ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
Мордас Ірина Василівна
УДК 330.83 (477)
ВНЕСОК УЧЕНИХ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ У РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ
(ПЕРША ТРЕТИНА XX СТ.)
Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі історії економічних вчень та економічної історії
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ
Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент
Антонюк Станіслав Никифорович,
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»,
доцент кафедри історії економічних вчень
та економічної історії
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Леоненко Петро Михайлович,
Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі,
завідувач кафедри економічної теорії
кандидат економічних наук
Небрат Вікторія Василівна,
Державна установа «Інститут економіки та прогнозування НАН України»,
провідний науковий співробітник
відділу економічної історії
Захист відбудеться 5 травня 2008 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.01 у ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1, ауд. 317.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, ауд. 601.
Автореферат розісланий 4 квітня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор економічних наук, професор Фукс А. Е.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Здобуття Україною незалежності та становлення її як самостійної держави сприяє посиленому інтересові до історії розвитку української економічної думки. Національно-культурне відродження України неможливе без знання історико-економічної спадщини українського народу, яка бере свій початок ще з давніх-давен і посідає важливе місце в системі людського знання. Вивчення історії становлення та розвитку історико-економічної науки допомагає осмислити внесок українських економістів до загальнолюдської інтелектуальної скарбниці та визначити шляхи подальшого соціально-економічного прогресу України.
Разом з тим, економічна наука є запорукою сучасного і майбутнього господарського розвитку України. Вона відтворює та нарощує економічний потенціал суспільства і є визначальним чинником його соціально-економічної життєдіяльності. Тому сьогодні, в умовах державної незалежності України та формування національної конкурентоздатної економіки, економічній науці в Україні відводиться визначальна роль.
Дослідження історії світової економічної науки в цілому та української економічної науки зокрема дає можливість проаналізувати її витоки, ретроспективу, логіку та закономірності розвитку, а також показати важливе значення наукових досліджень українських учених, що стали фундаментом для подальшого розвитку економічних знань і не втратили свого значення та актуальності й сьогодні.
Розвиток економічної науки в Україні у першій третині XX ст. зосереджувався в основному в університетах, які створили необхідні умови для формування наукової спільноти і організованої системи досліджень. Одним з таких навчальних закладів був Київський національний економічний університет За більш ніж сто років свого існування університет неодноразово змінював свій статус та назву:
1906-1908 рр. – Київські Вищі комерційні приватні курси
1908-1912 рр. – Київський комерційний інститут
1912-1920 рр. – Київський державний комерційний інститут
1920-1930 рр. – Київський інститут народного господарства
1930-1934 рр. – Київський фінансово-банківський інститут
1934-1944 рр. – Український фінансово-економічний інститут
1944-1960 рр. – Київський фінансово-економічний інститут
1960-1992 рр. – Київський інститут народного господарства
1992-1997 рр. – Київський державний економічний університет
1997-2005 рр. – Київський національний економічний університет
2005-до теперішнього часу – Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, особливістю якого було те, що він одразу формувався як заклад економічної освіти. А відтак, у ньому були зібрані наукові кадри, економічні дослідження яких становлять суттєвий науковий інтерес для сьогодення.
Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють першу третину XX ст., виходячи з того, що саме в цей період у Київському національному економічному університеті була закладена науково-методологічна база для подальшого розвитку економічної науки як у самому університеті, так і в Україні загалом. Зокрема, в першій третині XX ст. у Київському національному економічному університеті плідно працювали такі відомі вчені як Є. Є. Слуцький, М. В. Довнар-Запольський, К. Г. Воблий, Р. М. Орженцький, О. О. Русов, Л. М. Яснопольський, М. В. Птуха, П. Л. Кованько, О. П. Оглоблин, С. І. Гольдельман та ін., розробки яких отримали підтримку і визнання у світовій економічній науці.
Дане дослідження набуває особливого значення саме сьогодні. Адже у 2006 р. Київському національному економічному університету – провідному закладові економічної освіти в Україні – виповнилося 100 років від дня заснування і тому важливо проаналізувати історію університету та оцінити внесок його вчених в економічну науку. Знання історії та закономірностей розвитку економічних знань у Київському національному економічному університеті в першій третині XX ст., в період становлення та формування наукових основ університету, дасть змогу опанувати досягненнями вчених не лише вітчизняної економічної науки, а й світової в цілому. До того ж, ретроспективний аналіз поглядів першої плеяди вчених Київського національного економічного університету на основні проблеми економічної науки має сьогодні не тільки наукове, але й важливе практичне значення.
