Національна академія державного управління

при президентові України

Мисів Любомир Володимирович

УДК 351.85:304.444 (477)

ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

В СФЕРІ ДУХОВНО-ЦІННІСНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – | доктор філософських наук, професор

СИТНІК Петро Кононович,

Національна академія державного

управління при Президентові України,

професор кафедри соціальної і гуманітарної політики.

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, професор

СИТНИК Григорій Петрович,

Апарат Ради національної безпеки і оборони України, завідувач відділу стратегічного аналізу департаменту стратегічних розробок;

кандидат наук з державного управління

КІНДЗЕРСЬКИЙ Сергій Анатолійович,

Хмельницький університет управління та права,

проректор з економічної роботи та практики студентів.

Захист відбудеться 11 червня 2008 р. о 16 годині на засіданні спеціалізо-ваної вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розіслано 8 травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О.Чмига

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процеси сучасного державотворення в Україні відбуваються в епоху глобалізації та стирання меж між культурами і народами. Крах радянської ідеології та відповідної системи духовних цінностей створили своєрідний ціннісний вакуум, який значною мірою заповнюється псевдоцінностями, породженими масовою культурою. Такі процеси криють у собі руйнівний потенціал, оскільки зсередини розкладають національну свідомість, нищать самобутню духовність українського народу.

Побудова нової держави неможлива без створення й утвердження нових ідеалів суспільного розвитку з певними цінностями, нормами, орієнтирами. Відсутність конкретної національної ідеї та гіпертрофовані процеси деідеологізації, які призвели до втрати в суспільстві основних духовних орієнтирів, гальмують процеси перетворень в Україні. Потужне піднесення духовних сил нації наприкінці 2004 р. під час помаранчевої революції створило передумови для переосмислення керівництвом держави ролі духовно-ціннісних чинників у загальносуспільному поступі. Перед науковцями і державними службовцями постало завдання створити й реалізувати ефективну модель державно-управлінського впливу в сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства як складової загальнодержавної політики щодо національного духовного поступу. Це й зумовило вибір теми і визначило напрями дисертаційного дослідження.

Сформульовані в дисертації теоретичні висновки й практичні рекомендації ґрунтуються на працях вітчизняних і зарубіжних учених, які вивчали загальні проблеми теорії та практики державного управління: В.Авер’янова, Г.Атаманчука, В.Бакуменка, В.Бодрова, В.Князєва, О.Лебединської, В.Майбороди, А.Мельника, П.Надолішного, І.Надольного, Н.Нижник, О.Оболенського, В.Ребкала, І.Розпутенка, Г.Ситника, В.Скуратівського, В.Трощинського та ін.

Документальною базою для визначення рівня наукової розробки теми є нормативно-правові документи і матеріали: Конституція України, законодавчі акти, укази та послання Президента України, постанови Кабінету Міністрів, різноманітні звіти центральних органів виконавчої влади, урядові програми, резолюції парламентських слухань, статистичні дані, результати соціологічних досліджень.

Аналіз наукових джерел дає підстави стверджувати, що вивченню напрямів, засобів, механізмів та особливостей державного управління формуванням та розвитком духовних цінностей українського суспільства у сучасній українській науці не приділялося належної уваги. Незважаючи на досить велику кількість праць, присвячених державному управлінню в гуманітарній сфері, зокрема С.Вдовенка, В.Грабовського, В.Дрешпака, О.Жабенка, Ю.Кальниша, В.Карлової, С.Кіндзерського, О.Кірєєвої, Н.Колісниченко, Т.Лукіної, А.Мазака, С.Майбороди, Л.Руїс Мендісабаль, С.Чукут, в управлінській науковій практиці відсутні дослідження, в яких би комплексно розглядалися концептуальні засади державного управління в сфері духовно-ціннісного розвитку суспільства. Окремі аспекти цієї проблеми висвітлювали у своїх роботах Г.Атаманчук, О.Гаєвська, М.Кравченко, П.Ситник, В.Скуратівський, Ю.Сурмін, В.Трощинський, С.Чукут, В.Храмов, М.Шевченко та ін.

Виходячи з умов становлення нашої держави згадані науковці розглядали та досліджували процеси, які відбуваються в духовно-ціннісній сфері українського суспільства, вплив зовнішніх чинників на ціннісні орієнтації населення, нівелювання багатьох цінностей, підвищення ролі матеріальних цінностей у життєдіяльності громадян країни тощо.

