КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Мороз Людмила Іванівна

УДК 15+351.74

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ

ПРОФЕСІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ТРЕНІНГУ

ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

19.00.06 – юридична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ,

Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий консультант:

доктор психологічних наук, професор Яковенко Сергій Іванович,

Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри практичної психології

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Рибалка Валентин Васильович,

Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, провідний науковий співробітник відділу педагогічної психології і психології праці

доктор психологічних наук, доцент Барко Вадим Іванович,

Академія управління МВС, проректор

доктор психологічних наук, професор Швалб Юрій Михайлович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри соціальної роботи.

Захист відбудеться "27" червня 2008 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1).

Автореферат розісланий "20" травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Для реформування органів внутрішніх справ України (далі – ОВС) на початку 90-х років суттєве значення мала перебудова всієї кадрової роботи на засадах професіоналізму. Системне реформування ОВС України триває, адже новий час і нові підходи вимагають докорінного перегляду цілей, завдань, методів правоохоронної діяльності (у дослідженні йдеться про правоохоронну діяльність ОВС) з урахуванням нових критеріїв оцінки роботи цих органів. Однією з умов досягнення європейських стандартів правоохоронної діяльності є підвищення престижу ОВС, вдосконалення системи професійної орієнтації, відбору, підготовки та підвищення кваліфікації персоналу, психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності ОВС на науково обґрунтованих засадах. З огляду на очікувані й реальні результати правоохоронної діяльності, цій системі все ще бракує цілеспрямованості й ефективності.

Про актуальність зазначених положень свідчать Указ Президента України „Про заходи для удосконалення системи вищої освіти в Україні” від 17.02.2004 р., зміст Національної доктрини розвитку освіти й Концепції розвитку професійної освіти і навчання, які враховують рекомендацій ООН, ЮНЕСКО, МОП, Європейського фонду освіти й визначають стратегію розвитку професійної освіти в Україні на період до 2014 р.

Застосування традиційних лекційно-семінарських методів професійного навчання, які мають переважно репродуктивний характер, не дозволяє повністю використати можливості становлення особистості компетентного фахівця як суб’єкта діяльності. Останнє можливе за умов доповнення традиційних методів підготовки кадрів інтерактивними методами розвивального навчання, застосування ефективних і надійних навчальних технологій, які б забезпечували формування необхідних знань й умінь, становлення професійних якостей та індивідуально-психологічних властивостей особистості працівників ОВС. Нагальність вивчення цих завдань визначена Концепцією та Програмою реформування системи освіти МВС України (2007 р.), в яких окреслені нові цілі, зміст і форми професійної освіти.

Теоретико-методологічний аналіз проблеми професіогенезу (становлення особистості професіонала) в сучасних умовах розбудови демократичного правового суспільства й системного реформування правоохоронних органів дає підстави констатувати, що дослідження засобів цілеспрямованого становлення особистості курсантів ВНЗ МВС України й працівників ОВС набуває неабиякої актуальності.

Аналіз новітніх досліджень із загальної, юридичної та соціальної психології, професійної психології та педагогіки у контексті діяльності ОВС свідчить про необхідність і можливість цілеспрямованого становлення особистості працівників ОВС як компетентних фахівців, які відповідають сучасним вимогам правоохоронної діяльності (В.Г. Андросюк, В.І. Барко, М.Г. Братасюк, В.П. Казміренко, Л.І. Казміренко, М.В. Костицький, Є.Д. Лук’янчиков, С.Д. Максименко, О.Є. Маноха, В.С. Медведєв, О.М. Морозов, В.В. Рибалка, В.М. Синьов, О.М. Столяренко, В.О.Татенко, О.В. Тімченко, Л.Д. Удалова, О.П.Хохліна, Ю.М. Швалб, Г.О. Юхновець, Г.Х. Яворська, С.І. Яковенко). Ці можливості в системі вищої освіти МВС України використовуються неповною мірою. Про це свідчать такі невирішені проблеми:– 

наявні підходи та методи підготовки працівників ОВС належним чином не забезпечують становлення особистості професіонала, його готовність до практичної діяльності, зокрема у мінливих та екстремальних умовах; в системі вищої освіти МВС України недостатньо використовуються тренінги, які зарекомендували себе як дієві та ефективні засоби професійної освіти;– 

існуюча теорія та практика застосування тренінгів в ОВС не є досконалою і не використовує науковий потенціал розвиваючої освіти, відсутні систематизовані й обґрунтовані методологічні та методичні засади для створення цільових тренінгових програм для різних категорій працівників ОВС, їх впровадження у систему вищої освіти МВС України та професійно-психологічну підготовку працівників ОВС;– 

не визначені психологічний зміст тренінгових вправ та їх значення для становлення особистості професіонала, тому існує небезпека перетворення тренінгових технологій на еклектичне поєднання сумнівних вправ, результати застосування яких непередбачувані.

Названі проблеми зумовлюють актуальність розробки теоретичних і прикладних засад тренінгів професійно-психологічного спрямування як технології, що забезпечує професіогенез й професійно доцільні зміни особистості учасників тренінгу та їх поведінки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом наукових досліджень, передбачених наказом МВС України „Про затвердження Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років” від 05.07.2004 р. №755. Напрям дослідження відповідає наказам МВС України „Про реформування системи освіти МВС України та підвищення якості підготовки фахівців для органів внутрішніх справ” від 28.10.2007 р. № 411 (яким затверджено Концепцію й Програму реформування системи освіти МВС України та підвищення якості підготовки фахівців для органів внутрішніх справ), „Про затвердження Програми психопрофілактичної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2008-2012 роки” від 7.04.2008 р. № 161; Комплексній програмі профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767.