У сучасній економічній літературі становлення та розвиток економічної освіти і науки в Україні розглядаються вітчизняними економістами переважно як ізольовані один від одного процеси, без урахування їхнього взаємозв’язку. Так, окремі аспекти розвитку економічної освіти в Україні аналізуються у роботах Е. Л. Лортікяна, Л. А. Медвідь, В. В. Постолатія та ін. А закономірності та особливості формування української економічної науки досліджуються у працях Р. Х. Васильєвої, Л. П. Горкіної, С. М. Злупка, Л. Я. Корнійчук, І.-С. Коропецького, П. М. Леоненка, В. М. Фещенко та ін. Проте, відзначаючи значимість наукових досягнень названих учених, слід наголосити, що вони вивчали різноманітні аспекти та особливості розвитку української економічної науки і освіти першої третини XX ст. відповідно до завдань та проблематики власних досліджень, не акцентуючи увагу на необхідності інтеграції цих складових. Їхні здобутки значно збагатили історико-економічну науку і стали важливим фундаментом для подальших наукових пошуків.
Специфіка ж розвитку університетської науки полягала в тому, що результати наукових досліджень плеяди економістів першої третини XX ст., які викладали в університетах, безпосередньо впроваджувалися у навчальний процес та апробовувалися в студентських аудиторіях. У дисертації саме з таких позицій аналізується наукова спадщину вчених-економістів Київського національного економічного університету першої третини XX ст.
Крім того, майже повна відсутність цілісних систематичних досліджень становлення та розвитку університетської економічної науки, у тому числі в провідному економічному навчальному закладі України – Київському національному економічному університеті, посилює актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконувалася в рамках планової теми науково-дослідницьких робіт кафедри історії економічних вчень та економічної історії ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”. Дисертаційне дослідження є частиною наукової проблеми “Генезис інститутів ринкової економічної системи” (номер державної реєстрації 0105U002255), яку розробляє колектив кафедри. У межах цієї теми автором підготовлено окремий підрозділ “Внесок учених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. у розвиток фінансової науки”, де розкривається роль наукової спадщини вчених університету у дослідженні проблем фінансової сфери суспільства; обґрунтовується, що їхні здобутки у галузі фінансової науки мають сьогодні не лише наукове, а й практичне значення для побудови розвиненої ринкової економіки в Україні.
Мета і завдання дослідження. На основі вивчення та критичного осмислення широкого спектру літературних і архівних джерел здійснити науковий аналіз та узагальнення поглядів учених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. на основні проблеми економічної науки та оцінити їх теоретичний і практичний внесок у її розвиток.
Відповідно до визначеної мети передбачено вирішити наступні завдання:
- проаналізувати стан розвитку економічної науки і освіти в Україні у першій третині XX ст. та визначити теоретико-методологічні засади її аналізу;
- виявити взаємозв’язок та взаємовплив процесів розвитку економічної освіти і науки в Україні у першій третині XX ст.;
- з’ясувати ступінь розробки та джерелознавчі проблеми дослідження економічної науки в Україні першої третини XX ст. у сучасній економічній літературі;
- показати роль наукових досліджень учених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. у становленні наукових шкіл, зокрема статистичної, маржинальної та економіко-математичної;
- розкрити внесок учених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. у розвиток основних напрямів економічних досліджень, а саме економіко-теоретичного, історико-економічного та фінансово-економічного.
Об’єктом дослідження є стан та тенденції розвитку економічної науки в Україні у першій третині XX ст.
Предметом дослідження є результати наукових досліджень учених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. та їх значення для розвитку економічної науки.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є цивілізаційний підхід, який дозволяє реалізувати засади комплексного системного аналізу історії розвитку економічної науки в Україні та визначити внесок учених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. до її скарбниці.
Для вирішення поставлених завдань та отримання конкретних наукових результатів були використані наступні методи: класифікації і систематизації – для аналізу сучасної економічної літератури з питань розвитку економічної науки і освіти в Україні у першій третині XX ст.; історико-генетичний – для розкриття основних етапів становлення Київського національного економічного університету та вивчення еволюції наукових поглядів учених університету в першій третині XX ст.; поєднання історичного та логічного – для аналізу основних напрямів розвитку економічної науки в Україні у першій третині XX ст.; аналізу та синтезу – у процесі дослідження праць учених Київського національного економічного університету першої третини XX ст., методологічних особливостей та наукового й практичного значення їхніх економічних розробок; метод компаративістики – для співставлення та порівняння концептуально-методологічних засад економічних досліджень університетських учених, представників різних наукових шкіл та напрямів, сформованих і розвинених у Київському національному економічному університеті в першій третині XX ст., із загальними тенденціями розвитку вітчизняної та світової економічної науки; узагальнення – для проведення висновків по кожному розділу.