Актуальність теми та відсутність системних вітчизняних досліджень із вказаної проблеми визначають об’єктивну необхідність теоретико-методологічного вивчення особливостей державно-управлінського впливу на процеси формування й розвитку духовних цінностей українського суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України в межах планової теми “Цілі та механізми державної політики в соціогуманітарній сфері суспільства” (номер державної реєстрації 0106U004373) комплексного наукового плану “Державне управління та місцеве самоврядування”. Автор дисертації брав безпосередню учать у підготовці розділу “Державна політика у сфері гуманітарного розвитку сучасного українського суспільства” в частині дослідження нормативно-правових засад державної політики щодо суспільного духовного становлення та особливостей державно-управлінських відносин у сфері формування та розвитку духовних цінностей.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування засад державного управління формуванням та розвитком духовних цінностей українського суспільства і розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення діяльності органів державної влади у цій сфері. Реалізація мети передбачає вирішення низки взаємопов’язаних завдань:

- розкрити на основі аналізу наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених сутність і зміст духовних цінностей як наукового поняття й суспільного феномена;

- дослідити особливості становлення системи духовних цінностей українського народу від часів Київської Русі до здобуття незалежності наприкінці ХХ ст.;

- виявити основні кризові явища та суперечності розвитку гуманітарної сфери українського суспільства з точки зору його духовно-ціннісного розвитку;

- проаналізувати особливості державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей на сучасному етапі державотворення в Україні та сформулювати концептуальні засади державно-управлінського впливу на духовно-ціннісні процеси соціуму;

- визначити основні суб’єкти державної політики у сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства та структуру їх взаємодії;

- запропонувати і теоретично обґрунтувати основні пріоритетні цілі діяльності органів державної влади щодо розв’язання суперечностей і подолання кризових явищ, що супроводжують розвиток системи духовних цінностей нації, та підвищення ефективності управлінського впливу на духовне життя суспільства.

Об’єкт дослідження ? державно-управлінські відносини, пов’язані з процесами формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства.

Предмет дослідження ? теоретико-методологічні та концептуальні засади здійснення державного управління у сфері духовно-ціннісного розвитку сучасного українського соціуму.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що науково обґрунтоване державне регулювання в гуманітарній сфері є необхідною умовою реалізації ефективної державної політики щодо формування і розвитку системи духовних цінностей українського суспільства.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплекс філософських, соціологічних і загальнонаукових методів дослідження, зокрема системний підхід і структурно-функціональний аналіз, на основі використання яких одержано важливі наукові й практичні результати. Вивчення стану розробленості досліджуваної проблеми та історичний аналіз процесів, описаних у дисертаційній роботі, здійснено з допомогою методів теоретичного історико-еволюційного та порівняльного аналізу. Методи систематизації і узагальнення отриманих результатів, їх теоретичний аналіз були покладені в основу інтерпретації отриманих результатів; прогностичні методи використано для обґрунтування шляхів оптимізації діяльності органів державного управління щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації комплексно досліджуються теоретичні засади та шляхи удосконалення державного управління в сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства. Вона базується, насамперед, на тому, що

уперше:

- розроблено теоретичну модель державно-управлінського впливу на духовно-ціннісні процеси соціуму, яка базується на поєднанні самоуправлінських чинників і об’єктивних закономірностей духовного життя зі свідомим та цілеспрямованим впливом держави на згадані процеси;

- запропоновано та окреслено теоретичне бачення структури взаємодії основних суб’єктів державного управління, яка ґрунтується на програмно-цільовій організаційній основі діяльності органів державної влади, в процесі здійснення впливу на духовно-ціннісне поле суспільства з урахуванням найважливіших складових гуманітарної сфери;

удосконалено:

- визначення понять “цінність”, “духовні цінності” в контексті їх застосування в практиці державного управління, зокрема під час розробки нормативних та програмних засад діяльності органів державної влади;

- наукове бачення концептуальних засад державного управління у сфері формування та розвитку духовних цінностей суспільства та ключових принципів діяльності держави у цій царині;

- виокремлення й аналіз шляхів оптимізації діяльності органів державного управління в освітній, культурній, мовній, інформаційній та релігійній сферах для подолання наявних суперечностей у розвитку гуманітарної складової нації і підвищення ефективності управлінського впливу на духовне життя;

дістали подальшого розвитку:

- наукові підходи до класифікації та систематизації духовних цінностей українського народу в процесі розробки державної політики у гуманітарній сфері;

- дослідження особливостей діяльності органів державної влади щодо формування та розвитку духовно-ціннісної системи в період незалежності України, зокрема еволюції нормативно-правової бази у цій сфері;

- аналіз кризових явищ гуманітарної сфери в контексті духовно-ціннісного становлення українського суспільства, на основі якого запропоновано й теоретично обґрунтовано комплекс основних пріоритетів державної політики формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення й висновки, викладені у дисертації, є теоретичною й методологічною основою для розв’язання практичних проблем, пов’язаних з державним управлінням у сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства. Сформульовані в ній пропозиції та висновки можуть бу-ти використані:

- у науково-дослідній роботі – для подальшого аналізу і розв’язання наукових та практичних проблем стосовно реалізації державно-управлінського впливу на духовно-ціннісні процеси;

- у правотворчій діяльності – як теоретичний матеріал і практичні пропозиції для вдосконалення та подальшої розробки нормативно-правової бази у сфері державної гуманітарної політики і вироблення програмних засад державної політики щодо духовного розвитку українського суспільства;

- у навчальному процесі – для підготовки і викладання відповідних лекційних курсів, проведення практичних та семінарських занять з державного управління, соціології, політології, соціальної філософії, культурології, педагогіки, соціальної і гуманітарної політики, при формуванні й оновленні навчальних планів та програм підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців.

