НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

МЕРКОТАН Катерина Пилипівна

УДК 329.05 (4)

ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУТУ БАГАТОПАРТІЙНОСТІ

КРАЇН ЄВРОПИ В УМОВАХ СУЧАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

КИЇВ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Одеської національної академії зв’язку ім. О.С. Попова

Науковий керівник –

доктор політичних наук, професор

Сіленко Алла Олексіївна,

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова,

проректор з навчальної та виховної роботи

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, доцент

Кочубей Лариса Олександрівна,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

імені І.Ф.Кураса НАН України,

провідний науковий співробітник

кандидат політичних наук

Бульбенюк Світлана Степанівна,

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана,

доцент кафедри політології і соціології

Захист відбудеться 6 червня 2008 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01601, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України: 01601, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано 5 травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема трансформації інституту багатопартійності привертає особливу увагу дослідників як у зв'язку з процесами, що відбуваються у розвинених демократіях, так і на тлі численних політичних трансформацій у колишніх тоталітарних і авторитарних країнах Європи. Відродження дослідницького інтересу до теми багатопартійності свідчить про те, що всупереч песимістичним прогнозам про занепад політичних партій, на сьогодні простежується тенденція щодо відновлення партійної демократії. Крім того, партійна модель демократії з її плюралізмом політичних сил і конкурентною боротьбою за державну владу стає однією з фундаментальних політичних цінностей сучасності.

Разом з тим, наростання трансформаційних процесів призводить до суттєвих змін у розвитку політичних партій і партійних систем, а відтак до необхідності теоретичного переосмислення та наукового узагальнення їх практичного перебігу. З появою партій, відмінних від традиційних, актуалізується проблема їх новітніх класифікацій, уточнення особливостей організаційної структури та функцій, співвідношення партійної системи з виборчою, її взаємозв’язок з соціальною структурою суспільства тощо.

Всі ці питання є актуальними і для розуміння проблем розбудови української багатопартійності. Враховуючи зміни в українському політикумі, варто зазначити, що реформи політичної системи стали каталізатором соціальної активності населення. Вагомий наслідок цих процесів – створення великої кількості політичних партій, які прагнуть стати головним інструментом взаємозв'язку між державою та громадянським суспільством.

Водночас інститут української багатопартійності не є остаточно сформованим, він динамічно розвивається. Відтак, для утвердження демократичної багатопартійної системи доцільним є вивчення зарубіжного досвіду функціонування інституту багатопартійності. Зважаючи на схожість політичних режимів та демократичних трансформаційних процесів, актуальним є аналіз становлення багатопартійності окремих країн Європи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано у рамках наукової теми «Соціально-політичні та правові аспекти модернізації українського суспільства» (№ держреєсстрації 0103Y004502), що здійснюється кафедрою політології Одеської національної академії зв'язку ім. О.С.Попова ( 2003-2008 рр.), одним з виконавців якої є дисертант.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є аналіз сучасних тенденцій трансформації інституту багатопартійності європейських країн і на його підставі виявлення особливостей формування багатопартійності в Україні. Реалізація мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- дослідити ступінь розробленості проблеми у вітчизняних та зарубіжних наукових джерелах;

- проаналізувати класичні концепції та новітні теоретико-методологічні підходи щодо дослідження інституту багатопартійності;

- виявити тенденції, що суттєво впливають на зрушення в структурі та організації сучасних багатопартійних систем;

- виявити специфіку західноєвропейських партійних систем;

- проаналізувати процес формування інституту багатопартійності в країнах Центральної та Східної Європи;

- визначити вплив євроінтеграційних процесів на розвиток інституту багатопартійності;

- проаналізувати особливості формування багатопартійності в Україні;

- з’ясувати чинники повільного просування політичних реформ;

- визначити пріоритетні напрями розвитку української багатопартійності.

Об'єкт дослідження – багатопартійність як фактор зміцнення демократичних засад держави, забезпечення прав і свобод громадян.

Предмет дослідження – трансформація інституту багатопартійності країн Європи в умовах сучасного політичного процесу.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань у дисертації використано загальнонаукові, філософські та спеціальні методи дослідження.

Структурно-функціональний аналіз застосовувався при дослідженні функціональних залежностей елементів інституту багатопартійності.

Використання інституціонального методу сприяло аналізу закономірностей суспільного розвитку та трансформаційних перетворень у контексті функціонування політичних партій.

Неоінституціональний підхід дозволив, з одного боку, виявити динаміку еволюції інституту багатопартійності, з іншого – сфокусувати увагу на практичному досвіді політичних акторів щодо функціонування даного інституту. Це уможливило з’ясування сутнісного взаємозв'язку між агентами змін (політичними акторами) і соціальною структурою (інституціональним устроєм), у рамках якої вони діють, відтак простежити взаємовплив трансформації інституту багатопартійності та типів соціальних взаємодій.

Соціологічний метод дозволив виявити залежність процесу трансформації інституту багатопартійності від розвитку суспільства. Системний підхід сприяв розгляду інституту багатопартійності як цілісного, складноструктурованого організму, що безперервно взаємодіє з навколишнім середовищем через входи (сприйняття вимог громадян, їх підтримки або несхвалення) і виходи (ухвалені політичні рішення та дії) системи.