Дисертаційне дослідження виконувалося на замовлення Департаменту роботи з персоналом МВС України від 31.01.2003 р. № 457. Тема дослідження схвалена на засіданні вченої ради Київського юридичного інституту МВС (протокол від 10.02.2003 р. № 2), узгоджена в бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології АПН України (протокол від 28.10.2003 р. № 8).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних і прикладних засад професійно-психологічного тренінгу та експериментальна перевірка ефективності створених на їх основі цільових тренінгів, які сприятимуть професіогенезу курсантів, підвищенню кваліфікації та спеціалізації працівників органів і підрозділів внутрішніх справ (далі – працівників ОВС) у системі вищої освіти МВС України.

Для досягнення цієї мети поставлені й вирішувалися такі головні завдання:

1) розробити теоретичні засади психологічного забезпечення професіогенезу працівників ОВС у системі вищої освіти МВС України;

2) окреслити значення тренінгових технологій для професійної підготовки у системі вищої освіти МВС України;

3) здійснити структурно-функціональний аналіз існуючих тренінгових програм;

4) обґрунтувати доцільність виокремлення поняття „професійно-психологічний тренінг” (далі – ППТ) та розробити його модель;

5) виділити структурну одиницю аналізу, проектування та проведення ППТ;

6) визначити вимоги до відбору та підготовки ведучих ППТ;

7) розкрити чинники ефективності тренінгів професійно-психологічного спрямування;

8) експериментально перевірити ефективність ППТ як засобу професіогенезу курсантів і працівників ОВС у системі вищої освіти МВС України;

9) визначити найбільш актуальні напрями розробки та впровадження тренінгових програм професійно-психологічного спрямування.

Об’єкт дослідження – психологічне забезпечення професіогенезу працівників органів внутрішніх справ у системі вищої освіти МВС України.

Предмет дослідження – теоретичні та прикладні засади професійно-психологічного тренінгу працівників ОВС.

Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження використовувався комплекс взаємопов’язаних методів: –

порівняльний – дозволив узагальнити психологічні теорії особистості з метою виокремлення провідних принципів, чинників і засобів її становлення у процесі ППТ; –

системний і структурно-функціональний – виявив діалектичний зв’язок структурних компонентів тренінгових програм з психологічними механізмами, що активізуються у процесі ППТ; –

систематизації та узагальнення – уможливив визначення провідних принципів та чинників ефективності ППТ, дозволив виділити психотехнічну вправу як одиницю аналізу тренінгової роботи та засіб професіогенезу особистості; –

соціологічно-емпіричні – дозволили вивчити думку керівників структурних підрозділів про підготовленість курсантів ВНЗ МВС України до практичної діяльності; –

генетико-моделюючий – дав можливість розглянути ППТ як засіб моделювання компонентів професійної діяльності й професіогенезу особистості; –

психодіагностичні та дидактичні – використовувалися для з’ясування рівня розвитку знань й умінь учасників тренінгових занять і динаміки змін якостей і властивостей особистості; –

формувальний експеримент, психологічні емпіричні та статистичні – дозволили виявити дієвість засобів професіогенезу особистості в процесі ППТ.

Методологічну основу дослідження становлять положення системного підходу до психічних явищ Б.Ф. Ломова, О.Є. Манохи, Е.Г. Юдіна; культурно-історична теорія психічного розвитку, представлена в працях О.Г. Асмолова, Л.С. Виготського, В.В. Давидова, О.М. Леонтьєва; концептуальні положення професійної психології та педагогіки щодо професіогенезу особистості (К.О. Абульханова, П.Я. Гальперін, Е.Ф. Зеєр, О.Є. Клімов, Г.С. Костюк, В.В. Рибалка, С.Л. Рубінштейн, О.П. Саннікова, В.М. Синьов, В.О. Татенко); теоретичні ідеї та досвід упровадження тренінгових технологій В.І. Барка, І.В. Вачкова, Т.В.Зайцевої, В.П. Казміренка, D.L. Kirkpatrick, Г.О.Ковальова, D.F. Kolb, Н.Ю. Максимової, С.І. Макшанова, Л.О. Петровської, Л. Рай, К. Фопель, Н.Ю. Хрящової, Ю.М. Швалба, С.І. Яковенка, Т.С. Яценко. При здійсненні формувального експерименту використано генетико-моделюючий метод С.Д. Максименка, рецептура психологічного впливу О.М. Морозова.

Емпіричну базу дослідження становлять результати анкетування 200 керівників ОВС середньої ланки, 120 випускників Навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Київського національного університету внутрішніх справ (у 2001-2005 рр. – Київського інституту внутрішніх справ, Київського юридичного інституту МВС); 12 фокус-груп зі слухачами факультету Центру післядипломної освіти Київського національного університету внутрішніх справ; структурно-функціонального аналізу 150 тренінгових програм; психологічного та дидактичного тестування близько 900 учасників тренінгів; узагальнення досвіду проведення здобувачем 47 тренінгів для курсантів, дільничних інспекторів міліції, працівників кримінальної міліції у справах дітей, психологів та ін.

Наукова новизна одержаних результатів визначається сукупністю поставлених завдань і засобів їх розв’язання. Дисертація є першим комплексним дослідженням принципів, чинників і засобів професіогенезу працівників ОВС у процесі ППТ у системі вищої освіти МВС України.