Результати наукового дослідження, зокрема запропоновані автором підходи до визначення понять “цінності”, “духовні цінності”, класифікації та систематизації духовних цінностей, аналіз нормативно-правової бази у сфері державної політики у сфері духовного розвитку українського суспільства були використані в процесі розробки програм, навчально-методичного забезпечення навчальних курсів: “Соціологія”, “Соціологія освіти”, “Соціологія молоді”, “Конституційне право України” та “Сімейне право України”, що читаються в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка (довідка про впровадження від 29 серпня 2006 р. № 888). Теоретичне обґрунтування моделі державно-управлінського впливу на духовно-ціннісні процеси соціуму, викладене в дисертації, наведено у першому розділі навчального посібника “Державна політика в соціогуманітарній сфері”, виданого у Національній академії державного управління при Президентові України (акт про впровадження від 5 червня 2007 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри соціальної і гуманітарної політики і на міжкафедральному засіданні кафедр соціальної і гуманітарної політики, управління освітою, та управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України. Основні ідеї дисертаційного дослідження були оприлюднені автором на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005), “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006).

Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладені у 7 публікаціях, 4 з яких надруковано у фахових наукових виданнях із проблематики державного управління.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 5 додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок, з них 172 сторінки загального тексту. Список використаних джерел складається з 265 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається сутність досліджуваної проблеми, обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, описано методи, використані під час розробки наукової проблематики, висвітлено новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади аналізу державного управління у сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства” ? здійснено аналіз аксіологічних теорій зарубіжних і вітчизняних вчених, а також наукових підходів до визначення поняття духовних цінностей, показано особливості становлення української духовно-ціннісної системи, розглянуто методологічні підходи до класифікації національних духовних цінностей, шляхи їх формування та розвитку, зроблено огляд наукової літератури з проблем державно-управлінського впливу на ціннісні процеси суспільства та окреслено напрями й методику дослідження особливостей державно-управлінського впливу у сфері духовно-ціннісного розвитку суспільства.

Цінність як наукова категорія є багатофункціональною, по-різному визначається у галузях науки, де вона широко використовується. На сучасному етапі розвитку аксіології поняття “цінність” не має єдиної дефініції і трактується у досить широкому діапазоні: від явищ трансцендентального характеру (абсолюти, які існують поза межами людської діяльності) до вартості матеріальних предметів.

Проблемі пошуку соціальної сутності цінностей приділяли увагу філософи, соціологи, економісти, педагоги, психологи. Цінність як наукова категорія була об’єктом дослідження античних мислителів, серед яких – Сократ, Платон, Аристотель. Важливу роль у становленні й розвитку аксіологічної теорії відіграли наукові розробки Ф.Адлера, М.Бердяєва, М.Вебера, В.Віндельбанда, М.Гартмана, Ґ.В.Ф.Геґеля, Е.Дюркгейма, Дж.Дьюї, Ф.Знанецького, І.Канта, Г.Когена, М.Лоського, Г.Лотце, А.Маслоу, Г.Мюстенберга, Ф.Ніцше, Т.Парсонса, Г.Рікерта, Ж-П.Сартра, П.Сорокіна, У.Томаса, А.Тоффлера, З.Фрейда, Ф.Фукуями, М.Шелера, П.Юркевича та інших учених.

Серед науковців радянської доби сутність та проблеми походження цінностей, їх класифікацію та систематизацію, зв’язок із цінностями культури досліджували С.Аваліані, С.Анісімов, В.Блюмкін, В.Василенко, О.Дробницький, А.Здравомислов, М.Каган, Х.Казанов, В.Тугаринов, Н.Чавчавадзе та інші. Вагомий внесок у вивчення ціннісної проблематики зробили також сучасні українські та російські вчені: П.Алексєєв, В.Андрущенко, В.Бакіров, Н.Бондаренко, І.Бичко, І.Бойченко, О.Борусевич, О.Висоцька, Г.Горак, В.Долженко, В.Заболотна, І.Карпенко, І.Коваленко, О.Корнієнко, Ф.Лазарєв, І.Лебідь, Л.Морозова, С.Мукомел, І.Надольний, Д.Попова, С.П’янзін, О.Панін, Л.Панченко, В.Розумний, А.Ручка, В.Табачковський, М.Трифонова, В.Шинкарук, Н.Юхименко, А.Яковенко, А.Ярошенко та ін.

Широкий спектр трактувань поняття “цінність” дав дисертанту підстави для власного узагальненого його визначення, яке базується на потребовому підході. “Цінності” у дисертації визначені як будь-які предмети чи явища, що усвідомлюються суб’єктами як необхідні, значимі для їх життєдіяльності та самореалізації.