Порівняльний метод став інструментом дослідження трансформації партійних систем з різним рівнем демократії – розвинутої демократії, країн з перерваними її традиціями та таких, де демократія лише утверджується.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і способами їхнього вирішення.

Дістало подальшого розвитку поняття багатопартійності. Аргументовано, що багатопартійність – це процес створення, функціонування та розвитку певної кількості партій, взаємодія яких визначає якість партійної системи. Тому аналізуючи партійну систему, слід відштовхуватися не від кількості партій, а зважати на характер міжпартійної конкуренції, де і проявляється рівень політичного впливу партій на суспільство.

Доведено, що інститут багатопартійності різних європейських країнах розвивається по-різному. Загальною тенденцією є прагнення до вироблення інтегрованої ідеології (створення народних партій) на тлі зниження довіри до партій та збільшення кількості протестного електорату.

У результаті аналізу усталених сучасних партійних систем Західної Європи та нових східноєвропейських демократії виявлено ряд відмінностей. Зазначено, що багатопартійність Західної Європи продовжує живитися за рахунок традицій соціально-культурного середовища і партійно лояльного електорату. У нових же демократіях ці фактори сприймаються позитивно традиційними комуністичними або посткомуністичними партіями.

Доведено, що розвиток та функціонування політичних партій зазнають суттєвих змін від суспільних трансформацій. Зокрема, опанування масовими партіями виборчого ринку з одночасними змінами якості самого електорату. Це свідчить про поступову втрату партіями здатності чітко структурувати електорат. Як наслідок, адресатом виборчих перегонів стає не представник певної соціальної групи, зорієнтований на ідеологію партії, а пересічний виборець. У такий спосіб партійна боротьба дедалі більше посилюється у електоральному середовищі і загострюється під час виборчої кампанії.

Обґрунтовано, що у постсоціалістичних країнах переважають об'єднання рухів і партій, недостатньо вкорінених у соціальних структурах і досить розмитих в ідейно-політичному плані. На такій основі парламенти, як правило, не в змозі працювати ефективно, а відтак ухвалювати й реалізовувати дієві рішення. Їх майбутнє, як і перспектива демократії, може гарантуватися: еволюцією та вдосконаленням парламентських республік з посиленням законодавчої гілки влади; консолідацією політичної системи на основі ефективної трансформації та демократизації політичних партій; зрівноважуванням партійних систем (з одного боку, провладна партія, з іншого – авторитетна опозиція).

Показано, що на сьогодні досить популярними та актуальними стають універсальні партії, які є виразниками інтересів не окремої соціальної спільноти, а всього суспільства. Така ситуація призводить до вироблення інтегрованих ідеологій та переводить міжпартійну боротьбу у площину боротьби за електорат. Водночас, виникають картельні партії, що свідчить про перетворення політики в професію, а міжпартійні комунікації розвиваються в руслі ефективного й кваліфікованого управління державою.

Обґрунтовано, що на особливості багатопартійності у країнах Центральної та Східної Європи істотно впливають стандарти європейських партій (партії у складі Європарламенту). Це, з одного боку, організаційна та програмна західноєвропейська традиція, з іншого – створення транснаціональних угруповань. Однак відчутним є як прагнення утвердитися у національній політичній системі, так і отримати підтримку від панєвропейських партій.

Доведено, що модель багатопартійності, яка формується на теренах європейських країн, зумовлена процесами євроінтеграції. Разом з тим, неоднозначність євроінтеграційних процесів породжує ймовірність політичного конфлікту між партіями, які налаштовані на інтеграцію та партіями, які скептично до неї ставляться. Відтак актуалізується конкурентний чинник партійного розвитку, який базується на поляризації електоральної думки і в результаті відображається на структурі партійної системи в цілому.

Обґрунтовано, що українська багатопартійність є переважно кількісною, ніж якісною. Зазначено, що посилення якісної складової можливе за умови вирішення ряду проблем, основними з яких є подолання ідеологічної невизначеності партій, спрямування суттєвих зусиль на формування соціальної бази політичних партій, якнайшвидше впровадження ключових заходів політичної реформи, підвищення рівня довіри до партій з боку населення тощо.

Визначено пріоритетні напрями розвитку української багатопартійності – стабілізація розвитку партійної системи з точки зору усталеної кількості політичних партій; посилення їх міжпартійних взаємодій та взаємовпливів; вироблення дієвих ідеологій, які віддзеркалюватимуть сучасні політичні цінності; використання нових методів мобілізації прихильників, нових політичних технологій, сучасних засобів масових комунікацій; формування дієвої парадигми проведення демократичних виборів; посилення впливу партійних еліт на інтеграційні процеси у суспільстві тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертації розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження проблематики, пов’язаної з розвитком інституту багатопартійності в умовах політичної трансформації суспільства. Результати дисертації можуть бути використані при науковій розробці проблем розвитку політичних інститутів і процесів.