Інформаційною базою дослідження є наукова вітчизняна та зарубіжна література, архівні та рукописні документи, матеріали історичних колекцій.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є однією з перших в українській історико-економічній науці спроб комплексного дослідження розвитку університетської економічної науки. Наукова новизна та особистий внесок здобувача полягають у наступному:
Вперше:
- здійснено цілісний системний аналіз наукової спадщини вчених Київського національного економічного університету першої третини XX ст., що дозволило визначити їх внесок у розвиток економічної науки;
- проаналізовано у взаємозв’язку процеси становлення та розвитку економічної науки і освіти в Україні; на основі аналізу архівного матеріалу, зокрема навчальних планів та програм, показано, що наукові здобутки вчених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. знаходили реалізацію у навчальному процесі та відповідній навчально-методичній літературі;
- теоретично обґрунтовано, що в першій третині XX ст. у Київському національному економічному університеті відбувалося формування концептуальних засад статистичної школи, отримали подальший розвиток ідеї Київської психологічної школи, було закладено основи національної економіко-математичної школи.
Удосконалено:
- комплексний підхід до систематизації сучасної літератури з питань розвитку економічної науки в Україні у першій третині XX ст. за рахунок вперше введених у науковий обіг архівних і рукописних документів, матеріалів історичних колекцій, що значно розширило джерельну базу для подальших наукових досліджень;
- оцінку ролі наукового доробку вчених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. у розвитку основних напрямів економічних досліджень, зокрема економіко-теоретичного, історико-економічного та фінансово-економічного.
Дістало подальший розвиток:
- вивчення системи організації економічної освіти в Київському національному економічному університеті у першій третині XX ст. на основі аналізу навчальних програм з основних економічних дисциплін;
- аргументація доцільності поєднання економічної науки і освіти як необхідної умови удосконалення самої системи освіти та головного чинника подальшого розвитку наукових знань;
- положення, що дослідження вчених-економістів Київського національного економічного університету першої третини XX ст. проводилися у руслі світових наукових розробок, а у ряді випадків – випереджали їх.
Практичне значення одержаних результатів. Опрацьований автором фактичний матеріал та основні теоретичні і практичні висновки, викладені в дисертаційній роботі, можуть слугувати основою для подальших наукових досліджень історико-економічної спадщини українських учених. Основні положення та результати дисертації можуть бути використані професорсько-викладацьким складом вищих навчальних закладів України при підготовці лекційних матеріалів та написанні навчально-методичної літератури з історико-економічних дисциплін.
Результати дисертаційного дослідження застосовуються у навчальному процесі в ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” при розробці і викладанні лекційних курсів та проведенні семінарських занять з навчальних дисциплін “Історія економіки та економічної думки”, “Історія економіки та економічної думки України”, зокрема у висвітленні питань щодо особливостей розвитку вітчизняної та світової економічної науки у першій третині ХХ ст. та ролі наукових досліджень учених-економістів Київського національного економічного університету у цьому процесі (довідка від 10.10.2007 р.).
Матеріали дослідження використовуються у Музеї історії ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, зокрема архівні та рукописні документи, які були віднайдені та введені в науковий обіг дисертантом у результаті архівно-пошукової роботи (довідка від 23.10.2007 р.).
Отримані результати дисертаційної роботи було використано відділом економічної історії ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” при виконанні планової науково-дослідної теми “Формування ринкового середовища в Україні: сучасний дискурс”. Зокрема, використано матеріали дисертаційного дослідження щодо аналізу наукової спадщини М. В. Довнар-Запольського, К. Г. Воблого, П. Л. Кованька та Л. М. Яснопольського (довідка № 135-15/971 від 10.10.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Висновки, рекомендації та положення наукової новизни, які відображені в дисертаційній роботі та виносяться на захист, одержані дисертантом самостійно та відповідно відображені в опублікованих працях.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи обговорювалися та отримали позитивну оцінку на методичних і методологічних семінарах кафедри історії економічних вчень та економічної історії ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” у 2004 – 2007 рр., а також на п’ятьох конференціях, зокрема на науково-методичній конференції “Індивідуалізація навчального процесу як провідна складова модернізації вищої економічної освіти” (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 31 січня – 2 лютого 2006 р., м. Київ); на II Міжнародній науково-практичній конференції “Дні науки-2006” (17-28 квітня 2006 р., м. Дніпропетровськ); на V Всеукраїнській науковій конференції молодих вчених та студентів “Наукові розробки молоді на сучасному етапі” (Київський національний університет технологій та дизайну, 26-28 квітня 2006 р., м. Київ); на IX Міжнародній науково-практичній конференції “Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти” (Українська академія зовнішньої торгівлі, 30 травня 2006 р., м. Київ); на Міжнародній науково-практичній конференції “Творча спадщина Є. Є. Слуцького: розвиток наукових ідей в економічній науці” (Міністерство освіти і науки України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 26-27 квітня 2007 р., м. Київ).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 3 друк. арк., у чому числі 4 – у наукових фахових виданнях обсягом 2,3 друк. арк., 4 – в інших виданнях обсягом 0,7 друк. арк.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 173 сторінки, в тому числі 1 рисунок на 2 сторінках. Дисертація містить 3 додатки на 39 сторінках. Список використаних джерел налічує 226 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність та значимість теми дослідження, визначено стан її наукового опрацювання вітчизняними та зарубіжними дослідниками, зв’язок із науковими програмами, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.