Різноманітність і багатофункціональність цінностей створюють передумови для їх систематизації. Цінності переважно поділяють на матеріальні або ті, що задовольняють матеріальні потреби, і духовні (вищі), які визначають духовний розвиток індивіда, групи чи соціуму. У сучасній науці не існує єдиного підходу до визначення поняття “духовна цінність”. Для дисертаційної роботи важливе значення мали розробки вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені сутності духовних цінностей, зокрема: С.Анісімова, В.Бакірова, С.Возняка, М.Головатого, С.Гончаренка, О.Дробницького, З.Залевської, А.Здравомислова, А.Косичева, Г.Платонова, Е.Помиткіна Ю.Сурміна, В.Тугаринова А.Яковенка та ін. Проблемі систематизації українських національних духовних цінностей присвячені наукові доробки М.Боришевського, І.Ващенко, О.Вишневського, С.Возняка, М.Желудченко, В.Кононенка, І.Кононенка, В.Луця, В.Москальця, Н.Петруновської, Г.Ситника, П.Ситника.

Спираючись на аналіз наукових праць, що стосуються визначення сутності духовних цінностей, особливо на роботи О. Дробницького, у дослідженні духовні цінності дисертант розглядає як феномени суспільної свідомості, які виступають у формі провідних, значущих соціокультурних орієнтирів: ідеалів, норм, символів, образів, почуттів тощо, що зумовлюють духовний розвиток індивіда чи суспільства в цілому. Духовні цінності можуть бути зафіксовані у продуктах духовної діяльності: творах мистецтва, різноманітних наукових теоріях, системах моральних норм чи настанов тощо. Система духовних цінностей має двоєдину основу: індивідуальну та суспільну. Панівна система духовних цінностей визначає інтереси та потреби індивідів у суспільстві.

У розділі показано, що традиційна система духовних цінностей українського народу формувалася протягом всього його історичного розвитку. Її основу становлять як язичницькі, так і християнські традиції. Визначальний вплив на становлення української традиційної ціннісної системи мала також тривала боротьба за незалежність. Значних втрат українська система духовних цінностей зазнала в тоталітарну епоху. Радянська влада намагалася перетворити всі народи колишнього СРСР в єдине моноціннісне суспільство, функціонування якого визначалося б лише однією формою суспільної свідомості – марксистсько-ленінською ідеологією. Християнські цінності, які становили глибинну основу української традиційної духовно-ціннісної системи, викорінювалися різноманітними методами. Натомість вищим духовним ідеалом людини було проголошено революційну діяльність в інтересах партії, але не в інтересах розвитку особистості. Вищою духовністю вважалися віра і відданість ідеям та настановам КПРС. Така особистість була здатна на будь-які вчинки в інтересах комуністичної партії. Звісно, ця політика мала негативні наслідки для українського соціуму і практично призвела до ціннісного розколу, який ми переживаємо сьогодні. Для ціннісної консолідації української нації необхідним є вдосконалення політики державного управління в сфері духовно-ціннісного розвитку суспільства.

У процесі здійснення державно-управлінського впливу на духовні ціннісні процеси запропоновано систематизувати духовні цінності за такими групами: абсолютні, вічні цінності; основні національні цінності; основні громадянські цінності; цінності сімейного життя; цінності особистого життя; валеоекологічні цінності. Такий підхід, який спирається на наукові розробки у галузі систематизації духовних цінностей, дає змогу більш чітко будувати ієрархію пріоритетний цілей державного управління у цій сфері.

Формування й розвиток духовних цінностей є об’єктом дослідження кількох галузей науки, зокрема соціології, філософії, педагогіки, психології. На основі аналізу праць В.Афанасьєва, Р.Довбуш, З.Залевської, А. Здравомислова, Д.Кікнадзе, І.Надольного, А.Ручки, П.Симонова, В.Хмелька та інших робиться висновок, що згаданий процес має індивідуально-суспільний характер. На індивідуальному рівні він є сталим і проходить етапи визначення потреби, появи інтересу й здійснення мотивації. На суспільному рівні цей процес визначається, насамперед, історичним розвитком соціуму і проходить етапи від виникнення та відбору кращих зразків людської поведінки до закріплення їх у традиціях, ритуалах, звичаях, світоглядних уявленнях та збереження і ретрансляції через соціальні інститути.

Процес формування й розвитку духовних цінностей суспільства розглядається як поєднання індивідуального та суспільного, що створює передумови для комплексного підходу до об’єктивного наукового дослідження проблем здійснення державного управлінського впливу у цій сфері. Цей процес є саморегульованим, визначається взаємовідносинами та суперечностями між індивідами чи соціальними об’єднаннями, що становлять структуру суспільства. Саморегуляція у цій сфері відбувається в органічному поєднанні із свідомим, цілеспрямованим управлінням з метою відтворення, збагачення та розвитку духовно-ціннісної системи соціуму. В умовах суперечливого розвитку сучасного українського суспільства саме свідоме та цілеспрямоване регулювання ціннісних процесів з урахуванням об’єктивних законів суспільного розвитку набуває найбільшого значення.