Окремі положення роботи та рекомендації можуть бути корисними для органів державної влади в їх практичній діяльності, пов'язаній з питаннями партійного будівництва. Робота може бути також використана при підготовці загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, написанні підручників і навчальних посібників з політології.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача, що спирається на концептуальні підходи зарубіжних та вітчизняних науковців, реалізовані в міжгалузевому дискурсі щодо трансформації інституту багатопартійності європейських країн в умовах сучасного політичного процесу.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження узагальнені та представлені в авторських доповідях і виступах на науково–практичних конференціях: “Політичні, соціально-економічні та етнонаціональні процеси у південному регіоні України" (Миколаїв, 17-18 жовтня 2003 р.); «Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні» (Київ, 18 листопада 2003 р.); «Україна та Польща: стратегічне партнерство в новій Європі» (Київ, 23 січня 2004); «Громадянське суспільство: досвід виборів і нова стратегія» (Київ, 19-20 березня 2005 р.); «Ольвійський форум 2006: пріоритети України в геополітичному просторі» (Ялта, 7-10 червня 2006 р.); «Рік після виборів: виклики громадянському суспільству» (Київ, 23 березня 2007 року); «Трансформація політичної системи: соціальні перетворення і законодавчий процес» (Київ, 22 травня 2007 р.);

в ході проведення круглих столів: «Соціальна Україна в соціальній Європі» (Київ, 15 вересня 2006 р.); «Зростання політичної активності молоді як суттєвий чинник вдосконалення партійної системи» (Київ, 25 жовтня 2006 р.); «Політичні еліти і політичні лідери в країнах Центральної та Східної Європи: загальне, особливе» (Київ, 29 травня 2007 р.);  «Політична еліта України: проблеми трансформації» (Київ, 26 червня 2007 р.); «Політичні підсумки року» (Київ, 12 грудня 2007 р.).

Публікації. Основні положення і результати дослідження викладено в восьми наукових працях, шість з яких опубліковано у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 183 сторінки. Список використаних джерел містить 372 назви; у роботі 11 таблиць; додатки на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” подано обґрунтування актуальності теми дослідження, сформульовано мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження та публікацій здобувача, зазначено структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретико–методологічні засади дослідження інституту багатопартійності” здійснено аналіз джерельної бази та провідних концептуальних підходів до розвитку багатопартійності з огляду на трансформаційні процеси як усередині партійних систем, так і зважаючи на світові тенденції демократизації та модернізації сучасних політичних систем.

Підрозділ 1.1. «Сучасний стан та особливості політологічного дослідження інституту багатопартійності» присвячено системному аналізу наукових джерел з проблем багатопартійності з огляду демократичних перетворень у країнах Європи, їх впливу на партійну розбудову.

Зазначається, що загальнотеоретичним підґрунтям для вивчення специфіки партійної розбудови можуть слугувати праці Аристотеля, Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Г. Гегеля, Дж. Мілля, А. Токвіля та ін. Крім того, дослідженню проблеми багатопартійності сприяла розробка теорії партій та партійних систем, здіснена М. Дюверже, Дж. Сарторі, М. Острогорським, Р. Міхельсом, С. Ліпсетом, С. Роккканом, Дж. Лапаломбарою, М. Вебером, О. Кіркхаймером, К. Джандою, Г. Алмондом та ін.

Значну джерельну базу складають роботи щодо функціонування партій за демократичних перетворень, зокрема зарубіжних науковців: С. Хантінгтона, Дж. Ішиями, А. Лейпхарта, Р. Каца, П. Меіра, П. Бурдьє, Дж. Лінца, Г. Голосова, Т. Шмачкової, С. Пшизової, Т. Карозерса, Ю. Поленова, К. Форстнера, Ф. Шміттера, В.Васовича, П. Льюїса; українських: В. Бортнікова, В. Горбатенка, Ю. Шведи, А. Романюка, С. Здіорука та ін.

Вагомим здобутком у вивченні проблем багатопартійності стали порівняльні дослідження. Це дозволило окреслити нові тенденції функціонування європейських інститутів багатопартійності, особливо в постсоціалістичних країнах (О. Нідермайєр, В. Веселовські, Х. Штайнер, Ф. Шміттер; українські дослідники – Ф. Рудич, О. Бабкіна, М. Примуш, Г. Зеленько, Л. Дунаєва, В.Якушик, О. Романюк та ін.).

Проблеми розвитку багатопартійності є одним із пріоритетних напрямків досліджень провідних наукових установ України, зокрема Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України, Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, Національного інституту стратегічних досліджень (М. Михальченко, Ю. Левенець, Ф. Рудич, Л. Шкляр, В. Горбатенко, І. Кресіна, Л. Кочубей, О. Литвиненко, М. Розумний та ін.).

Аналіз зарубіжниї та українських теоретичних джерел свідчить про наявність ґрунтовної бази дослідження розвитку інституту багатопартійності. Разом з тим, поки що залишається недостатньою або малорозробленою в науковому плані низка проблем, зокрема: обґрунтування доцільності та ефективності застосування в Україні зарубіжного досвіду багатопартійності; дослідження впливу демократичних трансформацій на партійний розвиток; теоретичне осмислення політичних реформ, їх вплив на процеси багатопартійності; окреслення тенденцій розвитку вітчизняної багатопартійності тощо.