У розділі 1 «Економічна наука і освіта в Україні у першій третині XX ст.» розглянуто стан економічної науки в Україні у першій третині XX ст., вплив економічної освіти і господарської практики на її розвиток, визначено методологічні засади аналізу вітчизняної економічної науки у досліджуваний період та ступінь відображення цих процесів у сучасній економічній літературі. Сьогодні найбільш перспективним є цивілізаційний підхід до вивчення історії розвитку економічної науки, який базується на використанні системного аналізу в економічних дослідженнях. Аналізуючи наукову творчість учених-економістів Київського національного економічного університету першої третини XX ст. та оцінюючи їх внесок у розвиток економічної науки, за критерій взято теоретичну та практичну значимість результатів їхніх досліджень, що полягає у спростуванні існуючих або створенні нових наукових гіпотез; ґрунтовному глибокому поясненні економічних явищ та процесів, що раніше були незрозумілими або маловивченими; поєднанні різноманітних економічних явищ; науковому узагальненні великої кількості дослідницьких даних, оригінальність яких виявляється у своєрідній, неповторній точці зору вченого на певний економічний процес або явище, що знайшла подальше продовження в економічній літературі.
У дисертації зазначено, що економічна наука в Україні у першій третині XX ст. була тісно пов’язана з соціально-економічним розвитком країни. Вона базувалася, з одного боку, на концепціях провідних напрямів західної науки (маржиналізм, соціально-інституціональний напрям тощо), а з іншого – на доктрині ортодоксального марксизму, яка в роки радянської влади набула статусу офіційної та мала значну перевагу. І хоча розвиток економічної науки в Україні у першій третині XX ст. проходив у постійному протистоянні, вітчизняні економісти намагалися проводити свої наукові дослідження у руслі світових досягнень економічної науки, а у ряді випадків – значно їх випереджали.
У контексті проблематики розділу дисертант доходить висновку, що важливу роль у розвитку економічної науки і освіти в Україні у першій третині XX ст. відігравали університети, виникнення яких об’єктивно було зумовлене розвитком капіталістичних відносин і ринкових методів господарювання та нагальною потребою в забезпеченні більш високого рівня підготовки спеціалістів, які могли б здійснювати економічні перетворення в державі. Відзначено, що важливим етапом у розвитку вітчизняної економічної науки і освіти був початок XX ст., пов’язаний із заснуванням першого вищого економічного навчального закладу в Україні – Київського комерційного інституту, який пройшов складний шлях розвитку від Вищих комерційних курсів (4 лютого 1906 р.) до Київського національного економічного університету. Зазначено, що вже з самого початку свого функціонування університет як навчальний та науковий заклад зосереджував у своїх стінах провідні наукові сили країни в різних галузях знань – сфері електрозварювання (Є. О. Патон), математики (Д. О. Граве), патофізіології і мікробіології (О. О. Богомолець) та ін. Проте, особливо ґрунтовними були розробки у галузі економічної науки.
Дисертантом на основі архівного матеріалу (статут, навчальні плани та програми, особові справи професорсько-викладацького складу, протоколи засідань та зборів наукових товариств, звіти про діяльність університету, циркуляри міністерств, у відомстві яких знаходився університет, тощо) досліджено систему організації економічної освіти в Київському національному економічному університеті у першій третині XX ст. Виявлено, що вона була організована на основі поєднання теоретичних знань і вимог практики. Разом з тим, зроблено висновок, що економічна освіта в університеті у першій третині XX ст. ґрунтувалася на наукових дослідженнях, оскільки поєднання освіти і науки є необхідною умовою удосконалення самої системи освіти та головним чинником подальшого розвитку наукових знань. Тому неабияке значення для зміцнення навчальної бази та становлення наукових підвалин для подальшого функціонування університету мало те, що фахову підготовку студентів забезпечував високопрофесійний штат викладачів, більшість з яких були відомими науковцями не лише в Україні, а й далеко за її межами. Це і Є. Є. Слуцький, М. В. Довнар-Запольський, К. Г. Воблий, Р. М. Орженцький, О. О. Русов, Л. М. Яснопольський, М. В. Птуха, П. Л. Кованько, О. П. Оглоблин, С. І. Гольдельман та ін. (біографічні відомості вміщено у додатку А дисертації). На основі аналізу навчальних програм з історії економічних учень (К. Г. Воблий, 1913 р.), економічної історії Росії (М. В. Довнар-Запольський, 1912 р.), статистики та демографії (О. О. Русов, 1912 р.), фінансового права (Л. М. Яснопольський, 1912 р.) (додаток Б дисертації) дисертант робить висновок, що наукові дослідження вчених-економістів Київського національного економічного університету першої третини XX ст. були покладені в основу навчальних програм та відповідної навчально-методичної літератури (вибрані бібліографії вчених університету наведено у додатку В дисертації). Таким чином, навчальний процес у Київському національному економічному університеті вже в першій третині XX ст. був поставлений на наукову основу.
