіковані правила» фінансової діяльності.

Таким чином, фінансові інститути слід розглядати як формальні та неформальні правила поведінки суб’єктів фінансової системи, за якими здійснюється з одного боку — специфікація прав власності, а з іншого — формування, мобілізація та розміщення фінансових ресурсів з метою забезпечення відтворювальних процесів на макро- та мікрорівнях.

Фінансові правила, як і фінансові інститути взагалі, (у певному розумінні) є безпосередньою передумовою виникнення прав власності. Останні є результатом їх створення та застосування. Таким чином, права власності у фінансовій сфері з’являються там і тоді, де і коли виникають фінансові інститути, що визначають загальні принципи відносин з приводу обмежених фінансових ресурсів. Враховуючи це, можна сказати, що розглядаючи права власності, ми одночасно аналізуємо фінансові інститути та навпаки.

В економіко-правовому розумінні до інституту прав власності мають відноситися ті правила фінансової діяльності, які: по-перше, встановлюють приналежність фінансових ресурсів власнику; по-друге, забезпечують підстави та умови виникнення у фінансових суб’єктів права власності; по-третє, визначають обсяг повноважень власника щодо володіння, користування та розпорядження фінансовими ресурсами; по-четверте, визначають підстави та умови припинення права власності на приналежні суб’єкту фінансові ресурси; по-п’яте, встановлюють правові засоби захисту (охорони) прав власника.

В роботі наголошується, що фінансові інститути (інституції), які безпосередньо формують інституціональне середовище фінансової системи, через специфіковані права власності та фінансові правила забезпечують мобілізацію та розташування (спрямування) фінансових ресурсів (титулів власності). Цільова мобілізація фінансових ресурсів (по вертикалі: заощадження – бюджетування - нагромадження) передбачає визначення напрямків їх подальшого використання. При усіх можливостях інтерпретації змісту та форм цільового спрямування фінансових ресурсів принципово важливим є чітке розмежування правил фінансової діяльності та трансакцій, що (по горизонталі) охоплюються рамками інститутів кредитування, інвестування та страхування (рис.1, п. 7,8,9).

Якщо кредитування завжди передбачає тимчасовий розрив титулу власності та форм її реалізації (правоспроможностей), з наступними трансакціями останніх, то інвестування такого розриву не потребує. Кредитор завжди залишається для суб’єкта із дефіцитною фінансовою позицією аутсайдером, в той час, як для інституту інвестування суттєвим результатом є зміна аутсайдерського статусу на інсайдерський.

10

З інституціональної точки зору, системне бачення фінансової діяльності передбачає наявність мережі перш за все фінансових інститутів та ринків. Якщо фінансові інститути у вузькому розумінні – це правила, які регулюють фінансову діяльність, то фінансовий ринок – це фінансове середовище, яке розглядається як сфера взаємодії попиту та пропозиції фінансових ресурсів.

Оскільки середовище є не тільки похідною результуючою формою від правил, але й само ж стає регламентуючою силою, що диктує певні правила поведінки, фінансові ринки є одночасно і вторинними відносно фінансових інститутів, і самим фінансовим інститутом як агрегатом певних фінансових правил. При цьому фінансовий ринок залишається функціонуючим механізмом розподілу та перерозподілу титулів власності, де рух власності здобуває самостійного характеру, а основний вплив на нього здійснює оборот титулів власності.

Сказане з урахуванням зауважень щодо взаємопідпорядкованості та взаємозв’язку фінансових інститутів, правил та прав власності з одного боку, а з іншого – взаємовідносин фінансових інститутів, фінансових організацій (інституцій) та фінансових ринків у роботі характеризується таким чином (рис.2):

Якщо права власності у ринковій сфері «задаються» та фіксуються у більшості випадків формальними фінансовими правилами, то відносини фінансової влади детерміновані неформальними фінансовими інститутами. Можна по різному оцінювати роль і значення фінансової влади у суспільному відтворенні, однак безсумнівним є той факт, що поведінка фінансових суб’єктів істотною мірою формується під впливом владних відносин, у рамках яких вони діють. Більш конкретно: соціальна поведінка агента у фінансовій сфері діяльності залежить від того, кому, чиїм інтересам, якою мірою підлегла його діяльність; у яких межах він має економічну свободу і , нарешті, стосовно до кого даний агент має фінансову владу.

За обсягом владного простору у роботі виділяються інституціональні різновиди фінансової влади :

Фінансова організація. У цій зоні фінансова влада здійснюється в значній мірі безпосередньо і прозоро та відіграє роль єдиного координуючого механізму на основі ієрархії.