У підрозділі 1.2. «Аналіз класичних концепцій і новітніх підходів до вивчення багатопартійності» з’ясовується науковий потенціал концепцій багатопартійності з метою їх ефективного застосування в сучасних умовах.

Відзначається тенденція щодо створення нових класифікацій політичних партій (О. Кіркхаймер, Е.Хейвуд, Р. Гантер, Л. Даймонд). Наведені підходи свідчать, що функціонування багатопартійності зазнає суттєвих змін, спричинених суспільними трансформаціями. Йдеться про поступову втрату партіями здатності чітко структурувати свій електорат, про послаблення ідеологічних їх позицій, про зміну напрямку міжпартійних відносин. Останнє є важливою ознакою багатопартійної системи. Адже відносини між партіями переростають у систему лише за умови певної стабільності та впорядкованості.

Аналіз стратегій міжпартійної взаємодії, у тому числі концепцій коаліційної взаємодії (У. Райкер, А. Лейпхарт, Дж. Придем) дозволив дійти висновку про те, що перевагою багатопартійності є створення системи стримувань і противаг як всередині парламенту, так і в урядових структурах. Позитивною є традиція угод та компромісів. Зокрема, процес формування коаліцій передбачає попереднє узгодження різноманітних позицій та інтересів. Разом з тим, процес формування коаліцій може надовго затягуватися, що викликає небезпеку дестабілізації як політичного, так і суспільного життя або ж коаліції можуть виявитися недовготривалими.

У підрозділі 1.3. «Теоретичне переосмислення проблем багатопартійності у контексті концепцій демократичних трансформацій» розкриваються тенденції, що істотно впливають як на зрушення в структурі й організації сучасних багатопартійних систем, так і на їх наукове обґрунтування. Серед таких тенденцій виокремлюються, насамперед, розвиток процесів соціальної, ідеологічної та, як наслідок, політичної гомогенності суспільства; послаблення ролі політичних партій як головного каналу участі громадян у соціально-політичному житті; розвиток непартійних інституцій громадянського суспільства; створення народних партій тощо. Тому для розуміння змін в інституті багатопартійності особливого значення набуває перегляд її теоретико-методологічних підстав з точки зору кількісного та якісного підходів (М. Дюверже, Дж.Сарторі, С.Ліпсет, Р.Кац, К.Джанда та ін.). Відзначається, що за сучасних умов переглядаються і теорії, які є методологічною базою дослідження взаємодії партій з електоратом – теорії ідентифікації виборця з партією, раціонального вибору, пануючої ідеології (Д. Істон, П. Бурд’є, А. Марковські). Це пов'язано з розмиванням соціальної бази партій, з фрагментацією партій, з поширенням маніпулятивних технологій.

Другий розділ «Основні тенденції розвитку політичних партій і партійних систем Європи» присвячено аналізу трансформацій, що істотно вплинули на функціонування інституту багатопартійності європейських країн.

У підрозділі 2.1. «Специфіка розвитку партійних систем у країнах Західної Європи» на підставі загальних тенденцій проаналізовано зміни, що відбуваються в партійних системах західноєвропейських держав. Зокрема, зазначається, що для останніх характерним є домінування двох політичних таборів (Консервативна та Лейбористська партії Великої Британії, Соціал-демократична партія Німеччини і блок ХДС-ХСС у Німеччині), які формують ідеологічні засади розвитку багатопартійності. Підкреслюється, що сучасні партії Західної Європи здебільшого схильні до поєднання соціал-демократичних, ліберальних і консервативних принципів у своїх ідеологіях. Більшість партій перестали бути “класовими”, а перетворилися на так звані народні партії або партії “для всіх”. Спостерігається тенденція до гармонізації відносин між партіями та іншими інституціями громадянського суспільства, про що свідчить збільшення впливу громадських рухів (наприклад, “Зелених”).

Поряд з перевагами багатопартійності, вказується на одну з слабких сторін західноєвропейських партійних систем – так зване "відчуження від партій". Однак, партії зберігають важливі позиції у реалізації політичних функцій, зокрема у виборчих процесах. Визначальною для західноєвропейських партій є тенденція до збільшення їх державного фінансування.

Підрозділ 2.2. «Формування багатопартійної системи в країнах Центральної та Східної Європи» розкриває особливості трансформаційних процесів багатопартійності переважно постсоціалістичних держав, що визначається специфікою двох трансформаційних етапів – демонтажу автократичного режиму та оформлення нових політичних структур. Розбудова багатопартійності супроводжувалася появою громадських рухів, які згодом перетворювалися на партії (Громадянський форум у колишній Чехословаччині, Союз вільних демократів в Угорщині, “Солідарність” в Польщі тощо).

У цілому, в постсоціалістичних країнах переважають партії, недостатньо укорінені у соціальних структурах і досить ідейно розмиті. Вирішення зазначених проблем можливе через вдосконалення парламентських процедур; консолідацію політичної системи на основі ефективної демократизації політичних партій. Можна стверджувати, що процес розбудови багатопартійної системи країн Центральної і особливо Східної Європи (включаючи Україну), насамперед, пов’язаний зі структуруванням електорату. Через невизначеність соціальної бази утруднюється процес ідеологічної ідентифікації партій. Зазначено, що перспективи партійного розвитку видаються кращими в Польщі та Угорщині. Чехія, Болгарія, Румунія зіштовхуються з проблемами невизначеності та нестабільності у функціонуванні партійних систем.