У роботі, використовуючи принцип системності, що дає можливість розглянути предмет дослідження у нерозривній єдності з іншими процесами та подіями, що відбувалися в досліджуваний період, здійснено аналіз наукової літератури за наступною схемою: по-перше, досліджуються літературні джерела, в яких розкриваються соціально-економічні умови зародження й становлення економічної освіти в Україні та простежуються основні тенденції її розвитку; по-друге, література, яка дає змогу прослідкувати процес розвитку економічної науки у першій третині XX ст. в Україні взагалі та у вищих економічних навчальних закладах зокрема; по-третє, архівні та літературні джерела, які містять матеріал стосовно питань заснування і функціонування Київського національного економічного університету та науково-педагогічної діяльності вчених університету першої третини XX ст.; по-четверте, роботи сучасних дослідників історії економічної думки України зазначеного періоду; і, по-п’яте, наукові праці вчених-економістів, які працювали в Київському національному економічному університеті у першій третині XX ст., що дають змогу прослідкувати еволюцію їх поглядів та оцінити внесок кожного з них у розвиток економічної науки.
У розділі 2 «Становлення наукових шкіл у Київському національному економічному університеті в першій третині XX ст.» здійснено аналіз наукової спадщини вчених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. у галузі статистико-демографічної науки, маржиналізму та економіко-математичних досліджень. На основі цього обґрунтовано, що у досліджуваний період в університеті відбувалося формування статистичної школи, отримали подальший розвиток ідеї Київської психологічної школи, було закладено основи національної економіко-математичної школи.
Зокрема, дослідивши еволюцію статистичної думки в Україні, дисертант відзначає важливу роль земських статистичних досліджень у формуванні статистичної науки в Україні, акцентуючи на тому, що науково-дослідницька та навчально-методична діяльність першого викладача статистики Київського національного економічного університету О. О. Русова (“батька української земської статистики”) базувалася на наукових принципах та використанні нових методів і прийомів опрацювання матеріалу (використання (вперше) методу вибіркового дослідження; застосування (одним з перших) балансового методу; обґрунтування недоцільності використання у статистичних дослідженнях середніх цифр, що не дає можливості відобразити справжнє економічне становище в країні; вивчення господарського життя країни через районування досліджуваної території; розробка нового способу оцінки землі на основі поєднання природно-історичних та економічних особливостей окремих територій тощо), що були визнані зразковими для проведення статистичних досліджень не лише в Україні, а й за її межами.
Загалом же, вчені-статистики Київського національного економічного університету першої третини XX ст. проводили свої дослідження у руслі загального розвитку статистичної науки, у межах якого сформувалося три основні напрями: представники першого розглядали статистику як суспільну науку (К. Г. Воблий, М. В. Птуха), інші вважали статистику наукою про метод (Р. М. Орженцький), треті виступали за аналіз статистичних явищ та процесів за допомогою математичних методів (Є. Є. Слуцький).
У контексті дисертаційного дослідження важливим є питання аналізу проблем демографічної науки професором М. В. Птухою. У результаті критичного огляду поглядів вченого на теорію та практику статистичної науки визначено, що учений під статистикою розумів самостійну науку, яка вивчає конкретні масові явища та процеси суспільного життя шляхом обчислення їх за категоріями; надавав перевагу демографічній статистиці, в якій виділяв демографію, або статистику населення, і моральну статистику (виокремив демографію в окрему науку); при дослідженні демографічних явищ та процесів використовував комплексний підхід, вивчаючи їх з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків; розробив загальну схему вивчення демографічних явищ та процесів, поклавши в основу концепцію “демографічної біографії середньої людини”; використовував диференційований підхід до дослідження смертності з урахуванням соціально-економічних умов життя і відтворення всіх соціальних верств населення: узагальнив результати вивчення смертності в Україні і на основі цього побудував повні та сумарні таблиці смертності, у результаті чого вперше було виявлено особливості сільської і міської смертності; досліджував питання прогнозування демографічного розвитку країни, які мали не лише наукове, але й практичне значення для розвитку економіки України, що стало важливим етапом у становленні вітчизняного демографічного прогнозування; удосконалив методику демографічного аналізу (а) побудова загальних таблиць, що давало можливість простежити тривалість життя певного покоління та зробити необхідні розрахунки; б) побудова індексів шлюбності, що дозволяло вивчати однорідні та змішані шлюби за різними антропологічними і соціальними ознаками; в) розробка методу визначення приблизної величини ймовірності смерті дитини на першому році її життя); проводив дослідження в галузі санітарної статистики.