Фінансово-промислова група (метарівень) як множина економічних агентів, пов’язаних із непрозорими суб’єктами влади майновими відносинами (холдингові системи, ТНК, консорціуми тощо). Дану зону фінансової влади можна вважати граничною між організацією і

фінансовим ринком. Елементи фінансової метакорпорації вже мають певну автономію. Використовується поєднання ієрархічного та контрактного механізмів координації.

11

Фінансовий ринок (макрорівень) На цьому рівні фінансова влада суб’єкта базується на контрактовій формі координації. Вона проявляється в інноваційній діяльності, у процесах злиття і поглинання тощо. Максимальною є влада фінансового монополіста, потім – у напрямку зменшення – олігополістів, компаній на ринках монополістичної конкуренції і компаній на ринках досконалої конкуренції. Об’єктами фінансової влади є інші суб’єкти, що функціонують на даному ринку.

У розділі 2 «Фінансові інституції у відтворювальних процесах трансформаційної економіки» згідно із загальною логікою структуризації роботи розглядаються процеси становлення фінансових інституцій в умовах економічних трансформацій на макро-, мета-, та мегарівнях.

Інституціональне забезпечення фінансового опосередкування суспільного відтворення визначається перш за все системою державних фінансів. Державні фінансові інституції, діяльність яких регламентована низкою формальних правил, норм, рамок фінансової поведінки, що на неформальному рівні формуються поза цими інституціями у процесі фінансового опосередкування суспільного відтворення, в свою чергу самі набувають статус «інститутоутворювачів» та одночасно контролюючих дотримання ними ж встановлених фінансових правил.

Державна система фінансів є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці за формальними фінансовими правилами та значною мірою визначається специфікою певного типу економічної системи. У державах із трансформаційною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо. Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов’язані між собою, мають прямий і зворотній вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на формування й використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

Основним фінансовим інститутом, що регламентує функціонування системи державних фінансів, є державний бюджет. Державний бюджет можна розглядати в якості фінансового інституту у вузькому розумінні – як правил бюджетування, що забезпечують «ефект запасу» фінансових ресурсів. Державний бюджет слід характеризувати і з позицій діяльності персоніфікованих бюджетних інституцій, що безпосередньо регулюють фінансову сферу через правила бюджетування та контроль над їх дотриманням. У широкому ж розумінні державний

12

бюджет можна визначити як фінансовий інститут, що на підставі формальних правил і процедур виступає для бюджетних інституцій засобом мобілізації та розташування державних бюджетних ресурсів.

Сучасний стан процесу інституціоналізації державних фінансів говорить про відсутність цілісної інформаційної системи, що дозволяє комплексно підійти до оцінки ефективності управління фінансами на різних рівнях управління. Суттєву роль в оцінці ефективності функціонування фінансової системи відіграє побудова цілісної системи моніторингу, аналізу і прогнозування державних фінансів. Така система повинна містити такі компоненти як інформаційний (сукупність ретроспективних даних предметної області); аналітичний (спеціальні аналітичні методи обробки накопичених даних, відшукання закономірностей і інші функції аналізу ретроспективної інформації); прогнозний (функції прогнозування, моделювання наслідків різних варіантів ендогенних і екзогенних впливів, планування процесів прийняття рішень з урахуванням результатів моделювання і прогнозування). Розробка такої системи спирається на принципи інтеграції інформаційних, науково-методологічних і аналітичних ресурсів; уніфікації процедур моніторингу і контролю; використання в практиці планування й управління державними фінансами результатів аналізу, прогнозування і варіантного моделювання тенденцій на макро- і мікроекономічному рівнях.

Для розробки системи показників, що характеризують державні фінанси, можна використовувати інформацію про динаміку і структуру надходжень податків і зборів, заборгованості і недоїмки по їхній сплаті, взаємозв’язки між надходженням державних доходів і факторами, що впливають на цей процес, динаміку і структуру державних витрат, співвідношення державних доходів і витрат, стан міжбюджетних відносин, джерела фінансування дефіциту і напрямків розподілу профіциту державного бюджету, забезпеченість потреб платіжного обороту грошовими знаками.

Якщо державна система фінансів, її формальні інститути та інституції у стратегічному відношенні визначають орієнтири, задають інституційні рамки та напрями розширеного відтворення у трансформаційних умовах на макрорівні, то ФПГ, спираючись на неформальні відносини фінансової влади, виступають інституціональними провідниками цих стратегій на метарівні (надгалузевому та надрегіональному). Структура, інституційні засади та напрямки діяльності найбільш потужних ФПГ України дають підстави для певних висновків.