Підрозділ 2.3. «Динаміка процесів трансформації партійних систем на теренах Південної Європи» висвітлює розвиток інституту багатопартійності в Італії, Іспанії, Греції тощо. Підкреслюється, що не зважаючи на авторитарне минуле, країни Південної Європи демонструють прихильність до демократичних принципів у розвитку своїх партійних систем. Зазначена тенденція посилюється прагненням відновити діяльність політичних партій, яку було здебільшого заборонено (зокрема, Португалія, Греція – до 1974 р.).

Незворотність демократичного вибору для країн Південної Європи продиктовано їх вступом до нової постліберальної спільноти, заснованої на технологічних досягненнях, конкуренції та корпоративному суспільстві. Успіх позитивного демократичного руху багато в чому залежав також і від мистецтва компромісів, що допомагають консолідувати суспільство (зокрема, іспанська опозиція застосовувала почергово політичний тиск і компроміси). Виявлено, що країни Південної Європи мали широкий набір процедур для реалізації демократії: зміна партійних лідерів (Італія); система механізмів виразу недовіри правлячій еліті (Іспанія); інститут президентства та коаліційна політика (Португалія) тощо. В цих країнах, як і в незалежній Україні, за короткий проміжок часу з'явилася велика кількість партій (лише в Португалії їх налічувалося близько 300). Для того, щоб довести свою життєздатність, партіям довелося витримувати багаторазове випробування виборами.

У підрозділі 2.4. «Вплив євроінтеграційних процесів на розвиток інституту багатопартійності» досліджується відносно новий феномен, так звані «європейські політичні партії» – наднаціональні об’єднання, які суттєво впливають на розвиток інституту багатопартійності європейських країн. Разом з тим, партіям Європарламенту притаманні в цілому такі ж ознаки, як і партіям окремих країн. Свідченням цього є, зокрема, Європейська народна партія, яка з «Європейськими демократами» складає найбільшу за чисельністю парламентську групу і демонструє зразок інтегрованої ідеології.

Відмінністю європейських партій є тенденція до їх об’єднання. Всі провідні партії виникали як національні, але згодом починали пошук однодумців в інших країнах з подальшим утворенням різних альянсів. Особливості формування та функціонування європартій позначаються також на характері європейських виборів, які націлені не на прихід до влади; європартії змагаються за можливість координації діяльності ЄС та вирішення національних проблем. На думку дисертанта, для ефективної міжпартійної взаємодії європейське співтовариство має виробити нову схему, що вимагає розробки нових ідеологічних засад; оптимізації взаємовідносин між партіями та іншими демократичними інституціями; посилення відповідальності партій.

У розділі третьому “Багатопартійність в Україні: сучасний стан і перспективи” здійснено аналіз сучасного стану та визначено перспективні напрями розвитку української багатопартійності.

Підрозділ 3.1. “Особливості розвитку інституту української багатопартійності” присвячено аналізу національної багатопартійності. Наголошено на нестабільності та динамічних змінах у партійному середовищі, на збереженні тенденції до збільшення кількості політичних партій, особливо напередодні виборчого року. Зазначено, що більшості партій притаманна невиразність ідеологічних засад, слабкість організаційної структури, відсутність сталого електорату. Втім, певні проблеми розвитку національної багатопартійності відтворюють загальносвітові тенденції партійного розвитку.

З недосконалістю розвитку української багатопартійності пов’язана проблема низького рівня довіри громадян до політичних партій та парламенту. Передчасне впровадження пропорційної системи, на думку дисертанта, посилює негативні процеси партійної розбудови, тобто сприяє деперсоналізації відповідальності депутатів, обраних за закритими списками, поширенню корупції в партіях, а відтак уповільненню процесів вироблення дієвих механізмів підзвітності, підконтрольності народних депутатів своїм виборцям. Головними чинниками недостатнього впливу партій у загальнонаціональному вимірі є наявність старої соціальної структури поряд з остаточно несформованою новою; зневіру більшості громадян у демократичних інститутах; відсутність у суспільстві усталених демократичних традицій тощо.

Підрозділ 3.2. «Політична реформа як суттєвий фактор якісних змін у багатопартійному середовищі» розкриває чинники уповільнення політичної реформи. Підкреслено, що намагання перенести на непідготовлений український грунт владну модель європейського зразка, не завжди досягають бажаного результату.

Окреслено низку проблем, від вирішення яких залежатиме доля і парламенту, і коаліційного уряду, і багатопартійності як такої: правова неврегульованість формування та діяльності коаліції; неузгодженість політичних інтересів між основними парламентськими гравцями; проблема політичної відповідальності, низької політичної культури та політичної моралі тощо. В країнах з розвиненою демократичною системою зазначені аспекти безпосередньо пов’язуються з міцністю та усталеністю партійної системи. Серед чинників уповільнення політичної реформи в Україні виділено основні: недосконалість законодавчої бази; недемократичність і непрозорість партійного представництва у парламенті з впровадженням пропорційної системи виборів; слабкість партійних ідеологій; неефективність інститутів, які гарантують дотримання демократичних прав і свобод тощо.