Вперше:– 

на підставі синтезу особистісно-діяльнісного та суб’єктного підходів у психології розроблено теоретичні засади психологічного забезпечення професіогенезу курсантів і працівників ОВС в системі вищої освіти МВС України;– 

обґрунтовано місце тренінгових технологій у професіогенезі курсантів і працівників ОВС в системі вищої освіти МВС України;– 

здійснено структурно-функціональний аналіз існуючих тренінгових програм з метою створення оптимальної моделі тренінгу професійно-психологічного спрямування;– 

уведено поняття та розроблено модель ППТ як генетико-моделюючого засобу професіогенезу особистості в умовах, що відтворюють професійну діяльність і забезпечують дієвість отриманих знань і умінь;– 

як одиницю аналізу, проектування та проведення ППТ виділено психотехнічну вправу;– 

визначено критерії відбору релевантних завданням тренінгу вправ, оцінки їх валідності, надійності, складності й ефективності;– 

розкриті чинники ефективності тренінгів професійно-психологічного спрямування, зокрема визначено процеси, які забезпечують перетворення наявних ціннісно-мотиваційних, інтелектуальних, емоційно-вольових, комунікативних, виконавчих і регулятивних якостей особистості у відповідні її властивості, дієві знання та уміння.

Удосконалено:– 

понятійний апарат опису чинників професіогенезу особистості щодо курсантів і працівників ОВС у системі вищої освіти МВС України – учасників ППТ;– 

алгоритм конструювання ППТ, що ґрунтується на аналізі змісту й умов правоохоронної діяльності, посадових інструкцій, функціональних обов’язків, цілей та операціонального складу професійних виконавчих дій;– 

психодіагностичні та дидактичні засоби контролю змін, що відбуваються з учасниками тренінгу, зокрема професійно-психологічного спрямування.

Дістали подальший розвиток:– 

теоретико-методологічні засади проектування тренінгових програм щодо становлення особистості як суб’єкта діяльності;– 

методика проектування тренінгів працівників ОВС, дидактичні вимоги до опису тренінгових вправ і програм;– 

перспективні напрями ППТ, які сприятимуть професіогенез курсантів, працівників ОВС у системі вищої освіти МВС України й службової підготовки.

Практичне значення одержаних результатів убачається у тому, що результати дослідження використовуються у навчальному процесі, системі перепідготовки і підвищення кваліфікації та в системі службової підготовки рядового й начальницького складу ОВС України.

Зокрема, автором впроваджені у навчальний процес підготовки курсантів ВНЗ МВС України чотири цільові тренінгові програми: підвищення комунікативного потенціалу (дві програми), рефлексивний тренінг особистісного зростання курсантів, тренінг з основ профілактичної діяльності в ОВС (акти впровадження Київського національного університету внутрішніх справ (КНУВС) від 08.10.2007; Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ (ЛьвДУВС) від 12.02.2008). На психологічному факультеті КНУВС з 2003 року запроваджено навчальний курс “Основи соціально-психологічного тренінгу” (акт впровадження КНУВС від 24.01.2007). Результати дослідження у вигляді навчально-методичних посібників використовуються у навчальному процесі ВНЗ МВС України (акти впровадження КНУВС від 10.09.2007; Прикарпатського юридичного інституту ЛьвДУВС від 11.01.2008).

У систему службової підготовки рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ України впроваджено вісім інтерактивних мультимедійних навчальних модулів (акт впровадження Центру практичної психології Департаменту роботи з персоналом МВС України від 18.05.2006).

У систему підвищення кваліфікації та спеціалізації практичних психологів ОВС України впроваджено дві тренінгові програми (акти впровадження ЦПП ДРП МВС України від 22.02.2007, 29.03.2007); дільничних інспекторів міліції – три тренінгові програми (акти впровадження Департаменту громадської безпеки МВС України від 14.01.2008, 20.01.2008, 15.02.2008).

Авторські розробки використовуються при створенні тренінгових програм для професійно-психологічної підготовки працівників ОВС України (акти впровадження ЦПП ДРП МВС України від 24.01.2007, 15.02.2007).

Викладені в дисертації висновки й рекомендації використовуються у науково-дослідницькій сфері – для теоретичного пояснення процесів, що відбуваються під час тренінгу, а також при вирішенні проблем розроблення ППТ та його впровадження у систему вищої освіти МВС України.

Особистий внесок здобувача. У статтях, написаних у співавторстві з С.І. Яковенком, доробок здобувача становить 50

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації оприлюднені на 27-ми конференціях, конгресах і семінарах: міжнародних науково-практичних конференціях: „Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції” (м. Івано-Франківськ, 11-12 квітня 2003 р.); „Психологічні тренінгові технології у правоохоронній діяльності: науково-методичні та організаційно-практичні проблеми впровадження і використання, перспективи розвитку” (м. Донецьк, 27-28 травня 2005 р., 26-27 травня 2006 р., 24-25 травня 2007 р.); „Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (м. Київ, 20 березня 2006 р., 20 березня 2007 р.); „Делінквентна поведінка дітей та молоді: сучасні технології протидії” (м. Одеса, 31 березня-1квітня 2006 р.); „Актуальні проблеми практичної психології” (м. Херсон, 18-19 квітня 2006 р.); „Безпека та захист прав неповнолітніх” (м. Рига, 22-24 січня 2008 р.); „Психологічні технології в екстремальних видах діяльності” (м. Донецьк, 23-24 травня 2008 р.); „Відновний підхід у профілактиці підліткової злочинності як запорука формування безпечної громади” (м. Київ, 3-4 квітня 2008 р.); всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в ХХІ столітті: теорія і практика” (м. Одеса, 30-31 травня 2002 р.); „Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика” (м. Київ, 25-27 листопада 2002 р.); „Теорія та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології” (м. Київ, 22 листопада 2003 р.; 20 жовтня 2005 р.); „Впровадження ґендерних підходів у діяльність правоохоронних органів України” (м. Євпаторія, 18-20 травня 2005 р.); „Актуальні проблеми юридичної психології” (м. Київ, 29-30 вересня 2006 р.); „Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика” (м. Вінниця, 11-12 травня 2007 р.); І Всеукраїнському конгресі психологів (м. Київ, 24-26 жовтня 2005 р.); методологічному семінарі АПН України „Теоретико-методологічні проблеми розвитку особистості в системі неперервної освіти” (м. Київ, 16 грудня 2004 р.); І, ІІ і ІІІ Всеукраїнських науково-практичних семінарах: „Створення системи забезпечення психологічної надійності персоналу” (м. Київ, 10-12 жовтня 2002 р., 10-11 жовтня 2003 р., 25-26 листопада 2004 р.) та ін.