Аналіз наукової літератури показав, що в управлінській науковій думці відсутнє комплексне дослідження проблем державного управління процесом формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства. Вчені переважно обмежуються розкриттям лише окремих аспектів цієї проблематики. Тому в розділі запропоновано такі етапи подальшого дослідження даної проблеми:

- аналіз об’єктивних чинників упровадження нової моделі державно-управлінського впливу на духовно-ціннісні процеси українського соціуму, зокрема кризових явищ гуманітарної сфери в контексті духовно-ціннісного становлення нації та з’ясування особливостей державної політики щодо розвитку духовності українського суспільства, викладених у законодавчих актах, програмних документах, статистичних звітах періоду незалежності України;

- розробка моделі державного управління формуванням та розвитком духовних цінностей українського суспільства, яка передбачає обґрунтування концептуальних засад державного управління у цій сфері, визначення основних суб’єктів державної політики й напрямів їх діяльності, окреслення структури їх взаємодії в умовах сучасного державотворення, обґрунтування основних пріоритетів державної політики щодо формування та розвитку духовно-ціннісної системи українського соціуму.

У висновках до першого розділу зазначено, що поняття “цінність” має, насамперед, суспільне походження. Процеси виникнення, споживання, перетворення цінностей у ході соціального розвитку можуть зазнавати регулюючого впливу, який виникає внаслідок самоуправління соціуму. Такий вплив можуть справляти як окремі представники суспільства, так і різноманітні суспільні інститути, найважливішим та найорганізованішим серед яких є держава та її владні структури.

У другому розділі – “Об’єктивні чинники формування та впровадження нової моделі державно-управлінського впливу на духовно-ціннісні процеси українського соціуму” – здійснено аналіз кризових явищ і суперечностей гуманітарної сфери українського суспільства в контексті духовно-ціннісного становлення, а також особливостей сучасної державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей.

Крах радянської ідеологічної системи призвів до виникнення “ціннісного вакууму”, спричиненого втратою державою патерналістської ролі у формуванні й розвитку системи духовних цінностей. Пошук нової світоглядної основи, яка б базувалася на глибинних національних ціннісних зразках, був малоефективним, оскільки здійснювався шляхом механічного відтворення історичного минулого без диференційованого підходу до відбору кращих ціннісних світоглядних зразків.

Підхід до вирішення проблем духовної складової розвитку суспільства органами державної влади “за залишковим принципом” спричинив поширення у суспільній свідомості орієнтацій на матеріальні цінності та ерзаци духовної культури. За радянський період історії України порушився механізм ретрансляції соціального досвіду, що призвело до втрати молодим поколінням історичної пам’яті. У суспільстві поглибився ціннісний розкол, основними причинами якого є наслідки тоталітарного минулого та політичні чинники сучасного державотворення. У дисертації визначено, що особливостями цього розколу є те, що відбувся він як за регіональною, так і за віковою ознакою (між старшим та молодим поколіннями).

Визначено, що історичними причинами виникнення і тривалості регіонального культурно-ціннісного розколу українського суспільства є:

- належність різних регіонів сучасної України Австро-Угорській та Російській імперіям, що спричинило виникнення своєрідної геополітичної межі між західнохристиянською та православною культурно-ціннісною традиціями;

- б) Голодомор 30-х рр. ХХ ст., організований радянською владою і спрямований на винищення українського селянства, що було носієм глибинної національної духовної культури;

- в) різноманітні воєнні, національні протистояння, які відбувалися з початку 30-х рр. ХХ ст. на території нашої країни, що спричинили загострення міжетнічних, міжрегіональних, міжконфесійних та соціальних суперечностей.

У віковому розрізі розкол спостерігається між поколіннями, вихованими на радянських ціннісних зразках, яким притаманні патерналістські настрої, та молодим поколінням, схильним до західних ліберальних цінностей.

Аналіз наукових праць, статистичних даних та результатів опитувань показав, що гуманітарна сфера України за роки незалежності зазнала певних втрат, що, в свою чергу, позначилося на духовному житті населення країни. Ці проблеми залишаються невирішеними до сьогодні. У розділі визначено, що причинами духовно-ціннісної кризи у гуманітарній сфері на сучасному етапі державотворення є: суперечності у розвитку системи освіти, зумовлені, насамперед, недостатнім фінансуванням галузі; наявність кризових явищ у становленні української науки, наслідком яких стала поступова духовно-інтелектуальна деградація соціуму; низька ефективність діяльності органів державної влади в процесі реалізації державної культурної політики, що призводить до поширення масової культури; відсутність чіткої та узгодженої інформаційної політики держави, що спричиняє засилля в українському медіа-просторі іноземної інформаційної продукції, здебільшого низькопробного у духовному плані змісту; складна мовна ситуація в державі, спровокована політикою русифікації в тоталітарний період; розкол православних церков України.

Зі зміною керівництва держави наприкінці 2004 р. розвиток системи духовних цінностей був визнаний загальнодержавним пріоритетом. На сьогодні органами державного управління розробляються першочергові заходи щодо збагачення культури та духовності українського суспільства, але, на превеликий жаль, більшість з них до цього часу залишаються нереалізованими.

Аналіз нормативно-правової бази у цій сфері показав, що одним із основних здобутків за часи новітнього державотворення в Україні стала наявність ціннісного аспекту у найважливіших законодавчих актах, які регулюють діяльність органів державної влади у гуманітарній сфері соціуму. Натомість у багатьох документах декларується орієнтація на загальнолюдські (загальноєвропейські) цінності, що не створює достатніх передумов для консолідації нації на основі національної системи духовних цінностей.