У підрозділі 3.3. “Пріоритетні напрями розвитку інституту багатопартійності в Україні” окреслено шляхи подальшого розвитку політичних партій. Стосовно кількісного складу партій відзначено дві тенденції. Одна безпосередньо пов’язана зі зменшенням кількості партій, які постійно беруть участь у виборах, що ймовірно спричинить зменшення загальної кількості політичних партій України. Цьому сприятиме не стільки законодавчо визначений прохідний бар’єр, скільки необхідність укрупнення та блокування партій. Друга тенденція визначає ймовірність все ще появи нових партій через переважання в українському політикумі лідерських стратегій.

Якісний розвиток багатопартійності прямо пов’язаний з формуванням дієвих ідеологічних концепцій та рівнем сприйняття їх суспільством. Це відкриває шлях для українських партій у створенні так званих інтегрованих ідеологій, які зможуть протягом певного часу слугувати механізмом реформування політичного мислення та проектування нових політичних відносин. Міжнародні зв'язки могли б допомогти українським партіям в розробці партійних ідеологій і політичних технологій, яка практикується більшістю європейських партій. Політичні партії мають виступити інтеграторами між політичною системою і громадянами, об’єднуючи інтереси різних соціальних груп, проводячи через своїх представників у парламенті та уряді відповідні політичні рішення. Ймовірним наслідком об’єднавчих зусиль може стати формування нової моделі партійної системи.

У висновках здійснено теоретичні узагальнення щодо розвитку інституту багатопартійності країн Європи, виявлено особливості та запропоновано перспективні напрями вдосконалення української багатопартійності.

Дослідження наукової джерельної бази та досвіду становлення інституту багатопартійності засвідчило його актуальність для розвитку політичної системи України. На підставі узагальнення положень, викладених у роботах вітчизняних та зарубіжних партологів встановлено, що внаслідок змін у сучасному політичному середовищі інститут багатопартійності набуває нових якісних ознак. Це – формування інтегрованих ідеологій, зростання кількості протестного електорату, посилення ролі інших інститутів громадянського суспільства тощо. Крім того, сучасний розвиток політичних партій і партійних систем не завжди узгоджується з традиційними теоріями багатопартійності.

Виявлено, що спроби створення нових класифікацій партій пов’язані зі змінами у виборчих системах, міжпартійних відносинах, соціальній базі партій, що утруднює процес узагальнення тенденцій партійного розвитку. Водночас підкреслюється розширення методологічного інструментарію у дослідженні багатопартійності, зокрема, маркетингового підходу до політичних явищ.

З’ясовано, що для дослідження процесів багатопартійності важливе значення має характер взаємин між партіями і державою. Очевидною є тенденція їхнього зрощування, доказом цього є так звані картельні партії. Водночас, як свідчить досвід європейських країн, в сучасному політикумі найпоширенішими є окрім вищезазначених партії «хватай всіх».

Аналіз розвитку політичних партій Європи сприяв вияву впливу суспільних трансформації на формування інституту багатопартійності. Обґрунтовано, що створення партійних коаліцій є одним з найважливіших механізмів узгодження інтересів різних політичних сил у демократичному суспільстві. Виявлено тенденції, що суттєво впливають на зрушення в структурі та організації сучасних багатопартійних систем. Серед них: помітний розвиток процесів соціальної, ідеологічної та політичної гомогенності суспільства; зменшення ролі партій як головного каналу участі громадян у соціально-політичному житті; розвиток інституцій громадянського суспільства, внаслідок чого партії поступово втрачають роль центрів політичної ідентифікації громадян; створення народних партій тощо. Разом з тим, політичні реформи багатьох країн, здійснювані з метою інтеграції суспільства, призводять до формування «електронних держав» і «електронної демократії». Такі новотвори змінюють механізм взаємин партій і держави, партій і виборців, усіх суб'єктів політичного поля.

У результаті аналізу інституту багатопартійності різних регіонів Європи встановлено, що партії Західної Європи мають здебільшого багаторічний досвід багатопартійності, натомість партії Центральної і Східної Європи лише його здобувають. Майже всі партійні системи Європи перебувають на етапі демократичних трансформацій. У країнах Західної Європи зміни партійних систем торкаються, насамперед їх ідеологічної бази та законодавчих процедур. Для Східної та Південної Європи більш характерною є зміна організаційної складової партійних систем. Україна може бути зацікавлена у вивченні обох напрямків інституту багатопартійності.

Обґрунтовано, що ліквідація колишніх політичних структур не означає одночасних інституційних змін – формування дієвих парламентів, багатопартійності, демократичних виборів. Ідентифікація новоутворюваної партійної системи залежить від вихідної партійної структури; специфіки суспільних конфліктів; інституційних чинників розвитку багатопартійності.