На монографію „Професійно-психологічний тренінг у становленні особистості фахівця (на прикладі працівників ОВС)” опублікована рецензія М.В. Костицького „Тренінг у професійній діяльності ОВС: сучасний підхід до проблеми” у Науковому віснику КНУВС (2007. – №4. – С.161-162).

Публікації. Результати дослідження відображені в 2 монографіях; 28 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України. Окремі положення дисертації викладені у 4 навчальних посібниках (2 з яких отримали гриф „Рекомендовано МОН України”), 14 інших наукових та навчально-методичних публікаціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять 15 підрозділів, висновків, 15 додатків та списку використаних джерел (408 найменування). Повний обсяг дисертації становить 461 сторінки, з них основний текст дисертації – 375 сторінок. Дисертація містить 11 таблиць і 9 рисунків, що займають 11 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації. Подається загальна характеристика роботи, зокрема, визначені її мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 „” містить аналіз сучасних персонологічних теорій, психологічних теорій діяльності, досліджень закономірностей становлення особистості як суб’єкта діяльності на різних етапах професіогенезу, зокрема на етапах професійного навчання та підвищення кваліфікації.

У підрозділі 1.1. „Концептуальні засади особистісно орієнтованої професійної освіти” аналізуються сучасні психологічні теорії особистості та інваріанти її структури з позицій загальної психології (К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, О.Г. Асмолов, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, В.В. Рибалка, О.П. Саннікова та ін.). Психологічна теорія діяльності (О.М. Леонтьєв, Г.В. Суходольський, В.Д. Шадріков) розглядається як системоутворюючий чинник становлення властивостей особистості, який має суттєвий методологічний потенціал для з’ясування специфіки правоохоронної діяльності та її вимог до працівників ОВС. Акцент у дисертації на суб’єктних властивостях особистості розкриває можливість розвитку її творчого потенціалу та формування індивідуального стилю діяльності.

Синтез особистісно-діяльнісного та суб’єктного підходів уможливив визначення структури особистості професіонала в загальнопсихологічному та діяльнісному вимірах. У першому підході системоутворюючим принципом виступає сходження від природних властивостей індивідуальності (задатки, здібності, індивідуально-типологічні властивості) та вищих психічних функцій (ціннісно-мотиваційні, пізнавальні, регулятивні, комунікативні) до психологічних утворень, які визначають свідомість та самосвідомість особистості, її загальну спрямованість та якість діяльності. У психології праці та професійної освіти ці феномени пов’язуються з професіоналізмом – якісною характеристикою суб’єкта діяльності, представника певної професії. Ця характеристика визначається рівнем опанування сучасним змістом і засобами вирішення професійних завдань, продуктивними прийомами їх вирішення. Професіоналізм пов’язаний з компетентністю, яка включає в себе такі складові: професійно-технологічну, соціальну, комунікативну, психологічну, особистісну (Ф.Гіббонс, Д. Дейвіс, Дж. Равен). Існуючі методи професійної підготовки не забезпечують повною мірою становлення особистості компетентного фахівця-правоохоронця.

У другому підході, особистість професіонала, яка формується та існує в діяльності, розглядається як складне динамічне утворення, що є головною рушійною силою та регулює, контролює, оцінює й перетворює діяльність і, водночас, саму себе. При цьому особистість досягає професійної компетентності тільки за адекватної мотивації та певної професійної спрямованості, продуктивної діяльності та змістовного спілкуванні.

Професійно значущі властивості особистості формуються в діяльності, а здійснення самої діяльності залежить від індивідуальних властивостей людини. Досягнути соціально необхідних результатів у професійній діяльності можуть люди з різними індивідуально-психологічними властивостями, які користуються психологічно різними прийомами роботи, а брак розвитку одних якостей особистості компенсують за рахунок інших, виробляючи індивідуальний стиль діяльності.

Такий методологічний підхід придатний для визначення відповідності особистості вимогам конкретної професії, розроблення професіограм, психограм, змісту та методів професійної підготовки. Стосовно правоохоронців він реалізований у працях В.Г. Андросюка, В.І. Барка, Ю.Б. Ірхіна та ін. Визнання провідної ролі предметної діяльності у становленні особистості не знижує ролі самого суб’єкта, який виконує завдання зв’язування психічних функцій і властивостей у стабільно-динамічну систему.