В аспекті зазначеної у розділі проблематики доводиться, що наукові розробки університетських учених-статистиків першої третини XX ст. за глибиною проникнення у сутність досліджуваних проблем статистичної науки стали основоположними для формування концептуальних засад статистичної школи в університеті.
Показано, що ідеї заснованої в кінці XIX ст. М. Х. Бунге Київської психологічної школи розвивали у своїх дослідженнях Р. М. Орженцький та Є. Є. Слуцький. На основі аналізу еволюції поглядів Р. М. Орженцького на концептуальні засади маржиналізму зауважується, що вчений розкрив загальні методологічні принципи суб’єктивно-психологічного напряму в економічній науці; всупереч критичному ставленню більшості маржиналістів до трудової теорії вартості не заперечував присутності фактору праці у створенні цінності та більше уваги, ніж західні маржиналісти, приділяв витратам виробництва; на відміну від представників австрійської школи, зокрема К. Менгера, який виділяв блага “вищого” та “нижчого” порядку, розглядав види благ за принципом споживання (а) блага безпосереднього вжитку, б) блага, які використовуються для виробництва інших товарів (засоби виробництва) та в) блага, які використовуються для обміну на інші товари); сформулював власне визначення категорії цінності, під якою розумів економічне явище, яке виникає як наслідок відчуттів особи стосовно впливу на неї певного продукту; величину цінності будь-якого товару визначав його граничною корисністю; дослідив еволюцію теорії цінності від часів античності, порівнюючи її з існуючими на той час теоріями цінності; сформулював закони цінності (закон пониження цінності, закон підвищення цінності, закон співвідношення цінностей), які свідчать, що теорія цінності вченого – це теорія суб’єктивної цінності блага; дав визначення поняттям “суб’єктивної цінності” та “загальної цінності”, увів у науковий обіг поняття “об’єктивної суспільної цінності”; критикував методологічний індивідуалізм на користь розширення та поглиблення соціального обґрунтування економічних явищ, аналізуючи цінність не лише як продукт суб’єктивно-психологічних факторів, а й як результат їх взаємодії з об’єктивними соціальними факторами (особливо у пізніх дослідженнях).
Проаналізовано наукові здобутки Є. Є. Слуцького, у результаті чого стверджується, що вчений заперечував визначення цінності товару на засадах трудової теорії; стояв на позиціях ординалістської концепції щодо розгляду корисності благ, започаткованої Ф. Еджуортом та розвиненої В. Парето; зробив спробу систематизувати різні концепції цінності товару, відтворивши теорію граничної корисності як цілісну наукову систему; на основі ґрунтовного аналізу першоджерел, а саме праць представників австрійської (К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер) та лозанської (Л. Вальрас, В. Парето) шкіл маржиналізму, дослідив особливості теоретико-методологічних підходів та виявив сильні й слабкі сторони тогочасної теорії граничної корисності; здійснив аналіз психологічних аспектів теорії граничної корисності з урахуванням елементів теорії діяльності, наукової оцінки понять цінності та корисності, теорії бюджету, основ теорії ринку.
У роботі обґрунтовується ідея, що формування основ національної економіко-математичної школи було пов’язане з подальшим розвитком в Україні маржинального напряму економічної науки. Відзначаючи досягнення в економіко-математичних дослідженнях Р. М. Орженцького та М. В. Птухи, дисертантом наголошується, що вагоме місце у формуванні основ національної економіко-математичної школи належить Є. Є. Слуцькому. У результаті аналізу наукових розробок ученого в галузі економіко-математичних досліджень дисертант робить висновок, що вчений у своїх дослідженнях зробив спробу поєднати психологічний напрям з математичним; здійснив економіко-математичне обґрунтування теорій граничної корисності; відкинувши кардиналістський підхід, який пропагували представники австрійської школи маржиналізму та А. Маршалл, заперечував можливість вимірювання суб’єктивної цінності і встановлення величини граничної корисності; для вимірювання корисності використав категорію надання переваг споживачем як одну з детермінант попиту, що підлягає порядковому співставленню; запропонував власне розуміння категорії корисності, згідно з яким величина корисності певного поєднання благ набуває тим більшого значення, чим кращим є таке поєднання для певного індивіда; аналізував граничну корисність блага у зв’язку з функцією кількості лише даного блага; вперше використав для емпіричного визначення параметрів функції корисності коефіцієнт еластичності попиту за цінами та доходами, ставши засновником такого відгалуження економетрики як теорія поведінки споживача; здійснив аналіз поведінки функції корисності при змінах в індивідуальному попиті як функції доходу (ефект доходу) та як функції ціни, коли зміна ціни на певне благо викликає ефект, який пізніше отримав назву ефекту заміщення; дослідив механізм дії ціни на поведінку споживача, обмеженого