Виявлено особливості євроінтеграційних процесів у частині їх впливу на розвиток інституту багатопартійності (вибори до Європейського парламенту націлені не на прихід до влади, а на можливість координувати діяльність Європейського Союзу та вирішувати національні проблеми; європартії не змагаються за контроль над урядом (Європейська комісія), їх діяльність обмежується впливом на Європейський парламент). Перспективним напрямом подальших досліджень автор вважає вивчення доцільності інтеграційних процесів як усередині окремої партійної системи, так і в інституті багатопартійності в цілому.

Проаналізовано особливості формування багатопартійності в Україні. Встановлено, що попри постійне кількісне зростання, багатопартійність в Україні не досягла належного рівня зрілості та системності. Серед головних чинників такого стану речей виділено: наявність старої соціальної структури; зневіра більшості громадян у демократичних інститутах; відсутність в українському суспільстві усталених демократичних традицій.

Проведений аналіз ідеологічних засад свідчить про те, що актуальною залишається проблема ідеологічної легітимації, яка зумовлює потребу в теоретич-ному осмисленні причин недостатньої ефективності політичних програм у забезпеченні соціальної інтеграції суспільства.

Сформульовано загальну проблему функціонування багатопартійності в України – несформованість партійної системи внаслідок слабкої структурованості партійного середовища, відсутності досвіду партійної розбудови за нових умов, а також культури політичного консенсусу. Підкреслюється, що необхідність утвердження у політичному просторі спонукатиме партії до їх об’єднання. Останні можуть призвести, з одного боку, перемоги на виборах, з іншого – перевірити дієвість партій. Наслідком об’єднавчих зусиль може стати формування нової моделі партійної системи.

З’ясовано, що чинниками повільного просування політичної реформи в Україні є недосконалість законодавчої бази; недемократичність і непрозорість партійного представництва у парламенті; слабкість партійних ідеологій; неефективність інститутів, які гарантують дотримання демократичних прав і свобод; інтенсивність запропонованих змін суперечить реальному стану політичної системи, малоздатної на сьогодні адекватно реагувати на внутрішні й зовнішні виклики. Головною проблемою уповільнення політичної реформи визнано її невідповідність розвитку політичних партій.

Визначено пріоритетні напрями розвитку української багатопартійності.

Стосовно кількісного складу політичних партій: поступове зменшення загальної кількості політичних партій з необхідністю їх укрупнення та блокування; чергова “інвентаризація” політичних партій з боку Міністерства юстиції України з огляду їх відповідності вимогам Закону України “Про політичні партії України”.

Для якісного розвитку багатопартійності: вироблення дієвої сучасної ідеології, спрямованої на налагодження відносин громадянина з владою, захист суспільних інтересів та особистісних прав громадян; вдосконалення форм і методів “ідеологічної роботи” зможе дати новий поштовх для вироблення “національної ідеї”; подальший хід ідеологічної та політичної ідентифікації здебільшого залежатиме від інтенсивності міжпартійної полеміки, яка дозволить здійснити чітке політичне розмежування.

Для вдосконалення міжпартійних, комунікацій: політичні партії мають взяти на себе функцію консолідації суспільства шляхом вирішення ціннісних конфліктів, використовуючи нові, методи мобілізації, політичні технології, сучасні засоби масових комунікацій; вдосконалення організаційно-комунікаційних механізмів (реалізація партійних програм та постійне інформування населення про здійснювані заходи) та важелів громадського контролю (оцінка діяльності партій і партійних лідерів з боку громадян у міжвиборчий період); стратегія політичних партій має бути спрямована на підтримку комунікаційних процесів, які забезпечують відтворення політичної системи, тобто на політичну соціалізацію, інституціоналізацію та легітимацію.

Стосовно інтеграції суспільних інтересів: змінити напрямок суспільних конфліктів (соціальні протиріччя мають перерости у якісно нову політичну активність та політичну культуру в цілому); сформувати дієву парадигму проведення демократичних виборів; посилити вплив партійних еліт на інтеграційні процеси у суспільстві; створити ідеологічне та організаційне підґрунтя для об’єднання всіх опозиційних сил тощо.

Для побудови ефективної партійної системи необхідно: налагодити/відновити контакти між партіями, між партіями та виборцями (передусім, у міжвиборчий період), між партіями та державою; вести боротьбу за владу цивілізованими методами, у тому числі не підміняти конкуренцію політичних партій та їх програм конкуренцією піар-акцій та електоральних проектів; брати реальні зобов’язання і нести відповідальність за їх невиконання перед суспільством; винести міжпартійні протиріччя за межі Верховної Ради України з метою здійснення ефективного законодавчого процесу; постійно вести підготовку партійних кадрів для можливої ефективної “циркуляції еліт”.

Провідним напрямом подальших наукових розробок, на думку дисертанта, має стати формування цілісної концепції розвитку інституту багатопартійності.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в таких публікаціях:

1. Шайгородський Ю., Меркотан К. Багатопартійність і проблеми ідеологічної ідентифікації // Політичний менеджмент. – 2006. – № 1. – С. 176–182.

2. Шайгородський Ю.Ж., Меркотан К.П. Багатопартійність як чинник
становлення політичної системи // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. 54. – Вип. 41. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. – С. 12–17.