Сучасні теорії професіогенезу (Е.Ф. Зеєр, О.Є. Клімов, Г.В. Кудрявцев, А.К. Маркова, Г.С. Нікіфоров, М.С. Пряжніков, В.В. Рибалка, О.П. Саннікова) ґрунтуються на особистісно-діяльнісному та суб’єктному підходах, які дозволяють виявити зв’язок між структурою діяльності та ієрархічною організацією особистості. У дослідженні професіогенезу працівників ОВС дисертант найбільш значущим вважає активність суб’єкта діяльності й спирається на концепцію особистості С.Д. Максименка. Цей науковець визначає особистість як „складну систему, яка саморозвивається, тобто сама моделює та реалізує власний генезис” („Генезис существования личности”, 2006 р.), що і покладено в основу розробленого ним генетико-моделюючий методу, який використовує здобувач.

У підрозділі 1.2. „Становлення особистості професіонала як теоретична та прикладна проблема” показано, що результатом професійного становлення майбутнього фахівця є вироблення професійних знань та умінь, професійно значущих властивостей, що відбувається у спеціально створених навчально-розвивальних ситуаціях. Одночасно в цих ситуаціях відбувається перетворення особистісних якостей в індивідуальні властивості. Останні, утворюючись у ході діяльності, зазнають в ній різноманітних змін, диференціюються, інтегруються і стають компонентами більш складного цілого, яким є структура особистості, стійка і водночас динамічна система психічних властивостей (Г.С. Костюк).

Діяльність завжди починається з відчуття певної потреби як стану „нужди” (С.Д. Максименко), усвідомлення мотиву. Мотив, у свою чергу, визначає напрямок орієнтації в дійсності, пошук необхідної інформації, пізнання об’єктивних умов конкретної ситуації. На цьому етапі у деяких випадках може бути знайдений вже готовий предмет і засоби задоволення потреби, а тому діяльність завершується. Проте у більшості випадків такий предмет потреби відсутній, що спонукає до подальшого пошуку мети діяльності як уявлення про необхідний результат, створення програми дій для її досягнення. Відповідно до мети використовуються відомі чи розробляються нові засоби її досягнення, формується система дій і операцій, що приводить до отримання бажаного результату діяльності. Саме так відбувається збагачення особистості новими знаннями, уміннями, психічними властивостями.

Психічні якості тлумачаться нами як продукт культурно-історичного розвитку, конструкти суспільної та індивідуальної свідомості, інструменти, вироблені людством для само- та взаєморозуміння, оволодіння певними формами поведінки; „функціональні органи” свідомості. Ці якості формуються у діяльності, існують, усвідомлюються, переживаються, проявляються в реальному житті, утворюючи складну та багаторівневу систему. Потенційно в можуть бути сформовані будь-які психічні якості людини, але актуальними стають лише ті, які у процесі практичної діяльності перетворилися в індивідуальні властивості. Цьому сприяє робота, яку виконує особистість та свідомість, зокрема, як функціональні органи психічного.

Для виокремлення професійно значущих якостей фахівця правоохоронної діяльності застосовувалася „тривимірна поетапно конкретизована психологічна структура особистості” фахівця, розроблена В.В. Рибалкою. На підставі опитування 200 слухачів факультету підвищення кваліфікації Київського юридичного інституту МВС (2005 р.) здобувачем виділено 30 психічних якостей, які були опрацьовані за допомогою методів математичної статистики. Факторний дисперсійний аналіз цих якостей за методом ANOVA дозволив визначити провідні характеристики моделі фахівця з правоохоронної діяльності, яка включає сім кластерів: 1) „активність” (ініціативність, наполегливість); 2) „сила” (фізична, волі, характеру); 3) „самоконтроль” (пластичність, врівноваженість, самовладання, стійкість); 4) „інтелект” (винахідливість, спостережливість, хитрість); 5) „комунікабельність” (уміння спілкуватися, працювати в команді, лідерські якості); 6) „вмотивованість” (як внутрішня, так і зумовлена зовнішніми стимулами до продуктивної діяльності); 7) „досвід” (професійний та життєвий).

У структурі особистості правоохоронця, на думку автора, провідну роль відіграють ціннісно-мотиваційні якості людини як суб’єкта діяльності. Вони визначають розуміння цілей і цінностей професійної діяльності, для досягнення яких необхідні певні виконавчі властивості та уміння. Застосування системного підходу (Б.Ф. Ломов, О.Є. Маноха, Е.Г. Юдін) до аналізу правоохоронної діяльності в ОВС та її окремих видів (зокрема профілактичної) дозволило визначити основні елементи цієї діяльності як цілісної системи. Вона складається з функціональних обов’язків, окремих завдань і професійних дій, виконання яких вимагає від фахівця професійних знань та умінь (елементарних, складних, комплексних), психічних властивостей, важливих для вирішення типових професійних завдань, в тому числі у складних і напружених ситуаціях.

У підрозділі 1.3. „Особливості професіогенезу працівників ОВС у системі вищої освіти МВС України” розглянуті етапи професійного становлення особистості, сучасні тенденції освіти дорослих.

Професійне становлення відбувається впродовж усього періоду професійної діяльності людини. Визначальну роль у цьому процесі відіграють етап навчання курсантів і етап підвищення кваліфікації та спеціалізації працівників ОВС. При організації професійного навчання в системі вищої освіти МВС України необхідно враховувати вікові відмінності курсантів (юнаки) та працівників ОВС (дорослі), які полягають у розбіжностях мотивації, життєвого та професійного досвіду.

Становлення професіонала (професіогенез) визначається як складний багатоплановий процес розвитку і саморозвитку особистості в навчальній та професійній діяльності. В системі вищої освіти він відбувається під впливом комплексу зовнішніх і внутрішніх чинників, за умов діалектичного поєднання навчання та саморозвитку. Їх дисбаланс блокує становлення особистості як суб’єкта, який, на думку автора, повинен мати вплив на вибір змісту та форм навчання з метою набуття професійної компетентності та саморозвитку.