По-перше, послідовність становлення ФПГ в економіці України мала характер, зворотний загальноприйнятому змісту процесу інституціоналізації: [від (1) створення

13

правового поля діяльності, писаних правил до (2) їх легітимізації, суспільного визнання і (3) закріплення цього визнання у «неписаних» правилах економічної діяльності]. Реальності трансформаційного процесу в Україні створили можливості формування ФПГ «явочним порядком» (перша половина 90-х років) на основі корпоративних (перш за все, кланових) «неписаних» правил, з тим, щоб у другій половині 90-х років підвести під них дуже нечіткі, фрагментарні та поверхові «писані» правила (Закон про ПФГ), практично і не сподіваючись на їх легітимізацію.

По-друге, методи первісного нагромадження капіталу на мікрорівні, особливо притаманні приватизаційним процесам в Україні, практично без будь-яких модифікацій були перенесені на рівень метакорпорацій — ФПГ.

По-третє, клановий характер становлення ФПГ в Україні детермінував їх формування (на відміну від Росії) на регіональному, а не на галузевому та міжгалузевому виробничому потенціалі.

По-четверте, лише для декількох «класичних» ФПГ України їх «вихідною клітиною», ядром можна вважати банки (Приват, Аваль, Укрсиб). Інші, спираючись на холдингову систему зв’язків, очевидно, не вважали за доцільне створення власних централізованих фінансових структур та інституцій.

По-п’яте, практично всі ФПГ персоналізовані та безпосередньо зрощені з вищими ешелонами політичної (на центральному та місцевому рівні) влади. Більш того, мова сьогодні вже йде не про класичні та досліджені політичною економією форми з’єднання «сили монополій з силою держави», а про намагання найбільш потужних ФПГ через створення власних політичних блоків поставити під контроль певні сфери державного регулювання.

Розгляд проблем становлення та тенденцій розвитку фінансових інститутів та інституцій в Україні неможливий поза врахування процесів фінансової глобалізації.

Серед найбільш значущих сучасних трансформацій в системі глобальних фінансів, що безпосередньо накладаються на трансформації національної фінансової системи слід виділити дві:

По-перше, глобальні фінанси поступово відриваються від відтворювальних циклів у світовій економіці. Тобто спостерігається прогресуюче зростання фінансових ринків, які перестали виконувати лише роль обслуговування реального сектору економіки та набули самостійного значення (спекулятивні та хеджингові операції).

14

По-друге, домінуючою тенденцією процесу фінансової глобалізації постає фінансова транснаціоналізація, яка носить одновекторний і вмотивований характер та може трактуватися як диверсифікація інтересів домінуючих країн центру світової фінансової системи на національні сировинні, товарні та фінансові ринки країн периферії з метою перерозподілу світового багатства. У цьому відношенні процес транснаціоналізації можна розглядати не тільки та не стільки як складову фінансової глобалізації, а як процес, що вступає у протиріччя з останньою. І перш за все тому, що, за визначенням, фінансова глобалізація повинна мати своїм наслідком взаємопереплетіння та взаємозбагачення національних економік і є багатовекторним процесом, який унеможливлюється саме завдяки маніпуляціям міжнародних фінансових інституцій світовими фінансовими ресурсами.

Україна не може уникнути втягнення у глобалізаційні процеси, тому фінансову політику держави треба формувати відповідно до факторів розвитку глобалізації, аби знешкодити можливі негативні наслідки та максимізувати вигоди від процесу фінансової глобалізаці.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо визначення змісту місця та функціональної ролі фінансових інститутів у суспільному відтворенні, особливостей інституціонального забезпечення відтворювальних процесів у трансформаційній економіці, що дозволяє зробити наступні висновки:

1. Розгляд основних методологічних підходів до визначення фінансових інститутів дає можливість характеризувати їх як формальні та неформальні правила поведінки суб’єктів фінансової системи, за якими здійснюється з одного боку — специфікація прав власності, а з іншого — мобілізація, формування та розміщення фінансових ресурсів з метою забезпечення відтворювальних процесів на макро- та мікрорівнях.

У контексті інституціональної теорії визначення фінансових інститутів через правила фінансової діяльності, правил — через норми та рамки, останні — через «організованість фінансових організацій» дає підстави, з одного боку, для категоріального розмежування власне фінансових інститутів (у вузькому розумінні) і фінансових організацій, (фінансових інституцій), а з іншого — їх суміщення в єдине поняття фінансових інститутів (у широкому розумінні), охоплюючих усю «піраміду правил» фінансової діяльності та фінансових організацій — інституцій, що опосередковують процес суспільного відтворення.