3. Меркотан К. Багатопартійність як чинник трансформації політичної еліти в Центрально-Східній Європі // Політичний менеджмент. – 2007. – Спецвипуск. – С. 112–125.

4. Меркотан К. Трансформація європейських партійних систем: уроки для України // Політичний менеджмент. – 2007. – № 3. – С. 147–159.

5. Сіленко А., Меркотан К. Труднощі та протиріччя становлення демократичної політичної системи України // Віче. – 2007. – № 16. – С. 27–30.

6. Меркотан К. Політичні підсумки року // Політичний менеджмент. – 2008. – № 1. – С. 177–182.

7. Меркотан К. Перспективи розвитку української багатопартійності / Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – К., 2008. – Вип. 12. – С.105–115.

8. Шайгородський Ю., Меркотан К. Трансформація політичних цінностей у світлі української багатопартійності / Політичні партії України. В 3 т. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2005. – Т.1. – С.6–31.

АНОТАЦІЯ

Меркотан К.П. Трансформація інституту багатопартійності країн Європи в умовах сучасного політичного процесу. – Рукопис (231 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – Київ, 2008.

У дисертації досліджуються процеси трансформації інституту багатопартійності європейських країн та виявляються особливості формування багатопартійності в Україні. Багатопартійність розглядається як процес створення, функціонування та розвитку певної кількості партій, характер взаємодії яких визначає якість партійної системи.

У результаті порівняльного аналізу виявлено, що багатопартійність Західної Європи продовжує живитися за рахунок усталених традицій соціально-культурного середовища і партійно лояльного електорату, а у Центрально–Східних країнах переважають об'єднання рухів і партій, недостатньо вкорінених у соціальних структурах і досить розмитих в ідейно-політичному плані. Доведено, що модель багатопартійності, яка формується на теренах європейських країн, зумовлена не в останню чергу процесами євроінтеграції.

Обґрунтовано, що українська багатопартійність є переважно кількісною, ніж якісною. Посилення останньої можливе за умови подолання ідеологічної невизначеності партій, формування їх соціальної бази, підвищення рівня довіри до партій з боку населення тощо.

Ключові слова: інститут багатопартійності, трансформаційні перетворення, політичний процес, європейські країни.

АННОТАЦИЯ

Меркотан Е.Ф. Трансформация института многопартийности стран Европы в условиях современного политического процесса. – Рукопись (231 с.).

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины. – Киев, 2008.

В диссертации исследуются процессы трансформации института многопартийности в европейских странах и выявляются особенности формирования многопартийности в Украине. Многопартийность рассматривается как процесс создания, функционирования и развития определенного количества партий, характер взаимодействия которых определяет качество партийной системы.

Доказано, что институт многопартийности разных европейских стран развивается по-разному. Общая тенденция – это разработка интегрированной идеологии (образование народных партий) на фоне снижения доверия к партиям как к политическому институту и увеличение количества протестного электората. В результате сравнительного анализа выявлено, что многопартийность Западной Европы продолжает развиваться за счет устоявшихся традиций социально-культурной среды и партийно лояльного электората, в то же время, как в Центрально–Восточных странах преобладают партии и движения, недостаточно укорененные в социальных структурах и очень розмытые в идейно-политическом плане. Их будущее, как и перспектива демократии, может гарантироваться: усовершенствованием парламентских республик с усилением законодательной ветви власти; консолидацией политической системы на основе эффективной трансформации и демократизации политических партий; уравновешиванием партийных систем (с одной стороны, партия власти, с другой – авторитетная оппозиция). Доказано, что модель многопартийности, формирующаяся в европейском пространстве, обусловлена не в последнюю очередь процессами евроинтеграции.

Обосновано, что украинская многопартийность пока преимущественно количественная, нежели качественная. Усиление последней возможно при условии преодоления идеологической неопределенности партий, формирования их социальной базы, повышения уровня доверия к партиям со стороны населения. Определены приоритетные направления развития украинской многопартийности, в том числе стабилизация развития партийной системы с точки зрения усиления междупартийных взаимодействий и взаимовлияния; формулирование действенных идеологий, отражающих современные политические ценности; использование новых методов мобилизации партийных сторонников, новых политических технологий, сосвременных средств массовых коммуникаций; усиление влияния партийных элит на конструктивные интеграционные процессы в обществе и т.д.

Ключевые слова: институт многопартийности, трансформационные преобразования, политический процесс, европейские страны.

ANNOTATION

Merkotan K.P. Transformation of multipartyship institute of European countries in modern political process conditions. – Manuscript (231 p.).

The thesis for obtaining a scientific degree of the Candidate of Political Sciences on the specialty 23.00.02 – political institutes and processes. – Institute of State and Law, named by V. Koretsky of the National Academy of Science of Ukraine. – Kyiv, 2008.

In the thesis transformation of multipartyship institute of European counties is researched; peculiarities and mechanism of development of Ukrainian multipartyship are revealed. Multipartyship is considered as process of formation and development of some quantity of parties. Their character of interaction determinates party system quality. The main differences of European multipartyship institutes are analyzed. Among them: developed party systems with strong political traditions in West Europe and