Невирішеними до цього часу залишаються питання осучаснення нормативно-правової бази у сфері культури, реформування наукової сфери, затвердження концепції державної інформаційної та мовної політики. Низькоефективною є політика держави у сфері кіновиробництва та книгодрукування. Незважаючи на акцентування уваги в нормативно-правових документах на важливості основних складових гуманітарної сфери для поступу нації, державне фінансування освіти, культури, науки все ще відбувається за “залишковим принципом”, що, в свою чергу, породжує суперечності між проголошеним курсом та його реалізацією. Відсутність системності державної політики у гуманітарній сфері лише поглиблює кризові явища у духовно-ціннісному розвитку українського суспільства.

У висновках до другого розділу зазначено, що для вирішення проблем у духовно-ціннісній сфері соціуму необхідні розробка, прийняття і впровадження науково обґрунтованої стратегічної програми духовно-культурного розвитку, метою якої має стати забезпечення системності, комплексності та узгодженості дій органів виконавчої влади щодо реалізації державної політики формування й розвитку духовних цінностей української нації.

У третьому розділі – “Державне управління у сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства” – сформульовано концептуальні засади державно-управлінського впливу на суспільні духовно-ціннісні процеси, визначено основні суб’єкти державної політики у цій сфері й окреслено структуру їх взаємодії під час справляння державно-управлінського впливу на духовні процеси суспільства; запропоновано та теоретично обґрунтовано комплекс пріоритетних цілей для органів державного управління щодо вирішення суперечностей і усунення кризових явищ, пов’язаних з духовно-ціннісним розвитком нації, підвищення ефективності управлінського впливу на духовне життя суспільства.

Трансформаційні процеси, які спостерігаються в українському суспільстві в останні роки, передбачають пошук нових підходів до вибору засобів та методів державного управління духовним розвитком нації. Складність цього виду державно-управлінського впливу полягає, насамперед, у тому, що у духовних цінностях нації закладений весь історичний досвід українського народу, традиції та світоглядні уявлення, особливості соціальних відносин. Тому запорукою ефективного державного управління процесами, які відбуваються в духовному житті соціуму, є, передусім, науковий підхід до визначення взаємозв’язку та взаємовпливу держави та історично сформованих духовно-ціннісних орієнтацій її громадян.

Дослідження наукової літератури із проблем державного управління та розвитку духовного життя соціуму дало можливість побудувати теоретичну модель державного управління у сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства. У дисертації встановлено, що основною засадою державного управління у цій царині є визнання державою пріоритетності розвитку духовної сфери соціуму, оскільки випереджальний поступ цієї складової створює об’єктивні передумови для подальшого розвитку усіх галузей суспільного виробництва. У цьому виді управління основними є загальні принципи державного управління та специфічні принципи розвитку духовної сфери суспільства. Визначено, що головним завданням держави в цій царині є створення та забезпечення оптимальних умов для повної духовно-ціннісної самореалізації особистості та громадянина як ключової складової процесів формування та розвитку духовних цінностей всього соціуму. Принциповим для цього виду управління є врахування співвідношення національної специфіки системи духовних цінностей суспільства і загальних закономірностей духовного поступу, поєднання національних та загальноцивілізаційних шляхів їх розвитку. Державно-управлінський вплив у цій сфері має бути спрямований не на уніфікацію ціннісної системи суспільства, а на забезпечення гармонійної взаємодії всіх інститутів влади, громадських організацій та наукових інституцій з метою формування консолідованого духовного простору нації.

Державне управління у сфері духовно-ціннісного розвитку є складовою державної гуманітарної політики, суб’єктами якої є людина, держава, суспільство в цілому, політичні партії, соціальні групи, громадські організації наукові інституції тощо. Збільшення кількості суб’єктів гуманітарної політики, різноманітність способів, форм їх діяльності з упорядкування процесів, що відбуваються у гуманітарній сфері, є важливим чинником духовного збагачення суспільства, який сприяє загальному розвитку.

Виходячи із специфіки теми роботи визначено, що суб’єктами досліджуваного виду управління є органи державної влади, насамперед законодавчої та виконавчої, які через систему державного представництва та з урахуванням специфіки керованих об’єктів справляють організаційно-регулюючий вплив на духовне життя суспільства та створюють необхідні організаційно-правові умови для формування та розвитку системи його духовних цінностей. Основне завдання суб’єктів державного управління у цій сфері полягає у виробленні політики, яка визначає пріоритетні напрями державного впливу на розвиток духовності на найближчий час і на перспективу.

Запорукою ефективної діяльності цієї управлінської системи є відхід від адміністративних методів управління та всебічна співпраця з громадськістю й науковими закладами. Роль органів державної влади у цій системі полягає, насамперед, у подоланні негативних тенденцій духовно-ціннісного розвитку нації; правовій, матеріальній та фінансовій підтримці соціальних інститутів, які справляють визначальний вплив на духовне життя населення; координації, узгодженні й забезпеченні конструктивної взаємодії суб’єктів управління духовно-ціннісними процесами суспільства.