15

Фінансові правила, як і економічні правила взагалі, у певному розумінні є безпосередньою передумовою виникнення прав власності у фінансовій сфері. Останні є результатом їх створення та застосування. Таким чином, права власності з’являються там і тоді, де і коли виникають правила, що визначають загальні принципи відносин між людьми з

приводу обмежених благ. Тобто, розглядаючи права власності на фінансові ресурси, одночасно аналізуються фінансові правила (фінансові інститути) та навпаки.

2. Фінансові інститути та інституції, що формують інституціональне середовище фінансової системи, через специфіковані права власності та фінансові правила забезпечують мобілізацію та розташування фінансових ресурсів (титулів власності). Цільова мобілізація фінансових ресурсів (по часовій вертикалі: заощадження — бюджетування — нагромадження) передбачає визначення напрямів їх подальшого використання. При усіх можливостях інтерпретації змісту та форм цільового спрямування фінансових ресурсів принципово важливим є чітке розмежування правил фінансової діяльності та трансакцій, що (по горизонталі фінансового простору) охоплюються рамками взаємопов’язаних інститутів кредитування, інвестування та страхування. Вони є «завершеною цілісністю», оскільки таким рівнем «завершеності» характеризуються мотиви фінансової діяльності — отримання специфікованих доходів (для кредитування та інвестування) та компенсація ризиків (страхування).

При цьому, якщо кредитування завжди передбачає тимчасовий розрив титулу власності та форм її реалізації (правоспроможностей) з наступними трансакціями останніх, то інвестування такого розриву не потребує. Кредитор завжди залишається для суб’єкта із дефіцитною фінансовою позицією аутсайдером, в той час, як для інституту інвестування суттєвим результатом є зміна аутсайдерського статусу на інсайдерський.

3. З інституціональної точки зору фінансова система перш за все передбачає наявність мережі фінансових інститутів та ринків. Якщо фінансові інститути у вузькому розумінні — це правила, які регулюють фінансову діяльність, то фінансовий ринок — це фінансове середовище, яке розглядається як сфера взаємодії попиту та пропозиції фінансових ресурсів.

Оскільки середовище є не тільки похідною результуючою формою від правил, але й само ж стає регламентуючою силою, правилами поведінки, фінансові ринки є одночасно вторинними відносно фінансових інститутів і самим фінансовим інститутом як агрегатом певних фінансових правил. При цьому фінансовий ринок залишається механізмом розподілу

та перерозподілу титулів власності, де рух власності здобуває самостійного характеру, а основний вплив на нього здійснює оборот титулів власності.

16

4. Якщо права власності «задаються» та фіксуються у більшості випадків формальними фінансовими правилами, то в основу відносин фінансової влади покладаються неформальні фінансові інститути.

Фінансова влада є інститутом, оскільки через відносини панування-підкорення (перш за все у формах фінансового контролю) визначає правила фінансової поведінки та обмежувальні рамки суб’єктів фінансової діяльності. Вона є економічним інститутом, оскільки формує поле фінансового впливу, межі якого фіксуються правами власності та правоспроможностями, які «закріплюються» за певними фінансовими інституціями. Вона є базисним економічним інститутом, оскільки дає підстави носіям фінансової влади отримувати специфіковані «вмененні» доходи й перш за все — владної фінансової ренти та проценту в різних їх розмірах, формах, ступенях «тінізації», тощо.

5. Інституціональне забезпечення фінансового опосередкування суспільного відтворення здійснюєься перш за все системою державних фінансів. Державні фінансові інституції, діяльність яких регламентована низкою формальних правил, норм, рамок фінансової поведінки, що на неформальному рівні формуються поза цими інституціями у процесі фінансового опосередкування суспільного відтворення, в свою чергу самі набувають статус «інститутоутворювачів» та одночасно контролюючих дотримання ними ж встановлених фінансових правил.

6. Основним фінансовим інститутом, регламентуючим функціонування системи державних фінансів, є державний бюджет. Державний бюджет можна розглядати в якості фінансового інституту у вузькому розумінні — як правил бюджетування, що забезпечують «ефект запасу» фінансових ресурсів. Державний бюджет слід також розглядати і з позицій діяльності персоніфікованих бюджетних інституцій, що безпосередньо регулюють фінансову сферу через правила бюджетування та контроль за їх дотриманням «ефект потоку». У широкому розумінні державний бюджет можна визначити як фінансовий інститут, що на підставі формальних правил і процедур виступає засобом мобілізації та розташування державних бюджетних ресурсів, забезпечуючи тим самим «ефект доходу».