Теоретико-психологічний аналіз проблеми становлення особистості дозволив визначити три варіанти змін: дозрівання; результат навчально-виховного впливу; утілення власних прагнень людини, зумовлених результатами дозрівання, навчання, виховання, формування й власне саморозвитку. У контексті дисертаційного дослідження найбільш важливим вбачається третій варіант, коли метою особистісного становлення майбутнього професіонала є свідоме творення власної індивідуальності, альтернативне адаптивному пристосуванню. Орієнтувальною основою для цього є психологічна модель професіонала (випускника ВНЗ). Вона інтегрує найбільш змістовні й конкретні уявлення про особистість, її ціннісно-мотиваційні, пізнавальні, комунікативні, виконавчо-регулятивні та емоційно-вольові якості. Модель особистості допомагає систематизувати професійно значущі якості, визначити головні напрями її професійного становлення.

Успішність професіоналізації визначається ступенем відповідності індивідуально-типологічних властивостей вимогам професії. Співвідношення здібностей й вимог професії визначають своєрідність професійного і особистісного становлення суб’єкта діяльності. До найважливіших внутрішніх чинників професіогенезу відноситься самосвідомість та спрямованість особистості як цілісна система потреб, здібностей і схильностей, інтересів, мотивів, життєвих планів і цінностей.

Цілеспрямоване становлення особистості професіонала включає озброєння його необхідними знаннями та уміннями. Так, отримавши теоретичні знання в процесі засвоєння професійно орієнтованих навчальних дисциплін, курсанти нагромаджують досвід при проходженні практики та стажування. Знання, уміння та якості, таким чином, особистості інтегруються у світоглядних позиціях і установках поведінки. Професіогенезу сприяє активне застосування у навчальному процесі „задачного” та „проблемного” методів подання навчального матеріалу, а також інтерактивних методів проведення семінарів (ділових ігор, здійснення ситуативного аналізу), зокрема тренінгових технологій.

На думку здобувача, тренінгові технологій виконують не тільки навчально-розвивальні функції, а й запобігають вірогідній професійній деформації, сприяють особистісному зростанню, цілі якого виходять далеко за межі професійної освіти.

Діалектичний зв’язок структурних компонентів діяльності та властивостей особистості в процесі тренінгу професійно-психологічного спрямування розкривається через принцип взаємної детермінації кількісних, якісних і структурних перетворень особистості.

У ході тренінгів особистісного зростання створюються умови для конструктивної рефлексії власної діяльності та стосунків з оточуючими. Результати рефлексії сприяють структуризації індивідуальної свідомості й надають можливість пізнавати інших і себе серед них.

У розділі 2 „Тренінгові технології у професійній освіті” розглянуті теоретичні та методичні питання професійної підготовки фахівців соціономічного профілю, зокрема працівників ОВС.

У підрозділі 2.1. „Тренінгові технології: історія, теорія та практика використання” розглянуті виникнення, розвиток і сучасна практика застосування тренінгових технологій у навчанні та розвитку особистості.

Історично розвиток тренінгових технологій ґрунтується на працях представників психоаналітичної (Я. Морено, Е. Берн, З. Фоулкс, Л. Хірст), біхевіоральної (Б. Скінер, М. Сміт, Дж. Стівенс) та гуманістичної (К. Роджерс) шкіл у психології, гештальт-психології (К.Левін, Ф. Перзл). У сфері практичного застосування тренінгових технологій відмінності між різними науковими школами в психології поступово нівелюються. Відбувається взаємне збагачення шкіл і напрямів, внаслідок чого сучасну зарубіжну теорію тренінгу можна охарактеризувати як еклектичну.

У підрозділі розглянуті види тренінгів, що різняться метою, кількісними та якісними особливостями контингенту учасників, способами організації та тривалістю роботи тощо. Аналіз тренінгів як виду просвітницької та психологічної роботи, професійного і методичного тренінгів дозволив виявити їх спільні риси: наявність чітких методичних орієнтирів, точного визначення мети та завдань, структурованості, зумовленої часовими обмеженнями. Серед них найбільш поширені функціональні тренінги, мета яких – доведення до автоматизму професійно необхідних умінь та навичок; психологічні або проблемно орієнтовані, за допомогою яких учасники тренінгів вирішують власні актуальні психологічні проблеми та тренінг особистісного зростання, спрямований на саморозвиток його учасників.

Названі головні різновиди тренінгів доповнює запропонований здобувачем професійно-психологічний тренінг. Цей вид тренінгу заповнює проміжок між функціональним і власне психологічним тренінгом й визначається як навчально-розвивальна технологія, метою якої є формування професійних знань та умінь, становлення особистості як суб’єкта професійної діяльності. ППТ – не лише навчання новим знанням та умінням, а творчий, переважно спрямований на вирішення інноваційних проблем процес, коли готові рішення відсутні і учасникам необхідно проявляти ініціативу, активність, винахідливість, вміти здійснювати продуктивну спільну діяльність.

Найбільш важливою ознакою ППТ автор вважає відтворення в модельованих ситуаціях суттєвих компонентів професійної діяльності, виконання тренінгових вправ, які активізують пізнавальні та регулятивні психічні процеси, потреби, мотиви та якості особистості, необхідні для їх практичного здійснення. Завдяки цьому суб’єкт не стільки відтворює, скільки створює (спільно з іншими) нові ідеї та засоби діяльності, наповнює навчально-професійну діяльність особистісним смислом. Здобуті знання й уміння, разом з психічними якостями, утворюють нові „функціональні органи” особистості, яка набуває нових системних властивостей компетентного фахівця.