У реалізації державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей суспільства органи державного управління використовують різні засоби, методи та підходи. Виходячи з цього було виділено кілька моделей управлінського впливу держави на духовні процеси суспільства: агресивну, ліберальну, конструктивну.

Для першої моделі впливу характерні тотальний вплив держави на суспільну свідомість через освітні, культурні та інформаційні інститути. Вона характерна для командно-адміністративної системи.

Ліберальна модель управлінського впливу держави характеризується невтручанням у процеси духовного життя суспільства. Вплив держави зводиться лише до формальних визначень напрямів та пріоритетів діяльності освітніх, культурних інститутів та засобів масової інформації. Така модель управління в основному характерна для сучасної України і є однією з причин тривалості духовної кризи.

Конструктивна модель здійснення управлінського впливу держави на духовні процеси полягає не в безпосередній участі у процесі вироблення духовних цінностей та впровадженні їх у суспільну свідомість чи навпаки, – у невтручанні у процеси духовного виробництва та споживання, а у створенні сприятливих суспільних умов для інтелектуального, творчого та індивідуального розвитку особистості, що є основою для вироблення та сприйняття суспільством єдиної духовно-ціннісної системи.

У розділі виокремлено основні суб’єкти державного управління у сучасній системі органів влади України. Аналіз існуючої системи взаємодії цих державних інституцій при здійсненні політики щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства показав, що вона не може забезпечити чітку скоординовану співпрацю усіх її складових.

Запропоновано модернізовану структуру взаємодії органів державної влади в процесі здійснення управлінського впливу на духовно-ціннісне поле суспільства (див. рисунок).

Її новизна якої полягає в тому, що в ній основним координаційним центром є Національна Рада з питань культури і духовності. Вона виступає і як орган державної влади, і як науковий комплекс, метою якого є аналіз реального стану духовно-культурного розвитку українського соціуму, проектування стратегії духовно-культурного розвитку суспільства, розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері культури та духовності тощо. Важливим елементом цієї системи є комплексна і всебічна взаємодія з громадськими організаціями та науковими інституціями під час прийняття управлінських рішень.

Розглянута вище структура взаємодії базується на обґрунтованій у дисертації конструктивній моделі державно-управлінського впливу на духовно-ціннісні процеси соціуму. В основу моделі покладена Програма духовно-культурного розвитку українського суспільства, що забезпечить її ефективність в умовах перехідного періоду та демократизації усіх сфер суспільного життя.

У дисертації на основі наукових розробок з питань цілевизначення в державному управлінні та аналізу проблем, пов’язаних з духовно-ціннісним розвитком суспільства, а також діяльності органів державної влади у сфері духовного життя за роки незалежності України запропоновано комплекс пріоритетних цілей та завдань для органів влади, що справляють управлінський вплив у гуманітарній сфері українського соціуму.

У висновках до третього розділу узагальнено результати наукового пошуку щодо розробки моделі державного управління у сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства .

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення наукового завдання, яке полягає в дослідженні особливостей державного управління у сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства та розробці теоретичної моделі здійснення державно-управлінського впливу на процеси формування та розвитку системи духовних цінностей. Отримані наукові результати підтверджують гіпотезу, покладену в основу дослідження, а реалізована мета й завдання сприятимуть вирішенню наукових проблем, що мають важливе значення для державного управління та загальносуспільного поступу. На основі дослідження змісту духовних цінностей, особливостей розвитку духовно-ціннісної сфери українського соціуму та державно-управлінського впливу у ній можна сформулювати такі висновки та практичні рекомендації:

1. У процесі розв’язання обраної наукової проблеми було виявлено низку питань, які лежали в площині аксіології. Це, насамперед, необхідність уточнити поняття “цінності” та “духовні цінності”, які є базовими для розуміння проблем у сфері духовно-ціннісного розвитку суспільства. Аналіз наукових праць дав можливість, базуючись на потребовому підході, уточнити поняття “цінність” як будь-який предмет чи явище, що усвідомлюється суб’єктом як необхідне, значиме для його життєдіяльності та самореалізації. У свою чергу, духовні цінності розглядаються як феномени суспільної свідомості, що виступають як провідні, значущі ідеали, норми, символи тощо і зумовлюють індивідуальний та суспільний духовний розвиток у цілому. Вони можуть бути відображені у творах мистецтва, науки, нормативно-правових системах тощо.

Обраний підхід до трактування згаданих понять дав підстави стверджувати, що цінність як особлива властивість предметів та явищ має, насамперед, суспільне походження, тобто виникає внаслідок суспільної взаємодії. Тому процеси виникнення, споживання, перетворення цінностей в ході суспільного поступу можуть піддаватися регулюючому впливу, який виникає внаслідок самоуправління соціуму. Цей вплив можуть здійснювати різні суспільні інститути серед яких і держава.