певним бюджетом; першим запровадив поняття рівноважного стану бюджету споживача та визначив критерії його стійкості; критикуючи закон Г. Госсена про насиченість потреб та розвиваючи погляди В. Парето, виокремив два види благ: а) такі, гранична корисність яких зменшується зі збільшенням їх кількості, (насичені) і б) такі, гранична корисність яких у тих самих умовах збільшується (ненасичені); здійснивши математичне дослідження стабільності бюджету споживача, розмежував нормальний (коли попит на кожне благо збільшується зі зростанням доходу і зменшується із збільшенням ціни на це благо) та анормальний (коли зростання доходу буде супроводжуватися підвищенням попиту на блага ненасичені, а при зменшенні доходу – на блага насичені) бюджети; вивів закон попиту, згідно з яким попит на відносно необхідне благо завжди є нормальним, тобто зменшується зі зростанням ціни і збільшується з її зменшенням; увів поняття компенсованої зміни ціни, коли збільшення ціни відбувається зі зростанням доходу, довів, що у випадку компенсованої зміни ціни певного блага, кінцева змінність його завжди від’ємна; сформулював умову рівноваги (рівність граничних норм заміщення співвідношенню цін на певні блага) та запропонував математичне трактування компліментарності товарів; започаткував засади праксеології – науки, яка розробляє принципи раціональної поведінки людей за різних умов.
У розділі 3 «Внесок учених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. у розвиток основних напрямів економічних досліджень» показано роль наукових досліджень учених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. у розвитку окремих напрямів економічних досліджень, зокрема економіко-теоретичного, історико-економічного та фінансово-економічного.
У результаті аналізу генезису економічних ідей у Київському національному економічному університеті в першій третині XX ст. автор доходить висновку, що особливо змістовними були досягнення університетських учених у галузі економічної теорії. Зокрема, у своїх наукових дослідженнях вони намагалися охарактеризувати ключові теоретичні засади економічної науки, визначити її предмет, методологію та значення для розвитку народного господарства. Багато уваги приділялося дослідженню вихідних політекономічних категорій, зокрема вартості, сутності та структури продуктивних сил країни (Л. М. Яснопольський, К. Г. Воблий) тощо. Велика роль відводилася вирішенню економічних питань прикладного характеру, серед яких роль держави та межі її регулюючого впливу на економічне життя країни (К. Г. Воблий, М. В. Довнар-Запольський), аграрна політики держави та вирішення земельного питання (К. Г. Воблий, Л. М. Яснопольський), шляхи та проблеми розвитку акціонерного підприємництва (С. І. Гольдельман, К. Г. Воблий) тощо.
Обґрунтовано висновок про вагомий внесок учених університету в розвиток історико-економічних наук, зокрема в дослідження історії народного господарства та історії світової і вітчизняної економічної думки. Серед таких дослідників виокремлено К. Г. Воблого (історія економічної думки), М. В. Птуху та О. О. Русова (історія загальної статистики і окремих її галузей), М. В. Довнар-Запольського та О. П. Оглоблина (економічна історія). Зазначено, що О. П. Оглоблина можна вважати засновником нового напряму в наукових дослідженнях – історії народного господарства України, підтвердженням чого слугують розроблені ним у Київському національному економічному університеті навчальна програма та курс лекцій “Історія українського господарства”.
У розділі особливу увагу приділено аналізу досліджень Л. М. Яснопольського та П. Л. Кованька у галузі фінансової науки, результати яких мали важливий прикладний характер у розвитку фінансової системи держави. Загалом, щодо наукових досягнень Л. М. Яснопольського дисертантом відзначено, що вчений дав змістовну критичну оцінку державних бюджетів Росії; на основі вивчення літератури з бюджетного права, зокрема вітчизняного та іноземного бюджетного законодавства, проаналізував історію становленню однієї з найважливіших галузей фінансової науки – бюджетного права, його сильні та слабкі сторони, що дозволило вченому визначити бюджетне право як галузь знань, яка знаходиться на межі двох дисциплін – державно-юридичної та фінансово-економічної; охарактеризував тогочасний стан центрального кредитного закладу Росії – Державного банку та, використовуючи досвід західноєвропейських країн, дав ряд рекомендацій для оздоровлення його діяльності і окреслив головні засади його реформування (створення нового статуту, надання самостійності у проведенні емісійних операцій, запровадження ревізії банківських операцій з боку державного контролю, вилучення зі сфери діяльності засновницького та промислового кредиту тощо); дослідив витоки та процес формування комерційної банківської справи в Росії та, проаналізувавши зміни в еволюції державних і приватних банківських закладах, показав фінансову слабкість та відсутність засад для широкого розвитку кредитної системи в Росії та Україні зокрема.