До суттєвих рис ППТ відносяться: діяльнісне опосередкування наданих знань, вправляння (процес багаторазового виконання вправи) умінь і навичок у спеціально створених навчальних ситуаціях, рефлексія виконавчих дій і власних психічних властивостей завдяки зворотному зв’язку, опора на групові форми роботи (утворення колективної зони найближчого розвитку). Таке поєднання елементів професійного, психологічного й соціально-психологічного тренінгу утворює новий, відмінний за цілями та засобами вид професійної підготовки.

Методологічною основою ППТ, як уже зазначалось вище, є генетико-моделюючий метод С.Д. Максименка. Головним методичним принципом ППТ є моделювання проблемних ситуацій службової діяльності та засобів їх вирішення, які активізують процеси інтеріоризації-екстеріоризації, схематизації-конкретизації, вправляння, поетапного формування розумових дій, рефлексії усвідомлювання.

У підрозділі 2.2. „Принципи та методи професійно-психологічного тренінгу” узагальнені та сформульовані вихідні принципи і правила використання зазначеної тренінгової технології. Автор вирізняє загальні принципи організації будь-якого тренінгу (або принципи першого порядку: організаційні, створення тренінгового середовища, етико-екологічні, навчання дорослих, керівні принципи поводження учасників тренінгу) та специфічні принципи (принципи другого порядку) організації цільових видів тренінгу, зокрема, коригувального, психологічного, навчального, розвивального, соціально-психологічного. Вони подібні за змістом, але відрізняються пріоритетністю при розробленні конкретних тренінгових програм. При ППТ використовуються названі вище загальні принципи, з урахуванням специфіки цільової групи.

Реалізація організаційних принципів створення тренінгового середовища тісно пов’язана з кваліфікацією ведучого та є необхідною передумовою втілення принципів моделювання професійної діяльності, що визначають поведінку і діяльність учасників тренінгу. Йдеться про принципи достатності матеріально-технічного забезпечення; організації простору, відповідності тривалості тренінгу його завданням. Принцип належного комплектування тренінгової групи визначає кількісний та якісний склад учасників тренінгу. Якісні параметри характеризують групу з огляду на стать, вік, професійну належність, рівень посадової ієрархії, психічні властивості особистості, які можуть оцінюватися за допомогою методів психодіагностики; кількісні – оптимальний склад групи для відтворення реальних професійних ситуацій, їх обговорення та рефлексії. Введено принцип редукції допоміжних вправ для проведення занять з тими, хто має досвід участі у тренінгу.

Тренінгу, як виду навчання, властивий широкий діапазон різноманітних методичних засобів, а їх композиція дозволяє формувати середовище, сприятливе для цілеспрямованих змін у психічній організації окремих його учасників, а також у професійних і соціально-психологічних установках цілих груп працівників, а через них змінюється і філософія та загалом діяльність організації, яку вони представляють.

ППТ як навчально-розвивальна технологія використовує комплекс спеціальних тренінгових методів, насамперед психотехнічних та імітаційних. Це, рольові ігри, що застосовуються для імітаційного моделювання ситуації професійного спілкування та взаємодії, апробації варіантів нової поведінки. Метою ділових ігор є розвиток професійного мислення, здібності аналізувати криміногенну ситуацію, формування навичок прийняття рішень за допомогою імітації конкретних умов професійної діяльності. Одним з різновидів ділових ігор є кейс-метод („метод проектів”), спрямований на розвиток аналітичних здібностей та умінь, потрібних для планування професійних дій (профілактичних заходів, оперативних комбінацій). Організаційно-діяльнісна гра переважно спрямована на моделювання діяльності з метою колективного вирішення складних комплексних проблем управління. Її інваріанти – організаційно-навчальна та проектна гра, є досить ефективними, у тому числі й при використанні в системі вищої освіти МВС України.

У підрозділі 2.3. „Професійно-психологічний тренінг як засіб професійної освіти та особистісного розвитку” показано, що вдосконалення форм і методів професійної підготовки та перепідготовки працівників ОВС доцільно здійснювати на ґрунті запропонованого автором особистісно-діяльнісно-суб’єктного підходу, з урахуванням передового досвіду застосування тренінгових технологій.

Виходячи із сучасних тенденцій розвитку освіти дорослих (неперервність, акцент на становленні суб’єктних властивостей особистості, формуванні компетентності, здатності працювати в команді тощо), піддається критичному аналізу існуюча практика підготовки працівників ОВС. Концепція та Програма реформування системи освіти МВС України та підвищення якості підготовки фахівців для органів внутрішніх справ передбачає перехід від репродуктивних до креативних, творчих форм освоєння професійної діяльності.

Аналіз специфіки правоохоронної діяльності та її вимог до працівників ОВС, анкетування, проведене з метою виявлення оціночних суджень щодо підготовленості курсантів старших курсів (після проходження ними практики та стажування) до фахової діяльності, дав підстави для висновку про те, що традиційно організований навчальний процес не спроможний забезпечити повною мірою належне формування знань, умінь та професійно значущих психічних властивостей працівників ОВС.

Цей недолік може бути компенсований за рахунок упровадження тренінгових технологій, які сьогодні перетворилися на ефективні „засоби психічного розвитку людини”, „цілеспрямованої трансформації особистості” (П.В. Лушин, М.Ш. Магомет-Емінов), що забезпечують отримання знань та їх розуміння, формування умінь, ставлення і поведінки, тобто сприяють цілісному розвитку особистості як суб’єкта діяльності.