У процесі вироблення державної політики формування та розвитку духовних цінностей українського соціуму запропоновано систематизувати духовні цінності за такими критеріями: абсолютні, вічні цінності; основні національні цінності; основні громадянські цінності; цінності сімейного життя; цінності особистого життя; валео-екологічні цінності тощо. Такий підхід дає змогу більш чітко будувати ієрархію пріоритетних цілей державного управління у цій сфері.

2. Показано, що духовно-ціннісна система українського народу формувалася протягом всього його історичного розвитку і увібрала у себе надбання як язичницької, так і християнської культур. Саме у дохристиянський період внаслідок впливу землеробського способу життя сформувалися такі ціннісні пріоритети як любов до землі, природи, праці, шанобливе ставлення до жінки. Такий економічний устрій зумовив формування у суспільній свідомості прагнення до малих суспільних утворень, перевагу особистих інтересів над груповими, що дало поштовх для формування демократичних поглядів на природу влади та зумовило негативне ставлення до будь-яких проявів авторитаризму.

Прийняття християнства внесло корективи у розвиток ціннісної системи українського народу. Орієнтація в морально-ціннісних нормах змінюється з любові до природи на людинолюбність, людяність, альтруїстичність, що стало характерною особливістю, яка вирізняла українську духовність протягом усього часу її існування.

Із втратою державності основними стрижнями духовного життя українського народу стає збереження мови як основної духовної цінності, своїх традицій та звичаїв, що з часом трансформується у розгортання боротьби за національну незалежність.

У радянський період була зроблена спроба кардинально змінити традиційну систему духовних цінностей українського народу шляхом знищення її ядра – передусім християнської моралі та насадження комуністичної ідеоології. Така політика радянських органів державної влади не минула безслідно і практично призвела до ціннісного розколу, який ми переживаємо сьогодні.

3. У результаті аналізу основних складових гуманітарної сфери з точки зору духовно-ціннісного розвитку виявлено наявність у ній кризових явищ та суперечностей. Визначено, що їх причинами є: наслідки тоталітарного минулого, які спричинили фіксацію у суспільній свідомості радянських ідеологічних штампів, що суперечать національній системі духовних цінностей та гальмують суспільний розвиток; відсутність на початку становлення української державності чіткої стратегії духовного розвитку нації та спроби механічного відтворення традиційних українських ціннісних зразків без урахування загальносвітових глобалізаційних процесів та прагматизму в державній політиці; “залишковий” принцип у підході держави до духовного розвитку суспільства протягом усього процесу державотворення, постійне недофінансування гуманітарної сфери, яке призвело до невідворотних втрат, насамперед у матеріально-технічній базі духовної культури.

Це призвело до поглиблення духовно-ціннісної кризи, основними ознаками якої сьогодні є: існування ціннісного розриву як за географічною ознакою, так і за віковою; порушення механізму ціннісної ретрансляції; негативні тенденції у вихованні молодого покоління; зростання впливу західних ціннісних зразків, орієнтованих на задоволення матеріальних потреб та чуттєвих пристрастей; складна мовна ситуація; розкол православних церков; розмивання основних духовних цінностей, спричинене поширенням масової культури.

4. Вивчення державної політики з точки зору духовно-ціннісного розвитку нації дає підстави стверджувати, що основними здобутками у цій сфері є:

- наявність ціннісного аспекту у законодавчих актах, програмних документах та різноманітних концепціях;

- створення сучасної законодавчої бази у сфері освіти, орієнтація українського освітнього простору на Болонський процес, що дає змогу узгоджувати кращі зразки європейської ціннісної системи з національною системою духовних цінностей;

- визнання пріоритетності розвитку духовної сфери суспільства вищим керівництвом держави після подій помаранчевої революції;

- створення при Главі держави Національної Ради з питань культури і духовності як консультативного органу.

На основі аналізу законодавчих актів, програмних документів, статистичних даних установлено, що прорахунками органів державної влади у сфері формування та розвитку духовних цінностей на сучасному етапі державотворення є:

- відсутність у державній політиці чіткої стратегії державно-управлінського впливу на становлення та розвиток духовності та культури українського суспільства;

- низький рівень фінансування основних гуманітарних галузей та неефективне використання виділених бюджетних коштів, що породжує протиріччя між декларованими завданнями та реальним їх виконанням;

- суперечності у реформуванні наукової галузі;

- неефективність державної культурної політики, спричинена використанням прямого адміністрування та недостатнім бюджетним фінансуванням мережі державних та місцевих закладів культури;

- криза національного кінематографу, руйнування мережі сільських та міських бібліотек, низька конкурентоспроможність українського книговидання;

- неврегульованість мовного питання в Україні;

- відсутність чіткої політики захисту медіа-простору України, належного законодавчого регулювання цієї сфери та контролю за дотриманням існуючих правових норм;

- низька ефективність діяльності органів державного управління щодо пропаганди здорового способу життя, сімейних цінностей, роз’яснення шкідливості тютюнопаління й вживання алкоголю.

5. У дисертації обґрунтовано нову теоретичну модель державного управління формуванням та розвитком духовних цінностей українського суспільства, яка базується на таких концептуальних засадах:

- духовне життя суспільства – складна саморегульована система;

- система духовних цінностей соціуму розвивається під впливом соціального