У дисертації наголошено, що в основі наукової діяльності П. Л. Кованька лежали дослідження бюджетів та бюджетного права, у результаті чого бюджетне право розглядалося вченим як сукупність юридичних норм, які регулюють порядок складання, затвердження, виконання і контролю бюджету; аналіз витрат державного бюджету, що дало можливість визначити тенденцію до збільшення в Росії виробничих видатків та досить слабку тенденцію до зростання державних витрат на освіту, науку і мистецтво; вивчення існуючих теорій бюджетного права, на основі чого вчений довів, що закони зростання державних бюджетів є законами зростання бюджетних прав народних представників; детальний аналіз існуючої системи оподаткування в країні, що мало важливе значення для розробки ефективної податкової політики держави; аналіз на основі широкого архівного матеріалу зі спадщини М. Бунге діяльності його на посаді міністра фінансів, у результаті чого вченим були зроблені фінансові розрахунки проведення викупної операції 1861-1907 рр. та її фінансових регуляторів; зосередження на питаннях місцевих фінансів, переважно на фінансових проблемах землеволодіння українських і російських міст, акцентуючи увагу на важливому бюджетному значенні міських земель.
Зроблено висновок, що методологічним підґрунтям досліджень учених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. у галузі фінансової науки було застосування історичного та значною мірою порівняльного методу на основі широкого використання архівного і статистичного матеріалу.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та аналіз наукового доробку вчених-економістів Київського національного економічного університету першої третини XX ст., що дало можливість визначити їх внесок у розвиток економічної науки. На основі загальної концепції дослідження у роботі зроблені наступні висновки:
1. Використання цивілізаційного підходу та системного аналізу в економічних дослідженнях дало можливість встановити і охарактеризувати логічні зв’язки між предметом, об’єктом, метою, завданнями, методами та результатами дисертаційного дослідження, а також визначити постановку проблем, послідовність їх вирішення і теоретичну та практичну спрямованість отриманих результатів.
2. Проведений на основі опрацювання численних літературних, архівних та рукописних джерел аналіз загальних тенденцій розвитку економічної науки та освіти в Україні у першій третині XX ст. свідчить, що ці процеси відбувалися у тісному взаємозв’язку та підпорядковувалися загальним і специфічним закономірностям розвитку наукових знань та соціально-економічної сфери суспільства. Останні були обумовлені особливостями досліджуваного періоду. Так, незважаючи на те, що в Україні у першій третині XX ст. економічне вчення ортодоксальних марксистів протиставлялося всім іншим течіям економічної думки, в економічній науці були представлені всі провідні наукові напрями Заходу, зокрема неокласичний (маржинальний), соціально-інституціональний та ін. Вітчизняні економісти не лише сприйняли досягнення світової економічної науки, але й зробили суттєвий внесок у її розвиток, а саме в статистико-демографічний аналіз, маржинальну теорію і розвиток на її основі економіко-математичних методів дослідження та нових теоретичних підходів.
3. Важливе місце у розвитку економічної науки в Україні у першій третині XX ст. посідали дослідження університетських учених. Заснування на початку XX ст. Київського національного економічного університету – першого вищого економічного навчального закладу України – було тісно пов’язане з соціально-економічними умовами, які склалися в Україні на межі століть, зокрема розвитком капіталістичних відносин та переходом на ринкові принципи господарювання, а разом з тим і потребою в підготовці спеціалістів для різних галузей економіки.
4. Становлення Київського національного економічного університету як навчального та наукового закладу відбувалося протягом першої третини XX ст. Професорсько-викладацький склад університету в цей період формувався з відомих учених у різних галузях економічної науки, які плідно співпрацювали з науковцями НАН України та економічних закладів різних країн світу. Вони поєднували викладацьку роботу з науковими дослідженнями, результати яких реалізовувалися у навчальних програмах, лекційних курсах та відповідній навчально-методичній літературі. Таким чином, Київський національний економічний університет став осередком формування професійних економічних знань.
5. Аналіз генезису наукових ідей у Київському національному економічному університеті в першій третині XX ст. показує, що в університеті у досліджуваний період відбувалося формування концептуальних засад статистичної школи (М. В. Птуха, К. Г. Воблий, Є. Є. Слуцький, Р. М. Орженцький, О. О. Русов та ін.), набули подальшого розвитку ідеї заснованої М. Х. Бунге Київської психологічної школи (Р. М. Орженцький, Є. Є. Слуцький), а наукові відкриття Є. Є. Слуцького заклали основи національної економіко-математичної школи світового рівня.
6. Вагомим був внесок учених Київського національного економічного університету першої третини XX ст. у розвиток основних напрямів економічних досліджень. Важливі досягнення були зроблені