ППТ спрямований на розвиток професійних знань та умінь, корекцію установок, становлення особистості завдяки інтеріоризації-екстеріоризації особливостей професійного середовища, об’єктів праці та специфіки взаємодії з ними фахівця. У результаті тренінгу досягається якісно новий рівень усвідомлення професійного середовища, себе в ньому, опанування засобами перетворення предмета професійної діяльності з метою її удосконалення.

ППТ забезпечує ступеневе підвищення майстерності – від початкового рівня розвитку базових якостей та елементарних умінь, простих алгоритмів професійної діяльності, аж до синтетичних форм інтегрованого тренінгу, результатом якого стає розвиток індивідуального стилю професійної діяльності в особливих, оперативно складних і нестандартних ситуаціях.

Провідним принципом ефективності ППТ є діяльнісне опосередкування активності учасників навчання, в процесі якого моделюються спеціальні форми і застосовуються методи предметно орієнтованої взаємодії, які є сприятливими для оволодіння „культурними знаряддями”. У процесі „привласнення” цих знарядь відбувається його практичне дослідження, індивідуалізація засобів професійної діяльності. Правильно складена програма тренінгу передбачає, насамперед, можливість змінюватися через діяльність.

Специфіка завдань ППТ фахівців з правоохоронної діяльності полягає у комплексному забезпеченні правової, соціальної й психологічної компетентності, компетентності прийняття рішень та їх реалізації у практичних діях. Завдяки залученню у діяльність, яка моделюється, раніше сформованих якостей особистості, наявних знань та умінь, ППТ сприяє їх розвитку, професійно доцільному перетворенню в індивідуальні властивості особистості. Тренінги професійно-психологічного спрямування необхідно доповнювати рефлексивним тренінгом особистісного зростання, який сприяє становленню особистості професіонала – суб’єктом життєдіяльності й запобігає вірогідній професійній деформації.

У розділі 3 „Чинники та умови ефективності професійно-психологічного тренінгу” головна увага приділена технологічним аспектам тренінгової роботи: насамперед організаційно-методичним, психотехнічним та соціально-психологічним (груповій динаміці), іншим чинникам ефективності тренінгу.

У підрозділі 3.1. „Структурно-функціональний аналіз тренінгових програм” викладені результати аналізу автором 150 тренінгових програм. Визначені завдання та призначення кожного етапу тренінгу.

Встановлено, що розробники проаналізованих тренінгових програм часто припускаються помилок щодо визначення й змістовного опису мети тренінгу, знань і умінь, якостей та властивостей, що становлять предмет тренінгу, не аргументують вибір засобів тренінгу, не наводять критерії оцінки ефективності занять. Оскільки алгоритм тренінгу та опис тренінгових вправ не стандартизовані, це утруднювало їх розуміння та адекватне відтворення іншими тренерами. На підставі вивчення текстів тренінгових програм фіксується відсутність чіткого опису психічних процесів, задіяних при виконанні тих чи інших вправ; та пояснення того, яке значення має саме груповий характер тренінгової роботи і якою мірою він сприяє досягненню загальної мети тренінгу.

Проаналізовані типові помилки при плануванні та проведенні тренінгів професійно-психологічного спрямування, зокрема, організаційно-методичні: невідповідність мети тренінгу вимогам SMART-критеріїв (специфічність теми – Specific, вимірюваність – Measurable, досяжність – Achievable, практичність – Realistic, визначеність у часі – Time-bound), неякісність дидактичних матеріалів, відсутність потрібної матеріально-технічної бази; структурні: непродумана композиція допоміжних та основних (змістовних) елементів тренінгу, ігнорування механізмів групової динаміки, невідповідність тренінгових вправ меті і завданням тренінгу; змістовні: необґрунтованість (невалідність) тренінгових вправ, відсутність критеріїв і засобів контролю результативності тренінгової роботи. Їх наявність свідчить про технічну та адаптивну некомпетентність авторів тренінгових програм, недбалість при описі процедур. Шляхи запобігання та усунення названих помилок розглядаються на прикладі тренінгу комунікативних умінь, важливих для представників будь-яких соціономічних професій, зокрема й для працівників ОВС.

У підрозділі 3.2. „Модель професійно-психологічного тренінгу” удосконалено понятійний апарат щодо опису чинників ефективної тренінгової роботи. Розкрито діалектичний зв’язок структурних компонентів тренінгових програм із засобами активізації діяльності учасників тренінгу, логіка розгортання тренінгу, застосування тренінгових методів для активізації процесів розвитку та саморозвитку особистості й взаємостосунків у групі.

Порівняння моделей тренінгу, що склалися в Німеччині та Великій Британії, „російської моделі тренінгу” (О.В. Сидоренко) дає підставу констатувати, що структура тренінгових програм, незалежно від їх типу й спрямування, відрізняються більше за назвою, ніж за сутністю.

Структурно-функціональна будова ППТ розглянута автором з позицій особистісно-діяльнісно-суб’єктного підходу. У моделі ППТ відображені головні структурні компоненти тренінгу як навчально-розвивальної технології. Підготовчий етап ППТ розпочинається заздалегідь. Помилки, які мали місце на етапі формування задуму та створення програми тренінгу, при його узгодженні із замовником, часто недооцінюються. Мета тренінгу конкретизується щодо предмета, завдань і критеріїв їх досягнення. У контексті ППТ йдеться саме про знання, уміння, психічні якості та властивості, які мають бути