7. Якщо державна система фінансів, її формальні інститути та інституції у стратегічному відношенні формують орієнтири, задають інституційні рамки та напрямки розширеного відтворення у трансформаційних умовах на макрорівні, то ФПГ, спираючись на формальні відносини фінансової влади, виступають інституційними провідниками цих стратегій на метарівні (надгалузевому та надрегіональному).

17

Фінансово-промислову групу можна розглядати як форму інституціонального відображення процесів концентрації і злиття банківського і промислового капіталу. Здійснення цих процесів може відбуватися в рамках різних інституціональних форм, характерних для великого капіталу. При цьому необхідно підкреслити по-перше, підкреслює статус фінансово-промислової групи як багатофункціональної інституції. По-друге, специфікувати форми інституціоналізації, що знаходяться в основі формування подібних структур (концентрація і злиття банківського і промислового капіталу). По-третє, відзначити різноманіття інституціональних форм організації фінансово-промислових груп, враховуючи складність та індивідуальний характер здійснення цього об’єктивного процесу в кожному конкретному випадку.

8. Розгляд проблем становлення та тенденцій розвитку фінансових інститутів та інституцій в Україні неможливий поза врахування процесів фінансової глобалізації.

Серед найбільш значущих сучасних трансформацій в системі глобальних фінансів, що безпосередньо накладаються на трансформації національної фінансової системи слід виділити дві:

По-перше, глобальні фінанси поступово відриваються від відтворювальних циклів у світовій економіці. Тобто спостерігається тенденція прогресуючого зростання фінансових ринків, які перестали виконувати лише роль обслуги реального сектору економіки та набули самостійного значення (спекулятивні та хеджингові операції). Фінанси перетворилися на товар та виконують функцію обслуговування віртуальної економіки, валютні спекуляційні операції є одними з найвигідніших ринкових операцій. Така ситуація значно підвищує ймовірність національних фінансових криз.

По-друге, домінуючою тенденцією процесу фінансової глобалізації постає фінансова транснаціоналізація, яка носить одновекторний і вмотивований характер та може трактуватися як диверсифікація інтересів домінуючих країн центру світової фінансової системи на національні сировинні, товарні та фінансові ринки країн периферії з метою перерозподілу світового багатства. У цьому відношенні процес транснаціоналізації можна розглядати не тільки та не стільки як складову фінансової глобалізації, а як процес, що вступає у протиріччя з останньою. І перш за все тому, що, за визначенням, фінансова глобалізація повинна мати своїм наслідком взаємопереплетіння та взаємозбагачення національних економік і є багатовекторним процесом, який унеможливлюється саме завдяки маніпуляціям міжнародних фінансових інституцій світовими фінансовими ресурсами.

18

Список опублікованих праць за темою дисертації

у наукових фахових виданнях:

1. Морозов Д. М. Фінансові інститути регіонального рівня в контексті світового досвіду /Д.М. Морозов// Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. Вип. 217: в 4 т. Том ІV. — Дн-ськ: ДНУ, 2006. — С. 1023—1031. (0,5 др.арк.).

2. Морозов Д. М. Фінансова система України в умовах глобалізації /Д.М.Морозов// Наук. вісник чернів. торг.-екон. ін-ту КНТЕУ. — Чернівці: АНТ Лтд, 2006. — Вип. ІІІ. Екон. науки. — С. 326—332.(0,4 др. арк..)

3. Якубенко В.Д. Морозов Д. М. Методологічні засади оцінки ефективності прогрмано-цільового управління державними фінансами /Д.М. Морозов, В.Д. Якубенко // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. Вип. 218: в 4 т. Том ІІ. — Дн-ськ: ДНУ, 2006. — С. 367—375.(0,5 др.арк., особисто здобувачу – 0,4 др.арк. - обґрунтування показників оцінки ефективності управління державними фінансами)

4. Морозов Д. М. Фінансовий ринок та його структуризація /Д.М. Морозов// Наук. вісник чернів. торг.-екон. ін-ту КНТЕУ. — Чернівці, 2006. — Вип. ІV. Екон. науки. — С. 301—306.(0,3 др.арк.)

5. Якубенко В.Д., Морозов Д. М. Фінансова складова регуляторних процесів в Україні /Д.М. Морозов, В.Д.Якубенко// Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. Вип. 219: в 4 т. Том І. — Дн-ськ: ДНУ, 2006. — С. 225—232. (0,4 др.арк., особисто здобувачу – 0,3 др.арк. - характеристика регуляторних процесів в Україні)

6. Морозов Д. М. Фінансова влада як базисний економічний